Як вирощують печериці


МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
Кафедра біології
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ
з дисципліни «Нікологія»
на тему:
«Як вирощують печериці»
Виконала:
студентка групи 1ЖБХ
кафедра біології
Крисько Леся
Науковий керівник:
доцент Князюк О. В.
Вінниця - 2015
TOC \o "1-3" \h \z \u ВСТУП PAGEREF _Toc418878165 \h 3І. ЯК ВИРОЩУЮТЬ ПЕЧЕРИЦІ, КУЛЬТУРА ПЕЧЕРИЦЬ PAGEREF _Toc418878166 \h 41. КУЛЬТУРА ПЕЧЕРИЦЬ ТА ЇЇ РІЗНОВИДИ PAGEREF _Toc418878167 \h 42.ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ PAGEREF _Toc418878168 \h 9ІІ. ВИРОЩУВАННЯ І ОСОБЛИВОСТІ ГРИБІВ ГЛИВА PAGEREF _Toc418878169 \h 141. ЗНАЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ГРИБІВ ГЛИВА PAGEREF _Toc418878170 \h 142. СПОСОБИ ВИРОЩУВАННЯ: ІНТЕНСИВНИЙ ТА ЕКСТЕНСИВНИЙ PAGEREF _Toc418878172 \h 16ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ ПЛЕВРОТУ PAGEREF _Toc418878173 \h 211. ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЛЕВРОТУ PAGEREF _Toc418878174 \h 212. СПОСОБИ ВИРОЩУВАННЯ ПЛЕВРОТУ PAGEREF _Toc418878175 \h 22ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc418878176 \h 25ЛІТЕРАТУРА PAGEREF _Toc418878177 \h 26

ВСТУПГриби – поживний харчовий продукт, що є джерелом білків, мінеральних речовин і вітамінів. За складом гриби ближче усього стоять до овочів, однак містять більшу кількість білків. Найбільш багаті білками білі гриби, підосиновики, підберезовики, сморчки й опеньки. Вміст білків по-різному в капелюшку і ніжці (у капелюшку білків більше) і залежить від віку гриба (більше білка в грибів середнього віку). Амінокислотний склад грибів неоднаковий. Незамінні амінокислоти містяться в білих грибах, підберезовиках, маслюках, опеньках і ін. видах. Тому вони надзвичайно корисні для організму людини.
Саме тому тема дослідження є досить актуальною.
Наукова новизна досліджень полягає в визначенні умов інтенсивного вирощування грибів в ефективному використанні поживних елементів субстрату при оптимальному температурному режимі.
Метою даної роботи визначення способів вирощування таких видів грибів, як печериця, глива та плеврот в сучасних економічних та екологічних умовах в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
– дослідження способів вирощування грибів в Україні та за кордоном;
– характеристика технологічних властивостей сировини та їх користь;
– ознайомлення з відомими способами вирощування грибів та врахування всіх можливих нюансів;
– дізнатися особливості грибів;
– проведення дослідження процессу посіву, догляду і росту грибів;
– аналіз процессу росту, та способів оптимізація урожаю та забезпечення якості готової продукції.
І. ЯК ВИРОЩУЮТЬ ПЕЧЕРИЦІ, КУЛЬТУРА ПЕЧЕРИЦЬ1. КУЛЬТУРА ПЕЧЕРИЦЬ ТА ЇЇ РІЗНОВИДИПечериця (Agaricus, рос. шампиньон) — рід грибів, порядку Агарикальних, що містить як їстівні так і отруйні види, з більш ніж 300 видів по всьому світу. Російська назва «шампіньон» походить від фр. champignon, що означає просто «гриб». Розрізняють печерицю садову, їстівну, польову, звичайну, рудіючу отруйну та печериця темно-лускату отруйну.

Рис 1.Печериця садова
Печериця садова(рис.1), печериця двоспорова (Agaricus bisporus (J. Lange) Pil., Agaricus hortensis (Cke) Pil.) – їстівний базидіомікотовий гриб з родини агарикових – Agaricaceae. Культивується в більш ніж 70 країнах і є одним з найбільш часто і широко споживаних грибів у світі.
Шапка 4,5-8 см у діаметрі, товстощільном'ясиста, бурувато- або сірувато-коричнювато, горіхова, часто з червонуватим відтінком, притисненолуската, рідше гладенька, при підсиханні бурувата, коричнева. Ніжка дорівнює діаметру шапки або довша від нього, до основи потовщена або з бульбою. Кільце вузьке, біле, потім червонувато-сірувато-коричнювате, нестійке, зникав. Спори 4,5-6(7) Х 3,5-4,5 або 6-8,5(9) Х 4,6-6,8 мкм. М'якуш білий, щільний, при розрізуванні червонів, у сухих плодових тіл м'якуш червонувато-бежевий.
Зустрічається по всій Україні у степах, на пасовищах, на садибах, у садах; у липні – листопаді. Штучно культивується на угноєному ґрунті. Їстівний гриб. Використовують свіжим, про запас сушать.

Рис 2.Печериця їстівна
Печериця їстівна(рис. 2), печериця тротуарна (Agaricus bitorquis (Quél.) Sacc., Agaricus edulis (Vitt.) F. H. Moell et j. Schaeff, Psalliota bitorquis Quél.) З родини агарикових – Agaricaceae. Шапка 3-15 см у діаметрі, товстощільном'ясиста, куляста, згодом опуклорозпростерта, біла, брудно-біла, зрідка жовтувато- або коричнювато-біла, матова, у центрі з малопомітними притиснутими лусочками, До краю волокниста, з коркуватою шкіркою. Пластинки вільні, рожевуваті, брудно-рожеві, пізніше темно-коричневі. Спорова маса пурпурово-коричнева. Спори майже кулясті, 4-6 Х 4-6 мкм, гладенькі. Ніжка 2-10 Х 1,5-2,5 см, дуже щільна, кольору шапки, з подвійним, щільним кільцем здебільшого в нижній частині. М'якуш білий, дуже щільний, при розрізуванні на повітрі злегка рожевів, приємний на смак і запах. Зустрічається по всій Україні у садибах, у містах на тротуарах, у степах, на полях (на щільному ґрунті); у червні – жовтні. Добрий їстівний гриб. Використовують свіжим.

Рис 3. Печериця польова
Печериця польова (рис. 3) (Agaricus arvensis Schaeff. ex Secr., Psalliota arvensis (Schaeff. ex Secr.) Kumm.) Місцеві назви – стерниця, печериця царинка. З родини агарикових – Agaricaceae. Шапка 3-15(20) см у діаметрі, товстом'ясиста, напівкуляста, тупоконусоподібна або плоскорозпростерта, біла, жовтувата (при достиганні у центрі темніша), гола, шовковисто-блискуча, іноді дрібно-тонколуската, при натискуванні стає яскраво-жовтою. Пластинки вільні, білуваті, пізніше брудно-рожеві, з віком темно-коричневі. Спорова маса пурпурово-коричнева. Спори 6-8 Х 4-5 мкм, гладенькі. Ніжка 5-15(20) Х 1-3(6) см, біля основи часто бульбоподібно розширена, щільна, згодом з порожниною, біла, від дотику жовтіє, гола, з широким, подвійним білим, по краю жовтуватим кільцем. М'якуш білий, під шкіркою жовтуватий, у ніжці внизу жовтий, при розрізуванні на повітрі трохи жовтіє, з приємним смаком і запахом.
Зустрічається по всій Україні. Росте у листяних і хвойних лісах, на галявинах, уздовж доріг, у полезахисних смугах, парках, садах, на пасовищах. Збирають у червні – жовтні. Дуже добрий їстівний гриб. Використовують вареним, смаженим. Про запас сушать, засолюють, маринують.
Збираючи цей гриб, треба звертати увагу на запах м'якуша, щоб не взяти помилково печерицю рудіючу отруйну. Печерицю польову іноді збирачі грибів плутають з смертельно отруйними мухоморами – білим, білим смердючим та блідою поганкою.

Рис 4. Печериця звичайна
Печериця звичайна, печериця степова (Agaricus campestris L. ex Fr. Psalliota campestris (L. ex Fr.) Quél.) Місцеві назви стернівка, печірка. З родини агарикових – Agaricaceae. Шапка 4-8 (12) см у діаметрі, товстоніжном'ясиста, куляста, згодом опукло- або плоскорозпростерта, біла, брудно-біла, іноді з легким рожевуватим або коричнюватим відтінком, гола або з малопомітними притиснутими лусочками, блискуча, шовковиста. Пластинки вільні, рожевуваті, брудно-рожеві, пізніше темно-коричневі. Спорова маса пурпурово-коричнева. Спори 7-9(10) Х 5-6(7) мкм, гладенькі. Ніжка 3-6(8) Х 0,8-2 см, щільна, кольору шапки, з тонким нестійким кільцем. М'якуш ніжний, білий, при розрізуванні рожевіє, з приємним смаком і запахом.
Зустрічається по всій Україні: на луках, полях, у цілинних степах, групами. Збирають у червні – жовтні. У печериці звичайної виявлено антибіотики з широким спектром дії.
Замість печериці звичайної часом помилково збирають печерицю рудіючу отруйну та смертельно отруйні мухомори – білий смердючий і бліду поганку.

Рис 5. Печериця рудіюча отруйна
Печериця рудіюча отруйна (рис. 5) (Agaricus xanthodermus Gen.) З родини агарикових – Agaricaceae. Плодове тіло біле, брудно-біле, від дотику одразу жовтіє, м'якуш гриба має запах карболової кислоти. Шапка 5 – 8(12) см у діаметрі, напівсферична, згодом опукло- або плоскорозпростерта, гладенька, до краю луската, часто тріщинувата; при підсиханні коричнювато- або бурувато-сіра з білуватими плямами. Пластинки рожеві, з віком коричневі. Спорова маса коричнева. Спори 5 – 6(7 – 9) X (3)3 – 4,5(6) мкм. Ніжка дорівнює діаметру шапки або коротша, порожня, кольору шапки, біля основи жовта, гладенька. Кільце вузьке, товсте, повисле, біле, по краю жовтувате, нестійке. М'якуш шапки білий, бруднувато-білий, м'якуш ніжки – біля основи жовтуватий із запахом карболової кислоти, у сухих плодових тілах сіруватий з легким фіолетовим відтінком, при розрізанні на повітрі м'якуш ніжки жовтіє, а біля основи – стає помаранчевим.
Росте печериця рудіюча у липні – жовтні в садах, парках, на луках, в лісах на галявинах. Поширена всій Україні. Отруйний гриб, при вживанні спричиняє тяжке шлунково-кишкове захворювання. Природа отрути, властивої грибу, не з'ясована.
Використовують у народній медицині як джерело лікарських речовин.

Рис. 6 Печериця темно-луската отруйна
Печериця темно-луската отруйна(рис. 6) (Agaricus placomyces Peck., Agaricus meleagris (J. Schaeff.) Pil.) З родини агарикових – Agaricaceae. Шапка 5 – 10(12) см у діаметрі, м'ясиста, напівкуляста, дзвоникоподібна, згодом опукло- або плоскорозпростерта, сіра, коричнювато-сіра, густо-темнолуската, у центрі темніша, до краю світліша, суха. Пластинки вільні, широкі, білуваті, згодом лілувато-рожеві, з віком темно-коричневі. Спори 4 – 5 X 3 мкм. Ніжка 6 – 10(12) X 1 – 1,5 см, внизу з бульбою до 2,5 см у діаметрі, з порожниною, біла, біля основи жовта, гола, з широким білим кільцем. Ніжка і кільце від дотику жовтіють, пізніше коричневіють. М'якуш білий, у ніжці внизу жовтий, при розрізуванні жовтіє, потім коричневіє, з неприємним запахом.
Поширений у Лісостепу, Криму. Росте у листяних та мішаних лісах на вологих місцях, групами; у липні – вересні. Отруйний гриб, при вживанні в їжу спричиняє тяжке шлунково-кишкове захворювання.
2.ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯЗ 1955 року багато приміських господарств стали вирощувати гриби печериці. Вирощування шампіньйонів – справа для більшості нова.
Тому наводимо короткі відомості про цю культуру і більш докладно зупиняємося на способах її вирощування. Печериці вживають в різноманітному вигляді – вареними, смаженими, маринованими. З них готують різні соуси, вони служать сировиною для консервної промисловості.
Розмножуються печериці вегетативно – шляхом ділення клітин грибниці (міцелію), а також спорами. Грибниця – це підземна частина гриба, що складається з тонких білих нитчастих сплетень, що пронизують підготовлений органічний живильний грунт (субстрат). Подібно до коріння рослини, грибниця витягує з гною потрібні їй поживні речовини. Вона поступово розвивається, нитки її товщають, потім на них утворюються здуття, які з'являються на поверхні приготованих гребенів або грядок і при відомих умовах утворюють плодові тіла.
Печериці – рослина не зелена, вони можуть рости в абсолютній темряві. Прямі промені сонця надають печериці навіть негативну дію. Вирощувати печериці можна цілий рік – взимку та влітку. Великий досвід у виробництві печериць накопичений господарствами України. Багато з практики і досвіду грибоводів світу можна перейняти, звичайно, з урахуванням місцевих умов, і особливостями нашого господарства. Досвід грибоводів світу досить цікавий з агротехнічної точки зору. Вони твердо встановили, що вегетативне розмноження грибниці і використання її як посадкового матеріалу дає значно менший урожай, ніж посадка стерильної спорової грибниці (міцелії). Існують спеціальні лабораторії з виробництва стерильної спорової грибниці.
Слід надавати велике значення якісному складу поживного грунту (субстрату) для вирощування печериць. Для цього застосовують тільки кінський гній, притому від коней, яким згодовується овес і які утримуються на солом'яній підстилці. Зміст соломи в кінському гної доходить до 70%. Солома надає гною рихлість, підсилює проникнення в нього повітря. Дослідами Науково-дослідного інституту овочевого господарства РРФСР встановлено, що додавання до гною будинкового сміття або тирси знижує урожай печериць на 25-40%. На соломистом кінському гної урожай досягає 4 кілограмів з квадратного метра, на змішаному гної-1,8 кілограма. Як бачимо, кращим поживним ґрунтом для вирощування печериць, звичайно, служить соломистий кінський гній. Проте вже зараз виявлено, що надбавка до гною з тирсою різних мінеральних добрив покращує його поживні достоїнства. Підготовлений соломистий кінський гній перебивають і укладають в пухкі штабелі висотою 80-100 сантиметрів.
При першій перебивці грибівники вносять по 2-3 кілограми сульфату амонію на тонну гною. Через кілька днів гній починає розігріватися. При цьому він стерилізується і в ньому гинуть всі грибки, які без стерилізації могли б рости разом з печерицями. Після першої перебивки роблять другу. Якщо гній недостатньо вологий, в нього додають трохи води з лійки або шланга. Перебивки роблять так, щоб гній з країв штабеля потрапив в середину, а з середини на краю. Через тиждень роблять третю перебивання і додають на тонну гною 2-3 кілограми суперфосфату. Якщо гній все ще не готовий, роблять четверте перебивання. Готовність гною до набивання угорські грибівники визначають так. Зі штабеля беруть пучок гною і скручують. Якщо соломистые частини пучка не розриваються, а при його стисканні долоня брудниться, то гній не готовий і вимагає перебивки. Якщо ж при скручуванні солома легко розривається і долоня не брудниться, гній до набивання готовий. Вологість добре підготовленого гною - близько 65% від загальної ваги. При такій вологості гній не виділяє крапель вологи при стисканні в руці.
Якщо застосовується гній від коней, які перебували на підстилці з тирси, або змішаний гній, кількість процедур, як показала практика, збільшується і підготовка гною затягується. У цьому випадку збільшують добавку мінеральних добрив. Перед набиванням шампіньонниць їх ретельно дезинфікують. Грибівники культуру печериць ведуть не на грядах, а на гребенях, причому їх дані не говорять про велику перевагу такого способу перед грядами. Гребені вони роблять таким чином: готовий до набивання гній закладають у форму – носилки з трьома коритами глибиною 20 сантиметрів. Коритця всередині оббиті гладким нержавіючим металевим листом. У цій формі гній втоптують, а потім переносять до місця закладки гребенів, перевертають носилки догори дном так, щоб край укладеного раніше гребеня зімкнувся з знову сформованим.
Посадку грибів проводять так: циліндричні брикети спорової грибниці надходять в господарство розрізаними вздовж на чотири довгасті частини. При посадці такої грибниці відщипують від сегмента невеликий шматочок розміром 3-4 сантиметри, вагою 5 грамів та розкладають ці шматочки по поверхні грядки в шаховому порядку, на відстані 25 сантиметрів один від іншого. Потім на місці, де покладено шматочок грибниці, піднімають шар товщиною 5 сантиметрів і закладають під нього шматочок грибниці і тут же щільно прикривають його піднесеним шаром гною – цим закінчується посадка. Через 10-12 днів після посадки проводять перевірку приживлюваності грибниці. Якщо на місці посадки утворилася густа мережа білих ниток, схожих на "сивий гній", то приживлюваність можна вважати хорошою. Якщо ж нитки грибниці рідкі і короткі, то приживлюваність вважають слабкою.
Печериці утворюються і потім ростуть на поверхні гною. Для цього, однак, потрібно, щоб поверхня була достатньо вологою. На підсохлій поверхні гною плодові тіла не утворюються. Ось чому поверхню гною обов'язково вкривають невеликим шаром спеціального матеріалу, що не дає гною підсихати. Також покривають гребені грубозернистим вапняним піском, який видобувається в спеціальних кар'єрах. Пісок не містить поживних речовин, але це і не потрібно. Зате вапняне покриття є, можна сказати, стерильним і добре утримує вологу. Воно кілька гігроскопічне, а тому як би автоматично підтримує більш рівну вологість і добре пропускає повітря.
Наші грибівники в якості покриття гною застосовують легкий суглинний грунт з великим вмістом у ній перегною. Такий грунт кращий за інші, але він не стерильний і по своїм фізичним властивостям є гіршим покриттям, що застосовується. Зовсім непридатні для покриття гною важкі глинисті ґрунти, легко сплывающиеся після поливу і утворюють непроникну кірку.
Покривають поверхню гною приблизно через два тижні після посадки грибниці, коли її нові нитки розростуться в сторони на 3-5 сантиметрів. Перед цим поверхню гнойового ґрунту добре вирівнюють, щоб на ньому не було ні горбів, ні западин. Матеріал для покриття повинен бути сухим і добре просіяним. Угорські грибівники закривають гнойові гребені рівним шаром вапняного піску товщиною 2 сантиметри.
Культура печериць вимагає рівної, постійної температури. Краща температура повітря для вирощування печериць як вдень, так і вночі - 14-16 градусів, температура гною - 18 градусів. При більш високій температурі у печериць сильно розвивається ніжка, і вони втрачають свою якість. При зниженій температурі період вирощування грибів затягується до п'яти місяців, тоді як при нормальній триває три місяці, причому врожай грибів за три місяці може бути більше, ніж за п'ять. Нормальна вологість повітря шампиньоннице - 80-85 %.

Гриби збирають регулярно, не даючи їм зростати. При прибиранні гриби не висмикують, а підкручують ніжки навколо осі і обережно відокремлюють від грибниці. Неправильне зняття гриба призводить до пошкодження ще не розвилися молодих плодових тіл – майбутніх грибів. Після зняття очищають п'яту ніжки гриба від шматочків грунту, яку збирають в якусь тару і видаляють з приміщення. Зняті гриби встановлюють в ящики головкою догори.
Після закінчення чергового збору грибів всі місця, де вони були зняті, засипають таким же свіжим вологим матеріалом, який був застосований для покриття гною. В зарубіжній практиці останнім часом широко застосовується ящиковий спосіб вирощування печериць. Виготовляють ящики завдовжки 120 сантиметрів, шириною 60 і висотою 15-20 сантиметрів, причому короткі бічні сторони (60-сантиметрові) роблять на б сантиметрів вище довгих (120-сантиметрових). Такі ящики набивають гноєм і ставлять у штабелі один на інший в кілька рядів, але в шаховому порядку.
ІІ. ВИРОЩУВАННЯ І ОСОБЛИВОСТІ ГРИБІВ ГЛИВА1. ЗНАЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ГРИБІВ ГЛИВАРис. 7 Глива
Глива (рис. 7) чи Pleurotus ostreatus поширений їстівний гриб. Вперше його почали культивувати в Німеччині під час Першої Світової Війни. Гливою поповнювали запаси провіанту німецького війська. Зараз її активно вирощують в комерційних цілях по всьому світу. Проте, першим задокументував культивування гливи Ф.Кауферт.
Попит населення на гливу постійно зростає, і задовольняється він не повною мірою. Проаналізувавши ситуацію, наше підприємство приступило до вирощування грибів глива. Так чому все-таки глива? Перевагами гливи перед іншими культивованими їстівними грибами є:
- висока швидкість росту міцелію;
- здатність засвоювати найрізноманітніші рослинні відходи (солому злаків, качани і стебла кукурудзи, макуха олійних культур, відходи бавовника, тирса та ін);
- відносна простота технології вирощування, виключає тривалий процес підготовки субстрату і необхідність використання покривної грунту (як це потрібно для печериці);
- стійкість до багатьох грибних хвороб;
- можливість використання субстрату після збору грибів як добрива або кормової добавки;
- здатність переносити тривале зберігання і транспортування;
- зберігає товарний вигляд, високі смакові та поживні властивості.  Культивований вид глива звичайна або устрична містить в плодових тілах до 35% білка на суху масу. Біологічна цінність білка знаходиться на рівні білка бобових культур і перевищує зерно за змістом таких цінних і незамінних амінокислот, як лізин, трінтофан та інші. Високий вміст до 7-8% мінеральних елементів, основну частку яких становить калій, фосфор, а також залізо, кобальт та інші мікроелементи, важливі для збалансованого харчування людини. Плодові тіла гливи містять весь комплекс вітамінів групи В. За деякими з них - біотину (В-6), ніоліну (РР) - вони не поступаються дріжджам і трохи перевищують яйця, молоко і багато овочів. Ці гриби містять також вітаміни С, Д-2, 4Е, незамінні для людини ненасичені ефірні кислоти і цілий ряд біологічно активних речовин, що сприяють зниженню вмісту холестерину в крові і володіють антисклеротичну дію. Цей гриб самою своєю природою захищений від накопичення шкідливих елементів з навколишнього середовища, т. к. має механізм відторгнення отруйних речовин. Тому практично не містить пестицидів, нітратів, солей важких металів. У природних умовах глива росте на пнях і деревах листяних порід - тополі, осиці, буку. На відміну від інших грибів глива добре переносить заморозки. Плодові тіла гливи ростуть групами, один над іншим. Капелюшок 3-30 см в діаметрі, раковина вухо-, язиковідние, гладка, гола, темно-або светлоокрашенная в сірий, коричневий, коричневий, часто з більш-менш сизуватим відтінком. Ніжка розташована збоку, циліндрична, волосістопушенная біла або бура, іноді відсутній. Пластинки спускаються на ніжку, часті, білі. М'якоть біла з приємним грибним запахом. Плодові тіла гливи можна заготовлювати про запас шляхом соління, маринування, приготування грибного порошку і т.д.
2. СПОСОБИ ВИРОЩУВАННЯ: ІНТЕНСИВНИЙ ТА ЕКСТЕНСИВНИЙ
Для вирощування гливи екстенсивним методом можна використовувати низькосортну деревину тих порід, на яких цей гриб росте в природі. Довгі колоди розпилюють на бруски довжиною 30-40 см і протягом тижня вимочують у воді. Свіжозрубану деревину вимочувати не обов'язково. Вологість деревини повинна бути не менше 80-90%, діаметр брусків повинен бути не менше 25 см. Наступною важливою операцією є зараження брусків грибницею гливи. Існує безліч різних способів внесення грибниці, ось деякі з них: 1) після вимочування бруски встановлюють один на одного в кілька ярусів, на торець кожного бруска насипають 100-150 г грибниці. Для того щоб бруски не пересихали, їх обертають поліетиленовою плівкою, а верхній ряд посипають вологою тирсою або соломою;2) у бруску просвердлюють або надпилюють отвори, в які вносять міцелій, зверху отвори затикають мохом або заклеюють клейкою стрічкою; 3) від бруска відпилюють диск товщиною 1,5-2 см, на торець поміщають грибницю, а диск прибивають цвяхами.  Способи, внесення грибниці.  Після внесення грибниці бруски встановлюють в приміщення з температурою 15-20 град. С (сарай або пустує влітку погріб). Щоб бруски не пересихали, їх періодично збризкують водою. Для створення сприятливого мікроклімату бруски накривають перфорованої поліетиленовою плівкою.  Заростають бруски 2-2,5 місяці. Якщо в виростном приміщенні постійно підтримувати високу вологість повітря, на поверхні брусків з'явиться білий пухнастий наліт повітряного міцелію. Після закінчення зазначеного терміну бруски встановлюють на постійне місце, це може бути затінений ділянку в саду. Бруски на 2/3 закопують, щоб перешкоджати їх пересихання та сприяти підвищенню врожаю. Якщо стоїть суха погода, проводять полив. Гриби з'являються, коли встановиться температура 8-14 град. С і пройдуть дощі, тобто у вересні-жовтні.  Урожайність гливи на брусках залежить від розмірів і ваги брусків і від породи дерев, на яких вирощують цей гриб. Так, при культивуванні гливи на твердолистяних породах (бук, дуб) її врожайність становить 19-20 кг з центнера деревини, з м'яколистяних порід (тополя, вільха, верба) врожайність нижче - 12-15 кг з центнера. Максимальний урожай зазвичай отримують на третій рік.  Крім вирощування гливи у відкритому грунті, в зимовий час її можна культивувати в теплицях і інших опалювальних приміщеннях. Підтримуючи вологість 85-90% і регулярно провітрюючи приміщення, можна збирати урожай аж до квітня-травня.  Екстенсивний спосіб вирощування гливи простий, дешевий, зручний для лісгоспів, що мають велику кількість деревних відходів різних листяних порід дерев, а також для садівників-любителів, сільських жителів, що мають присадибні ділянки. Хоча збір врожаю носить сезонний характер, даний метод має свої переваги: ​​ефективно використовуються відходи деревини, зазвичай не знаходять застосування в деревопереробної та інших галузях промисловості; не вимагаються великі капіталовкладення і витрати електроенергії, так як для вирощування гливи цим методом немає необхідності в спеціальних приміщеннях, складних процедурах підготовки субстрату. Отримання гливи відбувається з безвідходної технології.  Вирощування гливи інтенсивним способом в спеціально обладнаних приміщеннях з регульованими умовами мікроклімату має ряд переваг перед екстенсивним, а саме: процес виробництва плодових тіл може відбуватися протягом усього року. Урожайність при інтенсивному способі більш висока і стабільна завдяки створенню оптимальних умов для росту грибниці і плодоношення: використовуються більш різноманітні субстрати, у зв'язку з термообробкою (стерилізація, пастеризація); більш короткий технологічний цикл; можлива автоматизація виробничих процесів.  Сучасна вешенніца включає в себе наступні приміщення: майданчик для різання субстрату, ємність для замочування, камеру для ферментації або термообробки субстрату, приміщення для росту і плодоношення гливи, холодильні камери для зберіганням зібраних грибів.  Щоб вирощувати гливу, потрібно підготувати субстрат, а коли він охолоне до кімнатної температури, можна приступаюти до внесення грибниці. Ні в якому разі не варто починати інокулюють при температурі субстрату вище 30 град. С - грибниця може загинути. Міцелій гливи може витримувати температуру і вище 30 град. С, але тільки протягом дуже нетривалого часу. Оптимальне значення рН для зростання гливи - 5-6, а вологості - 70-85%. Посівний міцелій вноситься або пошарово, або рівномірно перемішується з субстратом. Грибницю вносять відносно 3-5% до маси субстрату. Субстрат з міцелієм поміщають у пластмасові ящики, поліетиленові мішки або спеціальні контейнери і форми.  При заповненні ємностей субстратом кінці плівки зав'язують. Для газообміну в плівці проробляють отвори. Якщо субстрат перезволожений, надлишок вологи накопичується внизу мішків. Щоб уникнути небажаних процесів, надрізають куточки мішків, в яких зібралася рідина. Різні форми, застосовувані при культивуванні гливи  У деяких господарствах для додання субстрату необхідної форми використовують ковзаючу опалубку. З заінокулірованного субстрату роблять стінки заввишки 2 метри, шириною 25-30 см і довільної довжини.Створення стінок з заінокулірованного субстрату за допомогою ковзної опалубки: 1 - субстрат, 2 - змінна опалубка, 3 - металева арматура, 4 - поліетиленова плівка. 
По закінченні "будівництва" опалубку прибирають, а отримані стіни з соломи обертають поліетиленовою плівкою. Товщина субстрату не повинна перевищувати 30 см, інакше може статися перегрів і міцелій загине.  Для вирощування гливи підходять всі приміщення, які підходять для печериці, проте на відміну від печериці глива вимагає природного або штучного освітлення. Потрібно сказати, що поширені сьогодні штами (в першу чергу НК 35) не плодоносять при температурі вище 25 град. С, тому прості термостійкі поліетиленові теплиці використовують тільки для весняного або осіннього вирощування. Для пророщування при можливості використовують масивні цегляні приміщення. Пророщування і плодоношення можуть відбуватися в одному або в різних приміщеннях. Взимку це може бути доцільно тоді, коли в приміщенні для пророщування блоки розміщують на полицях, економлячи таким чином на опаленні, так як міцелій виділяє значну кількість тепла. На кожен м 2 приміщення розміщують до 200 кг субстрату, застосовуючи мінімальну опалення, потреба в якому виникає тільки в перші дні пророщування. При цьому краще вирощувати в масивному прохолодному приміщенні, тому що якщо при пророщування ми не зможемо підтримати температуру всередині блоків нижче 28 град. С, то міцелій може загинути, заразитися цвіллю.  Від появи зачатків плодових тіл до збору врожаю гливи проходить близько тижня, за цей час крихітні точки і горбки встигають перетворитися на цілком розвинений красивий гриб. Глива звичайна росте з паростками. У кожному з них знаходяться гриби різних розмірів, але не слід чекати, коли дрібніші наздоженуть більші. Зрізати слід весь зросток відразу. Плодоношення у гливи проходить хвилями, причому на першу хвилю припадає близько 70% усього врожаю, на другу хвилю - 20-25% і на третьому - 5-10%. Зазвичай обмежуються збором перших двох хвиль, часовий інтервал між якими становлять півтора-два тижні. Таким чином, технологічний цикл займає в середньому 2-2,5 місяці. Плодові тіла гливи ростуть чистими, без прилип бруду і сміття. Їх зрізають ножем і укладають в ємності, в яких гриб буде транспортуватися до місця реалізації. Це можуть бути кошики, коробки, ящики.ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ ПЛЕВРОТУ1. ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЛЕВРОТУ
Рис. 7 Плеврот черепичастий
Плеврот черепи частий(рис. 7) (Pleurotus ostreatus (Jacq. ex Fr.) Kumm.) (місцеві назви – глива, дублянка) – їстівний гриб родини плевротових – Pleurotaceae.
Шапка 3-10 (15) см у діаметрі, опукло- або увігнуторозпростерта, лійкоподібна, черепашкоподібна, віялоподібна, білувата, сірувата, попелясто-сіра або зеленувато-сіра, бура, фіолетовокоричнева або червонувато-коричнева, синювато-чорнувата, іноді вицвітає до вохряної або жовтуватої, гола, волога. Пластинки вузькі, низько спускаються на ніжку, білуваті, сіруваті. Спорова маса біла або лілувата. Спори 8-11(13) Х 3-4 мкм, гладенькі. Ніжка 1-4 Х 1-3 см, здебільшого ексцентрична, іноді бічна або майже відсутня, щільна, біла, іноді згодом коричневіє, внизу волосисто-щетиниста. М'якуш білий, пружний, з приємним смаком і запахом.
Зустрічається по всій Україні. Росте групами на стовбурах листяних, зрідка хвойних дерев. Збирають у вересні — жовтні. Їстівний гриб. Вживають у їжу лише молоді гриби, бо старі плодові тіла жорсткі. Використовують вареним, смаженим і сушеним.
2. СПОСОБИ ВИРОЩУВАННЯ ПЛЕВРОТУДля початку роботи необхідно заготовити субстрат (лушпиння соняшнику, тирсу листяних порід дерев). Субстрат повинен відповідати наступним критеріям якості.
Лушпиння соняшнику повинне мати:
свіжий запах соняшнику;
відсутність сторонніх домішок;
вологість не вище 30%
Для приготування одного грибного блоку (при використанні поліетиленового мішка 350 х 750 мм) необхідно 25 літрів (2,5 відер) сухого субстрата. Субстрат слід зберігати в сухому приміщенні в поліпропіленових мішках.
Для створення грибних грядок необхідні поліетиленові мішки (350 х 750 мм). Їх потрібно купувати в кількості, яка необхідна для площі приміщення, призначеної для вирощування вешенки. Попередньої обробки мішки не вимагають.
Міцелій купують по потребі . На створення одного грибного блоку (один мішок) потрібно 150-200 гр міцелію. Термін зберігання міцелію при температурі від +20 градусів С до 24 градусів С - 24 години, від +15 градусів С до18 градусів С - 3 дні. від 0 до +2 градусів С - 2 тижні, від -2 до 0 градусів С - 1 місяць
Активатори або стимулятори росту (органічні добавки), які можуть використовуватися при вирощуванні вешенки слід застосовувати відповідно до рекомендацій виробників. Такого роду добавки підвищують врожайність до 30 відсотків і значно скорочують цикл вирощування. Порошкоподібні активатори вносяться зазвичай на етапі обробки субстрата, а рідкі - безпосередньо перед інокуляцією (засівом) міцелія.
У необхідну кількість субстрату додають "біоактиватор" в кількості 1-2 відсотка від маси або, при його відсутності, гашене вапно в кількості 1% і зерновідходи 5-10 відсотка від маси і перемішують. Суху суміш поміщають в тканий полипропиленовый мішок і зав'язують його.
- Поліпропіленові мішки з органічним субстратом занурюємо у відповідну за розміром ємність, яка утримує воду. Пастеризацію (замочування) проводимо гарячою водою (+б5°-70°С) . Вода повинна повністю покривати субстрат. Після 2,5-3 годин замочування мішки витягують і протягом 8-10 годин даємо воді стекти, субстрату охолонути до температури +20-26 градусів С. Досягши цієї температури субстрата можна приступити до процесу інокуляції (засіву) міцелія. Готовий зволожений субстрат легко розсипається і не прилипає до рук.
Посів проводять дві люди. Один тримає новий чистий поліетиленовий мішок, інший висипає в мішок пастеризований субстрат, додаючи в нього і ретельно перемішуючи необхідну кількість міцелія в кількості 2-2,5%(150-180 гр на 1 грибний блок - 7-8 кг субстрата). Засипаючи пастеризований субстрат і перемішуючи його з міцелієм, втрамбовують вміст мішка рукою (щільність субстрата збільшуємо приблизно в 1,5 рази) так, щоб не залишалося порожнеч (особливо в нижніх кутах мішка).
Після посіву горловину мішка, зав'язують шпагатом.

Грибні блоки встановлюються вертикально. Відстань між ними до 10 см. Міцелій проростає при температурі в приміщенні від +16° до +22°С. У цей період найважливішим чинником є температурний режим і наявність свіжого повітря. Освітлення періодичне, полив не потрібний.
Через 1-2 дні після інокуляції на поверхні субстрата в грибному блоці з'являються яскраво виражені білі плями. При нормальному розвитку міцелію температура усередині грибних блоків на 4°-6°С вища за температуру в приміщенні. Оптимальна температура в грибному блоці +24° +26°С. При підвищенні температури усередині субстрата до +29°С і вище терміново слід охолоджувати приміщення (провітрювання, протяг, посилена вентиляція).
На 5 - 8-й день поверхня субстрата набуває світло-коричневого забарвлення. Температура в субстраті на 1, 2°С вище за температуру навколишнього середовища. На 10 - 12-й день пронизаний міцелієм субстрат перетворюється на щільний, білого кольору гомогенний блок.
В області прорізу "природно" формується перепад по вологості, повітрообміну, температурі і освітленості, які різко прискорюють процеси дозрівання міцелія і формування примордій (осередків плодоносіння). В результаті цього плодоносіння (поява і розвиток плодових тіл) починається приблизно через 14-16 днів після посіву (інокуляції).
Після збору першого урожаю наступна хвиля плодоносіння починається через 7-10 днів. При дотриманні мікрокліматичних параметрів врожайність складає до 40% від ваги органічного субстрата.
ВИСНОВКИВ сучасних умовах в промислових масштабах вирощується близько 10 видів їстівних шапкових грибів. Штучне вирощування більшості дикорослих грибів утруднено через те, що вони є мікоризоутворюючими. Успішному розведенню піддаються лише ті гриби, які не утворюють мікоризу з живими рослинами. Серед них печериця, плеврот або глива звичайна. Ці гриби добре ростуть і розвиваються на відмерлих рослинних залишках (на пеньках, листяному опаді, лісовій чи трав'яній підстилці, соломі). При штучному вирощуванні грибів ми отримуємо екологічно чисті, високоврожайні продукти з високими лікувальними властивостями.
Такі гриби як плеврот та печериця культивуються круглорічно за інтенсивного способу вирощування з використанням субстратів з ряду целюлозо - і лігніновмісних відходів сільського господарства. Традиційним субстратом для вирощування плодовитих тіл грибів є солома злакових та зернобобових культур. Після вирощування грибів даний субстрат використовується як органічне добриво.
В період росту грибниці і утворення плодових тіл гливи звичайної та печериці двоспорової оптимальна температура повітря в теплиці повинна складати 22-24оС.
ЛІТЕРАТУРА1. Вдовенко С.А. Вирощування їстівних грибів: навч. посібн. / С.А. Вдо-
венко. – 2011. – 135 с.
2. Голуб Г.А. Агропромислове виробництво їстівних грибів. Механіко-
технологічні основи. – К. : Аграрна наука. – 2007. – 332 с.
3. Голуб Г.А. Технологічний процес виробництва компостів на основі
пташиного посліду та соломи. – К. : Науковий світ, 2003. – 23 с.
4. Голуб Г.А. Технологічний процес виробництва печериці з використанням
пристосованих приміщень. – К. : Науковий світ, 2007. – 24 с.
5. Грибы и грибоводство / Авт.-сост. П.А.Сичев, Н.П.Ткаченко / под. ред.
П.А.Сичева. – Д. : Изд. Сталкер, 2003. – 512 с.
6. Дудка И. А. Культивирование съедобных грибов / И А. Дудка, Н. А. Бисько, В. Т. Билай. – К.:Урожай, 1992. – 160с.
7. Дудка И. А. Вешенка обыкновенная / И А. Дудка, В. В. Шепа , С. П. Вассер. – К.: Наук. Думка, 1996. – 110с.
8. Тишенков А. Д. Как повысить урожайность вешенки / А. Д. Тишенков // Школа грибоводства. - №3. – 2007. – с. 10-15.
9. Шалашова Н.Б. Культивирование съедобных грибов : пособие для
садоводов-любителей. / Н.Б.Шалашова. – М. : Изд. “Ниола-Пресс”, Изд. Дом
“ЮНИОН-паблик”. – 2007. – 208 с.
10. Вирощування екологічно чистої продукції рослинництва /
[Е. Г. Детодюк, В. Ф. Сайко, М. С. Корнійчук та ін.] – К. : Урожай, 1992. –
320 с.
11. Грибы на грядке / А.И. Морозов. – М. : ООО “Изд.АСТ”; Донецк :
Сталкер, 2003. – 172 с.
12. Выращивание шампиньонов / Морозов А.И. – М. : ООО “Изд. АСТ”;
Донецк : Сталкер, 2003. – 46 с

Приложенные файлы

  • docx 14715075
    Размер файла: 1 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий