АД ОВС ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 2010 29.12.2010

Міністерство внутрішніх справ України

ДЕПАРТАМЕНТ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ, ОСВІТИ ТА НАУКИ ДЕПАРТАМЕНТУ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ






Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА


Підручник

Колектив авторів

Керівник –
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України О.В. Негодченко












Київ
2010
ББК 67.9(4УКР)301.163.1
О-64

Рекомендовано до друку Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
(протокол № 4 від 23.12.2010 р.)

РЕЦЕНЗЕНТИ:
доктор юридичних наук, професор Бандурка О.О.
доктор юридичних наук, доцент Приймаченко Д.В.

О-64 Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Особлива частина: Підруч. / Кол. авт.; кер. – д-р юрид. наук, проф., засл. юрист України О.В. Негодченко. – К. : МВС України, 2010. – 280 с.

У підручнику з урахуванням змін і доповнень до законодавства , типової навчальної програми відповідної дисципліни, розглянуто особливості адміністративної діяльності окремих підрозділів міліції, а також специфіка адміністративно-правової діяльності органів внутрішніх справ щодо окремих напрямів та сфер діяльності міліції
Для курсантів, слухачів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, які навчаються за спеціалізацією «Громадська безпека», а також працівників міліції громадської безпеки.

Колектив авторів:

к.ю.н., доц. Баранов С.О., к.ю.н., доц. Басиста І.В.,  к.ю.н., доц. Басова Ю.Ю., к.ю.н., доц. Басов А.В., к.ю.н., доц. Бережной А.В., к.ю.н. Буткевич С.А., Брижик В.О., к.ю.н., доц. Варивода В.І., к. ю.н., доц. Волощук А.М., к.ю.н., доц. Доненко В.В., к.ю.н. Дроздова І.В., д.ю.н. доц., Дубко Ю.В.,
к.ю.н., доц. Заброда Д.Г., к.ю.н. Ковальова О.В., д.ю.н., доц. Константінов С.Ф.,
д.ю.н., доц. Конопльов В.В., д.ю.н., проф. Корнієнко М.В.,
д.ю.н., доц. Кузніченко С.О., д.ю.н., проф. Негодченко О.В., к.ю.н. доц., Мінка Т.П.,
д.ю.н., проф. Олефір В.І., к.ю.н., доц. Собакарь А.О., к.ю.н., доц. Фролов О.С.,
к.ю.н., доц. Ярмакі В.Х., д.ю.н., проф. Ярмакі Х.П.

© Автори, 2010
© МВС України, 2010

З М І С Т
ПЕРЕДМОВА


РОЗДІЛ 1.
АДМІНІСТРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРЕМИХ ПІДРОЗДІЛІВ МІЛІЦІЇ

1.1.
Адміністративна діяльність міліції громадської безпеки


1.2.
Адміністративна діяльність транспортної міліції


1.3.
Адміністративна діяльність Державної автомобільної інспекції


1.4.
Адміністративна діяльність міліції охорони


1.5.
Адміністративна діяльність судової міліції


РОЗДІЛ 2.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ВИКОНАННЯ ПРІОРИТЕТНИХ ЗАВДАНЬ У СФЕРІ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

2.1.
Адміністративно-правова діяльність міліції щодо забезпечення правил паспортної системи та правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України


2.2.
Адміністративно-правова діяльність міліції щодо протидії насильству в сім’ї


2.3.
Адміністративно-правова діяльність міліції щодо забезпечення правил дозвільної системи


2.4.
Адміністративно-правова діяльність міліції в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ТА РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ









ВСТУП

Розбудова демократичної, правової держави, головним завданням і змістом діяльності якої є утвердження, забезпечення і захист прав та свобод людини і громадянина, набула особливого значення. Виконання цього завдання пов’язане із вирішенням ряду складних політичних, економічних, соціальних і правових проблем, які переживає Україна. Одним з найбільш небезпечних соціальних лих залишається криміногенна ситуація, що характеризується зростанням кількості протиправних посягань на права і свободи громадян, власність, громадський порядок і громадську безпеку.
За цих умов велике значення з боку держави і суспільства надається підвищенню ефективності правоохоронної діяльності, провідна роль в якій належить органам внутрішніх справ. На ці органи покладається широке коло завдань щодо забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав, свобод та законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охорони і забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, захисту власності від протиправних посягань, притягнення правопорушників до відповідальності тощо.
Виконання цих завдань здійснюється у процесі реалізації основних функцій міліції, серед яких адміністративна діяльність посідає одне з найважливіших місць.
У зв’язку з цим у вищих навчальних закладах МВС Україні викладається навчальна дисципліна «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» для курсантів 3 курсу усіх факультетів.
Навчальна дисципліна «Адміністративна діяльність ОВС» – це система знань про врегульовану нормами адміністративного права, виконавчо-розпорядчу діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод громадян, громадського порядку і безпеки, попередження й припинення злочинів та інших правопорушень.
Адміністративна діяльність ОВС відноситься до дисциплін циклу професійної та практичної підготовки, що визначаються за вибором навчального закладу.
Предметом дисципліни є врегульовані нормами адміністративного права внутрішньо-організаційні та зовнішні суспільні відносини, що виникають в діяльності органів внутрішніх справ під час виконання ними завдань з охорони громадського порядку і безпеки.
Вивчення дисципліни спрямовується на формування у працівників міліції знань, вмінь та навичок, які відповідають професійно-кваліфікаційним характеристикам основних посад працівників Міністерства внутрішніх справ України (Наказ МВС України №301 від 24 березня 2006 р.) та завданням, які ставляться перед міліцією на конкретному етапі розвитку українського суспільства, що передбачає досягнення такого рівня підготовки курсанта, при якому він повинен:
Знати: 1) на понятійному рівні: основні положення законодавства України, що регулює адміністративну діяльність; завдання основних підрозділів міліції щодо охорони громадського порядку і безпеки; види заходів адміністративного впливу, які застосовуються працівниками міліції під час виконання завдань з охорони громадського порядку; 2) на фундаментальному рівні: особливості змісту суспільних відносин, що виникають під час адміністративної діяльності ОВС; основні проблеми, які є актуальними для органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку, безпеки та протидії правопорушенням; тенденції щодо подальшого розвитку суспільних відносин у сфері охорони громадського порядку та безпеки, а також напрями реформування органів внутрішніх справ у конкретний період часу; 3) на практично-творчому рівні: систему, структуру та основи організації діяльності підрозділів міліції; порядок застосування заходів адміністративного примусу для забезпечення громадського порядку і безпеки; форми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами, місцевим самоврядуванням та громадськістю; зміст процесуальних документів, які складаються під час адміністративної діяльності ОВС.
Вміти: 1) на репродуктивному рівні: відтворювати основні поняття та категорії, що відображають сутність адміністративної діяльності ОВС, а також положення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність міліції; 2) алгоритмічному рівні: довільно використовувати засвоєні знання для розв’язання типових ситуацій, що виникають під час професійної діяльності працівників міліції, а також організовувати свою діяльність на основі певного алгоритму; складати необхідні адміністративно-процесуальні та інші документи; 3) на евристичному рівні: орієнтуватися у процесі зміни професійних завдань та ускладнення оперативної обстановки, знаходити шляхи розв’язку нетипових задач, що виникають під час охорони громадського порядку і безпеки, спілкування з громадянами і правопорушниками; 4) на творчому рівні: переосмислювати наявні знання стосовно нових фактів; адаптувати раніше отриманий досвід до змінних умов та нестандартних ситуацій; варіативно розв’язувати професійні завдання; у вмінні самостійно вести експериментальну, науково-дослідницьку діяльність.
Дисципліна „Адміністративна діяльність ОВС” вивчається одночасно з опануванням дисципліни „Адміністративне право” + м. „Адміністративна відповідальність”.
Вона має тісні структурно-логічні зв’язки з такими дисциплінами, як „Тактико-спеціальна підготовка”, „Основи управління в ОВС”, „Адміністративний процес” тощо. Є базовою для таких дисциплін спеціалізації при підготовці фахівців для міліції громадської безпеки, як: „Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів (паспортно-візова служба) ”, „Організація і тактика міліції громадської безпеки”, „Організація служби дільничних інспекторів міліції + зв’язок з громадськістю”.
Дисципліна ґрунтується на положеннях Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах, що містять норми права, якими регулюються суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку. Окрему увагу приділено галузевим нормативно-правовим актам МВС України, позитивному досвіду діяльності підрозділів міліції у сфері охорони громадського порядку, тенденціям реформування системи кримінальної юстиції та органів МВС України.
„Адміністративна діяльність ОВС” як навчальна дисципліна складається із загальної та особливої частини (містить два розділи), які поділені на три модулі.
Це видання присвячене характеристиці Особливої частини навчальної дисципліни.
Так, у першому розділі особливої частини висвітлюється специфіка адміністративної діяльності окремих підрозділів міліції: міліції громадської безпеки, транспортної міліції, судової міліції, міліції охорони, державної автомобільної інспекції; їх взаємодія між собою, іншими підрозділами ОВС, правоохоронними органами, органами місцевої виконавчої влади і самоврядування та громадськістю.
Зміст другого розділу особливої частини дисципліни складають теми, які розкривають специфіку адміністративно-правової діяльності ОВС щодо її окремих напрямів та сфер діяльності міліції: забезпечення правил дозвільної системи, паспортної, реєстраційної та імміграційної роботи, розгляду звернень громадян, запобіганню насильству у сім’ї, нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, охорони громадського порядку в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.
Це видання буде корисним як курсантам і слухачам, що навчаються у вищих навчальних закладах та училищах початкової підготовки МВС України, так і працівникам міліції, які бажають поглибити свої знання з цієї тематики.
Підручник розроблений з урахуванням типової програми навчальної дисципліни «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», розробленої авторським колективом вищих навальних закладів МВС України та схвалену Науковою радою МВС 23 березня 2009 р. (протокол № 1) з метою уніфікації підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки.










РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРЕМИХ ПІДРОЗДІЛІВ МІЛІЦІЇ


1.1.1. Поняття, функції та завдання міліції громадської безпеки.

Міністерством внутрішніх справ України та його підрозділами на місцях уживаються заходи для поліпшення оперативної обстановки, однак слід визнати, що стан боротьби із злочинністю, забезпечення прав і свобод людини від протиправних посягань, ще не повною мірою відповідають вимогам Президента держави та керівництва МВС України. Так, майже половину вуличних злочинів, в тому числі понад 80% хуліганств, скоєно особами у стані сп’яніння, кожний шостий правопорушник – дитина. Поширюються правопорушення, пов’язані із незаконним обігом наркотиків, насильством у сім'ї. Із п'яти злочинів, учинених дітьми, чотири здійснюються на вулицях та в інших громадських місцях.
Для виконання завдань, покладених на міліцію, особливо у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки в Україні створено міліцію громадської безпеки.
Згідно з Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1991 року в системі органів, які входили до структури Міністерства внутрішніх справ України, було створено Управління охорони громадського порядку. Згідно з наказом МВС України № 735 від 20 липня 2002 року зазначене управління було реорганізовано у Департамент адміністративної служби міліції МВС України, а 10 жовтня 2005 року наказом МВС України №898 – у Департамент громадської безпеки МВС України.
Міліція громадської безпеки входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і є частиною центрального органу виконавчої влади, а отже, входить до системи державних органів виконавчої влади у цілому.
Міліція громадської безпеки та її структурні підрозділи створені для виконання законів України, постанов Верховної Ради, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативних актів МВС України з питань організації та забезпечення правопорядку на вулицях, у громадських місцях, а також для вирішення проблем безпеки під час проведення масових або інших заходів.
Здійснивши аналіз системи органів виконавчої влади в Україні, можна констатувати, що міліція спеціальний орган виконавчої влади, а її елементи – підсистема, зокрема міліція громадської безпеки, є частиною цієї системи державних органів виконавчої влади.
Відповідно до «Положення про Департамент громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого наказом МВС України від 10 жовтня 2005 р. № 868 До складу міліції громадської безпеки входять: підрозділи патрульно-постової служби, міліції особливого призначення „Беркут”, дозвільної системи та ліцензування, служби дільничних інспекторів міліції, спеціальних установ та конвойних підрозділів міліції. Її діяльність організовується і контролюється Департаментом громадської безпеки МВС України (далі - ДГБ).
Міліція громадської безпеки, як самостійний підрозділ ОВС, являє собою сукупність підрозділів і служб, які, переважно із застосуванням адміністративно-правових форм і методів, із залученням громадськості та у взаємодії з місцевими органами державної влади та самоврядування: забезпечують охорону громадського порядку, попередження злочинності та інших правопорушень на вулицях та інших громадських місцях, охорону власності, прав та законних інтересів громадян, підприємств, організацій, установ від злочинних посягань та інших антигромадських дій; беруть участь в розкритті злочинів та затриманні осіб, які їх вчинили; здійснюють контроль і нагляд за додержанням правил дозвільної системи; надають допомогу в охороні навколишнього природного середовища; контролюють додержання вимог паспортної системи, правил перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства.
Багатофункціональність діяльності міліції громадської безпеки, особливості її правового статусу, завдання, що поставлені сьогодні перед нею суспільством у сфері протидії правопорушенням, вимагають тісної взаємодії з державними органами, органами місцевого самоврядування, установами, громадськістю.
Функціями міліції громадської безпеки є:
Підготовка за дорученням керівництва МВС України інформації про стан охорони громадського порядку і безпеки на території держави та заходи щодо їх поліпшення.
Вживання заходів, спрямованих на забезпечення постійної готовності особового складу ОВС і спецпідрозділів “Беркут” до дій, пов'язаних із ліквідацією та припиненням групових порушень громадського порядку і масових безпорядків під час виникнення надзвичайних ситуацій, а також оголошення в державі режиму надзвичайного чи воєнного стану.
Організація діяльності спеціальних установ міліції щодо охорони затриманих і взятих під варту осіб, вилучення з громадських місць осіб, які підозрюються у бродяжництві або перебувають у стані алкогольного сп'яніння, якщо їх вигляд ображає людську гідність і громадську мораль, або вони втратили здатність самостійно пересуватись чи можуть завдати шкоди оточуючим і собі. Контроль за виконанням постанов судів про адміністративний арешт осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.
Організація роботи та контроль за діяльністю дільничних інспекторів міліції. Аналіз та узагальнення відомостей про стан їх роботи щодо попередження і розкриття злочинів, проведення індивідуальної профілактичної роботи з кримінальними особами та забезпечення правопорядку на адміністративних дільницях.
Забезпечення постійної роботи зі зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ із населенням, громадськими формуваннями. Надання громадянам необхідної правової допомоги та проведення роз'яснювальної роботи з питань профілактики правопорушень і посилення боротьби зі злочинністю.
Організація роботи служб віз і реєстрації, контроль за виконанням нормативних актів із питань оформлення громадянам України та іноземним громадянам документів для виїзду за кордон і в’їзду в державу.
Надання практичної допомоги підрозділам паспортної, реєстраційної та міграційної роботи в ході реалізації покладених на них завдань і здійснення контролю за їх діяльністю. Підготовка інструкцій, вказівок, методичних рекомендацій із питань міграційної та реєстраційної роботи.
Налагодження видачі паспортів громадянам України та реєстрація громадян за місцем проживання. Перевірка виконання посадовими і приватними особами паспортних правил.
Організація роботи з питань розгляду, узагальнення та аналізу пропозицій за листами, заявами та зверненнями громадян. Профілактика причин і умов, що провокують виникнення скарг громадян.
Забезпечення дотримання норм законодавства про громадянство України; подання до комісії при Президентові України з питань громадянства висновків про визначення належності осіб, які постійно проживають в Україні, до громадянства України.
Організація діяльності ОВС щодо виконання законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради та постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів МВС України з питань забезпечення правил виготовлення, ремонту, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї, боєприпасів до неї, вибухових матеріалів, спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозогінної та подразнюючої дії, ліцензування підприємницької діяльності тощо.
Забезпечення особистої охорони працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також членів їхніх сімей та близьких родичів у разі реальної загрози їх життю та здоров'ю.
Охорона громадського порядку та безпеки в приміщеннях судів під час розгляду кримінальних справ та деяких категорій господарських спорів, що викликають значний суспільний резонанс.
Координація діяльності служб Міністерства, органів та підрозділів внутрішніх справ, розташованих у районах, які зазнали радіоактивного забруднення, щодо реалізації Закону України “Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та інших нормативних документів.
Спільне з галузевими службами МВС та Департаментом ветеринарної медицини Мінсільгосппрому України забезпечення проведення охоронно-карантинних заходів із локалізації захворювань тварин і птиці; планування дислокації ветеринарно-міліцейських постів, порядку їх роботи та функціональних обов'язків чергових нарядів.
Аналіз епізоотичної ситуації, налагодження профілактичних заходів гостроінфекційних захворювань тварин та птиці на території України. У разі необхідності підготовка інформації зацікавленим міністерствам і відомствам із питань порушення ветеринарно-санітарних правил.
До завдань міліції громадської безпеки можна віднести:
Забезпечення охорони громадського порядку та безпеки, особливо під час проведення заходів із масовим перебуванням людей; попередження і припинення правопорушень на вулицях та в інших громадських місцях.
Попередження і припинення злочинів.
Активна участь у розкритті злочинів і затриманні злочинців.
Забезпечення особистої та майнової безпеки громадян.
Проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення злочинів та інших правопорушень, здійснення адміністративного нагляду за громадянами, щодо яких його встановлено.
Охорона і конвоювання затриманих і взятих під варту осіб.
Боротьба з бродяжництвом та жебрацтвом.
Профілактика пияцтва і боротьба з порушеннями антиалкогольного законодавства.
Гарантування безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів.
Забезпечення дотримання встановлених правил дозвільної системи, паспортних правил, правил перебування і пересування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства.
Видача дозволів і відповідних документів на виїзд за кордон і в’їзд в Україну у приватних справах.
Налагодження взаємодії органів внутрішніх справ з населенням та громадськими формуваннями.
Забезпечення проведення карантинних і ветеринарно- санітарних заходів у боротьбі з епізоотіями.
Сприяння природоохоронним органам у боротьбі з браконьєрством, порушеннями правил полювання та рибальства.
Надання в межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям і громадським об’єднанням у здійсненні їх законних прав і інтересів.
Так, здійснюючи заходи з профілактики злочинів і правопорушень у громадських місцях, працівники служб громадської безпеки:
попереджують і припиняють злочини, затримують осіб, що їх скоїли або ж підозрюються у їх скоєнні; розшукують осіб, які переховуються від кримінального переслідування і виконання вироку;
охороняють та конвоюють осіб, узятих під варту; виявляють причини та умови, що сприяють скоєнню злочинів, уживають заходів для їх усунення.
Охороняючи власність, права і законні інтереси громадян, підприємств і установ міліція громадської безпеки:
запобігає пошкодженню об'єктів власності, крадіжки майна;
забезпечує недоторканість узятих під варту об'єктів;
сприяє відповідним органам у здійсненні заходів із охорони природних ресурсів, боротьби з браконьєрством і порушеннями правил полювання і рибальства.
Охороняючи права і законні інтереси громадян від злочинних посягань та інших антигромадських дій, допомагаючи громадянам в реалізації їх прав, ця служба:
вживає у встановленому порядку заходи щодо заяв і повідомлень громадян про порушення їх законних прав та інтересів, забезпечує недоторканість їх особи і помешкання, захищає їх честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу і майно;
мобілізує надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних випадків і правопорушень, а також тим, хто знаходиться в громадських місцях у безпорадному стані;
забезпечує збереження знайдених речей, документів і коштовностей;
здійснює адресно-довідкову роботу.
Підрозділи міліції громадської безпеки виконують свої обов'язки гласно, підтримуючи контакти з державними і громадськими організаціями, постійно спілкуючись з населенням, яке, в свою чергу, оцінює роботу міліції за реальним станом громадського порядку.
Правову основу діяльності міліції громадської безпеки становлять: Закон України від 20 грудня 1990 року “ Про міліцію”, Закон України від 26 червня 2000 року “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”; Указ Президента України від 19.07.2005 № 1119 “Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності”.; Постанова КМ України від 04.10.2006 № 1383 “Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ”; Накази МВС україни від 10.10.2005 № 868 “Про затвердження Положення про Департамент громадської безпеки МВС України”; 28.07.1994 № 404, зі змінами, внесеними наказами МВС України від 10.09.2003 № 1030 та від 28.02.2005 № 214, який затвердив “Статут патрульно-постової служби міліції”; 30.09.2008 № 505 “Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку”, 11.11.2010 N 550 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України”, зі змінами і доповненнями, внесеними наказами МВС від 30.07.2005 № 616 та від 25.06.2009 № 283; 28.02.2006 року № 214 “Про створення патрульної служби МВС України та реорганізацію дорожньо-патрульної служби ДАІ», 20 липня 2002 № 743 “Про створення Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України”, 21.01.2005 № 60 “Про затвердження Інструкції про роботу ІТТ ОВС та Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в ОВС України”; 19.11.2003 № 1390 “Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон”; 18.05.2004 № 529 “Про затвердження Положення про підрозділ міліції особливого призначення “Беркут” та інші.
Міліція громадської безпеки здійснює виконує свої завдання у сфері охорони громадського порядку, профілактики та розкриття злочинів у взаємодії з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ, державними та місцевими органами самоврядування і об'єднаннями громадян, у тому числі інших держав, з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та господарювання, підрозділами Міноборони, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби, з посадовими і службовими особами та громадянами, а також надає їм необхідну практичну допомогу.

1.1.2. Особливості організації та управлінням підрозділами міліції громадської безпеки

Зміст та обсяги діяльності по охороні громадського порядку визначають систему необхідних для її здійснення сил та засобів наданих їм оперативно-тактичними можливостями і технічними характеристиками.
Сили служби складаються із наступних груп:
Особовий склад апаратів служби громадської безпеки МВС, УВС, МРВВС, ОВСТ підпорядкованих їм стройових підрозділів та спеціальних відділів міліції;
Особовий склад спеціальних стройових частин міліції;
Працівники інших служб і підрозділів, внутрішніх військ, при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку;
Сили громадськості, позаштатні працівники міліції, ДНД, інші самодіяльні організації населення та громадяни, які приймають участь в ОГП.
Успіх у виконанні силами служби громадського порядку завдань щодо охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю в значній мірі залежить від того як налагоджений апарат управління нею, наскільки оперативно здійснює він керівництво, наскільки вміло враховує специфіку обставин, та місцевий хист в організації служби громадської безпеки.
Міліції громадської безпеки має наступну структуру:
І. Департамент громадської безпеки – найбільший підрозділ, який складається з 5 управлінь та самостійного відділу:
Управління дільничних інспекторів міліції складається з трьох відділів:
загальної профілактики правопорушень;
індивідуальної профілактики кримінальних проявів;
взаємодії з громадськими формуваннями.
Управління організації охорони громадського порядку має у своєму складі два відділи та 1 сектор:
патрульної служби та підрозділу міліції особливого призначення “Беркут”;
охорони громадського порядку;
сектор координації роботи підрозділів в зоні відчуження та безумовного відселення.
Управління масових акцій та охоронних заходів, яке включає три відділи:
масових та мирних акцій;
охоронних та конфліктних заходів;
з питань “ЄВРО-2012”.
Управління спеціальних установ, конвойних підрозділів і судової міліції складається з двох відділів:
спеціальних установ та конвойних підрозділів;
судової міліції.
Управління дозвільної системи та ліцензування, до складу якого входять два відділи:
відділ забезпечення державних дозволів;
відділ ліцензійної роботи.
Самостійний відділ – відділ моніторингу, який узагальнює наявний досвід та бере участь в експериментах із формування позитивного досвіду у відділі ліцензійної роботи; у відомчій діяльності служб Департаменту громадської безпеки, підпорядкованих їм підрозділах на місцях, організації та впровадженні нових форм і методів роботи; готує матеріали для колегій, вносить пропозиції до законодавчих та підзаконних актів стосовно напрямів діяльності служб.
ІІ. Департамент Державтоінспекції МВС України, у підпорядкуванні якого діє спеціальний загін особливого призначення “Кобра”.
ІІІ. Управління ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів.
Департамент громадської безпеки МВС України та його підрозділи у складі територіальних органів внутрішніх справ зазнає останнім часом суттєвих реформаційних перетворень, пов’язаних із вдосконалення організації охорони громадського порядку і безпеки дорожнього руху; налагодження співпраці, довірчих відносин міліції з населенням, активізації залучення громадян до участі в охороні громадського порядку; суттєвого зміцнення професійного ядра, підвищення кваліфікації особового складу патрульної служби; усунення факторів дублювання функцій окремих підрозділів; ефективнішого використання особового складу, оптимізації чисельності підрозділів громадської безпеки, працівники якого найчастіше контактують з населенням.
Міністерством внутрішніх справ 2009 рік оголошено роком міліції громадської безпеки, роком протидії вуличній злочинності та злочинам проти особистого майна громадян.
Організація служби громадської безпеки органів внутрішніх справ здійснюється за допомогою системи її підрозділів, які перебувають між собою у певному зв'язку, що базується на підпорядкуванні нижчих апаратів вищим, координації й взаємозв'язку з іншими підрозділами органів внутрішніх справ. Ця система складається з трьох ланок.
Вищою ланкою є Департамент громадської безпеки (ДГБ) МВС України, який здійснює в межах своєї компетенції загальне керівництво підвідомчою службою, забезпечує управління діяльністю всіх нижчих апаратів.
Друга ланка охоплює управління (відділи) ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Третю ланку становлять відділення, сектори підрозділів громадської безпеки (охорони громадського порядку) в міських, районних (управліннях) відділах внутрішніх справ.
Кожній ланці підрозділів міліції громадської безпеки властиві свої особливості. Так, зміст діяльності підрозділів Департаменту громадської безпеки полягає у здійсненні організаційно-методичного керівництва роботою апаратів нижчого рівня, наданні їм практичної допомоги, здійснення контролю та перевірки виконання покладених на них завдань, узагальненні та поширенні позитивного досвіду роботи, забезпеченні зв'язку підрозділів служби з населенням та громадськістю, розробці проектів нормативних актів та методичних вказівок з питань служби, зборі, обробці та аналізі інформації, моніторингу ефективності використання сил та засобів на місцях, у підготовці та здійсненні на цій основі конкретних організаційних заходів.
Обласні підрозділи міліції громадської безпеки є безпосередніми організаторами практичного виконання завдань, покладених на структурні підрозділи. Їх діяльність здійснюється у взаємозв’язку з державними та громадськими організаціями. Місцеві – не тільки виконують організаційні функції, а й безпосередньо беруть участь в охороні громадського порядку.
Визначивши, основні структурні елементи міліції громадської безпеки наведемо основні завдання служб, що входять до її системи.
Так, основні завдання працівників служби дільничних інспекторів міліції віднесено:
проведення загальної та індивідуальної профілактичної роботи серед жителів адміністративної дільниці. Охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на території, що обслуговується;
робота з населенням та громадськими формуваннями на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку та громадської безпеки, профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю;
участь разом з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ у виявленні, попередженні, припиненні адміністративних правопорушень та злочинів, а також у розкритті злочинів, учинених на території адміністративної дільниці.
Основними завданнями патрульно-постової служби міліції визнано:
охорона громадського порядку та громадської безпеки громадян;
виявлення та припинення правопорушень, що скоюються на вулицях, обєктах транспорту та в інших громадських місцях, активна участь у розшуку і затриманні осіб, які їх вчинили;
виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень на вулицях та в інших громадських місцях, вжиття заходів до їх усунення;
здійснення нагляду за дотриманням громадянами постанов та рішень органів державної влади з питань охорони громадського порядку.
Що стосується повноважень міліції громадської безпеки щодо здійснення дозвільної системи, то вони наступні:
видача дозволі на придбання, зберігання, перевезення та використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів;
контроль за видачею дозволів на придбання, зберігання .;
Міліція особливого призначення “Беркут” це високомобільний спеціальний загін, створений для боротьби зі злочинністю, забезпечення правопорядку під час проведення загальнодержавних, громадсько-політичних, спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів, проведення спеціальних операцій та охорони громадського порядку.
Основні завдання та функції підрозділів міліції особливого призначення “Беркут” такі:
охорона прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань та інших антигромадських дій;
постійна готовність до дій у ситуаціях, що ускладнюють оперативну обстановку в регіонах держави;
боротьба з організованою злочинністю;
участь у проведенні спеціальних операцій із затримання озброєних злочинців, членів організованих злочинних угруповань, звільнення заручників, припинення терористичних актів, відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди, транспортні засоби або звільнення їх у разі незаконного захоплення;
забезпечення громадського порядку при проведенні масових заходів;
запобігання та припинення групових порушень громадського порядку і масових безпорядків тощо.
Основні завдання щодо охорони забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів і для охорони установ судових експертиз покладаються на підрозділ судової міліції “Грифон”.
Під час виконання покладених на них завдань працівники спецпідрозділу :
забезпечують згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу;
забезпечують заходи безпеки при розгляді судових справ у всіх інстанціях, працівників правоохоронних органів, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, членів їх сімей і близьких родичів;
уживають необхідні заходи для забезпечення безпеки судді, членів Уживають необхідні заходи для забезпечення безпеки при надходженні заяви учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, звернення керівника відповідного Державного органу.
охороняють приміщення і території установ судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України, а також забезпечують режим утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу;
здійснють оперативно-розшукову діяльність з метою отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб;
здійснюють вивчення рішень (постанов) про застосування спеціальних заходів безпеки осіб, узятих під захист, а також інших матеріалів, які зумовили прийняття такого рішення, а також розробку план-розрахунку ГУМВС, УМВС на здійснення спеціальних заходів безпеки та підготовку клопотання перед відповідними органами про їх скасування.
здійснюють обмін інформацією із зацікавленими органами та підрозділами внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади з питань забезпечення безпеки осіб, відносно яких здійснюються заходи особистої безпеки.
Основні завдання служби міліції з охорони та конвоювання затриманих та взятих під варту осіб:
охорона осіб, які знаходяться в ізоляторах тимчасового тримання;
конвоювання з ІТТ і слідчих ізоляторів у районні (міські, окружні) суди на їх виїзні засідання і назад, охорона взятих під варту під час засідання цих судів;
конвоювання взятих під варту з ІТТ у слідчі ізолятори і назад на обмінні пункти на планових маршрутах конвоювання і назад.
Найважливішою умовою успішного виконання поставлених перед міліцією громадської безпеки завдань є інформаційно-аналітична робота, яка включає в себе збір, узагальнення та аналіз інформації про стан оперативної обстановки та охорони громадського порядку силами даної служби.
При аналізі оперативної обстановки враховуються географічні та соціально-економічні особливості території, яка обслуговується, чисельність та склад населення, кількість та можливості наявних сил та засобів, пори року та доби, кліматичні умови.
Велике значення для цієї служби має аналіз стану громадського порядку, дані про кількість, динаміку та структуру злочинності, правопорушень на вулицях та в громадських місцях, дорожнього руху тощо.
Для вивчення та аналізу оперативної обстановки використовуються, перш за все, статистична звітність, оперативні й робочі карти та інші документи, які відображають стан охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, а також інформація органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, повідомлення державних та громадських організацій, заяви громадян та повідомлення засобів масової інформації.
Одним з найважливіших елементів належної організації діяльності підрозділів громадської безпеки є прийняття відповідних управлінських рішень та забезпечення їх реалізації наявними силами та засобами.
Основними видами рішень є відомчі акти управління, в яких, наприклад, відображається розстановка сил та засобів згідно з планами комплексного використання їх в охороні громадського порядку.
Важливим видом управлінського рішення є плани роботи територіальних апаратів та структурних підрозділів міліції громадської, зміст яких становить робочу програму діяльності цих апаратів та підрозділів на відповідний календарний період (рік, квартал, місяць).
У перспективних планах містяться найбільш важливі організаційні заходи, виконання яких потребує тривалих зусиль та забезпечує успішне вирішення основних завдань органів внутрішніх справ. Вони розробляються апаратами МВС України, ГУМВС, УМВС та великих міськрайорганах.
Крім перспективних планів, в організації служби підрозділів міліції громадської безпеки широко використовуються різноманітні спеціальні плани. Вони складаються з метою організації роботи служби в умовах складної оперативної обстановки, надзвичайних обставин, коли вимагаються максимальні зусилля цієї служби або комплексне використання сил та засобів для здійснення цільових заходів та операцій.

1.1.3. Взаємодія міліції громадської безпеки з іншими підрозділами органів внутрішніх справ і громадськістю

Ефективність діяльності міліції громадської безпеки передусім залежить від рівня професійної підготовки працівників підрозділів, що входять до її складу, умілого використання технічних і спеціальних засобів, тактичних методів та прийомів з охорони громадського порядку і безпеки в різних ситуаціях, чіткої взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, місцевими органами влади і громадськістю.
Вирішенню вказаних завдань сприяє раціональне розміщення сил і засобів служби, що здійснюється на підставі дислокації маршрутів патрулювання і постів відповідно до обов'язкових норм щоденного виставлення нарядів міліції і виходу на лінію патрульних автомобілів і інших транспортних засобів.
Основною формою організації охорони громадського порядку є комплексне використання сил і засобів міліції з охорони громадського порядку відповідно до плану єдиної дислокації.
Статут патрульно-постової служби України зазначає, що також як самостійні формі можуть застосовуватись:
охорона громадського порядку за зонами, патрульними дільницями,
патрулювання спеціальних мобільних груп для боротьби з найпоширенішими правопорушеннями, що вчинюються у громадських місцях,
виставлення постійних піших постів у криміногенних місцях;
використовуватись кінні наряди в лісопаркових зонах; пересувні пункти міліції у віддалених від міськрайвідділу мікрорайонах.
На рівні з цим організація охорони громадського порядку в містах, мікрорайонах відбувається за планом комплексного використання сил і засобів міліції. Він розробляється на весняно-літній і осінньо-зимовий періоди, виходячи з аналізу оперативної ситуації та наявних сил і засобів.
При розробці єдиної дислокації здійснюються заходи:
рекогносцировка території району (міста) з метою виявлення факторів, що впливають на оперативну обстановку та визначення кількості постів, маршрутів і міжпатрульних дільниць. Особлива увага приділяється вивченню соціально-економічних умов, визначенню кількості населення, криміногенних місць на території району (міста), розташуванню особливо важливих об'єктів, підприємств та установ, у тому числі, що працюють у 2-х та 3-х змінному режимі, комерційних підприємств, відділень Ощадбанку тощо;
вивчення оперативної обстановки на вулицях та в інших громадських місцях на основі аналізу злочинів за видами, місцем їх скоєння за певний період (квартал, півріччя тощо);
уточнення постів та маршрутів патрулювання міліції служби охорони, ДАІ та інших служб міськрайвідділу, коригування за участю цих служб, а також визначення постів і маршрутів стройового підрозділу ПС;
визначення і розробку постів та маршрутів патрульних нарядів із зазначенням назви підрозділу, виду нарядів, зони дії, меж, протяжності, місць зупинок і особливих обов'язків на посту, маршруті, чинників, на які необхідно звернути увагу при патрулюванні;
визначення твердих норм щодобового виставлення патрульних нарядів на службу, виходячи із штатної чисельності особового складу підрозділів, відповідно до п. 37 Статуту патрульно-постової служби міліції України.
Сутність комплексного використання сил органів внутрішніх справ полягає в тому, що, виконуючи свої безпосередні обов'язки, вони одночасно в районі свого поста і маршруту вирішують загальні завдання ПС з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Розстановка сил різних служб органів внутрішніх справ здійснюється з урахуванням місць і часу їх безпосередньої роботи. В результаті забезпечується оптимальне використання всіх наявних сил, максимальне перекриття патрульними нарядами території міст та інших населених пунктів.
Комплексний підхід дозволяє не тільки раціонально розставити сили і засоби, але й залучати до охорони громадського порядку додаткові сили, збільшувати кількість нарядів на вулицях міст та в інших громадських місцях, створювати їх найбільшу щільність там, де ускладнюється оперативна обстановка.
Однак на рівні з раціональним розставленням сил та засобів найбільш ефективною і розповсюдженою формою нагляду є патрулювання на автомобілях. Використання транспортних засобів створює зручності для працівників міліції, дозволяє розширити межі ділянки обслуговування, вести нагляд маневрено, у потрібних випадках здійснювати оперативне переслідування і затримку порушників.
Отже, комплексне використання сил та засобів міліції на підставі єдиної дислокації є основною формою охорон громадського порядку в нашій державі. Його основне призначення полягає у створенні ефективної системи реагування органів внутрішніх справ на зміни в оперативній обстановці шляхом раціонального використання наявних сил та засобів як міліції, так і інших учасників забезпечення громадського порядку.
На сьогоднішній день актуальності набуває така форма охорони, як охорона громадського порядку за зонами. На наш думку, цей спосіб також можна вважати різновидом комплексного використання сила та засобів ОВС.
Зона охорони громадського порядку визначається як частина території населеного пункту, яка, в свою чергу, поділяється на дільниці. Для обслуговування зони визначається група працівників структурних підрозділів міськрайоргану внутрішніх справ.
Зона охорони громадського порядку є основною складовою частиною комплексу профілактичних заходів щодо попередження і розкриття злочинів. Для оперативного обслуговування зони формуються сили в складі: старших дільничних, дільничних інспекторів міліції (з розрахунку – один старший дільничний інспектор міліції на 3-4 дільничних), кримінальної служби у справах дітей (КССД), а також підрозділів державної охорони (ДСО) та БМОП «Беркут», у місцях постійного несення служби, нарядів Патрульної служби МВС України, відповідно до плану комплексного використання сил та засобів в охороні громадського порядку (єдина дислокація). У разі меншої статної чисельності вказаних працівників відповідного підрозділу закріпляється за декількома зонами. В ОВС, де оперативний склад працює за лінійним принципом ввести за правило обов’язкову присутність керівників ВКР на проведення інструктажів особового складу, що залучається до охорони громадського порядку.
Особливістю зонального методу забезпечення правопорядку є те, що громадянам надається можливість безпосередньо за місцем проживання реалізовувати свої конституційні права на звернення, забезпечується надійний зв'язок між міліцією і населенням у вирішенні правоохоронних завдань. Крім цього, адміністративна зона виконує функції відділення міліції і за допомогою задіяних у ній представників галузевих служб здатна самостійно вирішувати комплекс завдань із недопущення протиправних проявів, їх профілактики, попередження та розкриття злочинів. Організація роботи зони охорони громадського порядку здійснюється за наказом начальника органу внутрішніх справ, згідно з яким визначаються відповідальний від керівництва міськрайоргану, старший адміністративної зони, задіяний особовий склад, межа адміністративної зони, режим несення служби, форми взаємодії, система контролю.
Безпосереднє керівництво та контроль за роботою старших зон охорони громадського порядку здійснює начальник органу, його заступники і, як виняток, начальники підрозділів карного розшуку та дільничних інспекторів міліції.
Закріплений за зоною відповідальний від керівництва міськрайоргану дає принципову оцінку роботі працівників зони охорони громадського порядку в цілому, вказує на недоліки в питаннях взаємодії щодо попередження та розкриття злочинів, забезпечення охорони громадського порядку, визначає основні завдання на наступний місяць.
Старший зони щоденно організовує і координує роботу усіх працівників відповідно до плану роботи та отриманих завдань як в цілому по зоні, так і по лініях служб, представники яких закріплені за адміністративною зоною.
На зоні охорони громадського порядку організовується взаємодія з іншими правоохоронними органами, органами місцевої влади та самоврядування, командуванням військових частин, які дислокуються в територіальних межах, та робота позаштатних працівників і громадських формувань.
Зони поділяються на дільниці, яким присвоюються номери. Розміри та межі дільниці встановлюються начальником міськрайоргану і за необхідності переглядаються з урахуванням чисельності працівників окремих підрозділів, стану оперативної обстановки, складу проживаючого на ній населення, особливостей території. За потреби можуть утворюватися спеціальні дільниці для обслуговування ринків, місць відпочинку, готелів, промислових об'єктів та інших місць без постійно проживаючого населення.
Виходячи з місцевих умов і особливостей окремих мікрорайонів міста (району), зони охорони громадського порядку за наказом начальника міськрайоргану можуть укрупнюватися з одночасним збільшенням кількості працюючих там працівників.
З метою контролю за станом оперативної обстановки на адміністративній зоні, особистого внеску кожного працівника, закріпленого за нею, щотижнево в передбачений графіком день і час (за участю відповідального під керівництва міськрайоргану) на нараді підводяться підсумки роботи безпосередньо на зонах охорони громадського порядку. У роботі наради можуть брати участь представники органів місцевої влади та самоврядування, керівники громадських формувань.
Підведення підсумків роботи на зонах охорони громадського порядку протокольно оформлюється старшим зони. У подальшому такі протоколи узагальнюються та з метою подальшого контролю за реалізацією прийнятих рішень доповідаються начальнику міськрайоргану.
При несенні служби по охороні громадського прядку за вказаними напрямками режим роботи особового складу встановлюється за щомісячним графіком, який складається заступником командира підрозділу патрульної служби і затверджується начальником міськрайліноргану ГУМВС-УМВС. У ньому вказуються дні та години несення служби кожним працівником, їх вихідні дні (середньодобова тривалість службового часу протягом місяця не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня). Середньодобова тривалість службового часу не повинна перевищувати 10 годин на тиждень. У необхідних випадках особи рядового та начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Протягом зміни особовому складу надається 1 година для відпочинку та приймання їжі. Із загальної тривалості службового часу перерва виключається. У необхідних випадках провадиться підміна нарядів. Час проведення інструктажів, службових нарад, учбових занять і підготовки техніки до її використання вважається службовим. Особовий склад для несення патрульно-постової служби використовується в будь-який час доби. Вихідні дні надаються за графіком, при цьому раз на місяць два вихідні повинні припадати на суботу та неділю. При змінній службі та безперервному чергуванні встановлюється однакова тривалість денної, вечірньої та нічної зміни.
Ще однією із форм організації охорони громадського порядку є охорона території за принципом патрульної дільниці.
Патрульна дільниця – частина території міста (району), що обслуговується одним-двома громадськими пунктами охорони порядку, за якою для охорони правопорядку закріплюються дільничні інспектори міліції, працівники карного розшуку, БНОН, ДСБЕЗ, міліціонери ПСМ, ДПС ДАІ, ДСО, а також військовослужбовці СМВЧМ та громадськість.
Мета такого закріплення полягає в тому, щоб підвищити відповідальність особового складу за кінцевий результат роботи, створити додаткові можливості для підвищення ефективності патрульно-постових нарядів за рахунок більш глибокого вивчення міліціонерами стану оперативної обстановки, особливостей патрульної дільниці та контингенту населення, їх тісного повсякденного контакту для вирішення завдань попередження на ранніх стадіях можливих правопорушень.
Створенню патрульної дільниці має передувати значна підготовча робота. Через рекогносцировку на місцевості вивчаються особливості території, виявляються несприятливі для несення служби чинники (відсутність освітлення тощо), у тому числі в залежності від пори року з'ясовується режим роботи підприємств, видовищних та розважальних закладів, місць торгівлі і т. ін. Все це враховується при розробці постів і маршрутів патрулювання.
Середня чисельність населення, яке проживає на території обслуговування однієї патрульної дільниці, не повинна перевищувати 10-15 тис. чол., довжина вулиць та провулків – 11-15 км.
Кількість патрульних дільниць у населеному пункті (районі) визначається залежно від наявних сил та засобів органів внутрішніх справ, з урахуванням оперативної обстановки, що склалася на території патрульної дільниці, інших місцевих умов і особливостей, при цьому кожна патрульна дільниця охоплює, як правило, декілька дільниць дільничних інспекторів міліції.
Кожній патрульній дільниці наказом начальника міськрайоргану ГУМВС, УМВС присвоюється номер та призначається начальник патрульної дільниці з числа командирів стройових підрозділів (при наявності таких) або дільничних інспекторів міліції. За кожною патрульною дільницею має бути закріплений патрульний автомобіль або пересувна міліцейська група, керівник якої одночасно може бути і начальником патрульної дільниці.
Відповідно до Статуту ПСМ України, межі патрульних дільниць наносяться на оперативні карти (плани, схеми) у чергових частинах органів внутрішніх справ, на території обслуговування яких знаходяться дільниці.
Начальник патрульної дільниці призначається наказом начальника органу внутрішніх справ, до території якого входить патрульна дільниця, є організатором роботи на патрульній дільниці і відповідає за стан правопорядку на її території, організацію несення служби усіма патрульно-постовими нарядами, своєчасну розстановку нарядів, ефективне та якісне виконання ними своїх функціональних обов'язків, їх управління та контроль за несенням служби, підтримання зв'язку між нарядами та черговим по міськрайоргану.
Свою роботу начальник патрульної дільниці спрямовує на тісну співпрацю з місцевими органами влади, громадськими формуваннями, депутатами сільської, селищної, міської, районної у місті ради, народними депутатами України.
У період несення служби начальник патрульної дільниці підпорядковується черговому по міськрайоргану.
Організацію охорони громадського порядку за принципом патрульної дільниці рекомендується запроваджувати в населених пунктах та районах, де відсутні підрозділи патрульно-постової служби міліції.
Пости та маршрути патрулювання розробляються для всіх сил, які приймають участь в охороні громадського порядку на патрульній дільниці, з урахуванням вимог Статуту ПСМ України, а їх кількість повинна перевищувати число маршрутів, що перекриваються в одну зміну. Такий підхід дозволяє здійснювані маневрування нарядами залежно від можливих змін оперативної обстановки.
При наявності достатньої кількості задіяних на патрульній дільниці сил та засобів, особливо автотранспорту, декілька нарядів, що несуть службу на суміжних постах та маршрутах патрульної дільниці, можуть об'єднуватися в пересувні міліцейські патрульні групи. Старший автопатруля одночасно є старшим патрульної групи, маршрут патрулювання якої розробляється таким чином, щоб забезпечити постійний контроль за несенням служби пішими нарядами патрулювання, а в разі необхідності надати їм практичну допомогу при затриманні правопорушників.
Міліціонери підрозділу ПСМ, які закріплені на постійне несення служби на патрульній дільниці, в окремих випадках можуть залучатися до охорони громадського порядку за межами цієї патрульної дільниці (для цільового відпрацювання певної території населеного пункту, району, області – за рішенням начальника органу внутрішніх справ; при переслідуванні злочинця або інших тимчасових обставинах – за командою чергового по органу внутрішніх справ).
Всі патрульно-постові наряди, які несуть службу на території певної патрульної дільниці, поступають в оперативне підпорядкування начальника патрульної дільниці.
На кожний маршрут патрулювання (пост) складаються картки. Картки зберігаються в картотеці чергової частини. Вони видаються інспекторам при заступленні на службу і здаються ними по закінченню роботи.
Важливим напрямом роботи міліції громадської безпеки є співпраця з іншими органами влади та населенням у сфері охорони правопорядку.
Основними напрямами такої взаємодії є:
розробка та здійснення узгоджених заходів щодо запобігання, виявлення адміністративних правопорушень та злочинів;
здійснення комплексного впливу на соціальні передумови злочинів і адміністративних деліктів;
здійснення провадження у справах про адміністративні проступки;
обмін інформацією про наміри окремих осіб і способи вчинення ними окремих правопорушень;
внесення до відповідних інстанцій, міністерств та відомств пропозицій щодо усунення виявлених причин та умов, які сприяють вчиненню правопорушень, та пропозицій щодо змін та доповнень чинного законодавства.
Зовнішнім проявом спільної діяльності суб’єктів боротьби з правопорушеннями є форми взаємодії.
У широкому аспекті форми взаємодії розглядають у вигляді чотирьох блоків:
1) обмін інформацією;
2) спільна розробка управлінських рішень;
3) реалізація розроблених управлінських рішень (при настанні певних строків та виникненні відповідних ситуацій);
4) проведення інших погоджених заходів, які не були передбачені письмовими управлінськими рішеннями.
Так, стаття 11 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. передбачає такі форми взаємодії міліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку:
1) спільне з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками патрулювання і виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюється Державною прикордонною службою України, прикордонної смуги; участь в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування;
2) проведення разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин та умов перебування невідомих осіб;
3) участь у заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.
Таким чином, взаємодія міліції громадської безпеки з іншими підрозділами органами внутрішніх справ, місцевими органами влади і громадськості має суттєве значення для стабілізації стану криміногенної обстановки на відповідній території, підвищення іміджу ОВС, створення умов для використання механізмів громадянського суспільства у забезпеченні правопорядку.

Питання для самоконтролю

Поняття, завдання та функції міліції громадської безпеки.
Особливості правового регулювання діяльності міліції громадської безпеки.
Система та структура міліції громадської безпеки.
Сили та засоби підрозділів міліції громадської безпеки.
Завдання основних підрозділів міліції громадської безпеки:
патрульної служби;
міліції особливого призначення „Беркут;
підрозділів дозвільної системи та ліцензування;
служби дільничних інспекторів міліції;
спеціальних установ та конвойних підрозділів міліції.
6. Управління підрозділами міліції громадської безпеки.
7. Взаємодія міліції громадської безпеки з іншими підрозділами органів внутрішніх справ і громадськістю.

Теми рефератів

Організації діяльності підрозділів міліції громадської безпеки у містах та сільській місцевості
Інформаційне забезпечення діяльності міліції громадської безпеки.
Досвід охорони громадського порядку в інших країнах світу та його впровадження в Україні.

Теми доповідей
Роль чергових частин органів внутрішніх справ щодо управління нарядами міліції.
Особливості форм та методів адміністративної діяльності міліції громадської безпеки.

Перелік рекомендованих джерел

Адмiнiстративна дiяльнiсть. Частина особлива: Пiдручник / За заг. ред. О.М.Бандурки. - Харкiв: Ун-т внутр. справ, 1998. – 305 с.
Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ (Загальна частина). Підручник //Авт. колектив (Ю.І. Римаренко, Є.М. Моісеєв, В.І. Олефір – керівники).– К.: КНТ. 2008. –816 с.
Адміністративна діяльність міліції / За заг. ред. акад. АПрНУ, проф. О.М. Бандурки: Підручник. Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2004. 448с.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підруч. для слухачів та курсантів вузів МВС України / За ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: КМУЦА, 1999. – 178 с.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник. К.: УАВС, 1995. 177с.
Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки.Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, “Еспада”, 2000. 368с.
Теорія управління органами внутрішніх справ: Підруч. / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – С. 510.
Положення про Департамент громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 10 жовтня 2005 р. № 868
Про затвердження положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України: Наказ МВС України від 11.11.2010 № 550.
Про затвердження Положення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 року //Зібрання законодавства України. – Офіційне видання. – 2000. –Т. 5.–1997.
Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622//Офіційний вісник України. – 1998.–№42.–Ст.1574.
Про затвердження Положення про підрозділ міліції особливого призначення “Беркут”: Наказ МВС України № 529 від 18 травня 2004 р.
Положення про підрозділ швидкого реагування Беркут: Наказ МВС України від 31 серпня 1998 року № 636. - К:.: МВС України, 1998.
Положення про спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» : Наказ МВС України № 1390 від 19.11.2003.
Наказ МВС України № 60 від 21 січня 2005 р. “Про затвердження Інструкції про роботу ізоляторів органів внутрішніх справ для та Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України”.
Статут патрульно-постової служби міліції України: Затверджений наказом МВС України від 28 липня 1994 р. № 404 // Інформаційний бюлетень (тексти нормативних актів міністерств і відомств України). – 1994. – № 22
Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку: Наказ МВС України від 30.09.2008р. № 505.
Голосніченко І.П. Охорона громадського порядку на дільниці. – К., 1995. – С.76
Посібник старшого інспектора патрульної служби: – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. – 336 с.
Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // ВВР. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
1.2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ на транспорті

1.2.1. Особливості правового регулювання діяльності транспортної міліції.

Залізничний, водний та повітряний транспорт відіграє значну роль у розвитку економіки держави і це обумовлює увагу до цієї галузі господарства з боку законодавчої і виконавчої влади. Органи правопорядку на об’єктах транспорту існували на території України з часів її входження до складу Російської імперії. Вже у 40-х роках XIX ст. на залізницях, що прокладалися в тогочасній Росії, були утворені жандармські команди та ескадрони, які підпорядкувалися міністерству шляхів і сполучень. Адже потік пасажирів з кожним роком на них постійно збільшувався, що, як наслідок, призводило до зростання рівня злочинності на об’єктах транспорту.
У 1867 р. створюються жандармські поліцейські управління на залізницях з окремими відділками, що розміщувалися приблизно на кожних 200 км. залізничного шляху. На великих станціях почали чергувати унтер-офіцери, функції яких відповідали аналогічним функціям царської жандармерії - стежити за дотриманням правопорядку. Вони підпорядковувались департаменту поліції.
До 1895 р. на території України діяло 5 жандармських поліцейських управлінь залізниць: Київське, Кременчуцьке, Одеське, Харківське і Харківсько-Царицинське з 30-ма відділами. До червня 1914 р. на українських залізницях несли службу 62 генерали та офіцери, 53 вахмістри, 1355 унтер-офіцерів, які здійснювали на залізницях функції як загальної поліції, так і політичної.
Вже в перші роки після розпаду Російської імперії на об'єктах транспорту були створені спеціальні органи, які в наш час представлені органами внутрішніх справ на транспорті (так, Декретом РНК 25 липня 1919 р. була створена річкова міліція, завдання і функції якої були викладені в Положенні „Про річкову Радянську робітничо-селянську міліцію”, а Постановою РНК УРСР від 05 червня 1919 р. було прийняте Положення „Про залізничну і водну міліцію”).
Початок правовому закріпленню організації транспортної міліції на об’єктах авіаційного транспорту було покладено ще за радянських часів наказом МВС СРСР № 0406-1971 р. “Про створення підрозділів міліції та слідства на авіаційному транспорті”. У липні 1971 р. на об’єктах авіаційного транспорту було утворено 200 підрозділів міліції загальною чисельністю 3556 осіб (мається на увазі в межах Радянського Союзу). Органи внутрішніх справ на підприємствах метрополітену беруть свій початок з 1980 року, коли для забезпечення безпеки учасників Московської літньої Олімпіади на станціях метрополітену у містах Москва, Ленінград (Санкт-Петербург), Київ були утворені пункти міліції, які увійшли до складу міськуправлінь МВС.
Розбудова незалежної держави Україна, переорієнтація державної політики і всіх видів соціальної діяльності мають важливе значення і для органів внутрішніх справ на транспорті, які несуть на собі головне навантаження по охороні громадського порядку та громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю на залізничних станціях, вокзалах, транспортних мережах, в акваторіях морських і річкових портів, в аеропортах і виконують свої завдання у специфічному середовищі функціонування транспортної системи України.
Особливості цього середовища, своєрідність оперативної обстановки не тільки обумовлюють особливості структурної побудови органів внутрішніх справ на станціях і в портах, але і в значній мірі визначають специфіку спрямованості діяльності цих органів у боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку і громадської безпеки в трьох головних сферах діяльності транспортної системи, а саме: вантажні перевезення; пасажирські перевезення; забезпечення безпеки громадян, пасажирів, персоналу і екіпажів транспортних засобів.
Перед підрозділами органів внутрішніх справ на транспорті стоять задачі, аналогічні тим, які виконують і територіальні органи внутрішніх справ, але здійснюють вони їх в особливих специфічних умовах. До таких умов належать:
- відсутність на території обслуговування підрозділів ОВС на транспорті житлового сектору;
велика протяжність ділянок обслуговування, що спричиняє розосередження сил служби міліції громадської безпеки. Патрульно-постові наряди часто несуть службу на великій відстані один від одного і від чергових частин, тобто ліній контролю, що й ускладнює надання їм допомоги. У багатьох випадках постові і патрульні несуть службу на одиночних постах і маршрутах при супроводі пасажирських поїздів;
цілодобова робота транспорту, що зумовлює необхідність виставлення нарядів практично протягом усієї доби з урахуванням оперативної обстановки. Це положення найбільш повно стосується роботи залізничного і повітряного транспорту. Обсяг пасажирських перевезень на водному транспорті не настільки великий;
значне скупчення людей і матеріальних цінностей на невеликих ділянках, відносно вільний доступ до речей пасажирів, вантажів та інших матеріальних цінностей. Незважаючи на зростання мережі камер зберігання ручної поклажі пасажирів, наявність спеціальної відомчої охорони, опечатування вагонів і контейнерів, доступ сторонніх осіб до вантажів і речей пасажирів залишається відносно вільним;
наявність сезонних, тижневих та добових коливань рівня пасажиро- та вантажопотоків;
можливість цілодобового, досить вільного використання транспорту для пересування після вчинення злочину з метою переховування;
постійний рух осіб, які користуються транспортом, їх проживання поза зонами оперативного обслуговування транспортних органів внутрішніх справ;
не спів падання у більшості випадків місць виявлення злочину з місцем його вчинення (факти крадіжок з вагонів, морських та річкових суден, літаків цивільної авіації, наприклад, виявляються в багатьох випадках дуже далеко від місця їх вчинення);
наявність особливості вертикального підпорядкування лінійних підрозділів ОВСТ на різних видах транспорту. Так наприклад управління, лінійні відділи, лінійні відділення, лінійні пункти міліції на залізничному транспорті безпосередньо підпорядковані Департаменту транспортної міліції МВС України, а в свою чергу лінійні відділи, лінійні відділення, лінійні пункти міліції на авіаційному та водному транспорті, а також у метрополітені – територіальним обласним і міським управлінням МВС України;
зосередження на об’єктах транспорту досить значної кількості неповнолітніх, які, користуючись безконтрольністю з боку батьків, приходять на його об'єкти з цікавості та з метою “подорожування”, а в окремих випадках – для вчинення дрібних крадіжок і т. ін.
Транспортна міліція є важливою складовою частиною органів внутрішніх справ України. Завдання і обов'язки, покладені державою на транспортну міліцію, випливають із завдань транспорту і його прямого призначення (перевезення пасажирів та вантажів) і виконується різними підрозділами, які в організаційному відношенні належать до складу центральних органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами.
Правовою основою діяльності транспортної міліції є Конституція України, Закон України "Про міліцію", інші законодавчі акти держави, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, ратифікована у встановленому порядку, міжнародні правові акти, а також спільні накази, постанови, інструкції МВС України і Міністерства транспорту і зв’язку України, Адміністрації залізничного транспорту, Державної адміністрації авіаційного транспорту, Департаменту морського і річкового транспорту, Генеральної прокуратури.
До основних нормативних документів, якими керуються підрозділи транспортної міліції в своїй повсякденній діяльності, можна віднести: Конституцію України, Закони України “Про прокуратуру”, „Про транспорт” від 10.11.1994 року , „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15.02.1995року, “Про міліцію” від 20.12.1990року , „Про залізничний транспорт” від 04.07.1996року, “Про звернення громадян” від 1996 року, “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22.06.2000 року, “Про затвердження Дисциплінарного статуту Міністерства внутрішніх справ” від 22.02.2006 року; Укази Президента України від 17.10.00 №1138 “Положення про Міністерство внутрішніх справ України”та від 18.02.03 № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; Постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.06 №1767 „Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки”; накази МВС України: від 28.07.1994 № 404 „Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України” (зі змінами, внесеними наказами від 06.07.01 № 533, від 10.09.03 № 1030, та від 06.09.04 № 1009), від 09.12.98 № 898 „Про визначення дати святкування професійного свята працівників транспортної міліції України”, від 30.07.98 № 555 „Про затвердження Положення про стройовий підрозділ міліції по забезпеченню громадського порядку та супроводженню поїздів УМВСТ, лінійного відділу, управління”, від 02.02.04 № 94 „Про затвердження положень про територіальні та транспортні органи МВС України”, від 27.02.04 № 213 “Про розмежування зон оперативного обслуговування між територіальними та транспортними органами МВС України”, від 28.02.05 № 131 „Про реорганізацію підрозділів транспортної міліції”, від 17.06.05 № 540 „Положення про Департамент громадської безпеки МВС України”, від 30.11.05 № 1210 „Про затвердження Примірного положення про лінійне управління МВС України на транспорті”, 19.01.07 № 16 „Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” (змінений наказом МВС України від 22.07.2007 №254), від 04.06.07 № 190 “Про нормативне забезпечення організаційно-штатної роботи”, від 11.02.08 № 58 “Про внесення змін та доповнень до Положення про Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, затвердженого наказом МВС України від 06.06.05 № 427”, від 09.07.09 № 302 „Про затвердження Положення про Департамент транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України” та багато інших.

1.2.2. Поняття, завдання, система та функції органів внутрішніх справ на транспорті
Транспортна міліція - це спеціалізований державний орган, який покликаний стояти на сторожі стабільного функціонування транспортних артерій держави, безпеки вантажних і пасажирських перевезень, захищати особисті та майнові інтереси громадян від злочинних посягань, підтримувати належний порядок на об'єктах залізниць, морського і річкового флоту, в аеропортах та об'єктах метрополітену.
Діяльність транспортної міліції будується на принципах законності, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами транспортних підприємств, громадськими організаціями цих підприємств і населенням. У підрозділах транспортної міліції, як і взагалі в органах внутрішніх справ, не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, які переслідують політичну мету. При виконанні службових обов'язків співробітники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних та громадських об'єднань.
Основними завданнями транспортної міліції є: забезпечення особистої безпеки пасажирів, захист їх прав і свобод, законних інтересів; попередження правопорушень і їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів на об'єктах транспорту, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення в межах своєї компетенції безпеки руху транспорту; захист особистої і державної власності від злочинних посягань; сприяння в межах своєї компетенції державним органам, транспортним підприємствам і організаціям у виконанні покладених на них обов'язків.
Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті спрямована, в першу чергу, на забезпечення охорони громадського порядку, здійснення широкого комплексу заходів, спрямованих на попередження і припинення правопорушень на вокзалах, пристанях, в аеропортах, у поїздах, морських портах, на суднах під час рейсів, на транспортних магістралях та інших об'єктах транспорту. Транспортна міліція також здійснює адміністративний нагляд за виконанням правил користування транспортом; у межах своїх повноважень сприяє народним депутатам, представникам органів державної влади у виконанні ними своїх обов'язків. Разом з іншими державними органами та громадськими організаціями міліція на транспорті веде боротьбу проти пияцтва і алкоголізму, вилучає з об'єктів обслуговування осіб, які перебувають у п'яному вигляді, розпивають спиртні напої у невстановлених для цього місцях, здійснює дотримання правил торгівлі спиртними напоями; веде боротьбу з хуліганством, проводить роботу щодо попередження бродяжництва і дитячої безпритульності та боротьби з правопорушеннями серед дітей. Підрозділи транспортної міліції у взаємодії з територіальними органами внутрішніх справ забезпечують порядок у період надзвичайних обставин (під час стихійного лиха, при аваріях і катастрофах, епідеміях, епізоотіях), під час проведення різних масових заходів і заходів цивільної оборони. Крім зазначеного, органи внутрішніх справ на транспорті затримують значну кількість злочинців „гастролерів” за орієнтуваннями територіальних органів внутрішніх справ.
Діяльність транспортної міліції пов'язана із здійсненням загального адміністративного нагляду за використанням посадовими особами і громадянами рішень органів державної влади й управління в питаннях громадського порядку, громадської безпеки та правил користуванням транспортом.
Транспортна міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну (на договірних засадах) функції. Ця діяльність є головними напрямками практичної роботи органів внутрішніх справ на транспорті.
Транспортна міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, міліції охорони.
До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, служба боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, кримінальна міліція в справах неповнолітніх, служба боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі, по боротьбі з організованою злочинністю, кримінального розшуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.
Головними службами, що забезпечують попередження та розкриття злочинів, є: підрозділи кримінальної міліції (карний розшук, державна служба по боротьбі з економічними злочинами, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, кримінальна міліція в справах дітей), блок адміністративної міліції, підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, апарати слідства і дізнання, а також служби, які виконують спеціальні завдання. Їх система, тобто загальна побудова, розглядається у двох аспектах. При цьому враховуються, по-перше, складові служб (горизонтальна структура) та, по-друге, побудова підрозділів зверху донизу (вертикальна структура).
Міліцію громадської безпеки складають відділи, відділення, групи та сектори служби міліції громадської безпеки (патрульно-постова служба міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, приймальники-розподільники для неповнолітніх, ІТТ), сектори дозвільної системи, батальйони та роти по супроводженню пасажирських поїздів, конвойні роти та взводи, служба по роботі з населенням і громадськими формуваннями.
Міліцію охорони складають підрозділи по супроводженню вантажних потягів, охорони станцій та інших об’єктів (наприклад, окрема рота міліції по охороні ст. Жовтнева Одеської залізниці, рота охорони ЛВ аеропорту „Львів”).
Транспортна міліція забезпечує охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.
Виконуючи адміністративні функції, транспортна міліція зобов'язана припиняти адміністративні правопорушення на об'єктах обслуговування і здійснювати провадження у справах по них; забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку руху транспорту, дотримання законів, правил, нормативів у цій сфері; давати дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин щодо зберігання і використання яких встановлені спеціальні правила, а також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролювати дотримання зазначених правил та функціонування згаданих об'єктів (наприклад, місця зберігання табельної зброї в караульних приміщеннях воєнізованої охорони), контролювати дотримання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
З метою забезпечення громадської безпеки транспортна міліція зобов'язана повідомляти відповідні державні органи і громадські об'єднання про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів до ліквідації їх наслідків, врятування людей і надання їм допомоги, охорони майна, що залишилося без нагляду тощо.
Таким чином, органи внутрішніх справ на транспорті виконують завдання аналогічні тим, котрі покликані вирішувати територіальні органи внутрішніх справ, але за специфічних умов. Так, органи внутрішніх справ на залізничному транспорті обслуговують станції, вокзали, зупиночні пункти, платформи, вагонні і локомотивні депо, парки відстою вагонів, вантажні двори, контейнерні і вагові площадки, сортувальні рампи, пакгаузи, складські приміщення, пішохідні мости, тунелі, підземні переходи та інші об'єкти, що розташовані в межах станції, в смузі відводу залізничних доріг, чи на території станцій у їх рейкових межах від вхідного до вихідного світлофорів.
На території міст та інших населених пунктів органи внутрішніх справ на транспорті здійснюють боротьбу зі злочинністю і підтримують громадський порядок виключно у приміщеннях залізничних вокзалів, на привокзальних площах, згідно з адміністративним поділом, в потягах, локомотивах, та іншому рухомому складі, на залізничних шляхах, на перонах, платформах, зупиночних пунктах, у залізничних спорудах, що забезпечують нормальне функціонування транспорту. В пристанційних скверах, садах і парках ці завдання виконують територіальні органи внутрішніх справ. На перегонах поза межами станції – по залізничній колії з насипом і в смузі відводу.
Під смугою відводу (смугою відчуження) залізничних доріг розуміється смуга землі, відведена під залізничні споруди і пристрої, які знаходяться в підпорядкованості МТЗ України.
На під’їзних коліях залізниць загального користування від стрілки або знаку „Границя під’їзної колії” крім колій підприємств залізничного транспорту та наданих в оренду.
Органи внутрішніх справ на повітряному транспорті обслуговують аеродроми, приміщення аеровокзалів, повітряні судна (літаки), житлові містечка аеропортів (у ЛВ аеропорту Сімферополь у штаті є дільничні інспектори, які обслуговують авіаційне містечко).
На річковому транспорті – річкові порти, вокзали, пристані і причали (за винятком причалів для прогулянкових плавзасобів, баз відпочинку та човнових станцій), території шлюзів, дебаркадери, пункти ремонту і відстою суден, суднохідні частини акваторій річок і каналів, судна та інші плавзасоби річкового транспорту і органів управління річковим транспортом. На морському транспорті – морські порти, суднохідні частини акваторій портів, морські вокзали, портові пункти, судна, та інші плавзасоби морського транспорту.
Охорона громадського порядку на об'єктах транспорту має ряд особливостей, які мають суттєвий вплив на організацію роботи органів внутрішніх справ на транспорті по охороні громадського порядку і громадської безпеки. Це – географічне розташування території або дільниці обслуговування (наявність лісових масивів, водних просторів, різко пересічної місцевості); економічне положення району обслуговування (кількість промислових, торгівельних, розважальних об'єктів та ін.); густота населення на території, прилеглої до району обслуговування, а також віковий склад, національні особливості і звичаї, переважаючі професії населення і т.ін.
Охорона громадського порядку і боротьба зі злочинністю на об'єктах залізничного, повітряного і водного транспорту, не переданих в оперативне обслуговування органів внутрішніх справ на транспорті, здійснюється територіальними органами внутрішніх справ. Свою специфіку має обслуговування органами внутрішніх справ об'єктів метрополітену, де відомчі нормативні акти не встановлюють меж такого обслуговування.
Систему органів внутрішніх справ МВС України на транспорті складають:
Управління МВС України на транспорті;
управління Міністерства внутрішніх справ на залізницях;
лінійні відділи (відділення) внутрішніх справ на залізничному, авіаційному та водному транспорті;
лінійні пункти міліції на залізничному, авіаційному та водному транспорті.
Кожному з названих підрозділів притаманні свої функції. Так, Управління МВС України на транспорті є галузевим органом міліції на транспорті, який утворюється МВС України і йому підпорядковується.
Управління МВС України на транспорті здійснює функції і повноваження у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує і координує діяльність підпорядкованих органів і підрозділів внутрішніх справ на транспорті по боротьбі зі злочинністю, з охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та безпеки руху залізничного транспорту. Загальна чисельність особового складу підрозділів, підпорядкованих управлінню складає більше 8100 чоловік
Управління внутрішніх справ на залізницях – є структурними підрозділами Управління МВС України на транспорті. Вони створюються для керівництва і координації роботи підпорядкованими їм лінійними підрозділами міліції, як правило, у межах залізниці і дислокуються в місцях розташування органів управління залізницями.
Управління МВС на залізницях можуть створюватися при штатній чисельності не менше 500 одиниць.Управління МВС на залізницях виконують наступні функції:
організують і координують виконання підпорядкованими лінійними органами і підрозділами внутрішніх справ чинного законодавства, наказів, вказівок та інших нормативних актів МВС України, аналізують і узагальнюють практику роботи підлеглих служб лінійних органів і підрозділів, надають їм необхідну практичну допомогу, розроблюють і здійснюють заходи по вдосконаленню їх діяльності;
забезпечують суворе дотримання законності в оперативно-службовій діяльності працівників міліції, контролюють існуючий порядок проведення оперативних заходів і слідчих дій під час розкриття і розслідування злочинів лінійними підрозділами;
координують роботу ЛВ по взаємодії з територіальними органами внутрішніх справ, установами і організаціями інших відомств, а також представляють МВС за дорученням міністра в інших відомствах, установах і організаціях у питаннях боротьби зі злочинністю на транспорті;
спільно із зацікавленими службами вивчають проблемні питання боротьби зі злочинністю на транспорті й на цій основі розроблюють рекомендації і вносять пропозиції для поліпшення їх службової діяльності;
вживають заходів щодо вдосконалення організації аналітичної роботи в лінійних відділах і підрозділах внутрішніх справ на транспорті;
у встановленому порядку вносять пропозиції по вдосконаленню організації структури й штатів управління і підвідомчих ЛВ, встановлюють потребу в кадрах, взаємодіють з відділом кадрів Управління в питаннях розподілу і закріплення на службі молодих спеціалістів;
забезпечують своєчасне й уважне розглядання пропозицій, заяв і скарг громадян у межах своєї компетенції, узагальнюють та аналізують їх, вносять пропозиції і заходи по зниженню й виключенню фактів повторного звертання громадян;
готують і проводять наради за підсумками оперативно-службової діяльності лінійних органів і підрозділів внутрішніх справ, відмічають позитивні моменти роботи й виявляють суттєві недоліки, ставлять завдання і розроблюють заходи по активізації їх діяльності.
Крім цього, управління МВС на залізницях, спільно з лінійними відділами та відділеннями міліції на об’єктах цивільної авіації, водного транспорту розроблюють і здійснюють:
комплексні заходи по профілактиці правопорушень на об'єктах транспорту;
забезпечують охорону громадського порядку на залізниці, об'єктах цивільної авіації, морських і річкових пароплавств;
забезпечують особисту і майнову безпеку пасажирів;
спільно з адміністрацією установ і підприємств транспорту беруть участь у забезпеченні безпеки руху потягів, морських та річкових суден;
попереджують дитячу безпритульність і правопорушення серед неповнолітніх;
спільно з Державною службою України з нагляду та забезпечення безпеки авіації в установленому порядку організовують і здійснюють огляд речей, багажу пасажирів та їх особистий огляд;
здійснюють контроль за виконанням протипожежної безпеки на об'єктах обслуговування;
здійснюють заходи по організації взаємодії міліції з адміністрацією і громадськістю транспортних об'єктів у охороні громадського порядку, забезпеченні громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю;
організовують супроводження нарядами міліції спеціальних (літерних) потягів і суден.
Лінійні відділи (відділення) внутрішніх справ на транспорті є структурними підрозділами системи органів внутрішніх справ на транспорті. Вони утворюються, як правило, в масштабах відділень і великих ділянок залізниць, пароплавств і басейнів, у морських портах, аеропортах та дислокуються відповідно в місцях розташування залізниць і станцій, морських і річкових портів, аеропортів.
Необхідно зазначити, що їх правове положення в централізованому порядку не встановлено, але з аналізу діяльності багатьох відділів (відділень) внутрішніх справ на транспорті можна визначити такі функції, котрі вони повинні виконувати:
здійснення дізнання;
здійснення попереднього розслідування по справах, які належать до їх компетенції;
попередження, припинення і розкриття злочинів;
забезпечення зберігання вантажів, що перевозяться;
боротьба з економічною злочинністю;
дотримання податкового законодавства на території обслуговування;
охорона громадського порядку на території обслуговування;
спільно з адміністрацією транспортних організацій і закладів розроблюють та втілюють у життя заходи по профілактиці крадіжок вантажів і особистого майна пасажирів, дитячої безпритульності й правопорушень серед неповнолітніх;
забезпечення безпеки руху потягів, морських та річкових суден, літаків цивільної авіації;
здійснювати у встановленому порядку огляд речей і багажу пасажирів, а в необхідних випадках – їх особистий огляд;
супроводжувати нарядами міліції пасажирські потяги, морські і річкові судна, літаки цивільної авіації;
під час стихійних лих та інших надзвичайних обставин забезпечувати рятування людей, державного і особистого майна громадян, здійснювати залучення транспортних засобів для проведення рятувальних і аварійно-відбудовних робіт;
надавати допомогу посадовим особам транспортних організацій і підприємств у виконанні ними своїх службових обов'язків у випадках, коли окремі громадяни перешкоджають цьому;
спільно з органами охорони здоров'я здійснювати нагляд за дотриманням посадовими особами транспортних підприємств і громадянами санітарного режиму на територіях залізничних станцій, аеропортів, морських і річкових портів та в рухомих транспортних засобах;
надавати допомогу органам охорони здоров'я і ветеринарного нагляду в проведенні ними карантинних заходів при епідеміях і епізоотіях;
вживати заходів по наданню допомоги громадянам, які постраждали від правопорушень і нещасних випадків, а також при находженні громадян на об'єкти транспорту в безпорадному стані.
Лінійні відділи (відділення) внутрішніх справ на транспорті і лінійні пункти міліції є основними підрозділами, тому що вони виконують практично всі основні завдання органів внутрішніх справ.
Лінійні відділи створюються на вузлових залізничних станціях, у портах та аеропортах зі значним обсягом пасажирських і вантажних перевезень, а також для обслуговування метрополітену. Штатна чисельність лінійного відділу повинна становити не менше 50 одиниць. Лінійні відділення створюються при штатній чисельності не менше 20 одиниць.
Лінійні пункти міліції входять до складу лінійних відділів (відділень) внутрішніх справ на транспорті й дислокуються на ділянках залізниць, пароплавств і в аеропортах, їх дислокація, а також кордони ділянок, що обслуговуються, визначаються з урахуванням ступеню інтенсивності руху потягів, суден і оперативної обстановки, що склалася. Так, на залізничних станціях з більш напруженим рухом і складним оперативним станом дислокуються лінійні пункти міліції, а на станціях з менш напруженим рухом службу здійснюють оперативні групи.
Лінійні пункти міліції виконують функції, аналогічні функціям лінійних відділів і відділень у межах закріплених за ними ділянок обслуговування. Іншими словами, вони виконують весь комплекс правоохоронної діяльності, покладеної на органи внутрішніх справ на транспорті. Штатна чисельність лінійного пункту повинна становити не менше 4 одиниць.
Органи внутрішніх справ на повітряному, морському та річковому транспорті підпорядковані на правах районних відділів (відділень) внутрішніх справ територіальних органів обласним управлінням МВС України за місцем їх розташування.

1.2.3. Зміст адміністративної діяльності транспортної міліції

Діяльність адміністративної служби міліції на транспорті складає один із напрямків забезпечення громадського порядку, закріплених в законах України разом з охороною власності і забезпеченням прав та свобод громадян.
За своїми характерними рисами адміністративна діяльність ОВС на транспорті відрізняється від інших основних напрямів роботи органів внутрішніх справ, зокрема, від кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової діяльності. Характерні риси - це риси, які відрізняють адміністративну діяльність від інших основних напрямків роботи органів внутрішніх справ на транспорті, зокрема, від кримінально-процесуальної та оперативно-розшукної діяльності.
Традиційно виділяються наступні характерні риси адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті.
1. Підпорядкованість і підконтрольність виконавчим органам державної влади. Міліція (в тому числі і транспортна) - невід'ємна ланка саме виконавчої влади, що текстуально закріплено в ст. 1 Закону України “Про міліцію”.
Підпорядкованість і підконтрольність міліції виконавчим органам влади яскраво відображена в першому розділі Закону “Про міліцію”, яким регламентується порядок призначення й звільнення з посад керівників органів внутрішніх справ. Так, у відповідності зі ст. 7, у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. В той же самий час вона незалежна від не правового впливу Міністерства транспорту і зв’язку України та його структурних підрозділів - управлінь транспортними галузями.
2. Державно-владний характер. Ця характерна риса адміністративної діяльності різко відрізняється від оперативно-розшукової. Державно - владний характер адміністративної діяльності органів внутрішніх справ виражається в тому, що вона здійснюється від імені держави з використанням наданих державою владних повноважень у рамках компетенції, суворо обкресленої законом, співробітниками органів внутрішніх справ на транспорті під час виконання службових обов'язків.
У процесі здійснення внутрішньо організаційної адміністративної діяльності транспортної міліції визначаються структура, конкретні служби або підрозділи, розміщення, а також порядок відбору кадрів, приймаються управлінські рішення, здійснюється планування роботи, контроль і перевірка виконання, вивчається, узагальнюється, поширюється і впроваджується позитивний досвід роботи. До внутрішньо організаційної діяльності міліції належить заохочення працівників, використання дисциплінарної практики, атестування тощо.
Внутрішньо організаційна адміністративна діяльність ОВС на транспорті складається з організації роботи не тільки адміністративних, а й оперативно-розшукових апаратів, а також підрозділів дізнання, попереднього слідства, інших служб транспортної міліції. Слід відзначити, що внутрішньо організаційна адміністративна діяльність транспортної міліції має допоміжний характер щодо зовнішньої.
Підзаконність. Дана риса адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті означає, що завжди й всі дії співробітників повинні ґрунтуватися на законі або підзаконних нормативних актах, сприяти найбільш точному їхньому виконанню, проходити в межах й у порядку, визначених певним законодавством. При цьому в більшості випадків співробітникам міліції надається самостійність в ухваленні остаточного рішення.
Організуючий характер. На відміну від оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності основу змісту адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті становить позитивна, творча робота з організації й розвитку суспільних відносин, що виникають у зв'язку з перевезеннями пасажирів, вантажів та багажу, перебуванням людей у громадських місцях на об’єктах транспорту, необхідністю забезпечення безпечного руху транспортних засобів, в'їздом громадян до України й виїздом за кордон, функціонуванням об'єктів транспорту, що являють собою підвищену небезпеку для оточуючих і т.ін.
Застосування норм права в процесі адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті у переважній більшості випадків не пов'язане із правопорушеннями, а спрямоване на організацію проведення норм права в життя, на рішення чисельних організаційних питань, що виникають при правомірному поводженні пасажирів, діяльності транспортних підприємств, установ і організацій та їх посадових осіб.
5. Профілактична спрямованість. Кінцевою метою адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті є попередження правопорушень. У процесі профілактичної спрямованості також проводяться чисельні й різноманітні як за змістом, так і за правовою природою профілактичні заходи, які можна розділити на заходи загальної та індивідуальної профілактики.
Загально профілактичні заходи адресовані невизначеному колу осіб і спрямовані на виявлення й усунення причин та умов, що сприяють здійсненню злочинів й інших правопорушень на об’єктах транспорту.
Разом з тим попередження правопорушників є кінцевою метою не тільки адміністративної, але й кримінально-процесуальної, а також оперативно-розшукової діяльності. Тому справедливим буде твердження про те, що профілактична спрямованість не є характерною рисою лише адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ на транспорті базується на загальних принципах державного управління: участі громадськості в управлінні, законності, плановості, науковості управління. Разом з тим прояв цих принципів, їх реалізація в розглянутій сфері мають деяку специфіку. Адміністративною, власне кажучи, є діяльність багатьох служб, підрозділів, апаратів органів внутрішніх справ. Вона торкається сфери хорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, що охоплює своїм регулюючим і охоронним впливом різноманітні суспільні відносини. Ці відносини виникають у зв'язку з перебуванням людей у громадських місцях, користуванням транспортними засобами, виконанням правил перевезення пасажирів, вантажу та багажу, у зв'язку з веденням статистичного обліку населення та міграційних процесів, в'їздом до України і виїздом за кордон, виготовленням, придбанням, використанням і зберіганням зброї, вибухових, отруйних і радіоактивних речовин, функціонуванням окремих підприємств. Адміністративно-правові засоби знаходять широке застосування в охороні власності та природного середовища тощо.
З метою більш повної характеристики адміністративної діяльності окремих служб ОВСТ слід мати на увазі, що кожна з них разом із загальними має ряд конкретних завдань, які охоплюють певну сторону охорони громадського порядку, конкретні завдання міліції, визначені в спеціальних актах.
Загальне завдання міліції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю на транспорті охоплює комплекс більш конкретних завдань: забезпечення порядку в громадських та в інших місцях. Виконання цих конкретних завдань відбувається у специфічних формах: наприклад, забезпечення порядку на вокзалах шляхом несення служби постовими нарядами і патрулювання членів добровільних народних дружин. Відносини, які виникають у процесі виконання цих завдань, регулюються відповідним законодавством. Так, відносини, які складаються у зв’язку з наданням дозволів на предмети дозвільної системи регулюються спеціальними актами.
Таким чином, специфіка громадських відносин, що складається в тому чи іншому конкретному напрямку адміністративної діяльності, обумовлює, з одного боку, наявність спеціальних правових актів, з іншого – особливі форми діяльності та втілення цих актів у життя.
Вирішення однорідних завдань адміністративно-правовими засобами здійснюється шляхом виконання однотипних дій, які визначаються характером виникаючих при цьому громадських відносин. Структурність такого роду дій складає вид адміністративної діяльності, що розкриває її зміст.
Як вже зазначалося, у процесі адміністративної діяльності забезпечується виконання основних завдань, поставлених перед органами внутрішніх справ на транспорті. До яких належать:
охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки на об’єктах транспорту;
боротьба зі злочинністю на об’єктах транспорту;
охорона власності на транспорті;
профілактика правопорушень на об’єктах транспорту.
Адміністративна діяльність у сфері охорони громадського порядку об'єднує широкий комплекс заходів, а саме:
попередження і припинення правопорушень на транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах та інших громадських місцях;
адміністративний нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами рішень органів влади та управління з питань охорони громадського порядку на транспорті;
виявлення правопорушників на об’єктах транспорту і притягнення винних до відповідальності.
У рамках цієї діяльності органи внутрішніх справ разом з іншими державними органами і громадськими організаціями вживають передбачених законом заходів щодо осіб, які з'являються на вулицях і в інших громадських місцях у нетверезому стані, розпивають спиртні напої в невстановлених місцях, здійснюють нагляд за дотриманням встановлених правил торгівлі спиртними напоями. Змістом адміністративної діяльності охоплюються також:
боротьба з хуліганством на транспорті;
боротьба з бродяжництвом на об’єктах транспорту;
попередження дитячої безпритульності і боротьба з правопорушеннями неповнолітніх на об’єктах транспорту.
У сфері забезпечення громадської безпеки органи внутрішніх справ на транспорті:
втілюють у життя встановлені державою правила дозвільної системи;
не допускають блокування або порушення нормальної роботи об’єктів транспорту;
забезпечують громадську безпеку на об’єктах транспорту;
забезпечують порядок при настанні аварій та катастроф на об’єктах транспорту;
забезпечують порядок при настанні особливих умов (епідемій, епізоотії і стихійних лих).
У сфері боротьби зі злочинністю органи внутрішніх справ на транспорті за допомогою адміністративно-правових засобів вживають необхідних заходів щодо заяв громадян-пасажирів і повідомлень посадових осіб підприємств транспорту про злочини, що готуються або учиняються, забезпечують своєчасну реєстрацію та облік вчинених злочинів.
Вони проводять роботу з попередження злочинів і вживають необхідні заходи до припинення їх на об’єктах транспорту, охороняють і конвоюють затриманих і ув'язнених під варту осіб, забезпечують роботу приймальників – розподільників для осіб, які запідозрені у бродяжництві або піддані адміністративному арешту.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ на транспорті у сфері охорони власності містить у собі охорону об'єктів транспорту, вантажів та особистого майна пасажирів, попередження, припинення і розкриття посягань на власність. Важлива роль належить адміністративній діяльності міліції також у боротьбі з дрібними розкраданнями державного і громадського майна.
Органи внутрішніх справ ведуть серед населення правову пропаганду, використовуючи засоби масової інформації (друк, радіо, кіно, телебачення), і вживають інші заходи попередження правопорушень.
Успіх профілактичної роботи багато в чому залежить від зв'язку міліції з громадськістю, взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами, правильного і глибокого аналізу причин правопорушень, вмілої організації міліцейської служби, розумного використання сил і засобів.
Для виконання покладених на міліцію обов'язків вона наділена необхідними державно-владними повноваженнями адміністративного характеру. Так, працівникам транспортної міліції надане право вимагати від пасажирів і посадових осіб підприємств транспорту дотримання громадського порядку, вживати заходи до припинення порушень при невиконанні цих вимог, у передбачених законодавством випадках складати протоколи про адміністративні правопорушення; у межах своєї компетенції застосовувати різні примусові заходи (адміністративно-попереджувальні та запобіжні заходи, стягнення).
У процесі адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті охороняються від протиправних посягань певні види суспільних відносин. Ці відносини характеризуються єдністю, спільністю та однорідністю, пов’язаною як із загальними питаннями захисту суспільних відносин, так і з особливістю їх функціонування на транспорті. Та обставина, що вони підлягають охороні, зумовлює необхідність, по-перше, видання відповідних правових актів, по-друге, певної цілеспрямованості діяльності органів внутрішніх справ із втілення цих актів у життя, нагляду за їх дотриманням і, по-третє, наявності системи служб, підрозділів та апаратів, укомплектованих відповідними фахівцями.
Розрізняють такі напрями адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті:
охорона громадського порядку;
забезпечення громадської безпеки, в тому числі:
а) забезпечення безпеки дорожнього руху;
б) здійснення дозвільної системи;
в) здійснення перед польотного огляду авіапасажирів;
охорона власності юридичних і фізичних осіб;
нагляд за дотриманням правил перебування в Україні іноземних громадян та осіб без громадянства на об’єктах транспорту.
Кожний із цих видів характеризується певною єдністю правової регламентації, однорідністю правовідносин, наявністю спеціальних служб, апаратів або груп працівників, які займаються цією діяльністю.
Адміністративна діяльність у галузі охорони громадського порядку на транспорті об'єднує широкий комплекс заходів, що стосуються:
попередження і припинення правопорушень на вокзалах, платформах, у рухомому складі та в інших громадських місцях на об’єктах транспорту;
адміністративного нагляду за виконанням посадовими особами і громадянами рішень органів державної влади і управління з питань охорони громадського порядку;
виявлення правопорушень і забезпечення притягнення до відповідальності правопорушників;
боротьба з хуліганством, бродяжництвом;
попередження дитячої безпритульності та боротьба з правопорушеннями серед дітей на транспорті.
Завдання служби охорони громадського порядку полягає в організації і безпосередньому практичному здійсненні патрульними, постовими міліціонерами та іншими працівниками охорони порядку на об’єктах транспорту (транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах у рухомому складі транспортних засобів та інших громадських місцях).
У галузі забезпечення громадської безпеки органи внутрішніх справна транспорті :
1. Втілюють у життя встановлені державою правила дозвільної системи.
Дозвільна система - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв'язку з виготовленням, придбанням, використанням, зберіганням і перевезенням певних предметів і речовин, а також відкриттям і функціонуванням деяких підприємств. Норми права встановлюють і предмети та об'єкти дозвільної системи: холодна та вогнепальна зброя, боєприпаси до неї, вибухові матеріали, сильнодіючі отрути, радіоактивні речовини, поліграфічні, штемпельно-граверні і піротехнічні підприємства, стрілецькі тири, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та боєприпасів. Специфіка цих предметів та об'єктів зумовлює недопущення безконтрольного користування ними, у зв'язку з чим держава встановлює порядок обов'язкового одержання підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами дозволів і ліцензій в органах внутрішніх справ, що стосується тих або інших питань використання зазначених об'єктів і предметів.
2. Разом зі Службою авіаційної безпеки МТЗ України забезпечують перед польотну безпеку повітряних суден з метою недопущення незаконного втручання сторонніх осіб у діяльність цивільної авіації .
У процесі здійснення перед польотного огляду органи внутрішніх справ на транспорті виявляють предмети заборонені до перевезення повітряними суднами, вилучають їх та притягують осіб, винних у порушенні встановлених правил перевезення пасажирів авіаційним транспортом до адміністративної відповідальності, ведуть облік адмінправопорушень, аналізують причини й умови їх виникнення, вживають заходи до усунення цих причин і умов, виконуючи поряд із цим загальні обов'язки міліції з охорони громадського порядку.
3. Забезпечують громадську безпеку під час руху транспортних засобів та встановлений порядок функціонування об’єктів транспортної системи.
Підрозділи транспортної міліції забезпечують нормальне функціонування об’єктів транспорту шляхом забезпечення нагляду за дотриманням громадянами встановлених правил перевезення та користування транспортними засобами; проводять заходи по недопущенню актів незаконного втручання в діяльність транспорту, захоплення транспортних засобів, вчинення дій, що можуть порушувати технологію роботи транспорту з перевезення вантажів та пасажирів, загрожувати життю та здоров’ю людей, а також нанести майнову шкоду підприємствам транспорту.
Адміністративна діяльність ОВС на транспорті у галузі охорони власності охоплює відносини з надання охоронних послуг на підставі договорів охорони майна громадян, юридичних осіб України, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян під час перевезень або здійснення комерційної діяльності на об’єктах транспорту.
Під час реалізації адміністративної діяльності конвойні підрозділи міліції громадської безпеки ОВСТ здійснюють охорону, утримання і конвоювання підозрюваних та обвинувачуваних у вчиненні злочинів в ізоляторах тимчасового тримання, а також осіб, запідозрених у занятті бродяжництвом та підданих адміністративному арешту в спеціальних приймальниках - розподільниках.
4. Важливе місце в адміністративній діяльності посідає забезпечення правил перебування в Україні іноземних громадян та осіб без громадянства, а також порядку в'їзду в Україну і виїзду за кордон. Контролюючи дотримання зазначеними особами встановлених державою правил реєстрації та пересування на території України, органи внутрішніх справ на транспорті виконують у цій сфері функції охорони правопорядку.
Отже, основу адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті та її сутність становлять організація і безпосередня практична охорона громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьба зі злочинністю та охорона власності, здійснення профілактичних заходів щодо попередження правопорушень. Зміст адміністративної діяльності розкривають конкретні її напрями, у процесі здійснення яких забезпечується виконання завдань, покладених на органи внутрішніх справ, зокрема, транспортну міліцію.
Отже, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ на транспорті - це врегульована нормами адміністративного права їх виконавчо-владна діяльність, що спрямована на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, громадського порядку, громадської безпеки та боротьбу з правопорушеннями на об’єктах транспорту.

1.2.4. Адміністративний нагляд як складова частина адміністративної діяльності ОВС на транспорті. Методи адміністративної діяльності ОВС на транспорті.


Відповідно до Законів України “Про міліцію”, “Про транспорт” та інших законодавчих актів, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ, нормативних актів, прийнятих компетентними органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування, міліція здійснює контроль за виконанням громадянами-пасажирами, посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями правил поведінки у сфері громадського порядку і безпеки на об’єктах транспорту.
Проте тільки контрольною діяльністю компетенція міліції у розглянутих сферах не обмежується. У разі виявлення невідповідності в діях підконтрольних суб'єктів установленому порядку, працівники транспортної міліції зобов'язані певним чином відреагувати на надані факти, використовуючи досить широкий спектр організаційних і правових форм впливу для того, щоб привести керовану систему в заданий стан, забезпечити притягнення порушників до відповідальності, усунути причини й умови, що сприяють дестабілізації врегульованих правовими нормами суспільних відносин.
Отже, цю діяльність, яка характеризується цілком конкретними ознаками, що володіє самостійними тимчасовими, змістовними та іншими параметрами, не можна зводити лише до контрольних функцій, що є їх частиною.
У цьому випадку доцільніше говорити про здійснення нагляду з боку міліції. Й оскільки така наглядова діяльність регламентується нормами адміністративного права і реалізується за допомогою застосування адміністративно-правових форм та адміністративно-правових засобів, то вона називається адміністративним наглядом.
Адміністративний нагляд є одним із способів діяльності міліції щодо забезпечення безпеки громадян і охорони громадського порядку на транспорті.
Міліція здійснює адміністративний нагляд за дотриманням посадовими особами і громадянами рішень органів державної влади і державного управління з питань охорони громадського порядку на об’єктах транспорту.
Зміст, форми і методи адміністративного нагляду міліції залежать від кола осіб та об'єктів, на які вони розповсюджуються.
Адміністративний нагляд поділяється на два види: загальний, спеціальний.
Загальний нагляд:
а) здійснюється щодо невизначеного кола осіб (фізичних, посадових і юридичних), які не перебувають в організаційному або іншому підпорядкуванні міліції, за дотриманням ними певних правил. До цього виду нагляду можна віднести, наприклад, діяльність нарядів міліції з охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки під час здійснення вантажних або пасажирських перевезень;
б) поширюється на певне коло суб'єктів або спрямований на визначене коло питань, наприклад, нагляд за дотриманням посадовими особами і громадянами правил дозвільної системи, правил торгівлі, правил перевезення вантажів і пасажирів та інших правил, що діють на залізничному, водному і повітряному транспорті.
Для адміністративного нагляду характерно те, що він здійснюється органами управління (їх посадовими особами) лише з визначених питань їх діяльності.
Нагляд має зовнішній характер, тобто здійснюється щодо невизначеного кола осіб, які не перебувають в організаційному або іншому підпорядкуванні, але на які законами і підзаконними актами покладається виконання (дотримання) конкретних правил.
Мета адміністративного нагляду - забезпечення точного та неухильного провадження в життя загальнообов'язкових правил поведінки на транспорті, попередження, виявлення і припинення правопорушень, а також забезпечення застосування до порушників відповідних державних або громадських заходів впливу.
Адміністративний нагляд являє собою систему заходів, що здійснюються органами управління щодо забезпечення точного і неухильного виконання громадянами і посадовими особами законів та інших нормативних актів у сфері державного управління транспортною системою України з метою попередження і припинення їх порушення, виявлення правопорушників та застосування до них відповідних заходів впливу.
До організаційних форм можна віднести, наприклад: звернення уваги адміністрації транспортного підприємства, установи чи організації, пасажирів, а також громадськості на факти правопорушень або обставини, що можуть спричинити суспільно-небезпечні наслідки; здійснення виховної роботи з особами, які не мають постійного місця проживання та без- наглядними підлітками.
Правові форми регулятивного характеру слід розглядати як діяльність з оформлення і видачі працівниками міліції громадянам та організаціям різних дозволів, ліцензій та інших документів, що дозволяють їм реалізовувати свої суб'єктивні права у сферах, що перебувають під загальним наглядом таких служб органів внутрішніх справ, як дозвільна система (наприклад, надання права на володіння вогнепальною зброєю або на здійснення перевезення об’єктів дозвільної системи у рухомому складі транспорту).
За допомогою правоохоронних форм, що виражаються у застосуванні до фізичних, посадових і юридичних осіб заходів адміністративного впливу, підрозділи міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, усувають обставини, що загрожують охоронюваним суспільним відносинам, припиняють факти порушень правил поведінки, забезпечують притягнення порушників до відповідальності.
З метою виявлення фактів порушень громадського порядку і безпеки, застосування до порушників заходів, передбачених законодавством, міліція застосовує такі методи:
безпосередній нагляд за виконанням посадовими особами транспортних підприємств і громадянами-пасажирами встановлених правил;
періодичні перевірки виконання підприємствами транспорту та іншими установами і організаціями правил, нагляд за дотриманням яких віднесений до компетенції міліції;
виявлення порушень при перевірці скарг і заяв громадян. При виявленні порушень під час здійснення адміністративного нагляду працівник транспортної міліції, вживаючи заходи до усунення виявлених порушень чинного законодавства, оформляє це необхідними документами, якими найчастіше є рапорт, акт, протокол.
Вид цих документів залежить як від посадового положення працівника міліції в системі органів внутрішніх справ на транспорті, так і від сутності виявленого порушення.
Акти, наприклад, в основному складаються посадовими особами інспекторського складу транспортної міліції, які контролюють певне коло питань у сфері громадського порядку і безпеки, коли факти протиправної поведінки під час перевірки не встановлені або якщо самі по собі вони не є підставою притягнення до відповідальності (акт приймання кімнати зберігання зброї і бойових припасів Воєнізованої стрілецької команди, акт перевірки технічного стану транспортного засобу, акт перевірки правил реєстрації в привокзальному готелі, кімнаті відпочинку, або матері та дитини вокзалу), а можуть бути приводом для прийняття управлінських рішень щодо застосування інших примусових заходів (заборони на функціонування тиру, заборони на експлуатацію транспортного засобу, офіційного попередження про можливість анулювання ліцензії на приватну охоронну діяльність або закриття приватного охоронного підприємства).
Протоколи працівниками транспортної міліції у процесі здійснення адміністративного нагляду складаються на підставах і в порядку, визначених Кодексом України про адміністративні правопорушення, у разі виявлення ознак конкретного адміністративного проступку або застосування таких запобіжних заходів як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, транспортних засобів, вилучення предметів, що стали знаряддями або безпосереднім об'єктом правопорушення.
У всіх інших випадках складаються рапорти, які виступають як первинні документи інформаційного характеру, що передують наступній перевірці викладених у них фактів, або як підсумкові документи.
Отже, здійснюючи адміністративний нагляд, працівники міліції виявляють факти порушень, а також обставини, які здатні дестабілізувати суспільні відносини в підконтрольних сферах, дають їм юридичну оцінку і застосовують заходи впливу відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи викладене, можна сформулювати поняття адміністративного нагляду транспортної міліції, під яким слід розуміти систематичний нагляд, контроль за точним і неухильним дотриманням посадовими особами і громадянами правил, що регулюють громадський порядок та безпеку на транспорті, з метою попередження, припинення порушення цих правил, виявлення порушників і притягнення їх до відповідальності або вжиття щодо них інших заходів впливу.
Забезпечуючи охорону громадського порядку на транспорті, здійснюючи втілення в життя вимог правових норм, працівники міліції повинні враховувати обстановку та наявну специфіку роботи даної галузі економіки і найраціональніше виконувати покладені на них обов'язки та використовувати надані їм права.
Наділивши органи внутрішніх справ на транспорті широкими повноваженнями у боротьбі з правопорушеннями, керівництво держави вимагає рішучого та водночас і розумного їхнього використання. Водночас найменше порушення законності з боку працівників міліції, обмеження прав громадян, брутальність або неуважне ставлення до них повинні розглядатися як серйозні порушення службової дисципліни.
У реалізації адміністративної діяльності важливе місце займають певні методи та прийоми. У відповідності до теоретичних положень в адміністративно-правовому аспекті, під методами адміністративної діяльності на транспорті розуміються способи цілеспрямованого впливу на поведінку громадян – пасажирів, посадових осіб, а також діяльність підприємств і організацій транспорту в інтересах забезпечення громадського порядку та громадської безпеки.
Основними методами адміністративної діяльності органів внутрішніх справ є переконання і примус.
Примус як основний метод державного управління в адміністративній діяльності міліції займає важливе місце. Органи внутрішніх справ та їх складова частина - транспортна міліція - виконують завдання з охорони громадського порядку, власності, особистих і майнових прав громадян, боротьби зі злочинністю на об’єктах транспорту. Це визначає державно-владний характер їх примусових повноважень на транспорті. Водночас в охороні громадського порядку міліція широко застосовує метод переконання, що являє собою активний систематичний вплив на свідомість і поведінку людей з метою виховання у них громадської свідомості, звички постійного дотримання правових норм.
Найбільш розповсюдженими формами використання методу переконання є:
здійснення систематичної роз'яснювальної роботи про діючі норми транспортного законодавства та адміністративно-правових актів;
інформування пасажирів та громадськість про стан охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю в цілому на транспорті та його окремих об’єктах;
організаційна робота з громадськими формуваннями, які діють на об’єктах транспорту;
прийом громадян та посадових осіб підприємств транспорту, бесіди з ними щодо стану громадського порядку.
Органи держави найчастіше використовують:
правове пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави;
постійне інформування пасажирів та громадськість про стан справ у галузі охорони громадського порядку на транспорті;
стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі з правопорушеннями на транспорті;
забезпечення поширення позитивного досвіду у боротьбі з порушеннями правопорядку на транспорті;
проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигромадських проявів на об’єктах транспорту;
заохочення громадян, пасажирів, службовців підприємств транспорту, які проявили активність у боротьбі з правопорушеннями на транспорті.
Згідно з чинними нормативними актами працівники транспортної міліції повинні інформувати пасажирів та громадськість про стан охорони громадського порядку на об’єктах транспорту або на певному маршруті сполучення. Це завдання виконують працівники міліції громадської безпеки спільно з відділами профілактики правопорушень та корупції відповідних підприємств міністерства транспорту і зв’язку України. Про стан охорони правопорядку на об’єктах транспорту (певному маршруті) громадян інформують уповноважені особи, використовуючи при цьому засоби масової інформації, інформаційну мережу вокзалів та авіа- або морських, річкових портів, інформаційні дошки у рухомому складі, поїзну або судову радіотрансляційну мережу.
Ґрунтуючись на пріоритеті методів переконання у вирішенні своїх завдань, органи внутрішніх справ на транспорті водночас спираються на силу закону. З метою зміцнення правопорядку використовують і засоби примусу.
Однією з особливостей адміністративного примусу є те, що він дозволяє оперативно й ефективно реагувати на правопорушення.
Особливістю адміністративного примусу є також те, що органи, які його застосовують, і особи, до яких він застосовується, не пов'язані відносинами службової підпорядкованості. Порядок застосування заходів примусу, в порівнянні з порядком кримінального покарання, відрізняється відносною простотою.
Адміністративний примус дістає широке застосування в діяльності органів внутрішніх справ на транспорті у процесі охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.
Заходи адміністративного примусу, залежно від цілей і способу забезпечення правопорядку, класифікуються на такі групи:
адміністративно-попереджувальні заходи;
заходи адміністративного припинення;
адміністративні стягнення.
Працівники органів внутрішніх справ на транспорті використовують такі адміністративно - попереджувальні заходи:
перевірка документів;
вхід на територію або в приміщення підприємств і організацій транспорту;
припинення (обмеження) руху транспорту і пішоходів;
відсторонення водія транспортного засобу (наприклад, водія маломірного судна) від управління;
зняття пасажира з маршруту прямування за порушення встановлених правил перевезення.
Одним з найпоширеніших засобів є перевірка документів. Вона проводиться з метою встановлення особи конкретного громадянина, належності документа даній особі, дійсності цього документа.
Працівники міліції мають право вимагати у громадян пред'явлення документів лише при наявності для того достатніх підстав. Такими підставами, згідно зі ст. 11 п. 2 Закону України “Про міліцію”, є необхідність встановити особу громадянина при підозрі у вчиненні правопорушення, необхідність складання протоколу про правопорушення, перевірка дотримання правил паспортної системи.
Особливим видом перевірки документів є перевірка працівниками Державтоінспекції у водіїв транспортних засобів посвідчень та дорожніх листів. Перевірка документів також здійснюється працівниками Державної служби охорони на право вивозу продукції з об'єктів, які охороняються.
Важливим адміністративним засобом попередження є вхід на територію і в приміщення підприємств транспорту, установ і організацій, у житлові приміщення громадян. Це передбачено п. 15 і 21 ст. 11 Закону України “Про міліцію”.
Попереджувальними заходами адміністративно-правового характеру є припинення (обмеження) руху транспорту та пішоходів.З метою забезпечення громадського порядку, безпеки руху транспорту і пішоходів працівники міліції мають право обмежувати у невідкладних випадках рух на окремих дільницях на об’єктах транспорту. Однак введення подібних обмежень не повинно перешкоджати роботі транспорту і створювати незручності для пасажирів.
Відповідно до пункту 2.12.4 „Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України”, залізниця має право відмовити в перевезенні або видалити пасажира з потяга, коли пасажир при посадці в потяг або під час прямування знаходиться в нетверезому стані, порушує правила проїзду і громадський порядок, уживає спиртні напої та заважає спокою інших пасажирів. Працівники міліції можуть ініціювати відмовлення в посадці на потяг щодо такого пасажира або зняття такого пасажира з маршруту. При цьому складається акт встановленої форми, який підписується лінійним начальником потягу. Такій особі на квитку робиться помітка „Відмовлено в перевезенні ” на підставі пункту „а” розділу 2.20.1 Тарифного керівництва № 5, а сам пасажир доставляється до чергової частини найближчого Лінійного відділу для прийняття рішення по справі та притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, основу адміністративної діяльності органів внутрішніх справ на транспорті та її сутність становлять організація і безпосередня практична охорона громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьба зі злочинністю та охорона власності, здійснення профілактичних заходів щодо попередження правопорушень. Зміст адміністративної діяльності розкривають конкретні її напрями, у процесі здійснення яких забезпечується виконання завдань, покладених на органи внутрішніх справ, зокрема, транспортну міліцію.


Питання для самоконтролю

Особливості правового регулювання діяльності транспортної міліції.
Поняття, завдання та функції транспортної міліції.
Специфіка охорони громадського порядку на транспорті (залізничному, повітряному, водному).
Система та структура транспортної міліції.
Адміністративний нагляд як складова частина адміністративної діяльності ОВС на транспорті.
Методи адміністративної діяльності ОВС на транспорті.

Теми рефератів

Взаємодія транспортної міліції з територіальними органами внутрішніх справ, підприємствами транспорту і громадськістю щодо охорони громадського порядку.
Інформаційне забезпечення діяльності транспортної міліції.
Досвід забезпечення громадського порядку на об’єктах транспорту в інших країнах світу та його впровадження в Україні.

Теми доповідей
Сили та засоби підрозділів транспортної міліції.
Управління транспортною міліцією

Перелік рекомендованих джерел

Прус В.М. Правоохранительные органы на транспорте. - Одесса, 1997.- С. 27.
Баранов С.О. Охорона громадського порядку та громадської безпеки на авіаційному транспорті. - Одеса., „Оптімум”. - 2004.,С.-7.
Наказ МВС України від 27.02.04 № 213 “Про розмежування зон оперативного обслуговування між територіальними та транспортними органами МВС України”.
Наказ МВС України від 09.07.09 №302 „Про затвердження Положення про Департамент транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України”.
Наказ МВС України від 30.11.05 р. № 1210 „Про затвердження Примірного положення про лінійне управління МВС України на транспорті”. Наказ УМВСЗТ від 03.07.2008 № 204 «Про затвердження положення про лінійні управління на залізницях УМВСЗТ».
Закон України “Про міліцію” від 20.12. 1990 року // ВВР.–1991.- № 4.– ст.11
Наказ Міністерства транспорту України від 28.08.98 № 297 „Про затвердження Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України” // Офіційний вісник України. ( 1998. ( № 40. ( Ст. 157.


1.3. Адміністративна діяльність Державної автомобільної інспекції

1.3.1. Призначення, завдання та повноваження Державної автомобільної інспекції

Одним з пріоритетних завдань внутрішньої політики держави є забезпечення безпеки дорожнього руху, що полягає в розробленні та реалізації комплексу правових, соціальних, економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на зниження рівня та попередження дорожньо-транспортного травматизму, а також зниження шкідливого впливу автомототранспорту на довкілля.
Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Головним органом, на який безпосередньо покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, є Державна автомобільна інспекція (далі
· ДАІ), що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.
Її підрозділами регулюється рух транспорту і пішоходів, здійснюється нагляд за дорожнім рухом, проводиться реєстрація і ведеться облік автомототранспортних засобів, здійснюється нагляд за технічним станом транспортних засобів, ведеться облік дорожньо-транспортних пригод, аналізуються причини й умови їх виникнення, вживаються заходи до усунення цих причин і умов, контролюється підготовка водіїв тощо.
До складу Державтоінспекції входять департамент ДАІ МВС, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем, відділи (відділення) ДАІ з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах, автомобільно-технічної інспекції та реєстраційно-екзаменаційної роботи, підрозділи дорожньо-патрульної служби.
ДАІ у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами МВС.
Система нормативно-правового регулювання діяльності Державтоінспекції досить велика і як основу має:

· Конституцію України;

· Кодекси України (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Цивільний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України);

· Закони України (від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», від 11 грудня 1991 р. «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», від 30 червня 1993 року «Про дорожній рух», від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян», від 6 квітня 2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів», від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», від 22 червня 2000 р. «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт», від 13 вересня 2001 р. «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]», від 1 липня 2004 р. «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», від 8 вересня 2005 р. «Про автомобільні дороги», від 24 вересня 2008 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» тощо);

· Укази Президента України (від 20 травня 2004 р. № 570 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом», від 12 листопада 2004 р. № 1398 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]», від 30 березня 2005 р. № 567 «Про заходи щодо впорядкування використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв та номерних знаків на службових транспортних засобах», вiд 3 жовтня 2006 р. № 815 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]», від 20 листопада 2007 р. № 1121 «Про невідкладні заходи із забезпечення безпеки дорожнього руху», від 17 червня 2008 р. № 556 «Про додаткові заходи щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам» та інші);

· Постанови Кабінету Міністрів України (від 14 квітня 1997 р. № 341 «Положення про Державтоінспекцію МВС України», від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про правила дорожнього руху», від 30 червня 2005 р. № 538 «Про затвердження порядку обліку ДТП», від 09 червня 2008 р. № 606 «Про затвердження Порядку проведення державного технічного огляду колісних транспортних засобів», від 10 грудня 2008 р. № 1067 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за дотриманням уповноваженими суб'єктами господарювання вимог до проведення перевірки технічного стану колісних транспортних засобів під час державного технічного огляду», від 17 грудня 2008 р. № 1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках», від 17 грудня 2008 р. № 1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», від 17 грудня 2008 р. № 1086 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]» та інші);

· Державні норми та стандарти України (ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]«Знаки номерні транспортних засобів загальні вимоги. Правила застосування», СОУ 45.2-00018112-007:2008 «Порядок визначення ділянок і місць концентрації ДТП дорожньо-транспортних пригод на дорогах загального користування» та інші);

· накази та розпорядження МВС України (від 05 грудня 2007 р. № 458 «Про затвердження Типових положень про підрозділи Державної автомобільної інспекції МВС України», від 22 серпня 2005 р. № 364 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі та обліку дозволів на встановлення та використання спеціальних світлових і звукових пристроїв», від 26 лютого 2009 р. № 77 «Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», від 21 травня 2009 р. № 466 «Про організацію роботи підрозділів ДАІ з профілактики правопорушень із застосуванням засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», від 30 грудня 2008 р. № 703 «Про затвердження Інструкції про організацію проведення Державтоінспекцією державного технічного огляду колісних транспортних засобів», від 27 березня 2009 р. № 111 «Про затвердження Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України» та інші).
Основними завданнями ДАІ є:
реалізація в межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;
організація контролю за додержанням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів (далі
· транспортних засобів);
удосконалення регулювання дорожнього руху з метою забезпечення його безпеки та підвищення ефективності використання транспортних засобів;
виявлення та припинення фактів порушення безпеки дорожнього руху, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню.
За своїм характером діяльність ДАІ є адміністративною. Крім свого головного призначення
· забезпечення безпеки дорожнього руху
· вона бере участь в охороні громадського порядку, прав та законних інтересів громадян, охороні навколишнього природного середовища.
Особливість адміністративної діяльності ДАІ полягає у тому, що її працівники: по-перше, наділені найбільшим об’ємом контрольно-наглядових повноважень щодо попередження аварійності та запобігання вчиненню правопорушень, їх припинення та притягнення винних до відповідальності; по-друге, правомочні здійснювати правотворчу діяльність, яка полягає у розробленні обов’язкових для усіх учасників дорожнього руху правил, нормативів та стандартів а також контролюють їх виконання; по-третє, несуть відповідальність за виконання загальнодержавних та регіональних (місцевих) програм у сфері дорожнього руху; по-четверте, під час наглядової діяльності сприяють підприємствам, установам та організаціям, окремим учасникам дорожнього руху у здійсненні заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху.
Підрозділи ДАІ наділені широкими повноваженнями у сфері організації дорожнього руху та забезпечення його безпеки. До повноважень Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху належать:
участь у реалізації в межах своїх повноважень державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, підготовка проектів законів та інших нормативно-правових актів, у тому числі правил, норм та стандартів, державних і регіональних програм стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху та його учасників;
забезпечення безпеки дорожнього руху, державний контроль, у тому числі шляхом проведення перевірок, за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснення державної реєстрації та обліку транспортних засобів, приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами і видача відповідних документів; проведення державного технічного огляду транспортних засобів;
організація супроводження і забезпечення безпечного руху транспортних засобів спеціального призначення;
погодження відповідно до вимог цього Закону, інших законодавчих актів проектів на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, залізничних переїздів, комплексів дорожнього сервісу та інших споруд у межах відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг;
ведення автоматизованого обліку, накопичення, оброблення та використання відомостей про об'єкти дорожнього сервісу;
погодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;
погодження поданих у встановленому порядку пропозицій стосовно обладнання засобами організації дорожнього руху місць виконання дорожніх робіт, проектів та схем організації дорожнього руху, розміщення у смугах відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг рекламоносіїв та інших споруд, маршрутів руху пасажирського транспорту, маршрутів організованого руху громадян і місць їх збору, порядок проведення спортивних та інших масових заходів, які можуть створити перешкоди дорожньому руху;
видача в установленому порядку у випадках, передбачених законом, дозволів на рух транспортних засобів з надгабаритними, великоваговими вантажами, параметри яких установлені законодавством;
контроль за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів, у тому числі небезпечних, додержанням законодавства у зазначеній сфері, у тому числі за забезпеченням організації підготовки водіїв транспортних засобів, прийманням іспитів з перевірки знань правил перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом та видачею відповідних свідоцтв установленого зразка, розробленням і видачею в установленому порядку документів щодо погодження маршрутів руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів;
ведення автоматизованого обліку, накопичення, оброблення та використання відомостей про транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, та про їх власників;
здійснення у випадках, передбачених законом, контролю за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів;
ведення обліку торговельних організацій, підприємств-виробників та суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, що реалізують транспортні засоби або номерні складові частини до них, видача їм у встановленому порядку бланків довідок-рахунків, актів приймання-передавання транспортних засобів, а також номерних знаків для разових поїздок;
ведення реєстру суб'єктів господарювання, уповноважених здійснювати перевірку технічного стану транспортних засобів під час державного технічного огляду, та здійснення державного контролю за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері;
забезпечення організації та контролю за підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації водіїв транспортних засобів, обліком суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, що проводять зазначену діяльність.
Державтоінспекція МВС України також здійснює контроль за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виконанням установлених Кабінетом Міністрів України правил паркування транспортних засобів, а у випадках та порядку, визначених законом, тимчасово затримує і доставляє транспортний засіб, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів (коли розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, відповідно до закону тимчасово вилучає посвідчення водія, талон про проходження державного технічного огляду, а також ліцензійну картку на транспортний засіб.
В адміністративній діяльності ДАІ необхідно розрізняти дві сторони:
а) внутрішньоорганізаційну
· тобто здійснювану всередині служб, підрозділів Державтоінспекції;
б) зовнішню
· тобто ту, що проходить поза ними і виражається в різноманітних відносинах Державтоінспекції з іншими державними органами, підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами.
Внушрішньоорганізаційна діяльність спрямована на визначення структури і штатів служби ДАІ, добір, навчання та виховання кадрів, планування роботи, здійснення повсякденного керівництва підлеглими підрозділами, контроль і перевірку виконання, узагальнення і поширення позитивного досвіду, заохочення працівників, застосування заходів дисциплінарного впливу тощо. Вона охоплює головним чином правовідносини, що складаються всередині служби. Правові норми, що регулюють такі відносини, містяться в основному у відомчих нормативних актах, стосуються внутрішніх питань роботи підрозділів ДАІ і покликані забезпечити виконання ними своїх основних завдань.
Зовнішня сфера адміністративної діяльності
· (основна) покликана вирішувати безпосередньо ті завдання, заради яких існує ДАІ (зокрема, забезпечення безпеки дорожнього руху). Тут реалізуються права та обов'язки учасників адміністративно-правових відносин, що виникають при дотриманні громадянами правил дорожнього руху, одержанні ними посвідчень на право керування транспортними засобами, реєстраційних і дозвільних документів на транспортні засоби, дозволів на перевезення надгабаритних, великовагових та небезпечних вантажів тощо, а також відносин, що виникають при скоєнні адміністративних правопорушень, боротьба з якими законодавством віднесена до компетенції ДАІ.
Адміністративна діяльність ДАІ має здійснюватися у рамках законності. Основними її рисами є: виконавчо-розпорядчий, державно-владний, організаційний, творчий характер, підпорядкованість і підконтрольність органам влади, профілактична спрямованість. При цьому, значення застосування профілактичних заходів у сфері безпеки дорожнього руху полягає в тому, що вони дають змогу запобігти порушенням правил дорожнього руху, знизити рівень аварійності і тяжкості її наслідків; зменшувати вміст шкідливих речовин у викидах автотранспортних засобів та рівень шуму, що виникає внаслідок роботи транспорту.
Діяльність ДАІ носить творчий, організаційний характер. Основу її змісту складає організація і розвиток суспільних відносин, які виникають у процесі дорожнього руху, застосування норм права. Проте таке застосування правових норм в переважній більшості не пов’язане з порушеннями правил дорожнього руху, а спрямоване на втілення норм права в життя, на вирішення численних організаційних питань, що виникають в процесі дорожнього руху. Наприклад, в умовах збільшення кількості автомототранспорту, інтенсивності дорожнього руху, зростає значення діяльності ДАІ в організації руху транспорту і пішоходів, регулюванні його режиму, здійсненні нагляду за автотранспортом, за дотриманням у справному стані автомобільних доріг, допуску водіїв до керування транспортними засобами, прийманні екзаменів та видачі посвідчень на право керування автотранспортом, забезпеченні вимог безпеки руху при плануванні та будівництві міст, населених пунктів, дорожніх споруд і т. ін. Головне в цих організаційних заходах – надійне забезпечення безпеки дорожнього руху, зниження рівня аварійності і тяжкості її наслідків.
Важливою рисою адміністративної діяльності ДАІ також є її правоохоронна спрямованість. Ця діяльність має своє основне призначення – забезпечення громадської безпеки за допомогою боротьби з порушеннями правил дорожнього руху, які допускаються його учасниками.

1.3.2. Форми та методи адміністративної діяльності Державної автомобільної інспекції

Виконуючи функції щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, в кожному конкретному випадку ДАІ здійснює виконавчо-розпорядчу, державно-владну діяльність, яка виконується у відповідних формах.
Під формою адміністративної діяльності ДАІ розуміються однорідні за своїм характером та правовою природою групи адміністративних дій, що мають зовнішнє вираження, за допомогою яких забезпечується безпека дорожнього руху.
Характеристика форм адміністративної діяльності дає уявлення про дії підрозділів ДАІ щодо виконання покладених на них завдань, дозволяє зрозуміти їх правову природу, умови застосування та поставлені до них вимоги.
За характером і правовою природою форми адміністративної діяльності ДАІ класифікуються таким чином:
видання актів управління (нормативних та індивідуальних);
вчинення інших юридично значимих адміністративних дій;
проведення громадсько-організаційних заходів;
вчинення організаційно-технічних дій.
При цьому названі форми адміністративної діяльності ДАІ можна звести у дві основні групи: правові (видання актів управління та вчинення інших юридично значимих адміністративних дій) й неправові (проведення громадсько-організаційних заходів, вчинення організаційно-технічних дій).
Правові форми пов’язані із встановленням та застосуванням норм права і характеризують спосіб юридичного вираження відповідних дій.
Акти управління (або адміністративні акти) Державтоінспекції
· це прийняті в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності та на основі закону односторонні владні розпорядження, спрямовані на встановлення, зміну та припинення конкретних правовідносин, або такі, що вміщують обов’язкові для підлеглих апаратів та співробітників Державтоінспекції правила (норми), з метою організації і практичного здійснення заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
У цих актах знаходить своє юридичне закріплення організаційна робота Державтоінспекції, що передбачає самостійне вирішення різних питань у межах наданої компетенції з попередження аварійності на автомобільних дорогах, зниження тяжкості її наслідків та зменшення негативного впливу транспорту на навколишнє середовище.
За допомогою адміністративних актів Державтоінспекція організовує і направляє поведінку людей, виховує громадян у дусі поваги до правил дорожнього руху, інших нормативних актів, що регулюють порядок руху транспорту та правила його експлуатації.
Адміністративні акти застосовуються у кожному випадку притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. У ряді випадків правові норми не можуть бути реалізовані громадянами без владних приписів ДАІ. Наприклад, для отримання дозволу на право керування автотранспортом потрібне рішення кваліфікаційної комісії ДАІ.
Адміністративні акти ДАІ розрізняються сферою застосування, юридичними ознаками, формою видання та назвою.
За сферою застосування адміністративні акти ДАІ поділяються на внутрішньоорганізаційні та зовнішні.
Внутрішньоорганізаційні акти спрямовані до підпорядкованих підрозділів та співробітників. Основне їх призначення
· забезпечити організацію діяльності відповідних служб, розстановку кадрів, розподіл функціональних обов’язків, налагодження взаємодії з іншими підрозділами ДАІ та ОВС, державними органами та громадськими організаціями.
Зовнішні адміністративні акти є проявом зовнішньої сфери діяльності ДАІ. Вони адресовані державним органам, підприємствам, установам, організаціям, окремим громадянам, що не знаходяться в підпорядкуванні ДАІ. З їх допомогою співробітники ДАІ безпосередньо забезпечують безпеку дорожнього руху.
За юридичними ознаками адміністративні акти ДАІ розподіляються на індивідуальні та нормативні.
Акти індивідуального значення розраховані на одноразове використання, їх призначення полягає в застосуванні норм права до конкретного випадку чи особи.
В адміністративній діяльності ДАІ значне місце займають акти про застосування санкцій адміністративно-правових норм до порушників правил безпеки дорожнього руху: постанови про накладення штрафу, попередження, позбавлення права на керування автомототранспортними засобами. Ця група актів носить правоохоронний юрисдикційний характер. Вони завжди пов’язані з порушеннями правил дорожнього руху, застосуванням заходів адміністративного примусу і видаються посадовою особою ДАІ з метою покарання винних, попередження і припинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Нормативні акти видаються тільки щодо внутрішньоорганізаційних питань діяльності ДАІ та завжди адресуються працівникам її органів. У цих актах конкретизуються функціональні обов’язки, форми та методи роботи у відповідній сфері діяльності.
За формою видання адміністративні акти поділяються на письмові та усні. На практиці в більшості випадків використовується письмова форма, яка дає можливість краще і чіткіше формулювати волевиявлення, полегшує контроль за їх законністю з боку вищих органів.
Письмового оформлення вимагають постанови посадової особи ДАІ про позбавлення водіїв права на керування транспортом, про накладання штрафу. Це може бути і письмове попередження за незначні порушення правил дорожнього руху.
У практичній діяльності працівники Державтоінспекції використовують адміністративні акти і в усній формі. Вони оперативніші, тому що при їх застосуванні не витрачається час на письмове оформлення. Так, в усній формі можуть попереджуватися водії, пішоходи за незначні порушення правил дорожнього руху і правил експлуатації транспортних засобів.
За назвою серед актів управління прийнято виділяти накази, розпорядження, інструкції, плани оперативно-службової діяльності, постанови і т. ін.
Накази та розпорядження
· це акти управління, які звернені до підпорядкованих підрозділів та співробітників ДАІ. Вони вміщують індивідуальні приписи або правові норми з питань внутрішньо-організаційної діяльності. Ці акти не можуть бути адресовані громадянам, громадським організаціям, підприємствам, установам.
Інструкції
· це нормативні акти управління, в яких у систематизованому вигляді викладені правила, що визначають порядок втілення в життя актів органів державної влади і державного управління, організацію діяльності відповідних категорій співробітників ДАІ по виконанню покладених на них завдань. Інструкції суттєво відрізняються від наказів. Якщо останні бувають нормативними або індивідуальними, то інструкції – завжди нормативні акти. Вони вміщують сукупність правових норм для регулювання тієї чи іншої діяльності, їх можна розподілити на три основні групи:
а) інструкції, що розробляються у зв’язку з виданням законів, указів, постанов уряду;
б) ті, що встановлюють загальний порядок роботи окремих категорій посадових осіб (наприклад, Інструкція з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України);
в) які визначають порядок виконання окремих дій (наприклад, Інструкція про організацію проведення Державтоінспекцією державного технічного огляду колісних транспортних засобів).
Оперативно-службові плани – це акти управління, які передбачають систему заходів щодо організації і практичного забезпечення безпеки дорожнього руху на будь-який період і визначають порядок, строки їх проведення та конкретних виконавців цих заходів.
В ДАІ складаються перспективні та поточні плани. За своїм змістом плани роботи поділяються на загальні та спеціальні. Наприклад, у загальних планах відображаються всі сфери діяльності ДАІ: організаційні заходи, робота з кадрами, зміцнення законності, підвищення культури в роботі; конкретні заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, зниження рівня аварійності і тяжкості їх наслідків; питання взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ і громадськістю; питання господарсько-фінансової діяльності.
Постанова посадової особи це індивідуальні акти, що використовуються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності при вирішенні питань про застосування заходів адміністративного примусу. Характерним для цих постанов є те, що вони є юридичними актами, бо тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків у конкретних осіб. Наприклад, необхідність сплати відповідної суми штрафу, або припинення права на керування транспортним засобом тощо.
Ці акти вміщують правову оцінку поведінки учасників дорожнього руху і є способом реалізації санкцій адміністративно-правових норм. Вони можуть прийматися як в одноосібному, так і в колегіальному порядку; завжди адресуються громадянам або посадовим особам підприємств, організацій та установ, що не знаходяться в службовому підпорядкуванні ДАІ.
Самостійну групу становлять багаточисельні акти, які приймаються співробітниками ДАІ в процесі безпосереднього виконання обов’язків щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. До них належать:
а) акти дозволу окремих дій та надання суб'єктивних прав. Дозвіл ДАІ - це індивідуальний акт управління про надання певній особі права на здійснення тієї чи іншої дії. Наприклад, Державтоінспекція видає дозволи на рух транспортних засобів з надгабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами, дозвіл на переобладнання транспортного засобу;
б) акти ДАІ про заборону окремих дій: наприклад, на заборону руху транспорту та пішоходів на окремих дільницях вулиць і доріг у зв’язку з аваріями; експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху;
в) акти ДАІ про накладення на громадян та організації обов'язків на здійснення певних дій. Наприклад, ДАІ наділена правом давати посадовим і службовим особам та громадянам обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень законодавства, в тому числі правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а у разі невиконання таких приписів - притягувати винних осіб до передбаченої законодавством відповідальності.
Зазначені акти мають свої особливості: на відміну від наказів та інструкцій вони завжди адресуються громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам; на відміну від постанов, вони, як правило, не пов'язані з правопорушеннями, застосуванням санкцій і мають мету реалізації диспозицій правових норм.
До інших юридично значущих адміністративних дій ДАІ належать такі, які змінюють діючі правовідносини або виступають як необхідні умови для настання таких відносин. Такими діями є: реєстрація, документування, службове атестування, прийняття присяги і т. ін.
Реєстрація
· це офіційне констатування у відповідних записах ДАІ певних фактів, що мають безпосереднє відношення до безпеки дорожнього руху, з метою їх обліку, документування і контролю. Наприклад, реєстрація автотранспортних засобів в підрозділах ДАІ. З фактом реєстрації норми права пов'язують певні юридичні наслідки (право на експлуатацію транспортних засобів на дорогах загального користування).
Документування
· офіційне оформлення відповідних фактів, стану, що мають юридичне значення. Це видача посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. До документування слід віднести і оформлення протоколів про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, винесення постанов про накладання відповідного стягнення на правопорушника і т. ін.
Службове атестування
· це персональна характеристика співробітників ДАІ за відповідний період часу з висновками про ступінь їх відповідності посадам, які вони займають.
Неправові форми на відміну від правових не пов’язані з реалізацією розпорядчих повноважень ДАІ і не призводять до встановлення правових норм, виникнення, зміни і припинення правовідносин.
До громадсько-організаційних заходів відноситься широке коло дій, що здійснюються як в процесі внутрішньоорганізаційної, так і зовнішньої діяльності: роз'яснювальна робота серед населення, правова пропаганда, допомога громадським формуванням тощо.
Під організаційно-технічними діями Державтоінспекції розуміються такі, які спрямовані на створення нормальних умов для роботи, одержання та обробки інформації, обліку, діловодства і т. ін. Вони виконуються переважно адміністративно-допоміжним персоналом (секретарями, операторами і т ін.) та носять матеріально-технічний характер. Порядок їх виконання регламентується технічними нормами (інструкціями, положеннями), які визначають права та обов’язки службовців щодо здійснення конкретних організаційно-технічних дій.
У своїй повсякденній діяльності Державна автомобільна інспекція використовує два основоположні методи: переконання та примусу.
Переконання є основним методом і визначається як система заходів виховного і заохочувального характеру, спрямованих на формування в учасників дорожнього руху (тобто практично у всіх громадян) звички добровільно виконувати вимоги правових норм, які діють у зазначеній сфері.
У сфері дорожнього руху переконання має важливе значення для постійної орієнтації водіїв на виконання приписів усіх правових норм і для досягнення мети правового регулювання дорожнього руху, тому що цей метод є важливим засобом попередження правопорушень правил дорожнього руху та дорожньо-транспортних пригод. За допомогою переконання ДАІ здійснює боротьбу з порушеннями правил дорожнього руху, активно та систематично впливає на свідомість та поведінку водіїв.
До основних форм переконання, які використовуються ДАІ з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, відносяться такі: організаційні заходи, спрямовані на вирішення конкретних завдань (реєстрація, облік транспортних засобів, проведення їх технічного огляду, допуск громадян до керування транспортними засобами тощо); роз’яснювально-профілактична діяльність ДАІ; виховання; заохочення правомірної поведінки учасників правовідносин у сфері дорожнього руху; агітаційно-пропагандистська діяльність, критика проступків; інформування державних органів, громадських організацій та населення про стан аварійності; навчання правилам дорожнього руху всіх його учасників, у тому числі з використанням засобів масової інформації.
У необхідних випадках Державтоінспекція застосовує і примусові заходи. Метод примусу використовується для попередження, припинення порушень правил дорожнього руху та вжиття до правопорушників заходів відповідальності.
Суть примусу не в тому, щоб принизити гідність правопорушника. Він спрямований, перш за все, на попередження правопорушень та виховання правопорушників.
По відношенню до методу переконання примус є допоміжним засобом. Він застосовується у випадках, прямо передбачених законом і тільки до тих водіїв, які допустили порушення правил дорожнього руху.
Заходи адміністративного примусу, що застосовуються ДАІ у сфері безпеки дорожнього руху, різноманітні. Їх можна розділити на три групи: адміністративно-запобіжні заходи, заходи адміністративного припинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та заходи адміністративної відповідальності.
Адміністративно-запобіжні заходи відрізняються своїм профілактичним спрямуванням. Вони застосовуються з метою попередження правопорушень.
До адміністративно-запобіжних заходів, що використовуються в діяльності ДАІ, наприклад, відносяться: перевірка документів; особистий огляд і огляд речей; перевірка виконання власниками (володільцями( транспортних засобів вимог законодавства, у тому числі правил, норм i стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху i охорони довкілля; відвідування підприємств, установ, організацій для виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; обмеження чи заборона проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і дорогах; внесення подань до державних органів, підприємств, установ, організацій, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень; огляд транспортних засобів; перевірка відомостей про транспортні засоби на наявність у інформаційних системах ДАІ тощо.
Заходи адміністративного припинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху використовуються в тому випадку, коли необхідно припинити в примусовому порядку протиправні дії. До таких заходів відносяться: зупинка транспортних засобів; заборона експлуатації транспортних засобів; адміністративне затримання і особистий огляд громадян, які вчинили адміністративні проступки; огляд транспортного засобу у разі підозри, що водій використовує його з протиправною метою, а також огляд вантажу за наявності підстав вважати, що він незаконно перевозиться; затримання транспортних засобів; вилучення речей і документів; відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, коли є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння або не мають документів на право керування чи користування транспортним засобом, а також огляд їх на стан сп’яніння; тимчасове вилучення посвідчення водія; тимчасове вилучення талона про проходження державного технічного огляду; тимчасове вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб; тимчасове затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках; застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї; внесення обов’язкових до виконання суб’єктами господарювання приписів та постанов про усунення порушень законодавства, в тому числі правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху; обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг та інші.
Особливе місце серед примусових заходів займають заходи адміністративної відповідальності. Вони застосовуються як до водіїв, так і до інших учасників дорожнього руху і складаються із обмеження або позбавлення права на керування транспортними засобами. На ДАІ покладається здійснення провадження у справах про порушення правил дорожнього руху, яке визначається законодавством про дорожній рух та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

3.3. Взаємодія Державної автомобільної інспекції з іншими підрозділами міліції, державними органами та громадськістю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху

Державтоінспекція провадить свою діяльність у взаємодії з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ, державними органами та органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян, в тому числі інших держав, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та господарювання, військовою інспекцією безпеки дорожнього руху та іншими підрозділами Міноборони, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби, посадовими і службовими особами та громадянами з питань забезпечення безпеки дорожнього руху та його учасників, охорони громадського порядку, профілактики та розкриття злочинів і зменшення забруднення транспортом навколишнього середовища, а також надає їм необхідну допомогу у розв’язанні цих проблем.
В першу чергу ДАІ на підставі наказу МВС України від 30 вересня 2008 року № 505 «Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку» взаємодіє з іншими підрозділами міліції в охороні громадського порядку. При цьому забезпечення безпеки дорожнього руху разом із забезпеченням особистої безпеки громадян, захистом їх прав, свобод і законних інтересів, запобіганням правопорушенням та їх припинення, виявленням та розкриттям злочинів, розшуком осіб, які їх учинили, наданням соціальної та правової допомоги громадянам, сприянням, у межах компетенції, державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків є одним з основних завдань ОВС з охорони громадського порядку.
Підрозділи ДАІ взаємодіють з іншими службами ОВС в організації охорони громадського порядку за принципом комплексного використання сил і засобів, тобто єдиної дислокації. Єдина дислокація – це узгоджена розстановка сил і засобів підрозділів патрульної служби, Державної служби охорони, Державної автомобільної інспекції, міліції особливого призначення „Беркут”, служби дільничних інспекторів міліції, внутрішніх військ, інших сил міліції та громадських формувань за єдиним комплексним планом, з метою ефективного їх використання в охороні громадського порядку, об’єктів народного господарства, а також у забезпеченні безпеки дорожнього руху на території населеного пункту, району.
Основними формами взаємодії підрозділів, задіяних на охорону громадського порядку в системі єдиної дислокації, є:
взаємний обмін між структурними підрозділами ОВС інформацією про стан оперативної обстановки;
участь у проведенні щоденних та цільових інструктажів;
проведення спільних навчально-тренувальних і практичних занять.
патрулювання спеціальними мобільними групами для боротьби з найпоширенішими правопорушеннями, що скоюються в громадських місцях, а також у віддалених від міськрайвідділів мікрорайонах, сільських районах тощо.
З метою розкриття злочинів, що становлять підвищену громадську небезпеку (у тому числі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили загибель кількох осіб) ДАІ активно взаємодіє з іншими підрозділами міліції, а також прокуратурою та органами безпеки. Згідно наказу МВС України від 30 квітня 2004 року № 458 «Про затвердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості» можуть створюватися посилені слідчо-оперативні групи (міжвідомчі СОГ), до складу яких крім слідчих (прокуратури, органів безпеки, ОВС), працівників від підрозділів карного розшуку, боротьби з організованою злочинністю, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, боротьби з незаконним обігом наркотиків, територіального підрозділу НЦБ Інтерполу в Україні, розвідувально-пошукової діяльності і оперативно-технічних заходів, служби дільничних інспекторів міліції обов’язково залучаються співробітники Державної автомобільної інспекції.
Зокрема, під час огляду місця події та роботи над розкриттям злочину працівники ДАІ:
виїжджають у складі СОГ на місця дорожньо-транспортних пригод, злочинів, учинених у процесі дорожнього руху (незаконних заволодінь транспортними засобами, розбійних нападів на водія або пасажирів, їх пограбування, крадіжок вантажу) і беруть участь в огляді цих місць;
з'ясовують обставини вчинення злочину, установлюють свідків, прикмети злочинців та транспортних засобів, які ними використовувалися, ймовірні шляхи їх зникнення, про що доповідають керівникам СОГ, черговим частинам ОВС і вживають заходів для переслідування транспортних засобів, якими заволоділи злочинці, або тих, що використовувалися при вчиненні злочину;
спільно з працівниками карного розшуку, інших підрозділів ОВС виявляють під час нагляду за дорожнім рухом на маршрутах і постах, виставлених згідно із затвердженими дислокаціями, транспортні засоби, якими незаконно заволоділи злочинці, або ті, що використовувалися при вчиненні злочинів у процесі дорожнього руху, беруть участь у розшуку і затриманні осіб, які підозрюються у вчиненні цих злочинів.
Досить важливою є взаємодія ДАІ з іншими підрозділами ОВС при оформленні дорожньо-транспортних пригод. На підставі наказу МВС України від 6 грудня 2007 року № 460 «Про затвердження Інструкції з взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ України при документуванні та розслідуванні ДТП» така взаємодія здійснюється між слідчими, працівниками карного розшуку, Державтоінспекції, міліції громадської безпеки та експертів науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів. Основні завдання взаємодії такі:
забезпечення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів на місці скоєння ДТП, у тому числі у випадку зникнення з місця ДТП водія;
усебічне та об'єктивне розслідування ДТП, своєчасне встановлення та притягнення до відповідальності винних осіб, а також розшук водіїв, які залишили місце пригоди;
організація дорожнього руху на місці скоєння ДТП, оформлення матеріалів про порушення Правил дорожнього руху, що спричинили ушкодження транспортних засобів, вантажів, доріг, дорожніх споруд або іншого майна і призвели до матеріальних збитків.
Відповідно до Положення про Державтоінспекцію МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341, підрозділи ДАІ разом з відповідними службами Міністерства оборони, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, дорожніх, комунальних, транспортних та інших підприємств, установ та організацій здійснюють невідкладні заходи щодо організації дорожнього руху на вулицях і дорогах у разі виникнення стихійного лиха, аварій та катастроф, оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, інших надзвичайних подій, а також для евакуації громадян, техніки, підприємств, установ та організацій. Вони також мають право залучати в установленому порядку спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій до розгляду питань, що належать до її компетенції, та утворювати в разі потреби комісії, експертні та консультативні ради, робочі групи, а також співпрацювати з громадськими формуваннями з питань забезпечення безпеки дорожнього руху.
В частині отримання необхідної інформації про митне проходження та оформлення транспортних засобів, нотаріальне посвідчення угод щодо них, перебування транспортних засобів у розшуку, під арештом тощо, в тому числі інформацію, що надходить до органів МВС у рамках міжнародного співробітництва у сфері боротьби із злочинністю, ДАІ взаємодіє з органами юстиції, митними та правоохоронними органами.
Не менш важливою у галузі забезпечення безпеки дорожнього руху є організація взаємодії ДАІ з іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування і об’єднаннями громадян. Так, робота щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, запобігання дорожньо-транспортним пригодам у міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в їх об'єднаннях, установах і організаціях, що мають транспортні засоби, ведеться службою безпеки дорожнього руху, яка взаємодіє з відповідними підрозділами Державтоінспекції МВС України.
З питань здійснення державного контролю за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів тісною є співпраця між підрозділами ДАІ та територіальними управліннями Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України (далі – Головавтотрансінспекція). Під час щорічного проведення операції «Автобус» співробітниками обох інспекцій проводяться заходи щодо виявлення порушників законодавства про автомобільний транспорт та безпеку дорожнього руху, які надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів.
Також, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1086 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]» у разі експлуатації транспортного засобу, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів або вантажів, водієм, у дорожньому листі якого відсутні відмітки про проходження щозмінного передрейсового медичного огляду та перевірку технічного стану транспортного засобу, без посвідчення водія відповідної категорії, а також у разі направлення в рейс одного водія під час здійснення пасажирських перевезень на автобусному маршруті протяжністю понад 500 кілометрів ліцензійна картка на транспортний засіб тимчасово вилучається співробітником ДАІ, на місці виявлення правопорушення складається акт про тимчасове вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб, який разом з вилученою ліцензійною карткою надсилаються у триденний строк до відповідного органу ліцензування господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (Головавтотрансінспекція) в установленому МВС та Мінтрансзв'язку порядку.
Ще одним напрямком взаємодії підрозділів ДАІ та посадових осіб територіальних управлінь Головавтотрансінспекції є здійснення контролю за виконанням автомобільними перевізниками і водіями вимог щодо забезпечення безпечного перевезення пасажирів під час здійснення нерегулярних пасажирських перевезень шляхом спільного проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.
Крім цього ДАІ взаємодіє з відповідними підрозділами Міністерства транспорту та зв’язку, Міністерства освіти і науки, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту з питань забезпечення перевезення організованих груп дітей на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок).
З питань державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів ДАІ взаємодіє з відповідними органами Міністерства транспорту та зв’язку України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ), при цьому із закладами МОЗ підрозділи ДАІ взаємодіють в частині направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Активну участь у взаємодії з іншими підрозділами ОВС, службами з безпеки дорожнього руху підприємств, установ і організацій всіх форм власності, іншими державними і громадськими організаціями, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також з трудовими колективами і громадськістю приймають підрозділи дорожньо-патрульної служби (далі – ДПС).
Організація цієї взаємодії здійснюється шляхом оперативного реагування на правопорушення і злочини, виконання оперативних планів МВС, забезпечення участі в охороні громадського порядку згідно з єдиною дислокацією сил і засобів та внесення пропозицій щодо змін у ній з урахуванням стану аварійності на закріпленій території.
Серед інших підрозділів ДАІ можна виділити також діяльність автомобільно-технічної інспекції ДАІ МВС України (далі –АТІ), яка виконує обов’язки з нагляду за технічним станом автомобілів, автобусів, мототранспорту, причепів та напівпричепів, зареєстрованих в підрозділах ДАІ (далі – транспортні засоби), і контролю за дотриманням міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, об’єднаннями, юридичними особами та громадянами – суб’єктами господарювання, які в установленому порядку використовують транспортні засоби, законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в Україні і охорони навколишнього природного середовища
Однією з основних функцій АТІ є здійснення взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, структурними підрозділами міністерств і відомств, підрозділами і службами МВС України під час проведення заходів щодо попередження дорожньо-транспортних пригод, дотримання законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, утримання транспортних засобів у технічно-справному стані, а також профілактики, виявлення та припинення правопорушень, пов’язаних з використанням транспортних засобів.
На підставі аналізу аварійності та дотриманням організаціями законодавства у сфері безпеки дорожнього руху працівники служби АТІ спільно з працівниками інших зацікавлених міністерств та відомств організовують проведення профілактичних заходів щодо зниження аварійності, зміцнення транспортної дисципліни водіїв та підвищення технічної готовності транспортних засобів. За необхідності приймають участь здійсненні інших дій, що входять до їх компетенції.
У разі виявлення на території обслуговування порушення суб’єктом господарювання, що має ліцензію на здійснення перевезень пасажирів або вантажів, вимог законодавства про дорожній рух до територіального управління Головавтотрансінспекції чи замовникові перевезень готується і надсилається письмова інформація з пропозиціями щодо проведення позапланової перевірки дотримання перевізником Ліцензійних умов або припинення дії договору про перевезення пасажирів.
З метою всебічного вивчення можливостей суб’єктів господарювання забезпечити безпечні умови для перевезення пасажирів працівники служби АТІ беруть участь у роботі конкурсних комітетів з проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування.
Спільним наказом МВС України, Міністерства транспорту України, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 859/550/86 від 31 грудня 1993 року затверджено положення про спеціалізовані служби організації дорожнього руху. Відповідно до 3 розділу зазначеного Положення служби організації дорожнього руху та нагляду за станом автомобільних доріг і вулиць Державтоінспекції МВС України разом із власниками автомобільних доріг загального користування та вулиць чи уповноваженими ними органами вивчають умови і стан дорожнього руху, аналізують дорожньо-транспортні пригоди, забезпечують ведення та облік місць і ділянок концентрації дорожньо-транспортних пригод, встановлюють причини їх появи, готують пропозиції щодо удосконалення організації дорожнього руху, а також беруть участь у проведенні дорожніми, комунальними, залізничними і автотранспортними організаціями обстежень стану вулично-шляхової мережі і вносять пропозиції з питань усунення виявлених недоліків, та беруть участь у встановленні причин і обставин дорожньо-транспортних пригод і визначають разом із зацікавленими організаціями заходи щодо усунення недоліків та порушень правил, норм і стандартів з питань організації дорожнього руху.
З дорожніми організаціями і підприємствами підрозділи ДАІ взаємодіють також при проведенні габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, порядок здійснення якого затверджений спільним наказом Міністерства внутрішніх справ і Міністерства транспорту та зв’язку України від 7 травня 2008 року № 219/198.
ДАІ взаємодіє із Державним комітетом статистики України, іншими заінтересованими міністерствами і відомствами з питань первинного обліку даних, що характеризують стан безпеки дорожнього руху. Зокрема, Департаментом ДАІ узагальнюють подані з У(В) ДАІ звіти про кількість та технічний стан транспортних засобів та в установленому спільним наказом Державного комітету статистики та МВС України від 27.12.2002 № 464/1343 «Про затвердження форми державного статистичного спостереження № 4-ТЗ «Звіт про кількість та технічний стан автомобілів, автобусів, мототранспорту і причепів (напівпричепів)» порядку надсилає їх до Державного комітету статистики України.
Профілактику правопорушень у сфері дорожнього руху ДАІ також здійснює спільно із громадськістю. Однією з форм вдосконалення діяльності ДАІ МВС України є залучення громадськості до процесу забезпечення безпеки дорожнього руху в державі. Проте процес участі громадськості в управлінні – явище надзвичайно складне. В сучасних умовах нашої держави відповідальність за стан забезпечення безпеки дорожнього руху покладено на Державтоінспекцію МВС України в особі її інспекторів, а громадськість здійснює допомогу, бере участь. Так, статтею 13 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що «Об’єднання громадян і громадяни мають сприяти державним органам у здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху. ... Міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об’єднання зобов’язані враховувати пропозиції об’єднань громадян і громадян з питань безпеки дорожнього руху”.
Спільно із громадськістю підрозділами ДАІ організовуються виступи в автотранспортних підприємствах, навчальних закладах, засобах масової інформації з роз’ясненням змін, що сталися в законодавстві стосовно безпеки дорожнього руху.
Закріплення правового статусу громадян як учасників в охороні, зокрема, громадського порядку відбулося із прийняттям Закону України від 22 червня 2000 року «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Вони створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.
Формами роботи громадських формувань є спільне патрулювання, участь в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів; участь у заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.
До співпраці з питань пропаганди безпеки дорожнього руху широко залучаються засоби масової інформації.
В процесі вдосконалення організації діяльності ДАІ бере активну участь Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при МВС, який постійно розширює зв’язки з науково-дослідними інститутами України та іншими вітчизняними і зарубіжними науковими установами.
Налагоджена, цілеспрямована та побудована на правовій основі взаємодія Державної автомобільної інспекції з іншими підрозділами міліції, державними органами та громадськістю є одним з чинників ефективної реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Питання для самоконтролю
Поняття, завдання та функції державної автомобільної інспекції.
Особливості адміністративно-правового регулювання діяльності Державної автомобільної інспекції.
Система та структура Державної автомобільної інспекції.
Особливості форм та методів адміністративної діяльності Державної автомобільної інспекції.
Нагляд Державної автомобільної інспекції за дотриманням правил дорожнього руху.
Державні послуги, що надаються Державною автомобільною інспекцією.
Взаємодія підрозділів державної автомобільної інспекції з іншими підрозділами міліції та громадськістю у галузі забезпечення безпеки дорожнього руху.

Теми рефератів
Реєстраційно-екзаменаційна робота підрозділів державної автомобільної інспекції.
Агітаційна та пропагандистська робота державної автомобільної інспекції.
Діяльність Державної автомобільної інспекції щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.
Організація форми та методи діяльності дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України.

Теми доповідей
Застосування Державною автомобільною інспекцією технічних засобів для убезпечення безпеки дорожнього руху
Безпека дорожнього руху як об’єкт впливу міліції.
Сили та засоби підрозділів Державної автомобільної інспекції.
Управління Державною автомобільною інспекцією.
Інформаційне забезпечення діяльності державної автомобільної інспекції.

Перелік рекомендованих джерел

Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ (Загальна частина). Підручник // Авт. колектив (Ю.І. Римаренко, Є.М. Моісеєв, В.І. Олефір – керівники).– К.: КНТ. 2008. –816 с.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навчальний посібник / за заг. ред.. Моісеєва Є.М. / Сущенко В.Д., Олефір В.І., Константінов С.Ф. та ін. – К.: КНТ, 2008.–264 с.
Адміністративна діяльність міліції / За заг. ред. акад. АПрНУ, проф. О.М. Бандурки: Підручник. Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2004. 448с.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підруч. для слухачів та курсантів вузів МВС України / За ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: КМУЦА, 1999. – 178 с.
Адміністративна діяльність: Навчальний посібник. – Львів: Вид-во ЛьвДУВС, «Правова єдність», 2009. – 432 с.
Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін.. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2007. – 592 с.
Кононенко Л.М. Адміністративна діяльність державної автомобільної інспекції: Навчальний посібник. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994.
Ярмакі Х.П. Адміністративно-наглядова діяльність міліції в Україні: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2006. – 334 с.
Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
Про міліцію : закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Cт. 20.
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху : закон України від 24 вересня 2008 року № 586-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008.
· № 10-11. – Ст. 137.
Про автомобільний транспорт : закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III // Офіційний вісник України.
· 2001.
· №17.
· Ст. 719.
Про додаткові заходи щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам: Указ Президента України від 18 червня 2008 р. // Урядовий кур'єр.
· 25.06.2008
· № 115.
Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ: постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341 // Офіційний вісник України. – 1997.
· № 16.
Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103.
Про заходи Державтоінспекції щодо забезпечення безпеки дорожнього руху : наказ МВС України від 28.10.2003 № 1615.
Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: наказ МВС України від 26.02.2009 № 77
Про затвердження Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України: наказ МВС України від 27.03.2009 № 111.
Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку: Наказ МВС України від 30.09.2008 № 505.
Про затвердження основних напрямків діяльності Державної автомобільної інспекції МВС України: Наказ МВС України від 31.07.2007 № 829.
Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ України при документуванні та розслідуванні дорожньо-транспортних пригод: Наказ МВС України від 06.12.2007 № 460.
Про затвердження Інструкції з обліку адміністративних правопорушень: Наказ МВС України від 29.01.2007 № 27.
Про організацію роботи підрозділів ДАІ з профілактики правопорушень із застосуванням засобів фото, кінозйомки і відеозапису: Розпорядження МВС України від 21.05.2009 № 466.




1.4. Адміністративна діяльність міліції охорони

1.4.1. Організаційно-правова основа діяльності державної служби охорони при МВС України.

Державна служба охорони при МВС України (далі - ДСО) сьогодні – це найпотужніша в Україні професійна спеціалізована організація, що діє на засадах самофінансування, має розгалужену структуру і надає повний комплекс охоронних послуг. Відправна точка в діяльності сучасної служби - потреби замовника.
ДСО – спеціалізована структура, яка з 1952 року на високому професійному рівні забезпечує надійний захист майнових інтересів і життя громадян України.ДСО надає повний комплекс охоронних послуг. Під охороною ДСО – майже 95 тис. об’єктів і понад 92,5 тис. помешкань громадян. Під захистом ДСО квартири, офіси, магазини, великі торгівельні центри, важливі стратегічні об’єкти, дачні будинки тощо. В арсеналі ДСО найновітніша техніка, сучасна зброя, швидкісні авто – все, що допомагає її співробітникам ще ефективніше пильнувати спокій та добробут співвітчизників.
Безпосередньо та за участю працівників ДСО щороку припиняються понад 80 тис. злочинів. З метою більш активної участі громадян у попередженні злочинів і правопорушень, надання їм можливості негайно викликати міліцію підрозділами ДСО оснащено кнопками тривожної сигналізації та відповідними інформаційними написами 3085 місць термінового виклику. Для організації дистанційного контролю за оперативною обстановкою в місцях масового перебування громадян установлено 604 системи відеоспостереження. З метою вдосконалення порядку реагування на повідомлення про злочини та інші правопорушення в містах Києві та Харкові на базі підрозділів ДСО створені центри оперативного управління силами та засобами.
Діяльність міліції охорони здійснюється за напрямками:
охорона об'єктів;
інкасація та охорона грошових коштів, що перевозяться;
забезпечення безпеки фізичних осіб;
забезпечення перевезень та охорони вантажів;
охорона об'єктів (квартир) за допомогою нарядів груп затримання пунктів централізованого спостереження
У своїй діяльності ДСО керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами МВС, а також рішеннями місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.
Так, правовою основою діяльності ДСО є: Закони України “Про підприємництво”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Наказ МВС України № 1430 від 25.11.2003р. яким було затверджено Положення «Про організацію службової діяльності цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України», Інструкція з організації роботи чергових частин підрозділів цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України, Інструкція про порядок зберігання, видачі (приймання) вогнепальної зброї та боєприпасів до неї персоналу підрозділів цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України, Наказ МВС України № 1433 від 25.11.2003р. «Про затвердження Інструкціїї про організацію діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України», Наказ МВС України вiд 12.07.2004 № 794/151 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]», Наказ МВС України вiд 25.11.2003 № 1432 «Про затвердження [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]» та інш.
Правовий статус і основні напрями функціонування підрозділів цієї служби визначено Положенням про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №615 від 10.08.1993р. «Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктів державної та інших форм власності». Цією ж Постановою Кабінету Міністрів затверджений Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами.
Такими об’єктами є: будинки, в яких розміщуються центральні органи виконавчоївлади (крім центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби) - в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на їх утримання; Укртелерадіокомпанія, телевізійні центри, будинки радіомовлення та звукозапису; Державні архіви та їхні сховища;Державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення; Українська фондова біржа та її філії; Державні підприємства ювелірної промисловості; Інспекції пробірного нагляду; Бази, склади благородних металів, дорогоцінного каміння та виробів із нього; Підприємства, що виробляють цінні державні папери; Об'єкти водопостачання населених пунктів з резервуарами питної води; Центральні й обласні аптечні склади; Склади мобілізаційного резерву; Підприємства, спеціалізовані цехи і дільниці, що виробляють вогнепальну спортивно-мисливську зброю, спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, засоби активної оборони, вибухові речовини та об'єкти їх зберігання; Пункти поховання радіоактивних відходів; Об'єкти, розташовані в зоні безумовного відселення та відчуження та інш.
Наказом МВС України №878 від 13.10.2005р. затверджено Положення про Департамент Державної служби охорони при МВС України. Департамент ДСО є головним органом у системі Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, який координує здійснювані нею заходи з охорони об'єктів усіх форм власності та забезпечення особистої безпеки громадян і є підпорядкованим Міністру внутрішніх справ України.
Департамент здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку управління, відділи Державної служби охорони при головних управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях та місті Севастополі, підпорядковані їм підрозділи охорони: міські, районні, міжрайонні відділи, відділення, підрозділи воєнізованої охорони та охоронні підрозділи (цивільна охорона), стройові підрозділи міліції охорони, пункти централізованого спостереження, у тому числі на окремих об'єктах, установи, навчальні заклади професійної підготовки працівників охорони, що здійснюють свою діяльність на засадах самофінансування, а також несе відповідальність за стан їх службової та фінансово-господарської діяльності.
Основними завданнями Департаменту є :
визначення основних напрямів роботи УДСО (ВДСО),підпорядкованих підрозділів ДСО,надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;
розроблення та здійснення заходів, спрямованих на удосконалення охорони об'єктів усіх форм власності та громадян;
керівництво УДСО(ВДСО), підпорядкованими підрозділами ДСО, надання їм практичної допомоги в організації службової діяльності;
забезпечення додержання законності в діяльності працівників ДСО;
організація роботи з кадрами, виховна робота, забезпечення професійної підготовки та психологічного супроводу особового складу, вирішення організаційно-штатних питань;
ужиття відповідно до законодавства заходів щодо забезпечення правового та соціального захисту особового складу та працівників ДСО, розроблення пропозицій з цих питань і внесення їх на розгляд до відповідних органів;
постійне здійснення організаційних заходів, направлених на зміцнення та розвиток матеріально-технічної бази ДСО;
забезпечення проведення єдиної технічної політики ДСО з розроблення, проектування та виробництва технічних засобів охоронного призначення;
організація співробітництва ДСО з відповідними службами правоохоронних органів інших держав, іноземними суб'єктами господарювання з питань охорони власності та забезпечення безпеки фізичних осіб.
Департамент очолює начальник, який призначається на посаду Міністром внутрішніх справ України.
Начальник Департаменту несе персональну відповідальність за виконання покладених на Департамент завдань і функцій перед Міністром внутрішніх справ України. Начальник Департаменту має заступників, які призначаються на посади наказом МВС України у встановленому порядку.
Отже, ДСО це централізована система підрозділів, створених для здійснення на договірних засадах охорони об'єктів та майна, вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації у місцях, не охоплених централізованою службою інкасації, і перевезення цінностей Національного банку України, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб у порядку, встановленому законодавством.
Адміністративна діяльність ДСО це врегульована нормами адміністративного права її виконавчо-владна діяльність, спрямована на забезпечення особистої безпеки громадян, захист об’єктів різних форм власності від протиправних посягань на договірних засадах та боротьбу з іншими правопорушеннями в місцях несення служби.

4.2. Структура, завдання та функції Державної служби охорони при МВС України.

ДСО складається: з
Головного управління Державної служби охорони при МВС України;
управлінь Державної служби охорони при Головних управліннях МВС України в Криму, м. Києві і Київській області;
управлінь і відділів Державної служби охорони при Управліннях МВС України в областях і м. Севастополі; міських і районних відділів, відділень охорони при міськрайорганах внутрішніх справ; навчальних закладів підготовки особового складу.
Крім того, до складу ДСО входять спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан», які створені при Головному управлінні ДСО при МВС України, в Криму, м. Києві, м. Севастополі, областях та в інших підрозділах (на сьогодні продовжується тенденція утворення нових підрозділів «Титан»).
При Головному управлінні ДСО при МВС України функціонують:
Державний центр сертифікації технічних засобів охоронної та охоронно - пожежної сигналізації;
Центр інформаційного забезпечення діяльності підрозділів ДСО;
Республіканська база матеріально-технічного забезпечення;
дослідно - впроваджувальний центр технічних засобів охорони.
ДСО також має центри службового собаківництва у м.м. Києві, Луганську, Житомирі та Острізі (Рівненській області).
За допомогою пультів централізованого спостереження та спеціально підготовлених, споряджених сучасною зброєю, засобами індивідуального захисту і оперативного зв’язку груп затримання, які цілодобово реагують на сигнал «Тривога», забезпечується надійний захист об’єктів та майна всіх форм власності з повною матеріальною відповідальністю.
Підрозділи міліції охорони здійснюють: охорону особливо важливих об’єктів, підприємств, установ, організацій, кредитно-фінансових установ, місць проведення масових заходів; супроводження та охорону касирів з коштами, осіб з цінними паперами та з іншими матеріальними цінностями; охорону вантажів; на замовлення митних органів супроводження та охорону підакцизних товарів, що слідують транзитом через територію України; охорону фізичних осіб.
Спеціалізована, воєнізована та сторожова охорона ДСО надає послуги щодо: охорони об’єктів усіх форм власності; забезпечення охорони та громадської безпеки під час проведення культурно-масових, спортивних та інших видовищних заходів; організації заходів охорони з питань запобігання правопорушенням та їх припиненню, у т.ч. в житловому секторі, навчальних закладах, адміністративних будинках, на автостоянках, ринках тощо; супроводження матеріальних цінностей, цінних паперів, грошей.
Спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан» здійснюють на договірних засадах охорону вантажів та забезпечують захист фізичних осіб від злочинних посягань.
Основними послугами, що надаються підрозділами «Титан», є: охорона грошових знаків, цінних паперів з повною матеріальною відповідальністю; супроводження цінних вантажів та їх охорона; охорона власності юридичних і фізичних осіб в місцях їх постійного або тимчасового перебування; охорона виставок, інших громадських заходів; забезпечення особистої безпеки фізичних осіб, в тому числі іноземних громадян; охорона і супроводження туристичних груп.
Особовий склад міліції охорони підрозділу «Титан» комплектується на конкурсній основі з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової підготовки та стаж роботи в органах внутрішніх справ не менше одного року. По забезпеченню особистої безпеки та захисту фізичних осіб призначаються працівники, які пройшли відповідний курс навчання за програмою підготовки щодо забезпечення захисту особи.
Служба інкасації ДСО забезпечує інкасацію грошових знаків в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезення цінностей Національного банку. Договірні зобов’язання виконують кваліфіковані фахівці, що пройшли всебічну підготовку, досконало володіють усіма видами вогнепальної зброї, спецтехнікою, прийомами рукопашного бою та професійно грамотно їх застосовують при виконанні своїх службових обов’язків.
На виконання законодавства України у галузі сертифікації продукції в системі Міністерства внутрішніх справ при Головному управлінні ДСО створено Державний центр сертифікації технічних засобів охоронної та охоронно - пожежної сигналізації. Цей центр є юридичною особою, має достатню технічну базу та кваліфікованих фахівців для виконання робіт щодо сертифікації продукції відповідно області акредитації. Центр сертифікації, в рамках своєї компетенції, проводить як обов’язкову, так і добровільну сертифікацію, а також сертифікацію за вимогами замовника всіх типів технічних засобів охоронної і охоронно - пожежної сигналізації (засоби охорони будов, споруд, відкритих майданчиків, пристроїв, що протидіють крадіжкам транспортних засобів, приладів для охорони особи, вантажів, т. і.), технічних засобів контролю (системи відео спостереження охоронного призначення, системи контролю доступу), технічних засобів захисту (скло посиленої міцності, спеціальні жалюзі, спеціальні елементи стін, вікон, підлог та стель, броньовані та укріплені двері, сейфи та інші сховища і замки до них). З метою технічної експертизи існуючих на світовому ринку зразків систем централізованого нагляду, об’єктових приймально-контрольних приладів (централей), електронних сповіщувачів, джерел резервного електроживлення та систем реєстрації аудіо інформації, у тому числі шляхом проведення експлуатаційних випробовувань та вибору кращих з них утворено при Головному управлінні ДСО Дослідно-впроваджувальний центр технічних засобів охорони. Цей центр здійснює роботу щодо проведення єдиної технічної політики з розробки систем, приладів та сповіщувачів охоронної сигналізації, їх промислового освоєння і виробництва, напрацювання рекомендацій з питань тактики використання, впровадження та обслуговування технічних засобів охорони.
До навчальних закладів ДСО входять Вінницьке, Рівненське училища професійної підготовки працівників охорони. Вінницьке училище здійснює: курсову (початкову) підготовку міліціонерів ДСО та працівників технічної служби (начальників, чергових та старших інспекторів-інженерів пунктів централізованої охорони); перепідготовку працівників спеціального підрозділу міліції охорони «Титан», служби інкасації та перевезень; підвищення кваліфікації міліціонерів, командирів відділень, взводів, рот стройових підрозділів міліції ДСО. Миколаївське училище здійснює: курсову підготовку міліціонерів ДСО; перепідготовку працівників служби інкасації та перевезень; підвищення кваліфікації міліціонерів, командирів відділень, взводів, рот стройових підрозділів міліції ДСО. Рівненське училище здійснює: курсову підготовку міліціонерів-кінологів із службовими собаками, міліціонерів ДСО, командирів взводів, рот, їх заступників, старших інспекторів охорони, інспекторів по роботі з особовим складом; перепідготовку міліціонерів-кінологів із службовими собаками, працівників служби інкасації та перевезень; підвищення кваліфікації міліціонерів, командирів відділень, взводів, рот та їх заступників стройових підрозділів ДСО. Вінницьке і Рівненське училища мають ліцензії на право навчання охоронників та охоронців для приватних організацій та осіб, а Рівненське училище, крім того, готує інструкторів службового собаківництва.
У центрах службового собаківництва ДСО фахівці надають підприємствам, організаціям, установам усіх форм власності та приватним особам на договірних засадах наступні послуги: тимчасове утримання собак; дресирування собак. Отже, ДСО має необхідні повноваження та можливості щодо забезпечення повного комплексу охоронних послуг на високому рівні та за низькими цінами на всій території України. Кожний замовник може вибрати саме те, що відповідає його потребам та можливостям.
Одним із напрямів роботи органів внутрішніх справ, згідно з Законом України «Про міліцію» є охорона власності, протидія правопорушенням та злочинам у цій сфері, зокрема крадіжкам державного, колективного, приватного майна, у тому числі з квартир громадян. Реалізація завдань щодо забезпечення охорони власності в системі органів внутрішніх справ покладається на спеціальну службу, якою є ДСО.
Завданнями ДСО є:
здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством;
розроблення основних вимог до захисту об'єктів та громадян від злочинних посягань, примірних договорів і вимог до інженерно-технічного укріплення та захисту об'єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу (далі - технічні засоби охоронного призначення), а також інструкцій та інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій;
участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація).
ДСО відповідно до покладених на неї завдань виконує такі функції:
визначає за погодженням із власниками майна або уповноваженими ними органами чи особами (далі - власник) вид охорони під час її організації (міліцейська, цивільна, за допомогою пунктів централізованого спостереження тощо);
запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях несення служби;
реалізує технічні засоби охоронного призначення і надає послуги з їх проектування, монтажу, ремонту та обслуговування;
бере участь у розробленні комплексу стандартів на технічні засоби охоронного призначення з урахуванням міжнародних вимог і норм, розвитку міжнародного співробітництва у галузі їх стандартизації, а також співробітництва з вітчизняними та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності у галузі розроблення, стандартизації, проектування, виробництва, монтажу та обслуговування зазначених технічних засобів;
забезпечує випробування вітчизняних та іноземних зразків технічних засобів охоронного призначення для подальшого впровадження; 6) укладає договори на виробництво технічних засобів охоронного призначення, відповідних датчиків і приладів на державних та інших підприємствах України й інших держав;
здійснює в установленому порядку сертифікацію технічних засобів охоронного призначення, що застосовуються на території України;
погоджує за заявками замовників проекти в частині забезпечення технічними засобами охоронного призначення об'єктів і споруд, що будуються (реконструюються);
організує проведення технічної експертизи та підготовку висновків щодо якості проектування та виробництва технічних засобів охоронного призначення;
провадить в установленому порядку зовнішньоекономічну діяльність.
Державна служба охорони при МВС України. ДДСО надає наступні послуги:
охорона об`єктів за допомогою технічних засобів охорони;
охорона кватир та приміщень з особистим майном громадян за допомогою технічних засобів охорони;
обладнання об`єктів та квартир сучасними засобами охороно-пожежної сигналізації;
централізоване спостереження за станом опс на об`єктах без виїзду групи затримання;
нагляд за рухомими об`єктами;
охорона стаціонарних об`єктів постами міліції охорони;
охорона стаціонарних об`єктів постами цивільної охорони;
забезпечення особистої безпеки фізичних осіб.
охорона разових заходів;
охорона та супроводження туристичних груп;
контроль за несенням служби відомчою охороною;
реагування групи затримання на телефонний виклик;
нагляд за зовнішньою цілісністю об`єктів;
охорона та супроводження вантажів;
охорона та супроводження вантажівдля не резидентів
інкасація грошової готівки, перевезення грошових знаків, цінних паперів;
охорона грошових знаків, цінних паперів та інших цінностей, що перевозяться уповноваженою особою замовника;
виявлення та блокування витоку інформації через закладні пристрої.
Крім того, міліція охорони може здійснювати за договорами заходи із забезпечення особистої безпеки народних депутатів України - з відома Голови Верховної Ради України; державних службовців, що належать до першої - третьої категорій, - за поданням керівника відповідного державного органу; керівників підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Підрозділи воєнізованої охорони відповідно до законодавства можуть мати на озброєнні вогнепальну зброю, а також оснащуватися спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, а саме: шоломами сталевими армійськими і типу "Сфера", бронежилетами, гумовими кийками, наручниками, електрошоковими пристроями, пристроями для відстрілювання патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, балончиками та пістолетами із сльозоточивими речовинами типу алгоген, CN, МПК, у тому числі імпортного виробництва, пневматичною зброєю, пристроями для примусової зупинки автотранспорту "Еж-М".
Охоронні підрозділи відповідно до законодавства можуть мати на озброєнні вогнепальну спортивну і вогнепальну мисливську зброю, а також оснащуватися спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, а саме: гумовими кийками, пристроями для відстрілювання патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, балончиками та пістолетами із сльозоточивими речовинами типу алгоген, CN, МПК, у тому числі імпортного виробництва, пневматичною зброєю.
Працівники підрозділів Державної служби охорони під час несення служби застосовують ці засоби в порядку, визначеному законодавством.

4.3. Організація охорони об’єктів підрозділами міліції охорони.

Підрозділи міліції охорони ДСО створюються для охорони об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, а також грошових знаків, цінних паперів, інших цінностей, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезень цінностей Національного банку України, забезпечення особистої та майнової безпеки громадян на договірних засадах.
Несення служби міліцією охорони відбувається у формі нарядів. Наряди міліції охорони поділяються:
за складом на: одинарні (одиночне несення служби на обхідних маршрутах дозволяється лише міліціонером-кінологом із службовим собакою), парні, змішані (міліція та цивільна охорона);
за терміном охорони: восьмигодинне, дванадцятигодинне, шістнадцятигодинне, ін.;
за способом несення служби: пости, маршрути (закриті, відкриті), автопатруль (група затримання ПЦС та інші мобільні групи).
Пост (маршрут) міліції охорони має бути забезпечений медичною аптечкою, засобами індивідуального захисту, ручною системою тривожної сигналізації, план-схемою об'єктів (приміщень), що охороняються, переліком функціональних обов'язків, випискою із плану оборони, інструкцією з охорони праці та техніки безпеки, атестатом безпеки, інструкцією про внутрішньооб'єктовий та перепускний режим з відповідними зразками (за наявності), адресами та службовими телефонами територіальних органів виконавчої влади, міськ-, райорганів внутрішніх справ, найближчих пунктів дільничних інспекторів міліції, лікарень та інших медичних закладів, аварійних служб (газ, вода, опалення, енергозабезпечення).
На особливо важливі об'єкти, що охороняються працівниками міліції охорони, у разі потреби, розробляються плани оборони, які складаються працівниками територіальних міськ-, райорганів внутрішніх справ за участю начальника (командира) підрозділу ДСО. План затверджується начальником міськ-, райоргану внутрішніх справ і зберігається в черговій частині територіального органу внутрішніх справ, а витяги з нього про порядок дій працівників міліції охорони та персоналу об'єкта - у чергових частинах підрозділів ДСО на постах охорони та в керівників об'єктів.
До категорії особливо важливих об'єктів належать:
а) об'єкти життєзабезпечення населення;
б) фабрики та центральні сховища грошових знаків і цінних паперів;
в) об'єкти Державного комітету з телебачення та радіомовлення;
г) державні центральні статистичні управління;
ґ) сховища державних архівів;
д) особливо важливі приміщення, де зберігаються (виготовляються):
грошові кошти незалежно від дозволеного залишку їх зберігання (поштові відділення та вузли зв'язку, виплатні каси підприємств, організацій, установ, головні каси торговельних підприємств, обмінні пункти валют тощо);
зброя, боєприпаси (стрілецькі тири, кімнати зберігання зброї підприємств та закладів освіти, стрілецькі стенди, магазини з реалізації мисливської і спортивної зброї, майстерні з ремонту зброї, підприємства з їх виробництва тощо);
наркотичні та психотропні речовини, прекурсори, отрути (бази аптекоуправлінь, аптеки, бази мобрезерву, наукові, медичні та інші установи, у практичній та виробничій діяльності яких використовуються ці речовини);
дорогоцінні метали та каміння, ювелірні вироби з них (ювелірні заводи і майстерні, магазини, ломбарди, бази, склади, сховища підприємств, установ, організацій, що використовують у своїй діяльності дорогоцінні метали та каміння, пункти закупівлі металів і каміння тощо);
історичні та культурні цінності державного значення (музеї, картинні галереї, фондосховища музеїв, наукові бібліотеки тощо);
вибухові та радіоактивні речовини і матеріали;
е) інші об'єкти державного значення.
Залежно від специфіки об'єктів, їх розташування, інших особливостей охорона може бути організована на контрольно-пропускних пунктах або по периметру об'єкта та на окремих ділянках.
Об’єкт вважається взятим під охорону після виконання вимог з технічної укріпленості об'єкта та забезпечення умов для несення служби нарядами міліції, в т.ч. засобами охоронно-пожежної сигналізації та зв'язку, укладається договір.
З часу виставлення поста об'єкт вважається прийнятим під охорону.
При заступанні в наряд працівники міліції прибувають за 30 хвилин до інструктажу до місця його проведення у встановленій формі одягу, маючи при собі службове посвідчення, свисток, ліхтарик, блокнот, авторучку, водій - посвідчення водія та інші документи, що дозволяють керування службовим транспортом. Командний склад підрозділів міліції охорони забезпечує наряди ГЗ ПЦС оперативними паспортами нарядів міліції груп затримання пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони. Щодо кожного працівника міліції приймається рішення про видачу (невидачу) йому зброї, яке заноситься до книги нарядів. Працівники, які заступають на службу, до проведення інструктажу отримують табельну зброю, службові книжки, маршрутні картки, бортові журнали, засоби зв'язку, контролю, спеціальні засоби індивідуального захисту та активної оборони.
Працівник міліції охорони, призначений у наряд, підпорядковується командирові відділення (старшому наряду), черговому (відповідальному) по підрозділу охорони. Під час охорони об'єктів працівник зобов'язаний:
Знати функціональні обов'язки, порядок несення служби, розташування об'єктів, що охороняються, їх особливості, вразливі для нападу місця та дислокацію суміжних нарядів охорони.
Суворо дотримуватись вимог чинного законодавства, проявляти культуру та чемність у спілкуванні з громадянами.
Прибути після інструктажу на пост, прийняти майно та службову документацію згідно з описом, оглянути об'єкт, переконатися у справності системи сигналізації, наявності замків на дверях, освітлення, цілісності печаток (пломб), вікон, люків та пожежного інвентарю. Прийняти об'єкт під охорону в порядку, визначеному договором, із записом в журналі приймання (здавання) поста (маршруту) й перевірок несення служби з охорони (додаток 12), про що доповісти черговому по підрозділу охорони.
У разі несправності систем сигналізації поінформувати чергового підрозділу охорони.
Охорона об'єктів, підключених на ПЦС, та реагування на спрацювання сигналізації забезпечуються нарядами груп затримання підрозділів міліції охорони у взаємодії з підрозділами господарювання в області охорони згідно із взятими на себе зобов'язаннями.
Кількість нарядів ГЗ ПЦС визначається підрозділом міліції ДСО з урахуванням надійності перекриття ними території з об'єктами, що підключені до ПЦС, їх концентрації, інтенсивності спрацювань засобів сигналізації, своєчасного їх прибуття на сигнали тривоги та самоокупності цих нарядів.
Наряди ГЗ ПЦС:
реагують на сигнал "Тривога", що надійшов з об'єктів (приміщень з особистим майном громадян), здійснюють їх огляд та блокування. У разі проникнення на об'єкт доповідають черговому підрозділу охорони, виявляють та затримують правопорушників. Пересування наряду фіксується у бортовому журналі службового автомобіля відділу (відділення) ДСО при міськ-, райвідділі внутрішніх справ;
здійснюють охорону місць скоєння надзвичайних подій, встановлення очевидців до прибуття оперативної групи міськ-, рай органу;
беруть участь у перезакритті об'єктів після спрацювання ОПС спільно з уповноваженими представниками суб'єктів господарювання у галузі охорони, з якими укладені відповідні цивільно-правові угоди. Здійснюють охорону об'єктів, які після спрацювання з технічних причин не прийняті під спостереження ПЦС;
вживають заходів для ліквідації пожежі у разі виявлення загорання, попередньо повідомивши про це пожежну охорону та власника об'єкта.
До складу Державної служби охорони входять спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан», призначення яких забезпечувати особисту безпеку фізичних осіб.
Забезпечення заходів безпеки особи передбачає її захист від завдання їй шкоди та умов, які можуть бути небезпечними для її особистості, волі, тілесної недоторканності, забезпечення свободи її очевидних непротиправних дій і безпеки в місцях перебування та на маршрутах руху.
Забезпечення заходів безпеки особи відбувається на договірній основі. Укладання договорів про охорону уповноваженої особи з цінними паперами та про охорону делегації, про охорону вантажу, здійснення інкасації, супроводження грошових коштів, про охорону стаціонарного об’єкта та інше проводиться у відповідності до законодавства.
Заходи безпеки Особи здійснюються працівниками підрозділів "Титан", які пройшли навчання та мають необхідну професійну підготовку і відповідну кваліфікацію (охоронника, охоронця тощо).
Заходи безпеки особи здійснюються шляхом особистого безпосереднього застосування тактичних прийомів, засобів та методів охорони з метою попередження і припинення злочинів та інших правопорушень щодо особи, яка охороняється.
Заходи безпеки особи здійснюються комплексно, як шляхом постійної присутності фізичної охорони, так і з використанням технічних засобів безпеки та охорони.
При здійсненні заходів безпеки особи наряди підрозділів "Титан" озброюються табельною вогнепальною зброєю, а при необхідності автоматичною зброєю, забезпечуються засобами зв'язку, індивідуального захисту та активної оборони. Вид зброї визначається безпосередньо командиром підрозділу "Титан", виходячи з конкретних умов оперативної обстановки, а форма одягу - за узгодженням з особою залежно від специфіки завдань. При несенні служби з автоматичною зброєю працівник наряду підрозділу "Титан" в обов'язковому порядку повинен бути вдягнений у формений одяг.
Кількісний склад наряду підрозділу "Титан" визначається командиром підрозділу за узгодженням з Особою,але не може бути менше двох працівників.
Працівники підрозділів "Титан" не можуть залучатися до виконання завдань, що не належать до компетенції Державної служби охорони (розкриття злочинів у складі підрозділів карного розшуку, участь в оперативно-слідчих групах, реагування на сімейно-побутові конфлікти, конвоювання заарештованих, кураторство територіальних органів внутрішніх справ, чергування в їх чергових частинах тощо).
У своїй роботі працівники підрозділів «Титан» взаємодіють з Державною автомобільною інспекцією, міліцією громадської безпеки, черговими частинами органів та підрозділів внутрішніх справ, Управлінням державної охорони України та інш. державними інституціями.

Питання для самоконтролю
Поняття, завдання та функції міліції охорони.
Система та структура міліції охорони.
Сили та засоби міліції охорони (цивільні підрозділи міліції охорони, спеціальний підрозділ “Титан”, пункти централізованого спостереження, служба інкасації).
Організація охорони об’єктів ДСО.
Зміст послуг з охорони, що надаються міліцією охорони
Порядок укладення договорів, обстеження об’єкту.

Теми рефератів
Службова документація щодо приймання та подальшої організації об’єкту охорони ДСО.
Організація охорони фізичних осіб.
Взаємодія підрозділів міліції охорони з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, керівництвом об’єктів, що охороняються, і громадськістю.

Теми доповідей
Заходи особистої безпеки працівників ДСО і ОВС при блокуванні об’єктів, затриманні злочинців і обслідуванні об’єктів, що „спрацювали”.
Інформаційне забезпечення діяльності міліції охорони.

Перелік рекомендованих джерел

Адміністративна діяльність : Посібник друге видання // За заг. ред.д.ю.н. О.І. Остапенка. – Львів: ЛьвДУВС, 2006р. – 280с.
Адміністративна діяльність : навч. пос. [для студ.вищ.навч.закл] / [М.В. Ковалів, З.Р. Кісіль, Д.П. Калаянов та ін.]. – К.: Правова єдність, 2009.- 432 с.
Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ (загальна частина). Підручник // Авт. Колектив (Ю.Р. Римаренко, Є.М. Моісеєв, В.І. Олефір - керівники). - К.: КНТ, 2008. – 816с.
Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000р. // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Закон України «Про міліцію» від 20.12.1991р. // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Постанова Кабінету Міністрів №615 від 10.08.1993р. «Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктів державної та інших форм власності» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України №878 від 13.10.2005р. «Про затвердження Положення про Департамент Державної служби охорони при МВС України» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України № 1430 від 25.11.2003р. «Про затвердження Положення про організацію службової діяльності цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України № 1430 від 25.11.2003р. «Про затвердження Інструкції з організації роботи чергових частин підрозділів цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України № 1430 від 25.11.2003р. «Про затвердження Інструкції про порядок зберігання, видачі (приймання) вогнепальної зброї та боєприпасів до неї персоналу підрозділів цивільної охорони Державної служби охорони при МВС » // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України № 1433 від 25.11.2003р. «Про затвердження Інструкції про організацію діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України вiд 12.07.2004 № 794/151 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Наказ МВС України вiд 25.11.2003 № 1432 «Про затвердження [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]» // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
5. Адміністративна діяльність судової міліції

5.1. Особливості адміністративно-правового регулювання судової міліції

Ефективність захисту від посягань на життя, здоров’я, майно, житло суддів, слідчих, експертів, потерпілих та інших учасників кримінального судочинства, а також незаконного впливу на них з метою перешкодити правосуддю – одна з найактуальніших проблем, від вирішення якої залежить можливість притягнення до відповідальності злочинців, зокрема тих, які вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини.
Впродовж останніх років питання забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства розглядається на конгресах ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Результатом їх роботи є вироблення принципів правосуддя, а саме: справедливого поводження з жертвами та свідками злочинів; забезпечення учасниками процесу доступів до механізму правового й адміністративного забезпечення захисту;забезпечення права на реституцію, компенсацію і соціальну допомогу тощо. Ці принципи та шляхи їх реалізації знайшли своє відображення в міжнародних правових актах і національному законодавстві.
Становлення правової держави в Україні, гуманізація суспільства та проведення правової реформи потребували переосмислення багатьох аспектів правоохоронної діяльності у державі, зокрема проблем забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Для вирішення цих питань у 1993р. було прийнято Закони України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”.
Відповідно до зазначених законів одним із суб’єктів, що забезпечують безпеку учасників кримінального судочинства, є спеціальні підрозділи міліції. Такі підрозділи створено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997р. № 335-р та Наказу МВС України від 23 липня 1997р. Діяльність спеціальних підрозділів судової міліції „Грифон, що діють нау складі міліції громадської безпеки, регулюється відповідним Положенням, затвердженим Наказом МВС України від 19 листопада 2003р. №1390.
Ткк, відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 335-р, МВС України було поставлено завдання створити у структурі міліції громадської безпеки спеціальні підрозділи міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів за рахунок перерозподілу штатної чисельності дорожньої міліції, що утримується на кошти державного бюджету, та затвердити у місячний термін Тимчасове положення про цей підрозділ.
Наказом МВС України від 23.07.1997 № 467 було затверджено Тимчасове положення про спеціальний підрозділ міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони установ судових експертиз. Отже, основним завдання спеціального підрозділу було забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів.
Нині відповідно наказу МВС України від 19.11.2003 № 1390 спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» належить до структури міліції громадської безпеки та створюється в головних управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях та місті Севастополі (далі – ГУМВС, УМВС) відповідно до типових штатів, затверджених МВС України.
Спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» створюється як самостійний структурний підрозділ ГУМВС, УМВС та підпорядковується безпосередньо заступнику начальника ГУМВС, УМВС – начальнику міліції громадської безпеки. Загальне керівництво оперативно-розшуковою діяльністю спеціального підрозділу судової міліції «Грифон», її організаційне та методичне забезпечення здійснює заступник начальника ГУМВС, УМВС – начальник кримінальної міліції.
У своїй діяльності спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» керується Конституцією України, законами України «Про міліцію», «Про статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судоустрій України», іншими законами України, нормативними актами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України.
У ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міліцію» закріплено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Одним із її підрозділів є судова міліція. Крім того, міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана забезпечувати згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функції щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу (п. 28 ч. 1 ст. 10).
Ст. 113 Закону України «Про судоустрій України» передбачено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснює судова міліція.
У Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 № 1383 також закріплено, що МВС відповідно до покладених на нього завдань здійснює у випадках, передбачених законодавством, спеціальні заходи щодо забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету, їх близьких родичів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» виконує покладені на нього завдання в тісній взаємодії з іншими структурними підрозділами територіальних органів внутрішніх справ, спеціальними підрозділами Служби безпеки України, іншими правоохоронними органами.
Робота особового складу спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» в понаднормовий робочий час, вихідні та святкові дні оплачується згідно із законодавством України.
Секретне діловодство і заходи щодо дотримання режиму секретності здійснюються спеціальним підрозділом судової міліції «Грифон» відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та нормативно-правових актів МВС України.
Особовий склад спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» комплектується з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової і фізичної підготовки та особами, що пройшли дійсну строкову військову службу в підрозділах внутрішніх військ МВС України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, з часу звільнення яких у запас минуло не більше одного року.
На посади середнього начальницького складу спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» призначаються особи, які мають неповну вищу освіту. На посади старшого начальницького складу призначаються особи, які мають вищу освіту, як правило, юридичну.
Командир спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» призначається на посаду та звільняється з посади наказом начальника ГУМВС, УМВС за погодженням з МВС України.
Виконання службових обов’язків особовий склад спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» здійснює в повсякденній або спеціальній формі одягу, екіпірованій знаками розрізнення та символікою спеціального підрозділу судової міліції «Грифон», яка є єдиною для всіх регіонів України. В окремих випадках службові обов’язки можуть здійснюватися в цивільному одязі, визначеному командиром спеціального підрозділу судової міліції «Грифон».
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації рядового і начальницького складу спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» здійснюються в навчальних закладах системи МВС України.
Особовий склад спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» у повному обсязі користується правами і соціальними гарантіями, передбаченими для працівників міліції Законом України «Про міліцію», іншими законами та нормативно-правовими актами України.


5.2. Форми та методи адміністративної діяльності судової міліції

Під час виконання покладених на них завдань працівники спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» здійснюють:
1) забезпечення згідно з чинним законодавством виконання Правил пропуску осіб до приміщень судів та на їх територію транспортних засобів, затверджених спільним наказом Державної судової адміністрації України та МВС України від 12.09.2005 № 102/765, підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, охорони приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу, а також працівників Антимонопольного комітету України та уповноважених осіб Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України при виконанні ними службових повноважень;
2) забезпечення заходів безпеки при розгляді судових справ у всіх інстанціях, працівників правоохоронних органів, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, членів їх сімей і близьких родичів;
3) уживають необхідні заходи для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їх майна, якщо від судді надійде відповідна заява;
4) уживають необхідні заходи для забезпечення безпеки при надходженні заяви учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича, звернення керівника відповідного Державного органу;
5) забезпечення охорони приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а також режиму утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу;
6) здійснювати оперативно-розшукову діяльність з метою отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб;
7) вивчення рішень (постанов) про застосування спеціальних заходів безпеки осіб, узятих під захист, а також інших матеріалів, які зумовили прийняття такого рішення, а також розробку план-розрахунку ГУМВС, УМВС на здійснення спеціальних заходів безпеки та підготовку клопотання перед відповідними органами про їх скасування;
8) обмін інформацією із зацікавленими органами та підрозділами внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади з питань забезпечення безпеки осіб, відносно яких здійснюються заходи особистої безпеки.
Командир спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» є прямим начальником підпорядкованого особового складу і відповідає за організацію оперативно-службової діяльності підрозділу, забезпечення його постійної готовності до виконання покладених завдань, а також за використання за призначенням сил і засобів, збереження озброєння, боєприпасів, автотранспорту, іншої техніки та спеціальних засобів, фінансово-господарську діяльність, комплектування спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» і проведення виховної роботи з підлеглими.
Командир спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» зобов’язаний:
– всебічно знати дійсний стан справ у спеціальному підрозділі та вживати заходів до вивчення та впровадження у його діяльність досягнень науково-технічного прогресу, передових форм і методів роботи, сприяти підвищенню ефективності діяльності особового складу;
– знати стан оперативної ситуації на території регіону, вносити керівництву ГУМВС, УМВС пропозиції щодо найбільш ефективного застосування підпорядкованих сил і засобів;
– дбати про безпечні умови служби підлеглих, здійснювати контроль за дотриманням ними необхідних заходів безпеки під час поводження з табельною зброєю, спеціальними засобами, технікою;
– організовувати проведення й особисто брати участь в інструктажах нарядів міліції, здійсненні контролю за несенням служби підлеглими;
– у встановленому порядку організовувати роботу щодо добору, розстановки, виховання та атестування особового складу спеціального підрозділу, знати ділові й моральні якості підлеглих, уживати заходів до підвищення їх професійного рівня, недопущення порушень законності, надзвичайних подій серед особового складу;
– удосконалювати бойову підготовку працівників спеціального підрозділу, брати безпосередню участь у проведенні занять;
– забезпечувати постійну готовність особового складу до дій у разі ускладнення обстановки, у тому числі під час відбиття збройного чи іншого нападу, прищеплювати йому професійні навички володіння зброєю, спеціальними засобами та психологічну готовність упевнено діяти в умовах ускладнення обстановки;
– здійснювати тісну взаємодію з керівниками оперативних служб органів внутрішніх справ, працівниками правоохоронних органів у виконанні завдань, покладених на спеціальний підрозділ;
– вести щомісячний аналіз результатів роботи спеціального підрозділу, про що інформувати керівництво міліції громадської безпеки ГУМВС, УМВС;
– щоквартально аналізувати стан додержання дисципліни і законності серед особового складу спеціального підрозділу, уживати заходів реагування до порушників, а також їх керівників;
– щомісячно організовувати проведення спеціальних цільових перевірок, у тому числі негласних, дотримання особовим складом законності під час несення служби і вживати необхідних заходів реагування;
– забезпечити дотримання фінансово-господарської діяльності спеціального підрозділу згідно діючих нормативно-правових актів;
– постійно піклуватися про покращання соціальних і житлово-побутових умов працівників спеціального підрозділу та членів їх сімей, у встановлений розпорядком дня час здійснювати їх приймання у особистих питаннях.
Командир спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» має право:
– видавати в межах своєї компетенції накази, розпорядження, вказівки з питань організації роботи спеціального підрозділу, установлювати щоденний режим роботи особового складу;
– визначати форму одягу та екіпірування особового складу виходячи з характеру завдань, які вирішує спеціальний підрозділ;
– надавати особовому складу спеціального підрозділу відпустки та матеріальну допомогу в межах асигнованих на це коштів;
– застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення в межах прав, наданих йому Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України;
– вносити пропозиції керівництву ГУМВС, УМВС про призначення, переміщення та звільнення з посад працівників спеціального підрозділу;
– здійснювати у встановленому порядку атестування працівників спеціального підрозділу, направляти керівництву ГУМВС, УМВС подання про присвоєння їм чергових звань.
Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ, – це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя (ст. 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві).
Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:
а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;
б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;
в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.
Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:
а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи;
б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов’язаних із застосуванням цих заходів;
в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.
Органи, які забезпечують безпеку, зобов’язані:
а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, які мають право на забезпечення безпеки, вчинених у зв’язку з їх сприянням судочинству;
б) забезпечувати захист життя, здоров’я, житла і майна відповідно до характеру загрози;
в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.
Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.
Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.
Заходами забезпечення безпеки є:
а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
г) заміна документів та зміна зовнішності;
д) зміна місця роботи або навчання;
е) переселення в інше місце проживання;
є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;
ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
з)  закритий судовий розгляд.
З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки.
Основні стадії даного провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, можна визначити так.
Аналіз ситуації як перша стадія складається з декількох етапів:
1) ухвалення рішення про застосування заходів безпеки уповноваженим органом;
2) прийняття рішення про застосування заходів безпеки до виконання органом, який здійснює заходи безпеки;
3) вивчення рішення і розробка плану-розрахунку заходів безпеки;
Ухвалення рішення органом, який здійснює заходи безпеки, – це друга стадія, що включає такі етапи:
4) узгодження і затвердження плану-розрахунку обраних заходів безпеки;
5) інформування органу, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки;
6) інформування заявника.
Виконання рішення – це третя і найбільш тривала стадія, що складається з наступних етапів:
7) зміна обраних заходів безпеки;
8) продовження строків застосування заходів безпеки;
9) скасування заходів безпеки.
Провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, має адміністративно-правовий характер, а також комплексний характер, оскільки рішення, які приймаються під час даного провадження, одночасно є підставами для відкриття інших проваджень.
Адміністративно-правовий характер даного провадження проявляється в тому, що спеціальні підрозділи судової міліції «Грифон» можуть самостійно визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі потреби – змінювати і доповнювати ці заходи.
Повною мірою адміністративно-правовий характер діяльності спеціальних підрозділів судової міліції «Грифон» проявляється при здійсненні ними спеціальних заходів безпеки згідно з Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Самостійний (насамперед адміністративно-правовий) характер даного провадження вбачається і в строках його застосування та порядку скасування заходів безпеки. Строк провадження по забезпеченню безпеки не пов’язується зі строками кримінального судочинства. Для судової міліції принципове значення мають: а) закінчення строку конкретного заходу безпеки; б) усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист.


5. 3. Взаємодія судової міліції з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, правоохоронними органами, судовими установами

Спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» виконує покладені на нього завдання та функції у тісній взаємодії з іншими структурними підрозділами територіальних органів внутрішніх справ, а також спеціальними підрозділами Служби безпеки України та іншими правоохоронними органами.
Відповідно до Положення про спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» загальне керівництво оперативно-розшуковою діяльністю спеціального підрозділу, її організаційне та методичне забезпечення здійснює заступник начальника ГУМВС, УМВС України – начальник кримінальної міліції. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється спеціальним підрозділом судової міліції «Грифон» з метою отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, узятих під захист.
Спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» також обмінюється інформацією зі структурними підрозділами територіальних органів внутрішніх справ, спеціальними підрозділами Служби безпеки України та іншими правоохоронними органами, а також органами виконавчої влади щодо забезпечення безпеки осіб, узятих під захист. За необхідності проведення оперативно-розшукових заходів щодо забезпечення безпеки осіб, узятих під захист, оперативні підрозділи органів внутрішніх справ виділяють працівників у тих кримінальних справах, що перебувають у їх оперативному супроводженні.
Отже, працівники спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» взаємодіють:
1) із органами, які приймають рішення про застосування заходів безпеки:
органом дізнання;
слідчим;
прокурором;
суддею (судом), у провадженні якого перебувають кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали чи беруть участь особи, взяті під захист;
2) органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність стосовно осіб, які брали участь або сприяли попередженню, виявленню, припиненню чи розкриттю злочинів;
3) іншими правоохоронними органами (підрозділами);
4) органами виконавчої влади;
5) іншими суб’єктами (в разі необхідності, наприклад, щодо інформаційного забезпечення та організаційно-технічної підтримки).
Найчастіше на практиці працівники спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» взаємодіють із територіальними органами внутрішніх справ, а також їх оперативними підрозділами.
Для налагодження взаємодії територіальні органи внутрішніх справ інформуються про здійснення нарядами спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» заходів безпеки на їх території обслуговування. Це дозволяє запобігти виникненню нештатних ситуацій та непорозумінь, пов’язаних із недостатньою поінформованістю працівників територіального органу, а також вирішити низку інших практичних питань, а саме:
керівництво спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» має здатність ознайомитися зі станом оперативної обстановки в місцях проведення заходів забезпечення безпеки і врахувати його при організації їх практичної реалізації;
можливості чергової частини територіального органу можуть використовуватись для оперативного управління нарядами, вирішення інших поточних питань, пов’язаних із практичною діяльністю підрозділу в цій сфері, забезпечення додаткового (резервного) каналу зв’язку з нарядами, що в умовах територіальних масштабів (наприклад, області) має важливе значення;
взаємодія з територіальним органом дозволяє забезпечити оперативне та своєчасне надання допомоги нарядам спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» у нештатних ситуаціях черговою слідчо-оперативною групою та патрульними нарядами міліції ПМШР «Сокіл», ПМОП «Беркут», Департаменту державної служби охорони при МВС України (допомога спеціального підрозділу «Титан» використовується, якщо це передбачено відповідним договором та оперативною обстановкою);
взаємне інформування для оперативного встановлення осіб, від яких наявна загроза;
спільне планування оперативно-розшукових заходів, оперативних комбінацій, тактичних операцій та слідчих дій для встановлення та викриття осіб, які готують злочин стосовно особи (осіб), взятої під захист.
Особливість взаємодії органів, які здійснюють заходи безпеки, зі слідчим полягає:
у своєчасному направленні слідчим в орган, який має здійснювати заходи безпеки, відповідної постанови, а також необхідних доручень у порядку, передбаченому ст. 114 КПК України;
ознайомленні осіб, які здійснюють заходи безпеки, з матеріалами кримінальної справи в частині, що стосується загрози або її можливості життю, здоров’ю, майну особи, взятої під захист, та даних стосовно її особистості;
спільному обговоренні можливостей застосування додаткових заходів безпеки;
спільному погодженні часу, місця та умов виконання слідчих дій за участю особи, взятої під захист;
обов’язковому залученні осіб, які здійснюють заходи безпеки, до участі в проведенні слідчих дій з особою, взятою під захист.
Згідно з вимогами КПК України в разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій стосовно особи, взятої під захист, за її письмовою заявою або письмовою згодою може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без нього звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. Прослуховування телефонних та інших переговорів санкціонується судом.
Порядок взаємодії спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» зі спеціальними підрозділами Служби безпеки України визначається спільним наказом Служби безпеки України та МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії спецпідрозділів СБУ і МВС України при здійсненні спеціальних заходів по забезпеченню безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів» від 09.03.1998 № 23 Кф / 141 .
Взаємодія працівників відділень судово-психіатричної експертизи з працівниками спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» визначається спільним наказом МВС України та Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції про порядок організації охорони приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу» від 04.11.1996 № 751/338.
Організація взаємодії між працівниками спеціального підрозділу судової міліції «Грифон», які здійснюють охорону громадського порядку та безпеки в залах судових засідань із працівниками судової адміністрації, визначається спільним наказом МВС України та Державної судової адміністрації України «Про затвердження Інструкції про порядок організації дотримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорони приміщень суду» від 06.09.2004 № 1003 дск / 14904 дск, де передбачено завдання територіальних управлінь Державної судової адміністрації України та голів судів щодо належного забезпечення охорони приміщень судів, підтримання громадського порядку в них та організацію охорони приміщень судових установ судовою міліцією тощо.
Основними формами взаємодії спеціальних підрозділів судової міліції «Грифон» із Державною судовою адміністрацією України щодо охорони громадського порядку в місцях несення служби, під час здійснення адміністративних функцій є:
1) спільний аналіз стану адміністративно-правової охорони громадського порядку;
2) взаємний обмін інформацією про проведену роботу;
3) планування спільних заходів;
4) інструктаж і навчання суб’єктів взаємодії формам і методам запобігання адміністративним правопорушенням (забезпечення особистої безпеки громадян, забезпечення встановлених правил в суді тощо);
5) обмін позитивним досвідом роботи з попередження та профілактики правопорушень стосовно охорони громадського порядку в суді, забезпечення особистої безпеки громадян та ін.
Під час розгляду судом кримінальних, інших резонансних справ, з метою безпеки і попередження можливих порушень громадського порядку керівник служби судових розпорядників Державної судової адміністрації України доповідає голові суду або заступнику голови суду про необхідність підтримання громадського порядку силами спеціальних підрозділів судової міліції «Грифон» чи органів внутрішніх справ. За необхідності керівник служби здійснює спільне з працівниками судової міліції, органів внутрішніх справ обстеження залу судового засідання чи приміщення, де буде проводитись виїзне засідання. Судовий розпорядник за вказівкою голови суду, керівника служби надає допомогу працівникам судової міліції, органів внутрішніх справ щодо підтримання громадського порядку, посилення перепускного режиму, охорони адміністративно-господарських та службових приміщень суду тільки в робочий час.
Судовий розпорядник, взаємодіючи з працівниками підрозділів судової міліції, конвойної служби та органів внутрішніх справ повинен:
а) сприяти працівникам підрозділів судової міліції, органів внутрішніх справ у забезпеченні ними громадського порядку в залі судового засідання та приміщенні суду;
б) за наявності підстав пропонувати голові суду або головуючому про надання ними вказівки працівникам підрозділів судової міліції, органів внутрішніх справ щодо здійснення додаткових заходів безпеки (пропуск громадян до залу судового засідання, видалення із залу судового засідання та приміщення суду порушників громадського порядку, проведення огляду конкретних осіб тощо).
Судовий розпорядник має право:
а) видаляти з приміщення суду та залу судового засідання за розпорядженням голови суду, заступника голови суду, судді та головуючого осіб, які відмовляються виконувати їх законні вимоги, проявляють неповагу до суду, порушують громадський порядок у приміщенні суду та процесуальний порядок здійснення судочинства тощо;
б) звертатися за допомогою до керівників суду та працівників апарату суду, працівників судової міліції, органів внутрішніх справ для сприяння у забезпеченні підтримання належного громадського порядку в приміщенні суду, затримання та притягнення до адміністративної відповідальності порушників громадського порядку.
Працівники органів внутрішніх справ та працівники спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» у разі необхідності залучаються державними виконавцями для охорони громадського порядку до проведення виконавчих дій при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) у випадках:
примусового входження до приміщень та сховищ боржників – юридичних осіб у разі відмови державному виконавцю у добровільному допуску до них;
примусового входження до житла чи іншого володіння боржника – фізичної особи за рішенням суду, у разі відмови державному виконавцю у добровільному допуску до них;
арешту й опису майна боржників, його вилучення;
вселення та виселення;
розшуку громадянина-боржника або дитини у виконавчому провадженні;
при проведенні інших виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Про залучення працівників органів внутрішніх справ та спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» для забезпечення охорони громадського порядку при проведені виконавчих дій державними виконавцями виноситься мотивована постанова, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби та скріплюється печаткою відділу. Постанова державного виконавця про залучення працівників ОВС та спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» для забезпечення охорони громадського порядку при проведені виконавчих дій не пізніше ніж за три дні до запланованого часу проведення виконавчих дій надсилається начальникові відповідного органу внутрішніх справ. Начальник відповідного органу внутрішніх справ залежно від місця проведення виконавчих дій та характеру примусових заходів виконання рішень видає розпорядження про направлення необхідної кількості працівників міліції для забезпечення охорони громадського порядку при проведені виконавчих дій державними виконавцями.
Працівники органів внутрішніх справ та спеціального підрозділу судової міліції «Грифон» діють при проведенні виконавчих дій у межах компетенції та повноважень, установлених Законом України «Про міліцію».

Питання для самоконтролю
Поняття, завдання та функції судової міліції.
Особливості адміністративно-правового регулювання діяльності судової міліції.
Система та структура міліції судової міліції.
Сили та засоби судової міліції.
Особливості форм та методів адміністративної діяльності судової міліції.
Взаємодія судової міліції з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, правоохоронними органами, судовими установами.

Теми рефератів
Інформаційне забезпечення діяльності судової міліції.
Підтримання порядку в суді. Забезпечення охорони приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України, а також режиму утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу.

Теми доповідей
1. Спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон” як суб’єкт забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Управління судовою міліцією.
Перелік рекомендованих джерел

Адміністративна діяльність : навч. пос. – К. : Правова єдність, 2009. – 432 с.
Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина : Підруч. – К. : КНТ, 2008. – 816 с.
Діяльність органів внутрішніх справ в умовах дії режиму надзвичайного стану, введення якого зумовлено виникненням надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Навч.-практ. Посіб. / Укладачі: Конопльов В. В., Кузніченко С. О., Басов А.В., Дубко Ю.В., Буткевич С.А. та Сімферополь : КЮІ ОДУВС, 2008. – 72 с.
Пашков С. М. Організаційно-правові засади діяльності судової міліції по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : дис. атро. юрид. Наук : 12.00.07 / Пашков Сергій Миколайович. – Ірпінь, 2008. – 228 с.
Шатрова С. О. Адміністративно-правові засади діяльності спеціальних підрозділів міліції : дис. атро. юрид. наук : 12.00.07 / атрова Сергій Олександрович. – Х., 2007. – 231 с.
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України від 23 груд. 1993 р. № 3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Закон України від 23 груд. 1993 р. № 3782-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
Про міліцію : Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18 лют. 1992 р. № 2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
Про статус суддів : Закон України від 15 груд. 1992 р. № 2862-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
Про судоустрій України : Закон України від 7 лют. 2002 р. № 3018-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27–28. – Ст. 180.
Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України : Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383 // Офіційний вісн. України. – 2006. – № 40. – ат. 2687.
Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 черв. 1997 р. № 335-р.
Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками та судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами : Наказ Державної судової адміністрації України від 18 жовт. 2004 р. № 182/04.
Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення безпеки учасників судового процесу та державного захисту працівників суду і правоохоронних органів, членів їх сімей та близьких родичів та Порядку забезпечення безпеки осіб, узятих під державний захист, при пішому слідуванні та слідуванні автотранспортом : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 5 трав. 2004 р. № 465 .
Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 19 листоп. 2003 р. № 1390 // Офіційний вісн. України. – 2003. – № 51 (т. 2). – Ст. 2725.
Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 23 лип. 1997 р. № 467 // Офіційний вісн. України. – 1997. – № 35. – Ст. 155.

РОЗДІЛ 2.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ВИКОНАННЯ ПРІОРИТЕТНИХ ЗАВДАНЬ У СФЕРІ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ


2.1. Адміністративно-правова діяльність міліції щодо забезпечення правил паспортної системи та правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

2.1.1. Поняття та зміст паспортної системи в Україні

В науковій літературі під паспортною (паспортно-реєстраційною) системою, як правило, розуміється сукупність правових норм, які визначають видачу паспортів, що засвідчують особу громадян України, їх реєстрацію з метою обліку населення, впорядкування переміщення його територією країни, реалізацію конституційних прав та виконання обов’язків громадян, сприяють охороні громадського порядку та державної безпеки. Хоча існують й інші визначення категорії „паспортно-реєстраційна система” (до 2003 р. – відповідно „паспортна система”, що було пов’язано насамперед з тим, що спеціально створений державний орган, що за дотриманням правил паспортної системи орган носив назву: „Паспортна служба органів внутрішніх справ”). Так, Є. В. Додін та I. П. Голосніченко під паспортною системою розуміли сукупність урегульованих нормами права відносин з приводу прописки, реєстрації і виписки громадян, видачі, обміну, здачі і вилучення паспортів з метою забезпечення повноти статистичного і персонального обліку населення, регулювання його пересування по території країни, забезпечення реалізації суб’єктивних прав і обов’язків громадян, а також охорони громадського порядку і державної безпеки.
Як видно із наведених визначень, поняття „паспортна система” її сутність в основному зводиться, по-перше, до виділення конкретних напрямків діяльності паспортних служб, а саме – прописки (реєстрації), виписки громадян, видачі, обміну, здачі і вилучення паспортів, обліку громадян тощо; по-друге, у цих визначеннях домінуючою є така мета паспортно-реєстраційної системи як упорядкування пересування населення.
Цілком слушною є позиція Х.П. Ярмакі, який паспортно-реєстраційну систему визначає як сукупність урегульованих нормами права відносин з приводу вирішення питань громадянства України, організації імміграційної роботи, реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем їх проживання (перебування), нагляду за забезпеченням реалізації останніми передбачених нормативними актами прав, свобод та інтересів, а також за виконанням покладених на них обов’язків.
Паспортна система регулюється цілою низкою нормативних актів, зокрема Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, відомчими нормативними актами МВС України. Серед законів України, які регулюють паспортно-реєстраційну діяльність, в першу чергу необхідно назвати „Про громадянство України” від 18 січня 2001 р., „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р., „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р., „Про біженців” від 21 червня 2001 р., „Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р., „Про імміграцію” від 7 червня 2001 р.Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003р.
Серед постанов Кабінету Міністрів України в зазначеній сфері варто назвати такі: „Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України i транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995 р. , „Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб” від 14 червня 2002 р. № 844 та ін.
Важливе місце в правовому регулюванні паспортно-реєстраційної діяльності займають відомчі нормативні акти МВС України, серед яких накази „Про затвердження Інструкції про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства” від 1 грудня 2003 р. № 1456, „Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні” від 26 травня 2004 р. № 571 тощо.
Законодавець не надає визначення паспортної системи, хоча цей термін згадується в низці нормативно-правових актів, до яких відносяться КУАП (ст.199), Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999р.(ст.25), Постанова Кабінету Міністрів „Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб” №844 від 14 червня 2002р. Відповідно до вказаної Постанови за допомогою паспортної системи забезпечується:
вирішення питань громадянства України;
імміграційна робота;
реєстрація фізичних осіб за місцем проживання (перебування);
видача паспортних документів громадянам України, іноземцям та особам без громадянства;
організація роботи Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування;
організація контролю дотриманням фізичними особами правил паспортної системи.
Паспортна система надає широкі можливості органам внутрішніх справ для попередження злочинів, розшуку і виявленню осіб, які їх вчинили, посиленню охорони громадського порядку.
Використання можливостей паспортної системи у боротьбі зі злочинністю здійснюється такими шляхами:
Обліком осіб, які мають судимість.
Участю у розшуковій роботі, осіб які ухиляються від сплати аліментів та державних боржників.
Вилученням паспортів, які мають сліди та ознаки підробки.
Виявленням осіб, які проживають за підробленими паспортами.
Наглядом за дотриманнями правил про заборону проживання в місцевості з особливим паспортним режимом.
Виданням перепусток та дозволів на перебування в прикордонній зоні.
Перевіркою паспортного і прикордонного режимів при взаємодії з прикордонними військами.
Роз’яснювальною роботою серед населення по дотриманню паспортних правил.
Правова відповідальність за порушення режимів паспортизації наступає у відповідності до Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст.197-199 КУАП).

2.1.2. Повноваження міліції по забезпеченню правил паспортно-реєстраційної системи

Відповідно до п. 14 ст. 10 Закону України „Про міліцію” на працівників міліції, покладено обов’язок нагляду за додержанням фізичними та юридичними особами встановлених законодавством правил паспортно-реєстраційної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства.
Наглядова діяльність міліції за дотриманням правил паспортно-реєстраційної системи здійснюється як під час повсякденної діяльності міліції, так і під час проведення спеціальних заходів (оперативних відпрацювань ділянок території, операцій, рейдів, проведення міжнародних спортивно-масових заходів).
Адміністративний нагляд міліції за дотриманням правил паспортно-реєстраційної системи – це систематичне спостереження за чітким і неухильним додержанням фізичними та юридичними особами правил паспортної системи, з метою запобігання та припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності або вжиття до них заходів громадського впливу.
Таким чином,за допомогою адміністративного нагляду забезпечується чітке, однозначне дотримання спеціальних норм і загальнообов’язкових правил (поведінки людей у громадських місцях, діяльності з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, порядку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства) з метою попередження, припинення правопорушень, притягнення винних до відповідальності і здійснення нормотворчості.
Значними наглядовими повноваженнями щодо дотримання громадянами України правил паспортно-реєстраційної системи, іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, крім працівників служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України, наділені дільничні інспектори міліції, працівники патрульно-постової служби міліції, чергові міськрайлінорганів внутрішніх справ, працівники блоку кримінальної міліції, зокрема, карного розшуку та боротьби з організованою та економічною злочинністю. Так, відповідно до Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ, дільничні інспектори ведуть облік фізичних осіб, у тому числі іноземців, які постійно проживають на території, що ними обслуговується, здійснюють перевірку їх фактичного проживання, попереджають постійно проживаючих іноземців про закінчення терміну дії їх документів (національного паспорта і посвідки на проживання), здійснюють перевірку своєчасності виїзду з місця проживання іноземців після закінчення терміну реєстрації, виявляють осіб, які порушують правила паспортної системи, правила перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, і передають інформацію відносно вказаних осіб відповідним службам ОВС.
Патрульно-постова служба міліції виконує також дуже важливу роль у здійсненні нагляду за дотриманням громадянами України, іноземцями та особами без громадянства праил паспортно-реєстраційної. Так, відповідно до п. 229 Статуту патрульно-постової служби міліції України наряд міліції має право перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію.
При перевірці документів, які посвідчують особу, працівник патрульно-постової служби міліціїї повинен: а) поводитися з документами акуратно (не м’яти і не згортати сторінки, оберігати від дощу і снігу, не забруднювати руками). Якщо в документі знаходяться гроші, які-небудь записки та інші папери або цінності, запропонувати власнику вилучити їх звідти; б) звертати увагу на відповідність наявної в документі фотокартки і особи громадянина, на правильність заповнення усіх реквізитів документа, на цілісність захисної сітки документа, строк його дії, якщо це паспорт – на відмітку про реєстрацію громадянина і т. ін. В ході перевірки поставити власнику документа контрольні запитання, звіряючи відповіді з даними документа, що підтверджує його особу. Якщо відповіді невірні або виявлено підробки, правопорушник доставляється в орган внутрішніх справ; в) вжити запобіжних заходів при перевірці документів у особи, що підозрюється у вчиненні злочину. З цією метою, зокрема, рекомендується стояти напівоберту праворуч від того, кого перевіряють, на відстані одного кроку від нього і пильно стежити за діями останнього; г) перевірку доцільно проводити на деякій відстані від сторонніх громадян або якщо є можливість – в найближчому службовому приміщенні дільничного інспектора міліції чи громадському пункті охорони порядку. Крім того, працівники патрульно-постової служби міліції виявляють осіб, які порушують правила паспортної системи, правила перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, правила дозвільної системи і передають інформацію відносно вказаних осіб відповідним службам ОВС.
Підрозділи чергової служби органів внутрішніх справ також беруть активну участь у забезпеченні дотримання правил паспортної системи. Так, до них надходить інформація від патрульно-постових нарядів, інших працівників міліції, членів громадських формувань з охорони громадського порядку, окремих громадян про перебування на певній території підозрілих осіб, зокрема іноземців, щодо яких вони приймають рішення з наступною доповіддю про це керівництву міськрайоргану внутрішніх справ. До того ж чергова частина є місцем, куди громадяни звертаються із заявами, повідомленнями тощо. Черговий по міськрайоргану здійснює розгляд фактів доставлення осіб без документів в чергову частину. Наприклад, при доставленні в міськрайорган особи, яка називає себе іноземцем, але не має документів, черговий проводить перевірку для встановлення її особи і здійснює заходи для передачі іноземця представникам приймаючої організації. Якщо цього не можна зробити, черговий направляє таку особу в приймальник-розподільник для вжиття відповідних заходів.
Свою роль у забезпеченні дотримання правил паспортнї системи, особливо у сфері боротьби з нелегальною міграцією, відіграють також працівники ДАI. Так, силами особового складу ДАІ під час проведення спортивно-масових заходів перекриваються ділянки можливого пересування їх учасників транспортними засобами, організується постійна робота мобільних груп, до складу яких входять також працівники відділів патрульно-постової служби та дільничних інспекторів міліції.

2.1.3. Порядок видачі громадянам України паспортів громадянина України та паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Порядок видачі громадянам України паспортів громадянина України регулюється Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини.
Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України Державною міграційною службою України після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються Державною міграційною службою України.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. При досягненні громадянином 25- і 45-річного віку у п’ятиденний термін до неї вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєні такі фотокартки при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.
Для одержання паспорта громадянин подає:
заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;
свідоцтво про народження;
дві фотокартки розміром 35х45 мм;
у необхідних випадках – документи, що підтверджують громадянство України.
Обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою МВС України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Для обміну паспорта у зв'язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.
Для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.
Паспорт особи, яка припинила громадянство України відповідно до ст. 19 Закону України [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], підлягає поверненню до Державної міграційної служби України.
Паспорт померлого здається до органів запису актів громадянського стану, який після реєстрації смерті громадянина надсилає його до Державної міграційної служби України.
В особи, взятої під варту або засудженої до позбавлення волі, паспорт вилучається органами дізнання, досудового слідства чи судом. При звільненні з-під варти чи від відбування покарання паспорт повертається його власникові.
Порядок видачі громадянам України паспорта громадянина України для виїзду за кордон регулюється Постановою Верховної Ради України № 719-V від 23 лютого 2007 року “Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження”.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон – це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Паспорт оформляється:
громадянам України, що досягли 18-річного віку та постійно проживають в Україні, – за їх особистим зверненням або зверненням законних представників таких громадян щодо одержання паспорта до підрозділів Державної міграційної службм України за місцем проживання. У виняткових випадках (за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи міжнародної організації, якщо виїзд пов'язаний з участю у заходах, які здійснюються такою організацією, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини – громадянина України) паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку;
громадянам України, що постійно проживають, перебувають у довгостроковому відрядженні, на навчанні, стажуванні, працюють за контрактом або перебувають на лікуванні за кордоном і досягли 16-річного віку, – за їх особистим клопотанням про одержання паспорта або клопотанням їх законних представників, поданим до закордонних дипломатичних установ України. Громадяни України, які постійно проживають за кордоном, можуть подати клопотання про одержання паспорта також до Міністерства закордонних справ України. Оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон;
особам, що проживають за кордоном і в установленому законодавством порядку набули громадянства України, – дипломатичними представництвами чи консульськими установами України за кордоном.
Паспорт оформляється протягом не більш як трьох місяців з дня подання звернення щодо його одержання, а у разі, коли поїздка зумовлена необхідністю термінового лікування особи, яка від'їжджає, пов'язана з від'їздом особи, що супроводжує тяжкохворого, чи викликана смертю родича, який проживав за кордоном, – протягом трьох робочих днів. У разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини – громадянина України паспорт оформляється протягом десяти робочих днів.
Паспорт є зшитою нитками обрізною книжечкою розміром 88 х 125 міліметрів, що складається з обкладинки, 32 (або 64) паперових сторінок та сторінки, виготовленої з багатошарового полімерного матеріалу (сторінки даних), ушитої між внутрішнім лівим боком обкладинки та першою сторінкою паспорта.
Усі друковані написи в паспорті, а також відомості, що вносяться на сторінку даних, виконуються українською і англійською мовами, за винятком друкованої українською мовою на внутрішньому правому боці інформації про митні, валютні, медичні та консульські вимоги, текст якої визначається Кабінетом Міністрів України. Прізвище та ім'я зазначаються українською мовою і через скісну лінію латинськими літерами відповідно до українського алфавіту згідно з рекомендаціями Міжнародної організації цивільної авіації.
За видачу та обмін паспорта на території України справляється державне мито, а за кордоном – консульський збір.
Громадянин повинен надійно зберігати паспорт. У разі його втрати громадянин зобов'язаний невідкладно повідомити про це орган, який видав паспорт, чи найближчу закордонну дипломатичну установу України.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] № 231 від 31 березня 1995 року “Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення”
Оформлення і видача паспорта здійснюється громадянам України:
які постійно проживають в Україні, – Державною міграційною службою України;
які постійно проживають за кордоном, – МЗС, дипломатичними представництвами та консульськими установами України; які перебувають у довгостроковому відрядженні, на навчанні, стажуванні, працюють за контрактом або перебувають на лікуванні за кордоном, – дипломатичними представництвами та консульськими установами України.
У разі втрати паспорта чи закінчення строку його дії під час перебування в Україні громадян України, які постійно проживають за кордоном, оформлення паспорта здійснюється МЗС України.
Заява щодо оформлення паспорта подається особисто або через своїх законних представників до:
управлінь (відділів) Державної міграційної служби України головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, відділів, відділень Державної міграційної служби України міських, районних управлінь (відділів) МВС за місцем проживання в Україні;
дипломатичних представництв та консульських установ України і МЗС України.
Підставою для термінового розгляду заяв щодо оформлення паспорта є:
листи МОЗ України, МОЗ Автономної Республіки Крим, обласних управлінь, Київського міського головного управління, Севастопольського міського управління охорони здоров'я про необхідність термінової поїздки за кордон для лікування;
надіслане з-за кордону, у тому числі дипломатичними представництвами чи консульськими установами України, повідомлення, що підтверджує факт смерті родича, засвідчене компетентним органом відповідної держави.
Зазначені документи для термінового розгляду заяви беруться до уваги протягом 15 днів від дати їх видачі (відправлення).
Паспорт оформляється на період до 10 років. Дипломатичними представництвами, консульськими установами України та МЗС паспорти громадянам України, які не досягли 16 років, оформляються на строк до 5 років.
Для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон подається:
заява-анкета встановленого зразка;
паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років) (після прийняття документів повертається);
копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи;
дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Для оформлення паспорта у разі виїзду на постійне проживання за кордоном додатково подаються:
копія свідоцтва про народження (для дітей до 18-річного віку);
довідка про сплату податку з доходів фізичних осіб платником податку – резидентом, який виїжджає за кордон на постійне місце проживання, або про відсутність податкових зобов'язань;
засвідчені в установленому порядку заяви батьків, які залишаються в Україні (або копія рішення суду про позбавлення батьківських прав чи визнання їх безвісно відсутніми), а за наявності неповнолітніх дітей, які залишаються в Україні, також від їх законних представників – про відсутність у них вимог щодо стягнення аліментних платежів або засвідчена в установленому порядку копія постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, якщо стягнення аліментів проводилося за рішенням суду. У разі смерті зазначених осіб подаються копії відповідних свідоцтв органу реєстрації актів цивільного стану. У разі неможливості подати свідоцтво про смерть батьків чи рішення суду про визнання їх безвісно відсутніми заявники віком понад 65 років подають засвідчені в установленому порядку заяви з мотивованим викладенням причин. Названі у цьому абзаці документи не подаються у разі виїзду до держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах;
у разі виїзду дітей з одним із батьків – засвідчена в установленому порядку заява другого з батьків, який залишається в Україні, про відсутність неврегульованих аліментних зобов'язань;
паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку (подається у разі прийняття позитивного рішення);
у разі виїзду з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років – їх згода, оформлена письмово і засвідчена нотаріально.
У разі оформлення паспорта дипломатичним представництвом чи консульською установою України подається:
заява-анкета встановленого МЗС зразка;
документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України;
свідоцтво про народження (після прийняття документів повертається);
документ, що підтверджує постійне проживання за кордоном, перебування у довгостроковому відрядженні, на навчанні, стажуванні, працевлаштування за контрактом або перебування на лікуванні за кордоном;
копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (у разі її наявності), крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи;
дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
квитанція про сплату консульського збору або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Особи віком від 18 до 25 років, які підлягають призову на строкову військову службу, разом із заявою про оформлення паспорта подають довідку відповідного військового комісаріату щодо можливості виїзду з України.
Підставою для оформлення паспорта чи обґрунтованої відмови у його видачі є рішення, прийняте начальником (або його заступником) відповідного територіального органу або підрозділу, посадовою особою дипломатичного представництва чи консульської установи України в порядку, встановленому відповідно Державною міграційною службою України і МЗС України.
Рішення щодо оформлення паспорта у разі залишення на постійне проживання за кордоном громадян, які виїхали туди тимчасово, приймаються посадовою особою дипломатичного представництва чи консульської установи України в порядку, встановленому МЗС України.
Відомості про дітей, які їдуть за кордон разом з батьками (законними представниками), вписуються в паспорти батьків чи одного з батьків (законних представників) на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти.
У разі потреби самостійного виїзду дитини, яка постійно проживає в Україні, за кордон оформляється проїзний документ.
Оформлення паспорта здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, – того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду. Для дітей віком від 14 до 18 років у заяві зазначається відсутність обставин, що обмежують згідно із законодавством право їх виїзду за кордон.
На дітей, які не досягли 16-річного віку, до територіального органу або підрозділу, дипломатичного представництва чи консульської установи України та МЗС подається свідоцтво про народження (у разі потреби – свідоцтво про належність до громадянства України), а на дітей віком від 16 років – паспорт громадянина України.
На дітей віком від 5 до 18 років, які виїжджають разом із законними представниками і відомості про яких вписуються у їх паспорти, подаються фотокартки, що вклеюються у ці паспорти і скріплюються печаткою. Для оформлення паспорта / проїзного документа фотокартки подаються незалежно від віку дитини.
Проїзний документ оформляється на три роки або до досягнення дитиною 18-річного віку. За видачу паспорта особі, яка не досягла 16 років, проїзного документа державне мито (консульський збір) не справляється.

2.1.4. Здійснення міліцією контролю за дотриманням іноземними громадянами правил перебування в Україні та транзитного проїзду через територію України.

Порядок в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду регулює Постанова Кабінету Міністрів України №1074 від 29 грудня 1995 року “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”.
В'їзд в Україну та виїзд з України може здійснюватися:
іноземців та осіб без громадянства – за паспортним документом і за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством України;
іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання та посвідки на постійне проживання;
осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін, – за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, – за паспортним документом;
іноземців – за паспортним документом без візи, якщо термін перебування їх в Україні не перевищує 90 днів з дати в'їзду.
Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки, в'їжджають в Україну за дійсним паспортним документом, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через територію України дозволяється за наявності у них транзитної української візи, проїзних квитків або інших документів, що підтверджують транзитний характер поїздки, якщо інше не передбачено законодавством України.
Транзитним проїздом вважається перебування в Україні в межах визначеного у проїзному квитку часу, а у разі відсутності квитка – терміну, фактично необхідного для перетинання території України на відповідному виді транспорту.
Транзитний проїзд автотранспортних засобів здійснюється тільки по дорогах категорії "М" і "А". У разі вимушеної зупинки на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість затримки, органом внутрішніх справ іноземцю та особі без громадянства може бути продовжено термін тимчасового перебування в Україні для усунення обставин, що спричинили вимушену зупинку, та для виїзду з України.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у встановленому порядку.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування – для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду – на термін не більш як 90 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; після вступу України до Світової організації торгівлі – для іноземців та осіб без громадянства з держав-членів Світової організації торгівлі – на термін не більш як 180 днів протягом року. Іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.
Звільняються від реєстрації паспортних документів:
глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, технічний персонал, який обслуговує ці делегації (осіб) і членів їхніх сімей, які прибули в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України, Верховної Ради чи Уряду Автономної Республіки Крим, міністерств (відомств) України;
співробітники та члени сімей осіб, які прибули в Україну за посвідченнями ООН та організацій її системи;
іноземці та особи без громадянства, які не досягли 18-річного віку;
іноземні туристи, які здійснюють круїз;
члени екіпажів іноземних військових кораблів (літаків), які прибули в Україну в установленому порядку. Сходження на берег та пересування по території України членам екіпажів військових кораблів (літаків) дозволяється старшим морським (військовим) начальником в українському порту (гарнізоні) згідно з планом приймання військових кораблів (літаків), що прибувають;
особи, які входять до складу екіпажів іноземних невійськових суден. Сходження на берег таким особам дозволяється представником Державної прикордонної служби відповідно до положень Обов'язкової постанови щодо морського (річкового) порту;
особи, які входять до складу екіпажу цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення, у разі перебування в аеропортах чи на вокзалах (станціях), зазначених у розкладі руху.
У Міністерстві закордонних справ та його представництвах реєструються паспортні документи:
глав іноземних дипломатичних представництв і консульських установ, членів дипломатичного персоналу, консульських посадових осіб, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв і консульських установ, працівників апарату військових аташе і торговельних представництв та їхніх дружин (чоловіків), дітей, батьків, які перебувають на утриманні зазначених осіб, а також гостей членів дипломатичного персоналу та консульських посадових осіб, якщо ці гості проживають у їхніх резиденціях чи на території зазначених представництв або установ;
співробітників відомств закордонних справ зарубіжних країн, які прибули в Україну у службових справах і мають дипломатичний чи службовий паспорт, та членів їхніх сімей;
посадових осіб міжнародних організацій, що прибувають в Україну у службових справах, співробітників представництв цих організацій в Україні, а також співробітників представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів цих організацій чи відповідних міжнародних угод користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також членів їхніх сімей;
іноземних кореспондентів і журналістів, акредитованих при прес-центрі Міністерства закордонних справ, і членів їхніх сімей. Міністерством закордонних справ та його представництвами зазначеним особам видається відповідна службова картка та безпосередньо до паспортного документу вноситься запис про його реєстрацію.
Реєстрація в пункті пропуску через державний кордон включає в себе проставлення в паспортному документі та / або імміграційній картці іноземця чи особи без громадянства відмітки "В'їзд" ("Виїзд"), занесення відомостей про іноземця чи особи без громадянства і його паспортних даних до відповідного реєстру та заповнення імміграційної картки у порядку, що визначається Адміністрацією Держприкордонслужби. Порядок проставлення та форма відмітки "В'їзд" ("Виїзд") визначається Адміністрацією Держприкордонслужби.
Відмітка про реєстрацію іноземця та особи без громадянства в його паспортному документі та/або імміграційній картці дійсна на всій території держави незалежно від місця проживання іноземця та особи без громадянства в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, повинні прописатися (зареєструватися) за місцем постійного проживання, а у разі зміни цього місця проживання підлягають виписці / прописці (реєстрації) в порядку, встановленому для громадян України.
Продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства визначається наказом МВС України від 01 грудня 2003 року №1456 “Про затвердження Інструкції про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства”.
Реєстрація проводиться посадовими особами органів охорони державного кордону на період короткотермінового перебування – для іноземців та осіб без громадянства з країн з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 6 місяців, для іноземців та осіб без громадянства з країн з безвізовим порядком в'їзду – на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. Відмітка про реєстрацію дійсна на всій території держави незалежно від місця проживання та мети перебування іноземця чи особи без громадянства в Україні.
Для продовження терміну перебування письмові звернення іноземців чи осіб без громадянства та приймаючої їх сторони не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення строку дії реєстрації, подаються до територіальних підрозділів Державної міграційної служби України.
У письмових зверненнях зазначаються підстави для продовження терміну перебування, відомості про особу іноземця чи особу без громадянства (громадянство, прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, стать), номер паспортного документа, термін його дії, дата і місце в'їзду в Україну, тип візи, мета і термін, на який виявлено бажання продовжити перебування, місце проживання в Україні, а також облікові відомості про приймаючу сторону, місце фактичного розміщення офісу (проживання фізичної особи) та її письмові гарантії щодо фінансового забезпечення перебування іноземця в Україні і зобов'язання щодо забезпечення своєчасного виїзду іноземця за межі держави після закінчення терміну перебування.
Для продовження терміну перебування іноземців та осіб без громадянства подаються такі документи:
У разі якщо приймаючою стороною є фізична особа:
письмове звернення приймаючої фізичної особи щодо продовження терміну перебування запрошеної особи. У разі подання звернення особисто фізичною особою пред'являється дійсний паспортний документ чи посвідка на постійне проживання. У разі подання звернення запрошеною особою воно повинно бути засвідчене в установленому законодавством порядку за місцем проживання особи, що приймає;
письмове звернення іноземця чи особи без громадянства щодо продовження терміну перебування, яке подається особисто або приймаючою фізичною особою;
паспортний документ іноземця чи особи без громадянства та імміграційна картка (у разі її наявності);
2 фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 см;
квитанція про оплату державного мита за продовження терміну перебування;
квитанції про оплату платних послуг, які можуть надаватися Державною міграційною службою України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2003 року [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
У разі якщо приймаючою стороною є юридична особа:
письмове звернення юридичної особи із зазначенням її реквізитів подається її представником (при первинному зверненні подаються також документи, що підтверджують факт державної реєстрації приймаючої юридичної особи). При цьому, якщо житло, яке надається іноземцю чи особі без громадянства для подальшого проживання, не належить приймаючій стороні, звернення погоджується за місцем проживання керівництвом готелю, житловим органом тощо;
письмове звернення іноземця чи особи без громадянства щодо продовження терміну перебування, яке подається особисто або уповноваженою особою приймаючої сторони;
паспортний документ іноземця чи особи без громадянства та імміграційна картка (у разі її наявності);
2 фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 см;
квитанція про оплату державного мита за продовження терміну перебування;
квитанції про оплату платних послуг, які можуть надаватися Державною міграційною службою України.
Прийняті документи до виконання беруться невідкладно і розглядаються упродовж не більше трьох робочих днів. При розгляді клопотань понад один робочий день заявнику видається довідка з фотокарткою про те, що його паспортний документ міститься в територіальному органі чи підрозділі Державної міграційної служби України у зв'язку з розглядом питання щодо продовження терміну перебування в Україні. Фотокартка іноземця чи особи без громадянства та підпис керівника органу, що її видав, засвідчується реєстраційною печаткою органу, що видав довідку. Строк дії довідки визначається терміном, що фактично необхідний для оформлення документів, але не більше 10 днів. (При поверненні паспортного документа власнику ця довідка вилучається і повертається до територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України).
Термін перебування іноземців та осіб без громадянства щоразу може бути продовжено на весь період існування обставин, зазначених у зверненні, але не більше ніж на строк дії відповідного типу візи, установлений пунктом 11 Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 року [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] "Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну".
При прийнятті рішення кінцева дата продовженого терміну перебування не повинна перевищувати строку, меншого на один місяць від терміну дії паспортного документа, окрім випадків, коли таке продовження здійснюється на строк, фактично потрібний для виїзду іноземця чи особи без громадянства за межі України. У разі необхідності виїзду безпосередньо на батьківщину за паспортним документом, строк дії якого закінчився і продовження якого з об'єктивних причин своєчасно зробити неможливо, інформація про це надсилається до відповідного пункту пропуску через державний кордон органів охорони державного кордону.
Продовження терміну перебування оформлюється шляхом проставлення в паспортному документі штампа, що скріплюється реєстраційною печаткою органу, який прийняв рішення. Штамп проставляється на першій вільній сторінці паспортного документа поряд з візовою етикеткою чи наявною відміткою про реєстрацію.
Візи залежно від мети поїздки поділяються на такі типи, що позначаються літерним та цифровим кодом (літерами латинського алфавіту – в машинозчитуваній зоні):
Дипломатична віза (позначається літерою Д, у машинозчитуваній зоні – VD).
Службова віза ( С – VS ) та цифрами 1, 2 і 3(С-1; С-2; С-3)
Ділова віза ( Б – VB).
Віза для працівників рятувальних служб (Л – VL).
Студентська віза (О – VO).
Віза для науковців (Н – VH).
Віза для працівників засобів масової інформації (М – VM).
Віза для представників релігійних місій (Р – VR).
Віза для представників гуманітарних місій (Г – VG).
Віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну (К – VK).
Віза для в'їзду з метою туризму (Т – VT).
Приватна віза (П – П-1; П-2; – VP – VU).
Імміграційна віза (IM – VA); IM-1; IM-2; ІМ-3.
Віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення (ОП – VZ).
Транзитна віза (ТР-1; ТР-2 ; – VF, VX).
Віза для в'їзду з метою організації та проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу (Ф – VY).
Іноземцям та особам без громадянства може бути відмовлено в продовженні терміну перебування в Україні на підставі:
якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, інших осіб, які проживають в Україні;
визнання особи згідно із законодавством України небажаною для перебування в Україні;
виявлення факту подання особою під час оформлення візи чи звернення щодо продовження терміну перебування завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
наявності фактів порушення законодавства України під час попереднього чи теперішнього перебування на її території;
відсутності дійсного страхового поліса встановленого законодавством України зразка, якщо інше не передбачено міжнародними угодами;
відсутності коштів для покриття витрат, пов'язаних з перебуванням в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
При продовженні іноземцю чи особі без громадянства терміну перебування в Україні територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, що прийняла рішення, заповнюються дві облікові картки за встановленою формою, другий примірник якої надсилається протягом п'яти робочих днів після оформлення у паспортних документах відповідних реквізитів до вищого територіального органу міграційної служби для обліку (допускається ведення автоматизованого обліку).
У разі продовження терміну перебування іноземців чи осіб без громадянства вищим органом міграційної служби повідомлення про це надсилається територіальному підрозділу Міграційної служби за місцем проживання вказаних осіб для обліку та здійснення контролю за їх своєчасним виїздом з України.
У разі переїзду іноземців чи осіб без громадянства на територію адміністративного обслуговування іншого підрозділу Міграційної служби і продовження терміну перебування цим органом повідомлення про це надсилається територіальному підрозділу Міграційної служби за місцем попереднього перебування вказаних осіб для зняття їх з обліку.
Інформація про іноземців та осіб без громадянства, яким продовжено строк перебування в Україні, у п'ятиденний термін надсилається в Адміністрацію Державної прикордонної служби України.
З метою контролю за своєчасним виїздом з України іноземців та осіб без громадянства протягом тижня після закінчення строку перебування їх в Україні територіальним підрозділом Державної Міграційної служби за місцем їхнього проживання надсилається повідомлення відповідному підрозділу дільничних інспекторів міліції для здійснення перевірки, яка проводиться протягом не більше 20 днів. Рапорт дільничного інспектора міліції про вибуття зазначених громадян є підставою для зняття їх з обліку, а підставою для зняття з обліку іноземців та осіб без громадянства, які прибули на запрошення юридичних осіб, є лист приймаючої організації.
Після того, як мине потреба, облікові картки з діючої картотеки перекладаються до архівної, де зберігаються впродовж 5 років з моменту зняття з обліку іноземця чи особи без громадянства, а потім знищуються за актом.

2.1.5. Організація діяльності пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні у своїй діяльності керується [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Законами України [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] "Про затвердження Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні", рекомендаціями [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], інших міжнародних норм і стандартів поводження із затриманими та іншими нормативно-правовими актами, що регламентують роботу із зазначеною категорією іноземців, а також Наказом МВС України від 16 жовтня 2007 року № 390 «Про затвердження Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні».
Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, призначеною для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні і підлягають адміністративному видворенню за її межі в примусовому порядку.
Контроль за діяльністю пунктів тимчасового перебування здійснює Державна міграційна служба та його територіальні управління (відділи) ГУ МВС, УМВС України. Контроль за санітарним станом пунктів тимчасового перебування забезпечують санітарно-епідеміологічні підрозділи ГУ МВС, УМВС України.
Основні завдання пунктів тимчасового перебування:
Забезпечення тимчасового тримання іноземців до завершення підготовки їх адміністративного видворення.
Створення належних умов проживання іноземців у пункті тимчасового перебування, забезпечення їх прав і свобод, передбачених чинним законодавством та міжнародними нормами.
Сприяння органам внутрішніх справ, охорони державного кордону та Служби безпеки України у виконанні покладених на них завдань щодо встановлення осіб, поміщених до пункту тимчасового перебування, та їх документування, з'ясування обставин порушення ними законодавства України, участі в цьому посередників, супроводження до пунктів пропуску через державний кордон під час здійснення примусового видворення тощо.
Сприяння іноземцям у встановленні контактів з родичами, земляками, гуманітарними та правозахисними організаціями з метою вирішення питання їх повернення на батьківщину чи поліпшення умов проживання в пункті тимчасового перебування.
Проведення роз'яснювальної та профілактичної роботи щодо відповідальності, передбаченої законодавством України за незаконне перебування на її території.
Іноземці, які незаконно перебувають в Україні, поміщаються до пункту тимчасового перебування на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі держави в примусовому порядку, але не більш ніж на 6 місяців.
Поміщення іноземців до пункту тимчасового перебування здійснюється за направленням МВС України, Адміністрації Держприкордонслужби України чи Служби безпеки України або їх територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. До направлення долучаються документи, що посвідчують особу іноземця (за наявності), постанова суду про затримання іноземця або його примусове видворення, матеріали адміністративного затримання іноземця, передбачені законодавством України про адміністративні правопорушення (протокол про адміністративне затримання, протокол особистого огляду і огляду речей, протокол вилучення речей, документів тощо).
Адміністрація пункту тимчасового перебування може відмовити в поміщенні до пункту тимчасового перебування іноземця у випадках:
відсутності вільних місць для розміщення;
відсутності матеріалів адміністративного затримання іноземця;
учинення іноземцем злочину.
Умови та режим тримання іноземців у пункті тимчасового перебування:
Основними вимогами режиму тримання іноземців у пункті тимчасового перебування є їх роздільне розміщення за статевими, віковими, а в разі потреби – за релігійними, етнічними та іншими відмінностями, дотримання іноземцями встановлених правил поведінки та розпорядку дня, забезпечення їх належними умовами проживання, медичним обслуговуванням, харчуванням, можливістю реалізації встановлених чинним законодавством прав та свобод тощо.
Іноземці, які поміщені до пункту тимчасового перебування, користуються правом вільного пересування в межах пункту тимчасового перебування, визначених адміністрацією пункту тимчасового перебування, а за наявності письмового дозволу адміністрації можуть пересуватися без нагляду поза його межами, але в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Поміщені до пункту тимчасового перебування іноземці розміщуються в багатомісних кімнатах для проживання трьох і більше осіб та кімнатах для проживання батьків з дітьми, а особи, які потребують посиленого нагляду через схильність до насильства, можливість заподіяння шкоди оточуючим чи собі, учинення нападу на працівників пункту тимчасового перебування або втечі, за вмотивованим розпорядженням директора пункту тимчасового перебування або посадової особи, що його заміщає, поміщаються до одно- або двомісних локалізованих кімнат терміном до 15 діб, після чого розміщуються в багатомісних кімнатах.
Якщо іноземець продовжує чинити дії, зазначені в попередньому абзаці, адміністрацією пункту тимчасового перебування термін його перебування в локалізованій кімнаті може бути продовжено до 30 діб. При цьому здійснюється документування дій іноземця, що призвели до його поміщення до локалізованої кімнати чи продовження терміну його тримання в ній. Копії відповідних матеріалів долучаються до особової справи іноземця.
Утримувані в пункті тимчасового перебування особи жіночої статі проживають у кімнатах, харчуються і проводять вільний час окремо від утримуваних осіб чоловічої статі.
Сім'ї поселяються в окремі кімнати. Якщо немає можливості розмістити сім'ю окремо, діти повинні залишатися разом з матерями. Якщо в дитини є тільки батько, вони повинні розміщуватися разом в окремій кімнаті.
Вагітні жінки й жінки, які мають при собі дітей, розміщуються в окремих спеціально спроектованих кімнатах, де існують умови для задоволення особливих потреб дитини, з розрахунку 7 кв.м житлової площі на одну особу. Вони повинні отримувати максимальний догляд медичних працівників.
З дітьми іноземців можуть проводитися організовані адміністрацією пункту тимчасового перебування навчання за спеціальними освітніми програмами, які враховують їх особливі культурні та етнічні потреби.
Іноземці розміщуються в кімнатах з повним інженерним обладнанням, природним та штучним освітленням згідно із санітарними нормами з розрахунку не менше 4 кв.м житлової площі на особу.
Кімнати для проживання обладнуються одноярусними або двоярусними ліжками (тапчанами), столами для приймання їжі, стільцями (лавами), приліжковими тумбочками та настінними шафами.
У будинках, у яких розташовано багатомісні кімнати на кожному поверсі, у коридорі обладнуються туалетні та душові кімнати.
Іноземцям, які тримаються в локалізованих кімнатах, згідно із затвердженим директором пункту тимчасового перебування розпорядком дня надається право на прогулянки щодня не менше двох годин денного часу доби.
Прогулянки осіб, які проживають у локалізованих кімнатах, здійснюються в прогулянкових двориках. На прогулянку виводяться одночасно всі іноземці, які тримаються в одній кімнаті. Вони повинні бути одягнуті за сезоном.
У двір для прогулянок утримувані іноземці виводяться з кожної кімнати окремо і охороняються працівником, який здійснює охорону.
Прогулянка може бути скасована або скорочена за розпорядженням директора пункту тимчасового перебування на період ліквідації надзвичайних подій (утеч, самогубства, пожежі тощо).
На прогулянку не виводяться особи, яким вона не рекомендована лікарем.
Проведення прогулянок для осіб, які тримаються в локалізованих кімнатах, реєструється в журналі обліку проведення прогулянок іноземців, які тримаються в локалізованих кімнатах.
Іноземці в пункті тимчасового перебування мають право: на ознайомлення зі своїми правами та обов'язками під час перебування в пункті тимчасового перебування; на медичне обслуговування та санітарно-епідемічне забезпечення; на восьмигодинний сон у нічний час; носити власний одяг, надсилати та отримувати листи; на спілкування та побачення із членами своєї сім'ї; зустрічатися з правозахисниками, адвокатами, представниками дипломатичних представництв або консульських установ країни свого походження, міжнародних організацій, органів міграційної служби України, громадських та міжнародних правозахисних організацій; користуватися власними засобами зв'язку, не обладнаними пристроями для здійснення фото- та відеозйомки; користуватися телефонним апаратом, установленим на території пунктів тимчасового перебування, та здійснювати міські, міжміські та міжнародні телефонні розмови; отримувати продуктові та речові передачі, посилки і грошові перекази; відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо це не загрожує безпеці пунктів тимчасового перебування, а також не обмежує прав інших осіб, запрошувати священнослужителів та ін.
До іноземців, які порушують установлений у пункті тимчасового перебування розпорядок дня, не виконують вимоги працівників пункту тимчасового перебування щодо забезпечення належного порядку та поведінки, застосовуються заходи дисциплінарного впливу:
попередження;
зауваження.
Під час перебування в пункті тимчасового перебування іноземцям забороняється:
придбання та зберігання вогнепальної або холодної зброї, колючих та ріжучих предметів, спиртних напоїв, наркотичних засобів та психотропних речовин;
самовільно залишати територію пункту тимчасового перебування, що охороняється, або перебувати в місцях, доступ до яких заборонений адміністрацією;
порушувати спокій і встановлений у пункті тимчасового перебування розпорядок дня;
мати в кімнатах громіздкі предмети, що заважають вільному пересуванню житловими приміщеннями;
уживати алкогольні напої та приймати наркотичні засоби або психотропні речовини;
курити тютюнові вироби в невизначених місцях;
навмисно завдавати тілесні ушкодження або викликати розлади здоров'я, а також підбурювати інших або допомагати в здійсненні таких дій, що впливають на порядок у пункті тимчасового перебування та його безпеку;
самостійно змінювати кімнату для проживання, визначену адміністрацією пункту тимчасового перебування;
влаштовувати азартні ігри та брати в них участь.

Питання для самоконтролю
Поняття та призначення паспортної системи.
Основні функції та побудова міграційної служби МВС України.
Організація діяльності ОВС щодо видачі паспортів громадянам України. Порядок вилучення, зберігання та знищення паспортів в ОВС України.
Призначення та порядок реєстрації фізичних осіб в Україні. Обмеження у реєстрації. Особливості реєстрації фізичних осіб в окремих місцевостях. Облік осіб, які були раніше засуджені.
Організація діяльності ОВС щодо контролю за додержанням іноземцями та особами без громадянства правил перебування на території України.
Адресно-довідкова робота ОВС. Правова основа діяльності, завдання та структура адресно-довідкових бюро ОВС.

Теми рефератів
Діяльність ОВС щодо протидії нелегальній міграції.
Використання можливостей паспортної служби у боротьбі із злочинами та правопорушеннями.
Взаємодія паспортної служби з іншими підрозділами ОВС, правоохоронними органами та громадськістю у протидії порушенням правил паспортного режиму.
Теми доповідей
Підстави та порядок видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства.
Організація роботи міліції щодо окремих категорії іноземних громадян.
Інформаційне забезпечення діяльності паспортної служби.

Перелік рекомендованих джерел

Про громадянство України: Закон України від 8 жовтня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 37. – Ст. 546.
Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 18. – Ст. 101.
Про біженців: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 90.
Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 41. – Ст. 197.
Про затвердження рішення Ради національної безпеки і оборони „Про напрями державної міграційної політики та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності” [Електронний ресурс] : Указ Президента України № 675 від 20 липня 2007 р. – Режим доступу : [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Про затвердження Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 р. [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів № 879 від 24 червня 2006 р. – Режим доступу : [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Про утворення Державного департаменту з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Постанова Кабінету міністрів України від 14 червня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 18 червня 2002 р.
Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 20 жовтня 2003 року № 1212 // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 404 від 28 липня 1994 р. // [Електронний ресурс]. Режим доступу : // zakon.rada.go.ua.
Ярмакі Х. П. Адміністративно-наглядова діяльність міліції в Україні: Монографія. – Одеса: Юридична література, 2006. – 336 с.
Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії: Монографія / МВС України НАВСУ. – Київ – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – 371 с.
Олефір В. І. Адміністративно-правове регулювання протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми : монографія / Олефір В. І. – К. : Друкарня МВС України, 2004. – 308 с.
Савченко О. І. Правовий статус суб’єктів регулювання міграційними процесами в Україні / О. І. Савченко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 4. – С. 242-249.
Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] : у 2 т. / [ред. колегія : В. Б. Авер'янов (голова)]. – К. : Видавництво "Юридична думка", 2004 – Т. 1: Загальна частина. – 2004. – 584 с.
Жук В. О. Імміграційний контроль: підходи до вивчення / О. В. Жук, В. І. Олефір, С. О. Мосьондз // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – № 2. – С. 4–9.
Савченко О. І. Проблеми юридичної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України / О. І. Савченко // Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства : матеріали круглого столу, 25 трав. 2007 р. : тези доповід. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 78–81.


2.2. Адміністративно-правова діяльність міліції щодо протидії насильству в сім’ї

2.2.1. Правові основи діяльності міліції щодо попередження насильства у сім’ї

Відповідно до ст. 19 Основного Закону нашої держави до правової основи діяльності міліції відносяться: а) Конституція України; б) закони України. У законі України «Про міліцію» ними є: а) Конституція України; б) Закон «Про міліцію»; в) законодавчі акти України; в) постанови Верховної Ради України; г) укази Президента України; д) постанови Кабінету Міністрів України, е) нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, ж) Загальна декларація прав людини; з) міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку .
Основою діяльності міліції щодо попередження насильства у сім’ї є національне законодавство.
Зокрема, воно складається з Конституції України, Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” та інших законодавчих й нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження та протидії насильству в сім’ї.
Система праових актів, які регулюють питання діяльності ОВС щодо попередження насильства у сім’ї наступна.
1. Конституція України, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод і інтересів сім’ї та людини. Зокрема, Конституція України зазначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); встановлює принцип рівності кожного з подружжя у правах і обов’язках в шлюбі та сім’ї (ст.51); гарантує право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в судовому порядку (ст. 55) [1].
2. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”. В основі даного законодавчого акту лежить Модельне законодавство ООН. Цей Закон гарантує охорону прав членів сім’ї при здійсненні заходів з попередження насильства в сім’ї та визначає організаційно-правові основи попередження насильства в сім’ї; підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї; повноваження органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, та джерела їх фінансування; спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї; відповідальність за вчинення насильства в сім’ї.
Так, ст. 6 цього закону визначає повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім'ї, конкретизує їх, а інші статті встановлюють порядок реалізації повноважень міліцією у цій сфері та їх взаємодію з іншими суб’єктами.
3. Інші Закони та Кодекси України.
Так, Закон «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» встановлює загальні засади діяльності кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ і приймальників-розподільників для дітей органів внутрішніх справ.
Сімейний Кодекс України визначає, що регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання в сімейне життя; учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, сумлінності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кримінальний Кодекс України передбачає наступні склади злочинів, за якими наступає кримінальна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї. Першу, загальну групу, складають злочини, якими людина позбавляється життя (ст.ст. 115-120 Кримінального кодексу України). Другу групу злочинів складають злочини проти здоров’я особи, до яких можна віднести: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування та інші злочини, які можна віднести до категорії насильства в сім’ї. Кримінальним кодексом України охороняється не лише фізичне здоров’я особи, але й морально-психічне. Наприклад, за вчинення насильства в сім’ї може наставати кримінальна відповідальність за ст. 120 Кримінального кодексу України “Доведення до самогубства” .
Найбільш тяжким злочином, який може бути вчинений внаслідок насильства в сім’ї, є вбивство, тобто протиправне винне заподіяння смерті іншій людині. Ст. 115 КК встановлює відповідальність за умисне вбивство, при цьому вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала у стані вагітності, є ознаками кваліфікованого складу цього злочину, за наявності яких покарання встановлено у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. КК також містить норми, які передбачають відповідальність за так звані привілейовані вбивства, до складу яких відносяться вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не обхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) та вбивство через необережність (ст. 119 КК). Якщо внаслідок насильства в сім’ї особу було доведено до самогубства або замаху на самогубство, що сталося через жорстоке з нею поводження, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження її людської честі і гідності, відповідальність настає за ст. 120 КК „Доведення до самогубства”.
Сімейне насильство у багатьох випадках призводить до заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень або побоїв чи мордувань без спричинення тілесних ушкоджень. Відповідальність за такі діяння передбачено ст. 121 КК „Умисне тяжке тілесне ушкодження ”, ст. 122 КК – „Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”, ст. 123 КК – „Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання”, ст. 124 КК – „Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця”, ст. 125 КК – „Умисне легке тілесне ушкодження”, ст. 126 КК – „Побої і мордування”, ст. 128 КК – „Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження”.
Погроза вбивством за умови наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 129 КК.
Кримінальне законодавство передбачає відповідальність й за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які можуть бути вчиненими під час сімейного насильства. Так, зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, тягне за собою відповідальність за ст. 152 КК, а насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом за наявності тих самих обставин – за ст. 153 КК. Ст. 154 КК встановлює відповідальність за примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально залежні. Факт перебування винного у шлюбі з потерпілим або наявність тривалих статевих стосунків не виключає відповідальності за ці злочини.
Окремими нормами встановлено відповідальність за вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тягнуть за собою відповідальність за ст. 155 КК, а розбещення неповнолітніх, тобто вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - за ст. 156 КК. Кваліфікуючими ознаками, що обтяжують відповідальність за ці злочини, передбачено вчинення таких дій батьком, матерю або особою, яка їх замінює.
У випадках, коли насильство в сім’ї пов’язано з порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, такі дії розглядаються як хуліганство й тягнуть за собою відповідальність за ст. 296 КК.
Насильство в сім’ї, пов’язане з примушуванням чи втягненням у заняття проституцією шляхом застосування насильства або погрози його застосування, знищення або пошкодження майна, шантажу або обману, тягне за собою кримінальну відповідальність за ч.2 ст. 303 КК, а вчинення таких дій щодо неповнолітнього – за ч.3 тієї ж статті. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми охоплюється ст. 304 КК.
Кримінально-процесуальний кодекс України визначає підслідність та порядок розслідування злочинів, пов’язаних із насильством у сім'ї. Так, більшість з них розслідується саме органами внутрішніх справ (ст. 112 КПК). Крім цього цей Кодекс визначає й порядок провадження у справах, так званого «приватного обвинувачення». Значну частину злочинів, які можна розглядати як насильство в сім’ї, складають спричинення умисних легких тілесних ушкоджень (ст.125 КК України) або нанесення побоїв і мордування (ст. 126 ч.1 КК України). В цих випадках кримінальна справа може бути порушена, згідно зі ст. 27 КПК України, лише за особистою скаргою постраждалої особи, поданої до суду. При цьому дізнання і досудове слідство не проводиться, і на постраждалу особу лягає весь тягар доведення факту вчинення проти неї насильницьких дій. Лише у випадку спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень працівники міліції порушують кримінальну справу за статтями 121, 122 або 123 КК України незалежно від заяви потерпілої особи .
Відповідно уся відповідальність щодо первинного збору матеріалів у та прийняття рішення у цих справах покладається саме на міліцію. Для того, щоб підвищити ефективність кримінального переслідування винних у насильстві в сім’ї працівник міліції повинен роз’яснити постраждалій особі процедуру звернення до суду, надати всю можливу допомогу особисто і злучити до такої допомоги соціальні служби та громадські організації.
Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні підстави адімстративної відповідальності, встановлює відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (с.173-2 КУпАП) і пов’язані із насильством проступки (наприклад, дрібне хуліганство, доведення дитини до стану сп’яніння, невиконання батьками обовёязкі щодо виховання дітей); регулює провадження у цій групі справ та особливості застосування заходів провадження (адміністративного затримання, доставлення правопорушника тощо).
Відповідні норми використовуються працівниками міліції у процесі застосування заходів адміністративної відповідальності до осіб, котрі вчинили насильство у сім'ї.
Слід наголосити на необхідності використовувати працівникам міліції у своїй діяльності щодо попередження насильства й норми житлового та цивільного законодавства.
4. Підзаконні акти, які регулюють протидію насильства у сім'ї. Після прийняття Закону на порядку денному стало створення механізму його виконання. Перший крок в цьому напрямку зробив Держкомітет України у справах сім’ї та молоді, який у лютому 2002 року видав наказ №11, яким затвердив Порядок здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення соціального супроводу неблагополучних сімей.
У квітні 2004 року наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту затверджено Порядок виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх, в якому встановлено, що однією з підстав взяття на облік дітей є скоєння фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства щодо дитини в сім’ї. Взяття на облік дитини із зазначених підстав здійснюється з метою забезпечення її соціально-правового захисту. Облік здійснюється на місцевому, обласному та центральному рівні .
Спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства транспорту та зв’язку, Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту з виконання покарань затверджено Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах. Передбачається спільне здійснення діагностування таких сімей, соціальне інспектування, забезпечення їх системного обліку шляхом формування відповідного банку даних, здійснення соціального супроводу сімей, а у разі необхідності представлення їх інтересів у суді .
Важливим етапом у реалізації принципів, закладених у Законі, стало прийняття у квітні 2003 року Кабінетом Міністрів України Постанови № 616 “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу”, яка визначає механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї місцевими органами у справах сім’ї, молоді та спорту та органами внутрішніх справ. Концептуально важливим є те, що затверджений Порядок передбачає залучення до розгляду таких заяв, крім представників служби дільничних інспекторів міліції, також представників управлінь або відділів у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді, а в разі необхідності, також і працівників кримінальної міліції у справах дітей, служби у справах дітей та представників органів опіки та піклування .
Крім того, спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства внутрішніх справ України № 3131/386 від 07.09.2009 затверджено [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], якою визначений порядок здійснення системи заходів з попередження насильства в сім’ї органами та установами, які уповноважені здійснювати таке попередження, та механізм їх взаємодії.
5. Нормативно-правові акти МВС України, які містять положення, які стосуються попередження насильства у сім'ї.
Прийнятий у листопаді 2010 року Наказ МВС України № 550 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України” регламентує діяльність дільничних інспекторів міліції, зокрема по виконанню Закону «Про попередження насильства у сім’ї».
Крім цього, з урахуванням завдань, що покладаються на органи внутрішніх справ у цій сфері до таких нормативно-правових актів слід віднести Накази МВС України:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 28.04.2009 №181.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 10.10.2004 № 1177.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 14.04.2004 № 400.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 04.10.2003 № 1155.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 22.02.2001 №185.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 13.07.1996 № 384;
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 28.07.1994 № 404.
Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку від 30.09.2008. № 505.
Отже, в цілому в Україні створено систему нормативно-правових актів, що регулюють діяльність міліції у попередженні насильства у сім'ї.
Отже, законодавство, що регулює діяльність міліції у попередженні насильство у сім’ї потребує удосконалення. З цією метою варто продовжити дослідження досвіду правового регулювання запобігання насильству у сім’ї в інших державах, національну практику. Зміни до законодавства у цій сфері слід кореспондувати з наявними законопроектами та тенденціями щодо реформування кримінальної юстиції.

2.2. Міліція як суб’єкт попередження насильства у сім’ї

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» до органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, відносить:
спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, яким визначено Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, а також відповідні управління місцевих державних адміністрацій (таким органом визнано Міністерство у справах сім’ї, молоді та спору, його управління та відділи на місцях);
відповідні підрозділи органів внутрішніх справ, до яких належать служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ;
органи опіки і піклування;
спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства, до яких віднесено:
кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення (далі - кризові центри);
центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї" .
Інші нормативні акти, вказані вище, до цього переліку органів додають:
службу у справах дітей;
центри соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді;
органи охорони здоров’я;
органи освіти та установи кримінально-виконавчої системи (в частині попередження жорстокого поводження з дітьми).
З урахуванням теми магістерського дослідження нами буде піддано аналіз діяльності основних підрозділів міліції, що виконують завдання з попередження насильства у сім’ї: служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ. Дані про діяльність цих підрозділів щодо виявлення та фіксації фактів насильства у сім’ї наводяться у Додатку В.
У зв’язку з цим слід проаналізувати їх загальні повноваження щодо застосування законодавства у сфері запобігання насильству у сім’ї та спеціальні повноваження, що покладаються на них Законом України «Про попередження насильства у сім’ї» і відповідними підзаконними актами, прийнятими на його виконання.
Так, міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана:
забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;
приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати у них рішення;
припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах по них;
виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення;
брати участь у правовому вихованні населення;
виконувати прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду;
забезпечувати у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну.
Безпосередньо в ст. 6 визначаються повноваження служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції в справах неповнолітніх, які:
виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вживають у межах своїх повноважень заходи щодо їх усунення;
беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з ними;
відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу, виносять офіційні попередження членам сім'ї про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї та про неприпустимість віктимної поведінки;
приймають та розглядають у межах своїх повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім'ї або про реальну загрозу його вчинення;
вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, а також дій членів сім'ї, що направлені на виконання реальної загрози членам сім'ї;
повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім'ї або було вчинено насильство в сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;
направляють жертв насильства в сім'ї до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї;
виносять захисні приписи у випадках, передбачених законом про попередження насильства в сім'ї;
контролюють виконання вимог захисних приписів;
взаємодіють із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для жертв насильства в сім'ї у питаннях попередження насильства в сім'ї;
надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів;
здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім'ї, передбачені Законом про попередження насильства в сім'ї .
Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 р. № 616 “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу” ці служби у триденний термін надають інформацію про вчинення насильства в сім'ї до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильства в сім’ї відносно дитини – ще й до служби у справах дітей місцевої держадміністрації .
Крім цього, Законом України “Про попередження насильства в сім’ї” передбачено проведення корекційної програми для осіб, які вчинили насильство в сім’ї. Така програма має бути спрямована на формування у таких осіб гуманістичних цінностей та ненасильницьких моделей поведінки. Проведення такої програми покладається на кризові центри. Мінсім’ямоллодьспорт, як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, розробляє разом з кризовими центрами і затверджує методичні рекомендації щодо проходження корекційної програми та організовує забезпечення кризових центрів такими методичними рекомендаціями. Підрозділи міністерства на місцях разом з кризовими центрами організовують проходження корекційної програми особами, які вчинили насильство в сім’ї.
Направляють осіб, які вчинили насильство в сім’ї, до кризових центрів для проходження корекційної програми дільничні інспектори міліції та працівники кримінальної міліції у справах дітей (якщо особа, яка вчинила насильство в сім’ї не досягла 18-річного віку).
Здійснимо конкретизацію повноважень дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства у сім’ї.
Порядок реалізації дільничними інспекторами міліції повноважень з попередження насильства в сім’ї визначено Інструкцією щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, затвердженою спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та МВС України від 07.09.2009 № 3131/386 .
Так, дільничний інспектор міліції:
приймає та розглядає заяви (повідомлення) про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення відповідно до Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 616, та нормативно-правових актів МВС України [20];
при розгляді заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу дільничні інспектори міліції повинні виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників (або з позаштатним дільничним інспектором міліції чи членом громадського формування з охорони громадського порядку), дотримуючись при цьому заходів особистої безпеки;
по прибутті на місце вживають передбачених чинним законодавством заходів щодо припинення насильства. У разі необхідності надання потерпілому або правопорушнику першої медичної допомоги викликають бригаду швидкої медичної допомоги.
при безпосередній загрозі життю та здоров’ю дитини або інших членів сім’ї, які постраждали від насильства в сім’ї, вживають заходів щодо ліквідації цієї загрози та надають необхідну допомогу у направленні до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї.
Якщо відносно потерпілої особи вчинено насильство в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, дільничний інспектор міліції:
роз'яснює особі порядок розгляду її звернення;
приймає заяву (якщо її не було);
документує факт правопорушення (опитує учасників конфлікту та свідків);
реєструє матеріал в установленому порядку (якщо він раніше не був зареєстрований) згідно з наказом МВС України № 400-2004 ;
заповнює спеціальну картку обліку факту скоєння насильства в сім’ї, яку передає начальникові відділу (відділення) дільничних інспекторів міліції;
у триденний термін направляє спеціальну картку обліку факту скоєння насильства в сім’ї до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильства в сім’ї відносно неповнолітнього – ще й до служби у справах дітей місцевої держадміністрації;
складає відносно кривдника адміністративний протокол за статтею 1732 КУпАП;
виносить особі, яка вчинила насильство в сім’ї (кривднику), офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї;
ставить кривдника на профілактичний облік в міськрайоргані;
заводить алфавітну картку обліку;
якщо кривдником повторно вчинено насильство в сім’ї після винесення йому офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, видає йому під розписку направлення на проходження корекційної програми та в триденний строк надсилає до відповідного кризового центру повідомлення про його направлення на проходження корекційної програми;
якщо кривдник уже перебуває на обліку за вчинення насильства в сім’ї, йому виноситься захисний припис, який затверджується начальником міськрайоргану та погоджується з відповідним прокурором;
приймає рішення по заяві відповідно до підпункту 4.2 наказу МВС України № 400-2004 (рішення за заявами і повідомленнями про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу приймається протягом 3 днів, а у разі потреби перевірки викладених фактів та з'ясування додаткових обставин - у строк не більше 7 календарних днів);
доставляє (при необхідності) особу, яка вчинила насильство в сім’ї, до суду для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
У подальшому здійснює контроль та профілактичні заходи за місцем проживання.
Якщо потерпілій особі заподіяні легкі тілесні ушкодження дільничний інспектор міліції:
роз'яснює особі порядок розгляду її звернення;
приймає скаргу встановленого зразка. Скарга до суду оформлюється в порядку статті 27 КПК України та відповідно до ст. 251 (особливості досудового розгляду в справах, які порушуються за скаргою потерпілого) з урахуванням вимог ст. 223 (обвинувальний висновок) та ст. 224 (додатки до обвинувального висновку) КПК України ;
видає потерпілому направлення на СМЕ;
документує факт правопорушення (опитує учасників конфлікту та свідків);
виносить кривднику офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї;
ставить кривдника на профілактичний облік в міськрайоргані;
заводить алфавітну картку обліку;
якщо кривдник уже перебуває на обліку за вчинення насильства в сім’ї, йому виноситься захисний припис, який затверджується начальником міськрайоргану та погоджується з прокурором району;
реєструє матеріал в установленому порядку (якщо він раніше не був зареєстрований) згідно з наказом МВС України № 400-2004 ;
протягом 7 діб проводить збір інших необхідних для справи матеріалів (характеристика, довідка про судимість, ксерокопія паспорта тощо);
у разі відсутності в діях кривдника ознак злочину (події або складу) виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
якщо кривдником повторно вчинено насильство в сім’ї після винесення йому офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, видає йому під розписку направлення на проходження корекційної програми та в триденний строк надсилає до відповідного кризового центру повідомлення про його направлення на проходження корекційної програми.
Практика свідчить, що при розгляді матеріалів за фактом насильства в сім'ї в діях кривдника, крім ознак ст. 125 КК, можуть вбачатись ознаки інших злочинів, найбільш поширеними серед яких є хуліганство (ст. 296 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК), умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК). Тому в ході перевірки необхідно чітко з'ясовувати, на що був спрямований умисел кривдника. Якщо умисел був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень та в його діях відсутній склад злочину, передбачений зазначеними статтями, то необхідно за статтями 296, 129 та 194 КК виносити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, яка долучається до матеріалів сімейно-побутового конфлікту;
направляє справу до суду в порядку ст. 97 КПК України;
всі зібрані матеріали підшиваються до справи, складається опис, аркуші нумеруються;
по закінченні перевірки справа за підписом начальника міськрайоргану надсилається до суду.
Якщо потерпілій стороні, згідно з актом СМЕ, заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження (статті 121-123, 128 КК України), матеріали передаються до слідчого підрозділу міськрайоргану.
Особливості застосування спеціальних заходів адміністративного примусу дільничними інспекторами міліції будуть розглянуті у наступному підрозділі роботи.
Механізм взаємодії служб у справах дітей, органів внутрішніх справ, органів і закладів освіти, охорони здоров'я, у справах сім'ї та молоді у попередженні жорстокого поводження та насильства по відношенню до дитини, наданні невідкладної допомоги дітям, які потерпіли від насильства, визначено спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.04 № 5/34/2/11 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 22.01.04 р. за № 99/8697) "Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення".
У цьому Порядку поняття "жорстоке поводження з дитиною" означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім'ї або поза нею.
Координатором заходів щодо захисту дітей від жорстокого поводження з ними або реальної загрози його вчинення є служба у справах дітей.
У разі виявлення фактів жорстокого поводження або насильства стосовно дитини про такі випадки необхідно негайно інформувати територіальний під-підрозділ служби у справах дітей за місцем проживання дитини.
У випадку, якщо звернення (повідомлення) про факти жорстокого поводження з дитиною отримано посадовою особою органу внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров'я, управління (відділу) у справах сім'ї та молоді, центру соціальних служб для молоді, такі звернення передаються для реєстрації до служби у справах дітей за місцем проживання дитини протягом однієї доби з моменту отримання.
Усні повідомлення оформляються письмово посадовою особою, яка отримала повідомлення, із зазначенням від кого отримано повідомлення, дати та часу його отримання.
Якщо в заяві (інформації офіційних органів) з приводу жорстокого поводження з дітьми вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення, вона обов'язково передається до органу внутрішніх справ.
Працівники органів внутрішніх справ, у тому числі кримінальної міліції у справах дітей, здійснюють прийняття інформації про випадки жорстокого поводження з дітьми цілодобово. Повідомлення зобов'язані приймати всі працівники органів внутрішніх справ.
У разі усного звернення або телефонного повідомлення працівником органу внутрішніх справ складається протокол цього звернення чи повідомлення.
Звернення та інформації з приводу жорстокого поводження з дітьми, у яких вбачаються ознаки злочинних діянь або загроза їх учинення, обов'язково реєструються в черговій частині органу внутрішніх справ. Інші заяви та скарги, які надходять поштою, реєструються в канцелярії органу внутрішніх справ і, якщо вони потребують додаткової перевірки, розглядаються в терміни, визначені законодавством.
Звернення та повідомлення щодо жорстокого поводження з дітьми розглядає керівництво органу внутрішніх справ і дає конкретні вказівки працівникам кримінальної міліції у справах дітей щодо необхідних матеріалів для подальшого прийняття рішення згідно із законодавством.
Після перевірки викладених у зверненні фактів керівник органу внутрішніх справ приймає рішення про притягнення винних осіб до відповідальності.
Якщо питання, порушені в заяві дитини, не належить до компетенції органів внутрішніх справ, працівники кримінальної міліції у справах дітей переадресовують їх за належністю і повідомляють про це відповідну службу у справах дітей та автора звернення (повідомлення).
Працівники кримінальної міліції у справах дітей тісно співпрацюють із службами у справах дітей, центрами соціальних служб для молоді, органами прокуратури, освіти, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
У разі потреби термінового вилучення дитини із сім'ї, де батьки чи особи, що їх замінюють, жорстоко поводяться з нею, працівники кримінальної міліції у справах дітей спільно зі службами у справах дітей вирішують питання щодо подальшого влаштування дитини.
За всіма фактами жорстокого поводження з дітьми та результатами розгляду працівники кримінальної міліції у справах дітей зобов'язані інформувати: заявника; службу у справах дітей; батьків дитини або осіб, які їх замінюють (за згодою дитини); у разі необхідності, органи прокуратури та суд .
Крім служби ДІМ та КМСД органів внутрішніх справ України, здійснення заходів із попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень зобов'язані здійснювати також: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї; органи опіки і піклування; спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї; кризові центри для жертв насильства в сім'ї та членів родини, стосовно яких існує реальна загроза застосування насильства в сім'ї; центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти здійсненню заходів із попередження насильства в сім'ї.
Порядок взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї визначається відповідною Інструкцією .
Відповідно до п. 2.7 цього нормативного акту органи внутрішніх справ:
проводять роз'яснювальну роботу в сім'ях, в яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза його вчинення, повідомляють членів сім'ї про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися, та передбачену законодавством відповідальність;
приймають та розглядають заяви та повідомлення відповідно до Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 616, та нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України;
інформують протягом трьох днів про отримання заяви чи повідомлення відповідне управління (відділ) у справах сім'ї, молоді та спорту, а у випадках, коли заява та повідомлення стосується неповнолітнього або недієздатного члена сім’ї - службу у справах дітей та орган опіки і піклування, згідно з додатком 6.
отримавши заяву чи повідомлення або іншу інформацію про вчинення насильства в сім’ї, вживають передбачених чинним законодавством заходів щодо припинення насильства. У разі необхідності надання потерпілому або правопорушнику першої медичної допомоги викликають бригаду швидкої медичної допомоги;
при безпосередній загрозі життю та здоров’ю дитини або інших членів сім’ї, які постраждали від насильства в сім’ї, вживають заходів щодо ліквідації цієї загрози та надають необхідну допомогу у направленні до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї;
у разі встановлення в діях особи, яка вчинила насильство в сімї, ознак злочину, приймають рішення відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, а у випадку встановлення ознак адміністративного правопорушення - відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення;
щокварталу, у межах своїх повноважень, надають відповідним управлінням (відділам) у справах сім’ї, молоді та спорту інформацію.
Дільничний інспектор міліції, в свою чергу, входить до складу створених при місцевих органах виконавчої влади й органах місцевого самоврядування постійно діючих робочих комісій із питань координації дій щодо попередження насильства в сім'ї. Там є також представники управління (відділу) у справах сім'ї та молоді, кримінальної міліції у справах дітей, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді, а також можуть залучатися представники органів освіти, охорони здоров'я, праці та соціального захисту населення, громадських організацій (за їх згодою).
Спільно з представниками громадськості ДІМ:
проводять роз'яснювальну роботу в сім'ях, де вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його застосування, повідомляють членів сім'ї про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися, та передбачену законодавством відповідальність;
при виникненні безпосередньої загрози життю та здоров'ю особи, вживають заходів щодо припинення насильницьких дій. Надають допомогу відповідним соціальним службам державних органів у ізолюванні осіб, постраждалих від насильства в сім'ї та направлення їх до спеціалізованих установ (кризових центрів, притулків, центрів медико-соціальної реабілітації);
з`ясовують причини й умови, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вживають
· у межах своїх повноважень
· заходи щодо їх усунення. Вносять подання з цих питань до органів державної влади та місцевого самоврядування, установ, підприємств та організацій;
надають консультації з питань попередження насильства в сім'ї громадянам, установам і організаціям.
беруть участь у проведенні семінарів, “круглих столів”, конференцій та інших заходів, спрямованих на запобігання насильства в сім’ї.
Дільничний інспектор міліції звертає увагу на навчання громадськості для роботи з особами, що перебувають на профілактичному обліку, оскільки від цього залежить ефективність профілактики насильства в родинах.
Особливо цінним є налагодження зв'язків із трудовими колективами та громадськими організаціями з охорони правопорядку. Це зумовлене тим, що їх представники, зазвичай, першими дізнаються про деякі, інколи непомітні конфлікти, які трапляються в сім'ї конкретного члена колективу. А це є безумовно важливим, бо основним напрямком попередження правопорушень у сфері сімейно-побутових конфліктів є вплив трудового колективу, своєчасний громадський тиск на побутових правопорушників, які демонструють антигромадські прояви некримінального характеру.

2.3. Діяльність міліції щодо застосування спеціальних заходів попередження насильства в сім’ї


У поперджувальній діяльності міліції використовуються різноманітні за змістом заходи, що в цілому утворюють систему економічних, політичних, правових, психологічних, організаційних, технічних, соціальних, ідеологічних та інших чинників. Так, концепція розвитку кримінологічної науки також передбачає близький за змістом перелік чинників, детермінуючих адміністративну деліктність: соціально-економічні, політичні, адміністративно-управлінські, морально-психологічні. Система цих заходів має універсальний характер, що забезпечує їх застосовування на різних рівнях .
За своїм змістом ці заходи поділяються на заходи загальної та індивідуальної профілактики.
Заходи загальної профілактики спрямовуються на усунення загальних причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень. До цих заходів відносяться:
профілактичні перевірки;
роз'яснення положень законодавства України з питань соціальної профілактики правопорушень;
інформування населення про стан правопорушень, засоби та методи їх захисту від посягань;
правова пропаганда діючого законодавства серед населення, на підприємствах, організаціях, установах незалежно від форм власності з питань недопущення правопорушень та відповідальності за їх скоєння .
Так, згідно із Наказом МВС від 20.10.2003 р. № 1212 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України” проведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до скоєння правопорушень, є основними завданнями цього підрозділу.
Характеризуючи зміст профілактичної діяльності, необхідно акцентувати на пріоритетності її індивідуального різновиду.
Індивідуальна профілактика є важливою частиною діяльності державних органів та громадських організацій, які ведуть боротьбу не тільки з адміністративними проступками, а й з усіма правопорушеннями. Мета даного виду профілактики – своєчасне виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення адміністративних проступків та інших правопорушень, виховальних вплив на таких осіб та оточуюче їх мікросередовище, прийняття інших заходів (у разі необхідності – примусу), для того щоб адміністративні проступки не були вчинені.
Під індивідуальною профілактикою розуміють цілеспрямований, організований, виховний вплив на свідомість, почуття, волю осіб, які піддаються профілактиці, з метою усунення, нейтралізації, блокування наявних у них негативних якостей (протиправних цілей, антигромадських поглядів, звичок), що поєднується з одночасним формуванням позитивних якостей, властивостей, стереотипів та навичок законослухняної поведінки.
Індивідуальна профілактика містить комплекс заходів, спрямованих на:
усунення факторів, які негативно впливають на особу і можуть призвести до формування в неї антисоціальної спрямованості та протиправної поведінки;
зміни в особи антисоціальних поглядів, звичок, інтересів, що може попередити вчинення особою не тільки адміністративних проступків, але й інших правопорушень, зокрема злочинів;
застосування невідкладних заходів з попередження підготовлюваних правопорушень та припинення спроб їх вчинення.
Одним із важливих напрямків роботи дільничних інспекторів міліції є попередження злочинів, які вчиняються на побутовому ґрунті. Ця попереджувальна робота передбачає проведення таких заходів:
виявлення і вивчення особи правопорушника та постановка його на профілактичний облік;
визначення і вивчення чинників протиправної поведінки, ступеня і меж їх впливу на особу правопорушника, усунення їх негативного впливу;
організація спостереження і контролю за поведінкою та способом життя особи, що перебуває на профілактичному обліку;
усунення негативного впливу на особу, що перебуває на профілактичному обліку, інших осіб з антигромадською поведінкою .
Робота щодо виявлення осіб з протиправною поведінкою в сфері побуту повинна проводитись серед:
звільнених з місць позбавлення волі за насильницькі злочини, вчинені в сфері побуту;
вчинивших такі злочини, але підданих покаранню, не пов'язаному з позбавленням волі, або звільнених від покарання у зв'язку з амністією;
вчинивших злочини на ґрунті побуту, але звільнених від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ст. 8-10 КПК України;
підданих адміністративному стягненню або заходам громадського впливу за побутове дрібне або інші порушення громадського порядку в сфері сімейно-побутових відносин;
токсикоманів та осіб, які пройшли курс примусового лікування від алкоголізму, наркоманії;
осіб, які були піддані примусовому приводу, офіційному застереженню за протиправну поведінку в сфері побуту;
осіб без громадянства чи постійного місця проживання;
психічно хворих у межах неосудності, які характеризуються підвищеною збудженістю, агресивністю, жорстоким поводженням з тваринами тощо.
З метою своєчасного виявлення осіб, які потребують індивідуально-профілактичного впливу, дільничний інспектор, згідно з п. 3.2.11 Інструкції, вивчає і узагальнює:
інформацію чергової частини міськрайліноргану про виїзди чергових нарядів міліції на побутові конфлікти;
адміністративні матеріали за дрібне хуліганство в гуртожитках; повідомлення травматологічних пунктів, бюро судово-медичних експертиз, інших установ органів охорони здоров'я про заподіяння тілесних ушкоджень на ґрунті сімейних конфліктів;
скарги та заяви громадян, повідомлення посадових осіб про правопорушення, вчинені в побуті;
припинені кримінальні справи, матеріали, у яких винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами протиправних дій, що мали місце в сфері побуту;
матеріали товариських судів;
матеріали судів у справах, які порушені за скаргою потерпілого від побутових злочинів;
матеріали цивільних справ про розірвання шлюбу, поділ майна чи квартири при розірванні шлюбу;
повідомлення осіб, з якими встановлено довірливі стосунки, позаштатних працівників міліції.
Крім цього, інформацію про побутові конфлікти необхідно отримувати шляхом особистою розшуку, при комплексно-профілактичному відпрацюванні адміністративної дільниці, при проведенні операцій „Побут", „Здоров'я" тощо.
Дільничним інспекторам слід пам'ятати про неприпустимість розголошення відомостей про особисті взаємовідносини конфліктуючих сторін, оскільки існує небезпека порушення їх особистих прав, які охороняються законом.
Метод вивчення документів доцільно застосовувати для виявлення тих правопорушників у сфері сімейно-побутових відносин, які на грунті пияцтва, наркоманії, систематичних хуліганських дій уже потрапили в сферу уваги державних та громадських організацій.
Найчастіше сімейно-побутові конфлікти мають латентний характер. Їх учасники можуть накопичувати негативні емоції протягом тривалого часу, а при виникненні певних умов потенційна енергія конфлікту реалізується у формі насильницьких дій. Виявлення цієї категорії осіб вимагає від дільничних інспекторів міліції значних зусиль та майстерності.
Труднощі, що виникають при цьому зводяться в основному до того, що факти побоїв та інших тілесних ушкоджень, які були завдані потерпілому, не стали відомими ні органам міліції, ні громадськості. Зауважимо, що можливе провокування насильства із боку потерпілого.
Для викриття таких осіб доцільно використовувати метод опитування, який полягає у проведенні бесіди з громадянами, які більше, ніж інші можуть знати про конфліктуючих. До них належать домогосподарки, пенсіонери, домашні працівниці та інші особи, які переважну частину часу проводять в колі сім'ї. Необхідне можна дізнатись від працівників житлово-експлуатаційних організацій, домоуправлінь, двірників, сантехніків, працівників гуртожитків.
Отож, своєчасне та якісне реагування дільничного інспектора міліції на повідомлення про гострі сімейно-побутові конфлікти має важливе значення для попередження злочину та правопорушення, що може скоюватися на ґрунті соціально-побутових відносин, дає можливість захистити законні права громадян, а також виявити осіб, що потребують профілактичного впливу органів внутрішніх справ. Практика свідчить, що основною метою кожного втручання ДІМ у сімейні конфлікти є їх нейтралізація. При цьому метод зняття психологічної напруги обирається в залежності від ступеня розвитку конфліктної ситуації, кількості її учасників.
Якщо в одних випадках достатньо провести профілактичну бесіду, то в інших для припинення насильницьких дій необхідно вилучити вогнепальну зброю, застосувати фізичну силу, затримати правопорушника.
Також, дільничний інспектор міліції уповноважений самостійно приймати рішення в конкретній ситуації, враховуючи спосіб життя учасників сімейного конфлікту, мотивів протиправної поведінки та ступеня їх асоціалізації. Суворо дотримуючись закону, керуючись моральними принципами і використовуючи професійні навички, ДІМ на свій розсуд обирає тактичні прийоми, об'єктивно оцінивши конфліктну ситуацію. Це дає йому можливість диференційовано використовувати весь комплекс примусових заходів (виховних, правових, організаційних і т.д.) з метою профілактики насильницьких злочинів.
Дільничні інспектори при проведенні індивідуально-попереджувальної роботи по стосовно даної категорії осіб повинні:
шукати шляхи щодо усунення побутового конфлікту, метою яких є примирення конфліктуючих;
виключити можливість заподіяння своїми діями шкоди міжособистим стосункам;
своєчасно перевіряти і реагувати на сигнали про протиправну поведінку конфліктуючих;
обов'язково проводити індивідуальну профілактику щодо потенційної жертви насильства в сім'ї.
Особливості попереджувальної діяльності служби ДІМ та КМСД визначаються сферою суспільних відносин, на які посягає насильство у сім’ї, наявністю комплексу прав щодо застосування заходів адміністративного примусу спеціального характеру.
Так, відповідно до статті 1 Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”: «попередження насильства в сім’ї - система соціальних і спеціальних заходів спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї».
Попередження насильства в сім’ї забезпечується цілим комплексом загально-соціальних і спеціальних заходів. Їх метою є:
усунення причин і умов, які призводять до насильства в сім’ї, обмеження його поширеності;
припинення такого насильства, надання соціальної підтримки жертвам насильства в сім’ї і забезпечення їх безпеки;
зменшення негативного впливу насильства, яке має місце в сім’ї, на нормальний розвиток дітей;
притягнення винних у вчиненні насильства в сім’ї до відповідальності, соціально-психологічну і медичну корекцію і підготовку до повернення сім’ю;
контроль за поведінкою осіб, які реально можуть учинити у сім’ї насильство, і осіб, котрі визнані винними в сімейному насильстві.
Особливе місце у законодавстві посідають спеціальні заходи попередження насильства у сім’ї :
винесення захисного припису;
поставленні особи на профілактичний облік;
винесенні офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;
направленні особи на проходження корекційної програми.
Спеціальні заходи залежно від моменту їх здійснення поділяються на заходи профілактики і заходи припинення.
Заходи профілактики насильства в сім’ї спрямовані на завчасне виявлення сімей, де існує загроза виникнення насильства, відвернення причин і умов, що сприяють його скоєнню, або обмеження їх впливу, а якщо можливо, то й їх усунення та створення достатнього захисту від насильницьких посягань для кожного члена сім’ї.
Заходи з припинення насильства в сім’ї – це оперативні заходи, спрямовані на фізичне переривання початого насильства. Заходи припинення застосовуються в критичних ситуаціях, коли життю і здоров’ю жертви насильства в сім’ї загрожує небезпека. Здійснення цих заходів вимагає від представників спеціально уповноважених органів і установ з попередження насильства в сім’ї мати відповідну фізичну і психологічну підготовку та необхідні навички переривання такого насильства (тактика проведення діалогу з кривдником, надання первинної допомоги жертві насильства та ін.). Ці заходи передбачені Розділом III Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”.
Члену сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, виноситься службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, про що йому повідомляється під розписку.
Офіційні попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї виносяться за результатами перевірки заяви (повідомлення) про вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення. Факт вчинення насильства в сім’ї фіксується у спеціальній картці обліку факту скоєння насильства в сім’ї.
Офіційне попередження може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку.
Підставами для винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї є підстави, вказані в п. 2.
Метою вжиття такого спеціального заходу, як офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї є доведення до відома члена сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, що у разі вчинення таких дій по відношенню до членів своєї сім’ї він може бути притягнутий до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності згідно з чинним законодавством. При цьому особі, якій винесено офіційне попередження, а також іншим членам сім’ї має бути роз’яснено, які саме діяння у сфері сімейного насильства визнаються протизаконними та який вид і міра відповідальності передбачена законодавством за їх вчинення, що також матиме профілактичний вплив.
Офіційні попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї виносяться працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей за місцем проживання особи, яка вчинила насильство в сім’ї, або в службових приміщеннях дільниці чи органів внутрішніх справ. У разі відмови особи від підписання зазначеного документа в ньому у присутності свідків чи потерпілих (за наявності таких) робиться відповідний запис.
Якщо особа, щодо якої було винесено офіційне попередження, знову вчинила акт насильства в сім’ї, такій особі дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної міліції у справах дітей за погодженням з начальником органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис.
Захисний припис є новим інститутом для українського законодавства, вперше запропонованим саме у Законі України “Про попередження насильства сім’ї”. Застосування цього запобіжного заходу поширене передусім в країнах прецедентної правової системи, але до нього все частіше звертаються держави континентальної Європи.
Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім’ї, а саме:
вчиняти конкретні акти насильства в сім’ї;
отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;
розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї;
відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;
вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.
Цей перелік є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Зазначені обмеження встановлюються на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором.
На погодження захисного припису начальнику органу внутрішніх справ та прокурору подаються офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, заява (інформація) про вчинення насильства в сім’ї та інші матеріали, які характеризують особу правопорушника.
Захисний припис не підлягає погодженню в разі наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину.
При невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, вона буде нести відповідальність згідно зі статтею 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ще одним спеціальним заходом з попередження насильства в сім’ї є взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї.
На профілактичний облік члени сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, ставляться тільки після винесення їм дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної міліції у справах дітей офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї.
На осіб, які беруться на облік, заводяться алфавітні картки обліку особи та відповідні профілактичні справи.
Алфавітні картки обліку та профілактичні справи заповнюються і ведуться згідно з п. 10.7 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 20.10.2003 р. № 1212.
Особи, які вчинили насильство в сім’ї по відношенню до інших членів сім’ї і перебувають на профілактичному обліку, знімаються з профілактичного обліку у разі:
закінчення терміну перебування на профілактичному обліку (згідно з законом України “Про попередження насильства в сім’ї” - один рік після останнього факту вчинення насильства в сім’ї);
винесення вироку суду про притягнення члена сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі;
тривалої (понад один рік) відсутності за місцем проживання;
смерті такої особи.
У разі вчинення особою насильства в сім'ї, після отримання нею офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, ця особа направляється дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної міліції у справах дітей до кризового центру для проходження корекційної програми. Проходження корекційної програми для такої особи є обов'язковим.
При не проходженні особою корекційної програми вона буде нести відповідальність згідно зі статтею 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є:
1) заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
2) висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;
3) отримання повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї;
4) отримання інформації про реальну загрозу вчинення насильства в сім’ї за інших обставин (публікації в засобах масової інформації, колективні звернення громадян, керівників організацій, підприємств, судів, навчальних закладів, органів громадського самоврядування та ін.). Необхідно пам’ятати, що отримання відповідної інформації від вказаних осіб може бути підставою для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї тільки за умови наявності згоди жертви насильства в сім’ї або особи, щодо якої існує реальна загроза його вчинення. Проте отримання такої згоди не є обов'язковим, якщо жертвою насильства є неповнолітня або недієздатна особа.
Заява та повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або існування реальної загрози його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї, службою дільничних інспекторів та кримінальною міліцією у справах дітей.
Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім’ї.
При розгляді заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу дільничні інспектори міліції зобов’язані виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників (або з позаштатним дільничним інспектором міліції, або з членом громадського формування з охорони громадського порядку), дотримуючись при цьому заходів особистої безпеки.
Необхідно зазначити, що однією з особливостей насильства в сім’ї є відсутність свідків в більшості випадків. У зв’язку з цим дільничному інспектору міліції при екстреному виклику за повідомленням про вчинення насильства в сім’ї важко встановити в умовах конфліктної ситуації правильну картину події, тим більше, що нерідкими є факти самообмови жертви насильства в сім’ї та неправдивих показань кривдника. В такому випадку, при необхідності перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації, дільничний інспектор міліції повинен використовувати тактичні прийоми, які зазвичай в таких умовах використовує слідчий, а саме: використання можливостей тактичної переваги; ретроспективне відтворення показань; використання “негативних обставин”; деталізація пояснень та демонстрації дій.
Отже, держава зобов’язана захистити людину від насильства в сім’ї, не порушуючи при цьому її право на невтручання в особисте та сімейне життя. Виходячи з цих принципових положень, Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” визначає підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї, які вживаються лише за заявою про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, або за умови висловленого ним бажання, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто.

Питання для самоконтролю

Правова основа діяльності ОВС щодо попередження насильства у сім’ї.
Органи та служби ОВС, які попереджають та припиняють прояви насильства в сім’ї.
Реагування ОВС на повідомлення про вчинення насильства у сім’ї, в тому числі й стосовно дітей.
Заходи адміністративного примусу, що застосовуються працівникам міліції для попередження та припинення насильства у сім’ї.
Спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї.
Поняття та зміст заходів, передбачених захисним приписом.

Теми рефератів
Взаємодія кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ та служби дільничних інспекторів міліції з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю щодо попередження насильства у сім’ї.

Теми доповідей
Обліки в ОВС осіб, які вчинюють насильство у сім’ї.
Поняття та види насильства в сім’ї.

Перелік використаних джерел

Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Офіційний вісник
Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – додаток до № 51. – Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями)
Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №25-26. – Ст. 131
Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28 грудня 1960 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – Ст.15
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р.// Урядовий кур’єр. – 2002. – 6 березня.
Цивільний процесуальний кодекс України вiд 18.03.2004 № 1618-IV //Голос України вiд 18.05.2004 - № 89
Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України вiд 08.09.2005 // Урядовий кур'єр вiд 19.10.2005 - № 198
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради, 1991, №4, ст.20.
Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12 2006 р. № 1834.
Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї: Постанова Кабінету міністрів України №616 від 26 квітня 2003 року // Офіційний вісник України. - №18-19. – 2003. – Ст. 829.
Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24.01.1995 //Офіційний сайт Верховної Ради України. – Інтернет, 2010. – 01.09.
Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України.–2002.–№ 10.– Ст. 70.
Положення про кримінальну міліцію в справах дітей, затверджене постановою Кабінету міністрів України № 502 від 8 липня 1995р. // ЗП України. – 1995 р. - № 9. – Ст. 237.
Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ: затверджений наказом МВС України від 04 жовтня 2003. № 1155.
Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї: Наказ Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, МВС України від 07 вересня 2009 № 3131/386
Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України №550 від 09.11.2010 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - №47. – Ст. 2451.
Про затвердження Порядку виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх: Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 14 квітня 2004 р. №15 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. - №19. – Ст. 1368
Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення: наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.04 № 5/34/2/11
Про затвердження Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень: Наказ МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.
Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку: Наказ МВС України від 30 вересня 2008 р. № 505.
Про організацію діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань: Наказ МВС від 28 квітня 2009 р. № 181.
Діяльність підрозділів міліції громадської безпеки: Навчальне видання / Курс лекцій.- Івано-Франківськ: ПЮІ ЛьвДУВС, 2007.– С.104-114.
Дмитренко М.І., Заброда Д.Г. Дії дільничних інспекторів міліції в екстремальних ситуаціях: Методичні рекомендації. – Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, Дніпропетровськ, 2001. – 34 с.
Запобігання насильству в сім'ї: Практичний посібник для дільничних інспекторів міліції / Київ. Школа Рівних Можливостей: Ред.-упоряд. О.В.Лясковська. К., 2004. С. 12-31.
Зелений В.А. Правовые, организационные и тактические основы предотвращения горрайорганами внутренних дел умышленных убийств в сфере сімейно-бытовых отношений:Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., 1985.
Ковальова О.В. Діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім'ї : Дис... канд. наук: 12.00.07 - 2008. – 237 с.
Константінов С.Ф. Адміністративно-правові заходи попередження насильства у сім’ї // Право і суспільство. –2009. –№5. –С.1-7.
Левченко К. Б. Гендерна політика: визначення, формування, управління. – Х.: Нац. ун_т внутр. справ, 2003. – 348 с.
Левченко К. Б. Гендерна рівність: філософсько_правовий аналіз. – Х.: Нац. ун_т внутр. справ, 2003. – 48 с.
Левченко К. Б. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку: Монографія. – Харків: Вид–во НУВС, 2001. – 345 с.
Лисюк Ю.В. Протидія насильству в сім’ї. – Одеса: ДДУВС ХНУВС, 2007. – 164 с.
Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню: навчально-методичний посібник до спеціалізованого курсу з протидії насильству в сім`ї для курсантів вищих навчальних закладів системи МВС / розробники П.О.Власов, О.П.Войніч, І.В. Басиста, І.В. Дроздова. , Л.Г. Міренеску, Л.В.Кляровська – Дніпропетровськ: Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», Івано-Франківськ.: Прикарпатський юридичний інститут ЛьвДУВС, 2009.-166 с.
Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню: Інформаційно-практичний посібник. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська міська громадська організація “Жіночий інформаційно-координаційний центр”, 2006. – 130 с.
Організація роботи органів внутрішніх справ щодо профілактики злочинів, які вчиняються в сімейному середовищі психологічні аспекти дій працівника міліції у випадку насильства в сім’ї: Методичні Рекомендації. - Київ, 2002. – 28 с.
Пам’ятка дільничному інспектору міліції при розгляді заяв і повідомлень про вчинення насильства в сім'ї: УДІМ ДГБ МВС, 2009. – 4с.
Правовий та соціальний захист неповнолітніх від насильства в сім’ї: Методичний посібник для працівників правоохоронних органів. – X.: Курсор, 2006. – 128 с.
Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім’ї: Навч. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужі, І.В. Опришка, О.Г. Кулика. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2005. – 124 с.
Правові та організаційні основи попередження міліцією правопорушень на адміністративній дільниці. – Навч. посібник. Д.: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ.-2006.– 170 с.
Роль дільничних інспекторів міліції у попередженні насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми: алгоритм профілактики та припинення насильницьких дій. – К., 2009.

3. Адміністративно-правова діяльність міліції щодо забезпечення правил дозвільної системи

3.3.1. Правова основа, предмети та об’єкти дозвільної системи дозвільної системи


Значне місце в загальній структурі адміністративного процесу посідають реєстраційно-дозвільні провадження. Органи внутрішніх справ виконують суттєве навантаження щодо реалізації ряду таких проваджень. Серед них можна виділити провадження з видачі дозволів (у тому числі узгоджень) на здійснення певної діяльності, зокрема таких:
дозвіл на проведення підривних робіт і виготовлення непромислових вибухових речовин на місцях;
дозвіл на право керування транспортними засобами і свідоцтво про право керування цими засобами;
узгодження проектів конструкцій транспортних засобів щодо дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху;
узгодження технічних умов щодо розробки нової автомобільної техніки, а також технічних засобів, що використовуються для обслуговування і ремонту автотранспортних засобів;
Аналіз змісту нормативної бази дозвільно-реєстраційної діяльності міліції, практики її застосування, а також спеціальної літератури свідчить про те, що здійснення дозвільної та реєстраційної роботи має базуватися на таких вимогах:
По-перше, в нормативних актах, що регулюють дозвільно-реєстраційні відносини, має бути визначено мету, для досягнення якої ці процедури. При цьому вони повинні розглядатися як вирішальні засоби досягнення поставлених завдань.
По-друге, встановлений порядок видачі дозволів та реєстрації повинен бути максимально зручним, простим і доступним для громадян та інших осіб, що вступають у правовідносини з органами, які їх здійснюють.
По-третє, правовідносини, для захисту яких запроваджуються дозволи та реєстрація, а також засоби досягнення цієї мети повинні бути співрозмірні. Припустимі тільки ті засоби, використання яких не призводить до порушення більш значущих правовідносин, ніж ті, що охороняються інститутом дозволів та реєстрації.
По-четверте, вторгнення у сферу прав людини у зв’язку зі здійсненням дозволів та реєстрації має передбачатися нормативними актами відповідної юридичної сили.
В цьому аспекті актуальним вбачається розуміння дозвільно-реєстраційної діяльності органів внутрішніх справ як одного із різновидів управлінських їх послуг, оскільки у сучасному демократичному суспільстві органи внутрішніх справ все більше набувають ознак організації, що надає послуги людині в забезпеченні її прав та свобод.
Для більшості сучасних держав характерною є наявність двох рівнів правового регулювання: законодавчого та іншого нормативного, включаючи і внутрішньовідомчий. Не обходить сказане й відносини дозвільної системи, які в Україні врегульовані великою кількістю нормативних актів. Це закони України, постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, відомчі нормативні акти: МВС України, Мінтрансу України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного митного комітету України Міністерства екології та природних ресурсів України, Державного комітету рибного господарства України, Державного комітету зв’язку та інформатизації України тощо.
Всі ці нормативні акти можна умовно поділити на три групи, кожна з яких виконує власну функцію. Перша група доктринально встановлює адміністративно-правовий режим загальної заборони та порядок виключень з неї.
До другої групи нормативних актів належать різноманітні відомчі: положення, інструкції, листи, тощо,  документи, функцією яких є нормативне закріплення “правил дозвільної системи”, порушення яких тягне відповідальність. Саме до другої групи нормативних актів відсилають, так звані, бланкетні (відсилочні) норми права, що містяться у законодавстві та у КУпАП.
І, нарешті, третя група нормативних актів має за функцію визначення обсягу повноважень та рівня компетенції органів виконавчої влади щодо здійснення дозвільної системи, встановлення порядку обігу суспільно небезпечних речей.
До виключної компетенції МВС України належить контроль обігу наступних речей:
вогнепальна зброя:
бойова нарізна зброя армійських зразків або виготовлена за спеціальними замовленнями (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати, кулемети тощо);
несучасна стрілецька зброя, яка знята з озброєння сучасних армії та виробництва, або та, що існує в одиничних екземплярах та малих партіях, а також зброя зазначеного вище типу, виготовлена в сучасних умовах спеціально для виставок (експонування) в одиничних екземплярах та малих партіях;
вихолощена зброя армійських зразків, спеціально пристосована до стрільби холостими зарядами, з якої не можливо зробити постріл бойовим зарядом;
учбова вогнепальна зброя  це нарізна зброя армійських зразків (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати і кулемети тощо) або мисливська вогнепальна зброя приведена на заводах-виготовлювачах чи в майстернях з ремонту зброї до стану, що виключає можливість здійснення пострілу без спеціальних ремонтних робіт;
спортивна вогнепальна зброя  це спортивні пістолети, револьвери, гвинтівки, які виробником передбачені для використання в спортивних цілях, а також гладкоствольні рушниці;
мисливська вогнепальна зброя, до якої належать мисливські карабіни, гладкоствольні рушниці, гладкоствольні рушниці із свердловиною “парадокс” з нарізами 100140 мм на початку або у кінці ствола, мисливські рушниці з свердловиною “сюпра”, комбіновані рушниці, що мають нарівні з гладкими і нарізні стволи, та мисливські малокаліберні гвинтівки. Довжина стволів гладкоствольних рушниць повинна бути не менше 450 мм, а загальна довжина зброї не менше 800 мм;
бойові припаси, до яких належать патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, а також заряджені патрони для гладкоствольних мисливських рушниць, мисливський порох і капсулі.
холодна зброя (арбалети, мисливські ножі, катани, шаблі, шашки, мечі, палаші, ятагани, фінські ножі, кортики, кинджали, штики, штик-ножі, які не перебувають на озброєнні військових формувань);
пневматична зброя, до якої належать пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду;
пристрої вітчизняного виробництва (пістолети, револьвери) для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони;
газова зброя (пістолети, револьвери, аерозольні та дрібнодисперсні упаковки);
печатки і штампи.
До виключної компетенції МВС України належить контроль функціонування наступних об’єктів дозвільної системи:
сховища, склади і бази, де речі, перелічені у попередньому абзаці, зберігаються;
стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди;
підприємства і майстерні по виготовленню, ремонту, утилізації вогнепальної, газової та холодної зброї;
магазини, в яких здійснюється продаж вогнепальної, холодної, газової зброї та бойових припасів до неї;
пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування;
піротехнічні майстерні
штемпельно-граверні майстерні
Крім того, Міністерство внутрішніх справ разом з Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду здійснюють нагляд за обігом вибухових матеріалів, а також функціонуванням сховищ, складів і баз, де вони зберігаються.
Друга група нормативних актів, власне встановлює саме ті правила дозвільної системи, порушення яких тягне за собою певні санкції організаційного, майнового характеру. До цієї групи належать наступні нормативні акти: Про запобіжні заходи щодо користування мисливською та службово–штатною зброєю, а також газовими пістолетами і револьверами: розпорядження Президента України від 30 березня 1995 р. №61; Про спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії: розпорядження Президента України від 19 лютого 1993 р. №14; Положення “Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії”: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706; Про затвердження Порядку ввозу з-за кордону та вивозу з України спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: наказ Міністерства внутрішніх справ та Державного митного комітету України від 19 жовтня 1993 р. №650/272; Щодо класифікації “газової” зброї: Лист Державної митної служби України від 06 травня 1998 р. №21/1938ЕП Інструкція “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”: затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду: затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, МВС України від 4 квітня 2001 р. №53/213;
Правила, що зазначені у наведених нормативних актах, регламентують: а) вимоги до обладнання об’єктів дозвільної системи та правила зберігання предметів, матеріалів, речовин; б) порядок транспортування вказаних речей; в) процесуальні строки дії дозволів та здійснення окремих дій з обігу зброї, вибухових матеріалів, печаток та штампів. Порушення вказаних правил тягне анулювання або призупинення дії дозволу та юридичну відповідальність. Наведемо основні правила дозвільної системи, дотримання яких у своїй діяльності повинен контролювати дільничний інспектор міліції.
Адміністративно-правовий режим загальної заборони у сфері обігу небезпечних для суспільства речей побудовано доктринально, наступним чином: Верховна Рада України відповідно до ст.ст. 13, 28 і 45 Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про власність”, ст.25 Закону України від 24 лютого 1994 р. “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, а також згідно з міжнародними договорами України, своєю Постановою від 17 червня 1992 р. “Про право власності на окремі види майна” затвердила перелік видів майна, що на території України не може перебувати у власності. Отже у вільному цивільному обігу заборонені:
зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;
протиградові установки;
вибухові речовини й засоби вибуху;
всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;
бойові отруйні речовини;
наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби;
державні еталони одиниць фізичних величин;
спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації;
спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами.
Проте, повсякденна діяльність людини (наприклад: виробництво, спорт, медицина, нарешті, самозахист) потребує використання речей, що за загальними ознаками підпадають під державну заборону. Тому для деяких предметів, матеріалів та речовин, зроблено виключення і їх дозволено мати за власність фізичним та юридичним особам. Але тільки з дозволу та під постійним контролем компетентних органів державного управління.
До вичерпного переліку предметів, матеріалів і речовин, повсякденний обіг яких державою легалізовано, але тільки на підставі попередньо отриманого дозволу, що є виключенням із загальної заборони, у відповідності з п. 2 Положення “Про дозвільну систему”: затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 1992 р. №576, належать:
вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї;
холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо);
пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду;
пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони;
вибухові матеріали;
протиградні установки;
наркотичні засоби;
радіоактивні речовини;
сильнодіючі отруйні речовини III класу безпечності;
збудники інфекційних захворювань III групи патогенності і токсини;
печатки і штампи.
Крім, того держава встановлює вичерпний перелік об’єктів дозвільної системи (підприємств, установ, організацій), де перелічені вище речі здійснюють обіг, до них, згідно з п. 2 Положення “Про дозвільну систему”, належать:
сховища, склади і бази, де вони зберігаються;
стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди;
постійні місця поховання радіоактивних відходів (спеціальні комбінати);
підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї;
піротехнічні майстерні;
пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування;
магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї;
штемпельно-граверні майстерні;
організації, що займаються збутом наркотичних засобів, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин;
лабораторії, що проводять аналізи цих засобів і речовин, працюють із збудниками інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсинами.
Обмежений обіг вказаних вище речей, відкриття та функціонування наведених об’єктів, здійснюється лише з дозволу та під наглядом компетентних органів державного управління, тому правовідносини в цій галузі суспільного життя регулюються, переважно, нормами адміністративного права, які в сукупності з технічними нормами, складають правову основу тієї частини дозвільного порядку держави, яка складається з приводу предметів матеріалів та речовин що є джерелом підвищеної суспільної небезпеки.
Слід зазначити, що будь-яка держава має власну дозвільну систему: або більш жорстку (консервативну), або більш ліберальну. Це вже справа загального стану правової культури, національних традицій тощо. Україна, як наприклад, Великобританія та Японія має консервативну дозвільну систему.
Існує офіційне визначення поняття “дозвільної системи”, наведене у ст.1 Положення “Про дозвільну систему”. “Дозвільна система  це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку, використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян”.
Вважаючи дану дефініцію недосконалою, та для полегшення подальшого оперування поняттям “дозвільна система” пропонуємо розглянути типологію цього правового явища.
По-перше, державою законодавчо встановлюється вичерпний перелік речей (предметів, матеріалів, речовин), обмежених у повсякденному вжитку. Цей перелік наведено у п.2 Положення “Про дозвільну систему”.
По-друге, держава законодавчо визначає органи центральної виконавчої влади (міністерства, комітети, департаменти), кожен з яких видає попередній дозвіл, а потім здійснює контроль за обігом певного забороненого предмету, матеріалу чи речовини.
По-третє, під обігом ми розуміємо здійснення певних дій або видів діяльності із зазначеними речами, наприклад: виготовлення, ремонт, реалізація, набуття, транспортування, зберігання, облік, використання, вилучення, знищення тощо.
По-четверте, законодавчо визначаються об’єкти дозвільної системи (підприємства, майстерні, лабораторії, сховища, магазини тощо), тобто, певні місця, у яких здійснюється обіг вказаних речей.
По-п’яте на об’єктах дозвільної системи повинен дотримуватися певний порядок: відкриття, функціонування, охорони тощо.
По-шосте, метою здійснення дозвільної системи є забезпечення: громадської безпеки, державної безпеки, екологічної безпеки, безпеки громадян.
Отже, щодо визначення терміна та меж функціонування дозвільної системи єдиного погляду поки що не існує. У загальній юридичній літературі одна група авторів (М.А. Луньов, Ю.М. Козлов, М.І. Єропкін, В.П. Сальников, Л.Л. Попов, Ф.С. Розаренов) пов'язує її з особливим видом діяльності органів внутрішніх справ щодо видачі суб'єктам дозволів на обіг спеціально визначених речовин, матеріалів і предметів; інша (І.Г Кириченко, А.П. Коренєв, Д.М. Бахрах, О.М. Бандурка, А.В. Агапов), поряд з такою точкою зору, висловлює думку про те, що дозвільна система як форма виконавчо-розпорядчої діяльності відповідно до чинного законодавства поширюється на значно ширше коло суспільних відносин і здійснюється багатьма органами виконавчої влади й державного управління.
Щодо юридичних джерел, то в одних із них, наприклад, у Положенні про дозвільну систему, її вплив обмежується колом спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриттям і функціонуванням окремих підприємств, майстерень і лабораторій, в інших, наприклад у Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", така діяльність ототожнюється з господарською діяльністю і поширюється на значно ширше коло суспільних відносин.
Можливість конкретніше визначити поняття та межі функціонування дозвільної системи надають характерні для неї риси. Зокрема, ними є:
1. Наявність широкого кола законодавчих та інших нормативно-правових актів, нормами яких передбачається отримання дозволу уповноважених органів на здійснення фізичними або юридичними особами відповідних дій. їх метою є забезпечення економічних і соціально-політичних інтересів держави, правопорядку, захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Специфічність кола адміністративно-правових відносин, які виникають у сфері дозвільної системи.
Участь у дозвільних відносинах великої кількості суб'єктів серед яких: з одного боку, виступають спеціально уповноважені державні органи виконавчої влади та їх посадові особи, які забезпечують реалізацію законодавства у сфері функціонування дозвільної системи, з іншого - фізичні та юридичні особи, які мають дозвіл уповноважених державних органів.
Право органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб щодо здійснення нагляду за виконанням дозвільних умов фізичними та юридичними особами - суб’єктами дозвільних відносин.
Можливість застосування уповноваженими державними органами та їх посадовими особами правового примусу до фізичних і юридичних осіб, які порушили вимоги дозвільних умов.
Отже, дозвільна система  це попередньо дозволений та постійно контрольований компетентними органами порядок обмеженого обігу певних речей, що є джерелом підвищеної небезпеки.

3.3.2. Основні завдання ОВС щодо забезпечення правил дозвільної системи в Україні

Діяльність органів внутрішніх справ по здійсненню дозвільної системи у сфері обігу зброї досить складна і різноманітна як і будь-яка управлінська діяльність. Сутність її полягає у розробці та втіленні в життя комплексу заходів, спрямованих на недопущення шкоди, яку може бути заподіяно громадським та державним інтересам, власності, особистій безпеці громадян внаслідок безконтрольного володіння і використання зброї. Ця діяльність будується відповідно до завдань, що ставляться перед органами внутрішніх справ різними нормативними актами. Основними з них є:
1) здійснення систематичного контролю за додержанням правил виготовлення, зберігання та використання зброї, попередження та припинення порушень правил її використання;
2) перевірка осіб, які оформляються на роботу, пов’язану з використанням, зберіганням, виготовленням та перевезенням зброї, а також організація контролю за такими особами;
3) підготовка і своєчасне проведення профілактичних заходів по недопущенню крадіжок (втрат) зброї, боєприпасів, запобігання випадкам протиправного їх використання;
4) виявлення і усунення (нейтралізація) причин та умов, що сприяють порушенням правил дозвільної системи щодо зброї;
5) вжиття до порушників правил володіння зброєю передбачених законодавством заходів впливу.
Діяльність по здійсненню дозвільної системи зазначеними підрозділами складається з ряду напрямків, до основних з яких належать:
оформлення та видача відповідних дозволів;
підготовка та ведення документації на об’єкти дозвільної системи;
проведення планових та позапланових перевірок об’єктів;
організація профілактики порушень правил дозвільної системи;
організація та здійснення прийому громадян, розгляд та перевірка їх заяв, скарг;
здійснення взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ, а також з іншими державними органами та громадськими організаціями;
аналіз стану роботи на закріплених підприємствах та в установах;
складання звітів, інформацій і т ін.
Концентровано процес управління проявляється в управлінському рішенні, тобто функції державного управління взагалі і ті, що виконуються органами внутрішніх справ по здійсненню дозвільної системи, зокрема, реалізуються, частіш за все, шляхом прийняття та реалізації управлінських рішень.
Прийняттю обгрунтованих управлінських рішень передує збір, обробка та аналіз необхідної інформації, тобто ця діяльність пов’язана з вивченням та оцінкою оперативної обстановки. При цьому в першу чергу необхідно виходити з вимог нормативних актів, які регулюють питання дозвільної системи щодо зброї. В процесі аналізу оперативної обстановки враховується також загальна оцінка та стан функціонування об’єктів дозвільної системи в конкретному регіоні (районі, місті, адміністративній дільниці), кількість об’єктів дозвільної системи, наявність мисливської зброї у населення, кількість правопорушень, вчинених з використанням зброї, вибухових матеріалів та інших предметів, а також розкрадань з об’єктів дозвільної системи. Крім того, враховується й штатна кількість працівників дозвільної системи в області, районі, їх функціональна завантаженість, кількість дільничних інспекторів, оперативних працівників карного розшуку та ДСБЕЗ, інших служб органів внутрішніх справ.
Оскільки в здійсненні дозвільної системи беруть участь різні служби та підрозділи органів внутрішніх справ, для координації їх спільної діяльності, визначення конкретних завдань та функцій необхідні керівні вказівки МВС України. Міністерство внутрішніх справ України, як зазначалося, з питань здійснення дозвільної системи приймає рішення, обов’язкові не тільки для органів внутрішніх справ, але й для всіх суб’єктів, діяльність яких пов’язана з об’єктами дозвільної системи. З цих питань МВС України видає накази, інструкції, вказівки, настанови тощо.
Рішення місцевих органів внутрішніх справ з питань здійснення дозвільної системи умовно можна розділити на чотири групи:
1) рішення, які приймаються з приводу видачі дозволів на придбання, зберігання та перевезення вогнепальної та холодної зброї, відкриття та функціонування інших об’єктів дозвільної системи;
2) рішення, пов’язані із здійсненням контролю за об’єктами дозвільної системи (акти перевірок, надання згоди на укладання трудового договору з певною особою, вказівки (пропозиції) про усунення причин та умов порушень правил дозвільної системи тощо);
3) рішення про застосування заходів адміністративного припинення в разі виявлення порушень правил користування зброєю. До них належать рішення про анулювання дозволів (ліцензій), виданих на придбання, перевезення, виробництво, реалізацію, ремонт та функціонування об’єктів дозвільної системи; закриття об’єктів дозвільної системи з послідуючою забороною їх функціонування; вилучення зброї, з якими пов’язане порушення, тощо;
4) рішення (постанови) про застосування адміністративних стягнень до порушників правил дозвільної системи.
Необхідно зазначити, що з приводу порушень правил дозвільної системи органи внутрішніх справ приймають і інші рішення - про порушення кримінальної справи та провадження по ній.
Прийняттям відповідних рішень процес управління не закінчується. Якщо рішення прийняте, але не виконане, незалежно від того, наскільки воно правильне і своєчасне, проведена робота виявляється марною. Тому основним етапом процесу управління слід визнати організацію виконання управлінських рішень. Цей етап досить складний, він включає в себе з’ясування і конкретизацію рішення, підбір, інструктаж і навчання виконавців, забезпечення їх діяльності та взаємодії, контроль і облік, корегування в разі необхідності рішення в процесі виконання і прийняття нових рішень з метою виконання попередніх, оскільки процес управління здійснюється безперервно, підведення підсумків виконання рішень.
Ефективність діяльності органів внутрішніх справ по здійсненню дозвільної системи багато в чому залежить від правильного планування роботи. Рішення, які приймаються в процесі здійснення дозвільної системи, знаходять своє відображення в перспективних та поточних планах,
Управлінський вплив неможливий без такої необхідної функції управління як контроль. В свою чергу контроль як функція управління полягає у спостереженні за діяльністю об’єкта і в перевірці її відповідності управлінським рішенням (нормативним актам, планам тощо) і тою чи іншою мірою завжди доповнюється управляючим впливом з боку суб’єкта, який його здійснює. Протікаючи одночасно з виконанням команд управління, контроль забезпечує взаємодію елементів системи управління та її динамічність, а головне - зворотні зв’язки, тобто надходження освідомлюючої інформації про стан справ на підконтрольних об’єктах до суб’єкта управління. Реалізацію контрольних повноважень ОВС щодо обігу зброї ми розглянемо у наступному розділі.
Облік одночасно є сукупністю певних відомостей і управлінським процесом, а також функцією, яка якнайчастіше пов’язана з функцією контролю. На практиці облік та контроль настільки взаємопов’язані, що точніше буде казати про єдину функцію контролю та обліку. Але в процесі обліку якість роботи об’єктів контролю не оцінюється. Це - завдання контролю, який передбачає отримання і аналіз не тільки кількісної, але й якісної інформації, констатацію виконання або невиконання конкретних рішень, з’ясування причин виявлених порушень. Відомості, одержані в процесі контролю та обліку, є не що інше, як інформація про режим функціонування системи управління, про ефективність зусиль, які вживаються виконавцями. Контроль і облік мають величезне значення для органів внутрішніх справ, а особливо з питань, що стосуються здійснення дозвільної системи.
Важливим напрямком в організації діяльності органів внутрішніх справ по здійсненню дозвільної системи є проведення широких профілактичних заходів, сутність яких полягає в недопущенні порушень правил дозвільної системи щодо зброї, котрі призводять до різних шкідливих наслідків, в тому числі скоєння особливо тяжких злочинів із застосуванням або використанням злочинів.
Зміст профілактичної роботи визначається на основі аналізу обстановки на об’єктах, що характеризує стан дотримання правил дозвільної системи у сфері обігу зброї. З метою попередження порушень цих правил керівні працівники органів внутрішніх справ запрошують до себе представників адміністрації підприємств, установ і організацій, на об’єктах яких виявлено суттєві недоліки, і проводять з ними, а також з особами, безпосередньо відповідальними за порядок зберігання, обліку, використання і перевезення предметів та матеріалів, на які встановлено дозвільну систему, наради, бесіди, заняття. Успішному проведенню профілактичних заходів значною мірою сприяє тісна взаємодія з органами освіти, військовими комісаріатами, комітетами товариств сприяння обороні України, громадськістю.
Значна роль в профілактиці порушень правил дозвільної системи належить узгодженим діям працівників дозвільної системи з іншими службами органів внутрішніх справ. Взаємодія з апаратами карного розшуку, ДСБЕЗ, боротьби з організованою злочинністю може здійснюватись шляхом використання їх оперативних можливостей для виявлення порушень. Слідчі, виконуючи слідчі дії, можуть виявляти громадян, які незаконно зберігають предмети та матеріали, на які встановлено дозвільну систему. Працівники ДАІ, перевіряючи автотранспорт на шляхах, виявляють випадки порушень правил перевезення цих предметів та матеріалів, а працівники органів внутрішніх справ на транспорті - порушення правил їх перевезення залізницями, водним та повітряним транспортом.
Для виявлення таких предметів та речовин, а також добиваючись їх добровільної здачі, співробітники органів внутрішніх справ використовують допомогу позаштатних працівників, громадськості. Організація цієї роботи вимагає здійснення різноманітних і умілих дій, наприклад, виступів перед населенням, в засобах масової інформації, проведення роз’яснювальної роботи з різними категоріями громадян тощо.
Важливе значення в профілактиці порушень правил дозвільної системи щодо зброї має виявлення і усунення (нейтралізація) причин та умов, які їм сприяють. На органи внутрішніх справ безпосередньо покладено обов’язок щодо контролювання за дотриманням посадовими особами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань і громадянами встановленого порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання зброї. Органи внутрішніх справ можуть вимагати від керівників підприємств, установ та організацій, де є об’єкти дозвільної системи, вжиття конкретних заходів для усунення порушень її правил, а також їх причин та умов.
Отже, за своїм змістом організація діяльності органів внутрішніх справ по здійсненню дозвільної системи у сфері обігу зброї включає в себе як видачу відповідних дозволів, так і реалізацію комплексу управлінських рішень, які забезпечують повноту обліку зброї, чітке додержання норм та правил її виробництва, перевезення, реалізації, функціонування, зберігання та використання
3.3.3. Нгаляд органів внутрішніх справ за дотриманням правил дозвільної системи, пов’язаних з обігом зброї

Діяльність підрозділів міліції з організації обігу різних видів зброї, боєприпасів до неї, вибухових матеріалів, контроль за функціонуванням об’єктів дозвільної системи врегульовано третьою групою нормативних актів. Насамперед, це Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Компетенція органів внутрішніх справ у цій сфері визначена комплексом прав та обов’язків, що покладені на них. Згідно з п.13 ч.1 ст.10 Закону України “Про міліцію”  міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана давати дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об’єктів.
Права міліції у приписах закону наведені більш розгалужено. Зокрема, у відповідності з п.22 ст.11 Закону України “Про міліцію” вона має право анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх дальшого зберігання, вилучати при необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази й сховища, закривати стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил. Крім того, в цій же нормі права йдеться про те, що міліція має право анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством. Для цього працівникам міліції надано право оглядати з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними. І, нарешті, працівник міліції має право оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання, вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, знищувати ці предмети.
Крім базового Закону України “Про міліцію” повноваження органів внутрішніх справ щодо інших органів виконавчої влади та законодавчого і судового апаратів у питаннях здійснення дозвільної системи врегульована наступними нормативними актами: Положення “Про Міністерство внутрішніх справ України”: Затверджено Указом Президента України від 4 жовтня 2006 р.; Про заснування відзнаки Президента України “Іменна вогнепальна зброя”: Указ Президента України від 29 квітня 1995 р. №341; Положення “Про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві”: Затверджено наказом МВС України від 24 липня 1996 р. №523; Положення “Про порядок видачі народним депутатам України та окремим посадовим особам апарату Верховної Ради України у тимчасове користування вогнепальної зброї, її обліку і зберігання”: Затверджено наказом МВС України від 24 липня 1996 р. №524; Інструкція “Про створення єдиної автоматизованої системи номерного обліку вогнепальної (стрілецької) зброї, яка зберігається й використовується в МВС, на об’єктах дозвільної системи та перебуває в особистому користуванні громадян”: Затверджено наказом МВС України від 02 вересня 1998 р. №659; Інструкція про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї: Затверджена наказом МВС України від 12 серпня 1993 р. №314; Інструкція “Про порядок вилучення та передання на зберігання до органів внутрішніх справ вилученої у порушників природоохоронного законодавства вогнепальної та іншої зброї і боєприпасів: Затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 квітня 2003 р. №298 Інструкція “Про порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення, носіння і використання вогнепальної зброї, боєприпасів та спеціальних засобів державними інспекторами органів рибоохорони Головрибводу Державного комітету рибного господарства України: Затверджена наказом Державного комітет рибного господарства України від 15 червня 1998 р. №86; Інструкція “Про порядок придбання, перевезення, зберігання, обліку та використання вогнепальної зброї та боєприпасів до неї на підприємствах зв’язку України”: Затверджена наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 14 березня 2001 р. №43; Про надання роз’яснень щодо визначення відомчих повноважень МВС зі здійснення контролю за зберіганням, носінням та застосуванням спеціальних засобів і вогнепальної зброї митними органами: Лист Державної митної служби України від 20 квітня 2001 р. №1/20-2030-ЕП; Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України: Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 01 серпня 1998 р. №297.
Аналіз наведених вище нормативних актів засвідчує провідну роль МВС України в питаннях контролю обігу зброї, вибухівки, печаток та штампів щодо інших органів виконавчої влади. Увесь спектр повноважень міліції щодо здійснення дозвільної системи в розгорнутому та систематизованому вигляді виглядає наступним чином:
визначення порядку обігу зброї, боєприпасів до неї, вибухових матеріалів, печаток та штампів;
визначення вимог до технічного обладнання об’єктів дозвільної системи та порядку їх відкриття;
участь у відкритті та видача дозволів на функціонування об’єктів дозвільної системи;
видача дозволів (ліцензій) на здійснення дій, що складають обіг майна в сфері дозвільною системи у відповідності із компетенцією;
періодичний контроль за функціонуванням об’єктів дозвільної системи;
виявлення та припинення порушень правил дозвільної системи;
призупинення або припинення діяльності об’єктів, анулювання дозволів на відповідні види дій, що складають обіг певних речей;
встановлення порядку знищення та власне знищення предметів, матеріалів та речовин, віднесених до дозвільної системи, на які поширюється компетенція міліції.
Кожен з видів діяльності та окремі дії зі зброєю, вибуховими матеріалами, печатками і штампами, а також порядок відкриття та функціонування об’єктів дозвільної системи, де ці речі здійснюють обіг, мають бути легалізовані відповідними дозволами. Компетенція органів внутрішніх справ щодо видачі та подовження дії дозволів має три рівні стратифікації.
Вищий рівень компетенції належить департаменту громадської безпеки (ДГБ) МВС України, який має право видавати наступні види дозволів:
на право ввозу з-за кордону та вивозу з України вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї та вибухових матеріалів міністерствам, підприємствам, установам, організаціям;
на придбання та вивезення з України вогнепальної зброї та боєприпасів, холодної зброї (арбалетів, мисливських ножів тощо) та пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду іноземним громадянам (за 5 днів до виїзду), а також ввезення ними зброї та боєприпасів в Україну за клопотанням іноземних представництв, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України;
на відкриття та функціонування республіканських баз, складів вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових матеріалів.
Середньою управлінською ланкою є управління громадської безпеки (УГБ) (Г)УМВС, компетенція яких поширюється на:
відкриття та функціонування складів вибухових матеріалів і піротехнічних майстерень;
право ввезення з-за кордону та вивезення з України мисливської зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї (арбалетів, мисливських ножів тощо) та пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду громадянам України;
придбання, зберігання та носіння мисливської нарізної вогнепальної зброї громадянам України;
вивезення за кордон і ввезення в Україну вогнепальної зброї та боєприпасів обласним, міським і районним комітетам товариств, сприяння обороні України (ТСОУ), спортивним організаціям на підставі міжурядових угод та договорів за клопотанням міністерств або інших центральних органів державної виконавчої влади України.
Первинний рівень компетенції, щодо видачі дозволів належить міськрайвідділам внутрішніх справ, який поширюється на:
придбання, зберігання, носіння і перевезення відомчої вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї (арбалетів, мисливських ножів тощо) та пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду;
придбання та перевезення вибухових матеріалів і засобів підривання;
придбання, зберігання і носіння громадянами мисливської гладкоствольної вогнепальної зброї;
придбання, зберігання і носіння громадянами холодної зброї (арбалетів, мисливських ножів тощо) та пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду;
придбання, зберігання і носіння громадянами газових пістолетів та револьверів.
Крім того, органи внутрішніх справ на транспорті та органи внутрішніх справ, підпорядковані відділу по організації роботи органів внутрішніх справ на закритих об’єктах, в межах своєї компетенції видають дозволи на придбання, зберігання, носіння, перевезення вогнепальної зброї і боєприпасів підрозділам воєнізованої охорони об’єктів, що ними обслуговуються.
Відкриття будь-якого об’єкту дозвільної системи  це разова акція, яка здійснюється комплексною комісією. Право формування складу комісії належить, в залежності від значущості об’єкту або ДГБ МВС України, або УГБ (Г)УМВС областей. За результатами комісійного обстеження складається акт з викладенням висновків, які враховуються при вирішенні питання про відкриття об’єкта дозвільної системи. До складу комісій для прийняття до експлуатації сховищ, складів, баз і приміщень для зберігання і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, входять представники:
міліції (начальник відділу дозвільної системи УГБ УМВС; начальник пульту централізованої охорони ДСО при УМВС; дільничні інспектори міліції участі у відкритті об’єктів дозвільної системи не приймають);
пожежного нагляду;
господарюючого суб’єкту (зацікавлених підприємств, установ і організацій);
гірничотехнічного нагляду;
архітектурно-планувальних управлінь;
санітарного нагляду.
Подальший контроль за дотриманням правил обігу предметів, речовин та матеріалів, на які поширюється дозвільна система повинен здійснюватися, працівниками дозвільної системи, начальниками підрозділів та дільничними інспекторами міліції. Періодичність перевірки об’єктів дозвільної система наступна: а) об’єкти, де зберігається 20 чи більше одиниць вогнепальної зброї, а також базові склади вибухових матеріалів повинні контролюватися щомісячно; б) інші об’єкти дозвільної системи  щоквартально; в) мисливська та газова зброя громадян перевіряється щорічно.
Обов’язкове обстеження об’єктів дозвільної системи, незалежно від строку раніше проведених перевірок, здійснюється у наступних випадках: а) при оформленні на новий строк дозволу (ліцензії) на зберігання, використання предметів, матеріалів і речовин, функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система; б) при переоформленні дозволу (ліцензії) у зв’язку із зміною місця зберігання чи використання зазначених предметів, матеріалів і речовин, одиниць зберігання, місткості сховищ, баз, складів тощо; в) при зміні керівника, на ім’я якого видано дозвіл.
Проте якщо розширено тлумачити нормативні акти, що регулюють правові відносини у сфері дозвільної системи, можна стверджувати, що на об’єктах дозвільної системи дільничним інспектором міліції перевіряються:
наявність відповідних дозволів на виготовлення, ремонт, придбання, зберігання, охорону, перевезення та використання підконтрольних предметів і матеріалів,
наявність відповідних дозволів відкриття та функціонування підприємств і майстерень,
наявність паспортів (на бази, сховища, склади ВМ, піротехнічні майстерні тощо),
строк дії цих документів,
наявність згод на укладання громадянами трудових договорів на виконання робіт на таких об’єктах
дотримання пропускного режиму;
облік підконтрольних предметів і матеріалів,
порядок видачі, приймання зброї, боєприпасів, вибухових матеріалів, засобів підривання,
їх списання після використання,
правильність ведення відповідної службової документації;
придатність приміщень, де розташовані об’єкти дозвільної системи та зберігаються вогнепальна зброя, боєприпаси, вибухівка, засоби підривання (міцність дверей, стін, стелі, підлоги, металевих сейфів, шаф, надійність замків, справність охоронної протипожежної сигналізації тощо);
стан технічного устаткування (для складів, баз, сховищ), обладнання забороненої зони, справність світильників, розчищення території, наявність охорони, постових вишок, блокпостів, сторожових собак, засобів пожежогасіння, зв’язку з найближчими постами і органами внутрішніх справ;
стан охорони об’єктів, укомплектованість особовим складом, придатність його до охорони об’єктів та знання своїх обов’язків, організація служби стрільців, тривалість їх шикування за сигналом “Тривога”, порядок зміни і підміни, відповідність розміщення сил та дислокації постів, правильність ведення службової документації, а також планів оборони цих об’єктів в органах внутрішніх справ та проведення навчання по відпрацюванню взаємодії всіх видів нарядів;
обладнання та технічний стан транспорту, що здійснює перевезення небезпечних вантажів.
У разі виявлення порушення правил зберігання зброї юридичними особами, останнім надається місячний термін для усунення недоліків, а один з примірників акта обстеження, складеного дільничним приєднується до облікової справи на об’єкт дозвільної системи. У разі порушення правил зберігання вогнепальної зброї фізичними особами, що скоєне вперше, дільничний інспектор міліції має право вилучити вогнепальну зброю, яка згодом, за рішенням суду може бути оплатно вилученою.

Питання для самоконтролю
Поняття, призначення та правова основа дозвільної системи в Україні.
Система об’єктів дозвільної системи.
Завдання органів внутрішніх справ щодо здійснення дозвільної системи..
Форми здійснення нагляду за дотриманням правил дозвільної системи.
Види дозволів і порядок їх видачі у сфері дозвільної системи.
Вимоги щодо відкриття і функціонування об’єктів дозвільної системи.
Порядок придбання, зберігання, перевезення, вилучення, знищення вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин.
Порядок і терміни перевірки об’єктів дозвільної системи.
Підстави і порядок анулювання дозволів на функціонування об’єктів дозвільної системи.

Теми рефератів
Підрозділи міліції, на які покладено обов’язок забезпечувати додержання правил дозвільної системи в Україні, їх основні права та обов’язки
Взаємодія підрозділів ОВС при здійсненні нагляду за дотриманням правил дозвільної системи.

Теми доповідей
Обставини, за яких заборонена видача допуску до об’єктів дозвільної системи окремим категоріям громадян.

Перелік рекомендованих джерел

Кримінальний Кодекс України.–К., 2010.
Кодекс України про адміністративні правопорушення.–К., 2010.
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р.// Відомості Верховної Ради УРСР.–1991.– №4 .– Ст.20.
Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України 1992. №22. Ст.303.
Про право власності на окремі види майна: Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р.
Про ліцензування певних видів господарської діяльності Закон України //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299,
Про затвердження Положення про дозвільну систему Постанова Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 р..
Про затвердження переліку органів ліцензування: Постанова Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 р.
Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Наказ МВС України № 622 від 21 серпня 1998 р.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ (узагальненні матеріали для підготовки до державного іспиту з дисципліни спеціалізації).– К., 1999.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник. - Київ: Українська академія внутрішніх справ. 1995.
Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. О.М. Бандурки.–Харків.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, “Еспада”, 2000.
Гуменюк В.А. Адміністративно – правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи.– Автореф. дис. к.ю.н. – Х., 1999.– 18 с.
Зброя: придбання, зберігання, використання: Збірка нормативних актів, /Уклад. Мацко А.С, Бойко Т.В. – К., 1998. – 304 с.
Кириченко И.Г. Административно-правовой порядок обеспечения разрешительной системы. - К., 1989. – 208 с.
Кофанов А.В. Теоретичні та практичні аспекти криміналістичного дослідження гладкоствольної вогнестрільної зброї.– Автореф. дис. к.ю.н. –К., 2000.– 19 с.
Курінний Є.В. Владно-управлінська діяльність міліції у сфері обігу зброї.– Дн-ськ, 2006.
Організація адміністративної діяльності служби дільничних інспекторів міліції /Доненко В.В., Заброда Д.Г., Миронюк Р.В., Фролов О.С. – Дніпропетровськ, ДДУВС, 2006.– 200 с.
Романов О. Зброя: законодавчий аспект // Юридичний журнал.–2005.–№ 2(32).–С. 32-38.
Ткаченко В. І. Адміністративно-процедурні провадження у дозвільній системі в Україні: шляхи вирішення проблемних питань: Монографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. -Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – 344 с.


4. Адміністративно-правова діяльність міліції в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку

4.4.1. Поняття та види надзвичайних ситуацій за законодавством України

Під час загострення боротьби світової спільноти з таким негативним явищем, як зростання дій криміногенного і не криміногенного характеру в життєдіяльності суспільства, які містять загрозу нормальному функціонуванню як апарата держави, так і суспільства в цілому, на перший план для Української держави виходять завдання щодо подальшого укріплення правопорядку та законності; активізації боротьби зі злочинністю; співпраці правоохоронних органів з населенням; вдосконалення та закріплення правових та організаційних засад їх діяльності та кваліфікованої оперативної ліквідації цих дій та їх наслідків.
Першою ланкою механізму запобігання суспільно небезпечним діянням в даних умовах виступають правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ (ОВС) України. Основна особливість діяльності ОВС в сучасних умовах зводиться до того, що їм, поряд зі звичайними (повсякденними) досить часто доводиться діяти у незвичайних (надзвичайних) умовах, викликаних соціальними та природними негативними явищами.
Прийнятною є точка зору, відповідно до якої “під особливими умовами слід розуміти явища, що суттєво порушують звичайний ритм життєдіяльності в певній місцевості, і сукупність організаційно-правових заходів, які здійснюються уповноваженими органами з метою локалізації і ліквідації негативних наслідків”.
З даних позицій, проведення масових суспільно-політичних, культурно-видовищних і спортивних заходів, не дивлячись на їх організований характер, також порушує на деякий час звичайний ритм життєдіяльності суспільства, тим самим створюючи особливі умови діяльності для органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку.
Різкому зростанню соціальної небезпеки сприяють і фактори кримінального характеру. Серед таких слід виділити групові порушення громадського порядку та масові безпорядки.
З метою швидкої нормалізації оперативної обстановки, відновлення законності і правопорядку, усунення загрози безпеки громадян та надання їм необхідної допомоги Конституцією України передбачено як тимчасовий захід введення на всій території України або в її окремих місцевостях режиму надзвичайного стану.
Соціально-демографічні, соціально-політичні та соціально-економічні аспекти суттєво впливають на зміни в оперативній обстановці як у звичайних умовах, так і в умовах дії надзвичайного стану.
Законодавство України, що регламентує діяльність державних органів у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки в надзвичайних умовах не подає окремо їх характеристики з позицій ускладнення оперативної обстановки для органів внутрішніх справ. В той же час аналіз відповідних нормативно-правових актів, свідчить, що завдання міліції у цих умовах опосередковуються існуванням: а) надзвичайних адміністративно-правових режимів; б) інших надзвичайних ситуації.
Так, за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій виділяють такі надзвичайні режими:
надзвичайний стан;
надзвичайна екологічна ситуація;
воєнний стан.
Правову основу введення режиму надзвичайного стану, крім норм Конституції України (ст. ст. 92,106), становлять Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р., а також закони, що регулюють діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного стану, наприклад, “Про міліцію, “Про Службу безпеки”, Закон України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
1. Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівця, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У Законі України “Про правовий режим надзвичайного стану” виділяються два види такого стану:
1)виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;
2)викликаний протиправними діями людей: здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; виникнення масових заворушень, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства; масовий перехід державного кордону з територій суміжних держав; необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.
2. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації. Відповідно до Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. зона надзвичайної екологічної ситуації - це окрема місцевість України, на який виникла надзвичайна екологічна ситуація, при котрій сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.
3. Воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Що стосується інших надзвичайних ситуацій, то в даному випадку необхідно зазначити наступне.
1. Їх поняття наводиться у Законодавстві України Наприклад, у Законі України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р. визначено, що надзвичайна ситуація – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті (далі - об'єкти і території), спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат..
2. Їх класифікація та ознаки наводиться у Державному класифікаторі надзвичайних ситуацій ДК 019-2001, Наказі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи “Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій” та у “Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями». Відповідно до зазначених актів об'єктами класифікації є надзвичайні ситуації, які визначаються як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинені аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження чи іншою небезпечною подією, що призвели до загибелі людей та значних матеріальних втрат.
Ознакою надзвичайної ситуації (далі - НС) є наявність або загроза загибелі людей та тварин, або значне погіршення умов їх життєдіяльності; заподіяння великих економічних збитків, істотне погіршення стану навколишнього природного середовища.
Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняються:
1) НС техногенного характеру - транспортні аварії (катастрофи), пожежі, вибухи, аварії з викиданням (загрозою викидання) небезпечних та шкідливих хімічних та радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд; аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах зв'язку та телекомунікацій, на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу, гідродинамічні аварії та ін.;
2) НС природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація грунтів чи надр, пожежі у природних екологічних системах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання свійських тварин, а саме сільськогосподарських, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками і т. ін.;
3) НС соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: збройні напади, захоплення і силове утримання важливих об'єктів або реальна загроза здійснення таких акцій; збройні напади, захоплення і силове утримання атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза здійснення таких акцій; замах на життя керівників держави та народних депутатів України; напад, замах на життя членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення (спроба викрадення), знищення (спроба знищення) таких суден; захоплення заручників з числа членів екіпажу чи пасажирів, установлення вибухового пристрою у багатолюдних місцях, установі, організації, на підприємстві, у житловому секторі, на транспорті; зникнення або викрадення зброї та небезпечних речовин з об'єктів їх зберігання, використання, перероблення та під час транспортування; виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викиданням уламків, реактивних та звичайних снарядів, нещасні випадки з людьми та ін.
4) НС воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення, що визначаються окремими нормативними документами.
3. Існують особливі умови, в яких передбачається спеціальні завдання працівників міліції в цілому. Так, у Розділі 12- “Особливості несення служби при надзвичайному стані і надзвичайних обставинах” Статуту Патрульно-постової служби міліції передбачені особливості реалізації завдань міліції при: а) введенні надзвичайного стану; б) пожежі (загорянні); в) дорожньо-транспортній події; г) обірванні повітряних проводів високої напруги; д) при повені (оповзені); е) землетрусі; з) урагані і хуртовині; ж) забезпеченні режимних заходів на території, оголошеної в карантині; і) виявленні снарядів, які не вибухнули, вибухових, хімічних, радіоактивних та інших речовин; к) виникненні катастрофи, аварії спеціальної та транспортної міліції; л) припиненні і ліквідації групових порушень громадського порядку; м) проведенні не санкціонованого масового заходу.
4. Ряд спеціальних завдань щодо реагування на надзвичайні ситуації стосуються окремих підрозділів міліції (чергової служби ОВС, міліції особливого призначення “Беркут”, підрозділів Державної служби охорони МВС України, співробітників спеціальних установ міліції тощо.
Таким чином, ускладнення оперативної обстановки у сфері охорони громадського порядку зумовлюється різноманітними явищами (соціального, природного, техногенного характеру), які, у свою чергу, створюють для органів внутрішніх справ надзвичайні, особливі умови діяльності.
Якщо розглядати надзвичайну обстановку через призму діяльності органів внутрішніх справ, то це перш за все обстановка, при якій виникаючі явища, події та пригоди соціального (криміногенного), природного, біологічного, техногенного та іншого походження характеризуються підвищеними за ступенем загрози умовами для громадського життя.
Такій обстановці властиві ознаки:
а) порушується нормальний ритм життя населення конкретної території;
б) створюється загроза порушення громадського порядку та громадської безпеки;
в) виникає реальна загроза здоров'ю та життю багатьох людей та їх загибелі;
г) заподіюється (чи виникає загроза заподіяння) шкода державним органам, а також особистим та майновим інтересам громадян;
д) створюються сприятливі умови для активізації злочинних елементів;
є) виникає загроза конституційному ладу та суверенітету України.
Необхідно зазначити, що при безсумнівній різниці ступеня загрози, що виникла внаслідок настання того чи іншого явища, перелік вищевказаних ознак надзвичайної обстановки характерний для будь-якого її виду.
Отже, зробивши аналіз НС різного походження, можна зробити висновок, що до умов, які ускладнюють оперативну обстановку необхідно віднести закріплені в законодавстві явища реальної дійсності, які містять загрозу життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави, навколишньому середовищу і характеризуються загибеллю людей та значними матеріальними збитками, масштабністю і часом їх розповсюдження, а також генезисом їх виникнення та надзвичайним адміністративно-правовим режимом їх регулювання.

4.2. Правова основа та основні завдання органів внутрішніх справ в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.

В останній час у світі помічено стійку тенденцію до збільшення негативних соціальних явищ, що також повною мірою характерно і для України. Внаслідок виникнення таких небезпечних явищ настають особливі умови життя суспільства. У найгірших випадках вплив негативного фактору призводить до часткового порушення або повної зупинки функціонування різних інститутів держави. У такому разі державні органи переходять на особливий екстраординарний режим діяльності. Так, за даними МВС України в середньому в Україні відбувається більше 10000 масових заходів в рік, у тому числі з порушенням встановленого порядку їх проведення біля 100. Бере участь у таких заходах майже 20 000 000 громадян. Щорічно страйкує більше 50 000 працівників різних галузей. Проводяться до 10 блокувань залізничних комунікацій та автомагістралей.
За даними Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України (далі МНС) в середньому за рік в Україні трапляється біля 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру в яких гине майже 400 осіб і страждає біля 600, та більше 200 надзвичайних ситуацій природного характеру в яких гине біля 100 осіб і страждає майже 2000.
У звичайних умовах життєдіяльність суспільства підтримується за рахунок політичної і економічної систем та існуючої налагодженої системи управління, що дає можливість застосування державних заходів для забезпечення стабільності у суспільстві. Такі заходи дають змогу підтримувати відносний порядок у суспільстві. Проте вони досить ефективно впливають лише в умовах стабільної обстановки у суспільстві та держави в цілому. Проблема стає актуальною під час виникнення ситуацій, що значно ускладнюють оперативну обстановку, до яких відносяться надзвичайні ситуації будь-якого виду.
Слід зазначити, що одна із найважливіших особливостей діяльності ОВС та ВВ МВС України полягає у тому, що ця діяльність може протікати в обстановці, що швидко змінюється та ускладнюється. Успішне виконання завдань, які раптово виникли, можливе лише при максимальному використанні усіх сил та засобів органів внутрішніх справ, які повинні бути приведені у стан відповідної готовності.
Постановка і вирішення проблеми підвищення ефективності діяльності ОВС та ВВ МВС України в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку насамперед пов’язані з уточненням особливостей компетенції ( адже саме компетенція у своєї єдності визначає сукупність основних напрямків діяльності, які покладаються на систему органів внутрішніх справ.
Компетенція ОВС та ВВ МВС України у розглянутих умовах визначається сукупністю правових актів, а також актами, що безпосередньо приймаються за умов, що ускладнюють оперативну обстановку. До таких актів відносяться:
Закони, що визначають правовий статус Міністерство внутрішніх справ України в цілому (Закони «України «Про міліцію»; «Про правовий режим надзвичайного стану»; «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; «Про Раду національної безпеки та оборони України»; «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»; Про правові засади цивільного захисту; Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Указ Президента України, наприклад: «Про введення надзвичайного стану», в якому визначаються державні органи, що відповідальні за здійснення заходів надзвичайного стану, «Про затвердження програми щодо протидії злочинності»;
відомчі нормативні акти, що приймаються безпосередньо Міністерством внутрішніх справ України (Наказ МВС України № 390 від 17 травня 1999 р. «Про затвердження положень про функціональну підсистему забезпечення охорони громадського порядку й забезпечення гасіння великих та складних пожеж Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру»; Наказ МВС України №404 від 28 липня 1994 р. «Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України», Наказ МВС України № 1268 від 07 грудня 2002 р. «Про затвердження Положення про Оперативний штаб МВС України та складу оперативного штабу МВС України» та ін.).
Діяльність ОВС та ВВ МВС України набуває винятково важливого значення в умовах різкої зміни оперативної обстановки, яка відбувається внаслідок виникнення НС. При виникненні НС, у першу чергу, небезпеці піддаються відразу кілька елементів оперативної обстановки. По-перше, у даному випадку під загрозою опиняються життя і здоров’я багатьох людей, значна кількість державного та іншого майна. По-друге, як правило, порушується встановлений режим роботи організацій, підприємств, установ і життя населення. І нарешті, по-третє, створюється можливість для вчинення окремими особами протиправних дій. Попередження й ліквідація зазначених негативних наслідків передбачає залучення значних сил органів внутрішніх справ, а у деяких випадках і сил інших органів виконавчої влади, суворе розмежування їх функцій, належну взаємодію, чіткі і послідовні дії всіх учасників здійснюваних заходів.
Вивчення досвіду діяльності Міністерства внутрішніх справ України під час виникнення різного роду ситуацій, що ускладнюють оперативну обстановку, а зокрема у НС звертає увагу на таку закономірність: поряд зі звичайними, повсякденними завданнями, органи внутрішніх справ та внутрішні війська виконують додаткові, якісно нові завдання щодо охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Ці завдання спрямовані на поновлення порушеного порядку та його підтримання в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.
Розглядаючи завдання, які виконуються ОВС та ВВ МВС України, ми диференціюємо їх в залежності від стадії (етапу) розвитку НС, що ускладнюють оперативну обстановку.
Так, на стадії зародження НС (природного або соціально-політичного характеру) ОВС та ВВ МВС України, на нашу думку, повинні виконувати такі завдання:
збір, аналіз та оцінку інформації про причини виникнення НС, сили й засоби діяльності протидіючих сторін, засоби врегулювання НС;
розробляти плани взаємодії з іншими правоохоронними органами та органами державної влади;
проводити профілактичну (роз’яснювальну) роботу серед населення, лідерів та членів громадських організацій;
посилювати охорону громадського порядку, забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів;
здійснювати інші профілактичні заходи.
На стадії загострення НС:
мобілізувати усі сили та засоби підрозділів Міністерства внутрішніх справ України;
забезпечувати особовий склад необхідними матеріально-технічними та фінансовими ресурсами;
організовувати управління й нормальне функціонування підрозділів та сил органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, що прибули з інших регіонів країни;
притягувати до кримінальної відповідальності організаторів, підбурювачів та активних учасників противоправних дій;
проводити інші заходи, що спрямовані на припинення протиправних дій та нормалізацію обстановки.
На стадії ліквідації НС та негативних наслідків:
надавати необхідну допомогу постраждалим;
здійснювати охорону майна підприємств, установ, організацій та громадян, що залишилося без нагляду;
надавати допомогу органам державної влади під час ліквідації наслідків НС;
проводити розшук осіб, що зникли без вісті;
аналізувати недоліки у роботі підрозділів ОВС та ВВ МВС України під час існування НС;
здійснювати інші заходи, спрямовані на нормалізацію обстановки.
Компетенцію ОВС та ВВ МВС України в умовах існування НС будь-якого характеру, можна розкрити відповідно до основних напрямків їх діяльності. Так, щодо забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки на підрозділи ОВС та ВВ МВС України покладено виконання таких заходів:
рятування людей, а також захист населення від існуючої загрози;
поновлення й підтримання встановленого громадського порядку, запобігання, припинення злочинів та інших протиправних дій;
здійснення заходів щодо охорони громадського порядку в місцях розселення евакуйованого населення;
здійснення заходів щодо запобігання та припинення групових порушень громадського порядку;
запобігання й припинення можливих злочинів та адміністративних правопорушень у зоні дії режиму надзвичайного стану;
розшук та затримання осіб, які підозрюються у скоєнні правопорушень;
посилення контролю за об’єктами дозвільної системи, вилучення зброї у організацій та установ, які не забезпечують їх надійного збереження, охорону складів вибухових речовин (матеріалів);
посилення охорони приміщень органів державної влади, установ Центробанку, ощадбанків, радіо - і телецентрів та інших важливих об’єктів;
здійснення заходів щодо посилення пожежної, радіаційної безпеки та інших заходів, відповідно до обстановки, яка склалася;
евакуацію із зони надзвичайної ситуації потерпілих та осіб, життю і здоров’ю яких загрожує небезпека;
евакуацію з небезпечних зон арештованих і засуджених;
рятування державного і громадського майна, а також цінностей, які перебувають в особистій власності громадян;
забезпечення режимно-карантинних заходів (у разі виникнення епідемії чи епізоотії);
здійснення заходів щодо зберігання табельної вогнепальної зброї, боєприпасів, оперативної та криміналістичної техніки, спеціальних засобів, майна та службової документації, а у виняткових випадках вивезення перерахованих засобів у безпечні місця;
сприяння залученню населення, транспортних засобів для проведення аварійно-рятувальних робіт;
охорону державного, громадського та особистого майна, що залишилося без нагляду;
виявлення та припинення фактів умисного списання продуктів харчування з метою подальшої їх реалізації.
Щодо забезпечення регулювання дорожнього руху:
організовувати регулювання і безпечний рух транспорту на автомобільних шляхах під час виникнення НС, що зумовлює введення режиму надзвичайного стану;
забезпечувати безпечний рух транспорту під час проведення евакуації населення та транспортування матеріальних цінностей;
видавати спеціальні перепустки для проїзду на територію дії режиму надзвичайного стану;
встановлювати контрольно-перепускні пункти для забезпечення перепускного режиму на територію дії режиму; організовувати охорону затриманого транспорту;
проводити на автотранспортних підприємствах роз’яснювальну роботу щодо особливостей організації дорожнього руху на території дії режиму надзвичайного стану.
На ОВС та ВВ МВС України також покладається обов’язок щодо надання необхідної допомоги постраждалим і забезпечення якнайшвидшого поновлення нормальної життєдіяльності; здійснення попереджувальної діяльності у тісному контакті і під методичним керівництвом санітарно-епідеміологічних установ, організації заходів санітарного нагляду (з попередження епідемій та епізоотій при загрозі їх виникнення); сприяння проведенню інших заходів, які спрямовані на ліквідацію негативних наслідків НС.

4.4.3. Поняття та правові основи діяльності ОВС щодо охорони громадського порядку під час проведення масових заходів та припинення масових безладь.

Відповідно до ст. 11 Європейської конвенції з прав людини, кожна людина має право на свободу мирних зборів. Здійснення цього права не підлягає жодному обмеженню, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав та свобод інших людей.
Згідно зі ст. 39 Конституції України, громадянам надається право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи та демонстрації, про проведення яких заздалегідь сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Зазначене право є однією з форм безпосередньої демократії. Реалізуючі свої конституційні права, громадяни організують різні масові заходи з метою висловлювання своїх поглядів, висунення політичних, економічних та інших вимог, демонстрації протесту проти управлінських та інших рішень. Порядок проведення масових заходів визначений у законодавстві України. Організатори мирних зборів мають сповістити відповідні органи влади про проведення цих заходів заздалегідь у формі заяви. Подається вона у письмовій формі не пізніше як за десять діб до дати проведення заходу. У заяві в обов’язковому порядку повинні бути визначені такі положення: мета, форма, заплановане місце проведення заходу, час початку та час закінчення заходу, приблизна кількість його учасників та їх характеристика (вік, вид заняття, соціальна направленість, їх прізвища та адреса проживання тощо).
Відповідно до чинного законодавства дозвіл на проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів надається відповідними органами державної влади (місцевими державними адміністраціями) або органами місцевого самоврядування до якого надійшла заява не пізніше ніж за п’ять днів до часу проведення заходу.
Згідно з чинним законодавством право на проведення масових заходів може бути обмежене в період дії режиму надзвичайного стану. В умовах глобальної небезпеки (природного, техногенного або соціально-політичного характеру) активність громадян може «перейти» правові межі і набути протиправної спрямованості. У такій обстановці навіть наймирніша демонстрація під впливом провокаційних дій може набути характеру гострого соціального конфлікту, тому застосування такого правообмеження в зазначених умовах є цілком виправданим.
Зазначимо, що масові заходи це захід громадсько-політичного, релігійного, спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що проводиться з нагоди державних, професійних, релігійних свят, помітних дат, а також за ініціативи політичних партій, рухів, громадських або релігійних об’єднань, окремих громадян, спортивних організацій, закладів освіти та культури тощо.
Аналіз наукової літератури та чинного законодавства дає можливість виокремити таки види масових заходів:
збори;
мітинги;
виличний похід;
демонстрація;
пікетування;
релігійного характеру;
спортивно характеру;
культурно-видовищного характеру.
Під час проведення масових заходів ОВС повинні вирішувати такі завдання:
забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки;
забезпечення безпеки учасників та глядачів заходу;
контроль за дотриманням встановлених правил поведінки в місцях проведення заходу;
здійснення заходів щодо попередження вчинення адміністративних правопорушень та злочинів;
здійснення заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху в районі проведення заходу;
здійснення заходів щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на території в якій безпосередньо захід не проводиться.
Слід зазначити, що під час проведення масових заходів можуть виникнути ситуації, що суттєво ускладнюють оперативну обстановку. До таких ситуацій відносяться і масові безладдя. Масові безладдя це одна з найбільш гострих та складних ситуацій для діяльності органів внутрішніх справ.
Масові безладдя це дії групи або натовпу людей із вчиненням насильства, погромів, підпалів, знищенням майна фізичних та юридичних осіб, іншими діями руйнівного характеру, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя. Зазначимо, що масові безладдя можуть виникнути як в одній місцевості так і в декількох місцевостях, районах, регіонах одночасно.
Аналіз наукової літератури та практики діяльності правоохоронних органів з питань ліквідації масових безладь дозволяє навести причини, що зумовлюють виникнення цього негативного соціального явища:
зниження ефективності діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, виявлення громадськістю зловживань з боку посадових осіб вказаних органів;
зниження економічного добробуту населення, зменшення соціальних виплат, затримка заробітних плати тощо;
незаконне обмеження прав і свобод людини і громадянина;
фальсифікації під час проведення виборів Президента України, Верховної Ради України, органів місцевої влади;
порушення роботи об’єктів життєзабезпечення населення, роботи міського авто, електротранспорту;
порушення порядку проведення спортивних та культурно-масових заходів;
порушення встановленого порядку проведення зборів, мітингів та демонстрацій тощо.
Масові безладдя характеризуються такими ознаками. По-перше, дані дії є організованими, навмисними, активними діями, що порушують громадський прядок та можуть на довгий час порушити або припинити діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. По-друге, однією з основних ознак масових безладь є участь великої кількості людей (натовпу). Зауважимо, що конкретну кількість людей, що приймають участь у безладдях та вважається натовпом, законодавець не вказує, оскільки має значення не кількість осіб, а інтенсивність їх дій, озброєність, обстановка тощо. По-третє, масові безладдя можуть супроводжуватися вбивствами, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, знищенням та пошкодженням всіх форм власності, пограбуванням магазинів, складів тощо. По-четверте, під час масових безладь можуть відбуватися захоплення будівель або споруд, однак дана ознака не є обов’язковою.

4.4.4. Організація охорони громадського порядку під час надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Особливим фактором, що порушує нормальний процес життєдіяльності суспільства та ускладнюють охорону громадського порядку та громадської безпеки є надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
Згідно з чинним Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;
Постанова Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. № 368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» затверджує порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями. Даний порядок для визначення рівня надзвичайної ситуації встановив такі критерії:
територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;
розмір заподіяних (очікуваних) збитків.
Згідно з вказаною постановою надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру класифікуються за такими видами: державного рівня; регіонального рівня; місцевого рівня; об’єктового рівня.
Державного рівня визнається надзвичайна ситуація:
яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням);
яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі  особи, життю або здоров’ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);
внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;
збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.
Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:
яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);
яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:
яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта;
внаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Об’єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
Зазначимо, що виникнення надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру державного рівня може зумовити запровадження режиму надзвичайного стану.
У разі введення режиму надзвичайного стану ОВС та ВВ МВС України за таких умов забезпечують виконання таких заходів:
організовують запровадження режиму комендантської години;
забезпечують особливий режим в’їзду та виїзду;
обмежують рух транспортних засобів та здійснюють їх огляд;
здійснюють дії, які направлені на посилення охорони громадського порядку на об’єктах, що забезпечують життєдіяльність регіону, де введений режим надзвичайного стану;
сприяють проведенню тимчасової або безповоротної евакуації населення;
здійснюють режимно-карантинні заходи (встановлення карантинно-перепускних пунктів).
Детально розглянемо сутність вказаних заходів.
1) Запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби). Одним із поширених правових засобів забезпечення громадського порядку й безпеки в зоні дії надзвичайного стану є комендантська година. Історія цього правообмеження налічує вже багато років. Комендантська година визначається як заборона знаходитися на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і документів, що засвідчують особу, в установлені години доби. Виходячи із тактичних міркувань комендантська година, як правило, встановлюється у вечірній і нічний час, оскільки саме в цей період об’єктивно важче контролювати дотримання громадського порядку поза житловими й іншими приміщеннями. Конкретний строк дії комендантської години визначається органами влади, на які покладено керівництво режимною територією. Запровадженню комендантської години передує ряд організаційних заходів. На практиці це означає оцінку оперативної обстановки в конкретній місцевості, проведення розрахунку сил і засобів, необхідних для забезпечення комендантської години, їх розміщення, організацію контролю за несенням служби тощо.
Крім заборони знаходження громадян у громадських місцях без перепусток в установлений час доби, комендантська година обмежує також вільний рух транспорту, роботу підприємств торгівлі й громадського харчування, функціонування навчальних закладів, підприємств побутових послуг, припускає й деякі інші організаційні заходи. Наприклад, відповідним розпорядженням чи наказом може бути заборонена діяльність культурно-видовищних установ, заборонено рух громадського транспорту тощо. Список осіб, яким видаються перепустки, тип перепусток, їх реквізити і порядок видачі визначаються органами, на які покладено керівництво режимною територією. Як показує практика застосування режиму надзвичайного стану в Російській Федерації існують такі види перепусток: перепустка на в’їзд та виїзд з території дії режиму надзвичайного стану, перепустка на пересування під час дії комендантської години.
Практика застосування цього заходу свідчить, що комендантська година встановлюється, як правило, з 23 години до 5 години наступного дня. Для організації патрулювання вулиць, перевірки документів, видачі перепусток створюється спеціальна комендантська служба. Видача перепусток здійснюється за заявкою адміністрації підприємства, установи, організації для своїх працівників, задіяних у сфері виробництва та обслуговування населення. Порушники комендантської години затримуються до її закінчення, а у разі відсутності документів, що посвідчують особу, – до встановлення особи, але не більше ніж на три доби. Для утримання порушників комендантської години на базі районних та міських ОВС створюються «фільтраційні» пункти.
2) Особливий режим в’їзду та виїзду. Насамперед слід зауважити, що мета введення такого режиму може бути різною. Це і забезпечення державної безпеки (застосування особливого режиму в’їзду та виїзду у прикордонних районах), а також безпеки особливо важливих державних об’єктів, об’єктів життєзабезпечення (атомних електростанцій, гідроелектростанцій, аеропортів тощо), забезпечення громадської безпеки (у ході проведення військових навчань, під час запровадження на окремій території карантину або в період проведення контртерористичної операції), здійснення природоохоронної діяльності (у заповідниках, наприклад, під час шлюбного періоду тварин).
Особливого значення цей захід адміністративно-запобіжного характеру набуває в умовах надзвичайного стану. За наявності гострого соціального конфлікту потрібен особливий контроль з боку державних органів за складом контингенту, який прибуває в режимну зону і вибуває з неї, за кількістю і видом вантажів, що перевозяться. Збройні конфлікти в Середній Азії, Закавказзі, терористичні акти в Москві та в інших місцях показали, що із розростанням соціальних конфліктів на певній території зосереджується значна кількість прихильників тієї чи іншої сторони. Їхні наміри при цьому часто мають провокаційний характер, призводять до зростання напруженості, ескалації насилля. За цих умов правомірним є запровадження особливого порядку в’їзду та виїзду на територію, де діє надзвичайний стан. Даний режим є необхідним для нормалізації обстановки, відновлення законності й правопорядку. Виконання цього заходу згідно з Законами України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» покладається на особовий склад ОВС, внутрішніх військ МВС України, Служби безпеки України, а також на Військову службу правопорядку Збройних Сил України.
Дуже близьким за своїм змістом до особливого режиму в’їзду та виїзду є обмеження свободи пересування. Різниця між ними полягає в тому, що особливий режим в’їзду та виїзду стосується лише тих громадян, які постійно не проживають на території, де введений надзвичайний стан. Під час збройного конфлікту обстановка може настільки загостритися, що самостійне пересування осіб, які не беруть участь у конфлікті, в деяких місцевостях стане неможливим. У зв’язку з цим силам, що забезпечують охорону громадського порядку, необхідно буде вжити заходів для запобігання самостійному пересуванню населення в зоні конфлікту. У разі виникнення необхідності відвідування зони конфлікту, громадянами, які постійно не проживають на території конфлікту, вони мусять отримати дозвіл від органу або посадової особи, відповідальних за реалізацію заходів режиму надзвичайного стану.
3) Обмеження руху транспортних засобів та їх огляд. Цей захід здійснюється згідно з процедурою, що міститься у Законі України «Про міліцію», Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Слід зазначити, що цей захід має перш за все запобіжний характер. Під час виникнення НС, що зумовила введення режиму надзвичайного стану, завдяки огляду транспортних засобів можна запобігти вивезенню зараженого м’яса тварин, зерна, продуктів харчування, будівельних матеріалів тощо. Наприклад, під час введення надзвичайного стану в АР Крим у зв’язку з виникненням пандемії пташиного грипу, завдяки обмеженню руху транспортних засобів та їх огляду вдалося запобігти вивезенню хворої птиці та зараженого м’яса птиці з території дії режиму надзвичайного стану та поширенню вірусу пташиного грипу за межі районів виявлення осередків зараження.
4) Посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства. Під громадським порядком слід розуміти встановлений нормами права стан впорядкованості відносин між людьми у суспільстві, що забезпечує громадський спокій, недоторканність людини, її прав і свобод, власності, а також нормальне функціонування державних та інших суспільних інститутів (ст. 293 Кримінального кодексу України). Згідно з Законом «Про міліцію», охорона громадського порядку є однією з головних функцій, виконання якої покладено на міліцію. Посилення охорони громадського порядку здійснюється шляхом збільшення кількості та чисельності патрулів, що складаються з працівників ОВС та внутрішніх військ МВС України, а також патрулів Військової служби правопорядку Збройних Сил України на вулицях міста та об’єктах, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства, створення контрольно-перепускних та фільтраційних пунктів тощо. До об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства, належать:
об’єкти харчової промисловості;
об’єкти хімічної промисловості;
об’єкти водопостачання;
об’єкти енерго- та газопостачання;
каналізаційні споруди;
об’єкти та склади мед забезпечення;
склади зберігання органічного та неорганічного добрива;
об’єкти збереження паливно-мастильних матеріалів, автозаправні станції та ін.
Повний перелік цих об’єктів визначений у законодавстві України, що становить державу таємницю.
5) Тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1432, що затвердила «Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру», під евакуацією слід розуміти комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків НС і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей.
Загальна евакуація – комплекс заходів, що здійснюються для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення НС техногенного чи природного характеру.
Часткова евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення НС техногенного чи природного характеру. Часткова евакуація проводиться заздалегідь для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.
Тимчасова евакуація проводиться шляхом вивезення (в деяких випадках примусового) населення та їх майна з небезпечної місцевості з метою запобігання загибелі з боку населення та якнайшвидшої ліквідації НС, що виникла. Тимчасова евакуація можлива у разі виникнення стихійного лиха (обвалів, паводків, пожеж, буранів) тощо. Примусова евакуація застосовується у випадках непокори особи законним вимогам працівників, що здійснюють цей захід (як показує практика – це працівники міліції та внутрішніх військ МВС України). Щодо безповоротної евакуації, то яскравий приклад – це безповоротна евакуація з м. Прип’ять, у зв’язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції.
Залежно від масштабів і особливостей НС рішення про проведення евакуації населення приймають: на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів України; на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації; на місцевому рівні – голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації; на об’єктовому рівні – керівник об’єкта.
Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти (далі – евакуаційні органи).
На органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та керівників об’єктів, які проводять евакуацію населення, покладається: планування і проведення евакуації працівників та членів їх сімей; подання до відповідних транспортних органів розрахунків потреби у транспортних засобах для вивезення працівників і членів їх сімей до безпечних районів; контроль за плануванням, підготовкою і проведенням евакуаційних заходів підвідомчими об’єктами; визначення та підготовка безпечного району для розміщення евакуйованих працівників і членів їх сімей.
ОВС та ВВ МВС України відповідно до покладених на нього завдань з евакуації населення:
організовує регулювання дорожнього руху на міських і позаміських маршрутах евакуації;
розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони матеріальних і культурних цінностей у разі проведення евакуації;
організовує охорону громадського порядку на збірних і приймальних евакуаційних пунктах, пунктах посадки (висадки), на маршрутах евакуації і у районах (пунктах) розміщення евакуйованого населення;
організовує реєстрацію евакуйованого населення і ведення адресно-довідкової роботи тощо.
Планування евакуації проводиться для населення, яке проживає у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха (масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, паводків, підтоплень та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками), великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей).
У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються: висновки з оцінки обстановки у разі виникнення НС; порядок оповіщення населення про початок евакуації; кількість населення, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями; терміни проведення евакуації; склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність; кількість населення, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки; розподілення об’єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктами) розміщення та евакуаційними напрямками; маршрути евакуації; райони (пункти) розміщення евакуйованого населення; пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки у безпечному районі, порядок доставки населення з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення; заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення у безпечному районі; порядок організації управління і зв’язку.
6) Встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів. Під карантином слід розуміти систему адміністративно-санітарних заходів, що запроваджуються з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань і полягають в ізоляції хворих осіб і осіб, що контактували з ними, у припиненні переміщення людей, тварин, товарів з ураженої зони.
На території, де запроваджено карантин, діє особливий режим карантину. Під особливим режимом карантину розуміється особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, спрямований на локалізацію та ліквідацію вогнищ карантинних об’єктів, який допускає тимчасове встановлення передбачених законодавством України обмежень у здійсненні прав громадян, а також прав юридичних осіб, та покладає на них додаткові обов’язки.
Під карантинним об’єктом розуміється збудник хвороби рослин, тварин, людей, який відсутній або обмежено поширений на території України, але який може завдати значної шкоди рослинам, тваринам, людям (Закон України «Про карантин рослин»).
Карантинна зона – територія, на якій встановлено особливий режим карантину у зв’язку з виявленням карантинного об’єкта.
Основними завданнями карантину є:
охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об’єктів;
своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних об’єктів, а також запобігання їх проникненню в регіони країни, де вони відсутні;
здійснення державного контролю за дотриманням особливого режиму карантину і проведенням заходів з карантину при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, перевезенні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні підкарантинних матеріалів та об’єктів.
На території з особливим карантинним режимом можуть здійснюватись такі заходи:
обмеження в’їзду та виїзду транспортних засобів та їх огляд;
використання ресурсів підприємств, установ і організацій для локалізації та ліквідації карантинних об’єктів з наступним відшкодуванням збитків;
заборона вивезення відповідних підкарантинних матеріалів;
знезараження підкарантинних матеріалів та об’єктів;
технічна переробка або знищення підкарантинних матеріалів.
Так, згідно з Указом Президента України «Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим» № 1692 від 03.12.2005, на МВС України було покладено завдання щодо встановлення зони захисту (трикілометрового карантинного кордону) та зони спостереження (до десяти кілометрів) навколо селищ, де виявлено випадки ураження вірусом пташиного грипу.
Для виконання специфічних функцій керівництва в умовах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру створюється оперативний штаб (далі ОШ) – як орган міжгалузевого оперативного управління, що формується для координації дій і безпосереднього керівництва силами і засобами ОВС в особливих умовах. Він створюється наказом МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, РВВС, ЛВВС і функціонує за рішенням відповідного керівника на період дій в особливих умовах. Відносини, що виникають у зв’язку зі створенням та функціонуванням ОШ МВС України, регулюються Положенням про Оперативний штаб МВС України, затвердженим наказом МВС України №331 від 27.04.01 р. Згідно п.1 Положення, оперативний штаб створено з метою координації і управління силами і засобами органів та підрозділів внутрішніх справ, взаємодії з іншими правоохоронними органами, міністерствами, відомствами, громадськістю щодо забезпечення, охорони громадського порядку і безпеки при виникненні надзвичайних ситуацій, проведенні масових заходів у період важливих державних подій, під час великих аварій, катастроф, стихійного лиха та інших обставин, що можуть загрожувати життю і здоров’ю громадян, дезорганізувати роботу підприємств і організацій, нанести істотні матеріальні збитки.
ОШ можуть бути декількох рівнів:
центральний оперативний штаб – створюється на базі і комплектується силами та засобами апарату МВС України;
регіональні оперативні штаби – створюються на базі і комплектуються силами та засобами ГУМВС та УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі, Київській області;
місцеві оперативні штаби – створюються на базі і комплектуються силами та засобами районних (міських, селищних), лінійних відділів ГУМВС та УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Київській області та на транспортних магістралях.
У разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру певного рівня обов’язково повинен створюватися ОШ відповідного рівня та ОШ нижчих рівнів на тій території, де виникла така ситуація. Керівником ОШ повинен бути перший заступник начальника ОВС або особа, призначена наказом начальника цього органу. Це робиться тому, що сам начальник ОВС входить в комісію з надзвичайної ситуації і не в змозі ефективно працювати в комісії, будучи одночасно начальником ОШ ОВС. Першим заступником керівника ОШ в умовах виникнення надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру є заступник начальника ОВС, який відає питаннями громадської безпеки. Він має очолювати зведений спеціальний загін (далі ЗСЗ) ОВС.
Керівництво ОШ здійснюється за принципом єдиноначальності. Це забезпечує керівництву порівняно з іншими членами штабу більшу організаційну свободу і можливості впливу на особовий склад. Заступниками начальника ОШ призначаються: заступник начальника ОВС, він же начальник підрозділу карного розшуку, який повинен очолювати оперативно-розвідувальну групу; начальник штатного штабного підрозділу ОВС, він же керівник робочого апарату ОШ; представник керівного складу підрозділу внутрішніх військ МВС як заступник керівника ОШ по військах. У деяких випадках вводиться посада заступника керівника ОШ по тилу.
Члени ОШ – це заступники начальника ОВС, керівники слідчих підрозділів, експертно-криміналістичних підрозділів, по роботі з персоналом, керівники інших галузевих служб ОВС, представники вищих закладів освіти системи МВС, керівники ЛВВС, що розміщені на території обслуговування ОВС. У роботі ОШ ОВС також можуть брати участь (за згодою) представники Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, МНС, місцевих державних адміністрацій, місцевих Рад, прокуратури, СБУ, Збройних Сил України, Міністерства юстиції України.
Для організації управління силами й засобами, залученими до дій в особливих умовах матеріально-технічного і тилового забезпечення створюється робочий апарат ОШ, який складається з самостійних груп.
Важливою гарантією успішної діяльності ОШ є чіткий розподіл обов’язків між його членами. Кожен з них повинен знати і вміло виконувати своє коло функцій. На основі аналізу положень наказу МВС України №331 27.04.01 р. можна назвати загальні функціональні обов’язки начальника ОШ ОВС:
організація роботи і керівництва діяльністю ОШ ОВС;
підготовка сил і засобів ОВС до дій в зазначених умовах;
управління силами і засобами ОВС в таких умовах;
аналіз дій та вдосконалення системи управління ОВС;
облік дій, які виконують інші члени ОШ; спрямування сил і засобів на вирішення найбільш важливих і складних завдань;
надання допомоги підлеглим у разі необхідності.
Основним напрямком роботи ОШ є всебічна підготовка сил і засобів до дій в особливих умовах, а саме:
корегування (уточнення) планів дій в таких умовах;
організація роботи системи управління силами й засобами, що залучаються до дій в особливих умовах;
приведення у стан готовності систем оповіщення й збору особового складу за встановленими сигналами;
організація тилового забезпечення сил і засобів, що залучаються до дій в зазначених умовах;
вивчення і впровадження передового досвіду діяльності сил і засобів, організації управління ними і всебічного забезпечення особового складу;
підготовка особового складу ОВС, який залучається до виконання завдань в особливих умовах, шляхом занять з професійної підготовки, командно-штабних тренувань, тактико-спеціальних навчань та інструктажів, які містять інформацію про цілі, дії загального характеру й конкретні завдання, про обстановку, що склалася на території;
контроль за станом готовності сил і засобів.
Основою сил і засобів, що залучаються до охорони громадського порядку у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру є ЗСЗ. Як показує практика, при невеликому масштабі надзвичайної ситуації і незначній небезпеці виниклого явища ЗСЗ може не створюватися, а створюється оперативна мобільна група з представників різних підрозділів ОВС, яка висувається для роботи в зоні впливу негативного фактора, у той час як всі служби ОВС працюють в цій зоні без структурних змін. ЗСЗ обов’язково створюються у вищих навчальних закладах освіти МВС, підрозділах ВВ МВС і інших ОВС, які не мають території обслуговування. При передислокації в інші регіони, де виникла надзвичайна ситуація, сили і засоби висуваються у вигляді ЗСЗ. На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що зведений спеціальний загін – це угруповання сил і засобів органів і підрозділів внутрішніх справ, з’єднань та частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів освіти МВС України, які залучаються до дій у разі виникнення надзвичайної ситуації всіх видів.
Особливу увагу при створенні ЗСЗ треба приділяти комплектуванню груп. Працівники ОВС, які притягаються до виконання завдань міліції в досліджуваних умовах, повинні розподілятись по групах, за принципом цільового їхнього використання в окремій групі з урахуванням повсякденної праці, рівня підготовки та наявності засобів, необхідних для виконання поставлених перед групою завдань.
Велику увагу слід приділяти підготовці типового оперативного плану. Оперативні плани дій ОВС в умовах існування надзвичайної ситуації є найважливішим організуючим началом, що впливає на стан готовності ОВС для виконання покладених на них завдань у вказаних умовах, покликані служити підґрунтям, яке визначає дії органів управління і сил ОВС. Для того, щоб типові плани по управлінню органами внутрішніх справ відповідали своєму призначенню, слід розробляти їх під конкретні цілі. В.А. Лаптій, проводячи аналіз планування дій ОВС в особливих умовах, приходить до висновку, що суміщення різних завдань в одному типовому плані краще уникати. Реально ж в планах існує невиправдане суміщення завдань, які мають абсолютно різні принципи здійснення. До того ж, традиційно ці плани слабко корегуються, внаслідок чого містять застарілу інформацію.
У відповідності з вимогами нормативних актів і практичним досвідом, оперативні плани дій в особливих умовах, можна поділити на основні види, які передбачають забезпечення громадського порядку і безпеки.
Як показує практика, розробка типового плану проходить чотири етапи: 1)підготовчий; 2)безпосередньої розробки плану; 3)його узгодження, коректування і затвердження; 4)доведення до виконавців.
Структура і зміст плану залежать від можливого характеру і масштабу впливу негативного фактора, обсягу виникаючих при цьому завдань, характеру, масштабу і тривалості дій ОВС і взаємодіючих сил і засобів, віддалення небезпечної зони від місць дислокації ОВС і взаємодіючих сил. Типова структура плану включає в себе: а) основні завдання та їх обсяг; б) райони виникнення небезпечного явища; в) розрахунок сил і засобів; г) оперативно-розшукове забезпечення; д) соціально-виховна робота; е) матеріально-технічне і медичне забезпечення; є) порядок збору особового складу і його спорядження. План складається з урахуванням відображення місцевості на карті і пояснюючої записки.
Корегування оперативного плану повинно здійснюватися в разі: видання нових нормативних актів МВС, що стосуються дій ОВС в відповідних умовах; змін в організаційно-штатній структурі та чисельності особового складу (більш ніж 20%); різких змін оперативної обстановки; виявлення недоліків у ході інспектування, контрольних перевірок, командно-штабних і тактико-спеціальних навчань, а також недоліків, які проявилися під час здійснення заходів в умовах надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру.

4.4.5. Взаємодія органів внутрішніх справ з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і громадськістю під час охорони громадського порядку і громадської безпеки в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.
Суб’єктами організації взаємодії виступають органи, на які покладено обов’язки узгодження і координації дій в особливих умовах. Це - СБУ, МНС, підрозділи Міністерства оборони України, прикордонні війська, органи охорони здоров’я, органи державної ветеринарної медицини, органи місцевого самоврядування, громадські формування і т. ін. Згідно із чинним законодавством координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від НС здійснюють: РНБО і Кабінет Міністрів України.
Для координації діяльності органів виконавчої влади з питань техногенно-екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій та безпечної життєдіяльності населення Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії (Ради). У разі необхідності, для ліквідації наслідків НС Кабінет Міністрів України утворює спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального та об’єктового рівня.
Розглянемо компетенцію органів, які взаємодіють з ОВС в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.
Згідно з п. 11 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України», на цей орган покладено обов’язки сприяти виконанню заходів надзвичайного стану в разі його оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших НС, надавати силами і засобами, в тому числі і технічними, допомогу ОВС. Підрозділи МНС, війська цивільної оборони, відомчі та спеціалізовані аварійно-рятувальні служби, згідно із Законами України «Про Цивільну оборону України», від 24.03.1999р. «Про війська Цивільної оборони України», від 14.12.1999р. «Про аварійно-рятувальні служби» і Указом Президента України №100 від 28.10.1996р. «Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», зобов’язані забезпечити:
запобігання виникненню НС природного та техногенного характеру і запровадження заходів щодо зменшення збитків і втрат у разі аварій, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний час та постійне інформування про наявну обстановку; захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
організацію і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередків ураження;
підготовку населення до дій в умовах НС та ін.
Згідно з Законом України «Про ветеринарну медицину», до компетенції органів ветеринарного контролю віднесено:
контроль та організація заходів щодо профілактики, діагностики, лікування і ліквідації інфекційних та інших хвороб тварин;
оцінка епізоотичної ситуації і вироблення обов’язкових для виконання розпоряджень з питань дезінфікування та інших профілактичних заходів;
контроль за охороною території України від занесення з території інших держав інфекційних хвороб тварин, а також проведення перевірки ветеринарного стану при експорті – імпорті тварин, сировини, продуктів тваринного походження, кормів;
заборона експлуатації або тимчасове припинення роботи тваринних об’єктів і підприємств із забою та переробки тварин і сировини тваринного походження у разі порушення ветеринарних норм і правил.
Дуже важливі функції в особливих умовах виконують органи охорони здоров’я. Згідно з Законами України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», від 06.04.2000р. «Про захист населення від інфекційних хвороб» органи охорони здоров’я і ОВС під час реалізації заходів в особливих умовах спільно здійснюють нагляд за дотриманням санітарних правил у населених пунктах, місцях загального відпочинку і масового перебування людей, ведуть боротьбу з інфекційними захворюваннями, якщо вони набули характеру епідемій і їхня ліквідація вимагає карантинних заходів. Органи охорони здоров’я також надають невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали під час НС.
Згідно з Законом України від 09.04.1999 р. «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація повинна:
інформувати населення територій про стан техногенно-екологічної безпеки та про заходи, що вживаються для його поліпшення;
організовувати роботу з ліквідації наслідків аварій, залучати до неї підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і громадян;
вживати у разі стихійного лиха, інших надзвичайних подій необхідні заходи щодо забезпечення охорони державного, громадського та особистого майна громадян, дотримання громадського порядку.
Згідно з Законом України від 21.05.1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання органів місцевого самоврядування належать повноваження: щодо здійснення необхідних заходів з ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення; вжиття у разі стихійного лиха, екологічних катастроф, епідемій, пожеж, інших НС необхідних заходів щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, врятування життя людей, захисту їхнього здоров’я, збереження матеріальних цінностей.
Взаємодія повинна здійснюватися ще на етапі підготовки до дій в особливих умовах. Планування дій ОВС і взаємодіючих сил при ліквідації НС, як перший етап здійснення взаємодії, полягає в завчасному встановленні місць можливого виникнення таких ситуацій, визначенні завдань і функцій та необхідних для їх виконання сил, засобів і способів дій, вирішенні питань всебічного забезпечення і управління. Основи такої взаємодії повинні закладатися в оперативні плани.
ОШ ОВС в особливих умовах організує взаємодію:
з начальниками сусідніх ОВС, керівниками територіального органу СБУ, командирами частин і підрозділів прикордонних військ, командирами військових частин Міністерства оборони України щодо визначення кількості сил і засобів, що залучаються до дій в особливих умовах, щодо строків їхньої готовності і часу прибуття в райони зосередження, а також порядку включення сил і засобів у групи тилового і технічного забезпечення тощо;
з органами місцевої державної адміністрації та з органами місцевого самоврядування щодо охорони особливо важливих об’єктів, виділення транспортних засобів для перевезення особового складу до місць виконання завдань, розміщення, харчування, побутового обслуговування особового складу, залучення медичних закладів до надання допомоги пораненим і хворим, введення деяких режимних обмежень для населенні та ін.;
з органами прокуратури щодо порядку формування слідчо-оперативних груп тощо;
з органами управління Збройних Сил, регіональними органами МНС щодо спільних дій з виконання завдань, районів зосередження військових підрозділів, маршрутів і строків висування, місць розміщення пунктів управління, порядку виділення літаків військової авіації для перевезення особового складу ОВС і ВВ МВС та відповідної техніки в райони виконання задач, посилення охорони особливо важливих об’єктів тощо;
з адміністрацією залізниць, аеропортів, морських (річкових) портів щодо призначення основних, запасних станцій посадки особового складу і техніки, порядку їх перевезення, посилення охорони важливих об’єктів цих установ.
Питання взаємодії розробляються ОШ ОВС і відображаються в оперативному плані у вигляді відповідних документів (таблиці взаємодії). Сутність взаємодії полягає в узгодженні і об’єднанні зусиль (дій) залучених до виконання завдань органів управління, їхніх сил і засобів щодо цілей, завдань і заходів, способів їхнього виконання, а також щодо місця і часу. Організація взаємодії включає також: установлення єдиних сигналів, порядку передачі інформації, створення спеціальної системи зв’язку, контроль за виконанням установленого порядку взаємодії.

4.4.6. Порядок переведення особового складу міліції на посилений варіант оперативно-службової діяльності

Переведення міліції на посилений варіант несення служби регламентується здійснюється у порядку передбаченому відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 22 березня 2006 р. № 291.
Відповідно до цього нормативного акту посилений варіант – це комплекс організаційно-правових, профілактичних, оперативних та інших заходів, пов’язаних із залученням значної кількості особового складу та особливим режимом виконання оперативно-службових завдань з метою швидкої стабілізації оперативної обстановки , коли наявними силами та засобами, що безпосередньо залучені до охорони громадського порядку , при повсякденному несенні служби їх виконати неможливо.
Залежно від обставин, що склалися посилений варіант може бути оголошений як для всього особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, так і для особового складу окремого органу чи підрозділу внутрішніх справ.
Метою посиленого варіанту є найшвидша нормалізація оперативної обстановки та відновлення правопорядку, усунення загрози життю чи здоров’ю громадян.
Діяльність міліції за посиленого варіанту базується на принципах: законності; гуманізму; поваги до прав і свобод людини; соціальної справедливості; єдиноначальності.
Підстави для введення посиленого варіанту наступні:
1) повідомлення про обставини, що можуть привести чи призвели до загострення оперативної обстановки, створити чи створили загрозу життю (здоров’ю) громадян;
2) уведення надзвичайного стану.
Рішення про переведення особового складу на посилений варіант несення служби приймають:
1. Міністр внутрішніх справ – щодо всього особового складу (окремих підрозділів), як на усій території України, так і в окремих її регіонах;
2. Начальники ГУМВС, УМВС, ЛУВС, міськрайорганів – щодо особового складу підлеглих органів і підрозділів в межах території обслуговування.
3. Особовий склад вищих навчальних закладів системи МВС є резервом міністра й переводяться на посилений варіант його письмовим наказом як придані сили, з виконанням функцій із застосуванням силових дій.
Переведення особового складу будь-якого рівня на посилений варіант здійснюється шляхом видання письмового наказу (розпорядження), з доведенням до відома підпорядкованих органів і підрозділів. В ньому зазначається:
обґрунтування необхідності переведення;
час, з якого вводиться посилений варіант, і строк, на який він вводиться;
межі території, на якій вводиться посилений варіант;
інші питання, обумовлені Інструкцією.
Відміна посиленого варіанта здійснюється виданням письмового наказу (розпорядження) посадовою особою, яка його встановила, якщо строк дії не був раніше обумовлений.
Посилений варіант може бути відмінений раніше строку, на який він вводиться, у разі усунення обставин, що обумовили необхідність його введення.
Залежно від обставин, за яких був уведений посилений варіант, сили, що залучаються поділяються на три групи:
Перша група – основні сили.
Друга група – додаткові сили, що виділяються за рахунок органів і підрозділів певного регіону.
Третя група – придані сили, які залучаються за рахунок органів і підрозділів (зведені загони).
Чисельність сил може бути збільшена за рахунок:
1. Тимчасової відміни працівникам вихідних днів та викликання їх з відпустки.
2. Припинення відряджень або відкликання з них працівників.
3. Установлення для особового складу 12-годинного робочого тижня.
Рішення з цього приводу приймають керівники, які мають право переведення особового складу на посилений варіант.
Залежно від оперативної обстановки керівник, що вводить посилений варіант має право перевести особовий склад на казармене становище з компактним розміщенням у гуртожитках, готелях тощо, що повинно бути заздалегідь погоджено з органами влади та органами внутрішніх справ на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, або у службових приміщеннях органів і підрозділів внутрішніх справ з відповідним закріпленням необхідного майна (ліжко, білизни тощо).
У комплексі завдань із забезпечення посиленого варіанта, як правило передбачається:
розгортання оперативних штабів;
установлення цілодобового чергування керівного складу;
посилення чергових частин, слідчо-оперативних груп, створення достатньої кількості груп документування або надання їм додаткової чисельності;
розгортання мережі контрольно-пропускних пунктів, заслонів, засад, постів регулювання, маршрутів та постів патрульної служби міліції, піших нарядів, згідно з типовими планами або залежно від обставин, що складаються;
посилення охорони важливих об’єктів у тому числі приміщень і споруд, органів і підрозділів системи МВС, осіб у спеціальних установ міліції;
максимальне оперативно-профілактичне опрацювання території, що обслуговується, а також осіб, які знаходяться на обліку в органах міліції;
залучення для охорони громадського порядку додаткових пересувних груп та інших нарядів за рахунок наявних сил і засобів;
перевірка протипожежного стану об’єктів системи МВС України, готовності протипожежних засобів;
формування (за необхідності) спеціальних зведених загонів у разі загрози виникнення групових порушень громадського порядку чи масових безпорядків;
проведення оперативно-профілактичних заходів;
обов’язкова перевірка наявності, стану, додержання порядку та збереження зброї, боєприпасів, вибухових, сильнодіючих, отруйних речовин, спеціальних засобів, пально-мастильних матеріалів, посиленого контролю за їх видачею;
створення мобільного резерву сил та засобів;
інші заходи, які можуть бути додатково запроваджені органами державної влади або керівниками, які ввели посилений варіант діяльності.
Особовий склад, як правило, озброюється табельною вогнепальною зброєю та оснащується спецзасобами, засобами радіозв’язку.
Використання особового складу, що переведений на посилений варіант, для інших цілей здійснюється тільки за письмовим рішенням керівників, що запровадили такий варіант.
Тривалість посиленого варіанта визначається відповідним керівником і залежить від повного та якісного виконання завдань, або змін обстановки, які тягнуть за собою скасування підстав провадження посиленого варіанта.
Термін безперервного здійснення заходів при провадженні посиленого варіанта оперативно-службової діяльності повинен залежати від складності оперативної обстановки та навантаження на особовий склад при виконанні поставлених завдань.
Посилений варіант може вводитися на строк:
до 15 діб – Міністром, його заступниками;
до 10 діб – начальниками ГУМВС, УМВС, УМВСТ, командувачем внутрішніх військ або особами, які їх заміщують.
до 5 діб – начальникам структурних підрозділів МВС, міськрайлінорганів внутрішніх справ, командирами з’єднань і частин ВВ або особами, які їх заміщають.
до 3 діб – начальниками окремих батальйонів (рот) внутрішніх військ.
Збільшення зазначених максимальних строків посиленого варіанта при надсиланні обґрунтованої доповідної записки щодо їх продовження можуть здійснити.
Міністр внутрішніх справ – до 5 діб.
Начальники ГУМВС, УМВС, УМВСТ, командувачі внутрішніх військ або особи, які їх заміщують – до 3 діб.
Безпосереднє управління силами та засобами, що залучаються, організацію взаємодії, збір, аналіз та обмін оперативною інформацією здійснюють оперативні штаби.
На оперативний штаб покладається координація, управління силами та засобами, взаємодія з правоохоронними органами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, військовим командуванням Збройних сил України, громадськими формуваннями, що залучаються на весь період впровадження посиленого варіанту.
Під час проведення спільних заходів та операцій особовий склад, що залучається, працює по радіобміну (за наявності технічної можливості) на єдиному каналі.
На період посиленого варіанта оперативно-службової діяльності оплата праці особового складу в надурочний і нічний часи, у вихідні дні проводиться згідно з чинним законодавством України.
При цьому раз на тиждень особовому складу надається не менше однієї доби для відпочинку.
Усебічне забезпечення (морально-психологічне, матеріально-технічне, зв’язок, медичне) задіяного особового складу на період посиленого варіанту оперативно-службової діяльності, покладається на відповідні підрозділи ОВС згідно з чинними нормами забезпечення.

Питання для самоконтролю
Поняття та види умов, що ускладнюють оперативну обстановку, та їх значення в діяльності ОВС.
Завдання міліції в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.
Організація діяльності ОВС умовах, пов’язаних з ускладненням оперативної обстановки.
Поняття та правові основи діяльності ОВС щодо охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.
Зміст основних етапів організації охорони громадського порядку при проведенні масових заходів.
Порядок переведення особового складу міліції на посилений варіант оперативно-службової діяльності.
Взаємодія органів внутрішніх справ з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і громадськістю під час охорони громадського порядку і громадської безпеки в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.

Теми рефератів
Організація роботи оперативних штабів ОВС в умовах охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.
Завдання та функції ОВС в умовах стихійного лиха, під час епідемій, епізоотій, техногенних аварій та катастроф, терористичних актах.
Особливості управління діяльністю міліції при введенні типових оперативних планів.

Теми доповідей

Планування дій ОВС в надзвичайних умовах.
Забезпечення особистої безпеки працівників міліції в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку.

Список рекомендованих джерел

Адміністративна діяльність міліції: Підручник / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 440 с.
Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України; Підручник. – X.: Ун-т внутр. справ, 1998. - 480 с.
Басов А.В. Адміністративний примус у змісті надзвичайного стану // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Сімферополь: 2005. – Вип. 8. – С. 139–147.
Безпека у надзвичайних ситуаціях: терміни та визначення основних понять.– К.: Держстандарт України, 1999. – 36 с.
Брушлинский Н.Н., Семиков В.Л. Проблема создания и функционирования аварийных служб //Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях: Реферативный сборник ВИНИТИ. – М., 1990. Вып. 1. – С. 3.
Грирорьев В.Н. Правовой режим чрезвычайного положения // Правоведение. – 1991. – №2. – С.87-91.
Гущин В.В. Чрезвычайное положение: административно-правовой аспект: Пособие. – М. :ВНИИ МВД России, 1996. – 76 с.
Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001: Наказ Держстандарту України від 19.11.2001 р. N 552.
Іструкція про порядок взаємодії Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Міністерства внутрішніх справ щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру: Наказ МВС України та МНС України № № 205/105 від 3 квітня 2007 р.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 80731-Х - 80732-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
Конспект лекцій з курсу “Основи управління ОВС”. Теми: “Організація контролю та аналітичної роботи в органах внутрішніх справ”, “Управління ОВС в надзвичайних умовах”. / Укл. С.В.Ващенко, Запоріжжя: ЗЮІ МВС Укр., 1998. - 39с.
Корнієнко М.В. Роль органів внутрішніх справ України в охороні громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки: Монографія. – Дніпропетровськ: “Україна”, 2001. –370с.
Кузниченко С.О., Басов А.В. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану”: науково-практичний коментар. ( Х.: Прометей-Прес, 2006. ( 380 с.
Кузніченко С. О. Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного і природного характеру: Наукове видання. –Х: Нац. Ун-т внутр. справ, 2001. – 170 с.
Кузніченко С.О. Адміністративний примус у змісті надзвичайних правовий режимів // Держава і право. – 2002. – № 15. – С.223-229.
Лаптій В. А. Основи управління органами внутрішніх справ в особливих умовах: Навчальний посібник. – К.: Редакційно-видавничий відділ МВС України, 1996. – 116 с.
Майдыков А.Ф. Предмет, задачи и система курса “Управление органами внутренних дел в экстремальных условиях”. – М., 1989.
Методичні рекомендації для працівників органів внутрішніх справ України щодо попередження, розкриття та розслідування завідомо неправдивих повідомлень про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження обєктів власності: від 25 лютого 2002 р. № 1700/дпс.
Методичні рекомендацій про планування, транспортне забезпечення та порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. – К.: 2003. – 111 с.
Методичні рекомендацій щодо планування і порядку проведення евакуації: затверджені Наказом МНС №44 від 07.09.2004 р.
Настанова про заходи органів, підрозділів внутрішніх справ, частин внутрішніх військ МВС України щодо розшуку і затримання озброєних та інших злочинців, які становлять підвищену суспільну небезпеку: Наказ МВС України № 230 від 24 квітня 1998 р.
Науково-практичний коментар до Закону України “Про міліцію”. –К., УАВД.–1995.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.А. Потебенька, В.Г. Гончаренка – К.: Форум, 2001. – 945 с.
Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія. – Д.: Вид-во Дніпроп. ун-ту, 2003.
Плішкін В.М.Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник.–К., 1999.
Порфирьев Б. Н. Государственное управление в чрезвычайных ситуациях: анализ методологии и проблемы организации. – М.: Наука, 1991. – 136 с.
Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. N 368
Про аварійно-рятувальні служби: Закон України від 14 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 4, ст. 25
Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим №1692 від 3.12.2005 р.: Указ Президента України // Іменем Закону від 16.12.2005 р.
Про вдосконалення організації і порядку проведення цільових оперативно–профілактичних операцій та комплексних оперативно-профілактичних відпрацювань: Наказ МВС України № 496 від 16 травня 2003 р.
Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7.03.2002р. // Відомості Верховної Ради. – 2002. – №32 – Ст. 225.
Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26.03.92 р. // Відомості Верховної Ради Ураїни. – № 29. – Ст. 397.
Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 16. – Ст. 115.
Про затвердження Інструкції про порядок переведення особового складу і підрозділів Міністерства внутрішніх справ України на посилений варіант оперативно-службової діяльності: Наказ МВС України від 22 березня 2006 р.
Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій: Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи №119 від 22.04.2003р.
Про затвердження настанови з організації роботи органу внутрішніх справ: Наказ МВС України № 495 від 15 червня 1999 р.
Про затвердження Настанови про дії органів, підрозділів, внутрішніх справ, з’єднань, вищих навчальних закладів МВС України з ліквідації масових заворушень: Наказ МВС України № 1345 від 11 листопада 2003 р.
Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2001 р. № 1432 // Офіційний Вісник України. – 2001 – №44 від 16.11.2001.
Про затвердження Положення про штаб з ліквідації надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1201// Урядовий кур'єр.–2002.–22 серпня.– № 156
Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України: Наказ МВС України № 404 від 28 липня 1994 р.
Про захист населення і територій від надзвичайних
Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Закон України від 8 червня 2000 р.// ВВР України.–2000.–№ 40.– Ст.337.
Про заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності чергової служби органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 485 від 18 серпня 1992 р.
Про зону надзвичайної екологічної ситуації: Закон України від 13 липня 2000 р. // ВВР України.–2000.–№42.–Ст.348.
Про карантин рослин: Закон України від 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 34. – Ст.352.
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію: Закон України від 21.10.93 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №44. – Ст. 410.
Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 06 квітня 2000 р. // ВВР України.–2000.–№28.
Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 06 квітня 2000 р. // ВВР України.–2000.–№28.
Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 588.
Про правові засади цивільного захисту // Відомості Верховної Ради України. ( 2004. ( №39. ( Ст.488.
Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05. 03. 98 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
Про службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 27. – Ст.382.
Про Цивільну оборону України: Закон України від 3 лютого 1993р. //ВВР України.– 1993.–№14.– Ст.124.











Навчальне видання

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА


Підручник


Колектив авторів











13PAGE 15


13PAGE 1412615
































Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 6 Заголовок 7 Заголовок 8 Заголовок 915

Приложенные файлы

  • doc 14695794
    Размер файла: 2 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий