ЗМІСТ


ЗМІСТ
 
Вступ
1. Загальна характеристика Озера Синевир............................................ 3
2. Екологічні особливості, фауна  та флора озера Синевир. Природоохоронні заходи....................................................................................... 5
3. Еколого-гідрологічний нарис озера Синевир……………………… 8
Висновки
Список використаних джерел
 
 
 
 
 
 
 
ВСТУП
Озеро Синевир – унікальне високогірне озеро Карпатських гір. Воно є найбільшим гірським озером в Україні та частиною створеного в 1989 році Національного природного парку «Синевир». Єдині повномасштабні гідроекологічні дослідження озера проводилися в 1982-1984 рр. групою вчених Інституту геології і геохімії горючих копалин АН УРСР під керівництвом д-ра геолого-мінералогічних В.В. Колодія.
Синевирське озеро розташоване в середньогірній частині Українських Карпат – Горганській Верховині. Водозбір озера знаходиться в басейні р. Тереблі. Тут добре розвинений гірський рельєф, але немає чітко виражених хребтів. Найвища точка басейну – гора Озерна (1495,6 м БС). Найнижча відповідає найнижчій відмітці котловини озера – приблизно 950 м БС. Загальна площа водозбору озера складає 2,23 км2.
До Синевирського озера впадають чотири основні потоки, які беруть початок на схилах гір Озерна, Красна і між горами Озерна і Кліва. Більша частина басейну (87,4%) вкрита лісом. Саме озеро Синевир займає 2,5% площі басейну.
Заболоченість водозбірного басейну 0,45% (близько 0,01 км2). Клімат району Синевирського озера формується в результаті складної взаємодії радіаційних умов, циркуляції атмосфери та гірського характеру підстилаючої поверхні. Найбільше сонячного тепла надходить сюди в липні, найменше – в грудні. Річне значення сумарної радіації на низовині майже на 16% більше, ніж в гірських районах.
 
1. Загальна характеристика Озера Синевир
Озеро Синевир є невеликим, але все ж найбільшим в Українських Карпатах за площею (близько 8 га під час повного наповнення) та об’ємом води (майже 400 тис. м3) озером.
Розташоване озеро в Верховинських Горганах у верхів’ї невеликої правої притоки р.Тереблі [4]. Контури його водозбору визначені вершинами гір Озерна (1495,6 м), Красна (1311,2 м) і Кліва (1228,0 м). Озеро розташоване на абсолютній висоті 972 м (дно – 950,4 м). Загальна площа водозбору – 2,29 млн. м2.
Улоговина Синевиру лежить у долині, що утворена чотирма потоками. Спочатку зливаються долини потоків 1 і 2, 3 і 4, а далі ці дві нові долини, розділені вузьким гребенем (найвища частина якого з’являється над рівнем води в озері у вигляді невеликого острова) також з’єднуються між собою перед дамбою.
Дамба, якою перегороджена долина Синевирського потоку, природна. Її площа становить 60,1 тис. м2, найбільша потужність акумулятивних нагромаджень близько 38 м, їхній об’єм – 847 тис. м3.
Сучасне дно озера є вторинним. Воно змінене акумулятивними, ерозійними процесами, що відбувалися тут протягом усього його існування. Головні постачальники уламкового матеріалу в озеро – потоки, що впадають у нього. Щорічно в озеро приноситься понад 19 м3 донних осадів. Усього за час існування озера в ньому нагромадилось близько 2000 тис. м3 донних відкладів.
 Утворилося 10–11 тис. років тому внаслідок гірських зсувів. Висота над рівнем моря: мінімальна – 989 м, максимальна – 1020 м; площа: 29 га. Озеро дало назву Національному природному парку «Синевир». Знаходиться серед ялинового лісу та живиться трьома гірськими потічками, замуленими в місцях впадіння в озеро. На цих ґрунтах формуються евтрофні трав’яні (лепешняково-хвощеві) болітця. Загалом в озері уже накопичилося за 2 млн. м3 донних відкладів. Вода з озера через підземні водоносні горизонти поступає в річку Теребля – один із витоків Дунаю. Озеро Синевир – це чарівна природа, національний символ Українських Карпат. Має велике еколого-освітнє значення.
Озеро Синевир розташоване на південних схилах Горган на висоті 989 м над рівнем моря. Озеро утворилося внаслідок обвалу скель і перекриття долини гірського потоку.
Залежно від наповненості площа озера складає 4,45–7,58 га, середня глибина – 8–10 м, найбільша глибина – 19–23,5 м, об’єм води – 350–460 тис. м3. Водозбірний басейн розташований на середньогірській частині Карпат на абсолютних позначках менше 1200 м у межиріччі Тереблі і Ріки площею 2,3 млн м2. Живлення відбувається за рахунок поверхневих і атмосферних вод. В озеро впадають три заболочені в місцях впадіння гірські потічки. Проточність та саморегуляція рівня води в озері забезпечується Синевирським протоком, що витікає за 350 м західніше озера з-під обвало-зсуву на рівні 913 м вище рівня води в морі і живить річку Теребля.
 
 
2. Екологічні особливості, фауна та флора Озера Синевир. Природоохоронні заходи.
 Озеро Синевир є екотопом давніх геологічних епох льодовикового походження, унікальним витвором природи. Плаваючо-водні рослинні ценози озера представлені різними видами рдесників – альпійського Potamogeton alpinus та кучерявого P. crispus, прибережно-водні – лепешняку плаваючого Glyceria fluitans, хвоща болотного Equisetum palustre, м’яти перцевої Mentha piperita. На трьох ділянках (у районі впадіння гірських потічків) озеро заболочується, утворюючи евтрофні болітця площею майже 2 га кожне.
Серед вологолюбних видів берегової флори угіддя реєструються види, занесені до Червоної книги України: баранець звичайний Huperzia selago, плаун річний Lycopodium annotinum, білоцвіт весняний Leucoum vernum, пальчатокорінники Траунштейнера Dactyllorhiza traunsteinerii, травневий D. majalis та плямистий D. maculata, лишайникоутворюючий гриб – лобарія легенеподібна Lobaria pulmonaria.
У межах озера знаходять корм такі птахи, як чапля сіра Ardea cinerea та занесені до Червоної книги України лелека чорний Ciconia nigra, пугач Bubo bubo і підорлик малий Aquila pomarina.
Рідкісними для фауни України є також види, що зустрічаються у прибережній смузі: плазуни – полоз лісовий Elaphe longissima і мідянка Coronella austriaca; земноводні – жаба прудка Rana dalmatina та саламандра плямиста Salamandra salamandra. В озері водяться такі види риб: форелі райдужна Salmo irideus, струмкова S. trutta m. fario та озерна S. trutta m. Lacustris та строкатоплавцевий C. poecilopus, гольян звичайний Phoxinus phoxinus, рідкісний для фауни України харіус європейський Thymallus thymallus. Вид раків Astacus astacus знаходиться у Червоному списку IUCN як вразливий.
 Територія угіддя  знаходиться у складі Національного  природного парку «Синевир» (40,696 га), створеного Постановою Уряду України від 05.01.1989 р. за № 7 і Наказом Міністерства лісової промисловості (зараз Державний комітет лісового господарства) України від 17.01.1989 р. за № 9. Менеджмент біорізноманіття здійснюється відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.) та Положення про Національний природний парк «Синевир» (2001 р.).
Природоохоронні заходи виконуються відповідно до Проекту організації території, охорони, використання та відтворення природних ресурсів Національного природного парку «Синевир», затвердженого наказом Мінекоресурсів України від 27.03.2003 р. за № 47/ДС.
Буде розроблено спеціальний менеджмент-план щодо ВБУ міжнародного значення. Щорічні наукові дослідження у рамках Літопису природи Національного природного парку «Синевир» здійснюються переважно науковими співробітниками заповідника та інституту-куратора – Ужгородського державного університету. У штаті національного природного парку – 7 наукових співробітників.
Провідними напрямками досліджень є моніторинг стану збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в рамках виконання щорічної програми Літопису природи, дослідження гідробіонтів і біорізноманіття судинних рослин, розробка природоохоронних заходів та рекомендацій, вивчення процесів відновлення деградованих екосистем.
Еколого-освітня діяльність здійснюється співробітниками Національного природного парку «Синевир», у складі адміністрації якого є відділ рекреації та еколого-освітньої діяльності, що нараховує 4 особи. У межах угіддя прокладено Синевирську екологічну стежку довжиною 4 км. При національному парку є музей екології.
Для школярів та студентів працює лісова школа, утримуються шкільні лісництва, проводиться літня польова практика для студентів. Видаються буклети, плакати, листівки. Діють громадське об’єднання «Синій Вир» і дитяче екологічне об’єднання «Паросток». Проводяться екскурсії для учнів та студентів.
 
3. ЕКОЛОГО-ГІДРОЛОГІЧНИЙ НАРИС ОЗЕРА СИНЕВИР
Радіаційні умови визначають особливості термічного режиму, але характер розподілу та річного ходу температури повітря і режим зволоження істотно залежать від загальної циркуляції атмосфери та топографічних факторів.
Річний хід температури повітря – континентальний. Найбільша кількість днів на рік з середньодобовою температурою в межах 10-15°С складає 80-83 дні.
Амплітуда середньомісячних температур, як один з показників континентальності клімату на Закарпатті, коливається від 20 до 24°С, із підняттям вгору зменшується. Абсолютні максимальні значення температури з висотою також зменшуються.
В теплу половину року температура падає приблизно на 1,1°С на кожні 100 м підйому. Тому середня температура липня в горах на абсолютних висотах 1000-1100 м знижується до 13-14°С. Взимку вертикальний температурний градієнт в 2-3 рази менший і зниження температури в горах відбувається повільніше.
Карпати є найбільш зволоженою територією України. За спостереженнями в Синевирській Поляні за рік випадає в середньому 1320 мм атмосферних опадів. В холодний період року (ХІ-ІІІ) їх випадає 420 мм, а в теплий (ІV-Х) – 900 мм.
Утворення стійкого снігового покриву в Карпатах спостерігається в кінці грудня. Максимальна тривалість його існування в горах 110 днів, середня висота – 50 см, максимальна – більше 90 см. Період весняного сніготанення триває близько 25 днів. На початку квітня сніговий покрив в горах сходить.
Котловина Синевирського озера має ерозійно-тектонічне походження. Вона утворилася в результаті обвалу, який заблокував долину приблизно у 1500 м на захід від р. Тереблі. Чотири струмки, які зараз живлять озеро, колись стікались в один потік та впадали в р. Тереблю. Котловина озера складається з двох продовгуватих западин, які простягаються з заходу на схід та розділені хребтом.
Найвища частина хребта більшу частину року височіє над водою у вигляді вузького острова.
Площа озера змінюється в залежності від рівня води в межах від 0,045 до 0,065 км2. Довжина озера, при площі 0,065 км2 становить 440 м, максимальна та середня ширина 320 та 143 м відповідно, максимальна глибина – 21,6 м, середня глибина – 6,26 м, об’єм водної маси – 0,407 млн. м3.
Вода в Синевирському озері належить до гідрокарбонатно-сульфатного типу.
Мінералізація води змінюється в залежності від його наповнення. Зміна мінералізації води озера пов’язана з його рівнем. Низькому рівню відповідає більш висока мінералізація, підвищеному – низька. Причиною цього є те, що високі рівні забезпечуються сильними зливами, які набагато підсилюють поверхневий стік. При цьому мінералізація води в притоках складає 60-100 мг/дм3. При низьких витратах потоків їх живлення здійснюється за рахунок більш мінералізованих підземних вод.
В цей період мінералізація води в потоках і озері збільшується до 127-230 мг/дм3.
Підраховано, що при збереженні сучасного режиму осадонакопичення для повного замулення Синевирського озера знадобиться 20 тис. років.
Вода з температурою 4°С опускається на дно, витісняючи наверх більш холодну воду. Остання, нагріваючись до 4°С опускається вниз, в результаті чого в інтервалі глибин 10-20 м і більше формується ізотермічний шар з температурою близькою до 4°С. З падінням температури повітря восени знижується і температура поверхневих шарів води і ізотерма 4°С зміщується вверх, нівелюється різниця між температурами за глибиною (осіння гомотермія). В момент утворення льодового покриву температура води на межі з льодом знижується до 0°С, тоді як в нижніх вона наближається до 4°С: формується обернена стратифікація. Навесні, внаслідок танення льоду температура води у верхніх шарах дещо знижується, а потім, із посиленням сонячної радіації підвищується. В результаті конвекції встановлюється весняна гомотермія, яка при подальшому нагріванні поверхні води змінюється літньою прямою стратифікацією.
Рівень води Синевирського озера, а отже площа його дзеркала та об’єм коливаються в досить широких межах. Так, його площа змінюється на 60%, об’єм води – на 35%. Значні коливання рівня спостерігаються як протягом року, так і за добу: зафіксовано добове підвищення рівня майже на 1 м.
Надходження води в озеро, його живлення відбувається завдяки атмосферним опадам, які випадають безпосередньо на його поверхню, чотирьом основним наземним притокам, тимчасовим водотокам, талим і підземним водам та конденсації атмосферних водяних парів на його поверхні. Частка живлення підземними водами незначна. До 35% опадів затримується кронами дерев та випаровується.
Витрати води із озера відбуваються внаслідок випаровування з поверхні та стоку. Останній перші 350 м здійснюється під греблею зсувом.
Наявні дані щодо складових водного балансу озера Синевир свідчать про те, що вирішальним компонентом прибуткової його частини є атмосферні опади.
Оскільки загальний притік води в озеро пропорційний кількості опадів, є можливість прослідкувати динаміку зовнішнього водообміну озера за багаторічний період.
В цілому, за показниками зовнішнього водообміну, озеро Синевир можна віднести до слабко проточних водойм. В Україні меншою проточністю характеризуються лише придунайські озера, лимани Причорномор’я та озера Полісся, в тому числі Шацькі. В останніх період водообміну складає 2-9 років. В той же час такі водойми, як заплавні озера Нижнього Дніпра, змінюють свої водні маси протягом 2-19 діб [18].
Наведене свідчить про вразливість озера Синевир до будь-якого антропогенного навантаження, яке пов’язане із забрудненням водних мас, донних ґрунтів і біоти. Всі консервативні забруднюючі речовини, які потрапляють в озеро, накопичуються у воді, донних відкладах та гідробіонтах і довгий час можуть бути учасниками внутрішньоводоймового кругообігу речовини та енергії у воді і трофічних ланцюгах.
 
Висновки
 Озеро Синевир є символом Українських Карпат і користується великою популярністю у населення. За 21 км від озера знаходиться музей лісосплаву, який сильно постраждав від повені восени 1998 р. і зараз відновлюється, а у селі Синевир (за 15 км від угіддя), де розташована адміністративна будівля Національного природного парку «Синевир», – музей природи, на базі якого створюється еколого-освітній центр парку.
На березі озера Синевир знаходиться туристський притулок на 12 місць та колиба (кафе), а на відстані 1 км розташований кемпінг. Щорічно озеро Синевир та Синевирську екологічну стежку відвідує близько 20 тис. осіб.
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.
География рекреационных систем.- М.: Наука. 1980.-220 с.
Голиков А. П.,  Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник.-К.: Либідь, 1996.-320 с.
Грищенко Ю.М. Основи заповідної справи. - Рівне: РДТУ, 2000.
Дмитриевский ІО. Д. Очерки социально-экономической географии: Развитие и проблемы.- Л.: Наука, 1990.- 163 с.
Демедюк М.С., Колодій В.В., Зденюк М.В. Умови утворення та вік Синевирського озера. // Доп. АН УССР. Сер. Б. Геол., хім. та біол. науки, 1985. – №11, С. 8–11.
Заповідники і національні природні парки України. – К.: Вища школа, 1999. – 230 с.
Екологічна енциклопедія / Ред. А.В. Толстоухов та ін. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2008. – Т. 3 – 472 с.
Кравців B.C., Євдокименко В.К., Габрель М.М., Копач М.В. Рекреаційна політика у Карпатському регіоні: принципи формування, шляхи реалізації. - Чернівці: Прут, 1995. - 72 с.
Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об’єктів природно-заповідного фонду України. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.
Мацола  З.І. Рекреаційні ресурси та їх економічна характеристика.    Ужгород. УжДУ, 1996.
Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів, 1997.
Мироненко  Н. С., И. Т. Твердохлебов. Рекреация. - М. 1980.
Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку / Матеріали між нар. наук.-практ. конференції. - Яремча, 2000.
Рутинський М.Й. Географія туризму України. Навчально-методичний посібник: Вид. 2-ге, переробл. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 160 с.
Стафійчук В.І. Рекреалогія. Навчальний посібник. - К. : Альтерпрес, 2006. - 264 с.
Товажнянський Л.Л., Солодкий В.Д., Масікевич Ю.Г. та ін. Заповідна справа. - Харків: НТУ «ХПІ», 2002.
Тимченко В. М. Экологическая гидрология водоемов Украины. – К.: Наук. думка, 2006. – 384 с.
Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. - Івано-Франківськ, 2001.
Царик Л., Чернюк Г. Природні рекреаційні ресурси. Методи оцінки і аналізу. - Тернопіль, 2001.

Приложенные файлы

  • docx 14714954
    Размер файла: 34 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий