34

34. Зайнятість – це форма реалізації здібностей сукупного працівника,
тобто діяльність з метою задоволення потреб за певний дохід. Визначимо
основні форми зайнятості:
- повна, пов’язана з існуванням природного безробіття;
- раціональна при відповідності структурі національної економіки;
- ефективна, що забезпечує оптимальний соціально-економічний результат
сукупної трудової діяльності;
- гнучка, що припускає певні форми комбінування організаційних форм;
- примусова або добровільна залежно від соціального статусу працівника.
Безробіття  це складне соціально-економічне явище, при якому частина
економічно активного населення не має роботи й заробітку. Типии: фрикційне,
структурне, циклічне.
Середовищем діяльності сукупного працівника є ринок праці, або ринок
робочої сили. Основними суб’єктами цього ринку є наймані робітники й
роботодавці.
Головними суб’єктами інфраструктури трудового ринку є правові засади
функціонування, державні й недержавні служби, фонди, курси, об’єднання
працівників і підприємців. Функціями ринку праці є наступні моменти:
- забезпечення оптимального розвитку зайнятості та економіки в цілому;
- раціональне розміщення трудових ресурсів;
- узгодження інтересів усіх соціальних груп.
35. Безробіття  це складне соціально-економічне явище, при якому частина
економічно активного населення не має роботи й заробітку. Типии: фрикційне,
структурне, циклічне.
Сума фрикційного і структурного безробіття є природним рівнем
безробіття. Вважається, що, якщо рівень безробіття в економіці не перевищує
природного рівня (в різних країнах відрізняється і варіює в межах 4-7 %), то в
країні має місце повна зайнятість. Безробітними вважаються люди з наступними
особливостями:
- працездатні у працездатному віці;
- зареєстровані в державній службі зайнятості;
- отримують грошову допомогу;
- активно шукають роботу і здатні приступити до неї. Безробіття характеризується
двома основними показниками:
- рівнем, що описується формулою:
Рб = К-тьб : К-ть РС х 100%,
де Кб – кількість безробітних; К РС – кількість зареєстрованої робочої сили;
- тривалістю.
Рз=К-ть зан:К-ть РСх100% рівень зайнятості
36. Інфля
·ція тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції :
повзуча інфляція  яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін (не більше 10% на рік);
галопуюча інфляція  зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція  з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Формула для гіперінфляції - 3.81027
Види інфляції: 1. За темпами: помірна (до 10% на рік), повзуча (10-20% на рік), галопуюча (20 - [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на рік), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (більше 50% на місяць). 2. За ступенем збалансованості: збалансована і незбалансована [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] за групами товарів. 3. За територіальним охопленням: локальна та світова інфляція. 4. За швидкості впливу: очікувана і неочікувана інфляція. 5. За ступенем відкритості: прихована і відкрита інфляція. Прихована інфляція має місце за наявності дефіциту товарів або при наявності заборгованості повсюдно по заробітній платі. 6. У залежності від впливу зовнішніх факторів: імпортована інфляція. Цьому сприяє зміна курсу національної валюти. Знецінення національної валюти викличе подорожчання імпортної сировини і, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], вироблених з цієї сировини товарів. 7.[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] попиту та інфляція витрат. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] попиту виникає через збільшення сукупного попиту, викликаного збільшенням грошової маси, збільшенням державних витрат, надмірним зростанням інвестицій і т. д. Інфляція витрат виникає через зростання витрат виробництва: високих [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], зростання цін на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], в тому числі імпортні, монополізації економіки і т.д.

37. Розподіл національного доходу система відносин економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новоствореної вартості. Формами реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими працівниками, прибутку промисловими і торговельними капіталістами, ренти земельними власниками, відсотка позичковими капіталістами, дивідендів різними верствами населення, насамперед власниками засобів виробництва. Споживання розкриває взаємозв'язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Заощадження це частина доходу, що не споживається. З = НД – С. Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об'єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.
38. Реалізація міжнародних економічних відносин, що складаються між юридичними і фізичними особами різних країн та між самими країнами, потребує опосередкування грішми. Міжнародні валютні відносини реалізуються на трьох рівнях – національному(є сукупністю відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний обіг, формуються та використовуються валютні ресурси, необхідні для функціонування економіки країни.), регіональному(характерна наявність власної міждержавної валюти, механізму взаємної валютної координації та регулювання регіональних банківських і валютно-фінансових установ, міждержавних або наддержавних організацій, що здійснюють валютне регулювання.) та міжнародному(охоплює всю сукупність міжнародних валютних відносин, що утворюють фінансову сферу світової економіки).
39. Світове
· господа
·рство глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах. Організаційно-економічну структуру сучасного світового госпо-дарства визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктура світового господарства представлена економічними об'єднаннями країн, що грунтуються на територіаль-ному принципі і мають на меті розв'язання широкого кола еконо-мічних проблем. До неї належать міждержавні регіональні загаль-ноекономічні об'єднання та регіональні економічні комісії Орга-нізації Об'єднаних Націй (00Н). Функціональна підструктура представлена міждержавними еко-номічними організаціями з певних питань функціонування світо-вого господарства. Це спеціалізовані економічні об'єднання 00Н із загальнофункціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; міжнародні кооперативні організації.
40. Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Вони є похідними від національних, економічних відносин, залежать від них, зумовлюються особливостями національної економіки та перебувають під значним впливом зовнішньої економічної політики держави. Найважливішими формами міжнародних економічних відносин є міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, вивіз капіталу, світова торгівля та передача технологій, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Бала
·нс платі
·жний  співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду. Платіжний баланс на певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.
41.
42. Розвиток світового господарства зіштовхнувся зі загостренням так званих
глобальних проблем, які мають і економічне вимірювання.
Глобалістика – це особлива галузь науки про загальні, планетарні
проблеми розвитку людства.
Зазначені проблеми підрозділяються на три групи:
1) проблеми взаємодій людини й природи, зокрема:
- екологічна;
- продовольча;
- обмеженості ресурсів і оволодіння ресурсами космічного простору і
світового океану;
2) проблеми суспільних взаємодій, зокрема:
- збереження миру, заборона зброї масового знищення і скорочення гонки
озброєнь;
- подолання зростаючої прірви в рівні життя між розвинутими країнами так
званого «золотого мільярду» і країнами, що розвиваються;
- боротьба з міжнародним тероризмом і організованою злочинністю «без
кордонів»;
3) проблеми розвитку людини та її майбутнього, зокрема:
- боротьба з епідеміями та небезпечними захворюваннями (СНІД,
туберкульоз та ін.);
- боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, торгівлею людьми та ін.
Усі глобальні проблеми породжують нестачу коштів для прогресу
людства, ведуть до деградації довкілля і самої людини.

43. Головне завдання економічної політики держави - це досягнення
параметрів, що визначені нормативною політекономією.
Особливості участі держави в економіці, є такими:
1. Держава – це носій політики, тобто влади і народногосподарського
регулювання суспільного життя.
2. Держава розробляє правові основи функціонування економіки.
3. Держава - безпосередній учасник економічних відносин, силами
державних підприємств, окремих чиновників і державних установ.
4. Держава є монополістом у грошовій емісії, захисті конкуренції й
представництві в міжнародних економічних організаціях.
Основні теорії державного регулювання економіки:1. Меркантилізм.
2. Класична теорія .
3. Кейнсіанська.
4. Неоліберальна
5. Неоконсервативні теорії
6. Теорії етатизму.
Економічні функції держави
Держава виконує такі економічні функції:
- створення правової бази функціонування суб'єктів ринкової
економіки;
- захист і підтримка конкурентного середовища;
- боротьба з інфляцією, безробіттям і циклічними коливаннями в
економіці;
- мінімізація негативних і посилення позитивних екстерналій;
- виробництво суспільних благ;
- забезпечення соціального захисту населення шляхом розподілу і
перерозподілу доходів;
- розробка і реалізація ефективної структурної і інвестиційної політики;
- захист національних інтересів на світовому рівні.
44. Господарський механізм - це певна система способів і форм реалізації дії об'єктивних економічних законів з метою узгодження економічних інтересів різних класів і соціальних груп для найбільш повного забезпечення задоволення потреб усіх членів суспільства. Структурно цей елемент господарського механізму включає ті органи державної влади, які здійснюють контроль за роботою підприємств і мають можливість втручатись в їх роботу у разі порушень з боку господарюючих суб'єктів.
45. Змістом економічних перетворень в Україні є перехід від командно-
адміністративної системи до економіки ринкового типу. Цей перехід повинний
вирішити такі основні завдання:
- перебудова відносин власності шляхом роздержавлення і розвитку
підприємництва;
- формування ринкової інфраструктури;
- становлення переважно ринкового ціноутворення;
- фінансова стабілізація;
- формування середнього класу як соціальної бази ринкової економіки;
- створення реальної системи адресної соціальної підтримки населення. Трансформація української економіки здійснюється дуже болісно.
Спочатку було шокове звільнення цін, гіперінфляція, більше 40 % спаду ВВП,
тобто спроби лібералізації не були підкріплені створенням ринкового
середовища. Стрижнем переходу до нової системи є зміни в структурі власності
шляхом роздержавлення і приватизації в таких основних формах:
- перетворення державного підприємства в господарське товариство, зокрема,
акціонерне;
- викуп майна державного суб’єкта орендатором;
- викуп майна трудовим колективом;
- продаж підприємств на конкурсній (змагальній) основі. Подальше реформування відносин власності передбачає зміщення
акцентів із масштабів приватизаційного процесу на його ефективність. По відношенню до ролі держави в перехідний період треба відзначити
наступні підходи:
- ліберальні концепції з мінімальною роллю державних органів і з
домінуванням ринкового саморегулювання;
- етатичні концепції провідного впливу державних установ на
перетворення.
46. Основні методи державного регулювання економіки можна класифікувати
таким чином:
I. По характеру державного впливу на економіку:
1. Прямі методи – передбачають прямий, безпосередній вплив на
економічних суб'єктів (держконтракт, держзамовлення, субсидії,
встановлення фіксованих цін, ліцензування, встановлення державних
стандартів і нормативів і тому подібне).
2. Непрямі методи – передбачають опосередкований вплив на
економічних суб'єктів через встановлення «правил гри», частіше
всього йдеться про зміну параметрів оподаткування або грошового
обігу.
II. По інструментах дії, що використовуються:
1. Адміністративні методи – пов'язані з використанням державою
таких інструментів як заборона, дозвіл або примус; при цьому
господарюючі суб'єкти втрачають певну частку свободи дій. До
адміністративних методів відносяться: держконтракт, ліцензування,
квотування, встановлення фіксованих цін, введення стандартів і
нормативів, контроль над виконанням нормативних актів, санкції за
порушення і ін.
2. Економічні методи – включають використання податково-бюджетних
і грошово-кредитних інструментів, регулювання валютних курсів, цін,
доходів населення і інше. Економічні методи не припускають
насильного примусу, вони створюють фінансові або матеріальні
стимули, здатні спонукати економічних суб'єктів змінити свою
поведінку.
3. Неформальні методи – інструментом державного впливу на
економіку є інформування, переконання і пропаганда, які формують
громадську думку, суспільну свідомість, економічне мислення.
47. В умовах становлення і розвитку України як незалежної держа-ви першочерговою є потреба вироблення власної загальнодер-жавної економічної політики. Це зумовлено насамперед тим, що до утворення суверенної держави Україна не провадила власної економічної політики, оскільки була складовою іншої великої дер-жави – СРСР. В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і виконав-чих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої на пізнання, визначення і реалізацію корінних націо-нально-державних економічних потреб та інтересів. Залежно від поставленої мети або інструментів, що використовуються,
виділяють наступні види економічної політики:
1. Антициклічна політика спрямована на зниження циклічних коливань
економіки і підтримку стабільних темпів економічного зростання.
2. Структурна політика спрямована на формування найефективнішої
структури економіки держави.
3. Амортизаційна політика - регулювання обсягів амортизаційних
відрахувань, за рахунок яких підприємства накопичують кошти на
оновлення і розширення основного капіталу.
4. Інвестиційна політика спрямована на розширення або зниження обсягів
інвестицій в окремі види діяльності або регіони.
5. Науково-технічна і інноваційна політика спрямована на розвиток науки і
техніки і впровадження відповідних досягнень у виробництво.
6. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – регулювання національної
економіки через оподаткування і державні витрати.
80
7. Монетарна (кредитно-грошова) політика регулювання національної
економіки за допомогою зміни основних параметрів грошового і
кредитного ринків.
8. Цінова політика – вплив держави на ціни і ціноутворення.
9. Зовнішньоекономічна політика держави – комплекс заходів щодо
регулювання всіляких форм міжнародної співпраці.
10. Соціальна політика держави спрямована на створення і підтримку
нормальних умов життя і діяльності для всіх членів суспільства.
11. Конкурентна політика – заходи держави щодо підтримки добросовісної
конкуренції і обмеження монополізму.
12. Регіональна політика спрямована на забезпечення збалансованого і
комплексного розвитку окремих регіонів при використанні їх абсолютних і
відносних переваг.
13. Екологічна політика спрямована на захист навколишнього середовища.
48. Економічна теорія тісно пов'язана з потребами, інтересами, мо-тивами суспільства та особи, необхідністю раціонального викорис-тання всіх видів ресурсів з метою максимально можливого задово-лення матеріальних і духовних потреб людини.Еволюція: Давньогрецькі та давньоримські мислителі ->Меркантилісти ->фізіократи-> класична політична економія -> Марксисти.
49. Основні теорії державного регулювання економіки:
1. Меркантилізм. робився акцент на
зовнішньоекономічне регулювання шляхом протекціонізму і отримання
позитивного платіжного балансу.
2. Класична теорія робила акцент на ринкове саморегулювання
3. Кейнсіанська теорія (з середини XX ст.) спирається на ринкове
саморегулювання, але при активній участі держави в регулюванні сукупного
попиту, насамперед через фіскальну і грошову політику.
4. Неоліберальна теорія у роботах В.Ойкена, В.Репке, Л.Ерхарда
підкреслювала саморегулювання в ринковій системі, але при активному
втручанні держави в захист конкурентного середовища і подолання кризових
явищ.
5. Неоконсервативні теорії підкреслює зменшення прямих регуляторних функцій, зменшення частки
державної власності при виділенні головної сфери грошово-кредитного обігу і
антимонопольної діяльності.
6. Теорії етатизму, що обґрунтовують виключну роль держави, яка
концентрує практично всі економічні відносини.
50. На практиці існують різні моделі державного регулювання, основними є:
1) американська, або ліберальна – при перевазі ринкового саморегулювання і
при втручанні держави в галузі, де конкуренція не ефективна;
2) німецька, або неоліберальна – з державним усуненням перешкод вільній
конкуренції, а також при концентрованому подоланні кризових явищ;
3) шведська - з домінуванням державного регулювання, насамперед, соціально-
трудових відносин;
4) японська, або східноазійська модель спирається на активну структурну
політику і протекціонізм у зовнішній торгівлі.

15

Приложенные файлы

  • doc 14663477
    Размер файла: 83 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий