Законодавство про цивільне судочинство встановл..


Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних по матеріальних ознаках в три види: позовне провадження, наказне провадження та окреме провадження.
Стаття 15 ЦПК до позовного провадження відносить справи у спорах про право, які виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Наказне провадження цивільного судочинства є спрощеною процедурою розгляду лише певних категорій цивільних справ (ст. 96 ЦПК), яка має забезпечити прискорення цивільного судочинства.
Окреме провадження – це вид непозовного провадження судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження гпявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Під стадією цивільного процесу розуміють совокупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на певну процесуальну мету (порушення справи, підготовка справи до судового розгляду та ін.). При тому даються різні класифікації щодо складу стадій цивільного судочинства, які суттєво відрізняються одна від одної.
Пропонується виділяти такі стадії:
1. Відкриття провадження по справі;
2. Провадження у справі до судового розгляду, яка поділяються га дві підстадії:
- попереднє судове засідання;
- підготовка справи до судового розгляду;
3. Судовий розгляд та ухвалення та оголошення судового рішення;
4. Провадження в суді апеляційної інстанції;
5. Провадження у суді касаційної інстанції;
6. Перегляд рішень і ухвал за нововиявленими обставинами;
7. Перегляд рішень за виключними обставинами;
8. Виконання рішення.
Під підсудністю (територіальною юрисдикцією) слід розумити повноваження місцевого суду щодо здійснення правосуддя в цивільних справах на певній території. Визначити підсудність справи суду означає встановити, який конкретно місцевий суд має розглядати справу по суті як суд першої інстанції.
Підсудність справ у цивільному судочинстві може визначатися лише процесуальним законом. Жоден інший закон не може встановлювати інші правила або змінювати закріплені в ЦПК правила підсудності.
Цивільне процесуальне законодавство (статті 108-114 ЦПК) і процесуальна наука розрізняють декілька видів підсудності: загальна; за ухвалою судді вищої інстанції; альтернативна; договірна; підсудність кількох пов’язаних між собою вимог та виключна.
Загальна підсудність – підсудність, що визначається місцезнаходженням відповідача.
Підсудність за ухвалою судді суду віщої інстанції – підсудність, ха якою позов підлягає розгляду в місцевому суді, визначеному ухвалою судді суду вищої інстанції. Цей вид підсудності застосовується у випадках, прямо передбачених статтями 108, 111 ЦПК.
Альтернативна підсудність – підсудність, за якої позов за вибором позивача може бути пред’явлений до одного з кількох прямо зазначених у законі судів. Правила альтернативної підсудності закріплюються у ст. 110 ЦПК.
Підсудність кількох вимог, пов’язаних між собою – підсудність, за якої місце розгляду одного позову залежить віл місця розгляду іншого. Правила даного виду підсудності передбачені в ст. 113 ЦПК.
Виключна підсудність – підсудність, за якої позов підлягає розгляду в суді, чітко визначеному в ЦПК, а саме у ст. 114 ЦПК.
Питання підсудності вирішується на момент пред’явлення позову. Наслідки порушення правил підсудності залежать від стадії, на якій вони виявлені.
Якщо порушення правил підсудності виявлено суддею під час вирішення питання про відкриття провадження у справі остання разом з доданими до неї матеріалами повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала (ст. 115 ЦПК, п.4 ч.3 ст. 121 ЦПК).
У разі якщо недодерження правил підсудності виявлено після відкриття провадження у справі, однак до початку судового розгляду, суд зобов’язаний передати справу на розгляд іншого суду, якому підсудна дана справа (п.2 ч.1 ст. 116 ЦПК).
Якщо непідсудність справи суду з’ясується після початку розгляду справи по суті, то справа не може бути передана до іншого суду. ЦПК України не передбачає наслідків такого порушення. Ураховуючи те, що статті 205 і 207 ЦПК України містять вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, де відсутня така підстава, як непідсудність справи суду, то відповідно суд зобов’язаний розглянути справу і винести рішення.
Стаття 116 ЦПК передбачає випадки, коли справа може бути передана з одного суду до іншого. Перелік таких випадків є вичерпним.

Приложенные файлы

  • docx 12533066
    Размер файла: 15 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий