29972_Виховний захід до дня людей похилого віку


Начало формы
Виховний захід до дня людей похилого віку.
Мета: виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість,
доброту та милосердя повагу до людей похилого віку, великодушність, скромність.
 Ведучі: Дорогі гості ! Сьогодні ми вітаємо Вас у нашій світлиці. Запросили ми Вас на свято, присвячене Міжнародному дню людей похилого віку. Сьогодні ми будемо говорити про найціннніше , вічний людський скарб : доброту, людяність, милосердя.
Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.
Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день. Рішення про щорічне відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року № 1066 «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку».  Відповідно до Указу Президента України від 24 вересня 2004 року № 1135/2004 1 жовтня Україна відзначає і День ветерана.
Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.
Добро... Усього кілька літер, а як багато вони важать...
Учень №1:  Не говори про доброту , Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,  Забувши про чужу біду, 
Бо доброта не тільки те,  Що обіймає тепле слово-
  В цім почутті така основа,  Яка з глибин душі росте.
  Коли її не маєш ти, То раниш людяне в людині.
  Немає вищої святині, Ніж чисте сяйво доброти.
Ведучі: Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність , уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у  важку хвилину, розрадити в горі і біді- це в характері нашого народу.
  Важко уявити , що люди страждають не тільки від того , що щодня не мають свіжого хліба, а й через те, що часто не чують вкрай необхідного ,,Добрий день”.
 
Учень №2  Кажуть, юність живе лиш майбутнім,
Кажуть, зрілість цінує лиш мить.
Тільки старість живе незабутнім,
Тим, чого не вернуть, не спинить.
Є закони природи незмінні
Для людей, для птахів, для тварин.
Ви простіть нас байдужих, ми винні,
Будем ми ще старими, як ви.
Ведучі: Справді, інколи ми забуваємо про них у щасливі і радісні хвилини. Але коли у нас горе, біда, то чомусь ми, таки, завжди повертаємося до батьківського дому, до маминої безмежної доброти. Поки живі мати і батько, бабуся і дідусь, то ніяке зло не страшне для дітей та онуків, бо день і ніч вони складають Богові молитви за своїх дорогих кровинок.
  Учень №3 Господи, прости наші гріхи!
  Матір Божа, заступись, єдина, за дітей,
  Онуків дорогих. Якщо ж ми
  У чомусь перед ними винні,
  Ти лиш нас печаллю освяти.
  Якщо в житті зустрінеш зла багато,
  І в серце закрадеться гіркота,
  Нехай тебе зігріють отча хата
  І матері безмежна доброта.
 Ведучі: Нас завжди зігрівають отча хата і теплота рідних, поки вони чекають нас. Але проходять роки, і непомітно підкрадається старість.
 Схилилась яблуня до тину,
  Сповна віддавши урожай.
  Не ображай стару людину,
  Чи чуєш ти, не ображай.
     Іноді в житті кожного із нас буває,.коли восени раптом наступає весна, а взимку розпускаються троянди  - символ вірності й любові!
     Таке трапляється, копи людина любить. Адже любов і життя нероздільні. Від народження й до глибокої старості ми любимо. Спочатку - батьків, близьких, потім своїх наречених й, нарешті, своє майбутнє - дітей й онуків. І зберігається ця любов у наших маленьких шкатулочках щастя, у наших серцях. Тож давайте звернемось до спогадів наших
 Учень № 4 Кажімо більше ніжних слів  Знайомим, друзям і коханим.
  Нехай комусь тепліше стане  Від зливи наших почуттів.
  Нехай тих слів солодкий мед
  Чиюсь загоїть рану:
  Чи перший біль, чи то останній-
  Коли б то знати наперед!
  Кажімо більше ніжнихї слів,
  Комусь всміхаймось ненароком.
  То не життя людське коротке-
  Короткі в нас слова черстві.
  Кажімо більше ніжних слів.
Учень № 5 Старесенька іде по тій дорозі. Як завжди. Як недавно. Як давно. Спинилася. Болять у неї нозі. Було здров'я, де тепер воно? І знов іде... Зникає за деревами... Світанок стежку снігом притрусив. Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно. Горить ліхтар, ніхто не погасив. Моя бабусю, старша моя мамо! Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш! Якими я скажу тобі словами, що ти в мені повік не одболиш! Земля без тебе ні стебла не вродить, і молоді ума не добіжать. Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить, і насіння у вузликах лежать. Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни. А ті казки, те слово, ті сади, і так по крихті, крихті Україна - іде з тобою, Боже мій, куди?! Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки! Вже й час є в тебе, пізно, але є ж. Зверни додому з білої доріжки. Ось наш поріг, хіба не впізнаєш? Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла. Тоді був травень, а тепер зима. Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла. А то пішла, й нема тебе, й нема... Старесенька, іде чиясь бабуся, і навіть хтозна, як її ім'я. А я дивлюся у вікно, дивлюся, щоб думати, що, може, то моя.
Ведучі: Нелегким було життя наших дідусів і бабусь. Майже всі вони — діти воєнних років. На їхню долю випали голод, війна, розруха.
Учень № 6 Бабусина доля, як ота тополя,
Що посеред поля в небо порива.
Вітер гне тополі, заметілі в полі —
Так біліє в бабці сивина.
Наткали їй горя, як два Чорних моря,
То роки голодні, то шляхи війни.
Тільки і світало, як пшеницю жала,
Та як повертались доньки і сини.
Ведучі: Мудрі французи кажуть: «Як би то молодість знала, як би то старість могла ...»Гей, гей старість не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба вона підкрадається несподівано, раптом впаде, як сніг , на скроні. І ти з печальною розсудливістю розумієш - усе краще уже було , все в минулому.
 Молода мама з дівчинкою їхали в село. Поруч з ними сиділа літня жінка і запитала:
Куди, доню, їдеш?ч
По бабусині казки.
А ти любиш свою бабусю?
А хіба бабусю можна не любити? Щасливі ті літні люди, які мають люблячих , дітей та онуків і оточені їхньою увагою.
Учень № 7 Мені болить, коли матуся,
  Що має дочок і синів,
  Живе одна, мов та бабуся,
  На схилі посивілих днів. 
  Працює вдень, не спить ночами.,   І часто зрошує сльозами  Тверду подушку на зорі.
  Скотину порає в дворі,
  А вдень копає на городі.
  Уста лепечуть: ,,Світе мій!
  Як важко жить мені одній!”
  Одна-однісінька та й годі!..
  Цим віршем нагадать хотів:
  Шануйте, друзі, матерів.
 Ведучі: Ось послухайте ще одну сумну історію про байдужість до найрідніших людей, яку переповідає
В. Сухомлинський у своєму оповіданні. Дерев'яний лелека
В одному селі жили собі чоловік і жінка. Був у них маленький син Сергійко. Був у чоловіка і батько - Сергійків дідусь. Жив він у комірчині, яку йому відвели. Наближались Сергійкові іменини: йому сповнювалось п'ять років. Батько і матір вирішили влаштувати вечір. Запросили багатьох гостей. Голову колгоспу й бригадира. Сусідів запросили.
Тільки Сергійкового дідуся забули запросити. А він уже давно готував онукові подарунок. Вирізав із дерева лелеку.
Ось уже й вечір почався, сходяться гості, подарунки приносять. Тільки дідусь сидить на ліжку в своїй комірчині. Перед ним на столі стоїть де дерев'яний лелека, підняв голову і дивиться у вікно своїм чорним оком, немовби прислухається до музики, що лунає із сусідської кімнати.
Так і знайшли його вранці... Схилився на подушки, задивлений на лелеку, сумний, непорушний, а в очах - захололі краплини сліз.
А на столі стояв дерев'яний лелека і дивився у вікно.
Наша народна мораль різко засуджує таких пустоцвітів, що цураються батьків, ще великий Кобзар писав:
«...Хто матір забуває, Того Бог карає,
Чужі люди цураються В хату не пускають.
І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому».
В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля — залишитись у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до них.
Учень № 8 А в баби хата-домовина,
А в баби хата, мов труна.
Померла баба Катерина
І третій день лежить одна.
Пообіч баби білі руки,
Як дві обрублені струни...
Є в баби четверо онуків,
Одна дочка і два сини.
Міста далекі заманили,
їх в ситий затишок квартир,
А в баби хата, як могила,
Немов забутий монастир.
Нема сльози кому зронити,
Лиш сад за вікнами поник.
І бабин ангел-хоронитель
Склав крила скорбно під рушник.
Сусіда вийшов, гладить вуса,
Не розуміє в чому річ:
Чому це в Катрі кляті гуси
В дворі ночують третю ніч?
Покіль село стелилось спати,
Світили вікна замість свіч...
Ой що ж вам, хлопці, в трьох кімнатах,
Ой що ж вам сниться третю ніч?
Це ж ваша хата-домовина
Сумує тяжко в самоті,
Це ж ваша ненька-сиротина
Одна у смерті, як в житті.
Ведучі: Коли людина самотня і за нею нікому доглянути, це одна справа. Коли ж діти відмовляються від своїх стареньких батьків, це - жах.
Розмова з мамою
Розкажіть мені, мамо, про вишні, їх було так багато в саду.
Були, сину, морози невтішні, а вони кого хочеш зведуть.
Розкажіть мені, мамо, про зорі, чи такими були і колись?
А той, сину, хто виріс у горі - не часто на зорі дививсь.
Розкажіть мені, мамо, про долю, чи людині підвладна вона?
Наша доля, мій синку, як море, той пливе лиш, хто має човна.
Розкажіть мені, мамо, про роки, чи спливають помітно вони?
Роки, сину, помітні допоки... Матерів пам'ятають сини.
  Життя хай ваше буде світлим,
  А серце щирим і привітним.
  Здоров’я ж – ніби той граніт –
  На цілу сотню й більше літ.
  Хай буде все у вас в порядку,
  Добра вам, щастя і достатку.
 То я звертаюся до вас з словами-проханням: «Молодосте, зазирни у вічі старості!»
  Так нехай же ніколи не спорожніють і не збідніють наші серця, наші шкатулочки щастя, і нехай вони відкриваються назустріч один одному, дбайливо зберігаючи дорогі спогади, передаючи їх дітям й онукам з покоління в покоління (передає дівчинці скриньку). А тому будуть вони жити вічно!!!
Конец формы

Приложенные файлы

  • docx 14679574
    Размер файла: 30 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий