факторинг законодавство

P. О. Стефанчук
Цивільне право України
Навчальний посібник
Київ Прецедент 2005

Договір факторингу
Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК).
Протягом тривалого часу операцію з відступлення вимоги боргу іншій особі визнавали продажем товару і ототожнювали із договором факторингу, однак, як правило, для правової характеристики цих правовідносин акцент було зміщено у бік вирішення питань оподаткування цих операцій, а не визначення цивільно-правових аспектів. Перше офіційне визначення поняття "факторинг" дає Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розуміють операцію щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.
Однак, як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі.
Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання (суто грошові вимоги). Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 ЦК).
Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання.
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.
Сторонами договору є фактор і клієнт (ст. 1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Види договорів факторингу:
договір купівлі грошової вимоги;
договір із метою забезпечення виконання зобов'язання.
Предметом договору є право грошової вимоги, причому як зрілої, тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне в майбутньому (ст. 1078 ЦК).
Важливим є положення про те, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги перед кредитором і не відповідає, за загальним правилом, за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яку пред'явлено до виконання фактором (ст. 1081 ЦК).
Фактично ж предметом та суттю цього договору є надання послуги з надання грошових коштів клієнтові, а саме грошова оцінка його вимоги до боржника для поповнення його обігових коштів чи в силу інших чинників (невиконання боржником свого зобов'язання, наявність інших відносин клієнта із банком чи банку із боржником).
Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином.
Якщо відповідно до договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані суми є меншими за суму, сплачену фактором клієнтові.
Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язується надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечено відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором. Якщо ж сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою ніж сума боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ст. 1084 ЦК).
Боржник має право пред'явити факторові до заліку свої вимоги до клієнта, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові (ст. 1085 ЦК).
У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним із боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.
Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.











ЦКУ
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2004, № 2, ст.6 № 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, № 11, ст.140 № 1713-IV ( 1713-15 ) від 12.05.2004, ВВР, 2004, № 33-34, ст.403 № 2135-IV ( 2135-15 ) від 02.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.37 № 2146-IV ( 2146-15 ) від 03.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.39 № 2450-IV ( 2450-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 13, ст.234 № 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 16, ст.257 № 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, № 26, ст.352 № 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, № 31, ст.420 № 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 33, ст.427 № 2710-IV ( 2710-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 32, ст.423 № 2798-IV ( 2798-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, № 42, ст.464 № 3165-IV ( 3165-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.102 № 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 13, ст.110 № 3261-IV ( 3261-15 ) від 22.12.2005, ВВР, 2006, № 15, ст.127 № 3348-IV ( 3348-15 ) від 17.01.2006, ВВР, 2006, № 19-20, ст.161 № 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006, ВВР, 2006, № 27, ст.234 № 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, № 31, ст.268 № 185-V ( 185-16 ) від 21.09.2006, ВВР, 2006, № 46, ст.456 № 501-V ( 501-16 ) від 20.12.2006, ВВР, 2007, № 11, ст.93 № 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, № 10, ст.87 № 1111-V ( 1111-16 ) від 31.05.2007, ВВР, 2007, № 44, ст.512 № 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008, ВВР, 2008, № 48, ст.358 № 514-VI ( 514-17 ) від 17.09.2008, ВВР, 2008, № 50-51, ст.384 № 661-VI ( 661-17 ) від 12.12.2008, ВВР, 2009, № 15, ст.190 № 675-VI ( 675-17 ) від 17.12.2008, ВВР, 2009, № 15, ст.192 № 692-VI ( 692-17 ) від 18.12.2008, ВВР, 2009, № 17, ст.236 № 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст.257 № 1055-VI ( 1055-17 ) від 03.03.2009, ВВР, 2009, № 29, ст.393 № 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1390-VI ( 1390-17 ) від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.559 № 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.2 № 1568-VI ( 1568-17 ) від 25.06.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.5 № 1617-VI ( 1617-17 ) від 24.07.2009, ВВР, 2010, № 2-3, ст.11 № 1702-VI ( 1702-17 ) від 05.11.2009, ВВР, 2010, № 5, ст.40 )
( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 31-рп/2009 ( v031p710-09 ) від 10.12.2009 )
( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2010 ( v001p710-10 ) від 12.01.2010 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1822-VI ( 1822-17 ) від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 10, ст.106 № 2257-VI ( 2257-17 ) від 14.05.2010, ВВР, 2010, № 28, ст.354 № 2258-VI ( 2258-17 ) від 18.05.2010, ВВР, 2010, № 29, ст.392 № 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010, ВВР, 2010, № 33, ст.471 № 2328-VI ( 2328-17 ) від 15.06.2010, ВВР, 2010, № 32, ст.449 № 2367-VI ( 2367-17 ) від 29.06.2010, ВВР, 2010, № 34, ст.486 № 2398-VI ( 2398-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 38, ст.509 № 2435-VI ( 2435-17 ) від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539 № 2457-VI ( 2457-17 ) від 08.07.2010, ВВР, 2010, № 48, ст.564 № 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.20 № 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.22 № 2527-VI ( 2527-17 ) від 21.09.2010, ВВР, 2011, № 5, ст.29 № 2555-VI ( 2555-17 ) від 23.09.2010, ВВР, 2011, № 6, ст.41 № 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142 № 2735-VI ( 2735-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 21, ст.144 № 2741-VI ( 2741-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 18, ст.123 № 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 № 2825-VI ( 2825-17 ) від 21.12.2010 № 2850-VI ( 2850-17 ) від 22.12.2010 № 2938-VI ( 2938-17 ) від 13.01.2011 № 3166-VI ( 3166-17 ) від 17.03.2011 № 3234-VI ( 3234-17 ) від 19.04.2011 № 3263-VI ( 3263-17 ) від 21.04.2011 № 3323-VI ( 3323-17 ) від 12.05.2011 )

Глава 73

ФАКТОРИНГ


Стаття 1077. Поняття договору факторингу

1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). ( Абзац перший частини першої статті 1077 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 )

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Стаття 1078. Предмет договору факторингу

1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу

1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

3. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. ( Частина третя статті 1079 в редакції Закону № 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 )

Стаття 1080. Недійсність заборони відступлення права грошової вимоги

1. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Стаття 1081. Відповідальність клієнта перед фактором

1. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

2. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

3. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Стаття 1082. Виконання боржником грошової вимоги факторові

1. Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

2. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

3. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Стаття 1083. Наступне відступлення права грошової вимоги

1. Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

2. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Стаття 1084. Права фактора

1. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

2. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Стаття 1085. Зустрічні вимоги боржника

1. Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

2. Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Стаття 1086. Захист прав боржника

1. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

2. Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.
Про виконавче провадження
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 24, ст.207 )
N 606-XIV

ПЕРЕЛІК
видів майна громадян, на яке не може бути
звернено стягнення за виконавчими документами


Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні.

1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні:

1) одяг - з розрахунку на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш як на 50 відсотків;

2) взуття - по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

3) білизна - по дві зміни на кожну особу;

4) постільні речі (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу;

5) необхідний кухонний посуд;

6) один холодильник на сім'ю;

7) меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернено стягнення);

8) усі дитячі речі.

2. Продукти харчування, необхідні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - з розрахунку на три місяці.

3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців.

4. Одна корова, а у разі відсутності корови - одна телиця; якщо немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - в осіб, які займаються сільським господарством.

5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, необхідній для годівлі худоби до початку її вигону на пасовище або до збору нових кормів.

6. Насіння, необхідне для чергової сівби (осінньої і весняної), та незнятий урожай - в осіб, які займаються сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення).

7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні тощо).










































Терміни
На законодавчому рівні діяльність колекторських компаній регулюється рядом нормативних-правових актів, серед яких основним являється Цивільний Кодекс України. Найближчим часом очікується розробка (Міністерством юстиції, Національним банком і представниками колекторських компаній) проектів законодавчо-правових актів для регулювання діяльності колекторів, в тому числі і прийняття Закону України «Про колекторську діяльність». Також діяльність колекторів регламентується Кодексом Етики Колекторів. В Україні діє ряд професійних об'єднань колекторів, які сприяють розвитку законодавчої бази у сфері колекторських послуг в країні. Так, створюються спеціалізовані учбові центри, розробляються і впроваджуються ключові правила і рекомендації для учасників ринку, регулюються взаємини в ланцюжку «кредитор» - «боржник» - «колектор». Що стосується операцій, пов’язаних із купівлею проблемних активів, то даний процес, врегульований та регламентований законами та підзаконними нормативно-правовими актами України, одними із яких є: Цивільний Кодекс України (який чітко передбачає декілька способів заміни кредитора в зобов'язанні та регламентує процес відступлення (факторингу) проблемних активів), Господарський кодекс України, ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (який регламентує операції з фінансовими активами, до яких відноситься факторинг) ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (який визначає порядок оподаткування проблемних активів) і т.д. Перелік нормативно-правових актів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Терміни
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. (Цивільний Кодекс України) Кредитний договір – це договір, згідно якого, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. (Цивільний Кодекс України) Договір поруки - за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. (Цивільний Кодекс України) Неустойкою (штрафом, пенею) - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (Цивільний Кодекс України) Договір про надання послуг – це договір, згідно якого, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (Цивільний Кодекс України) Договір Факторингу - це договір, згідно якого, одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи. (Цивільний Кодекс України) Договір Доручення – це договір, згідно якого, одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. (Цивільний Кодекс України) Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. (ЗУ «Про звернення громадян») Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (ЗУ «Про захист прав споживачів») Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. (ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. (ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи - документ установленого зразка, який засвідчує факт набуття юридичною особою статусу фінансової установи та внесення Держфінпослуг інформації про фінансову установу до Реєстру (Положення про Державний реєстр фінансових установ). Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ЗУ «Про третейські суди») Третейська угода (третейське застереження) - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (ЗУ «Про третейські суди») Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. (ЗУ «Про виконавче провадження»)


























Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ


Глава 47

ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. СТОРОНИ У ЗОБОВ'ЯЗАННІ


Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 510. Сторони у зобов'язанні

1. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

2. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Стаття 511. Третя особа у зобов'язанні

1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513. Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні

1. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні

1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 515. Зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається

1. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Стаття 516. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні

1. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язанні

1. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні

1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Стаття 519. Відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні

1. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Стаття 520. Заміна боржника у зобов'язанні

1. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. ( Частина перша статті 520 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VI ( 1617-17 ) від 24.07.2009 )

Стаття 521. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні

1. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов'язанні проти вимоги кредитора

1. Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Стаття 523. Правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою

1. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

2. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 524. Валюта зобов'язання

1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання

1. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.




















































З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про захист персональних даних
Документ 2297-17, чинний, остання версія - Прийняття від 01.06.2010
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 34, ст.481 )
Стаття 1. Сфера дії Закону
Цей Закон регулює відносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки.
Дія цього Закону не поширюється на діяльність зі створення баз персональних даних та обробки персональних даних у цих базах:
фізичною особою - виключно для непрофесійних особистих чи побутових потреб;
журналістом - у зв'язку з виконанням ним службових чи професійних обов'язків;
професійним творчим працівником - для здійснення творчої діяльності.
Стаття 2. Визначення термінів
У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних;
володілець бази персональних даних - фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб'єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних у цій базі даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;
Державний реєстр баз персональних даних - єдина державна інформаційна система збору, накопичення та обробки відомостей про зареєстровані бази персональних даних;
згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки;
знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу ідентифікувати особу;
обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, здійснених повністю або частково в інформаційній (автоматизованій) системі та/або в картотеках персональних даних, які пов'язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичну особу;
персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;
розпорядник бази персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем бази персональних даних або законом надано право обробляти ці дані;
суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних;
третя особа - будь-яка особа, за винятком суб'єкта персональних даних, володільця чи розпорядника бази персональних даних та уповноваженого державного органу з питань захисту персональних даних, якій володільцем чи розпорядником бази персональних даних здійснюється передача персональних даних відповідно до закону.
Стаття 3. Законодавство про захист персональних даних
Законодавство про захист персональних даних складають Конституція України ( [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ), цей Закон, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 4. Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними
1. Суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, є:
суб'єкт персональних даних;
володілець бази персональних даних;
розпорядник бази персональних даних;
третя особа;
уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних;
інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування, до повноважень яких належить здійснення захисту персональних даних.
2. Володільцем чи розпорядником бази персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.
3. Розпорядником бази персональних даних, володільцем якої є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності, що належить до сфери управління цього органу.
Стаття 5. Об'єкти захисту
1. Об'єктами захисту є персональні дані, які обробляються в базах персональних даних.
2. Персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.
3. Законом може бути заборонено віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом.
4. Персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, не належать до інформації з обмеженим доступом, за винятком інформації, яка визначена такою відповідно до закону.
Стаття 6. Загальні вимоги до обробки персональних даних
1. Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця бази персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних суб'єктом персональних даних має бути надана згода на обробку його даних відповідно до зміненої мети.
2. Персональні дані мають бути точними, достовірними, у разі необхідності - оновлюватися.
3. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.
Обсяг персональних даних, які можуть бути включені до бази персональних даних, визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних або відповідно до закону.
4. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.
5. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
6. Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
7. Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.
8. Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, у строк, не більший ніж це необхідно відповідно до їх законного призначення.
9. Використання персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися лише в знеособленому вигляді.
10. Типовий порядок обробки персональних даних у базах персональних даних затверджується уповноваженим державним органом з питань захисту персональних даних.
Порядок обробки персональних даних, які належать до банківської таємниці, затверджується Національним банком України.
Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних
1. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров'я чи статевого життя.
2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:
1) здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних;
2) необхідна для здійснення прав та виконання обов'язків у сфері трудових правовідносин відповідно до закону;
3) необхідна для захисту інтересів суб'єкта персональних даних або іншої особи у разі недієздатності або обмеження цивільної дієздатності суб'єкта персональних даних;
4) здійснюється релігійною організацією, громадською організацією світоглядної спрямованості, політичною партією або професійною спілкою, що створені відповідно до закону, за умови, що обробка стосується виключно персональних даних членів цих об'єднань або осіб, які підтримують постійні контакти з ними у зв'язку з характером їх діяльності, та персональні дані не передаються третій особі без згоди суб'єктів персональних даних;
5) необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги;
6) необхідна в цілях охорони здоров'я, для забезпечення піклування чи лікування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров'я, на якого покладено обов'язки щодо забезпечення захисту персональних даних;
7) стосується обвинувачень у вчиненні злочинів, вироків суду, здійснення державним органом повноважень, визначених законом, щодо виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;
8) стосується даних, які були оприлюднені суб'єктом персональних даних.
Стаття 8. Права суб'єкта персональних даних
1. Особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.
2. Суб'єкт персональних даних має право:
1) знати про місцезнаходження бази персональних даних, яка містить його персональні дані, її призначення та найменування, місцезнаходження та/або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника цієї бази або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;
2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані, що містяться у відповідній базі персональних даних;
3) на доступ до своїх персональних даних, що містяться у відповідній базі персональних даних;
4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи зберігаються його персональні дані у відповідній базі персональних даних, а також отримувати зміст його персональних даних, які зберігаються;
5) пред'являти вмотивовану вимогу із запереченням проти обробки своїх персональних даних органами державної влади, органами місцевого самоврядування при здійсненні їхніх повноважень, передбачених законом;
6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником цієї бази, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;
7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;
8) звертатися з питань захисту своїх прав щодо персональних даних до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до повноважень яких належить здійснення захисту персональних даних;
9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних.
3. Розпорядження персональними даними фізичної особи, обмеженої в цивільній дієздатності або визнаної недієздатною, здійснює її законний представник.
Стаття 9. Реєстрація баз персональних даних
1. База персональних даних підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису уповноваженим державним органом з питань захисту персональних даних до Державного реєстру баз персональних даних.
Положення про Державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення ( [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ) затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Реєстрація баз персональних даних здійснюється за заявочним принципом шляхом повідомлення.
3. Заява про реєстрацію бази персональних даних подається володільцем бази персональних даних до уповноваженого державного органу з питань захисту персональних даних.
Заява повинна містити:
звернення про внесення бази персональних даних до Державного реєстру баз персональних даних;
інформацію про володільця бази персональних даних;
інформацію про найменування і місцезнаходження бази персональних даних;
інформацію про мету обробки персональних даних у базі персональних даних, сформульовану відповідно до вимог статей 6 і 7 цього Закону;
інформацію про інших розпорядників бази персональних даних;
підтвердження зобов'язання щодо виконання вимог захисту персональних даних, встановлених законодавством про захист персональних даних.
4. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України:
повідомляє заявника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження заяви про її отримання;
приймає рішення про реєстрацію бази персональних даних протягом десяти робочих днів з дня надходження заяви.
Володільцю бази персональних даних видається документ встановленого зразка про реєстрацію бази персональних даних у Державному реєстрі баз персональних даних.
5. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних відмовляє в реєстрації бази персональних даних, якщо заява про реєстрацію не відповідає вимогам частини третьої цієї статті.
6. Володілець бази персональних даних зобов'язаний повідомляти уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних про кожну зміну відомостей, необхідних для реєстрації відповідної бази, не пізніш як протягом десяти робочих днів з дня настання такої зміни.
7. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних протягом десяти робочих днів з дня надходження повідомлення про зміну відомостей, необхідних для реєстрації відповідної бази, повинен прийняти рішення щодо зазначеної зміни та повідомити про це володільця бази персональних даних.
Стаття 10. Використання персональних даних
1. Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця бази щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.
2. Використання персональних даних володільцем бази здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю бази забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними.
3. Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.
4. Відомості про особисте життя фізичної особи не можуть використовуватися як чинник, що підтверджує чи спростовує її ділові якості.
Стаття 11. Підстави виникнення права на використання персональних даних
1. Підставами виникнення права на використання персональних даних є:
1) згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних. Суб'єкт персональних даних має право при наданні згоди внести застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних;
2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю бази персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.
2. Володілець бази персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику бази персональних даних відповідно до договору в письмовій формі.
3. Розпорядник бази персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі.
Стаття 12. Збирання персональних даних
1. Збирання персональних даних є складовою процесу їх обробки, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу та внесення їх до бази персональних даних.
2. Суб'єкт персональних даних протягом десяти робочих днів з дня включення його персональних даних до бази персональних даних повідомляється про свої права, визначені цим Законом, мету збору даних та осіб, яким передаються його персональні дані, виключно в письмовій формі.
3. Повідомлення не здійснюється, якщо персональні дані збираються із загальнодоступних джерел.
4. Зібрані відомості про суб'єкта персональних даних, а також інформація про їх джерела надаються цьому суб'єкту персональних даних за його вимогою, крім випадків, установлених законом.
Стаття 13. Накопичення та зберігання персональних даних
1. Накопичення персональних даних передбачає дії щодо поєднання та систематизації відомостей про фізичну особу чи групу фізичних осіб або внесення цих даних до бази персональних даних.
2. Зберігання персональних даних передбачає дії щодо забезпечення їх цілісності та відповідного режиму доступу до них.
Стаття 14. Поширення персональних даних
1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу з баз персональних даних за згодою суб'єкта персональних даних.
2. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
3. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.
4. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.
Стаття 15. Знищення персональних даних
1. Персональні дані в базах персональних даних знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону.
2. Персональні дані в базах персональних даних підлягають знищенню у разі:
1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб'єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;
2) припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником бази, якщо інше не передбачено законом;
3) набрання законної сили рішенням суду щодо вилучення даних про фізичну особу з бази персональних даних.
3. Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають знищенню в базах персональних даних у встановленому законодавством порядку.
4. Персональні дані, зібрані під час виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом, знищуються в базах персональних даних відповідно до вимог закону.
Стаття 16. Порядок доступу до персональних даних
1. Порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю бази персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону.
2. Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити.
3. Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю бази персональних даних.
4. У запиті зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника);
2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника);
3) прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;
4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника цієї бази;
5) перелік персональних даних, що запитуються;
6) мета запиту.
5. Строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження.
Протягом цього строку володілець бази персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті.
Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.
6. Суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, без зазначення мети запиту, крім випадків, установлених законом.
Стаття 17. Відстрочення або відмова у доступі до персональних даних
1. Відстрочення доступу суб'єкта персональних даних до своїх персональних даних не допускається.
2. Відстрочення доступу до персональних даних третіх осіб допускається у разі, якщо необхідні дані не можуть бути надані протягом тридцяти календарних днів з дня надходження запиту. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у запиті, не може перевищувати сорока п'яти календарних днів.
Повідомлення про відстрочення доводиться до відома третьої особи, яка подала запит, у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У повідомленні про відстрочення зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові посадової особи;
2) дата відправлення повідомлення;
3) причина відстрочення;
4) строк, протягом якого буде задоволено запит.
3. Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.
У повідомленні про відмову зазначаються:
1) прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка відмовляє у доступі;
2) дата відправлення повідомлення;
3) причина відмови.
Стаття 18. Оскарження рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних
1. Рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних може бути оскаржено до уповноваженого державного органу з питань захисту персональних даних, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до повноважень яких належить здійснення захисту персональних даних, або до суду.
2. Якщо запит зроблено суб'єктом персональних даних щодо даних про себе, обов'язок доведення в суді законності відмови у доступі покладається на володільця бази персональних даних, до якого подано запит.
Стаття 19. Оплата доступу до персональних даних
1. Доступ суб'єкта персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно.
2. Доступ інших суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, до персональних даних певної фізичної особи чи групи фізичних осіб може бути платним у разі додержання умов, визначених цим Законом. Оплаті підлягає робота, пов'язана з обробкою персональних даних, а також робота з консультування та організації доступу до відповідних даних.
3. Розмір плати за послуги з надання доступу до персональних даних органами державної влади визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень.
Стаття 20. Зміни і доповнення до персональних даних
1. Володільці чи розпорядники баз персональних даних зобов'язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб'єкта персональних даних.
2. Дозволяється внесення змін до персональних даних за зверненням інших суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, якщо на це є згода суб'єкта персональних даних чи відповідна зміна здійснюється за рішенням суду, що набрало законної сили.
3. Зміна персональних даних, які не відповідають дійсності, проводиться невідкладно з моменту встановлення невідповідності.
Стаття 21. Повідомлення про дії з персональними даними
1. Про передачу персональних даних третій особі володілець бази персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом.
2. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі:
1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;
2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом;
3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях.
3. Про зміну чи знищення персональних даних або обмеження доступу до них володілець бази персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, а також суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, яким ці дані було передано.
Стаття 22. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних
1. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи:
1) уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних;
2) інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
2. Парламентський контроль за додержанням прав людини на захист персональних даних здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відповідно до закону.
Стаття 23. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних
1. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних - центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого належить захист персональних даних, що утворюється відповідно до законодавства.
2. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних:
1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту персональних даних;
2) реєструє бази персональних даних;
3) веде Державний реєстр баз персональних даних;
4) здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням вимог законодавства про захист персональних даних із забезпеченням відповідно до закону доступу до інформації, пов'язаної з обробкою персональних даних у базі персональних даних, та до приміщень, де здійснюється їх обробка;
5) видає обов'язкові для виконання законні вимоги (приписи) про усунення порушень законодавства про захист персональних даних;
6) розглядає пропозиції, запити, звернення, вимоги та скарги фізичних і юридичних осіб;
7) організовує та забезпечує взаємодію з іноземними суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними;
8) бере участь у роботі міжнародних організацій з питань захисту персональних даних.
Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних у базах персональних даних
1. Держава гарантує захист персональних даних.
2. Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними, зобов'язані забезпечити захист цих даних від незаконної обробки, а також від незаконного доступу до них.
3. Забезпечення захисту персональних даних у базі персональних даних покладається на володільця цієї бази.
4. Володілець бази персональних даних в електронній формі забезпечує її захист відповідно до закону.
5. В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, організаціях, установах і на підприємствах усіх форм власності визначається структурний підрозділ або відповідальна особа, яка організовує роботу, пов'язану із захистом персональних даних при їх обробці, відповідно до закону.
6. Фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист баз персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.
Стаття 25. Обмеження дії окремих статей цього Закону
1. Обмеження прав, передбачених статтями 8, 11 і 17 цього Закону, здійснюється лише в інтересах:
1) національної безпеки, економічного добробуту та прав людини;
2) захисту прав і свобод фізичних осіб, персональні дані яких обробляються, чи прав інших суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, а також з метою боротьби із злочинністю;
3) забезпечення суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, зведеною знеособленою інформацією щодо персональних даних відповідно до законодавства.
2. Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними, здійснюють свої повноваження в межах, установлених Конституцією та законами України.
Стаття 26. Фінансування робіт із захисту персональних даних
Фінансування робіт та заходів щодо забезпечення захисту персональних даних здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними.
Стаття 27. Застосування положень цього Закону
1. Положення щодо захисту персональних даних, викладені в цьому Законі, можуть доповнюватися чи уточнюватися іншими законами, за умови, що вони встановлюють вимоги щодо захисту персональних даних, що не суперечать вимогам цього Закону.
2. Професійні об'єднання можуть розробляти корпоративні кодекси поведінки з метою забезпечення ефективного захисту прав суб'єктів персональних даних, сприяння додержанню законодавства, враховуючи специфіку обробки персональних даних у різних сферах.
Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних
Порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Стаття 29. Міжнародне співробітництво
1. Співробітництво з іноземними суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, регулюється Конституцією України ( [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ), цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України.
2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
3. Передача персональних даних іноземним суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, здійснюється лише за умов забезпечення належного захисту персональних даних, за наявності відповідного дозволу та у випадках, встановлених законом або міжнародним договором України, у порядку, встановленому законодавством. Персональні дані не можуть поширюватися з іншою метою, ніж та, з якою вони були зібрані.
Стаття 30. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року.
2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Президент України В.ЯНУКОВИЧ
м. Київ, 1 червня 2010 року N 2297-VI












13 PAGE \* MERGEFORMAT 142215




Приложенные файлы

  • doc 11519626
    Размер файла: 211 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий