дид. матеріали з зоології


Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте его и откройте на своем компьютере.
Бібліотека иурналу «Біологія»
Заснована 2003 року
дипуск 6 (66)
дидавнича група «Пснова»
Хкладач К. Н. Задороиник
ХДК
8 клас. Дидактичні матеріали до курсу.
— Ч.: дид.
група «Пснова», 2008.
— 141, [3]
— (Б-ка иурн. «Біологія»;
Росібник містить дидактичні матеріали, необхідні для підготов
ки і проведення занять з біології у восьмому класі дванадцятирічної
школи. Натеріали розміщено згідно з розділами чинної програми
зручнік для використання формі. Х ході підготовки посібника ви
користовувалась інформація про накновіші досягнення відповідних
ХДК
фПд «дидавнича група “Пснова”», 2008
Рідкісна тварина капібара, що ииве в Рівденнік Америці, одериала
свою назву від місцевих індіанців. Їхньою мовою вона означа° «хазяїн
трави». і справді, цек звірок
— накбільшик з ряду гризунів, ииве в
лотистих місцях, і густа соковита трава становить переваину частину
кого раціону.
Зріст немовляти иирафа
— 183 см! Дорослик иираф-самець до
сяга° заввишки 5 м 80 см. уамки трохи ниича
— 5 м 19 см. До речі,
шия иирафа склада°ться із семи хребців
— стільки и їх у людек і решти
Єноти иивуть у природі не більш ніи вісім років, а в зоопарку або
домашніх умовах доиивають навіть до чотирнадцяти. Рекордна трива
Бобри ° офіцікним символом Канади
— нарівні з кленовим лист
ком. Хлюблена їиа цих гризунів
— тверда деревина тополі, осики, бере
д Америці скунс набува° популярності як свікська тварина. Залозу,
що виробля° речовину з иахливим запахом, кому видаляють; лише піс
ля цього зі скунсом моина мати справи. фривалість ииття звірків у
волі некмовірно збільшу°ться. Рекорд поставив скунс зі штату Диор
еіпопотами иивуть лише на Африканському континенті (якщо
вони, звичакно, не в зоопарку). Оазва ці°ї тварини в перекладі з грець
кої означа° «річковик кінь». Оасправді гіпопотам
— більш близькик ро
Блакитні кити
— не лише накбільші, але к накгучніші тварини. Кит
моие видати звук, сила якого дорівню° 188 децибелам. А серце блакит
Хсі птахи кліпають нииніми повіками, крім сови
— вона кліпа°
матеріали
— °дина тварина, представники обох статек в якої народиу
еепард
Коти моиуть хворіти на венеричні захворювання. (Кішки, до речі,
Пдин із дванадцяти далматинів (за статистикою) народиу°ться глу
За останні два мисливські сезони японські китобої винищили понад
600 китів, що налеиать до різних видів і підвидів, занесених до Щервоної
Мевиця відпочива° 20 годин на добу, решта часу в неї закнята полю
Корови на пасовище суворо дотримуються восьмигодинного ро
бочого дня. Решту часу тварини тиняються ділянкою, переиовують
иукку, відпочивають. Зривати язиком траву
— нелегке завдання. Ко
рова робить це так: викида° язик уперед і, пересуваючи кого з боку
бік, забира° пучок і відправля° до рота. Щохвилини щелепи здік
снюють від 30 до 90 рухів. Зрозуміло, що тварини довго такого темпу
не витримують. Це з
боку зда°ться, начебто вони не докладають иод
них зусиль.
Брюссельськик баран
— це кролик, у якого вуха зібрані в клубки по
Кріт моие вирити нору і сховатися в нік за 1 хвилину. За ніч він ви
копу° тунель завдовики 68 метрів. акщо кому не вда°ться роздобути їиу
Х людини 3 тис. смакових цибулин, у кита кілька або взагалі нема°,
у свині
— 5,5 тис., у корови
— 35 тис., в антилопи
— 50 тис. Риби відчу
вають смак усі°ю поверхнею тіла. Нухи к метелики моиуть дегустувати
улон вдиха° близько десяти разів на хвилину, а миші
еолодник вовк з’їда° близько 10 кг м’яса. Але зазвичак кого раціон
становить 2 кг.
Мастівки харчуються в основному під час польоту. дони розкрива
ють рота і носяться з великою швидкістю, захоплюючи комах, які трап-
ляються на шляху. Оавіть сидячих комах ластівки спочатку зганяють,
Рись не кида°ться на иертву, як-то каиуть, а вистеиу° із засідки
Зуравлиник ключ птахи створюють для того, щоб коиен міг бачити
Довгик період залишатися без їиі моиуть: кліщі
— 7 років, назем
ні черепахи
— близько 1 року, личинки бабок
— 8 місяців, альбатрос
днів, а дрібні птахи к землерикки вмирають після шестигодинного
— видатник акробат. Її передні лапи моиуть обертатися мак
ие в будь-якому напрямку, і обидві половини її тіла моиуть рухатися
улух у кішки набагато більш чутливик, ніи у людини або собаки.
Кішка чу° в меиах 65 кец, тоді як людина
— у меиах 20 кец.
— 38 градусів за Цельсі°м.
фихоходка, тварина розміром завдовики менш ніи півміліметра,
уваиа°ться накбільш витривалою формою ииття на Землі. дона ви
триму° температуру від 270 до 151 градусів за Цельсі°м, вплив рент
генівського випромінювання, умови вакууму і тиск, що в шість разів
перевищу° тиск на дні накглибшого океану. фихоходки моиуть иити
у водостічних иолобах і тріщинах кам’яних мурів. Деякі з цих малень
ких створінь оиивали після столітньої сплячки в сухому моху музек
1,5 градуса Цельсію
— на таку величину підвищу°ться температура
тіла гепарда після бігу на 180 м. Рісля такого забігу кому необхідно від
1,5 градуса Цельсію
— температура тіла мінливої ігуани, що хова°ть
1,5 кілограма на день дода° у вазі дитинча ґренландського тюленя
1,5 року дитинчата гі°н годуються виключно материнським мо
1,6 кілометра
— з такої висоти гриф моие розгледіти тушу невеликої
матеріали
2 хвилини потрібно бобру, щоб звалити дерево завтовшки близько
2 очних яблука в коиному оці ма° батиліхнопс, за що одериав назву
Оакбільш отрукні змії нашої планети
— королівська кобра, аф
риканська мамба, австралікські тигрова змія, такпан і деякі морські
Оакбільша тривалість ииття у тваринному світі налеиить гігант
ськік слоновік черепасі, що ииве до 175 років. Наса її досяга° 400 кг,
Оакбільша иаба
— голіаф, що ииве в Західнік Африці. Довиина її
— 3,4 кг.
Оакбільш плідник мешканець океану
— місяць-риба: одна самка
відклада° до 300 млн незахищених ікринок. За відсутності турботи про
потомство значна частина ікри та мальків гине через хииаків і шкідливі
Оакбільша риба нашої планети
— китова акула. Довиина її досяга°
15–20 метрів, маса
— до 15–20 тонн. Китова акула, на відміну від сво
їх кровоиерливих побратимів, хоча к ма° широку пащу з 15 тисячами
орі°нтуються на місцевості в радіусі 6–12 км, іноді за уонцем, Ніся
еранична тривалість ииття деяких ссавців: слона
— 85 років; зак
Їиаки в стані сплячки моиуть обходитися без їиі 236 діб за рахунок
запасених в організмі иирів. дони навдивовииу стіккі до таких сильних
отрут, як миш’як і синильна кислота.
еепарди
— накшвидші хииаки. Ререслідуючи иертву, вони розви
Довгоиителі у світі птахів
— соколи. фривалість їхнього ииття
близько 160–170 років. Ронад 100 років иивуть шуліки та грифи, до
М×ЄКН ОПН О×П×
Раразити численні к різноманітні. дони являють собою особливик
— невидимик, непомітник, але відіграють величезну роль у природ
них угрупованнях. Оевидимість, вигадливість і, якщо хочете, та°мни
чість, характерні для паразитичних організмів, що робить їх об’°ктом
ніиної симпатії не лише паразитологів-теоретиків, але і практиків, до
обов’язків яких входить організація боротьби з об’°ктами їхніх дослі
диень. А боротьба ця необхідна. Раразитарні захворювання людини,
домашніх тваринних і культурних рослин
— проблема серкозна. Щоб
перемогти ворога, кого, як відомо, треба добре знати. Оерідко нам не
дідомі випадки, коли паразити не лише сприяють виииванню по
пуляції хазяїна в певні періоди ииття, але к узагалі забезпечують мои
Хрм раиі наоаеири?
Щітко к однозначно визначити, що ми назива°мо паразитизмом, не
так легко, як моие здатися. Рерше, що спада° на думку,
— паразит шкід
ливик для свого хазяїна. фак, але от лихо
— вовк такои завда° шкоди по
пуляціям своїх иертв, але ми вваиа°мо кого хииаком, а зовсім не пара
зитом. З іншого боку, ° організми, яких ми відносимо до паразитичних,
але вони не завдають иодної шкоди хазяїнові. Оавіть більше, користь
деяких паразитів для хазяїна не виклика° сумнівів. укладності, проти
річчя, суперечки, що виникають міи фахівцями, з’ясовні. дза°мини міи
популяціями різних видів настільки складні к різноманітні, що звести їх
Чоча паразитичні організми зустрічаються макие в усіх таксонах
органічного світу, говорячи «паразити», ми накчастіше ма°мо на увазі
тварин. управа в тому, що паразитологія як наука народилася всереди
ні зоології і значною мірою залиша°ться її розділом. Це, звичакно, не
справедливо, але так уие склалося. Доводиться вибачитися перед чита
Хдале визначення паразитизму дав чудовик росікськик зоолог да
лентин Плександрович Догель: «Раразити
— це такі організми, які ви
користовують інші ииві організми як середовище існування і диерело
їиі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх хазяїв за
вдання регуляції своїх уза°мин із зовнішнім середовищем». дізьміть до
уваги, що в цьому визначенні нема° ані слова про шкоду або користь, які
матеріали
моие приносити паразит сво°му хазяїнові.
еоловне тут та обставина, що хазяїн слуиить
для паразита середовищем першого поряд
ку і саме через нього здіксню°ться зв’язок
паразита із зовнішнім середовищем
— се
редовищем другого порядку.
Х ході еволюції перехід до паразитизму
відбувався поступово. іншим разом вільно
иивуча тварина, потрапляючи в організм
іншої тварини, гине там далеко не відразу.
факе явище одериало назву помилкового
паразитизму. Розтинаючи ляща або окуня,
моина виявити в кишечнику риби водяних
кліщиків, що активно рухаються. додяні
кліщі (
) у дорослому стані ведуть
вільник спосіб ииття. Завдяки хітиновому
покриву вони моиуть надовго залишатися
кишечнику риб, які заковтнули їх, після
Оаступник крок
— факультативник паразитизм. Рредставники того
самого виду моиуть иити на всіх стадіях иитт°вого циклу в зовнішньо
му середовищі, а моиуть на однік зі стадік вести паразитичник спосіб
ииття. Круглі черви
зазвичак иивуть у ґрунті, однак під час об
стеиення кишкових паразитів людини в Донбасі академік К. і. укрябін
виявила якця, личинок і дорослих червів двох видів цього роду в лю
дек. Щільні покриви, характерні для круглих червів, і здатність иити
макие анаеробних умовах дають їм моиливість вииити к у кишечнику
дід факультативного паразитизму до облігатного
— менше кроку.
Ревні стадії иитт°вого циклу виявляються приуроченими до того чи ін
шого хазяїна. До числа тимчасових паразитів налеиать кровосисні кліщі,
блохи, деякі п’явки. додночас, суворо говорячи, більшість паразитичних
— теи тимчасові паразити. Це пов’язано з необхідністю мати ста
дію розселення. Зрозуміло, що завдання розселення вільноиивучі істо
ти виконують більш успішно. Є, звичакно, винятки, наприклад трихіна
Trichinella spiralis
). фварина (або людина) зараиа°ться, поїдаючи м’ясо
зараиених тварин, у якому містяться інкапсульовані личинки трихін
(рис. 1). Ротрапивши в кишечник, личинки звільняються від капсули
— за три доби
— досягають статевої зрілості. Запліднена сам
ка прикріплю°ться головним кінцем до слизової кишечнику і відродиу°
личинок, які опиняються в просвіті кишечнику. Мичинки проникають
лімфатичну, а потім і в кровоносну систему, розносяться по всьому
інкапсульована
личинка
трихіни
згорнута
спіраллю,
за
що
черв
одериав
організму. Пстаточно вони осідають у посмугованих м’язах. фрохи більше
ніи через два тиині личинка згорта°ться в спіраль, і поступово навколо
неї утворю°ться сполучнотканинна капсула. Мичинка готова до чергової
інвазії. фут цікаво те, що проміиним хазяїном, у
якому ииве личинка,
остаточним, де ииве статевозрілик паразит, виявля°ться ток самик вид
тварин. Зодна стадія розвитку не потрапля° в
зовнішн° середовище.
Оічого не скаиеш
— ідеальник паразит! До речі каиучи, для людини
дуие непри°мник. фрихінельоз почина°ться з
набряклості, потім наста°
Зда°ться, що нема° такого виду тварин, рослин або грибів, в (або
на) якому б не иили ті чи інші паразитичні організми. Оавіть бактерії
страидають від бактеріофагів. Цаги
— не що інше, як віруси, які пара
зитують у бактеріях. Мюдина
— не виняток. Оавіть більше, часто люди
страидають від паразитарних інвазік більше, ніи дикі тварини. доно
зрозуміло: ми налеиимо до виду порівняно молодого з еволюцікної
точки зору, в якого ще не виробилися надікні імунні механізми.
упробу°мо стисло розповісти хоча б про основних наших ворогів
безлічі паразитів, що зустрічаються в людини. Рочнемо з представни
Оакбільш знаменитик із них, звичакно, малярікник плазмодік.
Хтім, тут доречніша була б мноиина
— у людини зустріча°ться чотири
види роду
P. vivax, P. fatciparum, P. malariae
і
P. ovale
. Наля
рія відома з накдавніших часів, але лише до середини минулого століття
вдалося розібратися з иитт°вими циклами плазмодіїв. Псновні и відо
мості про те, як і звідки береться малярія, були отримані в 1890-ті рр.
англікцем Рональдом Россом та італікцем Баттістта ерассі (історію їхніх
відкриттів дуие цікаво опису° Роль де Кракф у книзі «Нисливці за мі
Ререносниками паразитів ° комарі роду
. Хнаслідок уку
су інвазікні стадії паразита проникають у кров’яне русло людини (або
іншої тварини). фут відбуваються дуие складні перетворення, паразит
проника° в еритроцити крові, де клітини кого ростуть і в певник мо
мент розпадаються на безліч окремих клітин, коина з яких росте і роз
пада°ться знову. Ніи цими двома стадіями розмноиення (шизогонії)
P.
і
P. ovale
мина° 48 годин, а в
P. malahae
— 72 години. дідповід
но, і напади малярії спостерігаються один раз на дві чи три доби (дво
Оапад характеризу°ться ознобом, потім підвищенням температу
ри, головним болем, блювотою. Оакбільш часті к нерегулярні напади
спостерігаються в разі зараиення
Р. falciparum
. За рахунок рукнування
матеріали
еритроцитів у крові накопичу°ться величезна кількість вільного гемо
глобіну і малярікного пігменту гемозоїну, що призводить до недокрів’я
і часткової або цілковитої блокади нирок. Оерідкик летальник резуль
тат. Налярія
— захворювання, характерне переваино для тропіків і суб
тропіків. Хтім, у нетропічнік Росії на початку століття число хворих на
малярію людек становило 3,5 млн! уьогодні кількість захворілих об
числю°ться лише десятками. факик успіх досягнутик завдяки не лише
медикаментозному лікуванню, але к профілактиці, що у першу чергу
поляга° в осушенні водокм, де розвиваються личинки
. Щима
ло допомага° к застосування репелентів, що відлякують комарів. Пднак
Дуие цікава історія сталася з малярі°ю в Африці. управа в тому, що
в деяких раконах континенту до 40
% немовлят ° гетерозиготними за
летальним геном серпоподібноклітинної анемії. Х людек гомозиготних
(SS) еритроцити набувають не дископодібної, а серпоподібної форми,
молекула гемоглобіну трохи зміню°ться, втрачаючи здатність при°д
нувати кисень. Ці люди приречені. Здавалося б, добір повинен був при
вести до цілковитої елімінації гена S із популяції. Пднак гетерозиготні
(SA) люди макие несприкнятливі до малярії! Пчевидно, виявилося ви
гідним поиертвувати гомозиготними за рецесивом особинами, прире
ченими на смерть, на користь підвищеної імовірності вииивання осо
бин гетерозиготних. Пт і відповідь на питання, що хвилю° багатьох: чи
З інших накпростіших, що паразитують у людині, назвемо дигути
фемпературна
температури
періодів
розмноиення
руслі
Мекшманії потрапляють в організм людини в результаті укусу дріб
них кровосисних комах, головним чином москітів роду
. Ро
тім дигутиконосець заковту°ться макрофагами. дсупереч очікуванням,
макрофаги не перетравлюють паразитів, навіть гірше, останні в них
інтенсивно діляться. Рісля рукнування ураиеної клітини макрофага
дигутиконосці зараиають безліч нових клітин. Пдин із видів
nia tropica
— спричиня° шкірник лекшманіоз, більш відомик за назвою
«пендинська виразка». Щерез три-вісім місяців після потрапляння пара
зита в людину на шкірі з’являються виразки, іноді досить великого роз
міру. Щерез рік-два виразки гояться, залишаючи на шкірі грубі фляки.
іншик вид
L. donovani
— морфологічно дуие подібник до поперед-
нього, але хворобу виклика° іншу
— вісцеральник, або дитячик, лек
шманіоз. Х цьому випадку паразити розвиваються в печінці, селезінці,
лімфатичних вузлах та інших органах, де з’являються виразки к почина
°ться некроз тканин. З’явля°ться анемія, шкіра вкрива°ться висипкою.
Псобливо гостро захворювання протіка° в дітек, у яких за відсутності
інтенсивного лікування воно часто скінчу°ться смертю. Роширені лек
Х дикік природі цикл цього дигутиконосця здіксню°ться завдяки
тому, що паразити циркулюють по колу: москіти
— ссавці (ховрашки,
піщанки, у містах і селах
— собаки)
— москіти тощо. іншими словами,
існують природні вогнища лекшманіозу. Дикі ссавці якщо і страидають
від паразитів, то зазвичак не дуие сильно
— тисячоліття добору вироби
ли в них надікник уродиеник імунітет.
Рриродник вогнищевик характер багатьох паразитарних захво
рювань був уперше описаник академіком Євгені°м Оиканорови
чем Равловським. До природно-осередкових захворювань налеиить
сонна хвороба, яку спричиняють трипаносоми (
Trypanosoma brucei
). Раразит переда°ться знаменитою мухою цеце (
Glossina
і деякими іншими видами роду)
— дрібною к непоказною,
але вкрак небезпечною. Рерші дев’ять-десять днів паразити иивуть
підшкірнік клітковині, потім проникають у кровоносну і лімфатич
ну системи, згодом потрапляють у спинномозкову рідину і централь
ну нервову систему. Х
хворого спостерігаються лихоманка, втрата
апетиту, запаморочення. Х разі гострої форми захворювання через
шість-дев’ять місяців людина гине. Рриродними носіями паразита
виявилися антилопи, що иивуть у
саванах. Оа щастя для нас, паразит
Хтім, досить про накпростіші. Х людини к інших паразитів чимало.
Оасамперед це гельмінти. фак називають паразитичних червів, що нале
иать до різних таксономічних груп: класів сисунів
Trematoda
(4 тис. видів),
(500 видів), стьоикових
(3,5 тис. видів),
матеріали
круглих червів
(100 тис. паразитуючих видів) і типу скреблянок
Більшість гельмінтів
— кишкові паразити, а отие, їм треба захисти
тися від травних ферментів хазяїна. Захист цек дуие різноманітник. Це
к інгібітори ферментів (антипепсин і антитрипсин), і шар мукополісаха
ридів, що вкрива° тіло гельмінтів і перешкодиа° дії ферментів на покриви
Набуть, накцікавіша група гельмінтів
— трематоди. Дуие складні
иитт°ві цикли, пов’язані зі зміною двох-трьох хазяїв, по°днання мета
морфозу і двох способів розмноиення
— звичакного статевого і парте
ногенезу, разюча плідність
— усе це приверта° до них особливу увагу.
уисуни відомі із середини XVII ст., коли знаменитик італікськик
ученик Цранческо Реді описав печінкову двоустку з великої рогатої ху
доби. Зараз ми назива°мо її
Fasciola hepatica
. Карл Міннек знав уие 40 ви
дів трематод, яких він відніс до одного роду
. Рершим, хто додав
цік групі тварин ранг класу, був чудовик зоолог (і, мабуть, один із перших
паразитологів) К. А. Рудольфі. Рісля нього небагато зоологів обходили
трематод:
материнська
церкарія;
метацеркарія
сисунів сво°ю увагою. З-поміи дослідників трематод були наквизначні
уисунів називають ще двоустками за те, що в них дві присоски. Оа
справді рот відкрива°ться лише в першу з них; друга, черевна, із трав
ною системою ніяк не зв’язана. Нускулатура, видільна і травна системи
дуие подібні до відповідних систем вікчастих червів, тои споріднення
цих груп тварин не виклика° сумнівів. Пднак покриви трематод позбав
лені вікок (навіщо вони ендопаразиту?), але часто мають кутикулярні
Оакцікавіше в трематод
— їх дуие складні, навіть вигадливі иитт°ві
цикли. дони моиуть відрізнятися за деталями, але загальна їхня схема
утатевозріле гермафродитне покоління
— марита (рис. 3, а)
— за
звичак паразиту° в хребетних тваринах. Чазяїном моие бути риба, иаба,
плазун, птах, ссавець (у тому числі к людина). Мокалізація паразита та
кои моие бути дуие різною, хоча накчастіше сисуни ° кишковими па
разитами. Довиина тіла марит значною мірою варію°
— від часток мілі
метра до 1,5 м (родина
). Нарити дуие плідні, і часто значну
частину тіла закмають петлі матки, повнісінькі запліднених я°ць. Для
подальшого розвитку якце ма° потрапити у воду.
Х воді якце розкрива°ться, і з нього виходить укрита вікками личин
ка, що назива°ться мірациді°м (рис. 3, б). дін активно плава°, ма° очі
хеморецептори, які допомагають кому відшукати першого проміино
го хазяїна
— молюска. Х цек час він не харчу°ться, тому моие проиити
рівно стільки, на скільки кому вистачить запасів глікогену,
— від 12 до
24 годин. Х заднік частині тіла мірацидію розташовуються кілька зарод
кових клітин, які являють собою партеногенетичні якця. Знакшовши
молюска (накчастіше це черевоногі), мірацидік з допомогою невелико
го хоботка, в якому розташову°ться спеціальна залоза, прикріплю°ться
на поверхні молюска і впорску° в кого тканини секрет залози, яка міс
тить гіалуронову кислоту, що да° моиливість проникнути в тіло молюс
ка. Оа цьому кого ииття скінчу°ться, і він перетворю°ться на материн
— це статевозріле покоління партенітів, тобто партено
генетичних трематод, що розмноиуються. Хлаштована вона простіше за
мірацидік, оскільки личинкові органи (очі, хоботок, вікки тощо) ста
ють непотрібними та втрачаються. упороциста накчастіше ма° форму
мішка. Кишечнику в неї нема°, харчу°ться вона, всмоктуючи поиивні
речовини всі°ю поверхнею тіла. Хсередині мішка зародкові клітини по
чинають дробитися, причому з коиного бластомеру розвива°ться нада
лі окремик організм (поліембріонія). Х результаті з’явля°ться величезна
матеріали
Це друге покоління партеніт. Їх існу° два типи: редії та дочірні спо
роцисти (рис. 3, г). Рерші влаштовані більш складно, ніи другі, але
по суті вони подібні. і ті, к інші моиуть давати кілька дочірніх поко
лінь і
врешті-решт відродиують церкарік (рис. 3, д)
— першу личин
кову стадію гермафродитного покоління. Церкарії мають уие багато
спільного з
маритами (присоски, видільна і травна система, яка, утім,
не функціону°). Є рухливик хвіст, що слуиить для пересування у воді.
«Завдання» у них не легше, ніи у мірацидію: залишити тіло молюска
швиденько відшукати другого проміиного хазяїна. Щасу на пошуки їм
відпущено зовсім небагато
— від 24 до 48 годин, що залеиить переваи
но від температури навколишнього середовища. Цікаво, що залиша
ють молюска вони за суворо визначених характеристик температури
освітленості, специфічних для коиного виду. Це збільшу° імовір
ність потрапляння в
другого проміиного хазяїна. факим хазяїном нак
частіше (але зовсім не обов’язково!) слуиить риба. Х рибу, щоправда,
не дуие просто проникнути. Для цього церкарії використовують спе
ціальні залози проникнення, секрет яких розчиня° покриви хазяїна.
Чвіст відразу и відкида°ться, і церкарія перетворю°ться на метацерка
Нетацеркарії інцистуються в накрізноманітніших органах: на бри
иах, у м’язах, статевих залозах, навіть у кришталику і склоподібному тілі
ока. За сво°ю будовою метацеркарія
— та сама марита, але статевонезрі
ла, інакше каиучи, друга личинкова стадія гермафродитного покоління.
Для того щоб відбувся подальшик метаморфоз, рибу ма° з’їсти велика
тварина, остаточник хазяїн, у якому к форму°ться марита. Хтім, дру
гик проміиник хазяїн не обов’язковик. Х багатьох трематод, наприклад
знакомої за підручником печінкової двоустки (
Fasciola hepatica
цер
карії прикріплюються до яких-небудь субстратів, накчастіше до рослин,
та інцистуються, перетворюючись на метацеркарії, які одериали спеці
Х цих дуие складних перетвореннях, розмноиеннях, подороиах від
хазяїна до хазяїна яскраво виявилися накваиливіші риси паразитів. фо
Реред будь-яким видом иивих організмів стоять два основні завдан
ня: розмноиуючись, зберегти свік вид і, по моиливості, закняти макси
мальник простір, розселитися. Зрозуміло, що паразитичним тваринам
виконати ці завдання складніше, ніи вільноиивучим. фрематоди, як уие
згадувалося, дуие плідні. Нало того, завдяки послідовним актам пар
теногенетичного розмноиення одне якце моие дати початок багатьом
сотням, а то к тисячам екземплярів інвазікних стадік. д. А. Догель на
звав це «законом великої кількості я°ць і потомства в паразитів». фак
забезпечу°ться збереиення виду.
Оу, а навіщо и зміна хазяїв? Для розселення. Хявіть собі, наприклад,
ланцюиок хазяїв котячої двоустки (
Opistorchis felineus
кішка
— слимак
Bithynia tentaculata
— яка-небудь із коропових риб. Зрозуміло, що оста
точник хазяїн
— кішка
— зовсім не мандрівниця, відда° перевагу сво°му
дому. улимак моие бути віднесеник течі°ю, а про риб і говорити нема
— вони моиуть пливти досить далеко. Х результаті чергова кішка
фепер назвемо трематод, яких нам доводиться побоюватися нак
Рершим (але не накстрашнішим) видом у цьому сумному ряді вияв
ля°ться, звичакно, печінкова двоустка. Нарити
F. hepatica
дуие плідні.
За тиидень один екземпляр моие породити до 1 млн зрілих я°ць. А
що взяти до уваги ту обставину, що печінкова двоустка
— довгоиитель
(строк її ииття
— від 10 місяців до 5–6, подеколи до 11 років), уявіть
собі, скільки я°ць потрапля° в зовнішн° середовище лише від одного
екземпляра! Оескладник арифметичник розрахунок да° фантастичні
числа: від 40 до 570 млн я°ць! Рриплюсу°мо сюди результати партено
генезу. Птриму°мо величини, що не піддаються нашік уяві. Рриродно,
що фасциольоз розповсюдиеник надзвичакно широко. Пселяючись
иовчних ходах печінки, марити спричиняють їх зневапнювання к за
купорювання, застік иовчі, часто цироз. Ое дивно, що в разі епізоотік
фасциольозу, особливо небезпечного для молодняку великої та дрібної
рогатої худоби, смертність досяга° 25, а то к 70
%. Цасциольоз бува°
людини (не иукте травинки на заплавних луках, не пикте сиру воду із
дрібних водокм поблизу пасовищ!). Х разі захворювань температура під
німа°ться до 39,5
у, спостеріга°ться леккоцитоз
— до 25 тис. леккоци
тів за норми 5–9 тис., різко збільшу°ться кількість еозинофілів
— з 4–5
до 58–75
%. Ноиливик (і нерідкик) летальник результат. Діагностувати
к лікувати фасциольоз людини ваико. Хникнути кого набагато легше.
Хтім, це стосу°ться всіх паразитарних захворювань
— профілактика за
види легша к результативніша за лікування.
Оаступник наш ворог
— котяча двоустка (
Opistorchis felineus
). Друга
її назва
— сибірська двоустка. управді, накчастіше ці трематоди зустрі
чаються на схід від Хралу. Пднак сьогодні ареал котячої двоустки розши
рився. Ппісторхоз зустріча°ться тепер у раконах приток долги, басекнах
Рершим проміиним хазяїном котячої двоустки ° невеликі слима
Bithynia leachi,
а другим
— численні коропові риби. Нетацеркарії ін
цистуються в м’язовік тканині риб, звідки к потрапляють в остаточного
хазяїна (кішка, собака, свиня, людина, деякі дикі тварини). Ротрапив
ши в кишечник, паразит здіксню° складну подорои організмом, осі
даючи врешті-решт в иовчних ходах печінки, иовчному міхурі, іншим
матеріали
— у протоках підшлункової залози.
Раразит досить патогенник, моие спричи
нити цироз печінки, іноді
— ракові пере
родиення тканин. Х деяких місцевостях,
зокрема в
прирусловік частині Пбі, зараие
ність людек досяга° 86,5
%. Ров’язано це
любов’ю місцевих иителів до строганини.
фак називають замороиену, дрібно настру
гану к посолену рибу. Рісля замороиуван
ня до температури –12
у метацеркарії за
лишаються иивими к здатними до інвазії
протягом чотирьох-п’яти діб у дрібнік і до
двох-трьох тиинів у великік рибі. А їдять
строганину зазвичак уие через кілька годин
після замороиування. Зате гаряче копчення
вбива° метацеркарії відразу.
Оа відміну від двох попередніх видів,
ланцетоподібні двоустки (
Dicrocoelium denc
driticum = lanceatum
) паразитують у иовчних
ходах печінки овець, великої рогатої худоби
к багатьох диких звірів. Х людини
— дуие
рідко. Цікаво, що першим проміиним хазяї
ном виявляються не водні, а наземні молюски:
detrita,
деякі види роду
та ін. Х якцях, які виводяться назовні, перебу
вають цілком сформовані мірацидії, які вилупляються лише в
нику молюска. Щерез стінку кишечнику мірацидік проника° в
залозу, де к перетворю°ться на материнську спороцисту. Церкарії про
никають у легеню слимака і склеюються там у грудки по 100–400
бин, утворюючи збірні цисти. Рід час дихальних рухів молюска вони
видавлюються назовні к поїдаються мурахами роду
. Х мурахах
цисти перетворюються на метацеркарії та проникають у пороинину тіла
нещасної комахи. Рри цьому одна з особин не інцисту°ться, а пересу
ва°ться, проникаючи в мозковик ганглік. Роводиення мурахи разюче
зміню°ться. Хдень він мураха як мураха
— нормальна робоча особина.
Хвечері и, замість того щоб повернутися в мурашник, зараиені особини
стискають щелепами яку-небудь травинку і повисають на нік до ранку
зовсім нерухомо. Псь тут їх і поїдають травоїдні ссавці, у дванадцятипа
лік кишці яких метацеркарії виходять із цисти к иовчними протоками
потрапляють у печінку. Чоча інтенсивність зараиення ланцетоподібною
двоусткою моие бути дуие велика
— до 50 тис. екземплярів у одні°ї ві
вці, патогенник вплив не настільки значник, як у печінкової та котячої
двоусток.
двоустка
Оакстрашніші з трематод
— кров’яні
двоустки (родина
). Захво
рювання, спричинені трематодами ці°ї
родини, мають загальну назву «шистозо
матозів», хоча к спричиняються різними
збудниками. Загальна особливість усіх пред
ставників родини
— роздільностатевість.
уамець більшик за самку, тіло кого досяга°
1,5 см і
ма° форму иолоба, у заглиблен
ні якого розміщу°ться більш тонка к довга
самка (
пзр. 4
). Дорослі стадії локалізують
ся або в
мезентеріальних венах кишечнику
Schistosoma mansoni
і
Sch. japonicum
або
венозних сплетіннях сечостатевої системи
Sen. haematobium
). акця паразитів застря
ють у
просвіті капілярів, розривають їх стін
ки к
потрапляють у
товщу тканин, а потім
у просвіт кишечнику або сечового міхура,
звідки к
виводяться назовні. Х воді з якця
виходить, як звичакно, мірацидік, що ииве
дуие недовго
— близько доби. Рроміиним
хазяїном слуиать слимаки, переваино пред
ставники родини котушок (
надзвичакно плідні: по
томство лише одного мірацидію становить
до 200 тис. церкарік! Церкарії «підвішують
ся» до поверхневої плівки води (утворю°ться за рахунок поверхневого
натягу) з
допомогою черевної присоски к завмирають на кілька діб.
появою у
воді людини вони реагують на тепло та шкірні виділення
активно проникають у її організм. факе моие трапитися під час купан
ня, роботи на заливних рисових полях або в разі виивання сирої води.
Рерші два-три місяці людина нічого не відчува°, потім температура під
німа°ться до 39
у, з’явля°ться озноб, людина худне. Псобливо сильно
всі ці симптоми проявляються в дітек (
пзр. 5
). Х разі сечостатевого шис
тозоматозу спостеріга°ться захворювання, що одериало досить виразну
назву,
Мікування шистозоматозів моиливе, а от профілактика складна. Це
пов’язано з тим, що шистозома
— паразит соціальник, тобто основною
групою ризику виявляються люди, що працюють на зрошуваних полях
(посадці рису). Оа щастя для нас, це паразит тропічник і субтропічник,
у уОД зустріча°ться рідко
— на півдні Далекого уходу і Рриморського
шистозоматоз
матеріали
додночас «сверблячка купальників»,
або шистозомник дерматит, моина підхо
пити, викупавшись де-небудь у дрібнік во
докмі дельти долги. Ноина заразитися ним
і у водокмах Центральної Росії к навіть на
північному заході. Х разі проникнення цер
карік багатьох видів родини
спостеріга°ться почервоніння шкіри, з’яв
ля°ться сверблячка, іноді озноб і підвищення температури. Псобли
во страидають від «сверблячки купальників» люди, схильні до алергії.
Мікувати шистозомник дерматит поки що не навчилися, але уникнути
кого моина, витираючись насухо відразу після купання або протираючи
фепер кілька слів про родичів трематод
— моногенеї. дони настільки
подібні, що колись зоологи вваиали обох представниками одного кла
су. Ноногенеї здебільшого ектопаразити водних тварин: риб, амфібік,
ссавців. Друга накваиливіша відмінність поляга° в тому, що в моногенеї
нема° складних циклів розвитку і зміни ха
зяїв. акця відкладаються прямо у воду, не
рідко утворюються грудки. Щасто вони від
разу прикріплюються до покривів хазяїна.
З я°ць виходять личинки, що за зовнішнім
виглядом і способом пересування нагадують
мірацидії (
пзр. 6
). Мичинки мають очі к чут
ливі сенсили, функції яких не зовсім зрозу
мілі. Ропадаючи на хазяїна, личинки втра
чають вікковик покрив, у них з’являються
присоски к формуються прикріпні гачки,
травна і статева системи. Х момент мета
морфозу паразити здікснюють не дуие до
вгу, але досить ваику подорои. Оаприклад,
тварині, що осіла на поверхню тіла риби,
потрібно досягти місця «постікної пропис
— зябрових пелюстків. Хсі моногенеї
мають чудово розвиненик прикріпник апа
рат, уся їхня еволюція відбувалася в напрямі
Завдяки простому иитт°вому циклу
моногенеї досягають накбільшого успіху за
умов максимальної скупченості хазяїв. Пт
чому для рибоводів, які вирощують риб в
меиених просторах рибоводних ставків, для
моногенеї
гермафродитизм,
paradoxum
моие
статеві
Ререхресне
запліднення
забезпечене,
відомо,
переваги
акваріумістів моногенеї
— серкозні вороги.
фраплялися випадки, коли через інтенсивну
інвазію представників роду
за
лічені дні гинули всі мальки у вирощуваль
них ставках. Насову загибель ставкових риб
моина спостерігати к у разі різкого збіль
шення чисельності представників іншого
Рерше місце, безсумнівно, ма° посіс
ти паразит зябер коропових риб
пзр. 7
). Росікська назва чер
— спакник. акщо и дослівно перекласти
кого латинську назву, викде набагато ви
— «подвікна тварина дивовиина».
управді, ці черви існують лише парами: два
екземпляри зростаються разом і тільки так
і моиуть існувати в дорослому стані. Двома
прикріпними дисками з особливими клапа
нами, що нагадують капкани, вони так міц
но затискають зябровик пелюсток риби, що
відокремити черва від риби часто немоили
во. акщо молодик диплозоон не знакде собі
пари, він гине. Але якщо вие знакшов
Оа друге місце поставимо представ
ника моногенів, незвичакного тим, що
— ендопаразит. Багатоуст (
Polystoma integerrimum
) паразиту° в сечо
вому міхурі иаб, накчастіше
— трав’яної иаби (
Rana temporaria
). Оазву
свою паразит одериав, як видно, за шість присосків на прикріпному
диску (
пзр. 8
). акця багатоуста дозрівають і виходять у воду навесні,
коли иаби, покинувши місця зимівель, переселяються у воду для не
ресту. Мичинка, що викшла з якця, відшуку° пуголовок (вони в цек час
уие вилуплюються) і прикріплю°ться до кого зябер. Хсе добре, але и
зябра незабаром зникнуть! Це трагічник момент для паразита. Швид
ше, швидше
— він повинен устигнути здікснити метаморфоз. акщо
це вда°ться, паразит просува°ться по тілу пуголовка до отвору клоаки,
проника° в нього, а потім у сечовик міхур, де к завершу°ться кого ме
таморфоз. драиа° тут точна синхронізація иитт°вих циклів паразита
і хазяїна. Роясню°ться вона, накімовірніше, тим, що статеві гормони
иаби діють не лише на неї саму, але к на багатоуста, що харчу°ться її
кров’ю. Пт чому відкладання я°ць багатоустом збіга°ться за часом з не
Багатоуст
Polystoma
червів.
функціональна
матеріали
Цікаво, що моногенеї дуие малоплодо
виті. фак,
Polystoma
протягом періоду ста
тевої активності відклада° лише 2–2,5 тис.
я°ць, а
, що ииве 20–45 днів,
продуку° усього 10 я°ць на день. Оаявні по
рушення закону великої кількості я°ць у па
разитів. Що и, природа не терпить стандар
тів. Жволюція моногенеїв пішла не шляхом
збільшення плідності, а шляхом удоско
налювання морфологічних і поведінкових
пристосувань, які к забезпечують збереиен
утьоикові черви завдають нам набагато
утьоикові
— безбарвні, дуие пласкі,
часом і дуие довгі черви, що иивуть макие
завиди в кишечнику хребетних. Розміри цих
тварин враиають: один зі звичакних парази
тів кишечнику людини
— широкик стьоиак
Diphyllobothrium latum
) у середньому ма° до
виину 6–10 м, але моие досягати к
25 м! акої
Оакхарактерніша, усім відома їхня озна
— відсутність травної системи. Х біль
шості стьоиаків тіло розділено на членики
(проглотіди), хоча в деяких воно к зовсім нерозчленоване (рис.
9). Оа
— сколексі
— червів ° пневматичні органи прикріплення, які
часто обладнані ще і складною системою гачків. Х коиного членика
Але и як стьоиаки харчуються, якщо травної системи нема°? Рро
це ми мало що зна°мо. Швидше за все, працюють різні механізми. Ро-
перше, піноцитоз. Ро-друге, молекули деяких цукрів і амінокислот над
ходять із кишечнику в організм черва проти граді°нта концентрації. Це
змушу° припускати механізм активного перенесення крізь мембрани.
Ноилива і проста дифузія. Птие, імовірно, у їхнік організм потрапля
ють органічні основи. Пбмін речовин у цестод відбува°ться шляхом глі
колізу, тобто анаеробно, а кисневик етап (цикл Кребса), швидше за все,
Розмноиення стьоиаків ма° свої особливості. Х них спостеріга°ться
як перехресне запліднення (якщо наявні хоча б дві особини), так і са
— міи різними проглотідами одні°ї особини або в меиах
одного членика. Хсередині заплідненого якця розвива°ться личинка, яка
будови
поділене
проглотіди
лентеця
нерозчленоване
Caryophyllaeus laticeps
назива°ться онкосферою (рис. 10, а). Пнко-
сфера моие бути оточена вікковим покри
вом, що викону° рухову функцію. фака ли
Что и із них небезпечник для людини
та свікських тварин? Розповімо лише про
Рочнемо з дуие поширеного виду
стьоиака широкого. Зиве він у нас у ки
шечнику і, як згадувалося, досить великик.
Оа додаток до ці°ї непри°мності він ще
довгоиитель, ииве до 20, а то к більше
років. уимптоматика дифіллоботріозу, на
иаль, розпливчаста
— від кишкового розла
ду до анемії, збільшення в розмірах печінки
ак ие потрапля° стьоиак широкик
наш кишечник? Зитт°вик цикл стьоиака
широкого наведеник на рис. 11. Х міру до
зрівання я°ць задні членики черва, які, по
суті справи, перетворилися на мішки, напо
внені якцями, виходять назовні. Ротрапля
ючи у воду, якця продукують корацидіїв, які
ковтають веслоногі рачки (усім відомик ци
клоп і деякі кого родичі). Рісля цього з ко
рацидію розвива°ться процеркоїд
— перша личинкова стадія паразита.
Рачка моие з’їсти хииа риба (накчастіше щука), а такои і інші
— судак,
кори, минь, окунь тощо. Ротрапивши в другого проміиного хазяїна,
личинки мігрують у мускулатуру, де к осідають у вигляді плероцеркоїдів
другої личинкової стадії. З’їсть хто-небудь зараиену рибу, і в кишечни
ку із плероцеркоїда виросте дорослик черв. Цим «кимсь» моиуть бути
будь-які ссавці, що поїдають рибу, у тому числі к людина. Ромітити
м’язах риби плероцеркоїда практично немоиливо. Кого розміри не
— близько міліметра, і він безбарвник. А от витривалість фено
менальна. Рлероцеркоїди витримують кип’ятіння протягом 5 хв, збері
Широко відомі бичачик (
Taeniarhynchus saginatus
) і свинячик (
Taenia
) ціп’яки. дони спричиняють відповідно теніарінхоз і теніоз. Зитт°
вик цикл ціп’яків простішик, ніи у стьоиака широкого. дін відрізня°ться
двома особливостями. Рерша
— лише один проміиник хазяїн (відповід
но велика рогата худоба або свині). Друга
— цілком особлива личинка.
Пнкосфера, що міститься всередині якця, у разі проникнення в
хазяїна
Рис.
10.
Мичинки
стьоиаків:
онкосфера;
матеріали
потрапля° в кровоносну систему к досяга° мускулатури, де перетворю
°ться на фінку (фінові). Цінка по суті
— ток ие плероцеркоїд, але з голів
кою, вкрученою всередину, що нада° личинці бульбашкоподібної форми
12). Пбидва ціп’яки призводять до загального нездуиання, запамо
рочення, спочатку до посилення, а потім до цілковитої втрати апетиту.
Чворі перестають їсти, починаються виснаиення і втрата ваги. Чворобливі
відчуття часто нагадують ті, що спостерігаються в разі апендициту. Х ви
падку теніозу людина моие виявитися не лише остаточним, але к
Пскільки нерідко фінки локалізуються
в очах, спинному к головному мозку, вини
кають утрата зору, дуие сильні головні болі,
психічні розлади, судоми, параліч. Оерідко
Мікування цих захворювань досить
ваике, а у випадку теніозу к малоефектив
не. ак завиди, простіша к результативніша
профілактика: суворик контроль за якістю
продаваної яловичини та свинини, уваине
черв
процеркоїд
плероцеркоїд
ставлення до приготування їиі. Біфштекс
«із кров’ю» смертельно небезпечник: мои
ливо, це к смачно, як ствердиують англікці,
Щасто патогенною стаді°ю виявля°ть
ся не дорослик черв, а кого личинка. фак,
дорослик ехінокок (
Echinococcus granulo-
що ииве в кишечнику домашніх і ди
ких собак, абсолютно бакдуиик хазяїнові,
але кого личинки (рис. 12, б) дуие небез
печні. Жхінокок
— дрібник (не більш ніи
8 мм у
довиину) черв, тіло якого склада°ться лише з трьох-чотирьох
члеників. Ререспілик четвертик членик виходить із фекаліями назо
вні та здатник самостікно проповзти до 25 см, розкидаючи якця через
розриви стінок. Згадакте, як люблять собаки качатися в траві к у фе
каліях... акця потрапляють на шерсть хазяїна. Їх моиуть проковтнути
будь-які свікські тварини, дикі копитні, гризуни, хто завгодно. Х про
міиному хазяїні з
якця виходить онкосфера, що врешті-решт прони
ка° в печінку к
легені. уимптоми захворювання моиуть бути різними,
причому часто вони проявляються через кілька місяців, а то к років.
Рочина°ться все з легкої алергії, кашлю, а в разі розриву легеневого
міхура моие настати смерть. Мікування ехінококозу моиливе лише хі
рургічним шляхом, що, з огляду на труднощі діагностики, малокмо
Для тварин, у першу чергу для овець,
надзвичакно небезпечним ° ціп’як-моз
говик (
Multiceps multiceps
). Кого цикл роз
витку подібник до такого в ехінокока, але
місцем локалізації фінок ° головник мозок
12, в). Х хворих тварин спостеріга°ть
ся млявість, судоми, порушу°ться орі°нта
ція в
просторі. Щасто тварини починають
ходити по колу, не в силах рухатися прямо.
Звідси назва захворювання
— вертушка. Ре
зультат кого
Родібно до стьоиаків, травної системи
позбавлені к представники зовсім особли
вого типу
— скреблянки (
або Колючоголові. утатевозрілі скреблян
ки поселяються в кишечнику хребетних,
— у різних членистоногих. Їхн°
тіло чітко розділене на дві частини: тулуб
ціп’яка-мозговика
матеріали
утяиник хоботок, що ма° кілька рядів гач
ків (рис.
13). Набуть, хоботок з гачками, що
вроста° в тканини хазяїна,
— накбільш до
сконалик прикріпник апарат. Оакчастіше
під час розтину ваико відпрепарувати хобо
Оа відміну від плоских червів скреблян
ки роздільностатеві, причому часто самка
ма° більш розвиненик, ніи у самця, хобо
ток, що вкручу°ться в стінку кишечнику
набагато міцніше. доно к зрозуміло
— сам
ка після запліднення ииве довго і
разово відклада° якця. Оу, а самець уие не
становить цінності для популяції к моие
бути викинутик перистальтичними рухами кишечнику назовні. Хтім,
Чарчуються скреблянки, віднімаючи частину вмісту кишечнику
хазяїна. Їиа надходить у тіло черва завдяки порам і лакунам у кого
покривах. Х людини скреблянки
— явище нечасте, а от тварини страи
дають від них часто. Псобливо сильно від зараиення скреблянкою-ве
ликаном (
Macracanthorhynchus hirudinaceus
) діста°ться свиням. дипадки
масового зараиення к ледь не поголовної загибелі тварин від цього па
разита фіксувалися в Білорусії та Хкраїні.
Оаступна група паразитичних червів
— круглі черви (
). Що
мусь більшість людек переконані, що всі круглі черви
— паразити. Це,
звичакно, не так. із загальної кількості видів (за різними оцінками, від
500 тис. до 1 млн) порівняно мала частина ° паразитами. Більшість не
Кому-кому, а нематодам перехід до паразитизму не був ваикик. За
вдяки ідеальнік для паразитування формі тіла
— довгік, тонкік, та чо
тирьом пучкам поздовиніх м’язів, що змі°подібно вигинаються, черви
легко пристосовуються до ииття в організмі хазяїна (рис. 14). Оаявність
чудово розвинених покривів (кутикули) забезпечу° механічник і хіміч
ник захист. Рершу здікснюють кератин і колаген, що входять до складу
кутикули, другу
— ліпіди. Х результаті нематоди дуие иивучі. Доводи
лося спостерігати, як круглі черви, занурені в гарячик спирт (звичакник
Багато які з паразитичних нематод украк небезпечні. Оакбільш відо
мик (але не накнебезпечнішик) з них
— аскарида (
Ascaris lumbricoides
що ииве в кишечнику. Аскариди
— досить великі черви. уамці мають
розміри 12–25 см, а самки навіть більше
— 40–44 см. акця аскарид дуие
стіккі до накрізноманітніших несприятливих впливів. Завдяки товстік
зобраиеник
багатошаровік оболонці вони моиуть збері
гати в природі інвазікну здатність упродови
семи років! Ротрапляючи знову в кишечник
хазяїна (а це
— ми з вами!), якця припиня
ють сво° існування. Мичинки другої стадії
проникають у кишечник, кровоносними
судинами потрапляють у печінку, нииньою
пороиньою веною
— у
серце, а потім леге
невою артері°ю
— у легені. Капіляри легенів
не витримують натиску личинки, лопають
ся, після чого вона осіда° в альвеолах. Ми
чинки линяють двічі к під час відхаркування
знову через гортань потрапляють у травну
систему. фут відбува°ться остання линька,
паразити досягають статевої зрілості, копу
люють і відкладають якця. Родорои аска
риди не лише складна, але к досить швидка.
дід моменту інвазії до відкладання я°ць ми
За слабкої інвазії присутність аскарид
непомітна. А от якщо екстенсивність її ве
лика, починаються непри°мності: розлад
кишечнику, гострі болі в ділянці иивота,
анемія. Мичинки моиуть спричинити різні алергії, аи до астматичних
явищ. Ое смертельно, але непри°мно. Псобливик сум виклика° значне
Ое дуие страшник ворог і гострик (
Enterobius vermicularis
). Це не
великі (самки
— 9–12, самці
— 3–5 мм) черви, що иивуть у товстік
кишці. акця їх виводяться назовні к, потрапляючи на шкіру, спри
чиняють сверблячку. Рочухала дитина сверблячку, вибачте, дупу або
— якця потрапили на пальці, під нігті. А любов дітек по
смоктати пальчики загальновідома. Пт вам і повторне зараиення. Х ди
тячих садках, інтернатах зараиеність гостриками моие досягати 80
— болі в иивоті, сверблячка, понос, провокація апендициту,
а в дівчаток черви моиуть потрапити в піхву, навіть у матку, спричиня
ючи вульвовагініти... Оа щастя, з віком ми все більше уваги приділя°мо
особистік гігі°ні, переста°мо смоктати пальці, тои у дорослих гострики
зустрічаються рідко.
Пднак не всі нематоди настільки нестрашні. уеред них багато к дуие
небезпечних наших ворогів. Пдин з них
— анкілостома (
Ancylostoma duo
). Ці роиевуватого кольору черви, довиина яких навіть у самок не
перевищу° півтора сантиметра, значно відрізняються від інших нематод
виглядом
усі
круглі
черви
моиуть
матеріали
загнутим у вигляді гачка переднім кінцем.
утатевозрілі черви иивуть у дванадцятипа
лік кишці, рідше
— у тонкому кишечнику
уамка анкілостоми відклада° за добу до
10 тис. я°ць. Мичинки, що вилупилися, умі
щені в особливик чохлик, иивуть у ґрунті до
півтора року. Рротягом цього часу вони мо
иуть проникнути в людину крізь шкіру або
ротову пороинину. Рісля складної подоро
иі, подібної до ті°ї, яку здіксню° аскарида,
вони осідають у кишечнику. Ререднім кін
цем вони проникають у слизову кишечнику
к починають харчуватися кров’ю. Анкілос
— переваино тропічне захворювання.
Рорушення кислотності, ваикі дуоденіти,
накопичення інфільтратів у легенях (у своїк
подороиі організмом людини личинка про
ходить через легені)
— от наслідки наявнос
Пдні з накстрашніших нематод
— нит
чатки (
). Оаквідоміша і накстраш
— нитчатка Банкрофта (
Wuchereia ban-
збудник слонової хвороби. Щерви проникають у людину внаслідок
укусу кровосисних комах
— комарів родів
і
. Крізь
зроблену комаром ранку личинки черва проникають у людину, як зви
чакно, подороиують її організмом і закінчують свік шлях у лімфатичних
вузлах і судинах. Дорослі черви
— довгоиителі, вони моиуть иити в лю
дині до 17 років. Захворювання проявля°ться не відразу, а через кілька
років. диника° запалення лімфатичних судин, їхня закупорка, що при
зводить до застою лімфи к непомірного розростання кінцівок, статевих
органів і грудних залоз (рис. 15). Мікуванню слонова хвороба підда°ть
ся на превелику силу. даиливо відзначити, що захворювання властиве
До нитчаток налеиать такои нематоди, що иивуть у Західнік Аф
риці к мають екзотичну назву лоа-лоа. дони проникають у підшкірну
клітковину під час укусу ґедзів (
). іноді
Loa loa
поселяються під
уеркозним ворогом людини ° к ришта (
Dracunculus medinensis
). уам
ка досяга° довиини 120 см за товщини 0,5–1,7 см, самці трохи дрібні
— до 30 см за товщини 0,2–0,4 мм. Дорослі самки иивуть у підшкірнік
клітковині людини, домашніх собак і кішок. Раразит спричиня° сильну
слонову
хворобу.
шкірну сверблячку. Ролегшення приносить
вода. Пт і кде хворик до хаузу
— так назива
ються в Азії міські водокми. фам і потрапля
ють якця у воду, де їх ковтають дрібні рачки
циклопи. А оскільки хаузи
— часто °дине
диерело води, то людина моие проковтнути
к зараиеного циклопа. Мікувати дракунку
льоз складно
— операція з видалення черва
моие тривати до 20 днів. Ррофілактика про
Є ще один «страшник» черв. Оак-нак.
утрашнішого просто не бува°, принакмні,
за народним поголосом. Зовні він схоиик
на нематоду, хоча налеиить до зовсім іншо
го типу
— Колючоголові (
).
Довгик, у моторошник вузол зав’язу°ться
16)... Це кінськик волос, або волосого
ловець. Казок про нього не перелічити. Ще
Конрад ееснер у своїк «Ррироднік історії»
(XVII ст.) писав: «Деякі вваиають, що це оииле у воді волосся з
кінського
хвоста, але це малокмовірно». Ще к зараз деякі вваиають, що він про
буравлю° шкіру людини к виїда° її внутрішності. Або ще
— проробля°
тілі людини дві діри, крізь які «все виплива°». утрах перед чудовись
ком надзвичакно великик. долосоголовці
— справді чудовиська: довии
на деяких видів досяга° 1,5 м за товщини близько 1 мм. Пднак страх цек
невиправданик. фравна система в них скорочена, дорослі черви не хар
чуються зовсім. Їхня функція
— виключно розмноиення. уамка відкла
да° якця
— більш ніи мількон, а личинки проникають у
тканині дрібних
водних комах (личинок комарів і одноденок), потім у
гемоцель великих
водних хииих комах. Оа стадії личинки к відбува°ться харчування. фои
не біктеся волосових. Оавіть більше, їхня присутність у водокмі моие
А що, запита°те ви, паразити моиуть бути корисні? фак, звичакно.
акщо ми прикма°мо догелівське визначення паразитизму. Оагада°
мо: хазяїн для паразита
— безпосередн° середовище існування і дие
рело їиі, на нього поклада°ться посередницька функція у відносинах
паразита із зовнішнім середовищем. ак ми бачили, багато паразитів
завдають своїм хазяям помітної шкоди. Але трапля°ться, приносять і
користь. Оавіть більше, багато хазяїв не моиуть проиити без своїх па
вигляд
Gordius aquaticus
знаменитик
розв’язати
Накедонському
розрубати
матеріали
Щудовим прикладом моиуть слуиити вза°мини термітів і дигути
коносців. Ці комахи харчуються винятково клітковиною, простіше ка
иучи, деревиною. додночас у них відсутні ферменти, що розщеплюють
клітковину. Зате ці ферменти ° в термітів, що иивуть у кишечнику дигу
тиконосців (ряд
). Дигутиконосці (рис. 17, а) харчуються
дрібними шматочками деревини, перетворюючи клітковину на вуглево
ди, доступні для перетравлювання термітами. Штучна дефаунізація тер
мітів приводить через пару тиинів до загибелі комах, хоча вони к
Аналогічна, хоча, моие, і менш значна, роль інфузорік родини
, що иивуть у сітці к рубці иукних (рис. 17, б), і
з кишечнику конек. уудячи з того, що у вмісті рубця иукних в
міститься до 1–4 млн інфузорік і зараиення завиди стовідсоткове,
функція інфузорік у перетравлюванні їиі хазяїв не виклика° сумнівів.
Цікаво відзначити, що в згаданих груп накпростіших ми не спостері
га°мо иодних ознак загальної дегенерації, до якої, якщо вірити нашим
підручникам, ма° призводити паразитизм. Оавпаки, і згадані інфузорії,
і дигутиконосці влаштовані набагато складніше за своїх вільноиивучих
Ноина зштовхнутися і з більш неоднозначними ситуаціями. фак,
звичакні паразити кишечнику коропових риб
— гвоздичники
— улітку,
безумовно, шкідливі для хазяїв. досени, однак, вони, гальмуючи ріст
Дигутиконосці
термітів
улаштовані
набагато
бачимо,
дегенерації.
поширена
популярник
спостеріга°мо
морфофізіологічного
риби, сприяють накопиченню в її організмі
ииру. дідбува°ться перерозподіл одериува
ної з їиею енергії, і хазяїн виявля°ться кра
ще підготовленим до суворої зими порівня
іноді паразитичні організми трапляють
ся в таких групах тварин, де їх чека°ш нак
Оаприклад, мало хто зна° про існування
паразитичних молюсків, а тим часом вони
існують. Пблігатно паразитичник спосіб
ииття ведуть личинки двостулкових молюс
ків родини
, до яких налеиать усім
відомі перлівниці к беззубки. Х внутрішньозябровік пороинині молюс
ка з якця розвива°ться сво°рідна личинка
— глохідік (рис. 18). Щерез
мантікну пороинину глохідії викидаються назовні к прикріплюються до
зябер, плавців і шкіри риб. фканини зябрових пелюстків розростають
ся, утворюючи навколо личинок пухлини. Хсередині них відбува°ться
метаморфоз: через кілька тиинів пухлини перетворюються на виразки,
яких на дно вивалюються молоді молюски. Зрозуміло, що ріст і
ток личинок відбува°ться за рахунок хазяїна, якому це не корисно. За
існують паразитичні види к серед черевоногих. Багато які з них зо
всім не схоиі на молюсків (рис. 19). З’явля°ться червоподібна форма
тіла, зникають нервова, дихальна, видільна і кровоносна системи. Пт де
загальна дегенерація! деличезник черв
Parenteroxenos dogieli
досяга° до
виини 1 м і вирізня°ться фантастичною плідністю. Х кого виводковік
камері міститься до 4 тис. коконів, у коино
му з яких
— близько тисячі я°ць. Загальна
Зате личинка, що виходить із якця, схо
иа на личинок інших черевоногих і плава°
в товщі води. Ротім вона закріплю°ться на
поверхні тіла голотурік і проника° всереди
Ое менш вигадливі паразитичні раки.
Щасто вони настільки втрачають будь-які
ознаки членистоногих (сегментація тіла, кін
цівки, антени тощо), що моина лише дивува
тися, як фахівці встановили їх приналеиність
глохідія.
допомогою
зубців
бісусної
нитки
глохідія
зябер
Рис.
19.
Жндопаразит
пороинини
тіла
голотурік
Parenteroxenos dogieli
зовні
більше
нагаду°
черва,
молюска
матеріали
до ракоподібних (рис. 20). уеред паразитичних ракоподібних накбільше
(до 1000 видів) представників ряду деслоногі (
але зустрічаються
вони к в інших рядах, у тому числі серед вищих ракоподібних (ряд Рівно
Багато паразитичних раків завдають істотної шкоди своїм хазяям,
особливо рибам. дони утворюють ранки на тілі, де відразу оселя°ться
паразитичник грибок сапролегнія; риба втрача° вагу, подеколи спосте
рігаються патологія внутрішніх органів, анемія, нерідко
— смерть. Зара
иення рачком
, що ииве в кишечнику морських молюсків мідік,
призвело в 1949 і 1950 рр. до зменшення чисельності мідік поблизу бере
гів еолландії в десять разів!
Lernaeocera branchialis,
поселяючись у зябрах
тріски, своїм переднім кінцем проника° в серце риби, що такои, м’яко
Будова паразитичних видів веслоногих ракоподібних значно спро
щена порівняно з вільноиивучими. Редукуються нервова система, орга
ни чуттів, спрощу°ться мускулатура.
Зі звичакної личинки (наупліус) після кількох линьок з’являються
дорослі особини, копулюють, після чого самці гинуть, а самки поселя
Бува° к інакше. Х раків ряду
(рід
) карли
кові самці ведуть, по суті справи, паразитичне ииття, поселяючись у ви
Цікава історія відкриття к опису цього рака. Оаприкінці минуло
го століття професор Ретербурзького університету Никола Ретрович
дагнер, працюючи на Білому морі, виявив це чудовисько в пороини
ні тіла морських зірок. Розібратися, однак, що це за тварина, одному
поверхні
Lernaea branchialis
зябер
Dendrogaster dichotomus
морських
Mytiticola sp
Рогодьтеся,
вони
з накблискучіших зоологів того часу не вдалося. Ое досяг успіху і кого
молодшик колега
— професор долодимир Нихаклович Шимкевич. Пт
що він написав: «Це настільки загадкова форма, що макие нічого не
моиливо сказати про її природу». дідгадати загадку, описати вид, ви
значити кого систематичне полоиення вдалося лише в 1892 р. Николі
Нихакловичу Кніповичу. дін вивчив не лише будову, але к розвиток
паразита, що дозволило кому обґрунтувати новик підряд (сьогодні
. Пт якими довгими к нелегкими бувають шляхи
Ни вие згадували, що паразитологія як наука сформувалася в надрах
зоології. фому, імовірно, паразитологи небагато уваги приділяють пара
зитам рослин. А дарма
— серед них теи чимало дивовииних організмів.
Пт, наприклад, чотириногі кліщі (
). дідомі вони практично
всім. Згадакте «бородавочки» на листі вільхи, липи або черемшини. Це
спричинені кліщами розростання, що називаються галлами. дласне
кліщі «на себе не схоиі». дони мають червоподібне, зовні кільчасте тіло
к усього чотири, а не вісім, як налеиить кліщу, ноги. Хлітку вони харчу
ються соком рослин, иивучи на поверхні листя або в галлах. Зимують
інші паразити рослин, тепер уие представники комах
— кокциди
— червці к щитівки),
— теи на комах зовсім не схоиі. Мичин
ки щитівок, «бродяики», ще здатні пересуватися, плазуючи по рослині,
звідки їх подеколи здува° вітром. фак забезпечу°ться розселення. До
рослі самки цілком нерухомі. Х них нема° кінцівок, утрачена сегмента
ція тіла і часто
— навіть двобічна симетрія. Хсе ииття вони проводять на
одному місці, харчуючись із допомогою зануреного в тканини рослини
хоботка. Оавіть більше, витягти з тканини рослини свік хоботок вони
просто не моиуть. уамці мають одну пару крил (передню) і добре розви
Дуие велике практичне значення кокцид. За масового зараиення
вони моиуть спричинити не лише загибель кімнатних рослин, але к ма
сове засихання к загибель садианців фруктових дерев (особливо страи
дають посадки цитрусових).
З іншого боку, деякі тропічні кокциди поставляють нам чудовик ді
До речі, і кліщі, і кокциди переносять багато вірусних захворювань
елисти, блохи, воші, кліщі... Раразити, що доставляють безліч не
при°мностек. Оими легко заразитися і їх ваико позбутися. дони уни
кають відкритих місць і сонячного світла. А коли все-таки потрапляють
матеріали
нам на очі, викликають бридливість і відра
зу своїм виглядом і вигадливими пристосу
ваннями для утримання на тілі або всереди
ні нього, для ссання крові або прогризання
тканин, для відкладання незліченної кіль
кості я°ць... Пдна думка про них змушу°
Рроте біологія паразитів, їхня будова
спосіб ииття вивчаються в тисячах і тисячах
лабораторік по всьому світу, їм присвячена
незліченна кількість наукових праць. Нета
цих дослідиень одна
— знакти засоби для бо
ротьби з істотами, що завдають збитків нашо
му здоров’ю, здоров’ю свікських тварин, що
знищують уроиак і поширюють небезпечні
захворювання. Пднак розкриваючи та°мниці
ніким не любимих істот, учені не моиуть не
визнати, що за мількони років еволюції бага
то паразитів набули пристосування, доведені
до досконалості, а часом і такі, що перебува
ють поза розумінням сучасної науки. дсе до
сконале красиво. Щи стосу°ться цек відомик
Х сільськогосподарському науковому центрі в Белтсвіллі (Beltsville),
штат Неріленд, розміща°ться «Оаціональна колекція паразитів» уША
(US National Parasite Collection). фут у банках зі спиртом зберігаються
представники тисяч і тисяч видів паразитів
— червів, членистоногих та
Псобливо враиають стьоикові черви (клас
, тип Рлоскі чер
ви), що подеколи досягають гігантських розмірів. Оаприклад, стьоиак
широкик (
Diphyllobothrium latum
) моие досягати 10 м, а за деякими дани
— і 15 і 20 м у довиину! Дорослі стьоиаки проводять усе сво° ииття
в травному тракті хазяїна
— наземного ссавця, що харчу°ться рибою,
утримуючись у кишечнику з допомогою спеціальних гачків і присосок
на голові. Але ні рота, ні травної системи в стьоиаків нема°
— поиивні
речовини з кишечнику хазяїна вони просто всмоктують усі°ю поверх
дід голови (сколекса) черва постікно нароста° ланцюиок сегментів
тіла, у коиному з яких ° органи розмноиення. Х міру дозрівання в
розвиваються якця, які виходять з організму хазяїна. Далі якця по
трапляють у воду, де з них виходять крихітні личинки, яким судилося
бути з’їденими водним рачком циклопом. д організмі рачка личинка
понад
червів
проходить метаморфоз і «очіку°» наступно
шечнику стьоиак пробира°ться в м’язи або
внутрішні органи к перетворю°ться там на
черв’ячок завдовики 1–1,5 см. фепер усе за
леиить від того, чи з’їсть рибу якик-небудь
хииак. і якщо з’їсть, то в кого кишечнику
ростиме в довиину к поглинатиме макие
утьоиак широкик
— звичакник паразит
людини. Х Росії він накчастіше зустріча°ться
в північних раконах і в уибіру, де існу° зви
уаме в Рівнічнік та ухіднік Азії дуие
поширені традиції виивання в їиу сирої
риби, у тканинах якої часто містяться ли
чинки стьоиака, що тільки к очікують на
свого остаточного хазяїна
— рибоїдного хи
иака. Або любителя строганини або сусі.
Заразитися паразитичними червами
моина, поївши сирого м’яса і морської
риби. «Законними» хазяями морських гель
Мичинки паразитичних червів розвиваються такои у м’ясі мор
ських риб, наприклад, гельмінти роду
. Їхнік иитт°вик цикл,
як і в стьоиака, включа° трьох хазяїв
— рачка, рибу та тюленя або кита,
що поїдають її. фои розвиток в організмі людини буде для них тупико
морську воду. Пд
нак иертві, ураиенік анісакіозисом
— захворюванням, що спричинене
цими червами к супроводиу°ться болями в
иивоті, як від апендициту,
Деякі паразити хоча к харчуються виділеннями свого хазяїна,
практично не завдають кому шкоди. фака форма вза°мин °
ною міи паразитизмом і коменсалізмом
— співииттям, від якого один
учасників одериу° користь, а другому воно практично бакдуие. Оа
приклад, представники накпростіших, дигутиконосці опаліни, добува
ють собі їиу з умісту заднього відділу кишечнику иаби. Два види кліщів
иивуть на шкірі обличчя людини, ховаючись у сумках волосяних фолі
кулів (думка про це, мабуть, непри°мна, але більшість із нас просто не
здогаду°ться про існування цих співмешканців, які нічим не проявля
Рис.
22.
Коиен
дозрілик
членик
стьоиака
широкого
містить
як
чоловічі,
так
иіночі
статеві
органи,
що
нагадують
обрисами
витончені
японські
і°рогліфи
матеріали
Пднак значна кількість створінь, по
міщених у банки в музеї Белтсвіллського
центру,
— по-справиньому небезпечні па
разити, що завдають своїм иертвам ваиких
Оакбільш відомі накпростіші з роду
, що викликають малярію. Рід
мікроскопом вони виглядають як дрібнень
кі серпоподібні об’°кти або дрібні кульки,
засіяні червоними ядрами. Щороку на ма
Кров’яні двоустки (
Schistosoma haemat
— плоскі черви з класу Дигенетичні
сисуни (
Trematoda
— ураиають близько
200 млн осіб щорічно. Ці невеликі
— за
вдовики 1–2 см
— тонкі роздільностатеві
черви иивуть у кров’яному руслі людини,
основному в ділянці черевної пороини
ни, і відкладають якця в стінках судин сечового міхура. акця паразита
виходять у пороинину міхура та із сечею виводяться назовні. фут вони
мають потрапити у воду, а потім
— у тіло черевоногого молюска. Дозрі
лі личинки шистозоми знову виходять у воду к зараиають купальників,
активно вбуравлюючись у їхню шкіру. Зараиення кров’яною двоусткою
призводить до ваиких захворювань кишечнику, печінки, нирок, сечової
Кров’яна двоустка
— тропічник черв, на щастя, не знакомик ии
телям нашої країни. Оаші купальники моиуть зштовхнутися лише з її
родичами, що паразитують на птахах. Купання в стоячих водокмах, по
берегах яких селяться качки, моие призвести до сильної шкірної сверб
лячки к пухирів. Рричина цього
— безліч личинок двоусток, що вбу
равлюються в шкіру. Оадалі личинки, що проникли «не в того» хазяїна,
гинуть, однак перед цим устигають виділити подразливі речовини, тои
сверблячка моие тривати кілька днів та іноді супроводиу°ться загаль
Ррактично невідомі в нас і кривоголовки
— представники роду
— та близькі до них некатори (
— представники типу
Круглі черви, що викликають захворювання за назвою «бліда неміч». Ці
— завдовики 0,5–1,5 см
— черви иивуть у тонкому кишечнику
людини, вбуравлюючись у кого стінки к харчуючись кров’ю. Результа
том ста° подразнення травного тракту, а в разі сильного зараиення
загальне ослаблення організму к анемія, що часто закінчуються смер
тю. Блідою неміччю зараиаються мількони людек щорічно, і близько
вона
присмокту°ться
тис. осіб на рік гинуть від цього захворю
вання. акця, відкладені червами, виходять
назовні, личинки якиксь час розвиваються
в ґрунті, а потім активно вбуравлюються
шкіру людини. Анкілостоми поширені
в тропічних і субтропічних країнах, у тому
числі к у Рівденнік Європі, і зазвичак ура
иають людек, пов’язаних із земляними або
сільськогосподарськими роботами. іноді
вогнища блідої немочі виникають у земля
Розмаїтість паразитів величезна. уеред
них ° к дрібні створіння, що сво° ииття
проводять усередині клітин інших організ
мів, і багатометрові стьоикові черви. Деякі
иивуть на поверхні тіла свого хазяїна, інші
проникають під шкіру, у м’язи та внутріш
ні органи. Деякі види паразитичних червів, а
такои личинки наїзників
деяких мух розвиваються всередині тіла гусениць та інших комах, по
вільно перетравлюючи їх ізсередини та з’їдаючи зрештою цілком. Зали
шаються лише мозок і серце, що якимось незбагненним чином працю
Деякі паразити характеризуються вкрак високим ступенем спеціалі
зації щодо хазяїна. увинячик ціп’як (
Taenia sollium
) досяга° статевої зрі
лості тільки в організмі людини. дідомик вид плоских червів, що моие
иити лише на першік зябровік дузі одного виду тріски. Пдин вид мек
сиканських папуг ° хазяїном принакмні 15 видів пухоїдів, коиен з яких
паразиту° лише на окремік частині певного пір’я. інші види, наприклад
комарі або п’явки, не настільки розбірливі. А серед бліх, наприклад,
як «вузькі фахівці», так і «фахівці широкого профілю», що не гидують
Деякі паразити все сво° ииття проводять у тісному зв’язку з хазя
їном. Але деякі харчуються за кого рахунок тільки протягом певного
часу
— такими °, наприклад, самки комарів, яким кров необхідна для
відкладання я°ць. Мичинки и комарів розвиваються, мирно поглина
ючи мертву органіку в калюиах і ставках. Багато видів паразитичних
червів, подібно до стьоика широкого, про якого розповідалося вище,
хоч і
° паразитами на всіх стадіях свого иитт°вого циклу, не раз і не два
змінюють хазяїнів, якими моиуть бути представники накрізноманіт
ніших груп тваринного світу. дідповідно, і паразит моие фантастично
змінювати свік вигляд, пристосовуючись до того чи іншого способу
само,
шерсть
матеріали
Пднак такик иитт°вик цикл різко зни
иу° шанси коиної особини знакти оста
точного хазяїна. З позицік паразитів, ха
— це чудовик, але маленькик острів
безкракньому негостинному океані. Діс
татися острова, не загинувши,— дуие не
легке завдання. Ое дивно, що паразитичні
організми, як правило, вирізняються над
звичакною плідністю. Круглі черви моиуть
відкладати до 200 тис. я°ць на день, деякі
Крім того, паразити використовують
інші способи, що допомагають їм відшука
ти «свік острів». Деякі паразитичні оси, на
приклад, шукають своїх хазяїв за запахом,
уловлюючи в повітрі дрібні концентрації
хімічних речовин
— феромонів, які поши
Цікавими ° пристосування дигенетичного сисуна (
що паразиту° в кишечнику комахоїдних птахів. акця паразита, що ви
кшли назовні, потрапляють на траву і поїдаються дрібним наземним че
ревоногим молюском янтаркою. Мичинка, що розвива°ться всередині
равлика, розмноиу°ться к утворю° зрештою сво°рідник мішок, напо
вненик молодими двоустками,
— спороцисту. Краї цього мішка про
никають у щупальця равлика, які від цього роздуваються, набувають
яскравого забарвлення, і починають ритмічно скорочуватися. Ртахи
Ще один вид дигенетичних сисунів паразиту° в кишечнику риб
мешканців коралових рифів. Мичинки цього черва розвиваються на
колоніях коралових поліпів, утворюючи на певнік стадії яскраві роиеві
нарости на поверхні рифа. ак і в попередньому випадку, риби прикма
дідомі к набагато більш складні пристосування, завдяки яким
паразити моиуть дуие цікаво впливати на поводиення своїх хазяїв.
Раразитичні черви, що розвиваються в тарганах, роблять цих комах
менш рухливими к обереиними. фим самим вони збільшують моили
вість того, що таргана з’їсть якик-небудь звірок
— остаточник хазяїн
Нулові равлики, що иивуть на заболочених низинах Атлантичного
узбереиия уША, раптом починають цілими зграями підніматися на вер
шини сухих піщаних дюн... фам з їхнього тіла виходять личинки пара
зитичних червів, які проникають у наступних хазяїв
— членистоногих,
Круглі
черви
що називаються піщаними блохами. Пста
точник хазяїн паразита
— птах, якик склю
вав «піщану блоху». Разом з її екскремента
ми якця черва потрапляють на заболочене
місце к поїдаються равликами. Але равлики
«піщані блохи»
— мешканці зовсім різних
біотопів. і
паразити «влаштовують їм зу
стріч», якимось чином спонукуючи нещас
них молюсків залишати звичні для них місця
Досить регулярно паразити, будучи за
леиними від стану свого хазяїна, піклу
ються про кого здоров’я. Щодо цього дуие
дивник приклад одного виду кліщів, що па
разиту° на органах слуху нічного метелика
улух для цього метелика
— дуие ваи
ливе чуття. З допомогою своїх «вух» комаха
вловлю° ультразвукові сигнали, які видають
каиани, що полюють на них, і в такик спосіб
ряту° сво° ииття. фои усі кліщі, що оселили
ся на метелику, скупчуються лише з
боку, залишаючи інше «вухо» недоторканим
і в такик спосіб зберігаючи сво°му хазяїнові
шанс уникнути смерті в зубах хииака. Адие
загибель метелика невигідна і кліщам! На
буть, паразити, що вие оселилися на комасі, посилають своїм новопри
Ое менш цікаві к пристосування паразитів до відбиття атак імунної
системи хазяїна на чуиорідник білок. Двоустки-шистозоми, що иивуть
у кровоносному руслі, захоплюють молекули, які налеиать хазяїнові,
носять їх на своїк поверхні, у такик спосіб маскуючись під організм,
Рис.
26.
еолови
паразитичних
червів
моиуть
мати
(зверху),
що
вбуравлюються
тракту,
Ререносники
матеріали
якому паразитують. фрипаносоми
— збуд
ники сонної хвороби
— використовують
іншу стратегію. Коині п’ять-десять днів
вони продукують нові генерації зі змінени
ми імунологічними ознаками. фрипаносоми
моиуть иити в тілі один раз зараиеного ор
ганізму понад 20 років і ніколи не утворю
ють генерації з однаковими ознаками. Деякі
паразитичні оси, щоб уникнути атак захис
них клітин гусениці на свої якця, одночасно
з ними впорскують порцію рідини, що міс
тить особливик вірус, якик рукну° імунні
клітини гусениці.
іноді вивчення паразитів дозволя° з’ясувати цікаві факти, що,
здавалося б, не мають прямого зв’язку з темою дослідиення. Оапри
клад, виявилося, що склад паразитів прісноводних амазонських ска
тів набагато блиичик до того, що спостеріга°ться в їхніх побратимів
з фихого, а
не Атлантичного океану. фим часом Амазонка впада°, як
відомо, в
Атлантику, і дотепер біологи були впевнені, що скати про
никли в річку саме звідти. ееологи, щоправда, висували гіпотезу, що
мількони років тому, до підняття Андського гірського ланцюга, бра
зільські річки текли на захід... і от ця гіпотеза отримала несподіване
Оаш матеріал присвяченик лише паразитам
— тваринам, що хар
чуються за рахунок хазяїна. Але не слід забувати к про паразитичні
рослини та гриби. фа к самі форми паразитизму надзвичакно різно
Хсім відома зозуля
— птах, для якого характерник гніздовик па
разитизм. Широко розповсюдиеник у птахів і клептопаразитизм
ситуація, коли одна тварина чату° в засідці на щасливого мисливця
відніма° в
нього здобич. існу° поняття соціального паразитизму,
він відомик у
деяких мурах, що викрадають у набігах лялечки інших
видів і перетворюють особин, які вилупилися з них, на своїх «рабів»
для обслуговування зовсім не родинної їм родини. А трапля°ться
ще к внутрішньовидовик паразитизм, хоча таке поняття не ° одно
значним. дідомик приклад: карликовик самець глибоководної риби
вудильника, що прироста° до тіла самки к иивиться винятково за її
Хрешті-решт виявля°ться, що з більш ніи 1,5 млн відомих до сьогод
ні видів організмів принакмні 2/3 ті°ю чи іншою мірою ° паразитами!
втримують
кого
тілі
иертви
Коваленко,
Оезваиаючи на те що на території Хкраїни молюски не входять до
повсякденного раціону, останніми роками вони набувають усе більшої
популярності не лише серед гурманів, але к серед широкої публіки.
дони доступні, смачні к багатші на білок, ніи м’ясо птиці та ссавців.
Оакбільш популярні молюски, яких люди виивають у їиу,
— це, звичак
но и, мідії, устриці, гребінці, рапани к виноградні слимаки.
Штучне розведення устриць існу° вие понад дві тисячі років. Рлінік
дуие чітко вказу°, що перед Нарі°вою вікною дехто уергік Прата облад
нав перші устричні ставки; отие, це було приблизно за століття до Чрис
та (Брем, 1903). управа була поставлена широко, комерцікно. Швидке
розведення устриць стало збільшуватися, тому що гастрономічні при
мхи пізніх римлян не задовольнялися устрицями з морів і узбереиия
італії, оскільки не настільки смачні, як устриці з менш солоної води.
Ноиливо, розведення устриць ще давніше заняття; принакмні, Арис
тотель мимохіть і без особливої уваги згаду° про пересадиення устриць
як досвід відомого роду. Х буд-якому разі, за часів римських імператорів
устрицеводство було ваиливим і розвиненим промислом.
імовірно, таким воно к залишалося після римлян, хоча про стан
кого в уередні віки нам макие нічого не відомо. Нандрівники, які від
відали Константинополь і ееллеспонт, повідомляли, що там «сіють»
устриць. імовірно, турки спочатку нічого не знали про це, тои до них
розведення устриць перекшло від візантікців. і на сході це мистецтво
ніколи не вмирало, а в 1375 році з’явився закон, згідно з яким заборо
нялося збирати к пересадиувати молодих устриць іншим часом, крім
ак гарне вино проявля° особливості свого регіону, так і устриці пе
редають характерні ознаки того місця, де вони були вирощені. Хваиа
°ться, що устриці, які виросли в опрісненік воді, смачніші за своїх ро
дичок, що виросли у воді з високим рівнем солоності. Брем так опису°
розведення устриць у XVIII–XIX століттях англікцями. Дуие розросла
столиця, в якік розкіш підтримувалася грішми, зібраними з усіх морів,
вимагала таку величезну кількість устриць, що варто було поміркувати
про відповідник запас десь поблизу; для цього їх привозили здалеку і
дували устричні баки по обидва боки гирла фемзи. А коли виявилося,
що устриці з менш солоної води, куди постікно притіка° прісна вода
фемзи, мають великик попит з боку знавців, цек напівштучник спосіб
розведення устриць набув значного поширення.
матеріали
Нолюсків поміщають у спеціальні мішки з металевої сітки, в яких
вони недоступні для хииаків: чакок, куликів-сорок, морських зірок і
Нішки з устричним молодняком, вирощеним на спеціальнік фермі на
півдні Цранції, укріплюють на низьких металевих столиках, які трохи
піднімають молюсків над мулистим дном. акби устриць просто викла
дали на мулисте дно, вони не могли б вільно фільтрувати воду і
їм було б
ваико дихати. А на столику умови для устриць ідеальні, вони фільтрують
за день до 7 літрів води к досить швидко додають у вазі. дідпливи та при
пливи в Бретані
— одні з наксильніших у Європі, різниця міи рівнями
води досяга° 15 метрів. Оаквіддаленіші ділянки устричних полів відкри
ваються лише раз на місяць
— за накбільшого відпливу, а
накблиичі до
берега поля заливаються водою лише під час максимального припливу.
фрапля°ться к так, що весняні к осінні шторми зривають сітки з устри
цями зі столів і викидають їх на берег. Раз на місяць мішки з
устрицями
перевертають, щоб молюски не вросли знизу в металеву сітку. Доросла
чотирирічна устриця, що ваиить 100 і більше грамів, ста° придатною до
подання на стіл лише після того як металевик мішок з
нею буде багато
разово перевернутик і десять-п’ятнадцять разів відкритик і розсортова
ник. Щастина устриць зовсім не додасть у вазі, і лише деякі доростуть до
товарного стану. уортування розподілять молюсків і дозволять продо
виити розведення. Зрештою устриці потраплять на останн° сортування,
— справині ииві фільтри. дони пропускають крізь себе вели
чезну кількість морської води. Рри цьому в їхніх тілах накопичу°ться
все, що в цік воді містилося. фому ласувати мідіями, виловленими в пор
фехнологія вирощування мідії дуие проста і не вимага° особливих
фінансових витрат. дона поляга° в цілковитік імітації її росту в при
родних умовах: у морі розміщаються колектори, що являють собою під
вішену під водою конструкцію з капронових канатів, поплавців і гру
зил. Коли в мідії навесні к восени почина°ться період розмноиення,
усе море кишить мікроскопічними личинками молюска, які шукають
для себе місце поселення (закріплення). і крім хвилерізів і скель, вони
цілком моиуть осісти на штучних колекторах
— залиша°ться лише про
тягом року стеиити за розвитком мідік, відганяти браконь°рів, а через
рік зібрати вроиак. Нідії дуие плідні: за сезон одна доросла черепашка
відклада° понад 10 тис. я°ць, які після успішного запліднення перетво
рюються на личинки. Роплававши трохи в планктоні к досягши роз
міру 0,2–0,3 мм, личинки, вибравши підходяще місце, міцно к на все
ииття прикріплюються до колектора бісусом. Їиу для себе
— зоопланк
тон і водорості
— молюск самостікно бере з моря, фільтруючи воду. За
14 місяців мідія збільшу°ться в розмірі до 7–8 см і ста° товарним море
За старих часів мідії та устриці, добуті в Щорному морі, у раконі уе
вастополя, високо цінувалися знавцями в Росії та Європі
— їх складали
в діики з льодом і відправляли до дідню, Берліну і уанкт-Ретербурга.
Щорноморські мідії славилися як зовнішнім виглядом, так і чудовим
смаком і навіть, каиуть, перевершували французькі. Х 1980-х роках вла
да спробувала відродити розведення мідік у Криму, для чого основними
базами були обрані уевастополь (відкрили підпри°мство «Нолюскін
дустрія») і Керч («Керчмолюск»). Х уевастополі розводити мідік на
магалися з допомогою так званого суднового методу. Для цього брався
списаник з океану величезник рибальськик траулер, з якого встанов
лювали колектори, збирали вроиак, а в трюмах переробляли молюсків.
Але оренда величезного траулера була настільки невигідною і незруч
ною, що цек метод не набув поширення, а «Нолюскіндустрії» вдавало
ся добути не більш ніи 200 тонн молюска (за розрахункової потуиності
тисячу тонн). «Керчмолюск» обходився більш скромними плавзасоба
ми, і з установлених 4,5 тисячі колекторів знімалася тисяча тонн (утім,
розрахунок був на 3 тисячі). Птие, разом у уоюзі вирощувалося близько
1500 тонн мідік. Рісля розпаду уоюзу розпалися к ці підпри°мства. А
колекторах, що залишилися розкиданими по акваторії Керченської
протоки, дотепер добувають мідію всі баиаючі, для чого досить про
сто підплисти на човні, пірнути (або витягти колектор на борт) і зрізати
Для розведення мідік підходить усе Щорноморське узбереиия к ак
ваторія Азовського моря. Пднак у розведенні мідік в Азовському морі
° свої особливості: знииена солоність води не дозволя° мідіям розпо
чинати розмноиення, тому їхніх личинок доводиться завозити з Щорно
го моря, однак вода, більш багата на зоопланктон, сприя° неабиякому
існу° безліч конструкцік штучних колекторів для осідання мідії,
але накпоширенішик явля° собою довгу капронову мотузку, складену
зиґзаґом (гармошкою), знизу до неї прикріплюють металеві грузила
по 30
кг коиен, а зверху
— поплавці. Х воді колектор з метою безпе
ки занурюють на глибину до півметра. акщо цього не зробити, то кого
моие штормом знести у відкрите море або пошкодити торцевик лід,
що руха°ться з
Азовського моря, а такои він моие стати занадто лег
кою здобиччю для браконь°рів. Рроте останні, незваиаючи на охорону
регулярні спостереиення за акваторі°ю з берега, однаково знаходять
і зрізують колектори. Ніи поплавцем і грузилом на канат нанизують
матеріали
шматки пінопласту. Нідії осідають на мотузках і пінопласті, на якому
вони закріплюються особливо добре. Закладають колектори навесні
восени, у період розмноиення мідік, коли температура води не пере
вищу° +15
C. і після того як личинки вилупляться з я°ць, вони певник
час плавають у воді, потім знаходять підходяще місце і прикріплюються
еребінці такои по-сво°му цікаві. Цек молюск моие переміщатися
як реактивник снаряд. із силою гребінець захлопу° стулки сво°ї муш
лі, і струмінь води переносить кого на метр-два уперед. Х гребінців
багато очек
— близько сотні. Оавіщо вони кому потрібні
— не зрозу
міло. Цек молюск сліпик, якщо око видалити, то на кого місці вирос
деликик гребінець
— накбільшик з гребінцевих, що мешкають
біля берегів Оорвегії. дін зустріча°ться міи припливною зоною і гли
бинами до кількох сотень метрів, накчастіше
— на глибині 10–30 м.
деликик гребінець ииве переваино на ділянках з піщаним дном: тут
він хова°ться, маскуючи піском менш рель°фну верхню стулку мушлі.
Разом з тим кого моина зустріти к на інших типах донної поверхні.
еребінці
— гермафродити. уезон ікрометання гребінців припада° на
літо. Рриблизно місяць личинки, що вилупилися, перебувають у
ному плаванні, після чого закріплюються на якік-небудь поверхні.
Нолодь гребінця не міня° місця, поки не досягне розміру 10–15
мм,
після чого гребінець переселя°ться на дно. Комерцікник інтерес гре
бінець становить у віці чотири-п’ять років, коли досяга° розміру не
Х Оорвегії збиранням гребінця закмаються в першу чергу пірналь
ники. Х деяких країнах добування гребінця з морського дна здіксню°ть
ся драгою, однак для Оорвегії такик варіант не використову°ться через
досить рель°фне дно біля узбереиия, а драга застосову°ться на більш-
менш плоских ділянках. уьогодні розробляються більш досконалі спо
соби промислового добування великого гребінця з дна моря. дедуться
такои дослідиення з розробки методів штучного розведення гребінця.
Рісля штучного виведення в інкубаторі к підрощування в морських ко
шах гребінець висадиу°ться на підготовлені культури морського дна.
еребінець надходить у торговельну мереиу в иивому або свіиомороие
ному вигляді (у мушлях або без них), а такои у розсолі. До їстівних час
тин гребінця налеиать білик м’яз та ікряник мішечок. Н’яз великого
гребінця неиирник, однак досить багатик на иирні кислоти. ікряник
мішечок містить велику кількість рибофлавіну і пантотенової кислоти
), а такои Цинку.
З Далекого уходу разом з кораблями на Щорне море прибув молюск
рапана. фепер він заполонив усе узбереиия Криму. Рапана
— їстівна.
— хииак, що поїда° мідік і устриць. Нолоді рапани просвердлю
ють мушлю иертви к випивають уміст, а дорослі особини виділяють
Багато століть ведеться промисел перлів поблизу півострова Катар.
Пбмілини Прмузького рогу і сьогодні слуиать місцем добування накрід
кісніших перлин ніино-роиевого відтінку, які називають «Золота тро
янда». Досвідченик пірнальник досяга° глибини 15 м і залиша°ться під
водою понад хвилину. Пдяг і спорядиення ловця включають пов’язку
на стегнах і дротяник кошик. Затиснувши ніс бамбуковою защіпкою,
пірнальник занурю°ться у воду. Х човні залиша°ться помічник, якик
уваино стеиить за роботою ловця і за кого сигналом витягу° наповне
ник мушлями кошик. Ростікним членом екіпаиа, що іде на промисел
перлів на кілька місяців, ° співак. До кого обов’язку входить розваиати
Здавна праця пірнальника вваиалася надзвичакно ваикою і небез
печною. Багатовікові традиції не дозволяють кому користуватися при
стосуваннями для підводного плавання. філо від довгого перебування
солонік воді к умовах постікної нестачі прісної вкрива°ться ранами.
Для того щоб довше пробути під водою, пірнальники дуие мало їдять,
це неминуче призводить до виснаиення організму. До 25–27 років шу
качі морських скарбів перетворюються на глибоких стариганів. Ое ви
падково люди, які закмаються цим промислом, прозвали перли «слізьми
Рерської затоки». Оаприкінці XIX
— на початку XX століття добування
перлів у Рерськік затоці посідало провідне місце з-поміи інших про
мислів. ерошові надходиення від податків на нього і різноманітні від
рахування становили головну статтю доходів князівств. дідкриття в кра
їнах цього регіону багатих нафтових родовищ і початок їх експлуатації
спричинили різке скорочення добування перлів. Дошкульного удару
промислу перлів завдало їх штучне вирощування. Рриродним перлам
стало ваико конкурувати з дешевими культивованими, і добування їх
Добування перлів і збирання перламутрових мушель
— головне за
няття иителів деяких островів Ролінезії. Базою промислу перлів і пер
ламутру ° острови фуамоту. Реред зануренням у воду ловці на повник
голос співають, щоб очистити легені та вдихнути якнакбільше свіиого
повітря. З допомогою довгої мотузки з грузилом вони занурюються на
глибину близько 50 м. Кілька разів пірнальник сплива° на поверхню
матеріали
води, поки не наповнить кошик перлівницями. Мовці користуються
лише захисними окулярами. додолазні костюми або інші пристосу
вання для підводного плавання заборонені, щоб не допустити масового
— зовнішнік кістяк молюска
— явля° собою складну міне
рально-органічну систему, яка утворю°ться манті°ю. Оа поверхні мантії
розташовуються клітини епітелію, що здікснюють секреторну діяль
ність. Нушля утворю°ться в результаті трьох головних етапів (Ропов,
1977). Х ході першого етапу епітеліальні клітини мантії виділяють у поза
клітинну (екстрапаліальну) пороинину органічну речовину
— матрицю
зі включеним у неї Кальці°м. Другик етап поляга° у відкладанні матриці
на внутрішнік поверхні мушлі з утворенням на нік зародків мінеральної
фази. Оа третьому етапі відбува°ться ріст кристалів і формування шарів.
Жкстрапаліальна рідина заповню° однокменну вузьку пороинину міи
мушлею і манті°ю. З неї утворю°ться не лише мушля, але к перли. Рі
дина містить ті самі хімічні елементи (Оатрік, Калік, Нагнік, Нанган,
Купрум, Члор, уульфур, Цосфор), які містяться в крові цього молюска,
приблизно в таких ие пропорціях. Кількість згаданих елементів у мушлі
в основному залеиить від концентрації їх у рідині. Прганічна матриця
синтезу°ться епітелі°м мантії, вона відігра° ваиливу роль в утворенні
мушлі. Прганічна матриця явля° собою ток субстрат, на якому відбу
ва°ться кристалізація карбонатів Кальцію з утворенням мінеральної
частини мушлі. Нінеральник склад мушлі контролю°ться насамперед
генетично, контроль зовнішнього середовища ма° другорядне зна
чення. Х
зв’язку із цим усе-таки слід підкреслити, що в мушлях річок
з холодною водою арагоніт зазвичак кристалізу°ться у вигляді призма
тичного шару, а у водах теплих морів
— у вигляді шару пластинчастого
перламутру. Рерли створюються тими и клітинами, що к мушля, тому
ці утворення подібні. Цормування перлини в цілому явля° собою пев
ну захисну реакцію організму на потрапляння в нього стороннього тіла:
якого-небудь мінералу, уламка мушлі, згустку органічної речовини, що
виділилась иивими клітинами, тощо. філа, що потрапили всередину
мушлі, відіграють роль центрів кристалізації. Ромічено, що в тих міс
цях на річках, де знаходиться брід або де купають конек і напувають
худобу, виловлю°ться більше перлів, ніи у спокікних водах. Пстаннім
часом багато дослідників схильні вваиати, що формування перлини
відбува°ться навколо паразита, що проникнув у мушлю і здатник про
свердлити навіть шкаралупу. Хперше ця точка зору була висловлена
1830 р., але тільки в
1852 р. італікськик ученик Ціліппе виявив у ядрі
перлини паразитичних червів-сисунів. Х 1857 р. голландськик ученик
Кілаарт установив, що «інфекцікні черви», у тому числі мертві парази
ти к екскременти, відіграють ваиливу роль в утворенні перлів. Цорма
перлини залеиить здебільшого від того, куди потрапив її зародок. акщо
епітеліальник мішечок розташованик біля поверхні раковини, то пер
ламутровик шар перлини зілл°ться з перламутром раковини к утворить
неправильну перлину
— блістер. акщо и мішечок опиниться в центрі
молюска, у частинах мантії достатньої товщини, то виникне перлина
правильної форми. Рерлини, що формуються в м’язах або в частинах,
які прилягають до них, мають неправильну, часто досить вигадливу
форму.
Коваленко,
Амфібії ° істотним компонентом водних і наземних біоценозів і, як
сьогодні стало очевидним, ваиливою ланкою в циркуляції гельмінтів,
тому числі патогенних форм паразитів різних диких, домашніх, сіль
ськогосподарських тварин, а іноді к людини. За кількістю видів гель
мінтів, у циркуляції яких амфібії беруть участь як резервуарні к про
міині хазяї, вони моиуть зрівнятися, мабуть, лише з рибами. Значного
поширення на території Хкраїни в різних екологічних умовах набули
амфібії, які ° ваиливим компонентом біоценозів. Хмови перебування
спосіб ииття значною мірою впливають на склад їх паразитофауни, зо
крема видового складу гельмінтів. Амфібії харчуються понад 200 видами
тварин. Роїдають вони к різних переносників захворювань і проміиних
хазяїв паразитичних червів: комарів, москітів, ґедзів, водних личинок
бабок і
одноденок, молюсків і червів. Земноводні в значно більших
кількостях, ніи птахи, поїдають комах з непри°мним запахом і смаком.
уамі амфібії, у свою чергу, слуиать їиею багатьом видам рептилік, птахів
ссавців, частими такои ° випадки канібалізму. До кормового раціону
таких промислових звірів, як видра, норка, тхір та інші, входять иаби.
Більшість хииих риб харчу°ться взимку иабами. Птие, иаби, годуючись
улітку наземними безхребетними та збираючись на зимівлю у водокми,
виявляються ті°ю проміиною ланкою, що розширю° кормові моили
Х деяких країнах світу иаби вииваються в їиу і ° предметом міи
Амфібії моиуть бути диерелом зараиення паразитами сільсько
господарських тварин. П. Шевцов (1965) описав спалах ехінохазмозу
одному з господарств Хкраїни, викликаник трематодами виду
chasmus beleocefalus
. Х результаті відбулася масова загибель курек. Ртахи
матеріали
заразилися, поїдаючи амфібік, інвазованих метацер
Ціксувалися такои випадки зараиення паразита
ми людини від амфібік. Пдин із них мав смертельник
результат (К. Н. Риииков, 1980). Рричиною захво
рювання стали мезоцеркарії
Alaria americana,
при
чому цек випадок аляріозу в людек не ° унікальним
явищем. фому амфібії як диерело зараиення пара
зитами людини заслуговують на детальне вивчення,
тим більше з огляду на значне поширення мезоцер
карік роду
на території Хкраїні. факои у різних
країнах у людини ре°струвалися інші види паразитів,
причиною зараиення якими були амфібії: це личинки
круглих червів
Gnathostoma hispidum
і стьоикових чер
Різні параметри стану популяцік амфібік моиуть
бути корисні для вивчення загального стану біоценозу.
Оаприклад, велика розмаїтість паразитів свідчить про
стіккість популяції та багатство біоценозу. Для озер
ної иаби накбільш багата гельмінтофауна характерна
в низов’ях річок долги, Дунаю, Дніпра, багатьох постікних заплавних
водокмах. фут у иаб одні°ї популяції моие бути виявлена більшість ви
дів трематод, характерних для цього хазяїна. З іншого боку, розмаїтість
паразитів иаб, що иивуть у швидкоплинних річках, особливо гірських,
завиди бідніша. Пзерна иаба дуие поширена в Європі к досить неви
баглива у виборі місць існування. дона ииве в накрізноманітніших во
докмах зон змішаних і широколистяних лісів, степів, лісостепів, у тому
числі у швидких швидкоплинних річках. Її значне поширення, невибаг-
ливість у виборі місць існування і велика кількість перетворюють її на
зручник об’°кт не лише для лабораторних експериментів з фізіології,
З багатоклітинних паразитів амфібік накбільш звичакними ° сису
ни та круглі черви
— нематоди, а такои окремі види стьоикових червів
скреблянок. Оаявність скреблянок і часто великик відсоток зараиених
ними иаб пов’язаник з тим, що частина иитт°вого циклу скреблянок ми
на° в організмі водних безхребетних. Цих тварин раніше вваиали сво°-
рідними круглими червами, але тепер це окремик тип
. Це
роздільностатеві тварини, які позбавлені кишечнику, але мають хоботок
з кількома рядами гачків. Чоботок слуиить для прикріплення тварини
до стінки кишечнику і здатник ввертатися всередину на зразок пальця
рукавички (рис. 1). Оакчисленнішими паразитами иаб ° трематоди. Оа
рис. 2 зобраиені деякі їхні представники. Оематоди менш характерні
для амфібік, ніи круглі черви, але більш різ
номанітні, ніи скреблянки. Мичинки деяких
нематод паразитують у крові амфібік (рис.
поряд із трипаносомами к, очевидно, по-
трапляють туди в результаті укусів крово
сисних комах. Х такик ие спосіб від иаби до
иаби передаються і накпростіші, що пара
зитують у крові. із кров’ю мікрофілярії по
трапляють у м’язи к там осідають, досягаю
д Америці видом, що відігра° анало
гічну роль у біоценозах, °, зокрема, иаба
Rana pipiens
. Х 1995 році в штаті Ніннесота
(уША) місцеві школярі під час екскурсії на
ставок виявили иаб, спотворених різними
каліцтвами. дідсоток таких амфібік був до
сить великик
— близько половини знакде
них иаб. З тих часів знахідки понівечених
иаб ре°струвалися по всік Ніннесоті, а та
кои в
інших регіонах уША, Канади та ін
ших дериав. Хправління з Пхорони Оавко
лишнього уередовища Ніннесоти
— MPCA
(Minnesota Pollution Control Agency) прове
ло безліч дослідиень для виявлення причин
виникнення таких аномалік розвитку. З 1995
по 2000 роки близько 25 тисяч иаб із 195 то
чок у Ніннесоті були виловлені та обстеие
ні вченими к працівниками MPCA. Заби
різними каліцтвами були знакдені по всік
території штату. Рорушення розвитку були виявлені у восьми видів иаб
ропух. Для північної леопардової иаби (
Rana pipiens
накпоширенішо
го виду Ніннесоти, 6,5
% із 13
763 зібраних иаб мали ті чи інші каліцтва.
Псновними каліцтвами були відсутність кінцівок або пальців, додат
кові кінцівки, недорозвинені кінцівки, зрощення пальців, деформація
щелеп, відсутність або, навпаки, закві очі (Helgen and others, 1998). Оа
деяких територіях штату знаходили иаб з порушеннями у вигляді кіст
кових містків, помітних на рентгенівських знімках,
— аномалі°ю розви
тку, яку вдалося викликати в лабораторних умовах (Gardiner and Hoppe,
1999). Кінці частково розвинених кісток мали губчасті утворення, по
мітні на рентгенівських знімках (Lannoo and others, 2001). Це відрізня
тому моина з упевненістю говорити про інші причини такого розвитку.
матеріали
Ререваина більшість амфібік, що мають ті
чи інші аномалії розвитку, були нестатево-
зрілими особинами. Це вказу° на те, що вони
вкрак рідко доиивають до дорослого стану,
популяція загалом дуие потерпа° через це.
Колись такі порушення були дуие не
частим явищем на території уполучених
Штатів. Х колекції иаб, що нарахову°
екземпляри к зібрана на території
Ніннесоти з 1958 по 1963 рік, лише 0,2
иаб мали які-небудь порушення розвитку (Hoppe, 2000). Ще для 0,5
Прі°нтовних причин виникнення каліцтв у популяціях різних видів
иаб було кілька. Рерша з них
— паразитарні захворювання. Для бага
тьох порушень розвитку иаб на заході уША причиною послуиив пара
Ribeiroia ondatrae
(Johnson and others, 1999), трематода (сисун), що
розвива°ться всередині водних слимаків до потрапляння в пуголовків.
Кілька видів амфібік показали досить високик рівень (40–100
%) нак
ваичих порушень розвитку кінцівок унаслідок зараиення цим парази
том у лабораторних умовах. інші дослідники симулювали вплив пара
зита на виникнення відхилень у розвитку кінцівок, просто поміщаючи
дрібні тверді частки пуголовкам у ділянки, де формуються задні кінців
ки, і одериували ток самик результат, що к у разі зараиення
Х деяких раконах Ніннесоти популяції иаби значно ураиені цим гель
мінтом, однак в інших місцях, де ре°струються каліцтва, цек паразит не
виявленик зовсім, і крім того, незрозуміло, чому саме останніми роками
іншик фактор, здатник спричинити такі каліцтва,
— це різнома
нітні хімічні речовини. Оаприклад, пестициди у високих концентраці
ях спричиняють тяикі аномалії онтогенезу. ак показали дослідиення
канадських учених, існу° зв’язок міи використанням пестицидів і ви
никненням каліцтв у иаб. Х так званих аномальних раконах Ніннесоти
(місця з особливо високим відсотком иаб із каліцтвами) у воді та про
бах ґрунту були виявлені пестициди, однак у дуие невеликих концен
траціях. Нетопрен
— інсектицид, що широко використову°ться для
боротьби з
комарами, такои був запідозреник у «причетності» до цих
каліцтв, хоча лабораторні досліди з ці°ю речовиною (у концентраціях,
застосовуваних для регуляції чисельності комарів) показали відсутність
будь-яких порушень розвитку. Хтім, польові випробування інсектици
ду призвели до порушень у південної леопардової иаби
— виду, що не
зустріча°ться в
Ніннесоті. факои проводилися лабораторні дослідиен
ня зі впливу ультрафіолетового випромінювання на онтогенез тварин.
Звичакно, підвищені дози радіації призводять до виникнення різнома
нітних каліцтв у иаб, але таких доз нема° в природі. Птие, конкретної
причини виникнення каліцтв у иаб не виявлено. Пчевидно, вони ви
кликані різними причинами в різних раконах штату і комбінаці°ю фак
кНАІ П×кЗ
Річкові раки
— звичакні мешканці прісних водокм. дони ° ваили
вим компонентом багатьох харчових ланцюгів. еосподарському зна
ченню річкових раків завиди приділялося багато уваги. дони здавна
° об’°ктом промислового використання. Раків зобраиували на гербах
багатьох міст, вони були делікатесною стравою, обов’язковою на всіх
святах. деликик промисел раків і торгівля ними почала розвиватися
XVI–XVII ст. у укандинавських країнах, згодом
— у Швеції, Росії,
Ррибалтиці, Хкраїні.
філо рака поділя°ться на передню частину
— злиті головогруди,
вкриті міцним панциром, і членисте черевце із широким тельсоном на
кінці. Оа голові рака ° дві пари вусів. Короткі подвікні вусики (антену
ли) ° органами нюху к дотику, а довгі (антени)
— органами дотику. Пчі
рака посадиені на стеблинки, які з допомогою мускулів то висувають
ся, то ховаються. Зверху очі прикриваються рострумом, що ° переднім
кінцем панцира головогрудек. Рот у нього оточеник кількома парами
складно влаштованих щелепних придатків, завдяки яким їиа перед по
траплянням до рота дрібно перетира°ться. дерхні щелепи
— мандибу
— прості, нииніх щелеп дві пари. Рерша пара
— це ниині слабко хі
тинізовані утвори, що складаються з двох тоненьких пластинок. Друга
пара максил несе подовиену пластинку
— скафргнатид, що ма° значен
Оа ниинік частині головогрудек у рака ° п’ять пар кінцівок. Оак
більшою з них ° перша пара
— клешні. Оими він захища°ться від воро
гів, а такои утриму° їиу перед ротом. Для ходіння вони не використо
вуються. Рак пересува°ться з допомогою чотирьох пар ходильних ніг;
на кінцях першої та другої пар ° невеликі зародкові клешні, решта за
уамці к самки рака трохи відрізняються за будовою тіла. Оапри
клад, у самців клешні більші к потуиніші, черевце за шириною дорів
ню° або вуиче за головогруди. Х самок клешні невеликі, черевце ширше
матеріали
за головогруди, а передні черевні ніики (плеоподи) недорозвинені та
призначені для виношування ікри к личинок. Але накбільш помітною
відмінністю самців від самок ° перетворення в самців двох перших пар
плеоподів на копулятивні органи
— гоноподи. Оа черевці рака розташо
вуються маленькі ніики, якими він безперервно ворушить, підганяючи
воду до зябер, що знаходяться під грудним панциром. Х такик спосіб у
ка здіксню°ться дихання. Цьому и сприяють і деякі щелепні придатки.
Ніцник панцир захища° рака від ворогів, але заваиа° кому розви
ватися, стримуючи кого ріст. фому він час від часу скида° свої тверді по
криви, або, як каиуть, линя°. Оаблииення линьки моина помітити за
матовим відтінком панцира; крім цього, він ста° тонким і крихким. Оа
превелику силу рак витягу° зі свого панцира клешні та коину з ніиок.
фрапля°ться, що вони при цьому обриваються. Хтім, утрачені клешні,
ніики або вусики знову виростають, але мають трохи іншик вид. Цим
поясню°ться те, що іноді зустрічаються раки з нерівномірно розви
неними або скаліченими клешнями. укидання панцира моие тривати
кілька хвилин, але іноді к цілу добу. До цього під старим твердим по
кривом утворю°ться новик м’якик покрив, і поки він не затверді°, рак
росте в довиину. Пстаточне затвердіння панцира відбува°ться протягом
одного-півтора місяця. укинувши панцир, рак певник час залиша°ться
безпомічним і хова°ться від своїх ворогів. Нолоді раки линяють часті
ше, ніи дорослі. утроки к тривалість линьки раків у різні роки в тих
самих водокмах не збігаються, це залеиить від типу водокми, метео
рологічних умов і деяких інших факторів. Х водокмах Хкраїни частіше
спостеріга°ться дві линьки
— у травні к серпні, хоча в окремі роки вона
моие зміщатися на один-два тиині в ток чи іншик бік. динятком ° рак,
що ииве в Дністровському лимані та придунакських озерах, де кого
особини линяють протягом усього літа, а окремі
— навіть восени. утро
ки линьки самців і самок моиуть не збігатися, але загальна тривалість її
у представників одні°ї статі в однік водокмі не перевищу° місяця. Х
них типах водокм одного ракону линька раків почина°ться в різник
час. Оаприклад, раніше вона спостеріга°ться в річках та їхніх притоках,
— у лиманах, а потім
— у заплавних озерах. Х річках раки ли
няють раніше в гирлових ділянках і пізніше
— вище за течі°ю. Різниця
в термінах линьки моие становити від 5–7 до 12–15 днів. Зивуть раки
переваино в прибереинік смузі водокм, де освоюють глибини до 3–5 м.
ууцільних поселень вони не утворюють, концентруючись на ділянках,
розташованих поблизу крутих і стрімчастих берегів, складених з піща
ного, глинистого, мулистого або торф’янистого ґрунту, в якому зручно
— поліфаги, вони утилізують як рослинну, так і тваринну їиу.
Зазвичак раки харчуються накбільш масовими, доступними видами
корму. упектр харчування включа° великі асортименти рослинних (до
90%) і тваринних (до 10%) організмів. уклад їиі залеиить від віку осо
бини, сезону та інших факторів. уклад їиі прісноводних раків моие змі
нюватися залеино від сезону, стадії онтогенезу, віку к місця існування.
Їиа тваринного походиення склада°ться з червів, риби, слимаків, нии
чих ракоподібних, личинок комах, ікри, трапляються випадки каніба
лізму. Рослинність, яку поїдають раки,
— хара, елодея, рдест, валісне
рія, кушир; меншою мірою
— осока, кубушка, хвощ, латаття (Куренков,
1951; уушеня, 1975; фамкявічене 1979; Цукерзіс, 1977; Бродськик, 1981;
Цомічов, 1983). Але все-таки свіиа їиа раками споиива°ться охочіше,
ніи та, що розклада°ться. Їхн° харчування ма° сезонник характер. Рісля
зимівлі к линьки, а такои у період спарювання раки віддають перевагу
твариннік їиі, а в іншик час
— рослиннік, у зв’язку з чим вони к зосе
редиуються в прибереиних заростях. Нолодь почина° самостікно хар
чуватися через тиидень або трохи пізніше після народиення, коли в неї
мине перша линька, різними мікроорганізмами к вищими рослинами.
Х період линьки рак не моие виивати їиі, тому що в нього змінюються
щелепи, а такои внутрішня оболонка передньої та задньої кишок, але
після линьки почина° посилено харчуватися. Пбидві статі збільшують
інтенсивність харчування після спарювання, що пов’язане з необхідніс
тю накопичення поиивних речовин на зиму, коли вони не виивають їиі.
Рак ста° статевозрілим на третьому році ииття, коли досяга° до
виини не менш ніи 7–8 см. уеред статевозрілих особин самців завиди
два-три рази більше, ніи самок. уамці к самки спаровуються в иовт-
— листопаді, а іноді пізніше, що залеиить від кліматичних і погодних
умов. Пдин самець моие запліднити до трьох-п’яти самок. Х заплідненої
самки на черевному боці її головогрудек з’явля°ться біла пляма. дона
відклада° ікру через два-три тиині після спарювання. ікра прикріп-
лю°ться до черевних ніиок самки к виношу°ться на них до вилуплен
ня молоді, що відбува°ться наприкінці травня або на початку червня.
період виношування ікри самка хова°ться в норі або інших затишних
місцях, виходячи зрідка для пошуку їиі. уамки періодично роблять спе
ціальні рухи черевцем, завдяки чому ікра обмива°ться свіиою водою
очища°ться від мулу. Цим ие вони змушені закматися к узимку, тому
взимку самки такои залишаються поодинці в норах або інших подібних
притулках і в сплячку не впадають. Птие, тривалість виношування ікри
Річкові раки наших водокм налеиать до ряду Десятиногі (
дикопні матеріали свідчать про те, що річкові раки сформувалися
морях на меиі крекдяного та юрського періодів. З моря фетіс унаслідок
тих чи інших екологічних причин вони активно мігрували в прісні води.
матеріали
уучасник ареал
поділя°ться на північну (родина
південну (родина
Parastacidae
) частини. Родина
Parastacidae
пошире
на в Бразілії, Оовік Зеландії, фасманії, Австралії. Родина
— по
всік Європі, у Ронто-Азово-Арало-Каспікському басекні, а такои схід
— тварини з дуие вираиеною мінливістю в морфології. Пднак,
незваиаючи на це, у коиного рака ° ряд відмітних рис, за якими мои
на визначити кого таксономічну приналеиність, навіть види к підви
ди. З
визначальної таблиці моина бачити, що ці види розрізняються не
лише за будовою клешні. делике значення ма° форма і ступінь горбку
За всіма названими ознаками, у водах Хкраїни ииве три види річко
Astacus leptodactylus
, 1823),
narrow-clawed crayfish,
довго
палик рак: водокми басекну Дніпра (Каховське водокмище), басекну
Astacus astacus
, 1758),
noble crayfish,
широкопалик рак: ба
Astacus pachypus
, 1837),
thick-clawed crayfish,
товстопалик рак:
— Буг Азово-Щорноморського басекну.
д однік водокмі частіше оселяються представники одного виду, хоча
Широкопалик рак зустріча°ться лише в прісних водах річок і струм
ків, а такои в озерах із чистою водою, обираючи в них круті к стрімчасті
береги, де він моие рити нори. д Хкраїні широкопалик рак поступово
витісня°ться довгопалим, тому занесеник до Щервоної книги. фовсто
палик рак, навпаки, ніколи не зустріча°ться в пріснік воді к ииве у со
лонувато-водних лиманах і опріснених ділянках моря. факои ма° статус
рідкісного к охоронюваного виду.
д Хкраїні переваино зустріча°ться довгопалик рак, особини якого
окремих водокмах трохи різняться як будовою тіла, так і біологі°ю.
Довгопалик рак здавна характерник для басекнів Щорного і Каспіксько
го морів. Х результаті інтенсивної інтродукції та розвитку міинародної
аквакультури річковик рак поширився далеко від місця свого виникнен
ня, ставши одним з об’°ктів, що мають високу харчову цінність. Хпро
дови ЧіЧ сторіччя він значно просунувся на захід Європи, закмаючи її
території к виселяючи аборигенні види. Довгопалик рак пристосувався
до різних умов існування, що зумовлено певними біологічними особли
будучи більш еврибіонтним видом, він моие иити в прісних і со
лонуватих водокмах, у дрібних і глибоких озерах, річках і струмках,
він не примхливик у їиі, до спектру кого харчування входить рос
для прилистків він не робить нір, а використову° заглиблення під
каменями, корінням дерев, використову° затонулі банки, пластико
ві пляшки, відмерли мушлі беззубок, а такои місцини серед стебел
коріння водних рослин. Кого особини часто зариваються в мул,
Х походиенні сучасних ареалів °вропекських річкових раків значну
роль відіграли такі напрями діяльності людини, як масове перевезен
ня раків для інтродукції або акліматизації, будівництво каналів, водних
магістралек і штучних водокм, забруднення і перероблення деяких озер
на іригацікні водокми, а такои експортні перевезення рака як об’°кта
ак відомо, річкові раки дуие чутливі до якості води к кількості розчи
неного в нік кисню. дін зника° в тих водокмах, що забруднюються кому
нально-промисловими водами та сільськогосподарськими отрутохіміката
ми (інсектицидами, гербіцидами тощо). Рідтвердиенням цьому ° скидання
відходів кілька років тому в р. уіверськик Донець у раконі с. Диканьовка
(Чарківська обл.), після чого популяції річкових раків у
річці вниз за течі°ю
Пдним із ваиливих факторів, що такои регулю° чисельність попу
ляції раків, ° хвороби та вороги. уеред хвороб накпоширенішими ° ір
иаво-плямиста хвороба (
mycosis astacorum
рачача чума (
pistis astacorum
і порцелянова хвороба (
а такои паразитичні інвазії трема
Раки моиуть бути проміиними хазяями для
Dicranotaenia tenuiros
tris, Mammorchipedium isistomum
. Оа зябрах і карапаксі рака часто моина
виявити «рачачих п’явок»
— бранхіобделлід (
Clitellata: Branchiobdellida
дони ° ектокоменсалами (а деякі види
— і паразитами) річкового рака,
харчуючись і відкладаючи кокони на зябрових пластинках, що часто
призводить до знииення газообміну в зябрах і навіть смерті рака-хазяї
на. факои у зябрах моина виявити олігохетів (
) і волосових.
дорогами раків ° великі риби (сом, судак), деякі птахи (чаплі, качки) та
Аквакультура довгопалого річкового раку. диробників для формуван
ня маткової череди відловлюють з ракопромислових водокм у квітні
травні масивними (раколовками) або активними (тралом) знаряддями
лову, а такои вручну. дідловлюють самок, що несуть запліднену ікру.
дласне інкубація ембріонів річкових раків відбува°ться на плео
подах самки. Для штучного розведення здікснюють лише доінкубацію
матеріали
Для зберігання на місці виловлених виробників застосовують садки
Реред посадкою в кіш самок промивають у великому об’°мі води,
очищуючи від слизу і бруду. Х разі необхідності проводять профілактич
ні ванни к адаптацію до нових умов. Корисно обробляти самок легким
водяним «душем». Рід час роботи з ікряними самками слід дотримува
тися обереиності, тому що ікринки на члениках плеоподів тримаються
Хсі маніпуляції із заготівлі, транспортування к обробки самок здік
Для подальшої роботи використовують самок із заплідненою
ікрою блискучо-чорного кольору (на відміну від ораниево-иовтої не
заплідненої), не ураиеної сапролегні°ю та без ознак іриаво-плямис
того захворювання, розміщають у коші-накопичувачі по 250–300 шт.
франспортують самок автотранспортом. Х картонні коробки розмі
ром 80
60 см закладають по 100 штук, у дерев’яні ящики розміром
45м25 см — від 50 до 100 штук самок. Для упакування в ящики раків
укладають по п’ять рядів пошарово, перекладаючи вологим листям оче
рету. дитрати за час транспортування
— по одному-два екземпляри на
коробку к до п’яти екземплярів на ящик. Реред транспортуванням і піс
ля нього ікряних самок рясно поливають водою, відбраковують слабких
і півмертвих. Х разі тривалого транспортування дорогою роблять конт-
рольник огляд і «поливання» виробників. Рісля доставки раків адапту
ють у проточнік воді протягом 7 годин методом «душу» у ванних або
Річкових раків розводять двома способами: спрощеним ставковим
Для розведення раків у ставках використовують
звичакні спускні рибоводні ставки площею близько 0,1 га та завглиб
шки 1–1,5 м. дони повинні мати правильно сплановане дно, помірно
Хміст розчиненого у воді кисню ма° бути в меиах 6–8 мг/л, водне
вик показник (рО) — нектральник або слабкокислик; перманганатна
— не вище за 30 мг/л, витрата води — 500 л/хв/га. уамок
заготовляють навесні, а влітку к восени (наприкінці серпня — на почат
ку вересня) заготовляють і самців, і самок у співвідношенні 1:2. Їх пере
садиують у ставки для витримування к розведення. еустота посадки ви
— до 5 екземплярів на 1 м
. Роки температура води трима°ться
вище від 7–8
у, раків підгодовують один-два рази на тиидень свіиим
або вареним кормом (м’ясо, відходи бокні, малоцінна або кормова риба,
виловлені драгами мідії та ін.). уередня добова норма корму становить
% від маси тіла. Рекоменду°ться поміщати корм у годівниці великими
шматками. еодівниці являють собою дерев’яні лотки розміром 40
40 см,
у які вбиті цвяхи вістрям угору. Оаккраще давати корм надвечір’я.
Огдпеаммю кзцзмнк гптвн× рсагі×.
Х зв’язку з розвитком ембріонів на
плеоподах з початку травня починають обов’язковик щоденник огляд
самок. Зиві ікринки на стадії «очної плями» прозорі к мають иовто
гарячик або темно-кавовик колір. Рісля вилуплення личинок першої
стадії раки все ще знаходяться в матковому ставку. дідразу після першої
линьки з появою нерухомих личинок другої стадії ставок спускають і ра
ків відловлюють. Рідрахову°ться кількість иивих самок і самців, яких
після відповідного огляду повертають до ставка. Щоб виловити якомо
га раніше личинок, які відокремилися, самок поміщають в інкубацікні
апарати зразку Плсона, по два-три екземпляри в коину комірку. Рідго
товлені в такик спосіб апарати занурюють у бетонні басекни, що мають
утан самок і відокремлення личинок контролюють уранці к на
прикінці дня. Мичинок, що потрапили в личинкозбірники апаратів,
ретельно збирають і після перерахування відправляють на підрощу
вання у ванни. Х ток момент, коли переваина їхня кількість вільно від
окремлю°ться від плеоподів самки унаслідок її слабкого погокдування
в посудині з водою, інкубацію припиняють. уамок після обов’язково
го огляду і попереднього вибракування повертають до маткового став
ка. фу саму популяцію використовують протягом трьох років, щорічно
поповнюючи її на 10
% для поповнення відбракованих раків-вироб
Бігнкпдлкдммю кзцзмнк гптвн× рсагі×
. дідокремлених личинок, перера
хувавши, висадиують для підрощування в попередньо підготовлені для
ці°ї мети пластмасові басекни розміром 2
0,8 м. Коиен басекн ма°
незалеине водопостачання з подачею не менш ніи 20 л/хв на басекн. Оа
дні басекну щільно прикріплені скидні ґратчасті пластини з
діаметром отворів, на водопуску встановлені фільтри з мельничного
газу, а на випускному спорудиенні — сітчасті ґрати. Басекни обов’язко
во накривають зсувними кришками, що не пропускають світла. Пкис
нюваність протягом усього періоду не повинна перевищувати 25 мг/л.
Пптимальна температура
— у меиах +22…+24
у. еустота посадки ли
чинок у басекни становить 3 тис. екземплярів на 1 м
, але за цілковитої
дідразу и після зариблення басекнів личинками їх починають го
дувати звареним крутим я°чним иовтком або гранульованим кормом,
призначеним для форелі, коропа або птиці, середньодобова норма
якого становить 7–10
% від маси тіла. Баиано добову корму розподі
ляти на три-чотири частини, а кількість з’їденого корму контролювати
матеріали
щодня. З появою перших метаморфізованих мальків кількість иовтка
поступово зменшують, а потім узагалі заміняють яким-небудь із ви
щезгаданих кормів. Оорми дачі корму відповідно зменшуються до
% від маси тіла. Оа час годівлі подачу води припиняють на 30
лин. Мичинок залишають у басекні до досягнення середньої довии
ни
— приблизно 25 мм і маси 350 мг. Це відбува°ться через 25
днів
моменту зариблення, але цек термін моие бути коротшим або до
вшим залеино від температури води. Рісля того як мальки досягнуть
вищевказаних розмірів, їх виловлюють і використовують як посадко
вик матеріал. Рри цьому повільно знииують рівень води приблизно на
25 см, ґратчасті пластини ретельно промивають; вода витіка°, і
ґрати
з посадковим матеріалом, що зібралися на нік, струшують у
посудину
Росадковик матеріал перед транспортуванням до місця вирощуван
ня розкладають тонким шаром у кошах із сітчастим або перфорованим
дном. Зверху і знизу раків ізолюють вологою тканиною, водною рос
линністю або травою. акщо транспортування трива° довше ніи 1 го
дина, рекоменду°ться охолодиення. Доставлених на місце призначення
мальків раків перед випуском у водокму обробляють так само, як і ви
Роширення
Хкраїні
Ререваги
Роширення
Хкраїні
Бугу, басекну
ну, річка Дон
Меиеніна,
З укП×їМРькЗ
До богомолів налеиать великі комахи з
подовиеним тілом. Рухома
голова макие трикутної форми. Ротовик апарат гризучого типу. Реред-
нік відділ грудек сильно розвиненик. Оа
ньому розміщені характерні
для всіх богомолів хватальні кінцівки. Ноина легко відрізнити богомо
лів від інших комах за
будовою передніх ніг: міцні стегно і
гомілка вкриті
сильними шипами; згинаючись, гомілка входить у
стегно, як
лезо ноиа
рукоятку, утворюючи потуиник хватальник апарат (рис.
1, зверху).
більшості видів добре розвинуті дві пари крил. Задні крила широкі,
перетинчасті. Х
спокікному стані вони складаються віялоподібно і
криваються передніми крилами, які виконують функцію надкрил. Ко
махи отримали свою назву за
характерну позу: вони часто сидять, трохи
піднявши переднік відділ тіла і
виставивши вперед і
вгору передні ноги,
неначе к
справді моляться (рис. 1, внизу). Щисло видів богомолів незна
чне, у
світі нарахову°ться близько 2000 ви
дів. Роширені вони в
основному в
субтропіках, і
лише деякі види зустріча
ються в
пустелях і
степах. Богомоли
— ко
Ноина сказати, що
богомоли °
ми з
характерних комах степів. дони дуие
теплолюбні к
блииче до
північних регіонів
степової зони зустрічаються випадково і
ко. Оакзвичакнішим видом наших богомо
лів °
богомол
Mantis religiosa
. До
рослих богомолів звичакних моина зустріти
другік половині літа. Мітають вони неохо
че, особливо ваикі великі самки. Колір тіла
богомолів ма° захисне забарвлення
— світ
ло-зелене, иовте, буре. Ое
думакте, якщо
вам зустрілися богомоли з
різним забарв
ленням, що
вони налеиать до
різних видів.
Оі, це
все богомол звичакник. Крила в
го скляно-прозорі. Оа
внутрішньому боці
тазиків передніх ніг °
чорна пляма. За
цими ознаками ви
змоиете відрізнити бо
гомола звичакного від інших наших сте
пових видів. Ромітити цю
комаху нелегко.
Богомол
матеріали
правило, це
трапля°ться, коли сполоханик богомол зліта° з-під ніг.
Досить часто потрапля° він і
сачок при косінні. Оеваико здогадатися,
— хииі комахи. дони полюють, чатуючи на
здобич, і
иуть тривалик час просидіти нерухомо. Мише голова оберта°ться на
— вистеиу° иертву. Х разі появи здобичі богомол повільно підпов-
за° до
неї, швидко викида° вперед передні ноги і
захоплю° ними кома
ху. Мовить накрізноманітніших комах, як
правило, тих, яких у
час зустріча°ться накбільше. дін дуие ненаиерливик, моие залишити
недоїдену здобич і
спікмати наступну комаху. упостерігати за
ним дуие
цікаво. ди
моиете посадити богомола у
скляну банку і
ти за
особливостями кого поведінки, пропонуючи кому різних комах.
фільки не
садиакте до
одні°ї банки двох богомолів, бо
фінал передбаче
Зимують богомоли у
стадії я°ць. уамка відклада° якця з
кінця літа
до пізньої осені. Рід час якцекладіння разом з
якцями з
якцеклада
виступа° клекка рідина, яка огорта° якця і
твердне. факим чином,
якця вміщуються в
капсулу характерної форми, яка назива°ться ооте
кою. Щисло я°ць в
оотеці колива°ться від 100 до
300 штук. Оа
камінні,
гілках, травинках оотека висить до
весни. Оавесні з
неї вилупляться
личинки. дони відрізняються від дорослих богомолів не
лише роз
мірами. філо молодої личинки вкрите спрямованими назад дрібними
шипиками. Оа
кінці її
черевця знаходяться дві довгі нитки, це
— при
стосування, які допомагають личинкам швидше вибратися з
оотеки.
Псновною їиею комахи в
цек час °
попелиці. Росте вона швидко. До
рослі личинки схоиі на
своїх батьків і
иивляться вие більш великою
здобиччю. Мише недорозвинені крила нагадують про їх
дитячик вік.
Рісля чотириразового линяння личинка перетворю°ться на
дорослу
комаху.
До родини справиніх богомолів такои налеиить цікава і
дуие рід
кісна комаха
(
Bolivaria brachyptera
). дона зу
Х нас мешка° ще
одна чудова родина богомолів
). Х
представників ці°ї родини на
голові розміщеник конічник від
росток, що
стирчить уперед, вусики у
самців пірчасті. Псь влучна ха
рактеристика, яку дав емпузі знаменитик французькик натураліст Зан
Анрі Цабр: «З-поміи комах наших країн нема° більш дивної істоти!
якиксь привид, диявольська примара… Загострена фізіономія ем
пузи ма° не
просто хитрик вигляд: вона придалася б
Криму мешка°
(
Empusa fasciata
), у
Черсонськік об
богомол
, і
, к
— нечисленні види, які занесені
Щервоної книги Хкраїни і
деликик ряд комах з
неповним перетворенням. Х
світі відомо по
над 20
000 видів. Ротові органи гризучого типу. Рередні крила шкі
рясті, задні
— широкі перетинчасті, складаються віялоподібно. Задні
ноги стрибальні. Рредставники ряду мають різноманітну зовнішність.
них налеиать коники, сарана, вовчки (або капустянки), цвірку
ни. Ряд поділя°ться на
два великі підряди
— довговусі та
коротковусі.
коротковусих налеиать саранові. Оапевно, багато з
вас чули такі на
зви, як
азіатська сарана, прус, кобилки, трав’янки
— усе це
види саранових. Х
степових угрупованнях саранові з-поміи усіх комах
відіграють чи
головну роль. фому уваино придивимося до
ності, способу ииття, гастрономічних уподобань. Рочнемо саме з
нашу розповідь, порушуючи і°рархію, згідно з
якою в
усіх довідниках
визначниках спочатку розглядаються довговусі прямокрилі як
ак ми
вие казали, саранові мають гризучик ротовик апарат. Зив
ляться рослинною їиею. Псобливо добре у
них розвинені верхні щеле
пи. Оа
ріиучік поверхні верхніх щелеп °
зубці, за
будовою яких моина
визначити, чим иивиться ток чи
іншик вид сарани. акщо багато зуб
ців мають грубу ребристу поверхню і
схоиі на
маленькі тертки,— перед
вами комаха, яка иивиться грубою їиею, у
тому числі злаками. акщо
зубців небагато к
вони не
такі міцні, значить, основною їиею комахи
Х світі комах сарановим нема° рівних у
стрибках у
довиину та
соту, швидкості та
тривалості польотів. фому грудні м’язи у
них дуие
сильні к
добре розвинуті, адие до
грудек прикріплюються ноги і
задні ноги стрибального типу з
потовщеними і
подовиеними стегнами.
Довиина стрибка у
личинки кобилок (довиина тіла 5
— 51
см, у
рослої кобилки (довиина тіла 2
— 76
см, в
азіатської сарани (довии
Рід час польоту ваиливу роль відіграють не
лише м’язи, а
Псновну роботу у
саранових виконують задні крила
— це
накбільш по
туиник орган польоту у
світі комах. Зодна з
комах не
моие подолати
повітрі такі відстані, як
сарана, і
розвинути при цьому значну швид
кість. Швидкість польоту азіатської сарани
— 50
км/год. дідзначимо,
задні крила сарани
— принадливі прикраси: якщо вони прозорі,
переливаються і
виблискують на
сонці, неначе кришталеві; якщо за
Розглянемо черевце сарани. доно склада°ться з
багатьох кілець, з’°д
наних еластичними перетинками. Коине кільце склада°ться зі
черевної частин. Хнизу спинного боку коиного кільця розташовані
маленькі отвори
— дихальця. акщо трохи підняти і
відвести вбік задн°
матеріали
стегно, то
моина на
першому черевному кільці на
місці дихальця по
бачити широкик округлик отвір, прикритик перетинкою
— це
слуху, іншими словами
— тимпанальник орган. Птие, прислів’я «улу
хак вухом, а
брюхом» сарани не
стосу°ться, у
неї вухо розміщене
фепер поговоримо про вміння сарани видавати звуки. дикдіть у
якик дуие рідко мовчить, повітря сповнене звуками
— стрекотом, свис
том, цюрканням. Что співа° і
навіщо? утрекочуть і
мурашки, і
иуки, і
метелики, і
навіть гусінь. Але стрекочуть вони тихо, людське
вухо не
почу° цих звуків. уарана — один з
накголосніших музикантів.
музичник інструмент вона використову° задні стегна і
передні шкі
рясті крила. Оа
внутрішнік поверхні стегна °
ряд шипиків і
одна із
иилок верхнього крила виступа° над кого поверхнею. Рухаю
чи стегном, комаха проводить шипиками по
иильці крила, і
тріскотливик звук
— стрекотіння. Х
науці такик спосіб співу назива°ть
ся стридуляці°ю. Коиен вид сарани ма° свою неповторну пісню. фак
само, як
співучих птахів, види саранових моина розрізняти по
вони видають. Але и,
иаль, багато з
них співа° одночасно, тому
виділити пісню якого-небудь одного виду немоиливо. Оакголосніші
накрізноманітніші пісні у
самців. уамки відповідають їм
тихіше, час
то слух людини не
сприкма° частоту звуків, що
вида° самка, але и
Рризначення звуків різне. Рартія виконуваної арії зміню°ться,
моина розрізнити «закличну пісню», коли самець перебува° далеко від
самки і
заявля° на
весь світ про свою готовність стати чоловіком і
ком. Ця
пісня довга, гучна, монотонна. Аи
ось «даму серця» обрано,
далі луна° «пісня залицяння». дона викону°ться біля самки і
мом °
більш складною. акщо в
поле зору співака потрапля° іншик са
мець, то
звучить «пісня суперника». Х
момент парування самці такои
мовчать. «Рісня суперника»
— це
свого роду територіальна пісня,
яка застеріга°, що
територію вие закнято. Х
випадку, коли туди потрап-
ля° іншик самець, моиливі по°динки за
територію. факим чином, одне
призначень звукових сигналів у
— пошук партнера для продо
виення роду і
парування. існують такои сигнали тривоги, які більше
нагадують крик від переляку, ніи пісню. Пкрім періоду шлюбних співів,
саранові спілкуються к
інші моменти свого ииття. Звуки, які вида°
польоті зграя сарани, °
неначе запрошенням для інших при°днатися
рухатися разом з
ними. Ці
звуки під час зльоту означають команду
для вирушання масово в
путь, а
значення їх
доводиться простим екс
периментом: з
пошкодиеним органом слуху сарана не
реагу° на
родичів, що
зліта° або проліта° мимо. акщо сарані, що
сидить на
програти записані раніше на
магнітофон звуки зльоту зграї, то
вона од
разу и
підніма°ться на
крила. факим чином, сарана, що
летить, посту
Щудовик стрекіт прямокрилих оспіву°ться в
багатьох поетичних
творах. Рослухакте, наприклад, вірш англікського поета ЧіЧ століття
замрет, не
Кузнечика. упешит он
фо зазвенит, то
верьте:
фрещит сверчок, забившись где-то в
Багато саранових видають при польоті звуки
— огньовка тріскуча,
коньок темнокрилик. Кмовірно, вони тріщать завдяки потовщеним
Звичакно, не
всі саранові «співають». Х
степових угрупованнях, як
диунглях, у
заростях густої, високої трави саранові ведуть сво° ииття.
даико було б
спілкуватися родичам один з
одним без звукових сигналів.
Ромічено, що
чим прихованішик спосіб ииття веде комаха, тим більше
вона замаскована за
кольором, тим більшого значення набува° стриду
ляція. фак, у
упіви коників, вовчків, цвіркунів вивчав відомик росікськик ен
томолог Ц.
Болдир°в. Х
1917 році кого робота здобула премію Жнтомо
логічного товариства. дченому вдалося здікснити опис шлюбної пори
видів коників, цвіркунів і
вовчків. Оа
иаль, саранові не
увагу дослідника. Зараз біоакустика комах розвинулася в
окрему галузь
науки.
Птие, пісню доспівано, самка відповіла на
залицяння самця, настав
час відкладати якця. Реред цим самка обира° відповідник ґрунт, рос
линність. Дрібні види саранових
— трав’янки відкладають якця в
кореневу частину дернинних злаків, інші місця з
щільним ґрунтом.
Знакшовши відповідне місце, самка міцно спира°ться на
задні ноги,
вигина° черевце макие вертикально до
поверхні ґрунту і,
рухаючи стул
ками якцеклада, занурю° кого на
глибину 2–3 см. Щеревце опуска°ться
матеріали
землю макие по
груди. Разом з
якцями самка виділя° густу пінисту
масу, яка незабаром твердне к
огорта° якця захисною оболонкою. Зо
вні такик пакет з
якцями нагаду° пінопласт з
прилиплими частинками
ґрунту і
трави, назива°ться він кубушка. Кубушки мають складну будову
різних видів саранових відрізняються за
формою, кольором, розмі
ром, розміщенням в
них я°ць. Х
1923 р.
е.
Безруковим були опублі
ковані описи і
визначальні таблиці кубушок 20
видів саранових. Різні
ше, у
1935 році відомик ученик М.
Зімін описав і
розробив ключ для
дідкладені в
землю якця саранових
— ласа здобич для багатьох ко
мах. Мичинки иуків-наривників, мух-дзиичалок, мух-саркофагід роз
упробукте поспостерігати за
поведінкою сарани в
кінці липня.
місцях її
скупчення зніміть верхнік шар ґрунту товщиною 2–3 см
сікте кого через ґрунтове сито. Оапевно ви
змоиете виявити кубушки
кубушках якця зимують, а
навесні з
я°ць, які вціліли від
хииаків, паразитів і
хвороб, виведуться маленькі личинки. Зовні вони
цілком нагадують своїх батьків, ось тільки замість крил у
них зачатки,
які будуть збільшуватися в
процесі переходу личинок від молодшого
віку до
старшого (всього у
сарани їх
5). Миняння, або скидання старої
шкурки,— процес відповідальник. Мичинка перед линянням міцно при
кріплю°ться до
рослини. Рісля рухів черевцем і
грудьми шкіра лопа°ть
ся на
спині, і
комаха звільня°ться від старої шкурки, починаючи з
ви. Пстаннік момент наквідповідальнішик: якщо шкурка затрима°ться
задніх ногах, личинка загине. Нокрік і
м’якік личинці треба просох-
нути, розправити крила (якщо це
останнік вік личинки) і
цек момент вона дуие вразлива. Птие, небезпека бути з’їденою під
стеріга° сарану на
всіх стадіях її
розвитку. і
якця, і
личинки, і
— ласик корм для багатьох хииаків і
паразитів. Дорослою сара
на ста° в
кінці літа (у
другік половині липня
— на
початку серпня), піс
ля чого цикл розвитку повторю°ться знову.
Роговоримо тепер про роль численних травоїдних тварин, до
налеиать і
багаточисельні зграї саранових. За
тисячолітню історію сте
пові рослини і
саранові добре пристосувалися до
спільного існування
тепер иити не
моиуть одне без одного. ак
вие казали, сарана роз
бірлива в
їиі, різні види віддають перевагу певним групам рослин. До
го и
їиа дорослих комах відрізня°ться від ді°ти личинок. факим чином,
навантаиення на
рослинність у
степу рівномірне. Комахи закмають усі
моиливі місця. Пдні види віддають перевагу поверхні ґрунту (їх нази
вають геобіонти), інші поселяються в
траві (хортобіонти), на
ках (тамнобіонти), на
піску (псамофіли). факе уподобання тих чи
ших місць проиивання познача°ться на
зовнішності. упеціалізовані
геобіонти за
формою і
забарвленням нагадують камінчики. Х
онтів звуиене тіло, загостреник лицьовик кут, видовиені вусики, зелене
або солом’яно-иовте забарвлення. уаранові весь час перебувають у
русі.
Багато видів у
личинковому віці об’°днуються у
так звані кулиги. Нои
на сказати, що
— це
скупчення личинок, які, мов зграя травоїд
них, пересуваються разом у
пошуках їиі к
разом відпочивають. Кулиги
ніколи не
бувають щільними; личинки в
них пересуваються швидко,
біля коиної рослини затримуються на
1–2 хвилини, відкушують шма
точок і
пересуваються далі. дони наче поспішають перекти на
яких ще
годувались. Х
такому разі моина провести аналогію з
кими тваринами на
пасовиську. Что бачив диких тварин, що
ток зна°, якими невеликими розрідиеними групами, що
рухаються, вони розподіляються по
угіддях. За спокікного типу випасу
тварини макие не
змінюють рослинник покрив на
прокденік ділянці.
цілинних степах аналогічно себе поводять і
саранові. упоиивання
значної кількості зеленого корму забезпечу° комах необхідною кількіс
тю води, тобто практично всю необхідну вологу вони отримують з
Рриблизно 60 % часу сарана проводить у
стані спокою на
рослин, на
них вони перетравлюють їиу к
залишають свої екскременти.
Ромічено, що
комахи, які бігають по
землі біля кущиків полину, зали
шають екскременти під їх
кронами, а
ті, що
лазять по
злаках,— усере-
дині дерневини цих рослин. факим чином, за
свік обід із
зеленого лис
тя комахи розраховуються «золотою валютою»
— добривами. дідомо,
грудочки екскрементів буквально «нафаршировані» мікроорганіз
мами, які активно мінералізують речовини, і
процес розкладу рослин
екскрементах відбува°ться в
тисячу разів швидше, ніи розклад опа
лого листя. Завдяки тому, що
грудочки екскрементів у
середнік кишці
покриваються перитрофічною мембраною, вони мають вигляд гранул
відкритими кінцями. Х
таких гранулах гарно вбира°ться к
З’ясувалося, що
екскременти не
лише постачають рослинам поиив
ні речовини, а
містять вітаміни групи д
— стимулятори росту к
ростання. Пбразно каиучи, саранові
— це
апарат швидкої та
ґрунт.
Псь які складні к
корисні у
них уза°мовідносини з
рослинами! інша
— їх
поведінка на
полях і
посівах. Роняття «шкідливик вид»
з’явилося, коли людина на
степових просторах почала випасати домаш
ню худобу і
розорювати землі. Х
таких змінених умовах багато видів са
рани стали завдавати відчутної шкоди. Рроте винищувати повністю цих
комах не
моина. Ни
вие зна°мо, яку позитивну роль вони відіграють
иитті степових рослин. Пкрім цього, на
захист сарани свідчить і
матеріали
кормовик об’°кт вона гра° ваиливу
роль у
иитті інших комах, тварин і
1923 році А.
Рекнхардтом було опу
бліковано списки ворогів сарани. З-поміи
комах, які полюють на
сарану, наквідомі
шими °
хииі мухи
— ктирі
Machimus gonatis
tes, Dasypogon diadema
, коники
Decticus verru
і
види роду
. А
ось иуиелиці
Amara pastica
i
Harpalus hirtipes
з’їдають кубушки прусів. Рро мисливців
кубушками ми
вие казали, і
розділах, присвячених мухам і
дізна°тесь про них більше. Крім цього, сарану винищують птахи: гра
уеред ссавців її
споиивають диунгарські хом’яки. Ці
звірки меш
кають у
сибірських степах. Рід час обстеиення нір хом’яків виявилось,
бокові сліпі розгалуиення нори буквально набиті рештками сара
нових декількох видів. Рід час вивчення екології лисиці в
Асканія-Оова з’ясувалося, що
лисиця поїда° комах у
великік кількості
пізньолітнік та
осіннік періоди. Х
цек час екскременти лисиці моиуть
повністю складатися із
залишків хітину. Х
ді°тичному раціоні тварини
переваиають великі види иуків та
прямокрилих. Псь вам і
навіть лисички не
моиуть без них обіктися. фа
там лисиці! Оавіть
люди виивають сарану в
їиу! Багато африканських племен, особливо ті,
яких не
розвинено землеробство, зустрічають навалу сарани як
Зібравшись у
дорогу з
мішками, а
нерідко із
запряикою волів, люди ви
рушають усім селом збирати сарану. Х
таких випадках вони зсипають
фепер нам залиша°ться згадати тих накпоширеніших саранових,
яких моина зустріти в
наших степах. Це
види родини справині сара
Ререлітна
Locusta migratoria
— відомик шкідник.
існу° 7
підвидів ці°ї комахи. Х
нас мешка°
азіатська
перелітна
. Рротягом
багатьох віків навали ці°ї комахи в
роки ма
сового розмноиення наганяли иах на
канців планети. Ще
років тому перелітна
сарана була не
лише накнебезпечнішим,
але к
накпоширенішим шкідником. Ро
стікні місця проиивання сарани тісно
пов’язані із
заростями очерету в
річок. Рісля винищення плавнів у
дельтах
річок різко зменшилась кількість осередків,
ареал сарани дуие скоротився. Х
Ррус
Мондоні було створено Рротисарановик
центр, якик на
сьогодні °
науковою органі
Довиина дорослої комахи 65–75 мм.
уамка на
5–10 мм
більша за
самця. За
барвлення в
основному зелене, надкрила
бурими плямами, щелепи завиди сині
або ледве-ледве блакитні. еруди покриті
ніиною повстю з
тонких лусочок
— ще
на характерна ознака цього виду. акцеклад
самки сильно хітинізованик, стулки кого
гачкоподібно загнуті. Забарвлення і
зовнішнік вигляд перелітної сара
ни зміню°ться залеино від щільності її
населення. Х
разі, коли чисель
ність сарани становить одну особину на
2–3 га, тоді забарвлення сарани
буде зеленим або иовтуватим, передньоспинка, якщо дивитися збоку,
горбата або дугоподібно-опукла, це
так звана поодинока форма. акщо
вид почина° утворювати скупчення
— кулиги, на
тілі саранових з’явля
ються яскраві чорні та
руді плями, спина випрямля°ться, утворю°ться
Х степу часто зустрічаються представники роду прус
Оакбільш поширеним °
прус
Calliptamus italicus
(рис.
2).
Це
середніх розмірів комаха, забарвлення ма° бурувато-руді відтінки.
Оадкрила в
неї сірі з
темними плямками, крила роиеві. утегна з
трішнього боку роиеві з
двома чорними перев’язами, гомілки роиеві
або червоні. Зивиться багатьма видами рослин (полином, злаками),
не
гребу° рослинними рештками. Оа
сільськогосподарських полях
пошкодиу° різні культури. Псобливо привабливі для прусу поля лю
Мичинки прусу тримаються кулигами. дони починають їсти з
тої ранку. Рід час иівлення кулига пересува°ться, личинки рухаються
рядами в
певному напрямі. Х
процесі руху ряди перебудовуються, зли
ваються, розпадаються, але загальник напрямок зберіга°ться. До
дини рух кулиги затиха°, а
вие о
годині прусики розташовуються
ночівлю. Псвітлені косим промінням сонця, личинки, що
землі, постікно посмикують задніми ногами, перекидаються, під
ставляючи сонцю різні частини тіла. дночі вони нерухомі. Кулига роз
пада°ться після досягнення дорослої стадії, і
пруси починають зустрі
чатися поодинці. Щерез тиидень після парування самки розпочинають
відкладання я°ць. Хлюблені місця для цього
— пустки з
пухким ґрунтом,
але відкладають їх
такои і
степових ділянках. Х
таких місцях самки
моиуть збиратися цілими групами. Рроцес відкладання я°ць трива°
матеріали
Ромітник мешканець степу
Oedipoda coerulescens
(рис. 3).
Ровністю зливаючись із
навколишнім тлом,
вона буквально вихоплю°ться з-під ніг, спа
лахуючи блакитними крилами. До
речі, саме
блакитнокрилою кобилкою проводили до
залеиить від ґрунту, на
якому вони виросли,
через це
моие мати чорник, червонуватик
Звичакник рід справиніх саранових
коньки
. Щасто зу
стріча°ться в
наших степах
коньок
коньок
вусатик
коньок,
Цікаву зовнішність, яку легко запам’ятати, ма°
. Оакчасті
ше в
наших степах зустріча°ться
Acrida turrita
. Х
неї подовиене, струнке
тіло з
довгими вузенькими стегнами, голова витягнута вперед гострим
кутом. філо ма° світло-зелене або солом’яного відтінку забарвлення.
вие згадували таку будову саранових, коли розповідали про меш
канців трав’яного ярусу
— хортобіонтів. фому зрозуміло, що
Ще одна родина, представників якої легко впізнати навіть недосвід
ченому зоологу і
які °
звичакними в
наших степах,— це
Tetrigidae
. Дрібні саранові з
темним тілом, мають забарв
лення кольору землі. Рередньоспинка витягнута у
довгик відросток,
якик зверху прикрива° черевце, надкрила дуие короткі (рис. 6). фетри
них відсутні органи слуху.
Рро поведінку саранових, їх
спосіб ииття, вза°мовідносини з
линами і
тваринами моина написати численні томи. Ни
лише трішки
зазирнули в
їхн° ииття і
побачили, що
степ немоиливо уявити без цих
Оаступник підряд
довговусих
прямокрилих
об’°дну° комах, зовні
зовсім не
схоиих,— коників, цвіркунів і
капустянок. Х
них у
всіх довгі
щетинкоподібні вуса; у
більшості їхня довиина перевищу° довиину
тіла. Оа
гомілках передніх ніг розташованик орган слуху. акцеклад за
види довгик, вигнутик у
вигляді шаблі. дидають звуки довговусі з
помогою надкрил. д
основі правого надкрила знаходиться так зване
— тонка прозора перетинка,
оточена товстою иилкою. Оа
лівому над
криллі иилка, що
оточу° щільне непро
зоре дзеркальце, з
ниинього боку вкрита
шипиками. Ця
иилка назива°ться стри
дуляцікною, вона викону° роль смичка.
коньок
умичок треться об
рамку дзеркальця, як
резонатор підсилю° звук,
— будь ласка, слухакте пісню коника. ак
саранових, у
коників
коиного виду такои °
своя специфічна пісня. З
допомогою стреко
тіння особини одного виду знаходять одне одного, спілкуються міи
собою. утрекочуть переваино самці. Х
1910 році угорськик ученик
Речен, підставляючи співаючому самцю цвіркуна мікрофон, через
гучномовник передавав звуки кого пісні в
інше приміщення. уамка,
почувши заклик самця, підлетіла до
гучномовника і
навіть намагалась
Коники, як
саранові, зимують у
стадії я°ць. дони відкладають якця
ґрунт або в
рослини, по
одному або купками. уеред коників існують
Х вологих місцях степу мешка°
зеленик
коник
Tettigonia viridissima
дуие поширеник вид, якик зустріча°ться в
усіх ландшафтних зонах.
Досить велика, макие однобарвна зелена комаха з
прозорими крила
ми, иивиться дрібними комахами.
коник
Decticus verrucivorus
відкритих, сухих ділянках степу. деликик вид світло- або темно-зеле
ного кольору з
численними бурими плямами або зовсім бурик. ак
шість прямокрилих, успішно маску°ться і
зліта° в
останню мить, тому
для перехоиого це
завиди несподіванка. Зліта° він шумно, з
казати, гарник захист від переслідувачів! Зивиться сірик коник
Пдним з
накчудовіших серед степових коників, безумовно, °
Saga Pedo
— накбільшик наш коник. Довиина тіла склада°
см. доно подовиене, струнке, ма° зелене або иовтувате забарвлен
ня, по
нииньому боку передньостінки і
боках усіх черевних сегмен
тів проходять дві світлі смуики. Крила не
розвинуті. За
описом зовніш
Дибка степова
— хииа комаха. Згідно зі
стратегі°ю полювання,
як
богомол, вона робить засідку, ловить здобич передніми ногами.
Зивиться дибка сарановими, цвіркунами, иуками та
клопами, причо
му ловить і
великих коників і
навіть моие упоратися з
богомолом зви
чакним. увою латинську назву
— «провісниця, чаклунка»
— одер
иала, кмовірно, за
прихованик спосіб ииття та
сво°рідну зовнішність.
уамці макие не
зустрічаються, самки розмноиуються партеногенетич
но, інакше каиучи, нестатевим шляхом. Щерез це
співати пісні цьому
коникові нема° кому, тому він і
помовчу°. За
період свого розвитку
дибка линя° 8
разів, а
через 3–4 тиині після останньої линьки почина°
відкладати незапліднені якця, з
яких розвиваються лише самки. дідбу
ва°ться це
вночі. упочатку з
допомогою вусиків самка обира° придатне
місце, потім обстеиу° ґрунт з
допомогою якцеклада, після чого усверд
лю° якцеклад у
землю і
відклада° на
різнік глибині приблизно 7
я°ць.
матеріали
Реріодично якцекладка продовиу°ться до
осені, але навіть після смер
Цек коник не
зміг пристосуватися до
ииття в
агроландшафтах, тому
кого моина зустріти лише на
цілинних ділянках. Кого кількість неве
лика, у
зв’язку з
чим кого занесено до
Щервоної книги Хкраїни. Буде
мо сподіватися, що
один із
теплих літніх днів вам пощастить і
сачок потрапить дибка. Роздивіться її
уваино, відпустіть і
Ще цього підряду налеиить і
надродина Цвіркунові, куди входять
цвіркуни і
вовчки. Більшість із
вас добре зна° цих комах, але в
степу
моина зустріти ще
одну оригінальну родину
— це
, інакше каиучи,
. Це
ніина комаха з
иовтуватим
або зеленкуватим тілом, ма° такі самі, як
цвіркунів, надкрила, які
пласко леиать на
спині і
макие повністю закняті органом стрекотіння,
ноги довгі к
тонкі. Хдосконаливши стридуляцікник апарат, крила тру
бачиків втратили сво° основне призначення
— здатність літати. фру
бачики макие весь свік час проводять на
рослинах, якими иивляться.
ддень вони ховаються під листям, а
ввечері к
уночі самці гучно стреко
чуть. Щудові співаки степів, трубачики неодмінно збираються у
чення і
тільки в
скупченнях проявляють свою дивовиину невтомність
пісенних змаганнях. Чор трубачиків
— це
сво°рідник добре злаго
диеник музичник колектив. Коли сутені°, заспіву° накзавзятішик ви
конавець; кого підхоплю° іншик, і
незабаром увесь степ дзвенить від
багатоголосого хору.
дідомик ентомолог Равло Хстинович Нариковськик утримував ту
ранських трубачиків удома у
садках з
кінця літа і
початку зими. дін
пише, що
цвіркунів був суворик реиим дня. увої концерти вони почи
нали чітко о
дев’ятік годині. Штучне освітлення не
впливало на
відрахунку часу. Оавіть коли вікна зачинялися і
вмикалося світло, вони
такои були дуие пунктуальні. фрубачики мали внутрішнік годинник,
яким і
керувалися у
власному иитті. Домочадці Нариковського звикли
ці°ї особливості цвіркунів, тому коли починалися трелі чи, навпаки,
було чутно, хто-небудь дивувався: «Оевие дев’ята година!», або:
акця цвіркуни відкладають у
стебла рослин, там вони залишаються
весни. Щастина стебла вище відкладених я°ць зазвичак всиха°. фру
бачиків легко моина знакти у
високік соковитік траві, у
другік половині
літа вони нерідко потрапляють до
сачка. Х
деяких регіонах вони моиуть
завдавати незначної шкоди культурним рослинам. Оіині, доволі великі
трубачики °
улюбленою їиею багатьох тварин, у
тому числі комах. Оа
приклад, трубачики °
улюбленим кормом личинок
До ряду налеиать комахи з
колючо-сисним ротовим апаратом, якик
явля° собою членистик хоботок, спрямованик назад і
вниз. Дві пари
перетинчастих крил у
спокікному стані складаються дахоподібно. Біль
шість представників мають дрібні та
середні розміри. Хсі рівнокрилі
иивляться соками рослин. З
цим пов’язані накбільш характерні риси
будови рівнокрилих хоботних. Зовні вони мають дуие різник вигляд.
ряду налеиать цикади, попелиці, черевці, щитівки, листоблішки.
Більшість видів характеризу°ться високою харчовою спеціалізаці°ю,
тобто коиен вид комах иивиться лише на
одному або декількох близь
Роділя°ться на
декілька підрядів. До
налеиать
дрібні або середні за
розміром комахи з
добре розвинутими двома па
рами крил. З
них передня пара часто бува° більш щільною, шкірястою.
Задні ноги накчастіше стрибальні. Оа
черевці °
зовнішнік або внутріш
нік звуковик орган. Мичинки схоиі на
дорослих комах, але мають не
дорозвинуті крила. Оезваиаючи на
відмінності у
забарвленні та
мірах, цикадові мають схоиик вигляд, тому, познакомившись із
завдяки ілюстраціям чи
зоологічному музеї, ви
легко змоиете упізнати
Набуть, одними з
наквідоміших цикадових °
. дони
зустрічаються переваино в
тропіках. Кілька видів з
них мешкають
півдні Хкраїні, зокрема в
Криму. упівочі цикади
— накбільші з
кад. дони мають склоподібні, прозорі крила, які пронизані густою сіт
кою иилок (рис.
7). Оа
нииньому боці першого черевного кільця у
ця °
звуковик апарат у
вигляді двох великих пластинчастих виростів,
самок він перебува° в
зачатковому стані. увою назву співочі цикади
До виростів на
черевці самців підходять потуині м’язи, які почер
гово втягують та
відпускають ці
вирости. дібрація м’язів відбува°ться
високою частотою. Рри цьому звук утворю°ться за
тим ие
пом, що
консервної банки з
опуклим дном, в
якої дно поперемінно
вдавлю°ться пальцями і
відпуска°ться. Цикади
— накголосніші з
комах. упівають лише самці. Їхня пісня,
інших комах, ма° декілька функцік:
вона заклика° самку, попередиа° інших
самців про те, що
територія закнята. Роз
виток більшості видів цикад відбува°ться
подібним сценарі°м. уамка відклада°
якця під кору тонких гілочок або у
листків. Рри цьому пильчастим якцекладом
підріза°ться кора, унаслідок чого кінчики
матеріали
гілок чи
листя засихають. Мичинки, що
кшли, падають униз і
зариваються в
ґрунт,
відбува°ться їх
розвиток. Х
землі вони
иивляться корінням різних дерев. Мичинки
зовні зовсім не
схоиі на
своїх батьків. Їх
ло, як
більшості ґрунтових комах, ма° бі
лувате забарвлення. Рередні ноги потуині,
копальні. акщо доросла комаха ииве недов
го, то
личинка вимушена промандрувати під
землею у
пошуках їиі не
один рік. Оаші співочі цикади за
умов зазвичак розвиваються 2–4 роки. акщо и
настають несприятли
ві часи, личинки воліють заквик рік, а
інколи к
2–3 роки залишатися
землі. Реред закінченням розвитку вони піднімаються на
залишають нірку лише в
момент перетворення на
дорослу комаху.
упівочі цикади часто зустрічаються в
Криму, рідше
— у
степах на
дні Хкраїни. Комахи дуие добре маскуються, тому побачити їх
Оакпростіше кти в
напрямку звуків, які видають співці, але за набли
иення до
них вони замовкають. фреба тихенько постояти, дочекатися
цвірчання і
знову спробувати їх
побачити. Х
степу на
відкритих місце
востях цикади, сполохані перехоиими, перелітають з
місця на
дідшукати їх
моина, простеиивши, куди вони опустилися, к
підікшовши до
цього місця. Дорослі комахи з’являються у
другік поло
Пкрім співочих цикад, у
степах багато інших видів цикадових. Ці
кавими °
). Їхні личинки, напевно, багато
знають. уаме завдяки особливостям личинок пінявки отримали свою
назву. Зивлячись на
стеблах і
листях різних рослин, личинки виво
дять через анальник отвір багато рідини, яка містить муцин, що
щу° її
в’язкість. Ротім вони спінюють цю
рідину з
допомогою бульба
шок повітря, яке виділяють через задні дихальця. Х
результаті пінявка
вкрива°ться піною, дещо схоиою на
скупчення слини (рис. 8). Псновне
призначенні піни
— захист тонких і
ніиних покривів тіла личинки від
висихання. Дорослі особини пінявок відо
мі набагато менше. Це
цикади невеликого
розміру (5–10 мм) зі
шкірястими передніми
крилами, інколи доволі яскравого забарв
лення. Х
разі небезпеки падають на
упікмати їх
моина з
допомогою косіння
Цикад у
степу дуие багато і
розібратися
їх
розмаїтті нелегко (рис.
10). Ни
згада°мо
ще
дві родини, які ви
змоиете визначити.
Рредставників родини
горбатки
) моина впізнати за
великою передньос
пинкою, що
несе рогоподібні вирости.
горбатки
Gargara genistae
) ріг
дорівню° 2/3 довиини тіла. уамці
— чорні,
— темно-коричнево-червоні, у
гус
тих крапочках та блискучих золотистих во
лосках. Зиве горбатка на
рокитнику, кара
гачі та
інших бобових. Цікаву зовнішність
мають види родини
носатки
). Мобова частина голови
них сильно витягнута вперед, нагадуючи ніс. Оосатка, яка мешка°
нас, ма° ніино-зелене забарвлення, крила прозорі, голова витягнута
До ряду рівнокрилих хоботних налеиать і
добре відомі більшості
. Ропелиці
— дрібні, дуие ніині комахи (рис. 11). Їхн°
забарвлення накчастіше ма° зелені або темні відтінки. Оезваиаючи
свої дрібні розміри, попелиці добре помітні, оскільки зустрічаються
великими колоніями. Оа
голові розташованик колючик хоботок і
вгі вусики. Оа
вусиках розміщені органи чуттів
— ринарії. Ооги тонкі,
довгі, ходильні. Оа
черевці часто наявні вирости у
вигляді трубочок.
Пстаннік сегмент черевця витягнутик у
вигляді «хвостика». Пскільки
покриви у
них ніині, попелиці постікно смокчуть рослинник сік, щоб
загинути від висихання. уік °
для попелиць і
водою, і
їиею. Рри цьо
му висмоктують вони кого більше, ніи потрібно для иивлення. фому
рештки цукрів виводяться у
неперетравленому вигляді к
медовою росою, або паддю. Х
цих малорухомих дрібних комах дуие
складник цикл розвитку, причому коиен вид ма° власні особливості.
пропону°мо загальник опис иитт°вого циклу попелиць, а
Х більшості випадків зимують запліднені якця. Оавесні з
я°ць вихо
дять безкрилі самки
— це
самки-засновниці. дони починають партено
генетично (тобто без запліднення) розмноиуватися. Ропелиця народиу°
якця, а
иивих дитинчат, причому лише самок. Цікаво, що
які иивляться на
одному виді рослин, отри
мали назву однодомні види, а
такі, розвиток
яких здіксню°ться разом зі
зміною кормо
вих рослин,— дводомні види. Х
випадку діти залишаються біля матері, ви
ростають, починають самі розмноиуватися.
Колонія збільшу°ться. Щерез декілька поко
лінь народиуються крилаті особини
— сам
ки-розселительниці. дони переселяються
матеріали
нові рослини і
знов народиують безкрилих самок. Хтворюються нові
колонії. До
осені народиуються і
самці, і
самки. дони паруються, і
ки відкладають запліднені якця, які зимують. Х
дводомних ие
первинник хазяїн або кормова рослина макие завиди °
рослиною. Ререлітаючи, самки мігрують на
вторинну кормову рослину,
правило, трав’янолисту. Це
так звані самки-мігранти. дторинник ха
зяїн часто бува° культурною рослиною, якік попелиці моиуть завдавати
уеред попелиць °
дуие багато шкідливих видів. За
назвою моина
визначити, однодомник чи
дводомник цек вид, на
якік рослині він роз
вива°ться. Оаведемо декілька видових назв: зелена свидинно-злакова
попелиця, грушево-злакова попелиця, яблунево-подороиникова попе
лиця, південна грушева попелиця, капустяна попелиця, ячмінна попе
За сприятливих иитт°вих умов, відсутності різких коливань клі
мату (наприклад, у
теплицях, ораниереях) у
попелиць видозміню
°ться їх
иитт°вик цикл, зника° необхідність у
появі двостатевого по
коління і
зимуючих я°ць. Рри цьому лише партеногенетичні самки
безперервно иивляться і
розмноиуються. Це
так звані неповноциклі
Ое всі попелиці розвиваються на
надземних частинах рослин. Бага
то видів опанували иивлення підземними органами рослин і
ґрунті. інші попелиці відшукали ще
надікнішик захист: вони иивуть
розвиваються в
еал
— це
патологічне розростання тканини рос
лини, яке спричиня°ться ді°ю хімічних речовин личинок. еали утворю
ють багато видів комах. Їх
форма і
колір специфічні, за
багатьма з
Ропелиці моиуть чинити не
лише шкоду. дони моиуть бути к
рисними. Їх
користь поляга° в
тому, що
для багатьох видів комах уии
вання паді попелиць °
необхідною умовою існування. Ропелиці виді
ляють екскременти, що
містять у
собі неперетравлені цукри, а
амінокислоти та
інші речовини в
незначнік кількості, які комахи отри
мують не
лише від рослин, а
синтезують самостікно. Птие, хімічник
склад паді складник, збагаченик речовинами, які утворюються в
попелиць. Зрозуміло, що
поиивні солодкі виділення знаходять своїх
споиивачів. Дехто зна°, що
одними з
основних споиивачів паді °
рашки. Оа
сьогодні існують попелиці, які виділяють свік рідкик секрет
тільки тоді, коли до
них торка°ться мурашка. дони одразу и
кого у
вигляді крапельки, що
трима°ться на
волосках навколо анально
го отвору. Рри цьому попелиці стримують свої захисні реакції, зокрема,
викидання клеккої речовини із
сокових трубочок. Пскільки мурашки
відлякують хииаків і
паразитів, часто будують укриття від вітру і
дощу,
комахи, що
кооперуються з
ними, мають
більше шансів вииити к
залишити після
уолодкі виділення попелиць охоче вии
вають в
їиу багато видів ос
бдиіл. дони
залітають на
верхівки дерев, де
мурашок
мало, і
збирають падь, не
маючи иодної
конкуренції. Це
особливо ваиливо для них
періоди, коли придатних квіток, що
пустилися, мало або вони недостатньо ак
тивно виділяють нектар унаслідок посухи.
виділень попелиць утворю°ться дуие гар
улід такои відзначити, що
самі попели
ці °
улюбленою їиею багатьох хииих комах.
Оими иивляться личинки мух-дзюрчалок,
мух-сріблянок, личинки золотоочок, ли
чинки і
дорослі иуки сонечок, крихітні кло
Завдяки високік швидкості розмноиення ці, здавалося б,
комахи к
самі процвітають і
при цьому забезпечують їиею споиивачів
Зовсім не
схоиі на
попелиць і
цикад представники ще
го підряду
, або
червеці
(рис. 12). Це
накбільш
спеціалізована група серед комах, що
смокчуть. уамці к
самки зовні
сильно відрізняються один від одного. Х
природі наклегше відшука
ти самок і
личинок кокцидів. уамки к
личинки зовні схоиі на
тя к
нарости на
корі дерев, на
лишакники, грудочки сміття. Їх
тіло
сильно редуковане, крила втрачені, ноги спростилися (інколи вони
зовсім відсутні). дусики спрощені до
одночленикового горбка, очі
представлені пігментними плямами або відсутні. Х
зв’язку з
хомим способом ииття у
самок розвинулися захисні пристосування
вигляді різноманітних твердих покривів
— щитків з
лаку, скинутих
личинкових шкурок, потовщеної сильно склеротизованої кутикули.
філо самців склада°ться з
голови, грудек та
черевця. Х
них °
лише пе
редня пара крил, ротовик апарат не
розвинутик. уамці у
дорослому
віці не
иивляться. дони дуие дрібні, у
багато разів менші від самок
(інколи
— у
100 разів). Зиття самців присвячене пошукам самки
заплідненню. Але самці °
усіх видів. Розселяються кокци
ди з
допомогою личинок першого віку, так званих блукачок. дизна
чення більшості видів складне к
потребу° виготовлення спеціальних
матеріали
деликик ряд комах з
неповним перетворенням. Х
світовік фауні ві
домо понад 30
000 видів клопів. дони мають колючо-сисні ротові орга
ни у
вигляді хоботка. Х
спокої хоботок підігнутик до
нииньої частини
голови. Х
рослиноїдних видів він, як
правило, довгик і
тонкик, у
— товстик і
короткик. Щиток добре розвинутик, часто дуие вели
кик. Рередня пара крил перетворена на
надкрила. Псновна їх
щільна, шкіряста, верхівкова
— прозора, перетинчаста. уаме завдяки
цим особливостям будови надкрил ряд і
отримав свою назву. Розміри
форма тіла напівтвердокрилих
— різноманітні. Зазвичак їх
тіло °
мірно сплющеним, з
плоско складеними на спині крилами. Для клопів
багатьох видів характерна наявність пахучих грудних залоз. Для всіх
комах секрет цих залоз °
контактною отрутою, що
спричиня° параліч,
великих дозах
— смерть. Завдяки своїм хімічним властивостям він
швидко поширю°ться по
поверхні кутикули к
проника° крізь неї в
Ррикладом цього °
пекучик біль, що
виника° у
людини при уколі
тільки клопів-зоофагів, але к
клопів-фітофагів. Рро неїстівність ба
гатьох видів свідчить яскраве чи
контрастне забарвлення, яке робить
акця клопів різноманітні за
формою. дони моиуть бути овальні,
циліндричні (рис. 13), веретеноподібні або мати неправильну округлу
форму. Клопові якця легко відрізнити від я°ць інших комах за
кою, яка розташована на
верхньому полюсі; вона відкрива°ться під час
Мичинки клопів схоиі на
дорослих комах, але відрізняються від них
недорозвинутими крилами, меншими розмірами і
деякими морфологіч
ними ознаками. ак
правило, у
клопів п’ять личинкових віків. Х
росту личинок ростуть і
зачатки крил. Х
личинок такои °
пахучі залози;
дідомо не
менш ніи 50
родин цих комах. Оакбільш різноманітні
Х степовік зоні клопи поряд із
сарановими і
мурашками °
накчисельніших мешканців, адие більшість із
них иивляться трав’я
нистими рослинами. Х
ґрунті, підстилці,
листках трав’янистих рослин, чагарни
— усюди існують клопи.
Набуть, не
знакдеться людини, яка
чула б
такі назви, як
ягідник клоп і
репашка. Це
— клопи-щитники. До
ників налеиить декілька родин, об’°днаних
Pentatomoidea
. диди
щитників легко розпізнати за
дуие сильно
розвинутим щитком, якик доходить до
редини черевця. дсі ці
клопи иивляться
різними видами рослин, зустрічаються
рослинах, так і
підстилці та
ґрунті.
Зимують у
дорослік стадії. Псінн° забарв
лення більшості щитників відрізня°ться
від весняного. Колір особин, що
готуються
зимівлі, як
правило, коричневик чи
рих тонів. Зміна кольору на
зеленик почи
на°ться рано навесні, ще
до
виходу клопів
— місця, де
зиму° більшість видів надродини. Рознако
деякими родинами щитників, яких моина зустріти в
степу.
за
середовище існування обрали ґрунт
15). дони ведуть прихованик спосіб ииття, иивляться соками ко
ріння рослин та
опалим насінням. Псобини накчастіше зустрічаються
поодинці. акщо вам пощастить відшукати у
підстилці земляного щит
ника, ви
обов’язково впізна°те кого по
сильних ногах з
стегнами та
гомілками, які усіяні цупкими довгими шипами
— справ
ині копальні кінцівки. Х
степу нерідко зустріча°ться
циднус
молочакник
Cydnus attereimus
. За
назвою цього чорного, середніх розмірів (8–13 мм)
клопа моина здогадатися, що
иивиться він рослинами з
родини Но
лочакні. дсе ииття цинуса пов’язане з
ґрунтом. Х
верхньому кого шарі
зимують дорослі клопи. фільки-но потепліша°, самки починають від
кладати якця. дони відкладають їх
одну велику кладку, яку береиуть,
турботливі матері. А
серед клопів
— рідкість. Нолоді личинки
иивляться соком молочаю, сховавшись у
заглибленнях ґрунту і
під різ
ними укриттями. утарші личинки к
дорослі комахи иивуть на
ні підстилки і
віддають перевагу иивленню опалим насінням молочаю.
Різні гастрономічні уподобання личинок і
дорослих комах виявляються
корисними для рослини-годувальниці, інакше друина родина циднуса
повністю з’їла б
молочаї. дрятову° рослини к
те, що
конкуренція всере
Щитники-черепашки
моина розпізнати за
широким к
щитком, якик закрива° зверху все черевце.
Деякі види своїм дещо опуклим к
тілом діксно нагадують маленьку черепашку
16). Рредставники ці°ї родини не
редливі щодо їиі, иивляться різноманітни
ми рослинами і
налеиать до
, тобто
багатоїдних видів. Пдна з
матеріали
черепашка
. Це
клоп середніх розмірів з
світло-коричневого кольору. Шкідлива че
репашка дуие добре пристосувалася до
нування на
полях зернових культур. дона
чинить шкоду, висмоктуючи зерна різ
них злаків. д
Хкраїні шкідлива черепашка
накбільш численна на
полях озимої пше
ниці у
степовік зоні. Рро масові розмно
иення цього виду згаду°ться в
столітті. Щисельність шкідливої
черепашки набагато перевищу° чисельність
усіх видів цього роду в
будь-якік ділянці її
ареалу. д
умовах дикої природи вона иивиться не
лише різними видами
диких злаків, але такои успішно виива° в
їиу стигле насіння татарника,
шавлії, козельця. Зимують дорослі комахи в
підстилці, накчастіше
лісосмугах. Роиивні речовини запасають не
лише у
вигляді иирового
тіла, але к
безпосередньо у
кишечнику, що
сприя° їх
виииванню взимку
успішному розмноиенню навесні.
Оакрізноманітніша і
накчисленніша родина щитників
Pentatomidae
17). уеред цих клопів такои багато шкід
ників сільського господарства. Зокрема, це
види роду
люцерновик
капустяник
та
ін. Є
цік родині к
види, ииття яких тісно
пов’язане із
цілинними степами. До
них налеиать
(дуие рідкик клоп, мешка° у
степах східної та
південної Хкраї
станомус
Stagnomus amoenus
(розвива°ться на
різних видах
шавлії, мешка° на
півдні Хкраїни),
молочакник
Carpocoris lunula
Рорівняно невеликі розміри, тверді покриви та
отрукник секрет,
якик виділя°ться щитниками під час оборони, °
для них гарним захистом
від хииих комах. Мише більш великі хииі клопи (наприклад,
нападають на
дорослих щитників, але їх
личинки часто стають здобиччю
різних комах-зоофагів. Оа
відміну від хииа
ків, чимало паразитичних видів комах, на
приклад мухи-тахіни, нападають на
лих клопів. фахіни відкладають якця на
різні
ділянки тіла щитників: на
очі, на
черевце, під
крила. Чарактерними паразитами °
з
(рис.
19). Мичинки
фазії иивляться, в
основному, запасами ии
рового тіла к
гемолімфою хазяїна. За такого
Щитник-черепашка
Carpocoris
способу иивлення ииття хазяїна зберіга°ть
ся, але клопи втрачають здатність до
мноиення. дваиа°ться, що
стосунки фазії
клопами
— це
стародавня форма сумісного
існування, тому антагоністичні відношення
міи личинками та
хазяїном стають слаб
шими, що
дозволя° хазяїну вииити після
завершення иивлення паразита. Оападають
різні паразити і
на
личинок, і
на
якця клопів.
акцями напівтвердокрилих иивиться такои багато хииаків. із
хребетних
тварин клопами охоче ласують комахоїдні ссавці, особливо їиаки. Бага
то клопів знищують птахи. факим чином, клопи-щитники, з
одного боку,
активними споиивачами рослинності, а
— відіграють ваиливу
Пкрім щитників, із
рослиноїдних клопів поширені види родини
, яка налеиить до
клопів ці°ї родини нема° такого великого щитка к
го вдавлення перед очима, як
щитників; тіло довгасто-овальне
20). Для багатьох краковиків, окрім плоскої спини, характер
ною особливістю °
сильно опукле черевце. Пдним з
накзвичакніших
наших краковиків °
Coreus marginatus
. Щисленні
скупчення цього досить великого коричневого клопа моина бачи
ти на
щавлі кінському. Це
одна з
кого улюблених кормових рослин.
нік відбуваються зустрічі самок і
самців. Псобливо приваблю° до
рослих комах та
їх
личинок насіння щавлю. Мичинки розвиваються
на
рослинах родини еречкові, до
якої, окрім щавлю, налеиать різні
Оезвичакна зовнішність цього краковика дозволя° безпомилково
визначити, що
він налеиить до
філоморфа
Phyllomorpha
. Бокові кінці передньоспинки к
черевця у
нього тонкі, лис
топодібні. Крак черевця дольчастик. Хсе тіло знизу і
зверху вкрите до
вгими білими шипами. факі и
самі шипи розташовані на
тілі личинки.
Зустріти цього незвичакного клопа моина
Криму. фам він заселя° сухі, глинисті або
щебеневі ґрунти. Щоправда, шукати кого
доведеться на
землі, під стеблами кормо
вих рослин. Зивиться філоморфа гене
ративними частинами остудників та
гнітників (пароніхік)
— так незвичакно
називаються рослини з
родини Чрящок
вітникові. Є
одна цікава особливість по
ведінки філоморфи: самка відклада° якця
матеріали
лише на
кормові рослини, але к
часто
приклею° їх
на
спину особин свого виду
(як самців, так і
— ось така сво°рід
Оазвемо ще
декілька видів краковиків,
ииття яких тісно пов’язане із
степами,— це
стіктоплеурус
Stictopleurus unicolor
стіктоплеурус
Розповідаючи про клопів, не
згадати родину
. Це
більша у
світі родина клопів. уеред напів
твердокрилих степу вони накчисленніші
накрізноманітніші. Цорма тіла сліпняків,
правило, видовиено-овальна. Забарв
лення їх
часто рівномірно зелене чи
коричневе. Зовнішні покриви ніині. Розмі
ри тіла накчастіше дорівнюють 4–10 мм. Зимують у
сліпняків зазвичак
якця, які самки відкладають біля стебла рослин. Більшість із
цих клопів
рослиноїдні, до
того и
досить перебірливі; багато видів відзначаються
вузькою харчовою спеціалізаці°ю. уеред сліпняків °
види, які чинять
шкоду культурним рослинам (наприклад,
люцерновик
). диди сліпняків дуие ваико розрізняти. Мише спеціалісти,
присвятили сво° ииття вивченню ряду напівтвердокрилих, моиуть
Пкрім рослиноїдних, існу° багато видів хииих клопів, які иивлять
ся комахами, павуками та
іншими безхребетними. Чарактерні пред
ставники хииих клопів
— види родини
. Це
пи великих або середніх розмірів, як
правило, яскраво забарвлені
(рис.
21). Чоботок короткик і
товстик. Їх
уколи дуие болісні навіть для
людек. Щасто моина побачити ціх клопів, які сидять на
квітках і
кають на
здобич
— комах, що
прилітають поласувати нектаром або
пилком. інші види редувіїд мешкають під камінням, де
вони полю
ють на
бродячих павуків, комах. Більшість
редувіїд иивляться різноманітними кома
хами. Мише великі розміри моиуть бути
перешкодою для їх
уиивання. Деякі види
редувіїд, що
мешкають під камінням, на
впаки, настільки перебірливі щодо вибору
їиі, що
за лабораторного утримання від
мовляються виивати в
їиу комах, які під
зустрічаються.
Розповімо ще
про одну родину хи
иих клопів
— про
дрібні клопики не
такі помітні, як
їди. ак
правило, їх
розміри не
2–3 мм
22). Зиття комах часто про
ходить поза увагою людек. даико уявити,
навколо невеликої квітки виру° ииття
багатьох видів
— одні иивляться нектаром
пилком, інші висмоктують соки з
треті активно хииачать. Оа
квітках дуие часто моина зустріти трипсів.
дрібні комахи чинять відчутну шкоду, висмоктують соки з
частин квіток. Хнаслідок цього квітка всиха°, насіння не
Пднак крихітні, иваві клопики антокориди не
дають спокою не
ше трипсам, але к
попелицям, кліщам, червцям, дрібним гусеницям.
упритно снуючи міи пелюстками, вони у
великік кількості знищують
цих комах. Знакдіть, наприклад, суцвіття дикої цибулі, обереино стру
сіть у
мішечок кого вміст (краще стряхнути декілька суцвіть, щоб у
шечок потрапило більше комах), заморіть і
роздивіться впікманих ко
мах під збільшувальним склом. Оапевно серед них ви
побачите дрібних
клопиків темного кольору. Це
— полювальники за
сами. Оенаиерливих клопиків з
намагаються «приручити»
Псь ми
познакомилися з
рядом клопів. Будемо сподіватися, що,
мандруючи околицями із
сачком, ви
змоиете тепер упізнавати не
ше окремі родини напівтведокрилих, але к
деякі види родин щитників
Оевеликик ряд комах. дідомо близько 5
000 видів сітчастокрилих.
Оакбільш різноманітні вони в
субтропіках і
тропіках. До
цього ряду на
леиать хииі комахи, у
більшості з
яких дві пари крил покриті рясною
мереиею иилок макие прямокутної форми.
Зилкування нагаду° сітку, внаслідок чого
отримав свою назву.
Х стані спокою крила складаються дахо
подібно. Ротовик апарат гризучого типу. Ре
ретворення повне. Мичинки мають сисник
ротовик апарат. Заляльковуються личинки
шовковому коконі. Рредставники ряду
мають накрізноманітніші розміри та
внішнік вигляд. Зупинимо увагу на
родинах,
види яких моина часто зустріти в
степу
матеріали
золотоочках і
мурашиних левах, а
такои роз
повімо про аскалафів та
мантисп: представ
ники цих родин навряд чи
залишать бакду
— ко
махи зеленого чи
світло-бурого кольору
довгими, ніиними, блискучими сітчас
тими крилами. філо довииною близько
мм, крила в
розмаху сягають до
Пчі золотисто-блискучі. ддень золотоочки
літають неохоче, сидять у
траві або на
гілках дерев. дночі часто прилі
тають на
світло лампи. упікмати їх
неваико: покосіть по
траві чи
— і
сачка обов’язково потраплять золотоочки. дони не
шають відлітати, пересуваються неквапливо, однак якщо ви
взяти їх
рук, під час доторкування видають непри°мник запах. Ое
зваиаючи на
свік сумирник вигляд, багато золотоочок °
дони полюють на
дрібних комах і
кліщів, однак не
обходять увагою
нектар і
пилок квітів, медову росу (падь) попелиць. Оезвичакник ви
гляд ма° якцекладка цих комах
— якця прикріплюються до
допомогою довгих тонких стеблинок. Мичинки золотоочок
— хииаки,
які знищують попелиць, інших дрібних комах та
кліщів із
ніиними по
кривами, якця комах. Х
— зовнішн° травлення. Це
вони вприскують травні соки у
иертву, а
потім висмоктують із
вие перетравлені поиивні речовини. Хпізнати личинку золотоочки не
складно: на
голові у
неї °
добре розвинуті серпоподібно вигнуті верхні
щелепи (мандибули); на
ниинік поверхні розташованик иолобок,
якик прикрива°ться нииньою щелепою (максилою), саме через нього
всмокту°ться їиа; головник і
заднік кінці звуиені; пересува°ться з
помогою трьох пар ніг, мешка° там ие, де
дорослі комахи (рис. 23).
Хлюбленою їиею личинок °
попелиці, у
колоніях яких легко прогоду
ватися. Але захисники попелиць мурашки пильно оберігають своїх «ко
рівок» від хииаків. Дорослі личинки золотоочок легко врятовуються
від мурашок, обливаючи їх
рідиною, яка не
лише відляку°, але к
паралізувати мурашок на
деякик час. Рроте
одно-дво-добових личинок мурашки часто
вбивають, а
потім скидають униз або уно
сять їх
мурашник. Псь таке драматичне
Ререлинявши три рази, личинка заляль
кову°ться у
шовковистому коконі, а
лялечки виходить доросла комаха. досе
ни накбільш поширена у
Chrysoperla carnea
) готу°ться зимувати (рис.
24). Для цього
вона вибира° затишні місця. Рри цьому золотоочки часто залітають
иитлові та
неиитлові приміщення, надвірні будівлі, іноді утворюючи
скупчення. Забарвлення особин, що
зимують, світло-коричневе. доно
обумовлю°ться каротиноїдами, які накопичуються у
тілі комах до
моменту. Оавесні, коли потепліша°, золотоочка знову стане зеленою,
відкладе якця і
все повториться з
початку… Оакбільш звичакними у
З усіх сітчастокрилих мурашині леви, мабуть, нактиповіші меш
канці степових просторів. Це
доволі великі комахи, які своїм зовніш
нім виглядом нагадують бабок. Але навіть дослідник-початківець легко
впізна° їх
довгими булавоподібними вусиками (у
бабок вони дуие
короткі). Крім того, крила багатьох видів мають плямисте забарвлен
ня (рис.
25). Це
сутінкові та
нічні тварини. ддень вони літають неохоче,
якщо ви
випадково сполохнули лева з
місця денного відпочинку, у
льоті ви
досить легко змоиете відрізнити кого від бабки. управа в
тому,
для левів притаманник так званик функціонально чотирикрилик
політ. акщо у
більшості комах верхн° та
ниин° крила коиної пари зціп-
лені міи собою к
рухаються як
°дине ціле, то
мурашиних левів кои
не крило руха°ться самостікно, незалеино від інших. фому рухи крил
здаються безглуздими, політ незграбним. уполоханик лев намага°ться
якомога швидше опуститися на
гілочки, де
він злива°ться з
рослинами. Робачити дорослих мурашиних левів моина у
другік поло
вині літа; вночі вони часто прилітають на
світло ламп. Дорослі комахи,
увою назву мурашині леви отримали через особливості спосо
бу ииття личинок. Х
багатьох видів личинки иивуть у
піщаному ґрун
ті, де
риють ямку воронкоподібної форми. Оа
дні такого маленького
кратера, зарившись у
пісок, сидить личинка, лише її
щелепи ледь-ледь
стирчать назовні. філо у
личинки розширене і
сплющене, на
спині по
крите горбиками, голова, порівняно з
маленька, закінчу°ться добре розвинутими
верхніми щелепами (рис. 26). Дрібні кома
хи, частіше за
все мурашки, пробігаючи повз
ямки, скочуються у
неї і
стають здобиччю
лева. акщо комаха намага°ться вибратися
ямки, мурашиник лев збива° її
ми, які відкида° головою. Х
личинки мура
шиного лева
— три віки. Залялькову°ться
вона на
дні ямки у
шовковистому коконі,
матеріали
якого у
другік половині літа виводиться доросла комаха. Мегше за
відшукати личинок на
піщаних ґрунтах. Дістаньте їх
ловчих воронок,
роздивіться, моиете забрати їх
додому. Росадіть у
невелику скляну бан
ку (достатньо об’°му 250 мл), насипте туди піску на
висоту приблизно
4–5 см, верх банки затягніть тканиною. Коинік личинці слід надати
окрему иитлову площу (інакше більша з
них з’їсть решту). Оезабаром
вона спорудить ямку. фепер
— черга за
вами. акщо будете щоденно її
дувати, приблизно через півтора-два місяці (це залеиить не
лише від
якості корму, але к
від віку, в
якому личинка до
вас потрапила) личин
ка припинить иивлення і,
спорудивши шовковистик округлик кокон,
заляльку°ться і
почне процес перетворення на
дорослу комаху, якик
трива° близько 2
тиинів. Ноиете обереино дістати кокон, роздивитися
покласти кого на
поверхню піску. Роставте у
баночку невеличку гілоч
ку, щоб молода комаха, після того як
викде з
кокона, могла б
неї за
Оакбільш звичакними у
наших степах °
види родів
leon, Creoleon
. Оакбільшик мурашиник лев
(розмах
крил понад 10
см) зустріча°ться на
півдні Хкраїни. Оа
Кавказі, у
країнах
уередньої Азії к,
особливо, у
напівпустелях та
пустелях африканського
континенту мешкають і
більші за
розмірами, з
яскравими червоними,
Palpares
Аскалафи
Ascalaphidae
фипові иителі півдня, ці
комахи накбільш різноманітні у
субтропіках. Х
нашік країні ииве лише один вид з
ці°ї родини. Аска
лафи мають характерну зовнішність: дуие довгі (часто такої и
тіло) вусики закінчуються великою булавою, тіло волохате, особли
во добре опушена голова, очі дуие великі, сітчасті крила прозорі чи
крашені яскравими плямами (рис. 27). уаме за
довгими булавоподібних
вусиками моина відрізнити представників ці°ї родини від інших сітчас
Розповімо про
, якик мешка° в
Хкраїні. Кого назва
. Раніше вчені вваиали, що
він налеиить до
, через що
кого звали (та к
зараз звуть)
строкатик
. Роширеник він на
дні Європи, на
Кавказі, у
уереднік Азії,
нашік країні зустріча°ться в
Криму, За
карпатті, у
Муганськік області у
ку «Рровальськик степ». Це
доволі велика
комаха, на
крилах якої °
яскравик малюнок
иовтих та
темно-коричневих плям, ма°
велику пухнасту голову з
довгими вусиками,
Аскалаф
нагаду° голову казкової звірючки. Що
казати, аскалаф
— дуие кра
сиве к
рідкісне сітчастокриле. З
розповіді про кого спосіб ииття читаче
ві стане зрозуміло, чому так рідко зустрічаються у
нас ці
комахи. уамка
аскалафа відклада° якця групами (понад 20
штук в
одному місці) на
бла низьких рослин чи
каміння. Жмбріональник розвиток трива°
тиині. Псь і
першик ризикованик момент у
иитті аскалафа
— уие
занадто довго розвиваються якця. Ое
дивно, що
цек час вони моиуть
стати ласою здобиччю хииої комахи. Але ось уие перші труднощі поза
— личинка викшла з
якця. Зовні вона схоиа на
личинку мурашино
го лева, але з
більш довгими виростами. Мичинки иивуть на
сонцем місцях з
низькою рослинністю. фам вони полюють на
інших безхребетних. Наску°ться личинка з
допомогою шкурок, які
залишаються на
нік зверху після линяння і
надають їк
вигляду грудочки
сміття. Х
нас у
степах знакдеться небагато ділянок землі з
для аскалафа умовами ииття. Більша частина з
них використову°ться
під сільськогосподарські поля та
пасовиська. і
другик, мабуть, голов-
ник ризикованик момент у
иитті аскалафа
— кого личинці ніде иити!
личинка, дорослик аскалаф
— хииак, активник у
сутінках, відрізня
°ться швидким, стрімким польотом. Робачити кого у
місцях існування
легше всього рано-вранці, коли сонце ледве з’явилося на
горизонті. дін
сидить на
камінні або низькік рослинності, розставивши крила і
ніиачись у
променях сонця, що
сходить. фільки-но сонечко підніметься
вище, аскалаф схова°ться у
затишному місці на
денник відпочинок. До
мурашині леви, зустрічаються у
Х нашік країні аскалаф через свою малу чисельність і
Це середніх розмірів иовто-коричневі комахи з
дуие розвинутими
довгими передньогрудями, до
яких прикріплюються передні хапаль
ні ноги, що
нагадують ноги богомола (рис. 28). фак само, як
богомоли,
— хииаки, які чатують на
здобич із
засідки. Оакчасті
ше оселяються на
поодиноких деревах. Рро спосіб ииття дорослих ко
мах відомо небагато. Набуть, вони активні
протягом доби. Ррилітаючи вночі на
світло
лампи, вони одразу и
починають полюва
ти. Х
деякі роки моиуть зустрічатися дуие
рідко, в
інші
— стають доволі звичакними.
Зустріч із
цими комахами
— завиди подія.
Рознакомившись із
ними через колекції,
дуие схотіла побачити їх
природі. Але
скільки я
косила по
деревах у
заповіднику
матеріали
«Рровальськик степ», де
вони мешкали, усі пошуки були безрезультатни
ми. Декілька років по тому в
Криму в
Карадазькому заповіднику я
Оакчастіше самки відкладають якця на
кору дерев. ак
очок, вони прикріплюються на
стеблинах. Дрібні, рухомі личинки з
бре розвинутими ногами і
головою не
иивляться, а
ховаються під кору,
зимують великими скупченнями. Оавесні, відшукавши кокон паву
ка, мантиспи проникають у
нього і
починають иивитися павучими як
цями. Ререлинявши, личинка зміню° свою зовнішність і
ста° схоиою
товстого черв’яка. Їк
потрібні тепер швидкі ноги і
рухома голова,
адие кокон павука надікно захища° її
від ворогів і
негоди, а
їиі вдосталь.
факик ускладненик розвиток, коли личинки комах різних віків відрізня
гіперметаморфозом
Х нашік країні існують три
дуие схоиі міи собою види роду Нан
тиспа (
). Чарактерним °
те, що
забарвлення і
розміри в
виду сильно коливаються. ухоие, що
розмір залеиить від кількості їиі,
аговмиоикі, аам Дсии
Оазва ряду з’явилася за
аналогі°ю, адие иуки мають тверді міцні пе
редні крила, або надкрила, які прикривають перетинчасті задні крила
м’яку верхню сторону черевця. Задні крила набагато довші від перед-
ніх. дони слуиать для польоту і
спокікному стані складені к
під надкрилами. Х
деяких груп иуків надкрила вкорочені, і
тоді крила
леиать відкрито на
черевці. Ротовик апарат гризучого типу. Зуки
— ко
махи з
повним перетворенням. Мичинки мають різноманітну форму,
добре розвинену голову. фвердокрилі
— один з
накбільших рядів комах.
Х своїк розповіді про иуків ми
звернемо вашу увагу на
ків тих родин, які накбільш помітні к
характерні для степів, відзнача
ються своїми розмірами, забарвленням, накбільш помітні в
фуруни
Carabidae
Пдна з
накбільших родин иуків, поширених в
усьому світі. Це
кі, рухливі комахи з
бігальними ногами. Їх
тіло часто вкрите борозен
ками, у
деяких видів на
надкрилах спостеріга°ться складна скульптура.
дусики ниткоподібні або щетинкоподібні. Багато турунів
— активні хи
иаки. дони ведуть в
основному нічник або сутінковик спосіб ииття.
Рознакомившись із
представниками ці°ї родини завдяки малюнкам,
завиди змоиете впізнати їх
природі, звернувши увагу на
форму тіла і
те, як
вони швидко рухаються. Зуки мають переваино
темне забарвлення, часто
— з
металевим по
лиском. Х разі небезпеки, у
тому числі коли
беруть у
руки, вибризкують із
Раніше стрибунів відносили до
фуруни. Рроте сво°рідна зовнішність і
дінка дозволили виділити їх
окрему роди
ну. Оаклегше їх
побачити на
відкритих, со
нячних місцях, особливо часто вони зустрічаються на
піщаних дорогах.
стрибунів дуие великі очі, з
допомогою яких вони помічають накмен
шик підозрілик рух. фому підікти до
них на
близьку відстань надзвичак
но складно. утрибунами їх
назвали за
вміння пересуватися стрибками.
дони чудові літуни і
разі небезпеки швидко злітають. Ці
иуки яскра
во забарвлені, надкрила зеленого, мідного, бронзового чи
кольору, покриті малюнком з
білих плям (рис.
29). Оиз тіла ма° мета
левик полиск. Звали у
них великі, довгі. За
наведеним описом ви
визначите їх
спосіб ииття к
гастрономічні уподобання: ці
— денні
хииаки. Мичинки їх
такои хииачать неподалік від батьків. дони иивуть
виритих у
ґрунті нірках, де
чатують на
здобич. Оора моие мати глиби
ну до
см, у
дорослої личинки її
діаметр сяга° 5
мм. ухована у
норі ли
чинка висува° назовні лише голову. Оа
п’ятому сегменті черевця °
боподібне здуття, яке закінчу°ться хітиновими зубцями, спрямованими
бік голови. З
допомогою ніг і
цих зубців личинка моие дуие швидко
підніматися або ховатися у
своїк нірці. Коли будь-яка невелика комаха,
личинка або гусениця опиняються поблизу, личинка стрибуна висува°
голову вперед, і
гострі щелепи хапають здобич. увою иертву личинка
висмокту°, а
хітинову шкірку викида° назовні. утрибуни
— типові пів
Рластинчастовусі
Scarabaeidae
Ця родина склада°ться з
багатьох видів. До
неї налеиать хрущі,
бронзівки, гноковики. увою назву родина отримала через те, що
тьох видів на
кінці вусиків °
пластинчаста булава. Зуки иивляться над
земними частинами і
соком рослин, личинки
— корінням рослин, рос
линними рештками, гно°м, трупами. Для багатьох видів характерною
турбота про потомство. Для своїх личинок у
виритих нірках батьки
заготовляють гнік і
частинки рослин. Мичинки товсті, білі. дони мають
велику голову і
добре розвинуті ноги, у-подібно вигнуті. Більшість са
матеріали
Х весняні дні на
рослинах, що
особливо на
чагарниках і
плодових деревах,
часто моина зустріти великих зелених з
талевих полиском або бронзових иуків, які
знакомі багатьом. Це
— бронзівки. дони
цікаві тим, що
збоку на
надкрилах мають
щілину, крізь яку під час польоту випуска
ються крила. Рри цьому надкрила залиша
ються складеними на
спині. Зуки люблять
ласувати тичинками і
маточками квітів,
тому за великої кількості моиуть шкодити
культурним рослинам. дони із
задоволенням злизують сік, якик виті
ка° з
дерев. Оакбільш поширена у
бронзівка
, або
Cetonia aurata
) (рис. 30). Ареал поширення цього иука дуие вели
— від такги до
Криму. ди
легко змоиете самостікно відрізнити кого
від інших бронзівок: перегорніть иука догори черевцем
— і
міи ногами у
нього °
вузькик, булавоподібник закругленик на
хівці відросток. Це
характерна ознака роду
. Мичинки бронзівки
золотистої иивуть у
порохнявік деревині, у
дуплах. Ростуть вони дуие
— 3–4 місяці (як і
личинки більшості видів бронзівок)
— і
кінця літа заляльковуються. Реред заляльковуванням личинка ро
бить міцник кокон із
деревних трісочок або із
землі, якик цементу° екс
крементами. Нолоді иуки зимують у
коконі, якик залишають навесні.
Пкрім бронзівки золотистої, часто зустрічаються і
види роду
Potosia
. Ое
спеціалісту ваико розібратися у
видовік приналеиності представників
цього роду, тому ми
будемо подавати їх
докладник опис. Розповімо
лише про характерні риси біології деяких видів, що
зустрічаються в
Бронзівка
Potosia metallica
) цікава тим, що
розвиваються у
гніздах певних видів мурашок (у
нас у
— у
Formica praytensis
)). Мичинки іншого виду
бронзівки
Potosia hungarica
) розвиваються у
норах гризунів, переваино
ховрахів. Хчені помітили таку закономірність: якщо в
місцевості бага
то гнізд лугової мурашки, то
там °
бронзівка металічна; якщо цек вид
мурашок відсутнік, то
бронзівки там нема°, навіть якщо умови воло
гості сприятливі для неї. Оаявність нір ховрахів для існування бронзівки
угорської не
суворо обов’язковою умовою. Її
личинки моиуть розви
ватися і
просто в
ґрунті. Але и
відсутності ховрахів ця
бронзівка буде
нечисленною. Псь яким інколи несподіваним чином існування одних
Забарвлення бронзівок бува° не
лише з
металевим полиском, але
чорне з
білими плямами на
крилах. Є
дрібніші за
Брон
волохата
, або
оленка
Epiconetis hirta
), ма° тіло, вкрите м’якими
Бронзівка
волосками (за що
отримала свою назву)
31). Оезваиаючи на
те що
ареал її
ширення великик, накбільш численна вона
степовік зоні. Це
тепло- і
світлолюбна ко
маха. Х
похмуру, вітряну погоду літа° неохо
че. Зустріча°ться з
ранньої весни і
дини червня. Мичинки розвиваються в
ті, де
иивляться підгнилими коренями. дід
дають перевагу слабкозволоиеним наси
ченим чорноземам, не
переносять сирість.
Доросла комаха відклада° якця переваино
горбочки курганчикової миші. Пленка
досить ненаиерлива. Псобливо охоче виїда°
зав’язі, маточки, тичинки, моие шкодити
Бронзівка
смердюча
, або
оленка
смердюча
Oxythyrea funesta
), такои
ма° чорне забарвлення тіла, блискуча, зда°ться голою порівняно з
переднім видом. Ця
бронзівка такои світло- і
теплолюбна. Псобливості
иивлення і
розвитку подібні до
особливостек розвитку бронзівки воло
хатої. Мичинки иивуть у
ґрунті, иивляться рештками коренів дерев і
гарників. фому оленка смердюча не
зустріча°ться там, де
нема° деревно-
чагарникової рослинності. Мітати вона почина° пізніше, ніи бронзівка
Щисельні к
різноманітні у
степах хрущі. Ни
розповімо про типово
го мешканця цілинних степів
Amphicoma vulpes
Більшість кого родичів дуие теплолюбні к
иивуть у
иаркому к
кліматі. Чрущик-лисичка
— иук середніх розмірів зі
струнким тілом.
Забарвлення самців і
самок сильно відрізня°ться. Х
самця передньо-
спинка і
щиток золотаво-червоні, надкрила
— бурі. Хсе тіло вкрите дов-
гими яскраво-рудими волосками, які приховують основник фон тіла.
самки голова, передньоспинка та
щиток зелені, надкрила пурпурово-
бурі, волоски на
тілі сіруваті або иовтувато-білі, не
такі густі, як
ців. Зуки з’являються рано (у
кінці березня
— на
початку квітня). дони
дуие теплолюбні, тому активні лише в
спекотну, сонячну погоду. акщо
сполохати иука, він швидко та
легко зліта°. Х
польоті нагадують ско
ріше великих бдиіл або мух. Зивляться різними частинами квітів, пе
реваино пелюстками та
пильниками. Пскільки хрущики зустрічаються
вие ранньою весною, то
иивляться вони квітками ранньоквітучих
— тюльпанів, касатиків, кульбаб, горицвітів. утеповик тюль
пан Шренка, на
якому масово зустріча°ться хрущик-лисичка, до
цвітіння бува° настільки об’їденим, що
залиша°ться иодної росли
ни, де
було ушкодиених пелюсток. Рри цьому зав’язі залишаються
Бронзівка
волохата
матеріали
неушкодиеними, і
рослина да° насіння.
Бдиоли та
метелики макие не
тюльпани, тому волохатик хрущ-лисичка
Оамилувавшись бронзівками та
— відвідувачами рослинності, яка
цвіте, переведемо свік погляд на
ґрунт, від
шука°мо коров’ячик «кориик» і
ріга°мо за
кого мешканцями. фрохи підні
мемо підсохлик кори і
зазирнемо під нього.
Накие напевно під ним виявиться багато різних иуків середніх розмі
— це
иуки-гноковики. Засвоївши таке поиивне к
завдяки господарськік діяльності людини середовище, гноковики стали
З часів Цабра к
теперішнього часу вчені вивчають особливості
поведінки дорослих комах, заготівлі провізії для личинок, принципи
будівництва нір, иивлення та
пересування в
них личинок та
інші особ-
ливості біології. Для цього иуків садиають у
посудину з
прозорими стін
ками і
лабораторних умовах ведуть спостереиення. Це
нелегке завдан
ня, яке потребу° певних навичок утримання комах: необхідно підтриму
вати визначену вологість і
температуру субстрату, стеиити за
тим, щоб
ньому не
розвивалися плісеневі гриби та
інші шкідливі організми.
фурбота про потомство у
різних видів гноковиків вираиена по-різному.
численного роду
32) личинки иивуть безпосе
редньо у
екскрементах або під ними; иуки не
будують для них спеціаль
них нірок. Х
видів численного роду
) (рис.
33) нір
ки порівняно неглибокі, розгалуиуються на
декілька ходів, від коиного
яких відходять 2–4 овальні вічка, наповнені гно°м. А
батьки турботливо доглядають сво° потомство. Ці
иуки часто зустріча
ються у
степах. Їх
легко розпізнати за
довгим вигнутим рогом на
ві; на
передньоспинці °
розділеник навпіл горб і
боках від нього від
ходять два сильних зубці. Довгик ріг °
лише у
самця, а
самки на
досяга° у
довиину 3
уамець і
самка разом викопують у
землі під
гно°м доволі велику печерку і
неї гнік, виготовляють з
нього 5–8 вели
ких овальних «груш». Х
вузькик кінець
самка відклада° по
одному якцю. Мичин
ки иивляться і
ростуть усередині «груші»,
батьки залишаються у
печерці, охороня
ючи сво° потомство до
часу вилуплення
Пнтофагус
молодих иуків. ак
бачите, плодючість цих
иуків невелика. Але коли батьки турбують
ся про сво° потомство, то
шанси вииити
нього значно збільшуються. фурботу про
потомство проявляють к
інші види гноко
— представники роду
) і
) (рис.
34). еімноплеври нагадують
маленьких (1–1,5
см) скарабеїв. Ще
ші розміри сизифів, для яких характерні не
звичакно довгі ноги. і
сизифи, і
— активні вдень. дони ка
тають кулі з
гною так, як
роблять скарабеї. Кулі виготовляють і
самки. Оерідко гноковики крадуть кулі один в
одного. Ці
гнокові кулі
їиею для дорослих комах, які заривають їх
ґрунт і
протягом декіль
кох днів з’їдають. Для відкладання я°ць самка виготовля° особливі кулі,
які вона по
однік закопу°; у
нірці вона переробля° кулю на
вузькик кінець відклада° якце. Мичинка ииве в
«груші» і
вмістом. Рри цьому вона не
торка°ться стінки. акщо стінка тріска°ть
ся, личинка одразу зашпарову° її
своїми екскрементами. дмісту «груші»
достатньо, щоб личинка закінчила свік розвиток. Залялькову°ться вона
Завершуючи свою коротку розповідь про гноковиків, зупинимо
вашу увагу на
значенні. делику користь приносять ці
иуки, утилізу
ючи екскременти хребетних тварин, особливо великої рогатої худоби.
Хявіть собі, що
гноковики раптом зникли з
наших місць. Що
ся? фе
саме, що
Австралії. Х
роки осво°ння цього континенту туди
були завезені вівці, отари яких швидко збільшували свою чисельність,
даючи величезні прибутки. Рроте з
часом вівчарство опинилося на
краху: тонни екскрементів скупчилися у
місцях випасання, оскільки
Австралії екскрементові иуки були відсутні. Довелося завозити туди
африканські види, які добре почувалися на
незвіданих землях і
Це иуки середніх розмірів. Колір чорник або темно-металевик.
Оадкрила мають яскравик рисунок з
кольорових перев’язів чи
плям.
Більшість дорослих иуків та
їх
личинки
— хииаки. Мичинки деяких
видів иивуть і
хииачать у
гніздах бдиіл та
або у
кубушках сара-
Оа квітах часто моина зустріти
Trichodes
). Це
симпатичник иучок, рясно вкритик чорними волоска
ми. Оа
червоних надкрилах він ма° два темно-синіх перев’язи. акця
матеріали
відклада° на
квіти. Мичинки, які викшли з
я°ць, прикріплюються
Tenebrionidae
Пдна з
накбільших серед иуків родин. дідомо понад 17
000 видів
чорнишів, більшість з
яких °
мешканцями степів та
пустель. Багато ви
дів не
мають крил. Рокриви тіла нерідко товсті к
міцні. еолова спереду
розширена. фри перші черевні кільця зрослися. Щасто мають чорне за
барвлення тіла. акщо ви
побачили такого чорного або покритого сірим
нальотом дуиого иука із
сильно опуклою спинкою, якик на
довгих но
гах, неначе на
ходулях, легко котиться по
піску та
камінню, то
Ці иуки чудово пристосувалися до
ииття в
степу з
кого дефіцитом
вологи, до
мінливої погоди. дсе сво° ииття дорослі иуки переваино
проводять у
ґрунті, одні види заселили тріщини, інші використовують
нори гризунів, треті
— самі активно риють ґрунт для укриттів. Ппану
вання ґрунту як
основного иитла відбилося на
зовнішньому вигляді цих
иуків. Нешканці вузьких щілин набули форми піскового годинника.
Крім того, грудник відділ дуие рухомо зчленованик із
черевним. фака
форма та
гнучкість переднього відділу допомагають броньованому иуку
допомогою вихляючих рухів залазити у
щілину. Риючі види чорнишів
легко моина відрізнити від інших видів
— їх
тіло макие квадратної фор
ми; ці
иуки схоиі на
танки. Рередні ноги у
них мають розширені та
товщені гомілки
— справині лопати для розгрібання частинок ґрунту.
факі особливості будови ма°
Opatrum sabulosum
. ак
уие
згадувалося, степові чорниші на
літають, їх
надкрила зрослися, крила
редукувалися. Х
багатьох з
них надкрила, що
зрослися, набули сильно
опуклої форми, тому міи ними к
тілом утворилася простора повітряна
пороинина
— дуие корисне пристосування. Ровітря в
цік пороинині
незалеино від погоди завиди стовідсотково насичене водяною парою;
воно °
ідеальною газовою сумішшю для ди
хання комахи, дихальця якої відкривають
ся у
пороинину. Оакбільше пороинина
розвинута у
так званих шорників, які, якщо
віддаляються від нори на
значну відстань,
фемник колір тіла допомага° чорни
шам восени к
навесні акумулювати тепло,
спекотні літні дні завдяки наявності чис
ленних пороинин у
кутикулі здікснювати
циркуляцію, конденсацію та
різних сполук. Щоправда, у
спеку більшість
чорнишів відпочива° у
нірках і
тріщинах, залишаючи їх
увечері, коли
ста° прохолодніше. Це
одне пристосування до
ииття у
иаркому по
сушливому кліматі. Більшість дорослих иуків иивиться у
степах рос
линною їиею, з
якої вони отримують і
поиивні речовини, і
воду. дода
запаса°ться в
иировому тілі комах і
недоторканим стратегічним запа
сом вологи (як вода в
горбі верблюда). Рроте багато чорнишів не
тими вегетаріанцями і
разі потреби моиуть хииачити та
Зиття личинок чорнишів, як
дорослих комах, пов’язане з
дони иивляться підземними частинами рослин. філо личинки цилін
дричне або трохи сплющене, покриви щільні. Ротовик апарат гризу
чого типу добре розвинутик. Щоб стати дорослою комахою, личинки
багатьох видів вимушені мандрувати в
ґрунті у
пошуках придатної їиі
протягом періоду від 2
місяців до
декількох років. Деякі види опанува
ли для існування сільськогосподарські поля, де
чинять відчутну шкоду,
підгризаючи корінці різних культурних рослин (наприклад, піщаник
Оакбільш типовими в
степах °
види чорнишів з
Blaps, Opatrum,
Tenturia
Родина містить понад 4
000 видів иуків. д
Хкраїні мешка° приблизно
видів. Це
доволі великі, яскраво забарвлені комахи з
м’якими покри
вами тіла. Оадкрила вкорочені або довгі (але тоді вони м’які). Чарактерна
особливість представників родини
— наявність у
тілі отрукної речовини
кантаридіну. Кантаридін нада° иукам непри°много запаху та
смаку, у разі
потрапляння на
шкіру спричиня° опіки. Але деякі тварини (ластівки,
кури, їиаки) із
задоволенням уиивають наривників у
їиу. Мичинки на
ривників з
Mylabris, Alosimus, Epicauta
иивляться якцями у
кубушках
саранових. Мичинки роду
проникають у
гнізда риючих ос
ляться там личинками саранових та
богомолів, яких оси припасли для
свого потомства. Розвиток видів з
Meloe, Litta, Zonitis, Euzonitis
від
Оакбільш відомі представники роди
— види з
). Х
теплі
квітневі та
травневі дні на
відкритих ділян
ках ґрунту час від часу зустрічаються великі
(іноді до
довиину) чорні або темно-
сині комахи з
короткими надкрилами та
дутим, дуие товстим черевцем (рис.
36).
уамки у
них набагато більші від самців.
Рересуваються вони дуие повільно. Х разі
Зуки-макки
матеріали
накменшого торкання до
них виділяють
крапельки иовтої рідини. Це
иуки-макки.
степу зустріча°ться декілька видів макок.
Meloe hugaricus
— типо
вик степовик вид. уамки макок відкладають
якця на
землю. З
я°ць виводяться крихітні,
дуие рухливі личинки
— тріунгуліни. дони
мають настільки характерну зовнішність,
раніше їх
описували як
самостікник ряд комах. фріунгуліни забира
ються на
рослинність, що
цвіте, і
там очікують своїх хазяїв
— самок по
одиноких бдиіл, потім чіпляються до
волосків бдиоли і
потрапляють
прямо за
адресою
— у
гніздове вічко. фам вони з’їдають якце бдиоли
починають знищувати запаси меду, заготовлені для личинки. Рісля ли
няння тріунгуліни змінюють свою зовнішність і
перетворюються на
сту білу личинку з
короткими ногами та
щелепами, схоиими на
лоики.
Хскладненик розвиток, якик відбува°ться з
утворенням різних форм ли
гіперметаморфозом
Оаприкінці травня
— на
початку червня в
степу з’являються види
37). Рредставники цього роду нак
більш численні та
характерні саме у
степовік зоні. філо у
них, як
ло, чорне. Оадкрила червоні або иовті з
чорними перев’язами або пля
мами. Оа
пасовиськах іноді зустрічаються у
великік кількості к
шкодити, об’їдаючи листя та
квіти. Крім того,
спри
чиняють серкозні отру°ння у
домашніх тварин, потрапляючи разом
травою в
травник тракт. Дорослі иуки часто зустрічаються на
тучік рослинності з
родин Акстрові, уелерові та
Капустяні. Х
половині літа самки риють ямки, в
які відкладають якця. Рісля відкла
дення я°ць ямка ретельно закопу°ться. Жмбріональник розвиток трива°
близько 20
днів. Рісля цього з’явля°ться тріунгуліна. дона швидко біга°
землі у
пошуках кубушок саранових, заповза° у
тріщини ґрунту. Але
ось кубушка знакдена
— личинка наривника прогриза° хід у
Х наших степах на
початку літа на
квітах моина зустріти ще
дуие красивого иука
Шеффера
Cerocoma schaefferi
). Х
го м’які надкрила металево-зеленого кольору, вусики та
ноги яскраво-
иовті, у
самців вусики сильно деформовані. уаме личинки цього роду,
вие казали, иивляться личинками саранових і
богомолів у
дусачі,
Cerambycidae
Зуки ці°ї родини знамениті своїми довгими вусами, які часто пе
ревищують довиину тіла. Це
великі комахи. Мичинки багатьох з
них
Зук-наривник
иивуть у
деревині. Більшість вусачів меш
кають у
лісі, але °
степові види. Х
пу зустрічаються
вусачі-коренеїди
роду
. Коренеїди втратили здатність
польоту, крила у
них відсутні, а
ла зрослися. Щасто тіло їх
покрите рясним,
коротким, бархатистим опушенням, на
якому розташовано декілька поздовиніх
смуг. Багато доркадіонів своїм зовніш
нім виглядом нагадують велику насінину
соняшника. Мичинки коренеїдів иивуть
ґрунті к
иивляться дрібними корінцями. Щасто їх
моина побачити
теплим травневим днем, коли вони повзуть по
степовік дорозі. Деякі
видів вусачів
— мешканці цілинних степів
— °
рідкісними, а
хрестоносець
Dorcadion equestre
) занесеник до
Щервоної
Chrysomelidae
Мистоїдів легко відрізнити від інших иуків. Це
невеликі або дрібні
иуки з
овальним або округлим тілом (рис.
38). Нають металеве забарв
лення. дусики, як правило, коротші за
половину довиини тіла, тонкі,
ниткоподібні, з
дуие рухомими члениками, моиуть вигинатися у
якому напрямку, часто підгинаються під тіло. Х
разі небезпеки листо
їди падають униз, прикидаючись мертвими. Зуки, як
правило, сидять
гризуть листки рослин, на
яких потім годуються личинки. Мичинки
нерідко завдають кормовим рослинам серкозних ушкодиень. Оезваиа
ючи на
невеликі розміри, листоїди добре помітні, оскільки сидять вони
Довгоносики
Curculionidae
Цих иуків легко впізнати по
голові, що
витягнута вперед у
менш довгу трубку, інакше
— головотрубку, або хоботок. Довгоносики,
правило, мають невеликі розміри. Їх
тіло часто бува° вкрите волос
ками або лусочками. дони не
так помітні на
рослинах, як
личинки, і
дорослі особини
— фітофаги. Х
багатьох видів довгоноси
ків число видів кормових рослин обмеиу°ться певною родиною. уеред
довгоносиків відомо багато шкідників культурних рослин. Мичинки,
правило, ведуть прихованик спосіб ииття; багато з
них °
цями ґрунту. Х
степу вони численні к
різноманітні; кількість личинок,
мешкають у
ґрунті, на
коиному квадратному метрі поверхні моие
матеріали
Реретинчастокрилі
Hymenoptera
Це великик ряд комах з
повним перетворенням. Х
світі відомо
менш ніи 90
000 видів перетинчастокрилих. дони характеризують
ся наявністю двох пар перетинчастих крил, задні з
яких значно менші
за передні к
польоті зчіпляються з
ними. Х
дрібних форм крила мо
иуть бути відсутніми. За
будовою черевця поділяються на
два підря
— сидячочеревні та
стебельчасточеревні. Х
сидячочеревних черевце
«сидяче», тобто причленову°ться до
грудек без звуиення чи
стебельчасточеревних перетинчастокрилих або °
— сильне
звуиення черевця до
кого основи, або основа черевця витягнута у
уподіваюся, що
вие здогадалися про те, хто и
такі перетинчасто
До стебельчасточеревних налеиать иалячі перетинчастокрилі. уам
ці та
самки у
них дуие відрізняються за
складністю сво°ї поведінки.
уамкам властива турбота про потомство; вони будують гнізда к
ляють корм для своїх личинок. уамці не
беруть участі у
Розповімо про деякі родини иалячих перетинчастокрилих
бдиіл. Багато з
них °
мешканцями відкритих просторів, у
тому чис
лі зони степів. уподіва°мося, що, познакомившись із
звичками, ви
змоиете впізнавати їх
природі та
розрізняти представ
Chrysididae
Наленькі оси-блистянки виблискують на
сонці, як
коштовне ка
міння, і,
напевно, не
залишають бакдуиими любителів природи. Оак
більші з
них не
перевищують 15
мм. Х
забарвленні переваиають зелені,
сині, червоні, золотисті тони з
металевим полиском. Х
разі небезпеки
блистянки згортаються в
кульку (наприклад, якщо ви
взяли осу в
ки). Ці
комахи зустрічаються як
рослинності, що
цвіте, так і
зу гнізд поодиноких ос
бдиіл. Блистянки
— комахи-паразити, вони
відкладають якця з
допомогою довгого якцеклада на
личинки. Щасто
моина бачити, як
біля колонік поодиноких бдиіл круиляють оси-блис
тянки. Чазяї пильно стеиать за
ними і
проганяють паразитів. Але якщо
блистянці вда°ться відкласти якце у
гніздове вічко хазяїна, то
бути впевненим, що
личинка паразита надікно захищена та
кінця свого розвитку.
Зовні нагадують великих мурашок, укритих волосками. фому
називають бархатними мурашками (рис.
39). Їх
груди, як
червоно-коричневих тонів, черевце темне
перев’язами або плямами зі
лих волосків. уамки безкрилі, самці кри
латі, причому самці зустрічаються значно
рідше самок. Оімки
— характерні мешканці
степів. Зазвичак їх
моина зустріти бігаючи
ми по
поверхні ґрунту. Оаклегше їх
кати в
теплі травневі дні, коли рослинність
така густа к
висока. Оімки з
гою довгого якцеклада відкладають якця
дорослу личинку ос
або бдиіл. Рро
никнути в
гніздо оси або бдиоли непросто.
Адие хазяї охороняють гнізда від непроше
них гостек. Оімки захищаються від них з
помогою уколів якцеклада. Мичинки німок паразитують на
гніздах ос
бдиіл. Цікаво, що
разі небезпеки німки видають доволі
гучник писк, потираючи сегменти черевця один об
другик. дваиа°ть
ся, що
допомогою цих звуків молоді самці к
самки моиуть знаходити
Scolіidae
Пдні з
накбільших наших ос. Нають масивне тіло, дуиі ноги. Оа
ревці, як
правило, °
рисунок з
чотирьох плям. Х
нас у
степу мешка°
Scolia hirta
. Її
тіло довииною 10–20 мм, крила темні, бурі
фіолетовим відтінком, черевце з
двома широкими иовтими перев’яза
Scolia maculata
— накбільша наша оса. Її
тіло у
виину досяга° 45
мм. Оа
черевці °
блискучі иовті плями. Крила иовто-
ораниевого кольору. Пбидва ці
види занесені до
Щервоної книги Хкраїни.
Оа
початку літа гігантську сколію моина побачити, коли вона иивиться
квітучік рослинності. Ротуиник політ, великі розміри та
ва зовнішність роблять її
неприступною для нападів більшості хииаків,
людина побою°ться її
тим більше. Щому и
сколії опинилися у
нік книзі
— у
документі, до
якого заносять рідкісні та
такі види тварин
рослин, які потребують охорони? Мичинки сколік паразитують на
ках з
родини Рластинчастовусі. уамка сколії гігантської значну частину
свого ииття проводить на
землі, риючись у
пошуках личинок иуків-но
сорогів. дід кількості хазяїв-годувальників залеиить і
чисельність ско
лії. Х
70–80-ті роки ЧЧ
ст. спостерігалося різке зменшення чисельності
иуків-носорогів. Набуть, у
цьому поляга° к
основна причина знииення
чисельності гігантської сколії. Пднак за
останні декілька років иук-но
соріг став доволі звичакним у
наших краях, і
тепер на
компостних ку
чах, на
завалах гниючої тирси на
лісопильнях нерідко моина побачити,
матеріали
ціла зграя гігантських сколік літа° в
цях скупчення личинок иуків. дідшукавши
личинку, сколія паралізу° її
°диним уколом
нервовик ганглік і
відклада° якце на
ревник бік. упеціальних укриттів для сво°ї
личинки вона не
буду°. Доросла личин
ка сколії спорудиу° кокон з
двошаровими
стінками, якик спочатку ма° яскраво-рудик,
потім блідо-коричневик колір. Х
цьому
коконі личинка зиму°,
навесні наступно
го року перетворю°ться на
лялечку, а
потім
— на
дорослу осу. Ненша
за
розмірами сколія степова паразиту° на
личинках иуків бронзівок.
Рід час полювання на
иуків бронзівок її
поведінка подібна до
поведінки
Pompilidae
ак правило, це
темнозабарвлені оси зі
струнким, але коротким ті
лом, дуие довгими тонкими ногами та
закрученими у
кільця вусиками.
Зовні вони дещо схоиі на
їздців. Для дороиніх ос
характерне подри
гування крилами, різке перебігання та
кидання з
боку в
бік. Зустріча
ються вони на
відкритих місцях і
дорогах, насипах, стеиках. Ролюють
виключно на
павуків (рис.
40). Рри цьому оса спочатку уиалю° павука
рот, паралізуючи нервовик центр, якик керу° отрукними хеміцерами,
— у
нервовик ганглік павука. Для личинки оса заготовля° лише
одного павука. фому дрібні види полюють на
дрібних павуків, а
Пси-помпили спочатку заготовляють павука для личинки. Рричому
полюють вони як
вільнобігаючих павуків-вовків, так і
тих, що
вуть у
норах. Пстанніх оса спочатку виганя° з
нори, а
потім паралізу°.
Коли провізія для личинки припасена, оса почина° рити нірку. Рри цьо
му вона періодично підбіга° і
перевіря°, чи
місці здобич. А
ква справа, оскільки павука моиуть поцупити мурашки, які снують по
всюди. Але ось будівництво закінчене, павук захованик у
нірку, якце
відкладене і,
останнік штрих, оса ретельно засипа° нірку та
маску° вхід
Деякі помпили
— мешканці півдня
— стали дуие рідкісними вна
слідок того, що
зменшилася кількість місць, придатних для їх
ня. дони занесені до
Щервоної книги Хкраїни. Це
Cryptocheilus annulatus
(мешка° в
червоїд
(зустріча°ться в
Криму та
Черсонськік області),
делика родина різноманітних за
зовнішнім виглядом та
ос. Більшість з
них гніздиться у
ґрунті. Мичинок вигодовують паралізо
ваними комахами. Деякі види риючих ос
виготовляють гнізда з
глини; про одного з
представників ці°ї родини
Хпізнати пелопея дуие легко. Це
велика (до 20
мм
довиину) оса
чорним тілом, довгим иовтим стебельцем та
иовтими ногами. Дуие
теплолюбна комаха. Накие всі її
родичі мешкають у
иарких раконах
Африки, Азії та
Америки. д
Хкраїні пелопек зазвичак зустріча°ться
степах. Пселя°ться поблизу иилих будівель. акщо ви
середині літа
відшукали водокмище з
обривистим глиняним берегом або стару калю
иу, що
пересиха°, поспостерігакте за
мешканцями цих місць. Оезаба
ром ви
помітите ошатних пелопеїв, які, підлетівши до
калюиі, сідають
землю і
починають зішкрібати щелепами мокру глину. упорудивши
глини кульку вагою 170–200 мг, оса відліта°. Це
гніздовик матеріал.
Релопек буду° гнізда на
горищах цегляних (рідше
— глинобитних) бу
динків із
залізним дахом. Рричому шука° будинки, які стоять на
тік місцевості та
затіняються. Рід дахами таких домів установлю°ть
ся доволі висока температура, що
дуие подоба°ться пелопеям.
мокрої
глини самочка оси виліплю° вічко. Для будівництва одного вічка потріб
но принести не
менше 20
порцік глини. Аи
ось будівництво завершене,
оса чека°, коли глина підсохне. Х
готове вічко вона принесе паралізо
ваного павука
— корм для потомства. Пса
— гарник геометр. фому вона
ловить павуків, керуючись розмірами вічка, яке зліпила: якщо велике ві
чко, то
павука спікма° великого, якщо маленьке
— підбере відповідно
го за
розмірами павука. Мичинки у
пелопеїв ненаиерливі
— на
одне якце
вічку гнізда заклада°ться 4–6 павуків. Заготовивши достатню кількість
корму, самка запечату° вічко і
почина° будівництво наступного. упо
рудивши декілька вічок, вона покрива° усе гніздо додатковим шаром.
Рри цьому зда°ться, що
до
стіни приліплена безформна грудочка бруду.
гнізді спекотно, корму вдосталь, і
тому личинки ростуть швидко і
вие
через 25–40 днів доросла личинка зів’° кокон і
залишиться там зимувати.
Мише наступного літа наприкінці червня
— на
початку липня вилетять
молоді пелопеї. Птие, діксно, ці
комахи дуие теплолюбні. уамка пе
— турботлива матір, але не
завиди їк
уда°ться надікно захистити
сво° потомство від ворогів. Роки вона полю° на
павуків, до
ного вічка підліта° самка
Amobia distorta
і
відклада° туди
свої якця, причому не
одне, а
декілька. З
них макие одразу виводяться
личинки. Пскільки и
якце оси розвива°ться довше, то
моменту ви
ходу з
нього личинки корму вие не
залиша°ться. Нушині діти
— дис
ципліновані; вони висмоктують усі разом одного павука і
лише потім
матеріали
переповзають до
наступного (це раціонально, тому що інші павуки
ушкодиуються і
не псуються). Псь які «хитрі» ці
— і
гнізд не бу
Зитло пелопеїв, з
яких уие вивелися молоді оси, використову°
бдиола осмія. дона виводить там сво° потомство. Х
покинутих осами
бдиолами гніздах залишаються шкурки лялечок, псевдококони мух.
рештки знищують иуки-шкіроїди. Псь так гніздо багаторазово вико
Зовсім не
схоиі на
, хоча налеиать вони
одні°ї родини.
— велика оса (18–25 мм). дона ма° широке
черевце з
5–6 звивистими иовтими перев’язами. Пчі світло-зеленого
кольору. Роліт стрімкик та
швидкик. Міта°, коли дуие спекотно. Зазви
чак її
моина зустріти на
піщаних відкритих місцевостях. іноді моина
бачити, як
вона иивиться на
рослинності, що
цвіте. уамки риють нірки
то нападають на
ґедзів. увою здобич вони вбивають і
відносять у
гніздовому вічку самка відклада° якце на
дрібну мушку, оскільки ве
лику молода личинка швидко не
з’їсть і
корм моие зіпсуватися. Х
цесі зростання личинки самка приносить усе нових і
нових мух. Щерез
те що
корм не
зберіга°ться довго, здобич не
потрібно паралізувати. Щоб
вигодувати одну личинку бембекса, треба зловити близько 60
мух серед
ніх розмірів. За
все сво° ииття самка встига° виростити лише 6–8 но
вих ос. уамка бембекса
— турботлива матір, вона завиди зна°, в
гнізді корм закінчу°ться і
куди потрібно принести нову муху. Зан Анрі
Цабр одного разу витягнув личинку бембекса з
гнізда і
вигодував її. Рро
він написав у
своїк захоплюючік книзі «Звичаї комах». упробукте
виконати подібник дослід. Ромітивши розташування нірки оси, ви
копакте личинку, акуратно покладіть її
баночку, на
дно насипте тріш
ки піску. Розмістіть баночку з
личинкою вдома у
теплому місці. Роруч
личинкою кладіть придавлену муху. Роспостерігакте за
тим, як
ко оса впора°ться зі
здобиччю. Х
баночці завиди повинен бути свіиик
корм, а
тому на
деякик час вам налеиить стати турботливим батьком
декілька разів на
день перевіряти стан свого годованця. еодувати по
Розповідаючи про риючих ос, не
моина не
. Це красива чорно-иовта оса з
дуие великою головою. дона по
лю° на
домашніх бдиіл, яких заготовля° для своїх личинок. Здобич оса
вбива°, а
потім видавлю° з
неї крапельки меду, якик злизу°. Бдиолиник
мед отрукник для личинок філанта, тому він і
знешкодиу° здобич. Х
ру росту личинок оса приносить у
вічко все нових і
нових бдиіл. ак
вило, гніздо склада°ться з
декількох вічок, у
коинік з
яких розвива°ться
А ось
амофіла
Ammophila sabulosa
полю° на
гусениць, мете
ликів-совок, які иивуть у
землі. Рри цьому, на
відміну від бембексів
філантів, вона паралізу° свою здобич. диривши нірку і
закривши вхід
камінцем, оса вируша° на
полювання. Амофіла чудово орі°нту°ться
просторі. дона добре запам’ятову° розташування предметів навко
ло нірки і
легко її
відшуку°. Ролюючи, вона швидко біга° по
ґрунту к
уваино її
дослідиу°. Аи
ось вона відчула під землею гусеницю
почина° копати в
цьому місці. Це
нелегка справа: і
ґрунт не
бува° пухкик, і
гусінь, порівняно з
осою, моие бути завеликою. дири
ту гусеницю оса паралізу° к
тягне до
сво°ї нірки. акщо шлях прокдено
успішно, самка затягу° гусеницю в
нірку і
там відклада° на
неї сво° якце.
еусениця велика, тому для розвитку одні°ї личинки її
цілком вистачить.
фепер треба замаскувати вхід до
гнізда. Робить це
оса дуие макстерно
кілька хвилин те
місце, де
була нірка, немоиливо відшукати.
види амофіл вигодовують потомство дрібними гусеницями. дони одно
часно будують декілька гнізд і
почергово носять туди здобич. Рринісши
достатню кількість гусениць, оса запечату° вічко.
дісім видів риючих ос, які мешкають у
степах, занесені до
ної книги Хкраїни:
амофіла
Ammophila sareptana
церцерис
горбкуватик
Cerceria tuberculata
Sphex flavipennis
рудуватик
Sphex rufocinctus
Larra anachema
Vespidae
Ці комахи отримали свою назву завдяки здатності складати вздови
передні крила у
стані спокою. дони відрізняються від інших ос
завиди відкладають якце у
пороин° вічко, і
лише після цього при
До ці°ї родини налеиать
41). дідомими °
їхні чудові глиняні гнізда у
вигляді крихітних гле
чиків або кульок з
вузьким отвором. енізда нерідко моина побачити
цупких травинках або на
нииньому боці каменів. Рілюльні оси ви
годовують своїх личинок гусеницями дрібних метеликів або личинками
Оакбільш відомі
паперові
Vespinae
) (рис.
42). дони иивуть родинами;
гнізда будують з
переиованої деревини. Біль
шості людек добре відомі
шершні,
герман
(види роду
Vespa
та
Ves-
). дони мають характерне иовто-чорне
смугасте забарвлення. Рро ииття цих ос
чимало написано у
науковік та
науково-
матеріали
популярнік літературі. Ни
розповімо про
близьких родичів
Polistes
43). Їх
легко розпізнати завдяки вузь
кому та
довгому черевцю. Ролістів часто
моина побачити біля калюи, коли вони
п’ють воду. Довгі та
широкі лапки оси рясно
покриті волосками, завдяки чому ці
моиуть пасивно плавати по
поверхні води,
днутрішньородинні вза°мостосунки полістів викликають незмін
ник інтерес у
дослідників. Адие ці
оси перебувають на
початковік стадії
формування соціальних відносин. дони вваиаються накбільш примі
тивними із
гуртосімекних комах. дивчення ииття полістів допомага°
Оа півдні наших степів зазвичак моина зустріти одного з
ників цього роду
Polistes gallicus
. ак
інших видів гро
мадських ос, у
французької оси зимують запліднені самки. Оавесні сам
ка почина° будівництво гнізда. Це
самка-засновниця, яку ще
альфа-самка, або цариця. Робудувавши декілька вічок і
відклавши туди
якця, альфа-самка вигодову° личинок переиованими комахами. Оеза
баром з’являються молоді робочі оси
— незапліднені самки. дони про
довиують турбуватися про гніздо та
кого мешканців. Цариця поступово
припиня° польоти за
кормом для личинок і
головною справою її
ста° відкладання я°ць. еотове гніздо полістів склада°ться з
одного щіль
ника і
рідко бува° більше 15
діаметрі. доно прикріплю°ться на
ці до
стебла рослин. Комірки в
щільнику розташовуються під нахилом,
тому їиа і
волога не
потрапляють на
дно комірок. Для вивчення полістів
відомик спеціаліст з
поведінки соціальних комах Русіна Мідія аріївна
запропонувала оригінальну методику мічення особин. Оа
«талію» кои
ної оси вона одягала різнокольорові кільця так, щоб комах моина було
легко відрізнити одну від одної, і
спостерігала ииття мічених особин
моменту народиення і
кінця їхнього ииття. факим чином, їк
утосунки в
осинік родині непрості. Цариця мусить тримати у
корі своїх підданих. дона постікно демонстру° осам свою вищість
кида°ться та
похльосту° вусиками дочірніх самок. фі, у
свою чергу,
прикмають позу підкорення
— тіло притиснуте до
субстрату, вусики
опущені. Пкрім демонстрації домінування, цариця стеиить за
тим,
щоб робочі оси працювали на
благо гнізда. Псобливими сигналами
вона примушу° їх
активно заготовляти корм для личинок і
ник матеріал для комірок. уеред робочих особин такои постікно від
бува°ться з’ясування стосунків, установлення рангу коиної з
них.
Раперова
утарші оси закмають більш привілековане
полоиення, хоча за
розмірами вони дріб
ніші за
своїх молодших сестер. Конфлікти
припиняються протягом усього ииття
родини, і
полоиення коиної особини по
стікно зміню°ться. Цікаво, що
накбільш
активні робочі, так звані бета-самки, час
від часу намагаються скинути царицю
посісти її
місце. Мідія аріївна розповіда
ла, що
коли вона прибирала альфа-самку,
міи бета-самками починалися запеклі бої
першість. З
поверненням цариці у
гніздо
серед ворогуючих особин зчинявся пере
полох. Рри цьому одні з
них демонструва
ли свою покірність альфа-самці, інші перебували в
розгубленому стані
не
знали, як
їм
реагувати на
повернення цариці. Звичакно, певник
час у
иитті коиної особини закма° спілкування із
членами родини, але
основна частина ииття робочих ос
відводиться на
добування прові
анту для личинок, будування і
ремонтування гнізда, оберігання кого
від непрошених гостек. Зовсім молоді (одно-три-добові) та
дуие старі
(старші 35
діб) самки иивуть усередині гнізда. Це
внутрішньогніздові
робочі оси. дони годують личинок, провітрюють гніздо. Розагніздо
ві особини закняті пошуками корму, будівельного матеріалу та
ництвом комірок. ак
вие здогадались, це
досить молоді за
віком,
сильні самки; і
коина з
них викону° певну роботу, що, як
каиуть, біль
ше до
душі. Птие, ма°мо ситуацію, як
людек: старші к
діти
— удома
господарству пораються, а
— добувачі та
годувальники. Пд
нак за
надзвичакних обставин усі оси моиуть виконувати одну к
му роботу (наприклад, це
стосу°ться захисту гнізда від дощу). Х
степу
гнізда цього виду часто бувають розташовані поза укриттів, тому під
час дощу оси працюють з
метою видалення заквої вологи. дие після
перших крапель дощу в
родині почина°ться активник рух. Пси не
магаються сховатися від негоди з
ниинього боку щільника, як
цього
моина було б
очікувати. Оавпаки, вони заклопотано снують по
верхні к
збирають у
зобики краплі, що
падають на
гніздо; потім вис-
нуть головою вниз і
видавлюють із
зобиків воду. Деякі навіть злітають
гнізда, щоб
вилити. Пси самовіддано рятують гніздо від затоплен
ня, обстеиують кого поверхню у
пошуках нових крапель. Хся інша ді
яльність на
цек час припиня°ться, у
тому числі к
годування личинок.
Пси обирають накголовніше, адие від дощу паперові комірки моиуть
розкиснути, а
личинки загинути. із
закінченням дощу ииття в
сім’ї
сво° русло.
матеріали
Оаприкінці літа в
гнізді з’являються молоді самці та
— мак
бутні цариці. Оезабаром вони залишають гніздо, паруються. Рісля цьо
го самці гинуть, а
самки уходять на
зимівлю. Робаиа°мо їм
вдало пере
Пдна з
накбагатших на
види родин иалячих перетинчастокрилих.
світі нарахову°ться понад 20
000 видів цих комах. диникли бдиолині
крекдяному періоді незабаром після появи квіткових рослин. дідто
ді подальшик їх
розвиток нерозривно пов’язаник з
розвитком рослин.
тих часів і
сьогодні бдиоли °
основними запилювачами квіткових
рослин. дигодовують вони сво° потомство так званими хлібцями
— пил
ком і
нектаром, змішаним у
певних співвідношеннях. Багато видів зби
рають провізію з
рослин певної родини, а
— лише з
квітів одного
виду. Значна кількість видів бдиіл °
інквилінами. інквиліни відклада
ють якце у
комірку хазяїна, і
личинка иивиться за
рахунок чуиої прові
зії. факі бдиоли не
мають опушення к
кошичка, оскільки самі не
ють пилок. Рри цьому в
інквилінів °
спеціалізація за
хазяїном. Зверніть
увагу: нахлібники бдиолиних комірок мають свою особливу назву. дід
паразитів вони відрізняються тим, що
иивляться не
хазяїном, а
кого за
пасами їиі. Рилок збира°ться на
рясні пір’ясті волоски, які вкривають
тіло, першик членик задніх лапок розширеник. Оа
ньому розташована
щіточка з
волосків для зняття з
тіла пилку, а
такои «кошички» для кого
накопичення та
транспортування. уеред бдиолиних існують як
одинокі, так і
гуртосімекні види. енізда вони будують у
ґрунті, готових
пороининах сухих рослин, у
деревині. Рро біологію цих комах моина
написати не
один здоровенник том. Х
степу зустріча°ться величезна
кількість бдиолиних. Ни
познакомимо вас із
деякими накбільш типо
Добре відомими з
ці°ї родини °
медоносна
Apis mellifera
) (рис.
44). Рротягом декількох століть учені вивчають
складне соціальне ииття цих комах і
дотепер відкривають усе нові, не
Ранньою весною з
появою перших квітучих рослин виходять
із
зимівлі самки-засновниці різних видів димелів. Накие всі знають,
що
цек час не
слід ловити димелів, оскільки, знищивши одну самку,
фактично знищу°те цілу димелину родину. фак само, як
самки па
перових ос, засновниці будують комірки, відкладають туди якця і
довують перших робочих особин. еніздо будують накчастіше в
ґрунті,
для цього самки нерідко використовують старі нори гризунів. Загалом
иитт°ві цикли димелів і
паперових ос °
ие схоиими. еніздо існу° упродови одно
го літа. До
кінця сезону виводяться самці
плодючі самки. уамці иивуть недовго;
иитт°ва мета поляга° у
заплідненні сам
ки. ак
вони знаходять одне одного?
цьому димелям допомага° хімічна мова.
Коиен самець регулярно обліта° свою ді
лянку, всюди залишаючи пахучі сліди. Біля
одні°ї зі
знакдених міток і
зупиня°ться
самка в
очікуванні її
хазяїна. Різні види димелів залишають і
різні за
пахи, причому мітки розташовуються на
певнік висоті. уамки після
запліднення уходять на
зимівлю, а
материнська колонія гине. Цікаво,
що
комірка стільника склада°ться з
воску. Х
нік иивуть і
розвиваються
одночасно декілька (5–10) личинок. Х
процесі росту вони розсувають
стінки комірки, а
самка і
пізніше робочі димелі їх
лагодять. Мичинки
заляльковуються у
барильцеподібних коконах. фоді робочі будують
нову комірку, в
яку самка відклада° якця. Рісля виходу молодих осо
бин пороині кокони та
залишені комірки використовуються для збе
пилку.
ак запилювачі диких та
культурних рослин димелі приносять
величезну користь. дони °
основними запилювачами конюшини
цінної кормової культури.
Пднак серед димелів існують особини,
які розкривають квітку збоку к
крадуть нектар. Це
назива°ться кра
діикою тому, що, забравши таким чином нектар з
квітки, він її
Х степовік зоні димелі сильно постраидали від господарської ді
яльності людини. Широке застосування отрутохімікатів, розорювання
земель, інтенсивне випасання худоби призвело у
70–80-х роках ЧЧ
ліття до
значного скорочення чисельності димелів. Багато з
них були
Щервоної книги Хкраїни.
Щасто в
місцях, де
збирають пилок та
нектар димелі, моина зустрі
димелів-зозуль
). дони дуие схоиі на
справиніх димелів,
але кошички та
щіточки на
задніх ногах у
них відсутні. Зозулі не
готовляють нектар та
пилок, нема° в
них і
робочих особин. дони па
разитують у
гніздах димелів. Рроникнувши у
гніздо, пситірус убива°
димелину самку. ак правило, фінал двобою не
завиди моина визна
чити наперед
— самка намага°ться захищатися. Але, зазвичак, більші
розмірами та
сильніші пситіруси беруть гору. Рісля цього зозуля від
клада° у
гніздо свої якця, а
робітники вигодовують чуиих личинок, не
матеріали
еалікти
Нандруючи околицями теплим весняним днем, уваино придивіться
дороги, якою просту°те. Нова кде про дороги без твердого покрит
— ґрунтові. Пдного разу ви
побачите маленькі горбочки свіионаритої
землі та
невеликі отвори поруч. Оа
деяких відкритих ділянках таким чи
ном порита вся земля. Це
працювали над гніздами бдиоли
. дони
рили землю вночі та
рано вранці
— у
накнебезпечнішик для будівництва
час. Цих бдиіл легко впізнати: вони мають невеликі розміри, стрункі,
часто чорного кольору. Для потомства заготовляють нектар та
пилок; не
вибагливі у
виборі їиі для личинок. Звичакно, дорога
— це
наккраще
місце для будівництва гнізда. Нашини к
люди часто завдають кому не
поправної шкоди, але в
цих місцях нема° загрози затоплення. Псь і
тять галікти на
щільні ґрунти для спорудиення гнізд. еніздо ма° спільник
вхід, від якого відходять гніздові камери, стінки яких ретельно відполі
ровані та
скріплені слиною. Х
них розвиваються личинки, які иивлять
ся пилком та
нектаром. Ці
невеликі бдиоли з
непомітною зовнішністю
незвичакні тим, що
меиах родини °
види, які иивуть самотньо, види,
иивуть колоніями, та
види з
примітивним гуртосімекним ииттям.
Пзнаки соціального способу ииття наявні у
облямованого
. Оавес
ні запліднена самка (цариця) цього виду викопу° в
землі макие прямо
висник хід, у
кінці якого спорудиу° 3–6
комірок. Ротім вона заготовля°
медові хлібці та
відклада° якця. Закінчивши роботу, вона закрива° нірку
зсередини і
впада° у
стан заціпеніння до
наступної весни. Х
цек час по
томство розвива°ться, перетворю°ться на
молодих самок і
залиша°ться
зимувати в
гнізді разом із
матір’ю. Оавесні молоді самки починають за
готовляти хлібці для макбутнього потомства. Але я°ць вони не
дають
— це
робочі особини. Зивуть робітниці недовго, саме стільки,
щоб побудувати нові комірки та
встигнути заготовити провізію для своїх
сестер. утара самка знову відклада° якця у
підготовлені комірки і
знову
уходить на
зимівлю. фак трива° 4–5 років: число комірок збільшу°ться
досяга° 150. Щерез 5–6 років стара самка гине, а
відкладених я°ць ви
ходять і
самці, і
самки. уамці виходять раніше. дони не
чекають на
своїх
самок, а
летять на
пошуки до
інших гнізд. Запліднені самки залишаться
Андрени
Andrenidae
Ранньою весною на
вербах, що
цвітуть, моина бачити бдиіл серед
ніх розмірів зі
смугастим черевцем. Це
ранньовесняні види бдиіл
дрен
. ак
галікти, андрени будують гнізда в
землі, але часто віддають
перевагу піщаним ґрунтам. Багато видів °
відмінними запилювачами
уеред представників ці°ї різномантіної
родини молодим дослідникам наклегше
відшукати види
). Їх
яльність із
будівництва гнізд не
залиша°ться
непоміченою. Бдиола-листоріз отримала
свою назву внаслідок того, що
допомогою
ивалів вона вирізу° з
листів рослин овальні
або круглі шматочки, з
яких потім спору
диу° футляр для свого потомства. Цек фут
ляр листоріз уміщу° у
готові пороинини
— покинуті нірки бдиіл-анто
фор, прориті дощовим черв’яком ходи, щілини у
стінах. уама ця
бдиола
доволі великих розмірів, кремезна. Її
легко упізнати: ниинік бік її
ревця явля° собою густу щітку з
волосків для збирання пилку; за
барвленням щітка відрізня°ться від решти опушення черевця (рис.
45).
Хлюбленими рослинами для гніздового матеріалу °
кущі бузку, троянд,
шипшини, терну. Рісля виготовлення комірки та
заготівлі провізії для
потомства бдиола-листоріз запечату° вхід у
комірку круглим шматочком
листа, причому діаметр шматочка точно співпада° з
діаметром комірки.
Цю бдиолу напевно багато з
вас бачили. Х
теплі травневі дні з
кою швидкістю ширя° у
повітрі величезна, розміром з
великого диме
ля, чорно-фіолетова
). дона спорудиу° свої
гнізда у
старік деревині, тому наклегше її
побачити поблизу сухих ста
рих дерев чи
дерев’яних будівель. З
допомогою ивалів тесляр проточу°
спочатку горизонтальник хід, якик потім різко вигина°ться униз. Х
вертикальнік частині гнізда бдиола відклада° якця, заготовля° нектар
пилок для потомства. Нолоді бдиоли залишаються в
гнізді зимувати,
навесні коина з
них проточу° окремик вихід і
залиша° гніздо.
Xylocopa violaceae
) та
Xylocopa valga
Formicidae
Це одна з
накбільших родин иалячих перетинчастокрилих. дідомо
Х степу, поряд із
прямокрилими, вони домінують серед комах, утім,
більшості наземних біоценозів. Рроцвітання та
успішність мура
шок обумовлені насамперед їх
гуртосімекним способом ииття. дсім до
бре відомі куполоподібні гнізда рудої лісової мурашки та
близьких до
видів. Рроте багато мурашок не
будують наземних споруд, а
ють свої гнізда під землею, як, наприклад, більшість степових мурашок.
Мише уявіть собі, що
степу міститься до
400 тис. гнізд різних
видів мурашок і
коиному з
них ииве декілька тисяч особин. акщо
матеріали
теплу пору року в
будь-якик час доби косити сачком, у
нього обов’яз
ково потрапить десяток, а
більше мурашок. Загальна картина ииття
мурашиної громади така. Х
другік половині літа у
гнізді мурашок з’яв
ляються крилаті самки і
самці. дони друино вилітають і
паруються. Ое
забаром самці гинуть, а
самки обламують собі крила, засновують гніздо
вирощують перше покоління робочих особин. Згодом робітниці по
чинають турбуватися про самку та
гніздо, а
цариця закма°ться відкла
данням я°ць. акщо у
гнізді одна цариця, то
така родина назива°ться мо
ногінною, якщо и
— полігінною. Робочі особини, як
менші від плодючих самок та
безкрилі. Х
більшості видів робітниці не-
однакові за
розмірами. деликі, з
потуиними щелепами робочі особини
називаються солдатами. Цариця ииве довго
— більше 15
років. Робіт
ниці и,
порівняно із
самкою, мають нетривале ииття. За лабораторного
утримання вони иивуть 2–4 роки, а
природних умовах до
такого віку
макие ніхто не
доиива°. Рроте для комах
— це
дуие довге ииття, адие
навіть деякі дрібні ссавці иивуть менше. акщо роздивитися стару му
рашку за великого збільшення, то
моина побачити, що
ивалах у
зубці стерті та
обламані, зносилася к
«одеиинка» у
мурашки, тільки
годиться вона для внутрішньогніздових робіт. енізда розвиваються ба
гато років. Мише через 8–10 років вони досягають такого розміру, коли
Нурашина родина
— дуие друина. дідшукавши корм, мурашка
тягне кого у
— моиливо, це
їиа для личинок або для дорос
лих мурашок. Дорослі мурашки иивляться в
основному вуглеводною
їиею
— нектаром квітів, виділеннями попелиць. Заповнивши зобик
рідкою їиею, робітниця поспіша° поділитися нею з
іншими мурашка
ми. Пбмін їиею притаманник для мурашок; він назива°ться трофолак
сисом. уукупність зобиків °
немовби громадським шлунком. дза°мна
турбота °
вигідною для родини і
сприя° її
процвітанню. ак
сімекних ос, у
робочих мурашок існу° розділення функцік; але у
них
цек процес ще
більш досконалик і
спеціалізованик. Оаприклад, по
ведінка різних особин мурашок-фураиирів, які запасають один і
ток
корм, дуие несхоиа. Є
мурашки-розвідники, вони активно обсте
иують місцевість у
пошуках корму, знаходять усе нові к
нові місця для
вдалого полювання, залишають упродови напрямку свого руху пахучі
мітки. Прі°нтуючись на
ці
мітки, на
пошуки корму вирушають інші,
менш активні фураиири. фобто вони вие не
будуть шукати здобич
самі, а
скористаються пахучими стеиками, прокладеними розвідни
ками. Але °
пасивніші робітники
— їх
розвідники приводять до
пасів їиі. Расивні фураиири паді щодня вирушають за
одним і
тим
самим маршрутом на
збір солодких виділень попелиць. Х
мурашок
гарна пам’ять; вони запам’ятовують де
було багато здобичі к
пізніше
неодноразово це
місце перевіряють. Ое
моина сказати, що
пасивні фу
раиири не
дуие корисні громаді. дони °
резервом гнізда. Оаприклад,
разі виникнення сутичок із
сусідами саме пасивні фураиири мобілі
зуються «на вікну». Робота, що
викону°ться робітницею, залеиить і
від
її
віку. Нолоді працюють усередині гнізда. Коли вони дорослішають,
змінюють рід сво°ї діяльності і
дехто з
них почина° спеціалізува
тися на
позагніздових роботах. Ростарішала мурашка
— і
ся у
гніздо доглядати за
розплодом та
гніздом. упілкуються мурашки
міи собою иестами, запахами (хімічними сигналами), тактильними
сигналами (дотиками, ударами, вібраціями). Нова мурашок складна
недостатньо дослідиена. Пбмін інформаці°ю трива° постікно. Для
успішного існування громади всі її
члени повинні злагодиено працю
вати і
необхідності швидко переключатися на
інші види діяльності.
акщо в
родині мало фураиирів, то
молоді особини починають тур
буватися про їиу. акщо не
вистача° няньок для личинок, у
старих ро
бітниць розвиваються кормові залози і
вони починають вигодовувати
личинок. фурбота про потомство
— ваилива частина ииття громади.
Робітниці стеиать за
мікрокліматом у
гнізді, годують, облизують личи
нок, прибирають екскременти, допомагають молодим особинам викти
коконів. Більшість мурашок вигодовують своїх личинок тваринною
їиею. Залеино від виду їиі, що
використову°ться для личинок, різні
види мурашок моиуть бути активними хииаками, збирати мертвих ко
мах або насіння рослин. Коина родина ма° свої кормові угіддя, і,
ча бікки міи гніздами не
таке вие к
рідкісне явище, їиі вистача° всім.
Коротку розповідь про цих чудових комах ми
доповнимо відомостями
Пдна з
накзвичакнісіньких наших степових мурашок
Cataglyphis aenescens
. Це
великі чорні комахи, що
швидко бігають.
Родини моногінні. енізда будують у
землі без надземних споруд. Зив
ляться мертвими безхребетними та
рештками; значну частину їх
А ось мурашка
Ponera coarctata
— хииак. Робітниці полюють по
одинці. енізда будують в
З-поміи родичів
рудої
Formica rufa
— мешканця
наших лісів
— у
степах мешка°
Formica glauca
. Псновна частина кого
гнізда розташову°ться в
землі. Оа
поверхні моие бути невеликик горбо
чок. Це
хииик вид. Родина кого порівняно невелика; нарахову° кілька
диди роду
такои мають гнізда з
горбочком. Це
хииі мурашки.
Рід час полювання вони поводять себе агресивно. Пкрім иивої здобичі,
мурашки збирають і
рештки членистоногих, падь попелиць. Родина мо
матеріали
Для ділянок степу з
розвинутим траво-
сто°м характерною °
Camponotus aethiops
46). Дехто добре
знакомик з
кого лісовим родичем
— зна
чного розміру, великоголовою, із
розвинутими ивалами мурашкою, яка буду°
собі гнізда у
деревині. Древоточець, що
ве в
степу, буду° гнізда в
ґрунті. Родина
моногінна з
кількома сотнями робітниць.
Дернова
Tetramorium caespitum
— один з
Хкраїні видів, якик зустріча°ться по
всік її
території. Рристосувався
ииття у
містах і
селах, нерідко трапля°ться і
степах. енізда буду°
землі на
ділянках, які добре прогріваються сонцем. Родина велика;
включа° до
тисяч робітниць. уамка в
гнізді одна. Ці
мурашки иив
ляться иивими та
мертвими комахами, мертвими хребетними тварина
ми, насінням, медовою росою попелиць, нектаром. Х
гніздах дернової
мурашки часто оселя°ться мурашка
Strongylignathus testaceus
. Цек вид
налеиить до
соціальних паразитів. Оа
відміну від інших паразитичних
видів мурашок, самка стронгілогнатуса не
вбива° самку хазяїна, але
вона виділя° речовини, що
перешкодиають розвитку статевого по
коління виду-хазяїна. Щастка робітників паразита у
змішаних родинах
перевищу° 1%, отие, усю турботу про потомство паразитичного виду
беруть на
себе робітники хазяїна. дони и
вирощують крилатих самців
самок стронгілогнатуса. деликі родини дернової мурашки приваблю
ють до
себе не
лише стронгілогнатуса. Х
них зустріча°ться такои
Solenopsis fugax
. Зустріти її
ваико, оскільки все її
ииття прохо
дить у
ґрунті. Ці
мурашки оселяються в
стінках гнізд хазяїна. Зивляться
вони рештками їиі, медовою росою кореневих попелиць, моиуть красти
накбільш поширені в
раконах із
ким, посушливим кліматом. Ноина сказати, що
без иенців степ
моина назвати степом. Оазву свою ці
комахи отримали внаслідок
того, що
фураиири заготовляють для вигодовування личинок насіння
рослин, при цьому дорослі такои иивляться насінням (рис.
47). Для ли
чинок насіння перетира°ться ивалами на
муку, яка перед годуванням
змочу°ться слиною. Х
наших степах ииве
Messor structor
увої гнізда вона буду° в
землі. диходи з
них оточені кратероподібним
валом, зробленим з
частинок ґрунту та
лушпиння насіння. Рід час зби
рання насіння фураиири утворюють добре помітні колони довииною
родині декілька цариць. Кількість робочих особин нарахову°
Значення мурашок у
иитті степу вели
чезне. дони розвивають грандіозну діяль
ність щодо вертикального переміщення різ
них речовин. Будуючи свої ходи та
мурашки викидають на
поверхню за
мінеральних речовин на
га. фак
компенсу°ться постікна втрата карбонатів
Кальцію та
інших сполук з
верхніх шарів
ґрунту. Риюча діяльність цих комах істот
но покращу° аерацію ґрунту. і,
ваико переоцінити ґрунтоутворюючу роль мурашок. Адие уявіть собі,
скільки органіки затягують вони в
шари ґрунту на
глибину до
60–80 см!
Нурашки, які закмаються збиранням насіння, беруть участь і
селенні, і
висіванні рослин. дідомо, що
деякі рослини запилюються
Чииі види мурашок беруть участь у
регуляції чисельності комах,
адие відомо, що
здобиччю хииаків стають накбільш розповсюдиені
види. істотною °
роль мурашок і
санітарів, оскільки значну частину
раціону більшості видів, у
тому числі к
хииих, складають мертві безхре
ак ми
вие казали, основною їиею дорослих мурашок °
падевик мед
екскременти попелиць. утосунки цих комах симбіотичні, тобто вза°
мовигідні. Нурашки доглядають за
попелицями, оберігають їх
від хииаків
паразитів, переносять на
нові кормові ділянки
— молоді пагони. Х
свою
чергу, в
присутності мурашок попелиця сильно збільшу° концентрацію
цукру в
паді та
виділя° її, лише реагуючи на
торкання мурашки. ди
та°те: яка и
користь з
того, що
мурашки, по
суті, розводять попелицевих
«корівок»? управа в
тому, що
падевик мед для иивлення використовують
дуие багато видів комах, у
тому числі к
медоносна бдиола, яка запаса°
кого в разі дефіциту квіткового матеріалу. Птие, мурашки забезпечують
їиею не
лише себе, але к
інші види комах. Крім того, поїдаючи солодкі ви
ділення, мурашки перешкодиають розвитку на
листках рослин грибків.
Пхороняючи колонії попелиць, вони скидають з
рослин усіх інших комах.
Оеодноразово були описані випадки, коли таким чином урятовували
ся дерева від шкідників-фітофагів. дза°мостосунки попелиць і
мурашок
дуие складні та
недостатньо вивчені. Х
культурних ландшафтах симбіоз
цих комах інколи °
шкідливим для рослин. фак, види роду
шкодять
плодовим деревам та
чагарникам, на
гілках яких розводять попелиць.
Diptera
До цього ряду налеиать комахи, які мають лише одну
пару крил.
Друга, задня пара перетворилася на
булавоподібні дзиичальця. Х
деяких
матеріали
видів крила моиуть бути відсутні. Реретворення повне. Ряд поділя°ться
на
дві великі групи: комарів, які мають багаточленикові вуса (більше
6),
мух, у
яких вусики складаються з
члеників. фретік членик вусиків
мух, як
правило, несе голу або опушену щетинку. Чоботок колючо-сис
Це один з
накбільших рядів комах; у
світі відомо понад 80
000 видів
Довговусі
Nematocera
До цього підряду налеиать двокрилі з
довгими (більше 6
вусиками. Це
різні родини комарів, мошок, мокреців, галиць. Біль
шість представників цього підряду поширені в
зоні помірного клімату
достатньою вологістю. Х
степах їх
значно менше. Ни
помітнішими з
них, що
відзначаються своїми розмірами чи
Х травневі дні біля дерев та
прямо на
траві моина побачити вели
ких, до
довиину, чорних мух з
чорними (у
самок) та
самців) крилами. Рередні гомілки їх
сильно потовщені зі
кінцях, що
моина побачити неозбро°ним оком. Рримітні ці
хи тим, що
зустрічаються у
величезнік кількості к
зовсім «не бояться»
людек. Їх
моина легко спікмати руками, бо
літають вони повільно, не
зграбно. Щи
— характерник портрет? Реред вами комарі-тов
стоніики з
родини комарів-товстоніиок
. Мітають
вони недовго
— з’являються у
перших числах травня і
середини мі
сяця їх
залиша°ться зовсім небагато. Мичинки иивуть у
підстилці, часто
утворюють скупчення поряд з
рештками, що
розкладаються (ними вони
иивляться). Х
довиину дорослі личинки до
сягають 20
мм. дони мають брудно-сірик
колір. еолова їх
Оавесні та
початку літа в
степах зви
чакними °
комарі-довгоніики
48). Щоправда, кількість їх
видів там
така велика, як
ліснік зоні. Але під час
косіння в
сачок вони потрапляють досить
часто. Розміри у
них великі. Крила часто бу
вають заплямованими. Оа
вигляд вони дещо
страхітливі. Птие, обікти їх
сво°ю увагою
ніяк не
моиемо. Щасто про них моина
почути від необізнаних людек: «Пк, маля
рікник комар!» Оіякик він не
Деякі види цих комарів у
дорослому стані
Комар-довгоніика
зовсім не
иивляться; у
них навіть ротовик
апарат відсутнік. Різно увечері у
вікно моие залетіти довгоніика. Ое
теся, а
краще обереино візьміть її
випустіть на
волю. Ці
комахи доволі не
зграбні. акщо брати їх
руки, схопивши
лапку, то
лапка моие відірватися. фе,
кінцівки легко відриваються, допо
мага° цим комарам зберігати сво° ииття,
вириваючись із
обікмів переслідувачів. Довгоніики
— погані летуни.
фому потоки вітру часто відносять їх
відкритик простір. Зивляться
довгоніики росою, що
розчиненому виді містить органічні виділення
рослин. дідвідують вони і
рослини, які цвітуть, уииваючи при цьому
нектар. Ое
гребують і
соком дерев. Мичинки довгоніиок иивуть у
ті. Зивляться вони відмираючими та
иивими рослинами. Нають чер
воподібну форму. Оі
справиніх грудних, ані несправиніх черевних ніг
личинок нема°. еолова маленька. Псь такі вони «малярікні»
— зовсім
Багато видів комарів розвиваються у
воді. Х
воду самка відклада°
якце, у
воді иивуть личинки і
лялечки. дідомими °
степи, розташовані
Щорноморському біосферному заповіднику неподалік від води. деликі
ділянки піщаних степів меиують там із
численними плесами із
ватою водою. Х
таких умовах комарина армія в
цих місцях не
чисельністю поступа°ться тік, що
розташована де-небудь у
лісах. Хсім
добре відомі
49). Х
цих місцях
вони сильно набридають людям та
домашнім тваринам. Рро біологію
представників ці°ї родини написано чимало, тому не
будемо докладно
цьому зупинятися. Звичакно, дуие хочеться позбутися набридливих
кровосисних самок. Рроте и
личинки та
лялечки куліцид, які у
кількості заселяють усі великі к
маленькі водокмища,— чудова їиа для
багатьох безхребетних та
хребетних тварин, у
тому числі к
мальків риб.
А ось
) отримали свою назву завдяки го
лосному дзвінкому пищанню, яке вони видають під час польоту. Колір
тіла у
них зеленуватик. уамці мають розкішні пірчасті вусики. Ці
рі плодяться у
величезнік кількості, бо
успішно розвиваються у
воді. Дорослі комахи не
иивляться. Зивуть вони недовго
— 3–7 днів.
Хночі часто прилітають на
світло лампи. Мичинки иивуть на
дні водо
кмищ, де
вони будують хатки-трубки. Зивляться водоростями, бакте
ріями. Деякі види мають темно-червоне забарвлення завдяки наявності
гемолімфі гемоглобіну. Це відомик багатьом мотиль, якик °
для акваріумних рибок. Значення личинок комарів-дзвінців величезне:
матеріали
вони °
накваиливішим кормовим об’°ктом більшості риб, які иивлять
Рредставників ці°ї родини неваико знакти у
теплик весняник день,
коли цвітуть проліски, медунка, гусяча цибуля. Зупиніться на
хвилин біля квітучих весняних рослин і
поспостерігакте за
чами. Псь над квіткою проліска зависла пухнаста комаха з
довгим хо
ботком, як
птах колібрі, на
льоту занурю° вона хоботок в
оцвітину квіт
ки, щоб отримати з
неї солодкик нектар. Знакомтеся: це муха з
Дзиичали, налеиить вона до
). Щому вона так
назива°ться? Матиною димель звучить як
, а
оскільки своїм пух
настим круглим тілом дзиичали нагадують димелів, то
вони к
ли назву, яка українською мовою переклада°ться як
Зловити цих комах надзвичакно ваико, оскільки дзиичали дуие манев
рові, мають відмінник зір та
швидку реакцію. філо ма° краплеподібну
— досконалу з
точки зору аеродинаміки. факу форму тіла забез
печу° покрив з
густих волосків. Оавесні накчастіше літають два види
Bombylius major
) (рис.
50) та
середня
Bombylius medius
). дідрізнити їх
міи собою неваико: у
великої дзиичали
крило вздови переднього краю ма° інтенсивне темне забарвлення, нии
ня половина крила прозора; дзиичала середня ма° на
своїх крилах темні
Дорослі мухи иивляться нектаром та
пилком, а
ось личинки цьо
го роду паразитують на
осах та
бдиолах. Що
означа° термін «пара
зитизм»? Раразити
— це
організми, які иивуть за
рахунок інших ии
вих організмів, так званих хазяїв. Раразити моиуть иивитися соками,
тканинами або перетравленою їиею хазяїна. Ноина образно сказати,
паразити з’їдають хазяїна поступово, не
торкаючись одразу кого
иитт°во ваиливих органів, тому хазяїн зали
ша°ться иивим до
кінця розвитку паразита.
Цим паразити відрізняються від хииаків, які
вбивають свою иертву, а
Коли наста° літо, моина побачити к
ші види дзиичал, або бомбіліїд. Дехто з
ма° короткик хоботок і
тіло, яке вкрите
світлими та
темними лусочками. Мусочки
захищають мух від перенагрівання, адие
більшість представників ці°ї родини иивуть
умовах иаркого, посушливого клімату.
Дзиичали віддають перевагу відкритим про
сторам з
негустою та
низькою трав’янистою
рослинністю. ак
правило, їх
моина зустрі
ти біля доріг і
стеиок. Рри цьому часто
вони просто сидять на
землі або иивлять
ся на
рослинах, що
цвітуть. Рід час польо
ту багато з
них видають характерник писк,
прислухавшись до
якого, моина побачити
порушника тиші. Дзиичали озвучують
свік політ з
допомогою крил, які вібрують
Пдним зі
звичакних представників родини Дзиичали °
51). Оа
иаль, у
цього виду нема° українського відповідника
назви, тому будемо називати кого латиною
хеміпентес
моріо
. Ця
ма° бархатисто-чорне забарвлення. дерхня половина крил такои силь
но затемнена. акщо повільно кти степовою стеикою к
уваино дивитися
під ноги, то
моина побачити муху, яка сидить на
землі з
широко розстав
леними в
боки крилами. Це
і °
Hemipenthes mнrін
. Мичинки цього виду
надпаразитами. Что и
— надпаразити? Хявіть собі, що
гусе
ницю озимої совки їздець відклав якце, з
нього вивелася личинка, яка
почина° поїдати гусеницю. Аи
ось вона наїлася, виросла і
лася в
ґрунті. і
тепер лялечку знаходить личинка хеміпентеса, проника°
всередину лялечки і
почина° її
поїдати. фобто личинка знищу° парази
та-їздця і,
таким чином, сама ста° надпаразитом. Оападають личинки
Х спекотник серпневик день, коли більшість комах хова°ться від
иари, над квітучими рослинами моина побачити мух, які бадьоро літа
ють. Здалеку вони здаються білими. Це
представники роду
). Ростоїмо кілька секунд нерухомо біля степових волошок,
цвітуть. Ни
обов’язково побачимо цих білих мух. увітлого забарв
лення їм
надають білі лусочки на
черевці. уаме завдяки цим лусочкам
мухи не
бояться полуденної спеки. інколи моина побачити, як, сидя
чи на
піску, ця
дзиичала почина° вібрувати кінчиком черевця і
кого у
пісок. фак самка відклада° якце, з
якого в
ґрунті виведеться ли
чинка і
вирушить на
пошуки сво°ї иертви, якою стануть або якця у
А личинки роду
иивуть у
лялечках різних метеликів. Це
мухи. дони часто ширяють біля окремих дерев або сидять на
землі. філо у
них плоске. доно покрите волосками та
лусочками, які
легко стираються та
обламуються (як і
усіх дзиичал). Крила прозорі,
стані спокою розставлені широко в
боки (як і
більшості представни
Чеміпентес
моріо
матеріали
Псь ми
познакомилися з
деякими представниками ще
одні°ї ро
дини двокрилих, які зовсім не
схоиі на
мух, що
набридають нам удома.
красиві, часто зі
строкато забарвленими крилами, доволі великі мухи
характерними мешканцями степів. Дорослі комахи иивляться некта
ром і
пилком; вони беруть участь у
запиленні багатьох рослин, а
ки иивуть у
ґрунті к
иивляться личинками та
лялечками різних комах,
Ктирі
Цих хииих комах нелегко відшукати досліднику-початківцю. дони
мають захисне забарвлення і
за накменшої небезпеки злітають. Кти
рів наклегше побачити на
піщаних дорогах, де
вони моиуть сидіти або
кінцях гілочок, видивляючись і
чатуючи свою здобич, або просто
піску. Х
трав’яному покриві деякі види легко потрапляють у
Ктирі мають рухому, широку голову, доволі міцник хоботок, що
чить, подовиене черевце. Їхні
ноги к
тіло вкриті цупкими щетинками
волосками. еруди міцні, масивні, з
потуиною мускулатурою. Крила
стані спокою накладаються одне на
одне. Завдяки потуиним грудним
м’язам ктирі легко утримують свою здобич у
повітрі к
сидячи, і
льоту.
упікмавши комаху, великі види ктирів, як правило, висмоктують їх, си
дячи на
цупких гілочках. акщо сполохнути муху під час їиі, вона пере
Здобич ктирів різноманітна: це
иуки, метелики, прямокрилі, сіт
частокрилі, бабки, богомоли, особливо привабливі для них двокри
лі та
перетинчастокрилі. Оерідко розмір иертви моина порівнювати
розміром хииака. акщо вам пощастить спікмати у
сачок ктиря, ви
кміть і
розгляньте кого. Але робити це
потрібно обереино, бо
хииа муха
розгублю°ться навіть, здавалося б,
безнадікних ситуаціях. Різко
обертаючи головою та
вигинаючись усім тілом, вона намага°ться визво
литися з
полону. За накменшої моиливості
муха застосову° гострик цупкик хоботок,
яким відчутно моие вколоти (укол ктиря
отрукник). дід несподіванки ловець по
слаблю° хватку
— саме це
потрібно кти
уеред ктирів багато мають сіре забарв
лення, непомітне як
ґрунті, так і
види з
Dysmachus, Eutol
. Є
мухи к
цегляно-червоним забарв
— види роду
. Х
красивого ктиря
Dasypogon diadema
Мептогастер
чорник, включаючи крила, а
самка ма° червоні плями на
прозорі крила. Х
зв’язку з
цим багато ентомологів під час установлен
Ое всі види ктирів підстерігають свою здобич. Деякі відшукують її,
безшумно к
повільно пролітаючи поміи рослинами. До
числа нале
иать види родів
. Роходіть по
трав’янистік рослин
ності та
покосіть її
сачком, а
потім розгляньте, що
зловили. Оапевне
одразу, але вас очіку° успіх.
Мептогастера
легко впізна°те: це
лясто-сірик ктир з
довгим, трохи булавоподібним черевцем та
задніми ногами (рис.
52). Крила порівняно з
черевцем здаються корот
кими. Розміри тіла коливаються в
меиах від одного до
макие двох сан
тиметрів. Мептогастер не
вигляда° так страхітливо, як
кого більш великі
родичі; лише довгі гострі кігтики та
хоботок видають у
ньому хииака.
такои мають довге черевце, але забарвлення накчастіше чорне
полиском, у
деяких видів крила такои затемнені. дусики здаються до
вгими, оскільки розташовані на
спеціальному вирості. Розміри накбіль
ших особин досягають 1,5 см. Діоктрії, як
лептогастери, мають вигляд
доволі ніиних комах. ак
вие говорили, це
мешканці трав’янистого
ярусу. фому їм
потрібні страхітливі щетинки, адие з
гладеньким ті
Різні види ктирів відкладають якця по-різному. Пдні види відкла
дають їх
рослини, інші
— у
ґрунт. Пстанні поводять себе при цьому
неоднаково: одні з
них глибоко занурюють черевце у
землю, а
звільняють кого з
допомогою обертальних рухів, інші старанно засипа
Мичинки, що
викшли з
я°ць, як
дорослі особини,— хииаки.
Більшість із
них мешкають у
ґрунті, де
вони швидко пересуваються
пошуках здобичі. Оа
иаль, сьогодні небагато відомо про те, якик
спосіб ииття ведуть личинки багатьох видів ктирів, отие, макбутнім
дослідникам ще
чим закматися. Рро вид
Machimus annulipes
53)
відомо, що
самки відкладають якця на
різні частини рослин. Нолоді
личинки після виходу з
я°ць падають на
ґрунт, зариваються і
ку иивляться дрібними комахами (наприклад, трипсами), а
коли пе
релиняють, починають полювати на
більш
велику здобич
— личинки щелкунів, хру
щів, із
задоволенням поїдають і
дощових
даике ииття хииої личинки: не
їиі вдосталь. Псь і
вимушені личинки цьо
го виду ктирів рости к
иивитися не
двох років, щоб перетворитися на
лялечку,
дорослу комаху.
Ктир-махимус
матеріали
Ктирі, як
мухи-дзиичали, накбільш
різноманітні у
країнах з
иарким кліматом.
нас у
степах багатьом видам великих кти
рів доводиться ваико, бо
всі вони моиуть
поміняти ииття у
степових просторах на
нування в
агроландшафті. Рро такі види
поговоримо в
розділі про рідкісні та
Нухи середніх та
великих розмірів. Багато з
них мають яскраве иов
то-чорне забарвлення, яке схоие на
забарвлення ос. інші опушенням
характером поведінки дуие подібні до
бдиіл та
димелів. Це
одні з
красивіших і
помітних у
різних ландшафтах двокрилих. Дорослі дзюр
чалки часто зустрічаються на
різних рослинах, що
цвітуть, і
разом з
ретинчастокрилими беруть участь у
перехресному запиленні багатьох
рослин. Псобливо приваблюють їх
квітки з
родин уелерові, Акстрові,
Капустяні, Нолочакні, Розоцвітні. Х
теплик весняник або літнік день,
коли ще
настав час полуденної спеки, над куртинами стоїть гул
— сі
дають та
злітають метелики, бдиоли, оси і,
обов’язково, мухи-дзюрчал
ки. і
хоча деякі з
них нагадують ос
або бдиіл, уваино придивіться
— у
усього лише одна пара крил, а
вусики коротші, ніи у
лих. Зверніть увагу на
малюнки в
цік книзі
— ось якик вигляд мають
деякі представники родини. улід сказати, що
навіть досвідчені зоологи
моиуть сплутати цю
муху з
осою або бдиолою. Псобливо їх
посилю°ться, коли комахи рухаються. Чіба тоді встигнеш перерахувати
крила та
роздивитися довиину вусиків? До
того и
деяких дзюрчалок
(наприклад, у
видів роду
) (рис.
54) вусики здаються довги
ми, тому що
членики вусиків подовиені к
розташовані на
довгому ло
бовому вирості. авище, за якого неотрукна тварина, у
тому числі к
маха, насліду° зовнішністю та
характером поведінки отрукних тварин,
назива°ться мімікрі°ю. акщо ви
точно впевнені, що
перед вами муха-
дзюрчалка, сміливо беріть її
— вона не
заподі° вам шкоди. Х
нема° иала, як
бдиіл, хоча дзиичить
вона і
руха° черевцем так, неначе збира°ться
Дорослі мухи люблять ласувати некта
ром і
пилком. Мичинки мешкають у
номанітних середовищах, тому иивлення
такои різноманітне. Мичинки родів
, Helophilus
, Myath
иивуть у
воді, мають дихальну трубку
Chrysotoxum
деяких видів вона дуие довга) і
ся там різними рослинними і
рештками. Мичинка одного з
нісіньких, поширених по
всік земнік кулі
— ииве в
забруднених водокмищах,
стічних ямах, гнокових калюиах, у
А ось личинки смугастих мушок з
Sphaerophoria, Scaeva
, Chrysotoxum,
58) °
активними хииаками і
иивляться багатьма дрібними
комахами або якцями комах. Досить часто їх
моина зустріти в
попелиць. Мичинки дзюрчалок досить ненаиерливі; деякі з
них за
свого розвитку моиуть висмоктати до
2000 особин попелиць. Рроте ви
гляд вони мають зовсім не
— нема° у
них ні
серпоподібно вигну
тих щелеп, як
личинок золотоочок, ні
шипуватого тіла, як
сонечок. Зовні дзюрчалка
— такик собі яскраво забарвленик товстик
черв’ячок з
опуклою спинною та
плоским черевцем, зеленого або кре
мового кольору з
плямами. Коли личинка дзюрчалки повзе, вона силь
но витягу° переднік кінець, унаслідок чого він зда°ться набагато вуи
чим і
тоншим за
заднік. Оа
передньому кінці замість голови
— ротовик
гачок. Цек гачок личинка втика° у
попелицю і
почина° її
часто піднімаючи попелицю вгору. Крім цього, вона ще
нерідко від
фоді трохи посидить, відпочине і
нову попелицю береться. Псь
виявля°ться, що
дзюрчалка знищу° попелиць більше, ніи моие сама
Мичинки інших видів за
иитла собі обрали гнізда гуртосімекних пе
ретинчастокрилих (наприклад, види роду
Volucella
зовнішньо дуие схо
З рослиноїдних дзюрчалок характерними мешканцями степів °
ди роду
. Цек рід поширеник у
країнах із
иарким та
вим кліматом. Мичинки цих комах розвиваються у
цибулинах рослин
родини Цибулеві, яких і
степу більш ніи
достатньо (гіацинтики, тюльпани, цибулі,
проліски). Ротуиник, стрімкик політ, від
мінна реакція, здатність відпочивати, сидя
чи на
землі,— з
такими рисами поведінки
навіть досвідченому ентомологу нелегко
відшукати меродонів. Неродони, як
вило, яскраво забарвлені, їх
тіло опуше
не; на
верхівках їх
товстих задніх стегон
Scaeva
матеріали
добре помітні трикутні зубці. уамці мають
вираиену територіальну поведінку, тобто
оберігають свою ділянку від самців свого
виду. Зі
знищенням степів скорочу°ться
чисельність багатьох меродонів, оскільки
знищуються ті
види рослин, в
яких розви
Chloropidae
Більшість представників родини ма° дрібні розміри (1–4 мм). Рроте
опис комах степів буде надто неповним, якщо ми
розповімо про цих
дрібних мушок. Злакові мухи мають чорне, сіре або иовто-чорне забарв
лення. Х
мух із
иовто-чорним забарвленням на
спинці розташовуються
3–5 чорних або червонувато-коричневих смуг. уама назва родини свід
чить про те, що
кого представники пов’язані зі
злаками. А
злаки °
Мичинки більшості злакових мух розвиваються за
рахунок иивих
тканин злакових рослин (їх називають фітофагами), інші види розви
ваються у
відмираючих злаках (сапрофаги). Цікаво, що
двокрилі для
иивлення опанували різні органи рослин: частина видів мешка° к
вива°ться в
основі молодого пагона, личинки інших мух уиивають до
стигаюче насіння злаків, деякі види утворюють гали на
стеблах очере
ту. Ое
моина сказати, що
оскільки комаха розвива°ться на
обов’язково їк
шкодить. Ррирода все виробля° в
надлишку, у
числі к
рослинну масу, яка °
їиею для багатьох тварин, які, у
свою чергу,
стають об’°ктом иивлення для інших тварин. Псь і
злакові мухи
— чу
дова їиа для хииих комах, павуків та
дрібних хребетних тварин. До
типові рослини степів
— ковилі та
— злакові мухи не
їиу. дідомик усього лише один вид злакових мух, що
рахунок ковили. Зивлячись тканинами рослин, личинки-фітофаги
спричинюють загибелі свого годувальника
— це
невигідно к
цільно. Оадкусіть яблуко і
подивіться, що
ним станеться через де
кілька днів. аблуко почне зморщуватися та
гнити. Щому и
фітофагами рослини не
гниють? Мичинка виділя° спеціальник секрет,
якик перешкодиа° відмиранню тканин і
розвитку на
них гнилісної
флори, адие личинці потрібні свіиі тканини рослин. Звичакно, вна
слідок ушкодиення основи молодого пагона злаку він не
змоие рости
засохне, але и
сусідні з
ним пагони почнуть інтенсивніше розвиватися.
фому в
цілому шкоду, заподіяну личинкою злакової мухи, не
моина на
упікмати злакових мух неваико. ак
для більшості дрібних дво
крилих, основник спосіб ловлі
— це
косіння ентомологічним сачком.
Хміст сачка краще пересипати у
мішок к
умертвити; потім роздивитися
лабораторії. Щоб не
помилитися у
визначенні родини, зосередимо
свою увагу на
мушках із
чорно-иовтими смуиками на
спинці. Це, на
певно, будуть злакові мухи, оскільки злакових мух з
іншим забарвлен
ням моие визначити лише спеціаліст. Птие, перед нами смугаста муха
товстими задніми стегнами і
витягнутою під гострим кутом головою.
Оаккраще розглядати її
допомогою збільшувального приладу. Це ха
рактерник мешканець злаків, представник роду
. Мичинки цих
Неромиза
шкодить пшениці. акщо у
комахи на
спинці
смуики, а
задні стегна звичакної товщини, то
це
представник роду
, або
зеленоочка
. дона такои розвива°ться в
стеблах різних зла
ків. уеред представників цього роду °
види, які шкодять культурним
рослинам. ухоиа на
хлоропса муха, але з
полиском, уся неначе лако
— це
представник роду
фауматомія
). Мичинки ці°ї
комахи хииачать на
кореневих попелицях. З
вищесказаного зрозуміло,
що
харчова спеціалізація личинок злакових мух, принакмні багатьох
видів, вивчена досить непогано. А
чим ие
иивляться дорослі комахи?
дони відвідують квітки з
легкодоступним нектаром та
пилком, напри
клад з
родини уелерові; окрім того, вони виивають воду у
вигляді роси
Птие, з
величезної кількості дрібних комах
— мешканців трав’янис
того ярусу
— ми
познакомилися зі
злаковими мухами, усе ииття яких
Це великик ряд комах. Х
світі нарахову°ться понад 100
000 видів. Хсе
тіло і
чотири крила рясно покриті лусочками і
частково волосками, сис
ник ротовик апарат явля° собою довгик тонкик хоботок, якик у
спокою згорта°ться спірально
— ось накхарактерніші ознаки метеликів.
Мише у
деяких видів крила відсутні або хоботок недорозвинутик. Реред-
ні к
задні крила зчеплені міи собою спеціальними пристосуваннями,
тому вони рухаються як
°дине ціле. Мусочки крил певним чином за
барвлені к
сукупності утворюють неповторник малюнок, характерник
для коиного виду. Х
деяких видів, які мають забарвлення металевого
кольору, лусочки мають складну будову, вони безкольорові. Рри цьому
крила мають металевик полиск за
рахунок заломлення світла в
лусоч
ках, неначе у
маленьких призмах. факе забарвлення назива°ться струк
турним. Х
стані спокою лускокрилі комахи складають крила або над
спиною (денні метелики), або витягують їх
уздови черевця (нічні мете
лики). Забарвлення крил ма° декілька призначень. Рід час польоту воно
яскраве та
багатоколірне, що
необхідно для розпізнавання особин свого
матеріали
виду, оскільки у
лускокрилих гострик зір. Х
метеликів зі
крилами їх
зовнішня частина ма° захисне забарвлення і
нагаду° окремі
елементи навколишнього середовища. Це
так зване
лення. доно допомага° метеликам бути непомітними на
фоні кори або
листа. Коли и
сполохані метелики злітають, у
деяких видів ста° поміт
ним контрастне та
яскраве забарвлення задніх крил, яке відляку° пере
) з
отрукною гемолімфою
застереине
забарвлення
, яке нагаду°, що
ці особини
— неїстівні.
уамки та
самці лускокрилих відрізняються за
будовою вусиків, ступе
Дорослі комахи иивляться нектаром, соком, що
витіка° з
дерев чи
плодів. дони часто скупчуються біля калюи з
водою. Багато
денних метеликів иивляться на
екскрементах хребетних тварин. Більша
частина видів веде нічник спосіб ииття, менша
— денник. З
денних ме
теликів накбільш відомі булавовусі, або денні лускокрилі. Це
одні з
— комахи з
повним перетворенням. дони відкладають
якця на
кормову рослину. З
якця виходить личинка, яка у
метеликів на
зива°ться гусеницею. еусениця ма° 10-членикове тіло, добре розвинуту
голову з
гризучим ротовим апаратом, три
пари грудних ніиок і
черевних виростів з
гачками, які називаються псевдоніиками. еусениці
переваино фітофагами, тобто иивляться иивими тканинами рослин.
Рри цьому частина видів ииве к
розвива°ться на
багатьох видах рослин
), інші спеціалізуються на
певнік родині (
), °
телики, що
розвиваються на
певному виді рослин (
монофаги
). упосіб
ииття гусені різноманітник. диділяють декілька иитт°вих форм. діль
ноиивучі гусениці иивляться листками відкрито, безпосередньо на
линах. Щасто їх
тіло бува° покрите волосками та
виростами. ак
вони мають криптичне забарвлення. Щохлоносці мешкають усередині
спеціальних чохликів, які будують з
тонких гілочок, сухих листків, пі
щинок, склеюючи їх
шовком. еусениці, які мешкають у
ґрунті, мають
копальні ноги і
зазвичак °
поліфагами. Мистоверти мешкають у
тих або сплетених шовковою ниткою листках, якими вони к
Ррядильщики оплітають шовковими нитками гілки дерев та
ків, утворюючи гнізда, в
яких мешкають. Рлодоиерки иивуть усередині
плодів, у
зв’язку з
прихованим способом ииття тіло цих гусениць не
рисунка. Бурильщики мешкають усередині гілок та
стовбурів деревних
порід та
коренів трав’янолистих, иивляться деревиною, розвиваються
декілька років. Нінери мешкають усередині зелених частин рослин,
правило, листків. Рісля виїдання внутрішньої частини листа утворю
°ться пороинина (міна), яка добре помітна зовні у
вигляді білих плям.
додяні гусениці розвиваються у
листках водяних рослин і
безпосередньо з
водою; час від часу вони будують чохлики, в
яких вони
еусінь залялькову°ться в
ґрунті або відкрито на
рослинах. Х
придатки тіла щільно спаяні з
покривами і
нерухомі. Здатність до
Нетелики °
одними з
накпомітніших і
накпривабливіших комах.
треба розшукувати в
траві, як
иуків та
клопів, вони не
такі ма
ленькі, як
мухи. Рурхаючи поміи квітучої рослинності, вони звертають
себе увагу завдяки сво°му яскравому забарвленню та
достатньо ве
ликим розмірам. Ни
познакомимося з
родинами, представники яких
накбільш звичакні або відзначаються сво°ю незвичакною поведінкою
забарвленням. Багатьох лускокрилих легко розпізнати за
ознаками і
встановити їх
приналеиність до
родини. фому частіше, ніи
під час характеристики інших рядів, ми
будемо звертати увагу на
внішність метеликів, для того щоб ви
самостікно змогли їх
разі зустрічі у
утрокатки
Zygaenidae
Це метелики середньої величини з
товстим черевцем. Крила вузькі,
забарвлення яскраве. Рередні крила, як
правило, темно-синього або
темно-зеленого кольору з
металевим полиском та
великими червони
ми, білими або иовтими плямами. ддень ці
метелики звичакно сидять
квітах, їх
легко моина взяти руками. дони неїстівні, про що
иа° їх
яскраве забарвлення. Х
метелика строкатки з
, коли
вона захища°ться від ворога, на
лицьовік частині голови виділя°ться
рідина з
різким запахом. Х разі потрапляння в
кров людини ця
виклика° дуие бурхливу реакцію. акщо и
крапельку ці°ї рідини нане
сти на
подряпину шкіри, то
вие на
шостік хвилині людина полотні°,
пітні°, з’явля°ться відчуття задухи, пульс прискорю°ться к
хвилину. За
еусінь багатьох видів розвива°ться на
рослинах з
родини Бобові. фи
Рарусники,
Кавалери
Papilionidae
деликі метелики, розмах передніх крил
— 50–90 мм. Крак заднього
крила, як
правило, ма° декілька виїмок. Багато видів мають яскравик
малюнок з
плям та
різнокольорових смуг. еусінь моие бути забарвлена
так само яскраво, як
імаго. Псобливість гусені кавалерів
— наявність
м’ясистої пахучої залози на
спинці передньогрудек, яка випина°ться
вигляді вилочки, якщо гусеницю потурбувати. До
ці°ї родини нале
иать одні з
наккрасивіших наших метеликів
махаон
сена
мнемозина
матеріали
Нахаон
Papilio machaon
— метелик
чорно-иовтим забарвленням. Кого задні
крила мають довгі хвости і
прикрашені бла
китними та
одні°ю червоно-блакитною
плямами (рис.
59). Зустріча°ться у
наприкінці літа з’явля°ться друге поколін
ня. еусінь зеленого кольору з
чорними попе
речними смуиками та
червоними плямами;
иивиться на
рослинах з
родини уелерові.
Оаприкінці 30-х років минулого сторіччя
махаон вваиався звичакним видом, якик в
окремі роки набував на
віть масового поширення. 30
років по тому ситуація різко змінилася.
Щисельність махаонів скоротилася. Пдна з
причин цього
— непомір
не застосування отрутохімікатів. Нетелика було занесено до
книги. Пстанніми роками відзнача°ться зростання чисельності маха
она. Оерідко гусеницю моина зустріти к
городах, де
вона иивиться
кропом. Пскільки ці
гусениці зустрічаються поодиноко, вони не
відчутної шкоди. уподіваюся, що
коиник з
нас вваиатиме за
честь дати
притулок на
сво°му городі такік прекраснік комасі к
поділитися з
травою кропу.
Papilio padalirius
— на
першик погляд дещо нагаду° маха
она, оскільки кого задні крила такои «із
хвостами». Крила світло-иовті,
макие білі, з
чорними поперечними смугами; задні прикрашені блакит
ними та
ораниевими плямами (рис.
60). Мітати такои почина° у
Х 30-ті роки подалірік був дуие поширеним. Зрідка з’являлися ві
домості про кого шкідливу дію, оскільки гусінь розвива°ться на
плодових деревах, горобині; охоче иивиться листям терну. Щисельність
подалірію, як
махаона, у
наступні роки істотно скоротилася, і
він був
занесеник до
Щервоної книги. Набуть,
він такои чутливик до
дії отрутохімікатів.
Ннемозина
, або
аполлон
Parnas
sius mnemozyne
— білик метелик з
сірими плямами на
крилах. Оедосвідче
на людина в
першик момент моие сприк
няти кого за
білана. Пднак ця
позірна. Аполлон ма° потуиник, стрімкик
політ; він моие підніматися на
велику ви
соту. Мітати почина° у
травні. Зустріча°ться
початку червня. д
усі часи кого вваиали
дуие локальним видом. еусінь розвива°ться
Нахаон
хохлатках. Зивиться лише у
сонячну погоду. Занесеник до
книги. ак
всі аполлони
— неїстівник, про що
попередиа°, виділяючи
характерник запах; при цьому шипить, шкребучи ніиками по
Роліксена
Zerynthia polyxena
— невеликик, але дуие яскраво за
барвленик метелик. Задні крила не
мають хвоста, але зазубрені по
внішньому краю. Крила иовті з
чорними та
червоними плямами. Міта°
травні, але недовго. З
усіх парусників він, мабуть, накхарактернішик
для степів. еусінь розвива°ться на
кирказоні. Роліксена зустріча°ться
Більшість із
цих денних метеликів мають біле та
иовте забарвлен
ня. З
них у
степу навесні моина зустріти
лимонницю
, або
Gonepteryx rhamni
). диліта° вона у
перші теплі дні, оскільки зиму°
стадії дорослої комахи. З
назви зрозуміло, що
гусінь иивиться листям
крушини. уамці мають яскраве лимонне забарвлення, самки
— зелен
кувато-біле. дерхівки всіх крил загострені. З
біланів у
степу звичакни
ми °
різні види
). Крила їхні
забарвлені у
теплі иовті
ораниеві кольори; посередині переднього крила °
темна плямочка;
зовнішнік крак крил затемненик. еусінь багатьох иовтянок розвива°ть
Оавесні нерідко моина зустріти невеликого ошатного метели
ка, на
передніх білих крилах якого °
великі яскраві ораниеві плями.
Zegris eupheme
) локально зу
стріча°ться у
Рівденнік Європі. Її
моина побачити навесні на
нистих степових ділянках. еусінь иивиться листям гулявника та
уатири,
Бархатниці
Забарвлення цих метеликів ма° бурі, коричневі, руді відтінки, мете
лики бархатисті, часто з
округлими плямами-«очками», рідко білі з
ним малюнком. еусінь ма° два маленькі вирости на
останньому сегмен
ті; розвива°ться вона на
злаках. Оииня частина крил часто ма° захисне
забарвлення. Чарактерник пурхаючик політ утрудню° переслідування
цих комах хииаками. уатири °
звичакними у
степовік зоні, але відда
ють перевагу затіненим місцям; їх
часто моина зустріти у
лісах. З
видів ці°ї родини, які легко розпізнати, згада°мо
галатею
lanargia galathea
). Цього метелика ваико сплутати з
іншими видами
кого бархатисто-чорні крила рясно покриті великими білими плямами.
справиніх степових видів налеиить
Chazara briscis
) та
ферульник
матеріали
Це накбільш красива, помітна та
ленна родина денних метеликів. ак
ло, вони мають яскраво забарвленик верх
нік бік крил. Оииня частина крил (спід)
багатьох видів за
малюнком та
ням нагаду° сухе листя, кору. еусінь часто
ма° помітні шипики на
тілі к
голові; ииве
відкрито; иивиться листям трав’янистих
рослин або чагарників та
дерев. Багато видів
німфалід мають великі ареали поширення
зустрічаються у
декількох природних зонах. Ранньою весною одними
перших комах з’являються метелики з
ці°ї родини, які привертають
себе увагу своїм яскравим забарвленням на
фоні поиухлої торішньої
трави. Згада°мо деякі з
цих видів.
Денне
Inachis io
) та
Vanessa atalanta
) (рис. 61) зимують у
дорослому стані. Равичеве око
легко впізнати за
окоподібними плямами, які нагадують плями на
ті пави. д
адмірала на
бархатисто-чорних крилах розташовані яскраві
червоно-ораниеві перев’язи та
білі плями. Х
сонцевика
, або
Cynthia cardui
) такои зимують дорослі комахи. Її
нево-червоні крила мають чорник малюнок, у
верхньому куті передніх
— білі плями. Цек метелик відомик своїми дальніми перельотами.
окремі роки чортополохівка масово розмноиу°ться, і
тоді її
зграї мігрують на
великі відстані. дідомик випадок, коли через чортопо
лоховок зазнав аварії теплохід у
уередземному морі. Зграї метеликів об
ліпили рухову рубку, рульовик утратив орі°нтацію, і
теплохід наштовх-
нувся на
підводну скелю.
Nymphalis polychloros
), в
якої такои
зимують дорослі особини, відома тим, що
цього виду спостерігаються
чітко вираиені етапи зменшення та
збільшення чисельності. Ще
давнього часу цек метелик зустрічався скрізь, у
тому числі к
Мегко моина впізнати
перламутровок
упід їхніх крил покритик перламутрови
ми плямочками (рис.
62). Рерламутрівки
налеиать до
декількох родів. Кілька ро
дів об’°днуються під назвою
метелики середніх розмірів, які мають
ораниево-коричневе забарвлення крил
численними дрібними чорними пля
мочками (вони розподіляються по
крилу
макие рівномірно і
діксно трішки нага
дують шахову дошку). Х
степу звичакною
Рерламутровка
Melitaea didіma
), яка,
на
відміну від своїх родичів, що
мешкають
лісових галявинах, зустріча°ться на
Lycaenidae
Багато видів мають блакитне забарвлен
ня крил, за
родина к
отримала свою на
зву (рис.
63). Крила інших видів забарвлені
вогненні тони, нерідко вони бурі з
иевими плямами або смуиками металевого кольору. Знизу крила сірі
бурі, більшою частиною з
вічками (темні точки з
білою облямівкою)
64). Родина включа° багато видів, які ваико розрізнити. еусінь ма°
коротке тіло, плоске знизу, опукле зі
спинного боку, маленьку голову,
яка втягнута у
передньогруди. Багато видів розвива°ться на
аскравим сонячним днем ми
змогли розпізнати багатьох прекрас
них денних метеликів. Але и
день скінчився, стало темно, ми
лампу і
поміча°мо, що
зміну денним метеликам приходять нічні, які
спрямовують свік політ на
різні диерела світла. Оічні екскурсії не
цікаві, ніи денні, лише спорядиення для них повинно бути дещо іншим.
відповідному розділі ви
ознакомитеся з
будовою світлопасток, зараз
лише зауваиимо, що
накбільш різноманітних метеликів моина зловити
ртутно-кварцеву лампу. Звичакно, у
короткік розповіді немоиливо
розповісти про всіх нічних метеликів. фому ми
торкнемося лише нак
численніших та
накбільш цікавих за
своїм зовнішнім виглядом родин
Мускокрилі.
Це накбільша родина лускокрилих. Нетелики переваино мають
широкі, покриті густими волосками груди і
товсте черевце, розміри
різноманітні, частіше середнього розміру.
еусениці иивляться в
основному листям
або прокладають ходи в
стеблах і
рослин. філо голе, мають п’ять пар черев
них ніг. Родина Оічниці ма° ваиливе еконо
мічне значення. дона містить безліч видів,
гусениці яких, що
називаються підгризаю
чими совками, нападають на
різні культур
ні рослини. уеред представників родини
різноманітні види
матеріали
— великі метелики, передні кри
ла яких забарвлені в
сірі тони зі
малюнком, що
іміту° кору деревних порід,
— часто червоні з
чорними перев’я
зами. Х
блакитної стрічкарки на
фоні °
яскраво-блакитні перев’язи. Х
спокою, зі
складеними крилами метелики
зливаються з
навколишнім тлом. Метюча
стрічкарка демонстру° яскраві задні крила,
відлякуючи переслідувачів. Ррактично всі види розвиваються на
них породах. Х
степових раконах зустрічаються стрічкарки, гусениці
До ці°ї родини налеиать витончені метелики зі
струнким тілом і
волі широкими крилами, які в
стані спокою вони тримають розпласта
ними. За
характерним розташуванням крил п’ядунів легко відрізнити
від інших родин (рис.
65). увою назву вони отримали завдяки манері
пересування гусениць. дикидаючи переднік кінець тіла вперед, гусени
ця підтягу° до
нього заднік, утворюючи тілом петлю. уерія цих рухів на
Arctiidae
Нетелики зазвичак контрастно та
яскраво забарвлені, з
товстим че
ревцем, яке такои часто ма° яскраве забарвлення. Оазву свою отримали
завдяки вигляду гусениць. філо їхн° вкрите товстими пучками волосків,
робить гусениць неїстівними для більшості птахів. еусениці иив
ляться макие на
всіх трав’янистих рослинах. Багато видів ведмедиць
легко визначити за
забарвленням і
малюнком. Пзброївшись кольоро
вим атласом, ви
змоиете зробити це
самостікно (рекоменду°мо книгу
Жфетова, а.
Будашкина «Бабочки Крьма» (уимферополь:
фаврия, 1990)). Декілька видів ведмедиць занесені до
До ці°ї родини налеиать переваино ве
ликі метелики з
характерною будовою: довгі
вузькі передні к
невеликі задні крила, тов
сте черевце до
вершини веретеноподібно
звуиу°ться. Х
більшості браиників гарно
розвиненик довгик хоботок. З
кого допо
могою вони добувають нектар у
квітів з
бокою оцвітиною, недоступник для інших
еусениця
комах. Нетелики не
сідають на
квіти, адие
иодна квітка їх
втрима°, а
зависають над
ними на
зразок колібрі. Хлюбленими кві
тами °
запашник тютюн і
петунії, в
нектаровиділення відбува°ться в
Накие всі браиники активні в
вночі, а
— вдень.
Дорослі комахи відомі своїми перельотами,
моиуть мігрувати від місць виплоду на
сячі кілометрів. еусениць легко впізнати
виросту у
вигляді рога на
сегменті спинного боку (рис.
67). уполоха
на гусениця трохи підніма° і
потовщу° пере
днік кінець тіла, завмираючи у
позі «сфінк
са», звідки к
пішла латинська назва родини.
Більшість браиників отримали свої назви
назвами кормових рослин, яким віддають
перевагу їхні гусениці.
березковик
— зви
чакні степові види. Рознакомитися з
конкретними видами цих гарних,
потуиним польотом метеликів моина в
спеціально ілюстрованих ви
уатурнії
До ці°ї родини налеиать великі або гігантські метелики. Оазва «па
вичеве око» пов’язана з
тим, що
центрі коиного з
чотирьох крилець
красиво забарвлена окоподібна пляма, або прозоре «віконце». філо
товсте, густо опушене. уамці мають широкі пірчасті вусики. Дорослі
метелики не
иивляться, використовуючи запаси, накопичені гусени
цями. еусениці більшості видів вкриті яскравими бородавками. Реред
акщо вам пощастить, одні°ї теплої травневої ночі на
світло лампи
моие прилетіти
cатурнія
Saturnia pyri
). Це
накбільшик метелик
Європи, красивих коричнево-шоколадних відтінків. Х
30-ті–40-ві роки
ст. в
деяких довідниках вона згадувалася як
шкідливик вид, тому
гусениці розвиваються на
листі плодових дерев. Ротім чисельність
сатурнік поступово зменшувалась к
80–90-х роках ЧЧ
ст. відзначали
ся тільки одиничні особини. фепер в
окремих областях Хкраїни сатур
нія зустріча°ться знову. Автору пощастило спостерігати літ метеликів
заповіднику «Чомутовськик степ». Це
чим не
зрівняна насолода
побачити, як
величезних розмірів метелики, що
більше нагадують пта
хів, а
комах, круиляють навколо ліхтарного стовпа. Чотілося, щоб
прекрасна комаха знову прикрашала нашу природу. До
речі, завдяки
еусениця
матеріали
грушевік сатурнії Цабр з’ясував, що
метелики знаходять одне одного
запахом. Розкішні пірчасті вусики самців сатурнік уловлюють при
еігантська павутина, що огорнула численні дерева к чагарники,
вкрила землю і траву в техаському парку Lake Tawakoni, серкозно спан
теличила біологів як своїм дивним виглядом, так і походиенням. Але
Довиина ці°ї павутини становить близь
ко 180 метрів, і була вона сплетена в над
звичакно короткик час. ак не дивно, але в її
створенні брали участь павуки різних видів,
серед яких було багато вороиих одне одному.
За словами групи техаських ентомоло
гів, що зацікавилися цим феноменом, кого
секрет пов’язаник з особливостями погоди
фехасі. уильні дощі на початку літа допомо
гли бурхливому розвитку популяції комарів
Дослідивши павуків, зібраних з павутини, Аллен Дін (Allen Dean),
ентомолог з техаського університету A&M, нарахував серед них 250 ви
Tetragnathidae
За словами вченого, зазвичак ці істоти поиирають одне одного
плетуть свої сітки незалеино. Але цього разу вони не стали харчуватися
родичами, а просто «переключилися» на їиу, якої розвелося вдосталь.
Арахнолог Ченк еуаріско (Hank Guarisco) з університету Цорт Чекс
(Fort Hays State University) помітив, що серед мешканців павутини чи
мало таких, які ведуть нічник спосіб ииття. Кого такои дуие зацікави
Tetragnathidae
, адие, за кого словами, вони зазвичак самітники, а тут
ак повідомляють слуиителі парку, зараз павутина частково ушко
диена дощами к вітром. Пднак у перервах міи цими невеликими ката
клізмами павуки, як і раніше, тчуть нові ділянки. дони продовиують
відкладати якця, хоча сезон розмноиення вие завершу°ться, а це свід
www.membrana.ru
www.elementy.ru
Землею, «де тече молоко і мед», назива
ють Землю обітовану в утарому Завіті. Ціка
во, що в кого книгах слово «мед» згаду°ться
неодноразово, але про розведення бдиіл
там нічого не говориться. Пднак нещодавно
археологи під керівництвом Аміхаї Назара
(Amihai Mazar), професора інституту архео
логії і°русалимського університету (Institute
of Archaeology
— Hebrew University of Jerusa
lem), під час розкопок у раконі давнього міста
фель-Рехова (Tel Rehov Excavations) виявили рештки пасіки, які виявилися
оду.
фель-Рехов уваиа°ться одним із міст, що відігравали ваиливу роль
історії Близького уходу. уьогодні воно перебува° в руїнах, але вчені
постікно одериують про нього нові відомості завдяки розкопкам, що
ведуться там з 1997 року.
Цього літа археологи знакшли давню пасіку, що склада°ться із трьох
десятків практично неушкодиених вуликів. Їх, за оцінками фахівців, на
дулики являють собою циліндричні °мності завдовики близько
см і діаметром близько 40 см, зроблені із суміші необпаленої глини та
соломи. дулики покладені один на одного горизонтально в три ряди. ак
сказали досвідчені пасічники, що відвідали місце розкопок, це госпо
За словами Назара, дані радіокарбонового аналізу показують, що
вулики виготовлені в IX–X столітті до нашої ери. А отие, перед нами
До речі, цікаво, що в тому и місці виявлено к вівтар, прикрашеник
фігурками богинь родючості. Це свідчить про те, що давні пасічники
користувалися, м’яко каиучи, неофіцікними язичеськими ритуальни
ми практиками, щоб поліпшити збір меду к воску.
Знакти правильне місце в класифікації иивих істот для одного
накдивовииніших у світі червів допомогло генетичне дослідиення,
проведене Рітером Чолландом (Peter Holland) та кого колегами з фа
культету зоології Пксфордського університету (Department of Zoology at
the University of Oxford).
був відкритик у 1851 році, і відтоді траплявся біо
логам лічені рази. фим часом усі ці роки правильне місце для цього черва
вигляд
покладених
вуликів
rehov.org)
матеріали
(якик, до речі, ииве в морі) у класифікації
видів викликало великі суперечки к сумніви.
нема° ні рота, ні кишеч
нику, нема° мозку і чітко вираиеної цен
тральної нервової системи такои. Щерв цек
цілком симетричник, тои учені навіть не
моиуть сказати, де в нього переднік кінець,
а де
— заднік, де верх, а де низ. Але и на
віть простенькі черви-нематоди мають різні
органи на різних кінцях свого тіла к у цьому
Чолланд із товаришами проаналізував
50 генів
і з’ясував, що він, не
зваиаючи на тіло, подібне до тіла червів, на
багато блииче пов’язаник не з ними, а з
Цікаво такои, що
виявив
ся родичем паразиту
Tetracapsula bryosalmo
, якик ураиа° внутрішні органи лососів і губить популяцію цих риб.
Цермери, що закмаються вирощуванням риби, з руками відірвуть будь-
яку нову інформацію, що дозволить їм упоратися з ці°ю напастю. А ге
нетичні дослідиення
, моиливо, допомоиуть у розв’язанні
Щоб довідатися про те, які рослини ° на певнік території, не по
трібно ретельно вишукувати к ідентифікувати коиен вид. Для цього
потрібно лише знакти павутину, сплетену місцевими павуками. До та
кого висновку дікшла міинародна група дослідників під керівництвом
професора Щен-уень Щи (Cheng-Sen Li), співробітника інституту бота
ніки (Institute of Botany) Китакської академії наук (Chinese Academy of
ак учені дікшли ці°ї думки
— невідомо. Але, так чи інакше, вони ви
рішили дослідиувати зразки павутини, знакдені ними в провінції ань
Для цього вони зібрали накбільші «полотна», незалеино від того,
до якого виду налеиить «автор». Ррикшовши в лабораторію, дослідни
ки розчинили павутину к витягли з отриманого розчину пилок і спори.
Ротім експериментатори почали класифікувати ці мікроскопічні зна
Х результаті підрахунку знакдених дрібок пилка виявилося, що в ці
лому за ними моина скласти уявлення про рослинність, яка росте в цьому
Buddenbrockia
лише
черва,
ствердиують
учені
новік
роботі,
але
фактично
він
таким
не
(фотографії
University
Oxford
Tops)
раконі. Пднак учених украк спантеличило те, що вони практично не ви
Єдине пояснення цього, запропоноване Щен-уен°м, поляга° в тому,
що кого колеги взяли павутину з трави к дерев, куди пилок і спори легко
моиуть занести повітряні потоки. Пднак, на думку вченого, цек спосіб
запилення «незручник» для папоротек, і їхні спори в основному пере
даються через водне середовище, тому в повітрі, а отие, і в павутині, їх
За словами Оорманна Рлетніка (Norman I. Platnick), арахнолога
Американського музею природознавства (American Museum of Natural
History), якик прокоментував дослідиення, але не брав у ньому учас
ті, раніше не надавалося великого значення пилку в павутині. Раніше
«вза°минах» павуків і пилка науку всеркоз цікавив тільки один ас
— кого споиивання дрібними арахнідами. А тепер біологія допов-
Бдиолу з вантаием пилка на спині виявили вчені в шматку буршти
ну епохи міоцену. ак ствердиу° уантьяго Рамірес (Santiago R. Ramírez),
біолог з еарвардського університету (Harvard University), якик разом
колегами вивчив знахідку, у нік їм трапився зразок пилка накдавнішої
Хчені постікно виявляють у бурштині накбільш некмовірні старо
давності: то накстарших павуків, то їхню павутину, то иаб. А цього разу
вони знакшли досить цікаву комаху
— представника вимерлого виду
Proplebeia dominicana,
які не мали иала. Пднак увагу дослідників
привернула не сама істота, а те, що вона несла на спині,
— полінарік
Біологи з’ясували, що в зразку міститься чудово збереиеник пилок
орхідеї виду
Meliorchis caribea
(такои вимерлої). Рроаналізувавши її,
фак, зіставивши отримані дані з результатами інших дослідиень,
удалося з’ясувати, що «накмолодшик» загальник предок усіх орхідек
існував у період із 76 по 84 мількони років тому. Крім того, з допо
могою непрямих методів підтвердився ток факт, що особливо бурх
лива еволюція орхідек почалася за глобальним K-T-вимиранням,
після якого кількість їх видів різко збільшилася к до сьогодні досягла
Дослідники такои звернули увагу на розташування пилка на тілі
бдиоли. Це дуие незвичакна деталь: як правило, пилок прилипа° до
рота сучасних бдиіл, які збирають кого з орхідек ті°ї и родини. Пднак
у знакденої особини вона прилипла до спини. Це свідчить про те, що
матеріали
Meliorchis caribea
мала таку форму, що для збирання «вроиаю»
Зрозуміло, знахідка цікава к тим, що явля° собою безпосереднік до
каз уза°модії рослин і комах, що запилюють, у ту епоху.
Морен Бердиі (Lauren Bergey) і Диудіт декс (Judith Weis) з універси
тету Ратдиерса (Rutgers University) висловили припущення, що краби-
скрипалі (
Uca pugnax
скидаючи старик панцир, крім іншого позбавля
Чітиновик покрив, що вкрива° тіло крабів, періодично скида°ться
ними під час линяння. Х момент линьки старик хітиновик покрив роз
рива°ться, і через цю щілину тіло краба протиску°ться назовні в новому
Щастина сполук Кальцію, що просочують панцир, при цьому по
глина°ться кров’ю (за рахунок чого зовнішнік панцир розм’якшу°ться)
відклада°ться потім у печінці у вигляді запасів для просочування ново
го покриву. Миняння трива° кілька хвилин, а туиавіння нового покриву
із циркуляці°ю Кальцію морські біологи вие більш-менш розібра
лися, але тут вони виявили, що в скинутому панцирі наявні сполуки
Купруму, Цинку та Рлюмбуму, що у значних кількостях ° токсичними
та впливають на репродуктивну функцію, регенерацію тканин і забарв
Бердиі та декс припустили, що з допомогою линьки ракоподібні
Щоб підтвердити свої припущення, учені вибрали кілька кра
бів-скрипалів (представників цього виду називають такои вабливими
крабами) з різних популяцік. Пдна частина крабів була з Міндена, що
— індустріального містечка, розташованого на великому
шосе к оточеного кількома підпри°мствами, у тому числі заводом з очи
щення стічних вод. інша до експерименту проиивала в Оаціональному
естуарі°вому дослідницькому резерві Зака Кусто (Jacques Cousteau Na
tional Estuarine Research Reserve
Пбидві групи крабів-скрипалів прямо перед линянням перекидали
деяку кількість сполук Купруму к Цинку з екзоскелета у внутрішні ор
гани, однак раки, що проиивають у забруднених водокмах, разом з пан
циром «скинули» такои надлишок Рлюмбуму.
«Це дослідиення змушу° нас подивитися на процес линяння рако
Пднак, перш ніи робити однозначні висновки, ученим необхідно
Хнікальник випадок швидкої еволюції в метеликів островів уамоа
був заре°строваник міинародною групою дослідників на чолі із уіль
веном Щерлетом (Sylvain Charlat), біологом з університету Каліфорнії
Берклі (University of California, Berkeley).
Згідно з даними вчених, протягом десяти поколінь, для зміни яких
потрібен був усього один рік, у дослідиенік популяції метеликів виду
Hypolimnas bolina
сталася дивовиина зміна. Зміна поляга° в тому, що част
Коли біологи почали розбиратися з причиною такого різкого «про
гресу», вони виявили, що метелики зараиені бактері°ю
Wolbachia
. Ці
мікроорганізми передаються через самок і не дуие сильно їм шкодять.
Зате вони дуие небезпечні для самців, яких вони вибірково вбивають
ак виявилося, метелики згодом навчилися тримати під контролем
цих бактерік. дідбува°ться це за рахунок механізмів, які керуються пев
ним геном. Завдяки кого активності метелики змогли впоратися з
Wol-
Хчені поки ще не з’ясували, звідки взявся цек рятівник ген. Пдна
з імовірних причин кого виникнення
— випадкова мутація. Але не ви
ключено, що він міг бути привнесеник метеликами, що мігрували з пів
денно-східної Азії, у яких подібник ген уие існу° к давно використову
°ться для захисту.
Рроте, процес еволюції, у ході якого метелики моиуть за рахунок
такого гена навчитися «оборонятися» від небезпечної бактерії, зазвичак
«Оаскільки я знаю, це накшвидша еволюцікна зміна, що відома на
— сказав Щерлет.
Рро відкриття вчені розповіли в статті, опублікованік у «Science». За
їхніми словами, цек випадок демонстру°, що іноді види моиуть швидко
реагувати на небезпечні впливи середовища. А такои він ° ілюстраці°ю
Бглмк аирилії аияаиапя каздг раиик дг пикавлик,
Ррочитання генома актинії показало, що накваиливіші генетичні
новації в еволюції багатоклітинних тварин сталися на накбільш ранніх
її етапах. Пстаннік спільник предок актинії, людини к мухи, очевидно,
иив близько 700 млн років тому к уие мав досить складник геном. Базова
генетична «програма», що керувала розвитком перших тварин, виявилася
настільки вдалою і гнучкою, що наступна прогресивна еволюція тварин
матеріали
Американські вчені повідомили про
«чорнове» прочитання генома актинії
, представника кнідарік (
), до
яких налеиать такои коралові поліпи, гідри
к медузи. дибір цього об’°кта пояснювався
насамперед кого «стратегічним» полоиен
акщо не враховувати ряд маленьких не
достатньо вивчених груп, то накбільш при
мітивними тваринами моина назвати губок,
у яких ще нема° справиніх тканин, нервової
системи к кишечника. еубки протиставля
ються всім іншим тваринам
— так званим
«справинім багатоклітинним тваринам» (
). уеред цих остан
ніх накбільш примітивними вваиаються кнідарії. Х меиах
кнідарії та гребеневики («радіально симетричні тварини») протистав
ляються білатерально-симетричним (
). До білатерік налеиить
еенетичні дослідиення останніх років показали, що традицікні уяв
лення про примітивність кнідарік, швидше за все, дуие перебільшені.
Зокрема, виявилося, що в них, як і у вищих тварин, °
-гени, які в
ді індивідуального розвитку задають полярність зародка к визначають
план будови, в якому явно проступають риси білатеральної симетрії. Це
підтвердило стару гіпотезу, відповідно до якої загальник предок
був двобічно-симетричною твариною. Для того щоб скласти більш
повне уявлення про цього предка, було необхідно прочитати геном
Дослідники прочитали поки що близько 95
% генома актинії. ееном
склада°ться з 15 пар хромосом, ма° розмір близько 450 млн пар основ
100 разів більше, ніи у кишкової палички, і в 6 разів менше, ніи у
дини) і містить приблизно 18 тис. генів, які кодують білок, що цілком
моина порівняти з іншими тваринами. Нобільні генетичні елементи
(транспозони к ретротранспозони) становлять 25
% генома (удвічі мен
Для коиного гена актинії дослідники намагалися знакти аналоги
в геномах білатерік: людини, дрозофіли, круглого черва, риби к иаби.
акщо аналог (тобто схоиик ген) був наявник, дослідники робили ви
сновок, що відповідник ген був наявник і в загального предка
. Х такик спосіб удалося скласти досить повне уявлення про генник
диявилося, що репертуар цек був досить широкик і включав не
менш ніи 7
766 генних родин, які збереглися к у кнідарік, і в білатерік.
Мюдина успадкувала не менш ніи 2/3 своїх генів від загального з акти
ні°ю предка; сама актинія
— приблизно стільки и. Нуха к круглик черв
успадкували від загального предка з актині°ю лише 50 і 40
% генів від
З’ясувалося, що в еволюцікних лініях хребетних і кнідарік було за
гублено менше вихідних генів і менше набуто нових, ніи у лінії, що веде
до круглих червів і комах. Пднак слід мати на увазі, що використані
методики не дозволили відрізнити справиню втрату гена від кого змі
ни «до невпізнанності». фому в цілому моина лише зробити висновок,
що в
лінії хребетних геном змінився менше, ніи у лінії первинноротих,
куди налеиать муха і черв. Пдним із наслідків цього ° такик несподі
ваник факт: геном людини виявився в цілому набагато більш схоиик на
геном актинії, ніи геноми мухи та черва. Родібність стосу°ться не лише
Близько 80
% генів загального предка
мають чіткі аналоги
за меиами тваринного світу, а отие, що вони були успадковані тварина
ми від одноклітинних предків (хоанофлагеллятів). Птие, геном напро
чуд мало змінився впродови становлення тваринного світу. уеред 20
генів, що залишилися, аналогів яких нема° в одноклітинних, ° велика
кількість ключових регуляторів розвитку. Близько чверті цих нових ге
нів (тобто 5
% від загальної кількості) містять ділянки або функціональ
ні блоки (домени), що зустрічаються в одноклітинних, але в інших ком
бінаціях. Це вказу° на один з основних шляхів створення нових генів:
ак і слід було очікувати, значна частина «нових» генів
викону° функції, безпосередньо пов’язані з тими нововведеннями, які
з’явилися у тварин на організменому рівні. Це насамперед гени, відпо
відальні за міиклітинні вза°модії та передачу сигналів, за переміщення
клітин, регуляцію їх поділу та інші процеси, що відіграють ключову роль
Набуть, накголовнішик висновок, якик моина зробити на основі
аналізу генома актинії, поляга° в тому, що вие накперші представники
тваринного світу мали досить складник і досконалик «набір робочих ін
струментів», тобто генів, якик дозволив створити величезну розмаїтість
складних багатоклітинних організмів, вносячи лише незначні зміни
базову програму розвитку.
Оа інтуїтивному рівні ми звикли ставитися до царства тварин як до
чогось величезного і ледь не нескінченно різноманітного. Але останнім
часом з’явля°ться все більше фактів, які показують, що насправді тва
рини (
) являють собою досить специфічну, компактну і генетич
но однорідну групу організмів. Ррочитаник геном актинії дода° в цю
матеріали
Набуть, «генеральна ідея», на якік ґрунтуються будова к еволю
ція тварин, поляга° в тому, що завдяки діяльності низки ключових ге
— регуляторів розвитку (у тому числі
-генів) міи клітинами, що
діляться, створю°ться складна система вза°мин, клітини обмінюються
сигналами, граді°нти концентрацік регуляторних білків задають симе
трію і план будови організму, що розвива°ться, і всі ці фактори разом
спрямовують процес самоорганізації, самоскладання складної багато
клітинної істоти з генетично ідентичних (тобто від початку однаково
Оеобхідно пам’ятати, що геном працю° не на рівні організму,
на рівні клітини; по суті справи, вона реально «коду°» лише біо
хімію і поводиення одні°ї клітини. Базова генетична програма, яку
мали вие перші тварини, виявилася настільки вдалою і гнучкою, що
подальша еволюція тваринного світу
— у тому числі к прогресивна
еволюція, пов’язана з
ускладненням організму,
— уие макие не по
требувала радикальних змін ці°ї програми. Достатньо було лише не
значних змін у «параметрах» (наприклад, змінювалися регуляторні
ділянки ДОК, від яких залеиить тонке налаштування роботи генів-
Ральф уапоріто (Ralph Saporito) з міинародного університету Цло
риди (FIU) і Дион Делі (John Dalh) з американського Оаціонального
інституту здоров’я (National Institutes of Health) виявили в долинах Ра
нами к Коста-Рики иаб, які одериують свої наксильніші отрукні речо
Хие досить давно вченим відомо, що
тропічні отрукні иаби не виробляють отруту
самі, а одериують отрукні речовини з їиею.
Птрута необхідна їм для захисту від хииаків,
Донедавна вваиалося, що для иаб Цен
тральної Америки основним диерелом по
над 800 алкалоїдів (токсичних речовин)
Пднак у дослідиеної
Oophaga pumilio
та
інших отрукних иаб не було знакдено дие
Щоб просунутися в цік сфері, учені зі
брали кілька екземплярів деревних иаб
різноманітних комах, які мешкають у їхнік
забарвлення
Grall)
З’ясувалося, що кліщі підряду
, які, як уваиалося раніше,
не виробляють алкалоїдів, насправді виявилися «зберігачами» 84 різних
Х своїк статті, опублікованік у улуханнях національної академії
наук уША, Делі такои відзнача°, що решта 40 алкалоїдів дотепер не
були відомі. і це такои ° ваиливим результатом дослідиення, тому що
алкалоїди (якими, наприклад, ° кофеїн і нікотин) мають багато незви
чакних властивостек і відкривають моиливість створення нових силь
Дотепер невідомо, як иаби умудряються не труїтися власною отру
тою, адие вони не трансформують алкалоїди у сво°му організмі. фим
часом ланцюиок на иабах не закінчу°ться: зміям, мабуть, такои відо
мик цек секрет. Деякі з них поїдають отрукних иаб і накопичують їхню
Ррочитаник геном трихомонади
— збудника венеричного захворю
вання трихомоніазу. Х дрібного паразитичного дигутиконосця, як з’я
сувалося, удвічі більше генів, ніи у людини, хоча сам геном
— у 20
меншик, що свідчить про дуие щільне упакування генетичної інформа
ції. Х геномі трихомонади виявлено понад сотню генів бактеріального
походиення, деякі з яких полегшують паразитові прикріплення до клі
делика міинародна команда вчених із уША, деликої Британії, Да
нії, Канади, Бельгії, італії, Щехії, Оімеччини, Австралії к факваню пові
домила в останньому номері иурналу «Science» про прочитання генома
трихомонади (
Trichomonas vaginalis
— одноклітинного дигутиконосця,
що ииве винятково в сечостатевих шляхах
людини та ° причиною венеричного захво
З біологічної точки зору, трихомонада
цікава насамперед тим, що вона ° одним із
накбільш примітивних представників над
царства Жукаріоти
— організмів, що мають
ееном трихомонади, як виявля°ться, мі
німум на 65
% склада°ться з
ділянок. Значна кількість повторів украк
утрудня° «зборку» прочитаних фрагментів
генома в цілі хромосоми (у трихомонади
їх шість), і ця робота поки не завершена.
трихомонади
матеріали
Дослідники повідомляють лише про «чорнове» (draft) прочитання. Пд
нак і того, що зроблено, виявилося цілком достатньо для низки цікавих
Розмір генома трихомонади
— близько 160 млн пар основ (у людини
макие у
20 разів більше), а кількість генів, що кодують білки,
— близь
ко 60 тис. (у людини приблизно вдвічі менше). Птие, геном трихомо
нади виявився дуие «щільно впакованим». інтрони
— вставки, що не
кодують, присутні в більшості еукаріотичних генів,
— виявлено лише
в 65
генах трихомонади, що такои свідчить про значне ущільнення ін
Хчені виявили численні ознаки того, що трихомонада в ході сво°ї
еволюції активно запозичала гени в прокаріотів, у тому числі в кишко
вих бактерік із групи
. Загалом знакдено 165 генів, які з
ликою кмовірністю були набуті в такик спосіб. д основному це гени
ферментів, що беруть участь у метаболізмі вуглеводів і амінокислот,
такои гени, що кодують білки, з допомогою яких паразит (бактерія
ееном трихомонади ма° численні різноманітні мобільні генетичні
елементи (убудовані фрагменти вірусних геномів, транспозони, ретро
транспозони). Аналіз розмаїтості к розподілу мобільних і повторюваних
елементів трихомонади, а такои порівняння з іншими одноклітинними
дигутиконосцями привів учених до висновку, що геном трихомонади
порівняно нещодавно (в еволюцікному масштабі часу) зазнав серкозних
змін. Пчевидно, кого розмір нещодавно різко збільшився в результаті
дуплікації (подво°ння) деяких великих ділянок. Х ході пристосування
до паразитичного способу ииття в трихомонади багаторазово «розмно
иилися» гени, необхідні для заковтування окремих білкових молекул
цілих клітин
— хазякських або бактеріальних. Хсі ці особливості, оче
видно, пов’язані з тим, що трихомонада лише нещодавно почала пара
зитувати в сечостатевих шляхах людини, і процес адаптації до нового
До несподіваних знахідок налеиать гени, необхідні для мекозу
особливого варіанта клітинного поділу, за якого число хромосом змен
шу°ться вдвічі к утворюються статеві клітини
— гамети. Дотепер уваиа
лося, що в трихомонади нема° статевого розмноиення (і, відповідно,
мекозу), але тепер доводиться визнати, що статеве розмноиення в неї
все-таки ° або було в недавньому минулому.
Оа відміну від переваиної більшості інших еукаріотів, трихомонада
практично не ма° потреби в кисні. Х неї навіть нема° мітохондрік
— ор
ганел, що слуиать для клітинного дихання. Замість них у неї ° так зва
ні гідрогеносоми, що зовні схоиі на мітохондрії к такои забезпечують
клітину енергі°ю, але в іншик спосіб. Х мітохондріях кінцеві продукти
(по суті справи, відходи) метаболізму цитоплазми окиснюються з до
помогою кисню, при цьому «відірвані» від органічних молекул прото
ни к
електрони врешті-решт з’°днуються з киснем, і утворю°ться вода.
гідрогеносомах ці протони к електрони з’°днуються просто один з од
ним, і утворю°ться молекулярник водень (що, звичакно, енергетично
менш вигідно
— у ході цього процесу утворю°ться менше АфЦ, ніи уна
слідок кисневого дихання). Х геномі трихомонади виявлено 138 генів,
що кодують гідрогеносомні білки, причому більшість із цих білків поді
бні до білків мітохондрік. Це підтвердиу° точку зору, відповідно до якої
мітохондрії та гідрогеносоми мають спільне походиення (нагада°мо,
що, відповідно до загальноприкнятої точки зору, мітохондрії походять
фрихомоніазом зараиа°ться приблизно 170 млн осіб на рік, тому
прочитання генома паразита ма° велике практичне значення. Хченим
удалося знакти низку нових потенцікних «мішенек для ліків»
— иитт°во
ваиливих для трихомонади генів і білків, аналогів яких нема° в
к до яких фармакологи змоиуть підібрати інгібітори. уьогодні трихо
моніаз лікують ліками на основі 5-нітромідазолу. Ці препарати в
геносомах паразита перетворюються на токсичні нітрорадикали. Пднак
приблизно у 2,5–5
% випадків спостеріга°ться стіккість паразита до
використовуваних ліків. Ррочитання генома трихомонади дозволило
виявити біохімічну природу ці°ї стіккості к знакти гени, впливаючи на
які, моина буде (як вваиа°ться) позбавити паразита здатності пручатися
зусиллям медиків.
ерупа американських учених провела експерименти із трансгенними
малярікними комарами, не здатними бути переносниками хвороби. ди
явилося, що трансгенні комарі моиуть скласти серкозну конкуренцію
звичакним малярікним комарам. Жксперименти спростували широко
поширену думку про те, що трансгенні тварини завиди менш присто
совані, ніи їх дикі родичі. Х цьому експерименті більш висока здатність
до вииивання і плідність трансгенних комах визначалася їхнім типом
Налярія — одна з накпоширеніших інфекцікних хвороб у світі. Що
року малярі°ю зараиаються 300–500 млн осіб і мількон із них помира°
від ці°ї хвороби. уимптоми малярії були описані ще в античності, але
незваиаючи на тривалу історію знакомства з ці°ю ваикою хворобою
людина знакшла зовсім небагато способів її лікування і профілактики.
Оакбільш ефективними ° лікування екстрактом кори хінного дерева
матеріали
уьогодні генні іниенери пропонують
новик спосіб боротьби з малярі°ю — транс-
генних малярікних комарів. Кілька років
тому були вирощені особливі комарі, які
не здатні бути переносниками малярікного
плазмодія. Ротрапляючи в шлунок комара,
клітини малярікного плазмодія переходять
до статевої фази свого розмноиення. Щоло
віча к
иіноча гамети зливаються, утворю
ючи якцеклітину. Зріла якцеклітина про
ходить крізь стінку кишечнику, потрапля°
в кровотік комара, там ділиться на тисячі
дрібних клітин і виноситься до слинних за
лоз кровососа. уаме зі слинних залоз під
час укусу малярікник плазмодік переда°ть
ся людині або іншік теплокровнік иертві.
тілі трансгенного комара малярікник
плазмодік моие розвиватися, але кого клітини не здатні проникнути
крізь стінки кишечнику, і тому розвиток зупиня°ться на стадії зрілої
якцеклітини. Х результаті перенесення паразита до нового хазяїна не
Цек прикнятник для людини варіант малярікного комара міг би
стати панаце°ю від усіх малярікних лих. Діксно, випустити їх побільше
в малярікні болота, і нехак там собі розмноиуються разом з урізаним
правах малярікним збудником! Але цек чудесник план ма° серкозні
перешкоди. Зазвичак трансгенні тварини гірше пристосовані к не ви
тримують конкуренції з дикими родичами. фому вваиалося, що нор
мальні переносники малярії швидко витиснуть своїх нешкідливих по
ерупа фахівців з кафедри молекулярної біології та імунології інсти
туту дослідиення малярії при Хніверситеті Дионса Чопкінса в Балтіморі
(уША) провела експерименти, що показують, як трансгенні малярік
ні комарі моиуть конкурувати зі звичакними малярікними комарами.
Хчені скористалися раніше одерианими відомостями, що пристосова
ність трансгенних малярікних комарів моина підвищити: вони вияв
лялися більш иитт°здатними, якщо їх годували кров’ю мишек, зара
иених малярі°ю. і от були здікснені експерименти, в яких з’ясовували,
як від покоління до покоління зміню°ться співвідношення посадиених
разом трансгенних і диких комарів. і годували їх при цьому кров’ю за
раиених малярі°ю мишек. Щерез дев’ять поколінь трансгенних комарів
виявилося близько 70
% від загальної кількості, і надалі це співвідно
шення залишалося приблизно сталим. акщо комарів у певник момент
франсгенник
переводили на незараиену мишачу кров, то трансгени однаково утри
Хдалося показати, що серед трансгенних тварин переваиають ге
терозиготи за протималярікним геном, і геторозиготних особин було
значно більше, ніи очікувалося. Це свідчить про те, що трансгенні ге
терозиготи одериують пристосувальну перевагу і перед гомозиготними
трансгенами, і перед диким типом. Неханізм поступового витиснення
дикого типу трансгенними особинами простик: у них вища плідність
акик тепер ма°мо прогноз щодо впровадиення трансгенних комарів
у дику популяцію? Звичакно, за низької зараиеності плазмоді°м при
родної популяції ссавців трансгенник агент иодної переваги не одер
иить. Але припустімо, що стався спалах захворювання. Х цьому випадку
збільшу°ться кмовірність харчування кров’ю зараиених тварин, транс-
генні комарі одериують чисельну перевагу на багато поколінь уперед.
і спалах хвороби сам по собі припиня°ться. Автори підсумовують, що,
«раз прииившись у певнік місцевості, трансгенні комарі не залишать
ІдНКНРРІ ОПН ×АРНПІА
Коваленко
Меиеніна
кандидат біологічних наук, Чарківськик національник
. . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . .
Коваленк
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Коваленк
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Меиенін
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
дипуск 6 (66)
іПМПеіа
КМАу
ЩОі НАфЖРіАМ
Хкладач
еоловник редактор
фехнічник редактор
90/16. Рапір газет.
еарнітура Оьютон. Друк офсет. Хм. друк. арк. 9,0. Зам. є 8—06/10—04.
фПд «дидавнича група “Пснова”».
Хкраїна, 61001 Чарків, вул. Рлеханівська, 66.
фел. (057) 731-96-32. E-mail: [email protected]
діддруковано з готових плівок РР «фріада+»
Чарків, вул. Киргизька, 19. фел.: (057) 757-98-16, 757-98-15.

Приложенные файлы

  • pdf 14736075
    Размер файла: 2 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий