Максименко Загальна психологія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МАКІЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
Л.Л. Макарова В.М. Синельніков
ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів, які навчаються
за спеціальністю "Психологія"

КИЇВ-2005


УДК 159. 9 (075.8) ББК88я73 М64
Гриф надано Мінистерством освіти і науки України (Лист №14/18.2-1179 від 02.06.2004 р.).
Рецензенти:
Любчук О.К. кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецької державної академії управління,
Тимошко Г.В. кандидат психологічних наук та доцент кафедри філософії та економічної теорії Донбаської державної академії будівництва та архітектури.
Макарова Л.Л., Синельніков В.М.
М 64 Загальна психологія: методичні розробки семінарських занять: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2005. -200 с.
ISВN 966-364-018-9
Методичні рекомендації до проведення семінарських занять містять номер та назву теми семінарського заняття, план, методичні вказівки, основні поняття, літературу, тематику повідомлень і рефератів, контрольні питання і завдання для самостійної роботи та тестового контролю.
УДК 159. 9 (075.8) ІЗВИ 966-364-018-9 ББК88я73
© Макарова Л.Л., Синельніков В.М., 2005 © Центр навчальної літератури, 2005.






























ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА
Вміння студентів організувати самостійну роботу в навчанні є основною умовою глибинного засвоєння знань учбового предмета та вміння творчо їх застосовувати на практиці.
Учбові завдання повинні бути чітко сплановані на весь період навчання. Систематичне виконання учбових завдань відповідно плану, подолання труднощів, які можуть виникнути при цьому, є необхідною умовою успішної роботи студента.
Важливу роль при цьому відіграє культура розумової праці студента, його дисциплінованість та організованість, працьовитість та точність виконання учбових завдань.
Навчання буде ефективним тільки тоді, коли студент засвоює знання усвідомлено, а не переписує чужі конспекти та списує виконані іншими учбові завдання.
Робота студента під час вивчення курсу психології складається зі слухання лекцій та самостійної роботи в міжсесійний період, що спрямована на підготовку до семінарських занять та іспитів.
Ефективність слухання курсу лекцій значною мірою залежить від активності та самостійності студента, які повинні проявлятися не тільки в тому, щоб конспектувати зміст лекцій, а головне, у тому, щоб усвідомити систему психологічних наук, що є основною умовою правильного сприйняття та засвоєння знань з психології.
Активність і самостійність на лекції забезпечуються відповідною підготовкою студента, яка заключається в повторенні змісту попередньої лекції, відновлені в пам'яті того, що безпосередньо стосується змісту нової лекції.
План лекції та основні положення необхідно записувати. Конспектувати треба тільки провідні думки, визначення, поняття, терміни та розкриття їх сутності, кількісні показники та інший фактичний матеріал.
Деякі питання, терміни, положення, які розглядаються на лекції, студент може не зрозуміти. Цей матеріал треба спеціально помітити, щоб спитати про нього у лектора чи вияснити самому за допомогою підручника або словників та енциклопедій.
Робота по вивченню рекомендованої літератури є основним видом підготовки студентів до семінарських занять та іспитів. Конспект курсу лекцій не може замінити підручник, скільки в лекціях немає можливості викладати весь курс психології в повному обсязі.
Однак і добросовісне вивчення, й конспектування підручника не дають повного об'єма знань, відповідних навчальній програмі. Поряд із розгляданням вказаних джерел важливо усвідомлено опрацювати рекомендовану літературу.
Працюючи з підручником та рекомендованою літературою, студенту важливо користуватися вимогами програми курсу психології. Це дає можливість ясно усвідомити обсяг знань з кожної теми та уявити систему курсу психології, послідовність розділів та тем.
Вивчаючи тему за книгою, важливо піклуватися про усвідомлене засвоєння змісту.
Щоб зрозуміти матеріал, перше сприйняття розділу чи параграфу повинно бути спрямовано на виділення в ньому провідної, центральної думки. Важливо прослідкувати, як вона розвивається та обґрунтовується. Після цього учбовий матеріал розбивається на закінчені за смислом частини й кожна частина поділяється на глави (виділяється головна частина думки). Назви частин тексту у своїй сукупності складають план розділу чи параграфу, що вивчається, який може послужити основою для складання конспекту. Конспектувати необхідно тільки після того, коли матеріал до кінця усвідомлений, зрозумілий. Конспект має бути скороченим. Записувати рекомендується основну думку, а також невідомі студенту способи обґрунтування, визначення, розкриття термінології та понять. В окремих випадках конспект може являти собою тільки план та скорочені тези опрацьованого матеріалу. Стислий конспект, в якому фіксуються тільки найсуттєвіші з тем, є результатом напруженої розумової роботи студента над змістом книги. Законспектований таким чином навчальний матеріал засвоюється найбільш повно та міцно. Конспектувати посібник та рекомендовану літературу доцільно у тому ж зошиті, в якому записані лекції. Це дозволяє співставити матеріали лекції та додаткової літератури, взаємно їх доповнити та систематизувати.
В процесі засвоєння учбового матеріалу з психології важливу роль грають самоперевірка та самоконтроль. З цією метою у кожній темі роботи подається низка запитань, завдань чи задач. Повнота відтворення матеріалу за цими запитаннями та успішність рішення завдань та задач будуть свідчити про якість та усвідомленість засвоєння теоретичного матеріалу, а також про ступінь сформованості необхідних вмінь та навичок.
















































Тема 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА.
ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ

План семінару
1. Визначення психологічної науки
2. Предмет вивчення психології
3. Основні типи явищ, які вивчає сучасна психологія:
психічні процеси; психічні стани; психічні властивості; психічні утворення
4. Особистісне значення психологічних знань
5. Джерела наукових знань
Стислий зміст теми
Психологія наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.
Предметом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини -психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона спосіб орієнтування організму в навколишньому світі, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища.
Предмет психології закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.
Слово "психологія" походить від двох грецьких слів: "псюхе" душа і "логос"- закони природи, а психологія означає "закони життя душі".
Псюхе (душа) поняття давньогрецької філософії. Воно мало декілька значень: 1) життєва сила, яка покидає тіло з останнім подихом; 2) безтілесна основа, позбавлена після смерті людини свідомості і пам'яті; 3) "демон" невмируща істота божественного походження; 4) мета праведного життя; 5) "покарання" за первородний гріх Титанів тощо.
Психічні процеси різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому. Психічні процеси іноді називають психічними функціями. З давніх часів психічні процеси поділяють на такі сфери (класи): пізнавальні, емоційні та вольові.
Психічні стани психологічна категорія, до складу якої входять різні види інтегрованого відображення людиною як внутрішніх, так і зовнішніх впливів. Причому більшість із них існують поза чітким усвідомленням відображеного предметного змісту.
Психічні стани психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання.
Психічний стан поняття, що використовується для умовного виділення в психіці відносно статичних, перманентних моментів. На відміну від поняття "психічний процес", що підкреслює динамічні моменти психіки, і поняття "психічна властивість", що вказує на тривалість проявів психіки людини, психічні стани визначаються їх закріпленістю і повторюваністю в структурі психіки людини.
Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією цікавою наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Саме усвідомлення особистісного значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх ефективному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності.
По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших.
По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не відповідає вимогам сучасності, не може самореалізуватися в суспільстві. Знання психології створює базу для самовиховання та впливу на інших людей.
По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам.
Ці чинники визначають незаперечну важливість психологічних знань для кожного студента. Виникає запитання: з яких джерел черпати ці знання?
Існує кілька джерел психологічних знань. Це народна психологія, життєва, або побутова, психологія, релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія.
Кожна людина зазнає того чи іншого впливу народної психології. Народні казки, міфи, прислів'я, приказки, художні твори містять описи психічних явищ, характерів тощо.
У кожної людини накопичується досвід психічного життя, складаються уявлення про психічні можливості особистості. Формується індивідуальна життєва психологія, якій притаманні безпосередність, життєдайність, небезсторонність, особистісність.
У життєвій психології втілюються надбання народної, релігійної, наукової психології, реалізується організуюча функція психологічних знань.
Релігійна психологія людини характеризується спрямованістю до Божества і базується на вірі у певні постулати духовного життя.
Останнім часом набуває поширення парапсихологія сукупність нетрадиційних поглядів на незвичайні явища та "таємниці" психіки, зокрема такі, як екстрасенсорне сприймання, телекінез, левітація, полтергейст, пірогенія, яснобачення, проскопія, ретроскопія, дистанційна дія тощо. Ці явища ми не в змозі дослідити за допомогою методів психологічної науки, що має справу з об'єктивними явищами та фактами, які можуть бути охарактеризовані якісно й кількісно.
Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей, їхньої поведінки та діяльності. Інтенсивне дослідження найскладнішого з існуючих у науці об"єктів психіки людини триває.
Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об'єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.
Методичні вказівки
Мета:
1. Розкрити специфіку предмета психологічної науки.
2. Ознайомитися з основними етапами становлення психологічної науки.
3. Охарактеризувати сутність психіки.
Засвоєння змісту теми є досить складним, тому що у студентів відсутня філософська підготовка. Ми рекомендуємо вдумливо і глибоко опрацювати перед першим семінаром обов'язкову літературу, подану для самостійного вивчення.
Під час підготовки до семінару необхідно усвідомити сутність нових понять.
Дуже важливо зрозуміти і засвоїти різні підходи до розкриття сутності психіки, свідомості.
Вивчаючи положення про недзеркальний характер відображення, слід звернути увагу на те, що психічне відображення неодноактне, а є процесом безперервного пізнання навколишньої дійсності, рухом до все більш глибинного і повного відображення матеріального світу, який існує поза нами і незалежно від нас. Треба пам'ятати, що психіка це суб'єктивне відображення об'єктивного світу. Так, зовнішній вплив завжди переломлюється через внутрішній психічний світ людини, через її знання та досвід, вікові та індивідуальні особливості.
Важливим в теорії відображення, яка дозволяє правильно зрозуміти природу психічного, є положення про те, що психіка
це знімок, зліпок реально існуючого світу. Критерієм істинності психічного відображення, людської свідомості є суспільно-історична практика.
Розглядаючи структуру психічної діяльності людини, різні форми її проявів, необхідно встановити взаємозв'язок всіх цих форм, тобто зрозуміти, як протікання психічних процесів спричинює утворення визначених властивостей особистості, а сформовані властивості особистості чуттєвого впливають на протікання психічних процесів і прояв тих чи інших психічних станів.
Основні поняття і ключові слова: психологія, психіка, психічні процеси, психічні стани, властивості особистості, психічні явища.
Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с.-С. 12-15.
2. Немов Р.С. Психология. М: Владос, 1998. 687 с. С. 8-12.
3. Столяренко Л.Д. Основи психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 733 с. - С.6-7.
4. Рогов В.И. Психология познания. М.: Владос, 1998.
- 163 с, -С. 7-11.
5. Мариновская И.Д., Цветков В.Я. Психология и педагогика в правоохранительной деятельности органов внутренних дел. С.4-7.
Тематика повідомлень і рефератів
1. Наукова психологія в моєму житті.
2. Система явищ, які вивчаються в сучасній психології.
Контрольні запитання
1. Психологія серед наук, які вивчають людину.
2. Уявлення людей про життя душі.
3. Проблеми, якими займається сучасна психологія.
4. Предмет вивчення психології як науки.
5. Витоки психологічних знань.
Завдання для самостійної роботи
Завдання 1. В якій з наведених груп вказані тільки психічні явища ?
1. Наполегливість, біль, гордість, припам'ятовування, уважність, інтерес, розуміння, здібності, вміння.
2. Наполегливість, гордість, мелодія, інтерес, розуміння, здібності, спокій, прагнення, байдужість.
3. Біль, уміння, здібності, розуміння, рух, шепотіння, впертість, уявлення, думка, наполегливість.
4. Напруга, апетит, музика, думка, крик, зацікавленість.
Завдання 2. До яких явищ належать відчуття, сприймання, запам'ятовування, відтворення, мислення, почуття, воля?
1. Психічні стани.
2. Психічні процеси.
3. Психічні властивості.
Завдання 3. Основні психологічні поняття визначені цифрами, а поняття, які виражають їх характеристики, деталі, особливості, визначені літерами. Співставте цифри з літерами.
1. Психічний процес. А. Здібності.
2. Психічний стан. Б. Уява.
3. Психічна якість. С. Стрес.

















Тема 2. ПРИНЦИПИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

План семінару
1. Загальне поняття про принципи психологічної науки
2. Принцип детермінізму свідомості
3. Принцип єдності психіки і діяльності
4. Принцип розвитку або генетичний принцип
5. Принцип відображення
6. Системно-структурний принцип
Стислий зміст теми
Методологічні принципи психології є водночас певним баченням її предмета і шляхів його дослідження.
Визначити їх можна шляхом корекції системи методологічних принципів психології, запропонованої О.М. Ткаченком. Це принципи детермінізму, відображення, єдності психіки й діяльності, розвитку, системності. Кожен з них виконує в психологічному поясненні певні функції, які характеризують природу та сутність психіки, можуть бути підґрунтям систематизації психологічного знання.
Принцип детермінизму основоположний методологічний принцип матеріалістичної психології, що фіксує причинову зумовленість психіки і включає її у зв'язки і відношення об'єктивних явищ, які існують поза суб'єктом. При цьому кожна наступна форма детерміністичного пояснення включає психіку у більш повну, порівняно з попередньою, систему зв'язків матеріального світу, що відкриває її нові грані.
Принцип відображення конкретизує принцип детермінізму, показуючи, що психічні явища несуть у собі зовнішній зміст. Згідно з цим принципом, психіку можна тлумачити як суб'єктивний образ об'єктивного світу. У ній відображається світ, що існує поза суб'єктом. Але й суб'єкт належить до цього світу, "несе" його в собі, виявляє до нього певне ставлення. Відтак, психіка є не лише суб'єктивним, а й суб'єктним явищем. По-перше, тому, що ступінь повноти й адекватності образу світу залежить від зусиль, що їх докладає суб'єкт. По-друге, він привносить у цей образ своє небайдуже ставлення до світу. По-третє, суб'єкт живе у світі і психіка одвічно включена у взаємини з ним, є осередком життя суб'єкта.
Принцип єдності психіки і діяльності проливає світло на механізми функціонування психіки. Згідно з цим принципом, психіка виникає, розвивається і існує в діяльності як способи життя суб'єкта. Психіка є продуктом, компонентом і умовою діяльності як активності, шляхом якої людина реалізує свої стосунки зі світом. При цьому якісна відмінність психіки людини від психіки тварин пояснюється тим, що у першому випадку діяльність є суспільно-історичною, а у другому біологічно доцільною. І зміст, і засоби навіть суто індивідуальної за формою людської діяльності несуть у собі історію суспільства.
Принцип розвитку зобов'язує підходити до психіки, як до продукту ускладнення взаємин зі світом. Це відбувається у філогенетичному, історичному та онтогенетичному планах.
Філогенез психіки її ускладнення в процесі еволюції організмів. На кожному щаблі психіка забезпечує їх пристосування до вимог природного середовища. При цьому її розвиток відбувається шляхом переходу від однієї стадії до іншої. Історіогенез психіки якісно вищий етап її розвитку, на якому вона виявляє свою суспільно-історичну природу, є продуктом і чинником культури, психологією світової історії. Онтогенез психіки послідовні зміни, зумовлені ускладненням активності людини протягом життя. Є підстави вважати, що він залежить від рівня життя.
Системно-структурний принцип, за О.М.Ткаченком, є узагальнювальним у системі інших методологічних принципів психології (детермінізму, відображення, єдності психіки і Діяльності, розвитку). Цей принцип спонукає розглядати психіку як детерміноване і самодетерміноване явище, що є різнорівневим осередком життя і перебуває у розвитку. Він дає підстави охарактеризувати запропонований підхід до аналізу психіки як системно-діяльнісний і подати його результати у структурованому вигляді ( табл.1). Можна бачити, що в межах застосування кожного принципу психіка людини отримує свої взаємодоповнюючі визначення, постає явищем, включеним у безперервний процес її життя.
Таблиця 1.
Системно-діяльнісний аналіз психіки
Рівні життя та характеристика психіки
Методологічні принципи


Детермінізму
Відображення
психіки і діяльності
Розвитку

Організм
Біопсихічна детермінація
Пізнавальна функція
психіки
Діяльність (поведінка)
як пристосування
Розвиток на грунті дозрівання

Індивід
Соціопсихічна
детермінація
Регулятивна функція психіки
Діяльність як освоєння
Розвиток на грунті освоєння значень

Особистість
Самодетермінація
Інструментальна функція психіки
Діяльність (вчинок) як
самореалізація та творчість
Розвиток на грунті вчинку

Психіка
Детерміноване і
самодетерміноване явище, включене в систему діяльності
Суб'єктивно-суб'єктне небайдуже життєве явище
Сигнальний, знаковий,
вчинковий характер
Віднесене до світу, періодичне протягом
життєвого шляху явище


Методичні вказівки

Мета:
1. Розкрити основоположні принципи сучасної психології.
2. Визначити основні завдання сучасної психології.
3. Показати взаємозв'язок психологічної науки з іншими науками.
Вивчення матеріалу даної теми є особливо важливим для правильного підходу до рішення практичних завдань, направлених на формування особистості учнів, організацію навчально-виховного процесу, надання практичної психологічної допомоги населенню. Тільки глибоке та ясне усвідомлення принципів психологічної науки дозволить правильно організувати психологічні дослідження, використовувати необхідні методи для вивчення загальних психологічних закономірностей, індивідуальних проявів психіки.
Глибоке усвідомлення основних принципів психологічної науки здійснюється лише у тому випадку, якщо вони будуть розглядатися в тісному взаємозв'язку з конкретними прикладами з життя і психологічної практики.
Важливо також пам'ятати про взаємозв'язок, взаємопроникнення принципів, які розглядаються.
Реалізація принципів є умовою ефективного рішення завдань, які стоять перед психологією.
Основні поняття і ключові слова: принцип, принципи психології, детермінізм, генетичний, відображення, системно-структурний принцип.

Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с. - С. 50-53.
2. Немов Р.С. Психология. М.: Владос, 1998. 687 с. С. 8-12.
3. Рогов В.И. Психология познания. М.: Владос, 1998. -163 с. -С. 7-11.
4. Мариновская И.Д., Цветков В.Я. Психология и педа-гогика в правоохранительной деятельности органов внут-ренних дел. - С.4-7.
5. Леонтьев А.М. Понятие отражения и его значение для психологии //Хрестоматия по психологии: Учебное пособие для студентов пединститутов / Под ред. А.В. Петровского . М, Просвещение, 1987.
6. М'ясоїд П.А. Загальна психологія К.: Вища школа, 2001. - 487с. - С.69-76.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Взаємозв'язок принципів і методів психологічної науки.
2. Особистість як вищий рівень прояву активності суб'єкта.
Контрольні запитання
1. Визначення поняття "принцип".
2. Основні принципи психологічної науки.
3. Характеристика принципу детермінізму.
4. Рівні детермінації в залежності від рівня розгляду суб'єкта: організм, індивід, особистість.
5. Знаково-опосредковане відображення у людини.
6. Характеристика принципу розвитку психіки.
7. Принцип єдності психіки і діяльності.
Завдання для самостійної роботи
Підберіть ключові слова:
1. Розкриває причини виникнення психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну обумовленість психічних явищ, психічної діяльності і психічних властивостей людини принцип ...
2. Всі психічні функції ( а не тільки пізнавальні) за своєю природою є відображувальними за принципом ...
3. Фундаментальна властивість психічного, яка характеризується високою вибірковістю, називається
4. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності за принципом...
5. Кожному рівню детермінації властивий свій тип розвитку за принципом...
6. Психіка є складною системою взаємопов'язаних елементів за принципом...



































Тема 3. МЕТОДИ НАУКОВО-ПСИХОЛОГІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ

План семінару
1. Загальне поняття про психологічні дослідження
2. Вимоги до побудови і виконання психологічних досліджень
3. Класифікація методів психологічних досліджень
Пізнавальні:
- Організаційні;
- Емпіричні;
- Методи обробки;
- Методи інтерпретації та висновку.
Методи активного психологічного впливу:
- Методи психологічної консультації;
- Методи психологічної корекції;
- Методи психологічного тренінгу;
- Методи соціально психологічного тренінгу;
- Методи психологічної терапії та реабілітації.
Стислий зміст теми
Характер предмета і принципів психологічної науки визначає її методи. За своїми методами психологія суттєво відрізняється від інших наук. Специфіка психічної дійсності вимагає розробки й застосування спеціальних методів її пізнання та формування. Тому у створенні свого методичного інструментарію психологічна наука спирається на певні методологічні принципи. Ці принципи визначають вимоги до побудови й використання методів психології. У формуванні цих вимог та підходів до створення методів психологічної науки значну роль відіграли такі дослідники, як П.П. Блонський, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Б.М. Теплов, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, Б.Ф. Ломов, П. Фресс, Ж. П'яже, Р. Готтсданкер, О.М. Ткаченко, Л.Ф. Бурлачук та багато інших.
Найголовнішими вимогами є об'єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії та практики.
Генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший.
Вимога системності передбачає вивчення психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності.
Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід, що передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній ситуації.
Вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю діяльності та поведінки, у визначенні психологічних проблем конкретної особистості та засобів їх розв'язання.
Вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку на основі розкритих закономірностей психіки.
Методи психології доцільно розділити на дві групи: пізнавальні (дослідницькі) методи; методи активного впливу на особистість.
Відповідно до етапів психологічного дослідження доцільно розрізняти чотири групи методів: організаційні, емпіричні, методи обробки даних та інтерпретаційні методи.
Організаційні методи включають: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, який виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних боків характеризувати особистість.
До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодиагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.
Методи обробки даних це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудови графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.
До інтерпрететаційних методів належить генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда.
Останній полягає у реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі
Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію.
У науковій психології використовується також метод самоспостереження, який виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних вчинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей.
Головним методом психологічного пізнання вважається експеримент. Дослідник активно втручається у діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, якості.
При повздовжньому зрізі простежуються зміни у психічних властивостях певних людей протягом тривалого часу (місяці й роки). Це допомагає вивчати розвиток особистості в її цілісності.
Значного поширення набули тести, які використовуються для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку порівняно зі стандартом. Тест складається із завдань або питань, що добираються за критеріями валідності (відповідності психічній якості, котра виявляється за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних з визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.
Застосування анкет (опитувальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей.
Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).
Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей.
Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.
Для біографічного методу характерно використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, ЇЇ розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві, юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюються характерні риси особистості.
Трудовий метод передбачає включення дослідника у конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей.
Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність при потребі активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба у цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації внаслідок міжособистісних конфліктів, стихійного лиха або техногенної катастрофи тощо. У цих випадках застосовуються методи активного психологічного впливу на людину з метою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки. Ці методи може застосувати тільки професійно підготовлений психолог.
Є такі методи активного впливу на особистість: психологічна консультація, психокорекція, психотренінг, психічна терапія та реабілітація.
Психологічна консультація проводиться з метою надання людині психологічної допомоги. Під час спеціально організованого спілкування можуть бути актуалізовані додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації.
Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в ході самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.
Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовується для розвитку здібностей, наприклад, уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо. Зокрема, соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток комунікативних, перцептивних, інтеракційних здібностей, що поліпшує здатність людини до міжособистісного спілкування, забезпечує її особистісне зростання.
Психологічна терапія та реабілітація це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки).
Отже, сучасна наукова психологія має в своєму розпорядженні широкий арсенал методів активного дослідження, пізнання та впливу на психіку людини, щоб допомогти їй у складних умовах нинішнього напруженого, динамічного життя.

Методичні вказівки

Мета:
1. Ознайомитись з методами психологічного дослідження і сферою їх використання;
2. Довести сувору об'єктивність положень, закономірностей психологічної науки, встановлених за допомогою науково обґрунтованих методів дослідження;
3. Практично оволодіти окремими методами психологічних досліджень.

Ознайомлення і закріплення знань за темою, яка вивчається, проводиться в процесі вивчення рекомендованої викладачем літератури, співбесіди на практичних заняттях, виконання конкретних лабораторних завдань. При цьому важливо домогтися розуміння студентами сутності кожного методу дослідження психіки, його позитивних і негативних боків. Важливо вияснити принципи, котрими повинен керуватися дослідник при доборі ефективного методу вивчення психіки людини, визначити його теоретичні позиції. Розкриваючи тему, потрібно відмітити складність і специфічність прояву психіки людини, котрі обумовлюють своєрідність методів психології.
При вивченні конкретних методів необхідно визначити коло вимог, які пред'являються до них, сферу використання, засоби фіксації та обробки даних. В обов'язковому порядку відмітити, що методи психології використовуються у взаємозв'язку, взаємодоповнюючи та уточнюючи один одного, постійно удосконалюючись, сама методика психологічних досліджень збагачується за рахунок методів "стикових наук" .
Завершуючи вивчення теми, необхідно уяснити, що арсенал наукових методів, які використовуються психологією, достатньо різноманітний і об'єктивний, щоб найбільш адекватно виявити співвідношення між зовнішнім проявом психічного явища і його внутрішньою природою.
Основні поняття і ключові слова: метод, вимоги, об'єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, емпіричні, організаційні методи, інтерпретація.

Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К: Либідь, 1999. 558 с. -С. 53-61.
2. Немов Р.С. Психология: В 3-х томах. М.: Владос, 1998. -Т.1.-687С.-С.16-28.
3. Рубинштейн С.Л. Основьі общей психологии. С.Петербург: Питер, 1999. - С.38-53
4. Столяренко Л.Д. Основьі психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - 672 с. - С.14-16.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Проблема методу дослідження в психології.
2. Моделювання як метод психологічного дослідження.
3. Взаємозв'язок принципів і методів психологічної науки.

Контрольні запитання
1. Найголовніші вимоги до побудови і використання методів психології.
2. Класифікація методів психологічної науки. Підстави
класифікації.
3. Методи психології згідно до етапів психологічного
дослідження.
4. Характеристика організаційних методів.
5. Що являють собою емпіричні методи ?
6. Вкажіть методи обробки даних.
7. Які методи належать до групи інтерпретаційних?

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.
Приведіть у відповідність етапи і методи психологічного
дослідження:
1. Етап збору фактичного матеріалу А. Лонгітюдний
2. Етап обробки даних В. Експеримент
3. Етап інтерпретації отриманих даних С. Статистичний
4. Підготовчий етап Д. Структурний

Завдання 2.
Вкажіть номер правильної відповіді:
1. Метод психології, який заключається у фіксації проявів поведінки і отримання суджень про об'єктивні явища називається:
А. Спостереженням; В. Експериментом; С. Бесідою.
2. Стандартизованим психологічним випробуванням, в результаті якого робиться спроба оцінити той чи інший психічний процес або особистість в цілому, є:
А. Бесіда; В. Тест; С. Експеримент.












Тема 4. РОЗВИТОК НАУКОВИХ ЗНАНЬ ПРО ПРИРОДУ ПСИХІКИ

План семінару
1. Перші уявлення про психіку у стародавньому світі
2. Західні вчені про психіку
3. Уявлення про психіку як функцію мозку
4. Становлення психології як самостійної науки
Стислий зміст теми
Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди. В донауковий період психіку розглядали як душу. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Душа розглядалась як окрема від тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії.
Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися у працях філософів, медиків, педагогів. Можна умовно виділити ряд етапів розвитку наукового розуміння природи психіки та предмета психології як науки.
На першому етапі психіка розглядалась як душа (цей етап починається приблизно п'ять тисячоліть тому і закінчується на початку нашої ери). Потім природа психіки пов'язується зі свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця 19 ст.). У другій половині 19 ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці 19 ст. психіка людини дедалі чіткіше пов’язується із самосвідомістю, пізніше з особистістю.
У стародавніх китайських медичних книгах ( наприклад, у "Книзі про внутрішнє" 8 ст. до н.е.) головним органом, або "князем тіла", з яким пов'язана психічна діяльність, також називається серце.
Пізніше був установлений зв'язок психічної функції з мозком. У давньокитайських медичних працях закладається вчення про темперамент. За основу китайські, а також індійські лікарі брали три елементи - подібне до повітря начало "ці", жовч та слиз. Залежно від домінуючого елемента виділяли три типи людей: а) сильні, хоробрі, схожі на тигра ( з домінуванням жовчі); б) рухливі, неврівноважені, як мавпи (з домінуванням "ці"); в) малорухливі, повільні (з домінуванням слизу).
Засновник відомої етико-філософської школи Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) вважав, що психічні властивості людини є природженими.
У стародавній Індії поняття душі розкривається у текстах Вед (2 тис. до н.е.) та Упанішад (1 тис. р. до н.е.). Душа розглядалась як субстанція, якій властиві свідомість, вічність, здатність до діяльності.
Етико-філософські положення стародавнього Сходу вплинули на формування наукових поглядів філософів давньої Греції та Риму, де уявлення про психіку складалися в процесі розгляду людини як частини природи. Так, Геракліт з Ефеса (бл.544/540 бл.483 рр. до н.е.) вважав, що душа (психея) утворюється від вогняного начала, випаровуючись з вологи. Повертаючись у стан вологи, душа зникає. "Вогняність" та "вологість" постійно переходять одна в одну, породжуючи одна одну.
За Анаксагором (бл.500-428 рр.), розум ("нус") визначається, як "принцип усього". "Нус" присутній в усьому від хаосу речей до космосу. Розум упорядковує рух речей, надає всім їм, включаючи людську поведінку й мислення, закономірності, організованості.
Демокріт (бл. 460 бл. 370 рр. до н.е.) слідом за Левкіппом (бл.500-440 рр. до н.е.) стверджував, що душа є різновидом речовин, що утворюються з атомів вогню та підкоряються загальним законам. Демокріт першим висуває розгорнуту теорію пізнання на основі розрізнення чуттєвого та розумового знання.
Видатному мислителеві стародавньої Греції Сократу (бл.469-399 рр. до н.е.) належить відомий вислів "Пізнай самого себе". Під цим розуміється аналіз у процесі спеціальної діяльності ("маєвтика" пошук істини шляхом постановки запитань) моральних норм людської поведінки. Все це давало можливість по-новому зрозуміти душу.
Засновник філософського ідеалізму Платон (427-347 рр. до н.е.), виходячи із сократівського методу діалектики та піфагорійського тлумачення числа як першопричини всього існуючого та основи світового порядку, створив учення про незмінні й вічні "ідеї". З них утворюється незримий, вищий світ, що лежить по той бік природи.
Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (384-322 рр. до н.е.). У трактатах "Про душу", "Про пам'ять", "Про сновидіння" він виклав систему психологічних понять на основі об'єктивного і генетичного методів. За Арістотелем, душа є невід'ємним началом лише органічного життя, а не всього матеріального світу в цілому.
Відомий філософ стародавнього Риму Лукрецій Кар (бл. 99-55 до н.е.) ввів нове поняття "анімус" (дух) для позначення "тонкої безіменної матерії", яку досліджував його вчитель Епікур, замість терміна "аніма" (душа). За Лукрецієм, дух є активним діяльним началом, здатним підкорити тіло, що зроблене з грубої матерії.
Видатний римський лікар Гален (129-199) використовував при тлумаченні душі поняття "пневма". Периферічна пневма поєднується з центральною, внаслідок чого душа стає здатною розпізнавати тілесні зміни.
У 3-5 ст. поняття свідомості, завдячуючи працям Плотіна (бл. 205 - бл.207 рр. н.е.) й Августина (354-430), набуло ідеалістичного тлумачення. Усі знання вважалися вміщеними в душу, яка здатна до самоспостереження, самопізнання, розуміння власної діяльності та набуття таким чином внутрішнього досвіду.
Значний внесок у пояснення психіки було зроблено арабомовною наукою. У працях відомого лікаря Ібн-Сіни (бл 980-1037) на основі досягнень східної медицини та медичної практики викладене матеріалістичне вчення про психіку. Психіка визнавалась як явище, залежне від мозку. У середньовічній Європі найбільший поштовх розвиткові психологічних поглядів дала система Фоми Аквінського (1225-1274) томізм, що була канонізована католицькою церквою.
У томізмі чуттєві образи виступають чисто духовними сутностями, які базуються на інтенції, тобто спрямованості
свідомості.
Переломною епохою у розвитку поглядів на психіку стало 17 століття. Із праць французького вченого Рене Декарта (1596-1650) увійшло в науку поняття рефлексу як закономірної відповіді організму на зовнішні дії подібно до відбиття променя світла від дзеркала. В людині, за Декартом, реально пов'язані бездумний тілесний механізм і нематеріальна душа, що має волю та здатна до мислення.
Англійський вчений Гоббс (1588-1679), основоположник механістичного матеріалізму, вважав, що природа є сукупністю тіл, що розрізняються між собою розміром, розташуванням та пересуванням.
Нідерландський філософ Спіноза (1632-1677) вважав, що свідомість таке ж реальне явище, як і матерія. Його психологічні погляди формувалися під впливом механіки, оптики, геометрії. Одна з теорем його твору "Етика" проголошувала що "порядок і зв'язок ідей такі самі, як і порядок і зв'язок речей" Німецький мислитель Лейбніц (1646-1716) вперше в історії науки висунув поняття несвідомої психіки. Він розмежував перцепцію (неусвідомлене сприймання) і апперцепцію (усвідомлене сприймання, що включає також увагу і пам'ять).
Англійський філософ і педагог Джон Локк (1632-1704) є фундатором емпіричної (досвідної) психології, що спирається на знання, набуті у вигляді досвіду. Досвід має два джерела: діяльність зовнішніх органів чуття ( зовнішній досвід) і внутрішню діяльність розуму (внутрішній досвід).
У 18 ст. визріває вчення про психіку як функцію мозку. Цьому сприяли досягнення Галлера і Прохазки у дослідженні нервової системи. У першій половині 19 ст. Белл і Мажанді вивчали розбіжності між чуттєвими і руховими нервами. Було встановлено, що під час подразнення кінця чуттєвого нерва імпульс передається через нервовий центр, де перетворюється на руховий імпульс та йде до м'язів.
Видатний учений І.М. Сєченов (1829-1905) у праці "Рефлекси головного мозку" стверджував, що "всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлексами". Акт свідомості, на його думку, тотожний за своїм походженням рефлексу. Будь-яке психічне явище включає як рефлекс до свого складу дію зовнішнього подразника та рухову відповідь на нього.
Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у 20 ст. І.П. Павловим (1849-1936), який експериментально обґрунтував і розробив учення про дві сигнальні системи.
Слово як "сигнал сигналів" надає людині принципово нові можливості у розвитку й функціонуванні психіки, яка стає регулятором такої поведінки й діяльності, якої немає у тварин. Рефлекторне вчення І.М. Сєченова і І.П. Павлова мало великий вплив на подальший розвиток психологічних поглядів, сприяло виникненню нових наукових течій.
В. Вундт (1832-1920) заснував у 1879 р. першу в світі експериментальну лабораторію в Лейпцізі. Навколо неї складається велика інтернаціональна наукова школа, утворюються нові психологічні лабораторії, кафедри, журнали, товариства, а з 1899 р. проводяться міжнародні психологічні конгреси.
За Вундтом, психологія має своїм предметом безпосередній досвід суб'єкта, який можна вивчати лише шляхом самоспостереження, інтроспекції. На його думку, свідомість принципово відрізняється від усього зовнішнього та матеріального, що визначає специфіку психології як науки.
Програму розвитку психології як учення про інтенціональні акти свідомості запропонував Ф. Брентано (1838 1917). Для нього вихідним поняттям став акт свідомості, тобто функція свідомості, що виявляється у її спрямованості на об'єкт усвідомлення.
На зламі 19-20 ст. виникають такі галузі психологічної науки, як експериментальна, диференційна, дитяча і педагогічна психологія, зоопсихологія, соціальна та культурно-історична психологія, психотехніка. Формуються нові школи та напрями психології, серед яких структурна школа Е.Тітченера, вюрцбурзька школа О. Кюльпе, К. Марбе, К. Бюлера, О. Зельца, функціоналізм в американський психології ( В. Джеймс, Дж. Дьюї, Г. Керр, Р. Вудвордс), біхевіоризм, гештальтпсихологія, фрейдизм.
На початку 20 ст. утворюється школа гештальтпсихології, фундаторами якої стали М. Вертгаймер ( 1880-1944), В.Келер (1887-1967), К. Коффка (1886-1941). У процесі оригінальних експериментів із вивчення сприймання та інтелекту вони з'ясували, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів.
Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці 19 на початку 20 ст., став біхевіоризм. Його фундатори визнавали предметом психології не свідомість, а поведінку. Один із засновників біхевіоризму Е. Торндайк (1874-1949) використовував в експериментах так званий проблемний ящик.
Вчений сформулював кілька законів "природного добору" корисних дій індивіда закон вправ, закон готовності, закон асоціативного зсуву, закон ефекту.
Видатний біхевіорист Дж. Вотсон (1878-1958) за основу своєї експериментальної програми взяв павлівську схему рефлексів та бехтерєвську реактологію. Девізом біхевіоризму Дж. Вотсон оголосив діаду "стимул-реакція". Поведінка побудована з секреторних та м'язових реакцій, що детерміновані зовнішніми стимулами. У зв'язку з цим він вважав людину стимул-реактивною машиною.
У психології наприкінці 19 початку 20 ст. починають використовуватись поняття самосвідомості та особистості, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки (вони не зникають, а набувають нового значення, посідають певне місце у новій системі понять про психіку).
На початку 20 ст. про потребу введення у науковий обіг синтетичного поняття особистості, індивідуальності як "координованої цілісної системи", про необхідність всебічного вивчення особистості заявляли М.М. Ланге, І.О. Сікорський, В.М. Бехтерєв та інші дослідники.
У післяреволюційний період вітчизняна психологія розвивалася на основі ідей марксистської філософії, а також під впливом матеріалістичних ідей І.М. Сєченова, І.П. Павлова, О.О. Ухтомського та ін.
На основі цих положень у радянській психології утвердилися методологічні принципи детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності. У формулюванні цих принципів велику роль відіграли такі психологи, як П.П. Блонський, М.О. Бернштейн, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов та ін.
Особистість усе помітніше виступає як центральна категорія, навколо якої концентруються дослідження актуальних проблем становлення та функціонування психіки. Виходячи з ділектико-матеріалістичних позицій, вітчизняні психологи досліджували закономірності функціонування та розвитку особистості як цілісної системи психічних властивостей з певною психологічною структурою (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, К.К Платонов, Г.С. Костюк та ін.), а також різні аспекти особистості: її мотиви та настанови (Д.М. Узнадзе), предметну діяльність (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн), мислення та розумові дії (П.Я. Гальперін, В.А. Брушлінський, В.В. Давидов, Г.С. Костюк, О.М. Матюшкін, О.К. Тихоміров та ін.), характер (Н.Д. Левітов), самосвідомість (П.Р. Чамата), вміння та навички (Є.О. Мілерян), пам'ять ( А.А. Смирнов, П.І. Зінченко, Г.С. Середа та ін.), увага ( Н.Ф. Добринін), сприймання (О.В. Запорожець, В.П. Зінченко та ін.), здібності та темперамент ( Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, М.Є. Малков, В.С. Мерлін, Н.С. Лейтес, Є.О. Климов та ін.) тощо. У радянській психології був сформульований принцип "особистісного підходу" до вивчення психіки ( Л.І. Божович, К.К. Платонов, І.С. Кон). При цьому врахувалися відповідні дані зарубіжних дослідників, зокрема Д. Брунера, К. Дункера, К. Левіна, Ж. Піаже, Ф. Лерша, Ю.Козелецького, В.Франкла та багатьох інших психологів.
У працях Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубін-штейна, Б.Г. Ананьєва, Л.І. Костюка, В.М. М'ясищева, К.К. Платонова, А.В. Петровського, Д.Б. Ельконіна, М.Г. Ярошевського, В.В. Століна, О.Г. Асмолова та інших вітчизняних психологів сформульовані проблеми вивчення особистості як цілісного системного психічного утворення в її багатопланових соціальних і природних зв'язках та в процесі розвитку.

Методичні вказівки

Мета:
1. Розкрити динаміку уявлень про психіку, починаючи зі стародавнього світу до сьогодні.
2. Визначити провідні поняття у становленні психології як науки протягом певного історичного періоду.
3. Висвітлити закономірності становлення наукових знань про природу психіки в процесі еволюції.

При підготовці до семінару, присвяченому цій теми, слід особливо чітко усвідомити сутність нових понять: евтомія, об'єктивний, генетичний підхід, томізм, механістичний матеріалізм, свідомість, рефлекторна лінія розуміння психіки, структурна школа, вюрцбургзька школа, функціоналізм, біхевіоризм, гештальтпсихологія, фрейдизм.
Особливо важливо зрозуміти основні підходи до вивчення психіки: психіка, як душа, психіка як свідомість, психіка як поведінка, психіка як самосвідомість, особистість.
Треба звернути увагу на взаємозв'язок історичних обставин і уявлень про психіку і різні періоди історичного розвитку.
Вивчаючи проблему становлення уявлень про психіку, треба чітко розмежувати поняття "свідомість", "поведінка", "самосвідомість", "особистість"; розкрити їх психологічний аспект.
Основні поняття і ключові слова: атомічний матеріалізм, ідеалізм, томізм, механістичний матеріалізм, свідомість, гештальтпсихологія, біхевіоризм, самосвідомість, фрейдизм.

Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 1999. -558 с. - С. 15-30.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998.-687 с.-С. 8-12.
3. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. С.Петербург: Питер, 1999. - С.38-53
4. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 733 с. - С. 6-8.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Наступність у розумінні природи психіки від давнини до сьогодні.
2. Уявлення про психіку в епоху Відродження.
3. Сучасний погляд на природу психіки.

Контрольні запитання

1. Назвіть періоди розвитку уявлень про психіку.
2. Погляди на психіку у донауковий період.
3. Вчені 17 століття, їх уявлення про психіку.
4. Виникнення галузей психологічної науки на зламі 19 20 століть.
5. Вчення про психіку на початку 20 століття.
6. Розвиток наукових знань про природу психіки в сучасній вітчизняній психології.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Приведіть до відповідності напрямки психології і предмет їх дослідження.
1. Психологія свідомості. А. Пізнання
2. Біхевіоризм. В. Психіка.
3. Фрейдизм. С. Самоактуалізація особистості
4. Гештальтпсихологія. Д. Несвідоме.
5. Гуманістична психологія. Е. Свідомість
6. Когнітивна психологія. F. Цілісні структури психіки
7. Сучасна вітчизняна психологія. G. Поведінка.

Завдання 2.
1. Назвіть засновника першої психологічної лабораторії і перший заснований ним напрям у психології.
2. Назвіть напрям, що досліджує функції свідомості.
3. Назвіть теорію, створену 3. Фрейдом.
4. Назвіть напрямок, предметом вивчення котрого є поведінка.
5. Назвіть напрямок, що стверджує пріоритет структури або цілісності в організації психічних процесів.
6. Назвіть предмет вивчення гуманістичної психології.
7. Назвіть напрямок, предметом якого є механізм усвідомлення.
8. Назвіть предмет вивчення сучасної вітчизняної психології.
9. Назвіть ім'я автора діяльнісного підходу в психології.
10. Назвіть автора культурно-історичної теорії.

Завдання 3.
Доповніть судження:
А. Засновником теорії експериментальної психологічної лабораторії є....
В. Метод самоспостереження в психології називається ...
С. Пізнавальні процеси є основним предметом дослідження в...






Тема 5. ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ
ПСИХІКИ В ПРОЦЕСІ БІОЛОГІЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

План семінару
1. Погляди Тейяр де Шардена на еволюцію матерії та
психіки
2. Стадії еволюції універсуму Т. де Шардена
3. Чутливість до окремих властивостей об'єктів у найпростіших організмів
4. Сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот (перцептивна психіка)
5. Практичний інтелект вищих тварин

Стислий зміст теми
Для пояснення природи психіки важливо спиратися на наукові дані про закономірності її виникнення і становлення в умовах еволюції протягом багатьох мільйонів років історичного розвитку людства.
Зародження і розвиток психіки пов'язується з еволюційними процесами в природі на стадії виникнення живої матерії. Деякі дослідники вбачають коріння психіки в неживій матерії, інші пов'язують появу психіки з виникненням тварин.
Погляди відомого французького філософа і палеонтолога П'єра Тейяр де Шардена (1881-1955) на еволюцію матерії та психіки були підтримані і розвинуті видатним ученим, першим президентом Української академії наук В.І. Вернадським (1863-1945). Співзвучні погляди відображені у працях Б.Г. Ананьєва.
П. Тейяр де Шарден вважав, що розвиток матерії, або, його термінологією, універсуму триває упродовж кількох мільярдів років і виявляється в розширенні "первісного атома" до розмірів сучасних галактик.
П. Тейяр де Шарден виділяє в процесі еволюції універсуму чотири стадії Переджиття, Життя, Думку та Наджиття. Кожній з них властиві відповідні стадії психогенезу.
На стадії Переджиття суб'єктивне, психічне втілене в матерію у вигляді потенції. Планета Земля має природжений потенціал переджиття і відповідну йому масу елементарної духовної енергії передсвідомості.
На стадії Життя формується біосфера, яка поширюється на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії мікроорганізмів і мегамолекул; остання розгалужується у вигляді дерева життя. В ході клитинної революції здійснюється й внутрішня революція психічного, тобто стрибок від передсвідомості до свідомості.
На стадії Життя геогенез універсуму перетворюється на біогенез, наслідком чого стає поява людини як носія психогенезу.
Для стадії Думки характерне інтенсивне зростання свідомості. Завдяки здатності людини до рефлексії універсум зосереджується на собі, оволодіває собою. Феномен людини виявляється у парадоксальному явищі: при незначних морфологічних змінах людини починається небачене потрясіння усіх сфер життя на планеті. Виникає особистість з притаманною їй здатністю до персоналізації, тобто безмежної індивідуальної еволюції. Здійснюється стрибок розуму як в індивідуальному плані, так і у вигляді конвергенції духу особистостей.
Психогенез переходить у більш високу стадію ноогенез, на якій зароджується і розвивається єдиний дух цивілізації. Поряд із біосферою поступово створюється новий "мислячий пласт", що розгортається над світом рослин і тварин, ноосфера.
Для стадії Наджиття характерним є об'єднання народів, Духовне оновлення Землі, формування Надлюдства. Ноогенез приводить до олюднення часу й простору, до виникнення Надособистості.
Вершиною розвитку людства, вінцем оригінальності стає не окрема індивідуальність, а універсальна особистість, одухотворення, любов та усвідомлення вічності життя. Отже, на стадії Наджиття ноогенез досягає своєї найвищої точки завдяки консолідації, взаємодії особистостей й утворенню Надособистості.
Спираючись на наукові дані, можна стверджувати, що психіка постала у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишім середовищем. Завдяки психіці вдосконалювалася регуляція цього процесу, що забезпечувало виживання й життєдіяльність живих істот.
Розвиток психічних механізмів регуляції поведінки живих істот проходив ряд етапів: чутливість щодо окремих властивостей об'єктів у найпростіших організмів сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот практичний інтелект вищих тварин практичний і абстрактний інтелект як основа первісної свідомої психіки у прадавньої людини особистість людини до нашої і нашої ери, зокрема епох Відродження, Просвітництва, промислової революції та сучасного соціального і науково-технічного поступу. При переході від попереднього до наступного етапу форми психіки трансформуються у досконаліші психічні системи регуляції поведінки та діяльності живих істот, дедалі ефективніше забезпечуючи їхню життєдіяльність.
Виникнення первісної психіки пов'язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки так званих тропізмів, або таксисів, найпростіших рослинних і тваринних організмів до власне психічних, сигнальних форм регуляції тварин. Завдяки тропізмам організм реагує залежно від контакту з середовищем.
Тропізм, таксис це засоби рухового реагування найпростіших організмів на фактори, від яких залежить їхнє біологічне існування. У процесі еволюції виникає інша форма відображення, яка надає організмам значних переваг у виживанні та розвитку. Вона пов’язана з переходом від реакції на безпосередній вплив біотичних подразників до опосередкування цього впливу за допомогою сигналів. З'являється чутливість здатність реагувати на біотично значущі об'єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані за допомогою сигналів про них, завдяки чому організми можуть уникнути загрози для свого існування або скористатися сприятливими умовами.
Чутливість притаманна як одноклітинним організмам, наприклад інфузоріям, так і багатоклітинним, наприклад, гідроїдним поліпам, медузам.
Об'єктивна дійсність виступала для живих істот не тільки через окремі властивості, а й через різноманітні предмети. Тому поступово сформувався новий тип цілісного сигнального психічного відображення предметів у сукупності їхніх якостей. Виникає так звана перцептивна психіка як здатність тварин до сприймання, перцепції цілісних предметів і до предметного відображення дійсності.
Перцептивна форма психічного регулювання поведінки властива таким представникам біологічного світу, як хробаки, комахи, птахи, риби, плазуни тощо.
Вершиною психічного розвитку тварин є практичний інтелект, який дає змогу відображати не лише окремі якості об'єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають переважно у вигляді наочних образів. Інтелектуальна психіка притаманна так званим вищим тваринам, наприклад, вовкам, лисицям, ведмедям, дельфінам, собакам та, особливо, мавпам.

Методичні вказівки
Мета:
1. Усвідомити еволюцію психічного відображення.
2. Визначити особливості практичного інтелекту вищих тварин.
3. Визначити взаємозв'язок форм психіки і видів поведінки тварин.

Вивчення теми являє собою значну трудність, тому що у студентів відсутня глибока природничо-наукова підготовка. Необхідно порекомендувати усвідомлено опрацювати літературу за темою, яка надається в даному розділі.
Дуже важливо засвоїти стадії еволюції тваринного світу, форми психіки і види поведінки, визначити взаємозв'язок рівнів розвитку нервової системи та відображальної функції. Необхідно прослідкувати еволюцію форм поведінки, виявити їх розбіжності, прослідкувати причиново-наслідкові зв'язки між умовами та способом життя тварини та формами їх психічної поведінки.

Основні поняття і ключові слова: таксис (тропізм), інстинкт, навички, подразливість, елементарна чутливість, перцептивна психіка, практичний інтелект.

Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с. - С. 30-36.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998. -687 с. -С.109-122.
3. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. С.Петербург: Питер, 1999. - С.38-53.
4. Леонтьев А.М. Понятие отражения и его значение для психологии // Хрестоматия по психологии: Учебное пособие для студентов пединститутов / Под ред. А.В. Петровского . М.: Просвещение, 1987.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Ключові моменти виникнення та якісного перетворення психіки в процесі філогенезу.
2. Еволюція психіки у тваринному світі.

Контрольні запитання
Охарактеризуйте стадії еволюції універсуму за Тейяр де Шарденом.
1. Назвіть етапи розвитку психічних механізмів регуляції поведінки живих істот.
2. Допсихічні форми регуляції поведінки: тропізми, або таксиси.
3. Чутливість здатність реагувати на біотично значущі об'єкти на відстані.
4. Виникнення перцептивої психіки.
5. Практичний інтелект вершина психічного розвитку тварин.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Доберіть ключове слово:
1. Суб'єктивне, психічне, втілене в матерію у вигляді потенції на стадії...
2. Формування біосфери, котра розповсюджується на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії, здійснюється на стідії...
3. Інтенсивний розвиток свідомості характерний для стадії...
4. Оновлення народів, духовне оновлення землі, формування Надлюдства, за Т. де Шарденом, характерне для стадії...
5. Допсихічні форми регуляції поведінки є...
6. Здатність реагувати на біотично значущі об'єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані за Допомогою сигналів про них називається...
7. Здатність тварин до сприймання, перцепції цілісних предметів і до предметного відображення дійсності...
8. Дає можливість відображати не лише окремі якості об'єктів, цілісні предмети і предметні ситуації, а й динамічні предметні відношення, які виступають переважно в вигляді наочних образів...
Завдання 2.
Приведіть до відповідності форми психіки і види поведінки тварин.
1. Елементарна чутливість А. Навички вищих тварин
2. Практичний інтелект В. Таксиси (тропізми)
3. Подразливість до біотичних властивостей середовища С.Інстинкти
4. Предметне сприймання (перцептивна психіка ) D. Відносно складні види
поведінки вищих тварин





Тема 6. РОЗВИТОК ПСИХІКИ В ПРОЦЕСІ
ІСТОРИЧНОГО ПОСТУПУ ЛЮДСТВА


План семінару
1. Практичний та абстрактний інтелект як основа первинної свідомої психіки у прадавньої людини
2. Свідомість і самосвідомість як внутрішній механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини
3. Особистість як соціально обумовлена система вищих психічних властивостей індивіда
4. Розвиток психіки людини, її психічних особиливостей в умовах НТП і соціальних перетворень світової цивілізації

Стислий зміст теми
Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезі пов'язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Вони виявлялися передусім у виготовленні матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища. Це приводило до накопичення знань про властивості об'єктів, умінь застосувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок.
Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту становить зміст третьої фази.
Суттєвим результатом розвитку інтелекту прадавньої людини завдяки впливу мови є утворення та фіксація в її пам’яті понять різних рівнів абстракції. Введення абстрактних понять високого рівня дає змогу людині охоплювати ширші сфери дійсності у просторі та часі.
Отже, у прадавньої людини крім практичного інтелекту формуються такі компоненти абстрактного інтелекту, як мислення й уява, словесна пам'ять та довільна увага, воля, а також дедалі більша система знань, умінь і навичок.
У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками первісними формами:
а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви);
б) потребо-мотиваційної та цілеутворюючї сфери діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок;
в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.
Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов'язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивіда, а й із новою його якістю творчістю. Цей тип психіки виявляється у винаході та накопиченні окремими представниками людства в індивідуальному порядку (а не "народному", розподіленому протягом тисячоліть серед багатьох поколінь) нових знань, у творчій розробці нових матеріалів, інструментів, літературних творів, напрямів образотворчих шкіл, соціальних, філософських, медичних, релігійних систем тощо.
У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення самосвідомість внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, інших і на себе.
У 19-20 ст. особистість формується як рівень розвитку психіки людини з притаманною їй системою вищих психічних функцій.
Особистість стає вершиною філогенезу психіки. В контексті розвитку особистості трансформуються попередні форми психіки.
Наприклад, деякі вчені вважають, що поряд зі свідомістю та самосвідомістю виникає так звана понадсвідомість (П.В. Симонов), а поряд з людським інтелектом з'являється понадінтелект, підсилений "штучним інтелектом" сучасних комп'ютерів. Такий розвиток психіки людини можливий тому, що він здійснюється не через зміну анатомо-фізіологічної структури мозку, а завдяки формуванню на його основі нових "функціональних органів" (О О. Ухтомський, О.М. Леонтьєв), яке не має меж.
Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форма психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності.

Методичні вказівки
Мета:
1. Розкрити особливості розвитку психіки людини.
2. Виявити причини швидкого психічного розвитку людини.
3. Показати еволюцію психіки людини від форм практичного та абстрактного інтелекту до нових форм психіки, що зароджуються у сучасних умовах.

При підготовці до семінарського заняття необхідно оволодіти точним змістом таких понять, як: інтелект, самосвідомість, особистість, понадсвідомість, геніальна творча особистість, надособистість.
Важливо виділити різні підходи до розкриття етапів еволюції психіки ( Немов Р.С., Трофімов Ю.Л.), встановити залежність між формами психіки і видами поведінки.
Треба усвідомити умови науково-психічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації, які детермінують розвиток нових психічних якостей особистості.
Закріплення знань з даної теми проходить в процесі вивчення рекомендованої літератури, співбесіди на практичних заняттях. При цьому важливо добитися усвідомлення студентами сутності кожного етапу розвитку психіки людини.

Основні поняття і ключові слова: екстраполяція майбутнього, комунікативна і когнітивна функції мови, мотивація, мосвідомість, особистість, понадсвідомість, надособистість.

Література:
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 1999. -558 с. - С. 36- 43.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. - Кн.1. - М.: Владос, 1998. -687 с. -С. 122-144.
3. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. С.Петербург: Питер, 1999. - С.134-162.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Елементарні та вищі психічні фукнкції у людини.
2. Мотивація та емоції у людини та тварин.
3. Біосоціальна природа психології та поведінки людини

Контрольні запитання
Фази розвитку людського інтелекту за 3. Фреидом.
1. Виникнення практичного і абстрактного інтелекту продавиьої людини.
2. Формування початків свідомої психіки у прадавньої людини.
3. Особистісний розвиток психіки людини епохи Відродження.
4. Особистість як вершина філогенезу психіки.
5. Розвиток нових психічних якостей особистості.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.
Доберіть ключове слово :
1. Людина як суб'єкт усвідомлення і активного перетворення дійсності, носій соціальних характеристик в ході життя стає...
2. Психофізіологічний механізм, котрий слугує передумовою набуття інформації, її переробки та застосування і виявляється у відносно усталеній структурі розумових здібностей, називають...
3. Основне джерело активності людини і тварин...
4. Сукупність усталених мотивів, що визначають поведінку особистості незалежно від конкретних умов, є... особистості.
5. Активність людини, яка направлена на досягнення свідомо поставлених цілей, пов'язаних із задоволенням її потреб, це...
6. Частково автоматизовані дії, отримані в результаті вправ, це...
7. Спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням визначеної потреби, називається ...
8. Твердження, що психіка не залежить від зовнішніх причин і пізнавання тільки самою людиною в ході самоспостереження, є ...
9. Сукупність психічних процесів, станів, обумовлених явищами дійсності, в яких людина не усвідомлює себе, називають... компонентом нашої психіки
10. Індивідуально-психологічні властивості особистості, маючи які людина може успішно оволодівати тією чи іншою діяльністю, називають...

Завдання 2.
Виберіть положення, котрі характеризують психічне відображення:
1. Активно впливає на середовище.
2. Відображає явище тільки в момент його безпосереднього впливу.
З. Дає приблизно правильну копію предметів і явищ Дійсності.
4. Є фотографією навколишньої дійсності.
5. Сигналізує про життєво важливе для організму.




























Тема 7. МОЗОК І ПСИХІКА

План семінару
1. Будова, функціонування і властивості центральної нервової системи людини:
а) будова ЦНС ;
б) будова функції кори головного мозку ;
в) ретикулярна формація;
г) шляхи проведення нервових імпульсів
2. Психіка і мозок людини. Принципи і загальні механізми зв'язку

Стислий зміст теми
За сучасними даними, мозок має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи сукупності центральних і периферичних утворень, що регулюють усі функції організму. Якісно новим етапом еволюції стала поява у хребетних головного мозку системи нервових апаратів, які дають змогу виробляти індивідуально мінливу поведінку.
Кора та підкоркові структури мозку мають близько 14 млрд нервових клітин-невронів. Кожен неврон може перебувати в шести якісно різних станах і має в середньому близько 5 тис. контактів з іншими невронами, що характеризує величезні можливості людського мозку.
Мозок складається також зі структур функціональних блоків, які взаємодіють і надбудовуються один над одним. Це блок тонусу кори, блок прийому, переробки і збереження інформації, блок програмування, регуляції і контролю діяльності.
Блок тонусу кори є енергетичною станцією мозку, що забезпечує необхідну для здійснення будь-якої дії збудливість його основних структур. Головним апаратом цього блоку є сучасний утвір особливе нервове утворення стовбурових відділів головного мозку, що акумулює різноманітні джерела активізації кори (процеси обміну, зовнішні подразнення,
власний енергетичний потенціал) і регулює рівень її збудливості Це досягається завдяки великій кількості її аферентних ( віт. лат. аffеrо приношу, доставляю) і еферентних ( від лат. efferens той, що виносить) зв'язків з різними відділами головного і спинного мозку . Порушення їх спричинює патологічну сонливість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади тощо.
До блоку прийому, переробки і збереження інформації надходять збудження від органів чуття. Його апарати розташовані в задніх відділах півкуль і складаються із зорових (потиличних), слухових (скроневих) і загальночутливих (тім'яних) відділів кори та відповідних підкіркових структур. Основою цього блоку є первинні (проекційні) зони, неврони яких мають високу спеціалізацію.
Над первинними надбудовуються вторинні (гностичні) зони кори, неврони яких об'єднують і комбінують збудження від подразників. Основою третинних зон (зон перекриття) є нервові утворення нижньотім'яної ділянки мозку. В них інтегруються збудження, що проходять через первинні і вторинні зони. Тут же відбувається їх перекодування у форму, придатну для організації процесів мислення та пам'яті.
Блок програмування, регуляції і контролю відповідає за уникнення намірів, програм внутрішніх і зовнішніх дій. Він міститься у передніх лобових частках великих півкуль, входом до яких слугує рухова зона кори, безпосередньо пов'язана з м'язами кінцівок людини, обличчя, губ, язика. Первинну зону цього блоку становлять верхні шари кори неврони і спеціальні клітини глії, що підтримують їх роботу. Над нею міститься вторинна зона лобові частки кори. Електричне подразнення цих ділянок викликає цілі комплекси рухів (повороти очей, голови, всього тіла, хапання тощо), що вказує на їх інтегративну роль. Третинною, найважливішою зоною юку є передлобові (префронтальні) відділи мозку, які мають вирішальне значення в регуляції найскладніших форм поведінки людини. Вони пов'язані не тільки з розташованими нижче зонами цього блоку, а й з апаратами інших блоків, насамперед з сітчастим утвором. Завдяки цьому у пре-фронтальних відділах відбуваються переробка імпульсів, що йдуть від усіх структур мозку, а також організація низхідних впливів на ці структури. Функція префронтальних відділів здійснюється за участю мови, за допомогою якої людина створює усвідомлені програми поведінки. В цілому лобові частки регулюють вищі психічні функції.
Будь-яке психічне явище є результатом спільної і водночас спеціалізованої функції всіх блоків.
Функція всіх систем мозку проявляється у вигляді біоелектричної активності мозку характеристик збудження окремих невронів та їх груп.
Відомо, що надходження якоїсь інформації з зовнішнього світу викликає дві фази такої активності: 1) біоелектричну відповідь проекційних зон кори на аферентні сигнали, що несуть переважно фізичні параметри інформації для організму. Синтез цих параметрів дає власне психічне явище відчуття.
Якщо психіка людини, особливо її вищі прояви, залежить від спеціалізованої і водночас інтегрованої роботи головного мозку, то її поведінка, як і будь-якої живої істоти, передбачає мобілізацію структур не лише центральної, а й периферичної нервової системи. Таке широке об'єднання різнолокалізованих, різнорівневих нервових структур і процесів дістало назву функціональної системи організму і стало предметом теорії функціональних систем.
Аферентний синтез об'єднання різноманітної інформації, необхідної для прийняття рішення залежно від того, який результат потрібен у певний момент пристосувальної дії. Для цього залучаються відомості з пам'яті, актуалізується певна потреба, відбувається зворотна аферентація враховуються відомості про навколишнє середовище. Це є відповіддю на пусковий стимул-подразник, що пристосовує аферентий синтез до умов, найпринятніших для успіху виконуваної дії.
Прийняття рішення переведення аферентного синтезу до програми дій, унаслідок чого з великої кількості варіантів пристосувального акту обирається той, що дає змогу організмові досягти найбільшої ефективності.
Акцептор (від лат. ассерtоr одержувач) результатів дії апарат прогнозування й оцінки властивостей (фізичних, хімічних, біологічних) результату дії функціональної системи. Він формується раніше, ніж відбувається дія, і має всі ознаки майбутнього результату. Тобто цей механізм виконує функцію випереджувального відображення дійсності. Він використовує попередній досвід й існує у вигляді схеми майбутньої дії, яка порівнюється з параметрами реального результату завдяки інформації, що надходить шляхом зворотної аферентаії. Якщо ці параметри не збігаються, до програми дій вводяться корективи або функціональна система формується заново. У цьому разі спочатку виникає орієнтувальна реакція, яка супроводжується електричною активністю кори і підкірки (Шуміліна, Журавльов).
У разі невідповідності параметрів виконаної дії продукуються негативні емоції, які спонукають до продовження дії за скоригованою програмою доти, доки не буде отриманий очікуваний результат. Якщо збігу було досягнуто з першої спроби, виникають позитивні емоції і виконувану дію припиняють. До того ж емоції пронизують і аферентний синтез, і етапи прийняття рішення.
Дослідження роботи функціональних систем організму у зв'язку з оволодінням людиною знаками мовленням, письмом, грою та музичних інструментах, професійною діяльністю тощо показало, що при цьому вони трансформуються у психічні ( знакові) функціональні системи.

Методичні вказівки
Мета:
1. Розкрити особливості будови і функціонування Центральної нервової системи.
2. Виявити шляхи проведення нервових імпульсів до кори головного мозку.
3. Зясувати будову мозку як саморегулюючої системи (за О.Р. Лурією).

При підготовці даної теми необхідно оволодіти точним змістом таких понять, як центральна нервова система, периферійна нервова система, кора головного мозку.
Розкриваючи особливості будови нервової системи, доцільно поглибити знання студентів про її функції. Дуже важливо показати роль ретикулярної формації у проведенні нервових імпульсів.
Вивчаючи взаємозв'язок психіки і мозку людини, слід зробити висновок, що мозок як саморегулююча система складається з трьох основних блоків, і визначити, до чого приводить порушення роботи кожного з них.

Основні поняття і ключові слова: центральна нервова система, спинний мозок, головний мозок, нейрони, синапси, збудження, гальмування, периферійна нервова система, рефлекси, довгочасний мозок, вароліїв листок, середній мозок, проміжний мозок, мозочок, біла речовина, сіра речовина великий півкуль, умовні і безумовні рефлекси.

Література
1. Психологія/ За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999.
- С. 43- 49.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн. 1. М.: Владос, 1998. - С. 28-72.
3. Крутецкий В.А. Психология. М.: Просвещение, 1980.
- С. 24- 38.
4. Лурия А.Р. Мозг и психика//Хрестоматия по психологии/ Под ред. А.В. Петровского. М.: Просвещение, 1987. С. 83.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Системність у роботі мозку як органа психічної діяльності.
2. Спеціалізація великий півкуль.

Контрольні запитання
1. Як побудований мозок людини ?
2. Функції спинного мозку і головного мозку.
3. Основні блоки, з яких складається мозок.
4. Властивості і функції вищої нервової діяльності.
5. Положення про рефлекторну дугу ( І.Л. Сєченов).
6. Спеціалізація великих півкуль.
7. Розбіжності вищої нервової діяльності людей і тварин.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Подразнення електричним струмом окремих ділянок мозку викликає скорочення певних груп м'язів, в результаті чого вдалося скласти карту кори мозку, визначити локалізацію різних функцій.
Чим пояснюються розбіжності між моторними проекціями в позі рухів різних частин тіла ?

Завдання 2.
В наведених висловлюваннях відображені важливіші ідеї, котрі вплинули на розвиток вітчизняної психології.
1. "Головнішими, сильнішими є враження, які постійно залишаються від вивчення вищої нервової діяльності нашим методом, це надзвичайна пластичність цієї діяльності, їх величезні можливості: ніщо не зостається нерухомим, непіддатливим, а завжди може бути досягнуто, змінюватися до кращого, аби були здійснені відповідні умови."
2. "В діяльності, здійснюючи яку людина чинить свій життєвий шлях, всі психічні властивості особистості не тільки виявляються, але й формуються.
3. "Всіляка функція в культурному розвитку з'являється на сцені двічі, в двох планах, спочатку в соціальному, потім психологічному, спочатку між людьми як категорія інтерпсихічна, потім усередині дитини як категорія інтрапсихічна".
4. "Всі акти свідомого і несвідомого життя за засобами походження суть рефлекси" .
Назвіть авторів даних висловлювань.

Тема 8. ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ НАУК

План семінару
1. Сучасна психологія та її місце в системі наук
2. Ергономіка новий науково-прикладний комплекс
3. Становлення системи людинознавства. Класифікація основних проблем і наук за Б.Г.Ананьєвим

Стислий зміст теми
Принципово іншою спробою розв'язати питання про місце психології серед інших наук є віднесення її до центру міждисциплінарних зв'язків філософії, суспільствознавства, природознавства, педагогіки, медицини, техніки. При цьому виходять з того, що всі ці науки тією чи іншою мірою вивчають людину, яка лише перед психологією вона постає у всій повноті виявів. Це ставить її в особливості стосунки з іншими науками: вони змушені звертатись до психології у пошуках необхідних їм даних. Отже, психологія мусить не стільки користуватися здобутками суміжних дисциплін, скільки збагачувати їх своїми досягненнями.
Із суспільним науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою та ін.) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливості індивідуальної і групової поведінки людей, закономірності формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини. Без філософії психологія не могла б опрацьовувати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша процесуальний, а друга результативний його аспект.
Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку як результат і чинник еволюції, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів. Проте ці механізми не можуть вивчатися без аналізу їх власне психологічного змісту.
Не менш виразний зв'язок психології з педагогічними, медичними, технічними науками, математикою. Досліджуючи процеси засвоєння суспільно-історичного досвіду, педагогіка не може ігнорувати закономірності сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги, динаміку засвоєння знань, формування вмінь, навичок, природу інтересів і здібностей, розвиток особистості школяра. Медичним наукам, зокрема психіатрін, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні "внутрішньої картини" хвороби, в значенні оптимальної терапевтичної тактики, застосуванні методів психологічного впливу на хворого. Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Математика має справу з просторовими формами й кількісними відношеннями і безпосередньо не звертається до психології. Однак психологію цікавить, наприклад, як у дитини виникає поняття числа, за допомогою якої системи координат людина орієнтується у просторі, як співвідносяться між собою кількісні і якісні способи побудови психічного образу. Відповіді на ці питання стосуються й математики. Адже ця наука, незважаючи на безмежність її абстракцій, має вихідні положення (те саме поняття числа), зміст яких пов'язаний із закономірностями функціонування людської психіки.
Широкі міждисциплінарнні зв'язки психології є свідченням не лише теоретичного, а й практичного її значення. Разом з іншими науками вона покликана брати участь у розв'язанні завдань, які постають у ході розвитку суспільства. Такими, зокрема, є: виявлення чинників зростання продуктивності праці; наукове обгрунтування проектування, розробки й експлуатації техніки; вдосконалення форм обслуговування населення; психологічне забезпечення охорони здоров'я людей; навчання і виховання підростаючого покоління. При цьому педагогічна психологія, наприклад, з'ясовує
процеси засвоєння людиною суспільного досвіду, визначає психологічні засади формування особистості, опрацьовує психолого-педагогічні рекомендації щодо вдосконалення навчально-виховного процесу, активізації мислення учнів та студентів, розвитку їхніх здібностей, забезпечує профорієнтаційну роботу у навчальних закладах. Разом з психологією розвитку, що вивчає закономірності онтогенезу психіки, вона озброює педагогів знаннями, необхідними для їхньої професійної діяльності. Кожна галузь психології має свої завдання і, розв'язуючи їх, утверджує себе як дисципліна, корисна і суспільству, і громадянину.
Базою об'єднання всіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретично й експериментально розробляє фундаментальні психологічні проблеми.
Взаємозв'язки системи психологічних наук утворюють важливу умову її функціонування і розвитку, що забезпечує успішне вирішення нагальних суспільних потреб. При цьому дедалі глибше усвідомлюються відносність меж між різними психологічними дисциплінами та потреба у їх зближенні з іншими фундаментальними і прикладними науками в процесі становлення системи людинознавства. Відомий психолог Б.Г.Ананьєв підкреслював у своїх працях, присвячених проблемам людинознавства, її "виключно важливе значення як основної продуктивної сили суспільства, як суб'єкта праці та провідної ланки у системі "людина-машина", як суб'єкта пізнання, комунікації та управління, як предмета виховання та ін.".
Принциповим у системі людинознавства Б.Г.Ананьєв вважав розрізнення таких понять, як "індивід", "особистість" та "суб'єкт діяльності". Ним були виділені стрижневі проблеми в системі наукових знань про людину. Розглядаючи людину як біологічний вид Ноmо sapiens, Б.Г.Ананьєв запропонував класифікацію основних проблем і наук, що її вивчають.
Це чотири головні проблеми: антропогенез, расогенез, історична філогенія й соматична організація (фізичний тип) сучасної людини. Крім того Б.Г.Ананьєв визначає ключові проблеми, пов'язані з історичним розвитком суспільного життя людства (соціогенез) та еволюцією життя на Землі, оскільки фундаментальні основи системи людинознавства складаються саме з цих двох підвалин.
Становлення системи людинознавства в сучасних умовах пов'язане з об'єктивною логікою розвитку науки в цілому та її найважливіших теоретичних дисциплін. У той же час практична потреба в управлінні людськими ресурсами й резервами привела до зближення різних прикладних дисциплін, що має велике значення для комплексного вивчення людини. Чільне місце в процесі становлення системи людинознавства посідає психологія, яка інтенсивно розвивається і становить розгалужений комплекс теоретичних, науково-прикладних і практичних дисциплін.

Методичні вказівки
Мета:
1. Визначити основні завдання психології в сучасних умовах НТП.
2. З'ясувати взаємозв'язок психологічної науки з іншими науками.
3. Визначити місце психології в системі людинознавства.
Вивчення матеріалу даної теми є особливо важливим для правильного підходу до рішення практичних завдань, направлених на формування особистості учнів, організацію учбового процесу, надання практичної психологічної допомоги населенню.
В сучасних умовах НТП дуже важливо визначити завдання, які ставить дійсність перед психологією.
Тільки комплекс галузей складної структури психологічної науки спроможний успішно вирішити поставлені перед психологією завдання.
Ефективне вирішення поставлених перед психологією завдань можливе лише в тому випадку, якщо психологічна наука буде мати тісний зв'язок з іншими науками, коли вона творчо буде використовувати результати наукових досліджень філософії, фізіології, соціології та інших наук системи людинознавства.
Основні поняття і ключові слова: галузі, етнічна психологія, соціальна психологія, психолінгвістика, психофізіологія, психофізика, патопсихологія, психопатологія, нейропсихологія, психофармакологія, психотерапія, расогенез, антропогенез, історична філогенія.

Література
1. Психологія/ Заред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. -С.61-64.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. - Кн. 1. - М., 1998. -С. 91-109.
3. Столяренко Л.Д. Основьі психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - С.79.
4. Фресс П. О психологии будущего// Хрестоматия по психологии/ Под ред. А.В. Петровского. М.: Просвещение, 1987. - С. 50.
5. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. К.: Вища школа, 2001. - С.65-69.
6. Трофімов Ю.Л. Психологія. Підручник для студ. ВУЗів.- К.: Либидь, 1999. - С.62-64.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Роль психології в оптимізації професійної діяльності.
2. Психологія майбутнього.

Контрольні запитання
1. Зв'язок між психологією та природничими науками.
2. Формування галузей психології при розробці проблем здоров'я.
3. Галузі психології, які вирішують проблеми на перетині педагогіки і психології.
4. Які галузі сформувалися на перетині технічних і психологічних наук?
5. Виникнення науково-прикладного комплексу ергономіки.
6. Потреба у зближенні психологічних дисциплін з іншими фундаментальними ї прикладними науками в процесі становлення системи людинознавства.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.
Приведіть до відповідності напрямки психології і предмети їх дослідження:
1. Психологія свідомості. А. Пізнання
2. Біхевіоризм. В. Психіка.
3. Гештальтпсихологія. С. Самоактуалізація особистості,
4. Гуманістична психологія. D. Свідомість.
5. Когнітивна психологія. Е. Цілісні структури психіки.
6. Фрейдизм. F. Несвідоме
7. Радянська психологія. G. Поведінка

Завдання 2.
1. Назвіть засновника першої психологічної лабораторії та створений ним напрямок.
2. Назвіть напрямок, який досліджує функції свідомості.
3. Назвіть напрямок, предметом вивчення якого є поведінка.
4. Назвіть напрямок, що стверджує пріоритет структури або цілісності в організації психічних процесів.
5. Назвіть предмет вивчення гуманістичної психології.
6. Назвіть напрямок, предметом якого є механізми пізнання.
7. Назвіть ім'я автора діяльнісного підходу в психології.
8. Назвіть автора культурно-історичної теорії.












Тема 9. ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

План семінару:
1. Дисципліни, які належать до теоретичної психології
2. Галузі, які належать до науково-пракладної психології:
а) за видом діяльності та поведінкою людини;
б) за психологічними питаннями розвитку людини;
в) за відношенням до нормальної або хворої психіки;
г) за відношенням до права
3. Напрями у структурі практичної психології

Стислий зміст теми
Сучасна наукова психологія являє собою досить розмаїту систему дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділити три великі групи галузей: теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.
1. До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна психологія, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки.
Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті у різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки.
Історія психології розглядає формування психологічних категорій і понять упродовж усього часу існування наукової психології, історію психологічних досліджень у різні часи в різних школах та перспективи розвитку психології як науки.
Експериментальна психологія займається розробкою нових методів психологічного дослідження для більш глибокого вивчення психічної реальності.
Генетична психологія вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі (протягом біологічної еволюції усього живого та історичного розвитку психіки) і в онтогенезі ( упродовж життя окремої особи).
Соціальна психологія досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах.
Порівняльна психологія має предметом свого дослідження особливості психіки тварин (зоопсихологія) у порівнянні з психікою людини.
Диференціальна психологія досліджує індивідуально-психологічні особливості психіки з урахуванням вікового рівня розвитку та механізмів функціонування психіки, ролі задатків і здібностей індивіда тощо.
Психофізіологія вивчає фізіологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які лежать в основі функціонування психіки.
Психологія особистості займається вивченням психічних властивостей людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв'язки, характеризується індивідуальністю та взаємопов'язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.
Моделювання психіки як розділ теоретичної психології використовує наукові дані про психіку для побудови математичних і кібернетичних моделей психічних функцій ( сприймання, мислення, пам'яті, розпізнавання, спілкування тощо) та всієї психіки загалом з метою розробки і вдосконалення технічних систем, перевірки наявних психологічних теорій за допомогою комп'ютерного експерименту).
2. До науково-прикладної психології слід віднести ряд галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та Діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології Доцільно розрізняти за певними ознаками:
а) за видом діяльності та поведінки людини:
психологія праці досліджує психологічні закономірності трудової діяльності людини, психологічні основи наукової організації праці (НОП), особливості формування загально-трудових умінь і навичок, вплив факторів виробничого середовища і технічних засобів праці на робітника з метою підвищення ефективності трудової діяльності людини;
інженерна психологія вивчає особливості діяльності оператора автоматизованих систем управління, розподілу та узгодження функцій між людиною і машиною, використовуючи здобуті знання в інженерно-психологічному проектуванні, експлуатації й оптимізації функціонування систем управління складними технічними комлексами та технологічними процесами. Інженерна психологія є важливою складовою ергономіки науки про закони взаємодії оператора, машини і середовища та закономірності функціонування системи "людина-машина";
психологія творчості досліджує закономірності творчої (евристичної) діяльності, фактори стимуляції творчого пошуку винахідників, раціоналізаторів, умови розвитку творчої особистості та розробляє методи активізації творчості працівників науки, техніки, мистецтва, культури;
психологія "штучного інтелекту" зосереджує увагу на розробці й використанні формальних моделей психіки у створені різних інтелектуальних кібернетичних систем, наприклад, систем управління робототехнікою, автоматизованого перекладу, експертних систем тощо;
авіаційна психологія досліджує психологічні особливості діяльності людини в умовах польоту, визначає психологічні вимоги до професії у відборі та підготовці авіаційних кадрів, сприяє оптимізації праці льотного персоналу;
космічна психологія вивчає психологічні проблеми діяльності людини в умовах невагомості, просторової дезорієнтації під час перебування в космосі, психологічного напруження, яке виникає в екстремальних ситуаціях перевантаження організму або тривалої ізоляції від людей на орбіті;
військова психологія має предметом фактори ефективної поведінки людини в екстремальних умовах бойових дій;
психологія управління та менеджменту здійснює дослідження процесів управління, організації спільної діяльності людей на політичному, соціальному, економічному, державному, регіональному рівнях;
психологія торгівлі вивчає психологічні особливості людей для формування потреб покупців;
екологічна психологія досліджує психологічні фактори виникнення й розв'язання проблем взаємозв'язку між людиною і природою;
психологія спорту вивчає закономірності поведінки людей в умовах спортивних змагань, методи відбору, підготовки, організації діяльності спортсменів та їхньої психологічної реабілітації після участі в змаганнях;
б) за психологічними питаннями розвитку людини у науково-прикладній психології можна виділити такі напрями:
вікова психологія досліджує онтогенез психічних властивостей особистості на різних вікових етапах;
педагогічна психологія має своїм предметом психологічні закономірності навчання й виховання особистості;
психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія, розподіляється на такі дисципліни, як патопсихологія (розглядає відхилення у процесі розвитку психіки), олігофренопсихологія (займається патологічними відхиленнями психічного розвитку, які зумовлюються природженими дефектами мозку), сурдопсихологія (вивчає особливості розвитку дітей з вадами слуху), тифлопсихологія (допомагає розвиватись особистостям дітей зі слабким зором або незрячим);
в) за відношенням до нормальної або хворої психіки виділяються такі дисципліни:
психологія здоров'я наука про психологічні основи здорового способу життя, збереження та поліпшення здоров'я людини;
медична психологія, що вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря та особистості хворого;
г) за відношенням до права виділяють юридичну психологію, що пов'язана з дослідженням проблем реалізації системи правової поведінки психологічними засобами і розподіляється на такі підрозділи: судова психологія, кримінальна психологія, виправно-трудова (пенітенціарна) психологія.
3. Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.
У структурі практичної психології виділяються такі напрями:
психологічна служба сім'ї та соціального захисту населення працює в річищі забезпечення, збереження та розвитку національних традицій і культури сімейного життя, корекції та профілактики сімейних конфліктів;
психологічна служба системи освіти психологічно забезпечує навчально-виховний процес;
психологічна служба системи охорони здоров'я займається психологічним забезпеченням лікувального процесу і реабілітації хворих, інвалідів, психотерапією та психопрофілактикою;
практична психологія політичної діяльності, управління і масових комунікацій здійснює експертизу законів і державних програм;
практична юридична психологія і педагогіка займається психологічним і соціологічним забезпеченням діяльності органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, суду, прокуратури, пенітенціарної системи;
практична психологія і соціологія економіки та бізнесу має справу з вивченням психологічних умов економічної діяльності;
практична психологія праці та профорієнтації здійснює заходи щодо профінформації, профконсультації, професійного відбору, нрофадаптації, соціально-психологічного забезпечення виробництва;
соціально-психологічна служба армії веде роботу з військової профорієнтації та профвідбору, психологічної підготовки військовослужбовців, соціально-психологічного забезпечення високого рівня боєздатності солдатів і офецерів Міністерства оборони, Національної гвардії та Служби безпеки;
практична психологія і педагогіка спорту здійснює заходи щодо відбору, психологічної підготовки, підтримки спортсменів, спортивних команд, тренерів в екстремальних умовах спортивних змагань.
Між галузями психологічної науки існують тісні зв'язки. Так, теоретична психологія напрацьовує систему психологічних знань, що виступає фундаментом науково-прикладної та практичної психології. Факти, що розкриваються у науково-прикладній та практичній психології, узагальнюються засобами теоретичної психології, що сприяє постійному оновленню системи понять, категорій, принципів психологічної науки. А це створює умови для глибшого пізнання психіки й надання більш ефективної допомоги у розвитку особистості та в її творчій діяльності.

Методичні вказівки
Мета:
1. Визначити предмет вивчення дисциплін теоретичної психології.
2. З'ясувати підстави класифікації галузей науково-прикладної психології.
3. Виявити напрями у структурі практичної психології.
Ознайомлення і закріплення знань за даною темою проводиться в процесі вивчення рекомендованої літератури, співбесіди на семінарських і практичних заняттях, виконання конкретних завдань.
Студенти повинні засвоїти, що сучасна наукова психологія являє собою досить розмаїту систему дисциплін та галузей, яку доцільно поділяти на три великі групи за спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки.
Психологія посідає чільне місце в процесі становлення системи людинознавства і становить розгалужений комплекс теоретичних, науково-прикладних і практичних дисциплін.
Необхідно усвідомити той внесок, котрий зробила психологічна наука в рішення практичних задач в різних сферах сучасного життя, і перспективи її використання для збільшення ефективності в різних сферах людської діяльності.

Основні поняття і ключові слова: теоретична психологія, експериментальна психологія, диференційна психологія, генетична психологія, порівняльна психологія, моделювання психіки, психологія "штучного інтелекту", психологія управління та менеджменту, екологічна психологія, психологія аномального розвитку.
Література
1. Психологія/ Заред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999.
- С. 64- 75.
2. Столяренко Л.Д. Основьі психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - С.7-9.
3. Фресс П. О психологии будущего// Хрестоматия по психологии/ Под ред. А.В. Петровского. М.: Просвещение, 1987.- С.50.
4. Трофімов Ю.Л. Психологія. Підручник для студ. ВУЗів.
- Київ: Либідь, 1999.

Тематика повідомлень і рефератів
Міждісциплінарні зв’язки комплексу теоретичної психології.

Контрольні запитання
1. Виділіть галузі сучасної психологічної науки і згрупуйте їх за ознакою розвитку діяльності або іншою, яку ви знайдете, доцільною.
2. В чому полягає специфіка завдань основних галузей психологічної науки?
3. Визначте схематично місце галузей психології в системі сучасної психологічної науки.
4. З'ясуйте основні напрями у структурі практичної психології.
5. Покажіть зв'язок психологічної науки з життям, її внесок в рішення практичних завдань.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.
В основі будь-якого наукового визначення психології, як правило, закладено уявлення про людину, походження її психіки та її формування. Нижче наводяться кілька визначень того, що повинна вивчати психологія.
1. Психологія це наука про функції свідомості. її предметом повинно бути те, що доступно прямому спостереженню. Метод складається у тому, що опитувальник описує відчуття, які виникають у нього під дією того чи іншого стимулу.
2. Предметом психології повинна бути поведінка, що розуміється як сукупність реакцій організму, які обумовлені стимулами середовища, в якому він адаптується. Психологія повинна вивчати виключно поведінкові акти, доступні для об'єктивного спостереження, та їх зв'язок з тими ситуаціями, які їх викликають.
3. Предметом психології є глибинні шари психічної активності особистості. Поведінка людини значною мірою підкоряється впливу підсвідомих потягів.
4. У кожній людині від народження закладено прагнення повністю реалізувати себе, вона наділена силами, необхідними для розвитку всіх її можливостей. Психолог вивчає людину як об'єктивний суб'єкт, її сприймання та розуміння самої себе, залежність її поведінки від сприйняття нею ситуації на даний момент.
5. Психологія наука про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Психіка системна властивість високоорганізованої матерії, яка заключається в активному відображення суб'єктом об'єктивного світу, в побудові суб'єктом невідчуженої від нього картини цього світу й саморегуляції на тій же основі своєї поведінки і діяльності.
Вкажіть, з якими науковими напрямками пов'язано кожне визначення, у чому складаються його достоїнства та обмеження ( з урахуванням історичних умов, коли розвивався цей напрямок).

Завдання 2.
Зробіть анотацію на статтю П. Фресса "Психологія майбутнього".









































Тема 10. ВІДЧУТТЯ

План семінару
1. Загальне поняття про відчуття
2. Будова та функції аналізатора
3. Загальні властивості відчуттів та класифікація видів відчуттів
4. Характеристика основних видів відчуттів
5. Основні закономірності відчуттів
6. Розвиток відчуттів

Стислий зміст теми
Знання про зовнішній і внутрішній світ людина набуває під час чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви.
Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу, перш за все, з відчуттів.
Наші відчуття є відображенням властивостей предметів і явищ реальної дійсності, що існують незалежно від нашої свідомості і безпосередньо діють на наші аналізатори.
Виникає відчуття завдяки властивій нервовій системі чутливості до подразника, що діє на відповідний аналізатор (зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, дотиковий та ін.). Викликане подразником у мозку збудження суб'єктивно переживається людиною як певне відчуття. Фізіологічною основою відчуття є умовно-рефлекторна першосигнальна аналітико-синтетична діяльність мозку.
У виникненні відчуттів важливу роль відіграє діяльність рецептора, в якому відбувається перетворення енергії подразника в енергію нервного процесу. Органи чуття тісно пов'язані з органами руху. Рух як відповідь на подразнення бере участь в одержанні інформації. При відсутності реакції-відповіді на подразнення, тобто рухового акту, відчуття як психічне явище неможливе. Нерухоме око, як і нерухома рука, перестають бути засобом пізнання.
Відчуття як пізнавальний психічний процес є основою наших знань.
Розрізняють зорові, слухові, рухові, смакові, нюхові та інші види відчуттів.
Виникнення і перебіг кожного виду відчуття має свої особливості. Крім того, існують загальні властивості відчуттів: якість, інтенсивність і тривалість. Якість відчуттів зумовлюється об'єктивно існуючими властивостями предметів об'єктивного світу. Вивчаючи інтенсивність відчуттів, слід зважати-на індивідуальні особливості чутливості та залежність від цього порогів відчуття (вищий і нижчий абсолютні пороги, диферен-ціювальний поріг чутливості). З'ясовуючи тривалість відчуттів треба врахувати післядію в аналізаторах та послідовні образи як її прояв.
Адаптація аналізатора до подразника і взаємодія аналізаторів меж собою ведуть до змін у чутливості органа чуття до подразника, а тому й у силі відчуття.
Існує два види чутливості: абсолютна та розрізнена. Для виникнення відчуття необхідна певна енергія подразника. Мінімальна сила подразника, що викликає помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги.
Абсолютна чутливість (Е) чисельно дорівнює величині, обернено пропорційній порогу відчуття (Р) Е=1/Р; тобто, чим більше поріг, тим менше чутливість, і навпаки.
Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною. Щоб ця відмінність стала відчутною, вона має досягти певної величини.
Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення або диференціальним порогом чутливості, від якого залежить чутливість розрізнення. Дослідженням доведено, що диференційна чутливість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірністю (закон Бугера-Вебера).
В математичному вигляді цей закон виражається у формулі: І / І=соnst;
Де І величина, на яку повинен змінитися вихідний стимул, щоб людина помітила, що він дійсно змінився; І величина діючого стимулу.
Наприклад, для світлового відчуття константа дорівнюється 1/100 своєї яскравості; відчуття різниці у вазі двох предметів дорівнює 1/3 ваги вихідного предмета; для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової 1/6-1/10, для нюхової 1/4-1/3. Це середні показники.
Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває в оберненій залежності. При кращій чутливості її поріг менший, а при слабкій більший, і навпаки.
Німецький фізик і математик Г. Фехнер, спираючись на експериментальні дані М. Вебера, показав, що інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника. Згідно з цим законом при зростанні сили подразника в геометричній прогресії сила відчуття зростає в арифметичній .
У математичній формі закон Фехнера виражається так:
Е=К ІgR+С,
де Е інтенсивність відчуття,
R. сила подразника,
К та С константи.
Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватися. Зміну чутливості викликає адаптація, тобто пристосування органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується.
Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній чутливості вона виявляється значно меншою мірою.
Зміни чутливості органів чуття можуть мати стійкий характер, пов’язаний, зокрема, із вимогами професійної діяльності або з відсутністю тих чи інших видів відчуття. Явище підвищення чутливості внаслідок їх тренування називається сенсибілізацією. Наприклад, спеціалісти з фарбування тканин розрізняють до 60 відтінків чорного кольору. Високого рівня досконалості набувають нюхові або смакові відчуття в дегустаторів.
Діяльність аналізаторів не є ізольованою вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по різному: в одних випадках як синестезія відчуттів, наприклад, чуття кольорового звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів "холодні" або "теплі" тони тощо. В інших випадках взаємодія аналізаторів виявляється як збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обливання голови підвищує чутливість до червоного та ін.
У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії.
Основою розвитку відчуттів у дитини є її дієві зв'язки із зовнішнім світом, які спричиняються до вдосконалення аналітико-синтетичної діяльності її аналізаторів. Ці зв'язки скеровуються тою чи іншою мірою дорослими. В процесі виховання підвищується здатність аналізаторів диференціювати різні властивості оточуючих явищ, вдосконалюється їх синтезуюча діяльність. Це стосується всіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних.
Новонароджена дитина бачить, але ще не вміє керувати вухами свого зорового рецептора, у неї відсутня координація обох очей, одне око дивиться в один бік, а друге в інший. Лише на третьому місяці вона починає володіти моторикою очей, навчається ними керувати. З координацією рухів очей зв'язана фіксація об'єкта, що діє на аналізатор.
У ранньому віці діти навчаються розрізняти основні кольори спектра червоний, зелений, фіолетовий. Це видно з того, що в однорічної дитини можна виробити умовні рефлекси на ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори. Однак на цьому розвиток кольоровідчувань не закінчується. Він продовжується в період дошкільного і, особливо шкільного віку, коли дедалі досконалішим і точнішим стає диференціювання кольорів за яскравістю і насиченістю. На кінець шкільного періоду дитина розрізняє декілька десятків кольорових відтінків. Важливу роль у розвитку кольоровідчування у школярів відіграє їх навчальна діяльність, зокрема заняття малюванням.
Дослідження психологів показали, що період шкільного дитинства чутливість до кольорів особливо швидко зростає: в порівнянні з учнями 1 класу у дітей 3 класу (10 років) вона підвищується на 45%, у дітей 4-5 класів (від 11 до 12 років) на 60%.
Розвиток чутливості до кольорів, їх диференціювання тісно пов'язані з успіхами дітей в оволодінні назвами кольорів і їх відтінків. Називання їх загострює й уточнює відчування кольорів, їх розрізнення за якістю, яскравістю і насиченістю.
Розвиток зорового аналізатора не вичерпується лише підвищенням його чутливості до кольорів спектра. У дитини розвивається також гострота зору, загальна чутливість до світлового подразника.
Дані свідчать, що загальна зорова чутливість протягом Дошкільного віку підвищується в 2 рази, в період від 6 до 15 Років майже на 60%. Це має велике значення для пізнавальної Діяльності, для продуктивності навчання дітей. Недостатня гострота зору, що буває у деяких учнів, залишившись поза увагою вчителя, може спричинитись до зниження їх успішності.
Зорові відчуття розвиваються в дітей у зв'язку з іншими відчуттями, зокрема кінестетичними. На цей зв'язок указував Сєченов, підкреслюючи його велике значення в розвитку пізнавальної діяльності, для продуктивності навчання дітей. Важливу роль відіграє цей зв'язок, зокрема, в оволодінні дітьми вмінням читати і писати.
Перші реакції дитини на звук передаються руховим збудженням (скидає ручками, ніжками, ворушить тулубом). Згодом рухова реакція на звук стає більш диференційованою. На третьому місяці дитина локалізує звуки, повертаючи голівку в напрямку, звідки походить звук. Стає можливим вироблення у дитини умовних рефлексів на звукові подразники різної висоти, сили і тембру. Вже на четвертому місяці дитина починає розрізняти звуки за висотою. Про це свідчать її реакції на музику і співи. В подальшому розвитку слуху дитини велику роль відіграє музичне її виховання.
Розвиток слухових відчуттів у дитини тісно пов'язаний з оволодінням нею мовою. В процесі мовного спілкування виробляється чутливість дитини до звуків мови. Реакція на них спостерігається у неї досить рано. Вже на 2-3-му місяці дитина розрізняє ласкавий і сердитий тон зверненої до неї мови, особливо якщо це мова людей, які постійно знаходяться біля неї, зокрема матері. З розвитком у дитини з'являється здатність реагувати на ритмомелодіку мови. Так, на 5-6-му місяці дитина починає вже розпізнавати голоси близьких їй людей.
Тільки під кінець першого року життя спостерігається розрізнення звуків мови незалежно від емоційного тону і ритму, починається розвиток фонематичного слуху, що триває протягом всього переддошкільного, дошкільного і шкільного дитинства.
Фонематичний слух на першому році життя дитини вступає у тимчасові зв'язки з рухами артикуляційного апарату, із зоровими і дотиковими відчуттями, які зміцнюються завдяки багаторазовим повторенням. Під впливом мовного спілкування ухова чутливість надзвичайно вдосконалюється.
Розвиткові слухових відчуттів у дітей шкільного віку сприяють заняття музикою. Діти, що навчаються в музичних школах, розрізняють, наприклад, за висотою такі звуки, які дітьми, що не займаються музикою, відчуваються як зовсім однакові. Дані досліджень показують, що диференціювання звуків за висотою не є природженим явищем, а розвивається під впливом виховання і навчання, що воно вдосконалюється внаслідок спеціальних вправ (Теплов).
Значне місце в розвитку відчуттів дитини посідає кінестетичний аналізатор. Від його розвитку значною мірою залежить досконалість рухової сфери дитини, точність і розчленованість її рухів, необхідних для всіх видів діяльності. В раньому віці дитини її рухи хаотичні, неточні і мало диференційовані. Вони розвиваються в міру того, як дитина навчається ходити, маніпулювати різними предметами. У переддошкільника і дошкільника подальше вдосконалення кінестетичного аналізатора пов'язане з ігровою поведінкою, трудовими заняттями, фізичною культурою та оволодінням мовним процесом, який потребує дуже тонких і диференційованих артикуляційних рухів.
Кінестетичні відчуття у дітей особливо вдосконалюються тоді, коли вони включаються в діяльність, що ставить до них підвищені вимоги. Просте повторення рухів мало дає для підвищення кінестетичної чутливості. В тих же випадках, коли рухи повторюються для досягнення свідомо поставленої мети, кінестетична чутливість значно підвищується. За даними досліджень, в шкільному віці (в період між 8 і 14 роками) кінестетична чутливість у фізкультурних вправах, лабораторних заняттях, трудових операціях підвищується на 50% (О. Леонтьєв).
Під впливом навколишніх умов, внаслідок виховання у Дітей розвиваються й інші відчуття, утворюються різноманітні зв'язки між аналізаторами в їх погодженому функціонуванні. Це стосується, зокрема, тактильних і кінестетичних відчуттів, які беруть активну участь у пізнанні дітьми різних властивостей навколишніх предметів (їх твердості, м'якості, шершавості, ваги та ін.).
Важливу роль у цьому процесі відіграє розвиток руки, яка на основі утворюваних тимчасових зв'язків між тактильними, руховими і зоровими подразниками дедалі досконаліше розрізняє предмети за їх властивостями. Необхідною умовою вдосконалення дотикових відчуттів у дітей є трудові заняття, ліплення тощо.
Праця відіграє важливу роль у розвитку рухів та кінестетичних відчуттів у дітей. Дані експериментальних досліджень показують, що ці відчуття вдосконалюються більшою мірою у дітей, що виконують виробничі завдання у шкільних майстернях, ніж у дітей, що не займаються цією діяльністю (Ельконін). На розвиток кінестетичних відчуттів впливає також фізична культура, в якій важлива роль належить руховому аналізатору.
Всі відчуття в процесі розвитку дитини вдосконалюються в тісному зв'язку з розвитком мови. Називання допомагає дитині відрізняти одні пізнавані властивості від інших, знаходити в них спільні риси. Слово є "діловим підкріпленням", яке фіксується у вищій нервовій діяльності. Розвиток мови спирається на розвиток відчуттів і разом з тим сприяє йому. Тут ми маємо конкретний вияв взаємозв'язку першої сигнальної системи з другою, що формується на її основі.
Важлива роль відчуттів у психічному розвитку дитини диктує необхідність спеціальних заходів, спрямованих на їх удосконалення. В цьому значення сенсорної культури, яка полягає в тренуванні, вихованні функціональних можливостей аналізаторів дитини шляхом використання різних дидактичних ігор, занять музикою, співів, ліплення, малювання, виконання нескладних трудових завдань, фізичних вправ. Сенсорна культура дає більший ефект тоді, коли вона є невід'ємною складовою організації педагогічного процесу.
Шкільне навчання створює нові умови для дальшого розвитку відчуттів у дітей, для тренування і вдосконалення їх аналізаторів. Важливого значення в цьому процесі набуває, крім названих вище шляхів, використання різних засобів унаочнення, дослідів, екскурсій, відвідання музеїв, виставок, доступна для дітей і передбачена шкільними програмами праця, а також різні види їх позашкільної діяльності.

Методичні вказівки
При підготовці до семінарського заняття треба акцентувати увагу на сутності положень, які вироблені у сучасній науці про відчуття:
а) історична обумовленість сенсорної організації людини, яка має багатий діапазон потенційних можливостей функціонування розвиток чутливості будь-якого аналізатора;
б) регулююча роль відчуттів у всіх важливих процесах життєдіяльності людини, яка щомиттєво забезпечує необхідну інформацію про навколишнє середовище та стан організму;
в) значення відчуттів як первинних джерел пізнання, як процесів, які мають фундаментальне значення у пізнанні людиною світу.
Належна увага має бути приділена загальним закономірностям відчуттів. Це питання досить повно викладається у всіх підручниках з психології. Недоліком розкриття його є послідовність розміщення закономірностей: вони викладаються без достатнього та необхідного підкреслення зв'язків між ними і без визначення головної, провідної лінії їх взаємозв'язку. Аналіз загальних закономірностей відчуттів дає можливість стверджувати, що центральною з них є поріг чутливості. Всі інші закономірності відчуттів забезпечують зрушення в порогах чутливості.
Чутливість аналізаторів, характерна для певної людини, не є постійною та незмінною. Для відчуттів людини, як й будь-якого іншого психічного процесу, характерна загальна закономірність: вони розвиваються в процесі діяльності.
Сенсорне виховання дітей, тобто розвиток у них різноманітних відчуттів, потребує спеціальної вправи, що приводить до чіткої диференціації відчуттів, збільшення їх точності, різноманітності, усвідомленості.

Основні поняття і ключові слова: чуттєве відображення, сенсорне відображення, нижній абсолютний поріг чутливості, поріг розрізнення, адаптація, сенсибілізація, синестезія.

Література
1. Психологія //Ю.Л . Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. -558 с.-С. 185-218.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998. -687 с.-С. 141-171.
3. Общая психология /Сост. Рогов Г.И. М.,1995. - С. 203-235.
4. Ананьев В.Г. Теория ощущений. Ленинград, 1961.
5. Познавательньїе процессьі ощущения, восприятия. Москва, 1982.
6. Сенсорньїе и сенсомоторньїе процессьі. / Под ред. Лурия А.Р. - М., 1972.
7. Психология познавательньїх процессов. Самара, 1992.


Тематика повідомлень і рефератів
1. Розвиток сенсорної культури особистості.
2. Основні параметри відчуттів.
3. Зв'язок відчуттів за властивостями зовнішнього та внутрішнього середовища організму.
4. Психофізіологічні механізми формування відчуттів.
Контрольні запитання
1. Специфічні риси відчуттів як психічного процесу.
2. Функції відчуттів, їх значення у житті та діяльності організму.
3. Порівняти абсолютний поріг чутливості ат поріг розрізнення, показати різницю між ними.
4. Довести біологічне значення адаптації.
5. Знайти спільні риси в явищах сенсибілізації, компенсації, синестезії.
6. Чому немає адаптації до болю ?

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Яке з наведених визначень відчуття є найбільш повним та правильним?
1. Відчуття є процесом опосредкованого відображення людиною особливостей предметів та явищ об'єктивного світу.
2. Відчуття є процесом безпосереднього відображення людиною предметів та явищ зовнішнього світу у їх взаємозв'язках та взаємовідносинах.
3. Відчуття є відображенням у мозку людини окремих особливостей, якостей предметів та явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори.

Завдання 2.
Яким фізіологічним механізмом забезпечується аналіз об'єктивної дійсності?
1. Аналізатором в цілому.
2. Ядерною частиною аналізатора.
3. Рецепторною частиною аналізатора.
4. Рецепторною та ядерною частинами аналізатора.

Завдання 3.
У чому проявляється адаптація аналізатора подразнювача?
1. У підвищенні чутливості.
2. У зниженні чутливості.
3. У пристосованості до дії подразнювача.
4. У втраті здатності відчувати.

Завдання 4.
В якій з відповідей подане правильне визначення закону Вебера-Фехнера?
1. Підвищення інтенсивності відчуття пропорційне підвищенню інтенсивності подразнювача.
2. При підвищенні інтенсивності подразнювача в арифметичній прогресії інтенсивність відчуття збільшується у геометричній прогресії.
3. При підвищенні інтенсивності подразнювача в геометричної прогресії, інтенсивність відчуття збільшується в арифметичної прогресії.

Завдання 5.
В якій з відповідей поданий поріг розрізнення зорової чутливості?
1/30.
1/100
1/10

Завдання 6.
Про яку закономірність відчуттів говориться у висловлюванні: "холодний колір", "гострий погляд", "м'який голос"?
1. Адаптація.
2. Синестезія
3. Сенсибілізація.
4. Компенсація.
























Тема 1 1. СПРИЙМАННЯ

План семінару
1. Визначення сприймання. Нейрофізіологічні механізми сприймання
2. Властивості та закономірності сприймання
3. Класифікація видів сприймання
4 Розвиток сприймання у дітей



Стислий зміст теми
Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення в мозку людини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання сприймання.
Сприймання це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.
У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйманих об'єктів уявлення. Процес сприймання відбувається У взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттям (виявляємо своє ставлення До нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється в рухах органів чуття, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин. У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє відокремленню предмета серед інших об'єктів. На це звернув увагу І. Сєченов, вказуючи на те, що сенсорний і руховий апарати у набутті досвіду об'єднуються у відображальну систему. Практичні дії це одна з основних передумов адекватного сприймання предметів та явищ об'єктивної дійсності.
У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності сприймань, поза відчуттями не буває.
Види сприймання розрізняють за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), видом активності (мимовільне, довільне), складністю сприймання або формами існування матерії (сприймання простору, руху, часу).
Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттями. На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору та слуху тощо. При цьому один з різновидів сприймання постає як провідний, а інші як допоміжні. Наприклад, у музичній діяльності провідним завжди є слух, а допоміжним кінестетична чутливість. У кваліфікованого хірурга кінестетична чутливість відіграє велику роль контролює і регулює рухи, потрібні під час оперування.
У психологічному житті особистості сприймання має особливе значення. В об'єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його предумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, переживання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприйманим матеріалом.
За видом активності виділяють мимовільне сприймання, коли людина не ставить цілі сприйняти якийсь об'єкт і не використовує вольових зусиль для цього, та довільне сприймання, навпаки, потребує свідомої постановки цілі сприйняти об'єкт, людина прикладає необхідні вольові зусилля.
Сприймання за формами існування і його складністю це сприймання простору, часу, руху, в якому беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку.
Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, відстані, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на око і дотик досягає значної досконалості.
Сприймання горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання вертикальних. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просторові явища досить точно сприймаються також тактильно та кінестетично. Сліпі, наприклад, вивчаючи географію, виконуючи трудові дії, успішно орієнтуються дотиком на рельєфному глобусі, у розміщенні деталей об'єктів праці.
Слухом людина достатньо успішно сприймає напрямок звуків у просторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліворуч. Напрямок на слух можна визначити з точністю до 10 градусів. При моноуральному сприйманні звуку точність сприймання напрямків порушується.
Сприймання відстані, глибини та рельєфності відбувається по-різному при монокулярному та бінокулярному баченні. При бінокулярному сприйманні (сприймання двома очима) точність визначення відстані набагато більша, ніж при монокулярному (сприймання одним оком). Сприймання глибини та рельєфу залежить від того, як відображається предмет на сітківці ока: в кореспондуючих чи диспаратних точках сітківки.
Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо).
Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75с). Триваліші інтервали людина сприймає в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунди. Отже, великі інтервали часу сприймаються опосередковано.
Сприймання послідовності відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості залежить від ставлення до змісту, характеру сприйманного об'єкта. Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості перебігу часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію уповільнення тривалості дії.
Сприймання руху це відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому. При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрямку або у протилежному напрямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному напрямку.
Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався б рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів повільнішим. Рух літака на тлі безхмарного неба здається повільнішим.
Основними властивостями сприймання є вибірковість, предметність, цілісність, константність, осмисленність, аперцепція, та ілюзії.
Предметність сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації.
Така об'єктивація одержуваних вражень у конкретних об'єктах реального світу забезпечує орієнтувальну та регулювальну функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу.
Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його боку або деталі не заважає цілісному сприйманню. Предмет як ціле, ставлення до нього як цілого, що утворилося у процесі набуття досвіду, визначає його структуру. Лише у процесі аналізу предмет розчленовується на складові, виокремлюються ті чи інші його характеристики.
Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від Досвіду та знань особистості, тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та Дорослими сприймаються та осмислюються по-різному. За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, злитість сприйманого. Воно спостерігається у дітей, у малодосвідчених людей.
Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим: циліндр сприймаємо як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Засадовими стосовно константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасово нервові зв'язки під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі.
У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту, спрямованості, організованості сприймане відображається у свідомості більш-менш адекватно. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприймання, яку називають апперцепцією, У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити залежно від особистісної установки на сприймання.
Сприймання визначається як об'єктивними, так і суб'єктивними умовами. Серед об'єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, потрібно врахувати яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто силу подразника, та фізичні умови сприймання освітленість предмета, віддаленість від особи, що сприймає, будову самого предмета структуру, де чітко виявляються його компоненти, контрастність тла та фігури.
Ілюзією називають неадекватне сприймання, яке неправильно, викривлено, помилково відображає об'єкт, що діє на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих систем тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх ситуаціях. Особливо поширеними є оптичні ілюзії.
Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарактерніший показник спостереження тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється з певною метою і за визначеним планом. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостереження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвитку дитини під впливом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища.
У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від поставленої пізнавальної мети.
Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), створення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостереження (прикладів, інструментів) і фіксації його результатів. Спостерігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення тому, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості як якості особистості. Якщо дитину змалку привчають спостерігати явища природи, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то У неї розвивається така риса характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об'єктах малопомітне, але важливе Для розуміння їхньої суті.
Спостереження і спостережливість відіграють велику роль У навчанні та трудовій діяльності людини. Відомо, як високо Цінував спостереження і спостережливість Ч. Дарвін (відкриття походження видів він пояснював своєю спостережливістю). І. Павлов вважав, що спостережливість дуже потрібна вченому. На його інституті було написано: "Спостережливість, спостережливість, спостережливість". К. Ушинський рекомендував учителям навчати дітей спостерігати, якщо вони хочуть розвинути в дітей розум, позаяк спостереження дає матеріал, факти для мислення.

Методичні вказівки
При вивченні сприймання важливо виходити з єдності об'єктивного та суб'єктивного в пізнавальній діяльності, зрозуміти сприйняття як суб'єктивний образ об'єктивного світу, своєрідність взаємодії об'єкта та суб'єкта в акті сприймання та активний характер протікання сприймання.
Важливо обдумати значення і місце сприймання серед інших форм чутливого відображення (відчуттів і уявлень), а також в структурі пізнавальної діяльності людини.
Необхідно засвоїти, що узагальненість та обдуманість сприймання людини як своєрідна взаємодія двох сигнальних систем є базальним компонентом для формування уявлень та понять.
Суб'єктивізм сприймання та вплив практичної діяльності на сприймання найкраще можна зрозуміти на прикладах ілюзії.
Сприймання треба розглядати як процес, в ході якого образ сприйманого людиною предмета стає більш виразним та розчленованим. Таке уточнення та поглиблення знань про світ в процесі сприймання досягається аналітико-синтетичною діяльністю мислення у вказаному процесі.
Треба звернути увагу на значення дії в процесі сприймання, коли предмет виділяється як об'єкт діяльності людини. Цей зв'язок сприймання з дією особливо чітко виступає у формуванні сприймання простору. Воно відбувається в процесі рухового оволодіння простором за допомогою схоплювальних рухів та переміщень. Психологічні дослідження показали, що без рухів очей по об'єкту складне зорове сприймання неможливе.

Основні поняття г ключові слова: перцептивні дії, цілісність сприймання, константність сприймання, свідомість сприймання, апперцепція, ілюзія, сприймання простору, часу та руху.

Література
1. Психологія //Ю.Л . Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с.-С 185-216.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998. 687 с. С. 141-171.
3. Общая психология/ Сост. Рогов Г.И. М.:1995. С. 203- 235.
4. Величковский Б.М., Зинченко В.П., Лурия А.Р. Психология восприятия. М., 1973. С. 5-10, 40-58.
5. Логвиненко А.Д. Психология восприятия. М., 1987.
- С. 11-16.
6. Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. М., 1975. С. 43-110.
7. Хрестоматия по ощущению и восприятию. М., 1975.
- С. 47-57, 147-205.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Проблема моделювання процесів сприймання.
2. Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу.
3. Закони та загадки зорового сприймання людини.
4. Вплив мислення на сприймання.
Контрольні запитання
1. Сформулювати визначення сприймання.
2. Порівняти відчуття та сприймання:
а) виявити загальні риси;
б) вказати на різницю між ними.
3. Охарактеризувати особливості сприймання.
4. Навести приклади цілісності та усвідомленості сприймання.
5. Показати, яка роль у процесі пізнання належить предметності сприймання.
6. Навести приклади, які засвідчують те, що константність сприймання не є природним явищем.
7. Показати на прикладах залежність сприймання від досвіду людини та її інтересів.
8. Як можна перевірити свідомість сприймання учнями учбового матеріалу?
9. У чому виявляється активний характер відчуттів і сприймань у взаємодії людини із середовищем.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.
Яке з наведених визначень є найбільш повним та правильним?
1. Сприймання це відображення найбільш суттєвих якостей та особливостей предметів у їх сукупності.
2. Сприймання це відображення мозком предметів та явищ у всій сукупності їх особливостей, коли вони безпосередньо діють на аналізатори.
3. Сприймання це синтез відчуттів.

Завдання 2.
В якій з наведених відповідей названі тільки об'єктивні умови, що забезпечують виділення об'єкта у процесі сприймання?
1. Контрастність об'єкта з фоном, його розмір, яскравість, знайомість, форма.
2. Колір, оригінальність форми предмета, контрастність з фоном, розмір об'єкта.
3. Цілеспрямованість сприймання, контраст фігури з фоном, інтенсивність дії подразника.

Завдання 3.
Яке з наведених визначень апперцепції є правильним?
1. Апперцепція це негативний вплив попереднього досвіду на сприймання.
2. Апперцепція це позитивний влив попереднього досвіду на сприймання.
3. Апперцепція це залежність сприймання від попереднього досвіду людини.
4. Апперцепція це залежність сприймання від об'єктивних особливостей об'єкта.

Завдання 4.
Гольбах одного разу розповідав, що розглядаючи Місяць в телескоп, офіцер прийняв гори за башти фортеці, пастор за дзвіницю, а світська дама змогла "побачити" закохані пари, які обіймаються.
Про яку особливість сприймання тут ідеться?
1. Константність.
2. Апперцепція.
3. Ілюзія.
4. Виділення предмета з фону.

Завдання 5.
Яка закономірність сприймання проявляється в таких фактах: миску, яка стоїть на столі, ми сприймаємо як круглу, хоча її зображення на сітчатці ока має форму еліпсу; сніг ми сприймаємо білим і в рожевих променях вечірнього сонця, і в сутінках?
1. Апперцепція.
2. Константність.
3. Ілюзія.
4. Обдуманість.














































Тема 12. ПАМ'ЯТЬ

План семінару
1. Загальне поняття про пам'ять
2. Теорії механізмів пам'яті
3. Загальна характеристика процесів пам'яті
4. Види пам'яті. Мнемічні властивості пам'яті
5. Вивчення пам'яті
6. Розвиток пам'яті
7. Виховання пам'яті

Стислий зміст теми
Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.
Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.
Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, фіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.
Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативному напрямі психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднання. Асоціація обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.
Асоціація за суміжністю це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.
Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли у мозку відображуються зв'язки між предметами, схожими за певними ознаками (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий низький; швидкий повільний; веселий сумний тощо).
Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг показників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причини залежності між ними.
Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.
Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, Що зумовлює його вибірковість.
Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальтпсихології. Центральним поняттям нової теорії був "гештальт" г образ, як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків ґрунтується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.
Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.
Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків, що утворились у відповідь на дію подразника.
У пояснені механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті.
Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немов би його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам'ятовування, відтворення та відображення.
Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.
Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу
подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, що характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.
Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.
У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.
Запам'ятовування один з основних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.
Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею незалежно від наміру запам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що Цікавить, запам'ятовується легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве.
Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.
Умови успішного запам'ятовування:
багаторазове розумноорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;
розподіл матеріалу на частини, відокремлення в ньому смислових одиниць;
розуміння тощо.
Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).
Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.
Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.
Умовами успішності довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам'ятовування тощо.
Відтворення один з основних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.
Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.
Найпростіша форма відтворення впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним.
Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає у тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад, пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації. Під персеверацію розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. Образи персеверації з'являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.
До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.
Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій.
Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування процес, протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Забування функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових зв'язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.
Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.
Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику та хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.
За змістом залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють 4 види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.
Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.
Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.
Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.
Зміст словесно-логічної пам'яті це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображують предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них називається словесно-логічною. Цей вид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальної систем.
Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.
Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, пекарки. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови. Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.
Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам'ять.
Мимовільна і довільна пам'ять щаблі розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.
Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворення і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом.
Довготривала пам'ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.
Оперативною називають пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою Функцію, така інформація може забуватися.
Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості) пам'яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної Діяльності.
У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються У швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.
Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятовування матеріалу.
Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.
Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування).
Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.
Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типами вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана із силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування. При сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички акуратність, точність, відповідальність, то негативні прояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.
Вияви пам'яті простежуються в дитині з народження, про що свідчить можливість вироблення умовних рефлексів (відповідь на положення під час годування). Ця нерозчленована реакція згодом, з розвитком інших пізнавальних процесів і накопиченням досвіду, вдосконалюється. Наприкінці першого півріччя впізнавання поширюється на все оточення і доповнюється відтворенням образу предмета. Дитина шукає зниклий з поля зору предмет, а згодом і названий предмет. Образна пам'ять з'являється у виразній формі на восьмому місяці життя.
Активний спосіб життя, ходіння, засвоєння мови в ранньому дитинстві розширює можливості пізнавальної діяльності, сприяє розвиткові словесно-логічної пам'яті. Пам'ять набуває більшої стійкості й міцності, тривалим стає зберігання запам'ятованого. В цей час ще домінує мимовільна пам'ять, однак уже з'являється довільне запам'ятовування.
Важливим етапом розвитку пам'яті є дошкільне дитинство. Воно характеризується інтенсивним розвитком мимовільної пам'яті, чому значною мірою сприяє ігрова діяльність.
У молодших школярів розвиваються всі види пам'яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічна пам'ять як умова й результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а не абстрактний. Однак, вивчаючи природничі предмети, вони знайомляться з причинними зв'язками, простими узагальненнями.
На перший план виступає довільна пам'ять, до якої висуваються певні вимоги, але вона в дітей ще достатньо не розвинута. Через це учні молодших класів натрапляють на труднощі, не вміють проконтролювати розуміння матеріалу, перевірити себе. Вихід вони бачать у механічному заучуванні. Нагальною потребою для них є засвоєння прийомів логічного запам'ятовування.
Подальший розвиток мимовільної й довільної пам'яті відбувається у підлітків у процесі оволодіння більш складною системою знань.
Перехід від елементарних понять до вивчення законів природничих і суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам'яті. Слід і далі збагачувати і вдосконалювати логічні прийоми обробки матеріалу для запам'ятовування: класифікацію і систематизацію, уявне складання плану тексту, порівняння, довести їх до узагальнених умінь. Важливо навчити підлітків швидко піддавати текст аналізу і синтезу, розуміти зміст, головні факти, робити висновки. В міру формування в учнів вміння розуміти, осмислювати матеріал удосконалюється і їхня логічна пам'ять, спочатку мимовільна, а потім і довільна. Існує залежність формування вміння запам'ятовувати від формування вміння розуміти матеріал. Загальне оволодіння цими вміннями сприяє продуктивності логічної пам'яті, особливо абстрактно-логічної й довільної.

Методичні вказівки
При роботі над темою "Пам'ять" необхідно, перш за все, звернути увагу на різнення пам'яті від інших психічних процесів, на своєрідність її як форми та взаємозв'язок з іншими психологічними процесами, її роль в психічній діяльності людини.
Центральним змістом теми являються закономірності процесів пам'яті. Вони мають бути засвоєні на матеріалі експериментів, які проводяться на практичних заняттях: роль установки у запам'ятовуванні, переваги обдуманого запам'ятовування над механічним, роль систематизації у запам'ятовуванні, значення різних видів асоціацій, вибірковий характер пам'яті тощо.
Після проведення експериментів необхідно записати висновки та похідні від них рекомендації із раціональної організації заучування і повторення матеріалу. Вивчення цієї теми сприяє придбанню знань, які допомагають вдосконалювати власну пам'ять в порядку самовиховання, а також озброює прийомами правильної організації процесів пам'яті, котрі можуть бути використані в педагогічній практиці.
З тією ж метою необхідно ознайомитися с різноманітними видами асоціацій та з умовами їх утворення, використовувати для засвоєння цього матеріалу рішення життєвих задач, усвідомити необхідність застосування асоціацій в учбовій діяльності. У зв'язку з цим слід пам'ятати про можливість використання в окремих випадках штучних асоціацій мнемотехніки.
Особлива увага повинна бути приділена індивідуальним особливостям пам'яті і необхідності їх врахування при організації заучування матеріалу з метою підвищення ефективності його запам'ятовування та збереження, а також формуванню учбових здатностей.
В порядку самостійної роботи над літературою, її конспектування та складання рефератів необхідно поглибити знання за вказаними питаннями, а також більш детально вивчити вікові особливості пам'яті, знання яких обов'язкове для психологів.
Основні поняття і ключові слова: запам'ятовування, збереження, відтворення, пізнавання, забування, асоціація, види пам'яті: миттєва, короткочасна, оперативна, довгочасна, генетична, образна, словесно-логічна, рухова, емоційна, механічна, ремінісцентна.

Література
1. Психологія //Ю.Л . Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с.-С. 185-216.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998. - 687 с. - С. 141-171.
3. Общая психология/ Сост. Рогов Г.И. - М.,1995. - С. 203-235.
4. Асмолов А.Г. Принципи организации памяти человека.
- М., 1985.
5. Аткинсон Р. Человеческая память и процесе обучения.
- М., 1980. - С. 53- 203.
6. Бузан Т. Скоростная память. М, 1995.
7. Зинченко Т.И. Непроизвольное запоминание. М , 1961.-С. 9- 157.
8. Ланп Д. Улучшаем память в любом возрасте. М, 1993.
9. Хрестоматия по общей психологии. М., 1979. С. 25-42, 61-75, 244-270.

Тематика повідомлень та рефератів
1. Пам'ять і розвиток особистості.
2. Найважливіші теорії пам'яті в психологічній науці.
3. Пам'ять у Навчальній діяльності людини.
4. Умови доброго запам'ятовування і збереження.
5. Індивідуальні особливості пам'яті та здібності людини.
6. Методи дослідження пам'яті людини.

Контрольні запитання
1. Охарактеризуйте пам'ять та її місце в системі психічних процесів.
2. Які фізіологічні та біохімічні основи пам'яті?
3. Дайте психологічну характеристику процесам пам'яті.
4. Які існують різновиди пам'яті? Дайте їх класифікацію.
5. Чим довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного?
6. У чому полягають умови ефективності мимовільного запам'ятовування?
7. Які чинники впливають на ефективність довільної пам'яті?
8. Охарактеризуйте індивідуальні особливості пам'яті.
9. У чому полягає явище рімінісценції й механізми його виникнення?
10. Як відбувається розвиток і виховання пам'яті?
11. Які існують методи тренування пам'яті?

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Яке з наведених визначень пам'яті є найбільш повним і правильним?
1. Пам'ять збереження раніше придбаних вражень.
2. Пам'ять це психічний процес використання раніше придбаного досвіду в практичній діяльності.
3. Пам'ять це заснована на відчуттях та сприйманнях здібність людини збагатити свій досвід.
4. Пам'ять це здібність нервової системи набувати, зберігати та відтворювати досвід.

Завдання 2.
В якому з пунктів дана правильна класифікація видів пам'яті за характером психологічної активності?
1. Образна, рухова, словесно-логічна, емоційна.
2. Образна, рухова, зорова, словесно-логічна, емоційна.
3. Слухова, довільна, образна, рухова, словесно-логічна, короткочасна. ,
4. Образна, рухова, словесно-логічна, тактильна.

Завдання 3.
Що є необхідною умовою довільного запам'ятовування?
1. Дійове відношення до матеріалу, коли він входить до змісту основної діяльності і є одним із фактів запам'ятовування.
2. Дія з предметом є необхідною умовою тільки при довільному запам'ятовуванні.
3. Продуктивність довільного запам'ятовування не залежить від дії з предметом.

































Тема 13. УЯВА І ТВОРЧІСТЬ

План семінару
1. Загальне поняття про уяву. Фізіологічні основи уяви
2. Види і прийоми уяви
3. Уява та фантазія
4. Розвиток уяви
5. Поняття про творчість. Творчість, як розв'язування творчих задач
6. Творче натхнення
7. Психологічні проблеми навчання творчості

Стислий зміст теми
Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.
Уява це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-яка праця неодмінно містить у собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна братися за роботу. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності.
Уява це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, які вона ніколи не сприймала.
До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.
Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення нового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов'язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви здійснюється логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дій, завдяки чому зберігається зв'язок продуктів людської фантазії з реальністю, їх дієвий характер.
Фізіологічним, підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, структура яких була детермінована характером об'єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.
Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. аgglutinatio склеювання). Це створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних об'єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки (напівжінки, напівриби), кентавра (напівчоловіка, напівконя), у технічній творчості тролейбуса (сполучення властивостей трамвая та автомобіля), танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна.
Прийом створення нових образів називається аналогією. Суть цього прийому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженерної справи -біоніка. Біоніка відокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових технічних систем. Так було створено багато різних приладів: локатор, "електронне око" тощо.
Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування. Цей прийом полягає у навмисному посиленні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому художніми засобами.
Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або применшення) характеристик об'єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.
Найскладнішим способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб потребує тривалої творчої роботи. Художник створює попередні ескізи, письменник варіанти твору.
Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальої вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.
Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.
Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкування співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом обговорення, читаючи художню чи історичну літературу, людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її уяві під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов'язане з почуттями людини.
Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.
Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.
Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.


Уява


Різновиди уяви Репродуктивна (мимовільна, довільна) творча (довільна) мрія
Прийоми створення образів: схематизація, акцентуація, типізація, гіперболізація (довільна)


Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.
Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, репродуктивна.
Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, Цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.
Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.
Репродуктивна уява це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами.
Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв'язок виявляється, з одного боку, у тому, що творча уява завжди базується на репродуктивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктивної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водночас репродуктивної уяви. Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.
Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану", писав, що голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, що він гостро відчував у роті присмак миш'яку, коли описував сцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменникові завдяки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпосередньо сприймають те, що зображують у своїх творах.
Для технічної уяви характерним є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, на основі яких потім створюються нові машини, об'єкти.
Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль у плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще ланки в ланцюжку фактів.
Фантазія має велике значення для плідної творчої діяльності вченого. Без фантазії його праця може перетворитися на діяльність із нагромадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово нового в науці.
Особливою формою уяви є мрія. Мрія це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практичного життя.
Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, "маніловськими". Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною протистояти негараздам реального буття.
Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскравим і Цікавим.
Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створені образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять ії духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування низки морально-психологічних якостей особистості гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людина, яка знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити ії душевний стан у певний момент.
У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Уява один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.

Методичні вказівки
Під час підготовки до семінарського заняття треба визначити місце уяви в структурі пізнавальної діяльності людини, а також встановити співвідношення між поняттями "уява" та "творчість".
В процесі вивчення літератури з даної теми студенти можуть зустріти різні точки зору на сутність уяви.
Традиційно уяву розглядають як самостійний процес. Однак сьогодні одні психологи прихильні ототожнювати його з мисленням, інші з уявленням.
Звичайно, вважають, що уява оперує уявленням і не розповсюджується на зміст, виражений в абстрактних поняттях. Останнім часом з'явився інший підхід: уява це комбінація не тільки образного, але й абстрактного змісту.
Твердження про те, що уява поглинається мисленням чи уявленнями, а також думка про формування уяви на абстрактному матеріалі поки недостатньо доведені експериментально. Тому при вивченні теми слід взяти до уваги вказані точки зору, а змінювати стандартний погляд на уяву немає підстав.
Особливо треба звернути увагу на місце уяви в структурі творчої діяльності. Творчість поряд з уявою включає в себе інтенсивну роботу мислення, воно просякнуте емоційністю, волею. Але творчість не може зводитися до однієї уяви, одного мислення чи емоції.

Основні поняття і ключові слова: активна, посивна уява; відтворююча, творча уява, схематизація, типізація, загострення, аглютинація, аналогія, гіперболізація, імажинативний абсолют, натхнення, творчість, інсайт.

Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558с. -С. 185-216.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М: Владос, 1998. -687 с. -С. 141-171.
3. Общая психология/ Сост. Рогов Г.И. М.,1995. С. 203- 235.
4. Выготский Л.С. Собрание сочинений. Т.2. М., 1982. - С. 436- .454
5. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. М., 1979. - С. 3-30, 86-91.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Визначення і функції уяви.
2. Уява та індивідуальна творчість.
3. Вплив уяви на стан організму.

Контрольні запитання
1. Чим відрізняється уява від уявлення?
2. Як уява впливає на фізіологічні та органічні процеси людини?
3. Які ви знаєте види уяви?
4. Чим різняться уява відтворююча і творча?
5. Проаналізуйте основні прийоми уяви.
6. Якою є центральна ланка творчого процесу?
7. Що таке інсайт? Як він виникає?

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.
Яке з наведених визначень уяви є найбільш точним і правильним ?
1. Уява це процес побудови людиною образів об'єктів.
2. Уява це психічна діяльність, наприкінці якої здійснюється побудова нових форм уявлень чи думок.
3. Уява це процес побудови людиною на основі придбаного нею досвіду об"єктів, які вона не уявляла та не уявляє.
4. Уява це сукупність уявлень про навколишню дійсність.

Завдання 2.
В якому з наведених нижче речень ідеться про уяву?
1. Припам'ятовуючи кінофільм "Педагогічна поема", я ніби бачу перед собою живий образ О.М. Макаренка.
2. Він згадав про своє бажання піти до бібліотеки.
3. Я чітко уявив собі артистку, яку бачив учора в театрі.
4. Читаючи "Війну і мир" Л.М. Толстого, я ніби живими бачу героїв роману.

Завдання 3.
Як називається побудова образів уяви, яка здійснюється щляхом об'єднання елементів, взятих з інших уявлень?
1. Доповнення.
2. Аглютинація.
3. Акцентуванням.
4. Типізація.
Завдання 4.
В якому з наведених варіантів дається правильна характеристика творчої уяви?
1. Творча уява обумовлюється побудовою образів нових, оригінальних об"єктів на основі попереднього досвіду.
2. Творча уява це побудова образів об'єктів, які раніше не уявлялися людиною.
3. Творча уява це побудова образів об'єктів на основі їх словесного описання.

Завдання 5.
У якому з наведених варіантів дається правильна характеристика відтворюючої уяви?
1. Відтворююча уява заключається в побудові образів об'єктів, які людина уявляла раніше.
2. Відтворююча уява це побудова образів об'єктів на основі їх словесного описання, графічного зображення.




























Тема 14. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ

План семінару
1. Поняття про мислення як вищу форму відображення
2. Операції мислення
3. Форми і процеси мислення
4. Класифікація видів мислення
5. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання
6. Особистісна зумовленність мислення
7. Особливості творчого мислення. Інтелектуальні властивості особистості
8. Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту
9. Розвиток мислення

Стислий зміст теми
Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань, тобто з чуттєвого безпосереднього відображення.
Проте такої інформації про об'єктивний світ людини недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність, людина одержує за допомогою мислення вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності.
Мислення це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.
До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається у пам'яті людини.
Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, що ґрунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності. їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власних інтересах.
Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.
Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну дійсність.
Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і засобом існування думок.
Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою.
Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно Дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.
Розумові дії це дії з об'єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об'єкта. При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мисленневими. Дії мислення (наприклад, при розв'язуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Гальперін, Н Тализіна) показали, що спочатку дії відбуваються, спираючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються у плані голосного мовлення без спирання на предмети чи їх зображення. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення. Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються.
Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов'язані з конкретним матеріалом.
У розумових діях можна відокремити їх основні складові, або процеси, розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.
Порівняння важлива розумова операція. За ЇЇ допомогою пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.
Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Це уявне розчленування об'єктів свідомості, відокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей.
Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їх ' властивості. Починається аналіз у практичних діях і завершується уявним розумовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.
Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез це протилежні й водночас нерозривно взаємопов'язані процеси.
Синтез це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.
Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.
Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування ("абстрагувати" від лат. abstragere відволікати, відвертати), тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.
Відокремлені у процесі абстрагування ознаки предмета розуміються незалежно від інших його ознак і стають самостійним об'єктом мислення. Так, спостерігаючи переміщення у просторі різних за характером об'єктів машин, людини, птаха, хмаринок, небесних тіл, людина відокремлює рух як спільну для них властивість і осмислює його як самостійну категорію.
Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати найскладніші явища об'єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, науково-теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання. Абстрагування готує ґрунт для глибоких узагальнень. Операція узагальнення виявляється в уявному об'єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, відокремленими у процесі абстрагування.
Узагальнення це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об'єктах.
Узагальнення відокремлених ознак предметів та явищ дає можливість групувати об'єкти за видовими, родовими та іншими ознаками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою відокремлення та подальшого об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури.
Упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів називається систематизацією.
Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.
Судження це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Наприклад: "Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам"; "Ця квітка блакитна"; "Це вагомий доказ".
Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте судження та речення не тотожні.
Судження це акт мислення, що відображує зв'язки, відносини речей, а речення це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які фіксують запитання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями ("Агов!", "Ану!", "Хто це?"). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв'язок.
Кожне судження містить суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. Предикат це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються" ("усі метали" це суб'єкт, а "при нагріванні розширюються" предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи "Кит не риба", ми маємо на увазі, що він належить до іншої категорії живих істот.
Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними ("Київ столиця України"), частковими ("Деякі метали легші, ніж вода"), загальними ("Усі люди смертні"). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними ("У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові"). Залежно від того, стверджується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об'єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.
Істинність знань або суджень можна з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.
Міркування це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.
Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове.
В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.
Індуктивний умовивід це судження, в якому на основі
конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад:
Срібло, залізо, мідь метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються".
Дедуктивний умовивід це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються; срібло метал; отже, срібло при нагріванні розширюється".
Умовивід за аналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.
Умовиводи широко використовуються у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.
Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються всі істотні ознаки.
Обсяг поняття це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст поняття це відображена в ньому сукупність істотних ознак об'єктів.
Поняття з більшим обсягом називаються родовими ("меблі", "рослини") стосовно понять з меншим обсягом ознак ("стіл", "дерево"), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються категоріями ("рух", "кількість", "якість", "простір", "час").
Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відображають істотні ознаки одиничних об'єктів, називаються одиничними ("країна", "місто", "письменник", "вчений"), а цілих класів предметів загальними ("елемент", "зброя").
Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, "меблі", "рослини", "тварини"). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів ("вага", "мужність", "хоробрість", "добро", "зло" тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.
Мислення це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання завдання.
Процес розв'язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання перший етап, найскладніший у процесі розв'язання завдань. Важливе значення на цьому етапі має здатність людини бачити нез'ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, відокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.
Другий етап розв'язання розумового завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й саме завдання.
Розв'язання розумового завдання завершальний етап процесу може відбуватися по-різному. Іноді людина діє методом спроб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв'язання завдання може базуватися також на використанні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації. Розв'язання завдання може відбуватися як творчий процес. У цьому разі воно потребує Подолання інертності мислення та побудови нової стратегії Розв'язання. Побудова нової стратегії завжди є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв'язання завдань у тій чи іншій царині людської діяльності.
Наочно-дійове мислення характеризується тим, що при цьому розв'язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. Генетично це найбільш рання стадія розвитку мислення. Саме з цього починається розвиток мислення первісної людини у процесі зародження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не відокремилася з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду починається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.
Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й дорослій людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефективніший розв'язок завдання можливий саме у процесі практичної діяльності.
Наочно-образне мислення характеризується тим, що змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах. Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображати реальність. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотвочому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні напрями абстракціонізму та модернізму, де змістове навантаження образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах
Словесно-логічне, або абстрактне, мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням. Більшість понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосередній зв'язок з чуттєвою реальністю.
Саме цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.
Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.
Найістотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмінності мислення, є самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
Самостійність мислення характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем. Самостійність мислення тісно пов'язана з критичністю.
Критичність мислення виявляється у здатності суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі "ЗА" і "проти", виявляючи тим самим самокритичне ставлення до власних дій. Критичність і самостійність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань.
Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання аналогічних завдань. Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко переключатися з одного способу розв'язання, знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.
Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруваннями неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих фактах уміють помічати суперечності й на цій основі розкривати закономірності природи та суспільного життя.
Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.
Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не "перестрибує" з однієї думки на іншу, не зміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, якісність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у висновках. Швидкість мислення це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та похапливості, що їх демонструють деякі люди, не продумуючи належно рішень, які вони приймають, не прогнозуючи їх можливих наслідків.
Усі якості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

Методичні вказівки
В процесі засвоєння знань з даної теми треба усвідомити мислення як вищу форму відображення дійсності, опосередковану та узагальнену.
Поряд з цим треба підкреслити зв'язок мислення з чуттєвою, безпосередньою формою відображення.
Студентам пропонується пов'язати цей матеріал з темою, де розглядалися питання особливостей психічного відображення.
Спираючись на загальну характеристику пізнавальної діяльності людини треба зважати на особистий план цієї діяльності. Це може бути зроблено, коли буде звернена увага на структуру кожної якості розуму, зрозуміло взаємозв'язок цих якостей з іншими властивостями особистості та встановлено, як виявляються різні якості розуму на тому чи іншому етапі рішення розумової задачі і як вони впливають на вибір та застосування засобів рішення задачі.
Вивчаючи процес формування понять, розглядаючи процес та засоби рішення розумової задачі, важливо зрозуміти, що кожний акт мислення являє собою єдність знань, розумових дій та певного ставлення до діяльності, яка виконується. Тільки у цьому випадку вдається усвідомити, що мислить не мислення", а реальна людина, в якій для будь-якої діяльності характерна єдність інтелектуального, вольового та емоційного.

Основні поняття і ключові слова: безпосереднє та опосредковане відображення, аналіз, синтез, абстрагування, Узагальнення, класифікація, систематизація, поняття, судження, умовивід, індукція, дедукція, аналогія, теоретичне, понятійне та образне мислення, практичне начно-образне та наочно-дійове мислення, творче мислення.


Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с.-С. 270-316.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998. - 687 с. - С. 232-263.
3. Общая психология/ Сост. Рогов Г.И. М.,1995. С. 262-290.
4. Петухов В.В. Психология мьішления. М., 1984. С. 5-51.
5. Тихомиров О.К. психология мьішления. М., 1984, С. 7-70.
6. Хрестоматия по общей психологии. Психология мьішления. - М., 1981.- С. 11-27, 35-47, 87-96, 149-152.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Походження розумових дій та операцій.
2. Мислення та розв'язування задач.
3. Особистісна зумовленість мислення.
4. Психологія творчого мислення.
5. Критичність мислення та його продуктивність.

Контрольні запитання
1. Дайте загальну характеристику мислення.
2. Чи збігаються поняття "мислення" та "інтелект"?
3. Які ви знаєте мисленнєві операції?
4. Порівняйте особливості розвитку мислення в онтогенезі та у філогенезі.
5. На яких засадах класифікують види мислення ?
6. Розкрийте основні якості мислення.
7. Що таке рефлексивна позиція щодо задачі, яка розв'язується?
8. Охарактеризуйте інтелектуальні властивості особистості.
9. Розкрийте концепції розвитку мислення.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Виберіть з поданих особливостей процесів відображення ті, які характеризують мислення людини.
1. Відображення окремих властивостей та явищ матеріального світу.
2. Відображення минулого досвіду у вигляді чуттів, думок та образів сприйнятих раніше предметів та явищ.
3. Відображення предметів та явищ в сукупності їх властивостей і частин.
4. Відображення загальних та чуттєвих властивостей, зв'язків і відносин предметів та явищ.
5. Відображення дійсності опосередкованим шляхом при обов'язковій участі мовлення.

Завдання 2.
В чому суть поняття того чи іншого об'єкта?
1. У перерахуванні його окремих особливостей.
2. У відображенні цього об'єкта відокремлено від усіх інших об'єктів.
3. У розкритті зв'язків та відношень цього об'єкта з іншими об'єктами.

Завдання 3.
Вкажіть правильне судження.
Для розуміння нових зв'язків об'єктів має значення не особистий досвід людини, а знання, які вона отримала від інших людей.
2. Не можна зрозуміти нічого, що як-небудь не пов'язано з особистим досвідом людини.
3. Щоб зрозуміти будь-який об'єкт, необхідно спиратися не тільки на свій особистий досвід.
Завдання 4.
В якій відповіді названі основні розумові операції?
1. Порівняння, аналіз, сприймання, синтез, узагальнення.
2. Аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація, розуміння.
3. Аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація.
Завдання 5.
Яке з наведених визначень поняття є правильним і точним?
1. Поняття це форма мислення, яка являє собою найбільш повне відображення ознак предметів і явищ навколишнього світу.
2. Це форма мислення, яка відображає за допомогою слова сутність того чи іншого предмета.
3. Це форма мислення, яка являє собою узагальнення предметів та явищ навколишнього світу.
4. Це форма мислення, яка виражає за допомогою слова різні ознаки предметів та явищ об'єктивної дійсності.














Тема 1 5. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

План семінару
1. Сутність та співвідношення понять "людина", "особистість", "індивід", "індивідуальність"
2. Психологічні характеристики особистості
3. Структура особистості

Стислий зміст теми
Особистість це конкретний індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла і розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства визначає її психологічну та соціальну сутність. Особистість соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, сприятливості.
Характерними ознаками особистості є також наявність у неї свідомості, використання спрямованості її діяльності.
Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими людина, індивід, індивідуальність, суб'єкт.
Найбільш широким є поняття людина (homo sapiens хомо сапієнс розумна істота).
Людина істота природна, але біологічне в процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, Набуло своєрідних специфічно людських особливостей.
Поняття індивід застосовується для одиничної природної істоти, представника хомо сапієнс, який є продуктом філогенетичного та онтогенетичного розвитку. Тільки індивідуальні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомофізіологічні передумови закладають підвалини створення особистості.
З'являючись на світ як індивід, людина включається в систему суспільних взаємовідносин і процесів, внаслідок чого здобуває особливу соціальну якість вона стає особистістю. Це відбувається тому, що людина включається в систему суспільних зв"язків, виступає у якості суб'єкта носія свідомості, яка формується і розвивається в процесі діяльності.
Важливими психологічними характеристиками особистості є:
Стійкість особистості. В поведінці, вчинках людини, системи його відношень, спрямованості, при всій її варіативності та залежності від конкретних життєвих ситуацій, спостерігається певна смислова єдність, стрижневе утворення, постійність психічного складу. Це дає можливість передбачити поведінку людини.
Мінливість особистості проявляється у пластичності, здатності урахувати зміни життєвого середовища. Якщо людина втрачає цю здатність, то вона буде поводити себе неадекватно щодо обставин, які складаються.
Єдність особистості результат складної інтеграції окремих частин, у ході якої кожна риса виявляється нерозривно пов'язаною з іншими. Кожна окрема риса проявляє своє значення в залежності від її співвідношення з іншими рисами особистості.
Активність особистості проявляється як в загальному життєвому тонусі "людини", в кількості "життєвої енергії", у ступені інтенсивності докладених зусиль, так в і її спрямованості.
В основі системної психологічної структури особистості покладені три базових виміри:
1. соціально-психолого-індивідуально-вертикальний (спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелектуальні процеси, психофізіологічні якості);
2. діяльнісно-горизонатальний (компоненти: потребо-мотиваційні, інформаційно-пізнавальні, цілеутворюючі, результативні, емоційно-почуттєві);
3. генетично-віковий (задатки, здібності).
Всі ці властивості особистості у своєму становленні, розвитку та прояві взаємопов'язані між собою та тією чи іншою мірою взаємообумовлені.

Методичні вказівки
Особливу увагу треба звернути на засвоєння основних положень про особистість, яка є носієм психіки.
Основні поняття і ключові слова: людина, особистість, індивід, індивідуальність, суб’єкт, біологічна підструктура, особливості соціального досвіду, стійкість особистості, мінливість особистості, єдність особистості, активність особистості, спрямованість особистості, темперамент, характер, здібності.


Література
1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. К: МАУП, 2000. -256 с. - С. 45-46.
2. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. - С. 100-103,116-122.
3. Семиченко В.А. Психология личности. К., 2001.
4. Немов Р.С. Психология. М.: Просвещение, 1995.
5. Бодалев А.А. Психология личности. М., 1988.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Порівняльний аналіз різних визначень особистості.
2. Характеристика різних підходів до розуміння структури особистості.

Контрольні запитання
1. Дайте визначення та назвіть ознаки особистості.
2. Як співвідносяться поняття "людина", "особистість", "індивід", "індивідуальність".
3. Розкрийте основні психологічні характеристики особистості.
4. Охарактеризуйте структуру особистості.
5. Чи згодні ви з думкою, що кожну людину можна назвати особистістю?
6. Чи достатньо, характеризуючи особистість, вказати на такі ознаки: "свідомий індивід", " включений в суспільно-корисну діяльність"?
7. За якими зовнішніми проявами особистості можна зробити висновок про рівень її розвитку та суспільну свідомість?


















Тема 16. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
План семінару
1. Спрямованість особистості та джерела ЇЇ активності
2. Розвиток та виховання особистості
3. Теоретичні та експериментальні підходи у дослідженні особистості

Стислий зміст теми
Спрямованість особистості це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності та поведінки, які визначаються потребами, інтересами, переконаннями, світоглядом, ідеалами. Спрямованість є основою активності особистості та вищим регулятором її поведінки і дій.
Мотив це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов.
Перш за все джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби. Потреба це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності.
Інтерес це стійке, вибірково забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об'єктів. Інтереси виникають на ґрунті потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов'язаний з особистісною зацікавленістю об'єктом, із прагненням його більше пізнати, оволодіти ним.
Переконання це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів. Підгрупи переконань становлять знання, які для людини є незаперечними, в яких вона не має сумніву. Знання в переконаннях постають в єдності з почуттями.
Переконання особистості є складовою частиною її світогляду, який являє собою не тільки сукупність її поглядів на світ, на життя людей, а й характеризує духовне обличчя людини і визначає її загальну спрямованість.
Ідеал це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє.
Основою розуміння сутності психічного розвитку особистості є розроблений Г.С. Костюком принцип розвитку у психології
За положенням цього принципу, розвиток людської особистості це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом всіх етапів онтогенезу. Вони пов'язані із фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії із зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психологічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом.
Психіка дитини формується за віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнених структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.
Подальшому розвитку психіки дитини сприяє включення її в різні види предметної діяльності. Кожному віковому етапу психічного розвитку властива своя провідна діяльність. Це такі види, як пізнавальна діяльність, спілкування, гра, навчання, праця, творчість.
З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово в розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов.
Суспільні соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству.
Суперечність між зовнішніми і внутрішніми умовами стає джерелом "саморуху" психічного розвитку індивіда, становлення особистості.
Психологічний розвиток особистості проходить низку періодів. Кожний період являє собою певний ступінь розвитку особистості, відбиток її життєвого шляху.
1. Фаза новонародженності (до 2-х місяців).
2. Стадія немовля (1 рік життя).
3. Перехід до раннього дитинства (до 3 років).
4. Дошкільне дитинство (від 3 до 7 років).
5. Молодше шкільне дитинство (від 7 до 12 років).
6. Підлітковий вік ( від 12 до 14 років).
7. Старший підлітковий вік (від 15 до 17 років).
8. Перехід до юності (від17 до 18 років).
9. Юнацький вік (від 18 до 23 років).
10. Молодість (від 24 до ЗО років).
11. Перехід до розквіту ( близько ЗО років).
12. Розквіт (від 3Ідо 40 років).
13. Зрілість (від 40 до 55 років).
14. Старість:
похилий вік (від 55 до 75 років);
старечий вік (від 75 до 90 років);
довголіття (понад 90 років).
В історії дослідження особистості виділяють три основні періоди: філософсько-літературний, клінічний та експериментальний.
До другої половини 20 сторіччя склалось багато різних підходів і теорій особистості.
Р.С. Немов склав узагальнюючу схему класифікації теорій особистості.
Основа для класифікації
1. Засіб прояву поведінки
2. Засіб придбання даних про особистість













Схема класифікації сучасних теорій особистості


Методичні вказівки
При засвоєнні цієї теми треба підкреслити, що однією із суттєвих властивостей в структурі особистості є її спрямованість.
Основні поняття і ключові слова: спрямованість, активність, мотив, інтерес, переконання, світогляд, ідеал, принцип розвитку, предметна діяльність, рушійні сили розвитку особистості, біогенетичний закон розвитку, соціогенетичний закон розвитку.


Література
1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2000. -256 с. - С.45-46.
2. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. - С. 100-103,116-122.
3. Немов Р.С. психология. М.: Просвещение, 1995.
4. Бодалев А.А. Психология личности. М., 1988.
5. АсмоловА.Г. Психология личности. М., 1990.
6. Божович А.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1968.
7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К., 1989.


Контрольні запитання
1. Що є фундаментальним рушієм людської активності?
2. Що таке спрямованість особистості?
3. Назвіть основні групи мотивів особистості?
4. Що є джерелом і рушійною силою розвитку особистості?
5. Як співвідносяться соціальне та біологічне в розвитку
особистості?
6. Які умови активізують виховання та навчання особистості, а які гальмують їх?
7. Проведіть класифікацію сучасних теорій.


Тематика повідомлень і рефератів
1. Теорії особистості у зарубіжній класичній психології.
2. Концепції особистості у вітчизняній класичній психології.
3. Проблема норми та патології у розвитку особистості.
4. Культурно-історичний підхід до вивчення особистості.
















































Тема 17. ТЕМПЕРАМЕНТ


План семінару
1. Поняття про темперамент
2. Фізіологічне підґрунтя темпераменту
3. Основні властивості темпераменту
4. Типи темпераменту
5. Роль темпераменту в діяльності людини

Стислий зміст теми
Темперамент це сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, які виявляються в динаміці психічних реакцій їх темпи, швидкості, ритми, інтенсивності. На однакові за змістом подразники кожна людина реагує по різному, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко, емоційно, а інші спокійно, повільно. Деякі люди надто активно реагують на події: спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібен.
Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.
Вчення про темперамент започатковане давньогрецьким лікарем та філософом Гшократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. Нитог рідина, соки організму кров, флегма, жовч) Згідно з цим вчення існує чотири типи темпераменту залежно від домінування в організмі людини тій чи іншої рідини. Так, при сангвінічному темпераменті в організмі переважає кров, при холеричному жовч, при меланхолічному чорна жовч, а при флегматичному флегма.
Великий вплив на розробку теорії темпераменту має концепція морфологічної зумовленості психологічних рис темпераменту Е. Кречмера та В. Шелдона.
Наукова основа побудови теорії фізіологічних основ темпераменту була розроблена І.П. Павловим (1849-1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин та людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів.
Комбінації властивостей основних нервових процесів характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний флегматика; сильний, неврівноважений холерика; слабкий темпераменту меланхоліка.
У працях психолога Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина та інших було показано, що структура властивостей нервової системи є складнішою, а число основних комбінацій цих властивостей значно більше, ніж це вважали раніше. Однак, для практичного психологічного вивчення особистості достатньо розподілу на чотири основні типи темпераменту.
В.М. Русалов виділяє компоненти темпераменту, що відповідають за психофізіологічне забезпечення індивіда: соціальна та предметна ергічність (здатність до гнучкого програмування поведінки); темп (ретельність у виконанні актів поведінки, дій); емоційність (характер переживань у соціальній поведінці та предметній діяльності).
Однак треба мати на увазі, що центральна нервова система Функціонує у зв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму і вони теж впливають на динамічні аспекти поведінки особистості.
Темперамент як динамічна характеристика психічної Діяльності особистості має такі основні властивості:
Сензитивність міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб в одних людей викликають яскраві реакції, а інші ставляться до них спокійно, байдуже.
2. Реактивність це реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді на зовнішні або внутрішні впливи. Вона характеризується ступенем мимовільності реакцій
3. Активність показує, наскільки інтенсивно (енергійно) людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередженість уваги).
4. Пластичність виявляється в швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються.
5. Ригідність особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.
6. Екстраверсія, інтроверсія характеризуються тим, від чого переважно залежать реакції та діяльність людини від зовнішніх вражень, які виникають в цей час (екстраверсія); чи від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим та майбутнім.
У сучасній психології користуються гіпократовою класифікацією типів темпераменту.
Сангвініку властива досить велика нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим, емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадоволених виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.
Холерику властивий високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість та поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Неврівноваженість може виявитися в нестриманості, запальності.
Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненим переключенням уваги, повільністю і спокійністю дій, міміки та мовлення, постійними та глибокими почуттями і настроєм. Невдале виховання може
сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненність проявів емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.
Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина та емоційність почуттів, але слабка їх зовнішня вираженність. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість.
Залежно від змісту та умов трудової, навчальної та ігрової діяльності сила, врівноваженість та рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному та відіграють позитивну або негативну роль. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно звертати увагу та особливості темпераменту.

Методичні вказівки
Основною метою цього заняття є довести до свідомості студентів, що діяльність і поведінка людини зумовлюється не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації, що виразно виявляється в темпераменті особистості.

Основні поняття та ключові слова: темперамент, типи вищої нервової діяльності, сила нервових процесів, рухливість нервових процесів, сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, темп реакції, екстраверсія, інтроверсія.


Література
1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К: МАУП, 2000. -256 с. - С. 45-46.
2. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. - С. 100-103, 116-122.
3. Немов Р.С. Психология. М.: Просвещение, 1995.
4. Общая психология. Курс лекций / Сост. Е.И.Рогов. М.: Владос, 1985. - С. 379-391.
5. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. М., 1964.
6. Белоус В.В. Темперамент и деятельность. Учебное пособие. Пятигорск, 1990.

Контрольні запитання
1. Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується темперамент?
2. Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності І. Павлов зробив засадовими стосовно поділу темпераментів на типи?
3. Розкрийте основні психологічні властивості темпераменту.
4. Дайте характеристику типам темпераменту.
5. В чому може виявлятися врахування особливостей темпераменту в діяльності та поведінці?
6. Чи може темперамент людини зазнавати істотних змін упродовж життя?










































Тема 18. ЗДІБНОСТІ

План семінару
1. Поняття про здібності
2. Структура здібностей
3. Різновиди здібностей
4. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови

Стислий зміст теми
Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю ці властивості людини не можна розпізнати, описати та охарактеризувати. Тому ми складаємо думку про здібності людини за її роботою та результатами діяльності. Однак, лише фактом успіху здібності не визначаються.
Кожна здібність людини спирається на низку інших властивостей, до яких насамперед належить життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Але здібності, знання, вміння та навички не тотожні. Здібності виявляються не стільки в їх наявності, скільки в динаміці оволодіння ними, тобто в тому, наскільки людина швидко, глибоко, легко та міцно опановує знання та вміння.
Здібності це індивідуально-психологічні особливості особистості , які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.
Кожна здібність це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних та часткових властивостей у певному їх поєднанні.
До властивостей особистості, які за умов діяльності постають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що характеризують належність людини до одного з трьох типів людей, визначених І.П. Павловим, як "художній", "розумовий" і "середній".
Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сигнальної системи.
До властивостей людини, які входять до структури здібностей, належать:
уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об'єкті діяльності;
чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість. Кожна здібність охоплює певні якості пам'яті людини: швидкість, міру, повноту запам'ятовування та відтворення.
Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, насамперед такі якості здібностей, як широта, глибина, швидкість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.
Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, але й емоційні властивості. І. Павлов казав: "Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях".
Існує тісний взаємозв'язок здібностей і вольових якостей: ініціативності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, переборювати труднощі.
Отже, здібності це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей людини, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяльності.
Здібності поділяються на певні види за змістом і характером діяльності. У всіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спільного і разом з цим різняться. Залежно від цього розрізняються здібності загальні та спеціальні.
Загальними називають ті здібності, які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності: навчальній, розумовій праці, грі, спілкуванні тощо.
Спеціальні здібності виявляються в специфічних видах діяльності, для виконання яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток.
До цих здібностей відносяться музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, зображальні, спортивні тощо.
Загальні та специфічні здібності взаємопов'язані й доповнюють одні одних.
Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є незаперечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою в неї виявляються ці здібності. Так, одна людина здібна до техніки, інша до музики, третя до наукової роботи тощо.
У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний її рівень низький, середній, високий.
Чим зумовлюються такі відмінності?
В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками. Матеріальним їх підґрунтям є будова мозку, кора його великих півкуль та її функціональні властивості. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості.
Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання.
В розвитку здібностей виділяють такий рівень як обдарованість. Обдарованістю називається своєрідне сполучення здібностей, яке забезпечує людині спроможність успішного виконання певної діяльності. Обдарованою називають також людину, яка має здібності до різних за змістом видів діяльності.
Характеризуючи здібності людини, виділяють такий рівень їх розвитку, як майстерність, тобто досконалість в конкретному виді діяльності. Коли говорять про майстерність людини, то мають на увазі, в першу чергу, його здатність успішно займатись виробничою діяльністю. Для майстра немає розділу між усвідомленням творчої задачі і знаходженням засобів її вирішення.
Видатні індивідуальні здібності людей в одних чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, творчому розв'язанні практичних, теоретичних та художніх завдань.
Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю, яка виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу

Методичні вказівки
В процесі засвоєння цієї теми треба зрозуміти тісний зв'язок здібностей з діяльністю людини, з її знаннями, уміннями та навичками, а також те, чим здібності від них відрізняються.
Основні поняття та ключові слова: здібності, структура здібностей, загальні здібності, спеціальні здібності, задатки, обдарованість, майстерність, талант, геніальність, схильність.


Література
1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К: МАУП, 2000. - 256 с. - С. 45-46.
2. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. - С. 100-103,116-122.
3. Немов Р.С. Психология. М.: Просвещение, 1995.
4. Общая психология. Курс лекций / Сост. Е.И.Рогов. -М.: Владос, 1985. - С. 379-391.
5. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. М., 1964.
6. Голубева З.А. Комплексное исследование способ-ностей.// Вопросьі психологии. 1986. № 5.
7. Матюшкин А.М. Одаренньїе и талантливьіе дети. // Вопросьі психологии. 1988. № 7.

Контрольні запитання
1. У чому виявляються здібності особистості?
2. Які основні компоненти здібностей?
3. Як взаємопов'язані здібності та задатки?
4. Які психічні властивості людини сприяють розвитку здібностей?
5. У чому виявляються якісні відмінності у здібностях людей?
6. Що є показником здібностей?
7. Що зумовлює розвиток здібностей особистості?















































Тема 19. ХАРАКТЕР

План семінару

1. Поняття про характер
2. Структура характеру
3. Типологія характеру

Стислий зміст теми
Характер є провідною властивістю особистості і обумовлює типові для неї засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими.
Отже, характер це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу та самої себе.
Характер складають риси характеру, під якими розуміються психічні властивості людини, що виявляються з великим ступенем імовірності в типових ситуаціях.
Риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей.
Характер найбільше пов'язується з темпераментом, але, на відміну від нього, забезпечує змістовну, а не динамічну форму поведінки.
Знання особливостей характеру людини дає можливість передбачити, як вона поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.
Визначити структуру характеру означає відокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
Зміст характеру визначається суспільними умовами життя та виховання, спрямованістю людини, що виявляється в мотивації вчинків людини.
За формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, від особливостей темпераменту.
Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків людини.
Переконання знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості.
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, грубість, нездатність співпереживати.
Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість.
Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву.
Повнота характеру це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових.
Цілісність характеру виявляється у внутрішній єдності його рис, єдності слова та діла, або в її відсутності.
Визначеність це твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окремих цілей.
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятості та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінці, незважаючи на перешкоди.
В структурі характеру можна виділити певні групи рис, в яких виявляється ставлення людини до праці, інших людей., самого себе, предметів та явищ дійсності.
Відокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер це сукупність усіх його структурних компонентів, які взаємопов'язані між собою.
Важливішою проблемою є виявлення типів характеру з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях.
Найбільш відома типізація характеру через виявлення акцентуацій його рис, які можуть бути розвинені надміру.
Акцентуація характеру це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.
Виділяють такі основні типи акиентуацій характеру:
- інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні;
- екстравертний тип, якому притаманна жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;
- неврований тип імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий;
- неврастенічна акцентуація з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;
- сензитивний тип з надмірною чутливістю, лякливістю, сором'язливістю, вразливістю;
- демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчуття;
- застрягаючий тип перебуває в стані збудження та впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень.
Більш детальна характеристика цих та інших типів акцентуацій дається в працях К. Леонгарда, А. Лічко.

Методичні вказівки
Засвоюючи цю тему, студенти повинні зрозуміти, що характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей.

Основні поняття і ключові слова: характер, структура характеру, тип характеру, акцентуація, застрягаючий тип, педантичний тип, демонстративний тип, тривожний тип, риси характеру.


Література
1 Максименко С.Д., Соловієнко В.Д. Загальна психологія.
- К.: МАУП, 2000. - С. 241-252.
2. Психологія /За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. -С. 108-112.
3. Немов Р.С. Психология. Кн.1. М.: Просвещение, 1994.
- С. 341-358.
4. Рогов Е.И. Общая психология. - М., 1995. - С. 332-419.
5. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. К., 1983.
6. Леонгард К. Акцентуированньїе личности. К., 1989.

Контрольні запитання
1. Які риси особистості поєднує в собі характер?
2. Чи можливі суперечності між змістом і формою характеру?
3. Які компоненти можна відокремити в структурі характеру?
4. Які риси характеру особистості є типовими, а які нетиповими?
5. У чому виявляється акцентуація характеру особистості?
6. Як пов'язані між собою характер і темперамент?
7. Чи можна стверджувати, що акцентуація рис характеру особистості зумовлюється тільки обставинами її життя?
8. Чим пояснити, що найповніше характер виявляється в складних, критичних ситуаціях?





Тема 20. ХАРАКТЕР

План семінару
1. Природа характеру
2. Особистість і характер
3. Формування характеру

Стислий зміст теми
У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі.
Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.
З дня народження людина зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".
Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те Що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, може бути доказом неприродженості рис характеру.
Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють Діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини лише їй властивими звичними рисами характеру.
Те, що морально-етичні норми життя здебільше бувають типовими, найбільш зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.
В загальній структурі особистості характер займає центральне місце, об'єднуючи усі інші властивості та особливості поведінки. Характер людини впливає на його пізнавальні процеси сприймання, увагу, уяву, мислення, пам'ять. Цей вплив відбувається через вольові та інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини знаходиться під прямим впливом характеру. Теж саме можна сказати про мотивацію і про саму волю. В першу чергу характер визначає індивідуальність та своєрідність особистості.
Від інших рис особистості характер відрізняється перш за все своєю стійкістю і більш раннім формуванням, "людина керується скоріше тим, що їй природно", що „бажається", або "не бажається". Коли людина починає діяти як особистість, то керується тим, що "має бути", що "треба", "як належить".
Інакше кажучи, з розвитком особистості людина починає жити більш нормативно не тільки в розумінні загальної спрямованості, але й у розумінні засобів поведінки.
3. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис поведінки особистості.
На певному, достатньо високому стані розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу ставлення характеру. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Методичні вказівки
Засвоюючи навчальний матеріал з цих питань треба звернути увагу на природну основу характеру, якою, перш за все, є природжений тип нервової системи.

Основні поняття та ключові слова: динамічний стереотип, сензитивний період, самосвідомість, самовиховання, формування характеру, наслідування, соціальні умови.


Література
1. Максименко С.Д., Соловієнко В.Д. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2000. - С. 247-252.
2. Немов .С. Психология. Кн.1. М: Просвещение, 1994. - С. 352-355.
3. Общая психология / Сост Е.И.Рогов. М.: ВЛАДОС, 1995. - С. 393-419.
4. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М.:ЧеРо, 1996. -С. 267-291.
5. Левитов Н.Д. Психология характера. М., 1969.
6. Норакидзе В.Г. Методи исследования характера -Тбилиси, 1989.
7. Страхов М.В. Психология характера. Саратов, 1970.

Контрольні запитання
1. Що складає природну основу характеру?
2. Чи всі властивості характеру можуть свідчити про його сформованість?
3. Чи можна погодитися з твердженням, що деякі риси характеру можуть передаватися спадково?
4. Чи можна вважати, що соціальний чинник справляє вирішальний вплив на формування характеру?
5. Яке місце займає характер в загальній структурі особистості?
6. Як пов'язані риси характеру з іншими властивостями особистості?
7. Чи правомірне з погляду психології твердження: "Характер гартується у боротьбі?" Аргументуйте свою думку.



















Тема 21. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ

План семінару
1. Загальна психологічна характеристика діяльності
2. Структура діяльності
3. Теорія діяльності в вітчизняній психології
4. Навички, уміння, звички: психологічна характеристика, умови формування

Стислий зміст теми
Діяльність і поведінка найзагальніші форми цілісного прояву активності особистості як суб'єкта. За думкою Абульханової-Славської "саме суб'єкт визначає необхідну кількість активності, тобто ступінь активності".
Діяльність це активність людини, яка направлена на досягнення свідомо поставленої мети, пов'язаної із задоволенням потреб та інтересів, на виконання вимог до нього з боку суспільства (В.О. Крутецький).
Діяльність людини має певну ієрархічну будову. Вона складається з декількох рівнів:
I. Верхній рівень рівень особливих видів діяльності.
II. Рівень дій.
III. Рівень операцій.
IV. Рівень психофізіологічних функцій.
Людина сучасного суспільства займається різноманітними видами діяльності. Основні види діяльності відповідають основним потребам, які можна виявити у всіх людей. Такими видами є гра, навчання і праця.
Центральне місце в цій ієрархічній побудові займає дія, що є основною одиницею аналізу діяльності.
Дія це процес, який направлений на реалізацію мети, що, в свою чергу, може бути визначена як образ бажаного Результату.

Структурна схема діяльності

Кожна дія може виконуватися по-різному, тобто різними способами. Спосіб виконання дій називається операцією. Головна властивість операцій складається з того, що вони мало усвідомлюються чи зовсім не усвідомлюються. Таким чином, рівень операцій це рівень автоматичних дій та навичок автоматизовані компоненти усвідомленої діяльності.
Найнижчий рівень структури діяльності психофізіологічні функції фізіологічні механізми забезпечення таких психічних процесів, як:
здатність до відчуття;
моторні здібності;
можливість фіксації відбитків минулих впливів;
ряд вроджених механізмів, а також ті, що визрівають протягом перших місяців життя.
Основними характеристиками поняття "дії" є наступні компоненти:
1. Дія містить в якості необхідного компонента акт свідомості у вигляді постановки й утримання цілі.
2. Дія одночасно й акт поведінки.
3. Психологічна теорія діяльності через поняття дії вводить принцип активності, протиставляючи його принципу реактивності.
4. Поняття „дія" вводить діяльність людини в предметний та соціальний світ.
Виходячи з характеристики поняття "дія" як основного елементу аналізу діяльності, формулюються основні принципи психологічної теорії діяльності.
1. Свідомість не може розглядатися як замкнуте в самому собі: вона повинна проявлятися в діяльності (принцип "розмивання" кола свідомості).
2. Поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості людини (принцип єдності свідомості і поведінки).
3. Діяльність це активний, цілеспрямований процес (принцип активності).
4. Дії людини предметні, їх цілі носять соціальний характер (принцип предметної діяльності людини і принцип її соціальної обумовленості).
З часом у вправлянні в тій чи іншій діяльності людина Удосконалюється в її виконуванні.
Рівні:
Уміння засвоєний людиною спосіб виконання Діяльності.
В результаті вправляння діяльність виконується все більш правильно, точно, швидко, без помилок. Це призводить до того, що добре засвоєні операції в складі діяльності починають виконуватися автоматизовано, без безпосереднього контролю свідомості.
2. Навички це повністю автоматизовані, інстинктоподібні компоненти умінь, які реалізуються на рівні неусвідомленого контролю. і
Процес формування навичок
В програмі є запис послідовних етапів в складові дії. В кожний конкретний момент відпрацьовується якийсь етап чи елемент, відповідна програма запускається в пристрій. Із завдаючого пристрою сигнали (SW "те, що повинно бути") передаються на пристрій зіставлення.
На той самий блок від рецептора надходять сигнали зворотного зв'язку (IW "те, що є"), які повідомляють про стан робочої точки. В пристрої зіставлення ці сигнали порівнюються, і на виході з нього виходять сигнали розходження (DW) між потрібним і фактичним станом.
Далі вони потрапляють на блок перекодування, звідки виходять сигнали корекції, які через проміжні інстанції (регулятор) потрапляють на ефектор.
Процес формування навичок відбувається згідно з етапами.
I період первинне_знайомство з дією та первинне оволодіння нею. Потім відбувається прояснення внутрішньої картини дії. Разом з цим людина навчається перекодовувати аферентні сигнали в команди.
II період автоматизація дій. Відбувається повна передача окремих компонентів дії чи всієї дії в цілому у вступ фонових рівнів.
Рівні виконання дії
А найнижчий, відповідає за тонус м'язів. На цей рівень надходять сигнали від м'язових пропріорецепторів, що повідомляють про ступінь напруги м'язів, а також інформація від органів рівноваги.

В рівень синергій. Переробляються сигнали в основному відм'язовосуглобних рецепторів, що повідомляють про взаємне положення в дії частин тіла.
С рівень просторового поля. На нього надходять сигнали від зору, слуху, дотику, тобто вся інформація про зовнішній простір.
D рівень предметних дій рівень кори головного мозку, який відповідає за організацію дій з предметами.
Е найвищий рівень рівень інтелектуальних актів: мовлення, дії, письма.
III період формування навичок остання шліфовка навички за рахунок стабілізації та стандартизації.
Стабілізація досягнення такого рівня виконання дії, при якому воно отримує стійкість, тобто не порушується ні при яких обставинах.
Стандартизація набуття навичок стереотипності: при багаторазовому повторі дії виходить серія абсолютно однакових копій.
Звички це також автоматизовані дії і цим вони схожі з навичками, але навички не містять в собі потребу безпосередньо виконувати дію, а звичка визначається потребою зробити ту чи іншу дію. Звичка перетворюється в потребу.

Методичні вказівки
Мета:
1. Розкрити специфіку та особливості діяльності як форми активності людини.
2. Визначити основні принципи психологічної теорії діяльності.
3. З'ясувати структуру діяльності, охарактеризувати структурні компоненти діяльності.
4. Визначити фізіологічні механізми формування навичок.

Основні поняття і ключові слова: діяльність, активність, потреби, мотиви, мета, психологічна теорія діяльності, види діяльності, дії, операції, навички, уміння, звички, рефлекторне коло.


Література:
1. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. - С. 383-444.
2. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - Кн 1. - М.: ВЛАД ОС, 1997. - 145-165.
3. Маклаков А.Г. Общая психология. СПб: Питер, 2002. -392 с. -С. 122-148.
4. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. 3-е изд. - М.: Политиздат, 1982. - С.73-123, 159-189.
5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. Уч. пособие для вузов. М.: ЧеРо, 1988. С. 95-128.
6. Бернштейн Н.А. Очерки о физиологии движен физиологии оптичности. М., 1966.
7. Рубинштейн С.Л. Основьі общей психологии: В 2 т Т.1.-М., 1989. -С.14-93.
8. Обухова А.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против М.: Изд-во МГУ, 1981. - С. 42-53.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Види діяльності людини.
2. Формування навичок та вмінь.
3. Особистісні детермінанти діяльності, поведінки людини.
4. Активність та саморегуляція як стрижневі характеристики діяльності, поведінки особистості.

Контрольні запитання
1. Що таке діяльність?
2. Розкрийте поняття " причини діяльності" та "мета
діяльності".
3. Дайте характеристику основним (загальним) видам
діяльності.
4. Дайте характеристику структурним елементам діяльності.
5. Розкрийте основні положення теорії діяльності.
6. Розкрийте механізми формування мотивів.
7. Що ви знаєте про теорію фізіології рухів Н.О.Берштейна.
8. Що ви знаєте про "концепцію рефлекторного кола"?
9. Назвіть основні рівні та етапи формування рухів.
10. Розкрийте зміст фаз побудови рухів.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Законспектуйте статтю О.М. Леонтьєва "Общие понятия о Деятельности" / Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. М.: Просвещение, 1987. 447 с. С. 93-101.

Завдання 2.
У наведених нижче прикладах визначити, що належить до руху, а що до дії:
а) щоб зупинити машину, водій збавляє газ, відключає зчеплення і натискає на гальма;
б) щоб зменшити швидкість, водій так само зменшує газ і натискає на педаль зчеплення.

Завдання 3.
В яких прикладах йдеться про вміння, навички, звички:
а) недосвідчений працівник послідовно переміщує вантаж, працюючи по черзі важелем. Вантаж рухається ніби стрибками і по ламаній лінії, зупиняючись і змінюючись напрямок руху;
б) людина, що опанувала грамоту, швидко, не втрачаючи часу на визначення типу рішення, безпомилково ставить розділові знаки;
в) переходячи дорогу зі світлофором, людина кидає погляд навіть тоді, коли рух транспорту відсутній.




Тема 22. МОВА І МОВЛЕННЯ

План семінару
1. Загальне поняття про мову та мовлення. Функції мови
2. Фізіологічні механізми мовлення
3. Мовлення як засіб спілкування
4. Мова як інструмент мислення
5. Види мовлення
6. Розвиток мовлення у дітей

Стислий зміст теми
В процесі вивчення теми треба звернути увагу на різницю між поняттями "мова" і "мовлення". Мова є історично складений в процесі розвитку людського суспільства засіб спілкування між людьми. У мові відображається, закріплюється та передається з покоління в покоління узагальнений досвід, накопичений людством. Мовлення це процес спілкування людей один з одним за допомогою мови.
У мовленні кожної людини відображаються не тільки узагальнені значення слів, але й відношення самої людини до предмету мовлення і до свого співрозмовника. Спілкуючись один з одним, люди користуються визначеними мовними засобами: словниковим запасом, граматичними формами своєї рідної мови. Мовлення завжди індивідуальне. Мовлення може бути лаконічним, стислим чи багатим, в залежності від вміння людини використовувати у своїй мовній діяльності мовні засоби. Розвиток мовлення відбувається під час оволодіння готовим, історично складеним словниковим фондом та граматичними нормами рідної мови, у вмінні ними користуватися для вираження думок, власних і викладених іншими людьми.
Оволодіваючи в процесі спілкування рідною мовою, людина збагачує свою свідомість результатами суспільного Досвіду. Знання, здобуті людством, завдяки мовленню стають надбанням кожної людини.
Важливо ураховувати, що без ґрунтовного аналізу особливостей кожного виду мовлення, в залежності від умов мовного спілкування, учні не засвоять зв'язку між функціями та видами мовлення.
Мова суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.
Головні складові мовної системи її словниковий склад і граматична будова.
Словниковий склад це сукупність слів кожної окремої мови.
Граматична будова мови функція, зумовлена потребами спілкування та розвитком вираження змісту предмета у формі інформаційних структур.
Мовлення це акт вживання людиною мови для спілкування.
Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку. Подразниками для нього є слова, "сигнали сигналів", що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Можна поділити та класифікувати види мовлення за різними ознаками.
Усне мовлення це звучне мовлення, яке сприймається іншими людьми на слух. Усне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне.
Письмове мовлення це особливий різновид мовлення, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками, які є не лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть після нього.
Внутрішнє мовлення відрізняється за своєю структурою від зовнішнього мовлення тим, що воно дуже скорочене, уривчасте, в ньому опускається більшість другорядних членів речення.

Методичні вказівки
Мета:
1. Засвоєння різниці між поняттями "мова" та "мовлення".
2. Встановлення однієї з головних ролей мови у формуванні свідомості.
3. Визначення ролі мови в психічній діяльності людини, становлення її особистості.


Література
1. Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь. 1999 - 558 с. - С. 293- 298.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М.: Владос, 1998. - 687 с. - С. 263-282.
3. Общая психология // Под ред. Богословского и др. М.,1982. - С. 203-235.
4. Выготский Л.С. Собрания сочинений. Т2. М., 1982.
5. Ушакова Т. Речь человка в общении. М., 1989. С 10- 60.
6. Баєв Б.Ф. Психологія внутрішнього мовлення. К.: Вища шк, 1966.

Тематика повідомлень і рефератів :
1. Види та функції мовлення.
2. Співвідношення мовлення і мислення.
3. Феномен егоцентричного мовлення.

Контрольні запитання
1. Поняття про мовлення та мову.
2. Спілкування та основні функції мовлення.
3. Фізіологічні основи мовленнєвої діяльності.
4. Види мовлення та їх характеристика.
5. Розвиток мовлення в процесі навчання.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Яке з визначень мови є найбільш правильним та повним ?
1. Мова це система слів, які щось означають та призначені для спілкування.
2. Мова це набір звуків.
3. Мова це спосіб спілкування.

Завдання 2.
Чи властива мова тільки людям ?
1. Мова це специфічно людський спосіб спілкування.
2. Спосіб спілкування, який властивий не тільки людям та тваринам, але й...

Завдання 3.
У чому проявляється комунікативна функція мови?
1. Збігання слів та речень.
2. Функція спілкування, передачі думок, бажань, прагнень.
3. Форма передачі думок.

·

Завдання 4.
У чому проявляється сигніфікативна функція мови?
1. Функція спілкування людей один з одним.
2. Функція позначення, яка проявляється у тому, що слово служить назвою предметів, дій, властивостей.
3. Вираження переживань, емоційних станів.

Завдання 5.
Як називається форма мовлення, коли говорить лише одна людина, а інші тільки сприймають її?
1. Внутрішнє мовлення.
2. Діалогічне мовлення.
3. Монологічне мовлення.
Завдання 6.
Який зв'язок між змістом мовлення і експресивною функцією?
1. Зміст мовлення підкоряється її експресії.
2. Між змістом мовлення і особливостями його вираження немає ніякого зв'язку.
3. Експресія мовлення підкоряється її змісту.

Завдання 7.
Що таке внутрішнє мовлення ?
1. Процес передачі своїх думок іншим людям.
2. Самостійний та самобутній вид мовлення, який відрізняється від зовнішнього мовлення.
3. Видозміна зовнішнього мовленнєвого процесу, що характеризується визначеною загальмованістю його ефективного боку та являється знаряддям формування думки, формою внутрішньої роботи.

Завдання 8.
У чому суть взаємозв'язку мови та мислення ?
1. Без мови не існує власне людського понятійного мислення.
2. Людське мислення не обов'язково спирається на мову.
3. Мислення та мова ідуть поряд.





Тема 23. СПІЛКУВАННЯ

План семінару
1. Поняття про спілкування
2. Засоби спілкування
3. Вербальна комунікація
4. Невербальна комунікація
5. Сторони спілкування:
5.1. Перцептивна сторона спілкування
5.2.Комунікативна сторона спілкування
5.3. Інтерактивна сторона спілкування
5.4.Види спілкування

Стислий зміст теми
Спілкування є витоком та умовою життєдіяльності людей і обумовлене життєвою необхідністю. Без спілкування не може відбуватись повноцінного розвитку людини.
Спілкування взаємодія двох і більше людей, яке складається з обміну між ними інформацією пізнавального та афективно-оціночного характеру (В.В.Давидов).
Б.Ф. Ломов, розглядаючи питання про функції спілкування, відокремлює 3 таких функції: інформаційно-комунікативну, регуляторно-комунікативну, афективно-комунікативну.
В.О. Кан-Калік розглядає 4 основні функції спілкування: 1) функція взаємовідносин (створення таких взаємовідносин, котрі б забезпечили настрій, бажання спілкуватися, підтримку); 2) функція інформації; 3) функція взаємовпливу; 4) Функція пізнання людей.
Спілкування між людьми можливе лише поетапно за Допомогою знакових систем. М.П. Ерастов дає наступну класифікацію видів спілкування за характером переважних засобів:
1) мовленнєве (за допомогою мовлення);
2) жестове (погляд, усмішка, жест, поза);
3) спілкування діями (показ трудових чи інших дій, фізичні сигнальні впливи на співбесідника).
4) предметне (демонстрація предметів спілкування та їх зображень;
5) позово-символічне (спілкування за допомогою схем, знаків дорожнього руху, формул, графіків, азбуки Морзе).
Мова є основним засобом передачі інформації, експресій та психологічного впливу.
Невербальні засоби спілкування:
1) оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка);
2) паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність);
3) екстралінгвістичні (плач, паузи, сміх, темп мовлення);
4) просторово-часові (взаємоположення партнерів, часові особливості спілкування).
Г.М. Андрєєва визначає 3 взаємопов'язані сторони спілкування:
- комунікативну;
- перцептивну;
- інтерактивну.
Перцептивна сторона спілкування означає процес сприймання партнерами по спілкуванню одне одного та встановлення на цій основі взаєморозуміння. Існують типові схеми, за якими будується образ іншого і котрі тією чи іншою мірою використовуються всіма людьми. Побудова образу партнера за цими схемами інколи призводить до ефекту першого враження чи помилок соціального сприймання.
При формуванні першого враження загальне негативне сприймання людини призводить до переоцінювання, а негативне сприймання до недооцінювання невідомої людини. Ці види помилок називаються "ефектом ореолу".
Механізмами сприймання є стереотипізація, емпатія, каузальна атрибуція, ідентифікація, рефлексія.

Стереотилізація сприймання, класифікування й оцінка іншої людини на основі певних уявлень.
Емпатія це спосіб розуміння без осмислювання, коли емоційне входження в позицію іншої людини одразу ж призводить до відповідних власних дій.
Каузальна атрибуція спосіб розуміння партнера по спілкуванню через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення його характеристикам.
Рефлексія усвідомлення людиною того, чому вона справила таке враження на іншу людину і якими засобами вона це зробила.
Спілкування це комунікація, тобто обмін думками, хвилюваннями, настроями, бажаннями інформацією.
Не всі, до кого адресована комунікація, хочуть якихось змін, тому що вони можуть порушити уявлення людини про себе та світ, образ думок, відносини з іншими людьми, душевний спокій. Контрсугестія є головною причиною виникнення бар'єрів, що будується на шляху комунікації. В.Ф. Поршнєв визначив наступні види бар'єрів: уникнення, нерозуміння та авторитет.
Уникнення усунення від контактів з партнером, при якому таке спілкування стає неможливим досить розповсюджений бар'єр комунікації.
Бар'єр авторитету складається з того, що людина, поділивши усіх людей на авторитетних і неавторитетних, довіряє тільки першим і відмовляє в довірі іншим.
Бар'єр нерозуміння виникає в тому разі, коли потенційно небезпечна для людини інформація надходить від людей, котрим вона довіряє.
Інтерактивна сторона спілкування взаємодія в розмові. Дія головний зміст спілкування.
Кожна дія це і результат розуміння ситуації і її розвиток в певному напрямку. Одним із способів розуміння ситуації спілкування, котрий дає можливість побачити смисл і зміст положення партнерів, а також їх позиції один щодо одного. Існує декілька варіантів цих позицій. Найбільш відома схема, яку розробив Е. Берн. В його теорії трансактного аналізу основними поняттями є стани ЕГО (Я) і трансакції. Під станом ЕГО Берн розуміє сукупність емоцій, установок та схем поведінки, котрі проявляються кожний окремо. Таких компонентів Берн відокремлює три: Батько, Дорослий, Дитина. В певний момент кожна людина може бути чи Дорослим, чи Дитиною, чи Батьком. І саме цей конкретний стан ЕГО, від котрого ведеться розмова, визначає позицію і статус людини в спілкуванні.
Другим важливим поняттям є трансакція взаємодія в спілкуванні, котра розуміється як взаємодія певних позицій. Визначають 3 типи трансакцій: додаткові, перехресні та приховані.
Додаткова така взаємодія, при котрій партнери адекватно сприймають позиції один одного і спрямовують дії саме в цьому напрямку, котрий очікується партнером.
Перехресна така взаємодія, при котрій партнери, не розуміючи чи не бажаючи помічати того, з якої позиції звертається партнер, відповідають йому з іншої позиції, тим самим показуючи неадекватність розуміння позиції та дії партнера, і виявляючи свої власні наміри і дії.
Прихована така взаємодія, що містить в собі одночасно 2 рівні: 1) явний, який проявляється словесно, соціальний; 2) прихований, який мається на увазі, психологічний.

Основні поняття та ключові слова: спілкування, взаємодія, функція взаємовідносин, функція інформації, функція взаємовпливу, функція пізнання людей, вербальні та невербальні засоби, когнітивне, кондиційне, мотиваційне, діяльнісне, матеріальне спілкування; кодування; оптико-кінетичні, паралінгвістичні, екстралінгвістичні, просторово-часові засоби спілкування; перцептивна, комунікативна, інтерактивна сторони спілкування, ефект "ореолу"; стереотипізація, емпатія, казуальна атрибуція, ідентифікація, рефлексія, трансакція.


Література
1. Психологія // За ред. Ю.Л.Трофімова. К.: Либідь, 1999.
2. Загальна психологія // За ред. С.Д.Максименко, В.О.Со-ловієнко. К.
3. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. Кн.1. - М.: ВЛАД ОС, 1997.-С.511-527.
4. Общая психология / Сост. Е.И.Рогов. М.: ВЛАДОС, 1998. - С.160-186.
5. Столяренко Л.Д. Основи психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - С.412-448.
6. Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. - С.27-35, 88-133.
7. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблеми психологии. М.: Наука, 1984. С.243275.
8. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. М.: Изд-во МГУ, 1982.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Види спілкування у тварин.
2. Види спілкування у людей.
3. Роль спілкування в психологічному онтогенетичному розвитку людини.
4. Розвиток спілкування у дітей.

Контрольні запитання
1. Визначте поняття спілкування, його зміст, цілі і засоби.
2. Чим відрізняється спілкування людей від спілкування тварин.
3. Визначте види спілкування.
4. Розкрийте зміст перцептивної сторони спілкування.
5. Як розкривається комунікативна сторона спілкування?
6. Механізми інтерактивної сторони спілкування.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Законспектуйте статтю В.Н. М'ясищева "Проблема отношений человека и ее место в психологии" // Хрестоматия по психологии / Под ред А.В. Петровского. М.: Про-свещение, 1987. - 447 с. - С. 146-152.

Завдання 2.
Дайте відповідь на запитання:
1) Чи достатнім для характеристики спілкування є твердження: "Спілкування це обмін інформацією між людьми"?
2) Чи є принципова різниця між поняттями "міжосо-бистісні контакти" та "спілкування"?
3) Чи завжди обмін інформацією є спілкуванням?
4) Чи можна обмін сигналами, що має місце у тварин, називати спілкуванням?
5) Чи завжди упередженість у сприйманні людини людиною виникає на основі попередньо сформованих установок?
















































Тема 24. УВАГА

План семінару
1. Визначення уваги та характеристика її особливостей. Фізіологічні основи уваги
2. Види уваги
3. Властивості уваги
4. Психологічні теорії уваги
5. Уважність як властивість особистості
6. Розвиток і виховання уваги.

Стислий зміст теми
Увага це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслухаючись або вдивляючись у щось, вона не чує, що до неї звертаються, не помічає перешкод на дорозі.
Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує її.
Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати свою увагу й підтримувати свою увагу в процесі Діяльності внутрішніми засобами.
Увага детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, Що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними станами. Ідеї І.П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з'ясовують фізіологічне підґрунтя уваги.
Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.
У психології розрізняють мимовільну, довільну та після-довільну увагу.
Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або на дозвіллі, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.
Довільна увага це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності на внутрішній психологічній діяльності.
Післядовільна увага, як переконує досвід і спеціальні дослідження, виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги.
В увазі відокремлюють такі її характерні властивості: зосередження, або концентрація, уваги, стійкість, переключення, розподіл та обсяг.
Концентрація уваги виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметах розумової або фізичної діяльності.
Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності.
Переключення уваги це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність.
Концентрація уваги може бути вузькою та більш широкою, коли людина зосереджується не на одному, а на кількох об'єктах. За більш широкої концентрації уваги відбувається розподіл уваги. Він виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності.
Обсяг уваги це кількість об'єктів, що можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час.

Методичні вказівки
Мета:
1. Ознайомлення студентів зі специфікою уваги та її роллю у житті та діяльності людини.
2. Визначеняя взаємозв'язку уваги з іншими психічними процесами, станами і властивостями особистості та її місце в структурі психіки.
3. Встановлення детермінованості уваги як риси особистості усією системою навчально- виховної роботи і процесом самовиховання.
При вивченні теми "Увага" треба визначити специфіку цього психічного явища. Важливо уточнити ознаки, які відокремлюють один вид уваги від іншого, умови та ступінь необхідності переходу одного виду уваги в інший, причини, які викликають конкретний вид уваги.
Розкриваючи якості уваги, необхідно уточнити, з появою яких якостей нервової системи та особистості вони пов'язані, які шляхи їх формування.
І, на завершення доцільно простежити розвиток уваги у віковому аспекті, її залежність від організації діяльності людини.

Основні поняття і ключові слова: види асоціацій: суміжні, контрастні, за схожістю; види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна; властивості уваги: стійкість, обсяг, розподіл, концентрація, переключення.


Література
Психологія //Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.// За ред. Ю.Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558 с. - С. 246-270.
2. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн.1. М: Владос, 1998. - 687 с. - С. 171-183.
3. Рогов Е.И. Общая психология. - М, 1999. - С. 187-203.
4. Гальперин П.Я., Кобьільницкая С.Л. Зксперимен-тальное формирование виймання. М., 1974. С. 5-32, 39-87.
5. Хрестоматия по вийманню. М., 1976. С. 66-102, 243-259.
6. Лурия А.Р. Внимание и память. М.: Изд-во Моск. унта, 1975.
7. Суворов Н.Ф., Таиров О.П. Психофизиологические механизмьі избирательного виймання. Л., 1985.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Увага, її природа та роль у навчальній і трудовій діяльності людини.
2. Вікові та індивідуальні особливості уваги.
3. Стійкість уваги та способи її вивчення.
4. Умови підвищення ефективності мимовільної уваги.
5. Формування довільної уваги в процесі навчальної діяльності.
6. Виховання уважної людини.

Контрольні запитання
1. Що таке увага?
2. Яке місце займає увага в житті та діяльності людини?
3. Охарактеризуйте фізіологічні механізми уваги.
4. Які існують види уваги?
5. Які основні властивості притаманні увазі?
6. Що спричинює коливання уваги?
7. Що таке уважність і в чому вона виявляється?
8. Які умови ефективного формування уваги?
9. Назвіть способи організації і керування увагою учнів.


Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Наведені факти описують фізіологічні механізми уваги. Як називається фізіологічний механізм підкорки, який приймає участь в актах уваги ?
Експериментально доведено, що увага людини залежить не тільки від діяльності відділів головного мозку. Так, встановлено, що аферентні імпульси, які виникають у результаті впливу зовнішніх стимулів, або пригнічуються, або значно підсилюється у визначених ядрах підкірки.

Завдання 2.
Які прийоми організації уваги учнів на уроці є найбільш педагогічно доцільними ? На відкритому уроці із зоології молода вчителька, пояснюючи новий матеріал, демонструвала численні ілюстрації перелітних птахів. Це визвало збудження у класі. Однак, при закріпленні нового матеріалу виявилося, що деяка частина учнів дуже поверхово засвоїла новий матеріал: вони легко могли розповісти про образ життя будь-якого птаха й були зовсім безпомічні при поясненні інших фактів. Для підтримки уваги на уроці варто було використати такі прийоми:
1. Треба було зробити учням зауваження.
2. Після кожного пояснення треба було закривати наочний посібник.
3. Треба було дочекатися повної тиші в класі, перш ніж починати пояснення.

Завдання 3.
Вкажіть, яких умов треба дотримуватись для виникнення та підтримки довільної , а яких мимовільної уваги учнів на уроці?
А. Постановка питань та рішення невеличких завдань протягом визначеного часу.
В. Особливості подразників, що сприяють виникненню уваги: новина, абсолютна і відносна сила, контраст між ними, зміни в подразниках.
С. Усвідомлення наступних результатів діяльності у формі внутрішнього словесного звіту.
D. Найкращий розподіл діяльності, створення звичних умов діяльності.
Е. Використання визначених потреб, із задовільненням яких пов'язаний навчальний матеріал.
F. Використання визначених установ і психічних станів.
G. Постановка значущих цілей та задач діяльності.





















Тема 25 . ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ

План семінару
1. Види емоцій та їх загальна характеристика
2. Фізіологічні основи та психологічні теорії емоцій
3. Розвиток емоцій та їх значення в житті людини

Стислий зміст теми
Емоції психічні процеси, які існують у формі переживань та відображають особистісну значущість та оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій в життєдіяльності людини. Типи емоційних переживань
Афект найбільш міцний вид емоційної реакції; інтенсивні, що швидко_протікає і короткочасні емоційні спалахи, сильний гнів, глибоке горе.
Основні фундаментальні емоції:
Радість позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу.
Здивування емоційна реакція на раптово виниклі обставини, яка не має чітко визначеного позитивного чи негативного знаку.
Гнів емоційний стан, негативний за знаком, що, як правило протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням серйозної перепони на шляху задоволення винятково важливої для суб'єкта потреби.
Страждання негативний емоційний стан, пов'язаний з отриманням вирогідної інформації про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб.
Страх негативний емоційний стан, який з'являється при отриманні суб'єктом інформації про реальну чи уявну загрозу.
Відраза негативний емоційний стан, який викликається об'єктами (предметами, явищами, обставинами), контакт з котрими вступає в різке протиріччя з ідеологічними, моральними та естетичними принципами й установками суб'єкта.
Почуття відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадовленні вищих потреб.

Почуття
Емоції

1. Предметні і конкретні.
2. Пов'язані з соціальною сферою.
3. Максимально представлені у свідомості.
4. Мають зовнішній прояв.
1. Невизначені і недостатньо усвідомлені.
2. Пов'язані з біологічними процесами.
3. Більшою мірою пов'язані зі сферою неусвідомленого.


Види почуттів
1. Моральні почуття, які переживають люди при сприйманні явищ дійсності і порівнянні цих явищ з нормами, які вироблені суспільством.
2. Естетичні емоційне ставлення людини до прекрасного в природі, житті людей і мистецтві.
3. Інтелектуальні переживання, які виникають в процесі пізнавальної діяльності людини.
4. Пристрасть вищий прояв почуттів, емоційний стан, якісно своєрідний, який зутрічається тільки у людей .
5. Настрій найбільш тривалий, чи „хронічний", емоційний стан, який забарвлює всю поведінку.
Протягом довгого часу психологи намагались вирішити питання про природу емоцій. В 18-19 ст.ст. поширеною була інтелектуальна позиція, яка базувалась на твердженні, що "органічні прояви емоцій це наслідок психічних явищ". Гербарт вважав, що фундаментальним психічним актом є уявлення, а почуття відповідають зв'язку, що встановлюється між різними уявленнями, і можуть розглядатися як реакція на конфлікт між уявленнями.
Теорія Ч. Дарвіна отримала назву еволюційної: емоції з'явились в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосувальні механізми, які сприяють адаптації організму до умов і ситуацій існування.
Психоорганічні теорії емоцій
Теорія Джемса-Ланге: емоційні переживання, афекти є лише сума відчуттів, які виникають в роботі наших органів.
Теорія Кеннона-Барда: зміни, які відбуваються в м'язових та секреторних процесах, ще мало для виникнення емоцій; одні й ті ж зміни мають місце при різних переживаннях, фізіологічні зміни в організмі, що характерні для емоцій, розвиваються повільніше, ніж виникають самі емоції.
На сьогодні немає єдиної точки зору на природу емоцій. Накопичений експериментальний та теоретичний матеріал дозволяє говорити про подвійну їх природу. З одного боку, це суб'єктивні фактори, до котрих належать різні психічні явища, в тому числі когнітивні процеси, особливості організації системи цінностей людини та ін. З другого боку, емоції визначаються фізіологічними особливостями індивіда.
Емоції виникають в результаті впливу певного подразника, а їх поява є не що інше, як прояв механізмів адаптації людини і регуляції її поведінки.
Емоції проходять спільний для всіх вищих психічних функцій шлях розвитку від вищих, соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів.
Функції емоцій
1. Регуляторна.
2. Відображальна.
3. Передінформаційна і сигнальна.
4. Стимулююча.
5. Підкріплююча.
6. Переключальна.
7. Пристосувальна
8. Комунікативна.

Методичні вказівки
Мета:
З'ясувати підстави класифікації емоцій, охарактеризувати види емоцій.
2. Визначити фізіологічні механізми емоцій.
3. Розкрити сутність психологічних теорій емоцій.
4. З'ясувати особливості розвитку емоцій людини.

Основні поняття та ключові слова: почуття, емоції, стенічні почуття, астенічні почуття, чуттєвий тон, настрої, афекти, пристрасті, стреси, фрустрація, моральні почуття, інтелектуальні почуття, естетичні почуття, праксичні почуття.


Література
1. Загальна психологія/ За ред. С.Д.Максименко, В.О.Соло-вієнко.
2. Маклаков А.Д. Общая психология. СПб: Питер, 2002. - С.392-415.
3. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - Кн.1. - М.: ВЛАДОС, 1997. - С.435-460.
4. Гезард К.З. Психология змоций. СПб.: Питер, 1999.
5. Симонов П.В. Мотивированньїй мозг. Вьісшая нервная деятельность и естественно-научньїе основи общей пси-хологии / Отв. ред. В.С.Русинов. М.: Наука, 1987.
6. Симонов П.В. Змоциональньїй мозг. Физиология. Нейроанатомия. Психология змоций. М.: Наука, 1981.
7. Фресс П., Пиаже Ж. Зкспериментальная психология / Сб. статей: Пер. с фр.: Вьш. 6. М.: Прогресе, 1978.
8. Венгер Л.М. Психические процессьі: В 3-х т. Тії. Л.: Изд-во ЛГУ, 1974.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Психологічні теорії емоцій.
2. Основні функції емоцій.
3. Проблема класифікації емоцій у вітчизняній та зарубіжній психології.

Контрольні запитання
1. Визначте види емоцій.
2. Дайте загальну характеристику окремих видів емоцій: афект, фрустрація, настрій, стрес.
3. Розкрийте фізіологічні механізми емоцій.
4. Прослідкуйте динаміку наукових уявлень про виникнення і перебіг емоцій.
5. Дайте характеристику почуттів.
6. Назвіть функції емоцій.
7. Розкажіть про співвідношення понять „емоції" та
„почуття".
9. Які особливості проявлення емоцій в ранньому дитячому
віці?

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Законспектувати статтю Ч. Дарвіна "Вьіражение змоций у человека и животньїх" // Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. - М: Просвещение, 1987. - 447 с. - С. 223-232.

Завдання 2.
Дати анотацію на статтю П.В. Симонова "Информационная теория змоций // Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. М.: Просвещение, 1987. 447 с. С. 232-238.

Завдання 3.
Дайте відповідь на запитання.
1. Чи згодні ви з думкою, що відмінності між емоціями та почуттями мають здебільшого кількісний характер?
2. Чи можна вважати, що експресивні рухи єдиний вияв емоційних станів людини?
3. Чи є настрій результатом кількісної переваги, позитивних або негативних емоцій?
4. Чи завжди в стані афекту людина втрачає контроль над
своєю поведінкою?

ФУНКЦІЇ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕМОЦІЙ, ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ






ТЕОРІЇ, ЯКІ РОЗКРИВАЮТЬ ПРИРОДУ ЕМОЦІЙ ЧЕРЕЗ КОГНІТИВНІ ФАКТОРИ
1. ТЕОРІЯ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ Л. ФЕСТІНГЕРА. Позитивні емоційні переживання виникають у людини тоді, коли її очікування підтверджуються (консонанс). Негативні емоції виникають у тому випадку, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність (дисонанс).
2. КОГНІТИВНО-ФІЗІОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯШЕХТЕРА. На виниклий емоційний стан робить вплив минулий досвід людини та її суб'єктивна оцінка наявної ситуації.

3.КОГНІТИВІСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЕМОЦІЙ П.В. СИМОНОВА. Емоційні стани визначаються якістю й інтенсивністю актуальної потреби індивіда й оцінкою імовірності її задоволення. Оцінку людина робить на основі індивідуального досвіду, мимоволі зіставляючи інформацію про засоби, час і ресурси, приблизно необхідні для задоволення потреб, з інформацією, що наявна на даний момент.
Е = -П(Ін-Іс)







Тема 26. ВОЛЯ

·

План семінару
1. Загальна характеристика вольових дій
2. Основні психологічні теорії волі
3. Фізіологічні і мотиваційні аспекти вольових дій
4. Структура вольових дій
5. Вольові якості людини та їх розвиток

Стислий зміст теми
Воля свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, яка виражена у вмінні долати внутрішні і зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків.
Головна функція волі у свідомому регулюванні активності в утруднених умовах життєдіяльності.
Ознаки вольової дії:
1. Направленість на досягнення свідомо поставленої мети.
2. Можуть містити в собі в якості окремих ланок і такі рухи, що в ході утворення, формування навички автоматизувались і втратили свій первинно свідомий характер.
3. Деякі вольові дії носять складний характер і можуть виконуватись протягом тривалого часу.
4. Вольові дії пов'язані з подоланням перепон, внутрішніх і зовнішніх.
Для правильного розуміння вольової дії слід розглянути динаміку наукових поглядів на цей процес.
В античному світі визнавався ідеал мудреця, але не вольової людини. Правила поведінки відповідали тогочасному розумінню природи, а життя правилам логіки.
Не знає особистісної волі і Середньовіччя, коли поняття волі більшою мірою пов'язувалося з вищими силами. Це обумовлювалося тим, що суспільство відкидало можливість самостійної, тобто незалежної від традиції і встановленого порядку поведінки конкретного члена суспільства.
Проблема волі виникла одночасно з проблеми особистості в епоху Відродження. Вважалося, що тільки відхилившись від норми, виділившись із загальної маси, людина може стати особистістю. Головною цінністю вважали свободу волі.
Абсолютизація свободи волі призвела до виникнення світогляду екзистенціоналізму, що розглядає свободу як абсолютно вільну волю, не обумовлену ніякими зовнішніми соціальними обставинами.
І.П. Павлов розглядав волю як "інстинкт (рефлекс) свободи", як прояв життєвої активності, коли вона зустрічається з перепонами, які обмежують цю активність. Як "інстинкт свободи" воля виступає не меншим стимулом поведінки, ніж інстинкт голоду і небезпеки.
Психоаналіз намагався конкретизувати уявлення про волю як своєрідну енергію людських вчинків. Витоком вчинків вважалась біологічна енергія живого організму, яка була перетворена в психічну форму. Для Фрейда це неусвідомлене й ірраціональне лібідо психосексуальна енергія статтєвого потягу.
Адлер, Юнг, Фромм, Хорні пов'язують прояв волі з соціальними факторами.
Точка зору, згідно з якою поведінка людини розумілась як первісно активна, а сама людина розглядалась як та, що має здібність до свідомого вибору форми поведінки, підкріплюється дослідженнями Н.О. Берштейнаі П.К. Анохіна. Згідно з їх поглядами, воля розуміється як свідоме регулювання людиною своєї поведінки. Це регулювання виражається у вмінні бачити і долати зовнішні і внутрішні перешкоди.
Воля має матеріальну основу у вигляді нервових мозкових процесів.
Матеріальною основою дозвільних дій є діяльність велетенських пиралідних клітин, які містяться в одному з шарів кори мозку в області передньої центральної звивини. В них народжуються імпульси до руху, звідси ж беруть початок волокна, які створюють масивний пучок, що йде в глибину мозку, спускається вниз, проходить у середині спинного мозку і досягає м'язів протилежного боку тіла (пірамідний шлях).
Довільні рухи виконуються не ізольовано один від одного, а в складній системі цілеспрямованої дії.
В цьому воля має умовно-рефлекторну природу. На основі тимчасових нервових зв'язків складаються і закріплюються різні асоціації. Отримана інформація про дії зіставляється з наявною програмою. Якщо відомості, що надійшли, не відповідають створеній в корі головного мозку програмі, то змінюється чи сама діяльність, чи програма. Рефлекторна природа вольової регуляції поведінки передбачає створення в корі осередку оптимального збудження, що виступає в якості носія цілі дії. Ретикулярна формація підтримує своєю енергією осередок оптимального збудження.
Таким чином, вольова поведінка є результатом взаємодії багатьох складних фізіологічних процесів мозку з впливами зовнішнього середовища.
Психологічна структура вольового акту



Фази вольової дії:
1. Виникнення бажання та постановка мети.
2. Стадія обговорення і боротьба мотивів.
3. Прийняття рішення.
4. Виконання.
Воля як свідома організація і саморегуляція дозволяє людині управляти своїми почуттями, діями, пізнавальними процесами. Вона характеризується певними якостями.
Сила волі узагальнена здібність долати значні труднощі, які виникають на шляху досягнення поставленої мети.
Цілеспрямованість свідома і активна направленість особистості на певний результат діяльності.
Ініціативність здібність здійснювати спроби до реалізації ідей, що виникли у людини.
Самостійність здібність приймати рішення, уміння не піддаватися впливу різних факторів, які перешкоджають досягненню поставленої мети.
Витримка дозволяє гальмувати дії, почуття, думки, неадекватні ситуації.
Рішучість уміння приймати і втілювати в життя швидкі, обґрунтовані і складні рішення.
Імпульсивність протилежна рішучості якість, поквапливість в прийнятті рішень, коли людина не обмірковує можливих наслідків своїх дій, обирає першу ціль, яка трапляється, інколи найгіршу.
Енергійність проявляється в сконцентрованості всіх сил на досягненні цілей.
Наполегливість уміння постійно і тривало переслідувати мету, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами.

Методичні вказівки
Мета:
1. Розкрити поняття вольової дії.
2. Прослідкувати динаміку впливу наукових думок на процес вольової дії.
3. Висвітлити фізіологічні й мотиваційні аспекти вольових дій.
При підготовці до семінару слід особливо чітко усвідомити сутність нових понять.

Основні поняття і ключові слова: воля, вольові дії, вольові якості, екзистенціалізм, пірамідні клітини, пірамідний шлях, бажання, потяг, боротьба мотивів, вольове зусилля, сила волі, цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, витримка, рішучість, імпульсивність, енергійність, наполегливість.


Література
1. Психологія / За ред Ю.Л.Трофімова. - К.: Либідь, 1999. - С. 361-364.
2. Маклаков А.Г. Общая психология. СПб: Питер, 2002. 592 с.-С. 373-391.
3. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - Кн.1. - М.: ВЛАДОС,
1997. - 688 с. - С. 424-434.
4. Столяренко Л.Д. Основи психологии. Ростов-на Дону.: Феникс, 2000. - 672 с. - С.255-260.
5. Общая психология / Сост. Е.И.Рогов. - М: ВЛАДОС,
1998. - 448 с. - С. 334-354.
6. Вьіготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т.2. Вопросьі общей психологии // Гл.ред А.В.Запорожец. М.: Педагогика, 1982.
7. Ильин Е.П. Психология воли. СПб.: Питер, 2000.
8. Котьірло В.К. Развитие волевого поведения у до-школьников. К., 1971. С. 11-51.

Тематика повідомлень і рефератів
1. Поняття, ознаки і проявлення волі у людини.
2. Становлення вольової регуляції поведінки у дітей.
3. Основні напрямки і шляхи розвитку волі.

Контрольні запитання
1. Дайте визначення волі.
2. Назвіть ознаки вольової дії.
3. Погляди на волю в античному світі, в епоху Середньовіччя.
4. Самостійна проблема волі в епоху Відродження.
5. Психоаналіз і уявлення про волю.
6. Фізіологічні механізми вольової дії.
7. Структура вольової дії.
8. Вольові якості особистості.

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.
Вставте пропущені слова
1... це психічна особливість людини, яка проявляється в подоланні перешкод на шляху до поставленої мети.
2. Дії, які здійснюються мимовільно, під впливом сильних емоцій, називаються...









ЗМІСТ
ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА.. З
Тема 1. Психологія як наука. Предмет психології.....................6
Тема 2. Принципи психологічної науки......................................12
Тема 3. Методи науково-психологічних досліджень.............17
Тема 4. Розвиток наукових знань про природу психіки......25
Тема 5. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції.............................................................................36
Тема 6. Розвиток психіки в процесі історичного
поступу людства....................................................................................43
Тема 7. Мозок і психіка......................................................................48
Тема 8. Психологія в системі наук.................................................54
Тема 9. Галузі психології...................................................................60
Тема 10.Відчуття...................................................................................69
Тема 11. Сприймання..........................................................................81
Тема 12. Пам'ять....................................................................................92
Тема 13. Уява і творчість..................................................................106
Тема 14. Мислення та інтелект......................................................116
Тема 15. Психологія особистості..................................................131
Тема 16. Психологія особистості.................................................135
Тема 17. Темперамент.......................................................................140
Тема 18 . Здібності..............................................................................145
Тема 19. Характер...............................................................................149
Тема 20. Характер...............................................................................153
Тема 21. Психологічний аналіз діяльності...............................157
Тема 22. Мова і мовлення................................................................165
Тема 23. Спілкування........................................................................171
Тема 24 . Увага.....................................................................................177
Тема 25 . Емоції та почуття.............................................................183
Тема 26. Воля........................................................................................191
15

Приложенные файлы

  • doc 14724901
    Размер файла: 3 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий