оптимизация расходов ргр

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет
міського господарства імені О. М. Бекетова



Кафедра економіки підприємств, бізнес-адміністрування та регіонального розвитку






РОЗРАХУНКОВО ГРАФІЧНА РОБОТА
«ОПТИМІЗАЦІЯ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА»
З ДИСЦИПЛІНИ «УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ»














Харків – ХНУМГ
2014-2015 н.р.



Зміст
1. Поняття калькулювання, його роль і значення в системі управління
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
3. Види калькуляцій і їх використання в управлінні витратами
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
5. Об'єкти калькулювання, їх характеристика і зв'язок з виробничим обліком та об'єктами обліку затрат
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Література









































ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Варіант 1


Поняття калькулювання, його роль і значення в системі управління. Принципи і завдання калькулювання


1. Поняття калькулювання, його роль і значення в системі управління

Термін "калькулювання" походить від латинського слова "calculatio" - обчислення, яке стали вживати як у лексиконі, так і на практиці ще у XIX столітті. Калькуляція використовувалась у той час для позначення розрахунку собівартості.
Калькулювання - це термін, який нині практично завжди вживається поряд з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком).
В економічній літературі досить часто калькулювання ототожнюється з калькуляцією, тобто вживається як слово - синонім. Проте терміни "калькуляція" і "калькулювання" істотно відрізняються один від одного і підмінювати ці поняття аж ніяк не можна.
Під калькуляцією слід розуміти документ, в якому зібрані у певній логічній послідовності витрати на виробництво (виготовлення) чи збут тієї чи іншої продукції (робіт або послуг). Здебільшого цей документ має вигляд спеціальної таблиці, що має назву калькуляційного листа.
Поняття "калькуляція" є невід'ємною складовою частиною більш загального поняття - "калькулювання", яке являє собою комплексну систему науково обґрунтованих розрахунків виробничих витрат, пов'язаних з виготовленням продукції (усієї чи окремих її видів), виконанням робіт або наданням послуг. Головна мета цих розрахунків полягає у визначенні собівартості одиниці калькуляційної сукупності (видів готової продукції, її складових частин, виконаних робіт, наданих послуг). У процесі калькулювання визначається економічна вигідність виробництва.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.
Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним процесом виробництва
Тривалий час калькуляційні розрахунки мали лише одну мету - визначити загальну суму затрат виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання внутрішньої звітності, а також для визначення прибутку Незважаючи на важливість цього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських завдань.
Сучасні системи калькулювання більш збалансовані Інформація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:
  визначенні доцільності подальшого випуску продукції,
  встановленні оптимальної ціни на продукцію,
  оптимізації асортименту продукції, що випускається,
  визначенні ефективності оновлення діючої технологи і машинного (верстатного) парку,
оцінці якості роботи управлінського персоналу.
Значення калькулювання за умов дії ринкових відносин вкрай важливе Зіставлення фактичної й планової (нормативної) собівартості, інформація про які міститься у відповідних калькуляціях, дає можливість виявити "вузькі місця" у виробничому процесі, проаналізувати перевищення рівня витрат, розрахувати вплив факторів на відхилення, розробити конкретні заходи щодо зниження собівартості та підвищення рентабельності окремих виробництв
Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або його підрозділом плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань за собівартістю. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів по підвищенню якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств.
Нарешті, калькулювання є основою трансфертного ціноутворення. Трансфертна (внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами одного й того ж підприємства. Найбільшу актуальність питання формування трансфертних цін мають при наявності права у підрозділів підприємства самостійно виходити на зовнішніх покупців. У цьому разі від правильного формування трансфертної ціни залежатиме загальний фінансовий стан організації. Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається всередині підприємства, трансфертна ціна є лише обліковою категорією, необхідною для забезпечення господарських зв'язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьому вона не впливає на кінцеві результати організації.
Калькулювання собівартості сприяє посиленню контролю за дотриманням норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічно недоцільних витрат, зростанню нагромаджень для подальшого зміцнення технічної оснащеності підприємств і організацій та збільшення обсягів виробництва продукції, що вкрай необхідне для виходу України з економічної кризи недовиробництва.
Підвищення ролі калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом викликане зростанням значення його для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних коштів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв'язків.
Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів системи управління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в цілому.
2. Принципи і завдання калькулювання
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується відповідно до таких принципів:

·науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей Необхідно для окремих галузей промисловості, а також ряду інших галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розробити спеціальні галузеві рекомендації з формування собівартості,

·встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо). Під об'єктом калькулювання (носієм витрат) розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

·вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);

·вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;

·розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов'язуються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо грошові кошти по них не надійшли або перераховані в даному періоді;

·відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані (неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;

·вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.
Завдання калькулювання полягає у визначенні витрат, що припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання.
У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку: на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної продажної ціни; використання даних про собівартість продукції для прогнозування і управління виробництвом та витратами.
На підприємствах сфери матеріального виробництва, крім продукції основного виробництва, калькулюється також продукція (роботи і послуги) допоміжних та підсобних виробництв, за винятком випадків, коли її виготовляють у невеликій кількості і повністю споживають всередині підприємства.
3. Види калькуляцій і їх використання в управлінні витратами
Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльності підприємств і організацій, зокрема їх економічної ролі, наявності різних показників і видів собівартості та їх призначення у системі економічної інформації розрізняють різноманітні види калькуляцій. В економічній літературі донині немає єдиної думки щодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б їх вивчати.
На практиці застосовуються такі найбільш поширені ознаки, згідно з якими вони класифікуються. До них слід віднести:

·час складання калькуляцій (директивні і звітні) або призначення і час складання (попередні і наступні);

·періодичність складання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);

·рівень охоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);

·місце виникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);

·характер виробництва (масові, індивідуальні, проміжні);

·склад (обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));

·властивість калькуляційного об'єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).
Серед авторів відсутня єдина методика, підходи до класифікаційних ознак калькуляцій. Це вказує на постійний пошук, наукові дослідження даних питань, що є відрадно, так як істина завжди народжується у суперечках, протиріччях.
Конкретні умови господарювання створюють необхідність складання певних видів калькуляцій відповідно до типу господарств, мети і завдань, що стоять перед ними.
калькулювання собівартість управління витрата
Зупинимось дещо детальніше на характеристиці вищезазначених видів калькуляцій.
Директивні (попередні) калькуляції складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.
До них належать планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).
Планові калькуляції складають на основі планових норм витрат у розрахунку не плановий обсяг продукції (робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництво певної продукції (виконання робіт чи надання послуг) виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства (організації), їх складу і структури. В основі складання планових калькуляцій лежать затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів. У плановій калькуляції дістає своє відображення завдання щодо зниження собівартості продукції.
Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошторису. Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їх окремими видами. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції лежать в основі формування договірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генерального підряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника (забудовника) з генеральним підрядником.
Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науково обґрунтованих діючих виробничих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв'язку зі зміною норм витрат. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартості продукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і організаціях, де налагоджене нормативне господарство і калькуляції складаються на основі чинних норм. Вони служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.
Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, досить подібні між собою, проте між ними є певні відмінності. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція - за чинними нормами за кожний окремо взятий період.
Наступні калькуляції складають після виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх ще називають, нормативно-звітні калькуляції.
Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізі калькуляційних статей витрат і характеризують величину окремих видів витрат на виробництво конкретної продукції. Звітні калькуляції застосовуються для контролю виконання планового завдання зі зниження собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивність діючих норм витрат ресурсів і ефективність використання коштів підприємства чи організації, є необхідним джерелом інформації для планування і економічного аналізу собівартості.
До складу звітної калькуляції включаються як витрати продуктивного, так і непродуктивного характеру (втрати від браку, втрати від простоїв тощо). Такий порядок веде до зростання контрольних і аналітичних функцій облікової інформації, посилення бухгалтерського контролю за раціональним використанням виробничих ресурсів.
Калькуляції залежно від періодичності складання у своїй основі базуються на періоді часу, за який складаються. Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. У масовому безперервному виробництві їх складають за певні невеликі календарні періоди (зміну, добу, декаду, місяць) і характеризують середню собівартість виготовленої за цей період продукції. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах калькуляції складають після виконання усіх робіт із замовлення або за триваліші проміжки часу (місяць, квартал, півріччя, рік) порівняно з масовим виробництвом.
За рівнем охоплення витрат калькуляції поділяються на галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні.
Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартість електроенергії, продуктів харчування, автомобільних перевезень певних видів вантажів тощо)
Виробничі калькуляції характеризують собою сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт на конкретному підприємстві чи організації.
Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основною, допоміжних чи підсобних виробництв.
Технологічні калькуляції уособлюють в собі витрати на окремі деталі, вузли, конструктивні елементи робіт і характеризують рівень технологи на підприємстві чи в організації Вони служать підставою щодо прийняття управлінського рішення стосовно доцільності виготовлення напівфабрикатів чи закупівлі їх у постачальників виконання окремих видів робіт власними силами або передачі їх спеціалізованим субпідрядним організаціям
За характером виробництва калькуляції поділяються на масові (періодичні), індивідуальні та проміжні.
Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період часу (квартал, рік) з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу.
Індивідуальні калькуляції поширені в індивідуальних виробництвах. Вони складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів.
Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт по об'єктах з тривалим циклом виробництва. Значного поширення вони набули у будівництві. Прикладом етапів робіт тут можуть служити нульовий цикл, "коробка" будівлі, покриття тощо.
За складом витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють калькуляції повної й неповної (часткової) собівартості.
Калькуляція повної собівартості включає, крім витрат на виробництво продукції, ще й позавиробничі витрати, тобто витрати, пов'язані з її реалізацією. Вона використовується для вирахування фінансових результатів від реалізації конкретних видів продукції та рентабельності її виробництва.
Калькуляція неповної (часткової) собівартості відображає лише частку витрат, пов'язаних з виготовленням продукції. Цими витратами є так звані змінні витрати, розмір яких залежить від обсягів виробництва. Такі калькуляції значно поширені за рубежем і дістали назву калькуляцій "обмеженої собівартості". Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль, оскільки йдеться про прямі витрати. У даному разі собівартість стає більш наочною, а окремі витрати - краще контрольованими.
З уведенням національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні у законодавчому порядку закріплено формування вищенаведених витрат і складання вказаних калькуляцій.
За властивостями калькуляційного об'єкта розрізняють загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові) калькуляції.
Загальні калькуляції - це калькуляції, які складаються на увесь калькуляційний об'єкт (окремий вид продукції, об'єкт будівництва тощо). Вони відображають собівартість певного виду продукції в цілому по підприємству (організації) і складаються з метою визначення відпускної ціни на кожен вид виготовленої продукції, наданих послуг.
Госпрозрахункові калькуляції (за центрами витрат) відображають певне коло витрат, які залежать безпосередньо від роботи бригади, цеху, дільниці та інших внутрішньогосподарських госпрозрахункових підрозділів.
Калькуляції за центрами витрат доповнюють і деталізують загальні калькуляції і відображають ту частину собівартості, яка формується у конкретному підрозділі підприємства чи організації. Характерною особливістю їх є те, що всі витрати тут оцінюються лише за планово-обліковими цінами (єдиними для планування і обліку). Виходячи з фактичного кількісного обсягу витрат, вказаної їх оцінки, реального виходу продукції, розраховують її собівартість з кожною підрозділу - бригади, цеху, дільниці.
У вказаних калькуляціях не можуть бути відображенні дані про пред'явлені претензії між господарськими підрозділами або між ними і господарством. Внутрішньогосподарська госпрозрахункова калькуляція призначена головним чином, для контролю за виконанням даним підрозділом завдання щодо зниження собівартості продукції (робіт) як однієї з важливих частин усього госпрозрахункового завдання, для визначення економії коштів від зниження собівартості, розрахунку матеріального стимулювання за економію коштів, визначення доходу підрозділу.
Параметричні калькуляції складаються з метою отримання уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра. Для вказаної мети з усієї сукупності корисних властивостей виділяється основний техніко-економічний параметр, який найповніше і найбільш точно характеризує споживну вартість продукту (потужність, продуктивність тощо).
У будівельному виробництві калькуляційною одиницею при параметричному калькулюванні виступає один квадратний метр загальної площі житла звичайного і поліпшеного планування, однокімнатна квартира цегляного будинку і великопанельного, одне ліжко-місце у клінічній лікарні і спеціалізованому диспансері тощо. Для промислового виробництва прикладом може служити собівартість одного місця у твердому автобусі і м'якому, однієї кінської сили двигуна бензинового і того, що працює на дизельному паливі чи на газі.
Така інформація істотно розширює можливість використання калькуляційних матеріалів, зокрема для народногосподарської оцінки витрат і визначення відпускних (договірних) цін, а також для порівняльного аналізу наслідків господарської діяльності однорідних підприємств і організацій
4. Етапи розвитку і сучасний стан калькулювання
Калькуляційна справа у своєму розвитку пройшла ряд основних етапів:
1) примітивний;
2) середній;
3) наближений до повного;
4) повний;
5) нормативний;
6) виробничий.
Етап примітивного калькулювання (кінець XV ст. - початок XIX ст.) характерний для монастирського обліку (обліку, запровадженого у монастирях), у системі якого зустрічаються розрахунки, які віддалено нагадують калькулювання у сучасному розумінні.
Етап середній (початок XIX ст. - середина XIX ст.) пов'язаний з іменами І. Серикова (1804 р.), який вказав на необхідність розвитку калькулювання, К. Арнольда (1809 р.), який виклав його основи. Для калькулювання даного періоду характерне усереднення одержуваних величин внаслідок використання найпростішого прийому: ділення сукупності всіх витрат на загальний випуск продукції. Таким чином одержаний результат характеризував середню вартість випущеної чи виготовленої продукції.
Третій етап у розвитку калькулювання, який отримав назву наближений до повного (40-і роки XIX ст. - 80-і роки XIX ст.) пов'язаний з появою складних (комплексних) виробництв, а також виникненням категорії "непрямих витрат", що вимагали свого розподілу між видами продукції. Запровадження калькулювання в розрізі окремих видів продукції вимагало чіткішої організації виробництва та додаткових непродуктивних витрат. Через наведені причини не всі підприємства складали калькуляції, калькулювання здійснювалося нечасто (лише тоді, коли виникала складна ситуація з реалізацією товарів).
Повний етап калькулювання (80-і роки XIX ст. - 30-і роки XX ст.) характеризується наявністю повної калькуляції, тобто складання калькуляційних розрахунків як за прямими, так і непрямими витратами; точний і правильний ("справедливий") розподіл непрямих витрат.
Створення п'ятого етапу калькулювання (30-і роки XX ст. - 90-і роки XX ст.) - нормативного нерозривно пов'язане з третім етапом розвитку обліку витрат, що характеризується нормуванням виробничих витрат, створенням нормативного господарства на окремих підприємствах і використання нормативного методу обліку затрат на виробництво чи його елементів.
Шостий етап калькулювання розпочався з переходом у нове тисячоліття і триває зараз. Характерною його особливістю є те, що у зв'язку із введенням в нашій державі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема П (С) БО 16 "Витрати" змінились традиційні підходи до трактування і розуміння категорії "собівартість", а звідси й до її калькулювання. Згідно з вказаним стандартом до складу виробничої собівартості включаються не всі витрати, а лише такі, як: прямі матеріали, пряма заробітна плата, інші прямі затрати, загальновиробничі витрати, тобто витрати, які безпосередньо формують собівартість конкретних видів продукції чи виконаних робіт. Таким чином достовірно можна калькулювати тільки виробничу собівартість, що й зумовило назву даного етапу, тобто етапу виробничого калькулювання.
Вищенаведені етапи розвитку калькуляційної справи в основному характеризують її історію стосовно промислової сфери.
Становлення й розвиток калькуляційної справи у будівництві належить до 30-х років XX ст. Головними віхами цього періоду можна вважати затвердження Основних положень про номенклатуру і розміри витрат в будівництві, про порядок їх визначення і обліку (1930-1932 рр.), прийняття постанови Радою Народних Комісарів і ЦК ВКП/б/ "Про поліпшення будівельної справи і здешевлення будівництва" /1936 р. /, введення аналітичного обліку витрат на виробництво у розрізі об'єктів будівництва, а у середині їх - за конструктивними елементами, налагодження номенклатури статей калькуляції (1936-1937 рр.) тощо.
Наступний період - повоєнний - характеризується введенням у дію нових Основних положень з обліку і калькулювання собівартості капітальних робіт (капітальних вкладень) (1945 р.) і внесенням деяких змін і уточнень в Основні положення з обліку капітальних вкладень і собівартості будівельно-монтажних робіт (з 1955 р. закріпилась така назва основного нормативного акта, що регламентував організацію бухгалтерського обліку та калькулювання собівартості у будівництві).
З прийняттям Основних положень з планування і обліку собівартості будівельно-монтажних робіт (1984 р.) настає ще один період розвитку калькулювання в будівництві, який тривав до 1996 року. Для цього періоду характерним є введення в дію вітчизняних Основних положень про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансових результатів (1993 р.) і Основних положень про склад витрат виробництва (обігу) на підприємствах і в організаціях (1994 р.).
З моменту прийняття і введення в дію Типових положень з планування, обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт (09.02.1996 р.) розпочинається наступний етап розвитку калькулювання собівартості у будівництві, до особливостей якого слід віднести більш чітку регламентацію усіх аспектів економічної роботи підрядних будівельно-монтажних організацій.
З введенням у дію національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку і, зокрема, П (С) БО 18 "Будівельні контракти", калькулювання собівартості у будівництві ввійшло у нову стадію, відбулося започаткування етапу виробничого калькулювання.
Для даного етапу характерним є затвердження наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики від 07.05.2002 р. № 81 Методичних рекомендацій із формування собівартості будівельно-монтажних робіт та їх нової редакції, затверджених Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16 лютого 2004 р. № 30.
Щодо промислового виробництва, то калькуляційна справа також отримала певний поштовх для подальшого свого розвитку внаслідок затвердження наказом Держкомітету промислової політики від 02.02.2001 р. №47 аналогічних Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг).
Сучасний стан калькуляційної справи не є задовільним, оскільки не відповідає вимогам, і запитам управлінського апарату. Калькуляції складають лише з метою ціноутворення, тобто лише для визначення відпускної ціни на продукцію (такий стан характерний для підприємств будівельної індустрії), а у підрядних будівельно-монтажних організаціях наявність калькуляцій - справа досить рідкісна. Цим самим апарат управління позбавлений важливої інформації про рівень виробничих витрат у розрахунку на окремі види продукції, робіт, конструктивні елементи, технологічні етапи тощо.
Відсутність надійної всеохоплюючої системи калькулювання викликана ще й наявністю ряду питань, які вимагають негайного методологічного вирішення. До них, зокрема, відносяться:
-  визначення переліку статей витрат на виробництво, що прийняті для обліку і калькулювання;
-  обґрунтування методики відображення витрат та їх оцінка по кожній статті калькуляції;
-  встановлення принципів розподілу витрат між готовою (товарною) продукцією і незавершеним виробництвом;
-  розробка обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції, робіт і послуг;
-  оцінка незавершеного виробництва;
-  визначення переліку об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;
-  розробка форми калькуляційного листа;
-  встановлення центрів витрат і сфер відповідальності та видів продукції, по яких складаються стандартні (нормативні) та фактичні калькуляції.
Як видно з наведеного переліку, обсяг калькуляційної роботи досить великий, а характер робіт складний, тому до цієї роботи повинні залучатися висококваліфіковані працівники.
Калькулювання може здійснюватись як в межах облікової системи (упорядкований регулярний процес), так і на вимогу (наприклад, збір і аналіз витрат, пов'язаних із заміною виробничого устаткування). Звісно, постійне калькулювання - більш дорожче, ніж те, що проводиться час від часу, і рішення про те, наскільки деталізовані дані повинні надходити з системи управлінського обліку на регулярній основі, приймається виходячи із зіставлення витрат і доходів.

5. Об'єкти калькулювання, їх характеристика і зв'язок з виробничим обліком та об'єктами обліку затрат
Одним із важливих питань калькулювання собівартості є засвоєння їх об'єктів та характеристика взаємозв'язку з об'єктами обліку.
Під об'єктом калькулювання слід розуміти продукт виробництва конкретного підприємства чи організації, їх підрозділів, стадій і переділів, за якими розраховується його собівартість. Іншими словами, це витрати, пов'язані з виробництвом конкретного продукту.
Залежно від особливостей технологічного процесу, характеру продукції, форми розрахунків із замовниками за об'єкт калькулювання в будівельних організаціях може правити окремий об'єкт, його частина - технологічний етап, конструктивний елемент, певний вид робіт і послуг.
Передумовою калькулювання є облік виробничих витрат (виробничий або управлінський облік).
Виробничий облік, як частина бухгалтерського обліку, передбачає збір інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, пов'язаних з виробничими затратами. В системі виробничого обліку така інформація обґрунтовується, групується за різними ознаками і аналізується. Лише на базі інформації, яка міститься в системі виробничого обліку, можливе калькулювання.
Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв'язок та взаємозалежність. Так, базою для розрахунку собівартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виробничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту визначається системою і організацією виробничого обліку. З другого боку, ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у галузі калькулювання. Досить тісно з об'єктами калькулювання взаємодіють об'єкти обліку витрат, під якими слід розуміти сукупність витрат, яка згрупована у певному розрізі, необхідному для розв'язання завдань управління собівартістю.
Об'єкти калькулювання і об'єкти обліку досить часто ототожнюються, хоча між ними існують принципові відмінності.
Облік витрат передує процесу калькулювання собівартості, але не завжди слідом за обліком витрат відбувається калькулювання. Між обліком і калькулюванням завжди існує часовий розрив. Облік витрат ведеться щомісячно, а калькулювання здійснюється в міру необхідності (щомісячно, один раз на квартал, на півроку, на рік або декілька років, як, наприклад, при будівництві особливо складних промислових об'єктів (атомних, теплових і гідроелектростанцій, мостів тощо)).
Сучасний рівень управління ставить нові вимоги до організації обліку витрат, що пов'язано з розширенням групування витрат виробництва. Так, необхідно розширити сфери контролю за формуванням собівартості за центрами витрат, технологічними переділами, видами продукції, агрегатами, вузлами, деталями. Виникає необхідність визначати розмір витрат, пов'язаних з виготовленням нових виробів, підвищенням якості продукції, охороною навколишнього середовища тощо.
Калькулювання собівартості продукції залежить від ступеня відповідності об'єкта обліку затрат на виробництво об'єкта калькулювання Більшою пріоритетністю користуються об'єкти калькулювання, ніж об'єкти обліку витрат. З метою досягнення вищої ефективності калькуляційного процесу необхідно пристосовувати організацію бухгалтерського обліку витрат, тобто об'єкти обліку, до вимог калькулювання. Наприклад, якщо за об'єкт обліку витрат править об'єкт будівництва, у зведенні якого беруть участь кілька бригад, а для потреб внутрішньогосподарського розрахунку слід калькулювати витрати кожної з цих бригад, то це означає, що вибір об'єкта обліку витрат у даному разі не відповідає потребам організації. Виправлення становища полягає у зміні об'єкта обліку витрат з будівельного об'єкта на окремі госпрозрахункові бригади. Необхідність визначення собівартості продукції вимагає обґрунтування виділення об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць.
Встановлення науково обґрунтованого критерію визначення об'єктів калькулювання дозволяє отримати інформацію про собівартість продукції, виділити в аналітичному обліку такі об'єкти, які підлягають контролю з боку системи управління.
Залежно від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути:
-  один продукт (комплекс продуктів) в цілому по виробництву;
-  один продукт (комплекс продуктів) по окремих процесах, стадіях, переділах, фазах виробництва;
-  виріб (група виробів) по підприємству,
-  виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад,
-  вид робіт, послуг по структурних підрозділах підприємства,
-  напівфабрикат,
-  деталі, вузли.

6. Калькуляційні одиниці, їх види і використання
Процес калькулювання собівартості продукції завершується визначенням собівартості калькуляційної одиниці, яка являє собою вимірник об'єкта калькулювання. Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Економічне призначення калькуляційних одиниць полягає у забезпеченні адекватного відображення споживчих якостей продукції (робіт, послуг) та їх кількісних характеристик. При виборі калькуляційної одиниці враховуються умови виробництва і споживання продукту, якісні та кількісні параметри.
Калькуляційна одиниця повинна відображати кількісну одиницю певної якості, споживчу вартість, бути економічно однорідною і забезпечувати зіставлення калькуляцій однакової продукції, бути стійкою в часі, практично зручною для розрахунків, відповідати вимогам ціноутворення, бути корисною для планування та управління
На практиці застосовуються таю групи калькуляційних одиниць:
-  натуральні /тонни, кілограми, штуки, погонні метри, квадратні метри, кубічні метри, гектари, літри, кіловат-години тощо/,
-  умовно-натуральні /кубічний метр залізобетонних виробів, квадратний метр столярних виробів, тонна металоконструкцій, умовна банка консервів, сто пар взуття певного артикула, умовна тисяча штук цегли тощо/,
-  умовні /тонно-кілометри, машино-зміни, машино-години тощо/,
-  приведені /маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин/,
-  вартісні /витрати на І тис гри виконаних робіт, сума матеріальних витрат у розрахунку на І грн. випущеної продукції, величина прямих витрат у виробничій собівартості виконаних робіт тощо/,
-  трудові /людино-години, людино-дні тощо/,
-  експлуатаційні /одиниця потужності машин, двигунів, виробничої споруди, корисна площа будівлі, параметри приладів, посадочне місце в закладах соцкультпобуту тощо/.
Враховуючи специфіку капітального будівництва, як окремі види калькуляційних одиниць, крім вищезазначених, застосовуються ще й такі, як будівельні одиниці /об'єкт або технологічний етап будівництва конструктивний елемент або однорідна частина об'єкта будівництва/, укрупнені одиниці /кубічний метр будівлі, кілометр довжини зовнішніх інженерних комунікацій або доріг та ін. /.
Важливого значення набуває правильний вибір калькуляційних одиниць у будівельному комплексі. Індивідуальний характер будівельного виробництва ускладнює використання єдиних калькуляційних одиниць. Проте у цьому напрямку слід вести пошуки. Практика діяльності будівельних організацій засвідчує необхідність їх вибору не лише щодо характеру об'єктів будівництва, а й можливостей організації аналітичного обліку /зокрема, за видами робіт і конструктивними елементами споруд/.
Калькуляційні одиниці використовуються на стадії складання калькуляції, коли визначаються витрати в розрахунку на одиницю продукції, робіт і послуг.
При калькулюванні робиться розрахунок (калькуляція) собівартості одиниці продукції шляхом ділення загальної суми витрат, виявлених в аналітичному обліку по об'єкту калькулювання, на кількість одиниць даного об'єкту.
Корисно застосовувати параметричне калькулювання разом з традиційним, коли, крім визначення собівартості одиниці продукції, розраховується друга калькуляційна одиниця - параметр.

2. РОЗРАХУНОК ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ
БІЗНЕС-ЦЕНТРУ
В готелі керівництво на вільній площі планує організувати бізнес-центр з початку нового року. Бізнес-центр складається з наступних одиниць:
Мала конференц-зала – площа 31 кв.м., місткість 18 чол.
Середня конференц-зала – площа 72 кв.м, місткість 41 чол., круглий стіл – 40 місць.
Велика конференц-зала – площа 129 кв.м., місткість 171 чол., круглий стіл-трансформер – 100 місць (для можливості організації корпоративних заходів).
Учбова аудиторія – площа 25 кв. м, місткість – 15 чол.
Кімната для переговорів – площа 14 кв. м, місткість – 11 чол.
Кімната для відпочинку – площа 15 кв. м, місткість – 5 чол.
Виробнича потужність бізнес-центру складається з виробничих потужностей кожного його елементу з урахуванням наступних показників:
- час роботи – в середньому 8 год на добу,
- кількість робочих днів – 22 дні на місяць з урахуванням днів на технічний догляд за обладнанням.
Виробнича потужність кожного елементу бізнес-центру розраховується як добуток кількості годин роботи на добу, місткості окремого підрозділу та кількості робочих днів на місяць.
Для визначення виробничої програми величину виробничої потужності помножують на врахувати коефіцієнт завантаження окремих підрозділів бізнес-центру, представлених у табл. 1.








Таблиця 1 – Коефіцієнт завантаження елементів бізнес-центру, %
Приміщення
січень, лютий
квітень, березень
травень
червень
липень, серпень
вересень, жовтень
листопад
грудень

Мала конференц-зала
25
35
50
35
30
55
75
70

Середня конференц-зала
20
40
45
35
30
60
70
60

Велика конференц-зала
25
35
65
30
35
50
60
70

Учбова аудиторія
55
60
60
50
40
60
70
65

Кімната переговорів
35
50
60
60
45
50
55
45

Кімната відпочинку
25
35
60
55
50
55
50
55


Виробнича потужність:
1. Мала конференц-зала: 18*8*22= 3168 чол/год
2. Середня конференц-зала: 41*8*22= 7216 чол/год
3. Велика конференц-зала: 171*8*22=30096 чол/год
4. Учбова аудиторія: 15*8*22=2640 чол/год
5. Кімната для переговорів: 11*8*22=1936 чол/год
6. Кімната для відпочинку: 5*8*22=880 чол/год


Виробнича програма:

Мала конференц-зала:
січень/лютий 3168*0,25= 792
Березень/квітень 3168*0,35= 1108,8
Травень 3168*0,5= 1584
Червень 3168*0,35= 1108,8
Липень/серпень 3168*0,3= 950,4
Вересень/жовтень 3168*0,55= 1742,4
Листопад 3168*0,75= 1108,8
Грудень 3168*0,7= 2217,6

Середня конференц-зала:
січень/лютий 7216*0,2= 1443,2
Березень/квітень 7216*0,4= 2886,4
Травень 7216*0,45= 3247,2
Червень 7216*0,35= 2525,6
Липень/серпень 7216* 0,3= 2164,8
Вересень/жовтень 7216*0,6= 4329,6
Листопад 7216*0,7= 5051,2
Грудень 7216*0,6= 4329,6
Велика конференц-зала:
січень/лютий 30096* 0,25= 7524
Березень/квітень 30096* 0,35= 10533,6
Травень 30096* 0,65= 19562,4
Червень 30096* 0,3= 9028,8
Липень/серпень 30096* 0,35= 10533,6
Вересень/жовтень 30096*0,5= 15048
Листопад 30096*0,6= 18057,6
Грудень 30096*0,7= 21067,2

Учбова аудиторія:
січень/лютий 2640*0,55= 1452
Березень/квітень 2640*0,6= 1584
Травень 2640*0,6= 1584
Червень 2640*0,5= 1320
Липень/серпень 2640*0,4= 1056
Вересень/жовтень 2640*0,6= 1584
Листопад 2640*0,7= 1848
Грудень 2640*0,65= 1716

Кімната для переговорів:
січень/лютий 1936*0,35= 677,6
Березень/квітень 1936*0,5= 968
Травень 1936*0,6= 1161,6
Червень 1936*0,6= 1161,6
Липень/серпень 1936*0,45= 871,2
Вересень/жовтень 1936*0,5= 968
Листопад 1936*0,55= 1064,8
Грудень 1936*0,45= 871,2

Кімната для відпочинку:
січень/лютий 880*0,25= 220
Березень/квітень 880*0,35= 308
Травень 880*0,6= 528
Червень 880*0,55= 484
Липень/серпень 880*0,5= 440
Вересень/жовтень 880*0,55= 484
Листопад 880*0,5= 440
Грудень 880*0,55= 484







Таблиця 2 – Розрахунок виробничої програми елементів бізнес-центру, чол.-год.

Місяці роботи
Виробнича програма


Мала конференц-зала
Середня конференц-зала
Велика конференц-зала
Учбова аудиторія
Кімната переговорів
Кімната відпочинку

Січень
792
1443,2
7524
1452
677,6
220

Лютий
792
1443,2
7524
1452
677,6
220

Березень
1108,8

2886,4
10533,6

1584
968
308

Квітень
1108,8

2886,4
10533,6
1584
968
308

Травень
1584
3247,2

19562,4
1584
1161,6
528

Червень
1108,8
2525,6
9028,8

1320

1161,6
484

Липень
950,4
2164,8

10533,6
1056
871,2
440

Серпень
950,4
2164,8

10533,6
1056
871,2
440

Вересень
1742,4
4329,6
15048
1584
968
484

Жовтень
1742,4
4329,6
15048
1584
968
484

Листопад
1108,8

5051,2
18057,6
1848
1064,8
440

Грудень
2217,6
4329,6
21067,2
1716
871,2
484

Усього за рік
15206,4
36801,6
154994,4
17820
11228,8
4840














3. РОЗРАХУНОК АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ
ОБЛАДНАННЯ БІЗНЕС-ЦЕНТРУ
Для організації бізнес-центру необхідно придбати наступне обладнання
Таблиця 3 – Характеристика обладнання
Назва
Строк використання, років
Вартість, грн

Обладнання малої конференц-зали

1. Ноутбук, мультимедійний проектор, проекційний екран
5
19171

2. Кондиціонер
6
3230

3. Фліпчарт, оргтехніка
4
5691

4. Стільці
7
2871

Обладнання середньої конференц-зали

1. Ноутбук, мультимедійний проектор, проекційний екран
5
24920

2. Кондиціонер
6
11271

3. Фліпчарт, оргтехніка, мікрофон, звукопосилювач
4
8770

4.Стіл, стільці
7
22171

Обладнання великої конференц-зали

1. Ноутбук, мультимедійний проектор, проекційний екран
5
38171

2. Кондиціонер
6
18460

3. Фліпчарт, оргтехніка, мікрофон, звукопосилювач
4
12771

4.Стіл, стільці
7
28460

Обладнання учбової аудиторії

1. Кондиціонер
6
2731

2. Фліпчарт
4
2650

3. Стільці
7
2571

Обладнання кімнати переговорів

1. Кондиціонер
6
2730

2. Ноутбук
5
13230

3. Оргтехніка

4

8411

4. Стіл, стільці
7
13171

Обладнання кімнати відпочинку

1. Кондиціонер
6
4500

2.Телевізор
5
6371

3. Стіл, стільці, диван, крісла
7
5171


Величина амортизації визначається як добуток вартості основних засобів і норми амортизаційних відрахувань.
Річна норма амортизації визначається шляхом ділення 100% на строк використання, який визначається на підставі діючого Податкового кодексу. Для визначення місячної норми амортизації річну величину поділяють на 12.
Розрахунки представляють за формою таблиці 4.
Таблиця 4 – Розрахунок амортизаційних відрахувань обладнання бізнес центру


Види основних засобів
Вартість, грн.
Строк використання, років
Місячна норма аморти-зації, %
Амортизаційні відрахування, грн.





за місяць
за календар-ний рік

Обладнання малої конференц-зали

1. Ноутбук, мультимедійний проектор, проекційний екран






2. Кондиціонер






3. Фліпчарт, оргтехніка






4. Стільці






Разом







Завдання: 1)визначити величину амортизаційних відрахувань(АВ) за перший місяць експлуатації і весь календарний рік.
2) побудувати графік АВ за календарний рік за кожним підрозділом(приклад – на рис.1), зробити аналіз отриманих результатів





15

Приложенные файлы

  • doc 14663299
    Размер файла: 261 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий