Фінанси підприємства


Державний вищий навчальний заклад
Рівненський коледж економіки та бізнесу
Фінанси підприємства
Навчальний посібник
для студентів
спеціальності 5.03050801 «Фінанси і кредит»
Рівне 2013р.

Зміст
TOC \o "1-3" \h \z \u Тема 1 Сутність і функції фінансів підприємств. Фінансові ресурси підприємства та джерела їх формування PAGEREF _Toc349742444 \h 3І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742445 \h 3ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742446 \h 6ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742447 \h 11Тема 2 : Організація фінансової роботи на підприємстві. (Самостійна робота студентів) PAGEREF _Toc349742448 \h 13І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742449 \h 13ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742450 \h 17ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742451 \h 17Тема 3 Формування капіталу підприємства (Самостійна робота студентів) PAGEREF _Toc349742452 \h 18І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742453 \h 18ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742454 \h 35ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742455 \h 36Тема 4 Сутність розрахункових відносин. Способи і форми розрахунків. PAGEREF _Toc349742456 \h 37І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742457 \h 37ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742458 \h 44ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742459 \h 45Тема 5 Організація безготівкових розрахунків та вимоги до їх проведення (Самостійна робота студентів) PAGEREF _Toc349742460 \h 46І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742461 \h 46ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742462 \h 56ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742463 \h 58Тема 6. Готівково – грошові розрахунки на підприємствах та сфера їх застосування (практична робота студентів) PAGEREF _Toc349742464 \h 59І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742465 \h 59ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742466 \h 60ІІІ Домашнє завдання. PAGEREF _Toc349742467 \h 64Тема 7. Склад і характеристика доходів підприємств. Доходи від реалізації продукції. PAGEREF _Toc349742468 \h 65І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742469 \h 65ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742470 \h 70ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742471 \h 74Тема 8 : Методи прогнозування та планування виручки. (Самостійна робота студентів) PAGEREF _Toc349742472 \h 75І Теоретична частина PAGEREF _Toc349742473 \h 75ІІ Практична частина PAGEREF _Toc349742474 \h 81ІІІ Домашнє завдання PAGEREF _Toc349742475 \h 82
Тема 1 Сутність і функції фінансів підприємств. Фінансові ресурси підприємства та джерела їх формуванняІ Теоретична частинаПлан
Поняття, суть і місце фінансів підприємств у фінансовій системі.
Функції фінансів підприємств.
Фінансові ресурси підприємства та джерела їх формування.
1.Необхідною умовою прибутковості діяльності будь-якого підприємства є правильна і раціональна організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку, кожне підприємство повинно формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування. Фінанси підприємств за своєю сутністю — це складна економічна категорія.
Фінанси підприємств — це економічні відносини, що зв'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення (у вітчизняній економічній літературі)
Проте останнім часом більшість економістів вважають, що фінанси підприємств — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств
Фінансові відносини підприємств охоплюють обмінні і розподільчі відносини, що відображаються в різноманітних грошових потоках.Із руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот усього капіталу. Матеріальною основою фінансів підприємств є грошовий обіг. У зв'язку з цим поняття «фінанси підприємств» часто помилково ототожнюють з грошовими коштами. Фінансами гроші стають тоді, коли їх власник створює відповідний грошовий фонд і використовує його для фінансування господарських операцій з метою отримання певного доходу. Ознаки фінансів підприємства:
- загальні, які виражають сукупність економічних (грошових) відносин, зв'язаних з розподілом вартості валового продукту; - специфічні, які виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового продукту, формування і використання грошових доходів і децентралізованих фондів.
Отже, фінанси підприємств — це сукупність економічних відносин, пов'язаних з формуванням і використанням грошових доходів та нагромаджень підприємств, а також контролем за формуванням, розподілом і використанням цих доходів і нагромаджень.
До таких грошових відносин належать відносини між:
підприємством і бюджетом (із усіх видів платежів до бюджету);
підприємством і позабюджетними фондами як щодо внесків усіх видів відрахувань і платежів до них, так і фінансування з них;
підприємством і банками з приводу одержання і повернення кредитів, а також сплати відсотків за ними;
підприємством і його постачальниками та споживачами з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань;
підприємством і його засновниками з приводу формування статутного фонду;
підприємством і страховими організаціями щодо формування і використання страхових фондів;
усередині підприємства (з приводу розподілу прибутку; фонду оплати праці; коштів на формування основних та оборотних засобів);
підприємством і різними організаціями щодо інвестування коштів в акції та облігації й отримання дивідендів, відсотків за ними;
підприємством і державою в процесі здійснення програми приватизації.
2. Фінанси підприємств виконують розподільчу та контрольну функції.
Під розподільчою функцією фінансів підприємств розуміють здійснення ними своєї діяльності в процесі розподілу суспільного продукту, національного доходу, національного багатства. Підконтрольною функцією фінансів підприємств розуміють внутрішньо притаманну їм здатність об'єктивно відображати і тим самим контролювати економічний стан підприємств і активно впливати на їх діяльність. Функції фінансів пов'язані між собою. Розподільча функція створює умови, за яких підприємства, що дотримуються планово-фінансової дисципліни, безперебійно здійснюють господарську діяльність і виконують свої фінансові зобов'язання. Контрольна функція дає можливість своєчасно виявляти порушення в діяльності й вживати заходів щодо їх усунення.
Ефективне функціонування фінансів підприємств визначає:різноманітність форм власності;
свобода підприємництва і самостійність у прийнятті підприємницьких рішень;
вільне ринкове ціноутворення і конкуренція;
самофінансування підприємницьких структур;
правове забезпечення підприємницької діяльності;
обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.
3.Фінансові ресурси — це частина грошових коштів у формі доходів і зовнішніх надходжень, які є в розпорядженні підприємства і спрямовані на виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат, розвиток виробництва, створення резервів тощо.
Фінансові ресурси підприємства утворюють за рахунок таких джерел: прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів від продажу цінних паперів, пайових й інших внесків юридичних і фізичних осіб, кредитів, коштів від реалізації страхового поліса тощо.
Грошові кошти на підприємстві спочатку формують у процесі утворення статутного капіталу, а згодом — у результаті реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Одержані кошти інвестують для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва.
У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово - інвестиційної діяльності підприємств: дивідендів та доходів від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; вкладання коштів на депозитні рахунки; здавання майна в оренду.
Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції підприємству надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.
Фінансові ресурси підприємств складають такі елементи:
Статутний фонд.
Резервний фонд.
Амортизаційні відрахування.
Спеціальні фонди (серед них створені у зв'язку з індексацією основних засобів) і цільове фінансування.
Кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого розподілу.
Нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу.
Кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань на соціальне страхування, оплати праці робітникам і службовцям за виданими векселями.
Короткострокові та довгострокові кредити комерційних банків.
Централізовані й децентралізовані кошти для фінансування капітальних вкладень.
Кошти від реалізації власних цінних паперів (крім акцій).
Інші кошти, які відображають у пасиві бухгалтерського балансу.
Класифікація фінансових ресурсів підприємств подана у табл. 1.1:
Таблиця 1.1.
Класифікація фінансових ресурсів
Фінансові ресурси підприємств
Формуються під час заснування підприємства Формуються за рахунок власних та прирівняних до них коштів Мобілізуються на фінансовому ринку Надходять у порядку розподілу грошових коштів
1. Внески до статутного фонду Резервний фонд
Амортизаційні відрахування
Спеціальні фонди
Нерозподілений прибуток
Кредиторська заборгованість 1. Кредити банків
2. Надходження від емісії акцій, облігації інших видів цінних паперів Кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого розподілу
Страхові відшкодування
Бюджетні субсидії
Надходження від участі у концернах, асоціаціях, галузевих структурах
Дивіденди і відсотки
Структура фінансових ресурсів підприємства визначається джерелами їх надходження, основними з яких є (табл. 1.2):
Під організацією фінансів підприємств розуміють:
склад грошових фондів підприємства;
порядок їх створення і використання;
співвідношення між розмірами фондів підприємств;
взаємовідносини підприємства з фінансово-кредитною системою.
Таблиця 1.2.
Джерела формування фінансових ресурсів
Джерела формування фінансових ресурсів
Власні та прирівняні до них Позичені й залучені
Статутний фонд
Додатковий капітал
Резервний капітал
Цільове фінансування
Нерозподілений прибуток
Амортизаційні відрахування
Кредиторська заборгованість (сталі пасиви)
Доходи від реалізації основних засобів та оборотних активів
Благодійні й інші надходження 1. Кредити банків
2. Поворотна фінансова допомога
3. Надходження коштів від емісії облігацій та інших видів цінних паперів
Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи і способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їхнім кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств.
Грошові фонди — це відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд тощо.
Основою організації фінансів підприємств усіх форм власності є наявність фінансових ресурсів у розмірах,необхідних для здійснення господарської і комерційної діяльності підприємства.
ІІ Практична частинаПрактичне завдання 1(тест – тренінг на залишковий рівень знань)
Виконати тести:
1. Вкажіть правильну відповідь:
а)поняття «дохід» і «прибуток» ідентичні;
б)поняття «дохід» ширше від поняття «прибуток»;
в)поняття «прибуток» ширше від поняття «дохід».
2. Амортизація — це:
а)втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП;
б)процент річних відрахувань від балансової вартості;
в)матеріальний знос основних фондів, внаслідок чого вони перестають задовольняти поставлені до них вимоги;
г)поступове погашення вартості основних фондів перенесенням її на собівартість виготовленої продукції.
3. Резиденти — це:
а)суб'єкти підприємницької діяльності, які створені та здійснюють свою діяльність на території України відповідно до її законодавства;
б)суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на території України відповідно до її законодавства;
в)суб'єкти підприємницької діяльності, які створені та здійснюють свою діяльність на території України.
4. Нерезиденти — це:
а)суб'єкти підприємницької діяльності з місцезнаходженням за межами території України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави;
б)суб'єкти підприємницької діяльності з місцезнаходженням за межами території України;
в)суб'єкти підприємницької діяльності, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
5. Лізинг — це:
а)вид довгострокової оренди машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення;
б)вид короткотермінової оренди основних фондів;
в)дозвіл на використання нематеріальних ресурсів протягом певного терміну та за визначену плату.
6. Дивіденди — це платежі, що сплачують:
а)відповідно до умов договору;
б)за рішенням загальних зборів акціонерів;
в)у зв'язку з розподілом частки прибутку.
7. Проценти — це доход, що сплачують:
а)відповідно до умов позики;
б)за рішенням загальних зборів акціонерів;
в)у вигляді плати за використання залучених коштів або майна на визначений термін.
8. Ліцензія — це:
а)документ дозвільного характеру, що дає право на заняття певним видом господарської діяльності, який відповідно до чинного законодавства підлягає обмеженню;
б)державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування;
в)обов'язковий документ, що дає право на здійснення господарської діяльності юридичною особою.
9. Матеріальний актив — це:
а)основні фонди;
б)ресурси підприємства;
в)основні фонди та оборотні активи у будь-якому вигляді.
10. Нематеріальний актив — це:
а)об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі промислової власності;
б)оборотні активи у будь-якому вигляді;
в)грошові кошти.
11. Акція — цінний папір, який:
а)дає право на частку прибутку;
б)дає право на частку майна і прибутку акціонерного товариства;
б) свідчить про надання позики і гаситься за номіналом.
12. Вексель — цінний папір, який:
а)дає право на частку прибутку;
б)свідчить про надання позики і гаситься за номіналом;
в)свідчить про надання комерційного кредиту.
13. Собівартість продукції — це:
а) витрати праці на виробництво і реалізацію продукції;
б)витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції;
в)витрати на придбання виробничих запасів.
14. Інвестиція — це:
а)господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно;
б)господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів цінних паперів в обмін на кошти;
в)господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу, отриманого від інвестиційних операцій.
15. Фінанси — це:
а)гроші;б)валовий внутрішній продукт;
в)грошові відносини;г)кредит;
д)платіж;е)ваш варіант відповіді.
16. Функції фінансів полягають в:
а)створенні системи показників фінансової діяльності суб'єктів;
б)створенні системи органів управління в державі;
в)забезпеченні еквівалентності обміну;
г)формуванні й використанні доходів і фондів фінансових ресурсів;
д)ваш варіант відповіді.
17. Яке із тверджень вірне?
а)фінанси — це грошові відносини;
б)грошові відносини — це фінанси.
18. Які риси є спільними у категорій «фінанси» і «кредит»:
а)грошова форма виявлення;
б)розподільчий характер;
в)умови використання;
г)мета використання;
д)ваш варіант відповіді.
19. Джерела формування фінансових ресурсів:
а)валовий внутрішній продукт;
б)державний бюджет;
в)пенсійний фонд;
г)позабюджетні фонди;
д)цільові державні фонди; ж) ваш варіант відповіді.
20. Фінансові ресурси це:
а)грошові нагромадження і доходи;
б)валовий внутрішній продукт;
в)виражена в грошах частина національного доходу;
г)складова фінансового механізму;
д)показники використання фондів грошових коштів;
е)ваш варіант відповіді.
21. Які риси є спільними у категорій «фінанси» і «гроші»:
а)функції, що виконують;
б)еквівалентність обміну;
в)сфера застосування;
г)передумови виникнення та існування;
д)ваш варіант відповіді.
Практичне завдання 2
Визначити обсяг фінансових ресурсів підприємства.
Вихідні дані: підприємство на звітну дату мало такі дані за балансом (табл.. 1)
Розв’язок оформити у вигляді таблиці 2.
Таблиця 1
Дані підприємства за балансом, тис.грн.
Показники Варіанти
1-й 2-й
1. Статутний капітал 7100 7200
2.Пайовий капітал 120 134
3. Інший додатковий капітал 87 120
4; Резервний капітал 440 520
5. Нерозподілений прибуток 1020 980
6.Неоплачений капітал 20 21
7.Довгосгрокові кредити банків 55 52
8.Довгострокові фінансові зобов'язання 48 44
9.Забезпечення виплат персоналу - 347 352
10. Інші забезпечення 542 530
11. Короткострокові кредити банків 300 268
12. Поточна заборгованість за довгостроковими
зобов'язаннями 60 65
13. Кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги 642 547
14. Поточні зобов’язання за розрахунками:
- з одержаних авансів 673 623
З бюджетом по сплаті податків 386 390
З позабюджетних платежів 53 55
Зі страхування 41 40
З оплати праці 138 140
З учасниками по виплаті дивідендів 464 435
Інші поточні зобов’язання 40 34
Таблиця 2
Склад і структура фінансових ресурсів підприємства
Види фінансових ресурсів Фінансові ресурси
тис. грн структура, %
Власні Позичені Залучені Всього 100,0
Практичне завдання 3
Виконати тести:
1. Фінанси підприємств – це…
а) грошові кошти підприємства;
б)грошові відносини у сфері розподілу грошових доходів, накопичення, формування і використання фондів грошових коштів;
в)економічні відносини у сфері грошового обороту.
2. Який вид грошових відносин можна назвати фінансами підприємств?
а)отримання грошей в рахунок оплати праці з каси підприємства;
б)оплата готівкою товару, що купляється;
в)формування на підприємстві фонду оплати праці.
3. Матеріальний зміст фінансів підприємств — це:
а)наявність грошових коштів на підприємстві;
б)наявність фінансових ресурсів на підприємстві;
в)наявність фондів грошових коштів на підприємстві.
4. Фінансові ресурси підприємства — це:
а)грошові кошти підприємства;
б)грошові фонди підприємства;
в)грошовий капітал підприємства.
5. Економічні відносини, пов'язані із рухом коштів — це:
а)організація фінансів підприємств;
б)принципи фінансів підприємств;
в)об'єкт фінансів підприємств.
6. Чим стають грошові кошти, коли вони концентруються у відповідні фонди:
а)оборотними засобами;'
б)фінансовими ресурсами;
в)основними засобами.
7. Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з
а)рухом грошових коштів;
б)рухом суспільних відносин;
в)економічним механізмом.
8. Що не належить до обов'язкових передумов ефективного функціонування фінансів підприємств:
а)різноманітність форм власності;
б)вільне ринкове ціноутворення і конкуренція;-
в)кругообіг виробничих фондів.
9. Функцією фінансів є:
а)формування фінансових ресурсів;
б)встановлення цін.
10.До власних коштів підприємства не відносяться:
а)статутний фонд;
б)нерозподілений прибуток;
в)короткострокові кредити банків.
ІІІ Домашнє завданняВивчити тему «Сутність і функції фінансів підприємств. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування»
Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012. – (ст 9-13)
Непочатенко О.О. Фінанси підприємств. Навч.посіб.-К.: Центр учбової літератури, – (ст. 6-17)
Виконати практичне завдання: Визначити обсяг фінансових ресурсів підприємства.
Вихідні дані: підприємство на звітну дату мало такі дані за балансом (табл.. 3.)
Розв’язок оформити у вигляді таблиці 4.
Дані підприємства за балансом, тис.грн. Таблиця3
Показники Варіанти
1-й 2-й
1. Статутний капітал 7100 7000
2.Пайовий капітал 128 152
3. Інший додатковий капітал 143 179
4; Резервний капітал 410 398
5. Нерозподілений прибуток 1100 1112
6. Неоплачений капітал 22 23
7.Довгосгрокові кредити банків 55 61
8.Довгострокові фінансові зобов'язання 42 47
9.Забезпечення виплат персоналу - 296 305
10. Інші забезпечення 525 563
11. Короткострокові кредити банків 270 275
12. Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями 70 75
13. Кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги 569 584
14. Поточні зобов’язання за розрахунками:
- з одержаних авансів 622 654
З бюджетом по сплаті податків 395 400
З позабюджетних платежів 58 60
Зі страхування 38 45
З оплати праці 127 123
З учасниками по виплаті дивідендів 426 458
Інші поточні зобов’язання 32 36
Склад і структура фінансових ресурсів підприємства Таблиця 4
Види фінансових ресурсів Фінансові ресурси
тис. грн структура, %
Власні Позичені Залучені Всього 100,0

Тема 2 : Організація фінансової роботи на підприємстві. (Самостійна робота студентів)І Теоретична частинаПлан
Сутність поняття «організація фінансів підприємств».
Фінансовий механізм та фінансова діяльність підприємства.
Зміст фінансової роботи на підприємстві.
1. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи формування і використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств
Організація фінансів підприємств за умов ринкової економіки ґрунтується на принципах саморегулювання, самоокупності та самофінансування.
Основний метод фінансової діяльності — комерційний розрахунок.
Це метод ведення господарювання шляхом постійного порівняння (у грошовому вираженні) витрат і результатів діяльності. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою, рис. 1
Фінансові ресурси
Фінансові результати
Доходи
Витрати

Рис. 1. Фінансова діяльність підприємства за комерційнім розрахунком
Комерційний розрахунок передбачає, що фінансові відносини регламентуються державою в основному економічними методами за допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики.
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера і характер діяльності підприємств, що виявляється в процесі формування капіталу, розподілу прибутку, утворення грошових фондів, взаємовідносини з бюджетом.
Організація фінансів ^підприємства відображає галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення і рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природнокліматичних факторів на виробництво.
Управління фінансами підприємств включає:
визначення потреби і джерел фінансових ресурсів, що повинні забезпечити процес виробництва і реалізації продукції;
визначення потреби в оборотних коштах;
фінансове забезпечення капіталовкладень на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва;
забезпечення формування і розподілу виторгу від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового і чистого доходу;
формування, розподіл і використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
2. Фінансовий механізм підприємства – це система керування фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності.
Фінансовий механізм підприємства – сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення фінансування діяльності підприємств, рис.2.
Фінансовий механізм підприємств
Фінансові методи:
• планування;
• прогнозування;
• інвестування;
• кредитування;
• оподаткування;
• самофінансування;
• система розрахунків;
• матеріальне
стимулювання;
• страхування;
• оренда;
• лізинг;
• факторинг;
• взаємини з засновниками.
Фінансові важелі:
• дохід;
• прибуток;
• ціна;
• відсотки;
• ставки податку;
• ставка дисконту;
• ліміти;
• амортизаційні відрахування;
• форми розрахунків;
• фінансові санкції
• види кредитів;
• пені.
Фінансове правове
забезпечення:
• закони України;
• постанови BP;
• укази Президента
України;
• статутні документи;
• інструкції;
• норми;
• звіти
бухгалтерські;
• статистичні данні.

Рис. 2 Фінансовий механізм підприємства
Фінансова діяльність посідає особливе місце в управлінні підприємством.
Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів фінансового забезпечення підприємств і досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення його результатів
Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:
фінансове забезпечення поточної діяльності підприємства; пошук резервів підвищення доходів, прибутку, підвищення рентабельності і платоспроможності;
виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
• мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування подальшого розвитку підприємства;
• контроль над ефективним, цільовим розподілом і використанням фінансових ресурсів.
3. Фінансова робота на підприємстві — це діяльність, спрямована на забезпечення виробництва фінансовими ресурсами для виконання підприємством поставлених цілей.
Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямами:
фінансове планування;
оперативна фінансова робота;
контрольно-аналітична робота.
Призначення фінансового планування і прогнозування полягає у визначенні потреб підприємства у фінансових ресурсах у розмірах, необхідних для виконання плану економічного і соціального розвитку та пошуку резервів збільшення прибутковості та підвищення рентабельності підприємств.
Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів з мобілізації фінансових ресурсів, потрібних для реалізації продукції, здійснення своєчасних розрахунків, виконання підприємством його фінансових зобов'язань перед бюджетом, централізованими фондами, постачальниками, робітниками підприємства, стягування кредиторської заборгованості; отримання кредитів банку; перерахування платежів до бюджету; погашення позик банку та відсотків за ними тощо.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це перевірка виконання фінансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспроможності підприємства та ін. Здійснюється шляхом перевірки своєчасності та повноти ведення фінансово-кредитних операцій, аналізу місячних, квартальних, річних балансів і звітів.
Фінансова робота на підприємстві може організовуватися самостійним структурним підрозділом — фінансовим відділом, а може виконуватися без створення окремого структурного підрозділу.
До фінансової роботи на підприємстві відносять:
здійснення необхідних розрахунків, на основі яких вносить пропозиції керівництву підприємства щодо розподілу наявних фінансових ресурсів між виробничими підрозділами і функціональними службами;
розробку поточних й оперативних фінансових планів та інших планових фінансових документів, пошук резервів збільшення прибутку та нагромадження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства в коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціальних потреб;
здійснення контролю за виконанням показників фінансового плану підрозділами і підприємством загалом, а також контролю за використанням фінансових ресурсів на непродуктивні витрати;
оперативний контроль за надходженням грошових коштів від реалізації продукції (робіт, послуг), своєчасним розв'язанням претензій у сфері розрахунків з постачальниками і споживачами;
забезпечення роботи щодо виконання фінансових зобов'язань підприємства перед бюджетом, своєчасне внесення податків та інших (неподаткових) платежів перед бюджетними фондами, банками, постачальниками, робітниками та службовцями;
комплексний аналіз господарської діяльності підприємства та його структурних підрозділів з метою виявлення причин невиконання планів;
вивчення стану фінансового ринку країни й регіону для планування й прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, залучення банківських кредитів тощо).
Фінансова робота складається з процедур різного рівня складності та відповідальності. Перший рівень — прийняття фінансових рішень щодо перспектив розвитку підприємства і поточної діяльності; залучення джерел інвестування та їх використання; проведення фінансової політики. Другий рівень — здійснення фінансових розрахунків; оформлення фінансових документів; складання фінансової звітності тощо.
Для ведення фінансової роботи на великих підприємствах створюють фінансовий (фінансово-економічний) відділ. Фінансовий відділ як структурний підрозділ підприємства — частина апарату управління. Зазвичай, окремі ланки фінансової роботи у фінансовому відділі виконують окремі сектори і групи. На підприємствах зі значним обсягом зовнішньоекономічних операцій може бути створена група (сектор) валютних розрахунків і валютного контролю.
На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу, фінансову роботу виконує фінансовий сектор (група) у складі бухгалтерії.
На малих підприємствах функції фінансиста виконує головний бухгалтер або бухгалтер, якому доручається ця частина роботи.
До фінансового сектору підприємства можна віднести ! підрозділи бухгалтерії, планово-економічного відділу, відділу \ праці і зарплати, відділу калькуляції собівартості продукції, S фінансової служби тощо. На вітчизняних підприємствах, що не і створюють окремого підрозділу — фінансового відділу, часто вище перелічені функції, що відносяться до видів фінансової роботи на підприємстві, делегують бухгалтерії та юрисконсульту.
Після вивчення теми студент повинен
знати і розуміти:
1. Сутність понять:
Організація фінансів підприємств;
Фінансовий механізм підприємства;
Фінансова діяльність підприємства;
Комерційний розрахунок.
2. Принципи організації фінансів підприємств.
3. Зміст фінансової роботи на підприємстві.
4. Основні напрямки фінансової роботи на підприємстві.
ІІ Практична частинаДля самостійної роботи студентів виносяться наступні завдання:
1. Скласти опорний конспект згідно запропонованого плану.
2. Оцінити рівень засвоєння даної теми, виконавши відкритий тест на формування та структурування відповіді:
Комерційний розрахунок — це...
Самофінансування — це ...
Під організацією фінансів підприємств розуміють форми ...
Назвіть основні чинники, які впливають на організацію фінансів підприємств.
Фінансова діяльність — це діяльність, спрямована на ...
Фінансовий механізм підприємства — це сукупність форм і методів ...
Назвіть основні фінансові методи ...
Що включає поняття фінансові важелі ...
Фінансову роботу на підприємстві здійснюють за трьома основними напрямами:
1)...
2)...
3)...
Грошові фонди це частина ...
Завдання фінансиста на підприємстві — раціонально організувати фінансову роботу ...
ІІІ Домашнє завданняОпрацювати літературу:
1. Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012. – 341с. (ст. 13-16)
2. Шило В.П., Ільіна С.Б., Доровська С.С., Барабанова В.В. Фінанси підприємств (за модульною системою навчання): теоретично – практичний посібник. – Київ: ВД «Професіонал», 2006. – 288с. (ст. 25-29)
3. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств : Навч.посібник.-Київ: ЦУЛ, 2002.-460с. (ст. 8-11)

Тема 3 Формування капіталу підприємства (Самостійна робота студентів)І Теоретична частинаПлан
Поняття капіталу. Власний і позиковий капітал підприємства
Статутний фонд як джерело фінансово-господарської діяльності підприємства
Формування та рух коштів статутних фондів підприємств
1. Формування капіталу є основною початковою умовою створення підприємства.
Термін "капітал" походить від латинського слова "capitalis", що у буквальному перекладі означає "основний, головний". Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якого розглядали економічна школа фізіократів, представники класичної політекономії А. Сміт та Д. Рікардо, неокласична економічна школа, К. Маркс та низка інших видатних економістів. Проте досі не існує універсального визначення капіталу. Виходячи з характеристик капіталу, що складають його сутність в економічній літературі, капітал розглядають як:
Об'єкт економічного управління.
Накопичену цінність.
Виробничий ресурс (фактор виробництва).
Інвестиційний ресурс.
Джерело доходів.
Об'єкт тимчасового надання переваги.
Об'єкт купівлі-продажу.
Об'єкт власності та розпорядження.
Носій фактора ризику.
Як носій фактора ліквідності.
Отже, капітал — накопичений шляхом заощадження запас економічних благ у формі грошових коштів і реальних капітальних товарів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходів, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності.
Є такі основні класифікації капіталу:
1. За належністю підприємству:
власний капітал;
позиковий капітал.
2. За цілями використання:
виробничий капітал (засоби підприємства, які інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової діяльності);
позиковий капітал (використовується у процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові та довгострокові депозитні вклади в комерційних банках), а також боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі тощо));
спекулятивний капітал (використовується у процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій, що базуються на різниці в цінах).
3. За формами інвестування:
капітал у фінансовій формі;
капітал у матеріальній формі;
капітал у нематеріальній формі.
4. За об'єктом інвестування:
основний капітал (характеризує ту частину капіталу, яка інвестована в усі види його необоротних активів);
оборотний капітал (характеризує ту його частину, яка інвестована в усі види його оборотних активів).
5. За формами знаходження у процесі кругообігу:
капітал у грошовій формі;
капітал у виробничій формі;
капітал у товарній формі.
6. За формами власності:
приватний капітал;
державний капітал.
7. За організаційно-правовими формами діяльності:
акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств);
пайовий капітал (капітал підприємств, створених у формі товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств, повних товариств, товариств з додатковою відповідальністю тощо);
індивідуальний капітал (капітал приватних підприємств).
8. За характером використання в господарському процесі:
виробничий капітал (характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства);
невиробничий капітал (характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не беруть безпосередньої участі в здійсненні господарської діяльності підприємства і формуванні його доходів).
9. За характером використання власниками:
споживчий капітал;
накопичуваний (капіталізований) капітал.
У процесі формування капіталу необхідно враховувати вартість його залучення з різних джерел. Розглянемо складові власного і позикового капіталу в бухгалтерському балансі підприємства.
Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал. За формою баланс є таблицею з двох частин: ліва (Актив) показує склад, розміщення та використання господарських засобів і складається з трьох розділів; права (Пасив) відображає джерела утворення та цільове використання господарських засобів і складається з 5 розділів. Підсумок Активу балансу завжди повинен бути рівним підсумку Пасиву.
Під впливом господарських операцій, які відбуваються на підприємстві, склад засобів та їхніх джерел безперервно змінюється. У бухгалтерському обліку ці зміни відображаються у вигляді збільшення або зменшення відповідних статей Активу і Пасиву балансу.
Але всі ці зміни рівність балансу не порушують. Якщо підсумок Активу і Пасиву балансу не є рівними — баланс складено неправильно, в бухгалтерському обліку допущено помилку.
Приклад:
Баланс (форма № 1)
Пасив Код рядка На початок звітного періоду На
кінець звітного періоду
І. Власний капітал Статутний капітал 300 300 300
Пайовий капітал 310 Додатковий вкладений капітал 320 Інший додатковий капітал 330 Резервний капітал 340 Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 20
Неоплачений капітал 360 Вилучений капітал 370 Усього за розділом І. Власний капітал 380 300 320
Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності та які воно використовує для формування визначеної частини активу. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в підприємство власного капіталу, — чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні за економічним змістом, принципами формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал тощо (табл. 1):
Таблиця 1.
Характеристика складових власного капіталу
Пасив Код рядка Коментар до статті
І. Власний капітал Власний капітал складає статутний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток тощо
Статутний капітал 300 Відображають зафіксовану в статутних документах загальну вартість активів, які є внеском учасників до капіталу підприємства
Пайовий капітал 310 Відображають суму пайових внесків членів спілок й інших підприємств
Додатковий вкладений капітал 320 Акціонерні товариства показують суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість
Інший додатковий капітал 330 Відображають збільшення вартості активів у результаті їхньої переоцінки (дооцінки), а також безоплатно одержані необоротні активи
Резервний капітал 340 Відображають суму резервів, створених відповідно до статутних документів та чинного законодавства
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 Відображають суму нерозподіленого прибутку або непокритого збитку. Суму непокритого збитку наводять у дужках, що означає від'ємне значення
Неоплачений капітал 360 Відображають суму заборгованості учасників товариства за внесками до статутного капіталу. Суму відображають у дужках і при обчисленні підсумку розділу беруть з від'ємним значенням
Вилучений капітал 370 Відображають вартість акцій власної емісії, викуплених товариством в учасників. Суму відображають у дужках і при обчисленні підсумку розділу беруть з від'ємним значенням
Усього за розділом І 380 ∑ (300 + 310 + 320 + 330 + 340 + 350 + + 360 + 370)
Також до власного капіталу підприємства відносять безоплатні надходження й урядові субсидії, які відображають у другому розділі пасиву балансу.
Власний капітал характеризують такі основні позитивні особливості:
простота залучення, оскільки рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймають власники і менеджери підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів;
вища здатність отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка в усіх його формах;
забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності у довгостроковому періоді, а відповідно, і зниження ризику банкрутства.
Разом із тим, йому властиві недоліки:
обмеженість обсягу залучення, а, отже, і можливостей істотного розширення діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку;
висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.
Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку.
Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності.
Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи — довгострокові (відображають у третьому розділі пасиву балансу) і короткострокові (відображають у четвертому розділі пасиву балансу). До довгострокового належать ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання з терміном погашення менш одного року та кредиторську заборгованість.
Необхідність залучення позикових коштів як джерела фінансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів.
Як правило, за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів упродовж року коливається, особливо у підприємств із сезонним характером виробництва.
З позиції ефективності використання фінансових ресурсів підприємству раціонально вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва; а всі інші потреби в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів.
Позиковий капітал характеризують такі позитивні особливості:
досить широкі можливості залучення;
забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання обсягу господарської діяльності;
нижча вартість порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат з його обслуговування з бази оподаткування при сплаті податку на прибуток).
У той же час використання позикового капіталу має недоліки:
використання цього капіталу створює найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості й втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу;
активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, дають меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку, яка знижується на суму позикового відсотка, що виплачується;
висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку;
складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у деяких випадках відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків чи інших суб'єктів господарювання надаються, як правило, на платній основі).
Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (які зростають за збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі капіталу, що використовується).
Структура капіталу — співвідношення власних і позикових коштів, що використовує підприємство в процесі своєї господарської діяльності. Управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів:
1. встановлення оптимальних для цього підприємства пропорцій використання власного і позикового капіталу;
2. забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.
2. Статутний фонд — це виділені підприємством або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, які закріплені за підприємством на засадах власності або повного господарського відання.
За допомогою статутного фонду підприємство формує власний капітал. Порядок і джерела формування статутних фондів залежить від типу підприємства і форми власності. Ці права закріплені Господарським кодексом . Величина статутного фонду та реальні надходження коштів до нього контролюють органи державної влади і банки.
Розмір статутного фонду фіксують у статуті підприємства і знаходить своє відображення у пасиві балансу.
Величина власного капіталу в процесі здійснення підприємницької діяльності може змінюватися, проте розмір статутного фонду (статутного капіталу) у балансі залишається незмінним. Змінити розмір статутного капіталу у балансі можна лише у разі внесення змін до статуту підприємства. Розмір статутного фонду підприємства визначається установчим договором і фіксується у статуті. Вклад (внесок), оцінений у гривнях, становить частку учасника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариств.
Незалежно від типу підприємства і форми власності власний капітал може зростати за рахунок:
безпосереднього приєднання до нього частини прибутку (капіталізації чистого прибутку);
введення в дію об'єктів капітальних вкладень за рахунок власних коштів, централізованих коштів та інших спеціальних джерел фінансування;
дооцінки основних засобів унаслідок проведення переоцінок;
дооцінки оборотних активів.
Зменшення власного капіталу може відбуватись шляхом:
нарахування зносу основних засобів;
уцінки основних і оборотних засобів;
за рахунок збитків.
Вкладами (внесками) учасників підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (серед них на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, забороняється вносити як вклад до статутного фонду підприємства.
3. Підприємство — самостійний господарюючий статутний об'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємство завжди є юридичною особою.
Юридичною особою визнається організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді (ст. 23 Цивільного кодексу ).
Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, у тому числі приватних, є Закон України "Про підприємства в Україні" . Саме цей закон містить положення щодо їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації. Принципи управління підприємством регламентують установчі документи (статут, установчий договір).
Підприємства мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття поточних рахунків.
Філією вважається структурно відокремлена частина юридичної особи, що розміщена поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує ту саму діяльність, що і юридична особа. Філія має своє керівництво, підпорядковане керівництву юридичної особи.
Представництво є структурно відокремленою частиною юридичної особи, що діє за межами розташування юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується винятково представницькими функціями — укладання угод, здавання-приймання продукції тощо.
Залежно від форм власності, що діють в Україні, розрізняють такі види підприємств (ст. 63 Господарський кодекс України ) (рис. 2.):
приватні (діють на основі приватної власності громадян);
колективні (діють на основі колективної власності);
комунальні (діють на основі комунальної власності територіальної громади);
державні (діють на основі державної власності);
підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);
інші підприємства.
Залежно від способу створення та формування статутного фонду підприємства поділяють на:
- унітарні — створені одним засновником, який виділяє для цього майно, формує статутний фонд, не розділений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керівника управляє підприємством та формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності громадян, релігійних організацій або приватній власності;
- корпоративні — створені, як правило, двома чи більше засновниками за їхнім загальним рішенням, які діють на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, а також на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства створені у формі господарського товариства, а також інші підприємства, засновані на власності двох і більше осіб.
Державні та муніципальні підприємства — утворюються компетентними органами державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної (муніципальної) власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери її управління. Орган державної влади, до сфери управління якого належить підприємство, є представником власника (держави (територіальної громади)). Майно державного (муніципального) підприємства перебуває у державній (муніципальній) власності й закріплюється за таким підприємством на правах господарського відання. Органом управління державного (муніципального) підприємства є керівник підприємства, що призначається органом влади, до сфери управління якого входить підприємство. Державні підприємства діють на основі Положення.
Різновидом державних підприємств є казенне підприємство, яке створюється рішенням Кабінету Міністрів України у галузях, в яких основним (понад 50 %) споживачем продукції є держава, переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції, яке не може бути рентабельним; і де за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція.
Приватні підприємства — це організаційно-правова форма підприємства, заснована на власності фізичної особи, тобто окремого громадянина, але має права юридичної особи. У цьому разі власник підприємства одночасно є засновником підприємства та підприємцем. Приватне підприємство є статутним суб'єктом — діє на підставі статуту. Створивши таке підприємство, засновник здійснює господарську діяльність безпосередньо, але може також наймати працівників. Законодавство не визначає розміру мінімального статутного фонду приватного підприємства. Розмір статутного фонду приватного підприємства визначає його власник. Для приватних підприємств законодавством не передбачена фіксована (в установчих документах) сума статутного капіталу.
Створивши юридичну особу, підприємець несе відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи лише у розмірі майна юридичної особи. Приватне підприємство має бути засноване лише однією фізичною особою, інакше воно буде вважатися господарським товариством.
Приватний підприємець, громадянин, визнається суб'єктом підприємництва в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Існують деякі види діяльності, яку законодавство дозволяє здійснювати лише юридичним особам (наприклад, операції з лікарськими засобами, психотропними речовинами і прекурсорами), тому якщо суб'єкт підприємницької діяльності хоче займатися такими видами діяльності, він зобов'язаний реєструватися як юридична особа — тобто створювати приватне підприємство.
Підприємствами колективної власності є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації.
Господарське товариство — це підприємство (організація), створене на засадах угоди між юридичними та (або) фізичними особами шляхом об'єднання їх майна та здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства завжди є об'єднаннями кількох осіб та юридичними особами. Види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права й обов'язки їхніх учасників і засновників в Україні визначає Закон України "Про господарські товариства". В Україні існують такі види господарських товариств (організаційно-правові форми підприємництва):
акціонерні товариства;
товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ);
товариства з додатковою відповідальністю (ТзДВ);
повні товариства;
командитні товариства.
Акціонерне товариство, товариство з обмеженою та товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне та командитне товариство — на підставі установчого договору.
У господарських товариствах створюють резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документам, але не менше як 25 % статутного фонду. Резервний фонд створюють шляхом щорічних відрахувань до резервного фонду з прибутку підприємства, розмір яких визначають установчими документами, але не може бути меншим від 5 % суми прибутку.
Резервний капітал — це частина власного капіталу, що виділяють з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат.
Будь-які зміни, що вносять до установчих документів товариства, підлягають державній реєстрації за тими самими правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Товариство ліквідується:
після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
за рішенням вищого органу товариства;
на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства, або за банкрутства.
Ліквідація товариства-проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у разі банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду — ліквідаційною комісією, призначеною цими органами.
Акціонерне товариство — господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, учасники якого несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки майном товариства.

Рис. 1. Класифікація видів підприємств за Господарським кодексом України

Акція — цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику акції право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду та на участь у розподілі майна у разі ліквідації товариства.
Акції можуть бути:
іменними;
привілейованими;
на пред'явника;
простими.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів та на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації, але власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Привілейовані акції, можуть випускатися з фіксованими (у відсотках до їхньої номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величин отриманого товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду.
Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд товариства; статутний фонд акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства.
Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік і є обов'язковим на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також для фізичних осіб.
Бувають відкриті та закриті акціонерні товариства.
Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) — це акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі продажу на біржах; закриті акціонерні товариства (ЗAT) — усі акції розподіляють між засновниками і не можуть відкрито купувати та продавати. ЗАТ має право випускати лише іменні акції.
Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, які хочуть придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 % вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. Якщо до кінця підписки не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертають внесені ними суми чи майно впродовж 30 днів.
Зареєстроване державними органами акціонерне товариство здійснює емісію (випуск) цінних паперів відповідно до вимог Державної комісії по цінних паперах та фондовому ринку, яка проводить реєстрацію випущених акцій. Не пізніше ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язано видати акціонерам акції (сертифікати акцій).
Акції купують учасники при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками. Засновники акціонерного товариства повинні бути держателями акцій на суму не менше ніж 25 % статутного фонду товариства. До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 % номінальної вартості акцій. У разі, коли всі акції розподіляють між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вартості акцій.
Установчі збори акціонерного товариства скликають у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше ніж через 2 місяці з моменту завершення підписки на акції, і вважають правомочними, якщо на них присутні особи, що підписалися більш як на 60 % акцій. Голосування на зборах проводиться за принципом: одна акція — один голос. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути проголосовані більшістю у 3/4 голосів присутніх, інші питання приймають простою більшістю голосів. Установчі збори встановлюють термін повної оплати акціонерами вартості акцій, він не може перевищувати 1 рік від моменту реєстрації товариства.
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Загальні збори акціонерів скликають не рідше 1 разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства, і визнають правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів.
Виконавчим органом акціонерного товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління, голова і члени якого є акціонерами товариства, обираються загальними зборами акціонерів. Голова правління товариства має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і спостережній раді. Загальні збори обирають і можуть відкликами членів виконавчого органу, спостережної ради і ревізійної комісії.
Спостережна рада товариства створюється з акціонерів у цілях контролю за діяльністю правління.
Контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства здійснюється ревізійною комісією, що також створюється з акціонерів. Без висновків ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати річний баланс товариства.
Акціонерні товариства можуть збільшити статутний капітал шляхом додаткового випуску акцій. Проте у балансі акціонерних товариств сума статутного капіталу залишається незмінною. А суму додаткової емісії акцій відображають у статті "Додатковий вкладений капітал".
Зменшити статутний капітал акціонерні товариства можуть шляхом викупу й анулювання власних акцій або зменшення номінальної вартості акцій.
При цьому товариство не має права:
придбати власні акції до повної оплати всіх раніше випущених акцій;
приймати рішення про зменшення статутного фонду, якщо попередній випуск акцій не зареєстрований;
допускати, щоб сумарна, номінальна вартість акцій, що залишаються в обігу, стала нижче мінімального розміру статутного фонду, передбаченого чинним законодавством на дату ухвалення рішення про зменшення статутного фонду;
зменшувати статутний фонд при наявності заперечень кредиторів (термін подання заперечень кредиторів не може бути меншим 30 днів з дати опублікування повідомлення про намір зменшити статутний фонд).
Акціонер не має права вимагати від AT викупити належні йому акції. Органи управління AT не мають права вимагати від акціонера продати належні йому акції. Вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій власного випуску належить до компетенції його найвищого органу управління — загальних зборів акціонерів.
Акціонерне товариство — емітент може викупити в акціонерів тільки оплачені ними акції власної емісії, тобто викуп може бути здійснено тільки на вторинному ринку в осіб, яким ці акції належать. Акціонерне товариство не може викупити свої акції само в себе на первинному ринку при їх первинному розміщенні (емісії), а також не може само передплатити власні акції додаткової емісії. Викуп власних акцій може бути здійснено AT виключно за рахунок сум, що перевищують його статутний фонд, тобто чистого прибутку.
Акціонерні товариства є найбільш складною організаційно - правовою формою підприємництва. До недоліків цієї форми відносять складну структуру управлінських та контролюючих структур. Загальні збори акціонерів, що деколи мають велику кількість (декілька тисяч) учасників, не в змозі вирішувати питання оперативно; інтереси менеджерів товариства (правління) та його власників (акціонерів) часто відрізняються, що призводить до різноманітних махінацій, інтриг усередині самого товариства та нейтралізує його позитивний розвиток.
Товариство з обмеженою відповідальністю — вид господарського товариства, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства лише в межах їх вкладів. Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 % вказаного в установчих документах вкладу та повністю внести свій вклад не пізніше 1 року від моменту реєстрації товариства. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видають свідоцтво товариства.
Припинити участь у статутному капіталі ТзОВ учасник може двома способами:
1) вийти з ТзОВ (при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді (статутний фонд ТзОВ зменшується);
2) відступити (продати, обміняти, подарувати) частку іншому учаснику (або іншим учасникам), третій особі (лише за згодою всіх інших учасників ТзОВ) або самому товариству (тоді статутний фонд ТзОВ не змінюється). При розрахунку сум, виплачуваних учаснику ТзОВ, який виходить з товариства, враховується не лише його частка у статутному капіталі, а й поточний фінансовий стан товариства.
Статутний капітал ТзОВ підлягає зменшенню (з обов'язковою реєстрацією змін у статутних документах), якщо за підсумками другого (і кожного наступного) року вартість чистих активів ТзОВ виявиться меншою його статутного капіталу, а учасники ТзОВ не приймуть рішення про здійснення додаткових внесків.
Якщо вартість чистих активів ТзОВ стане менше встановленого Законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
Зменшення статутного капіталу ТзОВ допускається лише після повідомлення про це кредиторів, які мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства і відшкодування їм збитків, а збільшення після здійснення всіма учасниками внесків у повному обсязі.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, які скликаються не рідше 2 разів на рік. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. Збори учасників товариства обирають голову товариства. Збори учасників вважають повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш ніж 60 % голосів. Одностайність у вищому органі (100 % голосів) необхідна при вирішенні таких питань:
встановленні розміру, форми та порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
вирішенні питання про придбання товариством частки учасника;
виключенні учасника з товариства.
Виконавчим органом ТзОВ є дирекція (колегіальний виконавчий орган) або директор (одноособовий виконавчий орган). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства, підзвітна зборам учасників і організовує виконання їх рішень.
Контроль за діяльністю дирекції (директора) здійснює ревізійна комісія, яку утворюють збори учасників у кількості не менше 3 осіб; це означає, що мінімальна кількість учасників ТзОВ є 3 особи. Без висновку ревізійної комісії збори учасників не мають права затверджувати річний баланс товариства.
ТзОВ в Україні здебільшого є малими підприємствами. Такий вид господарських товариств є найпоширенішим, що пояснюється незначним мінімальним статутним фондом та обмеженням відповідальності за зобов'язаннями товариства виключно вкладами учасників, тобто лише майном юридичної особи.
Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. За своєю сутністю товариство з додатковою відповідальністю повністю ідентичне ТзОВ, але його учасники відповідають за борги товариства своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — своїм особистим майном, але лише в певному обсязі, вказаному в установчих документах. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
Повне товариство — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників; усіма учасниками або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначає доручення, яке повинні підписати решта учасників товариства. Статутний фонд товариства з повною відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
Передача учасником повного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.
З передачею частки (чи її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.
При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства і несе відповідальність за борги учасника, що виникли під час діяльності товариства перед товариством, борги товариства перед третіми особами. У разі відмови правонаступника від вступу до повного товариства йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі.
Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що майна не вистачає для сплати боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники всім своїм майном. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.
Командитне товариство — це товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.
Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Статутний фонд командитного товариства повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Вкладники не мають права перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю щодо управління справами командитного товариства.
Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами, передусім розподіляють між вкладниками для повернення їм їхніх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю.
Іншими видами підприємств колективної форми власності, але не організаційно-правовими формами господарювання, є:
виробничі кооперативи;
споживча кооперація;
підприємства об'єднання громадян;
підприємства релігійних організацій.
Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі у його діяльності. Діє на основі статуту, має статус юридичної особи, найменування виробничого кооперативу повинно містити слова "виробничий кооператив" або "кооперативне підприємство".
Споживча кооперація — система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств і їх спілок), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху. Діє на основі статуту, має статус юридичної особи. Метою діяльності є досягнення статутних цілей товариств, спілок і об'єднань, що входять до складу споживчої кооперації, а не отримання прибутку, тому не може вважатися суб'єктом підприємництва. Для підприємств споживчої кооперації законодавством не передбачена фіксована (в установчих документах) сума статутного капіталу. Основою діяльності підприємств споживчої кооперації є не статутний капітал, а пайовий капітал, що формується з внесків фізичних і юридичних осіб у розмірі, передбаченому установчими документами.
Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні та сільськогосподарські й інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій. Підприємство — об'єднання громадян релігійної організації, засноване на власності громадян або релігійної організації, для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. Діє на основі статуту, має статус юридичної особи. Основною метою діяльності є досягнення статутних цілей організації, а не отримання прибутку, тому не може вважатися суб'єктом підприємництва.
Підприємствами змішаної форми власності є спільні підприємства.
Спільні підприємства — це форма господарювання, що передбачає об'єднання майна різних форм власності. Розрізняють такі спільні підприємства:
- національні (об'єднують капітал виключно українських фізичних і юридичних осіб);
- спільні підприємства з іноземними інвестиціями (об'єднують капітал українських та іноземних фізичних і юридичних осіб; за законодавством України частка іноземного інвестора у статутному фонді спільного підприємства повинна бути не нижче 10 %).
Наприклад:
У 1995 p. ЗАТ "Галка" та англійська фірма Е. D.&F Man створили спільне українсько-англійське підприємство СП "Галка Лтд".
Інші види підприємств:
дочірнє підприємство (ДП) є підприємством, єдиним засновником та власником якого є інше підприємство. Все майно дочірнього підприємства формується за рахунок внесків одного власника — материнського підприємства. Частка власності материнського підприємства у статутному фонді ДП становить 100 % ;
селянське (фермерське) господарство — є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції;
орендне підприємство — створюється орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу наявного державного або комунального підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності;
підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство, іноземна інвестиція до статутного фонду якого становить не менше 10 %;
іноземне підприємство — підприємство, створене за законодавством України, іноземна інвестиція до статутного фонду якого становить 100 %.
Для цілей оподаткування частка у статутному фонді є корпоративними правами, а підприємства, в яких статутний фонд поділено на частки, відповідно відносять до корпоративних.
Корпоративними правами є право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права управління, отримання відповідної частини прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації.
Корпоративні права є об'єктом права власності. У зв'язку з придбанням чи реалізацією корпоративних прав виникають доходи або витрати — база оподаткування.
З позиції державного регулювання ринку цінних паперів та оподаткування фінансової діяльності акціонерні товариства, що здійснюють емісію (випуск) акцій, називають емітентами, а осіб, які придбали акції (корпоративні права), називають інвесторами; внесення грошових коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права називають прямою інвестицією.
ІІ Практична частинаПриклад 1
У бухгалтерському балансі акціонерного товариства статутний капітал відображається на всю задекларовану у статуті суму, рівну номінальній вартості випущених акцій. Сума, на яку не викуплені акції товариства, відображається в балансі у статті "Неоплачений капітал". Власний капітал акціонерного товариства вираховується як різниця між статутним капіталом та неоплаченим капіталом.
Баланс (форма № 1)
Пасив Код рядка На початок звітного періоду На
кінець звітного періоду
1 2 3 4
І. Власний капітал Статутний капітал 300 36000 36000
Пайовий капітал 310 Додатковий вкладений капітал 320 Інший додатковий капітал 330 Резервний капітал 340 Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 Неоплачений капітал 360 10000 6000
Вилучений капітал 370 Усього за розділом І. Власний капітал 380 26000 30000
Приклад 2
Зменшення чи збільшення статутного фонду акціонерних товариств регулює Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства. Вартість акцій власної емісії, викуплених товариством в учасників, відображається у балансі у статті "Вилучений капітал".
Баланс (форма № 1)Таблиця А
Пасив Код рядка На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
І. Власний капітал Статутний капітал 300 70000 70000
Пайовий капітал 310 Додатковий вкладений капітал 320 Інший додатковий капітал 330 Резервний капітал 340 Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 Неоплачений капітал 360 Вилучений капітал 370 20000
Усього за розділом І. Власний капітал 380 70000 50000
Баланс (форма № 1)Таблиця Б
Пасив Код рядка На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
І. Власний капітал Статутний капітал 300 30000 30000
Пайовий капітал 310 Додатковий вкладений капітал 320 40000
Інший додатковий капітал 330 Резервний капітал 340 Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 Неоплачений капітал 360 Вилучений капітал 370 Усього за розділом І. Власний капітал 380 30000 70000
Приклад 3:
Учасник, що має частку в статутному фонді ТзОВ у розмірі 33 % , виходить з товариства. Статутний фонд становить 20000 грн. Проте діяльність товариства призвела до того, що власний капітал становить 30000 грн. (статутний капітал 20000 грн. + нерозподілений прибуток 10000 грн. = власний капітал 30000 грн.).
На дату заснування товариства (коли статутний капітал був рівний власному капіталу) при виході учасник отримав би 20000 × 33/100 = 6600 грн. Але оскільки підприємство отримало прибутки, то учасник отримає 30 000 × 33/100 = 9900 грн.
Приклад 4:
Учасник, що має частку в статутному фонді ТзОВ у розмірі 33 %, виходить з товариства. Статутний фонд становить 20 000 грн. Проте діяльність товариства призвела до того, що власний капітал становить 10000 грн. (статутний капітал 20000 грн. — непокритий збиток 10000 грн. = власний капітал 10000 грн.). Але оскільки підприємство мало збитки, то учасник отримає 10000 × 33/100 = 3300 грн.
Приклад 5:
ТзОВ викуповує частку учасника за ціною 10000 грн.
Внесок учасника становив 5000 грн. Упродовж року реалізує цю частку третій особі за 11000 грн. Отже, в результаті реалізації корпоративних прав ТзОВ отримує дохід на суму 6000 грн.
ІІІ Домашнє завдання (дати відповідь на поставлені запитання)
Які форми власності є в Україні?
Які Ви знаєте господарські товариства в Україні?
Що таке "статутний фонд"?
Для чого і як створюється резервний фонд?
Що відносять до власного капіталу підприємства?
Що належить до позикового капіталу підприємства?
За рахунок чого може зростати власний капітал підприємства?
Як припинити участь у статутному капіталі ТзОВ?
Що відображається у статті "Додатковий вкладений капітал" балансу підприємства?
Що відображається у статті "Вилучений капітал" балансу підприємства?
Тема 4 Сутність розрахункових відносин. Способи і форми розрахунків.І Теоретична частинаПлан:
Поняття грошового обороту.
Рахунки підприємств.
2.1. Банківські рахунки та порядок їх відкриття.
2.2. Сутність готівкової форми розрахунків.
2.3. Касові операції підприємства.
2.4. Основні вимоги до організації і проведення готівкових розрахунків.
1. Розрахунки — це відносини, що виникають між підприємствами й іншими фізичними та юридичними особами у процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту, перетворюючи його з товарної форми у грошову, і навпаки.
Сукупність усіх платежів у процесі купівлі-продажу, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань створює грошовий оборот.
Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямках:
забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих елементів, виплата заробітної плати);
реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;
забезпечення спільної діяльності підприємств;
отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документообігом, видами й методами фінансового та банківського контролю.
Розрахунки охоплюють дві сфери грошового обороту:
безготівкову,
готівкову.
Готівкову форму розрахунків головним чином використовують при обслуговуванні населення, фізичних осіб.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюють за допомогою записів на рахунках у банках. Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Переважну більшість міжгосподарських розрахунків здійснюють безготівковим шляхом; в основному — через установи банків і незначну частину — через підприємства зв'язку.
Розрахунки
Готівкові
Здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках (списуються з рахунка платника і передаються на рахунок отримувача коштів)
Обслуговування населення : виплата заробітної плати; матеріальне заохочення; дивіденди; пенсії; грошова допомога.
Безготівкові

2.1. Для здійснення безготівкових розрахунків юридичні та фізичні особи відкривають рахунки в установах банків для зберігання своїх грошових коштів і здійснення банківських операцій.
Суб'єкти підприємництва незалежно від форми власності мають право відкривати такі рахунки:
поточні;
депозитні (вкладні);
бюджетні рахунки;
кредитні рахунки.
Підприємства можуть відкривати поточні й депозитні рахунки у вітчизняній та іноземній валютах.
Поточний рахунок — рахунок, що відкриває банк клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривають суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті; здійснення поточних операцій, визначених законодавством України; здійснення інвестицій за кордон; розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України; зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті; надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України.
Для відкриття поточного рахунку підприємство подає до банку відповідний пакет документів, а банк зобов'язаний здійснити їхню перевірку:
Таблиця 1
№ пор Перелік документів для відкриття рахунку юридичній особі Форма 1
1 Заява про відкриття поточного рахунку за встановленою банком формою Оригінал
2 Договір банківського рахунку за встановленою Банком формою в двох примірниках, з підписом уповноваженої особи та печаткою з боку клієнта Оригінал
3 Опитувальник клієнта за встановленою Банком формою Оригінал
4 Картки із зразками підписів і відбитка печатки (в двох примірниках) Оригінали, засвідчені нотаріально
5 Копії паспортів або документів, що їх замінюють, осіб, що зазначені в картці зразків підписів і відбитка печатки, та особи, що відкриває рахунок Засвідчені Банком
та
самими особами
6 Копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків осіб, що зазначені в картці зразків підписів і відбитка печатки, та особи, що відкриває рахунок (для фізичних осіб - резидентів) Засвідчені Банком та самими особами
7 Копії документів, що підтверджують повноваження осіб, що зазначені в картці зразків підписів і відбитка печатки, та особи, що відкриває рахунок Засвідчені Банком
та
самими особами
8 Копія Статуту з усіма змінами та доповненнями Засвідчена органом або Нотаріальна копія
9 Документ, який підтверджує державну реєстрацію(свідоцтво або виписка про державну реєстрацію) Копія
засвідчені
Банком
10 Копія довідки про внесення юридичної особи до ЄДРПОУ(копія довідки з статистики) Копія засвідчена банком
11 Копія довідки про взяття на облік платника податків( Довідка з податкової форма 4- опп) Копія засвідчена банком
12 повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску( повідомлення 3 ПФ) Копія засвідчена банком
Особа, яка від імені суб'єкта господарювання відкриває поточний рахунок, має пред'явити в банк паспорт і документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків.
На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком; між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.
Особи, які мають право першого та другого підписів, особисто подають до банку паспорт і документи, що підтверджують їхні повноваження; а також документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків.
Таблиця 2
№ пор Перелік документів для відкриття рахунку приватного підприємця Форма 1
1 Заява про відкриття поточного рахунку за встановленою банком формою Оригінал
2 Договір банківського рахунку за встановленою Банком формою вдвох примірниках, з підписом уповноваженої особи та печаткою з боку клієнта Оригінал
3 Опитувальник клієнта за встановленою Банком формою Оригінал
4 Картки із зразками підписів і в разі наявності - відбитка печатки (в двох примірниках) засвідчені Банком
5 Копії паспортів або документів, що їх замінюють, осіб, що зазначені в картці зразків підписів і відбитка печатки, та особи, що відкриває рахунок Засвідчені Банком та самими особами
6 Копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків осіб, що зазначені в картці зразків підписів і відбитка печатки, та особи, що відкриває рахунок (для фізичних осіб-резидентів) Засвідчені Банком
та
самими особами
7 Документ . який підтверджує державну реєстрацію(свідоцтво або виписка про державну реєстрацію) копія засвідчена банком
8 Копія довідки про взяття на облік платника податків(Довідка з податкової форма 4-опи) Копія засвідчена банком
9 Копія повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску (повідомлення з ПФ) Засвідчена органом або Нотаріальна копія або Засвідчена банком
У разі неподання клієнтом необхідних документів або відомостей, які вимагає банк з метою виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або умисного надання клієнтом неправдивих відомостей про себе, банк відмовляє клієнту у відкритті рахунку.
З метою забезпечення видів діяльності, які здійснюють на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи (наприклад, виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності), у банку відкривають один поточний рахунок.
Уповноважена учасниками договору особа (особи) подає до банку такі документи:
заяву про відкриття поточного рахунку, підписану уповноваженою учасниками договору особою;
копію договору про ведення спільної діяльності, засвідчену нотаріально;
рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності;
картку зі зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально. У картці наводять зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, і зразок відбитка печатки учасника договору, якому за довіреністю всіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком;
копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально.
До поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкривають для обліку операцій за платіжними картками.
Для здійснення деяких видів виплат на користь фізичних осіб (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги тощо) підприємства можуть відкривати поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. На підставі переліку фізичних осіб, поданого підприємством, та оригіналу заяви про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб разом з документами, що ідентифікують юридичну особу, між банком і підприємством укладається договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.
Видаткові операції за цими рахунками здійснюють після звернення фізичних осіб до банку (зокрема, для отримання грошей або платіжної картки), пред'явлення ними документів, які дають змогу банку ідентифікувати цих клієнтів, укладення договору банківського рахунку та у разі потреби — заповнення картки зі зразками підписів.
Платіжна картка — спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої пластикової чи іншого виду картки, що використовують для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору. Емісію платіжних карток у межах України проводять виключно банки, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій.
Видачу готівки через банківські автомати в межах України здійснюють у національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків — емітентів — у валюті рахунку платіжної картки.
Депозитний (вкладний) рахунок — рахунок, що банк відкриває клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передає клієнт банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток (дохід) відповідно до умов договору. Його відкривають на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк; проведення розрахункових операцій і видача готівки з депозитного рахунку заборонена.
При відкритті підприємством депозитного рахунку і внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок, згідно з договором банківського вкладу, установа банку зобов'язана видати підприємству ощадну книжку або інший документ, що відповідає вимогам, установленим законом.
У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначають:
вид банківського вкладу;
суму, що вносять або перераховують на вкладний (депозитний) рахунок;
строк дії договору;
розмір і порядок сплати відсотків або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін;
умови дострокового розірвання договору;
інші умови за погодженням сторін.
Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачають у договорі, що укладається між банком і його клієнтом.
Якщо вкладний (депозитний) рахунок відкривають суб'єкту господарювання, який уже має в цьому банку поточний рахунок, то вкладний (депозитний) рахунок відкривають на підставі договору банківського вкладу.
Кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта господарювання перераховують з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертають на поточний рахунок суб'єкта господарювання.
2.2. Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення (наприклад — виплата заробітної плати, премій, грошової допомоги, дивідендів, пенсій). Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі. Між готівковими і безготівковими розрахунками існує тісний зв'язок.
Усі розрахунки готівкою між підприємствами можуть здійснюватися як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виторгу від реалізації й інших касових надходжень. Причому готівка, отримана як виторг від реалізації продукції й інші касові надходження, може бути використана підприємствами для забезпечення господарських потреб, а готівка, отримана з каси банку, як виторг від реалізації продукції і касові надходження на оплату праці і виплату дивідендів. Підприємства повинні забезпечувати систематичне і повне виконання своїх фінансових зобов'язань (сплата податків, обов'язкових платежів у бюджет і державні цільові фонди).
2.3. Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Усі підприємства, що мають поточні рахунки в банку, повинні зберігати свої гроші на цих рахунках. Одержання готівки з рахунка здійснюється за допомогою грошового чека, що є розпорядженням банкові видати зазначену в ньому суму коштів. Порядок ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 р. №637, а також Постанови Правління НБУ «Про затвердження Змін до Положення про ведення касових операцій у національній валюті України» від 10.08.2005 р. № 277, яка встановила граничний строк перегляду ліміту до 31.12.2005 р.
Готівкову форму розрахунків застосовують:
для розрахунків із працівниками (виплата заробітної платні, грошових компенсацій, премій, дивідендів, пенсій тощо);
забезпечення нагальних господарських потреб (на придбання канцелярських товарів, оплату витрат на відрядження тощо);
розрахунків із бюджетом і державними цільовими фондами;
розрахунків між підприємствами — діловими партнерами (за матеріали, паливо тощо, але не більше ніж 10 000 грн. на день), за умови відсутності у них податкової заборгованості.
Розрахунки в готівковій формі для підприємств усіх видів діяльності і форм власності проводяться з оформленням таких документів:
податкова накладна;
прибуткові і видатковий касові ордери;
касовий або товарний чек;
квитанції;
договір закупівлі-продажу;
акт про закупівлю товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
2.4. Прибуткові, видаткові касові ордери й видаткові відомості заповнюють чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну (3-х років). Усю готівку, що надходить до кас, потрібно своєчасно (тобто в день одержання коштів) та в повній сумі оприбутковувати: відображати у касовій книзі за прибутковими касовими ордерами, у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО або даних РК. Надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі за касовими ордерами і видатковою відомістю в день її надходження або видачі.
Аркуші касової книги мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства; кількість аркушів своїми підписами засвідчують керівник і головний бухгалтер; записи в касовій книзі здійснюються удвох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою. Перші примірники, що є невідривною частиною аркуша касової книги, залишаються в касовій книзі, другі, що є відривною частиною, — є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі; за відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня — записи в касовій книзі в цей день можуть не проводитися.
Виправлення у касових ордерах та видаткових відомостях забороняються; у касовій книзі виправлення також, як правило, не допускають, однак якщо вони зроблені, то повинні бути засвідчені підписами касира та головного бухгалтера (або особи, що його заміщує). Ліміт каси підприємства визначають собі самостійно на підставі розрахунку, засвідченого підписом головного (старшого) бухгалтера та керівника.
Якщо на підприємстві ліміт каси не встановлено, то він вважається нульовим. Новостворені підприємства на перші три місяці роботи ліміт каси встановлюють відповідно до прогнозних розрахунків, потім його переглядають за фактичними показниками діяльності. Не встановлюють ліміт каси для банків та підприємців.
Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Станом на 01.09.2005 р. вона становить 10 тис. грн. Ці обмеження не поширюються на:
а)розрахунки з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;
б)добровільні пожертвування та благодійну допомогу;
в)розрахунки за спожиту електроенергію;
г)використання коштів, виданих на відрядження;
д)розрахунки під час закупівлі сільськогосподарської продукції
В касі забороняється зберігати готівку та інші цінності, що не належать даному підприємству. Спеціальних вимог до обладнання приміщення каси немає — керівник підприємства вирішує самостійно, як облаштувати касу та забезпечити надійне зберігання готівкових коштів.
Строки витрачання готівки:
кошти, отримані на оплату праці, для виплати пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), можна зберігати в касі понад установлений ліміт протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки;
кошти, отримані на інші виплати, потрібно видати працівникам у той самий день або повернути в банк не пізніше наступного робочого дня, також їх дозволено залишати в касі у межах ліміту.
Якщо на підприємстві працює кілька касирів, то перед початком робочого дня старший касир видає іншим касирам авансом потрібну для видаткових операцій суму готівки під підпис у книзі обліку прийнятих та виданих касиром грошей; а в кінці робочого дня вони зобов'язані скласти звіт про одержання авансу і готівки, прийнятих (виданих) за відповідними касовими документами, і здати залишок готівки та касові документи за проведеними операціями старшому касиру. При зарахуванні на роботу касира керівник підприємства укладає з ним договір про повну матеріальну відповідальність. На підприємствах, штатний розпис яких не передбачає посади касира, виконувати його обов'язки може бухгалтер чи інший працівник згідно з письмовим розпорядженням керівника; з цим працівником також укладають договір про повну матеріальну відповідальність.
ІІ Практична частинаДати відповіді на запитання:
У чому полягає сутність грошового обороту підприємства і з якими напрямками діяльності він пов'язаний?
Назвіть форми грошового обороту на підприємстві.
В чому суть безготівкових розрахунків і окресліть сферу їх застосування?
В чому суть готівкових розрахунків, окресліть сферу їх застосування
Назвіть види банківських рахунків.
Як юридичній особі відкрити поточний рахунок в банку?
ІІІ Домашнє завданняВивчити тему «Сутність розрахункових відносин. Способи і форми розрахунків»
Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012.
Непочатенко О.О. Фінанси підприємств. Навч.посіб.-К.: Центр учбової літератури, 2011.
Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник/Мін-во освіти і науки України, КНЕУ.-4-те вид., перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2006.

Тема 5 Організація безготівкових розрахунків та вимоги до їх проведення (Самостійна робота студентів)І Теоретична частинаПлан
Суть безготівкових розрахунків та їх класифікація.
Характеристика форм безготівкових розрахунків.
Економічна відповідальність за несвоєчасність здійснення розрахунків.
1. Безготівкові розрахунки — це платежі, які здійснюються шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача.
Принципи організації безготівкових розрахунків:
Грошові кошти суб'єктів підприємницької діяльності підлягають обов'язковому зберіганню на рахунках в банку (за винятком ліміту залишку готівки в касі підприємства).
Всі розрахунки та платежі здійснюються у безготівковому порядку за формами і розрахунковими документами, визначеними Національним банком України, і закріпленими у договорах про розрахунково-касове обслуговування.
Операції на знову відкритих поточних рахунках підприємств здійснюються лише після повідомлення податкових органів про відкриття такого рахунку.
Платежі здійснюються в межах залишків коштів на банківських рахунках або в межах наданого банківського кредиту.
Платежі за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються після відвантаження товарів чи надання послуг, одночасно з ними або в порядку попередньої оплати. В умовах нестабільності грошових розрахунків основний спосіб платежу — це попередня оплата.
Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом списання коштів з банківського рахунка платника на банківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках учасників розрахунків. Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів:
платіжного доручення;
платіжної вимоги-доручення;
реєстру документів за акредитивом;
реєстру чеків тощо на паперових носіях, або в електронному вигляді.
Безготівкові грошові розрахунки класифікують на підставі таких основних ознак:
За видами господарських операцій:
грошові розрахунки за товарними операціями;
грошові розрахунки за нетоварними операціями.
За місцерозташуванням банківських установ, що обслуговують розрахунки:
місцеві;
міжміські;
міжнародні.
За фактом здійснення оплати:
попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт, послуг;
оплата після реалізації продукції.
За умовою оплати договорів:
акцептна форма оплати;
безакцептна форма розрахунків.
За джерелами фінансування:
грошові розрахунки власними засобами підприємства;
грошові розрахунки за рахунок кредитів і інших позикових засобів;
грошові розрахунки за кошти клієнта.
2. Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового документа) такі форми безготівкових розрахунків:
платіжні доручення;
платіжні вимоги-доручення;
чеки;
акредитиви;
векселі;інкасові доручення (розпорядження).
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникнення кредиторської заборгованості у покупців.

Рис. 1. Механізм здійснення розрахунків платіжними дорученнями
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.
Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку, то розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням не можливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1):
постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);
постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;
покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;
банк покупця списує з його рахунка кошти;
банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;
банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;
банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;
банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Переваги:
відносно простий і швидкий документообіг;
прискорення руху коштів;
можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.
Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно - матеріальні цінності.
Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні; коли не погоджено ціну товару.
Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товаротранспортних документах тощо.

Рис. 2. Механізм здійснення розрахунків платіжними вимогами дорученнями
Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис. 2):
постачальник відвантажує продукцію покупцеві;
разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;
покупець передає вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;
банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;
банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів із його розрахункового рахунка;
банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;
банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Переваги:
ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;
зміцнює договірні відносини в господарстві;
прискорює оформлення розрахункових документів;
платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.
Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитись у достовірності чека. Чек може бути оплачений тільки тою особою, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явником, якщо чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність.
Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час здійснення платежу і віддає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). При цьому чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і зазначає новий залишок ліміту.
Розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця. Якщо розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця за дорученням керівника підприємства, то право підпису розрахункового чека обумовлюється в цьому дорученні.
Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність його встановленому зразку; правильність заповнення; відсутність виправлень; відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку; строк дії; достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця.

Рис. 3. Механізм здійснення розрахунків чеками
Розрахунковий чек, оформлений з порушенням вимог, до оплати не повинен прийматися.
Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом із трьома примірниками реєстру чеків, якщо розрахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в одному банку, і в чотирьох примірниках — якщо розрахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в різних банках.
Банк чекодержателя зобов'язаний перевірити заповнення реквізитів реєстру чеків згідно з вимогами та своєчасність пред'явлення їх до оплати. Суми розрахункових чеків, оформлені з порушенням вимог цієї Інструкції, викреслюються з реєстру чеків з виправленням його загального підсумку і повертаються чекодержателю.
Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному банку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів розрахункових чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунка чекодавця та зараховує їх на рахунок чекодержателя.
Розрахунок чеком здійснюється за такою схемою (рис. 3):
постачальник передає товар покупцеві;
покупець передає чек постачальнику;
постачальник передає чек у свій банк;
банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;
банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;
банк платника повідомляє платника про списання коштів;
банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;
банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Переваги:
відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Недоліки:
недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
неможливість розрахунків чеками на велику суму;
складність оформлення чека.
Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
покритий — акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку — "Розрахунки за акредитивами";
непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком - емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.
Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.
Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбувається тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.
Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.
Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банка-емітента.
Такий акредитив становить собою тверде зобов'язання банка - емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеного в акредитиві, або банку-емітента та дотримано строки й умови акредитива.
Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін.
Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не є виконуючим банком, не несе зобов'язань щодо сплати за акредитивом.

Рис. 4. Механізм здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми
У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місця подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива.
Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням нормативного строку проходження документів спецзв'язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.
Схема здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми має такий вигляд (рис. 4):
покупець, доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;
банк покупця відкриває акредитив;
банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;
банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;
банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;
відвантаження товару;
покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива;
банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;
банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Переваги:
ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;
для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Недоліки:
покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.
Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.
Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Є різні види векселів (рис. 5):
казначейські — один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету..Вони можуть бути використані: для здійснення розрахунків, для зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року;
приватні — емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів;
фінансові — мають у своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів;

Рис. 5. Класифікація векселів
товарні (комерційні) — використовуються для кредитування торговельних операцій. Вони визначають умови векселедавцем боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи;
прості (соло-векселі) — виписуються і підписуються боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя;
переказні — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін;
забезпечені — це векселі, гарантовані заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі запаси, обладнання;
на пред'явника — це такі векселі, що сплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим;
доміцильовані — це векселі, в яких вказується конкретне місце платежу;
у безпаперовій формі — як запис на електронних рахунках.

Рис. 6. Механізм здійснення розрахунків із використанням векселя
Розрахунки з використанням векселя здійснюються за таким порядком (рис. 6):
постачання товару;
акцепт векселя в банку, який обслуговує покупця;
передача векселя;
платіжне доручення банку, який обслуговує постачальника, на оплату цього векселя;
облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах облікової ставки;
пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк;
отримання платежу.
Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.
Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.
3. Розрахункова дисципліна передбачає дотримання суб'єктами господарювання визначених правил проведення розрахунків. Платіжна дисципліна передбачає забезпечення оплати підприємством своїх фінансових зобов'язань у повному обсязі та у встановлені строки. Стан платіжної дисципліни залежить від фінансового стану підприємства.
Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків введення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.
ІІ Практична частина1. Виконати тести:
1. Що є наказом підприємства з перерахування певної суми коштів зі свого розрахункового рахунка на рахунок постачальника або іншого одержувача?
Платіжне доручення;
платіжна вимога-доручення;
акредитив;
вексель;
інкасове доручення.
2. Укажіть правильне визначення терміна "вексель":
доручення банку покупця банку постачальника здійснити оплату рахунків постачальника;
письмове зобов'язання відповідної форми, яке надає право його власникові вимагати сплати відповідної суми у відповідний термін;
форма розрахунку, за якої банк-емітент на доручення свого клієнта повинен здійснити платіж;
комбінований документ, який містить вимогу постачальника і доручення платника;
немає правильної відповіді.
3. Укажіть правильне визначення терміна "акредитив":
форма розрахунку, за якої банк-емітент на доручення свого клієнта повинен здійснити платіж третій особі;
розрахунковий документ з дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити оплату за рахунок спеціально задепонованих коштів;
розрахунковий документ, що містить доручення чекодавця банкові стосовно здійснення платежу;
розрахунковий документ, що містить вимогу постачальника та доручення платника;
немає правильної відповіді.
4. Переказний акредитив — це:
коли платіж постачальнику гарантує банк;
коли передбачається депонування коштів;
коли банк-емітент на доручення свого клієнта повинен виконати платіж третій особі;
немає правильної відповіді.
5. Доміцильований вексель — це вексель:
який сплачується негайно;
в якому вказано конкретне місце платежу;
який існує тільки в паперовій формі;
який існує в безпаперовій формі;
немає правильної відповіді.
6. Платіжне доручення - це:
документ, що містить доручення чекодавця банку переказати з рахунку певну суму грошей;
письмове боргове зобов’язання, яке дає право вимагати від боржника сплати відповідної суми;
письмове доручення платника банку про списання з його рахунку певної суми і переказування її на рахунок одержувача;
комбінований документ, що містить доручення платника і вимогу постачальника.
7. Хто такий ремітент?
векселедавець;
власник векселя;
третя особа.
2. Відповісти на питання, проставляючи у рядках відповідно (графічно) відповіді: Так — «+» Ні — «-»
Чи вірно, що:
Платіжне доручення — це письмове розпорядження власника рахунку перевести відповідну суму із свого рахунку на рахунок одержувача коштів.
Акредитиви бувають покриті, непокриті, відкличні, безвідкличні.
Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що товар буде відвантажений після виставлення суми акредитива.
Готівкові чеки застосовуються для одержання підприємствами із рахунків банку готівки для виплати заробітної плати, премій, сум на відрядження.
В залежності від характеру угоди векселі класифікуються на: прості і переказні.
В залежності від суб'єкту, який здійснює плату векселі класифікуються на: товарні, фінансові.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів по фінансовим зобов'язанням в повному обсязі і в установлені терміни.
1 2 3 4 5 6 7
ІІІ Домашнє завдання (дати відповідь на поставлені запитання)
Скласти опорний конспект з теми, згідно запропонованого плану.
Література:
Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012.
Непочатенко О.О. Фінанси підприємств. Навч.посіб.-К.: Центр учбової літератури, 2011.
Шило В.П., Ільіна С.Б., Доровська С.С., Барабанова В.В. Фінанси підприємств (за модульною системою навчання): теоретично – практичний посібник. – Київ: ВД «Професіонал», 2006.
Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. «Фінанси підприємств: Навч.пос. для сам.вивч.-К.:Знання – Прес, 2004

Тема 6. Готівково – грошові розрахунки на підприємствах та сфера їх застосування (практична робота студентів)І Теоретична частинаМетодичні вказівки до завдання 1
1. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на банківських рахунках.
2. В першу чергу підлягають сплаті платежі до бюджету, та фонду на загальнообов’язкове соціальне страхування.
3. Сума готівкового платежу одного підприємства іншому не повинна перевищувати 10000грн. упродовж 1 дня (кількість підприємств не обмежена).
4. Ці обмеження не поширюються на:
а) розрахунки з фізичними особами, бюджетними та державними цільовими фондами;
б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;
в) розрахунки за спожиту електроенергію;
г) використання коштів, виданих на відрядження;
д) розрахунки під час закупівлі сільськогосподарської продукції.
5. Ліміт каси – граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.
6. Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівка, що його перевищує, обов’язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.
7. Підприємства мають право зберігати готівку в касі понад встановлений ліміт лише при виплаті заробітної плати впродовж 3-х робочих днів, включаючи день одержання готівки з кас банку.
Методичні вказівки до завдання 2
За порушення норм готівкового обороту до підприємств застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України:
за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі у двократному розмірі суми над лімітної готівки;
за не оприбуткування або неповне оприбуткування готівки в касу у п'ятикратному розмірі сум не оприбуткованої готівки;
перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звітування за раніше виданими коштами - у розмірі виданих під звіт сум;
використання одержаних в банку готівкових коштів не за цільовим призначенням - у розмірі використаних сум;
проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який підтверджує сплату покупцем готівкових коштів - у розмірі витраченої суми.
Методичні вказівки до завдання 3
1. Платіжне доручення — розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі — члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.
Платіжне доручення є наказом підприємства установі банку переказати певну суму коштів зі свого рахунку на рахунок інших підприємств чи організацій у цій чи іншій установі банку. Платіжні доручення приймають установи банків до виконання залежно від наявності коштів на рахунку платника. Якщо коштів недостатньо, або вони відсутні, платіжне доручення повертають платнику без оплати. Платіжні доручення можуть подаватись у банк упродовж 10 календарних днів з дня виписки.
2. Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача.
ІІ Практична частинаЗавдання 1.
Визначити:
1) порядок та суму витрачання виручки, що надійшла в касу підприємства від реалізації продукції. Вихідні дані в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1.
Вихідні дані до завдання 1.1.
Дані, грн. Варіанти
1-й 2-й 3-й 4-й 5-й
1. В касу підприємства надійшла виручка за реалізовані товари 9500 9600 9700 9000 9300
2. Ліміт каси 170 150 155 160 165
3. Підприємство має заборгованість перед бюджетом по сплаті податків 1500 1350 1600 1470 1450
- перед Пенсійним фондом 1000 950 980 1100 1300
- перед працівниками по оплаті праці 4000 3500 4200 4300 3900
2) можливість виплати заробітної плати в сумі заборгованості з виручки;
3) залишок виручки, який підприємство може спрямувати на оплату ТМЦ та послуг.
Розв’язання:
ІІ варіант
1. Залишок виручки на оплату ТМЦ.
(9600-1350-950)-3500=7300-3500=3800грн.
2. Враховуємо ліміт каси 150, то 3800-150=3630грн. (не менше)
ІІІ варіант
1. Залишок виручки на оплату ТМЦ.
(9700-1600-980)=7120 грн.
7120-4200=2920грн.
2. Враховуємо ліміт каси 155, то 2920-155=2765грн. (не менше)
Завдання 2.
На підприємстві проведено перевірку щодо дотримання норм регулювання обігу готівки. В ході перевірки встановлено:
1. Підприємство подає розрахунок на встановлення ліміту залишку готівки в касі один раз на квартал. Згідно із поданням підприємства були встановлені такі ліміти залишку готівки в касі (таблиця 2.1.)
2. Перевіркою встановлені такі фактичні залишки ліміту готівки в касі (2.1. ).
Таблиця 2.1.
Вихідні дані до завдання 2, грн.
Показники Варіанти
1 2 3 4 5 6
1. Ліміти залишку готівки в касі підприємства по узгодженню з обслуговуючим банком, грн. 15000 15500 14000 14500 16000 14450
А 1 2 3 4 5 6
2. Залишки готівки в касі підприємства, грн.
1.09 13090 14100 11400 1640 11680 1450
2.09 11010 11000 12600 11100 19510 15600
3.09 1360 1870 14200 1950 111000 12100
6.09 51100 11400 1590 1800 19990 14500
7.09 11200 112400 11080 11060 17180 11100
- 8.09 11300 19300 11100 114200 12310 12780
9.09 116500 18910 1120 16000 11100 12100
10.09 17800 13100 1400 14600 12100 14310
13.09 15000 14600 1400 14600 12100 14310
14.09 14650 15900 13020 11720 14200 111100
15.09 11200 11200 11200 1800 11090 19150
16.09 11480 19990 11890 11500 12100 16900
17.09 15090 16750 12340 1970 14500 15600
20.09 14650 13450 12310 1540 12160 12180
21.09 11260 1750 11290 1530 1950 15550
22.09 17560 1640 15400 13100 1870 17600
23.09 18870 1650 116100 15600 1440 16200
24.09 110000 1650 19800 11200 1780 18100
27.09 19000 11680 18000 13400 1450 19050
28.09 11050 15800 1960 11070 1990 18000
29.09 11110 13090 1870 1460 18900 11000
30.09 11260 11250 11100 11080 17760 1980
31.09 11550 1790 13000 1540 13890 1560
Календар видачі заробітної плати на підприємстві 9.09 7.09 23.09 8.09 3.09 14.09
3. Перевіркою також установлено, що:
Таблиця 2.2.
Прибутковим касовим ордером № 12524.09 в касу підприємства одержано за реалізовані яблука, грн. Варіанти
1 2 3 4 5 6
1350 1680 1475 1497 1505 1535
Проте в касу оприбуткована тільки сума в розмірі, грн. 1125 1460 1217 1450 1400 1248
Установлено факт неоприбуткування готівки в касі:15.09 1110 111 141 159 1189 1234
24.09 1105 186 1234 188 1108 164
29.09 146 1118 131 192 1105 2156
31.09 158 132 189 315 280 1100
Необхідно: нарахувати штрафні санкції за порушення норм готівкового обороту.
Розв’язання:
І варіант
Ліміт каси: 15000грн.
а) переліміт:
6.09.51100-15000=36100грн.
17.0915090-15000=90грн.
22.0917560-15000=2560грн.
23.0918870-15000=3870грн.
24.09110000-15000=95000грн.
27.0919000-15000=4000грн.
Разом:141620грн.
Штрафні санкції:
141620×2=283240грн.
б) неоприбуткована готівка
згідно касового ордеру: 1350-1125=225грн.
15.09.1100грн.
24.09.1105грн.
29.09.146грн.
31.09.158грн.
Разом:2734грн.
штрафні санкції:
2734×5=13670грн.
Всього за штрафними санкціями: 296910,0грн.
Завдання 3.
Підприємство станом на 1.05 на поточному рахунку мало кошти в сумі 5600 грн. протягом дня на рахунок було зараховано ще платежів на суму 19400 грн. Крім того до банку були подані платіжні доручення на списання з рахунку підприємства сум; податку на прибуток у розмірі 4370 грн., оплати рахунку-фактури за поставку запасних частин у сумі 7840 грн., оплати рахунку за пакувальні матеріали в сумі 3140 грн. Також банк отримав вимоги-доручення до підприємства від організації «Енергомережі» на суму 13200 грн.
В якому порядку працівник банку візьме ці розрахункові документи до сплати? Чи вистачить коштів на поточному рахунку для проведення всіх операцій? Якщо ні, то можливі дії підприємства?
Розв’язання:
1. Станом на 01.05. на рахунок підприємства надійшло коштів на суму:
5600+19400=25000грн.
2. В першу чергу банк візьме на списання
-з рахунку підприємства коштів:
Податок на прибуток у розмірі 4370грн.
- в другу чергу вимогу – доручення на суму 13200грн.
Залишок 25000-4370-13300=7430грн.
- потім оплату рахунку за пакувальні матеріали в сумі 3140грн
7430-3140=4290грн.
- залишок 4290 грн. залишається на рахунку підприємства, а рахунок – фактура за поставку запасні частини у сумі 7840грн. залишається в банку до оплати впродовж 10 днів, після чого повертаються, якщо не було в наявності коштів на рахунку.
Завдання 4.
Кінцевий розрахунок підприємства із заробітної плати припадає на 17 число кожного місяця. Станом на 17.03 підприємству необхідно здійснити такі виплати та платежі (табл. 4.1.).
Яка сума коштів повинна бути у підприємства на поточному рахунку станом на 17.03 з урахуванням платежів до бюджету? Яка сума коштів буде оформлена за чеком на отримання готівки в банку?
Таблиця 4.1.
Вихідні дані до завдання 4, тис. грн.
Платежі Варіанти
1 2 3 4 5 6
Заробітна плата 35 32 33 37 34 40
Витрати на відрядження 15 12 11 12 10 12
Витрати на господарські потреби 10 11 7 9 16 8
Податок з доходів фізичних осіб Платежі в бюджет із заробітної плати (нарахування) розрахувати самостійно І варіант
1. Нараховуємо утримання з фонду заробітної плати 3,6%
35000×3,6%=1260грн.
2. Нараховуємо ПДФО
(35000-1260)×15%=5061грн.
3. Здійснюємо нарахування до ПФ (ЄСВн)
35000×36,8%=12880грн.
4. На рахунку підприємства повинна бути:
35000+15000+1000+12880=72880грн.
5. Працівникам виплатять:
35000-1260-5061=28679грн.
6. Сума коштів, що має бути оформлена за чеком на отримання готівки в банку:
28679+15000+10000=53679грн.
Завдання 5
На основі наведених даних визначити грошові надходження підприємства за видами діяльності за звітний, період, якщо мали місце такі операції:
на поточний рахунок надійшли кошти за реалізовану продукцію в сумі 280 тис. грн., у тому числі ПДВ і акцизнийк 50 тис. грн.;
підприємство отримало короткостроковий кредит у сумі 100 тис. грн. і довгостроковий кредит у сумі 250 тис. грн.;
отримані кошти з державного бюджету для виконання державного замовлення у сумі 45 тис. грн.;
отримані дивіденди у сумі 12 тис. грн.
ІІІ Домашнє завдання.Розв’язати задачі 1; 2; 4 (Варіанти 4; 5) 5.
Самостійно опрацювати тему: «Організація безготівкових розрахунків та вимоги до їх проведення».
Література:
Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012. – (ст. 262-273).
Непочатенко О.О. Фінанси підприємств. Навч.посіб.-К.: Центр учбової літератури, 2011. – (ст. 22-27).

Тема 7. Склад і характеристика доходів підприємств. Доходи від реалізації продукції.І Теоретична частинаПлан:
Економічна характеристика, склад та класифікація грошових надходжень підприємства.
Доходи (виручка) від реалізації продукції.
Доходи від фінансово – інвестиційної та іншої діяльності.
1. Грошові надходження — це кошти, зараховані на поточні та інші рахунки підприємства й оприбутковані в його касу.
Основні грошові надходження підприємства мають з виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Але термін «грошові надходження» є значно ширшим від терміну «виручка (дохід) від реалізації».
Грошові потоки підприємства — це надходження і витрати грошових коштів та їх еквівалентів на підприємстві. Вони класифікуються на:
А) залежно від напрямку руху: вхідні; вихідні.
Б) залежно від напрямку діяльності: операційні; інвестиційні; фінансові.
В) залежно від способу визначення: чистий; розрахунковий; загальний.
Г) залежно від ритмічності здійснення: регулярний; нерегулярний.
Д) залежно від черговості здійснення: пріоритетний; поточний; довгостроковий.
Доходи підприємства — це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Дохід — загальна сума доходу суб'єкта підприємницької діяльності від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) впродовж звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Розрізняють доходи:
Дохід від усіх видів звичайної (операційної, фінансової, інвестиційної) діяльності підприємства та надзвичайних подій;
Дохід від реалізації продукції (товарів робіт послуг) загальний, який дорівнює загальній сумі доходу без вирахування на даних знижок, ПДВ, акцизного збору тощо;
Чистий дохід від реалізації продукції товарів робіт, послуг який обчислюють вирахуванням із загального доходу суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів або податків з обороту суми наданих знижок, повернення проданих товарів та інших сум, що підлягають вирахуванню з доходу.
Доходи підприємства класифікують за видами діяльності, що здійснює це підприємство. Доходами підприємства визнають:
дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
інші операційні доходи;
фінансові доходи;
інші доходи;
надзвичайні доходи.
Склад доходів підприємства такий (табл. 1.1):
Таблиця 1.1.
Бухгалтерська класифікація доходів відповідно до П(С)БО 15 "Дохід"
Доходи, за видами діяльності Структура доходів Склад доходів
І. Доходи від звичайної діяльності
Доходи від операційної діяльності Дохід (виручка) від
реалізації товарів (робіт, послуг) Реалізація товарів
Реалізація готової продукції
Реалізація послуг
Виконання робіт
Інші операційні доходи Дохід від реалізації іноземної валюти
Дохід від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів тощо)
Дохід від операційної оренди активів
Дохід від операційної курсової різниці
Пеня, штрафи, неустойки, які визнані боржником або щодо яких отримано рішення судових органів про стягнення
Доходи від відшкодування сум раніше списаних активів
Дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла під час операційного циклу, після закінчення строку позовної давності
Отримані гранти, асигнування і субсидії
Інші доходи від операційної діяльності
Доходи від фінансових операцій Дохід від участі в капіталі
Інші фінансові доходи
Доходи від іншої звичайної діяльності Дохід від реалізації фінансових інвестицій
Дохід від реалізації основних засобів
Дохід від реалізації нематеріальних активів
Дохід від безкоштовно отриманих активів
II. Доходи від надзвичайних подій
Основну питому вагу доходів складає виручка від реалізації продукції, а також іншої реалізації.
До складу доходів не включають суми непрямих податків, які складають частину відпускної ціни товарів, робіт, послуг (ПДВ, акцизний збір).
Дохід від діяльності підприємства визнається тоді, коли в результаті господарської операції: збільшуються активи або зменшуються зобов'язання, і внаслідок цього відбувається зростання власного капіталу.
Таким чином, якщо активи збільшуються (або зобов'язання зменшуються), але це не призводить до зростання власного капіталу, дохід не визнається.
Не визнають доходами:
суми ПДВ, акцизів та інших податків, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;
суми надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;
суми попередньої оплати продукції, товарів, робіт, послуг;
суми завдатку під заставу або на погашення позики, якщо це не передбачене відповідним договором;
надходження від первинного розміщення цінних паперів;
суму авансу в рахунок оплати продукції;
інші надходження, що належать іншим особам.
У позиціях "надзвичайні доходи" і "надзвичайні витрати" звіту про фінансові результати відображають відповідно:
невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникненню втрати від стихійного лиха, техногенних аварій;
прибутки або збитки від інших подій та операцій, які належать до надзвичайних подій.
Збитки від надзвичайних подій відображають за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків. У позиції "податки з надзвичайного прибутку" відображають суму податків, що підлягають сплаті з прибутку від надзвичайних подій.
2. Виручка від реалізації продукції — це сума грошей, що надійшла на рахунок підприємства,чи в касу за реалізовану продукцію (виконані роботи, надані послуги)
В Україні застосовуються два методи визначення надходжень від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та виконання інших операцій:
касовий метод, відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та виконання інших операцій визначають за коштами, що надійшли на рахунки у вигляді платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги, оприбуткованих матеріальних цінностей, а також від виконання інших операцій та фінансової діяльності;
метод нарахування, відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та інших матеріальних цінностей визначають за вартістю відвантажених (переданих) товарів (підписання документа про виконані роботи, надані послуги) на відповідну дату.
Метод нарахування
Касовий метод
Продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності)
Одержано кошти на рахунки постачальника за реалізовану продукцію

Рис 2.1. Методи визначення моменту реалізації продукції
Застосування методів визначення доходу (виручки) від виконання господарських операцій та фінансової діяльності тісно пов'язане з чинним податковим законодавством, яке передбачає відповідальність будь-якої юридичної особи з моменту юридичного визнання дійсності проведених операцій.
Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:
кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації. Збільшення кількості реалізованої продукції збільшує розмір виручки. У той же час ця кількість залежить від обсягів виробництва і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Збільшення асортименту реалізованої продукції за більш високими цінами збільшує виручку і навпаки;
рівня реалізаційних цін.
Прямий вплив на розмір виручки становить рівень відпускних цін, що у свою чергу знаходиться під впливом якості і споживчих властивостей, термінів реалізації продукції, попиту та пропозиції на ринку. Розрізняють фіксовані, регульовані і вільні ціни. Фіксовані ціни встановлюються державою, як правило, на предмети першої необхідності і товари, що виробляються в умовах державної монополії (наприклад, газ, електроенергія).
Регульовані ціни встановлюються шляхом регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності (наприклад, хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування). Держава встановлює мінімальний і максимальний рівень регульованої (індикативної) ціни.
Вільні ціни встановлюються співвідношенням попиту та пропозиції на ринку.
Розрахунок ціни продукції здійснюють за формулами:
Ціна продукції (ціна виробника) = Собівартість продукції + Прибуток;
Ціна продукції з урахуванням ПДВ - Собівартість продукції +
+ Прибуток + ПДВ;
Ціна продукції з акцизним збором і ПДВ = Собівартість продукції +
+ Прибуток + ПДВ + Акцизний збір;
Роздрібна ціна продукції = Собівартість продукції +
+ Прибуток + ПДВ + Акцизний збір + Торгова націнка.
Приклад 1.
Собівартість продукції А — 10 грн. Планова рентабельність — 25 %, значить прибуток по плановій рентабельності — 2,5 грн., а ціна — 12,5 грн. Ставка акцизного збору — 2,5 грн., тоді ціна з урахуванням акцизу —15 грн. Ціна з урахуванням ПДВ (20 %) складе 18 грн. Ціна з урахуванням торговельної націнки (20 %) — 21,60 грн.
Планова виручка від реалізації продукції визначається методом прямого розрахунку (підсумовуючи отримані суми по всій номенклатурі продукції):
Виручка від реалізації (планова) = Кількість реалізованої продукції в плановому періоді × Ціна реалізації;
Кількість реалізованої продукції в плановому періоді = Залишки продукції на початок планового періоду + випуск продукції в плановому періоді - Залишки продукції на кінець періоду.
Ціни реалізації в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, з урахуванням корегування змін у плановому періоді (у тому числі з урахуванням попиту і пропозиції).
Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг є основним джерелом відшкодування засобів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. Її величина впливає не тільки на виробниче відшкодування витрат і формування прибутку, але і на своєчасне і повне виконання фінансових зобов'язань.
3. Фінансові інвестиції обумовлені наявністю вільних фінансових ресурсів і можливістю ефективно їх використовувати на фінансових ринках, що дозволяє діставати додатковий прибуток.
Фінансові інвестиції — це вкладення фінансових ресурсів в інвестиційні (фондові) інструменти (акції, облігації, паї)
Тимчасово вільні грошові кошти можуть бути вкладені на депозитні рахунки в банках під відсоток. Підприємство може одержувати додатковий дохід від здачі в оренду нерухомого майна (будинків, споруджень, устаткування, техніки й ін.).
Оренда — це угода,за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку
Оренда заснована на договорі, що укладають орендодавець і орендар. У договорі передбачається склад і вартість майна, розмір і термін орендної плати, права та обов'язки сторін, умови і порядок призупинення дії договору.
Орендна плата — грошова оплата права користування орендованим майном
Розмір орендної плати визначається договором про оренду і, як правило, містить у собі амортизаційні відрахування і частина прибутку від використання майна.
Орендна плата = Сума амортизаційних відрахувань +
+ Орендний відсоток + Витрати на ремонт орендованого майна.
Підприємство може одержувати додаткові доходи здійснюючи лізинг.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, що передбачає передачу права користування майном на платній основі на визначений договором термін
У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) і орендар. Лізингова плата залежить від об'єкта лізингу, термінів лізингу й інших умов, передбачених у договорі. Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.
Оперативний лізинг передбачає багаторазову зміну лізингоодержувача протягом терміну служби машин або устаткування, тобто термін договору менше ніж амортизаційний період. Як правило, власник сам здійснює ремонт і технічне обслуговування об'єкта операційного лізингу, одержуючи при цьому всю суму амортизаційних відрахувань від лізингоодержувача.
Фінансовий лізинг передбачає виплату лізинговій фірмі протягом періоду дії договору суму, яка дорівнює сумі повної вартості амортизації і частки прибутку від використання устаткування, одержуючи право викупу устаткування по залишковій вартості після закінчення терміну дії договору, повернення устаткування або продовження договору.
Підприємство може одержувати додаткову курсову різницю на валютних рахунках — здійснюючи операції в іноземній валюті.
Підприємство може одержувати додатковий дохід, коли на його користь сплачують штрафи, пені, або відшкодують збитки.
У зв'язку з тим, що вартість грошей у часі міняється, для оцінки різночасних грошових надходжень використовують метод дисконтування, сутність якого полягає в тому, що всі грошові надходження за певний період зводять до конкретного моменту часу. Визначають теперішню вартість майбутніх грошових надходжень, за формулою:
С= S/(1 +kn)n
де С — теперішня вартість майбутніх грошових надходжень, грн.;
S — сума грошових надходжень, грн.;
kn —дисконтна ставка за п-ний період;
п — кількість періодів дисконтування.
ІІ Практична частина
Завдання 1.
Вихідні дані: підприємство має такі показники по продукції, що реалізується (табл. 1.2.). Необхідно:
1. Визначити обсяг виручки від продажу продукції за планом і фактично.
2. Визначити відхилення фактичної виручки від планової і вплив факторів (обсягу проданої продукції та ціни продажу) на зміну обсягу виручки.
3. Розрахунок здійснити в таблиці 1.1.
Методичні вказівки:
1. Обсяг виручки від продажу продукції за планом та фактично визначається шляхом множення кількості продукції що продається, у відповідному періоді на ціну її продажу.
2. Відхилення фактичного обсягу від її планової величини розраховується як різниця між цими величинами.
3. При визначенні впливу, факторів на зміну суми виручки від продажу продукції розраховується додатковий показник «Обсяг виручки при фактичному обсягу реалізації продукції на планові ціни». Різниця між цим показником і плановим обсягом виручки являє відхилення за рахунок зміни кількості продукції, що реалізується, а рівниця між розрахованим додатковим показником обсягу виручки та її фактичною величиною покаже зміну виручки за рахунок зміни ціни з реалізації.
Таблиця 1.1.
Продукція Обсяг продукції, ц Ціна за 1 ц, грн Виручка, тис. грн Виручка при факт, обсягу та планових цінах, тис. грн Відхилення, тис. грн.
план факт план факт план факт всього В т.ч. за рахунок зміни
кількості ціни
А 1 2 3 4 5 =1×3 6=2×4 7=2×3 6-5 7-5 7-6
«А» 14750 14500 378,0 385,0 «Б» 15000 15200 385,0 380,0 «В» 14500 14200 394,0 390,0 «Г» 14000 14300 367,0 370,0 - «Д» 13750 13550 386,0 382,0 Таблиця 1.2.
Показники 1 -й 2 -й 3 -й 4 -й
план факт план факт план факт план факт
Обсяг продукції, що продається 14750 14500 14500 14590 14320 14250 13880 14200
1) продукція «А» 2) продукція «Б» 15000 15200 15000 14800 15200 14995 14800 15340
3) продукція «В» 14500 14200 14500 14380 14500 14880 14500 14530
4) продукція «Г» 14000 14300 14000 14250 14000 14500 14380 15200
5) продукція «Д» 13750 13550 13700 14100 1І780 13520 13690 13880
Ціна продажу, грн. за 1 ц 378,0 385,0 355,0 348,0 350,0 345,0 366,0 382,0
1) продукція «А» 2) продукція «Б» 385,0 380,0 388,0 376,0 380,0 382,0 375,0 380,0
3) продукція «В» 394,0 390,0 395,0 380,0 395,0 398,0 395,0 400,0
4) продукція «Г» 367,0 370,0 365,0 370,0 365,0 355,0 368,0 375,0
5) продукція «Д» 386,0 382,0 385,0 390,0 385,0 395,0 385,0 374,0
Завдання 2.
Розрахувати грошові надходження підприємства від реалізації продукції у І кварталі планового року.
Вихідні дані:
1. Обсяги реалізації продукції в четвертому кварталі звітного року склали: у жовтні — 800 тис.грн, у листопаді —1300 тис.грн, у грудні — 1100тис.грн.
2. План продажу продукції на перший квартал планового року: січень —1400тис.грн, лютий — 900 тис.грн, березень —-1550 тис. грн.
3. Між контрагентами встановлено такий порядок розрахунків: 55 % вартості клієнти — покупці оплачують за фактом поставки продукції, а на 45 % обсягу реалізації надається комерційний кредит. Причому 50 % кредиту платять на 30-й день; 30 % — на 60-й день, а 20 % — на 90-й день.
Розв’язання:
1. Грошові надходження.
1.1. У жовтні:
55% від 800 тис. грн.
1.2. У листопаді:
55% від 1300 тис. грн. + 45% комерційного кредиту на 30 –й день за жовтень.
1.3. У грудні:
55% від 1100тис. грн. +45% комерційного кредиту на 30 – й день за листопад + 45% комерційного кредиту на 60 – й день за жовтень.
1.4. У січні:
55% від 1400 тис. грн. + 45% комерційного кредиту на 30 – й день за грудень + 45% комерційного кредиту на 60 – й день за листопад + 45% комерційного кредиту на 90 – й день за жовтень.
1.5. У лютому:
55% від 900 тис. грн. + 45% комерційного кредиту на 30 – й день за січень + 45% комерційного кредиту на 60 – й день за грудень + 45% комерційного кредиту на 90 – й день за листопад.
1.6. У березні:
55% від 1550 тис. грн. + 45% комерційного кредиту на 30 – й день за лютий + 45% комерційного кредиту на 60 – й день за січень + 45% комерційного кредиту на 90 – й день за грудень.
Отже, у січні грошові надходження становлять:
1400 тис. грн. × 55% + (1100тис. грн. × 45%) ×50% +(1300тис.грн. × 45%) × 30% + (800тис.грн.×45%)×20%.
У лютому грошові надходження становлять:
900 тис. грн. × 55% + (1400тис. грн. × 45%) ×50% +(1100тис.грн. × 45%) × 30% + (1300тис.грн.×45%)×20%.
У березні грошові надходження становлять:
1550 тис. грн. × 55% + (900тис. грн. × 45%) ×50% +(1400тис.грн. × 45%) × 30% + (1100тис.грн.×45%)×20%.
Всього у І кварталі грошові надходження становлять: ?
Завдання 3.
На основі наведених даних визначити доходи від основної операційної діяльності та від надзвичайних подій: надійшло страхове відшкодування за збитки від стихійного лиха — 4300 грн, реалізовано продукцію з відстрочкою платежу на 3 дні — 5600 грн, надано послуг — 4800 грн, отримано дохід від реалізації основних фондів — 11350 грн, здійснено для замовників ремонтні роботи — 4700 грн.
Завдання 4.
На основі наведених даних визначити доходи від іншої операційної діяльності та від фінансових операцій: дохід від інвестицій в асоційовані підприємства — 2300 грн, дохід від реалізації іноземної валюти — 690 грн, одержані штрафи, пені, неустойки —560 грн, отримані відсотки за облігаціями—840грн, виручка від реалізації продукції—4500грн, дохід від реалізації основних фондів — 11350 грн.
Завдання 5.
У звітному році підприємство реалізувало продукції на суму 57000 грн. Підприємству надійшло страхове відшкодування за збитки від стихійного лиха — 15000 грн. Надано послуг на 19000 грн. Отримано дохід від реалізації основних фондів на 24000 грн. Надійшло відшкодування від технічних аварій у розмірі 2300 грн. Здійснено для замовників технічні роботи вартістю 5200 грн. Визначити доходи підприємства від основної операційної діяльності та від надзвичайних подій.
Завдання 6.
Визначити доходи від операційної діяльності та від фінансових операцій, якщо: дохід від інвестицій в асоційовані підприємства — 5400грн.; дохід від реалізації іноземної валюти — 540 грн.; одержані штрафи, пені, неустойки — 410 грн.; отримані відсотки за облігаціями — 2300 грн.; виручка від реалізації продукції — 68500 грн.; дохід від реалізації основних фондів — 6300трн
Завдання 7.
На основі наведених даних визначити доходи від основної операційної діяльності та від надзвичайних подій: надійшло страхове відшкодування за збитки від стихійного лиха — 4300 грн., реалізовано продукцію з відстрочкою платежу на 3 дні — 5600 грн., надано послуг — 4800 грн., отримано дохід від реалізації основних фондів 11350 грн., здійснено для замовників ремонтні роботи — 4700 грн.
Завдання 8.
На основі наведених даних визначити доходи від іншої операційної діяльності та від фінансових операцій: дохід від інвестицій в асоційовані підприємства — 2300 грн., дохід від реалізації іноземної валюти — 690 грн., одержані штрафи, пені, неустойки — 560 грн., отримані відсотки за облігаціями —840грн, виручка від реалізації продукції—4500грн, дохід від реалізації основних фондів — 11350 грн.
Завдання 9.
На основі наведених даних визначити грошові надходження підприємства за видами діяльності за звітний, період, якщо мали місце такі операції:
на поточний рахунок надійшли кошти за реалізовану продукцію в сумі 280 тис. грн, у тому числі ПДВ і акцизний збір — 50 тис. грн;
підприємство отримало короткостроковий кредит у сумі 100 тис. грн і довгостроковий кредит у сумі 250 тис. грн;
отримані кошти з державного бюджету для виконання державного замовлення у сумі 45 тис. грн;
отримані дивіденди у сумі 12 тис. грн.
Завдання 10.
Розрахувати грошові надходження підприємства від реалізації продукції за місяцями І кварталу планового року, якщо:
Обсяги реалізації продукції в IV кварталі звітного року становили: у жовтні — 1523000 грн.; у листопаді — 1262000 грн.; у грудні — 1937000 грн.
План обсягу продаж на І квартал планового року: січень — 961000 грн.; лютий — 1634000 грн.; березень — 1865000 грн.
З покупцями встановлено такий порядок розрахунків: 40 % вартості продукції покупці оплачують за фактом, на решту суми підприємство надає відстрочку платежу під 25 % річних. При чому 50 % вартості повертається на 30-й день (з відповідними відсотками), 35 % — на 60-й день і 15 % — на 90-й день.
Завдання 11.
Розрахувати виручку від реалізації продукції в гуртових цінах на плановий рік згідно з отриманими даними:
Залишки нереалізованої продукції за виробничою собівартістю, тис. грн.: на початок планового року — 568; на кінець планового року — 632.
Товарна продукція планового року, тис. грн.: за гуртовими цінами підприємства — 35 450; за виробничою собівартістю — 22 180;
Товарна продукція звітного року, тис. грн.: за гуртовими цінами підприємства — 31 700; за виробничою собівартістю — 18 600.
ІІІ Домашнє завдання1. Вивчити тему «Склад і характеристика доходів підприємств. Доходи від реалізації продукції»
2. Розв’язати завдання 1 (Варіант 2) , завдання 5; 9; 10.
3. Самостійно опрацювати тему «Методи прогнозування та планування виручки».
Література:
Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012. (ст. 150-158)
Непочатенко О.О. Фінанси підприємств. Навч.посіб.-К.: Центр учбової літератури, 2011. (ст. 47-49)
Шило В.П., Ільіна С.Б., Доровська С.С., Барабанова В.В. Фінанси підприємств (за модульною системою навчання): теоретично – практичний посібник. – Київ: ВД «Професіонал», 2006. (42-49)
Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник/Мін-во освіти і науки України, КНЕУ.-4-те вид., перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2006. (ст. 58-86)

Тема 8 : Методи прогнозування та планування виручки. (Самостійна робота студентів)І Теоретична частинаПлан
Види цін.
Методи ціноутворення.
Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
1. Ціни на товари і послуги повинні компенсувати витрати на їхнє виробництво, а також забезпечити підприємству одержання прибутку.
В Україні діють :
вільні (договірні) ціни, що формують виключно на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) й споживачами;
фіксовані (регульовані) ціни, які встановлює держава на окремі товари й послуги з метою стримування інфляційних процесів, здійснення соціального захисту прав споживачів, а також на продукцію монополістів.
Державні фіксовані ціни (тарифи) — це встановлені законодавчо ціни, рівень яких не може змінюватися на розсуд підприємства ні в бік збільшення, ні в бік зменшення. Ціни, на які державою встановлені верхні або нижні межі, вважають регульованими.
Держава в особі органів влади визначає види продукції, товарів і послуг, ціни і тарифи на які підлягають державному регулюванню, а ціни на решту видів товарів визначають за угодою сторін (виробників (продавців) і покупців).
Державне регулювання цін і тарифів здійснюють встановленням:
державних фіксованих цін;
граничних рівнів цін або граничних відхилень від державних фіксованих цін.
Порушення державної дисципліни цін тягне за собою передбачену чинним законодавством відповідальність.
На здійснення державної політики цін, визначення переліку продукції, товарів і послуг, на які затверджують фіксовані та регульовані ціни і тарифи, визначення повноважень органів державного управління у сфері встановлення й застосування цін і тарифів та контролю за цінами і тарифами уповноважений Кабінет Міністрів України (КМУ). Безпосередньо КМУ в окремих випадках своїми правовими актами регулює ціни.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва і Севастополя можуть встановлювати граничні торговельні надбавки на окремі товари (зерно, борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, ковбаси варені, молоко, сири, масло вершкове та олію) .
Здійснення контролю за дотриманням цін покладено на Державну інспекцію по контролю за цінами. Держінспекція по контролю за цінами має право приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум усієї необґрунтовано отриманої підприємством виручки в результаті порушення державної дисципліни цін і штрафу у двократному її розмірі.
Вільні ціни підприємство визначає самостійно на підставі кон'юнктури ринку, вони не залежать прямо від державного впливу.
Ціни на товари і послуги — як вільні, так і регульовані — залежно від суб'єктів товарно-грошових відносин поділяють на:
гуртові ціни підприємств;
гуртові ціни промисловості;
роздрібні ціни;
закупівельні ціни.
Гуртова ціна — ціна на товари, які продають великими партіями.
Гуртова ціна підприємства — це ціна, яку використовують у розрахунках між підприємством — виробником продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання з іншими підприємствами — споживачами продукції, або зі збутовими організаціями й гуртовими торговельними базами. Вона включає собівартість товару і прибуток, іноді — ще й транспортні витрати з доставки товару споживачеві.
Різновидом гуртових цін підприємства є розрахункові ціни, які можуть встановлювати для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення їм нормального рівня прибутковості. За допомогою розрахункових цін організовують розрахунки всередині галузі між підприємствами та збутовими організаціями.
Гуртові ціни, за якими проводять розрахунки між постачальниками й покупцями, включають у себе податок на додану вартість і (при реалізації високорентабельних товарів) акцизний податок.
Гуртову ціну промисловості використовують у розрахунках при реалізації продукції збутовими організаціями, торговельним або іншим підприємством. Вона включає гуртову ціну підприємства і постачальницьку збутову надбавку (націнку), що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції.
Роздрібні ціни використовують при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі та громадського харчування, включаючи товари виробничо-технічного призначення, які надходять в особисте користування громадян. Вони включають гуртову ціну підприємства чи промисловості плюс торговельні надбавки, які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі.
Закупівельні ціни — це ціни, за якими підприємства (заготівельні, з переробки сільськогосподарської сировини) купують у населення сировину, в основному сільськогосподарську.
2. З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:
Витратний метод («витрати + прибуток»).
Отримання цільової норми прибутку.
Оцінка споживної вартості.
Пропорційне ціноутворення.
Метод «очікуваного прибутку».
Метод швидкого повернення витрат.
За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц1) обчислюється за формулами:
Ц1=С + П,
де С — собівартість продукції, грн;
П — величина прибутку в ціні, грн.
Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.
Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.
Ц2 = С + П + ПДВ,
де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість;
ПДВ — податок на додану вартість.
Ц3 = С + П + A3 + ПДВ,
де Ц3 — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;
A3 — акцизний збір.
Ц4 = С + П + АЗ + ПДВ + ТН,
де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.
Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов'язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.
За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.
Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, безпосередньо рівень цін не визначають.
Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї методики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:
Ц=Взм+Впост+ПзагNде Взм — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.;
Впост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн.;
Пзаг — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий період від продажу продукції, грн.;
N— обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.
Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці вигоди, яку матиме споживач від використання товару. Цьому методу ціноутворення властивий певний ризик внаслідок можливості невиправданого завищення або заниження ціни.
Метод пропорційного ціноутворення характеризується тим, що, користуючись ним, підприємства виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживної вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. За цього методу (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:
Ц = f (Ц1 , Ц2, … Цп),
де п — кількість продавців аналогічної продукції;
f — функція цін на аналогічну продукцію.
Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.
Метод швидкого повернення витрат використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються здебільшого виробники, котрі не впевнені в тривалому успіхові їхньої продукції на ринку.
Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будь-якого з них потребує наступного коригування ціни, із застосуванням різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, величину придбаної партії товару, доставку, сезонних знижок, вартості супутніх послуг тощо).
На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі товари, а використовують цілу систему цін, щоб продати весь асортимент своїх товарів, ураховуючи попит на різних, у тому числі територіально віддалених ринках.
3. Основною складовою грошових надходжень підприємств є виручка від реалізації продукції. Це — фінансова категорія, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.
Виручка від реалізації — це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів та надання послуг. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.
Підприємство визначає як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції. Для забезпечення правильності її визначення надзвичайно важливе значення мають дані про різницю між часом відвантаження і часом оплати продукції; питома вага по ставок продукції за попередню оплату; поставок, які будуть оплачені протягом одного-трьох місяців після відвантаження; поставок за бартером; змін дебіторської заборгованості. Узагальнення такої інформації дає змогу спрогнозувати реальне надходження грошових коштів у плановому періоді (місяць, квартал, рік).
Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку. За його використання виручка від реалізації визначається множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.
Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:
В=Р×Ц,
де В — виручка,
Р — кількість реалізованих виробів,
Ц — ціна реалізації кожного виробу.
Обсяг реалізації можна розрахувати укрупненим методом виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують за формулою:
Р = 31+Т-32
де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;
З1 — залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду;
Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;
З2 — залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.
Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тому числі з урахуванням попиту і пропозиції.
Порядок обчислення обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в табл. 1.1.
Метод прямого розрахунку передбачає розрахунок реалізації кожного виду товарів і послуг окремо. Це простий, але трудомісткий метод. Його суть полягає в тому, що для кожної асортиментної позиції визначають:
очікувані вхідні залишки нереалізованої товарної продукції та реалізованої, але неоплаченої продукції на початок планового періоду;
планові вихідні залишки такої продукції на кінець планового періоду;
обсяг реалізації продукції у натуральному вираженні, за якою завершені розрахунки з покупцями;
обсяг виручки від реалізації у вартісному виразі з урахуванням реалізаційних цін (без ПДВ та акцизного податку).
Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для обчислення виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл. 1.2).
Таблиця 1.1
Розрахунок виручки від реалізації продукції
у тім числі Вартість без акцизного збору і ПДВ, тис. грн Номенклатура Повна собівартість, тис. грн Вартість у вільних відпускних цінах, тис. грн. акцизний збір,тис. грн Податок на додану вартість, тис. грн. Прибуток (+) або збиток (-), тис. грн.
Основна продукція (товарний випуск) А 480 633,6 — 105,6 528 + 48
Б 150 187,7' — 31,3 156,4 + 6,4
В 240 302,4 228 50,4 252 + 12
Г 400 782,4 228 130,4 424 + 24
Усього основної продукції 1270 1906,1 228 317,7 1360,4 +90,4
Усього реалізації основних видів продукції з урахуванням зміни її залишків 1345 2146,1 228 487,7 1430,4 + 85,4
Інші види продукції 210 270 + 60
Загальний обсяг реалізації 1555 1700,4 + 145,4
Таблиця 1.2
Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації продукції
у тім числі Показник Собівартість продукції тис. грн. Вартість реалізованої продукції за вільними цінами, тис. грн. акцизний збір, тис. грн. податок на додану вартість, тис. грн. Вартість реалізованої продукції без акцизного збору і ПДВ, тис. грн. Прибуток (+) або збиток (-), тис. грн.
Залишок готової продукції на початок планового періоду 40 60,7 — 10,1 50,6 10,6
Товарний випуск продукції в плановому періоді 220 333,7 — 55,7 278,0 58,0
Залишок готової продукції на кінець планового періоду 50 75,8 — 12,6 63,2 13,2
Усього 210 318,6 — 53,2 265,4 55,4
ІІ Практична частинаЗавдання 1
Собівартість виробу А становить 6 грн. Планова рентабельність реалізації — 35%. Ціна виробника А дорівнюватиме 8,10грн (6 + 6×0,35).
Ціна виробу А з податком на додану вартість за ставки податку 20 % дорівнюватиме 9,72 грн. (8,10 + 8,10 × 0,2). Роздрібна ціна виробу А за торгової націнки 30 % дорівнюватиме 12,64 грн. (9,72 + 9,72 × 0,3).
Завдання 2
Собівартість підакцизного виробу Б становить 6 грн. Прибуток — 1,5 грн. за планової рентабельності 25 % (6×0,25). Ставка акцизного збору — 2,5 грн. Тоді ціна підакцизного виробу Б дорівнюватиме 10 грн. (6 + 1,5 + 2,5). Ціна підакцизного виробу Б з податком на додану вартість дорівнюватиме за ставки податку 20 % 12 грн. (10 + 10 × 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу Б з торговою націнкою 15 % дорівнюватиме 13,8 грн. (12+ 12×0,15).
Завдання 3
Собівартість продукції становить 34 грн. Планова рентабельність продукції — 21 %, торгова надбавка — 15 %. Визначити роздрібну ціну товару.
Завдання 4
Підприємство випускає телевізори, собівартість (без ПДВ) яких складає 800 грн., рівень рентабельності — 30 %, надбавка за організацію програм до гуртової ціни — 20 %, ставка акцизного податку — 20 % до вільної відпускної ціни, податок на додану вартість — 20 %. Визначити вільну відпускну ціну з ПДВ телевізора та суму акцизного збору, що має сплатити фірма в бюджет, якщо обсяг реалізації за рік склав 2000 шт.
Завдання 5
Яким повинен бути запланований випуск готової продукції (в натуральних одиницях) по підприємству «Паритет», якщо залишки на початок планового періоду становили 8100 грн., залишки на кінець планового періоду передбачаються в розмірі 2100 грн., ціна одиниці продукції планується на рівні 4,3 грн. за одиницю. Обсяг реалізації в плановому періоді по підприємству повинен становити 28890 грн.
Завдання 6
Розрахувати ціну товарів за умови, що обсяг реалізації товарів А та Б 127 500 грн.; вартість запасів товарів на початок періоду — 5700 грн., а на кінець — 6160 грн. Кількість одиниць виробленого товару А — 6911 шт., товару Б — 4542 шт. Ціна товару Б в два рази вища від ціни товару А.
Завдання 7
Фірма "Едельвейс" закупила в ЗАТ "Галичфарм" лікарські засоби для подальшої реалізації в такому асортименті:
№ з/п Найменування товару Ціна виробника за одиницю товару, грн Кількість реалізованого товару, тис. шт. Питома вага
продукції реалізованої гуртом, %
1. Аспірин 1,14 54 25
2. Декаметоксін 0,92 38 14
3. Діазолін 0,75 69 20
Гуртову торгову надбавку підприємство визначило на рівні 10 % від ціни виробника і на рівні 25 % для реалізації через роздрібну торгівлю. Розрахувати обсяг грошових надходжень фірми "Едельвейс" за звітний період: а) від реалізації товарів гуртом; б) від реалізації через мережу аптек; в) разом (ПДВ не враховувати).
ІІІ Домашнє завдання1. Вивчити тему: « Методи прогнозування та планування виручки»
2. Виконати завдання 1-7
Література:
1. Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012. (ст. 153-158)
2. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник/Мін-во освіти і науки України, КНЕУ.-4-те вид., перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2006. (ст. 67-71)

Приложенные файлы

  • docx 14018447
    Размер файла: 342 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий