Політика воєнного комунізму,НЕП, утворення СРСР..


Політика воєнного комунізму,НЕП, утворення СРСР.
1.Політика воєнного комунізму.
Проведення політики "воєнного комунізму" в промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про націоналізацію не тільки великої, а й всієї — середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть із кількістю 5 робітників за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 робітників без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.
Політика "воєнного комунізму" означала встановлення пов­ного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).
Характерною рисою політики "воєнного комунізму" було введення безгрошових розрахунків, скасування торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.
Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення "мілітаризації праці". Вводилася загальна трудова повинність, створювалися трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводилися мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо "буржуазних елементів". Окрім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд крб.
Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, привів до виникнення "комуністичних суботників" (безплатна праця у вихідні дні). Зрештою, така добровільна форма праці почала набувати обов’язкового характеру.
У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі проти опозиції.
Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби проти опозиції став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки.
Поступово різними засобами з політичної арени було усунуто кадетів (листопад 1918 р.), лівих есерів (1918-1921 рр.), правих есерів (1918-1922 рр.), меншовиків (1919-1921 рр.), анархістів (унаслідок ряду операцій ВЧК у Петрограді, Москві, в Україні).
Внаслідок політики "воєнного комунізму" сталося катастрофічне падіння виробництва, нестримно зростали ціни, процвітали "чорний ринок" і спекуляція. Одержавлення економіки обернулося небаченою бюрократизацією державного апарату й домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління економікою повністю ігнорувалися.
Але найбільший вплив політика "воєнного комунізму" мала на суспільну свідомість. Комуністичне суспільство стало ототожнюватися з "воєнним комунізмом".
Установлення політичної диктатури — ще один найсуттє­віший наслідок періоду "воєнного комунізму", який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) і ліквідацію небільшовицьких партій. Цим було закладено підвалини тоталітарної системи комуністичного зразка.
2. НЕП (нова економічна політика)
Внутрішньополітична криза в Росії на початку 20-х рр. поставила питання про можливість подальшого утримання влади більшовиками. Політика "воєнного комунізму" призвела до масових селянських повстань, які охопили територію України, Поволжя, Кубань і Дон. Активізувався рух басмачів у Турке­стані.
Найбільшим було повстання на чолі з А.Антоновим, що охопило Воронезьку і Тамбовську губернії. Чисельність учасників опору становила 50-70 тис. Проти загонів Антонова воювала регулярна армія на чолі з М.Тухачевським. Рівночасно тривала повстанська боротьба в Україні під керівництвом Н.Махна.
Найбільш організованим і небезпечним було повстання моряків Кронштадта навесні 1921 р. Повсталі поряд з економічними вимогами висунули й політичні: "Ради — без комуністів". Проти повсталих було кинуто регулярну армію під командуванням того ж таки М.Тухачевського. 10 днів тривав штурм Кронштадта.
У ряді міст сталися робітничі страйки. Так, західносибірські залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервавши залізничне сполучення Сибіру з центром країни.
Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства. Перехід до нової еконо­мічної політики ще 1920 р. пропонував здійснити Троцький, але його пропозиції замінити продрозкладку податковою системою не підтримав більшовицький ЦК. Та вже навесні 1921 р. Ленін спромігся переконати партійне керівництво в необхідності зміни економічної політики.
Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення.
Початком здійснення нової економічної політики став Х з’їзд РКП (б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію "Про заміну продрозкладки продподатком". Податок установлювався вдвічі меншим, ніж розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р.
Згодом селянам було дозволено продавати надлишок продукції на ринку, організовувати кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.
Відповідно у промисловості було проведено децентралізацію управління, підприємства об’єднувались у трести і переводилися на господарський розрахунок, деякі підприємства поверталися колишнім власникам, впроваджувалася відрядна оплата праці, дозволялась оренда, залучався іноземний капітал через створення концесій та спільних підприємств.
Помічені заходи сприяли відродженню ринкових відносин, фактично ліквідованих за доби "воєнного комунізму". З метою їх нормального функціонування запроваджувалася нова система оподаткування, вводилася нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом. 1 червінець дорів­нював 10 золотим карбованцям. Створювалися кращі умови для розвитку торгівлі всіх форм власності.
Але більшість більшовицького керівництва вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятися від комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишалися в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка та більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У по­літичній сфері РКП (б) утримувала всю повноту влади.
Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи хлібозаготівлі у 1925, 1927-1928. 1928-1929 рр. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами.
Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна — прихильники військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.
Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване в роки першої світової та громадянської воєн. Зросло промислове й сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля й товарообмін, ослабла соціальна напруженність.
3. Проголошення СРСР
Установлення комуністичних режимів на більшій частині колишньої Російської імперії поставило на порядок денний питання про об’єднання цих новоутворених держав, схожих за політичною системою, зв’язаних єдиним народногосподарським комплексом та об’єднаних у єдиний воєнно-політичний союз (договори 1919-1920 рр.).
На початку 20-х рр. розгорілася дискусія про форму об’єд­нання цих держав. Серед розмаїття думок можна вирізнити два підходи у вирішенні цієї проблеми.
Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідею утворення радянської спільності на засадах автономії. Тобто всі радянські республіки мали увійти до складу РСФРР на правах автономії. Такий варіант об’єднання здобув назву проекту "автономізації", але його розкритикували українські та грузинські більшовики. В умовах наростаючого конфлікту між московським центром та більшовиками національних республік у полеміку втрутився Ленін, який запропонував створити радянську спільність на засадах федерації (у федерацію об’єднувалися рівноправні республіки, а не підпорядковані РРФСР). Цю пропозицію схвалили представники всіх республік.
Протягом 1922 р. відбулися з’їзди рад України, Білорусії, Закавказзя, Російської Федерації, які потвердили необхідність утворення федеративного рівноправного союзу націй. Наприкінці грудня 1922 р. в Москві відбулася конференція представників національних республік, яка затвердила проекти декларацій про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та проект союзного договору.
1-й з’їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. Основним доповідачем був Й.Сталін. Він ознайомив учасників з’їзду з проектами документів і вніс пропозицію затвердити їх. Відкриваючи обговорення, представник УРСР М.Фрунзе запропонував доопрацювати документи, а вже після цього схвалити їх на 2‑му з’їзді рад. З’їзд підтримав цю пропозицію та утворив комісію для підготовки остаточного варіанта документів. На з’їзді було проголошено СРСР, обрано Центральний виконавчий комітет і Президію Союзу РСР, а також чотирьох голів Президії ЦВК Союзу РСР, які мали почережно головувати на засіданнях: від РРФСР — Калінін, від УРСР — Петровський, від БРСР — Черв’яков, від ЗРФСР — Наріманов.
Але союзний договір так ніколи й не було доопрацьовано і підписано. "Комісію 13" з доопрацювання договору було ліквідовано. В січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка підготувала проект конституції СРСР. Його було затвер­джено на 2-му з’їзді рад у січні 1924 р. Конституція містила Декларацію та Договір про утворення СРСР, який не мав нічого спільного з проектом договору 1922 р. З’їзд рекомендував союзним республікам ратифікувати текст конституції, що й було зроблено. Так відбулося конституційне оформлення СРСР, про створення якого було оголошено ЦВК СРСР у липні 1923 р. у "Зверненні до народів та урядів світу".
Отже, завдяки маніпуляціям Сталіна союзний договір, що мав стати міжнародним договором між суверенними державами, було замінено конституцією, яка є внутрішньодержавним документом.

Приложенные файлы

  • docx 13210843
    Размер файла: 21 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий