Матіос сканер вірші

МАРІЯ МАТІОС жі ночий аркан 9 ТРИЄДИНА ПЕРСПЕКТИВА 8 1 Ти перелітуєш, як л ань, - Між трав, під небом, серед лісу. Але проклята глухомань Тебе не втримає. Не бійся: Ти зимуватим еш сама, І далі житимеш - як п алець. Тебе крутитиме арка н - На витриваліс ть сольний танець. Ти вийдеш з мо ди - що з води, Схрестивши руки попід груди, І пожинатимеш плоди Своєї самоти. Повсюди Тебе питати муть: хто ти? Чиї тепер у тебе очі? Тебе найближ чі потолочать Незгірш, як наймані кати. 2 Ридай, зализува чко ран Відредагованої драми: То чоловічий хист - аркан. Ти ж затесалась між аркани. А там - суціль ний плебісцит. Морозно, як у лютім січні. І непомірний апетит, І ритуали чоловічі. А там - різниця і темниця, Бакшиш, гашиш і нувориш. Некоронована цари це! Ти не показуй, що др ижиш... З Парад дешев их Афродит Тебе не скине із цариці. Ти - не балетна танцівниця, Аркан - твій танець і твій щит. Верхи смерек - тво ї пуанти, І косми хмар - твій к олорит. Танцюй сама. Комедіанти Хай свій ладна ють реквізит. Бо твій аркан не ст ане вальсом, Хоч не жіночий то є хист. Назвуть зухвальство - зубоскальство м, І навздогін приліплять свист. Тримай аркан одн а, як палець, -І літуй, і зимуй сама. Можливо, не о дин зухвалець Колись повторить твій аркан . МАРІЯ МАТІО С 10 ЖІНОЧИ Й АРКАН 11 ІЗ ДНІВ МАТЕРИНСТВА Назарієві Губчу ку Я - теж Вітчизна, Терен твій і Край. І ти відважний, як моя Вітчизна. Мій хлопчи ку, не згадуй, не питай, Чому на Честь - така дороговизна? Чиї тут відумерл и голоси? Яких безумців ві дшуміли кроки? Мій хлопчику -за вжди тяжкі часи, Мій хлопчику - Завжди ціна в исока. Але згадай На Петра чи Ілл і, Коли сльота ум иє душу стерплу, Щоя- долонька рідн ої ріллі, Яку не віддают ь і перед смертю. ДИДАКТИВА З УКРАЇНСЬКОЇ ТОПОНІМІЇ В ЧАС СІНОКОСУ БІЛЯ ПИСАНОГО КАМЕНЯ І хто мені скаже : оця каламуть -З Божої ласки чи кари?! А хмари , як орди, крізь очі пливуть На серби чи на мадяри. Стою у траві. І вітри в голо ві. А в головах - Писаний Камінь. А люди старі. Лиш закони но ві. І всі починаю ться з «амен». Амінь - то й амінь. Якби в царстві ка мінь - То навіть не р ушила б пальцем. Із світу борі нь перейшла б до молінь, А так - до старців чи до старців. Лиш Писаний Камі нь - фортеця чи фон, І червами бита флояра У хмари голосять, як би в мікрофон . А хмари пливуть на мадяри. А я лиш мадя рське смакую вино І «чардашем» сню їх батя рським. Від першої войни мені все одно, Що там у сторонці мадярській. А тут, у траві, - мов кілки в голові. І тім'я , мов каменем бите + . Лайдаки, беріть хоч по дві булаві - Беріться і вчіться робити. МАРІЯ МАТІ ОС Я ж можу пусто там сказати «ф'юїть!» Під сонця коротким арешто м. Братове! Пора сіноко сна стоїть, Вертають дощі з Бухаресту. Я знаю: прест ижно квиток на Орлі. А тут - хай докльовують крук и? Панове! Мій тато по парі г раблів Вам вручить, як «Ос кара», в руки. Бо хто мені вистоїть добрі сіна І не перекривиться: дз уськи! Болить мене серце, душа й голова. А в мене вони - не франц узькі. І поки ви десь - тут буй-тури ревуть На ваші забави фігл ярські. Над горами хма ри, як «стелси» пливуть Над сербами. Американські. І хто мені ки не поліг на мій стіг? Вже Нічай 1 розсовує хмари. Лайдаки! ЖІНОЧИЙ АРКАН 13 Я можу трим ати й б а т і г В руці, що дріма на флоярі. Я теж би хот іла в там-той Тель-Авів, Я й там би дала собі раду. Та цвях укра їнський в моїй голові, Як в Зевса - Афіна Паллада. Я навчена т атом громадить поліг, І шляк від роботи не трафи в... Бігме, що навчуся тримати й батіг! .. .А хмари хай суну ть на ляхи?! 'Нічай (діал.) - ворожбит із Ве рховини. МАРІЯ МАТІ ОС БАГАТОСЛІВНЕ П ОСЛАННЯ ПОЕТОВІ ВАСИЛЕВІ КО ЖЕЛЯНКОВІ З НАГОДИ ЙОГО ТВОРЧОГО ВЕЧОРА 26 ЛЮТОГО 1997 РОКУ В ЧЕРНІВЦЯХ «...Марії ні джинси...» (В.Кожелянко, «Семибарвний кі нь»). ...Я прийшла б, Василю, в декольте І по праву сторону Твоє ї слави Зі сльозою коньяку чи кави За плечима Твого Болю стала б, Як стають лише кохана Мама. Але все, Ва силечку, не те. Через те і я не в декольте. Мо' й даремно. Бо таки пусте: Маючи фірмове декольте, З джинсами зріднитися, що з панциром. У саду терпіння - мов у карцері - Я шукаю ласки, ніби анцуґа. І терплю, терплю, терплю, терплю. І терплю - а думають, люблю. Зневажаю цей нуди стський пляж Шулерів, посад ами пригрітих, Що плетуть лиш інтриганські сіті... Це, Василю, вже не епатаж. Бо ж усе, як два на два, просте: жіночи й аркан 15 Точить міл ь фірмове декольте, Й шулери з шахрайської дороги Скручують, як баранові роги, Золоті пергаменти душі З латкою «державницькі мужі». І т.д., й т.д., й т.д., й т.д. В світську хроніку потрапить декольте. І оці, Василечку, сл ова: Поки я у джинсах - я жива. Я в Твоїх з аплакала б руках, Чи шепнула б непритомне: а х... Але це - царина Сулими 1 -Німби й тавра роздавати. Ми Спрезенту єм супер-декольте Вар'ятам з державних вар'єте Й шулерам на їхні прапори. А ота рука, щ о і з г о р и Іноді тремтить на наших чолах, - Не дає зітерт и нас у порох, Лиш слова які сь такі дає, Що часами в жилах кров стає... При сльозі - не к оньяку чи каві -Я по праву сторону Твоєї слави Джинсовою бджілкою л ечу... А за нею - наче власна тінь, - Семибарвний, вишколен ий, кінь... Хто не віри ть в це - я не присилую. Отаке, мій братчику Василю. 1 Судима Сергій - скандальний буковинський журна ліст 90-х років минулого сто ліття. МАРІЯ МАТІОС 16 * * * Потік, наче коник, грає, Стареньку скалу лупає І гладить їй шерхлу шию... Я ноги в потоці мию. Коротка моя спід ничина Летить, як листок осінній. Пасе жеребець в царинці... І що мені - смілі й жінці, - Що світ десь ридма-ридає? Я груди собі вм иваю. Така в мене нині потреба. І поки тереблять ребра - Вмиваю живіт і стегна. Я гарна - мов ягід стебла, Як риба під каменем, гарна, Як ще не в польована сарна. Сміюся соло дким сміхом, Твердіють пипки-горіхи, І чорна між стегон квітка Уже не встидається свідка - Г ривастого жеребця... Хай мить не смутніє ця. Хай я собі так втішаюсь: З ніг до г олови вмиваюсь. І знов з голови до ніг. І мій безп ричинний сміх Хай стісує темні болі: ЖІНОЧ ИЙ АРКАН Радію ж бо я на волі! На клаптику - не-іл юзій, Де ні ворогів, ні друзів. Де я і лиш мій по клонник. Де скаче потік, мо в коник.. — 17 МАРІЯ МАТІОС ЖІНОЧИ Й АРКАН 19 ОСАННА БІЛОМУ ПАНОВІ І стрілить ягода ч и лук, Уп'ється в спину сіль чи глиця Застогнеш мовчки від розлук, Як під сокирою ялиця. І стогін той - що свист стріли У неприборканім потоці. Отак, як би хто засмолив І кров у жилах, й сіль у оці. Отож ж бо є... Бо той, що Пан, - Тебе так просто приневолив, Думки спровадив у аркан, І с ерце - у покотиполе. О! Той, що над панами Пан, - Очима чорними палає. Тебе до себе, як чабан Ягня в кошару, навертає. І ти не думає ш, чи є, Чи вже нема теб е. Ти чуєш З-під хмар тонке ім'я своє - І понад хмарами ночуєш. І поза хмар ами живеш. А Пан питає серед ночі: - А ще май будеш? Ще май' ме ш?! І тихо шкіриться у очі. А ти його збирала б слід! Ти панські цілувала б руки. Та Пан твій вієть ся у світ. А ти збираєш ся в розлуки, Де сон пасуть сліпі плачі, Мов ялівець дурні ягниці. .. .1 сохне тіло уно чі, Мов свіжозрубана ялиця ... 20 М АРІЯ МАТІОС жін очий аркан ІЗ ДНІВ КОХАННЯ Зробить куряву с трічі порох -Той, із присмаком полину... І розсвищуть вітри у горах Найсміл ивішу новину У два тури, в чотири пальці, У трембіти і фл ояркй 1 , Що коханці - розлуки бранці - Поскидали терпкі шовки. Ми коханці - молока вранці, Ми - замлілі в лісах дими. Ми кохані і ми вигнанці, «Пройди-горе» й «дай-душу» ми. Ми розстелені, як п олотна, Як отави, зів'ялі ми. Неба й сонця аркан спеко тний. І приблуди межи людьми... Нас боронять гуцульські ґражди 2 - Ні жовнірів, ані межі. Тут ми вольні - бо ми тут ґазди І самі собі сторожі. Ах, як відьми в цих горах вівкають! Шкіра тріскає чи кора. Ча бани у вітри нам фівкають 3 , Що пора вже, пора, пора... Так пора овечкам у струнку 1 , Так, як гадині у свій струп... Та не знає чу жих керунків Цей небесний навіки шлюб. Ці коханці - молок а вранці, Ці заблудлі в лісах дими. Спів потоків і відьом танці. Ці коханці - що ми... що ми... Але заки сві т-сонце встане Полювати на баранців, Скам'янієм о тут, коханий, Ніж накинуть на нас ланці... 1 Флояра - музичний інструмент, різновид сопілки. 2 Ґражда - замкнутий по периметру комплекс де рев'яних житлових споруд. Гуцульський архітектурний стиль. 3 Фівкати (діал.) - свистати. 1 Струнка (діал.) - кошара, загінка. МАРШ МАТІОС ЖІНОЧИ Й АРКАН 23 ІЗ ДНІВ БЛУДУ Стрижуть траву ні чийні коні -І вмерлі чують голоси. З вершин і пропастей безсонних Вітри гасають безпардонні, І недержавницькі закони Диктують букові ліси. Непроминальні чи фатальні, Тут роси світять із дерев, Як віск зі свічей поминальних Часів кривавих - бо карал ьних. І майже що звучить аст рально Тут «шляк би трафи в!» і «пся крев!». По чорнім ви шито червоним, Немов підстрелено, немов... Лякають стогони б ездонні Посеред півно чі. І сонні Тут схарапуд жуються коні: Пече копита людськ а кров... Але десь пот ім, там, над ранок, Лиш втихомириться той світ, Як трохи стверднуть давні рани... Захочу ласки - як помани: Бо я в собі твій чую плід. Ах, ні межі, ні стриму, спину - Лиш сиві косм и дримбачів. . . .У верем'я чи у годину Я хочу тут вродить дитину, Запеленати в теплу трину 1 - Й заснути в тебе на плечі. 'Трина (діал.) - січене сіно. МАРІЯ МАТІОС ОСТАННЯ САМОТ А Михайлові Губчу ку Захитається дощ Чи сльоза на лиці сколих неться - І чумна самота Від безсилля заціп ить уста. Зліва сойка мала Стрепенеться - й ураз за дихнеться. І спечеться на дум ці: Остання це вже сам ота. ... А пташатко чудне Облітало колись чиїсь лиця, А тремтке пташеня Припа дало до сяючих віч. .. .1 чистюська кол ись, А тепер - як остання блу дниця - Поплететься душа Ні за ким й ні до ко го крізь ніч. жіночий аркан 29 ЗЛОДІЙСТВО ...І радості украд еної жах Великим болем стане у очах. А перед ним, а перед ним - лиш дим В душі стовпом підн іметься їдким І туго здушить: скинешся раптово, І оловом застигне в горлі слово. ...І блискавкою згасне у очах Твого злодійст ва неминучий жах. І ти притисн ешся до краденого дужче, І зрозумієш: світ тобі повужчав До цих стегон, до живота, плечей - І сіль солена п отече з очей, І скам'яніє каменем. І все, Як повінь чере з гаті, понесе. І ти заб'єшся головою в груди, Як у гарячці Чи в години блуду. ...І потрясе т ебе смертельний жах: до цих грудей невипад ковий шлях. МАРІЯ МАТІОС 32 АВТОПОРТРЕТ Б ЕЗ ІНТЕР'ЄРУ Я біла камінна солотвинська сіль, І регіт причинний совиний. Я стогін двох тисяч земних породіль, І плач Середземний вдовиний. Жують мене л юди. Марнують вітр и. І дням віддаю ть, як на збитки. З моєї сухої т вердої кори Майструють прести жні пожитки. Гіркі мої сл ьози. І ночі пісні. Лиш кривди і болі прибутні. .. .Дивіться у очі ласкаві мені - не смійтесь: це - й ваше майбутнє. ЖІНО ЧИЙ АРКАІ1 ЗА ГУЦУЛЬСЬКИ МИ МОТИВАМИ .. то трохи страшно (по-гуцульськи - «пудно»): жаги чи смерти незбагненний свист.. Я так життя - безтя мно і безпутно - Просвистую, як в пальці чи у лист. І трохи жаль (а по-гуцульськи - «б анно»), Що є, як є. А є не так. Не ті... Що ні одного Бога, окрім мами, Не маю я в минаючім житті. 33 34 МАРІЯ М АТІ О С ЖІНОЧ ИЙ АРКАН РИТОРИЧНЕ Це публіка чи публіка, Публіка чи публіка, пані?! Не публіка - це шуліки, З рана й до ночі п'яні. Цій публіці ч и публіці Лише б замітати вулиці. Вмирати в такому віці Годиться порядній публіці. ІЗ ДНІВ БОЛЮ Не забирай руки з руки. Ножі хірурги нагострили. А я лице кефіром вмила - І зми ла муку, мов роки. Це буде дуже н іч важка. Сичать вже крапельниці-кобри. Та на руц і твоя рука. І майже добре... Майже добре. В палаті пере дсмертних прощ Ти, знаю, все мені пробачиш. .. .1 скімлить ли ш у шибку дощ, Немовби нас востаннє бачить. 36 МАРІЯ М АТІОС ЖІНОЧ ИЙ АРКАН ІЗ ЧОРНИХ ДНІВ .. .перехрести мене у глупу ніч і випроводи з Богом під паркани жебракувати, поки сили стане, поки у серце х тось не встромить ніж. Злетиться галич . Зійдеться народ. Тебе ж і там іще не буде, ні ще... .. .1 всіх жахне колись веселий рот, що так і не сказав найго ловніше, * * * «Не зав жди в середу Петра». (З народного). Купається жі нка в петрівку. Вже й Петра. І вже середа. І, як непідробна гор ілка, Хмелить її тем на вода. Та жінка - бі ленька, мов крейда, З очей - з поволокою дим. Узяв би за долар чи крейцар Опришок її не один. Та де ті опри шки? Лиш рижки Стежками опри шків. Атут Новітні безштаньк и - опришки, Що дудлять чуж ий «Абсолют». А в жінки - четве р. І по Петрі. І хочеться н очі й орла. І води, молочні і стерплі, Стікають з грудей і чола. Аговкнула б. Хто її вчує, Як птиці вчинили погром ? .. .1 жінка вже вкотре ночу є З Павлом, що минає з Петром... МАРІЯ МАТІО С 64 жіночий аркан 65 ІРОНІ Я ГРІХА В небесній к низі пишуть не пером. А чим - не знаю. Там - своя програма. Тріщить в мені Адамове ребро - І проситься ве рнутись до Адама. Яка ж ти, Божа глин о, нетривка, Слизька, як із благословення Ха ма. Бо як дрижиш ти, Євина рука, Від однієї думки про Адама. А він - Адам, ох, Божечку, Ад ам - Стоїть собі, у в ус собі сміється. «Адью» махає р айським всім садам На авантюри вже не піддається. Бо яблуко надкуше но - і все, Зажило місце, де ребро ломили. НЕ Єва йде. НЕ яблуко несе, Але й відмовить їй - немає сили. ІЗ ДНІВ ПОСТУ Із неіснуючи х колиб Зів'яла ватерка горіла. .. .1 я зів'яла б, наколи б Т ебе спросоння тут уздріла. Мене сповил а б тиха млість, І в Чорногору б сон подався, Коли б такий раптовий гість В моїх руках ві дігрівався, Й ставав би теплим , мов ягня Під боком білої ягниці... Як жбан, б и тріснуло ждання, І стрілило б, що сік з чор ниці. Ах, Боже-Боже чку, коли б... Якщо б... Якби... Хіба вгадаєш? Золу - як сіль - пе ресипаєш На місці спалених колиб... Ох - хо - хо - о - о ... МАРІЯ МАТІ ОС ІЗ ДНІВ ЛЮБОЩІ В «Не спаде з тебе жоден волос, Не вп'ється в т ебе жоден терн... » (Ігор Калине ць). Люби. Ще ніч не розк ололась На дві дороги - й спільний крах. І руш! Ломи вст идливий голос, Поки гориш в моїх руках. Рятуйся губ моїх отрутою, І падай солодко до ніг. Бо наша зустріч - наші Крути. Ми завтра згинемо, як сніг. По нас почов гають охочі (Вони ж не знають, як ти йшов...), І витеч уть циганські очі Під прес байдужих підош ов. І сонний запах тво го тіла, Що зводить з розуму отут, Згромадять вкупі з листям прілим -І вітром в безвість р озметуть. Та поки мій бд жолиний голос На вітрі дикому не вмер, Не спаде з тебе - жоден волос, Не вп'ється в тебе - жоден терн. ЖІНОЧ ИЙ .АРКАН вЂ” — в– 'a6— в– 'a6 69 ІЗ ДНІВ СВЯТА Боже, в цей в ечір великий світ Тремтить, як тонка павутина. Поклади руку на мій живіт - Там б'ється твоя дитина. Погладь і с кажи їй, що ти робив Сьогодні в цім світі вп ертім. Вона ж мені скаже, що ти любив Мене понад все. Й безсмертно. Вона там мі зинцем малим пошкребе, Шукаючи райську браму. Вона тобі с каже, що я тебе До смерті люблю. Як мама. МАРІЯ МА'ҐЮ С 86 ПІСЛЯ АПОКАЛІПСИСУ ПІСЛЯ АПОКАЛІПСИСУ (цикл) «А я закох алася. Сказано: женщина». (Ліна Костенко). «...Так наші дні, Заковані у чи сла, Катує датами Одвічний ча с...» (Невідомий а втор). «Словом м ене не пораниш...» (Із пісні). 17.07. Без тебе зле . Чи майже неможливо... Я впіймана, як ланя, - у загін. Обставлена із чотирьох сторін. Пришпилена. ...А думала - щаслив а. Без тебе чорн о. Обертом - земля. Ламають списи гонор мій і слава. Ти ж мружишся, коханцю, звіддаля - І тішишся: бо сутичк а кривава. Це чоловічі ігри: хто - кого? Це дивне хобі - добивати першим. Т вій спис м'який - він тім'я моє теше І тішитьс я: «Живуча ж бо, - ого-о!» Ти справжній лицар. Поспіх - не для нас. Контрольний постріл - здобич бездиханна. ...Оце така любо в моя захланна... Сміються з мене д воє: Ти і Час. 17.07. Полярники Південного й Північного полюсів! Запишіть мене у свої експедиції. Я - жінка-вигнанка усіх часів -Знаю, що таке екстрадиція. Згоріле сер це тепла канючить, Зробились дротом волосся косми. Земляче-гордосте Каденюче! Катапультуйте мене у кос мос. 17.07. Шахраї! Шпигуни! Бездомні! Принесіть ме ні вісті й нічого. Я - вигнанка його законна -Умир аю без нього. Поможіть ме ні, давні друзі! Я не навчена, люди, красти. Брехуни щоденних ілюзій! Набрешіть мені трішки щастя. Збирачі непотреб у й раритетів Трипілля чи райських амброзій! Я можу сама вам носа втерти Умінням збирати сльози. МАРІЯ МАТІ ОС АПОКАЛІПСИСУ 89 Нервів спалених моїх кілометри Добіжать до самог о екватора. Будь ласка, еМеНеСники- е вакуатори! Поверніть мені серце. ...мертвим. 17.07. Я забула, що ти мій друг. Пам'ятаю, що ми - коханці... Зойк нічний... і тремтінн я пальців... Перше коло. Останній круг. Я згадала: та ке було З іншим... з іншим... і не учора. Все було... але так давно... Час дає мені ша нс на фору. Друге коло. Останній круг. Шкірить зуби чумне минуле. Ти правдивий!!! - см ертельний - друг. ...Інші, певно, про ц е й не чули. 17.07. Сходять землі усі зі своєї осі. Мов знімає хто їх із крюка. Чи так добре було і йому в космосі? Запитати б у Л.Каден юка... Безберегий такий політ з орбіт, Стрімголов, шкереберть - у см ерть. Зойк розтане - у небі нічнім болід. Розтлумачить, що є шкереберть. Розкодує всі коди, зламає шифр Зойк солодкий, вуст ами спертий. Серце б'ється зара ди набору цифр -Віку пристрасті. Й дати смерті. 19.07. Я сьогодні хотіла вмерти. Змайструвала для смерти по діум. Та відкрилася формула смерти: Вмерти дочасно - ніхто не годен. Я сьогодні горіла заживо. Не дай, Боже, такого нікому. Запалало ридання заревом -І між нами поставило к ому. Ні. Не кому. Останні штрихи. Макіяж для мерця жи вого. Боже-Боже... Впрос ити би Бога Перетерпіти ці жахи. 90 МАРІЯ М АТІОС 19.07. Так, певно, людину вбиває струм. Так блискавка дерево лиже. Взята на палю і взята на гл ум, Безумна! - я хочу вижити. Я думала, Він би за мене вмер! У порох любого стер би! А він , мов катюга, регоче тепер - Чекає моєї смерти. Витягнув ж или, немов батоги. Кров випив, як воду, з мене. Як тобі статус оцей? - Вороги!!! Жар цей довкіл черлений? Як тобі сонц е? А як тобі день? Не сліпнуть ві д болю очі? ...Здригнулося сер це - згорілий пень. Я виживу, значи ть. Точно! 18.07. Я не на жарт розсмішила Бога: Похвалилась мріями, убога. А далі Бог розсмішив мене: П оказав своє відкупне. 18.07. Ти мою смерть вимірював гігабайтами. Ти терпляче чекав, коли дихання моє об ірветься. ПІСЛЯ АПОКАЛІПСИСУ 91 ...Переїдьте душу колесами, байкери. Поможи, Боже, заанес тезувати кулею серце. 19.07. .. .і тоді відкрилося мені: Тра ур неба. Чорна смуга днів. Ніж у серці. Морфій диких слів - Цей увесь набір твоїх послів. Я іще не віри ла. Хіба Може стати ві чністю доба? Але справжній кат б'є навідліг! Так, щоб попливла земля з-під ніг, Так, щоб сплист и кров'ю. А тоді Затирати викидні руді. Випливати з бо лю. ...умирать... Але є для смерті серця - гать: Є знаття, що це ще не кінець - Чорний дзв ін розлючених сердець. Ненависть, запечена на к орж. Ковш отрути й антитрути ковш. Шабля зрад и. Пригорща брехні. Перекантувати б ц е мені... .. .Але блисну ть очі із юрби. Я не хочу чорної доби! 94 МАРІЯ МЛТЮС ПІСЛЯ А ПОКАЛІПСИСУ Що я умерла і воскресла Із покаяннями і без. І що любов моя небесна Мене спустила із небе с. 20.07. Любов такою н е буває. Це чорний дим проклять... проклять... Так хліб у горлі застрягає, Так наступає благода ть По смерті - як після пологів, Опісля всього - у раю... У золотих ч ертогах Бога Я чорним каменем стою. 20.07. ... А бути добрим катом - також кредо. Бо ти й на ешафоті по передив: «Будь обережна, моя бентежна. Моя, від мене тепер залежна...» А воно, любчи ку, бачиш, буває всяк: І навіть за добрим кат ом женеться ляк. І навіть під к атом поміст чи земля гойдається: Коли на ка тову шию петля накидається. 20.07. Так четвертують тільки ворогів. Так інквізитори підпалюють невгодних, Як ти мене... як лінчував сьогодні. ...Во гонь горів і дико гиготів. Але якась у бі лому мара Від мене жах см ертельний відвертала. І заспокоювала: - Ти стара! Ста ра... Ти знаєш все: ти двічі умирала. Отож не бійся. Це - останній раз. Смиренно поклади н а груди руки. Бо ти цієї - не знесеш розлуки. Це час прозріння. ...Твій останній ч ас. 20.07. Без царя в голові і без Бога у череві, На пекельних своїх вітрах Я згораю, як чорне дуплаве дерево -Поминаю тріумф і святкую крах. Навіть вдови - і ті веселіші, живіші. Навіть вбивць і злодюг покидає страх. Я ж не можу без тебе ні менше ні більше. Ти зробив з мого серця посмертний прах. Ти мене умерт вив. Пом'янув. І утішився. І розвіяв мій плач по усіх шляхах... Я прощаю: Твій розум з безумс твом скліщився. Ти каліка з кал іцьким димком в очах. МАРІЯ МАТІОС ПІСЛЯ А ПОКАЛІПСИСУ 97 Р.5. 1 ... а я виживаю собі пома леньку... Дні мої білі... Коли чорненьк і... Але точно, що в же не чорні. Виявляється, я бе з тебе годна. Виявляється, не все так печально. Бо птиці співають мені ве личальні, Квіти пахнуть самовдоволено: Нарешті кривдника депортовано. Нарешті оч і зробились видющими. Руки-сироти - менш заг ребущими, їжаки поприбирали голки колючі. Я потрошки відходжу. Як сад після тучі. Лоскочуть т равку зелені коники. Шліфують озеро карпи- плотогоники. Смачною робиться перша кава, Холо дне сонце - таки ласкавим. Пальці перебираю ть щоденні перла: Я цього року двічі не вмер ла. Хвала тобі, Г осподи, за твою ласку: Ти продовжив життя і послав любаска. Отого білого єзуїта, Що міг словами мене струїти. ...А дятлик пр осить: «Моя рідненька... Із Божою поміччю...по маленьку Виплутаємося, Виб орсаємося, Через біль - як вогонь - перескочимо. А той, недобрий, ха й собі дрочиться. Хай на безс иллі своєму чується. Нехай готується... нехай гот ується... Бог судить довго. Та й б є не буком. Він - білий, бачиш, чорн іє круком. В недоброго рідкісне в світі торжище: Він, нехрист, маті р'ю, бачиш, божиться. Але при том у вужем звивається - Душа на милиці опирається. Його чатує хроба к безсоння -Бо галопують провини коні. Недобрий, зн аєш, ночами мучиться -Він жити вперше й любити учиться. Він вперше голос Всевишній чує -Він власну шию в петлю готує». 2 - Мій вірний друже, ранковий дятлику. Ти маєш гарну сезонну практику - Тобі із грушки далеко видно: Йому не страшно за мою кр ивду? Йому не тяжко? Йо му не лячно? ...А знаєш, дятле, я навіть вдячна. МАРІЯ МАТІ ОС 98 За всі безс онні плачі-горіння, За ним перервані всі говіння, За ту немислиму серця волю, За ексклюзиви жалю і болю. За все - усе, За усе... усе... Хай Бог, як мож е, його спасе. У злого, знаю , є добра мама. Вона й для мене - Недоторканна . Не дай їй знати, який той син. ...Ось я і виби ла чорний клин. Щоб не умерти і не здуріти. Щоб далі жити. Й жити хотіти. ПІСЛЯ АПОКАЛІПСИСУ ІЗ ДНІВ ПРОЗРІННЯ 99 Із днів трі умфу до чорних днів Близько: рукою подати. І можеш топитися у вині Чи кров'ю платити податки. Це вже, знаєш, як л яже карта, На небесах тасована. Серце не має поняття - «завтра». Вічно воно припасовано До «сьогод ні», «вчора» й до «уже». Серце не має часу чекати. А в тебе вибір: звиватись вужем, Чи пішки іти за ґра ти. Тюрма - воно, знаєш, не лиш тюрма, Мороком коронована... У мене нічого, крім серця, нема. Я серцем весь вік заґратована. МАРІЯ МАТІОС ПІСЛЯ АПОКАЛІПСИСУ 100 ІЗ ДНЯ 28 СІЧНЯ Є.М. Смакуйте це житт я, Бо іншого - не буде. Смакуйте це життя -Бо іншого не є. Бо кожен Божий день Б'є, наче куля в груди, А потім - як шампань. І все воно твоє. Смакуйте це життя! Не слухайте - нікого. Ніхто Вам не суддя, Бо н аш суддя - не тут. Є дні від сатани, А є ще дні - від Бога. І фо кус весь у тім, Що все життя - батут. А ти у нім - жонгле р, Циркач, сапер і... хто ще? У трагіка - сто лиць. У кожного - сто доль. Плюють у спину нам - І ап лодують площі. Та знає тільки Бог Про нашу справжню роль. Життя - воно вино. Спивайте час і день цей: Минає швидко все, Мов слід о д журавля. Солодкий і гіркий , Ви - сіль в моєму сер ці. У кого серце є - Той скаже так, як я. ІЗ ДНІВ ЩОДЕННОЇ НЕСВОБОДИ Жадана свобода солодка - як жінка . Незнана свобода , як жінка , крутійка . Рискаєш - мисливець чумний - За нею . І збуджені ніздрі вдихають Арому безумно го шалу. І жах передсмертни й в'яже Поблідлу у жил ах кров: Бо жінка на ймення С вобода Свої відчиняє брами. її сторожі сувор і Валяються п'яні в дошку, її покоївки ситі В чиїхось о біймах сплять. І ти - отупілий майже -Кладеш обва жнілу руку На вицвілий вінчик лона, На білу корону німбу Досяжної тої жінки... Та радість т воя дочасна: Це хвіст її хитрий, ласий Майнув перед сонним зором, Приспав твою добру волю І зн ик, як мана ворожки. Лиш чорна, теменна пуст ка, Як бідна продажна дівка, Вгортає спусті ле серце. Ти біг свій м исливський останній Сумним запечатуєш словом: СВОБОДА - ТО Є ПРИМАРА. І чорне обличчя р озпуки Затулиш обдуреними руками... МАРШ МАТЮС 106 * * Я в цім саду б увала у раю. Я тут сміялась, Плакала і мліл а. Я душу кабалил а тут свою І визволяла з т юрем грішне тіло. Я в нім любил а змія і орла. Там рвала гать душа моя крилата. Я в цім саду солодкою була... І всякою... І всякою... Й багато... Я в цім саду - як свічечка - згорю. Я високос ний жаль у нім посію. Пожну сльозу. І запалю зорю. І тихо вмр у. І раз не пожалію. САД НЕТЕРПІННЯ * * * Киплять липневих трав фонтани, де я і ти. Й вітрів аркани. Де молоді афинники Горять, мов чорні пацирки 1 . Під вечоровий серця бум Стинає ласка, ніби струм. ...і палахкоч уть, мов живі, Дві намистинки на траві. 107 'Пацирки (діал.) - намист о. МАРШ МАТІО С 110 ТОВАРНИ ЦЯ. ОСІНЬ. СЕЗОН ПОКЛОНІННЯ 1 Я сьогодні б ула примадонною У оркестру со рок і листу. У осіннього неба б ездонного - І ніхто мене н е засвистував, І не ставив під сумнів вроду, Не питав, чи сюди я прошена. І на честь мою вітер виводив Мадригали Й тости виголошува в, І в'ялив, І стинав, І розковував, І круг ніг мої х обвивався. Винні вина потік в ідкорковував - І у пазуху лив - не в стидався, І травою стелився сонною, І той хміль я п ила й пила. Я так довго була примадонною, Що й не знаю вже, чи була... 2 Якісь невимовно скрадливі тіні Бродили в поважних б уках. Ось і скінчився с езон поклоніння -Змовкали оркестрів звуки. І все ще нед авнє міліло, маліло Під вітру нахабним сви стом. І лиш під ног ами тихцем шурхотіло Скоцюрблене втроє листя. САД НЕТЕРПІННЯ з .. .на коверц ях 1 листу, коверцях, прикрий від болю серце. На ліжниках хвої, хвої ніч тихо до се бе горне. Вмираємо тут об оє - бо так нам добре. 4 .. .бесаги радості важкі. .. .бесаги болю ще май важчі. .. .бери ті сакви, що скраю. .. .все одно доведеться н осити по черзі... 5 Уже відходи мо. Уже. Уже хлипаємо незримо. Повзе «прощай» сли зьким вужем З цієї осені у зиму. Уже прощаєм ось. Навік. Уже хриплять слова останні. І є один-єдиний лік На це важке - як смерть - п рощання: Не прощатися! 1 Коверець (діал.) - килим. МАРІЯ МЛТІОС СЛД Н ЕТЕРПІННЯ 114 * * Ці руки пригортат имуть мене Сьогодні зноч і й завтрашнього ранку. Ці руки розкрадатимуть мене, І душу будуть п ити до останку. У цих руках життя - як мить - майне, Впаде, мов сон, під сплющені повіки. Ці руки виби ратимуть мене Сьогодні зночі. Завтра. І навіки. Ти був запашний, мов сіно У кичері в оборозі, Де тонко земля тремтіла В терпкій ожиновій тозі. Ти був молоди й, мов олень В густому буковім лісі. Віднайд ений і відмолений, І визбираний, мов бісер. Ти був... А тепер немає. Й забути немає сили. Ти чуєш?! Земля всихає, Де наші сліди лишились. Вернись! Жебракують очі По лицях чужих і прісних. І тліють, мов ґноти, ночі. Не ночі - бліді повісма. Ти чуєш?! У днях-гульвіс ах Хтось чорно гу ка на сполох. То здушений с крипки голос. То кинутий в ноги бісер... Ти чуєш... 116 МАР ІЯ МАТІОС Моє прозоре - що із вітру - сарі Перепрасуйте б ілими губами, Коли печаль сягає наднебес. І ще не охолол ими устами Про все до сход у сонця промовчіть. І вранці зодягніть мен е у вітер... І ще на вечір вітру залишіть... САД Н ЕТЕРПІННЯ * * * Немов ожина п авутиною, двома руками оповита. І кров гуде нес амовита, Мов літня злива конюшиною. Рук і волосся плута нина... Шал слів рвучких, як вітер, рвійних... Я, мов ожина з павут ини, Виборсуюсь з т воїх обіймів. І знову падаю в обійми. І задихаюся, мо в пташка. Цілуй мене. І не жалій. Ми- Тепер одне, Моябідашко... " МАРІЯ МЛТЮС 118 * * Що є печаль? Бідацтво? Слава? Смертельні вишкі ри бійниць? - Як пахне скоше на отава, Мов свіжа бринза з бербениць. На - в дідька за двер ми! - Боргині, Поіржавілій в ід дощу, О цій божественній хвилині Проси мене. Я все прощу... # * * Квапливо так із джерел а вода Збігає вниз. І ловиш, як дит ина, Очима гру води і деревини І чуєш: В тобі кров ще моло да. І дуже ще смарагд ова трава. І молоді ще горіхо ві очі. І дві пташини, що вгорі т оркочуть, Пророчать гріх: Ти молода й жива. Як ця кваплива в д жерелі вода, Що бризками вже відбирає розу м. І ти стаєш у королівську позу: Мій анголе! Яка ж я молода! Як ці блиску чі роси на плаях, Що листя обціловують тоненьке. І ти святкуєш свій найпер ший крах: Бо вже не молода - а молоденька. Ти чуєш кров у жи лах молоду. Та перший гріх тоб і перечить: Дзуськи! А другий гріх клад е тебе в траву. Бо ти не молода - а м олодюська! МАРІЯ МАТІОС САД Н ЕТЕРПІННЯ 120 * * Ох, водить, во дить безіменний блуд В солодкі води, досі н е питущі, - Аж стогне кров. Та це лише прелюд До того блуду, що у р айських кущах. Там дикий кра й. Там час - небесн ий шлюб. Там крила виро стають за плечима. І дивиться безстраш ний перелюб Твоїми дивовижними очима. І той смарагд, Безумний ізумр уд Стинає несказанним и словами. ...Ти розуміє ш? Це лише прелюд. Це лиш прелюд! того, Що буде з нами?! * * * По ягоди! На ткані мороги. До очамрілих в солодощах зрубів, Де друзі кинуті і ближні вороги - Лиш афини і мал инові губи. І замш смерек. І тінь половик ів 1 . І спека жил у п отайному тілі. І голос предків - нач е з надр віків - На наші душі, попелом осілі. У нас - по торбі хлі ба і проблем, Й далеко не розсудливих сюжет ів. Та ми сьогодні вибрались в Едем. Дивись! Я гарна у рожевім платті? В зеленому - Із листя і трави? Воно так весело н ад нами палахтіло. ... А яструб зн ов сльозу мою ловив, Як афину, - На сонці майже білу. 1 Половик (діал.) - яструб. , „ МАРІЯ МАТІОС 122 ПРОЩАЛЬНЕ РИД АННЯ Ридма рида п отік Товарниця -Дублер невизнаний Ла-Скал. Не вернешся, уже не вернешся До цих до писан их до скал. Де спинишся , поточе, на ніч? Чи з горя д' горі потечеш? О, чорний цей душі параліч Без втрачених навік очей... Поточе-сиро те, Товарнице, Чи є сумніший риту ал, Як скам'яніли ми повернемся?! ...3 таких, як ми, - порода скал... __. САД НЕТЕРПІННЯ * * * Слова твої - немо в по цілині - По цій душі неходженій літають . Що я до тебе, ти до мене маєш -Ніхто в цім сві ті не зрече мені. Ніхто не ск аже, де моя душа Опісля золотих доріг ночує, І хто мене, немов дитину чує, На білім покривалі спори ша. Хто відверт ає тінь з мого чола, І хто на мене дихає, як мама, Ніхто не скаже, за якою брамою І де в цю ніч душа моя була... МАРІЯ МАТІОС 124 ЛОГІКА Я часом думаю, що ти вампір. Бо ти вже в ипив кров мою до денця. Але дрижить, тебе за чувши, серце - Я рідко думаю, що ти вампір. Я часом думаю, що ти крадій. Бо ти укра в, чого не можна вкрасти. Та починають очі т ебе пасти - І я не думаю, що т и крадій. Я часом думаю, що ти судьба... Це так, як дав би хт о під дих чи в ребра. Але якщо я дихаю без тебе... Я вже не думаю, щ о ти Судьба... САД НЕТЕРПІННЯ * * * З цим чолові ком можна пити трійло. Горіти у пекельних казанах. Побудувать над головою дах. Дітей родить. І умирать за діло... .. з цим чоловіком... 125

Приложенные файлы

  • rtf 11357061
    Размер файла: 434 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий