Економика ОВС экзамен

1.Предмет економіної теорії
2. Матеріальне виробництво-основа життя людського суспільства. Основні фактори суспільного виробництва.
3.Економіні категорії і закони та їх класифікація
4. Метод економіної теорії та його складові елементи. Економіна теорія та економіна політика.
5.Перші економіні теорії
6.Класина політекономія
7.Марксизм та його основні положення
8.Основні напрями суасної економіної теорії (неокласиний напрямок, монетаризм,інституціоналізм).
9.Кейнсіанська економіна теорія
10.Власність в системі економіних відносин
11. Суб’єкти власності. Типи, форми і види відносин власності
12.Закон України „Про власність”. Основні тенденції розвитку відносин власності на Україні.
13.Роздержавлення і приватизація в Україні. Основні методи і напрями
14. Сутність і критерії економіного прогресу, його рушійні сили і фактори.
15. Науково-техніна революція та її роль в економіному прогресі.
16. Розвиток людини як вирішальний фактор соціально-економіного прогресу.
17.Форми суспільного виробництва. Натуральне та товарне виробництво.
18.Товар і його властивості.
19.Закон вартості і його функції
20.Виникнення та суть грошей
21.Функції грошей. Еволюція грошей у ХХ ст.
22.Закон грошового обігу
23. Інфляція, її суть, приини та соціально-економіні наслідки
24. Ринок, його суть і функції
25.Класина економіна теорія про роль ринку. Невидима рука А. Сміта
26. Змішана економіка як суасна економіна модель соціально-економіного розвитку суспільства. Основні варіанти змішаної економіки.
27. Основні напрямки і клюові проблеми формування ринкової економіки.
28.Структура ринку. Основні види ринку.
29. Інфраструктура ринку. Її сутність та особливості її продукту.
30. Особливості функціонування окремих інститутів ринкової економіки
31. Попит. Крива попиту, закони попиту, фактори опиту та його еластиність.
32. Сутність пропонування. Крива пропонування, закон пропонування, фактори пропонування, еластиність пропонування
33.Закон спадної віддаі та його суть
34.Конкуренція, її суб’єкти та значення для розвитку ринкової економіки.
35. Форми та методи конкурентної боротьби
36. Типи конкуренції (чиста конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія)
37.Причини появи і існування монополій. Форми монополій. Наслідки монопольної економіки
38. Проблема монополізму в Україні. Антимонопольне законодавство.
39.Сутність, принципи і умови підприємницької діяльності.
40. Юридичне оформлення підприємницької діяльності.
41.Підприємство, його організаційно-правові форми.
42. Класифікація підприємств за розмірами. Необхідність підтримки малого підприємництва.
43. Господарські товариства та їх види
44.Акціонерне товариство та його значення для функціонування ринкової економіки.
45.Класики політичної економії та сучасні економісти про капітал. Соціально-економічний зміст капіталу.
46.Виробничі фрнди підприємств. Основні та обігові кошти.
47. Зношення основних фондів та його види
48. Амортизація та її норма. Методи розрахунку амортизації
49.Витрати виробництва та шляхи їх зниження
50. Ціна, її сутність і структура. Прибуток підприємства.
51.Робоча сила як фактор виробництва. Теорії робочої сили
52. Робочас ила як товар. Її вартість. Умови перетворення робочої сили в товар
53. Сутність заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.
54 Форми і системи заробітної плати. Фактори, що впливають на величину заробітної плати
55. Сімейні доходи,їх джерела та використання.
56. Особливості сільськогосподарського виробництва
57. Еволюція відносин власності на землю. Реформування відносин власності в аграрному секторі України.
58.Земельна рента. Деференційна рента І і ІІ
59. Монопольна земельна рента.
60. Аграрна політика. Проблеми розвитку аграрного сектору в Україні
61. Суть і функції менеджменту. Менеджери.
62.Суть маркетингу. Основні види маркетингової діяльності.
63. Система вимірів результатів суспільного виробництва
64. Валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт
65. Методи визначення Валового внутрішнього продукту
66.Чистий національний продукт. Національний дохід
68. Економічний оборот продуктів і доходи*. Споживання, заощадження, Іивестипц. Сучасна західна
69. Циклічність, її причини та механізм. Фази никлу.
70. Структурні кризи в економіці. (Довгі хвилі і а фази). Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
71. Економічна криза в Україні, її причини та особливості
72. ЛвтицнклгІІІі заходи економічної політнкн держави.
73. Сукупний попит, ного цінові та нешнові фактори.
74. Сукупне пропонування. Вплив цін на сукупне пропонування.
75 Основні теоретичні моделі досигнешш рівноваги. (Ж.Ь.Сен, Дж.Кеннс).
76 Роль держава в мїкроекояоючяом) кругообігу. Основні методі держаного регулювання.
77. Сутність і структура фінансової системи суспільства. Фішшсн і & виде.
78. Бюджетна система. Державний бюджет, його доходи і витрати. Дефіцит державши» бюджету України.
79. Грошова система. Готівковий І безготівковий грошовий обіг.
80. Кредитна система і п структура. Форми кредиту.
81. Банка І банківська система. Функції банків.
82. Зайнятість і її основні форми. Повна І раціональна зайнятість,
83. Сутність І причини безробіття. Безробіття в Україні
84. Сутність синильної о захисту. Межа бідності.
85. Державні інструменти соціального захисту. Досвід розвинених країн і України в організації соціального захисту.
86. Світове господарство. Інтернаціональна вартість. Особливості дп економічних законів.
87. Сучасні організаційно-економічні структури світового господарства.
88. Основні иапрімн, форми і суб'єкти зовиішньо-скономічної діїльності України.
89. Міжнародні економічні відносини та Ь основні форми.
90. Платіжний баланс і ного структура.
91. Основні етапи розвитку міжнародної валютної системи.
92. Ямайська валютна угода.
93. Європейська валютна система І перспектива її розвитку.
94. Конвертоваикть валюти. Валютні курси і валютна політика держави.
95. Валютна політика Національного банку України та її особливості на сучасному етапі,
96. Сутність і причини виникнення глобальних економічних проблем.


1.Предмет економіної теорії
Окремі проблеми економічної теорії (вартість, ціна, гроші, податки та ін.) досліджували у своїх працях ще мислителі Стародавньої Греції Платон та Арістотель. Саме слово «економіка» походить від грецького «oiconomia» («oicos» дім, домашнє господарство і «nomos» закон) і означає «управління господарством».
Економіка як народне господарство має дві сторони вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.
Матеріально-натуральне наповнення економіки виявляється в продуктивних силах, виробничих ресурсах суспільства (рис. 1), що відображають систему відносин "людина природа". До них належить передусім робоча сила як здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Особливо важливими її проявами є підприємницькі здібності. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.
Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.
Засоби виробництва поділяють на предмети і засоби праці. Перші охоплюють предмети, дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції.

2. Матеріальне виробництво-основа життя людського суспільства. Основні фактори суспільного виробництва.
В основі розвитку людського суспільства лежить матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні бла'га, вони повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що включає три основні моменти: 1) праця людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.

3.Економіні категорії і закони та їх класифікація
Економічні (господарські) процеси направляються внутрішніми, властивими саме їм законами. Закони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді пануючої тенденції, яку можна виявити лише у всій сукупності явищ і процесів, що відбуваються.
Категорія політекономії - це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному виробничому відношенні. Або інакше -це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал.
Категорія - це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.
Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, "товар", "вартість", "прибуток", "національний доход" тощо). Економічні категорії відбивають сутність економічних явищ і процесів. Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони Для економічних законів характерний більш високий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці категорій. Інакше кажучи, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економічними явищами та процесами, що виражається за допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.
Економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим. Економічні закони, як і закони природознавства, мають об'єктивний характер, тобто вони виражають реальний зв'язок економічних явищ і процесів, які відбуваються незалежно від волі й свідомості людей.
До системи економічних законів належать чотири їх типи. Перший тип загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності прані, закон економії робочого часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.
Другий тип економічних законів це закони, що діють у декількох суспіїьно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях. Це особливі економічні закони.
До третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
Четвертий тип економічних законів це закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).
4. Метод економіної теорії та його складові елементи. Економіна теорія та економіна політика.
Поняття метод походить від грец. metodos – шлях дослідження.
Використовують загальнонаукові та спеціальні методи.
Загальнонаукові методи.
Узагальнюючим наук. методом, яким користуються економіка і політина економіка, в ому проявляється їх взаємозв’язок, є діалектичний метод, який передбачає вивчення явищ і процесів ек. життя: 1) в їх загальному зв’язку й взаємозалежності, 2) в стані безперервного розвитку, 3) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом при цьому є єдність і боротьба протилежностей.
Структурно-функціональний метод передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Структурно-функціональний підхід визначає системні ознаки, що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації,
Поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на цій основі математичних методів в економічних дослідженнях. Ними користуються різні економічні школи (неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та ін.).
Кількісні характеристики є невід'ємною частиною будь-якого економічного дослідження. Засновники математичного напряму в політекономії XIX ст. У. Джевонс і Л. Вальрас, застосувавши абстрактні математичні моделі, відійшли від трудової вартості.
Вчені-економісти завжди обґрунтовували свої висновки за допомогою точного кількісного аналізу. Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зумовлена розвитком об'єкта дослідження багатовимірного світу економіки.
Спеціальні методи, за допомогою яких економічна теорія висвітлює сутність явища, що вивчається.
Метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Спочатку дають загальну характеристику явища, визначають притаманні йому суперечності, а потім розглядають конкретні вияви цього явища.
Процес пізнання в політекономії не зводиться лише до отримання розрізнених висновків та узагальнень.Він передбачає розгляд будь-якого явича як частку єдиної цілісної системи, яку являє собою людське суспільство тому важливим завданням процесу пізнання є зведення висновків до системи. Отже метод пізнання має носити системний характер.
Абстрактне мислення охоплює й інші методи, зокрема аналіз і синтез. У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде від абстрактного до конкретного.
Метод поєднання логічного та історичного підходів. Логічний взаємозв'язок усіх компонентів суспільства як цілісного організму відбиває історичний процес виникнення і становлення певної системи. Поєднання логічного та історичного в економічній теорії допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і знаходженню нового змісту в економічних категоріях.
Соціально-економічний експеримент належить до спеціальних методів дослідження економічних явищ. Зауважимо, що йдеться про виважений з урахуванням попереднього вивчення історичного досвіду соціально-економічний експеримент. Абстракція в цьому випадку є досить умовною, і з повним правом можна стверджувати, що немає нічого більш практичного, ніж витончена теорія.
Зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних. Саме управлінський аспект економічної теорії стимулює вивчення статистичних показників. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами. Аналіз їх може віддзеркалювати, наприклад, реальні суперечності між певними соціальними групами населення, різними політичними течіями тощо.
Завершальною ланкою методу політекономії є суспільна практика. Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність наукових абстракцій. Процес пізнання реальної дійсності починається з практики і завершується нею.
Отже, метод політекономії, за допомогою якого вивчаються виробничі відносини, спирається на діалектичний світогляд. Використовуючи математичні засоби аналізу і синтезу економічних процесів і явищ, він досліджує їх в історичному розвитку, а також у діалектичній єдності кількісних і якісних змін.

5.Перші економіні теорії
Перша проблема, яка постає перед людьми, – це проблема оптимальності рішень, які вони приймають в процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох.
Назва “політекономія” походить від давньогрецьких слів “політея” – суспільний, державний устрій, “ойкос” і “номос”, що в сукупності означає: наука про ведення суспільнго господарства. Вперше назва “політекономія” була вжита французом Антуаном Монкретьєном у “Трактаті політичної економії” (1615 р.). Починаючи з Ксенофонта й Аристотеля економіка вживалася в змісті домоводства, управління особистим господарством тощо. Монкретьєн пише про процвітання господарства як державної, національної спільності, і поставив перед словом економія визначення політична. Він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспільних наук. В понятті “економіка” починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність.
Тепер економічна наука – це система дисциплін про економіку.
Етапи розвитку: І – Меркантилізм (15-17 ст.), ІІ – Класична політекономія (17-19 ст.), ІІІ – Прагматична політекономія (19-20 ст.) + Марксиська політекономія (19-20 ст.), IV – Сучасна політекономія (остання чверть 20 ст.).
І. Меркантилізм. Форм-ся в кінці 15 ст, розвиток 16 ст Представники: англ.- Томас Мен, іт. – Г.Скаруффі, фр. – А. Монтескьєн, рос. – Ів. Посашков.
Об’єкт вивчення – економіка капіталістичного способу виробництва. Вони: 1) отожнюючи багатство з грішми, вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2) виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3) безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворюються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів дорожче, ніж вони були куплені. Висновок: баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, т.б. треба менше купувати за кордоном і більше продавати.
Два етапи розвитку: перший – форма монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Другий – його прихильники відстоювали розширення зовн.торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни.

6.Класина політекономія
Другий етап урозвитку пол.ек. Нові вимоги – свободи торгівлі та підприємництва. Меркантелізм поступається місцем теоретичним поглядам фізіократів у Фр. і класичної школи в Англ.
Фізіократи. (Фр. поч. 19 ст.) Представники: Франсуа Кене, Тюрго ін. Джерело багатства вбачали не в сфері (обігу) торгівлі, а у виробництві. Але обмежували виробництво лише землеробством. Промисловість вважали непродуктивною галуззю госпдарства, всі зайняті в цій сфері належали до “безплідного класу”.
Англ. класична школа. Представники: Уільям Петті, Адам Сміт, Д.Рікардо. Досягнення – прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті, постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва (будь-якого вир-ва), а не лише землеробського, як у фізіократів, започаткування трудової теорії вартості, правило “невидимої руки”, виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців.

7.Марксизм та його основні положення
Вення Маркса відноситься до пролетарської політекономії. (сер. 19 ст.) Пр-ки: К. Маркс, Ф. Енгельс. Розкриваючи внутрішні суперечності капіталізму, доводить, що капіталізм повинен поступитися більш прогресивному ладу – соціалізму, так як він змістив феодальний лад. На відміну від прагматистів, марксисти вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвитку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробництва. Політекономія повинна стати на службі одного класу.

8.Основні напрями суасної економіної теорії (неокласиний напрямок, монетаризм,інституціоналізм).
Сучасна політекономія (остання чверть 20 ст.). Вона є результатом єдності та протилежності всіх попередніх течій в політекономії. Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з’ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксиської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть в центрі уваги сьогодення.
Слід також згадати прихильників школи значного втручання держави в розвиток ринкових відносин і функціонування ринку, що започаткував Дж.М.Кейнс.
Протилежним до цього вчення є монетаризм, засновник М.Фрідмен, що наголошував на як найменшому втручанні держави в ринкові відносини й на саморегуляції ринку.
Об єкт дослідження неокласичної економічної теорії поведінка Homo economicus «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки XIX ст. її засновники відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.БемБаверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст Л.Вальрас та ін.
Основною категорією аналізу прихильники неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.
Монетаризм (англ. money гроші) економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. у США. Його лідер глава чіказької школи політичної економії М.Фрідмен виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.
Інституціоналізм (лат. institutum установа) один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці XIXна початку XX ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад, розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить, процес відбору і пристосування, Аналогічно, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя (в тому числі господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.
Представники інституціоналізму виступили з різкою критакою маржиналізму, неокласичної теорії ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності і продуктивності (вважали їх формалізованими абстракціями).

9.Кейнсіанська економіна теорія
Кейнсіанство один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціальноекономічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо «уникнути повного руйнування існуючих економічних форм». Кейнс одним із перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв'язках.
На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо і що рівновага рідкісний випадок в економіці. Щоб наблизитися до неї, необхідно насамперед регулювати попит шляхом підвищення ефективності інвестиційних процесів з боку підприємств і держави (головну роль у цьому процесі він відводив державі ефект мультиплікатора). Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідні для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, за раціональне використання трудових ресурсів. Збільшення приватних інвестицій держава повинна регулювати здешевленням кредиту. Від загальної суми інвес тицій залежить обсяг національного доходу, зростання зайнятості, урівноваження попиту і пропозиції. З цією метою Кейнс вважав за доцільне збільшувати державні витрати на військові цілі.

10.Власність в системі економіних відносин
Будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. У процесі вир-ва здійснюється привласнення двох типів: 1 предметів природи через процес праці, 2 засобів виробництва, робочої сили предметів споживання і послуг. Привласнення другого типу становить відносини економічної власності, вони діють у всіх сферах суспільного відтворення. Це якісна сторона власності як екон. категорії. Кількісна сторона – обєкт власності. Обєктов відносин власності виступає все що оточує людину: матеріальні блага, інтелектуальні, але найголовнішим елементом будуть засоби виробництва.
Відносини власності не виникають одноособно, вони завжди носять суспільний характер. Вони виникають між людьми, а це означає, що субєктом цих відносин будуть окрема людина, колектив або все суспільство. В практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності з відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, користуватися результатами його функціонування.
Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Категорія власності є: 1)вічною(наскільки вічним є суспільство), 2) відносини власності є тим вирішальним моментом який визначає характер розподілу відносин у суспільстві, 3) відносини власності є такою категорією яка визначає розподіл суспільства на класи, соц групи, верстви населення, яка визначає одночас рівень добробуту і життя людини, 4) власність категорія історична, вона змінюються бо змінюється суспільство, 5) в процесі розвитку одна форма власності змінює іншу, ця зміна відбувається еволюційним шляхом або революційним.
Відносини власності виступають вирішальним системоутворюючим елементом в будь-якій системі виробничих відносин. З одного боку власність виступає як економічна категорія, а з другого як норма права. Ці відносини власності у правовій формі включають володіння , розпорядження та користування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти). Вона визначає:
1) умови поєднання робітника з засобами виробництва; 2) відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; 3) умови розпорядження й використання факторів виробництва.
Окрім цього можна виділити ще такі аспекти: соціальний – розкриває процес формування і розвитку класів, соц верств та взаємодію між ними в залежності від ставлення до засобів виробництва; політичний – характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності; психологічний- наявність відчуття господаря або його відсутність.
Висновок: власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

11. Суб’єкти власності. Типи, форми і види відносин власності
Власніст існує в певних формах: приватна, колективна, державна. Тобто суб’єктами є особа, держава, колектив. Західні вчені в своїй більшості визначають дві форми: приватну та державну, колективної немає, а є сукупна приватна.
Приватна власність виступає як власність дрібного товаровиробника. Ця власність поєднує у собі товаровиробника і власника; системи стимулювання не має ; дає повну свободу товаровиробнику. Приватна власність мілкого товаровиробника не є і не може бути пануючою формою власності.
Приватна власність капіталіста, підприємця. Дуже пристосована до ринку; їй притаманний найсильніший стимул – прибуток. Недоліком цієї форми є те що вона повязана з привласненням власником часки продукту який виробляє найманий робітник, крім того підприємєць не звертає увагу на шкоду яку він завдає навколишньому середовищу (бо головне прибуток).
В деяких галузях виробництва таких як с/г , торгівля ця форма наібільш прийнятна.
Колективна власність. Забезпечує більший потенціал для ефективної організації виробництва ніж приватна власність. Ця форма забезпечує високий ступінь справедливого розподілу і високий рівень соціального захисту. Проте недоліком є те, що вона не дає змогу побудувати гнучку систему управління; створює інколи умови для гальмування технічного прогресу.
Державна власність- це власність що належить всьому суспільству, вона забезпечує найбільш ссправедливу форму розподілу і найбільший рівень соціального захисту. Недоліком є те, що підприємства засновані на цій формі найменш пристосовані до ринку. Проте там де існує природна монополія (атомні електр) вона найбільш ефективна.
Види власності – це ті самі форми власності, але згруповані відносно особливостей субєкта власності.
В межах приватної виділяють одноособову – субєкт одна людина, сімейна- в межах сімї, індивідуальна із залученям найманих працівників.
Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних та громадських обєднань та організацій, трудових колективів.
В межах державної виділяють загальнодержавну(урядові, центральні структури, НБУ), муніципальну (комунально-муніципальні служби та інші органи місц самовряд).
В межах змішаної виділяють державно- колективну, державно-приватну, приватно-колективно, спільну із залученням іноземного капіталу.
Типи власності – певна історична система відносин власності.
Первіснообщинний тип. Субєктом власності виступає община, племя, родина; обєктом – земля, засоби виробництва якими її обробляють.Виділяють:
Азіатська форма- земля розподілена між членами общини, але нею розпоряджаються жрець, староста.
Антична – виникає власність окремої сімї на засоби виробництва, а друга частина засобів виробництва і землі належить державі.
Германська – панує приватна власність, а общині належать вигони, пасовища.
Рабовласницький. субєкт – рабовласник і вільний незалежний товаровиробник(поступово скорочується), держава. Обєкт – земля, засоби виробництва, людина(раб)
Феодальний. Субєкт – землевласник, феодал. Держава та незалежний товаровиробник не відіграють суттєвої ролі.Обєкт – земля, засоби виробництва, людина(кріпак).Відносно кріпака з боку феодала існує неповна власність.
Капіталістичний – панує приватна власність незалежного, вільного товаровиробника. В надрах цього типу починається процес формування власності капіталста, великого підприємця. Цей процес іде у формі первісного нагромадження капіталу, наслідком якого виступає формування власності капіталіста, а з іншого боку втрата деякими товаровиробниками своєї власності і утворення найманих виробників.В Англії цей процес отримав назву “огородження”
Соціалістичний – головний субєкт держава і народ. Базується на суспільній, колективній формі власності. Обєкт – засоби виробництва, земля. Інші форми носять підлеглий характер.
Сьогодні формується ще один тип відносин власності, який характерний для постіндустріального суспільства. Харктерна особливість: субєкт – держава, окрема особа і колектив які мають відносно рівні права.

12.Закон України „Про власність”. Основні тенденції розвитку відносин власності на Україні.
ЗУ „Про власність” від 7 лютого 1991 року визнаає основні положення щодо відносин власності в Україні. Згідно ЗУ :
Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території.Закон про власність спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.
Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.
Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.
Суб'єктами права власності в Україні відповідно до Закону можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.
Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.
Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.
Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Економічна реформа передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових івідносин. У 90-х роках в Україні розвиток відносин власності в основному протікав в руслі аграрної реформи, стосовно права власності на землю. Закон України "Про форми власності на землю" передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові економічні форми, Для, існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм,так і поряд з ними.
На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень соціально-економічної структури здійснюється на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних кооперативних та сімейно-індивідуальних форм, запровадження колективно-пайових або пайових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва.
Наприкінці 1994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у реформуванні аграрного сектора. В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових відносин характеру. Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власність їх членів. Важливим і необхідним етапом є роздержавлення та приватизація в аграрній сфері економіки, оскільки визнання приватної власності на землю.

13.Роздержавлення і приватизація в Україні. Основні методи і напрями
Сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення це загальноекономічний процес. Основні форми І методи роздержавлення подано на рис.
Не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.
Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.
Зазначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінансових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціальне орієнтованого суспільства.



14. Сутність і критерії економіного прогресу, його рушійні сили і фактори.
Економічний прогрес основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соціальна, правова, політична, національна, культурна, духовна та інші сторони прогресу. Загалом такий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно нови* ми факторами суспільного, у тому числі економічного, прогресу є дух народу, енергія й активність нації, національна психологія та свідомість людей.
Результат економічного прогресу реальні досягнення в процесі економічноп зростання. Такі досягнення є критеріями соціально-економіч ного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва вклю чає ряд структурних елементів, то економічний прогрес маї різні критерії виміру. Двома основними сторонами суспільного способу виробництва є продуктивні сили і виробнич відносини, або відносини власності. Оскільки продуктивні силі є його змістом, а відносини власності формою, а внзначаль ними у співвідношенні цієї пари категорій е зміст, то розвиток продуктивних сил виступає найбільш загальним критері єм економічного прогресу.
Залежно від структури всієї системи продуктивних cил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого кри терію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного про гресу, як рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки форм і методів організації виробництва, використовуваниз людьми сил природи, інформації. Рівень розвитку засобів праці характеризується продук тивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.
Рушійні сили економ.прогресу-інтереми та потреби.
Потреби це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності В структурі поіреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи), до Існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва І предметах споживання), до себе та Інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні), до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій пращ, у відпочинку та Ін )
Економічний інтерес це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди моїив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем Індивідуальних потреб Економічний Ініерес є породженням І соціальним проявом потреби Інтерес виникає, коли задоволення поіреби усвідомлюється як конкреіна меіа (максимізацш прибутку, привласнення товару, корисіування або володіння певним товаром ющо) Отже, економічні Інтереси це усвідомлені поіреби Існування різних суб'єкпв господарювання. Генезис Ініересу поляїає у відборі свідомісію найважливіших поіреб для задоволення, реалізації їх.

15. Науково-техніна революція та її роль в економіному прогресі.
В історії розвитку техніки виділяють три основні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці і тривав до кінця XVIII початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Цей етап охоплює багато тисяч років існування людського суспільства, а притаманний йому технологічний спосіб виробництва грунтується на ручній праці. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і ґрунтувався на машинній праці. На першому етапі техніка розвивалася яа основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. Головними віхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з каменю, бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам: кам'яний, бронзовий та залізний. В умовах цього технологічного способу виробництва існували первісний, рабовласницький, феодальний і більша частина ниж чої стадії розвитку капіталістичного ладу (з початку XVI до кінця XVHI ст.). Розвиток науки і техніки в докапіталістичних формаціях здійснювався відокремлено. І лише в XVI XVIII ст. почався процес поступового зближення наукового й технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес має еволюційну та революційну форми розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник лише в період промислової революції кінця XVIII початку XIX ст. Еволюційна форма розвитку характеризується поступовими кількісними (переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу принципово нових видів техніки, предметів праці, фундаментальних наукових відкриттів, їх практичне застосування та ін., тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва. -
В історії НТП виділяють дві промислові революції (перша наприкінці XVIII - на початку XIX ст.; друга а останній третині XIX на початку XX ст., її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну революцію, що почалася в середині 50-х pp. XX ст. і триває у наш час. У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціал зованих машин, переходу до другого етапу в розвитку техніки крупного машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва.

16. Розвиток людини як вирішальний фактор соціально-економіного прогресу.
НТР, як уже зазначалося, означає революційні зміни у взаємодії людини і природи, системі продуктивних сил. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи, процес праці безвідносно до конкретної суспільної форми, то індивід має загальнолюдські властивості, є природною істотою, наділений природними силами. Тому й праця з фізіологічного погляду це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Внаслідок цього відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища. Люди повинні задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє такі потреби, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психологічного та емоційного здоров'я суспільства. Крім того, природа, ставлення людини до неї у процесі праці основа відтворення людини як соціальної істоти.
З чисто економічного погляду необхідно розробити кри терії господарського використання природних ресурсів: їх оцінку, нормативи використання, зіставлення витрат і результатів, готувати відповідних спеціалістів з цієї галузі, а у переважної більшості трудящих формувати екологічну культуру, екологічне мислення. Витрати на охорону навколишнього середовища повинні бути складовою частиною соціальних витрат держави, а до вироблення екологічної політики слід залучати широкі маси трудящих, політичні партії. Реалізація цієї політики мас бути прерогативою держави а не різних міністерств і відомств. Оскільки суперечність між людиною і природою, забруднення навколишнього середовища стали глобальною проблемою, для її розв'язання потрібна координація зусиль держав у межах як окремих реї Іонів світу (наприклад Європи), так і всієї планети.
З погляду процесу праці кожна людина повинна брати участь у збереженні природи, активно взаємодіяти з нею у формі різних видів конкретної діяльності, спрямованої на поліпшення стану навколишнього середовищ.ї

17.Форми суспільного виробництва. Натуральне та товарне виробництво.
Натуральне виробництво. Історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтків). У цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб'єктів, що господарювали (власників), залежав виключно від рівня виробництва.
Суспільний поділ праці в натуральному господарстві розвинутий ще слабо. Проте всередині цього господарства праця уже могла бути поділена між окремими людьми та групами людей.
Товарне виробництво це така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є: а) суспільний поділ праці; б) приватна власність на засоби виробництва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін; Г) стихійний та анархічний характер розвитку.
Розрізняють просте та капіталістичне товарне виробництво. Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне їх антагонізмом. Просте товарне виробництво ґрунтується на власній праці, капіталістичне на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному власнику засобів виробництва, тобто капіталісту. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцева мета задоволення особистих потреб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих робітників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета одержання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга на ринок), а капіталістичне загальний.
В умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що призвело до неефективності й затратного характеру економіки.

18.Товар і його властивості.
Товарне виробництво- це виробництво, в якому продукт виробляється не для власного споживання виробника, а для продажу. Продукт для продажу – товар. Перетворення речей на товари відбувається лише при певних - мінових відносинах. Товар має свої властивості: 1) споживна вартість, 2) вартість товару + мінова вартістьтовару.
Споживна вартість товару. Товар повинен мати властивість задовольняти певні потреби покупців. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.), чи шкодити (як тютюн, - горілка, наркотики), значення немає. Ця властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю.
За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: 1) Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.) 2) Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.). 3) Послуги - це своєрідна споживна властивість, що полягає у: а) споживна вартість послуги не має речової форми. б) споживна вартість послуги - це корисний ефект діяльності живої праці. в) особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.
В товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.
Отже, зміст категорії "споживна вартість" визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару. В зв'язку з цим: Споживні властивості - це лише сукупність природних властивостей товару, а споживна вартість - це сукупність природних і суспільних його властивостей.
Вартість товару. Споживна вартість у товарі має суспільний характер. Товар повинен мати й другу властивість - спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі.
Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості. Або можна сказати інакше, -мінова вартість - це така кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.Споживні властивості продуктів - смак, форма, тощо лише різнять, а не об'єднують товари. Повинно бути щось спільне, що об'єднує ці різні споживні вартості.
Цим спільним, що дає можливість порівнювати товари в обміні, є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару - вартість. Отже, мінова вартість - це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.
Мінова вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.
Вартість - категорія суспільна. Скільки б праці не було затрачено на виробництво продукту, який іде на власне споживання виробника, вартість його ні в чому не проявиться. Але коли цей продукт потрапляє на ринок виникає необхідність встановлення пропорції, в якій він зможе обмінюватися на інший товар. Вартість проявляється тільки на ринку, у взаємовідносинах з приводу купівлі-продажу товару.
Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю і відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, назив. індивідуальним робочим часом, а вартість створена ним- індивідуальною вартістю, але на ринку товари обмінюються за суспільною вартістю величина якої визначається суспільно необхідним робочим часом. Це означає , що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість, отже величина вартості товару визначається суспільно необхідними витратами праці і вимірюються суспільно необхідним робочим часом – індивідуальні витрати праці виробників найбільшого обсягу виробництва товарів. Суспільно необхідний робочий час змінюється і залежить від рівня розвитку науки, продуктивних сил, кваліфікації робітників, тощо. Вартість товару вимірюється в простій праці некваліфікованого працівника. Складна праця зводиться до простої( редукція праці) через ринкові відносини . Величина витрат праці залежить від продуктивності та інтенсивності праці. Продуктивність - це ступінь ефективності. Визначається кількістю продукції за одиницю часу, впливає на вартість. Інтенсивність – це напруженість праці. Визначається витратами праці в одиницю часу. Не впливає на вартість.
За Марксом праця товаровиробника завжди виступає з одного боку як конкретна, а з другого – як абстрактна. Конкретна праця - це праця затрачена в конкретній формі( відрізняється від іншого засобами праці, метою, результатами). Це джерело споживної вартості.
Абстрактна праця – це праця взагалі. Це праця витрачена безвідносно до форми витрати. Вона створює вартість. Це категорія історична і притаманна лише товарному виробництву.

19.Закон вартості і його функції
Закон вартості особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільне необхідною працею (затраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільне необхідних витрат на їх виготовлення.
Закон вартості виражає, по-перше, внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між індивідуальним і суспільне необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Згідно із законом вартості мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільне необхідними витратами. Змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів (через поліпшення організації виробництва, впровадження нової техніки і т.ін.), цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил. Про приблизне співвідношення індивідуального і суспіль-но необхідного робочого часу багато товаровиробників можуть дізнатися ще до того, як вивезуть товар на ринок.
Другою рисою закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільне необхідної праці. У цьому разі він діє у сфері обміну.
Третя риса закону вартості наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого. Роль рушійної сили розвитку виробництва закон вартості Четвертою важливою рисою цього закону є наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією.
Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, вростанню продуктивності праці тощо у період Існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. у період розвитку капіталістичного товарного виробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3) основою диференціації товаровиробників. За товарної форми виробництва товаровиробники постійно змушені вдосконалювати нову техніку, технологію, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, знижувати індивідуальні витрати виробництва Хто не робить цього, може швидко збанкрутувати; тому за цієї форми організації суспільного виробництва значно прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни у ринковій кон'юнктурі призводять до розорення і витіснення з ринку маси дрібних виробників. У сучасних умовах цей процес зачіпає дрібні, середні та крупні фірми. Поступово посилюється їх майнова диференціація.

20.Виникнення та суть грошей
Вартість може лише проявитися у вигляді мінової вартості, тобто певної кількісної пропорції, в якій один товар обмінюється на інший. Мінова вартість - єдино можлива форма вираження вартості. В умовах розвинутої товарної (ринкової) економіки всі товари прирівнюються до грошей. Гроші являють собою загальну форму, в якій виражаються вартості всіх товарів. Гроші не є результатом суб'єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості. Форми вартості:
1. Проста або випадкова форма вартості. Історично обмін виступави у вигляді обміну одного товару на інший.. Спочатку це був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Але вже в цій формі вираження вартості (вартість вівці виражалася через вартість сокири), яка отримала назву простої або випадкової, ми бачимо, що товари в обміні відіграють різну роль. Один товар виражає свою вартість по відношенню до другого товару й тому знаходиться у відносній формі вартості (вівця). Другий же товар, споживна вартість якого служить засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в еквівалентній формі вартості (сокира). Товар-еквівалент - не породження природи, не продукт домовленості між людьми, не винайдений державною владою. Він є результатом стихійних дій товаровиробників. Обмінюючи продукти своєї праці, вони виражають їхню вартість єдино можливим способом - через інші товари, які в силу цього й виступають в еквівалентній формі.
2. Повна або розгорнута форма вартості. На зміну простій формі вартості приходить повна або розгорнута форма вартості. В ній товару, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоять багато інших товарів-еквівалентів, через які він може виразити свою вартість. Обмін стає регулярним явищем. Разом з тим мінові пропорції все більшою мірою починають визначатися вартостями товарів, тому що обмін перестає бути обміном подарунками, як переважно при простій формі вартості, а набуває характеру ділових господарських стосунків, в основу яких закладається затрачена праця. Проте, коли в обмін систематично у великих кількостях стали надходити продукти праці, виникли певні труднощі.
3. Загальна форма вартості. У результаті потреб обміну стихійно появляється один товар, у якому починають вимірювати свою вартість усі інші товари. Повна або розгорнута форма вартості поступається місцем загальній (еквівалентній) формі вартості. Товар, за яким закріплюється властивість безпосередньо обмінюватися на будь-який інший товар, отримав назву загального еквівалента (худоба, ракушки тощо).Але були недоліки: 1) товар-еквівалент, набувши подвійної споживної вартості з одного боку, як загальний еквівалент повинен постійно знаходитися в обміні, а з іншого, як звичайна споживна вартість вилучатися з обміну й надходити в споживання. 2) в силу першої суперечності, а також через інші причини товар-еквівалент часто змінювався. Це викликало серйозні труднощі в обміні. 3) недоліком загальної форми вартості було й те, що товар, який виступав загальним еквівалентом, виконував цю роль на відносно невеликій території.
4. Грошова форма вартості. Поступово, де людство дійшло в своєму розвитку до використання в обміні товару-еквівалента, ця роль почала закріплюватися за металом - бронзою, залізом, а потім сріблом і золотом. Так з'являється грошова форма вираження вартості. Грошова форма вартості відрізняється від загальної лише тим, що роль загального еквівалента в ній міцно закріплюється за одним товаром - золотом, яке й стає справжніми грішми.Золото, як показує попередній аналіз, не є грішми за своєю природою. Воно стає ними лише в результаті тривалого історичного процесу розвитку товарного виробництва, обміну й форм вартості, впродовж якого людство перепробувало в цій якості різні товари й зупинилося на золоті, що як благородний метал має унікальні властивості, є трудомістким, має високу вартість.

21.Функції грошей. Еволюція грошей у ХХ ст.
Гроші. Гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей про введення грошового обігу й не в результаті декретування їх державою, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, що вони самі були втіленням людської праці. Товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення інд-ної, приватної праці. Обмін т-в на гроші - це, по суті, визнання сус-вом індивід-х, приватних затрат праці.
Висновки, які характеризують сутність грошей: 1) гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші.
2) гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. 3) гроші – інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реальність, конкретність, дійовість.
Ціна - це грошове вираження вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов'язково повинна збігатися з вартістю.
Функції грошей:
1. Гроші як міра вартості. В ній безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність: за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Зрозуміло, що виконувати таку функцію може лише той товар, який має власну вартість. І таким товаром стали з 4-3 ст. до н.е. благородні метали - золото й срібло, а з другої половини 19 ст. монопольне становище закріпилося за золотом.
Певна вагова кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони, не маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в обігу цю певну вагову кількість золота. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Тобто, присутність їх при визначенні ціни в грошах не обов'язкова, тому що відома фіксована величина грошового матеріалу (золота), закладеного в грошову одиницю, яка діє в даній державі.
2. Гроші як засіб обігу. Вартість товару для того, щоб відбулася його реалізація. Гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі. Вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг).
Ця функція: 1) розв’язує суперечності безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу ні в часі, ні в просторі. 2) поглиблює суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може розриватися в просторі і в часі. Це створює формальну затримку в процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість криз надвиробництва товарів.
3. Гроші як засіб нагромадження. Гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження. В деяких випадках гроші вилучаться з обігу: 1) щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку. Для цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове вилучення з обігу. 2) придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з обігу.
При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, з допомогою якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу.
Згодом варварський спосіб нагромадження скарбів поступається місцем прагматичному нагромадженню, основний принцип якого зводиться до того, щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все більший і більший прибуток. Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу (мова про нього далі) мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів вони швидко знецінюються.
4. Засіб платежу. З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу.
Необхідність такої функції грошей породжена як відмінностями в часі виробництва й умовах реалізації окремих товарів, так і сезонністю виробничих затрат або заготівель сировини в деяких галузях виробництва (в сільському господарстві, лісозаготівельній промисловості, на підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину і т.д.). З часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг, тобто скрізь, де вони переходять з рук у руки, не опосередковуючи рух товарів.
5. Світові гроші. З розвитком міжнародного поділу праці гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. Виходячи на світову арену, гроші виступають у своєму первозданному вигляді - в злитках золота.
У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу. Це зумовлюється тим, що розрахунки між країнами здійснюються, як правило, не за кожною угодою (торговельною чи фінансовою), а шляхом заліку боргових зобов'язань через банки. Незважаючи на те, що природі світових грошей відповідає їх функціонування в формі золотих зливків, у практиці міжнародних розрахунків застосовуються й грошові знаки окремих держав. Причому роль замінників світових грошей виконується валютою тієї країни, яка в певний період посідає провідне місце в світових економічних зв'язках.


22.Закон грошового обігу
Закон грошового обігу. Основна вимога його полягає в дотриманні грошово-товарної збалансованості. Вона повинна кореспондуватися з сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу, може бути розрахована за формулою: Г = (Ц – О, де Г - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу; (Ц - сума цін товарів; О - швидкість обороту грошей.
Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів. Тому застосовується формула дещо складніша: Г = (ЦР – ЦК + ЦП -ВР) / О, де: ЦР - сума цін товарів, визначених для реалізації; ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду; ЦП - сума цін товарів, строки платежів по яких наступили; ВР - сума взаємних розрахунків; О - швидкість обороту грошей.
На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк. В Україні таким банком є Національний банк України.

23. Інфляція, її суть, приини та соціально-економіні наслідки
Інфляція. Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію. Вона може бути викликана скороченням виробництва товарів і послуг при незмінній грошовій масі або додатковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.
Види інфляції: 1) Повзуча або регульована. Ціни зростають поступово, але неухильно. Держава за допомогою фінансово-кредитних методів та податкової системи тримає її під контролем, не допускаючи знецінення грошей більше, ніж на 5-7% за місяць. 2) Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20-25% на місяць. На цій стадії значно посилюються економічні й соціальні суперечності. Зростання цін і доходів окремих груп підприємців стає стрибкоподібним і не піддається регулюванню. 3) Гіперінфляція характеризується знеціненням грошей більш як на 50% на місяць. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, натуралізуються господарські зв'язки.
В умовах серйозної деформації економічного циклу, структурної розбалансованості інфляція пригнічує економічне зростання, провокує стагнаційні процеси і навіть спад виробництва. Такий стан економіки, коли поєднується застій (спад) виробництва з розвитком інфляційних процесів, отримав назву стагфляції.
Дефляція - це вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції з метою зменшення платоспроможного попиту населення через фінансові і грошово-кредитні механізми.
Типи інфляції:
1)-попиту-перевищення попиту над пропозицією.
-пропозиції-при підвищенні цін через підвищення витрат виробництва
2)- очікувана ;- неочікувана
3)- відкрита;прихована
4)-збалансована-коли ціни зростають на всі товари;-незбалансована-підвищення цін на окремі товари
5)-регульована; -нерегульована;-руйнівна
Максимальна інфляція в 1993р. – більше 10000%, з 1996-зниження інфляції, в 2000-23,5%.
Основними причинами інфляції є, по-перше, монополістичні тенденції в економіці та панування монополій (суть цих процесів буде розкрито в наступній темі); по-друге, крах золотого стандарту; по-третє, надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, зумовленого значним розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами, За умов панування монополій виразно виявляється тенденція до загального підвищення цін, які навіть під час економічних криз або знижуються дуже мало, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою та товарною масою. Така ситуація поглиблюється через відсутність обміну банкнот на золото.
Причинами інфляційних процесів у цих країнах є також диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін.
Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, посллює злочинність Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень

24. Ринок, його суть і функції
Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з'ясувати його основні функції. Ними є:
1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;
2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення (зокрема зв'язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні- витрати порівняно з суспільне необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;
4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;
5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;
6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.
В економічно розвинутих системах основними функціями ринку є відгворення матеріальних передумов для дії об'єкіивних економічних законів загального характеру, забезпечення еквівалені-носії економічних відносин, пріоритету економічних Інтересів господарюючих суб'єкпв, блокування господарської і регіональної автаркії, Інтернаціоналізація суспільного виробниціва, розвиток інте-граційних процесів у міждержавних відносинах, утворення економічних передумов для демократизації господарського життя, затверд-ження ефективного господарювання, вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності та компетентності, стимулювання структурних змін в економіці, диверсифікація виробництва, встановлення об'єктивно необхідної рівноваги, пропорційності в економіці, розвиток конкурентних засад

25.Класина економіна теорія про роль ринку. Невидима рука А. Сміта
Цей напрям світової економічної думки розвивався до першої половини XIX ст. Його засновники У.Петі (Англія), П.Буагільбер (Франція), які започаткували теорію трудової вартості. Дальшого розвитку класична політична економія набула у працях фізіократів Ф.Ке-не та А.Р.Ж.Тюрго (Франція). Найвище її досягнення праці англійських економістів А.Сміта ,(17231790) та Д.Рікардо (17721823). Класичній політичній економії належить ряд важливих наукових відкриттів. Вона зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей. Класики, як уже зазначалося, започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність є єдиним джерелом вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення. Вони досліджували доходи основних класів буржуазного суспільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу. Класична політична економія вперше поставила проблему економічних законів, досліджувала їх об'єктивний характер, ме-ханізет дії, необхідність врахування і використання цих законів у господарській практиці та політиці. Джерело вартості класики вбачали в різних формах конкретної праці. А.СміТ чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітали. Ринок вони розглядали як саморегульовану систему, що найбільш ефективно «невидимою рукою» розподіляє ресурси. Згідно з висновком А.Сміта, ринкова економіка потребує якнайбільшої економічної свободи. Зацікавленість у прибутку в умовах конкуренції забезпечує найкращий результат для всіх. Держава не повинна втручатися, але має захистити конкуренцію від самих підприємців, не допускаючи її обмеження, а також створювати загальні умови виробництва й розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв'язок. Тому А.Сміт стверджував, що прийняття законів лише заважає економічній системі. «Дайте їй спокій, писав він. Таке мастило, як своєкорисливість, змусить шестерні крутитися незвичайним чином. Нічого не треба планувати».

26. Змішана економіка як суасна економіна модель соціально-економіного розвитку суспільства. Основні варіанти змішаної економіки.
Змішана економіка західна модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціально-соціальних реформ з метою побудови більш прогресивного ладу. Виникла в перші десятиліття XX ст.
Розрізняють три основні варіанти цієї моделі економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський. Кожний із них набуває певних специфічних ознак в тій чи іншій західній країні, що зумовлено особливостями її економічного, соціального, політичного, національного, історичного розвитку. Водночас відбувається їх взаємозбагачення, наповнення елементами якісно нового змісту в процесі еволюції соціально-економічної системи. В межах окремих варіантних моделей змішаної економіки виділяються ті чи інші течії, школи.
Консервативний варіант змішаної економіки (найвідоміші його представники американські економісти Л.Мізес, Ф.Хаєк, М.Фрідмен та ін.) передбачає обмежене (передусім опосередковане) втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора, ринкових важелів саморегулювання економіки.
Згідно з ліберальним варіантом змішаної економіки необхідне проведення важливих інстутиційних і соціальних реформ, раціональна взаємодія приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектора інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найвидатнішими представниками цієї варіантної моделі є американські економісти Дж.Гелбрейт, Р.Хейлброннер та ін.
Соціал-реформістський варіант змішаної економіки має на меті необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в більш прогресивне суспільство. Його представники теоретики лейбористської партії Великобританії, автори концепції демократичного соціалізму.
Останні два варіанти змішаної економіки мають чимало спільного. Зокрема, їх представники виступають за пряме втручання держави в економіку в суспільних інтересах, значний розвиток державного сектора, пріоритет колективних і суспільних інтересів порівняно з індивідуальними тощо.
27. Основні напрямки і клюові проблеми формування ринкової економіки.
Ринкова економіка (або ринкове господарем во\ згідно з теорією А.Сміта, це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил (принцип laissez-faire) Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних інтересів. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина покращує як свій добробут, так і примножує багатство суспільства. Суперечності між індивідом і суспільством йе існує. Розуміючи, що в умовах свободи господарської діяльності та свободи торгівлі деякі індивіди можуть домовлятися про підвищення цін або окремий суб'єкт господарювання прагнутиме до безмежного привласнення прибутку, А.Сміт вважав, що інтереси таких індивідів певною мірою гармонізує конкуренція, що вона є регулятором особистого егоїзму, завдяки чому досягається економічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність і т.ін., тобто здійснюється саморегулювання економіки.
У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це економічно неефективно. Такими функціями є: організація громадського порядку, державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія крупних банкнот, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання в належному стані.
З часом теорія ринкової економіки зазнала істотних змін. Так, концепція «соціального ринкового господарства», основоположниками якої є західнонімецькі економісти Л.Ерхард та В.Ойкен, значно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства (тобто від концепції «ринкової економіки»), в якій державі відводилася роль «нічного сторожа». Вони визнають, що «перед сучасною державою стоять сьогодні величезні завдання», що в середині XX ст. можливість звільнити державу від обов'язків малоймовірна. Одним із найважливіших завдань держави Л.Ерхард вважає забезпечення вільної конкуренції.
Другим важливим критерієм соціального ринкового господарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства (централізовано регульована система економіки). У цьому зв'язку Г.Ортліб (один із прихильників сучасного неолібералізму) писав: «Ми повинні зрозуміти, що давня суперечка про те, чому надати перевагу плановому чи ринковому господарству, нині не становить інтересу. Важливішою є комбінація того й іншого, тобто регульована ринкова економіка».
Водночас Л.Ерхард відкидав концепції «товариства колективної відповідальності», «держави добробуту». Остання є складовим елементом теорії «змішаної економіки» і в цьому її головна відмінність від теорії «соціального ринкового господарства».
Поняття «ринкова економіка», або «ринкова система», відображає не сучасні реалії розвитку економіки західних країн, а реалії майже 200-річної давності. Критикуючи у цьому зв'язку погляди австрійського економіста Ф.Хаєка про необхідність підпорядкувати економіку дії «невидимої руки» абстрактного ринку (йдеться про принцип laissez-faire у концепції А.Сміта), Б.Селігмен писав: «Для того, щоб це здійснити, ми повинні були б перекреслити історію останніх півтораста років і відтворити світ незалежних господарських одиниць без монополії і без великих утворень капіталу». Різкіше висловився з цього приводу Дж.Гелбрейт: тих, хто говорить про повернення до вільного ринку часів А.Сміта, він називає людьми з психічними відхиленнями клінічного характеру.

28.Структура ринку. Основні види ринку.
Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.
Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністратив-ними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.
Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макро-економічні складові його це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.
Ринок споживчих товарів і послуг один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.
Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.
Ринок праці посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.
Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та використання робочої сили.
Складовими ринку праці є: працездатне населення, зайняте населення,
Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.
Історично склалися два "чистих" варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого ринок відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інструментом ринку робочої сили є біржі праці.
У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структурованості.

29. Інфраструктура ринку. Її сутність та особливості її продукту.
Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.
Аукціони форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом.
Торгово-промислові палати це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.
Торгові доми це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.
Ярмарки надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці.
Маркетинг (від англ. marketing ринок, збуг) це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.
Біржа це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.
З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.
Біржа праці елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.
Товарна біржа комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо
На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами.
Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери.
Брокерські фірми за допомогою брокерів купують І продають товари, грошові номінали чи акції від Імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.
Фондова біржа це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.
Страхова компанія комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій.
Аудиторська фірма це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.
Холдингова компанія акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії.
Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

30. Особливості функціонування окремих інститутів ринкової економіки

31. Попит. Крива попиту, закони попиту, фактори опиту та його еластиність.
Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини Товарного виробництва. З розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змінюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки.
Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Розглянемо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту. По-перше, останній тісно пов'язаний з реальними суспільними потребами, але не збігається з їхньою кількісною визначеністю. По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців,! тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші (обсяг сумарної вартості товарів чи послуг, що можуть бути куплені). По-третє, суб'єкт попиту репрезентує сферу споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем.'Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.
Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки. Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купувати товари, практика «розпродажу» товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в Тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дооожчими.
До факторів попиту відносяться : Об'єктивні і суб'єктивні
Об'єктивні
Економічні - Базовий рівень розвитку виробництва, дійсних потреб і задоволення їх Середній рівень грошових доходів населення Структура і рівень оптових та роздрібних ринкових цін Рівень цін споріднених товарів і товарів-замінників. Принципи розподілу доходів
Соціальні - Рівень розвитку масової культури, духовних цінностей Соціальна структура суспільства Освітній ценз населення Поширений спосіб життя
Демографічні - Ємність ринку, зумовлена кількістю населення
Розміри та склад середньої сім'ї Статевовіковий склад населення Співвідношення міського та сільського населення
Суб'єктивні
Психолого-традиційні - Уподобання і смаки споживача Поведінка продавця та стосунки, що склалися між ним і споживачем Місцеві традиції та принципи виховання Сила і особливості релігійного впливу на повсякденне споживання
Естетичні - Відповідність моді. Привабливість зовнішніх якостей товару, реклами, форм продажу
Природно-кліматичні – Клімат. Кількість опадів, середні та екстремальні температури Рельєф та місцезнаходження Флора і фауна.
Еластиність попиту: Відносна самостійність попиту та пропозиції дає можливість побудувати окремі графіки їхнього руху. Графік попиту ілюструє відому емпіричну залежність: якщо ціна товару на ринку має тенденцію до зниження, то попит на цей товар зростатиме, і навпаки. Вона виконується за умови абстрагування від дії інших факторів та вільного, не обмеженого адміністративними рамками, ціноформування
Цінову еластичність попиту можна визначити як ступінь чутливості споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Кількісним виміром еластичності може бути співвідношення відсоткового вираження кількісної зміни попиту до відсоткового вираження зміни ціни. Крім випадків еластичного попиту (полога крива) і неела-стичного попиту (крива, що стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно до зміни ціни.



32. Сутність пропонування. Крива пропонування, закон пропонування, фактори пропонування, еластиність пропонування
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.
До факторів пропонування відносяться :
Об'єктивні
Економічні - Суспільна престижність підприємництва Розміри І активність класу підприємців, їхня економічна самостійність Рівень культури І спеціальної освіти учасників виробництва
Соціальні - Рівень технологічної досконалості виробництва (механізація, автоматизація, комп'ютеризація процесів) Здешевлення І заміна компонентів (факторів) виробництва
Організащйно-інфраструктурне забезпечення сфери обігу Державне стимулювання ринкової конкуренції, переміщення капіталів
Професійно-кваліфікацшний склад робочої сили
Демографічні - Масштаби І характер залучення у виробництво І вивільнення робочої сили Розподіл працездатного населення по території
Суб'єктивні
Психолого-традиційні - Зміни уподобань І смаків споживача
Естетичні - Місцеві традиції та принципи виховання Особливості релігійного впливу на повсякденне споживання Зміни у моді Розвиток промислового дизайну
Природно-кліматичні - Клімат Рельєф І місцезнаходження Флора І фауна

Цінову еластичність попиту можна визначити як ступінь чутливості споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Кількісним виміром еластичності може бути співвідношення відсоткового вираження кількісної зміни попиту до відсоткового вираження зміни ціни. Крім випадків еластичного попиту (полога крива) і неела-стичного попиту (крива, що стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно до зміни ціни.
Графік пропозиції відбиває пряму залежність зацікавленості виробників і продавців у розширенні поставок товарів (послуг) на ринок відповідно до зростання цін на товари чи послуги. Зниження цін призводить до згортання пропозиції та переорієнтації умов виробництва на задоволення потреб підвищеного попиту. Аналогічний результат дії нецінових факторів.


33.Закон спадної віддаі та його суть
Сутність цього закону, на думку західних науковців, полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягів виробництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Вирощуючи пшеницю, фермер з 1 га без культивації ґрунту отримує ЗО ц зерна. Обробіток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, наприклад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту до 45 ц з 1 га, третій до 48 ц з 1 га, четвертий до 50 ц з 1 га. Дальший обробіток ґрунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок, розумових здібностей тощо. Отже, за наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві кожний додатковий робітник вносить менший внесок у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником. З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростатиме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим робітником, перевищує величину «середнього продукту», або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. Отже, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження (падіння) і від'ємного значення граничної продуктивності.
Згідно з вимогами цього закону для правильного прийняття рішень щодо раціонального вибору (зіставлення користі і витрат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому випадку дорівнювали граничному доходу. Інакше кажучи, вкладати ресурси слід доти, поки ефект від вкладення останньої одиниці ресурсу не дорівнюватиме віддачі. Отже, інвестиції вигідні лише до тогб часу, поки гранична корисність, або граничний дохід, перевищують- граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату.
Розглядаючи з цього погляду графік рівноваги (рис. 8), зокрема точку перетину прямих попиту і пропозиції (де споживачі і виробники досягають поставленої мети), бачимо, що у цій точці гранична корисність дорівнює граничним витратам (за ціни Р граничний дохід виробників, тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок, дорівнює граничним витратам на їх виробництво).
Якщо ціна на сорочки буде встановлена вище від точки рівноваги, попит на них зменшиться, пропозиція перевищить попит, запаси непроданих сорочок зростатимуть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити виробництво цього товару. Це призведе до зростання попиту і поступового вирів- нювання попиту і пропозиції в ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься тоді, коли ціна сорочки буде встановлена нижче від ціни рівноваги.
Така проста модель правдиво відображає ситуацію в умовах вільного ринку (досконалої конкуренції, коли ні продавці, ні покупці не впливають або мало впливають на зміну ринкових цін), якщо всі інші фактори (техніка, мода, доходи сімей, податки та ін.) залишаються незмінними. В реальній дійсності виконати всі умови вільної конкуренції неможливо. П.Саму-ельсон зазначав, що це такою ж мірою нереально, як у фізиці немислимий маятник, який коливався б без будь-якого тертя.
Із зміною інших факторів (техніки, доходів тощо) модель взаємодії попиту і пропозиції буде складнішою. Так, із впровадженням нових, більш досконалих швейних машин зросте продуктивність праці і знизяться витрати виробництва на виготовлення однієї сорочки. Лінія попиту при цьому зміщується донизу (рис. 9). Це зумовлює зниження цін і зростання попиту. Ціна рівноваги знижується.

Якщо, наприклад, зростають доходи споживачів, то вони мають змогу купити більше сорочок. Лінія попиту зміщується вгору, зростає ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу

За допомогою таких моделей можна аналізувати зміни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (автомобілів, телевізорів, взуття і т.ін.), коли одночасно впроваджується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одному ринку зумовлюють певні зрушення на іншому і т.ін. В усіх цих випадках взаємодія різних ринків, тих чи інших факторів на одному ринку відбувається через ціновий механізм.
Коли ж пропозиція контролюється одним виробником-мо-нополістом, такої відповідності між попитом і пропозицією вже не буде. Монополіст може, не змінюючи обсяг виробництва, змінити ціну або за фіксованої ціни змінити обсяг виробництва.
На попит впливають не лише названі фактори, а й ціни на взаємопов'язані товари, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує попит на газ і т.д.
Водночас у світовій практиці трапляються випадки, коли попит на окремий товар протягом тривалого проміжку часу зростав, а ціни істотно не змінювалися. Наприклад, за 1880 1980 pp. річне споживання металу зросло у 20 разів, коливання цін відбувалося на коротких проміжках часу, а ціна на метал практично не змінилася. Це зумовлено відкриттям нових родовищ залізної руди, впровадженням нової техніки та іншими факторами, які сприяють зниженню витрат виробництва.

34.Конкуренція, її суб’єкти та значення для розвитку ринкової економіки.
Конкурентна боротьба – стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, конкурентний ринок - ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються і т.д.).
Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим - попитом і пропозицією
Конкуренція - категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі. Конкуренція (від лат. конкурс - зіткнення) - це форма економічних відносин між суб'єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товару. Це жорстокий і конфліктний метод взаємодії ринкових суб'єктів: досягнення поставлених підприємцем своїх цілей можливе лише за рахунок ураження інтересів інших ділових людей.
Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець - для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки.
Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб'єктів ринкових відносин від певних "вищих" і зовнішніх" сил. Ця незалежність проявляється, 1) в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; 2) у свободі вибору ринкових партнерів. У процесі конкуренції господарюючі суб'єкти як би взаємно контролюють один одного, причому здійснюють це переважно краще найретельнішого державного органу. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.
Позитивні наслідки конкуренції: 1) Сприяє розвитку НТП; 2) Примушує економити ресурси, сприяє зниженню цін; 3) Веде до покращання якості продукції й обслуговування споживачів; 4) Вирівнює норму прибутковості і рівень зарплати в усіх сферах економіки.
Негативні наслідки конкуренції: 1) Створює умови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих підприємців; 2) Веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу; 3) Сприяє виникненню економічних криз; 4) Виступає важливим фактором монополізації економіки.
Виділяють дві основні групи методів конкуренції: цінові й нецінові.
В розрізі методів виступають форми конкуренції:
цінові: 1) Зменшення витрат виробництва й обігу; 2) Зниження цін.
Нецінові: 1) Зміни властивостей товару; 2) Створення нових товарів для задоволення тих самих потреб; 3) Оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди; 4) Вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію.
Застосування того чи іншого методу, який у подальшому визначає й тип конкурентної поведінки підприємця на ринку, не є самоціллю. Визначальним у цьому процесі є прагнення завоювати таке становище на ринку, яке забезпечує вилучення додаткового прибутку.

35. Форми та методи конкурентної боротьби
На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.
На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.
Методи конкурентної боротьби це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг,, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі «мирні» методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.
Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.
У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і кон-курентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

36. Типи конкуренції (чиста конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія)
КОНКУРЕНЦІЯ - змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.
Конкуренция монополистическая рыночная ситуация, когда многочисленные продавцы реализуют схожие товары, стремясь придать им реальные или мнимые уникальные качества
Конкуренция чистая рыночная ситуация, когда многочисленные, независимо действующие производители продают идентичную продукцию, и ни один из них не в состоянии контролировать рыночную цену
Монополия естественная чистая монополия, существование которой признается обществом целесообразным.
Монополия чистая рыночная ситуация, при которой имеется только один продавец товара, у которого нет близких заменителей.
Олигополия господство на рынке нескольких фирм, предлагающих идентичные или схожие товары.

37.Причини появи і існування монополій. Форми монополій. Наслідки монопольної економіки
Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.
Причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва.
Якщо процес концентрації виробництва відбувається протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва. Дія цього закону з різною інтенсивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших. Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших Отже, виникнення шдприемств-монополістів закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.
Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу. Централізація виробництва це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням, Централізація капіталу це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовий приклад такого об'єднання утворення акціонерних компаній.
Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які нездатний був збудувати жоден капіталіст зокрема.
Деякі монополії виникли внаслідок цілеспрямованих дій держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.
Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань картелі та синдикати.
Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.
Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора.
Трест це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку.
За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.
На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

38. Причини появи і існування монополій. Форма монополій. Причини появи і існування монополій. Форма монополій. Наслідки монополізації економіки
Концентрація капіталу – це збільшення розмірів капіталу в процесі його нагромадження за рахунок капіталізації частини прибутку. Зумовлюється технічнім прогресом, концентрацією виробництва (зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах). Показники концентрації промислового капіталу: число зайнятих, потужність підприємства, обсяг товарообігу.
Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовий приклад такого об’єднання – утворення акціонерних компаній.
Як наслідок концентрації і концентралізації капіталу виникнення монополій. Деякі монополії виникли завдяки цілеспрямованих дій держави.
Монополія – це крупні підприємства, об’єднання підприємств, які виробляють переважну кількість продукції певного виду завдяки чому обмежують крнкуренцію, займають домінуюче становище на ринку, впливають на процеси ціноутворення і отримують високі прибутки. Підприємство важається монополістом, якщо воно контролює більше 35% ринку даного товару.
Існує багато форм монополістичних об'єднань. Найпростіші з них - конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.
Картель (від французького слова - союз). Учасники картелю ділять поміж собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Ця норма називається квотою. Відповідно до квоти кожний з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення -штраф у загальну касу. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність.
Синдикат (від грецького слова - згода).Це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.
Трест (від англійського слова - довір'я). Це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту, а колишні власники підприємств стають власниками акцій. На ці акції вони одержують певну частину прибутку - дивіденди, відповідно до вкладеного капіталу. Трест, як правило, об'єднує однорідні підприємства.
Концерн (від англійського слова - підприємство, фірма). Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг.
Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. 20 ст. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є: а)прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон'юнктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції, що виробляється; б)прагнення пом'якшити наслідки економічних криз.
У результаті поглинання великими компаніями, що проникають у галузь, фірм, уже діючих у цій галузі, створюються велетенські й складні багатогалузеві комплекси, які отримали назву конгломератів. Конгломерат - це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях.

38. Проблема монополізму в Україні. Антимонопольне законодавство.
Для збереження конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму? 1) на тих ринках, де є умови для виникнення "природного монополізму", тобто, де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб'єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. 2) там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб'єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає отримання або запобігання розвитку монополій.
Перші антимонопольні законодавчі акти в Європі були прийняті в 30-ті роки 20 ст. При великій різноманітності всі вони передбачають головне - забезпечення свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.
Україна, формуючи ефективне ринкове середовище зробила перші кроки до цивілізації конкурентних процесів – прийняття в 1992 р. Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". В ньому, зокрема: 1) Дано визначення монопольного становища підприємства. Згідно з Законом, монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. 2) Визначено, що кваліфікується як зловживання монопольним становищем: а) нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище; пропонування прийняти додаткові умови або купити непотрібні товари; б) обмеження чи припинення виробництва з метою створення або підтримки дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін; в) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту і встановлення мінімальних цін; г) інші дії з метою створення перешкод для доступу на ринок і виходу з ринку інших підприємств; встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів. 3) Дається тлумачення поняття "недобросовісна конкуренція". Це: а) неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару, імітація товару або імені іншого підприємця; б) умисне поширення неправдивих або неточних відомостей про свого конкурента; в) отримання, використання й розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди іншим підприємцям. 4) Визначено санкції у випадку зловживань монопольним становищем. Закон дає право антимонопольному комітету: а) приймати рішення про примусовий поділ монопольних об'єднань; б) накладати штрафні грошові санкції на порушників; в) вилучати до бюджету незаконно отриманий прибуток.

39.Сутність, принципи і умови підприємницької діяльності.
Регламентується законом “Про підприємництво” від 7.2.1991.
Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку
Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник мас право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, грощові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забечпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.
Відповідно до Закону «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:
громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність».
Не мають права займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав.Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані і матеріальною відповідальністю. За держ реєстрацію фіз особи 1,5 а юрид 7 неоподаткованих мінімумів.
Умови підприємницької діяльності. Ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних соціально-економічних умов при певному політичному устрої, який заохочує підприємництво. Незважаючи на специфіку кожної країни, їх можна звести в таку систему: 1) стабільність державної економічної й соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; 2) позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців і підприємництва; 3) пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул для підприємництва; 4) наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (наявність інноваційних центрів; спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу початкуючим підприємцям;
консультативних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців і т.д.); 5) існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності, дія якої розповсюджується не лише на винаходи, але й на всю продукцію, новаторські ідеї, концепції і методи ділової активності; 6) дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності з боку державних органів (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації і т.д.); 7) підприємницька етика.
Принципи підприємництва. Підприємницька діяльність - це досить складна форма господарювання, яка будується за певними принципами: 1) Вільний вибір видів діяльності. 2) Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян. 3) Самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до чинного законодавства. 4) Вільний найм працівників. 5) Залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством. 6) Вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством. 7) Самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Умови: 1.Державна реєстрація підприємницької діяльності. 2 Дотримання підприємцем усіх соціальних гарантій відносно найманих робітників. 3.Держава встановлює певні правила п-ї діяльності. 4.Державне припинення п-ї діяльності за певних умов.

40. Юридичне оформлення підприємницької діяльності.
У прийнятому Верховною Радою України Законі «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; статут, якщо це необхідно для створюваної організаційноїформи підприємництва; реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.
Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт. Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.
Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.

41.Підприємство, його організаційно-правові форми.
Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.
Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).
Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами.
Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:
державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;
державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;
державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.
Усі ці підприємства – державні юридичні особи.
Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.
Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:
колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);
акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»);
виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);
підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове – ст.28 Закону «Про власність»);
підприємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);
підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).
Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).
Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.
Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

42. Класифікація підприємств за розмірами. Необхідність підтримки малого підприємництва.
Стаття 2 Закону України «Про підприємства в Україні» за обсягами господарського обороту і чисельністю працівників дозволяє відносити підприємства незалежно від форм власності до категорії малих підприємств. До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:
у промисловості та будівництві з чисельністю працюючих до 200 осіб;
в інших галузях виробничої сфери з чисельністю працюючих до 50 осіб;
у науці і науковому обслуговуванні з чисельністю працюючих до 100 осіб;
у галузях невиробничої сфери з чисельністю працюючих до 25 осіб;
у роздрібній торгівлі з чисельністю працюючих до 15 осіб.
На сьогодні термін «мале підприємство» фактично не вживається і замінений на інший термін «суб'єкт малого підприємництва». Змінилися і критерії віднесення до суб'єктів малого підприємництва. Так, ст. 1 Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2063-ПІ «Про державну підтримку малого підприємництва» до суб'єктів малого підприємництва відносить юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро. При цьому середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. Проте зазначений Закон не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25%...
Віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва означає, зокрема, можливість перейти на спрощену систему оподаткування в порядку, передбаченому Указом Президента України від З липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності». Проте цим нормативно-правовим актом передбачені інші критерії віднесення до суб'єктів малого підприємництва. Стаття 1 Указу зазначає, що спрощена система оподаткування може застосовуватися, зокрема, до юридичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб; проте обсяг виручки таких юридичних осіб від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинен перевищувати 1 млн. грн. (а не 500000 євро, як це встановлено Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва»). Вважаємо, що, оскільки ст. 5 Закону передбачено запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, перевага при віднесенні осіб до суб'єктів малого підприємництва повинна віддаватися саме положенням Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» як нормативного акта вищої юридичної сили.

43. Господарські товариства та їх види
Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди
юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Товариства є юридичними особами. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені. Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

44.Акціонерне товариство та його значення для функціонування ринкової економіки.
На основі руху позичкового капіталу й розвитку кредиту виникають акціонерні товариства й акціонерний капітал. Щоб подолати суперечність між зростаючими потребами суспільства й можливостями дрібного виробництва знаходять форму організації виробництва й мобілізації капіталу – акціонерне товариство.
Акціонерне товариство - це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом. Отже, акціонерне товариство - це підприємство, основане на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє. Випуск і функціонування акцій - головна, але не єдина ознака, яка відрізняє акціонерне підприємство від одноосібного. Друга ознака - демократична організація управління справами акціонерного підприємства, про що мова піде далі. Третьою ознакою є потенційна можливість акціонерного підприємства бути більш ефективним порівняно з одноосібним підприємством.
Спонукальним матеріальним мотивом є можливість отримати прибуток на свій капітал у формі дивіденду. Дивіденд - це та частина прибутку акціонерного товариства, яка виплачується власникам акцій згідно з розмірами вкладеного капіталу. Дивіденди розраховуються так: а) спочатку із загальної суми прибутку акціонерного товариства вираховують видатки на розвиток, модернізацію виробництва; б) виплати процентів за кредити, премії керівникам за успішну діяльність. Потім сума прибутку, що залишилась, ділится на кількість акцій даного випуску. Дивіденди можуть перевищувати розміри, оголошені при випуску акцій, а можуть і зовсім не виплачуватись. Все залежить від ефективності діяльності акціонерного товариства.
Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті й відкриті. Закриті - це такі товариства, акції яких розподіляються між засновниками й не можуть розповсюджуватися за підпискою, вільно купуватися й продаватися на ринку цінних паперів. Відкриті - акції таких товариств вільно розповсюджуються за підпискою, купуються й продаються на фондовій біржі.
Акція - цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власнику на отримання доходу в формі дивіденду. Розмір дивіденду залежить від рівня доходності підприємства.

45.Класики політичної економії та сучасні економісти про капітал. Соціально-економічний зміст капіталу.
Первісне значення слона “капітал” (від лат. саріtalis) головний. Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Арістотель. Він увів поняття «хремастика» (хрема - майно, володіння).
Класики буржуазної політичної економії А.Сміт та Д.Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей, тощо). Щоправда, А.Сміт до капіталу відносив лише ту частину запасів, що призначена для дальшого виробництва і приносить дохід. А.Сміт та Д.Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем, з'ясовуючи сутність капіталу.
Різниця між класиками буржуазної політекономії та сучасними західними економістами полягає, по-перше, в тому, що останні значно розширили межі запасів, види накопиченої праці, розкриваючи сутність капіталу, включивши сюди дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо. По-друге, сучасні західні економісти отримання доходу пов'язують не лише з названими речовими факторами виробництва, а й з особистим, людським фактором виробництва. Речові фактори отримали назву фізичного капіталу, а людський людського капіталу. Останній включає набуті знання, звички, енергію людей, а інвестиціями в людський капітал називають витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримання здоров'я, на виховання дітей тощо. Прихильники теорії «людського капіталу» вважають, що до нього належить особиста чесність у ділових контактах. По-третє, деякі західні науковці навіть ототожнюють капітал з грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, який при цьому розглядається як окремий фактор ви- робництва, що створює дохід.
Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як накопичену працю, як підношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистим фактором виробництва, з часом
Поняття "капітал" досить поширене як в економічній теорії, так і в економічній практиці. Сучасна економічна теорія Заходу всебічно розкриває матеріально-речовий зміст капіталу, тісно пов'язуючи його з процесом отримання доходу. І в цьому плані можна-говорити про певну тотожність поглядів на капітал сучасних західних економістів і К.Маркса, який, поділивши капітал на постійний і змінний, відносив до нього як засоби виробництва і засоби існування, так і певні суми товарів, грошей і нагромаджену працю. Тобто, все те, що може бути використано в процесі виробництва додаткової вартості.
Глибинна суть категорії капітал може бути розкрита лише за умови розгляду його в діалектичній єдності обох його сторін: матеріально-речової й суспільної. Такий підхід дає можливість зрозуміти, що капітал - це не просто сукупність речей (засобів виробництва, золота, готових товарів тощо), а сума вартостей, тобто величин суспільних. Але не всяка сума вартостей є капіталом. Так, у простих товаровиробників була певна сума вартостей, але в їхніх руках вона не зростала, а тому ні гроші, ні товари не ставали капіталом. Сума вартостей стає капіталом лише тоді, коли вона використовується для отримання додаткової вартості.
Але ж зрозуміло, що сама по собі вартість не може створити додаткову вартість. Для того, щоб вартість зросла, принесла додаткову вартість, вона повинна бути використана, як знаряддя експлуатації чужої робочої сили, тобто її власник повинен вступити в певні економічні відносини з власником робочої сили. Отже, капітал - це не просто сума вартостей, а певне виробниче відношення, при якому знаряддя праці, гроші, товари служать знаряддям привласнення частини чужої неоплаченої праці. Саме тому капітал - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру. І такою історичною формацією є лише капіталістична.
Отже, капітал - це виробниче відношення. Для того, щоб зрозуміти це, слід розрізняти натурально-речову й суспільно-соціальну сторону капіталу.
Структура капіталу. На швидкість обороту капіталу впливають різноманітні обставини, з яких вирішальною є склад продуктивного капіталу. Продуктивний капітал, як відомо складається з постійного і змінного капіталу, тобто з вартості функціонуючих засобів виробництва і робочої сили. Оборот цих різних частин продуктивного капіталу відбувається не однаково.
Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.
Оборотний, капітал - це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертаються до свого власника у грошовій формі після реалізації товару.
Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лише для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі перенесення вартості. Поділ же капіталу на постійний і змінний в основі своїй має спосіб участі різних частин авансованого капіталу в процесі виробництва додаткової вартості.
К = C+V
Між С і V є певне співвідношення C/V – органічна будова капіталу
Технічна будова - це кількість засобів виробництва, які пропадають на робочу силу.
Вартісна будова – це вартість усіх засобів виробництва ,яка припадає на варьість робочої сили.

46.Виробничі фрнди підприємств. Основні та обігові кошти.
До складу продуктивних сил входять насамперед засоби виробництва і люди, Засоби виробництва називають речовими факторами виробництва (оскільки вони складаються з певних речей), а працівників особистими.
Якщо засоби виробництва не є власністю працівників, то вони набувають форми капіталу (капіталістичної власності). Якщо вони є власністю людей праці , то їх можна назвати народними фондами, або народним капіталом.
Засоби виробництва складаються із засобів праці (верстати, машини, устаткування та ін.) та предметів праці (сировина, паливо, електроенергія тощо).
Засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні національного лоходу. Єдине його джерело праця людини. Засоби виробництва у процесі праці є невід'ємним фактором виробництва (тобто таким елементом, без якого в сучасних умовах неможливий сам процес праці і які сприяють створенню багатства), але самі національного доходу не створюють. Тому на підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Інша частина витрат капіталіста пов'язана з придбанням робочої сили найманих працівників. Оскільки працівники створюють не лише необхідний продукт (що йде на виплату їм заробітної плати), а й додатковий (який привласнює капіталіст), то такі витрати на придбання робочої сили є змінним капіталом.
Виробничі фонди поділяються на фонди сфер матеріального і нематеріального виробництва (сфера послуг), на фонди сфери виробництва і сфери обігу, на основні й оборотні фонди та ін.
Поділ на основні й оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці свосї вартості на створений продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди - кілька десятків років), тому переносять свою вартість на новостворений продукт не одразу. Якщо, наприклад, ткацький верстат використовується 10000 днів, то кожен день він переносить одну десятитисячну свосї вартості на створені тканини. Предмети праці (сировина, паливо, енергія, куплені напівфабрикати, тара тощо) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину.
До оборотних фондів належить також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.
На основні й оборотні фонди поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу це оборотні засоби.

47. Зношення основних фондів та його види
Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів. Фізичне (або матеріальне) зношування це поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживної вартості, а водночас і вартості. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношені в середньому на 60%. Моральне зношування це втрата основними фондами частини своєї вартості у результаті науково-технічного прогресу в машинобудуванні. Так, створений новий ткацький верстат більш досконалий завдяки вищій продуктивності праці і виготовлений з меншими затратами. Тому старий ткацький верстат знецінюється, хоч зберігає фізичну придатність, свою споживну вартість: його вартість визначається не тим суспільне необхідним робочим часом, який був колись затрачений на його виготовлення, а тим, який витрачається на створення нового верстата. Це моральне зношування першого роду. Моральне зношування другого роду полягає у повній втраті основними виробничими фондами своєї вартості незалежно від втрати споживної вартості (при збереженні фізичної придатності). Таке зношування зумовлене умовами конкурентної боротьби. Коли з'являється нова техніка і підприємець не замінить нею стару (на-ріть коли вона може ще тривалий час працювати), він вироблятиме дорожчі й не такі якісні товари і збанкрутує. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95%. Через це наша держава має приблизно 0,5% конкурентоздатної продукції на світових ринках.

48. Амортизація та її норма. Методи розрахунку амортизації
Процес перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні кошти.
Проте у розвинутих країнах світу не чекають, поки основні фонди повністю фізично зносяться. Під впливом внутрішньої і особливо міжнародної конкурентної боротьби підприємці і держава переважно орієнтуються на моральне зношування. Так, у США ще в 1981 р. держава встановила такі строки амортизації: для транспортних засобів 3 роки, устаткування 5 років, виробничих будівель і споруд 15 років. Це означає прискорене відтворення основних виробничих фондів.
У колишньому СРСР, в т.ч. в Україні, середні строки амортизації у 80-х рр. становили 1214 років. В Україні з початку 90-х рр. оновлення основних виробничих фондів майже припинено (застаріла техніка не замінюється новою). Внаслідок цього майже призупинився або надмірно затягується їх оборот. З 1 січня 1997 р. в Україні введені нові річні норми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів: для будівель, споруд та передавальних пристроїв 5%; для транспортних засобів, інформаційних систем 25%; для інших основних фондів 15%.
Оборот фондів має місце тоді, коли гроші, витрачені підприємцем на придбання засобів праці, повністю повертаються до нього. Це означає, що фонди підприємства здійснили один оборот.
Час обороту виробничих фондів складається з часу виробництва і часу обороту. Час виробництва включає: 1) робочий період кількість робочих днів, протягом яких виготовляється продукт. Наприклад, легковий автомобіль на сучасних заводах сходить з конвейєра кожних 34 секунди, а корабель треба будувати кілька років; 2) час дії природних сил на продукт (наприклад, час, коли достигає зерно); 3) час перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та інше у виробничих запасах на складах. Вирішальне значення для скорочення цього часу мають своєчасні поставки продукції; 4) час перерв у процесі праці (на поточний ремонт тощо).
Час обороту виробничих фондів це час, який витрачається на закупівлю засобів виробництва, і час реалізації готового продукту.
Оборотні фонди (сировина, паливо, електроенергія та ін.) здійснюють свій оборот протягом кожного виробничого циклу. Тому їх оборот відбувається значно швидше.

49.Витрати виробництва та шляхи їх зниження
В основі цін товарів і послуг лежать суспільне необхідні витрати, які є вартістю товару. Вони виражаються формулою: W=c+v+m,
де W вартість товару; с вартість спожитих засобів виробництва; v – вартість необхідного продукту(необхідного для відтворення роб сили робітника)m – вартість додаткового продукту.
Витрати виробництва це те, у що обходиться виготовлення товару підприємству. Вони складаються з матеріальних витрат та витрат на оплату робочої сили найманих працівників (ВВ) і виражаються формулою: ВВ =c + v
Отже, витрати виробництва відрізняються від суспільне необхідних витрат на величину додаткового продукту (m).
Матеріальні витрати і витрати на оплату робочої сили повинні бути відшкодовані в результаті реалізації виготовленої на підприємстві продукції. Тому витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю виробництва, або комерційною собівартістю.
У зарубіжній спеціальній літературі існує термін «вмінені витратив - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання економічних ресурсів.
Щодо окремого підприємства вмінені витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні це витрати на придбання сировини, матеріалів, наймання робочої сили та ін. Внутрішні витрати це наявне обладнання компанії, її грошовий капітал, інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси). Використовуючи власні ресурси, підприємець порівнює їх ефективність у своїй компанії з альтернативними можливостями.
Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією "граничні витрати", тобто ті, які додатково необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції. Граничні витрати визначаються, по-перше, відніманням сукупних витрат (при незмінних постійних) на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і, по-друге, діленням цієї різниці на зрослу кількість одиниць продукту.
Розрізняють також постійні та змінні витрати. До постійних належать витрати на заробітну плату, на сплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит та ін. Їх відносять до постійних тому, що вони є незмінними для діючого підприємства. До змінних належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію
Товаровиробники н умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва, або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підприємства. Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т. д., включаючи n-у одиницю продукції. Збільшення кількості вироблюваної продукції супроводжується зростанням сукупних витрат.
Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.
Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів.


50. Ціна, її сутність і структура. Прибуток підприємства.
Найпростішим та історично першим є таке визначення ціни: ціна це грошовий вираз вартості. Воно відображало той період розвитку товарного виробництва, коли існувало просте товарне виробництво (тобто до виникнення капіталістичного способу виробництва) і ціни коливалися навколо вартості товарів.
В умовах простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали лише суспільно необхідні витрати виробництва. Це можна виразити такою формулою:
W = с + v + m,
де W вартість товару, с постійний капітал (або витрати підприємця, ремісника на придбання засобів виробництва); v змінний капітал (або витрати ремісника на відтворення власної робочої сили); m додатковий продукт (в умовах капіталізму він існуватиме у формі додаткової вартості).
За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:
Цв- с + v + р,
де Ц ціна виробництва, с постійний капітал; v змінний капітал, р прибуток.
Прибуток утворюється у результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, виробництво товарів у яких не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливанням цін (їх зростанні при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні при переважанні пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.
Якщо в умовах простого товарного виробництва ціни визначалися лише законом вартості, то в умовах капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються й дією закону попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціни в нових історичних умовах таке: ціна це грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції.
У «Капіталі» КМаркса дається визначення ціни як грошового виразу вартості. І хоч у цій праці розглядається процес перетворення вартості на ціну виробництва, саме визначення ціни залишилося незмінним. Це суперечить діалектичному методу дослідження. В економічній літературі колишнього СРСР наводилося лише це доісторичне (тобто таке, що відображало реалії докапіталістичних формацій) визначення, що означало догматичне, антинаукове сприйняття дійсності.
Водночас визначення ціни як грошового виразу ціни виробництва відображає переважно реалії нижчої стадії розвитку капіталізму XVIXIX ст. З виникненням монополій, групових монополій (олігополій) процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема виникають монопольне високі та монопольне низькі ціни. Внаслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою:
Мсv = с + v + Р + Р,.
де М - монопольна ціна виробництва, с постійний капітал; v - змінний капітал, р середній прибуток, р( монопольне високий прибуток. Останній привласнюють най-могутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сфері виробництва та у сфері обіпу. З урахуванням цього ціна в сучасних умовах є грошовим виразом монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополій).

51.Робоча сила як фактор виробництва. Теорії робочої сили
Основними факторами виробництва є особистий та речовий, тобто безпосередній працівник і засоби виробництва. Спосіб їх поєднання і характер функціонування визначаються насамперед Існуючою формою власності на засоби і результати виробництва. Таке поєднання на мікрорівні (тобто в межах окремих підприємств) здійснюється шляхом включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу. У цьому процесі слід розрізняти техніко-економічну та соціально-економічну сторони.
Техніко-економічна сторона зводиться до безпосереднього використання робітником певних засобів і предметів праці незалежно від того, чи є він їх власником. Наприклад, водій керує автомобілем, токар включає верстат і виготовляє певні деталі, швея використовує швейну машинку для пошиття одягу і т.ін. В усіх цих випадках робітник реально поєднується з функціонуючими засобами виробництва. Головне у цьому процесі раціонально організувати робоче місце, працю і домогтися найвищих результатів за найменших витрат енергії людини і засобів виробництва.
Соціально-економічпа сторона поєднання працівника із засобами виробництва на народних, кооперативних, частково акціонерних, а також на приватних підприємствах, де не використовується наймана праця, та деяких інших, що перебувають у трудовій колективній власності, здійснюється прямо, безпосередньо. У цьому разі робітники та службовці є і власниками виробництва та створеного ними продукту, і працівниками.
Але все докорінно змінюється, коли знаряддя та предмети праці належать капіталістам (індивідуальним або асоційованим). За таких умов безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби виробниціва і на виготовлений продукт, від управління власністю, від самого процесу праці, а їх робоча сила перетворюється на товар, їх поєднання із засобами виробництва відбувається через наймання робітників на ринку праці та їх використання під контролем капіталіста.
Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється через формування на підприємствах відповідних трудових колективів. Тому у найзагальнішому нлані трудовий колектив соціально-економічна форма організації трудящих, а його відособлення в суспільстві здійснюється на технологічній і відносній економічній самостійності підприємства. До трудового колективу, згідно із законом України «Про підприємство», належать усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на підставі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
У політико-економічному розумінні трудовий колектив це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, а також сукупний працівник, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби виробництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є лише суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування виробництва тощо) І самого процесу праці.
Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на великих підприємствах розвинутих країн Заходу організовують первинні ланки професійних спілок. Ці спілки виникли у XVIII ст. в Англії, Франції, США. Спершу їх забороняли уряди, проти них активно боролися підприємці. Нині продаж товару робоча сила відбувається, як правило, колективно, а суб'єктом такого ринку є профспілки (на рівні підприємства, окремої галузі, сфери народного господарства і навіть країни). З їх участю формуються і видозмінються основи трудового права, трудового законодавства, виробляються умови укладання колективних договорів, в яких обумовлюються питання охорони праці, соціального розвитку, участі в управлінні під-ппиємством і позподілі прибутку тощо.

52. Робочас ила як товар. Її вартість. Умови перетворення робочої сили в товар
Робоча сила - це здатність людини до праці. Проявляється робоча сила в процесі праці, завершальним результатом якої виступає продукт або благо. В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостатньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробництва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найманого працівника. Такі умови існують не завжди. Історично вони сформувалися в процесі переходу від феодалізму до капіталізму в період первісного нагромадження капіталу. Не слід плутати робочу силу з працею. Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона використовує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця - це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу. Товар "робоча сила", як і будь-який інший товар, має вартість і споживчу вартість.
Вартість робочої сили. Життя людини - необхідна умова існування товару "робоча сила" і залежить від споживання нею необхідних засобів існування. Тому вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. Засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, включають у себе такі елементи: а)засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; б)соціально-культурні потреби; в)засоби утримання сім'ї, без чого неможливе відтворення робочої сили; г)кошти на навчання, підвищення кваліфікації ін.
Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необхідного для створення перерахованих життєвих благ. Грошовим виразом вартості товару "робоча сила" виступає заробітна плата. Заробітна плата - це лише плата за робочу силу, її ціна. Робітник не може продати свою працю як товар, доки він не почав працювати. А працює лише тоді, коли продає свою здатність до праці, тобто робочу силу. Вартість товару "робоча сила" не можна ототожнювати з вартістю фізичного мінімуму засобів існування робітника (мінімальним споживчим бюджетом). Вона, в силу того, що виражає середні умови продажу робочої сили, ніколи не може знизитися до цього мінімуму.
Споживна вартість робочої сили. Споживна вартість будь-якого товару полягає в його корисності, в здатності задовольняти ту чи іншу потребу покупця. Робочу силу купує підприємець (капіталіст). Його основною метою (потребою) є отримання додаткової вартості. Отже, робоча сила, як фактор виробництва, повинна задовольнити цю потребу. Здійснюється це в результаті того, що споживна вартість робочої сили полягає в здатності робітника своєю працею, в процесі її виробничого використання, створювати нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Жоден інший товар такої властивості не має. В результаті виникає різниця між: новою вартістю, яку робітник створює в процесі виробництва (процесі споживання робочої сили), і вартістю робочої сили, яка виплачується йому в формі заробітної плати (ціни робочої сили). Споживну вартість робочої сили не можна зберігати про запас. Працівник, продаючи товар "робоча сила", завжди й скрізь авансує капіталіста, тобто надає йому право споживати свою робочу силу раніше, ніж останній виплатить йому зарплату.
Єдиним джерелом додаткової вартості є робоча сила. А точніше, споживна вартість робочої сили.

53. Сутність заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.
Сутність заробітної плати. Купівля-продаж робочої сили об'єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили. її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.
Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці й підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і капіталістами, виступи трудящих тощо.
Номінальна та реальна заробітна плата. Номінальна заробітна плата це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата це кількість споживних вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін.

54 Форми і системи заробітної плати. Фактори, що впливають на величину заробітної плати
Форми і системи заробітної плати. Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.
Почасова заробітна плата це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці: Ціна робочої сили = Денна вартість робочої сили / Середня тривалість робочого дня.
Відрядна або поштучна заробітна плата це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників.
Застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати, їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступеня контролю робітником кількості й якості виробленої продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов'язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.
За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Тарифні системи оплати і посадові оклади службовців та інженерно-технічних працівників розробляються на основі оцінки різних трудових характеристик. Найширше при цьому використовується система аналітичної оцінки, коли тарифні ставки встановлюються залежно від відносної складності виконуваних робіт за такими групами факторів: кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка), розумові та фізичні зусилля, його відповідальність за матеріали, устаткування і та ін., умови праці (тяжкі, непривабливі тощо).
Преміальні системи заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна й виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи.
Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменший можливий обсяг виробітку, завдяки чому він поширюється на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального й соціального клімату на підприємствах.
В умовах стимулювання, що ґрунтується на погодинних формах заробітної плати, за норму береться обсяг роботи, що її виконує, як правило, робітник середньої кваліфікації за одну годину. За перевиконання цієї роботи на 1% заробітна плата зростає також на 1 %, але загальний розмір надбавок не перевищує 1520% загального заробітку.
Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршенням якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати, вимогами трудящих. Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система «участі у прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премій робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик (стаж роботи, відсутність запізнень і прогулів, відданість фірмі та ін.). У межах системи «участі у прибутках» робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі цінних паперів (акцій).

55. Сімейні доходи,їх джерела та використання.
Структура доходів сім'ї та їх використання. Основним джерелом зростання доходів населення, як уже зазначалося, є заробітна плата. Проте у колишньому СРСР, а значною мірою і нині в Україні, Росії, інших державах СНД заробітна плата відірвана від особистого трудового внеску працівників і кінцевих результатів роботи колективу. Розмір заробітної плати низький. Так, у 1993 р. середньомісячна зарплата робітників державного сектора становила 153 тис. крб., а колгоспників 106 тис. крб. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час помітного впливу на її рівень не мали. Аналогічні норми застосовувалися і до суспільних фондів споживання.
Водночас в умовах соціальне ринкової економіки розвинутих країн Заходу на рівень доходів працівників у різних сферах діяльності впливають освіта, набута спеціальність, власність, різні види багатств, які передаються чи отримуються в спадщину, а також є результатом підприємницького успіху.
Частина реальних доходів населення в сучасному цивілізованому світі використовується не для придбання будь-якого житла, а, скажімо, власного будинку з відповідними зручностями й необхідним рівнем комунального обслуговування, автога-ражем, сауною, басейном, зоною зелених насаджень. У Великобританії, наприклад, близько 60% сімей мають власні будинки. Нині йдеться не лише про предмети особистого споживання (одяг, взуття, інші речі), а й про те, щоб вони були зручними, красивими, модними, приносили їх власникові задоволення, насолоду. Такий же підхід до продуктів харчування: йдеться не лише про кількісні показники з огляду на елементарну калорійність, а про їх якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково обгрунтованих норм споживання.
Після другої світової війни в економічно розвинутих країнах світу за порівняно невеликий період часу у повсякденне життя людей увійшли телефон, телевізор, магнітофон, холодильник, автомобіль, комп'ютер, множильна техніка, десятки інших предметів побутового призначення, які помітно змінюють структуру потреб, звичок і настроїв.
Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні у 1990 1996 pp. у структурі витрат сім'ї відбулися істотні зміни. Так, якщо офіційна статистика стверджувала, що у 19851990 pp. в Україні витрачалося на продукти харчування в сім'ях робітників і службовців 30,230,9% бюджетних коштів, то у 1991 1996 pp., за найскромнішими підрахунками, 8590%. Недоступними для населення стали товари тривалого користування.

56. Особливості сільськогосподарського виробництва
Розвиток же самого аграрного сектора залежить від тієї гами економічних (виробничих) відносин, які складаються в ньому. Що це за відносини?
Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: відносини, які виникають з приводу, 1) привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; 2) виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.
Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі виступає: а)суспільство в цілому в особі держави; б)виробничі колективи, представлені в Україні сільськогосподарськими кооперативами, селянськими спілками, колгоспами й держгоспами (де вони ще збереглися), підрядними та орендними формуваннями; в)Індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства, колгоспники, робітники держгоспів, службовці і т.д.).
Взаємодія перерахованих суб'єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.
Місце аграрних відносин в економічній системі - Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Тому вищеназвані суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а також з представниками інших галузей, з суспільством у цілому. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції.
У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК виступає агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.
Особливості аграрних відносин. Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об'єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі. Особливості: 1) на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва. 2) для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва. 3) в сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи. 4) складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності. 5) земля існує в обмеженій кількості і не може бути відтворена(42 млн га с.г угідь, 33 млн га пашні) 6) земля різної якості, краща, середня, гірша. 7) сильно залежить від кліматичних та природних умов. 8) виробник має справу з живими істотами.
Форми господарювання. Відповідно до суб’єктів аграрних відносин в сфері аграрного виробництва можна виділити такі форми господарювання: державна, колективна, приватна (індивідуальна).

58.Земельна рента. Деференційна рента І і ІІ
З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу – земельна рента. Земельна рента (взагалі) – це нетрудовий дохід, який отримує земельний власник. Підставою отримання такого доходу є право власності на землю.
Земельна рента у промисловості - явище тимчасове. У сільськогосподарському виробництві інші умови: основний засіб виробництва - земля - у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого, кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликане такими постійно-діючими факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростанням населення на .планеті в цілому і в містах зокрема, зростанням грошових доходів населення. Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Це створює певні виключні умови, які породжують монополію на землю як об'єкт господарювання.
Суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки і реалізації продукції сільського господарства.
За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і складе земельну ренту, яка отримала назву диференціальної. Диференціальною вона називається тому, що виникає як різниця між суспільною (вищою) і індивідуальною (нижчою) вартістю продукції землеробства.
Рента, яка виникає внаслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування, називається диференціальною рентою І. Поряд з диференціальною рентою І за певних економічних умов утворюється й диференціальна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують внаслідок різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства. Отже, маємо справу з двома видами диференціальної ренти: рента І і рента II.
Диференціальна рента І, як дар природи (вища родючість; краще місцезнаходження) по ідеї повинна потрапляти власнику землі. За умови приватної власності на землю вона в формі орендної плати сплачується земельному власнику користувачем землі і таким чином вилучається з суспільного користування. Такий розподіл диф. ренти І, зумовлений приватною власністю на землю, не є соціальне справедливим тому, що земля є даром природи й повинна надходити в розпорядження всього суспільства, а фактично йде на збагачення окремих приватних осіб.
Диференціальна рента II, як результат додаткових капіталовкладень, скерованих на підвищення родючості землі, по ідеї повинна залишатися в користувача землею. Це повинно забезпечуватися податковою системою, умовами орендних договорів, системою ціноутворення.
Отже, причина: монополія на землю як об’єкт господарювання, умови: І – відмінності в природній родючості ґрунтів і неоднакове місцезнаходження зем. ділянок, ІІ – неоднакова продуктивність додаткових капіталовкладень в одну й ту ж зем. ділянку, форми: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни, джерело: надлишок дод. продукту, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень.

59. Монопольна земельна рента.
З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу – земельна рента. Земельна рента (взагалі) – це нетрудовий дохід, який отримує земельний власник. Підставою отримання такого доходу є право власності на землю.
Гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тим відомо, що землевласники навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок. Основою таких платежів є абсолютна рента, яка виступає як різниця між ринковою вартістю продукції і ціною виробництва.
Річ у тім, що у виробництві землеробської продукції беруть участь як людина, так і природа. Тому на затрачений капітал в землеробстві створюється більше додаткової вартості, при всіх інших рівних умовах, ніж в інших галузях народного господарства. Хоча в різних галузях промисловості теж існують різні норми додаткової вартості залежно від органічної будови капіталу, але там, завдяки вільному переливу капіталів (міжгалузева конкуренція), ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються, й встановлюється середня норма прибутку.
Інакше складаються конкурентні відносини між промисловістю й сільським господарством. Приватна власність на землю певною мірою перешкоджує вільному переливу капіталів з промисловості в землеробство. Тому ринкові ціни на продукцію землеробства (через високий попит на неї) формуються не на основі середніх затрат, як у промисловості, і не на основі затрат праці на гірших земельних ділянках, як це було показано в попередньому питанні, а на основі індивідуальної вартості товару. В результаті надлишок додаткової вартості над середнім прибутком не потрапляє в розподіл між підприємцями різних галузей, а реалізується в цінах на продукцію землеробства у вигляді абсолютної ренти. Отже, абсолютну ренту приносять всі земельні ділянки, як кращі й середні, так і гірші. А якщо це буде продукція з середньої або кращої ділянки, то тут буде й диференціальна рента. Причиною цього є монополія приватної власності на землю.
Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може вилучати її і за допомогою податку на землю.
Отже, причина: монополія приватної власності на землю, умови: відсутність вільного переливу капіталу; форми: орендна плата, податок на землю; джерело: додатковий продукт, створений природою.
Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створеним природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти:
цитрусові, виноград особливих сортів, чай, екзотичні фрукти, овочі. Попит на цю продукцію, як правило, вищий за пропозицію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції (вартість). Такі ціни називаються монопольними.
У результаті виникає різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді надприбутку. Цей надлишок і є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходиться у виняткових умовах. Джерелом існування такої ренти є доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти. А джерелом названих доходів, як правило, є додаткова вартість, створена в інших галузях матеріального виробництва.
Користувачі такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку.

60. Аграрна політика. Проблеми розвитку аграрного сектору в Україні
У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК виступає агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.
Особливості аграрних відносин. Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об'єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі. Особливості: 1) на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва. 2) для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва. 3) в сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи. 4) складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності. 5) земля існує в обмеженій кількості і не може бути відтворена(42 млн га с.г угідь, 33 млн га пашні) 6) земля різної якості, краща, середня, гірша. 7) сильно залежить від кліматичних та природних умов. 8) виробник має справу з живими істотами.
Форми господарювання. Відповідно до суб’єктів аграрних відносин в сфері аграрного виробництва можна виділити такі форми господарювання: державна, колективна, приватна (індивідуальна).

61. Суть і функції менеджменту. Менеджери.
Із зростанням масштабів суспільного виробництва, поглибленням суспільного поділу праці в усіх трьох формах (загальній, частковій та одиничній) посилюється значення системи управління економікою. Така система це свідомо організований, цілеспрямований й активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, окремих його ланок. Ядром системи управління в економіці є цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, цілих верств і прошарків для досягнення поставленої мети. Основні об'єкти це суспільне виробництво в цілому (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворен-ния, ті чи інші елементи (або підсистеми) економічної системи (відносини власності, продуктивні сили, техніко-економіч-ні відносини тощо (часткова форма) та окремі підприємства, організації й установи (одинична форма).
Управління як цілеспрямований і активний процес включає такі відносно самостійні, логічно послідовні елементи: і) збирання, систематизація і передача інформації; 2) вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення; 3) перетворення оішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) га забезпечення його виконання; 4) аналіз ефективності прийнятого рішення та можливе наступне його коригування. Результатом цих дій є взаємні переміщення елементів виробниц-І ва, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва в цілому або окремих його підсистем, узгодження економічних інтересів, зростання ефективності суспільного виробництва (або його окремих ланок) тощо.
Управлінське рішення, управління у цілому на практиці реалізується через певний комплекс функцій. Функція управління це певний вид діяльності, в процесі якої здійснюється ефективний вплив на об'єкт управління і розв'язується поставлене завдання, досягається мета. Основні функіції управління з погляду технологічного способу виробництва плану вання опгачізашя, координація, контроль. Ще однією функці-єю управління з погляду відносин власності є реалізація власниками засобів виробництва та інших елементів системи продуктивних сил (науки, інформації тощо) своїх прав на різні об'єкти власності, своїх цілей управління.
Менеджери (англ. manager управляючий) специфічний соціальний прошарок суспільства, що складається з професійних управляючих (директорів компаній і фірм, керівників окремих підрозділів підприємства тощо). Поява менеджерів зумовлена поглибленням суспільного поділу праці, зростанням масштабів підприємств, ускладненням процесу виробництва й управління тощо. Конкретнішою причиною їх появи є процес відокремлення капіталу-власності від капіталу-функ-ції. Розвиток цих процесів приводить до того, що капіталіст, будучи фізично неспроможним здійснювати компетентне керівництво всіма ланками виробництва та реалізації продукції, наймає професійних управлінців. В умовах зростання депер-соніфікації власності (внаслідок еволюції капіталістичної власності від індивідуальної до колективних форм) менеджерів наймають акціонери і насамперед власники значної кількості акцій.

62.Суть маркетингу. Основні види маркетингової діяльності.
Поняття «маркетинг» походить від англійського слова market ринок і буквально означає роботу на ринку щодо вивчення та задоволення всіх потреб і побажань споживача. Уперше маркетинг починає розроблятись у США з 1902 p., коли в деяких університетах стали викладати курси раціональної організації обігу товарів. Але широкого практичного значення він набуває лише у 30-ті pp. XX ст. у зв'язку з насиченням попиту населення у США та Німеччині на основні споживчі товари. Таке насичення відбулось за умов масового виробництва товарів на етапі комплексної механізації виробництва. У цей період основною умовою реалізації продукції, а отже, перемоги фірми над конкурентами, було максимальне зниження цін і витрат виробництва та отримання на цій основі максимального прибутку. У цьому в той період в основному і полягала суть маркетингової діяльності. Інакше кажучи, у конкурентній боротьбі перемагало те підприємство, яке випускало продукцію за найнижчими цінами.
Ситуація принципово змінюється в умовах технологічного способу виробництва, заснованого на автоматизованій праці, всебічного поглиблення суспільного поділу праці як у межах національної економіки, так і світового господарства.
Отже, поняття «маркетинг», як і всі інші економічні поняття й категорії, постійно наповнюється елементами якісного нового змісту. Якщо раніше це була діяльність щодо управління рухом товарів (їх просування) від виробника до споживача, то в сучасних умовах маркетинг це система організації й управління діяльністю фірми щодо розробки (конструювання) нових видів товарів, їх виробництва і збуту на основі вивчення ринку й потреб споживачів з метою отримання прибутку. Таке розуміння змісту маркетингу значною мірою збігається з підприємницькою діяльністю, спрямованою на задоволення потреб покупців з метою отримання прибутків.
Основні види маркетингової діяльності. Основними об'єктами маркетингових досліджень є вивчення товарів, покупців, конкурентів (внутрішніх і зовнішніх). З цією метою вивчається ринкова кон'юнктура і робиться її прогноз на майбутнє (різні строки).
В умовах технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці, застосовувалися такі два основні види маркетингу: 1) маркетинг, орієнтований на продукт або послугу; 2) маркетинг, орієнтований на споживача в цілому або окремі категорії споживачів. В сучасних умовах використовується єдиний інтегрований маркетинг, який органічно поєднує обидва названі види. Щоб зрозуміти сутність інтегрованого маркетингу, необхідно попередньо коротко з'ясувати зміст кожного з названих видів.
Перший вид маркетингу має певні різновиди залежно від того, чи виготовлений продукт або послуга є принципово новим, чи традиційним товаром з новими якостями, інженерними розробками.
Але важливішим в останні десятиріччя був другий вид маркетингу орієнтований на споживача. Він передбачає насамперед інформацію про те, що купують окремі споживачі, причому цю інформацію слід отримати з першоджерел: у розмовах з людьми, з відвідування торговельних виставок, запрошення на фірму або додому спеціалістів у цій сфері тощо.

63. Система вимірів результатів суспільного виробництва
Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт-Він являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (як правило, за рік).
За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяється на засоби виробництва І предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання І фонд нагромадження.
Фонд заміщення це частина суспільного продукту, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва, а за нату ральним складом є засобами та предметами праці. Фонд споживання це частка суспільного продукту, яка йде на задоволення матеріальних та духовних потреб людей. За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу йде на особисте споживання, а інша на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.
Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт v, а додатковий т, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою'
W = c + v + m
Якщо з сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений в суспільстві чистий продукт, або національний доход. Його можна записати такою формулою:
НД = v + m
Чистий продукт, або національний доход, це реальний доход, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Він є частиною валового продукту за винятком тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його можна поділити на фонд споживання і фонд нагромадження. Національний доход також поділяється на необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт це та частина національного доходу, яка йде на відтворення людини. Це витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.
Додатковий продукт це частина національного доходу, яка використовується для розширеного виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт та ін.).
Національний доход як економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

64. Валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт
65. Методи визначення Валового внутрішнього продукту
66.Чистий національний продукт. Національний дохід
Країни з ринковою економікою, а також ті, що здійснюють перехід до ринкових відносин, як таку економічну модель використовують систему національних рахунків, що затверджена 00Н і рекомендована для використання з метою забезпечення міжнародних зіставлень, порівнянь та ін.
Система національних рахунків (СНР) це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.
Валовий випуск (ВВ) це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.). Визначення ВВ передбачає використання такої формули:
ВВ=РП+З1-32,
де РП вартість реалізованої продукції;
З1вартість продукції, що спрямована у запаси+незавершене виробництво, за цінами у момент спрямування у запаси
32вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання
Валовий внутрішній продукт це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг. Для обчислення ВВП використовують три методи:
1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється:
ВВП = ( (ВВ - МВ) + (ПП - С)
де ВВ валовий випуск окремих галузей; МВ матеріальні витрати окремих галузей;
ПП продуктові податки; С субсидії;
Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (МВ) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.
2.За витратами:
ВВП=СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ
СВ–споживчі витрати домогосподарств; ВІ–валові інвестиції недержавного сектору ек-ки;
ДЗ–державні закупки тов та послуг; ЧЕ – чистий експорт (різниця між експ-м та імп-м товарів та послуг)
3. За доходами:
ВВП=ЗП+ВКП+ЗД+(НП–С)
ЗП–зар плата найм робітників;
ВКП–валовий корпоративний прибуток (под на приб+див-ди+нерозп приб+аморт)
ЗД–змішаний доход, який не можна розподілити на з/п та прибуток
НП–неприбуткові податки; С–субсидії пов”яз з вир-ом та імпортом, (НП-С) – чисті неприбуткові податки
Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.
Валовий національний продукт (ВНП) включає не тільки кінцеве виробництво резидентів, але ще чистий експорт або виключає чистий імпорт.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП):
ЧВП = ВВП–А. А–амортизація
Валовий національний доход (ВНД) це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.
Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПД) визначаються як різниця міх первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:
ВНД = ВВП + ЧПД
Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВНД):
ВНД = ВНД + ЧПТ, де ЧПТ чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.
Особистий доход (ОД). Особистий доход складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти СТ, та чисті зовнішні соціальні трансферти ЧСТ).
ОД = (ЗП–ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТ+ ЧСТ
де ВСФ відрахування від заробітної плати до страхових фондів;
Р рента як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо);
ЧВ чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові внески тощо); він обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими відсотками;
Д див-ди як доход від участі в акц-му капіталі; ЗД зміш доход, тобто доход некорпор бізнесу.
Безподаткового доходу (БД). Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП):
БД=ОД-ОП, де ОП особисті податки (приб податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.).
Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх господарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також витрати на споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.
Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт
Обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний
Номінальний ВВП це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.
Реальний ВВП це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.
Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основним з них є індекс цін ВВП (Ід), який називається дефлятором ВВП.
Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Розраховується за формулою:
Іц=ціни поточ року / ціни базового року * 100%
67 Ефективність суспільного виробництва і її показники.
Ефективність суспільного виробництва можна побачити І проаналізувати Інше через систему надійних взаємоз^ моатених показників В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні показники виміру суспільного виробництва Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями рух\ суспільного продукту в процесі економічного кругообігу
Останнім часом статистичні органи країн СНД здійснюють перехід від системи балансу народного господарства (БНГ) яка б>ла запроваджена в 20 х роках XX ст до нової системи національних рахунків (СНР) ухваленої Статистичною комісією ООН v 1993 р
Свою часу система БНГ дала змогу отримати достатньо повну агрегован\ Інформацію про механізм сукупного відтворення основні пропорції та взаємозвязки в народном> господарстві, темпи економічного зростання тощо Однак ця система мала суттєві недоліки
СНР як статистична модель ринкової економиш сукупність міжнародних стандартів І сучасних параметрів економічного розвиткч певною мірою долає обмеженість системи БНР хоча також, використовує балансовий метод Перевагами СНР є ге що вона враховує всі види діяльності господарських субєкпв (як юридичних, так І фізичних осіб як вітчизняних так І Іноземних бізнесменів) повязаних з виробництвом матеріальних І нематеріальних бтаг І послуг являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку виробництво І споживання продукції розподіл І перерозподіл доходів, формування національного багатства досліджує три види взаємоповязаних операцій товарно-виробничих, споживчо-розподільчих, доходно-фшансових
Головною метою СНР є Інформаційне забезпечення комплексного І всебічного аналізу процесу створення та використання національного продукту та національного доходу Ця система покликана потегшити можливості співставленая економічних показників різних країн з метою >сунення труднощів та перепон у прийнятті господарських І поіітичних рішень на міжнародному та національному рівнях, повязаних Із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків СНР це узгоджена система збору опису та увязки основних потоків статистичної Інформації відображених \ макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші резутьтати І пропорції економічного розвитю.
Основні з них
Валовий внутрішній продукт
Валовий національний доход
Чистий національний доход
Валовий випуск,
Валовий прибуток,
Валовий наявний національний доход
Особистий доход
Номінальний ВВП
Реальний ВВП І тд

68. Економічний оборот продуктів і доходи*. Споживання, заощадження, Іивестипц. Сучасна західна

економічна думка розглядає безперервність виробництва в масштабах суспільства через модель економічного обороту продуктів І доходів (рис
1)
У ринковій економіці всі блага, що здійснюють економічний оборот мають двояку форму натурально-речову та грошову ЦІ форми співіснують І водночас суперечать одна одній Вони мають різну спрямованість руху грошова за стрілкою годинника, натуральна проти
Отже, наведена модель замкнутого кругового потоку ділової активності доводять
єдність натурально-речових І вартісно-грошових макроекономічних пропорцій, взаємозв'язок І взаємообумовлешсть сфер І потоків відтворення руху ресурсів, товарів І доходів,необхідшсть узгодження економічних Інтересів та потреб продавців (виробників) І покупців (споживачів), врівноваженість сукупної пропозиції та сукупного попиту, зумовлену діалектичною єдністю виробництва І споживання (без виробництва немає споживання, без споживання немає внробництва),одночасність функціонування І обороту капіталу в трьох формах продуктивно-ресурсній, товарній, грошовій
Ринкова економіка передбачає узгодження, урівноваженість між витратами та доходами, попитом І пропозицією як в межах окремих галузей та секторів економіки, так І в масштабах усього суспільства. Макроекономічннй аналіз рівноваги потребує ретельнішого розгляду такого економічного явашд, як сукупний попит, який набуває форми споживчого (витрати на споживання) та Інвестиційного (витрати на капітальні товари) Тому докладніше розглянемо такі поняття, як "споживання", "заощадження", "Інвестиції", які мають досить суттєве значення для аналізу рівноваги та чинників, що впливають на зростання національного доходу та Інших узагальнюючих показників господарської діяльності країни
Споживання це вираження загального споживчого чя платоспроможного попиту Іншими словами, споживання являє собою загальну кількість товарів, куплених та спожитих протягом певного періоду Рівень споживання залежить від суб'єктивного та об'єктивного чинників. Суб'єктивний чинник включає психологічну схильність людей до споживання; об'єктивні рівень доходу, його розподіл, рівень цін, норму відсотка тощо Проте людина прагне не тільки споживати, з й заощаджувати
Заощадження являє собою частину доходу, яка не споживається. Заощадження означають скорочення споживання. Вони основа Інвестицій
В економічному жити суспільства явище заощадження знаходиться в досить тісному зв'язку з явищем Інвестування Заощадження є основою Інвестицій За натурально-рєчовою структурою доход набуває форми споживчих І капітальних товарів Перші йдуть у невиробниче споживання, другі у виробниче


69. Циклічність, її причини та механізм. Фази никлу.
Періоди швидкого зростання економіки перериваються спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (Інфляцією)
Цс явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи торгову фінансово-кредитні, а потім І промислові
У економічній науці домінує думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів
Економічний цикл це послідовність піднесень І спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва щд одного кризового явища до Іншого, який постійно повторюється
Причинами циклу можуть бути різні фактори, або їх сукупність Причиною може бути рух основного капіталу, динаміка нагромадження якого становить основу економічного циклу Невеликі коливання споживчого попиту можуть призвести до значних коливань Інвестицій Економічне зростання відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу, політичним баталіям, революціям, науковнм відкриттям Цикл можна розглядати як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання І нагромадження основного капіталу
Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену
послідовність фаз
Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно, то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд у кінці попереднього І при народженні новою циклу (криза) відбувається погіршення показників, на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага, під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають, на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) досягнення рівноваги, потім знову спад (криза) І т д Початковою фазою економічного циклу є криза Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази відновлюють його При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної
фази
Аналіз структури економічних циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни фаз циклу У К Мггчєлл, учений, який глибоко вивчав економічні цикли, а також багато Інших учених-економістш поділяють цикли на чотири фази криза, депресія, пожвавлення, піднесення (рис 1)




70. Структурні кризи в економіці. (Довгі хвилі і а фази). Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи Думка вчених з цього питання неоднозначна Деякі з них виходять з того, що довготривалі цикля відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку
На протилежність такому підходу у теорії М Д Кондратьсва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економічного зростання Вони безпосередньо пов'язуються з цикшчшстю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою найреволющйтшою частиною засобами праці Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способу виробництва Здійснюється воно двома шляхами по-перше, еволюційно, коли пошпигуються І вдосконалюються Існуючі технології, по-друге, революційне, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань
ЦІ два шляхи доповнюють І замінюють один одного Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал Існуючих технологій І підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно Загальнотехшчщ революції стають стрижнем революції в продуктивних силах Одночасно здійснюються стрибки І в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її пращ
Кондратьєв росіянин економіст, якого прийнято считати родоначальником теорії великих циклів кон'юнктури У своїх роботах, на основі аналізу великого статистичного матеріалу, він виділяв цикли тривалістю 48-55 років Зокрема, у період з кінця XV11I століття до 20-х років XX століття (140 років) Н Кондратьєв визначив три таких цикли В даний час серед економістів немає однозначного сприйняття Ідеї Існування тривалих економічних циклів, разом з тим, > ряді робіт, визнається Існування довгострокових тенденцій в економші
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку низхідну І висхідну хвилі, або фази Звідси цикл також має дві фази
Низхідна фаза великого циклу період зміни базисних технологій І технологічних структур виробничої системи суспільства триває 2025 років У цей час відбуваються гострі економічні кризи малих І середніх циклів Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком Він також бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, яка адекватна технологічному оновленню виробництва. Характерною рисою такої кризи є невідповідність Існуючої системи економічних зв'язків новій технології
Висхідна фаза великого циклу період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства Вш триває від 25 до ЗО років У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури
Період "високого піднесення" це період масового розповсюдження нових технологій, зародження І розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення Інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати



71. Економічна криза в Україні, її причини та особливості
З ганця 80-х початку 90-х років українська економіка ввійшла у затяжну І досить глибоку кризу Спад виробництва, нагромадження Інфляційного потенціалу почалися ще тоді, коли Україна була в складі СРСР По суп справи всі 80-і роки економіка СРСР знаходилася в стані стагнації Своє продовження І розвиток кризові явища одержали в економіці України вже як самостійної держави Аналогічні проблеми переживали, у тім або Іншому ступені, І економіки більшості Інших країн колишнього СРСР
По офіційним даним початок кризи приходиться на 1990 р 3 91 по % р р темпи Інфляції в окремі роки обчислювалися тисячами відсотків, відбувалося різке скорочення реальних доходів у більшості людей Багато підприємств працювали на 20ЗО % своїх виробничих можливостей, їхня господарська взаємодія Істотна ускладнювалося проблемою неплатежів розростанням внутрішньої І зовнішньої заборгованості
Криза української економіки має багато загального з тими економічними явищами, що виявляються в будь-якій економіці, що знаходиться на стадії спаду Разом з тим, у ній можна знайти І чимало специфічних рис.
По-перше, счід зазначити особливості, пов'язані з й причинами їхнє визначення, ранжирування викликає ще деякі дискусії Однак як основні моменти можна відзначити дві обставини
1 Реформування централізовано-планової економіки, прагнення перейти до сучасної змішаної економічної системи Різниця мис цими системами, як нам відомо, досить Істотна Точу вже сач процес переходу не міг бути безболісним, не позначитися негативно на основних макроекономічних показниках Разом з тим, сама якість проведення реформ, виявилися низькою
2 На території колишнього СРСР склалася визначена система поділу пращ Ступінь економічної взаємозалежності економік була досить високою Після припинення Існування СРСР не удалося швидко й ефективно побудувати на новій політичній І юридичній основах господарські взаємини Нерозв'язатсть належним образом на міждержавному рівні багатьох економічних проблем грошових, платіжних, митних, валютних І Інших негативно позначилася на результатах функціонування економік цих країн, І в тому числі України, що, до того ж, виявилася у великій залежності від постачань енергоносіїв нафти І газу
По-друге, спад виробництва супроводжувався не зниженням цш, а, навпаки, їхнім підвищенням Сполучення цих двох економічних явищ має назву стагфляції. Пов'язано це було з рядом обставин а) держава, "латаючи" бюджет, активно використовувало грошову емісію, б) перехід на світові ціпи у взаєминах з республіками колишнього СРСР пришв до невигідного для України ціновим пропорціям, стрімко зросли ший на Імпортовані нафту І природний газ, в) проведення погано підготовленої акції по "лібералізації цін", а також високого ступеня монополізації економіки й абсолютної переваги державної власності, з відповідною економічною психологією керівників державних підприємств, привело до вибухового росту цін
По-третє, відсутність масових банкрутств підприємств І розвиток в основному схованих форм безробіття Відсутність банкрутств багато в чому було зв'язано з тим, що на початок 90-х років близько 90% підприємств були державними, І держава дуже довга не могло визначитися у відношенні принципів фінансової підтримки своїх підприємств, умов їхнього відтворення Криза 90-х років нанесла величезну втрату економіці України, економічному добробутові десятків мільйонів людей Вона захопила дуже великий проміжок часу І зажадала колосальних зусиль по стабілізації економіки

72. ЛвтицнклгІІІі заходи економічної політнкн держави.
ЛнІнцмклічІІг волітвка держави це заходи держави, спрямоваві на згладжування коливань в економіці. Цю діяльність держави ще називають антшшклічюш регулюванням, або протидією коливанням кон'юнктури
Існують два пішій політики стабілізації стримування і експансія. Держава, у залежності від того, на якій стадії циклу знаходиться національна економіка, застосовує або політикові стримування, або політикові експансії І той, І Інший тип політики пов'язані в кінцевому рахунку з регулюванням сукупного попиту, а впливом на величину витрат, що здійснюють учасники економічного життя Основними Інструментами макроеконошчної стабілізації є
1. Фіскальне (нодатново-бюджетве) рнулюваиня, що припускає через стягування податків з підприємств І домашніх господарств, а також виконання визначених бюджетних витрат здійснювати вплив на макроековомічне положення, на рівень ділової активності в країні Цей Інструментарій ще нерідко називають фінансовою політикою
2. Монетарне (кредитно-грошове) регулювання, що припускає вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні
Держава, безсумнівно, для стабілізації економіки прибігає І до Інших важелів впливу Серед них можна назвати Інструменти зовнішньоторговельного, валютного, прямого швового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації й ш Вибір пріоритетів у використанні тих або Інших Інструментів стабілізації економиш залежить від багатьох обставин особливостей національної економічної системи, гостроти макроекономічних проблем, світогляду людей, що здійснюють державне керування, ступені Інтегрованості національної економіки у світову економічну систему
Політика стримування це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту. Вона застосовується тоді, коли економіка перебуває в стадії підйому У цей час в економіці накопичується Інфляційний потенціал, розігрівається кон'юнктура відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширювати виробництво Але це розширення в кожен даний момент часу чає свої межі, настає момент, коли на експансію купівельних витрат виробництво починає реагувати не стільки збільшенням випуску, скільки підвищенням цін І тут потрібні міри стримування, спрямовані на розрядку Інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури Очевидно, що в цьому випадку в хід йдуть міри, зв'язані з підвищенням податків, скороченням бюджетних витрат держави, подорожчанням кредитів І т п
Політика експансії це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту. До таких мір держава прибігає тоді, коли економіка переживає стан спаду Стимулюючи витрати, державу намагається "оживити" виробництво підвищити рівень ділової активності, розігріти кон'юнктуру Збільшення витрат, активізації виробництва держава намагається домогтися шляхом зниження податків на підприємства І домашні господарства, росту витрат державного бюджету, зниження ставок банківського відсотка по позичках І т п Політика експансії створює передумови для економічного росту І скорочення безробіття, але, разом з тим, несе погрозу росту пін
Саме по собі проведення антициклічних заходів є дуже складною практичною справою До того ж серед економістів Існують розходження в поглядах щодо того, що І як повинна робити держава в плані підтримки стабільного розвитку національної економіки, та боротьби з циклічністю

73. Сукупний попит, ного цінові та нешнові фактори.
яка проявляєтеся чефез три фактори: ефект відсоткової станки, ефект багатства, ефект чистого експорту Ефект відсоткової ставки полягає в току що при зросошши угод Внаслідок цього сукупний попит зменшується за рахунок попиту на п товари, для кушвш яких потрібно брати грот в кредит
сукупний ношгт (СПо) це реальний обсяг калювального продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються Із споживчих витрат, валових Інвестицій, державних закупок І чистого експорту

иідємния нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових чинників.
По-перше, ефектом майна (багатства) ЗІ зростанням цш зменшується купівельна спроможність фінансових активів Зростання щн означає, що купівельна спроможність майна, яке Існує у грошовій формі, зменшується; відбувається ерозія купівельної спроможності нагромаджених фінансових активів Покупці стають немовби біднішими І змушені скорочувати свої видатки Тому сукупний попит звужується І навпаки, коли рівень щн знижується, то купівельна спроможність фінансових активів, зокрема грошей, збільшується За гроші, якими володіють споживачі, вони можуть купити більше товарів І послуг
Другим ціновим чинником є ефект процентної ставки. Рівень цін Істотно впливає на величину попиту на гроші Нижчий рівень цш знижує процентні ставки, стимулює збільшення видатків на Інвестиційні блага І розширює сукупний попит І навпаки, зі зростанням цш процентна ставка підвищується Зросла процентна ставка зменшує видатки на Інвестиції та споживчі товари, а отже тужує сукупний попит
По-третє, це ефект обмінного курсу Він означає, що зі зниженням рівня цш у країні знижується І процентна ставка Це веде до знецінення національної грошової одиниці щодо Інших валют, унаслідок чого Іноземні товари дорожчають порівняно з вітчизняними Покупці даної країни купуватимуть більше вітчизняних виробів І менше Імпортних. Іноземці також купуватимуть більше товарів цієї країни Тому за рівних Інших умов чистий експорт збільшиться І відповідно зросте сукупний попит
По-четверте, чимало економістів уважають, що найважливішим (І навіть єдиним) чинником спадної траєкторп кривої є ефект пропозиції грошей Цей ефект означає, що зростання цін за сталої номінальної кількості грошей супроводжується зменшенням реального попиту на товари І послуги
Зменшення реальної пропозиції грошей означає, що вони стають відносно рідкіснішими й починається період «дорогих грошей» У цьому періоді процентні ставки зростають І кредит є менш доступним, курси цінних паперів знижуються, обмінний курс валюти зростає «Дорогі гроші» ведуть до зменшення обсягів Інвестицій, чистого експорту І споживання, а отже й сукупного попиту Крім шин на сукупний попит впливає безліч Інших факторів економічної кон'юнктури, які не пов'язані зі зміною товарних щн Усі ш фактори є неіиновими. Наслідком їхнього впливу на сукупний попит є зміщення його кривої вправо або вліво
До числа основних нешнових факторів сукупногопсягиту можна віднести очікування, зміни в економічній політиці держави, змпш в світовій економіці


74. Сукупне пропонування. Вплив цін на сукупне пропонування.
Сукупна пропозиція (СПр) це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку Потенційна величина сукупної пропозиції залежить ид запасу капіталу та технологічного рівня виробництва В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних щн та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару СПр=ї (Ц;СеВ).
Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів ціна І нецшові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати
Розглянемо залежність сукупної пропозиції лише від щни за Інших незмінних умов, тобто за умов, що нешнові фактори не діють У макроековощчтй науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язку між ціною І сукупною пропозицією В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, Існують дві моделі класична І кейнсіанська Розбіжності мок цими моделями випливають Із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості щн І зарплати
Історично першою є класична модель Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла ш грунті конструктивної критики класичної моделі

Сучасна економічна наука розглядає 3 складові сукупної

ПРОПОЗИЦІЇ І-ГОрИИШТІЛиПЯІ (ІеВНСІаН-СЬІИЙ) ЛОКаЗуС ЗМІНИ В
обсязі вирва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (багато вільних ресурсів),
2-промшннй (внсхідний)-показує зміни в обсязі вир-ва в умовах що наближаються до повної зайнятості, збільшення реального ВНП супроводжується підвищеній» рівн* щн (дія закону пропозиції)
3-аертшевльшій (класичний) показує зміни в обсязі ВНП за у*юв повної зайнятості коли рівень фактичного безроб природ безроб І додатк зростання реального ВНП не відбувається, а спостеріг Інфляційне зростання цін
Р- ціна продукції, Q- кількість
Зміна сукупної пропозиції під впливом цш відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції Якщо ж змінюються нещною фактори, то за даних цш зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку зміщенням п кривої у відповідний бік


75 Основні теоретичні моделі досигнешш рівноваги. (Ж.Ь.Сен, Дж.Кеннс).
Приступаючи до розгляду цих моделі, необхідно вказати на деякі спрощення, що застосовуються на початковій стадії аналізу
1 Розглядається короткостроковий иорюд. тобто відрізок часу, достатній для залучення підприємствами додаткової робочої сили І сировини, але недостатній для зміни виробничих потужностей
2 Економіка аналізується як закрита система, не приймаються в увагу зовнішньоекономічні зв'язки
3 Передбачається, що держава не здійснює активного втручання в економічну сферу Основу класичної макроекономічної моделі складає твердження, що пропозиція створює рівний собі попит ( Ж Б Сей) Таким чином , якщо Y- сукупний дохід , Е- сукупш витрати, то загальна рівновага передбачає тотожність У Е Оскільки кожний виробник готовий придбати рівно на стільки грошових одиниць товарів, на скільки він взмозі продати своєї продукції, тому для нього попит І пропозиція тотожні
Y-C+S
С - споживання, S - заощадження, Сукупш витрати складаються з споживчих витрат(С) І витрат на Інвестиції (І) Е=С+І
Якщо врахувати , що частина доходу використовується не для споживання а для заощадження , то проблема рівноваги на товарному ринку зводиться до досягнена рівності заощаджень І Інвестицій
За думкою прихильників класичної школи заощадження І Інвестиції являються функцією від процентної ставки Гнучка зміна норми відсотку під впливом конкуренції продавців грошового капіталу або його покупців призводить до досягнення рівноваги заощадженнь І Інвестицій, а значить І до рівняння сукупного попиту І сукупної пропозиції на товарному ринку
Заощадження - це зростаюча фунувдя від банківського проценту S = f( г)



Інвестиції - це спадна функція від банківського проценту І~ і( г ) Таким чином гнучка змша норми процента під дією конкуренції продавців грошового капіталу І його покупців неминуче призводить до досягнення рівноваги заощаджень та Інвестицій, а відповідно до зрівшшя сукупного попиту та сукупної пропозиції на товарному ринку
В класичній моделі неспівпадання попиту І пропозиції на ринку пращ не може бути стійким , оскільки конкуренція між робітниками веде до зниження заробітної плати , якщо має місце безробіття , конкуренція ж між наймодавцями веде до збільшення заробітної плати у випадку дифщиту трудових послуг на ринку Тому в умовах досконалої кокуренції ринкові сили діють в напрямку відтворення рівноваги І повної зайнятості


76 Роль держава в мїкроекояоючяом) кругообігу. Основні методі держаного регулювання.

Держава відіграє значну роль у макроек кругообігу Цей кругообіг за участю держави можна представити малюнком Як видно, держава знаходиться в центрі І взаємодіє з усіма учасниками При цьому й взаємодія f двосторонньою Вона перерозподіле фінансові ресурси вилучаючи в одних на користь Інших І на виконання покладених на неї функцій за допомогою спеціальних методів держ регулювання
Методи державного регулюванні економіки це способи впливу держави на сферу підприємництва, Інфраструктуру ринку, некомершйний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики Кожен метод грунтується на використанні сукупності Інструментів (регуляторів, важелів)
Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками за формами впливу та засобами впливу За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи методи прямого та непрямого впливу Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою Інструментів адміністративно-правового характеру, яга регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних Інструментів прямого впливу Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економиш та Ін
Беручи загалом, можна сказати, пю основними Інструментами прямого державного регулювання є нормативно-правові акти, макроєкономічш плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти І т д
Методи непрямого регулювання це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку Опосередковане регулювання це вплив на економічні Інтереси Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації У даному контексті мотивація це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів
До методів непрямого регулювання належать Інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної. Інвестиційної, амортизаційної, Інноваційної та Інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування


77. Сутність і структура фінансової системи суспільства. Фішшсн і & виде.
Фінанси являють собою досить складне суспільне явище Вони охоплюють широку гаму ргзностороншх обмінно-розподшьних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне відокремлення певних складових фінансів Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система» Як І будь-яка Інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки
Фінансова система розглядається з двох сторін за внутрішньою будовою І організацій ною структурою
За внутрішньою будовою - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних фінансових відносин, яю відображають специфічні форми та метода розподілу й перерозподілу ВВП
За організаційною будовою - сукупність фінансових оргащв та Інститутів, які управляють грошовими потоками
Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків І місця концентрації фінансових ресурсів Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи
Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин І є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер І ланок
ОргаяЬааіншІ структура фінансової системи сукупність фінансових органів та Інститутів, яка характеризує систему управління фінансами
Необхідність розподілу І перерозподілу ВВП є об'гктивним явищем, форми І методи фінансових вщносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними І фізичними особами Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни
Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн До їх складу входять тата види фінансів
фінанси суб'єктів господарювання,
страхування,
державш фінанси,
міжнародні фінансові відносини,
внутрішній фінансовий ринок
Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів
національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону,
міжнародні фінанси, яга відображаються у централізованих на світовому чи
регіональному рівнях фінансових ресурсах. До складу міжнародних фінансів належать такі види
фінанси міжнародних організацій,
міжнародні фінансові Інститути;
міжнародний фінансовий ринок (провідш банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому свт чи певному регіоні)

78. Бюджетна система. Державний бюджет, його доходи і витрати. Дефіцит державши» бюджету України.
Бюджетна система це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм, тобто відображає складові частини бюджету
Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою Вони визначають характерні ознаки І риси бюджетної системи кожної країни І встановлюються за двома напрямами Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий взаємозв'язок різних його ланок
Можливі три підходи до структурної побудови бюджету
створення єдиного для всієї країни бюджету,
створення регіональних бюджетів,
поєднання централізованих І децентралізованих ланок
Нині в усьому свт за основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих І децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так І регіональні потереби
Державний бюджет виступає документом, в якому подасться розпис доходів І видатків, що затверджується у формі закону Його структура як фінансового плану характеризується складом І питомою вагою доходів І видатків У цілому вона є досить стабільною, хоча щороку можуть вноситись певні корективи Склад І структура видатків бюджету характеризує фінансову, економічну та соціальну політику держави
Доходи це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій Доходи бюджетні утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та Інших обов'язкових платежів (далі податків), а також надходжень з Інших джерел, визначених законодавством Платежі, утримані Із суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються до бюджету в першочерговому й безсшрному порядку
Видатки Державного бюджету виконують функції політичного, соціального та економічного регулювання Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни, природою та функціями держави Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соцшльно-економгчвого розвитку країни У державши власності перебувають підприємства, установи, організації сектору загального державного управління, які потребують коштів на здійснення своєї діяльності, а також на реконструкцію та оновленая Існуючої матеріальної бази Крім того, видатки бюджету використовуються для перерозподілу доходів населення через трансфертні платежі
Стан бюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками
перевищення доходів над видатками бюджетний надлишок,
рівновага доходів І видатків,
перевищення видатків над постійними доходами бюджетний дефіцит Бюджетний дефіцит є найскладнішим явищем І досить поширеним у свт Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою шд час його затвердження Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик Іноземних держав та Інших фінансових Інститутів Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету в* розвиток.

79. Грошова система. Готівковий І безготівковий грошовий обіг.
v кожній державі грошовий обіг є регульованим, тобто функціонує національна грошова система Грошова система це спосіб організації грошового обігу що склався Історично в даній країні й закріплений законом Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав хоча окремі їхні елементи з'явилися значно раніше В сучасних умовах грошова система країни містить таю основні складові
1) найменування грошової одиниці (наприклад, і країна гривня США долар),
2) види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу
3) регламентацію безготівкового грошового обігу,
4) державний апарат, що регулює грошовий обіг
До середини 70-х років в усіх країнах мав місце а в деяких існує І нині щоправда формально, ще один елемент грошової системи золотий вміст грошової одиниці Економісти розрізняють два типи грошових систем
1) металевого обігу в якій грошовий товар виконує всі функції грошей або лежить в основі грошової системи,
2) паперово-кредитного грошового обігу, що базується на паперових грошах
Рух грошей, що обслуговує кругообіг товарів та послуг у процесі розширеного відтворення здійснюється в формах готівкового та безготівкового обігу При цьому частка готівкового обігу становить 57 відсотків загального обігу грошової маси а частка безготівкового обігу 9395 відсотків
Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівковим І тому є набагато ефективнішим І доцільнішим як для суспільства в цілому, так І для кожного суб'єкта господарювання
Готівкові гроші це монети, банківські білети (банкноти) та казначейські білети
Монета це зливок металу що має законодавче встановлені форму вагу, склад металу, певні зображення та написи, включаючи номінал вартості використовується як засіб обігу чи платежу Банкноти вид грошових знаків, що випускає центральний банк Казначейські білети вид грошових знаків що випускає державне казначейство чи міністерство фінансів для покриття бюджетних витрат, їх випускають переважно в дрібних купюрах.
При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків Безготівковий грошовий обіг має гаю переваги значно скорочує суспільні витрати обігу створює сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний зв'язок їх з банком та з грошовим ринком в щлому
Система безготівкового обігу включає принципи, вимоги до організації, форми І способи розрахунків, черговість платежів, розрахункові документи
Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання Незначну їх частину становлять безготівкові розрахунки населення За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповідних організацій в оплату за трвари та послуги тощо
У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та Іншими організаціями застосовують розрахункові чеки І банківські чекові книжки Останнім часом набуває поширення застосовування кредитних та дебетових карток


80. Кредитна система і п структура. Форми кредиту.
Кредитна система це по-перше с\тс\тшість кредитно-розрахункових відносин, форм І методів кредитування, по-друге, сукупність кредитно-фінансових Інститутів
Кредит це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини яю виникають мок кредитором І позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності Кредитні відносини між банками І клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики а й під час розміщення ними заощаджень \ вигляді внесків на поточних І депозитних рахунках
Розрізняють таю форми кредиту
Комерційним кредит має товарну форму І надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) Іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу Комерційний кредит оформляється векселем
Мета комерційного кредиту прискорити реалізацію товарів Відсоток за комерційним кредитом який входить в суму векселя нижчий, ніж по банківському кредиту Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців
Банківський кредит надасться володарями грошових коштів, позичальникам у вигляді грошових позик Об'єкт банківського кредиту грошовий капітал Позичальником може бути підприємець, держава, сектор дочогосподарства Кредитор це володар (користувач) грошових коштів, насамперед банк
Банківський кредит виступає з одного боку як позика капіталу якщо позичальник використовує його для збільшення обсягу функціонуючого капіталу, а з другого як позику грошей платіжних засобів, необхідних для погашення боргових зобов'язань
Споживчий кредит надається приватним особам Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори тощо), різноманітні послуги Споживчий кредит виступає у формі комерційного (продаж, товарів з відкладенням виплати через роздрібні магазини) І банківського (надання позик кредитними установами на споживчі цілі) Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла
Державний кредит це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади Вони позичають кошти на ривку позикових капіталів шляхом випуску пшик через фінансово-кредитні установи В провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним) суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності становлять внутрішній державний борг Крім того, до державного боргу належить також накопичений бюджетний дефіцит І зовнішні позички
Міжнародний кредит це рух І функціонування позичкового капіталу між країнами Кредитні відносини Існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна Із форм міжнародного руху капіталів


81. Банка І банківська система. Функції банків.
Сучасна банківська система має дворівневу побудову її основа нижній ярус складають комерційні банки, а вершину верхній рівень центральний банк.
Особливу роль у банківській системі будь-якої країни займає центральний банк В Україні центральним є Національний банк України Це державна структура, що виконує дуже важливі функції по регулюванню національної економіки
Банки цс особливі економічні Інститути, головні функції яких акумуляція грошових коштів, надавші кредиту, здійснення грошових розрахунків, емісія кредитних знарядь обігу, випуск різних цінних паперів тощо Центральний банк покликаний забезпечувати стійкість своєї грошової одиниці, проводити єдину державну політику в галузі кредиту, грошового обігу, розрахунків І валютних відносин; захищати Інтереси кредиторів І вкладників банків на грунті визначення загальних правил регулювання діяльності комерційних банків І контролю за їхнім дотриманням, сприяти розвиткові економіки та її Інтеграції у світову економіку
Перша економічна функція комерційних (Занив полягає в акумулюванні безстрокових депозитів (введення поточних рахунків) І оплаті чеюв, виписаних на ці банки
Другою функцією банків є кредитна функція вони надають короткострокові кредити бізнесу І населенню, вони дають довгострокові позики під заклад нерухомості І надають середньострокові кредити тривалістю понад один рік
Сучасна банківська система будується на принципі часткових резервів Одним з наслідків такого пристрою банківської справи є наявність у банків можливості розширювати пропозицію грошей або створювати нові гроші
Крім залучення внесків, проведення платежів, видачі кредитів, комерційні банки здійснюють досить широкий спектр Інших банківських послуг
1. Обмін валют. Комерційні банки можуть купувати І продавати Іноземну валюту з метою одержання посередницького доходу Найрізноманітніші Інтереси переслідують підприємства І домашні господарства, купуючи І продаючи Іноземні валюти
2. Посередницькі операції з цінними паперами. Банк може виступати в роті посередника при розміщенні, наприклад, акцій підприємства, виконувати замовлення своїх клієнтів на покупку або продаж акцій, об.шашй
З О6.ІІК векселів. Вексель це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити шсля настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві) Дисконт векселя означає його покупку банком, за винятком визначеного відсотка від суми грошового зобов'язання, що утримується } векселі
4. Факторинг. Це переуступка банкові клієнтом-постачальштком неошіачених платіжних вимог за поставлені товари або зроблені послуги І відповідно права одержання платежу по них
5. Трастові операції. Трастова, або довірча, операція це добровільна передача власником якого-небудь майна, цінник паперів або коштів права банкові здійснювати керування даними об'єктами з метою їхній найбільш вигідного використання Банк, виконуючи цю функцію, чає частина доходу від отриманого виторгу
6. Консалтинг. Це надання банківських консультацій по різних фінансово-економічних питаннях Варто помітити, що солідний банк володіє великими Інформаційними ресурсами, його фахівці можуть досить успішно оцінювати різні економічні ситуації, можливості підприємств, робити прогнозні оцінки


82. Зайнятість і її основні форми. Повна І раціональна зайнятість,
Ефективне функціонування економіки пов'язане Із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів
Зайнятість населення це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання Інших видів доходу Надання всім бажаючим І здатним працювати можливості брати участь у суспільному виробництві призводить до максимальної зайнятості всього працездатного населення (чочовіки віком 1659 років та жінки віком 1654 роки) а також осіб старшого віку та підлітків, яю працюють у різних галузях економіки або зайняті Іншою економічною дальністю
В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до п здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності
Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері Однак її не слщ розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів І характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає І здатний працювати Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів Слщ мати на увазі ступінь раціональності зайнятості на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори
При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим Тому він називається потенційним І вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (ВВП,) В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВП,
Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності, оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з Існуючими Індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил, професійно-кваліфисацтна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна І якісна відповідність роботи І робітника, структури робочих місць І трудових ресурсів
Повнота І раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний сощально-економічний результат в певний час І за конкретних умов


83. Сутність І причини безробіття. Безробіття в Україні
Порушення чакроекономічної рівноваги, основою якої є врівноважена взаємодія с\купного попиту І сукупної пропозиції, призводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господарських зв'язків, соціально-економічних потрясінь Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішич соціальним лихом сучасної економіки с високий рівень безробіття І високі темпи Інфляції
Безробіття це економічне явище, коли частина економічно активного населення не чає можливості використати свою робочу силу
v залежності від причин які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його
ВИДІВ
фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють \ зв'язку Із добровільною зміною місця роботи Складовою частиною фрикційного безробіття с так зване інститущональне безробіття, яке пов'язане з тим, що Іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватясь, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних
Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку пращ, тобто коли з'являються невідповідності між попитом І пропозицією робочої сили за професією кваліфікацією, географічними та Іншими ознаками
Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва І є резутьтатом зниження сукупного попиту на робочу силу Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає 3 цієї причини циклічне безробіття Іноді називають безробіттям пов'язаним з дефіцитом попиту
В якості основних причин безробіття виділяють а) висока заробітна плата (класична теорія) б) низький рівень попиту (кєйнсіанство) в) недостатня гнучкість рінку пращ (монетаризм)
На території України безробіття було приховане (або внутрішньозаводське)
Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну
Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку як \ західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі, та наступною економічною політикою
Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає
розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації підготовки, перепідготовки І підвищення кваліфікації кадрів, надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили, державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості, стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили, залучення приватного (як вітчизняного, так й Іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття, регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці, стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць, збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти, введення в дію запасів невстаиовлевого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому


84. Сутність синильної о захисту. Межа бідності.
Соціальний захист включає в себе систему заходів які захищають б^дь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, Інвалідності, похилого bikv тощо
Сучасна система соціального захисту населення в країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи сукупність державних соціальних гарантій \ тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення традищйн\ форм\ державної соціальної допомоги та соціальне страхування
Система соціальних гарантій передбачає надання соціальне значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску І визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо) Мінімальний рівень цих гарантій є рухливим \ залежності від конкретно-історичних умов, а також можливостей суспільства Ця форма соціального захист} громадян базується на принципах загального оподаткування І бюджетного фінансування соціальних витрат
До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення Ця форма соціального захисту також характеризується універсальністю надання соціальних благ І послуг у межах визначеної сощально-демографічної групи населення (ветерани втни, Інваліди та ш ) та забезпеченням за рахунок податково-бюджетної системи держави
Під соціальної» допомогою »к формою соціального захисту населенні розуміють надання соціальних благ та послуг соціальне уразливим групам населення на основі визначення їх потреб Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності Державна соціальна допомої а здійснюється двома шляхами програми допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовотьчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам тощо
Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів Особливістю соціального страхування с його фінансування Із спеціальних позабюджетних фондів, яи формуються за рахунок цільових внесків роботодавців І працівників за підтримки держави
За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності Бідність це той рівень життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення Кількісно цей рівень виражається показником «прожитковий мінімум», або «межа бідності»
Прожитковий мішмум на відміну від біологічного мінімуму є більш динамічним Він змінюється з розвитком соціально-економічного життя суспільства Але світова практика показує, що межа бідності значно підвищується у зв'язку Із зростанням цін (Інфляції), втім це не означає збільшення рівня споживання І підвищення рівня життя людей Все це свідчить, що проблеми бідності потребують від будь-якої цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних груп населення



85. Державні інструменти соціального захисту. Досвід розвинених країн і України в організації соціального захисту.
Соціальний захист це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального І соціального становища громадян Соціальні гарантії це система обов'язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб
Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими напрямками по-перше, це заходи держави, які пов'язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та виробничої діяльності І сам процес такої діяльності, по-третє, заходи, спрямовані на створення нових робочих місць І підтримку працівників, які втратили роботу Основними елементами системи соціальних гарантій є визнання обов'язковості загальнодоступної І безоплатної освіти, сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової пращ І гарантування мінімізації втрат у зв'язку Із закінченням трудової діяльності
Державний соціальний захист реалізовується через різні підходи до реалізації соціальної політики Соціальний підхід виходить Із того, що суспільство має гарантувати кожному громадяну доходи, не нижчі за межу малозабезпеченосп Ринковий підхід з того, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу В економічно розвинутих країнах найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення
До системи державного регулювання належить, звичайно, індексація грошових доходів населення Головна її мета - збереження життєвого рівня населення у випадку зростання цін або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств
Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів Особливістю соціального страхування с його фінансування Із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців І працівників за підтримки держави
Основні способи реалізації соціальні гарантії на основі досвіду розвинених країн які використовує Україна можна представити в такий спосіб
1 Примусове соціальне страхування І здійснення визначених трансферних платежів
2 Державне фінансування соціальної сфери (утворення, медицина, культура І деякі Інші галузі)
3 Визначення стандартів малозабезпеченосп І мінімальних рівнів доходів
4 Регулювання відносин зайнятості


86. Світове господарство. Інтернаціональна вартість. Особливості дп економічних законів.
Світове господарство це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів По-перше, прагненням народш світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів І загрози людству можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування
По-друге, розгортанням науково-технічної революції
По третє, Істотним фактором розвитку світового господарства виступають Інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці
По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях, доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, Ідей, так І переробці І використанні все більш складних Інформаційних систем, створенні міжнародного Інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства ЦІ фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є Істотною ознакою його системності Характерною ознакою такого господарства е штегратившсть, тобто процес зближення між його структурними елементами Цей процес відбивається > функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо
Інтернаціоналізація виробництва й обмін} зумовлює дію закону вартості в його Інтернаціональній формі, зокрема формування Інтернаціональної вартості Найважливішими факторами, від яких залежить утворення Інтернаціональної вартості, є 1) з одного боку, середня штенсив ність праці у масштабі світового господарства, з другого Інтенсивність національної пращ у різних країнах світу, 2) середня продуктивність пращ \ межах світового господарства, з одного бок\, І продуктивність національної пращ, з Іншого Отже, більш Інтенсивна національна праця в порівнянні з менш Інтенсивною виробляє за однаковий час більшу вартість, яка виражається в більшій кількості грошей
Отже, різні кількості товарів одного й того самого вид}', яи виробляються в різних країнах за однаковий робочий час, мають неоднакові Інтернаціональні вартості, що виражаються в різних цінах. Третім важливим фактором формування Інтернаціональної вартості с ступінь складності праці, який залежить насамперед від рівня освіти та кваліфікації робітників
Процес утворення всесвітнього господарства як цілісної та взаємопов'язаної системи нащональ них господарств ще не завершився І займатиме дуже тривалий проміжок часу Саме цілісність такої системи має різні критерії своєї зрілості Звщси випливає характер дії економічних законів світового господарства Всі вони безперечно розвиваються та функціонують як законя-тендешвї v науковій ттгературі, присвяченій цій проблематиці, називають таю спільні закони вартості, конкуренції, закон зростання продуктивності пращ, закон попиту І пропозиції, оптимізаші господарських пропорцій, матеріальні зацікавленості у результатах праці та ш


87. Сучасні організаційно-економічні структури світового господарства.
Організаційно-економічну структуру сучасного світового господарства визначає поєднання регіональної та функціональної тдструктур
Регіональна шдструктура світового господарства представлена економічними об'єднаннями країн, що грунтуються на територіальному принципі І мають на меті розв'язання широкого кола економічних проблем До неї належать міждержавні регіональні загальноекономічні об'єднання та регіональні економічні комісії Організації Об'єднаних Нащй (ООН)
Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об'єднання ООН Із загальнофункщональних та галузевих напрямів, міждержавні галузеві організації, міжнародні галузеві організації підприємців міжнародні кооперативні організації
У регіональній шдструктурі виділяють економічні Інтеграційні об'єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних Інтересів Життєздатність цих об'єднань забезпечують також географічна І культурна близькість, природний фактор, спільність наукових Інтересів різних країн району
Функціональну шдструктуру сучасного світового господарства становлять об'єднання країн (та Інших суб'єктів ринкової системи), які діють виходячи з конкретних економічних Інтересів (торгових, валютних, галузевих тощо) Діалектичний взаємозв'язок між регіональною та функціональною шдструктурами сучасного світового господарства полягає в тому, що вони v своїй сукупності сприяють розв'язанню суперечностей між соціально-економічними підсистемами світового господарства, а власне функціональна шдструк-тура зумовлює розв'язання суперечностей регіональної підструк-тури
Цілісність соціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктур У такому взаємозв'язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства
Регіональна І функціональна тдструктури ще раз підтверджують, що в сучасних умовах розвиток коленої країни невіддільний від участі й в широкому обміні матеріальними, науковими, духовними цінностями Економічні зв'язки функціонують як між окремими державами різних рівнів розвитку, так І між економічними об'єднаннями їх ЦІ зв'язки набувають різноманітних форм від торгового обміну до спеціалізації й кооперування виробництва

88. Основні иапрімн, форми і суб'єкти зовиішньо-скономічної діїльності України.
Завишшьоеквиомічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та Іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так І за її межами
До напрямів зовнішньоекономічної діяльності, яю здійснюють в ^країні суб'єкти цієї діяльності, належать
- експорт та Імпорт товарів, капіталів та робочої сили,
- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг Іноземним суб'єктам господарської діяльності,
- наукова, науково-технічна, науково-виробнича,
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами
- кредитні та розрахункові операції мис суб'єктами ЗЕД
- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД,
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів конференцій, симпозіумів, семінарів та Інших подібних заходів,
- товарообмінні (бартерні) операщї та Інша діяльність,
- орендні, в тому числі лізингові, операції,
- операції по придбанню, продажу та обміну валюти
- Інші види зовнішньоекономічної діяльності не заборонені прямо І \ виключній формі законами > країни
ЗЕД виступає в різноманітних формах форми обміт v вигляді міжнародної торгівлі, виробничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва, вивіз капіталу та міжнародна Інвестиційна діяльність міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, t міжнародний туризм Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є
- фізичні особи - громадяни України, громадяни республік Союзу РСР, Іноземні громадяни та особи без громадянства, яю мають цивільну правоздатність І дієздатність згідно з законами 1 країни І постійно проживають на території України,
- юридичні особи, зареєстровані як таю в Україні І які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та Інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та Інші), в тому числі юридичні особи, майно та або капітал яких є повністю у власності Іноземних суб'єктів господарської діяльності, - об'єднання фізичних, юридичних, фізичних І юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України І яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність,
- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності республік Союзу РСР, Іноземних суб'єктів господарської діяльності, яю не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають поспйяе місцезнаходження на території України,
- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та Іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в > країні І які мають постійне місцезнаходження на території України,
- Інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України

89. Міжнародні економічні відносини та Ь основні форми.
Міжнародні економічні відносний (МЕВ) - це матеріальна основа мирного співіснування, спілкування І взаємопереплетеиня Інтересів різних держав МЕВ це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються гад впливом розвитку продуктивних сил. економічного устрою, політичної орієнтації країн та Інших чинників
Характер сукупності МЕВ, що відбиває всі фази суспільного виробництва, визначається характером виробничих відносин усередині того чи Іншого суспільства Точу МЕВ е похідними, перенесеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відносинами певного суспільства Взаємовідносини мш різними націями складаються залежно від рівня розвитку продуктивних сил, поділу пращ та внутрішніх
ВІДНОСИН
Отже МЕВ мають два аспекти По-перше, кількісну характеристику яка віддзеркалюється у показниках об'єктів зовнішньої торгівлі, Іноземних Інвестицій курсів валют тощо По-друге, це якісна характеристика, яка відбивається в сощально-еконотчшй природі зовнішньоекономічних зв'язків як міжнародних виробничих відносин МЕВ це внутрішні виробничі відносини, винесені за національні межі Сьогодні в світі налічують три різновиди їх. між країнами з розвиненими ринковими відносинами мгж країнами, що розвиваються, та між країнами з перехідною економікою До перехідних МЕВ належать зв'язки між країнами розвиненої ринкової економіки та країнами, що розвиваються; мгж першими та країнами перехідної економіки; між останніми та країнами, що розвиваються
МЕВ як глобальні відносини втілюються в життя через три рівні макро мето та мікро
Макрорівень виявляється у міждержавних економічних відносинах, яи визначають І забезпечують в сьогоднішньому світі загальні умови розвитку МЕВ на всіх рівнях
Меторівень це економічні зв'язки між регіонами, містами тощо окремих країн та на міжгалузевому рівні
Мікрорівень МЕВ являє собою зовнішньоекономічну діяльність підприємств фірм При цьому важливим суб'єктом МЕВ стали транснаціональні корпорації (ТНК) що поєднують у своїй дальності завдяки їхній організащйно-економічшй структурі усі рівні МЕВ
У сучасних умовах Інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах, що Історично виникли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, виповідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування По-перше, МЕВ поділяються на три основні групи традиційні стратегічні та перехідні до стратегічних До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогоспо-дарських зв'язків в умовах транснащоналізащї виробництва, є виробничо-швестищйю зв'язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва Перехідними до стратегічних формами МЕВ стали вивіз капіталу та міжнародна Інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносшш Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна Інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на внробничо-швеспщійні МЕВ Нарешті, специфічною формою МЕВ иа набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфік, якого полягає в тону що в ньому поряд з економічними чинниками діють Історико-культуріп. психологічні та ш

90. Платіжний баланс і ного структура.
Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відображення в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом Вш охоплює всі зовнішньоекономічні операції, які здійснюються резидентами окремої країни за певний період (рік, квартал, місяць) з резидентами Інших країн ЦІ операщї включають товарний експорт та Імпорт, надання та отримання послуг, трансферти продаж та покупка активів тощо Іншими словами, платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень в країну реальних цінностей І сумою їх вилучень Із країни
Згідно з методологією платіжного балансу всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей в крашу, наприклад, експорт товарів та послуг, записуються зі знаком «плюс», а всі операції, пов'язані Із вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад, Імпорт товарів та послуг, відображаються зі знаком «мінус» Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком
Платіжний баланс складається Із великої кількості статей Але всі вони можуть бути об'єднані в окремі розділи Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій Його ножна поділити на три частини
Перша баланс товарів та послуг (БТП), який відображає чисті надходження від Імпорту та експорту товарів, а також від нефакторних послуг Друга доходи (Д). Вона відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов'язаних з використанням факторів виробництва Третії поточні трансферти (ПТ), до яких відносяться пенси, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами Отже, сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою РПО-БТП>Д+Ш
Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій або скорочено рахунок капітальнії операцій (РКО) Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів Ідентифікована величина цього рахунку складається з двох елементів
рахунок операція з капіталом (РОК) та фінансовий рахунок (ФР) Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий рух Інвестицій І кредитів Звідси випливає сальдо рахунку капітальних операцій РКО РОК + ФР
Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття шд назвою «Помилки та упущення» її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають при Ідентифікації зовнішньоекономічних операцій внаслідок часових та вартісних розбіжностей Регулюючою статтею платіжного балансу України є резервні активи (офіційні резерви) З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне І підсумкове його сальдо Первинне сальдо це сальдо рахунку поточних операцій Воно е вихідною ознакою платіжного балансу І має вирішальний вплив на його загальний стан Вторинне сальдо це Інтегральне сальдо двох рахунків поточних І капітальних операцій, доповнене статтею «Помилки та упущення» Незалежно від того, яке сальдо має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо платіжного балансу повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим Це мас забезпечуватися адекватним за величиною та протилежним за знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним врахуванням статті «Помилки та упущення»
Підсумкове сальдо це сальдо з урахуванням вторинного сальдо І змія у резервних активах Воно завжди є нульовим Але оскільки в Україні зший в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається Із вторинним сальдо Враховуючи, що стаття «Помилки та упущення» є тише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентнфш>ваню«н поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в роздип РКО, формулу платіжного балансу можна записати так ПБ = РПО + РКО + ПУ


91. Основні етапи розвитку міжнародної валютної системи.
Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три основні етапи золотого, золото-паперового (доларового) та паперово-валютного стандартів
Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст І функціонувала до 20-30-х років XX ст її | визначальними ознаками були а) функціонування золота як світових грошей б) фіксація золотого змісту національних валют, в) їх безпосередня конвертовашсть \ золото, г) наявність на цій основі фіксованих валютних курсів
У період дії зототого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд з розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та міжнародної валютної систем Різниця між ними полягала головним чином \ тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу
Обмінний валютний курс національних (паперових грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого змісту (масштабу щн), що встановлювався державою
Країни, що додержувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота його експорт та Імпорт Лише за цієї умови забезпечувалася в системі валютних відносин відповідна стабільність І збалансованість платіжних балансів окремих країн
У роки другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин зазнала фактично повного краху 3 метою виправлення цього становища у 1944 р v Бреттон-Вуді (США) відбулася міжнародна валютно-фікансова конференція, на якій утворено міжурядову установу при ООН для регулювання валютних відносин Міжнародний валютний фонд (МВФ) Відповідно до статуту МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи яка дістала назву Бреттон-Вудської На відміну від золотого стандарту її основою стала система золото-валютного, а у дальшому розвитку золото-доларового стандарту Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до початку 70-х років І відіграла значну роль у поглибленні міжнародного поділу пращ Інтернаціоналізації виробництва, налагодженні зовнішньоекономічних зв'язків Отже, встановилася досить жорстка система валютних нормативів, фунюональне регулювання І контроіь за додержанням яких здійснювалися МВФ
Контури нової валютної системи, що функціонує та розвивається понищ у світовій економші, визначені на нараді представників, країн-члешв МВФ у Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи, що почала функціонувати після відповідних ратифікацій держав-учасниць з квітня 1978 р Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць знято будь-які обмеження його приватного використання Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції
Формування відповідних шституційних структур та принцип» функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено Вони постійно коригуються, наповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах новим змістом

92. Ямайська валютна угода.
У Кінгстоні на Ямайці v січні 1976 р Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи що почала функціонувати пістя відповідних ратифікацій держав-учасниць з квітня 1978 р Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи такий
1 Ямайською угодою проголошено повну демонетизацію золота v сфері валютних відносин Скасовано офіційну тну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць знято б\дь-які обмеження його приватного використання
2 Ямайська угода поставила за мету перетворити утворена ще у 1969 р МВФ колективну міжнародну одиницю «спеціальні права запозичення» СДР у головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків І платежу Йдеться про те, що система взаємозв'язку «золото долар національна валюта», на основі якої функціонувала Бреттон-Вудська угода трансформувалась v hobv структуру «СДР національна валюта» На перших етапах величина СДР як міжнародної розрахункової одиниці, у якій визначався валютний курс національних грошей, обчислювалася на основі золотого еквівалента Однак у наступні роки зв'язок СДР Із золотом бую повністю втрачено Зараз величина СДР визначається на основі «кошика» валют країн, що мають найбільшу питому ваг\ у сфері міжнародної торгівлі До складу нього «кошика» входять 5 валют долар США німецька марка французький франк, йєна та фунт стерлінгів
Реальна практика валютних відносин, шо здійснювалася на основі Кшгстонських угод, не підтвердила можливість повного витіснення до тара з позищі ключової міжнародної валюти
3 Особливо важливою ознакою механізму за Ямайською угодою є запровадження «плаваючих» валютних курсів національних одиниць СІІд враховувати два протилежних аспекти такої системи 3 одного боку система, про яку йдеться, надає гнучкості валютним відносинам, можливості її ефективної реакції на зміни співвідношень у вартості національних валют, що постійно відбуваються Валютна система більш точно віддзеркалює внутрішній стан економіки окремих країн у шлому та їх платіжного балансу зокрема
4 За цією угодою Ямайська валютна система розвивається за принципами полщентризму вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту) МВФ, з Іншого має досить розвинуту мережу автономних (регіональних) валютних структур (угруповань) 3 1979 р введена у дію Європейська валютна система, яка ставить за мету сприяти забезпеченню загальної європейської економічної, у тому числі валютної Інтеграції У- межах цієї системи діє власна міжнародна кредитно-розрахункова одиниця ЕКЮ, курс якої визначається через «кошик» валют країн ЄЕС
У структурі Ямайської системи Існують й Інші валютні угруповання Формування відповідних шституцганих структур та принцишв функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено Вони постійно коригуються, наповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах новим змістом

93. Європейська валютна система І перспектива її розвитку.
Європейська валютна система є результатом координації валютної політики та механізмів валютного регулювання країн Західної Європи Як форма організації валютних відносин країн членів ЄС Європейська валютна система в сучасному вигляді почала діяти з березня 1979 р
Основними рисами ЄВС є
встановлення режимів спільного коливання валютних курсів,
створення коїективної валюти,
використання валютних Інтервенцій для підтримки ринкових курсів валют у межах погоджених відхилень,
стимулювання європейських Інтеграційних процесів
Створення ЄВС пов'язане з кризою Бреттон-Вудської валютної системи та виникненням Ямайської валютної системи як противаги останній До 1991 р ЄВС використовувала в основному елементи валютного регулювання, напрацьовані за роки співробітництва між центральними банками країн Західної Європи в 1972^1979 роках (валютні коридори) Ініціаторами створення ЄВС були Німеччина (ФРН) та Франція Основна мета створення І функціонування ЄВСІюлягала в поглибленні Інтеграційних процесш у межах країн Спільного ринку, перетворенні їх на зону європейської валютної стабільності (на противагу Ямайській валютній системі) та запобіганні експансії американського долара на ринках країн Західної Європи
Основою ЄВС була ЕКЮ, яка стала базою для визначення курсових співвідношень мис валютами країн учасниць системи Складовим елементом ЄВС є Європейський фонд валютного співробітництва, кошти якого використовувалися для надання центральним банкам країн-учасниць кредитів на покриття тимчасових дефіцитів платіжного балансу
У межах ЄВС було встановлено режим вільного курсоутворення національних валют по відношенню до долара США Для валют країн членів ЄВС встановлено рівень максимальних відхилень курсу однієї нашовальної валюти по відношенню до Іншої в розмірі 2,25% (для Іспанії та Італії 6%), який контролювався відповідно до зміни показника "Індикатора відхилень"
Після підписання Маастрихтської угоди (1991 р) розпочався новий етап розвитку ЄВС, який має завершитися поглибленням Інтеграційних процесів, посиленням валютної стабільності та введенням у готівковий І безготівковий обіг спільної для всіх країн членів ЄВС грошової одиниці Основою Європейської валютної системи була європейська валютна одиниця ЕКЮ (ЕСП), введена в 1979 р
Після підписання Маастрихтської угоди (1991 р) роль І функції ЕКЮ значно посилилися Відповідно до "плану Делора" з 1 січня 1999 р Маастрихтською угодою передбачено випуск єдиної для країн членів ЄВС грошової одиниці євро створення Європейського Центрального Банку, проведення єдиної економічної монетарної податкової та митної полі І ики
Відповідно до прийнятих рішень курси валют європейських країн учасниць ЄЕВС до євро жорстоко зафіксовані станом на 31 грудня 1998 р виходячи Із курсів до ЕКЮ, а всі грошові рахунки в національних валютах перераховано в євро До 31 грудня 2001 р євро буде використовувалося талю в безготівковій формі, аз Ісічня 2002 р до обігу було залучено банкноти та монети І тільки з 1 липня 2002 р євро стало єдиним законним засобом платежу на тернторй крат учасниць союзу Подальший перспектива - поширення використання євро в міжнародних розрахунках, та посилення його валютного курсу та валютної позиції

94. Конвертоваикть валюти. Валютні курси і валютна політика держави.
Під конвертовашстю валюти слід розуміти й здатність вільно обмінюватися на валюти Інших країн та міжнародні платіжні засоби Розрізняють повну та часткову конвертовашсть
В умовах повної конвертоваиості здійснюється вільне використання напювальної грошової одиниці та п обмін на Іноземні валюти без будь-яких обмежень як для резидентів, так t для нерезидентів Часткова конвертоваиість свідчить, що на деякі обмінні операції Існують певні обмеження (за видами операцій, термінами, категоріями суб'єктів валютного ринку тощо) Запровадження часткової конвертованім: її означає, що вона Існує лише для поточних операцій, за яких вільний обмін національної грошової одиниці на Іноземну валюту здійснюється з метою проведення платежів за поточними статтями платіжного балансу
У 1976 р МВФ ввів поняття "вільно використовувана валюта" (вільно конвертована валюта), під яким розуміють валюту, що широко використовується в міжнародних розрахунках І операціях головних валютних ринків світу 3 1986 р до вільно використовуваних валют відносять долар США. німецьку марку, японську сну, англійський фунт стерлінгів та французький франк валюти, які формують "кошик" СДР Головний принцип віднесення валют до даної категорії відсутність валютних обмежень у законодавстві країн емітентів цих валют
Залежно від рівня конвертованості Іноземних валют Національний банк України запровадив Класифікатор іноземних валют, згідно з яким валюти поділено на три групи
вільно конвертовані валюти, яш без обмежень обмінюються на Інші валюти;
валюти з обмеженою конвертованії;!ю
неконвертоваш валюти, яш не обмінюються на Інші валюти І курси яких НБУ не визначаються
Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю Іноземної валюти, І визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно Іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності
Державне регулювання валютних курсів приносить стабільність умов ювншшьоекономічної діяльності, знижує валютні ризики, підвищує шанси точного прогнозування результатів торговельних І Інвестиційних операцій
В узагальненому виді проблема підтримки визначеного валютного курсу може бути зведена до проблеми підтримки співвідношення попиту та пропозиції Іноземної валюти на незмінному рівні Якщо ж створюються умови для зниження курсу національної валюти, держава проводить валютну Інтервенцію починає продавати Іноземну валюту, збільшуючи тим самим пропозиція І зменшуючи офіційні запаси
Маніпулюванні офіційними запасами основний метод державної підтримки курсу національної валюти
Іншим широко розповсюдженим способом державної підтримки валютного курсу виступає торговельна політика.
Для регулювання валютних курсів держава може удатися до твердих адміністративних мір Серед них особливо виділяється метод раоюнуваин* використання іноземної валюти, один з варіантів якого застосовувався в Україні в 1993-1994 р
Регулювати валютний курс держава може І через проведення відповідної внутрішньої макроекономічної політики.

95. Валютна політика Національного банку України та її особливості на сучасному етапі,
Відповідно до ст 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання І валютного контролю" від 19 лютого 1993 р органами валютного регулювання контролю в Україні визначені
1 Національний банк України
2 Уповноважені банки
3 Державна податкова адміністрація України
4 Міністерство зв'язку України
5 Державний митний комітет > країни
Головним органом валютного регучювання та контролю t Національний банк У країни, який здійснює
Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними Інтересами в міжнародній торгівлі BajBome регулювання НБУ характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними І фізичними особами) порядок ввезення І вивезення Іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності національної валюти адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так І зовнішньої економічної політики Однак у певних умовах може проводитись політика як на зниження так І на зростання курсу національної валюти
Політика зниження рівня курс\ національної валюти вигідна в тих. умовах, коли в даній країні експорт переважає Імпорт У цьому випадку доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти
Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає Імпорт товарш І послуг У цьому випадку витрати Імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок v країну зменшуватимуться Звичайно при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів Однак перевищення Імпорту над експортом веде І до перевищення виграшу Імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів
НБУ на сучасному етапі розвитку використовую помірну політику регулювання валютних курсів виходячи з досвіду розвинених країн та відповідно до міжнародних утод При цьому до уваги береться перш за все стабільність національної грошової одиниці та стан платіжного балансу Особливістю е те, що НБУ не залежить від органів влади у здійснені своєї політики як це було за радянських часів але це не означає що політика НБУ не підконтрольна НБУ теж звітує за здійснення своєї політики

96. Сутність і причини виникнення глобальних економічних проблем.
Процеси Інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури І політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав І тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих пробіем тюдської цивілізації При наявності суперечності між світовим економічним розвитком І соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації на її реальність, тобто появи глобальних проблем
Людське суспільство внутрішньо пов'язане з природним середовищем через виробничу діяльність, яка залежить від форми соціальної організації й характеру виробничих відносин, властивих певному суспільству Виникнення глобальних проблем пов'язане як з конкретною сферою життєдіяльності суспільства так І з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи Інша сфера діяльності людей
Проблеми взаємовідносин людини І суспільства з природою І самих суспільних відносин класифікують як глобальні, якщо а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються Інтересів усіх або значної групи держав б) нерозв'язаная їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил, в) вони потребують невідкладних І рішучих дій на основі колективних І скоординованих зусиль світового товариства За такими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери ДІЇ
До першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи І суспільства Серед них. надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану оволодіння космічним простором Витоки цих проблем закладені в тенденціях І закономірностях розвитку світових продуктивних сил, яю сприяють як розширенню можливостей задоволення потреб людини в засобах Існування, так І зростанню старих потреб І виникненню нових.
До другої сфери належать пробтеми суспільних взаємовідносин, а саме відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн cbitv токальні, регіональні та міжнародні кризи тощо На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому чисті І в державах, що переходять до ринкових відносин У розв'язанні цієї проблеми заінтересовані не тільки держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи усієї планети Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації
Третя сфера розвиток людини, забезпечення п майбутнього Вона охоплює передусім пробіеми пристосування сучасної людини до умов природного І соціального середовища, що змінюються гад впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями І тяжкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНЩом)
Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером І має матеріальну основу При наявності суперечності між світовим економічним розвитком І соціальним прогресом тюдства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації на її реальність, тобто появи глобальних проблем 3 розвитком НТР гостро постала проблема охорони навколишнього середовища, невідкладного розв'язання потребує проблема сировинних джерел та ш
Крім того, на прояв І загострення глобальних проблем впливають реальні конкрегво-Історичні умови Без урахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою
Окремих держав неможливо до кінця з’ясувати суть і джерела цих проблем.



Заголовок 115

Приложенные файлы

  • doc 14695601
    Размер файла: 805 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий