Види руху землі та їх наслідки


Автор: Administrator
12.12.2012 06:14
Види руху Землі та їх наслідки
Земля рухається одночасно навколо своєї осі (добовий рух) і навколо Сонця (річний рух). Завдяки руху Землі навколо своєї осі відбувається зміна дня і ночі. Повний оберт навколо своєї осі земна куля здійснює приблизно за 24 години, тобто за добу. Доба є головною одиницею відліку часу на нашій планеті. На кожному меридіані час доби в один момент не однаковий, що пов'язано з нерівномірним освітленням земної кулі сонячними променями. Тому час на конкретному меридіані визначається як сонячний, або місцевий.
Якщо територія країни дуже видовжена із заходу на схід, місцевий час у різних її частинах неоднаковий. Це незручно у практичній діяльності. Тому за міжнародною домовленістю Землю поділили на 24 годинних пояси (від нульового до 23-го) і запровадили поясний час. Протяжність кожного годинного поясу (із заходу на схід) становить 15°. Межі годинних поясів проводять іноді з урахуванням державних кордонів (мал.1). Годинний пояс розділено навпіл центральним меридіаном. Сонячний час центрального меридіана кожного поясу є поясним. Місцевий час Гринвіцького (початкового) меридіана називається всесвітнім.
Розгляньте карту годинних поясів (мал.1).
У скількох поясах розміщена Африка? Визначіть, котра година за місцевим і поясним часом у містах Буенос-Айрес та Канберра, якщо в Києві полудень.
Мал. 1. Часові пояси Землі.
Якщо рухатися зі сходу на захід навколо земної кулі, то в кожному наступному годинному поясі доведеться стрілки годинника переводити на одну годину назад. Наприкінці такої подорожі (після проходження 24 годинних поясів) виявиться, що одна доба "загублена".
Після завершення кругосвітньої експедиції супутники Магеллана дізналися, що повернулися у п'ятницю. Але за їхніми розрахунками мав бути четвер. Мандрівники втратили одну добу, оскільки рухалися зі сходу на захід. Отже, вони зробили навколо осі на один оберт менше, ніж ті, хто нікуди не їздили.
Під час руху навколо світу "проти сонця", тобто із заходу на схід, стрілки годинника переводять у кожному наступному годинному поясі на одну годину вперед, і тоді наприкінці такого руху одна доба виявиться "зайвою".
За міжнародною угодою для того, щоб не було непорозумінь з календарем, по 180-му меридіану проведено лінію зміни дат. (Знайдіть її на карті.) Вона проходить по найменш заселеній території Землі. Від цієї лінії відраховується нова доба, яка "рухається" зі сходу на захід. Тому під час перетину в цьому напрямі лінії зміни дат додається одна доба. Наприклад, замість 1 травня одразу настає 2 травня. Якщо переміщуватися в зворотному напрямі, то одну й ту саму добу доведеться відлічувати двічі: після 15 грудня знову буде 15 грудня.
Зміна дня і ночі зумовлює добові ритми в природі, тобто регулярне повторення протягом доби різних природних процесів. До них належать закономірні зміни в освітленні поверхні Землі, в температурі повітря, в напрямі бризів тощо. Не менш яскраво добові ритми проявляються й у живій природі. Наприклад, багато квітів розкриваються, а потім закриваються у певний час доби. Більшість видів тварин сплять уночі, окремі, навпаки, стають активними саме у цей час. Життя людини також підпорядковане добовим ритмам.
З обертанням Землі навколо своєї осі пов'язана й форма планети. Важливим наслідком такого обертання є відхилення будь-яких тіл на поверхні Землі, що рухаються горизонтально, — річок, морських течій, повітряних мас та ін. У Північній півкулі вони відхиляються праворуч, у Південній — ліворуч. Від екватора до обох полюсів це відхилення поступово збільшується.
Головні географічні наслідки обертання Землі навколо своєї осі:
- зміна дня і ночі та добова ритмічність природних явищ;
- форма планети — сплющена біля полюсів і дещо розширена біля екватора;
- виникнення природної сили, під дією якої всі рухомі тіла на поверхні землі відхиляються в Північній півкулі праворуч, а у Південній — ліворуч.
Земля рухається навколо Сонця за орбітою, яка має форму еліпса. Вісь Землі нахилена до площини орбіти під кутом 66°33' який не змінюється внаслідок руху Тому на орбіті виникають чотири характерних положення Землі відносно Сонця: літнє і зимове сонцестояння та весняне і осіннє рівнодення.
На екваторі, який поділяє земну кулю на дві півкулі — Північну та Південну, кут падіння сонячних променів (і кількість тепла) мало змінюються протягом року. Тому тут немає відомих нам пір року: зими, літа, осені, весни.
Паралелі, між якими сонце опівдні може займати найвище, так зване зенітальне, положення, коли кут падіння сонячних променів дорівнює 90°, називають тропіками. Розрізняють Північний та Південний тропіки. (Знайдіть їх на карті та визначіть широту кожного.) На них Сонце перебуває в зеніті один раз за рік.
З поступовим віддаленням від тропіків до полюсів полуденна висота Сонця закономірно зменшується, і кут падіння сонячних променів ніколи не досягає 90°. Це приводить до зміни пір року.
Характерною ознакою високих широт є полярні день та ніч. Межами їх поширення є паралелі, які називають полярними колами. Розрізняють Північне та Південне полярні кола. (Відшукайте їх на карті та визначіть широту кожного.) Тривалість полярного дня або ночі закономірно збільшується з наближенням до обох полюсів. На полярних колах вона становить одну добу, а на полюсах — близько півроку.
Головні географічні наслідки руху Землі навколо Сонця:
- зміна пір року;
- сезонна ритмічність природних явищ.
Походження материків і океанічних западин
Розподіл океанічних западин і материків на Землі зовсім не випадковий. Він зумовлений передусім дією внутрішніх сил Землі (згадайте їх), а також обертанням її навколо своєї осі.
На думку більшості вчених, на розжареній поверхні Землі приблизно 4 млрд років тому виникла тонка базальтова кора. На той час температура земної поверхні перевищувала 100°С, тобто атмосфери й гідросфери ще не було. Поступово з масивної товщі базальтового шару виділилися легкі кремній і алюміній. їхні сполуки й утворили новий гранітний шар земної кори та ядра майбутніх материків. Останнім утворився осадовий шар земної кори. (Назвіть головні осадові породи. Як вони утворилися?)
Розгляньте схему "Будова земної кори" (мал.2). Чим відрізняється будова і потужність земної кори під материками та океанами?
Мал.2. Будова земної кори.
Розрізняють два головних типи земної кори: материковий, що складається з трьох шарів (базальтового, гранітного, осадового), і океанічний, утворений двома шарами (осадовим і базальтовим).
1912 р. німецький учений А.Вегенер висунув гіпотезу (припущення) дрейфу материків. Вона полягала у тому, що більш як 200 млн років тому на Землі існував єдиний материк — Пангея ("Єдина земля") та один океан — Тетіс. Поступово материк розколовся. Спочатку виникли два велетенських материки — Лавразія та Гондвана. З часом вони розпалися і почали рухатися (дрейфувати). Це привело до утворення сучасних континентів та океанічних западин (мал.3).
Одним із головних доказів на користь гіпотези А.Вегенера є значна подібність обрисів сусідніх материків.
Мал.3. Етапи формування материків і океанів.
Спробуйте повторити дослід німецького вченого А.Вегенера. Для цього покладіть прозорий аркуш паперу на глобус, обведіть контури материків. Виріжте їх і, переміщуючи по поверхні глобуса, спробуйте відновити обриси колишніх материків Землі — Пангеї, Лавразії, Гондвани. Пам'ятайте, що Аравійський півострів та півострів Індостан належали до Гондвани.
Але за рахунок чого рухалися давні материки, яка сила примушує їх робити це й нині? На початку 60-х років XX ст. з'явилася нова теорія, автори якої намагалися відповісти на це запитання. Згідно з нею, уламки Пангеї разом з океанічними западинами розташовані на літосферних плитах. Так називають великі ділянки літосфери, що складаються із земної кори та верхньої частини мантії.
Під дією внутрішніх сил, що виникають внаслідок радіоактивного розпаду речовин у надрах Землі, та обертання земної кулі навколо своєї осі літосферні плити постійно і дуже повільно рухаються по астеносфері. (Пригадайте, що таке астеносфера.)
Залежно від типу земної кори літосферні плити поділяють на материкові та океанічні. їх межі не обов'язково збігаються з обрисами сучасних континентів.
Користуючись картою атласу, визначіть найбільші літосферні плити. З'ясуйте напрям і швидкість їх переміщення.
Під час руху по астеносфері літосферні плити стикаються і розходяться (мал.4). У місцях їх розходження відбувається підняття і поступове охолодження речовини мантії. Нагромадження її викликає поступове нарощування, тобто оновлення земної кори. Там, де літосферні плити стикаються, океанічна плита, як щільніша, занурюється під материкову. У глибинних шарах мантії вона знову розплавляється. Так виникає кругообіг речовини на Землі.

Приложенные файлы

  • docx 14683018
    Размер файла: 19 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий