Аналіз, статистика. порівняння університетів за..

Київський національний університет імені Тараса Шевченка і Національний технічний університет України завжди входили в п’ятірку найкращих вищих навчальних закладів України. Звичайно, у кожного своя ланка, в якій він кращий. Аналізуючи статті, спробуємо звернути увагу саме на них й охарактеризувати не тільки плюси цих навчальних закладів, а й мінуси.
Перше, на що звернуто увагу в обох статтях, кількісні показники (факультети, викладацький склад, студенти). За ними КНУ ім. Шевченка дещо поступається КПІ, оскільки у другого на 6 факультетів і чотири інститути більше, відповідно і кількість студентів та викладачів теж більша. Хоча безперечно, цифри не можуть говорити про підготовку та якість навчання, про це і в самих статтях не йдеться, але сказано, на що найбільше звертають увагу в обох внз. Спочатку тезово окреслимо пункти успіху діяльності університетів і спробуємо проаналізувати, чи справді так відбувається, як написано на папері.
У КНУ ім. Шевченка «комп’ютерному забезпеченню студентів та співробітників університету приділяється надзвичайно велика увага», далі, виходячи зі статті, – «створення необхідних умов для навчання студентів у гуртожитках (вільний доступ до Інтернету, зокрема)», наступний пункт – «передові технології також впроваджуються і в керівну та адміністративну діяльність університету імені Шевченко, в результаті яких були створені дві системи „Абітурієнт” та „Студент”. Ці проекти дозволяють проконтролювати процес проведення вступних іспитів та електронне супроводження студентів під час їхнього навчання в університеті», «університет володіє дуже великою бібліотекою, в якій зібрані усі величні твори та праці різних вчених. Практикується збір не тільки паперових носіїв, а й електронних» і нарешті йдеться «про цілий спектр соціальних програм для студентів та викладачів», якими займається профком.
Навчаючись шість років у КНУ імені Тараса Шевченка, бачиш все, про що написано, на власні очі, тому дозволимо не зовсім погодитися із автором статті. В університеті справді є комп’ютерні класи із виходом у мережу, але скористатися ними не завжди можна, по-перше, кількість комп’ютерів менша за кількість охочих ними скростатися і, по-друге, режим роботи співпадає із парами, тому часом студенти на роздоріжжі: або на пари, або в комп’ютерний клас. Викладачам із технікою теж доводиться нелегко, оскільки, аби продемонструвати якісь електронні матеріали, переважно всі користуються своїми електронними приладами, тому університету ще є над чим працювати у комп’ютерному забезпеченні студентів та співробітників і приділяти цьому ще більше уваги, ніж про це сказано у статті.
Що стосується бібліотеки, то за кількісними показниками її справді можна назвати однією з кращих – більше двох мільйонів одиниць. Але на практиці студентам часто не вистачає підручників з окремих предметів, не кажучи вже про більш вужчу фахову літературу. У статті сказано також про велику кількість електронних носіїв, але знову ж таки на практиці в електронному варіанті немає навіть праць викладачів, не говорячи про більш стару фахову літературу.
У статті автор звертає увагу на програми «Абітурієнт» та «Студент», як ще один зроблений крок у впровадженні новітніх технологій, але не сказано про недосконалість цих програм. Абітурієнти, наприклад, крім того, що подають документи особисто, повинні ще й зареєструватися на сайті і ввести туди всі дані, оцінки і т.д. повторно. Тому ці нововведення не спрощують, а навпаки ускладнюють задачі абітурієнтів. У статті наголошено, що програма дозволить проконтролювати процес проведення вступних іспитів, але не сказано, як конкретно. Насправді ж у цій програмі ти лише зможеш побачити свої бали за той чи інший екзамен, та навряд чи це дозволить суттєво контролювати процес вступу.
І нарешті останній позитивний пункт у статті – це діяльність профкому, соціальні програми захисту студентів, але знов-таки немає ніякої конкретики. Тому спираємося на власний досвід. Записавшись до профкому, зі стипендії щомісяця знімається приблизно п’ятнадцять гривень нібито за можливість купувати проїзні, користуватися дешевими поїздками і т.д. Але повідомлення про поїздки, тим паче дешеві, можна почути вкрай рідко. Тому і у цьому пункті потрібні великі доопрацювання.
Також у статті поміж рядків та й не тільки читаємо, що Київський національний університет імені Тараса Шевченка «став ланкою, в якій культивуються передові ідеї та зрощується майбутня інтелігенція... в університеті пропагандується культ знань, загальна культура, висока ерудиція, примноження благ на користь свого народу». Зважаючи на історію нашого університету, знаючи імена його випускників, з таким твердженням автора не те що не можна, немає морального права не погодитися.
Тепер переходимо до статті про Національний технічний університет України. У ній зосереджено увагу переважно на дослідницькій та науковій діяльності університету. Не будучи студентом цього вищого навчального закладу і не перебуваючи безпосередньо в тій атмосфері, важко говорити про відповідність наведених фактів у статті дійсності. Автор постійно пише, що «кафедра виробництва кольорових та чорних металів проводить наукові розробки в галузі створення технологічних процесів якісних відливок з різних металів... кафедра ливарного виробництва кольорових та чорних металів – новітні технології в процесах виробництва відливок ...», але не зазначає, які успіхи є в цих розробках, що нового винайдено, чи використовується та новизна на виробництвах тощо. Також у статті сказано, що «на основі Національного технічного університету був створений центральний східно-європейський віртуальний університет. Такий навчальний заклад збільшив можливості громадян отримувати вищу освіту не залишаючи свого дому». Звичайно, такий новий крок слід вважати позитивним, але автор не пояснює яким чином досягається ефективінсть дистанційного навчання у галузі відливання металів, як відпрацьовується техніка зварювання і т. д. Проте беручи до уваги той факт, що випускників КПІ беруть на роботу провідні європейські металургійні підприємства, можна говорити і про ефективність навчання, і про ефектинвість проведення наукової і дослідної роботи, про що власне і йдеться у статті.
Якщо виходити із цих двох статей, то Київському національному університету ім. Т. Шевченка слід було б перейняти від КПІ досвід у дослідницькій діяльності і більше приділяти уваги практичній підготовці своїх студентів. Натомість, КПІ міг би приділяти більше уваги у духовному начанні, вихованні студентів, зважаючи не тільки на технічне спрямування. Однак як було вищезазначено, КНУ імені Тараса Шевченка і КПІ важко порівнювати, оскільки кожен з них можна сміливо назвати кращим, враховуючи методики навчання і успіхи у певних спеціалізаціях.


Приложенные файлы

  • doc 14735660
    Размер файла: 38 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий