КОНСПЕКТ лекцій ЗЕД підпр 2014

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра зовнішньоекономічної діяльності





Реєстр. №_____________________








КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
(опорний конспект лекцій)

з дисципліни:
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

для студентів:
3 курсу

напряму підготовки:
6.030601 «Менеджмент»

за професійним спрямуванням:
«Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

галузі знань:
0306 – менеджмент і адміністрування

факультет:
міжнародних економічних відносин, управління і бізнесу










Херсон – 2014 р.
Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни «ЗЕД підприємства» для студентів напряму підготовки – 6.030601 «Менеджмент» за професійним спрямування «Менеджмент ЗЕД».

Укладач: ст.викладач Плющик І.А
Кількість сторінок: 385 с.





Рецензент: к.е.н., Савчук О.А.








ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри
зовнішньоекономічної діяльності
Протокол № від « » 20___ р.
Завідувач кафедри: _______ д.е.н., проф. В.М. Фомішина









Зміст

ВСТУП
Тема 1. Зовнішньоекономічна діяльність та її роль у розвитку національної економіки
Тема 2. Основні напрями і показники розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Тема 3. Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Тема 4. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Тема 5. Загальнодержавні податки у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Тема 6. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Тема 7. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Тема 8. Міжнародні розрахунки і банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності
Тема 9. Форми виходу підприємств на зовнішні ринки
Тема 10. Ціноутворення у зовнішньоекономічній діяльності підприємства
Тема 11. Торговельно-посередницька діяльність на зовнішньому ринку
Тема 12. Компенсаційна торгівля у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Тема 13. Структура і зміст зовнішньоекономічних контрактів
Тема 14. Економічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Тема 15. Ризики у зовнішньоекономічній діяльності та їх страхування
Тема 16. Транспортне обслуговування зовнішньоекономічної діяльності
Тема 17. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств на території вільних економічних зон
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП

Тексти лекцій з нормативної дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства» (далі ЗЕД) охоплюють усі змістові модулі (теми), передбачені освітньо-професійною програмою підготовки бакалаврів напряму 0306 – “Менеджмент».
Основною метою викладання дисципліни є засвоєння студентами теоретичних основ зовнішньекономічної діяльності та набуття ними системних знань і навичок щодо забезпечення економічної ефективності ЗЕД у різних сферах діяльності для фундаментальної освіти та практичної діяльності за фахом.
Для досягнення вказаної мети студенти мають виконати наступні завдання вивчення курсу:
розуміти сутність і специфіку механізму функціонування зовнішньоекономічної діяльності в Україні на сучасному етапі;
знати й вміти використовувати нормативну базу з регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств;
оцінювати тенденції, суперечності й доцільність діяльності при визначенні головних напрямків зовнішньоекономічної діяльності для підприємств різних форм власності, що є суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;
розуміти специфіку запровадження різних форм виходу на зовнішні ринки;
знати й вміти використовувати на практиці основні процедури укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів;
визначати ефективність укладених угод та зовнішньоекономічної діяльності підприємства в цілому;
використовуючи одержані знання на практиці, приймати професійні рішення, що відповідають державній економічній політиці та основним положенням міжнародних угод, до яких приєдналася Україна, з метою максимізації прибутку від зовнішньої торгівлі, інвестування та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Лекція 1. Зовнішньоекономічна діяльність та її роль у розвитку національної економіки

Характеристика категорій зовнішньоекономічної сфери та їх взаємозв'язки. Функції зовнішньоекономічної діяльності.
Напрями впливу зовнішньоекономічного чинника на національну економіку.
Сутність поняття «зовнішньоекономічна діяльність», основні види і форми зовнішньоекономічної діяльності.
Причини і передумови розвитку зовнішньоекономічної діяльності.
Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Поняття об'єктів та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) визначається як “діяльність суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами”.
Іншими словами, ЗЕД – це сукупність, виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій фірм і підприємств. ЗЕД також являє собою процес реалізації ЗЕЗ, включаючи основні форми ЗЕЗ.
Предметом вивчення ЗЕД є сучасне світове господарство (світова економіка), міжнародні економічні відносини в їх складному і суперечливому взаємозв’язку і взаємодії, а також конкретні форми, методи і засоби сучасного міжнародного бізнесу.
Об’єктом вивчення ЗЕД є міжнародні комерційні операції в усій сукупності їх видів, що спрямовані на отримання прибутку, а також операції, які забезпечують міжнародний товарооборот.
Основними напрямами ЗЕД є:
зовнішня торгівля;
техніко-економічне співробітництво;
науково-технічне співробітництво.
Функціями ЗЕД є:
організація та обслуговування міжнародного обміну природними ресурсами та результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;
міжнародне призначення споживчої вартості продуктів міжнародного поділу праці;
організація міжнародного грошового обігу.
Практичне значення ЗЕД для країн полягає в можливості одержувати валютну виручку від експорту, підвищувати технічний рівень виробництва (за рахунок імпорту, більш ефективної техніки та технологій), виробляти конкурентоспроможну продукцію.
ЗЕД поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції.
Зовнішня торгівля являє собою обмін товарами у матеріально-речовинній формі і послугами, які зв’язані зі здійсненням товарообороту. До них відносяться наступні операції:
з міжнародних перевезень вантажів;
митні;
зі страхування;
з міжнародних розрахунків;
транспортно-експедиторські;
зі зберігання.
Техніко-економічне співробітництво включає сприяння у сфері промислового і цивільного будівництва і надання послуг інженерно-технічного характеру.
ЗЕД у сфері науково-технічного співробітництва являє собою обмін досягненнями науки і техніки і спільне виконання науково-технічних робіт.
Взаємозв’язок між поняттями ЗЕЗ і ЗЕД доцільно розглядати з точки зору управлінського аспекту. В управлінському аспекті поняття ЗЕЗ ширше, ніж ЗЕД, оскільки характеризує макроекономічний рівень, тоді, як ЗЕД відноситься до рівня фірм і підприємств, тобто до мікроекономічного рівня.
Матеріальна основа ЗЕД зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.
Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються:
зміцнення і нарощування експортного потенціалу;
активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;
підвищення конкурентноздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;
- розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінності в сировинних ресурсах; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.
Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна держава проводить власну економічну політику, що базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, Пери обслуговування та інших галузей економічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати значні переваги.
Відмінності в сировинних ресурсах. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти і достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту Потенціалу.
Відмінності в людських ресурсах. Щорічно в результаті пошуку роботи в світі переміщується більше двадцяти п'яти мільйонів чоловік із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія. В основному цей потік направлений у регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, США, Близький Схід. Тому даний процес має об'єктивний характер і сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.
Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів. Однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку. В 90-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули близько 100 млрд дол. США щорічного інвестиційного потоку.
Характер політичних відносин. Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків стимулює пошук оптимальних форм розв'язання суперечностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити політичну конфронтацію, яка зазвичай призводить до негативних наслідків (розрив економічних відносин, економічна і політична блокада, війна і т.п.). У свою чергу, політична стабільність створює сприятливі умови для розвитку міжнародних економічних відносин.
Різний рівень науково-технічного розвитку. При посередництві зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й задачі диверсифікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень у країні, стимулює розвиток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелектуальний потенціал країни на світовому ринку.
Специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов. Реалізація економічного потенціалу країни на світовому ринку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й особливостям природно-географічного положення. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що дозволяє їм отримати значні валютні надходження (Швейцарія, Італія, Єгипет, Франція, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, країни Прибалтики).
Таким чином, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу.
Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.
Основні теорії зовнішньоекономічних зв'язків можна згрупувати за напрямками сучасних економічних учень. Їх головні особливості знайомі вам. Це:
Меркантилізм.
Класичні теорії.
Кейнсіанські теорії.
Соціально-інституціональні теорії.
Основні класичні теорії ЗЕД.
Концепція абсолютних переваг А. Сміта, що віддає перевагу експорту тих товарів, витрати на одиницю яких нижче, ніж у країни-партнера.
Концепція порівняльних переваг Д.Рікардо і Дж.Стюарта Мілля, яка віддає перевагу експорту товарів при відносно нижчих витратах на одиницю. При цьому володар відносної (порівняльної) переваги повинен абсолютно спеціалізуватися на виробництві й збуті переважного товару.
Теорема Хекшера-Оліна підкреслює: країна експортує товар, чинники на виробництво якого використовуються відносно інтенсивніше.
Теорема Хекшера-Оліна-Самуєльсона: міжнародна торгівля веде до вирівнювання цін на чинники виробництва у країнах, які торгують.
Теорема Самуєльсона-Джонса: протягом часу зростають доходи володарів чинників, які специфічні для експортних галузей, і скорочуються доходи володарів факторів, які специфічні для галузей, що конкурують з імпортом.
Теорема Столпера-Самуєльсона: міжнародна торгівля веде до зростання доходів володарів факторів, які інтенсивно використовуються для виробництва товару, ціна на який зростає.
Теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з чинників веде до більшого відносного зростання виробництва кінцевого продукту галузі з найінтенсивнішим його використанням, одночасно випереджаюче скорочується виробництво в інших галузях.
Таким чином, класичні й неокласичні погляди акцентують увагу на пропозиції товарів і чинників для міжнародної торгівлі.
Кейнсіанські погляди, навпаки, акцентують увагу на попиті.
Теорія попиту, що перетинається, шведа С. Ліндера: структура експорту значною мірою залежить від попиту в країні-імпортері; одночасно перевагу має експорт товарів, на які накопичений досвід на внутрішньому ринку.
Теорія реверса попиту: країна у зв'язку з потужним внутрішнім попитом може імпортувати товари незважаючи на відносно кращу наявність чинників виробництва.
Експорт і імпорт інвестицій суперечливо впливають на стан торгівлі розвинутих країн і країн, що розвиваються. Крім того, маніпулювання обсягом експорту та імпорту впливає на сукупний попит країни.
Дисконтна політика (маніпулювання обліковою процентною ставкою) може стимулювати приплив іноземних капіталів, що суперечливо впливає на економіку країни: з одного боку, зростає обсяг інвестицій; з другого – зростає курс національної валюти, що погіршує торговельний баланс (дорогий експорт і дешевий імпорт).
Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.
Принцип суверенітету народу України полягає у:
виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинним законодавством України;
обов'язку України з виконання договорів і зобов'язань у сфері міжнародно-економічних відносин.
Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва реалізується у:
праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;
праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством України;
обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законодавством;
виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати даної діяльності.
Основу принципу юридичної рівності та недискримінації становлять:
рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
заборона будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.
Принцип верховенства закону це передусім регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та заборона застосування підзаконних актів, що створюють менш сприятливі умови для функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності реалізується у:
однаковому захисті інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
однаковому захисті інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права;
захисті державних інтересів як на території України, так і за її межами.
Основоположною тезою принципу еквівалентності обміну є неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Основні види здійснення ЗЕД
Серед основних видів зовнішньоекономічної діяльності виділяють:
експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;
науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
спільна підприємницька діяльність;
підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;
організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій та інших подібних заходів, що здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;
товарообмінні (бартерні) операції;
орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти;
роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
інші види ЗЕД, не заборонені законодавством України.
Класифікація суб’єктів ЗЕД
Зовнішньоекономічна діяльність це господарювання суб'єктів України та іноземних суб'єктів, яке ґрунтується на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. До суб'єктів належать: галузі, підгалузі, об'єднання, підприємства, виробничі кооперативи і організації, що систематично виробляють і реалізують експортні ресурси всіх видів, споживають імпортні товари (послуги) і здійснюють усі види зовнішньоекономічної діяльності.
Головною підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з чинним законодавством України, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.
До основних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відносяться:
фізичні особи громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійно проживають на території України;
юридичні особи, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження в Україні;
об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;
структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства за участі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зареєстровані в Україні;
Україна в особі її органів місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій;
інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Нормативно-правовими актами України передбачено ряд вимог щодо виникнення права у суб'єктів ЗЕД на здійснення цієї діяльності.
Здійснювати будь-яку зовнішньоекономічну діяльність мають право усі суб'єкти ЗЕД.
Право на здійснення ЗЕД виникає у фізичної особи з моменту придбання нею громадянської дієздатності, порядок, терміни та інші умови виникнення якої регулюються законодавством України, насамперед Цивільним кодексом. Фізичні особи, що мають постійне місце проживання на території України, мають відповідне право, якщо вони зареєстровані як підприємці. Фізичні особи, що не мають такого права, набувають його, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законами держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянином якої вони є.
Юридичні особи мають право здійснювати ЗЕД відповідно до їх установчих документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.
Підприємці мають право здійснювати ЗЕД після державної реєстрації їх як учасників ЗЕД. Цю реєстрацію виконує Міністерство економіки України на підставі подання заяви подавця, копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про їх реєстрацію як підприємця.
Крім заборони на втручання державних органів у ЗЕД її суб'єктів у випадках, не передбачених чинним законодавством, аналізованих як обмеження права на здійснення ЗЕД, встановлений цілий ряд інших гарантій цієї діяльності. Так, суб'єкт ЗЕД, що одержав від певної діяльності у власність засоби, майно й немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за власним бажанням.
Вилучення результатів ЗЕД у власника в будь-який платній і безкоштовній формі без його згоди забороняється, крім випадків, передбачених законодавством України.
Усі суб'єкти ЗЕД України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з їх законами, а також брати участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.
Іноземний суб'єкт господарської діяльності при здійснення ним ЗЕД має право на відкриття в Україні свого представництва. Здійснення іноземною фірмою операцій із продукцією українського походження без вивозу її з митної території України, включаючи продаж, обмін і передачу іншим особам, вирішується тільки при наявності зареєстрованого "представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності". Реєстрація представництва необхідна також при бажанні іноземної фірми відкрити рахунок в українських банках.
Якщо іноземець прибув в Україну на певний строк для працевлаштування, то його праця може бути використана тільки за наявності дозволів на працевлаштування, якщо інше не встановлюють закони України або міжнародні договори. Такий дозвіл не потрібен для керівників спільних підприємств та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, а також представникам іноземного морського (річкового) флоту та закордонних авіакомпаній, що обслуговують їх на території України.
Для співробітників представництв іноземних суб'єктів господарювання, офіційно зареєстрованих в Україні, дозвіл видається на підставі оформлення належним чином службових карток співробітників представництв та посвідчення про реєстрацію представництва.
Для іноземних суб'єктів господарської діяльності запроваджуються такі правові режими.
1. Режим найбільшого сприяння (РНС), який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Винятком є випадки, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі.
Суть положень цього режиму зводиться до того, що торгівля не повинна бути дискримінаційною.
Принцип РНС запроваджено до умов СОТ. Таким чином, якщо країна член СОТ надає іншій країні який-небудь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Наприклад, якщо країна І погоджується в ході торгових переговорів із країною ІІ зменшити імпортне мито з 10% до 5%, то знижена ставка мита стосується всіх країн членів СОТ. Зобов'язання про надання РНС стосуються як імпортованих, так і експортованих товарів незалежно від країни їхнього походження.
Зобов'язання про надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:
будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;
методики застосування тарифів, зборів;
правил проведення експортних чи імпортних операцій;
внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж;
застосування кількісних обмежень (наприклад, розподіл квот між країнами-постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеження дозволяються.

Тема 2. Основні напрями і показники розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Зовнішньоекономічна політика держави.
Сучасні концептуальні підходи до формування зовнішньоекономічної політики України в контексті реалізації національних економічних інтересів.
Основні етапи розвитку ЗЕД в Україні.
Аналіз та оцінка сучасного стану ЗЕД України.
Характеристика основних показників розвитку зовнішньоекономічного сектора країни: абсолютні (обсяг та динаміка зовнішнього товарообігу; торговельне сальдо, генеральна торгівля), відносні (індекси динаміки експорту та імпорту, коефіцієнт покриття імпорту експортом, індекс концентрації експорту, індекс «умов торгівлі», індекс імпортної залежності країни, індекс чистої торгівлі), показники структури (індекс диверсифікації експорту/ імпорту, частка продукції обробної промисловості в загальному обсязі експорту продукції, індекс географічної концентрації експорту/імпорту); показники інтенсивності та ефективності зовнішньоекономічних зв'язків країни.
Платіжний баланс України, його структура та характеристика.

Зовнішньоекономічна політика це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.
При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному.
Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.
Захисна функція реалізується з метою формування народногосподарської структури у відповідності з національними інтересами і цілями зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:
створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;
необхідність захисту певних галузей і підприємств у, період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ.
необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т.п.) або обороноздатність країни.
необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняного експорту.
сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнення державного бюджету, хоча безперечно дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;
необхідна реалізація даної функції при розв'язанні проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.
Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:
Зовнішньоторговельна політика;
Валютна політика;
Політика у сфері залучення іноземних інвестицій;
Митно-тарифна політика.
Зовнішньоторговельна політика це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.
Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.
Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.
Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.
Валютна політика це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.
Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована передусім на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.
Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.
Політика в сфері стимулювання іноземних інвестицій передбачає реалізацію таких цілей:
створення конкурентного середовища;
привнесення в країну передової технології і досвіду ринкового господарювання;
додатковий інвестиційний капітал;
розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;
збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;
сприяння структурній перебудові економіки;
створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.
Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.
Основними цілями цієї політики є:
забезпечення найбільш ефективного використання інструментів мінного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;
участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього ринку;
стимулювання розвитку національної економіки;
сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.






Дисконтна політика
Це система економічних організаційних заходів щодо використання дисконтної ставки (відсотка) для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань. Орієнтована на коригування валютного курсу. Ця політика виявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяги грошової маси, міграцію короткострокових інвестицій

Девізна політика
це система регулювання вшютного курсу покупками і продажем валюті за допомогою валютної інтервенції та валют шх обмежень

Валютне субсидування
це цільова операція Центра іьного банку країни з купівлі-продажу іноземне ї валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти за визначеними межами

Диверсифікація валютних резервів
це система економічних, правових, організаційних заходів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом

Митна політика
це комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин

Митно-тарифна політика з точки зору функціональ-ної спрямованості
це система заходів економічної і зовнішньоекономічної політики, які вживаються державою у сфері митного оподаткування, митного контролю та митного оформлення

Митне оподаткування
економічні важелі регулювання

Митне оформ лення і митний контроль
адміністративні інструменти здійснення митної політики


В економічній теорії виділяють дві основні моделі зовнішньоекономічної політики: ліберальна (вільна торгівля) і автаркія.


Етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності і управління нею в Україні
В світовій практиці менеджмент як практична діяльність, наука і навчальна дисципліна існує трохи більше 100 років. За цей час він отримав широке розповсюдження, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою.
Менеджмент ЗЕД. міжнародний менеджмент виникають трохи пізніше, приблизно в 60-х роках, під впливом бурхливого розвитку міжнародної і комерційної діяльності ТНК, поглиблення міжнародного розподілу праці, розвитку міжнародної економічної інтеграції.
В Україні можливість використання менеджменту, в тому числі у зовнішній сфері. з’явилася в роки перебудови, на початку переходу країни до ринкової економіки Тому, звичайно, мова тут іде про становлення менеджменту ЗЕД. про вироблення підходів і принципів до його формування і використання на сучасному етапі розвитку країни.
Щоб розуміти цей процес, доречно розглянути (хоча б коротко) етапи розвитку ЗЕД в Україні.
Виділяють три етапи розвитку даного процесу. Перший (1918-1987 р.) радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови.
Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивались по-різному: в роки "холодної”війни менш інтенсивно, а пізніше більш інтенсивно. Але в цілому об'єм зовнішнього торгового обігу постійно збільшується. Так. в 1960 р. він складає 10 млрд. карбованців, в 1970 22 млрд., в 1980 р. 91 млрд., в 1985 145 млрд. карбованців (22).
Проте в середині 80-х років темпи росту зовнішньоторгового обігу Союзу почали різко знижуватись. До цього часу в розвитку зовнішньоекономічних зв’язків СРСР та інших соціалістичних країн з’явились ще інші негативні фактори:
відстала стратегія і структура зовнішньоторгового обігу, його переважно сировинна направленість;
незадовільне використання експортного потенціалу оброблюваної промисловості, особливо, машинобудування;
нераціональний характер імпорт)-: в країну ввозився дуже широкий асортимент продукції, яку можна було виробляти на вітчизняних підприємствах;
недостатнє використання нових форм зовнішньоекономічних зв’язків, основною формою міжнародного економічного співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв’язки. компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток:
спостерігалась недооцінка ролі ЗЕЗ як фактора економічного росту;
- відчуження безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.
Підприємства не мали права безпосередньо виходити на зовнішні ринки. Всі питання (замовлення на експорт, закордонні закупки та ін.) знаходились у віданні держави та її органів, що максимально знижувало зацікавленість виробників у розвитку експортної продукції, покращення її якості і технічних характеристик. Багато із названих негативних факторів були зумовлені переважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, враховуючи зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах екстенсивного росту головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що негативно впливало на соціально-економічний розвиток країни.
Другий етап (1987-1991 рр.) роки перебудови економіки, в тому числі ЗЕЗ в Україні в складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД. В цей період вирішуються два основних завдання:
1.Розширення прав міністерств і відомств, об’єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, установлення прямих зв'язків, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації.
2. Дальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД. На даному етапі був прийнятий ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення даних завдань. Особливо треба відзначити постанову "Про дальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та Інших суспільних об’єднань і організацій" від 12.12.88 р.. у відповідності з яким всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Велику увагу на даному етапі приділяється перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Підприємства, що одержали право виходу на зовнішній ринок, не володіли належним досвідом ведення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в галузі ділових відносин і етиці міжнародного бізнесу.
Третій етап (1991 р. до даного часу). Період реформування і розвитку ЗЕД і її управління в Україні як суверенній державі. Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагало вироблення нової концепції ЗЕЗ з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики.
Суть прийнятої на початковому етапі концепції полягала: - в розвитку активного співробітництва з країнами дальнього зарубіжжя, входження в світовий інтеграційний процес;
удосконалення і дальший розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини.
На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. В цей період був прийнятий ряд важливих законодавчих актів, зокрема Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність'', '"Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння. Невелика група країн, особливо країни з високою інфляцією, розраховують експорт та імпорт напряму в доларах США. З метою міжнародного порівняння експорт розраховується в світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ – вільний на борту (FOB – free on board), імпорт – на базі цін СІФ – вартість, страхування і фрахт (CIF – cost, insurance, freight). Оскільки основна частка товарів в міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем.
В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів.
зовнішньоторговельний обіг – сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу
ЗТО = Е + І
фізичний обсяг торгівлі – оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року);
генеральна (загальна) торгівля – прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів;
спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї
СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт
Показники структури:
товарна структура – це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями;
географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу;
інституційна торгівля – розподіл торгівлі за суб’єктами і методами товарного обміну;
видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.
Показники динаміки:
темпів росту:
темпи росту експорту
Тр.е. = Ез.р. / Еб.р. * 100%,
де Тр.е. – темпи росту експорту;
Ез.р. – обсяг експорту в звітному році;
Еб.р. – обсяг експорту в базисному році.

темпи росту імпорту
Тр.і. = Із.р. / Іб.р. * 100%,
де Тр.і. – темпи росту імпорту;
Із.р. – обсяг імпорту в звітному році;
Іб.р. – обсяг імпорту в базисному році.

темпи росту зовнішньоторговельного обігу
Тр.зт.об. = ЗТОз.р. / ЗТОб.р. * 100%,
де Тр.зт.об. – темпи росту зовнішньоторговельного обігу;
ЗТОз.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;
ЗТОб.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

темпи приросту:
темпи приросту експорту
Тпр.е. = Тр.е.з.р. / Тр.е.б.р. * 100%,
де Тпр.е. – темпи приросту експорту;
Тр.е.з.р. – темпи росту експорту за звітний рік;
Тр.е.б.р. – темпи росту експорту за базисний рік.

темпи приросту імпорту
Тпр.і. = Тр.і.з.р. / Тр.і.б.р. * 100%,
де Тпр.і. – темпи приросту імпорту;
Тр.і.з.р. – темпи росту імпорту за звітний рік;
Тр.і.б.р. – темпи росту імпорту за базисний рік.

темпи приросту зовнішньоторговельного обігу
Тпр.зто = Тр.зто.з.р. / Тр.зто.б.р. * 100%,
де Тпр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;
Тр.зто.з.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;
Тр.зто.б.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

Показники результатів:
сальдо торгового балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни;
сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує;
сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс;
сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій;
індекс “умови торгівлі” – відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу.
“Умови торгівлі” відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт та імпорт кожної країни. Цей показник є важливим орієнтиром для зовнішньоекономічної політики країни. Для розрахунків “умов торгівлі” певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, що публікуються в зіставленій для всіх формі в щомісячному виданні МВФ “International Financial Statistics”.
експорт на душу населення
Ед.н. = Ез.р. / населення,
де Е д.н. – обсяг експорту на душу населення в звітному році;
Ез.р. – обсяг експорту в звітному році.

імпорт на душу населення
Ід.н. = Із.р. / населення,
де І д.н. – обсяг імпорту на душу населення в звітному році;
Із.р. – обсяг імпорту в звітному році.

експортна квота (відношення експорту до ВВП)
Ек.в. = Ез.р. / ВВП * 100%,
де Ек.в. – експортна квота;
Ез.р. - обсяг експорту в звітному році;
ВВП – валовий внутрішній продукт.

імпортна квота
Ік.в. = Із.р. / ВВП * 100%,
де Ік.в. – імпортна квота;
Із.р. – обсяг імпорту в звітному році;
ВВП – валовий внутрішній продукт.

квота зовнішньоторговельного обігу
ЗТОк.в. = ЗТОз.р. / ВВП * 100%,
де ЗТОк.в. – квота зовнішньоторговельного обігу;
ЗТОз.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу в звітному році;
ВВП – валовий внутрішній продукт.
Для аналізу зовнішньоторговельної діяльності країни використовують багато показників. Основні оціночні показники систематизовані у п'ять груп і представлені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Показники аналізу зовнішньоторговельної діяльності країни, регіону, галузі


АБСОЛЮТНІ ПОКАЗНИКИ
Зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг - це сума їх експорту та імпорту:
ЗТО = Уекс+Уімп, (2.1)
де ЗТО - зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг;
Уекс - обсяги експорту товарів та послуг;
Уімп - обсяги імпорту товарів та послуг.
Аналіз зовнішньоторговельного оберту слід здійснювати у динаміці за країнами загалом, групами товарів, у розрізі країн-експортерів та країн-імпортерів товарів і послуг.
При аналізі загального зовнішньоторговельного оберту особливу увагу слід приділити динаміці торгівлі товарами у матеріальній формі та у формі послуг.
Обсяги експорту товарів та послуг доцільно розглядати у динаміці, у розрізі відповідних груп (товарних чи послуг) та у розрізі країн, в які товари (послуги) експортуються.
Аналіз обсягів імпорту товарів і послуг здійснюється аналогічно до аналізу обсягів експорту.
Сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами характеризує ефективність зовнішньої торгівлі країни і визначається як різниця обсягів експорту та імпорту:
S = Vекс - Vімп (2.2)
Зовнішньоторговельні відносини будуть ефективними для країни за умови, що сальдо є позитивним (активним). Це можливо, якщо обсяги експорту країни є вищими за обсяги імпорту.


ВІДНОСНІ ПОКАЗНИКИ

Абсолютні показники обсягів експорту, імпорту, зовнішньоторговельного оберту, а також сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу поточних операцій дають змогу лише ранжувати країни за даними показниками. Порівнювати їх та їхні тенденції за країнами (або групами країн) не коректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. У цьому випадку доречно використовувати ряд відносних показників.
Індекси динаміки. Для аналізу розвитку експортної та імпортної діяльності країн використовують такі показники, як: темпи росту (індивідуальні, агрегатні, середні) та темпи приросту обсягів відповідно експорту, імпорту або зовнішньоторговельного оберту.
Індивідуальний індекс стосується зміни фізичних обсягів експорту, імпорту або зовнішньоторговельного оберту. Економічний зміст цього показника полягає у тому, що за його допомогою можна визначити динаміку фізичного обсягу, а також ріст фізичного обсягу порівняно з базовим роком. Цей показник враховує лише зміни у фізичному обсязі, а вже агрегатні індекси враховують і ціновий фактор (порівняльні ціни або ціни поточного року).
Порівняльні ціни - це ціни на певну дату або на який-небудь період, за допомогою яких для різних років дають однакову оцінку певного виду чи сорту продукції та інших економічних показників. Поточні фактичні ціни є непридатними для порівняння економічних показників за різні періоди, оскільки ціни з часом змінюються під впливом багатьох факторів і тому не дають точного уявлення про зміни показників, викликані змінами їхніх фізичних обсягів. Щоб уникнути впливу зміни цін, застосовують порівняльні ціни, тобто ціни одного рівня, що діяли на той час, з яким проводиться порівняння певного показника.
Для того, щоби порівняти обсяги показників минулих років із аналогічними показниками поточного року, використовують агрегатний індекс з врахуванням цін поточного року, який розраховується за наступною формулою:
(2.3)
де Іпот - агрегатний індекс у поточному році;
q іl - обсяг обороту товару i у поточному році у натуральному вимірі (м3, шт., тонни тощо);
р il - ціна товару i у поточному році у грошових одиницях;
q i0 - обсяг обороту товару і у базисному році у натуральному вимірі (м3, шт., тонни тощо).
Розраховані індекси можуть мати такі значення: більше одиниці, менше одиниці або дорівнювати одиниці. Якщо, наприклад, індивідуальний індекс буде більшим за одиницю, це означатиме, що порівняно з базисним роком значення показника зросло. Індекс менше одиниці свідчить про зміни спадного характеру. А коли індекс дорівнюватиме одиниці, це свідчитиме про те, що у фізичному обсязі не спостерігалося жодних зрушень, окрім структурних.
При вивченні рядів динаміки широко застосовують середню геометричну, за допомогою якої визначають середній темп росту. Обчислюють середній темп росту за такою формулою:
(2.4)
де n - кількість значень ознаки (років);
Тn - темпи росту певного показника у n-му році порівняно із n-1 роком.
Індекс стану балансу або коефіцієнт покриття імпорту експортом визначається відношенням обсягів експорту товарів і послуг до обсягів імпорту.
(2.5)
При ефективних зовнішньоторговельних відносинах даний коефіцієнт буде більшим за одиницю.
Індекс "умов торгівлі" доцільно визначати для характеристики руху експортних та імпортних цін і їх взаємозв'язку на аналогічні види товарів, який розраховується за такою формулою:
(2.6)
де Іексп цін - індекс цін на експортний товар;
І імп цін - індекс цін на імпортний товар.
Умови торгівлі є ефективними, якщо показник є більшим або дорівнює одиниці. При цьому не слід забувати про умови поставок.
Індекс концентрації експорту використовується для визначення частки експорту певного виду продукції у сукупному виробництві даної продукції, і розраховується за наступною формулою:
(2.7)
Де Veкс і - обсяг експорту і-го виду продукції;
VBир. і - сукупний обсяг виробництва і-го виду продукції.
Чим більше значення цього показника наближатиметься до 100%, тим більшою буде частка експорту у сукупному виробництві, а це свідчитиме, що країна є світовим експортером даного виду продукції. Якщо частка експорту дорівнюватиме 100%, це буде ознакою того, що країна повністю експортує вироблену продукцію.
Індекс імпортної залежності визначається як питома вага імпорту у сукупному споживанні і розраховується за наступною формулою:
(2.8)
Де V імп. і - обсяг імпорту і-го виду продукції;
Vcпож. і - сукупний обсяг споживання і-го виду продукції.
Цей показник характеризує рівень задоволення попиту на даний вид продукції за рахунок власних потужностей, тобто завдяки зусиллям місцевих виробників, а також за рахунок імпортних поставок. Якщо показник дорівнюватиме 100%, це буде свідченням того, що потреба країни у даному виді продукції повністю задовольняється імпортом.
Важливим показником є також рівень самозабезпеченості, який розраховується наступним чином:
(2.9)
де PC - рівень самозабезпеченості;
VBир - обсяги виробництва певного виду продукції;
Vспож - обсяги споживання певного виду продукції.
Даний показник показує, наскільки виробники досліджуваної країни є спроможними задовольнити потребу споживачів певного виду продукції у цій країні. Якщо рівень самозабезпеченості дорівнюватиме 100 %, це означатиме, що місцеві виробники повністю задовольняють попит споживачів щодо даного виду продукції. Якщо він буде менше 100%, це свідчитиме, що виробничих потужностей даної країни не вистачає для задоволення потреб покупців у цій країні, а тому доводиться звертатися до інших джерел. Якщо ж показник буде більше 100 %, це буде ознакою того, що обсяги виробництва даного виду продукції у досліджуваній країні є більшими за обсяги його споживання, а така ситуація може вказувати на те, що або попит на даний вид продукції у даній країні впав, або ж підприємства-виробники цієї продукції націлені на її експорт в інші країни, або ж й те, і інше.
Кількісні показники, зазвичай, визначаються на основі статистичних даних щодо споживання товару у досліджуваному періоді. Якщо статистика не наводить таких даних, їх розраховують шляхом складання балансу споживання на основі даних про виробництво, імпорт та експорт даного виду товару. Такий показник отримав назву "очевидний обсяг споживання", тобто можливий (за даного рівня цін) обсяг реалізації товарів, який визначається як розмірами платоспроможного попиту, так і величиною їх пропозиції.
Зазначені вище показники належать до екстенсивних факторів зовнішньоекономічної діяльності.

ПОКАЗНИКИ СТРУКТУРИ
Структура експорту та імпорту товарів і послуг дає якісну характеристику зовнішньої торгівлі. Структура експорту (імпорту) товарів чи послуг - це питома вага окремих груп товарів (послуг) у загальному обсязі експорту (імпорту). Аналіз її динаміки дозволяє визначити зміни, які відбулися у структурі експорту (імпорту) певного товару (послуги) і зробити відповідні висновки щодо її покращення чи погіршення. Наприклад, збільшення частки експорту сировини та збільшення частки імпорту готової продукції свідчить про погіршення структури зовнішньої торгівлі. Ефективність зовнішньої торгівлі при цьому знижується.
Приналежність товару до певної групи визначається згідно з існуючими правилами класифікації товарів. Так, на Україні класифікація (кодування) товарів проводиться відповідно до вимог Товарної номенклатури (ТН) зовнішньоекономічної діяльності. ТН ЗЕД - це систематизований перелік товарів, що дає змогу знаходити у товарній номенклатурі місце кожному товару і після цього присвоювати товару певне умовне позначення, яке має назву "код товару". Код товару - це технічний прийом, який дає змогу ідентифікувати товар у вигляді групи знаків. Код товару проставляється в графі 33 вантажної митної декларації.
На сьогодні митні органи України для класифікації (кодування) товарів при митному оформленні використовують Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності станом на 01.01.92.
Надзвичайно важливо звернути увагу на відмінності у класифікації товарів та товарних груп згідно з Товарною номенклатурою ЗЕД в Україні (Додаток В), у міжнародних класифікаціях міжнародної торгівлі (Додаток Д) та міжнародної галузевої класифікації (Додаток Ж).
Важливим у аналізі структури зовнішньоторговельної діяльності країни є вивчення тенденцій даного показника на рівні країни, регіону або галузі, оскільки напрямок економічного розвитку кожної країни, її регіонів та галузей є особливим.
Для порівняння структури країн застосовуються такі показники: індекс диверсифікації експорту, індекс географічної концентрації експорту/імпорту.
Індекс диверсифікації експорту (імпорту) - це індекс відхилення структури експорту (імпорту) країни від структури світового експорту (імпорту). Використовується цей показник, як правило, для визначення розбіжностей у структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт або імпорт яких є достатньо різнобічним.
Індекс диверсифікації експорту розраховується як абсолютне відхилення частки товару в експорті даної країни від його частки у світовому експорті.
Для цього використовується наступна формула:
(2.10)
де Sj - індекс диверсифікації експорту (імпорту) країни j;
hij - частка і-го товару у загальному експорті (імпорті) країни j;
hi - частка і-го товару у загальному світовому експорті (імпорті);
n - кількість досліджуваних груп.
У деяких випадках замість світової структури експорту (імпорту) як бази порівняння використовуються структуру експорту (імпорту) географічного регіону, до якого належить досліджувана країна.
Значення індексу знаходиться у наступних межах:

Індекс географічної концентрації експорту (або імпорту) товару характеризує стан світового ринку конкретного товару за такими ознаками, як кількість експортерів (імпортерів) та питома вага основного експортера (імпортера). Даний індекс, відомий в економічній літературі як індекс Херфінделя-Хіршмана, є тим вищим, чим меншою є загальна кількість експортерів (імпортерів) та чим більшою є питома вага основного експортера (імпортера).
Індекс географічної концентрації експорту (або імпорту) розраховується за такою формулою:
(2.11)
де Sk - індекс географічної концентрації експорту (імпорту) товару к;
Xi обсяг експорту (імпорту) товару k країною і; хк - обсяг світового експорту (імпорту) товару к; n - кількість країн-експортерів (імпортерів) товару к.
Для визначення ефективності структури експорту країни використовують такі показники:
- частка високотехнологічної продукції в експорті продукції обробної промисловості;
- частка продукції обробної промисловості у загальному обсязі експорту країни.
Згідно з аналітичними даними Світового банку структура експорту країни вважається ефективною, якщо частка високотехнологічної продукції в експорті продукції обробної промисловості є більше 15%, а частка продукції обробної промисловості у загальному обсязі експорту є не меншою 40%.
Регіональні (географічні) структури експорту та імпорту характеризують розподіл товарних потоків (в обох напрямках) за місцями (країнами, регіонами) призначення або походження і класифікуються за структурами експорту та імпорту країни, структури експорту та імпорту товару (або товарної групи), а також за внутрішньою і зовнішньою структурами (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Аналітичні показники регіональної (географічної) структури
експорту та імпорту
ПОКАЗНИКИ ІНТЕНСИВНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
Аналізуючи зовнішньоторговельну діяльність кількох країн, важливо використовувати показники, що приведені до певної бази. Оскільки обсяги зовнішньої торгівлі кожної з країн є різними і в основному залежать від рівня економічного розвитку країни, то доцільно розраховувати показник експортної (імпортної) квоти, тобто відношення обсягів експорту (імпорту) до обсягів ВВП країни.
Розрахунки проводяться за наступними формулами:
(2.12)
де Кекс - експортна квота;
Veкс - обсяги експорту, гр. од.; Vввп - обсяги ВВП, гр.од.
(2.13)
де Кімп - імпортна квота;
Vімп - обсяги імпорту, гр. од.
Зовнішньоторговельна квота визначається за формулою:
(2.14)
Важливим з точки зору зовнішньоекономічної діяльності для порівняння різних країн є показник інтенсивності, який визначається як відношення обсягу експорту, імпорту, зовнішньоторговельного оберту до чисельності населення:
(2.15)

(2.16)

де Veкс, іип, зто - відповідно обсяги експорту, імпорту або зовнішньоторгового оберту;
ЧНас - чисельність населення.







Платіжний баланс  це структура макроекономічних показників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фінансування.
Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовнішньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображаються цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення капіталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо все це і є складовими платіжного балансу країни.
Стан платіжного балансу держави є одним із базових показників для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держави, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.
Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використання резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її державності.
На максимально можливому рівні і узагальненні платіжний баланс складається з: (1) потоків реальних ресурсів експорту та імпорту товарів і послуг і (2) відповідних потоків фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або платежем за продаж відповідних фінансових ресурсів. Якщо надходження платежів перевищує витрати, тоді йдеться про активний баланс (активне, позитивне сальдо), у противному випадку йдеться про пасивний платіжний баланс (пасивне, негативне сальдо).
Таблиця 1 показує, що платіжний баланс включає ряд статей.
Таблиця 1
Структура платіжного балансу
Рахунок платіжного балансу
Кредит (надходження грошей)
Дебіт (витрати грошей)
Сальдо

Торговельний баланс
Виручка від експорту товарів
Витрати
на імпорт товарів


Баланс послуг
Виручка від надання послуг іноземним суб'єктам ЗЕД
Оплата послуг, одержаних від іноземних суб'єктів ЗЕД


Баланс некомерційних послуг
Виручка від надання некомерційних послуг
Оплата некомерційних послуг


Поточний платіжний баланс


ЧЕ (чистий експорт)

Баланс руху капіталів
Імпорт капіталу
Експорт капіталу
ЧКЕ (чистий експорт капіталу)

Офіційні валютні резерви
Збільшення валютних резервів зарубіжних країн
Збільшення валютних резервів країни
R (сальдо рахунку валютних резервів)

Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ
A. Поточні операції
Товари.
Послуги.
Доходи від інвестицій.
Інші послуги та доходи.
Приватні односторонні перекази.
Державні односторонні перекази.
Разом А: БАЛАНС ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ.

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал
Прямі інвестиції.
Портфельні інвестиції.
Інший довгостроковий капітал.
Разом: А + В: БАЗИСНИЙ БАЛАНС.

C. Інший короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски
Разом: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності у США).

E. Балансувальні статті
Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ (SDR).
Рух золотовалютного резерву.
Надзвичайні джерела покриття сальдо.
Зобов'язання, які утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів.
Разом: А + В + С + D + E (відповідає концепції офіційних розрахунків у США).
F. Підсумкова зміна резервів
Золото.
СПЗ (SDR).
Резервна позиція у МВФ.
Іноземна валюта.
Інші вимоги.
Кредити МВФ.
Тема 3. Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Характеристика системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності: принципи, цілі, методи.
Еволюція системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Національне та наднаціональне регулювання ЗЕД.
Характеристика органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні та їх компетенції.
Органи місцевого самоврядування та регіональний аспект регулювання ЗЕД.
Недержавні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності: торгово-промислові палати, фондові та валютні біржі.
Економічні та адміністративні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Правове регулювання ЗЕД.
Реєстрація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з метою:
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків;
створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Завдання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідація монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою:
законів України;
актів тарифного і нетарифного регулювання;
економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого);
рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами;
угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
На макроекономічному (національному) рівні регулювання відбувається через встановлення основним його суб'єктом - державою, правил гри, які б відповідали національним інтересам та були адекватні режиму міжнародної економічної діяльності. Характер і напрями регулюючого впливу держави на ЗЕД визначаються багатьма факторами, зокрема, рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції до світового господарства тощо.
Держави можуть бути різними за соціально-економічними системами, політичними режимами, формами правління і державного устрою, але кожна з них на основі суверенітету має право бути суб'єктом міжнародних економічних відносин. При цьому держава як суб'єкт міжнародних економічних відносин виконує подвійну роль: 1) через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій; 2) через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури може опосередковано впливати на міжнародну діяльність інших суб'єктів. Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів державного регулювання.
Мегаекономічний рівень у свою чергу містить два рівні регулювання: міжнародний і наднаціональний. Міжнародний (або міждержавний, міжнаціональний) рівень являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав, які не є членами інтеграційного угруповання, на міжнародні економічні відносини взагалі чи на їх конкретні сфери (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили). Прикладом такого регулювання слугує визначення певних міжнародних економічних режимів - комплексу правил, регламентацій і звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови міжнародної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності.
Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами і за своїм змістом можуть бути преференційними або дискримінаційними. Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.
На наднаціональному рівні регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою спільних заходів країн, які є учасниками інтеграційних угруповань, зокрема, є членами міжнародних організацій. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер і спільні дії щодо досягнення економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць, що збігаються. Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові господарські зв'язки, тому даний рівень включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями.
Усі зазначені вище рівні регулювання світогосподарських зв'язків є взаємопов'язаними і взаємозалежними, а межі між ними - умовними. Так, через розвиток інтернаціоналізації капіталу і виробництва та зростання потужностей транснаціональних та багатонаціональних компаній віднесення їх до мікрорівня викликає певні сумніви, оскільки відомо, що за масштабами діяльності такі корпорації досягають рівня ВВП окремих країн.
Досить тонкою є також межа між наднаціональним і міжнаціональним рівнем регулювання, оскільки визначення міжнародного режиму дає змогу віднести його до міжнародної організації, хоча ці поняття і не зовсім збігаються. Водночас досить тісним є взаємообумовленість понять, що розглядаються, а саме: міжнародні організації являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення і діяльність міжнародних організацій.
Незважаючи на таку відносну автономність та одночасну взаємообумовленість кожного із розглянутих рівнів, провідне місце в системі регулювання світогосподарських зв'язків посідає макроекономічний рівень, тобто державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що випливає передусім із тієї значної ролі, яку відіграє держава у регулюванні економіки.
В Україні застосовується три режими регулювання ЗЕД.
1. Національний режим регулювання ЗЕД – передбачає, що до іноземних суб’єктів при здійсненні ними зовнішньоекономічних операцій на території нашої держави застосовується відповідне національне законодавство у повному обсязі.
2. Режим найбільшого сприяння – передбачає, що для окремих іноземних суб’єктів встановлюють пільги при здійсненні ними зовнішньоекономічних операцій на території нашої країни.
3. Спеціальний режим регулювання ЗЕД – застосовується у вільних (спеціальних) економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку нашої країни. Спеціальний режим передбачає:
встановлення пільгового оподаткування суб’єктів ЗЕД у світогосподарських зв’язках;
надання пільг при здійсненні митного контролю (йдеться насамперед про пільгові ставки митного податку);
надання пільгових державних кредитів суб’єктам ЗЕД, що функціонують у світогосподарських зв’язках;
здійснення державного страхування кредитів;
надання державних субсидій суб’єктам ЗЕД;
субсидії – це грошові кошти, які надаються суб’єктам ЗЕД з метою створення та розвитку експортного виробництва у конкретній господарській діяльності;
надання дотацій суб’єктам ЗЕД.
дотації – це грошові кошти, які надаються суб’єктам ЗЕД з метою підтримки належного рівня експортного виробництва та запобігання їх банкрутству).
Країна самостійно формує систему та структуру державного управління зовнішньоекономічної діяльності на її території.
До органів управління ЗЕД в Україні відносяться:
Верховна Рада України;
Кабінет Міністрів України;
Національний банк України;
Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції);
Державна митна служба України;
Антимонопольний комітет України;
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.
Вищим законодавчим органом, що здійснює державне управління ЗЕД, є Верховна Рада України, яка:
приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;
затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики України;
розглядає, затверджує та змінює структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
укладає міжнародні договори України;
затверджує нормативи обов'язкового розподілу валютної виручки, ставки та умови оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур;
встановлює спеціальні режими зовнішньоекономічної діяльності на території України;
затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом встановлення повної/часткової заборони (повного/часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму.
Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади:
вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;
координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;
приймає нормативні акти управління з питань ЗЕД;
проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань ЗЕД, забезпечує їх виконання та залучення до їх виконання інших суб’єктів ЗЕД;
вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;
забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності;
приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування.
Національний банк України:
здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних цінностей, які забезпечують платоспроможність України;
представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками й іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;
регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;
виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України тощо.
Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерство економіки):
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;
здійснює контроль за додержанням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;
проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування;
виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Органи доходів і зборів:
здійснюють митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Антимонопольний комітет здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:
здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні;
приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;
приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань у межах компетенції, визначеної законами України.
До органів місцевого регулювання зовнішньоекономічною діяльністю належать:
ради (представницькі органи місцевого самоврядування) та їх виконавчі та розпорядчі органи;
територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД України.
До їх компетенції відносять:
укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг;
сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідних територіях, незалежно від форм власності;
сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної інфраструктури та інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць;
організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;
створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності;
забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.
Законом України "Про місцеві державні адміністрації" передбачаються такі повноваження місцевих держадміністрацій у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин:
забезпечення виконання зобов'язань за міжнародними договорами України на відповідній території;
сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки;
укладення договорів з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;
сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на їх території, незалежно від форм власності;
сприяння розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт;
організація прикордонної і прибережної торгівлі;
сприяння діяльності митних органів та прикордонних служб;
внесення пропозицій щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території.
У процесі утвердження України як суверенної держави проблеми регіоналізації країни, регіональних підходів, регіональної політики набувають дедалі більшої ваги і потребують відповідного осмислення та конструктивного розроблення. Особливо актуальним у сучасних умовах стає регіональний рівень управління соціально-економічним розвитком. Регіональний підхід повинен радикально змінити традиційну вертикальну схему державного управління на горизонтально-вертикальну і навіть на горизонтальну. На зміну жорсткій управлінській підпорядкованості областей та міст урядовому центрові повинна прийти оптимальна господарська взаємодія регіонів у рамках єдиної загальнодержавної соціально-економічної політики.
Усе це повною мірою стосується і сфери зовнішньоекономічної діяльності. Світова практика переконливо показує, що в сучасних геополітичних умовах пряма міжнародна співпраця на рівні регіонів різних країн найбільш ефективна і набуває все більшого поширення. Для України це один з головних механізмів щодо виходу на світовий ринок. Тим більше, що прикордонні регіони України Карпатський, Бузький, Причорноморський активно входять до нових міжнародних формувань таких, як Карпатський єврорегіон, єврорегіон "Буг", єврорегіон "Нижній Дунай", Асамблея європейських регіонів, економічна інтеграція ЧЕС Чорноморське економічне співробітництво. Ці ж регіони та Україна в цілому беруть участь у розробленні проектів міжнародних транспортних коридорів Європейського Союзу та транспортної системи країн ЧЕС [63, с.48].
До недержавних організацій, які сприяють розвитку ЗЕД підприємств відносяться насамперед торгово-промислові палати (ТПП). Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. Діяльність ТПП в Україні регулюються Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" [14]. Вони створені з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові всіх видів підприємництва, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн. Торгово-промислова палата:
сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, експорту українських товарів і послуг, здійснює практичну допомогу підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;
представляє інтереси членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами;
організує взаємодію між суб'єктами підприємницької діяльності, координує їх взаємовідносини з державою в особі її органів;
бере участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі;
надає довідково-інформаційні послуги, основні відомості про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн, сприяє поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців;
сприяє організації інфраструктури інформаційного обслуговування підприємництва;
надає послуги для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям;
встановлює і розвиває зв'язки з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій;
сприяє розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, бере участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців тощо.
Ці завдання ТПП реалізує при виконанні низки функцій. ТПП може:
проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців;
представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси;
надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов'язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України;
звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції;
проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість;
засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов'язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності;
здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом;
організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами;
організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами;
укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні та інші угоди з українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами;
видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали та інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності;
створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом;
створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів тощо.
Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (регіональні торгово-промислові палати). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна торгово-промислова палата.
На території України також діє Торгово-промислова палата України. її членами є торгово-промислові палати, юридичні особи, підприємці України та їх об'єднання. ТПП України здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об'єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Вона може відкривати свої представництва та філії в інших країнах, а також засновувати разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчувати обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; вести недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами.
Таким чином, ТПП України є системою, яка містить регіональні, місцеві ТПП, союзи, асоціації, об'єднання підприємців (організації роботодавців), арбітражні органи (Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія, третейські суди).
Торгово-промислова палата України представляє інтереси своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.
Так, ТПП України підтримує тісні зв'язки з Організацією економічного співробітництва та розвитку, Європейським Союзом, Асоціацією торгово-промислових палат Європи, налагоджує зв'язки з аналогічними національними та регіональними структурами в багатьох країнах світу. Вона є ініціатором створення таких змішаних торгових палат, як Польсько-Українська, Турецько-Українська, Італо-Українська. У Німеччині працює контакт-бюро ТПП України, відкрито представництво у Сеулі.
Значну допомогу підприємствам у здійсненні ЗЕД подають організації роботодавців (об'єднання підприємців) та об'єднання організацій роботодавців. Згідно із Законом України "Про організації роботодавців", організація роботодавців це "громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів", а об'єднання організацій роботодавців це "неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців" [9].
Ці організації діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах. їх основними завданнями є:
співробітництво з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;
забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, іншими об'єднаннями громадян;
участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави;
участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами;
координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами;
контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами;
сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);
сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів;
збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;
вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду;
забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці;
розвиток співробітництва з іноземними і міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями.
Організації роботодавців (підприємців) та їх об'єднання створюються у формі союзів, асоціацій, ліг, федерацій, рад, конгресів тощо.
У розвинутих країнах нараховується багато тисяч союзів, що, залежно від виконуваних функцій, складу учасників, напряму діяльності, бувають місцевими, національними, міжнародними, галузевими (підгалузевими).
Представники найбільших союзів підприємців у сфері зовнішньоекономічної діяльності беруть участь у виробленні проектів законів з питань торгової політики, патентного права, податків; надають фірмам-експортерам експортні й інші субсидії; підготовляють і проводять переговори про укладання торговельних угод з іноземними державами; беруть участь у наданні гарантій експортних кредитів і в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом введення спеціальних імпортних податків, антидемпінгового мита тощо.
До найбільших союзів підприємців у світі відносяться: Національна асоціація промисловців США, Конфедерація британської промисловості в Англії, Федеральний союз німецької промисловості в Німеччині, Національна рада французьких підприємців у Франції, Промисловий союз у Швеції тощо.
В Україні союзи підприємців створюються з 1989 р. і поділяються на національні, міжнародні, галузеві і місцеві. До найбільших з них відносяться: Український союз промисловців і підприємців, Конгрес ділових кіл України, Ліга спільних підприємств України, Асоціація брокерів України, Конгрес бірж, Союз малих підприємств та ін. їх роль у розвитку міжнародної діяльності фірм різноманітна:
співробітництво і взаємодія з об'єднаннями підприємців закордонних країн;
надання допомоги в налагодженні господарських зв'язків з партнерами, що знаходяться за межами України;
співробітництво з організаціями ООН (ЮНІДО, МОП) з метою прискорення формування ринкових відносин в Україні;
сприяння розвитку товарних, валютних і фінансових ринків;
організація міжнародних виставок, ярмарків, аукціонів;
сприяння в збуті продукції на закордонних ринках у товарообмінних, лізингових операціях;
участь в укладанні зовнішньоторговельних контрактів;
виконання на договірній основі експортно-імпортних операцій, використання своїх валютних коштів на імпорт устаткування, сировини, матеріалів та інших товарів, необхідних для розвитку виробництва.
Підприємці України беруть участь також у діяльності різних міжнародних союзів підприємців: Міжнародному конгресі промисловців і підприємців; Раді залізничного транспорту країн СНД; Міжнародному союзі підприємців і орендарів; Міжнародній асоціації підприємств із власністю працівників; Східно-Європейському об'єднанні підприємців; Євро-Азіатській лізі малих і середніх підприємств та ін.
Недержавне регулювання ЗЕД України відрізняється від державного тим, що здійснює опосередкований вплив на регламентацію ЗЕД України. Основні форми недержавного регулювання ЗЕД України наступні:
Міжнародні організації (наприклад, ООН).
Міжнародні господарські організації (наприклад, ОПЕК).
Міжнародні господарські (акціонерні) товариства.
Міжнародні біржі:
валютні;
товарні;
фондові.
Міжнародні аукціони.
Міжнародні торги (тендери):
відкриті торги – в них беруть участь всі бажаючі;
закриті торги – в них беруть участь за спеціальними запрошеннями.
Принципова відмінність між міжнародними біржами і міжнародними аукціонами з одного боку, та міжнародними торгами з іншого полягає в тому, що організаторами перших виступають продавці, а організаторами других – покупці.
Міжнародні (господарські, зовнішньоекономічні, зовнішньоторговельні) контракти – регулюють здійснення ЗЕД між національними господарськими суб’єктами та їх іноземними контрагентами шляхом розробки та прийняття відповідних взаємних прав та зобов’язань.
Під методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу зовнішньоекономічної діяльності з метою створення або забезпечення умов діяльності суб'єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.
Для регулювання зовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну систему інструментів, що поділяються на економічні та адміністративні [8; 142 c.].
Економічні інструменти за способом дії поділяються на інструменти прямої та опосередкованої (непрямої) дії. До інструментів прямої дії належать:
державні видатки (на створення нового виду послуг або фізичного об'єкта);
безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту та експорту);
законодавчі постанови.
Характерна риса більшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, за допомогою податків можна знизити рівень експорту або імпорту певних товарів і послуг.
До економічних інструментів належать:
у галузі імпорту – митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;
у галузі експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги [8; c. 122–124].
Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:
ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);
ліцензування;
квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);
специфічні вимоги до товару, упаковки та маркування.
Виділяють тарифні та нетарифні методи державного регулювання ЗЕД.
Найбільш поширеним регулятором, зовнішньоекономічної діяльності є митний тариф, який використовують практично всі країни світу.
Митний тариф у вузькому розумінні – це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території в єдину митну територію – митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Наприклад функціонування єдиних митних тарифів на території ЄС [3; c. 2].
Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок.
Але державне регулювання міжнародної торгівлі доповнює наддержавне з боку міжнародних організацій, насамперед СОТ (Світова організація торгівлі). Її основа – це міжурядовий багатосторонній договір, в якому зафіксовані принципи і правила міжнародної торгівлі, пронизані ідеєю вільної торгівлі (рівності учасників цієї організації у сфері міжнародної торгівлі), конкретизовані у принципах надання країнам-учасницям режиму найбільшого сприяння (дотримання рівності і недискримінації), взаємних поступок і зниження митних тарифів, інших нетарифних бар'єрів, ведення торгівлі на приватно-правовій основі, визнання митних тарифів як єдиного засобу регулювання зовнішньої торгівлі (винятком є встановлення кількісних обмежень при регулюванні сільськогосподарського виробництва), відмова від односторонніх дій і проведення переговорів і консультацій та ін.
Водночас розвинуті країни світу активно використовують пряме субсидіювання експорту здебільшого на сільськогосподарську продукцію
У розвинених країнах митами обкладається тільки імпорт. У США експортні мита заборонені законодавчо. В інших розвинених країнах вони також не застосовуються.
СОТ дозволяє вводити обмеження на експорт природних ресурсів, щоб запобігти їх виснаженню, якщо при цьому обмежується й внутрішнє споживання. Дозволяється також кількісне обмеження імпорту у випадку різкого порушення рівноваги платіжного балансу.
Органи державної влади та місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом. Перелік та повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються Господарським кодексом України та законами України.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначається у ст. 8 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами, визначеними у ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року з метою:
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн.
Завдання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідація монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність, як і будь-яка інша, не може здійснюватися сама по собі. Так, для виконання функцій, пов'язаних з цією діяльністю, необхідно створити відповідну систему державних органів, чітко визначити їх завдання, функції і повноваження. Система і правовий статус органів, які здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні, в загальній формі описані і закріплені у ст. 9 – 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року.
Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно із законами України.
До іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України застосовуються такі правові режими: національний; найбільшого сприяння; спеціальний.
Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Такий режим застосовується до усіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, зв'язаної з їх інвестиціями на території України, а також до експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, що входять разом з Україною в економічні союзи.
Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають той обсяг прав, преференцій і пільг відносно мита, податків і зборів, яким користується або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави. Такий режим надається суб'єктам господарської діяльності інших держав відповідно до міжнародних договорів України і застосовується головним чином до експортно-імпортних операцій.
Спеціальний режим застосовується до територій спеціальних (вільних) економічних зон, а також у випадку встановлення якого-небудь спеціального режиму відповідно до міжнародних договорів за участю України. Такий режим буде застосовуватися також до території митних союзів у випадку, якщо Україна прийме в них участь.
Згідно зі ст. 5 Закону про ЗЕД, господарська, у тому числі зовнішньоекономічна, діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України регулюється законами України про порядок здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У випадку, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України. Режим, наданий іноземним суб'єктам, що здійснюють господарську діяльність на території України, диференціюється у відповідності зі ст. 7 Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. Для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України і міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти з залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.
Таким чином можна зробити висновок, що існує декілька підходів до поняття методів ЗЕД. Модна виділити тарифні та нетарифні методи державного регулювання ЗЕД. І дати іншу класифікацію різних методів регулювання, що поділяються на економічні та адміністративні. Методи регулювання ЗЕД є дуже важливим і ваговим інструментом, в арсеналі кожної держави.
Державну реєстрацію суб'єктів ЗЕД запроваджено в Україні низкою законодавчих актів:
1. Закон України від 16.04.91 № 939-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" зі змінами і доповненнями.
2. Закон України від 07.02.91 № 698-ХІІ "Про підприємництво" зі змінами та доповненнями.
3. Указ Президента України від 23.07.98 за № 817/98 "Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності".
4. Постанова КМУ від 25.05.98 № 740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності".
Нормативні акти стосуються підприємств, що працюють на зовнішньому та внутрішньому ринках.
Реєстрація суб'єктів ЗЕД здійснюється у Державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта.
Алгоритм реєстрації суб'єкта ЗЕД наведений на рис. 7.1.
Місцезнаходження суб'єкта (юридичної особи) може визначатися за місцезнаходженням одного із засновників або за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу у власність або оренду приміщення чи його частки.
Суб'єкт ЗЕД зобов'язаний, в разі зміни місцезнаходження, у семиденний термін з моменту настання такої зміни подати до органів державної реєстрації реєстраційну картку з внесеними до неї відповідними змінами та оригінал свідоцтва про державну реєстрацію. Невиконання цієї вимоги у зазначений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду з позовом про скасування державної реєстрації суб'єкта ЗЕД.
Однією з підстав для оформлення експортно-імпортних вантажів у митних органах України є проведення акредитації суб'єкта ЗЕД. Процедура акредитації полягає у представленні до митниці певного пакета документів та отриманні відповідної облікової картки, скріпленої особистою номерною печаткою інспектора митниці, що засвідчує факт акредитації. Алгоритм акредитації,суб'єкта ЗЕД на митниці наведено на рис.7.2.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 7.1. Алгоритм реєстрації підприємства як суб'єкта ЗЕД
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис.7.2. Блок-схема акредитації суб'єкта ЗЕД на митниці
Отже, державна реєстрація підприємства як суб'єкта ЗЕД в Україні має певні особливості, ігнорування яких може призвести до неможливості митного оформлення вантажів за експортно-імпортними операціями.

Тема 4. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Сутність митного регулювання ЗЕД.
Принципи митного регулювання.
Митні органи України: завдання, функції, структура.
Види і методи здійснення митного контролю.
Характеристика митних режимів: експорту, імпорту, транзиту, реекспорту, реімпорту, тимчасового ввезення (вивезення), переробки на митній території України, переробки поза межами митної території України, знищення і руйнування, магазину безмитної торгівлі, митного складу, спеціальної митної зони, відмови на користь держави.
Товарна номенклатура ЗЕД.
Порядок митного оформлення товарів.
Основні митні документи та специфіка їх оформлення.
Плата за митне оформлення товарів.
Декларування товарів: форми та процедури.
Митна вартість та методи її визначення.
Мета і сфера застосування правил інтерпретації міжнародних торгівельних термінів «Incoterms 2010».
Мито як інструмент економічного регулювання.
Єдиний митний тариф. Види мита. Види митних ставок.

Будь-яка держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) в цілях забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів по регулюванню ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми і методи, конкретні цілі і завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої і внутрішньої політики держави. Кожна країна має певні особливості в регулюванні ЗЕД.
Митно-тарифне регулювання - сукупність митно-тарифних заходів, які використовуються в якості національного торговельно-економічного інструменту для регулювання зовнішньої торгівлі. Даний вид регулювання є економічним, оскільки в якості основного інструментарію використовуються імпортний і експортний митний тариф, який виконує і регулюючі та фіскальні функції. У деяких випадках вводяться податки або збори, які мають еквівалентний зміст митному тарифу. Основний напрямок цього виду державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначається митно - тарифною політикою кожної держави.
Митне регулювання стосується питань, що пов'язані із встановленням мит та митних зборів, процедур митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.
Всі процедури по переміщенню товарів є областю митного регулювання, і забезпечують інтереси держави та її громадян, визначені внутрішнім законодавством країни (рис. 1.1).


13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рисунок 1.1 - Структура засобів митно-тарифного регулювання

Основною метою митного регулювання в державі являються економічні інтереси, які в свою чергу забезпечують:
захист національного ринку і стимулювання розвитку національної економіки;
сприяння структурній перебудові національного господарства та реалізації завдань економічної політики держави;
використання інструментів митного контролю як засобу регулювання товарообміну і виконання інших завдань економічної політики на території країни;
участь у реалізації торгово-політичних завдань із захисту національного ринку.
Митно-тарифні відносини стимулюють розвиток національної системи господарювання та позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, так як прискорюючи або стримуючи іноземну конкуренцію, стимулюючи або перешкоджаючи процесу іноземного інвестування, захищаючи національного товаровиробника чи національний ринок, вони сприяють підвищенню ефективності вітчизняного виробництва [16].
Від розвитку митно-тарифних відносин залежить поглиблення економічних зв’язків на світовому ринку.
Суб’єктами митно-тарифних відносин країни являються:
групи країн (інтеграційні об'єднання країн), міжнародні організації, транснаціональні компанії;
юридичні особи (підприємства й організації, зареєстровані як суб'єкти господарювання);
фізичні особи (громадяни окремої країни, іноземні громадяни, особи без громадянства).
Використовуючи тарифне регулювання держава :
стимулює ввезення або вивезення відповідних товарів або обмежує їх;
створює рівні економічні умови як для національного та товаровиробника іноземного;
провадить певну економічну, науково-технічну, екологічну, валютно-фінансову політику у сфері зовнішньоекономічних зв'язків;
спрямовує функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в русло загальнонаціональних інтересів залежно від мети і функціональності.
Митне регулювання дозволяє досягти кількох цілей.
Економічні цілі досягаються шляхом поповнення державного бюджету за переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон країни.
Регулятивні цілі реалізуються:
1) встановленням ставок експортних та імпортних мит на товари, що переміщуються через митний кордон держави;
2) встановлення заборон і обмежень на ввіз і вивіз товарів;
3) ліцензуванням і видачею дозволів на ввезення і вивезення окремих товарів та іншими заходами.
Правоохоронні цілі полягають в захисті державної безпеки країни, громадського порядку, життя і здоров'я людей, моральності, моральних засад і культурних цінностей суспільства, в охороні тварин, рослин та навколишнього природного середовища, у забезпеченні інтересів російських споживачів; в боротьбі з незаконним обігом через митний кордон наркотичних засобів, зброї, предметів художнього, історичного та археологічного надбання і т. д.
Гребельник О. П. пропонує розглядати систему митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності функціонує на п'яти рівнях (табл.1.1).
Таблиця 1.1
Рівні системи митно-тарифного регулювання
Рівень
Основний зміст

Мікрорівень
Рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так і фізичних осіб: підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги.

Мезорівень
Рівень різного виду національних галузевих і регіональних об'єднань. Це насамперед міністерства і відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин, а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо, що стосується питань тарифного регулювання експорту чи імпорту.

Макрорівень
Рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безумовно, уряд країни та парламент.

Метарівень
Становлення митно-тарифних пріоритетів у процесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраці митних органів на стадії створення і розвитку митних союзів.

Мегарівень
Рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це насамперед Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд, Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Всесвітня митна організація.



За для забезпечення урівноваженості зовнішньоекономічних зв'язків держава створює власну митну систему. Митна система це найбільш загальне і збірне поняття, яке має на увазі не тільки державні та інші структури, що забезпечують реалізацію митної політики і практичні форми їх діяльності, а також митне законодавство, включаючи підзаконні акти [51].
Митні органи становлять основу митної системи. Вони несуть відповідальність за забезпеченість охорони економічного суверенітету країни і додержання норм як національного, так і міжнародного права, контроль за нарахуванням і сплатою мита, податків, різного виду зборів, а також здійснення митного контролю під час переміщення вантажів, валюти, товарів, майна через митний кордон.
Митні органи виконують ряд функцій, котрі в свою чергу пов’язані між собою. Основними являються: регулятивна, фіскальна, правова, статистична, контрольна у сфері митних відносин, контрольна у сфері валютних відносин, законодавча. Проте кожній державі залежно від рівня її розвитку притаманна та чи інша функція. Країни що тільки почали створювати свою економічну систему і які мають дефіцит платіжного балансу і бюджету, а також присутня значна валютна заборгованість, використовують фіскальну функцію. Функцію регулятора торговельної політики залучають країни з неврівноваженим торговельним балансом або загрозою конкуренції імпортних товарів. Митний контроль та правове регулювання здійснюють країни де доступ до національного ринку лібералізовано [1, c.12-15].
Технологія здійснення окремого митного контрольного заходу, операції або комплексу контрольних дій знаходить своє відображення в конкретних формах. Так, залежно від того, скільки разів товари чи транспортні засоби перевіряються в митній зоні, митний контроль може бути одноразовим або повторним.
Митним кодексом України визначено форми митного контролю залежно від предмета перевірки:
перевірка документів, необхідних для митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон, і транспортних засобів;
митний огляд (транспортних засобів і предметів);
особистий огляд як виняткова форма митного контролю;
переогляд;
облік предметів, що переміщуються через митний кордон.
Особистий огляд громадян здійснюється у виняткових випадках при наявності підстав припускати, що особа, яка прямує через митний кордон чи знаходиться в зоні митного контролю або в транзитній зоні міжнародного аеропорту, приховує при собі предмети контрабанди чи предмети, цінності, які є безпосередніми об'єктами порушень митних правил України або заборонені для транзиту через територію України. Під особами розуміються особи обох статей громадян України, іноземці та особи без громадянства.
Особистий огляд здійснюється за письмовим рішенням начальника митниці або особи, що його заміщує, а також за рішенням Голови Держмитслужби, його заступників, начальника та заступника начальника Управління організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, начальника відділу по боротьбі з контрабандою цього Управління.
Особистий огляд громадян, які прямують через митний кордон, здійснюється тільки після проходження ними прикордонного контролю у встановленому порядку перетинання митного кордону. Особистий огляд може застосовуватися до особи, яка досягла 16-літнього віку. Якщо є достатні підстави для огляду осіб, яким немає 16 років, то особистий огляд здійснюється за участю або згодою одного із батьків чи в присутності осіб, що його супроводжують, та обов'язково в присутності лікаря. Обстеження органів тіла особи, щодо якої застосовується особистий огляд, здійснюється тільки лікарем (медичним працівником). Особистий огляд здійснюють у межах, необхідних для виявлення прихованих предметів.
Митний огляд речей, предметів, багажу здійснюється після заповнення та надання особою митнику декларації МД-4. Окрім митного, є ще санітарний, ветеринарний, фітосанітарний, радіологічний та екологічний контроль.
Огляд речей може проводитися фізично митником та з допомогою спеціальної рентгенної апаратури, спеціальної собаки.
Митне законодавство визначає не тільки форми, а й методи здійснення митного контролю, віддаючи перевагу найбільш демократичному вибірковому контролю. Митний інспектор вибирає такий метод, який, на його погляд, є достатнім для забезпечення перевірки заявлених фізичною чи юридичною особою відомостей.

Митний режим - це сукупність норм, що встановлені законами з питань митної справи й залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.
Декларант самостійно обирає митний режим, у який розміщуються товари, відповідно до мети їх переміщення через митний кордон України, і на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення (стаття 186 Митного кодексу України). Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів відповідних документів, що підтверджують заявлений режим.
Митним кодексом України передбачено застосування таких митних режимів:
імпорту;
експорту;
транзиту;
тимчасового ввезення (вивезення);
митного складу;
реімпорту;
реекспорту;
спеціальної митної зони;
магазину безмитної торгівлі;
переробки на митній території України;
переробки за межами митної території України;
знищення або руйнування;
відмови на користь держави.

Імпорт
Імпорт - митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень (стаття 188 Митного кодексу України).
Цей митний режим застосовується до товарів, що ввозяться в Україну на підставі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу, про здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, до товарів що використовуються для взаєморозрахунків під час проведення операцій з давальницькою сировиною, до товарів, що ввозяться для формування статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями або ввозяться на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність, а також в інших передбачених законодавством випадках. При здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій оформленню в митному режимі імпорту підлягає імпортна частина товарів, що надходять в Україну за бартерним договором (контрактом).
Розміщення товарів у митний режим імпорту передбачає:
подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України (оформлення товарів здійснюється з використанням ВМД ІМ 40);
сплату податків і зборів, якими товари обкладаються відповідно до законів України під час ввезення на митну територію України;
дотримання вимог, передбачених законом, щодо застосування заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.
Експорт
Експорт - митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без установлення умов їх використання за межами митної території України.
Розміщення товарів у митний режим експорту здійснюється декларантами на підставі договорів (контрактів) купівлі-продажу, про здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, а також інших зовнішньоекономічних угод, якими передбачено вивезення за межі митної території України товарів, що належать резидентам України, без їх зворотного ввезення. При здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій оформленню в цьому митному режимі підлягає експортна частина товару за зовнішньоекономічним бартерним (товарообмінним) договором (контрактом).
Вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі експорту передбачає:
подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України (оформлення товарів здійснюється з використанням ВМД ЕК 10);
сплату встановлених податків і зборів з експортованих товарів;
дотримання експортером вимог, передбачених законом.
Транзит
Транзит - митний режим, відповідно до якого товари й транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України (стаття 200 Митного кодексу України). Цей митний режим використовується в разі транзитного перевезення товарів через митну територію України. Під час увезення товарів в Україну в пункті пропуску подається ВМД, оформлена в митному режимі транзиту (ВМД ТР 80), наявність якої є підставою для перевезення товарів під митним контролем у митницю призначення в установлений митницею відправлення строк.
Товари, що переміщуються транзитом, повинні перебувати в незмінному стані (винятком є зміни внаслідок природного зношення або втрати за нормальних умов транспортування та зберігання), не використовуватися на території України ні з якою іншою метою, крім транзиту, і бути доставлені в митний орган призначення в строк, визначений митним органом відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення товарів виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення. До цього строку не включаються час зберігання товарів на складах у разі перевантаження з одного виду транспорту на інший, а також час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, дозволених митними органами.
Транзит товарів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути:
авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);
міжнародна автомобільна накладна (СМR);
накладна СМГС;
коносамент (Bill of lading).
Крім цього, транзит товарів може супроводжуватися (за наявності):
рахунком-фактурою (invoice) або іншим документом, у якому позначено вартість товару;
пакувальним листком (специфікацією);
вантажною відомістю (Cargo Manifest);
книжкою МДП (Carnet TIR).
При декларуванні транзитних товарів відповідно до митного законодавства України митним органам подається ВМД. Декларування ж транзитних товарів, що переміщуються авіаційним транспортом, здійснюється за авіаційною вантажною накладною (Air Waybill) та/або вантажною відомістю (Cargo Manifest) з поданням митним органам ВМД. У разі транзиту товару в межах одного пункту пропуску ВМД не подається.
Тимчасове ввезення (вивезення)
Тимчасове ввезення (вивезення) - митний режим, відповідно до якого товари можуть увозитися на митну територію України (вивозитися за межі митної території України) з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (стаття 204 Митного кодексу України).
Переміщення товарів у митному режимі тимчасового ввезення (вивезення) передбачає:
подання митному органу документів на такі товари з обґрунтуванням підстав їх тимчасового ввезення на митну територію України (вивезення за межі митної території України);
надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), зобов'язання про їх зворотне вивезення (увезення) у строки, що обумовлені метою тимчасового ввезення (вивезення), але не перевищують строків, установлених Митним кодексом України;
3) подання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), дозволу компетентного органу на тимчасове ввезення (вивезення) цих товарів, якщо подання такого дозволу передбачено законодавством України.
Загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік з дня ввезення їх на митну територію України (вивезення за межі митної території України). Законодавство України передбачає можливість продовження за заявою суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності строку перебування товарів у митному режимі тимчасового ввезення (вивезення) з урахуванням тривалості господарської, наукової, гуманітарної та інших видів діяльності, яка здійснюється з використанням цих товарів.
До закінчення строку тимчасового ввезення (вивезення) особа, яка надала зобов'язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у митному режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна:
вивезти (увезти) ці товари згідно із зобов'язанням, наданим митному органу;
або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо цих товарів з додержанням вимог Митного кодексу України та інших законодавчих актів України.
Стаття 206 Митного кодексу України визначає вичерпний перелік товарів, щодо яких допускається надання дозволу на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування. Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення (увезення) може бути наданий щодо:
товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях чи інших подібних заходах;
професійного обладнання, необхідного особам, що прибувають в Україну (виїжджають з України), для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації чи зйомки фільмів;
контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією;
зразків товарів і предметів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення, і їх використання на території України не має комерційного характеру;
товарів, що ввозяться з освітніми, науковими чи культурними цілями, тобто наукового та навчального обладнання, обладнання для поліпшення дозвілля моряків, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться в рамках навчальної, наукової або культурної діяльності;
особистих речей пасажирів, а також товарів, що ввозяться для спортивних цілей;
матеріалів для реклами й туризму;
транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.
морських і річкових суден, інших плавучих засобів та повітряних суден, які ввозяться з метою ремонту, устаткування та матеріалів, призначених для будівництва та ремонту морських і річкових суден, інших плавучих засобів та повітряних суден.
У разі тимчасового ввезення (вивезення) окремих видів товарів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, митне оформлення їх у митному режимі тимчасового ввезення (вивезення) здійснюється митними органами за умови гарантування відповідно до закону додержання цього режиму. Постановою від 12.12.2002 № 1855 "Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)" встановлено, що митне оформлення в митному режимі тимчасового ввезення (вивезення) товарів за умови гарантування додержання цього митного режиму здійснюється митними органами щодо товарів, які:
класифікуються згідно з 01 - 24 групами УКТЗЕД;
обкладаються акцизним збором;
обкладаються вивізним митом.
Прийняття рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в митному режимі тимчасового ввезення (вивезення) здійснюється керівником митного органу (уповноваженою ним посадовою особою) на підставі заяви, яка подається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності у двох примірниках.
Митний склад
Митний склад - митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів та без застосування заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного вивезення за межі митної території України (стаття 212 Митного кодексу України).
Для зберігання товарів у митному режимі митного складу використовуються спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики - митні ліцензійні склади. Такі склади належать суб'єктам господарської діяльності, що надають послуги зі зберігання товарів, які перебувають під митним контролем, і мають на те відповідну ліцензію відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та Ліцензійних умов.
Розміщення товарів на митний ліцензійний склад здійснюється на підставі договору зберігання, укладеного між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності й власником складу, а також зовнішньоекономічного договору, товаросупровідних та інших необхідних документів.
Товари (крім підакцизних), увезені на митну територію України, можуть зберігатися на митному ліцензійному складі строком до трьох років. Строк зберігання підакцизних товарів, увезених із-за меж митної території України (крім товарів, заборонених до розміщення на митних ліцензійних складах), не може перевищувати трьох місяців з дати поміщення їх у цей митний режим.
По закінченні строку зберігання ввезених із-за меж митної території України товарів на митному ліцензійному складі вони повинні бути заявлені до іншого митного режиму.
Товари, що вивозяться за межі України та розміщуються на митному ліцензійному складі, можуть зберігатися в митному режимі митного складу протягом трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим. До закінчення цього строку такі товари повинні бути вивезені за межі митної території України.
На виконання частини першої статті 213 та частини другої статті 215 Митного кодексу України Урядом затверджено перелік товарів, які не можуть поміщатися в митний режим митного складу, та перелік і порядок проведення операцій з товарами, які перебувають у митному режимі митного складу (постанова Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1867 "Деякі питання застосування режиму митного складу"). До цих товарів належать:
товари, заборонені до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через територію України;
товари, строк або використання яких закінчився; транзитні підакцизні товари;
товари, що надходять в Україну як гуманітарна допомога;
живі тварини;
електроенергія та газ;
товари, що надходять на адресу приватних осіб;
спирт і алкогольні напої за кодами 2203 00, 2204 - 2208 згідно з УКТЗЕД;
тютюнові вироби за кодами 2402 10 0000, 2402 20 1000, 2402 20 90, 2403 10 1000, 2403 10 9000, 2403 99 1000 згідно з УКТЗЕД;
давальницька сировина, закуплена на митній території України.
З товарами, що перебувають у митному режимі митного складу, цією постановою передбачено проведення таких операцій:
1) для забезпечення збереження цих товарів: переміщення товарів у межах складу з метою раціонального розміщення; чищення; провітрювання; створення оптимального температурного режиму зберігання; сушіння (у тому числі зі створенням потоку тепла); фарбування; захист від корозії; боротьба із шкідниками; інвентаризація;
2) за окремим (разовим) дозволом митного органу: подрібнення партій; формування відправлень; сортування; пакування; перепакування; маркування; навантаження; вивантаження; перевантаження; тестування.
Сформована на митному ліцензійному складі партія товарів декларується відповідно до Основних правил інтерпретації УКТЗЕД.
Реімпорт
Реімпорт - митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк увозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території (стаття 190 Митного кодексу України).
Товари можуть переміщуватися через митний кордон України в митному режимі реімпорту, якщо вони:
походять з митної території України;
увозяться на митну територію України не пізніше ніж через 1 рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України;
не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку;
увозяться у тому ж стані, у якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін унаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оформлення митним органом товарів у митному режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені в митний режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами. У разі реімпорту товарів протягом одного року стаття 193 Митного кодексу України передбачає повернення власникам товарів або вповноваженим ними особам сум вивізного мита, сплачених при експорті товарів, за їх заявою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1881 "Про переміщення товарів через митний кордон України у режимі реімпорту" установлено, що митний режим реімпорту може застосовуватися до товарів:
стан яких змінився внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили в установленому Держмитслужбою України порядку;
щодо яких проводилися операції з передпродажної підготовки (захист від корозії, боротьби зі шкідниками, сортування, пакування, маркування, тестування) чи які були піддані дрібному ремонту, за умови, що такі дії не змінили їх вартості, визначеної на момент вивезення (експорту), та кодів згідно з УКТЗЕД.
Порядком застосування митного режиму реімпорту до товарів, що переміщуються через митний кордон України (затверджено наказом Держмитслужби України від 07.10.2003 № 662), установлено, що митний режим реімпорту може бути застосований до товарів, що були після ввезення на митну територію України розміщені в інший митний режим, якщо забезпечується дотримання умов переміщення товарів у митному режимі реімпорту.
Товари, що реімпортуються, підлягають санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосаштарному, радіологічному, екологічному контролю, контролю за переміщенням культурних цінностей тощо. Заходи нетарифного регулювання імпорту до товарів, що реімпортуються, не застосовуються, якщо інше не передбачено законодавством.
Реекспорт
Реекспорт - митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх увезення на митну територію України вивозяться з цій території в митному режимі експорту (стаття 196 Митного кодексу України).
Цей митний режим застосовується виключно до товарів, що походять з інших країн. Митним кодексом України встановлено, що товари можуть вивозитися за межі митної території України в митному режимі реекспорту, якщо:
митному органу подано дозвіл уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу чи органу, визначеного міжнародним договором України, укладеним у встановленому законом порядку, на реекспорт товарів;
товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, у якому вони перебували на момент увезення на митну територію України, крім змін унаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;
товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;
товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх увезення на митну територію України.
Звільнення від оподаткування товарів, що реекспортуються, регулюється виключно податковими законами України. До таких товарів також не застосовуються заходи нетарифного регулювання, крім випадків, визначених законом.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 № 1211 "Деякі питання реекспорту товарів" Мінекономіки України вповноважено видавати дозволи на реекспорт товарів, переліки яких оприлюднюються цим Міністерством, а саме товарів:
походженням з України, що здійснюється з території інших країн відповідно до міжнародних договорів України;
походженням з інших країн, що здійснюється за межі митної території України.
Дозволи Мінекономіки на реекспорт товарів іноземного походження, раніше ввезених в рамках угод про вільну торгівлю, надаються за умови надходження від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України письмової згоди на здійснення такої операції уповноваженого органу держави походження цих товарів, якщо цього вимагають відповідні міжнародні договори України (розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.04.05 № 97-р).
Порядком застосування митного режиму реекспорту до товарів, що переміщуються через митний кордон України (затверджено наказом Держмитслужби України від 07.10.2003 № 661), установлено, що товари, увезені на митну територію України та розміщені у відповідний митний режим, можуть вивозитися за межі митної території України в митному режимі реекспорту, якщо дотримано такі умови:
товари, що реекспортуються, перебувають у тому самому стані, у якому вони перебували на момент увезення на митну територію України, крім змін унаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;
товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;
товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дати їх увезення на митну територію України;
митному органу подано дозвіл Мінекономіки України на реекспорт товарів, що входять до визначених відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 № 1211 переліків;
митному органу подано дозвіл Державної служби експортного контролю України на реекспорт товарів, що підлягають державному експортному контролю;
у випадках, визначених статтею 30 Закону України від 16.04.91 № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність", митному органу подано відповідний дозвіл.
Порядком застосування митного режиму реекспорту до товарів, що переміщуються через митний кордон України установлено, що товари, які реекспортуються, підлягають санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю, контролю за переміщенням культурних цінностей тощо. До товарів, що реекспортуються, також не застосовуються заходи нетарифного регулювання, крім випадків, визначених законодавством України.
Спеціальна митна зона
Спеціальна митна зона - це митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій таких зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного й нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом (стаття 217 Митного кодексу України).
Спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони. Для цілей оподаткування товари, ввезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України. Ввезення на митну територію України цих товарів у незмінному стані або товарів, повністю вироблених, достатньо перероблених або оброблених у таких зонах, здійснюється в режимі імпорту (Із доповненнями, внесеними згідно із законами України від 23.12.2004 р. № 2285-ІУ, від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ)
Створюються спеціальні митні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на який вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом встановлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, види товарів, дозволених до ввезення в таку зону, та характер операцій, що здійснюються з товарами в межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов'язки органів управління зони з виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.
Митний орган, у зоні діяльності якого розташовано спеціальну митну зону, з метою належної організації митного контролю може вимагати від органів управління цієї зони вжиття таких заходів:
1) спорудження огорожі по периметру зони;
установлення обмежень щодо порядку доступу в зону в певні години роботи;
інших заходів, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони відповідно до закону про таку зону.
Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних митних зон без попереднього погодження з митницею, у зоні діяльності якої розташовано спеціальна митна зона.
З метою забезпечення належного митного контролю в спеціальних митних зонах митні органи мають право:
1) здійснювати постійний контроль та нагляд за кордонами спеціальних митних зон, а також за доступом на їх територію;
вимагати від осіб, які переміщують товари через кордон спеціальної митної зони, ведення обліку руху таких товарів з метою їх контролю;
проводити перевірку товарів, що переміщуються через кордон спеціальної митної зони, з метою забезпечення здійснення передбачених Митним кодексом України операцій та недопущення переміщення заборонених товарів;
4) здійснювати перевірки товарів, що перебувають у спеціальних митних зонах;
5) здійснювати інші передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення надійності митного контролю.
У спеціальних митних зонах допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами за умови додержання положень Митного кодексу України. Перелік видів товарів та операцій, що з ними здійснюються, визначається в законі про конкретну спеціальну митну зону.
Особи, які здійснюють операції з товарами в спеціальних митних зонах, ведуть облік товарів, що ввозяться, вивозяться, зберігаються, виробляються, переробляються, закуповуються та реалізуються, і подають митним органам звітність про такі операції в порядку, що встановлюється Держмитслужбою України. Будь-які зміни, що відбуваються з товарами в межах спеціальних митних зон, повинні відображатися в облікових документах.
У разі ліквідації спеціальної митної зони власники товарів, що перебувають у цій зоні, або уповноважені ними особи зобов'язані розпорядитися зазначеними товарами до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної митної зони. Якщо до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної митної зони, власник товарів, що перебувають у цій зоні, або вповноважена ним особа не розпорядиться товарами, то такі товари підлягають декларуванню в інший митний режим.
На сьогодні, Законом України від 25.03.2005 № 2505-1V „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" змінені умови функціонування СЕЗ і ТПР, а саме: із законів України про створення та функціонування СЕЗ та ТПР виключені статті, якими запроваджено режим спеціальної митної зони на територіях СЕЗ, встановлено державні гарантії стабільності правового режиму функціонування СЕЗ та ТПР, порядок переміщення товарів через межі СЕЗ і особливості оподаткування товарів, які переміщуються через межі СЕЗ або ввозяться на ТПР. Норми цього Закону є обов'язковими для виконання. Зазначеним Законом не скасовані СЕЗ та ТПР.
У роз'ясненні Міністерства юстиції України щодо функціонування СЕЗ після набрання чинності Законом України від 25.03.05 №2505 зазначено, що з дня набрання чинності зазначеним Законом України, а саме з 31 березня 2005 року, оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти в спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку, здійснюється на загальних підставах, визначених відповідними законами України з питань оподаткування.
Магазин безмитної торгівлі
Магазин безмитної торгівлі - митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, перебувають та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску через державний кордон України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, і без застосування заходів нетарифного регулювання (стаття 225 Митного кодексу України).
Товари, а також супутні товарам роботи, у митному режимі магазину безмитної торгівлі реалізуються лише в спеціальних торговельних закладах-магазинах безмитної торгівлі. При цьому розташування магазинів безмитної торгівлі та умови реалізації в них товарів повинні виключати можливість безпосереднього ввезення цих товарів для споживання на митну територію України. Приміщення магазину безмитної торгівлі може включати в себе:
1) торговельний зал (зали), у тому числі бари та пункти громадського харчування;
допоміжні приміщення;
склад магазину.
Строк перебування товарів у митному режимі магазину безмитної торгівлі не може перевищувати трьох років з дня їх поміщення в цей режим. Після закінчення або впродовж цього строку товари можуть бути заявлені митному органу:
для вільного обігу на митній території України;
для вільного обігу за межами митної території України;
для поміщення в митний режим митного складу;
для знищення під митним контролем.
Власники магазинів безмитної торгівлі можуть мати митні склади для зберігання та наступного постачання у магазини всіх видів товарів, у тому числі підакцизних.
Власником магазину безмитної торгівлі може бути лише підприємство - резидент України, яке зобов'язано:
своєчасно декларувати митному органу товари, що надходять до магазину чи вибувають з магазину, і подавати всі документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення;
виключити можливість надходження до магазину та вилучення з магазину товарів поза митним контролем;
дотримувати положень Митного кодексу України та інших законодавчих актів України щодо умов діяльності магазинів безмитної торгівлі;
4) вести облік товарів, що надходять до магазину безмитної торгівлі та реалізуються ним, і подавати митному органу, у зоні діяльності якого розташовано магазин безмитної торгівлі, звіт про рух товарів у магазині за формою, установленою Держмитслужбою України.
Порядок відкриття й ліквідації магазинів безмитної торгівлі та Правила продажу товарів магазинами безмитної торгівлі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1089.
Переробка на митній території України
Переробка на митній території України - митний режим, відповідно до якого ввезеш на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються в установленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту (стаття 229 Митного кодексу України).
Увезення та переробка на митній території України товарів, що походять з інших країн, здійснюються з дозволу митного органу відповідно до положень Митного кодексу України та інших законів України. Дозвіл на переробку товарів на митній території України може бути скасований митним органом, якщо його надано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство - резидент України, якому надано такий дозвіл, не дотримує положень Митного кодексу України та інших законодавчих актів України.
Кількість операцій з переробки товарів у митному режимі переробки на митній території України не обмежується, а операції з переробки товарів можуть включати:
власне переробку товарів;
обробку товарів - монтаж, збирання, монтування та налагодження, унаслідок чого одержуються інші товари;
ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання;
4) використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються.
Обмеження на окремі операції з переробки товарів, порядок виконання операцій з переробки товарів, включаючи можливість та умови використання українських товарів у процесі переробки, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України. Окремі операції з переробки товарів за дорученням підприємства - резидента України, якому надано дозвіл на переробку товарів на митній території України, та з дозволу митного органу можуть здійснюватися іншим підприємством. При цьому відповідальність перед митними органами за дотримання визначеного порядку переробки товарів несе підприємство, якому надано дозвіл на проведення операцій з переробки товарів на митній території України. Якщо умовами переробки товарів на митній території України передбачається виконання кількох операцій з їх переробки кількома підприємствами, то кожне з підприємств, яке бере участь у процесі переробки, повинно одержати дозвіл митного органу на переробку товарів на митній території України. Переміщення товарів між підприємствами, що беруть участь у їх переробці, здійснюється з дозволу й під контролем митного органу.
Строк переробки товарів на митній території України встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству - резидентові України виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продукцією їх переробки, але, як правило, не може перевищувати 90 днів. Виходячи з технологічних особливостей переробки Кабінет Міністрів України за поданням відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади може встановлювати інші строки переробки товарів.
Митні органи можуть проводити перевірку товарів, увезених для переробки на митній території України, а також продуктів їх переробки в будь-якої особи, яка здійснює операції з переробки таких товарів. Митні органи також здійснюють контроль за обов'язковим обсягом виходу продуктів переробки, що утворюються в результаті переробки товарів на митній території України. Дані про обов'язковий обсяг виходу продуктів переробки зазначаються в договорі (контракті) про переробку товарів на митній території України.
У разі вивезення за межі митної території України товарів, увезених для переробки на митній території України, чи продуктів їх переробки вони підлягають декларуванню митним органам з поданням окремого документа - митної декларації, у якій зазначаються кількість і вартість українських товарів, витрачених при здійсненні операцій з переробки товарів, що ввозилися для переробки. Митне оформлення українських товарів, використаних під час переробки товарів, що походять з інших країн, здійснюється в порядку, установленому Митним кодексом України та іншими законами України для митного оформлення експорту товарів українського походження.
Якщо умовами переробки на митній території України товарів, що походять з інших країн, передбачено проведення розрахунків частиною продуктів їх переробки, то такі продукти повинні бути оформлені як ввезеш на митну територію України в митному режимі імпорту зі справлянням усіх належних податків і зборів та застосуванням відповідних заходів нетарифного регулювання згідно із законодавством.
Переробка на митній території України не обмежується товарами, безпосередньо ввезеними на митну територію України, а також допускається щодо товарів, які попередньо ввезені та розміщені в інший митний режим.
Відповідальність за дотримання митного режиму переробки товарів на митній території України несе підприємство, що отримало дозвіл митного органу на розміщення товарів у цей режим. Дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України може бути скасований митним органом, якщо його надано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення про надання дозволу, або якщо підприємство, якому надано такий дозвіл, не дотримує положень Митного кодексу й інших актів законодавства України. Митний орган письмово повідомляє підприємство про скасування дозволу на розміщення товарів у цей митний режим із зазначенням причини його скасування.
У разі скасування дозволу на розміщення товарів у режимі переробки на митній території України, підприємство зобов'язане в строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня скасування, заявити про зміну митного режиму з додержанням вимог Митного кодексу та інших актів законодавства України й зі сплатою всіх необхідних платежів, установлених законодавством. У разі зміни умов договору (контракту) про переробку товарів підприємство зобов'язане звернутися до митного органу із заявою про надання нового дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України.
Переробка, за межами митної територій України
Переробка за межами митної території України - митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в Україну (стаття 237 Митного кодексу України).
Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митного органу на основі положень Митного кодексу та інших законів України. Дозвіл на вивезення товарів для переробки за межами митної території України може бути скасований митним органом, якщо його надано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство - резидент України, якому надано такий дозвіл, не дотримує положень Митного кодексу та інших законів України.
Строк переробки товарів за межами митної території України обчислюється з дня проведення митним органом митного оформлення товарів, що вивозяться для переробки. Строк переробки товарів за межами митної території України встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству-резидентові України виходячи з тривалості процесу переробки товарів, але, як правило, не може перевищувати 90 днів. Виходячи з технологічних особливостей переробки Кабінет Міністрів України за поданням відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади може встановлювати інші строки переробки товарів.
Митні органи здійснюють контроль за обов'язковим обсягом виходу продуктів переробки, що утворюються в результаті переробки товарів за межами митної території України. Дані про обов'язковий обсяг виходу продуктів переробки зазначаються в договорі (контракті) про переробку продукції за межами митної території України.
У разі ввезення на митну територію України товарів, вивезених за її межі для переробки, чи продуктів переробки вони підлягають декларуванню з поданням окремого документа - декларації на товари іноземного походження, які були витрачені в процесі переробки українських товарів. Продукти переробки, що ввозяться на митну територію України, оподатковуються відповідно до закону.
Відповідальність за дотримання порядку переробки товарів за межами митної території України несе підприємство, що отримало дозвіл митного органу на розміщення товарів у цей митний режим. Дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки за межами митної території України може бути скасований митним органом, якщо його надано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення про надання дозволу, або якщо підприємство, якому надано такий дозвіл, не дотримує положень Митного кодексу й інших актів законодавства України. Митний орган письмово повідомляє підприємство про скасування дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки товарів за межами митної території України із зазначенням причини його скасування.
У разі скасування дозволу на розміщення товарів у митному режимі переробки товарів за межами митної території України, підприємство зобов'язане в строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня скасування, заявити про зміну митного режиму з додержанням вимог Митного кодексу та інших актів законодавства України й зі сплатою всіх необхідних платежів, установлених законодавством. У разі зміни умов договору (контракту) про переробку товарів підприємство зобов'язане звернутися до митного органу із заявою про надання нового дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки за межами митної території України.
Знищення або руйнування
Знищення або руйнування - митний режим, відповідно до якого товари, увезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться в стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються (стаття 243 Митного кодексу України).
Знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника чи іншої заінтересованої особи й допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не надається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються Держмитслужбою України спільно з іншими органами державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України.
Порядок застосування митного режиму знищення або руйнування до товарів, що перебувають під митним контролем, затверджено наказом Держмитслужби України від 24.12.2003 № 905. Дія Порядку поширюється на товари, що перебувають під митним контролем на митній території України.
Цим Порядком передбачено, що методи знищення або руйнування товарів повинні відповідати таким вимогам:
унеможливлювати подальше відновлення первинних споживчих властивостей товарів або використання їх окремих частин, вузлів і агрегатів за призначенням;
забезпечувати дотримання законодавства України про захист здоров'я населення й охорону навколишнього природного середовища та не призводити до утворення отруйних, токсичних, шкідливих і потенційно небезпечних речовин та відходів;
унеможливлювати вилучення поза митним контролем або підміну знищуваних товарів.
Порядком установлено, що митні органи не визнають як операцію зі знищення або руйнування товарів:
використання для споживання тваринами товарів, попередньо призначених для споживання людиною;
проведення з товарами операцій з переробки;
отримання продуктів переробки, включаючи монтаж, складання, переробку або обробку товарів;
ремонт товарів, включаючи їх відновлення;
використання товарів як таких, що полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються;
тощо.
Порядком установлено, що знищення або руйнування таких товарів, як:
лікарські й наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори;
неякісна й небезпечна продукція (крім товарів 1-24 груп згідно з УКТЗЕД);
військова, мисливська, спортивна вогнепальна зброя та боєприпаси до неї;
холодна й пневматична зброя;
вибухові речовини;
спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, засоби індивідуального захисту, засоби активної оборони й засоби для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів,
- здійснюється відповідно до вимог, визначених Кабінетом Міністрів України чи спеціально вповноваженими центральними органами державної влади відповідно до їх компетенції.
Відходи (залишки), якщо такі утворилися в результаті знищення або руйнування товарів, перебувають під митним контролем з моменту їх утворення до моменту поміщення їх у відповідний митний режим у порядку, установленому для товарів, увезених на митну територію України. Такі відходи (залишки) повинні бути розміщені у відповідний митний режим не пізніше 10 діб з дня підписання акта про знищення (руйнування) товарів. На документах обліку таких відходів (залишків) уповноваженою посадовою особою митного органу проставляється штамп "Під митним контролем". ВМД на відходи (залишки) подається власником цих відходів (залишків) або вповноваженою ним особою в загальному порядку.
Перелік випадків, коли дозвіл на розміщення товарів у митний режим знищення або руйнування не видасться, затверджений наказом Державної митної служби України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства аграрної політики України від 26 жовтня 2004 року № 763/516/413/735/378. Згідно цього наказу дозвіл на розміщення у митний режим знищення або руйнування не видається щодо таких товарів:
заборонених до ввезення на митну територію України та транзиту через митну територію України;
стосовно яких не здійснено встановлені законодавством України необхідні види контролю, зазначені в частині першій статті 27 Митного кодексу України, та не надано дозвіл на їх знищення або руйнування;
неякісної та небезпечної продукції (крім продукції, яка стала неякісною та небезпечною під час перебування під митним контролем на митній території України, якщо на момент перетину митного кордону при ввезенні на цю територію не було відмовлено в документальному підтвердженні її якості та безпеки);
вилучених митними органами як предмети порушення митних правил;
електроенергії та інших товарів, що не можуть бути ідентифіковані;
ядерних матеріалів, спеціальних розщеплювальних матеріалів;
особливо небезпечних хімічних речовин;
отруйних речовин;
небезпечних відходів;
радіоактивних відходів;
розміщених у митний режим імпорту;
у результаті знищення або руйнування яких утворюються особливо небезпечні хімічні та отруйні речовини, небезпечні чи радіоактивні відходи;
культурних цінностей;
представників тваринного та рослинного світу, які відповідно до законів України й міжнародних договорів України, укладених у встановленому законодавством порядку, охороняються державою, крім випадків, коли їх знищення необхідне для запобігання епідеміям і епізоотіям.
Відмова на користь держави
Відмова на користь держави - митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У митному режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються податки й збори, до товарів не застосовуються заходи нетарифного регулювання (стаття 246 Митного кодексу України).
Порядок надання митним органом дозволу на відмову на користь держави від товарів, що перебувають під митним контролем, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2003 № 1955. Цей порядок також визначив перелік товарів, що не можуть бути поміщені в митний режим відмови на користь держави. До таких товарів належать:
товари, заборонені до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через її митну територію;
товари, що не перебувають на митній території України;
товари, строк зберігання або використання яких закінчився;
товари, що потребують особливих умов зберігання у разі, - якщо митний орган не має можливості забезпечити такі умови;
товари, щодо яких не здійснено встановлених у статті 27 Митного кодексу України видів контролю (якщо вони підлягають цим видам контролю);
товари, вилучені митними органами відповідно до Митного кодексу України;
ядерні матеріали, радіоактивні та небезпечні відходи, особливо небезпечні хімічні речовини, отруйні речовини;
товари, витрати на зберігання та реалізацію яких перевищуватимуть суму надходжень від їх продажу.
Товари, щодо яких надано дозвіл, зберігаються на складах митних органів з дати їх оформлення в митному режимі відмови на користь держави до моменту розпорядження цими товарами.
Відповідно до статті 187 Митного кодексу України й з метою реалізації положень статті 246 Митного кодексу України наказом Держмитслужби України від 24.12.2003 № 906 затверджено Порядок застосування митного режиму відмови на користь держави до товарів, що перебувають під митним контролем.
Умовою поміщення товарів у митний режим відмови на користь держави є дозвіл митного органу. У разі прийняття власником товарів, що перебувають під митним контролем на митній території України, рішення про відмову від цих товарів на користь держави дозвіл на поміщення цих товарів у митний режим відмови на користь держави надається начальником або вповноваженою посадовою особою митного органу, у зоні діяльності якого перебувають товари, на підставі письмової заяви власника товарів, поданої за формою, наведеною в додатку до Порядку. Власник подає митному органу разом із заявою копії таких документів:
що засвідчують право заявника розпоряджатися товарами;
дозволів, виданих іншими органами державної влади, що здійснюють відповідно до їх компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України;
товаротранспортних та інших товаросупровідних.
Для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів у митному режимі відмови на користь держави їх власник або вповноважена ним особа доставляє товари на склад митного органу в строк, що не перевищує трьох діб з дня отримання дозволу на поміщення товарів у митний режим відмови на користь держави. Цей дозвіл є підставою для поміщення товарів на склад митного органу. Оформлення ВМД може бути завершене за умови поставлення на облік цих товарів митним органом, який провів їх митне оформлення.
Митне оформлення товарів, що ввезені на митну територію України й перебувають під митним контролем, у митному режимі відмови на користь держави здійснюється без нарахування податків і зборів та без застосування заходів нетарифного регулювання. Товари, у поміщенні яких у митний режим відмови на користь держави було відмовлено, повинні бути оформлені в іншому митному режимі або вивезені за межі митної території України.
Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТНЗЕД), розроблена на базі Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС) і комбінованої тарифно-статистичної номенклатури Європейського економічного союзу (КНЄЕС), є основою системи заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни.
Під Гармонізованою системою опису і кодування товарів (далі Гармонізована система) слід розуміти номенклатуру, яка вміщує товарні позиції, субпозиції та віднесені до них цифрові коди, примітки до розділів, груп і субпозицій, а також основні правила класифікації для тлумачення Гармонізованої системи.
Під статистичною номенклатурою розуміють номенклатури товарів, розроблені договірною стороною (контрагентом) для збирання статистичних даних з експорту та імпорту товарів.
Система кодування НГС основний елемент номенклатури Гармонізованої системи. Кодова система класифікатора дає змогу здійснювати збирання, обробку, передачу і зберігання основної інформації про товар. У системі кодування НГС застосовується цифрове позначення. Розрізняють шість рівнів класифікації: розділи, групи, підгрупи, товарні позиції, підпозиції та субпозиції. Найвищим рівнем класифікації є розділи. Згідно з НГС класифікація товарів провадиться за сукупністю ознак. Так, при формуванні розділів враховується походження і вид матеріалу, з якого виготовлено товар, його призначення і хімічний склад. Групи формуються виходячи з принципів послідовності обробки товару: від сировини і напівфабрикатів до готових виробів. При побудові товарних позицій і субпозицій в кожній групі застосовується своя послідовність ознак, яка обов’язково включає ступінь обробки, призначення, вид матеріалу, з якого виготовлено товар, і його значення в світовій торгівлі. Майже до всіх розділів та інших рівнів класифікації дано примітки, які уточнюють обсяг і межі кожного з них. Примітки значно полегшують єдине тлумачення і визначення термінів і класифікаційних угруповань, необхідних при порівнянні даних зовнішньоекономічної торгівлі різних країн і проведенні економіко-статистичного аналізу. Всі вони мають юридичну силу і є частиною Гармонізованої системи опису та кодування товарів.
ТНЗЕД є офіційним додатком і складовою Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису і кодування товарів від 14 червня 1983 р. (впроваджена в дію з 1 січня 1988 р.).
Дев’ятизначний цифровий код ТНЗЕД складається з таких елементів: перші шість цифр означають код товару за ГС; ті самі шість цифр плюс сьомий і восьмий знаки утворюють код товару за КНЄЕС, дев’ята цифра (поки у всіх випадках «0») призначена для можливої деталізації у майбутньому тих чи інших товарних позицій.
Правильне визначення положення товару в номенклатурі (його класифікація) має випадкове значення для встановлення, під який з режимів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності цей товар підпадає.
Відхилення від встановленого порядку переміщення через кордон конкретного товару внаслідок його неправильної класифікації і/або зазначення неправильних даних в митній декларації розглядаються митними органами як порушення, за яким настає покарання відповідно до чинного законодавства.
В ТНЗЕД строго виконується принцип однозначного віднесення товарів до класифікаційних угруповань згідно з примітками до розділів, груп, конкретних товарних позицій, а також з Основними правилами інтерпретації ТНЗЕД, які мають юридичну силу.
У табл. 3.1 наведено приклади кодування товарів згідно з класифікаторами ТНЗЕД.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

Митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення
Відповідно до ст. 246 Митного Кодексу України (МЕСУ) Метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.
Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Митне оформлення здійснюється:
- в місцях розташування відповідних підрозділів митних органів протягом робочого часу, встановленого для цих органів;
- в будь-якому митному органі з пред'явленням їх цьому орган (ст.. 247 МКУ);
- митним органом, як правило, протягом чотирьох робочих годин з часу пред'явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню, подання митної декларації та всіх необхідних документів і відомостей (ст. 255 МКУ);
- розпочинається з момент у подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ст. 248 МКУ).
Митне оформлення у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово. Встановлюється персональна відповідальність посадової особи митниці за неправомірні затримки митного оформлення. (ст. 94 МКУ)
Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:
1. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.
2. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.
3. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.
4. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.
5. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.
6. За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.
Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред'явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти.
Відповідно до законодавства особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України або здійснюють діяльність, контроль за якою покладено на митні органи, зобов'язані надавати цим органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю. Перелік документів та відомостей, необхідних для проходження процедури митного оформлення, визначається Державною митною службою України.
Подання митним органам документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю покладається на осіб, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою покладено на митні органи.
Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, і порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України. Як правило, такі переліки містяться в Типових технологічних схемах пропуску через державний кордон України автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників. Залежно від способу переміщення товарів, їх характеру, кількісних та вартісних розмірів, мети переміщення та інших факторів митним органам можуть подаватись різні документи. Основне правило, яке при цьому діє, полягає в тому, що такому поданню підлягають усі документи та відомості, необхідні для здійснення у передбаченому обсязі, митного контролю.
Визначення переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення конкретних товарів і транспортних засобів, залежить від заявленого декларантом митного режиму щодо таких товарів і транспортних засобів, їх характеру, осіб, яким вони належать, вимог відповідних законодавчих та нормативно-правових актів щодо окремих (додаткових) умов та порядків переміщення конкретних товарів і транспортних засобів через митний кордон України та (або) їх митного контролю та митного оформлення, вимог міжурядових та (або) міждержавних угод, учасниками яких є Україна.
Документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення, подаються митному органові при: перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України; декларуванні товарів і транспортних засобів; повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; здійсненні митними органами інших контрольних функцій.
Для того щоб зрозуміти роль та місце кожного з документів які надаються при проходженні процедури митного оформлення, розглянемо всю сукупність документів, необхідних для проведення зовнішньоторговельної операції. До зовнішньоторговельних документів відносяться документи, які на різних етапах реалізації зовнішньоторговельної угоди виконують певні специфічні функції.
Усю сукупність зовнішньоторговельних документів можна систематизувати на: оперативно-зовнішньоторговельні, комерційні, розрахункові, транспортні, страхові, дозвільні, митні та інші документи. Дана класифікація подана на рис. 8.1.
Перелічені документи перевіряються посадовими особами митних органів до прийняття рішення про пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України або рішення про їх випуск та використання відповідно до обраного митного режиму.
Перевірка документів полягає в ознайомленні з їх відомостями з точки зору відповідності чинним правилам митного законодавства й повноти їх оформлення. Посадова особа митних органів має право вимагати від декларанта подання додаткових документів, необхідних для митного контролю. Наприклад, відповідно до Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 № 1598, митні органи повинні вимагати подання копії експортної декларації країни відправлення, а також прайс-листів виробника та продавця товару.



Рис. 8.1. Систематизація зовнішньоторговельних документів

До оперативно-зовнішньоторговельних, документів відносяться документи із забезпечення виробництва експортних товарів та документи з підготовки товару до відвантаження.
Документи із забезпечення виробництва експортних товарів видаються на підприємстві для купівлі виробів чи матеріалів, необхідних для виробництва чи виготовлення товарів, які замовлені покупцем чи будуть запропоновані для продажу. Основними серед них є: доручення на купівлю товару, інструкція з виготовлення, наряд на вивіз товару зі складу, таблиця фактурування, інструкція упаковки, наряд на внутрішнє транспортування, внутрішні адміністративні документи.
Основними функціональними завданнями документів з підготовки товару до відвантаження є підтвердження резервування місця для відправки товару бажаним транспортним засобом, готовність партії товару до відвантаження, вид упаковки та інше. У документацію з підготовки товару до відвантаження входять: заявка на фрахтування, інструкція з відправки, доручення на відвантаження, ордер на перевезення, ордер на відправку, повідомлення про розподіл документів, дозвіл на поставку.
Комерційні документи, мають містити вартісну, якісну та кількісну характеристику товарів і транспортних засобів. До них відносяться: договір (угода), рахунок (проформа-рахунок), специфікація, рахунок-фактура, пакувальний лист, сертифікат якості тощо. Як правило, рахунки виписуються в тій валюті, в якій установлено ціну в контракті.
Зовнішньоекономічний контракт це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Рахунок-фактура виписується продавцем на партію товарів, що відправляються, у ньому містяться відомості про кількість товару, ціну за одиницю товару і загальну суму партії товару, що відправляється, а також дата, найменування та адреса продавця та покупця, номер контракту, скорочений опис товару, відомості щодо кількості місць та упаковки, умови платежу, умови доставки, найменування банку, що здійснює платіж, та інші необхідні дані.
Оскільки рахунок-фактура є вимогою продавця до покупця щодо сплати зазначеної в ньому суми, то основне функціональне навантаження рахунка-фактури це розрахунковий документ. Тому рахунок-фактура надається: до торгово-промислової палати для отримання сертифікату походження товару; до адміністративних органів для отримання ліцензії; до транспортно-акредиторських фірм для перевезення вантажу, в банк для отримання належного з покупид платежу; до митних органів для визначення декларантом митної вартості переміщуваних товарів з метою нарахування митних платежів. Існує чотири типи рахунків-фактур:
попередня фактура це перелік цін, який надається експортером потенційному закордонному покупцеві на етапі, коли ще не укладено договір на продаж та покупку товарів і ведуться попередні переговори;
комерційний рахунок-фактура це вимога оплати за продані товари, запропонована експортером імпортеру. Вона містить такі дані: опис товарів; кількість; ціна за одиницю і сумарну ціну продажу; умови доставки; умови платежу;
сертифікований рахунок-фактура це комерційний рахунок-фактура, яка містить висновок експортера щодо стану відправлених товарів або країни їх виготовлення;
консульський рахунок-фактура це комерційний рахунок-фактура, який складений за формою, встановленою в країні експортера, консульством країни покупця. Головне призначення консульського рахунка-фактури надання допомоги уряду країни покупця при контролі над імпортом, тому її завіряють консульською печаткою.
Рахунок-специфікація - це комерційний рахунок, який поєднує реквізити як рахунка, так і специфікації.
Проформа-рахунок виписується при постачанні товарів на безготівковій основі і містить відомості щодо ціни товару і загальної вартості, але не є розрахунковим документом, оскільки не містить вимоги щодо сплати зазначеної в ньому суми.
За допомогою платіжних, тобто розрахункових, документів підприємство доручає своєму банку провести виплату певної суми у вказаній валюті названої країни. А у випадку, коли валюта знаходиться в іншій країні, або за домовленим способом, або через інші банківські операції, пов'язані з виплатою грошових коштів відправнику (власнику) закупленої партії товару у вказаний строк або за певними документами.
До платіжних, а в окремих класифікаціях вони мають назву документів з платіжних банківських операцій, відносяться: платіжні документи на перерахування сум митних та інших платежів; вексель, письмове зобов'язання; документи про надання фінансових гарантій; інші документи.
До платіжних документів на перерахування сум митних та інших платежів відносяться платіжні доручення, касові ордери. Використовуються для підтвердження сплати митних та інших обов'язкових платежів на депозитні рахунки митних установ.
Вексель, письмове зобов'язання - - це документ установленої форми, який видається суб'єктом підприємницької діяльності у сплату ввізного (вивізного) мита, податків та зборів, що підлягають сплаті при ввезенні (вивезенні). Митне законодавство України передбачає використання векселя у таких випадках:
При ввезенні в Україну давальницької сировини для переробки у готову продукцію. Якщо за давальницьку сировину податки та збори не нараховуються, використовується письмове зобов'язання.
При закупівлі іноземним замовником в Україні давальницької сировини для її переробки у готову продукцію. Якщо за давальницьку сировину податки та збори не нараховуються, використовується письмове зобов'язання.
При відстроченні сплати податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України при оформленні безмитного ввезення на територію України майна у як внеску іноземного інвестора в статутний фонд.
При оформленні безмитного ввезення на територію України майна по договорах(контрактах) про спільну інвестиційну діяльність.
При здійсненні митного оформлення вивезення давальницької сировини для її переробки в готову продукцію за межами митної території України.
У разі переміщення транзитом підакцизних та інших, окремо визначених Державною митною службою України товарів, митним органам можуть бути подані такі документи, що підтверджують наявність фінансових гарантій: витяг банку про внесення грошової застави або гарантійний лист уповноваженого Держмитслужбою банку, або страховий поліс уповноваженої Держмитслужбою страхової компанії, або гарантійний документ уповноваженого Держмитслужбою незалежного фінансового посередника.
До інших платіжних документів відносяться: інструкція з банківського переказу, заявка на банківську трату, повідомлення про інкасовий платіж, повідомлення до оплати товару за товарним акредитивом, заявка на банківську гарантію, гарантійний лист за товарним акредитивом, інкасове доручення, заявка на товарний акредитив, товарний акредитив, повідомлення про відкриття товарного акредитиву, перевідний вексель, простий вексель, боргове зобов'язання.
Для розмитнення вантажу з експортно-імпортних операцій обов'язково необхідно пред'явити документи, що підтверджують проведення платежів за отриманий або відправлений вантаж. Це фінансові та банківські документи при здійсненні експортно-імпортних операцій.
В окремих випадках, при виникненні диспропорцій у торгівлі з окремими країнами держава може запроваджувати додаткові обов'язкові банківські документи. Так, певний час при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності з країнами, які перебували в межах Радянського Союзу, була запроваджена довідка про надходження попередньої оплати за продукцію, що відвантажується в країни СНД, з метою контролю за надходженням на територію України коштів за зовнішньоекономічними контрактами. Вона видавалася банками, уповноваженими Національним банком України.
Транспортні документи це документи, які безпосередньо супроводжують товари та транспортні засоби, тобто це документи, на підставі яких товари та транспортні засоби переміщуються через митний кордон. Транспортні документи виписуються вантажоперевізником для підтвердження того, що товар прийнято для перевезення. Тобто транспортним документом є документ, який свідчить про завантаження вантажу на транспортний засіб, відправлення або прийняття його під відповідальність. Такі документи призначені для надання посвідчень про укладання контракту перевезення, про прийняття товарів (перевізником) і, у деяких випадках, для посвідчення права власності, тобто права власника цих документів на володіння відповідними товарами.
До транспортних документів насамперед відносяться товарно-транспортні накладні; Carnet TIR (книжка МДП), якщо вантаж доставляється автотранзитом через декілька країн Західної Європи; свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення; документи, які застосовуються при підтвердженні витрат на доставку товарів.
Товарно-транспортні накладні - - це документи, які супроводжують транспортні засоби і свідчать про укладення договору на перевезення вантажів. Залежно від обраного виду транспорту, яким перемішуються вантажі, як товаротранспортний документу може використовуватись: міжнародна автомобільна накладка (CMR); авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); залізнична накладна СМГС; коносамент (bill of Lading); інші встановлені документи (морська накладна, штурманська розписка, вантажний маніфест, фрахтовий маніфест, контейнерний маніфест, підтвердження про фрахтування тоннажу, фрахтовий рахунок, заявка-вимога про відправку, якщо вантаж доставляється морем; гарантійний лист; дорожня відомість; дорожні листи; бордеро; поштова квитанція у разі доставки товару поштою).
Carnet TIR (книжка МДП) свідчить про перевезення товарів та інших предметів за умовами згідно з Конвенцією МДП 1975 року. Може використовуватись при здійсненні перевезень вантажів з використанням автомобільного виду транспорту. Наявність книжки МДП підтверджує допущення транспортного засобу до перевезення вантажів під митними печатками та пломбами та дійсність фінансової гарантії. Дає підстави митним органам виставляти позов до національного гарантійного об'єднання (АС-МАП) у разі недоставлення вантажів до митниць призначення.
Свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення. При перевезенні вантажів автомобільним транспортом перевізники-резиденти України допускаються до перевезень вантажів під митним забезпеченням за умови наявності у них: ліцензії Міністерства транспорту України на право здійснення міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом (крім перевезень до країн СНД) та свідоцтва про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезення вантажів під митними печатками і пломбами, виданого митними органами України. При переміщенні товарів за книжкою МДП наявність свідоцтва обов'язкова.
Документи, які застосовуються при підтвердженні витрат на доставку товарів, використовуються декларантами для визначення митної вартості товарів. Як такі документи можуть використовуватися: документ, що визначає відносини сторін в угоді з надання послуг з доставки товарів від місця відправлення до місця призначення; рахунок-фактура від виконавця угоди доставки, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, а також предмет платежу; банківські платіжні документи, що підтверджують факт сплати послуг з доставки відповідно до виставленого рахунка-фактури.
При переміщенні товарів чи інших предметів через митний кордон України всі транспортні документи повинні містити обов'язкові реквізити, а саме: найменування продавця та покупця, адреса, номери телефонів; назва документа, дата і місце його виписки; номер контракту і його дата підписання; найменування товару, його опис і кількість; вид упаковки і маркування.
Страхові документи свідчать про взаємовідносини між страховиком та застрахованим. Вони засвідчують, що товар застраховано від визначених ризиків і що в разі виникнення цих ризиків ціну товару буде відшкодовано власникові або одержувачеві товару. Збитки, понесені від незазначених ризиків, не підлягають відшкодуванню з боку страхових компаній. При цьому в багатьох країнах існує перелік типових ризиків (усі ризики або визначені ризики), від яких обов'язково страхується вантаж.
До них відносяться: страховий поліс, страховий сертифікат, страховий лист, страхове оголошення, каверпот.
Страховий поліс містить докладні відомості про перелік ризиків, які покриваються, і є посвідченням укладення договору про страхування. У страховому сертифікаті, який підписується експортером та страховою компанією, вказується вартість товару, і наводяться докладні відомості про відвантаження, а також про ризики, які покриваються. Страховий лист оформляється страховим брокером і є посвідченням того, що були розпочаті дії щодо оформлення страхового поліса чи сертифіката.
До дозвільних документів відносяться різного виду дозволи профільних органів державного регулювання зовнішньоекономічних операцій.
Схема основних дозволів державних органів при проведенні процедури митного оформлення подана на рис. 8.2.
При цьому основними документами, що дозволяють ввезення чи вивезення певних товарів з України є: довідка про декларування валютних цінностей; експортні та імпортні ліцензії; дозволи закладів Міністерства охорони здоров'я України; дозволи міністерства культури; дозвіл/висновок ДСЕКУ; лист-погодження Мінекономіки; картка реєстрації (обліку) зовнішньоекономічного договору (контракту); дозвільні документи органів Держстандарту; сертифікат якості органів Держхлібінспекції; ліцензія НБУ на операції з валютними цінностями; висновок Державного гомологічного центру; сертифікат Комітету по контролю за наркотиками; наряд-замовлення; погодження на експорт спирту через авіаційні пункти пропуску; разова (індивідуальна ліцензія на здійснення зовнішньоекономічної операції); висновок експертизи з енергозбереження; висновок (дозвіл) держкомтаємниці; дозвіл Укрчастотнагляду; ліцензія СБУ на право реалізації спеціальних технічних засобів негласного контролю; дозволи органів екологічного контролю; ветеринарне свідоцтво; фітосанітарний сертифікат.

Рис. 8.2. Систематизація митних документів

Обов'язковим документом при здійсненні зовнішньоекономічної операції є довідка про декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резидентові України і перебувають за її межами. Вона необхідна з метою контролю за вчасним надходженням на територію України валютних коштів за експортними контрактами. Видається регіональними управліннями Національного банку України та органами податкової інспекції.
Довідка про декларування валютних цінностей використовується як підтвердження відсутності незаконного знаходження валютних цінностей доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться поза її межами. У разі відсутності таких цінностей, надається довідка про відсутність валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за межами України. Щоквартально поновлюється у ДПАУ та НБУ до 15 числа місяця наступного кварталу (для спільних підприємств до 20 числа). Завжди вимагається при здійсненні декларування товарів (предметів) митним органам.
В окремих випадках відносно певних груп товарів можуть застосовуватись нетарифні заходи регулювання. Найбільш поширеними є кількісні обмеження. Коли діє система ліцензування чи квотування або одночасно і ліцензування, і квотування, необхідне оформлення ліцензії на експорт або імпорт товарів, що підпадають під режим ліцензування, квотування. Вона вимагається з метою встановлення раціональної структури експорту та захисту внутрішнього ринку України. Даний документ видається Мінекономіки України та подається митним органам під час декларування товарів, що підлягають ліцензуванню.
До дозволів, які видаються закладами Міністерства охорони здоров'я України, відносяться:
Погодження на ввезення препаратів косметичних та засобів особистої гігієни, яке використовується як підстава для отримання імпортної ліцензії у Мінекономіки, якщо товар підлягає ліцензуванню. Надається до митного органу при здійсненні митного оформлення імпорту таких товарів.
Ввезення на митну територію виробів медичного призначення, медичної техніки та імунобіологічних препаратів в медичній практиці в Україні дозволяється за наявності дозвільного документа Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення: при ввезенні в Україну виробів медичного призначення, медичної техніки; підтвердження про державну реєстрацію для зареєстрованої в Україні продукції; одноразовий дозвіл для незареєстрованої в Україні продукції; висновок про можливість застосування в медичній практиці для незареєстрованої в Україні продукції; при ввезенні в Україну імунобіологічних препаратів; підтвердження про державну реєстрацію для зареєстрованої в Україні продукції; одноразовий дозвіл для незареєстрованої в Україні продукції.
Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, у тому числі на митні (консигнаційні) склади, підлягає санітарно-епідеміологічному контролю (санітарно-епідеміологічний, санітарно-гігієнічний висновок).
Для ввезення харчових добавок надається Гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи.
Гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на імпортовану продукцію. Це офіційний документ, який засвідчує, що продукція відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, нормам та правилам, і є дозволом на виробництво, імпорт та використання продукції в Україні. Державній санітарно-гігієнічній експертизі підлягає продукція, напівфабрикати, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або реалізація яких може завдати шкоди здоров'ю людей.
Дозволи, які видаються Міністерством культури України, є підставою для переміщення через митний кордон України культурних цінностей і подаються митному органу під час ввезення в Україну, якщо це передбачено законодавством держави, звідки ввозяться культурні цінності. За відсутності такого свідоцтва ввезені цінності підлягають затримання митними органами України до встановлення їх власника та одержанню його доручення щодо подальшого переміщення або використання цих цінностей. Таке доручення має бути підтверджене дипломатичним представництвом або консульською установою країни, громадянином якої є власник культурних цінностей.
Дозвіл/висновок ДСЕКУ подається митним органам під час здійснення декларування товарів, що підлягають експортному контролю. Оформлюється і видається Державною службою експортного контролю України. В основному даний дозвіл надається на переміщення через митний кордон зброї, боєприпасів, вибухових, сильнодіючих та отруйних речовин.
Лист-погодження Мінекономіки подається до митних органів, якщо ціна, обумовлена у зовнішньоекономічній угоді, відрізняється від індикативної ціни.
Картка реєстрації (обліку) зовнішньоекономічного договору (контракту) є документом встановлено зразка, який надається у
випадках, коли зовнішньоекономічний договір (контракт) підлягає реєстрації та обліку. Документ потрібен при експорті окремих видів товарів. Видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
До дозволів органів Держстандарту відносяться такі документи:
сертифікат відповідності документ, що видається органами Державного комітету України із стандартизації, метрології та сертифікації або уповноваженим (акредитованим) ним органом та підтверджує відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні. При ввезені товарів груп 01-24 згідно з УКТ ЗЕД подання сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання) є обов'язковою умовою для перевезення таких товарів через митний кордон.
свідоцтво про визнання документ, що видається Держстандартом України або уповноваженим (акредитованим) ним органом на підставі іноземного сертифіката та підтверджує відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні.
висновок територіального органу Держстандарту на ввезення засобів вимірювальної техніки (ЗВТ) підтверджує відповідність ЗВТ вимогам статті Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність". Видається територіальними органами Держстандарту за результатами експертизи документів. При митному оформленні ЗВТ, які ввозяться в Україну для Збройних Сил та інших військових формувань, до митниці надається позитивний висновок Воєнстандарту.
Сертифікат якості органів Держхлібінспекції видається Мінагропромом та є підставою для митного оформлення експорту зерна та продуктів його переробки.
Ліцензія на операції з валютними цінностями видається у випадку переміщення через митний кордон України та оформлення валюти і валютних цінностей. НБУ також видає погодження для отримання імпортних ліцензій на ввезення цінних паперів, непогашених поштових марок, марок держмита тощо.
Висновок Державного гомологічного центру є підставою для митного оформлення дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння.
Сертифікат Комітету по контролю за наркотиками є підставою для здійснення переміщення речовин, які включено в Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
Наряд-замовлення є підтвердженням проведеного обліку експортно-імпортних операцій суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, які здійснюються відповідно до міжнародних договорів України про торговельно-економічне співробітництво, укладених від імені уряду та центральних органів державної виконавчої влади України. Видається Мінекономіки та з питань європейської інтеграції та Його уповноваженими підрозділами.
Погодження на експорт спирту через авіаційні пункти пропуску видається Державною митною службою України та є підставою для здійснення митного оформлення та пропуску за межі митної території України експортних відправлень спирту етилового, що вивозиться через пункти пропуску для повітряного сполучення.
Разова (індивідуальна ліцензія на здійснення зовнішньоекономічної операції) видається Мінекономіки для здійснення кожної зовнішньоекономічної операції суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, до якого згідно зі ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" застосовані спеціальні санкції.
Висновок експертизи з енергозбереження - це документ, що підтверджує проведення відповідної експертизи з метою запобігання впровадженню неефективних технологій, виготовленню неефективної техніки, обладнання, приладів, побутової техніки, пов'язаних з видобуванням, переробкою, виробництвом, транспортуванням, зберіганням та використанням усіх видів паливно-енергетичних ресурсів. Висновок видається Державним комітетом з енергозбереження та вимагається митними органами при здійсненні митного оформлення імпорту контрольованих товарів.
Висновок (дозвіл) Держкомтаємниці є підставою для вивезення інформації, яка охороняється Законами України "Про державну таємницю", іншої інформації, віднесеної до державної таємниці на підставі рішення Державних експертів з питань таємниці.
Дозвіл Укрчастотнагляду надається на ввезення радіоелектронних засобів зв'язку, які призначені для використання цивільними користувачами у смугах частот цивільного використання і не підлягають державному експортному контролю. Видасться центром Укрчастотнагляд.
Ліцензія СБУ на право реалізації спеціальних технічних засобів негласного контролю вимагається при переміщенні таких товарів через митний кордон України. У разі відсутності даного документа товар затримується, про що повідомляється Службі безпеки України. При виникненні спірних питань щодо належності конкретних технічних засобів до СТЗ з метою одержання експертної оцінки необхідно звертатися до відповідних регіональних структур СБУ.
Митні документи оформлюються й засвідчуються посадовими особами митних органів, тобто це документи, які необхідні для оформлення переміщення товарів через митний кордон держави. Систематизацію митних документів подано на рис. 8.3.
До митних документів відносяться: митні декларації; декларація-зобов'язання; облікова картка суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності: лист-узгодження; договір про декларування на договірній основі; свідоцтво на право здійснення декларування на договірній основі; кваліфікаційне свідоцтво особи, уповноваженої на декларування; попереднє повідомлення; довідка-розрахунок митної вартості; документ з контролю доставки вантажу; документи, що підтверджують пільги по сплаті митних платежів та податків, сертифікати походження товарів.
Декларація зобов'язання використовується при здійсненні імпортних операцій. Вивантаження товарів відбувається з дозволу митного органу за попередньою заявою суб'єкта ЗЕД із застосуванням Акта прийому-передачі товарів та декларації-зобов'язання.


Одним з основних документів при нарахуванні митного тарифу є сертифікат походження товару. Він необхідний для визначення країни походження товару, що імпортується, та відповідного надання пільг, якщо в конкретному випадку такі пільги передбачені.
Облікова картка суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності це документ, що підтверджує реєстрацію суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності в митних органах України. Вимагається при здійсненні будь-яких операцій, що передбачають переміщення товарів через митний кордон.
Лист-узгодження є підставою для здійснення декларування товарів та митного оформлення поза місцем державної реєстрації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Договір про декларування на договірній основі вимагається при зверненні до митного органу підприємства, що здійснює декларування на договірній основі.
Свідоцтво на право здійснення декларування на договірній основі підтверджує повноваження підприємства, що здійснює декларування на договірній основі.
Кваліфікаційне свідоцтво особи, уповноваженої на декларування, у разі декларування на договірній основі підтверджує повноваження особи, яка безпосередньо декларує товари митному органу.
Попереднє повідомлення це документ, який використовується для здійснення контролю за доставкою товарів, що ввозяться на митну територію України та на які не складається акцизна або попередня декларація. Оформляється на аркушах А4. При оформленні попереднього повідомлення митні та інші обов'язкові платежі не нараховуються і не сплачуються.
Довідка-розрахунок митної вартості це документ, що надається митним органам при митному оформленні товарів, що входять до переліку, зазначеного в додатку 3 до наказу ДМСУ від 02.12.99 №782, та використовується для перевірки правильності заявленої митної вартості й формування бази даних цінової інформації Держмитслужби. Подається декларантом одночасно з вантажною митною декларацією щодо кожного найменування (виду, марки) товару. Заповнюється декларантом та завіряється печаткою організації-декларанта.
У сертифікаті походження товару мають бути обов'язково вказані такі відомості про товар, на який він видається, найменування й адреса експортера; найменування й адреса імпортера; засоби транспортування і маршрут проходження вантажу; кількість місць і вид упаковки, опис товару, який повинен вміщувати всі необхідні для ідентифікації товару відомості; маса брутто і нетто.
Сертифікат про походження повинен однозначно засвідчувати факт того, що даний товар походить із відповідної країни, тобто він має містити: письмову декларацію експортера, що товар задовольняє відповідний критерій походження; письмове посвідчення компетентного органу, який видав сертифікат, про те, що надані експортером у сертифікаті відомості відповідають дійсності.
У разі виникнення сумніву відносно сертифіката про походження або відомостей, які в ньому містяться, митні органи можуть звернутися до уповноважених організацій країни походження товару з мотивуванням надати додаткові відомості або уточнюючі дані.
Походження товарів з України засвідчуються різними формами сертифікатів залежно від певних умов та імпортерів зокрема, а саме: форма "А"; текстильний; форма СТ-1; загальної форми; ESCS; EUR 1; сертифікат товарів власного виробництва.
Сертифікат походження форми "А" є єдиною формою сертифіката походження, що використовується в рамках Гармонізованої системи преференцій (ГСП) всіма країнами-донорами преференцій. Оформляється він на українські товари, які підпадають під преференційний (пільговий) тариф. Пільги на деякі українські товари надають 18 країн: країни Європейської Співдружності (Бельгія, Данія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Велика Британія, Австрія, Фінляндія, Швеція), а також країни, з якими Україна має двосторонні угоди, Канада, США та Японія.
Для видачі сертифіката форми "А" Торгово-промислова палата має з'ясувати, чи користується пільгами товар, що експортується на територію країни-донора, при нарахуванні мита. З цією метою визначається код за ТН ЗЕД, перевіряється його наявність у переліку преференційних товарів, підтверджується походження товару з урахуванням вимог, викладених у правилах країни-донора. При цьому мають виконуватись умови, викладені в цих правилах, наприклад, умова прямої поставки при експорті в країни ЄС. Тобто пункт відправки Україна, місце одержання країни ЄС. Можливий транзит товару через треті країни за умови, що він буде перебувати під митним контролем органів країни-транзиту. Потрібно враховувати, що кожна країн а-донор визначає свою індивідуальну схему пільг та умови, за яких вони можуть одержуватись.
Текстильний сертифікат походження підтверджує походження українських текстильних товарів у рамках Угоди між ЄС та Україною про торгівлю текстильною продукцією та видається тільки на текстильні товари, які експортуються до країн Європейської Співдружності.
Визначення походження даної продукції випливає з вимог, передбачених угодою, передусім з'ясовується код продукції, встановлюється, до якої категорії належить товар, перевіряється необхідність оформлення експортної ліцензії. При цьому важливим моментом є наявність для цього товару преференцій або попереднього дозволу на ввезення готової текстильної продукції в країни ЄС, який видається компетентними органами країни-донора. Якщо має місце обробка давальницької сировини, її походження установлюється згідно із сертифікатом. Воно впливає на виконання умов угоди.
Сертифікат походження СТ-1 видається на українські товари, які експортуються до країн СНД згідно з Угодою "Про зону вільної торгівлі", підписаною 15.04.95 главами держав Співдружності, в тому числі й України. При оформленні даного сертифіката необхідно визначити походження з урахуванням вимог відповідних Правил, затверджених рішенням Ради голів урядів Співдружності незалежних держав 24 вересня 1993 року. Відповідно до даних Правил товар вважається таким, що походить з митної території країни Угоди "Про створення зони вільної торгівлі", якщо він відповідає встановленим Правилами критеріям походження та направляється резидентом однієї з держав учасників Угоди, яка також передбачає тарифні пільги.
Сертифікат загальної форми оформляється при експорті українських товарів до всіх країн. За допомогою даного документа класифікуються товари для будь-якого виду преференційної (пільгової) угоди.
Сертифікат походження ESCS видається на українську металопродукцію в рамках Угоди про торгівлю сталеливарними товарами між Україною та країнами ЄС Щодо сталеливарної продукції необхідно виконувати вимоги Угоди "Про торгівлю сталеливарними товарами" між Україною та Комісією ЄС з питань вугілля та сталі. У даному разі необхідно визначити код і групу товару, з'ясувати необхідність оформлення експортної ліцензії. Сертифікат видається лише палатами, які розташовані в регіоні виготовлення такої продукції.
З 1996 р. по 2004 р. використовувався ще один сертифікат EUR -1 у рамках угод між Україною та країнами Балтії.
Сертифікат товарів власного виробництва видається тільки підприємствам з іноземною інвестицією. Використовується цей сертифікат для вирішення внутрішніх питань з банком, митницею, податковою інспекцією. Даний сертифікат обов'язковий для підприємств з іноземним капіталом для отримання пільг при експорті товарів, що підпали під режим ліцензування й квотування.
Усі перелічені вище сертифікати походження видаються Торгово-промисловою палатою України. Для одержання будь-якого з цих сертифікатів зацікавлена організація (замовник) подає до палати заявку-декларацію. Письмове звернення (заявка) має містити інформацію щодо походження товару, а також підтвердження чинності поданих разом із заявкою документів. Замовник подає документи тільки в оригіналі. Експерт у процесі перевірки ознайомлюється з документами, що підтверджують отримання вихідної сировини (комплектуючих), уточнює основні етапи технологічного процесу виробництва. За необхідності експерт має право запитати додаткові відомості щодо походження вказаного у заявці товару, а також перевірити виробництво.
Разом із заявкою про засвідчення сертифіката поводження подаються:
документи, що підтверджують факт експорту і контракт, рахунок-фактура, транспортні документи)
документи, що підтверджують походження товару:
а) для виробника довідка про порядок його виготовлення;
б) для посередника документи про придбання товару (договори, транспортні документи, платіжні документи тощо) та підтвердження виробника (сертифікати якості, паспорти, маркування на товарі або тарі).
Неподання митному органові належним чином оформленого сертифіката походження або відомостей про походження не може бути підставою для не пропуску вантажу.
До товарів, походження яких достовірно не встановлено, може бути застосовано (поновлено) режим найбільшого сприяння чи преференційний режим за умови отримання належного підтвердження їх походження не пізніше, ніж через рік після поставки (випуску)товару.
Визначення країни походження у разі ввезення товарів з країн, що розвиваються, які користуються преференціями, відбувається на підставі Угоди "Про уніфіковані правила, які визначають походження товарів із країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Генеральної системи преференцій", 1980 р.
До групи інших документів, які потрібні при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, відносяться документи особисті, що необхідні при переміщенні фізичної особи, та документи, необхідні для юридичних осіб.
До особистих документів громадян відносяться паспорти, посвідчення, проїзний документ дитини та інші документи, що посвідчують особу, громадянство. Ці документи дозволяють ідентифікувати особу, а також одержати відомості про неї, необхідні для митного контролю та митного оформлення у передбачених законодавством випадках (наприклад, для визначення категорій осіб, що користуються пільгами).
До інших документів, необхідних для проведення митного контролю та митного оформлення вантажів юридичних, осіб можна віднести реєстраційні документи, установчі документи, документи на підтвердження певних видів діяльності, які не потребують ліцензування, сертифікати якості, документи на право власності (наприклад, свідоцтво на право власності приміщенням митного ліцензійного складу, технічні паспорти транспортних засобів індивідуального користування), акти (у т.ч. складені підприємствами), а також заява-розрахунок на придбання марок акцизного збору; письмове зобов'язання суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності; свідоцтво платника податку на додану вартість, аркуш про пакування.
Заява-розрахунок на придбання марок акцизного збору з відміткою Державної податкової адміністрації України про сплату акцизного збору є підставою для наступного ввезення алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Письмове зобов'язання суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності може застосовуватись який гарантійний документ суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності при вивезенні товарів та інших предметів у окремих митних режимах.
Свідоцтво платника податку на додану вартість є документом, що мас надаватися згідно з вимогами Закону України "Про податок на додану вартість".
Аркуш про пакування це документ установленої форми, що містить інформацію про тару (упаковку), в якій переміщується товар. Він є підставою для цілей нарахування сум сплати за послуги із збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки).
Усю сукупність документів, які потрібні для проходження процедури митного оформлення, можна систематизувати на дві групи: обов'язкові та додаткові.
Обов'язкові це ті документи, відсутність яких не дозволить суб'єкту господарювання здійснити конкретну зовнішньоекономічну операцію. Вони, у свою чергу, класифікуються на документи, які не залежать від виду, суб'єкта чи об'єкта угоди, та документи, які потрібно надавати при здійсненні зовнішньоторговельних операцій з конкретної товарної групи.
До першого виду документів відносяться: зовнішньоекономічний контракт, вантажна митна декларація, рахунок-фактура, транспортні документи, довідка про декларування валютних цінностей, платіжні документи.
До групи документів, які класифікуються за об'єктом угоди, відносяться в першу чергу документи, які необхідні для здійснення зовнішньоторговельної операції з конкретного виду товару це різного виду дозволи профільних органів державного регулювання та документи, які засвідчують проходження процедури нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
До додаткових документів при здійсненні процедури митного оформлення в першу чергу відносяться юридичні документи, які підтверджують отримання певних митних пільг залежно від об'єкта угоди чи суб'єкта здійснення зовнішньоекономічної операції.
До додаткових документів, які дозволяють суб'єктам господарювання отримати пільги з певних товарних позицій відносяться:
лист-підтвердження галузевого міністерства чи комітету про призначення товарів, що постачаються за держзамовленням або держконтрактом. Таке підтвердження необхідне, оскільки товари, що надходять в Україну за держзамовленням або держконтрактами, звільняються від обкладення митом;
довідка обласного управління сільського господарства і продовольства. Необхідна для товарів, що імпортуються сільськогосподарськими товаровиробниками і звільняються від обкладення митом;
підтвердження Кабінету Міністрів України, що товар надходить як гуманітарна чи технічна допомога, оскільки такі товари за поданням Кабінету Міністрів можуть звільнятися від обкладення митом;
підтвердження про закупівлю товару за рахунок коштів Державного валютного фонду України, республіканського (Республіки Крим), місцевих валютних фондів, іноземних кредитів, що надаються під гарантію Кабінету Міністрів, оскільки ці товари звільняються від обкладення митом. Надається Кабінетом Міністрів України або Міністерством фінансів;
підтвердження Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій про надходження товарів та обладнання з країн ЄС для виконання проектів за програмою ТАСІS. Такі товари за поданням Агентства звільняються від обкладення митом;
дозвіл Державного комітету з науки і техніки про звільнення від обкладення митом приладів, обладнання, науково-технічної літератури тощо;
Прикладом додаткового документа, який свідчить про надання суб'єкту господарювання конкретної митної пільги, може бути інвестиційне повідомлення, необхідне для підтвердження факту, що предмети надходять в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями. Воно, як правило, видається місцевими органами влади.
Слід зауважити, що залежно від виду транспортування вантажу поділ документів на обов'язкові та додаткові може змінюватись.
Так, типовою технологічною схемою здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України передбачено, що підставою для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів є подання перевізником, експедитором чи вповноваженою особою оригіналів таких документів:
примірників оформлених вантажних митних декларацій (у встановлених випадках) на переміщувані товари й транспортні засоби;
міжнародної автомобільної накладної (CMR);
рахунка-фактури (інвойса);
пакувального листа (специфікації);
книжки міжнародного дорожнього перевізника (Carnet TІR) (у разі потреби);
вантажної відомості (каргоманіфесту) (у разі потреби);
авіаційної вантажної накладної (Air Waybill) (у разі потреби);
коносаменту (Bill of Lading) (у разі потреби);
свідоцтва про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезення товарів під митними печатками й пломбами;
визначених законодавством України дозвільних документів (у разі потреби) органів державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України.
Відповідно до Типової технологічної схеми здійснення митного контролю водних транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України адміністрацією судна для здійснення митного контролю подаються такі документи та відомості: генеральна декларація; декларація про вантаж; суднова роль; список пасажирів; декларація про особисті речі екіпажу судна; митні декларації (українських членів екіпажу судна); список запасів споживання; довідка капітана судна про наявність на борту судна наркотичних засобів, зброї та боєприпасів; довідка про наявність у судновій касі валюти; зобов'язання капітана українського судна про не знесення із судна запасів споживання, що були закуплені за кордоном; інші документи, потрібні при здійсненні митних процедур (наприклад, до початку навантаження на судно закордонного плавання транспортних засобів та товарів декларант або вповноважена ним особа подає митному органу доручення на навантаження транспортних засобів і товарів).
Подані документи мають бути засвідчені судновою печаткою та підписом капітана судна, за винятком митних декларацій українських членів екіпажу.
Генеральна декларація, вантажна декларація, суднова роль, список пасажирів, вантажні документи (коносаменти, їхні переліки маніфести), митні декларації членів екіпажу, список суднових запасів подаються на бланках форми Міжурядової морської консультативної організації (Inter-governemental Martitime Consultative Organization ІМСО).
При проведенні митного контролю транспортних засобів та товарів, що вивантажуються із судна, митні органи мають право використовувати додаткові документи, передбачені правилами роботи портів.
При митному контролі повітряних суден, порядок якого регламентовано Типовою технологічною схемою здійснення митного контролю повітряних транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України, передбачене подання посадовим особам митного органу таких документів: генеральна декларація; списки запасів споживання; каргоманіфести; авіаційні вантажні та поштові накладні; товаросупровідні документи.
Зазначені документи подаються командиром повітряного судна. За потреби посадовій особі митного органу можуть подаватися інші документи в порядку, визначеному Держмитслужбою. Наприклад, відповідно до статті 16 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1947) компетентна влада кожної держави-учасниці має право перевіряти посвідчення й інші документи, передбачені справжньою Конвенцією. До таких документів згідно зі статтею 29 цієї Конвенції відносяться:
свідоцтва на кожного члена екіпажу;
список прізвищ пасажирів із зазначенням пунктів відправлення й призначення;
маніфест та докладні декларації на вантаж;
бортовий журнал;
дозвіл на бортову радіостанцію.
Додатком 9 до Конвенції Чикаго, 1947, схваленим Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО) встановлені єдині форми генеральної декларації, вантажної відомості, картки посадки-висадки пасажира, свідоцтва члена екіпажу повітряного судна.
При перевезеннях залізничним транспортом згідно Типовою технологічною схемою здійснення митного контролю залізничного транспорту перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України посадові особи прикордонної передавальної станції зобов'язані подати для здійснення митного контролю та митного оформлення: передатну відомість (багажний список); залізничні накладні; перевізні документи; супровідні документи.
До основних супровідних документів належать рахунок-фактура, специфікація, пакувальний лист та інші документи, потрібні для здійснення митних процедур.
У разі повернення в Україну залізницею або митним органом суміжної держави товарів (вантажів) внаслідок заборони пропуску на територію цієї держави разом з зазначеними документами подається ще акт митниці суміжної держави про причину повернення.
При переміщенні товарів у міжнародних експрес-відправленнях (МЕВ) експрес-перевізник подає посадовим особам митних органів єдиний транспортний документ та митну декларацію М 16.
Для документального контролю енергоносіїв, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом та лініями електропередачі, подаються акти прийому-передачі, а також використовуються акти про: зняття і накладення пломб; фіксування показників лічильників; обсяги переміщуваного товару.
Необхідно зазначити, що всі документи, які надаються митним органам для проходження процедури митного оформлення, повинні бути не копіями, а оригіналами. Крім цього, товаросупровідні документи повинні бути проштамповані на зовнішній митниці, тобто на тій, де вантаж перетинав кордон. Винятком є ситуація, коли вантаж є збірним. У такому випадку "інвойс" може надсилатись поштою.
Як зазначалось попередньо, процедура митного оформлення може стати значною перешкодою на шляху реалізації суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності власних економічних інтересів при здійсненні як експортних, так і імпортних операцій, у випадках коли документам не приділяється належної уваги, і навпаки, значно скоротиться період митного оформлення вантажів і спроститься його процедура при попередній кваліфікованій підготовці пакета документів для проходження вантажопотоку через митний кордон.
Митне регулювання це регулювання питань, пов’язаних з установленням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами.
Єдиний митний тариф України це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території або переміщуються транзитом. Ставки Єдиного митного тарифу є однаковими для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та міжнародними договорами. Єдиним митним тарифом передбачено застосування таких видів мита:
адвалерне, що нараховується у процентах до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності у разі необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів до моменту здійснення такого оформлення повинен звернутись до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік. Відсутність облікової картки суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.
Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:
1. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.
2. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.
3. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.
4. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.
5. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.
6. За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.
Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред’явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти. Для митного оформлення товарів необхідні такі документи:
декларація;
належним чином посвідчені копії ліцензій;
дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів;
зовнішньоекономічні контракти;
документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів;
супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури тощо);
інші документи, зазначені в декларації.
Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, є вантажна митна декларація (ВМД). Вантажна митна декларація це заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.
Випуск товарів і майна здійснюється митними органами після сплати сум усіх належних податків і митних платежів. До таких податків та платежів належать:
плата за проведення митних процедур (митне оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також за перебування їх під митним контролем);
мито (відповідно до Єдиного митного тарифу України);
акцизний збір (у випадках, передбачених чинним законодавством);
податок на додану вартість (у випадках, передбачених чинним законодавством).
Основою нарахування податків і платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів, є:
при нарахуванні митних зборів загальна митна вартість товару;
при нарахуванні мита митна вартість товару чи кількість товару (залежно від виду основи для нарахування мита);
при нарахуванні акцизного збору митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів і мита або кількості товару (залежно від методу нарахування акцизного збору);
при нарахуванні податку на додану вартість митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору.
Плата за проведення митних процедур при ввезенні в Україну або вивезенні з України товарів справляється в розмірі 0,15 % загальної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Інструкції про заповнення вантажної митної декларації. Документом, який є підставою для внесення плати за проведення митних процедур, є вантажна митна декларація або її копія.
За заявою декларанта та у разі наявності гарантії банку митниця має право надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на строк, що не перевищує одного місяця. При несплаті рахунку в термін, зазначений митним органом, сума митних платежів стягується у безспірному порядку.
Нарахування митних зборів, мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:
на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;
комісійні та брокерські;
плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи опосередковано як умова їх ввезення (вивезення).
При ввезенні товарів на митну територію України їх митна вартість визначається за фактурною вартістю до бази цін CIF-український порт, CIP-пункт призначення на кордоні України, CPT-пункт призначення на кордоні України чи DAF-кордон України. Для випадків, коли умовами поставки передбачено пункт призначення, який знаходиться на митній території України (наприклад, CIP-Київ, DDP-Львів), з фактурної вартості відраховуються витрати, які матимуть місце з моменту перетину митного кордону України.
При вивезенні товарів з митної території України їх митна вартість приводиться за фактурною вартістю до бази цін FOB-український порт, DAF-кордон України (пункт призначення на митному кордоні України) або CIP-пункт призначення на митному кордоні України. Для випадків, коли умовами поставки передбачено пункт поставки (призначення), який розташований за межами митної території України (наприклад, CIF-Лондон, DAF-польсько-німецький кордон), з фактурної вартості відраховуються витрати, які матимуть місце з моменту перетину митного кордону України.
1. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
2. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках.
3. Митна декларація та інші документи, подання яких органам доходів і зборів передбачено цим Кодексом, оформлені на паперовому носії та у вигляді електронних документів, мають однакову юридичну силу.
4. У системі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, створюється акредитований центр сертифікації ключів, який безоплатно надає територіальним органам зазначеного центрального органу виконавчої влади на регіональному та місцевому рівнях та підприємствам усі необхідні послуги електронного цифрового підпису.
5. Формат митних декларацій, що подаються як електронні документи, базується на міжнародних стандартах електронного обміну даними.
6. Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
7. Перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
8. Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів:
1) заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення;
2) відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору;
3) відомості про найменування країн відправлення та призначення;
4) відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери;
5) відомості про товари:
а) найменування;
б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар;
в) торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах);
г) код товару згідно з УКТ ЗЕД;
ґ) найменування країни походження товарів (за наявності);
д) опис упаковки (кількість, вид);
е) кількість у кілограмах (вага брутто та вага нетто) та інших одиницях виміру;
є) фактурна вартість товарів;
ж) митна вартість товарів та метод її визначення;
з) відомості про уповноважені банки декларанта;
и) статистична вартість товарів;
6) відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати:
а) ставки митних платежів;
б) застосування пільг зі сплати митних платежів;
в) суми митних платежів;
г) офіційний курс валюти України до іноземної валюти, у якій складені рахунки, визначений відповідно до статті 3 1 цього Кодексу;
ґ) спосіб і особливості нарахування та сплати митних платежів;
д) спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати);
7) відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови;
8) відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України;
9) відомості про документи, передбачені частиною третьою статті 335 цього Кодексу;
10) довідковий номер декларації (за бажанням декларанта).
9. Органам доходів і зборів забороняється вимагати внесення до митної декларації інших відомостей, ніж зазначені у цій статті.
10. Перелік товарів, що не підлягають обов'язковому письмовому декларуванню, встановлюється цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.
Митна вартість імпортного товару – це фактурна вартість товару, визначена в національній валюті шляхом перерахунку суми в іноземній валюті за курсом НБУ на дату імпорту.
При визначенні митної вартості в розрахунок береться вартість товарів з урахуванням витрат по його транспортуванню до митного кордону України.
Митна вартість експортного товару – це фактурна вартість в перерахунку по курсу НБУ на дату подання вантажної митної декларації з урахуванням транспортних витрат до митної території України.
Методи визначення митної вартості товарів, які експортуються з України
На основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари – якщо товари вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни.
На основі ціни, підтвердженої документами, що містять відомості про вартість товарів – якщо товари вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу або міни.


Методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну

Метод
Сутність

За ціною угоди щодо товарів, які імпортуються
Ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті за товари, які імпортуються за призначенням в Україну, на момент перетинання ними митного кордону України. До ціни угоди при цьому додаються також деякі витрати, пов’язані з імпортом товарів

За ціною угоди щодо ідентичних товарів
За основну береться ціна угоди щодо ідентичних товарів. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з товарами, що оцінюються, у тому числі за такими, як: фізичні характеристики: якість та репутація на ринку; країна походження, виробник

За ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів
За основу береться ціна угоди щодо подібних (аналогічних) товарів, які ввозяться (імпортуються). Для визначення, чи товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки: якість, наявність торговельної марки і репутація на ринку; країна походження; виробник

На основі віднімання вартості
Від ціни одиниці товару віднімаються, якщо вони можуть бути виділені, такі компоненти: витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток та загальні витрати у зв’язку з продажем на митній території України того ж класу та виду; суми ввізного (імпортного) мита, податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті в Україні; звичайні витрати, понесені в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування

На основі додавання вартості
За основу береться ціна товарів, розрахована шляхом додавання: вартості матеріалів та витрат, понесених виробником у зв’язку з виробництвом оцінюваних товарів; загальних витрат, характерних для продажу (відчуження) в Україну з країни вивезення товарів того ж виду, у тому числі витрат на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування о місця перетинання митного кордону, що його звичайно одержує експортер у результаті поставки в Україну таких товарів

Резервний метод
Враховується світова практика


Під економічними методами розуміють перш за все митно-тарифне регулювання, різні податки, збори та інші види платежів що підвищують ціну товару, що ввозиться, а також знижують його конкурентоспроможність на внутрішньому ринку в порівнянні з місцевим товарами-аналогами.
Розповсюдженим та класичним методом регулювання цієї групи виступає тарифне регулювання, яке здійснюється за допомогою класичного інструменту зовнішньоторговельної політики - митних зборів і митних тарифів.
Митні збори – це державні грошові збори, що стягуються через митні установи з товарів, цінностей, майна, що провозиться через кордон країни. Митні збори можуть бути імпортними і експортними, а також транзитними. Митні збори виконують функцію податку. Ставки митних зборів встановлюються на національному рівні.
В свою чергу митний тариф - це систематизований перелік митних зборів, якими обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках при експорті з даної країни. Стягуючи митні збори при імпорті, що є різновидом оподаткування, держава створює передумови для зростання цін на іноземні товари, знижуючи тим самим їх конкурентоспроможність. Стягуючи митні збори при експорті товарів, державу стримує вивіз з країни тих з них, на які не задовольняють попит власних споживачів, або вивіз яких по яким-небудь причинам є небажаним [5, c. 68].
Митні регулювання, які застосовуються на території України, визначаються державними органами країни, випливають із законодавства для зовнішньо-торгівельної діяльності, із узгодженого митного тарифу та міжнародних договорів, підписаних Україною. Митні тарифи застосовуються для усіх суб'єктів, які працюють в галузі зовнішньо-торгівельної діяльності незалежно від форми власності, виду організації або її місцезнаходження [7].
Митний тариф України базується на Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) версії 2002 року, побудованої на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів версії 2002 року і Комбінованої номенклатури ЕС версії 2004 року.
Ставки митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, які передбачені законами України і міжнародними договорами. В Україні порядок обкладення митом регулюється трьома Законами України – “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”, Декретом Кабінету Міністрів “Про Єдиний митний тариф України”[13].
Ставка мита залежить від розміру митної вартості товару, що переміщується через державний кордон України:
до 200 євро USD – мито не сплачується;
більш як 200 євро – 20 % від митної вартості.
Митний збір на імпорт платиться за ввезення товару на митну територію України.
Митний тариф України визначає три види ставок ввізного мита.
До товарів і інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною в митні союзи або утворюють з нею спеціальні митні зони у разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму міжнародним договором за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита.
До товарів і інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, що означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли вказані мита і пільги відносно них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита.
До решти товарів і інших предметів застосовуються повні ставки ввізного мита.
Особливі види мита встановлюються з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення товарів на митну територію України і вивезення їх за межі цієї території незалежно від інших видів мита. У свою чергу мита бувають такі:
а)спеціальне мито;
б)антидемпінгове мито;
в)компенсаційне мито.
Спеціальне мито застосовується:
а)як засіб захисту українських виробників;
б)як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробникові;
в)як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
г)як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України. Антидемпінгове мито застосовується:
а)відповідно до законів України у разі ввезення на митну територію України товарів, що є об'єктом демпінгу, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику;
б)у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Компенсаційне мито застосовується:
а)відповідно до законів України у разі ввезення на митну територію України товарів, що є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику;
б)у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України. У разі, якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.
Відповідно до способу начислення прийнято розрізняти такі ставки:
адвалорна ставка, що встановлена у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
специфічна ставка, що встановлена у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
комбінована ставка, що поєднує адвалорний та специфічний види митного обкладення. Комбіноване мито використовуються як доповнення до специфічного або за його недостатньої ефективності.
Законом також, передбачені сезонні та особливі види мита. З метою оперативного регулювання ввезення та вивезення товарів KM України може встановлювати сезонні мита. При цьому ставки мита, які передбачені Єдиним митним тарифом, не застосовуються. Термін дії сезонного мита не може бути більшим, ніж чотири місяці з моменту їх встановлення.
З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників і у випадках, передбачених законами України, у випадку ввезення на митну територію України і вивезення за її межі товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита: спеціальне мито; антидемпінгове мито; компенсаційне мито. Особливі види мита стягуються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидійованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну». 
Останнім часом митно-тарифна політика формується з урахуванням зобов'язань, зафіксованих в додатках до Протоколу щодо вступу України у СОТ, підписаному в лютому 2008 року і ратифікованому Верховною Радою України 10 квітня 2008 року (Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Усесвітньої торгової організації» від 10 травня 2008 року № 250-IV).
Згідно цим домовленостям з моменту вступу у СОТ, а саме з 16 травня 2008 року, Україна застосовує ставки ввізного мита, не вище зв'язаних. Середньоарифметична ставка кінцевого рівня складає 11,16 % для сільськогосподарських продуктів і 4,85 % – для промислових товарів [34].
Зрозуміло що Україна поступово переходить на правила СОТ. Де вимагається, щоб країни СОТ при укладанні угод про вільну торгівлю чи митний союз дотримувалися певних норм щодо охопленості преференційним режимом основної частини торгівлі товарами та не погіршення умов доступу для третіх сторін, тобто мита та інші засоби регулювання торгівлі не повинні становитися вищими чи більш обмежувальними [63].
Експортне (вивізне) мито застосовується, коли виникає необхідність в обмеженні експорту. Його почали застосовувати ще у 1992 році. На той час воно нараховувалося на цілу низку експортних товарів, котрі належали до 124 товарних груп. С кожним роком перелік експортних товарів, що обкладалися вивізним митом, дедалі скорочувався і нині експортні мита застосовують лише до деяких товарних груп (насіння деяких видів олійних культур, жива худоба та шкіряна сировина, брухт чорних металів. ЄС негативно ставиться до запровадження Україною таких обмежень до експортованих товарів, тому що введення в дію експортного мита без одночасного впровадження певних обмежень у внутрішній торгівлі аналогічними товарами створює умови для так званого "прихованого обмеження торгівлі", що несприятливо позначається на процесі євроінтеграції України [2].
До додаткових платежів що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту, відносяться різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірними.
Зі вступом України у СОТ митні збори ліквідовані, а стягується лише плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або в неробочий час, встановлений для митних органів, по ставках, певною ухвалою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 93 «Про здійснення плати за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або в неробочий час, встановлений для митних органів» [63].
Економічні методи регулювання мають велике значення для стабілізації економіки.
На сучасному етапі діє близько 17 конвенцій та 51 рекомендації, які регулюють митно -тарифні відносини у світі. Основними являються:
Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів;
Женевська міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах 2001р.;
Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства;
Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. [1, c47-50.]
Характерною особливістю є інтеграція України у митні, економічні і інші союзи, зокрема – функціонування Світової організації торгівлі і приєднання нових країн до цієї організації, Всесвітньої митної організації (ВМО), розширення Європейського Союзу (ЄС). На даний час Україна є членом СОТ та інших міжнародних організацій і договорів, тобто також є учасником інтеграційних процесів. Україна має дотримуватися умов, відповідно до яких повинна перебудувати митну політику і свою зовнішньоекономічну діяльність. Для спрощення і пришвидшення руху товарів через український кордон, а разом з тим забезпечення контролю за таким переміщенням Державна митна служба України має діяти відповідно до ратифікованих міжнародних норм (норм СОТ, ВМО та інших угод і договорів, а також організацій) [8].
Митна служба України є одним із головних суб’єктів державного регулювання міжнародних торговельних відносин. Державна митна служба України (ДМСУ) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність митної служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності вона керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. Митне регулювання також здійснюють і органи регулювання виконавчої влади, такі як Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство фінансів України, Державна служба експортного контролю, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей, Митно-тарифна рада України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, тощо У межах своїх повноважень митна служба України організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль над їх реалізацією (рис. 1.2) [51].
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Рисунок 1.2 - Структура органів управління митної справи
Кабінет Міністрів України відіграє важливу роль в регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Перш за все КМУ забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України з питань митної справи. Також даний орган організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та спрямовує, координує роботу Держмитслужби України, співробітництво з міністерствами, іншими органами виконавчої влади тощо.
Митно-тарифна рада функціонує з 1994 р.. Вона самостійно визначає порядок і регламент своєї роботи. Метою створення даного органу в системі митного регулювання є вироблення узгодженої та ефективної митно-тарифної політики. До складу Митно-тарифної ради входять представники практично всіх відомств, які беруть активну участь у зовнішньоекономічних зв'язках, - Мінекономіки, Держмитслужби, Мінфіну, Мін'юсту, Міністерства закордонних справ, Мінпрому, Міністерства сільського господарства, Кабінету Міністрів України.
Згідно Митного кодексу України , митниця – це державний орган, який здійснює захист економічних інтересів України, забезпечує виконання законодавства з митних питань, а також справляння мита, митних зборів та інших митних платежів і є самостійною юридичною особою, яка здійснює свою діяльність в межах регіону (території), що визначається регіональною митницею за погодженням з Державною митною службою України
ДМСУ має право створювати, реорганізовувати та ліквідовувати митниці. Голова Державної митної служби України за поданням регіональної митниці. Затверджує структуру, граничну чисельність і фонд оплати праці працівників митниці. Митниця підпорядковується регіональній митниці, але в окремих випадках - безпосередньо ДМСУ.
Митні пости створюються преш за все для забезпечення виконання регіональними митницями та митницями певних функціональних завдань у складі митниці в пунктах пропуску через митний кордон України та інших об'єктах зі значним обсягом зовнішньоекономічних операцій. Вони діють на правах структурного підрозділу регіональної митниці або митниці та безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Митні пости створюються у міру необхідності з урахуванням адміністративно-територіального поділу, географічного положення району, а також на залізничних станціях, автомагістралях, в аеропортах, морських і річкових портах. Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюється Державною митною службою України за поданням регіональної митниці. Вони можуть бути прикордонні (зовнішні) і внутрішні. Це пов'язано як з маршрутами переміщення товарів, рухом пасажиропотоків, так і з місцями концентрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Для більш ефективної діяльності митних органів при Державній митній службі України можуть створюватися спеціалізовані управління та організації для декларування, зберігання та реалізації митних вантажів, забезпечення технічними засобами контролю, а також будівельні та господарські служби, інформаційно-аналітичні центри, кінологічні служби, заклади освіти з підготовки та перепідготовки кадрів, консультаційно-інформаційні пункти. Вони являються юридичними особами, мають самостійний баланс, гербову печатку, штампи, бланки, рахунки в банку, мають право бути позивачем та відповідачем у судах і укладати в межах наданих повноважень та виділених коштів з юридичними та фізичними особами договори, пов'язані з господарською діяльністю, і т. п.
Також існують органи державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю митних органів України в процесі митної справи: Служба безпеки України (Закон України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 р.), Рахункова палата України (Закон України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р.), Державна контрольно-ревізійна служба України (Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р.). [1, c.56-62]
Залежність митних органів від певної державної інституції перш за все викликано необхідністю взаємозв’язку при здійсненні зовнішньоекономічної політики. Існують країни, де митні органи підпорядковані безпосередньо міністерствам зовнішньої торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків, економіки, проте більшість країн світу ввела митні органи до структури міністерства фінансів. Основним аргументом даного підпорядкування є необхідність контролю за фінансовими потоками певною державною структурою. Тобто фіскальні органи підпорядковуються органам фінансового контролю. Окреме існування митних огрганів неможливе, так як кожна інститут державної влада має свій вагомий внесок у діяльністі митних структур.
На даному етапі розвитку економіки нагальною потребою являється визначення повномасштабної оцінки наслідків митно-тарифного регулювання на стан та розвиток товарних ринків країни, обсяги та динаміку вітчизняного промислового і сільськогосподарського виробництва, структуру й обсяги імпорту, а також величину митних платежів.
Економічні наслідки застосування мита полягають у створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита. Також використання мита дозволяє збільшити внутрішню зайнятість. Сукупні витрати у відкритій економіці складаються з витрат споживачів, капіталовкладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експортом розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення сукупних витрат унаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньо-економічний розвиток, так як збільшуються доходи і зайнятість. Так за рахунок обмеження дешевого імпорту готової продукції з’явилися умови для створення нових робочих місць і зайнятості населення [1, c 183-185].
Проте використовуючи мито лише у якості регулятора, можна спровокувати неровномірний розвитк окремих видів виробництв та перешкоджати ринковій конкуренції. Наприклад митні тарифи на ввезення продукції автомобілебудування у якості готової продукції є значно більшими, ніж митні тарифи на складові автомобіля (кузов, шасі, двигун) для промислового складання.
Внаслідок підвищення внутрішньої ціни на готові імпортовані автомобілі, іноземні корпорації більш охоче імпортують деталі та складають продукцію на території України. Вітчизняний внутрішній ринок, маючи значний потенціал для становлення й розвитку національного автомобілебудування, цілком може перетворитися на сировинно-ресурсний придаток світових автомобільних корпорацій. Тому спираючись лише на регуляторні заходи у сфері митної політики не дасть змогу захистити національного виробника та не будуть сприяти науково-технічному розвитку вітчизняного виробництва.
Митні тарифи також використовують для захисту вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість. Тобто сприяє антидемпінговій діяльності.
Також не мало важливим ефектом від запровадження мита являється надходження коштів до Державного бюджету країни.
Митні платежі виконують не тільки фіскальну та регулюючу функції, вони мають також соціальну сторону. В цьому випадку їх доцільно розглядати не тільки як економічну, але і як суспільно-соціальну категорію. Ціна митних платежів визначається втратою частки добробуту конкретними платниками даних платежів із переміщенням цієї частки через бюджет до всього населення держави. Митні платежі встановлюються найвищими органами державної влади і за рівнем запровадження належать до загальнодержавних податків.
Якщо відбувається підвищення митних платежів як результат відбувається підвищення цін на імпортні товари, знижується їхня конкурентоспроможність на даному ринку. Наслідком цієї дії являється скорочення обсягів ввезення. Позитивною стороною даних заходів є те, що вони не обмежують виробника в діях виходу на зовнішній ринок, не встановлюють прямих адміністративних обмежень, які визначають кількість і номенклатуру товарів, що дозволяються до ввезення чи вивезення, не обмежують коло країн, куди можна експортувати чи імпортувати товари. Якщо говорити про кількісні обмеження, то вони завжди є формою державного регулювання, несприятливого для виходу підприємств на зовнішній ринок.
Використання різнобічної системи митних платежів дає можливість державі ефективно регулювати зовнішньоекономічну діяльність. Метою цього регулювання виступає реалізації економічних інтересів держави у світовій системі господарювання.
Так наприклад існування загальнодоступної методики і встановлених правил визначення митної вартості забезпечує всім учасникам зовнішньоекономічної діяльності рівні умови. Як наслідок дає змогу істотно підвищити впевненість при організації зовнішньоторговельних операцій, заздалегідь прорахувати всі необхідні економічні параметри укладених угод. Якщо відсутні чітко визначені норми функціонування митної вартості, то як правило це зумовлює не тільки зниження фіскальних надходжень, але й створює сприятливе середовище для тінізації економічних відносин у митній системі.
Держава може посилювати фіскальну спрямованість митних платежів за допомогою різноманітних методик визначення митної вартості. Застосовуючи комбіновані ставки мита, може стимулювати товаропотік у певному напрямі та навпаки, перешкоджати імпорту чи експорту товару у випадках формування митної вартості на адміністративно-фіксованій системі цін.
Достовірно декларуючи товари і сплачуючи платежі в повному обсязі, імпортер може спланувати свій прибуток, закласти помірковану, але стабільну рентабельність.
Тема 5. Загальнодержавні податки у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Види та функції податків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Сутність та порядок нарахування митних податків (ПДВ, мита, акцизного збору) у сфері ЗЕД.
Особливості оподаткування залежно від митного режиму.
Порядок відшкодування ПДВ при експорті.
Проблеми бюджетної заборгованості з ПДВ і шляхи їх вирішення.
Операції, які звільняються від справляння ПДВ.
Єдиний збір, що стягується у пунктах пропуску через митний кордон.
Відображення митних платежів у ВМД.
Особливості оподаткування імпорту послуг.

Одним із найважливіших джерел наповнення Державного бюджету є податки, що сплачуються при перетині товарів, робіт, послуг кордону, та які у економічній літературі отримали назву митних платежів. Вони є одним із найважливіших інструментів регулювання зовнішньої торгівлі, яка у свою чергу в великій мірі залежить від митної політики, що проводиться державою та спрямована на активізацію експортних операцій, стимулювання підприємницької діяльності. Усі ці питання ефективно вирішуються шляхом використання фіскальних інструментів (податків) та їх складових елементів - ставок, обсягами пільг та преференцій, механізмом розрахунку.
Головними функціями, що виконують податки у сфері зовнішньоекономічної діяльності є:
- фіскальна, оскільки податки є джерелом наповнення бюджету країни;
- стимулююча, оскільки їх раціональна система сприяє розвитку національного виробництва;
- регулятивна, оскільки завдяки розкиду ставок формують обсяг та структуру експорту, імпорту, споживання.
На етапі становлення економічних відносин, як правило домінує фіскальна функція митних податків та зборів, але у міру формування ринкової економіки митні платежі стають важливим фінансовим інструментом регулювання економічних відносин.
Види митних платежів, порядок їх нарахування і сплати, випадки надання митних і тарифних пільг та інше, пов'язане з цими питаннями, регламентується законодавчими актами, головні з яких: Митний кодекс України, Податковий кодекс України (ПКУ), Закон України "Про митний тариф України", Наказ ДМСУ "Про затвердження Класифікатора видів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших бюджетних надходжень" тощо.
Відповідно до вітчизняного законодавства в Україні запроваджено наступні види митних платежів, які представлені у таблиці 5.1
Відповідно до таблиці, основними платежами, що нараховуються митними органами є:
- платежі, пов'язані з нарахуванням митного тарифу;
- різні види митних зборів;
- акцизний збір;
- податок на додану вартість;
- платежі на видачу ліцензій на здійснення діяльності у сфері митно-тарифних відносин;
- платежі, пов'язані з проблемами порушення митного законодавства.
Таблиця 5.1. 
ОСНОВНІ ВИДИ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ В УКРАЇНІ
п/п
Код виду
Вид митного платежу


Митні збори


001
Митний збір за перебування товарів та інших предметів під митним контролем

1.
003
Митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях та у приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим митницею


010
Митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів


012
Митний збір за митне оформлення товарів відповідно до режиму тимчасового ввезення (вивезення)


015
Митний збір за митне оформлення товарів відповідно до режиму митного складу


065
Додатковий митний збір за митне оформлення нафтопродуктів, що імпортуються на митну територію України й підлягають обкладенню митним збором

2.
Ввізне мито


020
Мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності


021
Мито на нафтопродукти, які підлягають обкладенню акцизним збором, транспортні засоби, які підлягають обкладенню акцизним збором та шини до них, які раніше згідно законодавства обкладалися акцизним збором, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності


Антидемпінгове мито

3.
023
Антидемпінгове мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності


043
Антидемпінгове мито на товари, що вивозяться з території України суб'єктами підприємницької діяльності


Вивізне мито

4.
040
Мито на товари, що вивозяться з території України суб'єктами підприємницької діяльності


Акцизний збір

5.
027
Акцизний збір з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності


071
Акцизний збір з транспортних засобів та нафтопродуктів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності


Податок на додану вартість

6.
028
Податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності

7.
Єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України


070
Єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України


За способом митного регулювання митні платежі можна класифікувати на тарифні та нетарифні засоби. Платежі, пов'язані з нарахуванням митного тарифу, - це єдиний вид тарифного регулювання, нарахування ж за акцизним збором, ПДВ, митними зборами - це види нетарифного регулювання.
Таблиця 5.2. КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ СИСТЕМИ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ [57]
Класифікаційні ознаки
Елементи

Види податків
Мито; акцизний збір з імпортних товарів; ПДВ на операції з ввезення імпортних товарів

Спосіб стягнення
Непрямі

Суб'єкт податку
Юридичні особи, фізичні особи

Рівень влади
Загальнодержавні

Призначення
Загальні

Порядок зарахування до Держбюджету
Закріплені

Порядок введення
Обов'язкові

Джерело сплати податкових сум
Митна та фактурна вартість товару

Об'єкт оподаткування
Експортно-імпортні операції

Тривалість
Момент митного оформлення

Метод нарахування
Прогресивні, адвалерні, специфічні, спеціальні, тверді

Форма розрахунків
Безготівковий, готівковий, вексельна форма

Митні платежі встановлюються найвищими органами державної влади і тому за рівнем запровадження належать до загальнодержавних податків, тобто, правила їх стягнення та розміри ставок є єдиними на всій території країни незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіального розташування [58].
При сплаті суми платежів перераховуються в національну валюту України за офіційними курсом Національного банку України, встановленого на день подання ВМД до митного оформлення (ПДВ та акцизу та день митного оформлення). Сплата платежів проводиться, шляхом їх перерахування за безготівковим розрахунком на рахунок митної установи, або внесення сум готівкою до каси митниці, або через каси "Аваль".
При безготівковому розрахунку сплатою вважається фактичне зарахування сум платежів на рахунок митниці.
Пільги зі сплати платежів надаються лише у визначених законодавством випадках. При наданні пільг нарахування платежів у графі 47 ВМД проводиться "умовно" із зазначенням ходу способу платежу "06". При цьому у графі 36 ВМД зазначається код преференції з мита акцизу чи ПДВ, а у графі 44 (розділ 7) реквізити законодавчих актів, на підставі яких надано пільги з кожного виду платежів.
У випадках, коли виникають сумніви щодо правильності визначення найменування коду або ціни товару, достовірності наданих в якості підтверджень підстави для надання пільг документів, митними органами проводиться відповідна експертиза із залученням спеціалістів відділів тарифів та вартості, митної лабораторії. Управління з верифікації, сертифікатів при ДМСУ, експертів з інших організацій.

Таблиця 5.3. ПРИКЛАД НАРАХУВАННЯ ПЛАТЕЖІВ ЗА ВМД
Назва товару - стільці
Код товару 9401690000
Країна походження - Китай Митна вартість 20000 грн.
Ставка митного збору - 0,2% Ставка ввізного мита - 15%


Ставка ПДВ - 20%

Таблиця 5.4. ЗАПОВНЕННЯ ГРАФИ 47 ВМД
Вид платежів
Основа нарахування
Ставка, %
Сума, грн.
СП

010
20000
0,2
40,0
01

020
20000
15
3000
01

028
23040
20
4608
01

у п'ятій колонці "Спосіб платежу" зазначається відповідний код способу сплати митних зборів
Розглянемо більш докладно складові митних платежів.
Митні збори є різновидом митних платежів, що стягуються при перетині товарів через митний кордон України із експортера чи імпортера на користь митних органів при проведенні митного оформлення товарів та інших предметів за вантажною митною декларацією. Основні види митних зборів та їх величина наведена у таблиці 5.5.
Платниками митних зборів є фізичні та юридичні особи, які проводять митне оформлення товару. Митні збори визначаються за фіксованими ставками у доларах США або у відсотках до митної вартості.
Нарахування митних зборів проводиться у 47 графі митної декларації. Вони підлягають сплаті у валюті України чи у іноземній валюті першої групи Класифікатора валют НБУ до або на момент проведення митного оформлення. Митні збори можуть бути сплачені на рахунок митної установи у безготівковій формі або готівкою шляхом її внесення до каси митної установи.
Таблиця 5.5. КЛАСИФІКАТОР ТА ВЕЛИЧИНА МИТНИХ ЗБОРІВ
п/п
Код збору
Вид митного збору
Величина збору, доларів США



За митне оформлення товарів та інших предметів при митній вартості:




- до 100 доларів США
Не справляється



- від 100 до 1000 доларів США
5

1.
010
- більше 1000 доларів США
0,2% митної вартості товарів, але не більше 1000 доларів США



За митне оформлення експорту брухту та відходів чорних чи кольорових металів при митній вартості:




- до 100 доларів США
Не справляється



- від 100 до 1000 доларів США
25



- більше 1000 доларів США
1,0% митної вартості товарів, але не більше 5000 доларів США

2.
012
За митне оформлення тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під зобов'язання про його зворотне повернення:




- за кожною вантажною митною декларацією
30



- за кожним додатковим аркушем до неї
15



За митне оформлення товару при транзиту:


3.
070
- за кожною вантажною митною декларацією
7



- за кожним додатковим аркушем до неї
3

4.
015
За митне оформлення товарів у разі ввезення на митний ліцензійний склад:




- за кожною вантажною митною декларацією
30



- за кожним додатковим аркушем до неї
15



За перебування товарів та інших предметів під митним контролем за кожен день перебування:




- за перші 15 календарних днів
Не справляється



- за кожен наступний день
0,05% митної вартості товару

5.
001
За перебування під митним контролем брухту та відходів чорних чи кольорових металів, які експортуються, за кожен день перебування:




- за перші 15 календарних днів
Не справляється



- за кожен наступний день
0,25% митної вартості товару

6.
003
За митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю та на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, встановленим для митниці (за одну годину роботи одного працівника митниці)




- у робочий час
20



- у позаробочий час, суботу, неділю
40



- у святкові дні
50



За митне оформлення брухту та відходів чорних і кольорових металів у зонах митного контролю та на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, встановленим для митниці (за одну годину роботи одного працівника митниці)




- у робочий час
100



- у позаробочий час, суботу, неділю
200



- у святкові дні
250

Порядок заповнення графи 47 ВМД при нарахуванні митних зборів:
1. У першій колонці "Вид" зазначається вид митного збору згідно з Класифікатором видів та ставок митних зборів
2. У другій колонці "Основа нарахування":
- якщо митні збори нараховуються у відсотках від митної вартості, то вказується загальна митна вартість товарів, зазначена у графі 12 ВМД;
- якщо застосовується фіксована ставка митних зборів, то рядок прокреслюється.
3. У третій колонці "Ставка" зазначається розмір ставки митних зборів
4. У четвертій колонці "Сума" зазначається сума митних зборів, що підлягає сплаті.
5. У п'ятій колонці "Спосіб платежу" зазначається спосіб сплати митних зборів:
- "01" - безготівковий розрахунок через банківські заклади;
- "02" - внесення суми митних зборів готівкою до каси митниці;
- "04" - надання відстрочення або розстрочення сплати митних зборів під гарантію банку. При цьому у графі 48 ВМД "Відстрочення платежу" зазначається дата, до якої надано відстрочення;
- "06" - нарахування митних зборів умовно (митні збори не повинні сплачуватись). При цьому у графі 44 ВМД під пунктом 7 зазначаються реквізити документа, на підставі якого збори не підлягають сплаті.
Приклад заповнення графи 47 при нарахуванні митних зборів за митне оформлення товару:
а) Загальна митна вартість, вказана в графі 12 ВМД, складає одну тисячу гривень. Курс долара США на день подання ВМД становить 8 гривень за 1 долар США
Вид
Підстава нарахування
Ставка
Сума до сплати в гривнях
СП (спосіб платежу)

010
1000
$5
40
01

б) Загальна митна вартість, вказана в графі 12 ВМД, складає вісім тисяч гривень.
Вид
Підстава нарахування
Ставка
Сума
СП

010
8000
0,2%
16,0
01

Заповнення графи 47 ВМД при нарахуванні митних зборів за митне оформлення товарів у разі транзиту:

Вид
Підстава нарахування
Ставка
Сума
СП

014

$10
80,0
02

За заявою платника та за наявності банківської гарантії митниця може надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на строк, що не перевищує одного місяця. У разі затримки сплати митних зборів застосовується штрафна санкція у розмірі 0,5% суми несплачених митних зборів за кожен день прострочення платежу, включаючи день проплати.
У разі проведення операції митного оформлення, яка не передбачає заповнення ВМД, справляння збору здійснюється за уніфікованою митною квитанцією МД-1.
У випадках, коли митними органами стягнуто надміру митних зборів, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може повернути суму надмірно стягнутих митних зборів або зарахувати в рахунок майбутніх платежів протягом року з моменту митного оформлення. При цьому контроль за поверненням надміру стягнених сум митних зборів або зарахування їх у рахунок майбутніх платежів здійснює відділ митних платежів митниці, де здійснювалось митне оформлення.
Механізм повернення надміру стягнених сум митних зборів або зарахування їх у рахунок майбутніх платежів має таку послідовність.
Спочатку особа, що здійснює декларування товарів та інших предметів, звертається до начальника митниці із заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства, щодо повернення надміру стягненої суми митних зборів або зарахування її в рахунок майбутніх платежів.
Перерахунок суми митних зборів здійснюється відділом митних платежів та оформляється завізованою начальником відділу доповідною запискою на ім'я начальника митниці. На підставі прийнятого начальником митниці рішення сума митних зборів, що підлягає поверненню, реєструється в журналі руху грошових коштів. Якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає поверненню, то відділ митних платежів готує повідомлення відділу бухгалтерського обліку про перерахування коштів. Якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, то відділ митних платежів вносить зміни до звітності та відповідних журналів обліку.
Мито (англ. custom's duty, tax) - обов'язковий особливий вид податку, що стягується митними органами країни при ввезенні товару на її митну територію або його вивозі з цієї території і, що є невід'ємною умовою такого ввезення або вивозу відповідно до її законодавства. Це вид державного непрямого податку, який справляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що перетинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача.
Як вид митного платежу мито поділяється на такі групи (табл.5.1):
1. Ввізне мито:
- мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності (код 020);
- мито на нафтопродукти, які підлягають обкладенню акцизним збором, транспортні засоби, які підлягають обкладенню акцизним збором, та шини до них, які раніше обкладалися акцизним збором, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності (код 021);
2. Антидемпінгове мито:
- антидемпінгове мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності (код 023);
- антидемпінгове мито на товари, що вивозяться з територію України суб'єктами підприємницької діяльності (код 043);
3. Вивізне мито:
- мито на товари, що вивозяться з території України суб'єктами підприємницької діяльності (код 040).
Одним із найпоширених інструментів регулювання ЗЕД є ввізне (імпортне) мито. Воно нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. За економічним змістом і характером дії воно належить до вартісних ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обороту і, як будь-який податок мито збільшує ціну товару і знижує його конкурентоспроможність.
Основні цілі застосування імпортного мита - це [58, c.120]:
- створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва;
- регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою встановлення добросовісної конкуренції;
- вплив на господарську діяльність і соціальну обстановку як складової механізму ціноутворення;
- формування раціональної структури споживчого ринку, яка ґрунтується на збалансованій пропозиції внутрішніх та зовнішніх ресурсів, а також на ескалації митного тарифу;
- захист окремих галузей економіки від можливого заподіяння їм суттєвих збитків від іноземних виробників;
- збільшення доходної частини Державного бюджету;
- сприяння структурній перебудові економіки;
- сприяння оптимізації співвідношення експорту та імпорту держави, валютних витрат і надходжень, досягненню оптимального торгівельного балансу;
- вирішення торговельно-політичних цілей у взаємовідносинах з іноземними державами, їхніми союзами та групами, тобто використання митного тарифу з метою поступок на міжнародних переговорах.
Імпортне мито формується на основі різниці між світовими і національними цінами. Тому як метод політики протекціонізму ввізне мито використовують практично усі країни світу.
Реалізації зазначених цілей певною мірою відповідає структура митного тарифу України, яку умовно можна поділити на три рівні ставок мита, що існують на сьогодні. Кожен рівень відповідає стадії обробки продукції - сировина, напівфабрикати та готові вироби. Такий поділ ґрунтується на принципі ескалації тарифу, тобто підвищення ставок мита у міру зростання ступеня обробки продукції і має за мету, насамперед, захист національної обробної промисловості.
Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Митний тариф, як правило, вводиться для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Але інколи виникає необхідність в обмеженні експорту. Експортне мито нараховується на товари, які реалізуються іноземним суб'єктам господарської діяльності і вивозяться за межі митної території країни застосування. Експортне мито виконує декілька функцій: протекціоністську, фіскальну, регулятивну, політичну.
Товари експортуються, коли співвідношення між цінами сприятливі на користь національного товаровиробника. Якщо ставка експортного мита більша за різницю між цінами, то мито виконує протекціоністську функцію. Якщо рівень експортного мита базується на різниці між світовими та національними цінами, то домінантою є фіскальний ефект. У разі, коли ставка вивізного мита є незначною порівняно з наявною різницею між цінами, то використовується цей захід як регулятор експортних операцій.
Водночас, слід зауважити, що експортний тариф використовують в основному країни, які розвиваються і країни з перехідною економікою. Промислово розвинуті країни використовують його дуже рідко, а в деяких державах світу оподаткування експорту заборонено Конституцією як основним законодавчим актом (Аргентина, США).
Платниками мита виступають фізичні на юридичні особи, що здійснюють переміщення товарів, що підлягають митному обкладенню, через митний кордон України.
Об'єктом оподаткування виступає митна вартість товару або фізична одиниця його виміру (літр, тона, кілограм, штука), який переміщується через митний кордон України. Нарахування ввізного мита проводиться у графі 47 ВМД та додаткових аркушів до неї у національній валюті України.
Порядок нарахування мита визначено Наказом ДСМУ від 12.01.2006 № 5 "Про затвердження Порядку справляння мита, податку на додану вартість і акцизного податку при митному оформленні товарів і транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України".
Етапи нарахування мита
1. Визначення бази нарахування: митна вартість товару, що перетинає митний кордон України, заявлена декларантом, або визначена митним органом, на момент перетину такими товарами митного кордону у разі застосування адвалерної митної ставки; фізична величина товару у разі застосування специфічної ставки мита.
2. Визначення країни походження товару. Країною походження товарів вважається країна, де товари було повністю вироблено або піддано достатній переробці чи обробці. Повністю виробленими в певній країні вважаються такі товари (ст.38. МКУ):
1) корисні копалини, добуті з надр цієї країни, в її територіальних водах або на її морському дні;
2) продукція рослинного походження, вирощена або зібрана в цій країні;
3) живі тварини, що народилися та вирощені в цій країні;
4) продукція, одержана від живих тварин у цій країні;
5) продукція, одержана в результаті мисливського або рибальського промислу в цій країні;
6) продукція морського рибальського промислу та інша продукція морського промислу, одержана судном цієї країни або судном, що орендоване (зафрахтоване) цією країною;
7) продукція, одержана на борту переробного судна цієї країни виключно з продукції, зазначеної у пункті 6 цієї статті;
8) продукція, одержана з морського дна або з морських надр за межами територіальних вод цієї країни, за умови, що ця країна має виключне право на розробку цього морського дна або цих морських надр;
9) брухт та відходи, одержані в результаті виробничих або інших операцій з переробки в цій країні, а також вироби, що були у вжитку, зібрані в цій країні та придатні лише для переробки на сировину (утилізації);
10) електроенергія, вироблена в цій країні;
11) товари, вироблені в цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах 1-10.
Товари вважаються достатньо переробленими у вільних митних зонах, якщо (ст.39 МКУ):
1) товари, що декларуються, класифікуються в тарифній позиції іншій, ніж матеріали чи вироби, що походять з третіх країн і були використані для їх виготовлення;
2) у вартості товарів, що декларуються, частка доданої вартості становить не менш як 50 відсотків.
У разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки (ст.40 МКУ):, а саме:
1) виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;
2) зміна вартості товару в результаті його переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару (правило адвалерної частки);
3) виконання виробничих та/або технологічних операцій, які в результаті переробки товару не ведуть до зміни його класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД або вартості згідно з правилом адвалерної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.
Не можуть визнаватися як достатня переробка товарів такі технологічні операції:
- щодо схоронності товарів під час їх зберігання чи транспортування;
- підготовка товарів для продажу і транспортування (подрібнення партії, формування відправлень, сортування та переупакування);
- прості складальні операції;
- змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових.
3. Визначення товарної групи та ставки мита, яка визначена для цього товару митним тарифом, із врахуванням митних пільг, передбачених для цього товару.
4. Визначається величина мита: - для адвалерних митних ставок:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
де: М - сума мита;
MB - митна вартість;
АСМ - адвалерна митна ставка.
- для специфічних митних ставок:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
де С - сума мита;
Н - кількісна або фізична характеристика товару в
натуральному вираженні;
Ст - ставка мита в євро за одиницю товару;
Кє - курс євро, установлений Національним банком України на
день подання митної декларації.
- для комбінованих митних ставок:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
де МВ - митна вартість;
Ст - ставка мита, установлена у відсотках від митної вартості товару;
Н - кількісна або фізична характеристика товару в натуральному вираженні;
Ст' - ставка мита в євро за одиницю товару;
Кє - курс євро, установлений Національним банком України на день подання митної декларації.
Мито повністю вноситься до Державного бюджету та сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємствам зв'язку. Сума над міру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення.
Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державною митною службою України. Мито не сплачене у строки, на які була надана розстрочка сплати, а також несплачене в результаті інших дій, що спричинили його несплату, стягується в розпорядження митних органів у безспірному порядку. Своєчасно несплачене мито стягується за весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені у розмірі 0,2% суми недоїмки за кожен день прострочення, включаючи день сплати.
У випадках, встановлених митним Кодексом та іншими законами з питань оподаткування, при ввезенні на митну територію України або вивезенні за її межі від оподаткування митом звільняються (ст. 282 МКУ):
1) транспортні засоби комерційного призначення, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення товарів та/або пасажирів, а також предмети матеріально-технічного постачання і спорядження, паливо, продовольство та інше майно, необхідні для їх нормальної експлуатації;
2) предмети матеріально-технічного постачання та спорядження, паливо, сировина для промислової переробки, продовольство та інше майно, що вивозяться за межі митної території України для забезпечення виробничої діяльності українських та орендованих (зафрахтованих) українськими підприємствами і організаціями суден, які ведуть морський промисел, а також продукція їх промислу, що ввозиться на митну територію України;
3) валюта України, іноземна валюта, цінні папери та банківські метали;
4) товари, право власності на які набувається державою;
5) товари, що ввозяться в Україну або вивозяться з України для офіційного і особистого користування особами, які користуються правом ввезення в Україну та вивезення з України таких товарів зі звільненням від сплати мита;
6) товари, що ввозяться на митну територію України в рамках міжнародної технічної допомоги;
7) товари, що походять з іншої території, за які було сплачено мито при первісному ввезенні на митну територію України, тимчасово, у тому числі з метою ремонту, вивозилися за її межі та знову ввозяться на митну територію України;
8) товари, що походять з митної території України, за які було сплачено мито при первісному вивезенні за межі цієї території, тимчасово ввозилися на цю територію та знову вивозяться за її межі;
9) документи та видання, які надсилаються в рамках міжнародного обміну до освітніх, наукових або культурних закладів, у тому числі бібліотек. Перелік цих закладів визначається Кабінетом Міністрів України;
10) на період виконання робіт щодо підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему - товари (сировина, матеріали, устаткування та обладнання), що надходять в Україну в рамках міжнародної технічної допомоги, яка надається на безоплатній та безповоротній основі для подальшої експлуатації, підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації, перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему та забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС тощо.
Забороняється звільняти окремих юридичних та фізичних осіб від сплати мита і переносити для них строки його сплати.
Акцизний збір - це непрямий податок на споживачів окремих товарів, визначених законом як підакцизні, стягнутий з них при здійсненні оборотів із продажу таких товарів, виготовлених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну територію України [53].
До підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;нафтопродукти, скраплений газ; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли (ст..215. ПКУ).
Перелік підакцизних товарів та ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою України та може корегуватися залежно від економічної ситуації в країні.
Базою оподаткування є вартість товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари (продукцію), які він імпортує, без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку (ст.214.1.2. ПКУ).
Акцизний збір може нараховуватися як при імпортних операціях так і при експортних (за винятком тих випадків, коли експорт підакцизної продукції проводиться за валюту). Розрізняють акцизний збір, що стягується на основі вантажної митної декларації та акцизний збір у неторговельному обороті, що сплачується фізичними особами, які перевозять підакцизну продукцію за кордон.
Платниками акцизного збору при експорті є вітчизняні виробники підакцизної продукції, в тому числі на давальницьких умовах. При імпорті такої продукції платниками податку виступають фізичні та юридичні особи, що ввозять підакцизні товари на митну територію України для власних виробничих потреб або з метою продажу, реалізації на умовах комісії, а також реекспорту. Об'єктом оподаткування акцизним збором виступає або митна вартість підакцизного товару, або його кількісні показники.
Для підакцизних товарів, що залучаються у зовнішньоторговельний оборот можуть застосовуватися або адвалерні або специфічні ставки акцизного збору. При використанні адвалерних ставок сума акцизного збору визначається як [55]:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
де: АЗ - сума акцизного збору; МВ - митна вартість товару; СтАЗ - адвалерна ставка акцизного збору.
У разі застосування специфічної ставки сума акцизного збору обчислюється шляхом множення кількості (фізичного вимірника) підакцизного товару на встановлену ставку податку:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
КТ - кількість товару (фізичний вимірник); Са - специфічна ставка акцизного збору.
Наприклад:
Таблиця 5.6. Ставки акцизного збору на тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Контроль за правильністю розрахунків та своєчасністю сплати акцизного збору під час митного оформлення товару покладено на митні органи. Аналогічний контроль при імпортуванні товарів проводиться податковою адміністрацією, а у випадках коли імпортуються підакцизні товари, що підлягають акцизному маркуванню, контроль здійснюється сумісно митницею та податковими органами. В такому разі підтвердженням сплати акцизного збору при митному оформленні таких товарів виступає заявка-розрахунок на отримання марок із позначкою про повну сплату сум збору.
Акцизний збір сплачується на рахунки чи в касу митних органів до (або) у момент митного оформлення товарів, після чого протягом 3 банківських днів з дати повного митного оформлення вантажної митної декларації митні органи перераховують його до бюджету. Суми надміру стягненого акцизного збору підлягають поверненню власникові відповідно до чинного законодавства на його вимогу протягом трьох років з моменту митного оформлення.
Операції з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню (ст.213.2. Податкового кодексу України від.02.12.10. (ПКУ)):
- вивезення (експорту) підакцизних товарів (продукції) платником податку за межі митної території України;
- ввезення на митну територію України раніше експортованих підакцизних товарів (продукції), у яких виявлено недоліки, що перешкоджають реалізації цих товарів на митній території країни імпортера, для їх повернення експортеру.
Відповідно до ст. 213.3. ПКУ звільняються від оподаткування акцизним збором:
- реалізації легкових автомобілів для інвалідів, у тому числі дітей-інвалідів, оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, коштів фондів загальнообов'язкового державного страхування, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога та для потреб підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи), оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
- ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України, призначених для офіційного (службового) користування дипломатичними представництвами іноземних держав, консульськими установами іноземних держав та для особистого використання членами дипломатичних представництв іноземних держав, консульських установ іноземних держав виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави;
- митна вартість ввезених і конфіскованих товарів, відносно яких не встановлено власника, а також тих, які перейшли до держави на правах спадковості;
- митна вартість підакцизних товарів, які проводяться через територію України у митних режимах: транзиту, митного складу, знищення або руйнування, відмови на користь держави, магазину безмитної торгівлі, тимчасового ввезення, переробки на митній території України.
- митна вартість імпортної або обороти від реалізації вітчизняної сировини, які ввозяться ви використовуються для виробництва підакцизних товарів;
- вартість підакцизних товарів (у тому числі алкогольних напоїв і тютюнових виробів), які експортуються за межі митної території України за іноземну валюту;
- митна вартість зразків підакцизних товарів (продукції), ввезених на територію України з метою показу або демонстрації, якщо вони залишаються власністю іноземних юридичних осіб і їх використання на території України не має комерційного характеру;
- комплектуючі, із яких на українських підприємствах виготовляються окремі види транспортних засобів.
Податок на додану вартість (ПДВ) - непрямий податок, включений у ціну товару, що являє собою частину приросту вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг, або після митного оформлення. Об'єктом оподаткування ПДВ виступають операції по ввезенню (пересиланню) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), які надаються нерезидентами для їх використання (споживання) на митній території України, в тому числі операції по ввезенню (пересилці) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки. В окремих випадках ПДВ можуть оподатковуватися товари, що вивозяться для подальшого споживання за межами митної території України.
Відповідно до Податкового кодексу товари, що ввозяться на територію України оподатковуються за базовою ставкою ПДВ, яка становить до 31 грудня 2013 року 20%; з 1 січня 2014 року - 17%. При вивезенні товарів за межі митної території України застосовується 0% ставка податку. Датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні товарів є дата оформлення ввізної митної декларації із зазначенням у ній суми ПДВ, що підлягає сплаті.
Платниками податку є [53]:
- особи, у яких обсяг оподатковуваних операцій за продаж товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- особи, які ввозять товари на митну територію України для їх використання на території України (виняток складають фізичні особи, що ввозять товари в обсягах, що не підлягають оподатковуванню);
- особи, які здійснюють на території України підприємницьку діяльність торгівлею за наявні грошові кошти або роблять послуги з транзиту пасажирів або вантажів через митну територію України тощо
Базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша за митну вартість, зазначену у митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, комісійних та інших угод, акцизного збору, мита та інших обов'язкових платежів за винятком податку на додану вартість(ст.188.1 ПКУ). Слід зазначити, що у випадку, коли фактурна вартість більша митної, то базою оподаткування є фактурна вартість.
Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.
Розрахунок суми податку на додану вартість здійснюється за
такою формулою (Наказ ДСМУ від 12.01.2006 №5):
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
де: Спдв - сума податку на додану вартість;
МВ - митна вартість товарів та транспортних засобів;
С - сума мита;
Са - сума акцизного податку;
Ст - ставка податку на додану вартість.
Платниками податку виступають особи, що здійснюють ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або отримують від нерезидента роботи чи послуги для їх споживання або використання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не зареєстровані платниками ПДВ при умові, що такі особи ввозять товари в обсягах, які не підлягають оподаткуванню.
При ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.
У разі ввезення товарів на митну територію України залежно від митного режиму, у який розміщуються ці товари, оподаткування здійснюється у такому порядку(ст.20б.2 ПКУ):
- митних режимах імпорту та реімпорту податок сплачується у повному обсязі;
- митних режимах транзиту та відмови на користь держави податок не сплачується;
- у митних режимах митного складу, знищення або руйнування, магазину безмитної торгівлі застосовується повне умовне звільнення від оподаткування;
- у митних режимах тимчасового ввезення (вивезення) застосовується умовне звільнення від оподаткування
Контроль за правильністю обчислення та своєчасністю сплати ПДВ при митному оформленні товарів, що імпортуються в Україну, покладено на митні органи. ПДВ сплачується одночасно із сплатою мита та митних зборів. Імпортери перераховують суми ПДВ на спеціальні рахунки митних органів, крім випадку, коли як платіж застосовується вексельна форма розрахунку. Митні органи в свою чергу перераховують сплачений ПДВ на рахунок Державної митної служби України після повного оформлення вантажної митної декларації. В свою чергу ДМС України перераховує податок до Державного бюджету у триденний термін після повного оформлення ВМД.
В окремих випадках, за бажанням платника ПДВ, може бути застосована вексельна форма розрахунку (за винятком тих випадків, коли імпортується підакцизна продукція). При цьому він, відповідно до законодавства, повинен бути зареєстрований як платник ПДВ, мати власний індивідуальний номер платника ПДВ, ввозити товари за прямими договорами для власних виробничих потреб та мати право на відшкодування ПДВ за результатами попереднього звітного періоду. В такому випадку моментом сплати ПДВ вважається подача на митницю платником податку трьох оформлених примірників податкового векселя. Податковий вексель - це простий вексель, який видається платником ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. Перший примірник векселя залишається на митниці та ставиться на контроль, другий протягом трьох днів з моменту завершення оформлення ВМД надається податковій інспекції за місцем реєстрації платника, третій отримує платник ПДВ для власного обліку.
Не є об'єктом оподаткування операції з: вивезення товарів за межі митного кордону України у митному режимі тимчасового вивезення, у митному режимі переробки, у тому числі об'єктів оперативного лізингу або транспортних засобів з метою їх ремонту; постачання товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі відмови на користь держави
Від оподаткування податком на додану вартість при перетині митного кордону в Україні звільняються:
- товари та послуги, що передбачені для власних потреб дипломатичних представництв та консульських служб;
- товари спеціального призначення для інвалідів;
- лікарські засоби та вироби медичного призначення;
- товари критичного імпорту для вітчизняного виробництва;
- вантажі із гуманітарною допомогою;
- сировина та матеріали, що ввозяться на територію України на давальницьких умовах;
- товари, що ввозяться в межах міжурядових угод про вільну торгівлю, угод про гуманітарну та науково-технічну співпрацю;
- інші, згідно законів України.
Також, Податковий кодекс визначає особливості справляння податку на додану вартість, зокрема у цьому документі зазначено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від сплати податку на додану вартість операції імпорту (визначені статтею 7 Закону України "Про альтернативні види палива") техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств з виробництва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалива; до 1 січня 2016 року звільняються від сплати податку на додану вартість ввезення (пересилання) на митну територію України під митним режимом імпорту (реімпорту) товарів, крім підакцизних, що використовуються для потреб літакобудівної промисловості, якщо такі товари є звільненими від оподаткування ввізним митом тощо.
Відповідно до Закону України від 4 листопада 1999 року №1212-ХІУ "Про Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", за переміщення транспортних засобів через митний кордон, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів, справляється єдиний збір. Єдиний збір встановлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України, і справляється за здійснення у пунктах пропуску митного кордону при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами
України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів.
Ставки єдиного збору встановлюються у євро і справляється у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору. Порядок справляння єдиного збору визначений Постановою КМУ від 24 жовтня 2002 р. № 1569 "Про затвердження Порядку справляння єдиного збору у пунктах пропуску через державний кордон".
Порядок розрахунку єдиного збору представлено у таблиці 5.7.


Таблиця 5.7. Розрахунок єдиного збору
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
L - протяжність маршруту;
М - фактична маса великовагового автотранспортного засобу;
О - фактичне осьове навантаження, що перевищує максимальне згідно із законодавством;
N - кількість параметрів з перевищенням габаритних розмірів згідно із законодавством для певного виду транспорту;
V - кількість залізничних вагонів;
К - кількість контейнерів
Єдиний збір може бути сплачений:
- власником транспортного засобу та вантажу;
- перевізником вантажу;
- іншою особою, уповноваженою власником або перевізником.
Для автомобільних транспортних засобів та контейнерів, які перетинають державний кордон України без вантажів, ставка єдиного збору за здійснення визначеного Законом контролю встановлюється у розмірі 20 відсотків ставки для відповідного автомобільного транспортного засобу та контейнеру. При цьому плата за проїзд автомобільними дорогами України (за кожен кілометр проїзду), у тому числі за перевищення встановлених розмірів загальної маси осьових навантажень та (або) габаритних параметрів, справляється повністю. У разі перетинання державного кордону України залізничними вагонами без вантажів єдиний збір не справляється.
Єдиний збір з транспортних засобів не справляється: у випадку транзиту вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон України та перевантажується на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пункту пропуску, який є одночасно пунктом в'їзду та виїзду цього вантажу, - з транспортних засобів, якими перевозяться вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросупровідні документи оформлені на отримувачів гуманітарної допомоги в Україні, що внесені до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги.
Слід зазначити, що існує ціла група платежів, які пов'язані з відповідальністю суб'єктів господарювання за порушення правових норм у сфері митного законодавства. Це, насамперед, штрафи за порушення митних правил; доходи від реалізації конфіскованих або прийнятих на зберігання предметів; безпосередньо конфіскована валюта, а також валюта, що конфіскована після закінчення строку зберігання; доходи від реалізації конфіскованих цінностей; національна валюта, заборонена до ввезення. [58]
3. Особливості оподаткування залежно від митного режиму
Сплата податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України (імпорт)
При ввезенні товарів та транспортних засобів на митну територію України декларант обов'язково повинен сплатити податки та збори, передбачені чинним законодавством з урахуванням пільг та особливостей щодо певних товарів:
- ПДВ, датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (ст.187.8 ПКУ).
- мито, відповідно до ставок Митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації.
- акцизний збір, сплачується за ставками, чинними на день подання вантажної митної декларації.
Сплата податків і зборів, якими обкладаються товари під час вивезення на митну територію України (експорт)
За митне оформлення ВМД справляються митні збори, вивізне (експортне) мито сплачується на загальних підставах за ставками, встановленими на експорт відповідними законами України, акцизний збір не сплачується при продажі товарів за валюту, ставка оподаткування при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг становить 0 % від бази оподаткування відповідно до Податкового кодексу України.
З метою оподаткування до експорту прирівняні такі операції (пп. 185.1. ПКУ):
- поставка товарів (супутніх послуг), які знаходяться у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 МК;
- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Не вважаються експортом операції з поставки товарів або послуг за межі митного (або державного) кордону України, що не є об'єктом обкладення ПДВ, звільнені від ПДВ. Тобто такі операції не відображаються в декларації з ПДВ.
Для експортних операцій важливо визначити дату виникнення податкових зобов'язань з ПДВ (ст.187. ПКУ), а саме цією датою є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку;
Платнику ПДВ слід подати до органу ДПС разом із декларацією з ПДВ оригінал п'ятого основного аркуша (екземпляра декларанта) ВМД, на якому митним органом вчинено напис про фактичне вивезення товарів за межі митної території України. Напис повинен бути засвідчений підписом посадової особи митного органу та гербовою печаткою. При цьому до оригіналів п'ятих основних аркушів ВМД прирівнюються оригінали аркушів з позначенням "3/8". Митний орган, що здійснив митне оформлення експорту товарів, ставить такий напис після отримання з митного органу на кордоні України офіційного повідомлення про фактичне вивезення товарів.
Оскільки експорт - оподатковувана операція, експортер має право на податковий кредит за товарами (супутніми послугами), придбаними для експортної поставки. Суми податкового кредиту відображаються в декларації з ПДВ у загальному порядку (рядок 10.1). Право на бюджетне відшкодування в експортерів також виникає в загальному порядку.
Експорт можливий і без фактичного вивезення товарів за територію України, проте конкретно з метою обкладення ПДВ такі операції не вважаються експортними, оскільки вони не передбачають складання ВМД, яка могла б підтвердити факт перетину митного кордону України. Це означає, що до цих операцій незастосовні правила оподаткування експортних операцій, а діють загальні правила обкладення ПДВ поставки товарів. Тобто ставка ПДВ застосовується залежно від місця поставки товарів (місце визначається згідно з ст.186 ПКУ). Можливі два різновиди таких "не вивізних" експортних операцій:
- товари передаються нерезиденту на митній території України. Оскільки місце поставки товарів знаходиться на території України, операція обкладається ПДВ за ставкою 20 % і відображається в рядку 1 декларації з ПДВ;
- товари придбано та передано нерезиденту за межами території України. У цьому випадку місце поставки знаходиться за межами митної території України, тому об'єкт оподаткування відсутній.
Для експортної частини бартерної операції застосовуються ті ж правила обкладення ПДВ, що і для експорту з грошовою формою розрахунків. А для зустрічної (імпортної) поставки товарів застосовуються такі правила оподаткування:
- базою оподаткування є митна вартість імпортних товарів, перерахована в гривні за курсом НБУ на кінець операційного дня, у якому товар уперше потрапив під митний контроль. Базу оподаткування визначають митні органи (як правило, на практиці застосовується курс НБУ на дату оформлення ВМД);
- ставка оподаткування - 20 %;
- дата виникнення податкових зобов'язань - дата подання ВМД;
- дата виникнення податкового кредиту - дата сплати "імпортного" ПДВ. Така сума ПДВ відображається в рядку 12.1 у декларації за звітний період.
Реекспорт, реімпорт
Обидва режими передбачають повернення товарів на митну територію країни, з якої вони були ввезені: реімпорт - це повернення українських товарів з іншої держави, реекспорт - навпаки, зворотне вивезення іноземних товарів з України.
Проте оподатковуються ці режими так само, як і звичайні імпорт та експорт. А законодавством не передбачений розподіл сфер застосування імпорту та реімпорту, з одного боку, й експорту та реекспорту, - з іншого.
Сплата податків (зборів) при вивезенні товарів в режимі реекспорт
1. При реекспорті товарів ПДВ не сплачується.
2. Товари, поміщені у митний режим реекспорту, звільняються від оподаткування вивізним митом, якщо інше не передбачено законом, при дотриманні вимог та обмежень, встановлених главою 16 Митного Кодексу (ст. 286 МКУ).
3. Акцизний збір не справляється при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту. Враховуючи, що при вивезенні товарів за межі митної території України застосовується митний режим "експорт", це положення слід застосовувати і при реекспорті.
Реімпорт
4. При вивезенні (експорті) товарів за межі митної території в режимі реекспорт під час проходження митного контролю з юридичних і фізичних осіб стягуються митні збори.
Відповідно до ст. 206.2.1. ПКУ у митних режимах імпорту та реімпорту ПДВ сплачується у повному обсязі.
Товари, поміщені у митний режим реімпорту, звільняються від оподаткування ввізним митом, якщо інше не передбачено законом, при дотриманні вимог та обмежень, встановлених главою 14 Митного Кодексу (ст. 286 МКУ).
В разі реімпорту товарів протягом шести місяців з дати їх експорту суми вивізного (експортного) мита, сплачені при їх експорті, повертаються власникам цих товарів або уповноваженим ними особам на підставі їх заяв. Повернення зазначених сум здійснюється за рахунок Державного бюджету України органами Державного казначейства України за поданням відповідних митних органів.
При зворотному ввезенні заявлених до режиму реімпорту товарів вивізне (експортне) мито повертається власникам цих товарів, або уповноваженим ними особам, якщо воно сплачено при експорті.
Повернення сум вивізного (експортного) мита повинно здійснюватись за рахунок Державного бюджету України органами Державного казначейства України за поданням відповідних митних органів при виконанні одночасно таких умов [51, с. 31]:
1) зворотне ввезення реімпортованих товарів в Україну здійснюється протягом шести місяців з дати їх експорту;
2) власником цих товарів або уповноваженим ним особами подається заява на повернення сум цього мита;
3) подається в митний орган примірник вантажної митної декларації в режимі експорту, за якою нараховувалось та сплачувалось вивізне (експортне) мито;
4) письмове підтвердження митного органу, якому сплачувалось це мито (або його правонаступнику), про його фактичне надходження на рахунок митного органу чи безпосередньо до бюджету.
Крім цього, особа, яка переміщує товари в режимі реімпорту, повинна сплатити суми, одержані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих йому при експорті цих товарів, а також відсотки з цих сум. Поверненню підлягають тільки фактично сплачені суми вивізного (експортного) мита
Сплата податків і зборів при застосуванні митного режиму тимчасове ввезення
- митні збори справляються;
- До товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення, застосовується умовне часткове звільнення від оподаткування ввізним митом у порядку, визначеному главою 18 Митного Кодексу.
У разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування ввізним митом, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі ввізне мито сплачується у порядку, визначеному частиною сьомою статті 106 Митного Кодексу.;
- акцизний збір не сплачується відповідно ст.219 ПКУ;
- ПДВ. Відповідно до ст..206.2.4. ПКУ у митному режимі тимчасового ввезення застосовується умовне звільнення від оподаткування, а саме:
а) повне умовне звільнення застосовується у разі: тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення товарів; повітряних суден, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу тощо.
б) часткове умовне звільнення застосовується в разі тимчасового ввезення товарів з метою виробництва чи виконання робіт. При цьому за кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на митній території України сплачується 3 відсотки суми податку, який підлягав би сплаті в разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту. Сплачені суми податку включаються до складу сум податку, що відносяться до податкового кредиту періоду, в якому було сплачено податок. У такому ж порядку сплачується податок у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до Митного кодексу України.
Сплата податків і зборів при застосуванні митного режиму тимчасове вивезення
- митні збори справляються;
- до товарів, поміщених у митний режим тимчасового вивезення, застосовується умовне повне звільнення від оподаткування вивізним митом при дотриманні вимог та обмежень, встановлених главою 19 Митного Кодексу;
- акцизний збір не сплачується відповідно ст.219 ПКУ;
ПДВ. Відповідно до ст..206.2.4. ПКУ у митному режимі тимчасового вивезення застосовується умовне звільнення від оподаткування, а саме:
а) повне умовне звільнення застосовується у разі: тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення товарів; повітряних суден, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу тощо.
б) часткове умовне звільнення застосовується в разі тимчасового ввезення товарів з метою виробництва чи виконання робіт. При цьому за кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на митній території України сплачується 3 відсотки суми податку, який підлягав би сплаті в разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту. Сплачені суми податку включаються до складу сум податку, що відносяться до податкового кредиту періоду, в якому було сплачено податок. У такому ж порядку сплачується податок у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до Митного кодексу України.
Сплата податків і зборів при застосуванні митного режиму "транзит"
До товарів, що переміщуються в режимі транзиту, застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом, акцизним збором за умови здійснення заходів щодо гарантування доставки товарів (продукції) у порядку, визначеному митним законодавством (ст..219.1 ПКУ) і ПДВ (ст.206.2.2.ПКУ). Митні збори сплачуються на загальних підставах.
Переробка на митній території України: операції з давальницькою сировиною
Із визначення митного режиму "переробка на митній території України" випливає, що при його обранні, потрібно буде виконати не одну операцію, а три: ввезти на митну територію України товари, переробити ці товари, та вивезти за межі митної території України (експортувати) результати переробки (тобто вже не товари, а певну, одержану в результаті їхньої технологічної переробки, продукцію). Розглянемо кожну стадію (ввезення, переробка, експорт) митного режиму, що розглядається.
Ввезення давальницької сировини на митну територію України. При ввезені давальницької сировини на митну територію України для її переробки український виробник отримує повне умовне звільнення від сплати ПДВ, акцизного збору та миту в тому випадку, якщо він ДПІ за своїм місцезнаходженням видасть на всі ці суми простий авальований вексель з відстроченням платежу на строк переробки давальницької сировини, що не перевищує максимального строку, встановленого законодавством України, яке регулює проведення операцій з давальницькою сировиною (ст.204.1 , 217 ПКУ).
Порядок видачі, обліку, відстрочення та оплати (погашення) авальованих векселів визначається відповідно до Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах". При цьому сума податків та зборів, зазначена у векселі, наводиться в тій же валюті, яка вказана в зовнішньоекономічному контракті. ДПІ після прийняття векселя на його зворотній стороні проставляє напис "Узято на облік", позначає дату взяття на облік та обліковий номер з літерою "I" (тобто, український виконавець). Всі ці надписи засвідчуються підписом начальника ДПІ (або заступника начальника) і завіряються печаткою. Оригінал векселя (перший примірник) залишається в ДПІ (векселедержателя), а його другий та третій примірники (копії), завірені підписом та печаткою (авізовані) зазначеною ДПІ, повертаються українському виконавцю для пред'явлення митним органам (підстава для митного оформлення давальницької сировини) та для власного обліку.
Податки та збори, про які йшла мова вище, сплачуються у разі, якщо вексель не погашається у зазначені в ньому строки. Іншими словами, якщо після ввезення на митну територію України давальницької сировини український виробник не вивозить з будь-яких причин (наприклад, внаслідок форс-мажорних обставин або реалізації на митній території України) вже виготовлену продукцію у встановлені у векселі строки, то податки та збори сплачуються повністю (частково - в разі часткового вивезення) не як при митному режимі "переробка на митній території України", а як при імпорті (це стосується і випадку, коли український виконавець отримує давальницьку сировину або готову продукцію в рахунок плати за виконані роботи (надані послуги) з переробки (бартеру)).
Сума податку (збору), вказана у векселі в іноземній валюті, перераховується в гривні за курсом НБУ, що діяв на день платежу. Днем платежу за векселем є календарний день, наступний за днем, що є кінцевим терміном вивезення готової продукції за межі митної території України. При цьому для сплати кожного виду податку чи збору виписується окреме платіжне доручення.
Погашення векселя здійснюється шляхом здійснення відмітки на його лицьовій стороні "Погашено", яка засвідчується підписом начальника (або заступника начальника) ДПІ за місцезнаходженням векселедавця (українського виробника) та завіряється печаткою. При цьому, якщо останній день терміну погашення векселя (тобто день вивезення за межі митної території України готової продукції) припадає на вихідний (або святковий) день, то останнім днем терміну вважається наступний за таким вихідним (або святковим) робочий день.
Вивезення готової продукції за межі митної території України.
При вивезенні за межі митної території України в режимі експорту готової продукції, що вироблена з давальницької сировини іноземного замовника, ПДВ, акцизний збір та вивізне мито не сплачуються українським виконавцем (який є імпортером давальницької сировини та експортером готової продукції). Крім того, вказана готова продукція при її експорті не підпадає під режим ліцензування та квотування (тобто не застосовуються методи нетарифного регулювання).
Митний збір при застосуванні митного режиму "переробка на митній території України" стягується як при ввезенні українським виконавцем давальницької сировини, так і при вивезенні ним готової (виготовленої із раніше ввезеної сировини) продукції в режимі "експорту".
В процесі переробки давальницької сировини в українського виробника окрім готової продукції (продуктів переробки) майже завжди утворюються ще й відходи переробки та залишки переробки. Відходи переробки, тобто будь-які матеріали, предмети та речовини, що утворюються в процесі виконання операцій з переробки товарів і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення, підлягають знищенню (утилізації, видаленню, тощо) без сплати імпортного ПДВ, ввізного мита та акцизного збору. Залишки переробки, тобто, частина матеріалів, речовин, що утворилися внаслідок виконання операцій з переробки давальницької сировини і мають господарську цінність, повинні бути заявлені українським виробником до митного оформлення у відповідний митний режим (наприклад, експорт, імпорт), залежно від умов зовнішньоекономічного договору. При цьому ПДВ, акцизний та митний збори, мито сплачується відповідно до обраного митного режиму.
Переробка на митній території України: обробка, ремонт та повне використання товарів
Ввезення товарів на митну територію України для їх ремонту, обробки та повного використання в режимі "переробка на митній території України". При ввезенні товарів на митну територію України для їх обробки та повного використання сплачується на загальних підставах акцизний збір, ПДВ, ввізне (імпортне) мито. Якщо в Україну ввозяться для ремонту товари, акцизний збір та ПДВ сплачуються як при їх імпорті, а ввізне (імпортне) мито не сплачується.
Вивезення відремонтованих, оброблених та використаних товарів (у складі певної продукції) при застосуванні режиму "переробка на митній території України". При вивезенні за межі митної території України вже відремонтованих або оброблених товарів, так само, як і товарів, повністю використаних в процесі переробки (у складі певної продукції), ПДВ, акцизний збір та вивізне мито сплачується як при експорті товарів.
Продаж продуктів переробки (обробки, ремонту, повного використання) на митній території України. При продажу на митній території України продуктів переробки (без їх вивезення), виготовлених в процесі ремонту, обробки, повного використання раніше ввезених товарів, ПДВ, акцизний збір, мито сплачуються як при імпорті товарів.
Переробка за межами митної території України
Переробка давальницької сировини українського замовника, тобто вивезення давальницької сировини за межі митної території України.
Український замовник, що вивозить за межі митної території України давальницьку сировину для її переробки, повинен на суму вивізного (експортного) мита, інших податків і зборів (крім митних зборів) видати простий вексель ДПІ за своїм місцезнаходженням. Цей вексель надає право українському замовнику на відстрочку сплати зазначеної в ньому суми податків і зборів на період здійснення операції з давальницькою сировиною (тобто, на період з дати вивезення сировини за межі митної території України до дати ввезення на митну територію України вже виготовленої з цієї сировини готової продукції). Якщо ж український замовник ввезе готову продукцію (виготовлену з раніше вивезеної давальницької сировини) на митну територію України в термін, на який йому надавалася відстрочка сплати суми, зазначеної у векселі, цей вексель погашається і вивізне (експортне) мито, податки та збори (крім митних зборів) не сплачуються. Слід зазначити, що суми податків і зборів, зазначених у векселі, нараховуються умовно, тобто вони сплачуються тільки за певних умов (наприклад, порушення термінів ввезення готової продукції, виготовленої з раніше вивезеної давальницької сировини).
Залишки переробки, тобто частина матеріалів, речовин, що утворилися внаслідок виконання операцій з переробки давальницької сировини та мають господарську цінність, мають бути заявлені українським замовником до митного оформлення у відповідний митний режим (наприклад, імпорт) або реалізовані на території держави виробника.
Ввезення готової продукції (виготовленої з раніше вивезеної давальницької сировини українського замовника) на митну територію України
- ПДВ сплачується на загальних підставах у порядку, встановленому для митного режиму імпорту за ставкою, дійсною на день оформлення ввізної ВМД (ст.206.2.6. ПКУ);
- митний збір сплачується на загальних підставах.
До продуктів переробки застосовується часткове звільнення від оподаткування ввізним митом, відповідно до якого сплаті підлягає позитивна різниця між сумою ввізного мита, нарахованою на продукти переробки, та сумою ввізного мита, яка підлягала б сплаті в разі імпорту відповідних товарів, що були вивезені за межі митної території України для переробки.
При ввезенні певних видів готової продукції (товарів) окремими законодавчими актами, якими визначений порядок нарахування й сплати податків і зборів, може встановлюватися пільговий режим ввезення (імпорту) зазначених товарів (готової продукції). Це стосується, в першу чергу, тих імпортованих товарів (готової продукції), що не є підакцизними (тобто, акцизний збір на них не нараховується) і відносно до яких не встановлені ставки ввізного (імпортного) мита (тобто, мито не нараховується).
При митному оформленні товарів, що вивозяться українським замовником за межі митної території України для їхнього ремонту, обробки або повного використання, мито (експортне мито), ПДВ та акцизний збір не сплачуються. Зазначені податки і збори не сплачуються тільки у випадку, якщо український замовник ввезе продукти переробки (або товари) у встановлені терміни, що, як правило, не перевищують 90 календарних днів. Митний збір при цьому сплачується на загальних підставах.
Реалізація продуктів переробки або товарів за межами митної території України. При реалізації за межами митної території України продуктів переробки або товарів (при ремонті, обробці або використанні яких були виготовлені зазначені продукти), сплачуються податки і збори в такому ж порядку, якби ці продукти переробки або товари були експортовані.
Ввезення продуктів переробки на митну територію України. При ввезенні на митну територію України продуктів переробки, виготовлених у процесі ремонту, обробки, повного використання раніше вивезених товарів українського замовника, ввізне (імпортне) мито, акцизний і митний збори, ПДВ сплачуються як при імпорті товарів (відповідно до тих же нормативних актів, що і при ввезенні готової продукції, виготовленої з давальницької сировини (див. вище)).
Вільна митна зона
Вільна митна зона (далі - ВМЗ) - це митний режим, відповідно до якого до товарів, ввезених на територію відповідних типів вільних економічних зон через межі митної території України, а також до товарів, що вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом.
ВМЗ створюються відповідно до законодавства України про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням:
- її статусу;
- її території;
- терміну, на який вона створюється;
- особливостей застосування законодавства України на її території;
- особливостей оподаткування товарів та послуг;
- вимог щодо створення спеціальної митної зони;
- видів товарів, дозволених до ввезення в таку зону;
- характеру операцій, що здійснюються з товарами в межах зони;
- вимог з організації роботи спеціальної митної зони;
- обов'язків органів керування зони з виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.
Для цілей оподаткування товари, завезені на територію спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України.
Безмитна торгівля (БТ)
Оподаткування в БТ здійснюється в такий спосіб.
1. Застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом.
2. Операції з ввезення (пересилання) через межі митної території України товарів, а також супутніх таким товарам робіт (послуг) на користь магазинів роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинів), не оподатковуються ПДВ, акцизним збором і ввізним митом. Операції з подальшого вивезення (пересилання) товарів з території безмитних магазинів на митну територію України (крім території інших безмитних магазинів) оподатковуються в порядку, передбаченому для оподаткування імпорту товарів.
3. Операції з вивезення товарів (супровідних робіт, послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою, не оподатковуються акцизним збором і оподатковуються вивізним митом. Під час здійснення операцій з подальшого вивезення (пересилання) товарів (супровідних робіт, послуг) з території безмитних магазинів за межі митного кордону України (експорту) ПДВ (у т.ч. за нульовою ставкою), акцизний збір і вивізне мито не справляються.
Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у випадку їхнього зворотного ввезення на митну територію України підлягають оподаткуванню в порядку, передбаченому для оподаткування операцій з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України.
Митний склад (МС)
Оподаткування товарів, що ввезені на територію МС і вивозяться з неї, здійснюється в такий спосіб:
1) застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом.
2) операції з ввезення (пересилання) з-за меж митного кордону України товарів, а також супутніх таким товарам робіт (послуг) на територію МС, розташованих на території України, не обкладаються ПДВ, акцизним збором і ввізним митом. Операції з подальшого вивезення (пересилання) товарів з території МС на митну територію України (крім території безмитних магазинів або інших МС) обкладаються податками в порядку, передбаченому для оподаткування імпорту товарів;
3) операції з вивезення товарів (супровідних робіт, послуг) з митної території України на територію МС обкладаються ПДВ за нульовою ставкою, не обкладаються акцизним збором і обкладаються вивізним митом. Під час здійснення операцій з подальшого вивезення (пересилання) товарів (супровідних робіт, послуг) з території МС за межі митного кордону України (експорту) ПДВ (у т.ч. за нульовою ставкою), акцизний збір і вивізне мито не стягуються.
При імпортних операціях до імпорту товару прирівнюється вивезення товару з МС (при ввезенні на МС товар не підлягає оподаткуванню), а при експортних операціях - експортом товару вважається ввезення товару на МС (при вивезенні з МС товари не оподатковуються).
Митні платежі при застосуванні митного режиму "відмова на користь держави".
У МКУ зазначено, що податки і збори, що повинні сплачуватися в звичайних умовах, тобто при митному контролі і митному оформленні ввезених на митну територію України товарів у режимі "імпорт", не сплачуються при застосуванні митного режиму "відмова на користь держави". До зазначених податків відносяться, зокрема, "імпортний" ПДВ (ст.206.2.2. ПКУ), акцизний збір, мито.
Митний збір за ВМД, що оформляється при застосуванні режиму "відмова на користь держави", не нараховується (графа 47 ВМД "Нарахування мита і митних платежів" не заповнюється) і в такий спосіб не сплачується.
Сплата платежів при використанні режиму "знищення або руйнування"
За фактом знищення (руйнування) складається "Акт про знищення (руйнування) товарів". Якщо вищезазначений акт не складений (тобто, товари, не зруйновані чи не знищені, наприклад, при відсутності підприємства, що цим має займатися), товари повинні бути вивезені за межі митної території України або заявлені для ввезення на митну територію України в іншому митному режимі. При ввезенні товарів на митну територію України, розміщенні їх у митному режимі "знищення або руйнування" під контролем митних органів, здійсненні їхнього митного оформлення, податки, установлені для митного режиму "імпорт", не нараховуються. Застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом. Митний збір сплачується на загальних підставах при митному оформленні товарів (перебуванні під митним контролем і ін.), ввезених для руйнування (чи знищення). ПДВ, акцизний збір не сплачуються. Що стосується відходів (залишків), що можуть залишитися в результаті проведення знищення (руйнування) товарів, то вони повинні побувати під митним контролем з моменту їхнього виникнення до моменту (не пізніше 10 доби з дати підписання Акта) їхнього розміщення в один з митних режимів, передбачених для ввезення товарів на митну територію України (тобто, імпорт, ін.). При цьому контроль за класифікацією відходів провадиться митним органом, а податки і збори сплачуються власником, залежно від обраного митного режиму.
4. Порядок відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій
Попередня оплата (авансування) товарів, які згідно з договорами підлягають вивезенню (експортуванню) за межі митної території України, не є підставою для виникнення податкових зобов'язань. Таким чином, операції, пов'язані з експортом товарів, відображаються в Податковій декларації тільки в тому випадку, коли товари фактично вивезені з митної території України, що підтверджено ВМД, а суми авансів, отриманих за товари, що підлягають експорту, у декларації з ПДВ не відображаються. Тобто, підприємство отримує право на відшкодування сум ПДВ з бюджету протягом наступного місяця, що настає після подання декларації, і тільки тоді, коли здійснений експорт товарів.
Дата виникнення податкових зобов'язань експорту робіт (послуг) визначається по першій події: або по даті зарахування коштів від замовника робіт (послуг) на банківський рахунок платника податків, або по даті оформлення документа, що засвідчує факт виконання таких робіт (послуг).
При здійсненні операцій, що обкладаються ПДВ за нульовою ставкою відповідно, бюджетне відшкодування сум ПДВ здійснюється протягом місяця, що настає після подання декларації за звітний період, у якому були здійснені такі операції. Причому сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів по цьому податку або інших податках, зборах (обов'язкових платежах), які зараховуються до державного бюджету України. Платник податків може за рахунок суми бюджетного відшкодування оплатити лише податковий вексель, виданий ним під час розмитнення імпортних товарів.
Якщо платник податків зареєстрований як квартальний платник ПДВ, то при здійсненні експортних операцій він також має право на щомісячне відшкодування ПДВ з бюджету за підсумками результатів діяльності першого або двох перших місяців кварталу. Подана до органів податкової служби Податкова декларація підлягає попередній перевірці. У разі виявлення факту, що вона заповнена з порушенням установлених вимог, декларація повертається на доробку і при повторному здаванні після закінчення терміну подання звітності приймається як подана несвоєчасно із застосуванням адміністративних і фінансових санкцій.
Декларація, подана платником податків до органів податкової служби, підлягає перевірці з метою підтвердження суми, задекларованої до відшкодування. Така перевірка складається з декількох послідовних етапів і здійснюється податковим інспектором на підставі аналізу даних податкової декларації і додатків до неї без отримання від платника податків додаткових відомостей (за винятком окремих випадків) і без виходу на місце роботи (знаходження) платника податків. За результатами такої перевірки податковий інспектор може прийняти рішення про передачу податкової декларації до відділу документарних перевірок для проведення відповідної перевірки. Причому, якщо у податковій декларації вказана сума до відшкодування перевищує 10 тис. грн., то така декларація відразу передається до відділу документарних перевірок, і відшкодування суми ПДВ з бюджету здійснюється тільки за умови проведення обов'язкової попередньої документарної перевірки платника податків й зустрічних документарних перевірок основних постачальників такого платника податків. При цьому у першу чергу перевірці підлягають суми, подані для відшкодування на розрахунковий рахунок платника, а потім суми, зараховуються в рахунок наступних платежів, а також суми податкового кредиту, що викликають підозру, незалежно від виду відшкодування.
Зустрічні перевірки проводяться щодо постачальників - юридичних осіб з місячним обсягом придбаних товарів (робіт, послуг) на загальну суму ПДВ у розмірі 3 тис. грн. і більше та у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності на загальну суму ПДВ понад 500 грн., яка зарахована платником податків до податкового кредиту. У випадку, якщо платник податків щомісяця подає звітні декларації на відшкодування ПДВ і має постійних постачальників, зустрічні перевірки таких постачальників проводяться один раз на півріччя.
Податкові органи при проведенні документарних перевірок платників-експортерів і підприємств, які здійснюють міжнародні перевезення, перевіряють заявлені дані про фактично здійснені експортні поставки товарів за межі митних кордонів України, а також звіряють їх з даними Державної митної служби України про анульовані вантажні митні декларації.
При виявленні за результатами перевірок комерційних структур, зареєстрованих на підставних осіб за втраченими або викраденими паспортами, які не звітують перед державним податковим органом про здійснену господарську діяльність і переховуються від державних податкових органів, державні податкові органи, на податковому обліку в яких перебувають підприємства, що безпосередньо мали відносини з такими комерційними структурами, подають у встановленому порядку до арбітражного суду позовні заяви про визнання недійсними угод між такими підприємствами і комерційними структурами. Рішення арбітражного суду про визнання недійсними угод (договорів) між суб'єктами підприємницької діяльності (якщо таке матиме місце) є підставою для визнання неправомірності віднесення до валових витрат сплачених сум і до податкового кредиту сум ПДВ у підприємств, які безпосередньо мали відносини з комерційними структурами.
У разі настання терміну подання висновку про суми відшкодування ПДВ органам Державного казначейства до закінчення документарної перевірки з урахуванням зустрічних перевірок основних постачальників, державні податкові органи повинні подати висновки про суми відшкодування ПДВ органам Державного казначейства у встановлений термін - не пізніше 5 робочих днів до закінчення терміну відшкодування ПДВ на підставі Податкової декларації, поданої до податкового органу, і акта документарної перевірки без урахування результатів зустрічних перевірок.
По новостворених підприємствах, у яких сплачений статутний фонд менший від суми, що підлягає відшкодуванню, подання висновків органам Державного казначейства до закінчення документарних перевірок з урахуванням зустрічних перевірок заборонене.
Якщо за результатами документарної перевірки буде встановлено завищення у податковій декларації суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету, і зазначені суми вже відшкодовані з бюджету, то завищена сума відшкодування ПДВ стягується у встановленому порядку, а платник податків визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції згідно із законодавством.
Якщо платник податків завищив суми бюджетного відшкодування, заявленого у податковій декларації, то орган державної податкової служби за результатами перевірки застосовує до нього фінансову санкцію у вигляді стягнення однократного розміру суми такого завищення, а у разі повторного порушення протягом року після порушення, виявленого попередньою перевіркою, - у двократному розмірі суми завищення бюджетного відшкодування.
5. Проблеми бюджетної заборгованості з ПДВ та шляхи їх вирішення
ПДВ як один із головних податків, на якому базується податкова система України, є предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету країни. Як свідчить податкова практика, попередньо запроваджені механізми адміністрування ПДВ виявилися неефективними. Наслідком цього стало щорічне поступове зменшення надходження коштів
ПДВ до бюджету. Водночас утворилася значна заборгованість бюджету перед платниками податку.
В сучасній теорії і практиці оподаткування процедура бюджетного відшкодування податку на додану вартість є різновидом повернення надміру сплаченого податку. Відповідно нормативної бази податкової адміністрації України бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику ПДВ з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених законодавством України. Таке відшкодування утворюється внаслідок діючого механізму розрахунку суми податку, що підлягає сплаті до бюджету в Україні.
Гострота та актуальність проблеми відшкодування податку в Україні не дозволяє дати остаточну відповідь на запитання щодо причин її виникнення та загострення. Більше того, окремі економісти та практики факт бюджетної заборгованості з ПДВ оцінюють як результат зловживань з боку держави, яка, для збереження збалансованого бюджету в умовах зменшення його доходів, спрямовує надходження від податку не на виконання своїх зобов'язань з відшкодування, а на фінансування видатків.
Іншою причиною бюджетної заборгованості з ПДВ може бути перевищення фактичним рівнем сальдо експортно-імпортних операцій його прогнозного рівня, внаслідок чого фактичні вимоги на відшкодування ПДВ виявляються вищими від очікуваних, які опосередковано враховані при визначенні планових надходжень ПДВ (шляхом коригування фактичного рівня надходжень у базовому році з урахуванням очікуваних темпів зростання експорту та імпорту) [2]. До чинників, що впливають на ускладнення процесу відшкодування ПДВ також треба віднести зростання податкових пільг. На сьогодні непоодинокими є факти, коли підприємства-експортери, отримуючи з бюджету значні кошти до відшкодування не тільки сплачують незначні суми податків до бюджету, а й взагалі не вносять жодної копійки [143]. Разом із незаконними вимогами відшкодування ПДВ ці два чинники зумовлюють надмірну частку вимог на відшкодування в загальній системі надходжень ПДВ (до відшкодування).
Значною проблемою, яку необхідно вирішити найближчим часом, є створення дієвого механізму попередження незаконного повернення цього податку, адже застосування незаконних схем відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій породжує проблему виведення капіталу з економіки країни.
У результаті з'ясування причин бюджетної заборгованості з ПДВ пропонуємо шляхи розв'язання проблеми:
- посилення контролю за правомірністю заявок відшкодування, посилення контрольно-перевірочної роботи;
- удосконалення процедури реєстрації платників ПДВ;
- набуття прав на податковий кредит залежно від факту оплати;
- запровадити диференційований підхід до оподаткування експорту, тобто зберегти нульову ставку лише на експорт технологічної продукції з високою доданою вартістю та ввести оподаткування сировинного експорту за стандартною ставкою;
- заборона відшкодування ПДВ у разі продажу товарів (робіт, послуг) за цінами, які є значно нижчими від рівня звичайних цін;
- обмежити застосування нульової ставки при продажу товарів, робіт, послуг на внутрішньому ринку.
Стосовно пільг з податку на додану вартість то слід зазначити, що є необхідність приведення вітчизняного законодавства у відповідність з вимогами Шостої директиви ЄС, згідно якої будь-яке звільнення не повинно призводити до такого викривлення конкуренції, яке поставить у невигідне становище комерційні підприємства, що підпадають під ПДВ.



Тема 6. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Нетарифні засоби регулювання, їх класифікація і характеристика.
Механізм впливу нетарифних засобів регулювання на економіку країни.
Інструменти нетарифного регулювання.
Кількісні обмеження: ліцензування і квотування.
Класифікація квот за напрямом дії та масштабом охоплення.
Порівняльний аналіз ефективності застосування імпортного тарифу та імпортної квоти.
Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню.
Види та способи розподілу ліцензій.
Механізм оформлення документів для отримання ліцензій.
Фінансові засоби нетарифного регулювання: експортні кредити, експортні субсидії, імпортні депозити.
Антидемпінгові заходи, визначення демпінгової маржі та величини шкоди національним виробникам.
Нарахування антидемпінгового та компенсаційного мита.
Сертифікація, стандартизація, технічні бар'єри, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів, вимоги щодо упакування та маркування товарів.
Сутність політики державних закупівель.

Митний тариф - це не єдиний метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі поряд з тарифними заходами досить широко застосовуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням, інструменти зовнішньоторговельної політики, які дістали назвунетарифних.
В українському законодавстві немає чіткого визначення поняття нетарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Так, у ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюється лише, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції, а сам термін акту нетарифного регулювання не розкривається.
У сучасній українській правовій науці під нетарифними засобами регулювання зазвичай розуміють встановлені законодавцем обмежувально-заборонні заходи, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України з метою захисту інтересів вітчизняного виробника та споживача.
Однак, нетарифні засоби застосовуються як до імпорту так і до експорту і, таким чином, необхідно говорити про перешкоди для переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України взагалі.
Крім того розширюється сфера застосування нетарифних заходів - з їх допомогою забезпечується захист навколишнього середовища, моралі, релігії і мова вже йде про забезпечення відповідних аспектів національної безпеки та національних інтересів країни.
Таким чином, до нетарифних заходів відносяться будь-які заходи неподаткового характеру з боку держави, спрямовані на здійснення впливу на суспільні відносини в зовнішньоекономічній сфері. І сутність нетарифного регулювання ЗЕД полягає в забезпечені належного захисту не лише інтересів держави, а і інтересів окремих суб'єктів цієї діяльності.
Світова організація торгівлі (СОТ) неодноразово наголошувала на необхідності повної ліквідації нетарифних бар'єрів, але більшість країн світу продовжують широко їх застосовувати. На сьогодні нетарифні бар'єри представляють собою найбільш ефективну зброю дискримінації та блокування доступу до ринків збуту. Вони включають велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками Міжнародної конференції з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) більше ніж 800), починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, введення санітарних і технічних норм та закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур.
Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше - технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС [83] .
В сучасних умовах нетарифне регулювання застосовується державами з такими основними цілями:
- захист національної економіки;
- дотримання міжнародної безпеки;
- охорона життя та здоров'я людей;
- виконання міжнародних зобов'язань;
- підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо. Крім того, у випадках:
- різкого погіршення платіжного балансу країни;
- необхідності збільшення надходжень у державний бюджет країни;
- великого зовнішнього боргу країни;
- значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;
- великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;
- необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
- укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.
До переваг нетарифних засобів можна віднести:
- просту процедуру їх застосування (встановлення більшої частини нетарифних обмежень відбувається нормативними актами органів виконавчої влади);
- високу ефективність та оперативність застосування;
- відсутність необхідності узгоджувати застосування більшості нетарифних засобів з іншими державами.
Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких - СОТ, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Міжнародна конференція з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) та Європейська економічна комісія ООН.
Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання.
Існують різні класифікації нетарифних заходів, які розробляються міжнародними організаціями. Найбільш відомими є класифікації, які були розроблені ЮНКТАД та СОТ.
За класифікацією ЮНКТАД нетарифні заходи поділяються на:
- паратарифні;
- заходи цінового контролю;
- заходи фінансового контролю;
- автоматичне ліцензування;
- кількісні обмеження;
- монопольні заходи та технічні стандарти.
Класифікація, розроблена СОТ розподіляє всі інструменти нетарифного регулювання на такі 5 груп:
1. Заходи втручання держави в економіку (пільги виробникам та споживачам місцевої продукції; експортні субсидії; компенсаційні мита; державні закупки; торгові операції державних підприємств інші заходи з обмеження торгівлі).
2. Особливості митних та адміністративних процедур (заходи митної оцінки; антидемпінгові мита; структура тарифів; консульські та митні формальності та документи; вимоги відносно зразків товарі).
3. Стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів (технічні стандарти; вимоги до упакування товарів та маркування);
4. Специфічні торгові бар'єри ( кількісні обмеження імпорту; двосторонні дискримінаційні обмеження імпорту; обмеження експорту; встановлення мінімальних цін; ліцензування; заборони щодо кінофільмів).
5. Імпортні податки та збори (внесення депозитів; кредитні обмеження для імпортерів; різні збори; прикордонні збори фіскального характеру; обмеження щодо іноземних вино-горілчаних виробів; дискримінаційні збори з автомобілів; статистичні та адміністративні збори; спеціальні збори на імпортні товари).
Всі види нетарифних обмежень можна умовно згрупувати у такі три класи: економічні, адміністративні та правові. Така класифікація нетарифних обмежень наведена в таблиці 6.1.
Показниками ефективного використання нетарифних засобів регулювання зазвичай використовується один із таких індексів: індекс частоти, індекс покриття торгівлі, індекс впливу на ціни [55].


Таблиця 6.1. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕТАРИФНИХ ОБМЕЖЕНЬ
Групи нетарифних обмежень
Інструменти застосування нетарифних обмежень

Економічні
Демпінг


Експортні кредити


Субсидії при експорті


Внутрішні податки та збори


Надання пільг


Валютно-кредитні інструменти

Групи нетарифних обмежень
Інструменти застосування нетарифних обмежень

Адміністративні
Реєстрація експортних та імпортних товарів


Технічні бар'єри (реєстрація-облік зовнішньоекономічних контрактів, екологічний контроль, санітарно-епідеміологічний контроль, ветеринарний контроль, фітосанітарний контроль, сертифікація імпортних товарів (продукції), контроль за експортом брухту і відходів чорних та кольорових металів, гемологічний контроль, державне регулювання експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, експортний контроль тощо)


Вимоги про вміст місцевих компонентів


Політика в рамках державних закупівель


Кількісні обмеження: ліцензування та квотування


Добровільні обмеження експорту

Правові
Правові режими


Міжнародні конвенції


Двосторонні угоди

Індекс частоти показує частку тарифних позицій, які покриті нетарифними обмеженнями.
Індекс покриття торгівлі показує вартісну частку експорту та імпорту, що покриваються нетарифними обмеженнями. Недоліком даного індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар'єрів.
Індекс впливу на ціни - це співвідношення ціни світового ринку та ціни на товар, імпорт або експорт якого підпав під нетарифне регулювання. Недоліком даного індексу є те, що не вся різниця між національною і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.
Кількісні обмеження - це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість та номенклатуру товарів, дозволених для експорту або імпорту. Кількісні обмеження можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод які координують торгівлю певними групами товарів. Вони є формою державного регулювання умов виходу підприємств на зовнішній ринок і є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митом. Мито лише ослабляє конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку, кількісні обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок.
За допомогою кількісних обмежень на державному рівні вирішується широке коло завдань:
- захист споживача і виробника аналогічних конкуруючих товарів усередині країни;
- підтримка стабільності на внутрішньому ринку;
- економія валютних ресурсів;
- одержання поступок на умовах взаємності інших країн;
- обмеження постачання.
Основними адміністративними методами нетарифного регулювання ЗЕД кількісного обмеження є ліцензування та квотування такої діяльності.
Ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом ЗЕД експорту (імпорту) товарів (ст.16 Закону України "Про ЗЕД").
Ліцензування - це регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільний пакет документів, що видається державними органами на право експорту або імпорту товару у визначених кількостях на встановлений проміжок часу. Підставою для митного оформлення товарів, що підлягають ліцензуванню, є експортна (імпортна) ліцензія Міністерства економіки відповідно до якої митний орган веде облік обсягів ввезеної (вивезеної) продукції.
Ліцензія експортна (імпортна) - належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого терміну певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування.
Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні у разі:
- значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;
- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, а також відповідно до вимог державної безпеки;
- експорту золота та срібла, крім банківських металів;
- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника;
- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:
- різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів;
- різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;
- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
- імпорту золота та срібла, крім банківських металів;
- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту;
- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Ліцензування служить двом цілям:
1. Кількісному регулюванню торгівлі. Ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;
2. Контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.
Класифікація основних видів ліцензій та їх характеристика наведена в табл. 6.2.
Таблиця 6.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІЦЕНЗІЙ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Вид ліцензії
Характеристика

За охопленням та терміном дії

Генеральна ліцензія
Відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування на цей товар (товари). Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах

Разова (індивідуальна) ліцензія
Разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції. В ліцензії зазначається крім експортера (імпортера) та кількості певного товару, також вартість товару, країна його походження, а інколи і митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов'язання

Відкрита (індивідуальна) ліцензія
Дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не меншого одного місяця) з визначенням його загального обсягу

Глобальна ліцензія
Дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку

За напрямком дії

Експортна (імпортна) ліцензія
Належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів

За характером

Ліцензія антидемпінгова
Належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів

Ліцензія компенсаційна
Належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів

Вид ліцензії
Характеристика

За порядком видачі

Дозволяючі ліцензії
Видаються залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено

Заявці ліцензії
Передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу

Автоматичні ліцензії
Коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за ввезенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підприємств.

Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджені такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна; разова (індивідуальна); відкрита (індивідуальна); антидемпінгова (індивідуальна); компенсаційна (індивідуальна); спеціальна (індивідуальна).
З кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Те ж саме стосується і квоти. Ліцензування і квотування пов'язані між собою, оскільки ліцензування використовується як механізм розподілу квоти шляхом видач ліцензій індивідуальним імпортерам до її вичерпання.
Різновидом ліцензування є контингентування - встановлення державного контролю за експортно-імпортними операціями через обмеження номенклатури товарів, у межах визначених державою кількісних чи вартісних квот протягом встановленого періоду часу.
Квотування - це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).
Квота - це кількісний нетарифний засіб обмеження експорту або імпорт товару певною кількістю або сумою на визначений проміжок часу.
Квоти можуть встановлюватись як на експорт, так і на імпорт товарів. Встановлення квот переслідує певні цілі.
Експортні квоти вводяться відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни у спільному експорті певного товару, або урядом окремої держави для обмеження вивозу товарів, дефіцитних на національному ринку.
Імпортні квоти вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.
Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей.
Класифікація основних видів квот за ознаками та їх характеристика наведені в таблиці 6.3.
Таблиця 6.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ КВОТ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Вид квоти
Характеристика

За охопленням

Квоти (контингенти) глобальні
Квоти, що встановлюються щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується

Квоти (контингенти) групові
Квоти, що встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується

Квоти (контингенти) індивідуальні
Квоти, що встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому розподіляється між основними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік або в обмін на зустрічні їх зобов'язання з імпорту

Автономні індивідуальні квоти
Встановлюються самостійно країною-імпортером без погодження з країною-експортером. У цьому випадку країна-експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти

Конвенційні індивідуальні квоти
Закріплюються в рамках торгової угоди між державами - імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустрічними зобов'язаннями держави-імпортера щодо імпорту квотованого товару і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, проводити перерозподіл кількісних значень квот серед товарів однієї товарної групи

За напрямком дії

Імпортні квоти
Граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях

Експортні квоти
Граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях. Встановлюються для забезпечення національних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами. Такі обмеження завдяки угодам дозволяють країнам - експортерам сировинних товарів (наприклад, кави, нафти, міді, зерна) контролювати рівень світових цін

За характером

Сезонні квоти
Встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів

Тарифні квоти
Встановлення кількості товару, яка дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу

Квоти спеціальні
Граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру

Квоти антидемпінгові
Граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру

Квоти компенсаційні
Граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру

Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджені такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні; групові; індивідуальні; антидемпінгові; компенсаційні; спеціальні.
Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Так, в Україні забороняється:
- експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;
- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;
- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.
Конкретний перелік товарів, експорт/імпорт яких підпадає під заборону, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України. В разі відсутності національних стандартів та вимог України щодо певного товару застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах - експортерах зазначених товарів.
мпортні квоти - це традиційний протекціоністський захід. Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:
- це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції;
- використання квот не дає додаткових надходжень до державного бюджету;
- у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень;
- наслідки введення квот щодо реакції ринку та розподілу економічних вигід можна передбачити менш точно, ніж у разі введення мит.
Порівняння імпортного мита та імпортної квоти наведено в таблиці 6.4 [56].
Таблиця 6.4. ПОРІВНЯННЯ ІМПОРТНОГО МИТА ТА ІМПОРТНОЇ квоти
Напрями порівняння
Імпортне мито
Імпортна квота

Використання доходу
Від споживачів до державного бюджету
Від споживачів до фірм, що імпортують товари

Зміна внутрішнього попиту на товар
Приводить до збільшення імпорту товару
Приводить до збільшення внутрішньої ціни на товар

Сфера виконання
Здійснюється митними органами
Потребує створення системи розподілу імпортних ліцензій

Наслідки використання
Залежить від коливання імпортних цін
Обмежує імпорт бажаним обсягом

У ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зазначено, що перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням відповідного комітету СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій.
Публікація включає таку інформацію:
- перелік товарів, що підлягають процедурам ліцензування;
- контактний пункт для надання інформації про право на одержання ліцензії;
- адміністративний орган (органи) для подання заявок на ліцензію; дату і назву публікації, в якій викладено процедури ліцензування;
- зазначення того, чи є ліцензування автоматичним або неавтоматичним;
- адміністративні цілі - у випадку процедур автоматичного ліцензування імпорту;
- зазначення заходів, що застосовуються через процедури ліцензування, - у випадку процедур неавтоматичного ліцензування імпорту;
- очікуваний термін тривалості процедури ліцензування, якщо його може бути встановлено з певною мірою ймовірності, а якщо ні - то причину, чому цю інформацію не може бути надано.
У разі, якщо квота розподіляється серед держав-постачальників, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших держав, зацікавлених у постачанні в Україну певних товарів.
Офіційне опублікування здійснюється за 21 день до дати запровадження режиму ліцензування, але не пізніше зазначеної дати. На запит зацікавленої держави - члена СОТ повинна надаватися відповідна інформація щодо:
- порядку застосування обмежень;
- кількості виданих за певний період ліцензій із зазначенням у разі необхідності обсягу та/або вартості товарів;
- розподілу ліцензій серед держав-постачальників;
- статистичних даних про обсяги та/або вартість товарів.
Так, наприклад, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р №1І83 "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2011 рік" було встановлено обсяги квот товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню у 2011 році та перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2011 році.
В Україні вперше режим ліцензування і квотування було застосовано відносно експорту товарів у 1992 р. Майже 280 товарних позицій підпали під такий режим регулювання експорту. Тобто, практично всі потенційні товари, які можна було реалізувати на світовому ринку: продукція сільського господарства, хімічної промисловості, сировина, чорні й кольорові метали та вироби з них. Основна причина жорсткої системи нетарифного регулювання експорту полягала у великій різниці між внутрішніми цінами та цінами світового ринку. Цінова різниця давала змогу отримувати значні прибутки від продажу товарів на експорт [56].
Україна за роки своєї незалежності досить активно використовувала кількісні обмеження з метою регулювання експортно-імпортних операцій.
Нормами СОТ вимагається, у разі застосування за певних умов кількісних обмежень, робити це у недискримінаційний спосіб, прозоро та передбачувано, із публічним повідомленням про правила стосовно таких обмежень та розподіл квот [146] .
З дати вступу до СОТ Україна взяла на себе зобов'язання, наприклад, розподіляти тарифну квоту на цукор-сирець тростинний тільки у відповідності з Угодою СОТ; не реалізовувати тарифні квоти на будь-які товари через аукціони; будь-які заходи здійснювати та застосовувати однаково, неупереджено, обґрунтовано, прозоро, передбачувано та справедливо; до внесення змін до положень стосовно тарифних квот попередньо публічно повідомляти; торговим партнерам надавати можливості зробити коментарі до прийняття остаточних рішень щодо змін.
Введення системи квотування потребує організації її використання, тобто, необхідно вирішити кому і як надати можливість поставляти товар у рахунок квот та виключити перевищення їх обсягів. Існує декілька видів використання системи квотування:
- якщо система функціонування ринку є сталою, а розмір квот близький до рівня реальних потреб в імпорті, то квоти розподіляються за фактичними поставками до того моменту, доки не буде використаний увесь обсяг квот. Цей спосіб вимагає чіткої роботи митної служби, оперативної інформації про поставки через усі митні пункти. Для розподілу партій товару та контролю за часом їх поставки використовують спеціальні процедури. Цей спосіб підходить для контролю за виконанням тарифних квот;
- механізм ліцензування має забезпечити відповідність розмірів поставок та обсягів квот. Механізм розподілу ліцензій суттєво впливає на результати квотування.
Відомо три основних способи розподілу ліцензій:
- на основі аукціону ( передбачає надання права на ввезення чи вивезення товару в рахунок квот тій компанії, яка зможе запропонувати за це право більшу ціну, але рішення приймаються суб'єктивно);
- на основі явних переваг ( передбачає суб'єктивне рішення державних органів про розподіл прав на поставки в рахунок квот. Як критерії використовуються дані про репутацію фірми, її досвід у торгівлі тим чи іншим товаром, фінансові та технічні параметри);
- на основі затратного методу (передбачає розподіл квот пропорційно обсягам поставок, які припадали на ті чи інші фірми у минулому (у базовому періоді), або іншими показникам).
Найефективнішим способом є відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найбільшу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти. Конкурсний продаж імпортних квот приносить високий доход державі і перешкоджає хабарництву й корупції.
Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.
Квоти затверджуються Кабінетом Міністрів, а реалізація квот і ліцензування експорту (імпорту) здійснюється Міністерство економіки України.
Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.
Щоб одержати ліцензію на імпорт товарів, необхідно підготувати такі документи:
- заявку на ліцензію;
- копію контракту зі специфікаціями;
- сертифікат, який засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик товару встановленим нормам.
Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крім випадків виконання контракту посередником, який реалізує товари на підставі договору доручення комісії чи агентської угоди.
Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених за формою, затвердженою і опублікованою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виробник, споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку (які) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії), митниця, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження, ім'я керівника подавця, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії.
У разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії. Наявність у подавця заявки контракту, який було укладено до прийняття рішення про видачу ліцензії, не є підставою для її видачі.
Рішення про видачу ліцензії або про відмову видається подавцю заявки не пізніш як у 30-денний строк з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних ліцензій, зміст якого відкрито для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається (видається) подавцю у письмовій формі.
У разі відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на ліцензію у встановлений законом строк або в разі необґрунтованої відмови у видачі ліцензії подавець заявки може звернутися за захистом своїх прав до судових органів України. За видачу ліцензії стягується державний збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України і який має відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій з видачі ліцензії. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України не має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься у заявці.
У разі запровадження режиму квотування заявки на індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.
Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту вичерпано, приймання та реєстрація заявок припиняється. Про факт вичерпання квоти протягом семи робочих днів з моменту її вичерпання має бути офіційно повідомлено суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку.
Копія ліцензії, одержаної суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування. Органи державного митного контролю України надсилають протягом трьох робочих днів до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України повідомлення про проходження через митний кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню [64].
Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому субсидуванні урядом національних експортерів. Застосування фінансових методів значною мірою обмежене, оскільки багатосторонні домовленості у рамках СОТ вважають їх засобом недобросовісної конкуренції на ринку. Проте більшість країн світу використовують різноманітні форми фінансування, яке здійснюється через ускладнені схеми. Це дозволяє знижувати ціну експортних товарів та підвищувати, за рахунок цього, їх конкурентоспроможність на світовому ринку. До джерел фінансування експорту належать такі: державний бюджет; навколоурядові установи (банки, фонди, спілки); приватні експортери; банки, які обслуговують приватних експортерів [83].
Найпоширенішими фінансовими методами нетарифного регулювання є: субсидування; експортне кредитування; спеціальні імпортні процедури. Розглянемо їх детальніше.
Субсидування
Субсидії є звичайним та широко поширеним інструментом реалізації економічної політики урядів, який використовується для розв'язання широкого спектру проблем і досягнення різноманітних цілей, обумовлених особливостями соціально-економічного розвитку країн. Вони застосовуються для:
- вирівнювання виробничих, економічних і соціальних умов окремих регіонів країни;
- підтримки зайнятості, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів і прогресивним змінам у структурі ринку праці;
- впровадження комплексних економічних і соціальних програм, спрямованих на прискорення розвитку у країнах, що розвиваються; сприяння реструктуризації певних секторів економіки з метою досягнення цілей соціальної політики;
- підтримки науково-дослідних програм; підтримки становлення нових галузей та експортних виробництв, сприяння залученню інвестицій, розвитку інфраструктури тощо.
Згідно з трактуванням, що наведене в Угоді з субсидій та компенсаційних заходів (СКЗ), субсидія - це "фінансовий внесок уряду та якого-небудь державного органу" та "пільга, отримана у зв'язку з цим".
Субсидія - фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн - учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на основі об'єктивних критеріїв.
Субсидування зазвичай концентрується в окремих секторах, в результаті державні субсидії дуже сильно впливають на міжнародну торгівлю деякими товарами. Традиційно найбільших масштабів субсидування набуває у торгівлі сільськогосподарськими товарами.
Субсидії відрізняються великою різноманітністю, з погляду механізмів здійснення підтримки, об'єктів субсидування та законності їх застосування згідно з Угодою СКЗ. Класифікацію субсидій наведено у табл. 6.3.
Найбільше впливають на розвиток міжнародної торгівлі експортні субсидії. Основне завдання експортних субсидій - розширення експортних ринків, збільшення збуту та штучне підвищення конкурентоспроможності експортних товарів, яке вирішується шляхом використання коштів національного бюджету. Тобто,субсидування - це д експортним секторам шляхом перерозподілу коштів платників (населення та підприємства інших галузей) через держбюджет.
Таблиця 6.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ СУБСИДІЙ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Вид субсидій
Характеристика

3 погляду механізмів здійснення підтримки

Прямі субсидії
Безпосередні виплати експортеру або виробнику, обумовлені фактом здійснення експортної операції або виробництва товару. Вони дорівнюють різниці витрат експортера або виробника та отриманого ними доходу

Непрямі субсидії
Форма прихованого дотування експортерів або виробників за рахунок надання їм пільгового кредитування, податкових вилучень та пільг, повернення попередньо оплачених мит, пільгового страхування тощо. Ці субсидії можуть стосуватись як експортних так і імпортних товарів

Перехресні субсидії
Дотування однієї галузі або сектору економіки за рахунок іншої галузі або сектору за допомогою заходів державного регулювання. Часто це здійснюється шляхом перерозподілу коштів між галузями через механізм цін.

3 погляду утримувачів субсидій

Внутрішні субсидії
Різні форми субсидування продуцентів товарів, конкуруючих з імпортом. Це найбільш замасковане субсидування

Експортні субсидії
Бюджетні виплати національним експортерам, що дозволяє продавати товар іноземним покупцям за ціною, нижчою, ніж на внутрішньому ринку, і збільшувати тим самим експорт

3 погляду об'єкта субсидування

Субсидування затрат
Дотування використовуваних матеріалів, затрат на зарплату, проведення досліджень, створення та використання інфраструктури

Субсидування товару (продукту)
Прямі чи непрямі субсидії, які надаються залежно від обсягу виробництва чи експорту

Субсидування споживання
Субсидування використання відходів або місцевої сировини та компонентів

Субсидування перебудови структурного виробництва
Субсидії на скорочення площ під тією чи іншою сільськогосподарською культурою

Субсидування окремих регіонів
Субсидії найбільш економічно відсталим в економічному та соціальному відношенні регіонам

3 погляду законності застосування згідно з Угодою СКЗ

"Заборонені" субсидії"
Обумовлені показниками експортної діяльності або переважним використанням вітчизняних товарів перед імпортними. Стосовно таких субсидій передбачається спеціальний порядок врегулювання суперечок, основними рисами якого є: прискорений розгляд справи органом з розв'язку суперечок (ОРС) і безумовне скасування субсидій, визнаних "забороненими"

Субсидії, "які дають підстави для вживання заходів"
У випадку, якщо субсидії викликають негативні наслідки, а саме:
- шкоду національній економіці імпортуючої держави - члена СОТ;
- "зникнення" або ураження вигід, які прямо чи непрямо вилучаються державами-членами за ГАТТ-94;
- серйозну шкоду інтересам інших держав - членів СОТ

Субсидії, "які не дають підстав для вживання заходів*
Субсидії, які не підпадають під одну з трьох таких категорій допомоги:
- допомога на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи (до 75 % від їх вартості після початку виробництва);
- допомога, яка надається у рамках програм регіонального розвитку;
- допомога, яка сприяє адаптації наявного обладнання до нових екологічних вимог

Наслідком надання експортних субсидій є розширення продажу товарів на зовнішньому ринку при падінні цін на нього. Побічним ефектом експортного субсидування, якщо воно безпосередньо здійснюється залежно від показників експорту, може бути зростання цін на внутрішньому ринку, яке відбувається внаслідок переключення ресурсів товару із внутрішнього ринку на зовнішній.
Для країни-експортера субсидування - це додаткові бюджетні витрати. Від субсидування завжди виграють продуценти експортних товарів та експортери; економіка країн завжди зазнає чистих втрат. Субсидування фактично означає продаж товарів іноземним покупцям нижче рівня фактичних затрат на їх виробництво у країні-експортері, тобто витік коштів з країни.
Перелік заборонених експортних субсидій згідно Додатку І до Угоди СКЗ включає таке:
- прямі субсидії, які залежать від результатів експорту;
- схеми утримання валюти, включаючи виплату премій за експорт;
- пільгові внутрішні розцінки на транспортування і фрахт при експортних відвантаженнях;
- надання урядом, прямо чи непрямо, товарів або послуг для використання у виробництві експортних товарів на умовах, більш вигідних, ніж при наданні аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів або послуг для виробництва товарів для внутрішнього споживання, якщо (у випадку товарів) такі умови є більш вигідними, ніж комерційні умови, доступні експортерам на світовому ринку;
- виключення (звільнення, зменшення або відстрочка) з прямого оподаткування (наприклад, податки на заробітну платню, на прибуток пов'язаний з експортом, процентні виплати, роялті, податки на нерухоме майно) або з соціальних виплат;
- спеціальні відрахування, прямо пов'язані з експортом або його показниками, які перевищують відрахування, що надаються відносно виробництва для внутрішнього споживання і які застосовуються при розрахунку бази для нарахування прямих податків;
- виключення або зменшення непрямих податків (наприклад, ПДВ, акцизи, податки з продажу, податки на оборот, франчайзинг, гербові збори тощо) з продукції, що продається на експорт, якщо воно перевищує таке звільнення або зменшення щодо такої же продукції, що продається на внутрішньому ринку;
- виключення або зменшення чи відстрочка сплати кумулятивних непрямих податків попередньої стадії, тобто оподаткування товарів і послуг, що використовуються прямо чи непрямо у виробництві експортних товарів, на різних послідовних стадіях виробництва;
- зменшення або повернення зборів, пов'язаних з імпортом (наприклад, тарифів чи інших зборів), якщо воно перевищує таке зменшення або повернення імпортних зборів, які стягуються з імпортованих матеріалів, що використовуються у виробництві експортних товарів;
- програми експортних гарантій або страхування за привілейованими ставками, які недостатні для того, щоб покрити довгострокові видатки за цими програмами;
- експортні кредити за нижчими ставками, ніж ті, за якими уряду фактично доводиться платити за використання таких коштів, якщо надання кредитів використовується для забезпечення суттєвої переваги щодо умов експортного кредитування;
- будь-які інші витрати за рахунок держави, які прямо чи непрямо призводять до зростання експорту будь-якого товару з її території чи до зменшення імпорту будь-якого товару на її територію.
Основні мотиви (причини) використання експортних субсидій країнами-експортерами:
- надання додаткових вигід продуцентам та експортерам за рахунок деяких витрат для економіки країни у цілому. Основний тягар - на платниках податків і підприємствах галузей, які не пов'язані з виробництвом субсидованого товару;
- підтримка зайнятості в експортних галузях;
- стимулювання розвитку тих чи інших галузей для удосконалення структури економіки;
- витіснення іноземних конкурентів з ринку;
- розширення експорту як джерела надходження іноземної валюти.
Надання експортних субсидій має дещо суперечливі наслідки, оскільки одночасно непрямо стимулює імпорт. Це пояснюється тим, що розширення експорту, яке відбувається завдяки субсидіям, сприяє припливу іноземної валюти і укріпленню курсу національної валюти, а отже, і підвищенню конкурентоспроможності іноземних товарів на внутрішньому ринку країни-експортера та її падінню для експортних товарів. В результаті зростає попит на імпорт. Таким чином, немає сенсу субсидувати експорт товарів, які є важливими джерелами валютних надходжень.
Економічні наслідки для країни-імпортера у цілому подібні до наслідків демпінгу.
Внутрішнє субсидування товарів, які конкурують з імпортом, є інструментом зовнішньоторговельної політики, який обмежує імпорт та сприяє заміщенню імпортних товарів товарами, що виробляються всередині країни.
Економічний ефект виявляється у розширенні внутрішнього виробництва. Відмінність від ситуації з використанням імпортних мит або квот полягає у тому, що у разі використання внутрішніх субсидій не змінюються ціни на внутрішньому ринку субсидованого товару.
Введення внутрішньої субсидії на товари, які конкурують з імпортом, дозволяє:
- розширити внутрішнє виробництво товару за рахунок витіснення з внутрішнього ринку імпортних товарів та скорочення обсягу імпорту;
- отримувати субсидії ефективним підприємствам, що буде сприяти розширенню виробництва;
- штучно стимулювати неефективні підприємства та виробництва, це втрати економіки.
Експортне кредитування
Експортне кредитування являє собою одну з форм прихованого субсидування експорту, яке ми уже розглядали вище [83].
Експортне кредитування - це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:
- субсидування кредитів національним експортерам (кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову);
- державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);
- страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером).
Види експортних кредитів:
- короткострокові ( до 1 року для кредитування експорту споживчих товарів та сировини);
- середньострокові ( від 1 до 5 років для кредитування експорту машин та обладнання);
- довгострокові (понад 5 років для кредитування експорту інвестиційних товарів та великих проектів).
Експортні кредити можуть набувати форми зовнішньої допомоги іншим державам. Практично всі двосторонні міжурядові кредити, які отримує Україна від іноземних держав, мають зв'язаний характер, тобто обумовлені закупкою певних товарів у країні, яка їх надала і тому може розглядатись як форма торгової політики стимулювання експорту.
Розмір субсидування через цільове кредитування розраховується як різниця між відсотковою ставкою за пільговим кредитом та поточною відсотковою ставкою. У банківській практиці відсоткові ставки з експортних кредитів зазвичай суттєво нижчі від ставок з інших видів кредитів і нерідко є предметом узгодження між країнами в рамках картельних угод.
Існують інші способи стимулювання експорту через експортні кредити, які не піддаються кількісній оцінці, а саме:
- перенесення строків перших платежів за кредитами на більш віддалений період;
- оплата кредитів у валюті покупця або у формі товарних поставок;
- державне пільгове страхування експортних кредитів тощо.
Спеціальні імпортні процедури
До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в Україні, належать (ст..19 Закону України Про ЗЕД):
- застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;
- режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки;
- запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари у разі досягнення платіжним балансом України критичного стану.
Державні закупки по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду України мають обов'язково провадитись з використанням процедури міжнародних торгів.
Попередні імпортні депозити - внесення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на безвідсоткові рахунки у банках, які обслуговують їх на території України, на період від моменту набрання договорами (контрактами), що ними укладаються, юридичної сили до моменту проходження товарами, що поставляються згідно із зазначеними договорами (контрактами), через митний кордон України або передачі товарів іноземними суб'єктами господарської діяльності на території України, грошових коштів у валюті договору (контракту) в сумі, визначеній у встановлених відсотках до вартості відповідного договору (контракту) (ст. 1 Закону України Про ЗЕД).
Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу України, який встановлює порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та відносний розмір сум депозитів у відсотках до вартості договору (контракту), який не може перевищувати 50 процентів.
Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через три робочих дні з моменту набрання договором (контрактом) юридичної сили. В разі порушення зазначеного строку або інших умов відкриття попередніх імпортних депозитів до суб'єктів ЗЕД застосовуються санкції,які визначаються порядком, затвердженим Національним банком України.
Кошти, що надходять на рахунки попередніх імпортних депозитів, відображаються на зведеному спеціальному рахунку, який відкривається кожним комерційним банком, що веде операції з попередніми імпортними депозитами, на користь Національного банку України. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні Національного банку України.
Суб'єкту ЗЕД, що відкрив попередній імпортний депозит, відповідним банком видається довідка встановленої форми, яка є підставою для пропуску товару через митний кордон України.
Забороняється застосування режиму попередніх імпортних депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту.
У разі досягнення платіжним балансом України критичного стану застосовується, як виняток, процедура запровадження, змін та скасування тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари, яка спирається на норми відповідних статей СОТ.
Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від цін на внутрішньому. Демпінг є формую міжнародної цінової дискримінації. Здійсненню демпінгу сприяють:
- відмінності у попиті на товар у різних країнах;
- наявність певних передумов, що дають виробнику можливість встановлювати та диктувати ціни.
В міжнародній торговій практиці за мотивами та термінами застосування демпінг поділяється на спорадичний, постійний та хижацький демпінг.
Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку. Цей вид демпінгу використовують у випадку надвиробництва товарів у підприємства. Не маючи можливості реалізовувати товар у себе в країні і не бажаючи спиняти виробництво, підприємство продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж внутрішня.
Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.
Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.
Можна виділити декілька таких видів демпінгу, а саме:
- прихований демпінг - має місце тоді, коли імпортер реалізує товар дешевше, ніж придбав його в експортера, з яким він має тісні зв'язки, та дешевше порівняно з його ціною в країні-експортері. Іншими словами, в основі демпінгу лежить трансфертне ціноутворення;
- непрямий демпінг - коли товар імпортується через третю країну, в якій його ціна не вважається демпінговою;
- вторинний демпінг - коли йдеться про експорт товару, при виробництві якого використані компоненти, імпортовані за демпінговими цінами.
Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду за рахунок поліпшення умов торгівлі, уряди країн вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведено, то країна має право вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит.
Антидемпінгові мита - це мита, які застосовуються в рамках антидемпінгових заходів на тимчасових засадах і з дотриманням відповідних правил та процедур, і які спрямовані на усунення економічних наслідків демпінгу. Вони збираються у додаток до звичайних мит.
Для застосування антидемпінгових заходів (ст. VI п. 2 ГАТТ - антидемпінгові мита) необхідне дотримання таких умов [83]:
- наявність демпінгової різниці (маржі), тобто перевищення нормальної вартості над ціною, за якою експортується товар; демпінгова маржа розраховується у відсотках від експортної ціни;
- наявність фактично доведеного матеріального збитку або загрози матеріального збитку певній галузі національного господарства країни-імпортера;
- існування причинно-наслідкового зв'язку між фактом продажу за демпінговими цінами та збитком.
Антидемпінговий процес складається з таких основних стадій:
1. Ініціювання антидемпінгового розслідування. Заява про необхідність порушення розслідування подається від імені тієї галузі промисловості, інтереси якої постраждали і якщо урядові органи вважатимуть, що скарга має підстави для офіційного започаткування процедури, розслідування вважається розпочатим;
2. Проведення антидемпінгового розслідування та призначення антидемпінгового заходу або припинення розслідування на передбачуваних підставах. Під час розслідування мають бути встановлені факти демпінгу та наявності шкоди або загрози такої шкоди, а також причин-но-наслідковий зв'язок між ними. Якщо це не доведено - справа закривається. В протилежному випадку, компетентні органи продовжують розслідування для встановлення обсягу демпінгу та завданої шкоди. Розслідування може бути припинено також на підставі угод з демпінговими експортерами про мінімальні ціни їх продажів, в результаті яких припиниться завдання шкоди місцевим виробникам. У разі відсутності взаємоприйнятних цінових угод вводяться антидемпінгові. Вони прораховуються відносно кожного експортера, який допустив демпінг, і їх остаточний розмір не повинен перевищувати величину демпінгової різниці;
3. Застосування антидемпінгового заходу. Строки застосування заходів обмежуються часом, необхідним для нейтралізації шкоди, викликаної демпінгом, і не можуть бути більшими ніж 5 років. Продовження на строк понад 5 років можливе лише на підставі нового розслідування.
Антидемпінгове законодавство кожної держави - члена СОТ повинне включати положення про можливість оскарження адміністративних дій і рішень у суді.
Для контролю за здійсненням антидемпінгових заходів Угодою про застосування ст. VI ГАТТ засновано Комітет СОТ з антидемпінгу. Суперечки з антидемпінгових заходів передаються на розгляд Ради СОТ з розв'язку торгових суперечок.
На практиці поширено декілька видів припинення демпінгової практики. Наприклад, у США та Японії встановлюється антидемпінгове мито у розмірі різниці між демпінговою та нормальною цінами. У країнах ЄС антидемпінгове законодавство встановлює антидемпінгові мита у розмірі завданої шкоди. У деяких випадках експортери добровільно відмовляються від демпінгової практики, тому що судові рішення можуть потягнути за собою примусове залишення ринку.
Угодами СОТ встановлюються певні правила, яких країни повинні дотримуватися при застосуванні заходів захисту від демпінгового імпорту, субсидованого імпорту чи зростання імпорту, який може завдати шкоди вітчизняному виробнику.
В Україні з 1998 року діє наближене до норм СОТ законодавство щодо проведення антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних розслідувань і застосування відповідних заходів. Однак, деякі положення цих законів ще потребують внесення змін з метою забезпечення повної відповідності нормам угод СОТ.
Технічні бар'єри - це усі державні заходи контролю та обмежень, що пов'язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.
Причиною виникнення технічних бар'єрів у виконанні зовнішньоекономічних операцій стало існування різниці між національними стандартами якості, системами виміру, вимогами технічної безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами маркування та пакування товарів.
Технічні бар'єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:
- стандартів;
- технічних норм і правил;
- вимог до безпеки товарів;
- вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.
Серед технічних бар'єрів виділяють декілька специфічних областей - санітарні, ветеринарні, фітосанітарні норми та правила. Ці сфери регулювання пов'язані не тільки зі стандартами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин та рослин.
Технічні бар'єри також передбачають застосування заборон, обов'язкової інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввіз, інспекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Заборони існують на ввезення продукції, яка не відповідає технічним вимогам.
Процес застосування технічних бар'єрів до імпорту в Україні можна охарактеризувати так [116]:
- поступове підвищення жорсткості екологічних стандартів, санітарних та ветеринарних норм і правил, правил безпеки, з підвищенням технічного рівня та технічних можливостей вітчизняних підприємств;
- розвиток міжнародної співпраці у сфері охорони довкілля та контролю за торгівлею та використанням шкідливих речовин і відходів;
- розширення використання міжнародних стандартів та норм міжнародних угод;
- застосування більш жорстких правил контролю за якістю продукції, що поставляється, (схем сертифікації) - наприклад, інспекція підприємств та умов виробництва;
- введення правил щодо схем надання гарантій та технічного обслуговування складних технічних виробів;
- застосування вимог до безпеки, що більше відповідають особливостям технологій, які використовуються вітчизняними підприємствами.
Україна ще у 1996 році прийняла Кодекс доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів Угоди про технічні бар'єри у торгівлі та дотримується принципів цієї угоди [146].
Угодою про технічні бар'єри у торгівлі вимагається від країн СОТ застосовувати технічні регламенти та стандарти для цілей національної безпеки, запобігання шахрайським діям, захисту життя або здоров'я людини, тварин чи рослин, захисту навколишнього середовища, на основі наукового обґрунтування та без створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Країни СОТ повинні надавати перевагу міжнародним стандартам та технічним регламентам, беручи їх за основу при розробці національних стандартів та регламентів.
Після вступу України до СОТ її система технічного регулювання потребує змін та переведення її до такої, де обов'язковими для дотримання є технічні регламенти (які визначають характеристики товару, або пов'язані з ним виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи адміністративні положення). В той же час, дотримання стандарту (який визначає призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов'язаних з ними виробничих процесів або способів виробництва) не є обов'язковим. Необхідно розширювати практику визнання декларації постачальника (виробника) про відповідність та скорочувати перелік товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації третьою стороною. Разом з цим запроваджувати систему ринкового нагляду, тобто постійне спостереження за відповідністю продукції, введеної в обіг, технічним регламентам, правомірністю застосування на ній Національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію.
Згідно з Угодою про застосування санітарних та фітосанітарних заходів країни СОТ мають право застосовувати такі заходи для захисту життя чи здоров'я людини, тварин чи рослин, ґрунтувати їх на наукових принципах і не створювати невиправданої дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі [146].
Відповідно до Закону України № 2498-ХІІ від 25.06.1992 "Про ветеринарну медицину" (ст.67) дозволяється застосування ветеринарних препаратів, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну, гестагенну дію, а також антибіотиків, гормонів для лікувальних та інших цілей з урахуванням того, що максимальні рівні залишків таких препаратів у сировині тваринного походження не можуть перевищувати встановлених максимальних рівнів.
З вступом до СОТ Україна виконує вимоги Угоди про санітарні та фітосанітарні заходи й здійснює реформування повноважень своїх наглядових та контролюючих органів у цій галузі.
Нетарифні бар'єри широко використовуються багатьма країнами світу, незважаючи на рекомендації СОТ обмежити їх використання. Так, наприклад, у США заборонено ввіз автомобілів, які не відповідають вимогам національного законодавства щодо безпеки автомобілів (стандартам безпеки). Застосовується обов'язкова інспекція товарів, які можуть створювати небезпеку розповсюдження захворювань людей та тварин, забруднення навколишнього середовища. Наприклад, м'ясо та м'ясопродукти, які ввозять у США, мають обов'язково пройти контроль, який здійснюють відповідні органи США.
Законодавства багатьох країн, зокрема і України також, вимагають робити написи на продуктах харчування, косметичних, парфумерних та медичних товарах національною мовою, із зазначенням відповідних важливих характеристик.
В останні роки серед технічних бар'єрів найбільш поширеними стають вимоги та норми, пов'язані з безпекою товарів, серед яких особлива роль відводиться дотриманню санітарно-гігієнічних норм і вимог. В основному вони діють стосовно імпорту сільськогосподарських товарів, продуктів харчування, тварин, медикаментів, предметів парфумерії та косметики, ядохімікатів та деяких інших товарів.
Вимоги про вміст місцевих компонентів, як зазначалось у розд. 3, метод прихованої торгової політики держави, що припускає законодавче встановлення частки кінцевого продукту, яка повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадку призначення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей метод використовують уряди країн, що розвиваються, щоб замінити імпорт внутрішнім виробництвом за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а також щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих. Розвинуті країни також застосовують даний захід аби зберегти в країні певний рівень зайнятості
Вимоги про місцеву участь не тільки обмежують імпорт, й містить вимоги до закордонних інвесторів: зобов'язання іноземної фірми-інвестора експортувати певну частину виробленої продукції з приймаючої країни. Такі вимоги спотворюють міжнародну торгівлю і сприяють установленню нетарифних бар'єрів.Наприклад, США зобов'язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.
Внутрішні податки і збори.
Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності. Вживати даний захід можуть як центральні, так і місцеві органи державної влади. Податки можуть бути прямими (податок на промисел, податок на продаж імпортних товарів) або непрямими (податок на додану вартість, акцизний збір, збори за митне оформлення, портові збори).Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль тільки в тому разі, якщо вони накладаються виключно на імпортні товари, тобто стосовно національних товарів діє зовсім інша система оподаткування. Якщо країна ставить за мету створити рівні стартові умови для конкуренції національних та імпортних товарів, то діє однакова система оподаткування.
Заходи монополістичного характеру можуть діяти у двох проявах - встановлення державної монополії на експорт-імпорт в цілому або певних товарних груп (лікарських препаратів, зброї). Ще одним різновидом монополістичних заходів є примусове обслуговування учасників ЗЕД вітчизняними підприємствами - транспортними ті охоронними організаціями, страховими та банківськими установами, брокерськими та консалтинговими фірмами.
Проводячи зовнішньоекономічну діяльність, кожна країна світу передбачає створення системи заходів щодо захисту національного ринку від неякісних товарів. Підґрунтям для побудови даної системи є сертифікація експортно-імпортної продукції на відповідність вимогам безпеки країни.
Сертифікація - це один найважливіших та діючих засобів нетарифного регулювання імпорту, який широко використовується в Україні для припинення та зменшення імпорту неякісних та шкідливих товарів.
Основною метою сертифікації в Україні є:
- захист інтересів споживачів товарів стосовно якості та безпеки імпортованої продукції для життя, здоров'я і майна громадян;
- охорона навколишнього середовища;
- забезпечення ввезення тільки тих товарів, які за своїми характеристиками відповідають, встановленим в Україні, нормам та стандартам.
В залежності від групи товарів, якісні характеристики встановлюються національними органами контролю такими способами: за національним стандартом, технічними умовами, за зразком, за описом, за попереднім оглядом, за вмістом окремих речовин, за виходом готового продукту, за натуральною масою, за екологічними ознаками тощо.
Нормативні документи із стандартизації в Україні поділяються на такі (ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію"):
- державні стандарти України;
- галузеві стандарти;
- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;
- технічні умови;
- стандарти підприємств.
Основними законодавчими документами, які регулюють обов'язкову сертифікацію імпортних товарів в Україні є:
- Декрет Кабінету Міністрів України від 11.06.93 р. № 46-93 "Про стандартизацію та сертифікацію";
- Закон України від 17.07.97 р. № 468/97-ВР "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції",;
- Закон України від 23.12.97 р. № 771/97-ВР "Про безпечність та якість харчових продуктів";
- Постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.97 р. № 1211 "Про затвердження порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні";
- Накази Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації, якими затверджено переліки товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації при їх ввезенні на митну територію України.
Декрет №46-93 "Про стандартизацію та сертифікацію" є основним документом, яким визначено:
- правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, організаційні форми їх функціонування на території України;
- види сертифікації (обов'язкова та добровільна);
- перелік документів, які необхідні для підтвердження відповідність характеристик ввезеного товару встановленим нормам Державного стандарту України.
Підставою митного оформлення товару (продукції) для вільного використання на митній території України є:
- сертифікат відповідності або його копія, видані Держспоживстандартом або уповноваженим ним органом сертифікації;
- свідоцтво про визнання відповідності або його копія, видані Держспоживстандартом або уповноваженим ним органом сертифікації;
- наявність товару (продукції) в державному реєстрі сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності.
Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає обов'язковій сертифікації, санітарно-епідеміологічному, радіологічному, ветеринарному контролю.
Документами, що підтверджують якість і безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини супутніх матеріалів, є:
- сертифікат відповідності;
- державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;
- ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження;
- карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.
На товари груп 25-97 за УКТЗЕД сертифікат відповідності в пункті пропуску не вимагається, а роботи із сертифікації проводяться після фактичного надходження товарів у митницю за місцем розташування одержувача товарів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.97 р. № 1211 "Про затвердження порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні" встановлено умови та механізм оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні і ввозяться суб'єктами господарської діяльності з метою їх продажу або обміну. Відповідно до затвердженого Порядку обов'язковій сертифікації в Україні не підлягають товари, що ввозяться:
- у режимі тимчасового ввезення;
- у режимі реімпорту;
- у режимі магазину безмитної торгівлі;
- у режимі знищення або руйнування;
- у режимі переробки на митній території України;
- як гуманітарна та технічна допомога;
- як подарунки;
- як інвестиції до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності або на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність;
- на митні ліцензійні склади;
- на склади тимчасового зберігання;
- як дослідні зразки для проведення досліджень чи випробувань на підставі документального підтвердження Держспоживстандарту та як дослідні зразки сортів рослин для цілей державного випробування на підставі документального підтвердження Держсортслужби, які підпадають під визначення 1 - 24 груп УКТЗЕД.
Продукція (товари), що були ввезенні на митну територію України і на які не був отриманий сертифікат відповідності не підлягає випуску для вільного обігу і має бути вивезена за межі митної території України або за умови отримання непохідних дозволів - знищена під митним контролем.
Вимоги до пакування та маркування товарів також відносяться до нетарифних бар'єрів, які в сучасних умовах набувають широкого вжитку.
У багатьох країнах розроблено складні системи національних вимог до упаковки імпортованих товарів. Вони стосуються розмірів, маси, форми, обсягу інформації, яку повинне містити маркування товарів. Через те, що пакування та маркування товарів, що ввозяться, має повністю відповідати нормам та вимогам, які прийняті в країні-імпортері, експортеру необхідно додатково витрачати кошти і час для виконання перелічених умов. Витрати на виконання національних вимог до пакування та маркування товарів підвищують ціну реалізації товару.
Ці вимоги можуть бути різними, наприклад:
- обов'язкове маркування на двох мовах (Канада, Фінляндія);
- регулювання стандартів розміру і розфасовки попередньо упакованих товарів (Канада);
- додаткові вимоги до упаковки фруктів, овочів, шоколаду та інших товарів (Австрія).
У більшості країн на етикетці, передусім для харчових товарів, має бути нанесена повна інформація про масу, фірму, адресу виробника, склад, консерванти тощо.
Розглянемо детальніше, які вимоги пред'являються до пакування та маркування товарів в Україні.
Споживачі, які купують товари для задоволення своїх особистих потреб, що реалізуються на території України, мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця). Детально право споживача на інформацію про товар визначено статтею 15 Закон України 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів".
Інформація про товари непродовольчої групи має, зокрема, містити:
- назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
- дані про основні властивості продукції, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами;
- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
- дату виготовлення;
- відомості про умови зберігання;
- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
- правила та умови ефективного та безпечного використання продукції;
- строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
- найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.
Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачу повинна надаватись інформація про їх сертифікацію.
Основним нормативним документом, який встановлює вимоги щодо порядку упаковування непродовольчих товарів, є Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами.
Зазначення походження товару, шляхом маркування назви країни, де був вироблений товар, регулюється Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" (від 16.06.1999 N 752-XIV із змінами та доповненнями).
Зазначення географічного місця походження товару віднесено цим законом до простого зазначення походження товару.
Імпортні товари, що реалізуються на території України, мають супроводжуватися інформацією для споживачів тією ж мовою, що і товари вітчизняного виробництва. Отже, якщо імпортний товар виготовляється і за договором поставляється українській компанії, умовами договору може бути передбачено, що виробник (іноземна компанія) забезпечує товар необхідною інформацією своєю мовою та українською мовою. В цьому випадку будуть дотримані всі норми діючого законодавства України про мови. Якщо ж імпортний товар супроводжується тільки іноземною мовою, то українська компанія - продавець має забезпечити переклад цієї інформації на українську мову.
На упаковці товару може бути розміщений штрих-код товару. Це питання врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України "Про впровадження штрихового кодування товарів" № 576 від 29.05.1996 року зі змінами та доповненнями. Згідно п.1 зазначеної постанови з 01.01.1997 року в Україні запроваджено маркування суб'єктами підприємницької діяльності товарів, які виробляються або реалізуються в Україні, штрихованими кодами GS1.
Як передбачено положенням ч. 9 ст. 15 Закону "Про захист прав споживачів" інформація про продукцію має містити, зокрема, гарантійні зобов'язання виробника.
В Україні відсутні спеціальні вимоги щодо обов'язкового підтвердження продукції на відповідність екологічним стандартам.
Разом із тим, стандарти систем екологічного управління, зокрема, по екологічному маркуванню, які були затверджені Україною в цій сфері повністю гармонізовані із міжнародними та відповідають стандарту ISO серії 14000.
Детальніше про вимоги, які пред'являються в Україні до пакування та маркування продовольчих товарів. Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів" в статті 38 визначає наступний зміст етикетування харчових продуктів:
- назва харчового продукту;
- назва та повну адресу і телефон виробника;
- кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру;
- склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві;
- калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту;
- кінцева дата споживання "вжити до" або дату виробництва та строк придатності.
- номер партії виробництва;
- умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості;
- застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення.
Написи на етикетці харчового продукту такі як "повністю натуральний", "органічний", "оригінальний", "без ГМО" (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша інформація, на додаток до тієї, що зазначена вище, підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно-правовими актами, виданими на виконання закону України "Про захист прав споживачів".
Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять інформації у доступній для сприймання споживачем формі (ст.38 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів" ).
Державні закупки - прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Застосування такої політики збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників. Обсяги таких закупівель часто сягають 10-15% ВНП країни. [83]
Найчастіше політика державних закупівель пояснюється вимогами національної безпеки. Наприклад, американський уряд за законом 1933 р., який отримав назву "Акт "Купуй американське", платив на 12 % більше, а для оборонних товарів - на 50% більше американським постачальником порівняно з іноземними. У країнах ЄС, де донедавна засоби зв'язку були державними, практично не було торгівлі обладнанням зв'язку, оскільки від державних фірм вимагалось купувати таке обладнання лише у своїх виробників. Ще один приклад, у 1998 р. уряд Росії прийняв рішення, щоб усі державні чиновники "пересіли" з іномарок на автомобілі російського виробництва.
Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закуповуваних національними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні і приватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю однією з найбільш характерних ознак торгівлі в даний час, особливо у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжнародні правила по здійсненню державних закупівель відображені в Угоді про державні закупівлі, яка прийнята у рамках СОТ.
Угода про державні закупівлі встановлює узгоджений комплекс прав і обов'язків її членів щодо їх законодавства, процедур і практики у сфері державних закупівель. Основоположним принципом угоди є принцип недискримінації, тобто, товарам, послугам і постачальникам іншого члена угоди надається режим не менш сприятливий, ніж вітчизняним товарам, послугам і постачальникам.
З вступом до СОТ Україна набула статусу спостерігача у багатосторонній Угоді про державні закупівлі та розпочала переговори про приєднання до цієї Угоди.
Тема 7. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Сутність, основні принципи та інструменти валютного регулювання.
Поняття валютної політики держави та її складові.
Об'єкти та суб'єкти валютного регулювання.
Валюта, валютний курс, валютні цінності.
Порядок придбання і використання валюти, здійснення розрахунків в іноземній валюті.
Система валютного контролю.
Види валютних операцій.
Обмеження щодо перевезення та пересилання валютних цінностей.
Українська міжбанківська валютна біржа та її функції.
Механізм проведення торгів іноземною валютою.

Валютне регулювання полягає у діяльності держави та уповноважених нею органів, спрямоване на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Тобто, валютне регулювання є сукупністю нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, що спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.
Метою валютного регулювання є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс і на валютно-обмінні операції.
У економічній літературі визначають два методи валютного регулювання - ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.
Ринкове регулювання діє на основі закону вартості, закону попиту та пропозиції, базується на конкуренції й породжує стимули розвитку. При цьому також має місце і державне регулювання, що спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток.
Як правило, в умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання (регламентація державою поведінки суб'єктів валютного ринку), тоді як ринковому відводиться другорядна роль.
Валютне регулювання буває прямим і непрямим. Пряме валютне регулювання полягає в корекції поведінки суб'єктів ринку через застосування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів виконавчої влади. Непряме валютне регулювання - у використанні економічних, зокрема валютно-кредитних, методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.
Напрямки валютного регулювання
- формування і оновлення законодавчої і нормативної бази зовнішніх валютно-фінансових відносин;
- формування механізму щоденного валютного контролю з метою забезпечення дотримання учасниками зовнішньоекономічної діяльності при виконанні валютних операцій валютного законодавства;
- здійснення оперативного впливу на функціонування валютного механізму (визначення режиму валютного курсу гривні по відношенню до іноземних валют, регулювання динаміки ринкового валютного курсу, вживання заходів, спрямованих на забезпечення достатнього рівня і найбільш ефективної структури офіційних золотовалютних резервів тощо).
Залежно від рівня валютного регулювання виділяють світову і національну валютні системи. Світова валютна система є формою організації міжнародних валютних відносин, обумовлених розвитком світового господарства і зафіксованих у міждержавних угодах. Основними елементами якої є:
- національні і колективні резервні валютні одиниці;
- склад і структура міждержавних і ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви);
- механізм валютних паритетів і курсів;
- умови взаємного обертання валют; (наявність чи відсутність валютних обмежень);
- форми міжнародних розрахунків;
- режим міжнародних валютних ринків і світового ринку золота;
- статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.
Основним суб'єктом регулювання міжнародних валютних відносин на міждержавному рівні є Міжнародний валютний фонд (МВФ), який створений з метою: забезпечення співробітництва у розв'язанні міжнародних валютних проблем; сприяння стабілізації валют; створення багатосторонньої системи платежів та розрахунків; досягнення рівноваги платіжних балансів країн-учасниць. МВФ виконує такі функції: відслідковує розвиток міжнародної валютної системи, забезпечує її ефективне функціонування, а також здійснює аналіз виконання кожною країною спільних зобов'язань.
Суттєвий вплив на світову валютну систему мають і регіональні об'єднання, в межах яких проводиться узгодження валютних політик держав-членів, або здійснюється спільна валютна політика. У цьому випадку спільне валютне регулювання спрямоване на розвиток торговельних відносин усередині інтеграційного об'єднання, на вільне переміщення факторів виробництва, а також сприяє зниженню впливу зовнішніх факторів на коливання обмінних курсів країн регіонального об'єднання. Прикладом може слугувати ЄС, країни-члени якого проводили спільну стабілізаційну політику щодо національних валют, на основі цього встановили їх співвідношення (паритети), а також ввели в обіг спільну грошову одиницю.
Під національною валютною системою розуміють частину грошової системи, форму організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством. Основними елементами національної валютної системи є: національна валютна одиниця; склад офіційних золотовалютних резервів; паритет валюти і механізм формування валютного курсу; умови обертання валюти (наявність чи відсутність валютних обмежень); порядок зовнішніх розрахунків країни; режим національного валютного ринку і ринку золота; положення національних органів регулювання валютних відносин країни.
Механізм регулювання на національному рівні, його інституційна структура, принципи та норми встановлюються законодавчими актами кожної країни з урахуванням принципів й рекомендацій, установлених МВФ та регіональними союзами.
Основні засади валютного регулювання в Україні закріплені в актах загального і спеціального законодавства. Зокрема, відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюється статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. Згідно із статтею 10 Господарського кодексу України валютна політика є одним із основних напрямків економічної політики України, що спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання. Відповідно до статті 19 Господарського кодексу однією із сфер, у яких здійснюється державний контроль та нагляд, є сфера валютного регулювання; метою цього контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства [1, 44].
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [23] (далі Декрет), а також іншими актами валютного законодавства. Зокрема Декрет містить визначення основних термінів, що використовуються у сфері валютного регулювання. Так, поняття "валютні цінності" має такі значення (ст.1, п.1 Декрету):
- валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
- іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
- банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
До валютних операцій належать (ст.1, п.2 Декрету):
- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті країни;
- операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передачею заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності ;
- операції, пов'язані зі ввезенням, перерахуванням та вивозом з території країни валютних цінностей.
Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст.8 Декрету).
Валютний курс - це ціна грошової одиниці валюти, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Основними економічними факторами, що впливають на валютний курс, є: стан платіжного балансу країни, рівень процентних ставок, рівень інфляції, міграція короткочасних капіталів між країнами тощо.
Різкі зміни курсу валюти суттєво впливають на розвиток як внутрішніх господарських процесів, так і на зовнішньоекономічні позиції тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух короткочасного та. довгочасного капіталу, розміри заборгованості, платіжний баланс тощо.
Залежно від того, як встановлюється валютний курс, можливі два крайніх варіанти: курс може бути жорстко фіксований до іноземної валюти або може вільно плавати залежно від співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту. Між цими двома полярними варіантами можливі численні комбінації елементів плаваючого і фіксованого курсів.
Відповідно до класифікації, схваленій МВФ у 1982 р., усі валюти країн світу залежно від міри свободи зміни їх курсів поділяються на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом.
Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене співвідношення між валютами, котре допускає тимчасове відхилення від нього в одну або іншу сторону не більш ніж на 2,25%. Курс може фіксуватися одним із таких способів:
- Фіксація курсу до однієї валюти, тобто прив'язка курсу національної валюти до курсу найбільш значимої валюти у сфері міжнародних розрахунків. Курс, фіксований до долара США, мають багато країн: Латинської Америки (Аргентина, Барбадос, Беліз, Венесуела та ін.), Африки (Ліберія, Нігерія), деякі країни з перехідною економікою (Литва, Туркменістан).
- Валютне правління - фіксація курсу національної валюти до іноземної, причому випуск національної валюти повністю забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти.
- Фіксація курсу загальної валюти до однієї зарубіжної валюти. До французького франка зафіксований курс загальної валюти зони франка, що використовується 14 франкомовними африканськими країнами (Бенін, Буркіна-Фасо, Камерун і ін.). Курс східно-карибського долара, що використовується вісьма державами Карибського басейну (Антигуа, Барбуда, Домініка, Гренада, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія і Сент-Вінсент і Гренадіни), зафіксований до долара США.
- Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн головних торгових партнерів: Бутан до індійської рупії, Лесото, Намібія і Свазіленд до південноафриканському ранду. У цих випадках влада країн звичайно підтримує запаси іноземних валют, до яких фіксовано курс, на повну суму національної валюти, випущеної в обіг, що іноді дозволяє вважати цей тип фіксації курсу різновидом валютного правління.
- Фіксація курсу до валютного композиту - прив'язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць, таких як СДР, або до різних кошиків валют країн основних торговельних партнерів. До СДР фіксують курс своєї національної валюти Лівія та Сейшельські Острови. До інших кошиків валют, на розсуд самих країн, фіксують свої курси Бангладеш, Ботсвана, Бурунді, Кіпр, Фіджі, Ісландія, Йорданія, Кувейт, Мальта, Мавританія, Марокко, Непал, Соломонові Острови, Таїланд, Тонга. Питома вага валют у кошиках, що складаються для фіксації курсу, звичайно відображає питому вагу країн, що використовують цю валюту в зовнішній торгівлі товарами і послугами.
Обмежено гнучкий валютний курс - це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил. Такий курс може встановлюватися такими основними способами:
- Обмежено гнучкий курс до однієї валюти, тобто підтримка коливань валютного курсу в певних межах (7,25%) від офіційно зафіксованого паритету до якої-небудь однієї іноземної валюти. Бахрейн, Катар, Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати визначають обмінний курс своєї національної валюти як обмежено гнучкий по відношенню до долара США.
- Обмежено гнучкий курс у рамках спільної політики, тобто спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу. Цей спосіб визначення валютних курсів використовувався 10-ма із 15 західноєвропейських країн членів ЄС в рамках Європейської валютної системи (Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Німеччина, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія).
Плаваючий валютний курс - це курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції валют. Держава може впливати на формування курсу шляхом проведення валютної інтервенції. Плаваючий курс дає змогу нівелювати (певний час) зовнішній вплив та оперативно досягти рівноваги платіжного балансу, забезпечити автономність монетарної політики, але не обмежує інфляцію. Режим "плавання" знімає з уряду відповідальність за регулювання валютного курсу, але водночас не залишає можливості підтримання окремих галузей національної економіки. Відомі такі різновиди плаваючого курсоутворення:
- Корегований валютний курс - це курс автоматично змінний відповідно до зміни певного набору економічних показників. Поточний валютний курс може автоматично змінюватися, наприклад, унаслідок зміни рівня інфляції в певній країні чи в країні - основному торговому партнерові. Такий метод встановлення курсу застосовується в Чілі, Еквадорі і Нікарагуа.
- Керований плаваючий валютний курс - це курс, що встановлюється центральним банком, а не валютним ринком, але з частою його зміною. Причому ці зміни не носять автоматичного характеру, тобто беруться до уваги такі загальні макроекономічні показники, як стан платіжного балансу країни, обсяги золотовалютних резервів, розвиток паралельного ринку валюти. Такий метод встановлення валютного курсу застосовується 38 країнами світу, як промислово розвинутими (Норвегія, Греція), чи країнами що розвиваються (Алжир, Ангола, Бразилія, Камбоджа, Колумбія, Єгипет, Пакистан і ін.,), так і країн з перехідною економікою (Хорватія, Латвія, Польща, Словенія, В'єтнам, Грузія, Росія).
- Незалежно плаваючий валютний курс - це курс, що визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції на валюту на валютному ринку при невтручанні держави в цей процес. Держава в особі уряду може також торгувати на валютному ринку, здійснюючи валютну інтервенцію з метою згладжування дуже сильних коливань курсу національної валюти.
Загальна тенденція в еволюції способів визначення валютних курсів полягає в збільшенні кількості країн, які використовують різні види плаваючих курсів, і скороченні кількості країн, що дотримуються політики фіксованого валютного курсу. Фіксація курсу, як правило, носить односторонній характер: факт фіксування малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що власті малої країни коштами грошової політики зобов'язуються захищати і підтримувати курс, але це не означає, що його також будуть підтримувати власті великої країни.
Механізми курсоутворення при плаваючому режимі валютного курсу діляться на: чисте плавання, тобто курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок та "брудне плавання", коли курсоутворення відбувається при активній інтервенції центрального банку на валютному ринку країни.
Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні. Прикладом може бути так званий "валютний коридор", запроваджений в Україні з 1 вересня 1997 р. "Валютний коридор" - це такий режим курсу національної валюти, коли на визначений термін установлюються мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.[60]
Механізм встановлення валютного курсу в Україні має певні особливості. Офіційний курс встановлюється:
- щоденно - для вільно конвертованих валют (1 група Класифікатора іноземних валют Національного банку України та для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України);
- один раз на місяць - для інших іноземних валют;
- один раз на місяць повторно - для спеціальних прав запозичення. Офіційний курс гривні до іноземних валют розраховується:
- до долара США - на підставі котирування валюти на міжбанківському валютному ринку, а також з урахуванням інформації про діючий офіційний курс Національного банку України та про проведені ним операції з купівлі-продажу іноземних валют;
- до інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, - на підставі інформації про щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро та поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета "Financial Times";
- до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют - на підставі інформації про крос-курси, розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та курси національних валют до долара США, встановлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії; крос-курси, розраховані відповідно до курсу гривні до долара США, та поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета "Financial Times".
Розрізняють дві основні групи інструментів валютного регулювання: адміністративні та економічні.Адміністративні інструменти, як правило, це законодавче закріплені та обов'язкові для виконання норми й нормативи. Перевага цих методів полягає у тому, що вони вимагають менше матеріальних витрат, ніж економічні, при цьому ефект впливу відчувається сильніше та швидше. Однак зловживання адміністративними заходами регулювання валютного ринку часто веде до зруйнування механізмів ринкової саморегуляції, встановлення штучної рівноваги на ринку, фінансових криз та інфляції.
Економічні інструменти використовують ринкові закони та закономірності розвитку міжнародних взаємозв'язків. При застосуванні економічних інструментів валютного регулювання держава виступає одним із суб'єктів ринку. До економічних інструментів відносяться:
- валютна інтервенція;
- девальвація валюти;
- ревальвація валюти;
- корекція облікових ставок;
- валютні обмеження;
- встановлення режимів конвертованості валют;
- диверсифікація валютних резервів.
Валютна інтервенція є прямим втручанням центрального банку країни у функціонування валютного ринку шляхом купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. Таким чином відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці.
Валютні інтервенції активно використовуються у світовій практиці валютного регулювання, однак вони пов'язані зі значними витратами. Зокрема, валютні інтервенції здійснюються:
- за рахунок використання власних валютних резервів;
- з допомогою своп-угоди - договору з певною країною щодо отримання кредиту у валюті цієї країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;
- за рахунок продажу цінних паперів в іноземній валюті;
- за рахунок продажу кредитних позицій країни в СДР.
Досить часто валютні інтервенції використовуються не тільки з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це дає змогу експортерам отримувати від центрального банку в обмін на іноземну валюту більшу кількість національної валюти та зберігати попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами. [137]
Девальвація - це офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з другого - для підвищення конкурентоспроможності та покращання торговельних позицій країни на світовому ринку. За умов золотого стандарту, при законодавчому фіксуванні золотого вмісту валюти та пряму чи опосередкованому їх обміні на золото, девальвація виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото.
Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. У цьому випадку метою є стримування попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товарного імпорту і припливу інвестицій. В умовах золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмовою від золотого стандарту ревальвація стала виявлятися в підвищенні курсу національної грошової одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют [137].
Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.
Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капіталів між країнами, що викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не може навіть призупинити втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим цей інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики є збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.
Валютні обмеження - це методи прямого втручання в механізм формування обмінних курсів, системи нормативних правил, що регламентують права громадян та юридичних осіб щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей у країну чи за її межі тощо.
Валютні обмеження є системою державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) зі встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями.
Валютні обмеження мають за мету [105]:
- забезпечення держави валютою;
- підтримання валютного курсу національної грошової одиниці;
- підтримання платіжного балансу.
Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів.
У цілому валютні обмеження можна розподілити за сферами їх застосування:
1. Обмеження у сфері здійснення поточних операцій:
- обмеження можливості експортерів використовувати валютну виручку або обов'язковий (повний чи частковий) продаж її центральному банку;
- обмежувальний характер продажу іноземної валюти імпортеру; у деяких країнах імпортер зобов'язаний внести на депозит певну суму національної валюти для одержання валютної ліцензії;
- заборона розрахунків у національній валюті з нерезидентом та за кордоном;
- обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;
- заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
- регламентація термінів платежів та поставок по експортно-імпортних операціях;
- наявність кількох валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах.
2. Обмеження у сфері фінансових операцій:
- лімітування вивезення іноземної чи національної валюти, цінних паперів, золота;
- контроль за здійсненням інвестицій за кордон;
- контроль за залученням іноземних кредитів;
- регулювання інвестицій нерезидентів;
- обмеження ввезення валюти до країни.
Валютні обмеження тісно пов'язані з торговельним та кредитним регулюванням. Необхідно враховувати, що валютні обмеження негативно впливають на розвиток зовнішньоекономічного співробітництва країн. Вони застосовуються у випадку, коли в країні бракує іноземної валюти, при істотній зовнішній заборгованості та розладі платіжного балансу з метою стабілізації курсу національної валюти. Тому прийнято вважати, що валютні обмеження слід використовувати у критичних ситуаціях для призупинення спаду або різких коливань обмінних курсів валюти і створення вихідних умов для подальшого регулювання.
Встановлення режимів конвертованості валют
Характеризує здатність до вільного обміну національної валюти на інші валюти. Застосовують режими повної та часткової конвертованості.
При режимі повної конвертованості всі іноземні та вітчизняні фізичні та юридичні особи, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість вільно використовувати ці гроші з будь-якою метою: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції за усіма видами операцій платіжного балансу.
При частковій конвертованості в операціях купівлі-продажу валют використовуються певні обмеження. Відповідно до вимог МВФ, такі обмеження не повинні стосуватися платежів за поточними міжнародними операціями (платежів за результатами зовнішньої торгівлі, короткочасних банківських операцій, платежів з погашення позик і відсотків, перерахування прибутку від інвестицій, грошових переказів некомерційного характеру).
Важливим методом валютного регулювання є управління офіційними валютними резервами. Валютні резерви - це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.
Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.
Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів [137]:
- стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни.
- урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу;
- режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів;
- інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів;
- характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів;
- режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.
Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій.
Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резидентами - одна із форм організації валютного ринку, яка значною мірою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм організації валютного ринку країни і має за мету підтримання стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці та захист офіційних золотовалютних резервів.
Валютне регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. Залежно від мети валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток в країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі впливають на розвиток валютних відносин, та відповідним чином коригують валютну політику, що проводиться в державі.
Валютна політика являє собою певний симбіоз дій економічної та зовнішньоекономічної політики держави, які складаються з урядових дій щодо внутрішніх та зовнішніх валютних відносин. Ці дії мають справляти певний вплив на валюту, валютний курс, валютні операції, тобто на все, що так або інакше пов'язано з цим сектором економіки.[105]
Головною метою валютної політики є досягнення стабільності валютних курсів для створення оптимальних умов зовнішньоекономічної діяльності і перш за все зовнішньої торгівлі, забезпечення стійкого економічного зростання, утримання інфляції, підтримання рівноваги зовнішньоекономічного обігу і платіжного балансу.
Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.
Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів. Вона також передбачає [137]:
- поточне регулювання системи валютних обмежень та системи економічних нормативів (зокрема, допуск нерезидентів на ринок державних цінних паперів (ОВДП);
- створення сприятливих умов для вкладів інвесторів (як національних, так і іноземних) у національну економіку;
- оперативне регулювання валютно-ринкової кон'юнктури за допомогою валютних інтервенцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний ринок;
- удосконалення правової та організаційної структури валютного ринку;
- здійснення жорсткого контролю за капітальними операціями резидентів та нерезидентів на валютному ринку України;
- удосконалення контролю за експортно-імпортними операціями через налагодження тіснішої взаємодії всіх органів валютного контролю;
- удосконалення міждержавних розрахунків та опрацювання можливостей різноманітних форм інтеграції (зокрема створення платіжних та валютних союзів);
- проведення курсової політики, яка базується на цільових показниках грошово-кредитної сфери;
- удосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці.
Основними складовими валютної політики є: - валютне регулювання, - міжнародне валютне співробітництво - валютний контроль.
Система валютного регулювання представляє собою діяльність державних органів у сфері обігу валюти, контролю за валютними операціями, впливу на валютний курс національної грошової одиниці, обмеження використання іноземної валюти.
Так, в Україні здійснення валютного регулювання та контролю покладено на такі державні органи (ст. 11, 13 Декрету):
- Національний банк України є головним органом системи валютного регулювання. Він безпосередньо реалізує валютну політику, здійснює зберігання та використання золотовалютного резерву, контролює дотримання ліміту зовнішнього боргу;
- Кабінет Міністрів України забезпечує виконання бюджетної політики в частині, що стосується руху валютних цінностей, бере участь у складанні та контролі за виконанням платіжного балансу країни;
- уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами через їхні банки;
- Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями;
- Міністерство зв'язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів за межі України;
- Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. У практиці валютного регулювання розрізняють економічні та адміністративні інструменти валютного регулювання.
Одним із елементів валютної політики є міжнародне валютне співробітництво України та участь у міжнародних фінансових організаціях. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить міжнародним валютно-фінансовим установам, таким як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Особливе місце у системі заходів державного регулювання належить валютному контролю, основною метою якого є дотримання валютного законодавства при проведенні операцій в рамках зовнішньоекономічної діяльності, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання - у недопущенні незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об'єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю
- Національний банк. Агенти валютного контролю - податкові та митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю [105].
Основними задачами валютного контролю є:
- контроль за надходженням виручки за експортовані товари;
- контроль за проведенням обов'язкового продажу валютної виручки експортерами;
- контроль за надходженням товарів в Україні за імпортними операціями;
- контроль за надходженням товарів за бартерними контрактами. Тобто, валютний контроль є комплексом адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну.
Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру і не стане можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок [44].
Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.
Основні напрямки валютного контролю [79]:
- визначення відповідності валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій і дозволів;
- перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою;
- перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті;
- перевірка повноти і об'єктивності обліку та звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті України.
Базовими документами для реалізації валютного контролю за надходженням виручки від експорту товарів служать документи: паспорт угоди, облікова картка та картка платежу
Паспорт угоди - документ валютного контролю, що містить необхідні для здійснення валютного контролю відомості з контракту (договору, угоди) між резидентом і нерезидентом. Паспорт угоди оформляється за кожним експортним або імпортним контрактом та підписуються банком, який буде здійснювати розрахунки за контрактами. Облікові картки складаються на кожний вид товару в кожній вантажній митній декларації. Картки платежу оформлюються для обліку та контролю виконання умов контрактів.
Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.
Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Основні функції валютного контролю при купівлі іноземної валюти здійснюють уповноважені банки, які повинні отримувати від клієнтів необхідні документи на придбання іноземної валюти та контролювати її цільове використання. Уповноважені банки також здійснюють функції агента валютного контролю при переказуванні іноземної валюти за кордон.
Валютний контроль як такий не може замінити економічну політику і забезпечити довготермінову стабільність обмінного курсу. Такого результату можна досягти лише від бюджетних програм та при досягненні країною зовнішньоторговельної рівноваги. Однак, валютний контроль може знизити ризик спекулятивних атак проти національної валюти та відповідно - девальвації. Скасування валютного контролю стоїть останнім у списку заходів лібералізації і має відбутися після створення умов, коли національні накопичення можна буде утримати всередині країни за допомогою сучасних конкурентоспроможних фінансових механізмів. На нинішньому етапі економічного розвитку Україні слід не скасовувати систему валютного контролю, а вдосконалювати його форми. [44]
Залежно від виду зовнішньоекономічної операції (імпорт чи експорт) виникає потреба у купівлі або зобов'язання продажу іноземної валюти. Порядок організації торгівлі іноземною валютою визначений ст. 6 Декрету [23], Особливості проведення розрахунків в іноземній валюті визначені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР [19].
Зокрема у Декреті визначено, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Резиденти і нерезиденти - фізичні особи мають право продавати та купувати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями є такі документи:
- договір з нерезидентом, оформлений відповідно до законодавства України;
- вантажна митна декларація, якщо товар ввезено на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснюється митне оформлення тимчасово ввезених вантажів із зобов'язанням про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти);
- документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);
- довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в гривнях і поточний рахунок в іноземній валюті, який визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентом.
Придбання іноземної валюти здійснюється через уповноважені банки. З цією метою підприємство подає заявку у вказаний банк, що містить такі дані [95]:
- повна назва підприємства;
- адреса, телефон (факс);
- ПІБ працівника, уповноваженого приймати рішення про здійснення операції;
- назва, МФО банку;
- номер валютного рахунка;
- мета використання валюти;
- сума купованої іноземної валюти;
- курс на дату купівлі і сума в гривнях;
- сума комісійної винагороди банку за придбання іноземної валюти. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані перерахувати такі суми протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів (ст. 3 Закону №185). У разі порушення резидентами вищезгаданих термінів Законом №185 (ст. 5) передбачено штрафні санкції, а саме: придбану валюту уповноважений банк продає протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому додатна курсова різниця, яка може виникнути при здійсненні такої операції, щокварталу спрямовується до Державного бюджету України, а від'ємна - відноситься на результати господарської діяльності резидента.
Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.97 р. №400/97-ВР, особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу валюти, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Таким чином, особи, які купують валюту за гривні, зобов'язані здійснити відрахування в розмірі 1 відсотка від суми операції купівлі-продажу валюти.
При здійсненні експортних операцій на валютний рахунок резидента надходить виручка в іноземній валюті.
Відповідно до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. При експорті фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва (коди ТН ЗЕД 30.01 - 30.06) - не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації). Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, також потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. При застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива зазначений термін діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента (ст. 2 Закону №185).
Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів. Порушення резидентами термінів призводить до стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми не отриманої виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості (ст. 4 Закону №185).
Згідно зі статтею 387 Господарського кодексу України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій. Використання готівкової іноземної валюти в Україні регулюється постановою НБУ від 26.03.98 р. № 119. Юридичним особам-резидентам та розташованим на території України представництвам юридичних осіб-нерезидентів використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків дозволяється [64]:
1. Для забезпечення витрат працівників юридичних осіб-резидентів чи представництв юридичних осіб-нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку діяльність нерезидента на території України (далі - постійні представництва юридичних осіб-нерезидентів), на відрядження за кордон (оплата добових, витрат, пов'язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з чинним законодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кордон),
2. Для забезпечення витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, які користуються імунітетом та дипломатичними привілеями, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності, на відрядження за кордон (оплата витрат, пов'язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з кошторисом).
3. Для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб-резидентів або постійних представництв юридичних осіб-нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, аеронавігаційних послуг, митних та дорожніх зборів, стоянки тощо).
4. Для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною особою-резидентом чи представництвом юридичної особи-нерезидента).
5. Для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину (купівля мігрантам квитків, оплата їх проживання в готелях та харчування в країнах, через які вони прямують транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок коштів, що надійшли від нерезидентів на рахунок зазначеного бюро.
6. Для виконання зобов'язань, передбачених ст. 116-119 Кодексу торговельного мореплавства, згідно з контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг щодо виплат морським агентом (юридичною особою-резидентом) готівкової іноземної валюти та/або дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті на експлуатаційні потреби капітану судна, що належить (зафрахтоване) судновласнику-нерезиденту (в тому числі на оплату праці членів екіпажу, репатріацію моряків із судна, яке знаходиться в порту України, тощо).
7. Для відшкодування фізичним особам втрат у разі виникнення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою-резидентом (або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента), яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті відповідно до чинного законодавства України, зобов'язань перед фізичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуги.
Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб - нерезидентів чи резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютообмінної операції через пункт обміну іноземної валюти.
Відповідно до "Правил здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні" 29.12.2007 № 496 громадяни України та іноземці (крім підприємців) мають право через українські уповноважені банки переказувати особисті кошти в іноземній валюті за межі України в таких випадках [35]:
а) на оплату витрат іноземним судовим, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів інших обов'язкових платежів), витрат іноземних адвокатів у разі порушення справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа;
б) на оплату витрат на лікування в медичних закладах іншої держави, а також на оплату витрат на транспортування хворих;
в) на оплату витрат на навчання і стажування в навчальних закладах іншої держави, витрат на проведення тестів, іспитів тощо;
г) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, конгресах, виставках, ярмарках, культурних і спортивних заходах, а також інших міжнародних зустрічах, що відбуваються на територіях іноземних країн;
ґ) на оплату витрат на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;
д) на оплату зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, уключаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;
е) на оплату витрат, пов'язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати і витрати на поховання);
є) на оплату послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - Національний банк), отриманої в порядку, визначеному Національним банком;
ж) на оплату продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;
з) на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій;
и) платежі у зв'язку з прийняттям спадщини;
і) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;
ї) з оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, уключаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров'я, що пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, жертвам політичних репресій, жертвам нацистських переслідувань, членам їх родин і спадкоємцям, відшкодування за страховими випадками, премій, призів, успадкованих коштів, коштів за договорами дарування, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;
й) з оплати авторських гонорарів, премій, призів та інших виплат за використання об'єктів права інтелектуальної власності фізичних осіб;
к) на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів.
Одним з елементів міжнародної валютної системи є міжнародні валютні ринки, їх виникнення зумовлене розширенням розрахунків у валюті між продавцями і покупцями.
Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції. Це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, пов'язаних складною мережею сучасних засобів зв'язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іноземних валютах.
Суб'єктами валютного ринку є:
- підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);
- інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;
- спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;
- хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;
- посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.
Основну роль серед суб'єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.
Основними функціями світового валютного ринку є [83]:
- здійснення зовнішньоторговельних операцій;
- регулювання валютних курсів;
- валютний кліринг (угоди між урядами двох або декількох країн про обов'язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов'язань);
- страхування (хеджування) валютних ризиків;
- отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів. Операції, що виконуються на валютних ринках можна класифікувати за кількома критеріями [60]
1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:
- касові, або операції з негайною поставкою;
- строкові.
2. За механізмом здійснення операцій:
- операції спот;
- форвардні операції;
- ф'ючерсні операції;
- опціонні операції.
3. За цільовим призначенням:
- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
- операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
4. За формою здійснення:
- безготівкові;
- готівкові.
5. За масштабами операцій:
- оптові (здійснюються між банками);
- роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).
Касові (готівкові) валютні операції в основному здійснюються на умовах спот (spot), що означає розрахунок у момент укладання угоди або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди укладаються усно або з використанням автоматичного зв'язку. Мета операції спот - забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку.
Під час строкових валютних операцій сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.
Форвардні операції є різновидом строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов'язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею.
Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку.
Ф'ючерсні валютні операції - це страхові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операцій через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Основна їх особливість - це торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови - сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди вноситься невелика сума - гарантійний депозит. Під час ф'ючерсних угод застосовується хеджування (від англ., hedge - огороджувати) - форма страхування ціни або прибутку, за допомогою якого учасники угод мають можливість застрахувати себе від можливих втрат за рахунок зміни цін протягом дії угоди. Відмінності їх від форвардних операцій полягають у наступному: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів.
Валютний опціон - це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.
Об'єктом опціонних угод є право купити (опціон "кол" - option call) або продати ("пут" - option put) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти.
Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.
Операція своп (swap) є валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції. Ця операція передбачає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коригується з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою угодою.
Валютний арбітраж - це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж).
Угоди з валютою можуть укладатися як на біржовому, так і позабіржовому (міжбанківському) валютних ринках. У світовій практиці переважна частина операцій з валютою здійснюється на позабіржовому міжбанківському валютному ринку.
На міжбанківському валютному ринку усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів зв'язку. Міжбанківський валютний ринок поділяється на прямий і брокерський. На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому - самостійно знаходять партнерів.
Банки здійснюють 85-95% сукупного обсягу валютних угод на міжбанківському ринку поміж собою та з торгово-промисловими клієнтами. Учасниками операцій з валютою на цьому ринку виступають дилери і брокери, які виконують замовлення клієнтів. Угоди ними укладаються через переговори по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінга, яка обслуговується агентством "Reuters".
На біржовому ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього BP.
Українська міжбанківська валютна біржа (Ukrainian Interbank Currency Exchange) була заснована 21 липня 1993 p. як госпрозрахунковий підрозділ НБУ з метою упорядкування операцій купівлі-продажу іноземної валюти.
Основними функціями валютної біржі є організація торгів і укладання угод з купівлі-продажу іноземної валюти з членами біржі, здійснення котирування поточного ринкового курсу гривні, визначення поточних курсів іноземних валют по відношенню до гривні, організація операцій НБУ щодо регулювання курсу національної валюти, проведення розрахунків в іноземній валюті згідно з укладеними на біржі угодами.
Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до статуту біржі, а також законодавства України, що регулює проведення валютних операцій. Валютна біржа є закритою. Участь у торгах мають право брати її засновники, а також організації, які є членами біржі.
Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів:
- від свого імені і за дорученням клієнтів;
- від свого імені і за власні кошти.
Проведення торгів і визначення поточних курсів валют до гривні здійснює уповноважений співробітник біржі, якого називають курсовим маклером. У торговельний зал біржі допускаються тільки дилери та співробітники біржі, які беруть участь в торгах. Інші допускаються до торгового залу лише з дозволу дирекції біржі.
До початку торгів дилери повинні подати курсовому маклеру заявки на купівлю-продаж валюти, які мають містити інформацію про мету використання валюти, номер контракту, для оплати якого купується валюта (якщо виконується заявка клієнта), максимальний курс купівлі чи мінімальний курс продажу.
Необхідною умовою участі в торгах є також попереднє зарахування потрібної суми коштів на відповідні рахунки. Не пізніше ніж за годину до початку торгів члени біржі повинні подати виписки зі своїх кореспондентських рахунків у кліринговому банку УМВБ про наявність коштів для проведення операцій з купівлі-продажу.
Біржові торги проводяться в формі аукціону. Початковий курс на торгах встановлюється на рівні, зафіксованому на попередніх торгах. Заявки на купівлю формують попит, заявки на продаж - пропозицію. Якщо пропозиція валюти перевищує попит, курс знижують, у противному разі - курс валюти підвищують. При цьому можуть прийматись додаткові заявки на купівлю-продаж валюти. При пониженні курсу приймають лише заявки на зменшення суми продажу валюти або на збільшення суми купівлі валюти. При зростанні курсу валюти приймають заявки на збільшення суми продажу чи на зменшення суми купівлі валюти. Якщо відхилення курсу від початкового більше від установленого біржовим комітетом, торги можуть бути припинені до прийняття відповідного рішення.
Момент, коли досягається рівновага між обсягами заявок на купівлю і на продаж, називається фіксингом. Курс іноземної валюти, який встановлюється при цьому, стає єдиним курсом укладання угод і здійснення розрахунків за угодами на цих торгах.
Коливання курсу української грошової одиниці обмежуються валютним коридором і операціями Національного банку України, який з метою стабілізації курсу гривні може проводити валютні інтервенції - пропонувати валюту для продажу або купувати її в учасників торгів.
Офіційний курс гривні до долара щодня визначається за результатами торгів на УМВБ.
Члени валютної біржі, які своєчасно не перерахували кошти за угодами, укладеними на біржових торгах, сплачують за кожен день про-строчки 1% від суми заборгованості. Якщо заборгованість не погашається протягом трьох банківських днів, учасник торгів може не допускатись до участі в торгах протягом певного періоду.
Українська міжбанківська валютна біржа має ряд філій, зокрема Дніпропетровську, Харківську, Львівську, Донецьку. Серед філій найбільшу частку в торгівлі валютою має Дніпропетровська. Основний обсяг валютних операцій на УМВБ припадає на 10-15 найпотужніших банків, які здійснюють більшу частину операцій, пов'язаних із обслуговуванням зовнішньоекономічних зв'язків і внутрішнього валютного обороту.

Тема 8. Міжнародні розрахунки і банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

Сутність міжнародних розрахунків та необхідність банківського обслуговування у сфері ЗЕД.
Форми розрахунків: аванс, акредитив, інкасо, платіж за відкритим рахунком, банківський переказ.
Види і засоби платежу. Готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит. Вексель, чек.
Основні види банківських послуг у сфері ЗЕД.
Документальне оформлення банківських операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності: депозитних, розрахункових, валютообмінних та кредитних операцій.
Кореспондентські відносини у сфері ЗЕД.
Форми кредитування експортерів та імпортерів.
Платіжні системи: SWIFT, CHIPS, TARGET.
Система клірингу.
Оцінка надійності та вибір комерційних банків суб'єктами ЗЕД.

Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті [104].
Зовнішня торгівля є основою для проведення міжнародних розрахунків, оскільки саме у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.
Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн. Тобто суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів (ст..344 Господарського кодексу).
Процес проведення міжнародних розрахунків регулюється нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків. До нормативно-правових актів міжнародного права, розроблених міжнародними організаціями, можна віднести, наприклад, Конвенцію, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [87], Конвенцію про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [84], Конвенцію про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (1930 р.) [85], Конвенцію, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (1931 р.) [88], Конвенцію про гербовий збір стосовно чеків (1931 р.) [86], Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (1988 р.) [89], Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви (1995 р.) [90].
Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, відображені в збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила по інкасо (в редакції 1995 р.) [103], Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.) [128], Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою.
Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [23].
Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і носять характер рекомендацій) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 [34].
На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать [104]:
- політичні та економічні відносини між країнами;
- позиція країни на товарних та грошових ринках;
- ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;
- валютне законодавство;
- міжнародні торговельні правила та звичаї;
- регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;
- різниця в темпах інфляції в окремих країнах;
- стан платіжних балансів;
- банківська практика;
- умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод;
- конвертованість валют.
Типи міжнародних розрахунків
1. Національною валютою: торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами; напряму.
2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро): торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.
3. Клірингові розрахунки: міжнародні платіжні угоди клірингового типу - угода між урядами двох і більше країн при обов'язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов'язань.
4. Золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.
Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для проведення міжнародних розрахунків, є простий, переказний вексель; боргова розписка; чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.
Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки, а саме:
- платіж готівкою;
- авансовий платіж;
- платіж у кредит.
Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупцю [104]. Платіж готівкою у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. У цьому разі поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.
Особливості готівкових розрахунків:
- Розрахунок готівкою не припускає посередників між експортером і імпортером, а заснований на постійному міжособовому контакті суб'єктів розрахунків або їх представників;
- Можливий ризик невиконання експортером зобов'язань, покладених на нього в договорі;
- Готівковий розрахунок може бути укритий від держави;
- Необов'язкове оформлення договору купівлі-продажу. У такому разі, розрахунок називається "безпаперовим", оскільки відсутня звітність про виконаний акт купівлі-продажу;
- Готівковий розрахунок - це єдиний вид розрахунку, який також може бути умовою платежу, тобто, наприклад, "якщо оплата буде проведена готівкою, то імпортер одержує знижку у розмірі 5% від суми договору".
Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.
Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. а найчастіше - під час виконання замовлення.
Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків.
Аванс може надаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (при цьому використовуються митні режими переробка на митній території або поза нею). Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення і передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.
Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом.
Досить поширеною формою кредиту є кредит з опціоном негайного платежу. Його сутність полягає в такому: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він втрачає знижку з ціни товару, яка надається у разі негайної оплати. Ця умова зазвичай обумовлюється в контракті, а також в акредитиві, якщо використовується акредитивна форма розрахунків.
Кредити можуть надаватися на короткий чи тривалий період. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покупцем товару. У контракті обумовлюються:
- вартість кредиту, яка вимірюється у відсотках річних;
- строк користування кредиту;
- строк погашення кредиту;
- пільговий період, протягом якого за кредитом не сплачуються відсотки.
Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максимальний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80 - 85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов'язань за контрактом.[104]
Способами запобігання неплатежам або затримкам платежів є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви відомих банків, векселі, банківські акцепти та аваль векселів, чеків.
Форми платежу (розрахунків) - це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. Форма розрахунків є способами оформлення, передачі і оплати товаросупровідних і платіжних документів, що склалися в міжнародній комерційній і банківській практиці. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями - Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі СОН тощо.
Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви та інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). Вибір конкретної форми розрахунків, за допомогою якої здійснюватимуться платежі за зовнішньоторговельним контрактом, визначається угодою сторін - партнерів по зовнішньоторговельній операції.
Форми міжнародних розрахунків, що використовуються, відрізняються за часткою участі комерційних банків в їх проведенні, а саме: мінімальна частка участі банків передбачається при здійсненні банківського переказу, тобто виконання платіжного доручення клієнта; більш значна частка участі банків при проведенні інкасової операції - контроль за передачею, пересилкою товаросупровідних документів і видачею їх платнику відповідно до умов довірителя; максимальне втручання банків у розрахункову операцію - при розрахунках акредитивами, що виражається в наданні одержувачу (бенефіціару) платіжного зобов'язання, що реалізується при дотриманні умов, що містяться в акредитиві.
Країни світу використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків, оскільки їх характеризує простота та дешевизна. Країни з розвинутою ринковою економікою використовують переважно недокументарні форми розрахунків. Документарні розрахунки використовуються в розрахунках з країнами третього світу, з деякими країнами Східної Європи. Це дає можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.
В українській зовнішньоторговельній практиці широко використовуються документарні форми розрахунків. З розвинутими країнами Західної Європи, Північної Америки, Японією, які враховують підвищений ризик України та низьку платоспроможність українських партнерів, при розрахунках за імпортними операціями використовуються документарні акредитиви. При експортних операціях українські підприємства та банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств використовують і недокументарні форми розрахунків.
До недокументарних форм розрахунків відносяться: платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки. Розглянемо більш детально механізм використання кожного.
Авансовий платіж - це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем-імпортером продавцю-експортеру до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань за контрактом.
Авансовий платіж виконує такі функції:
- кредитування імпортером експортера;
- забезпечення зобов'язань, які прийняті імпортером за контрактом. Формами, в яких може виступати аванс, як зазначалось, є товарна та
грошова.
Авансові платежі використовують у таких випадках [104]:
- експортер не впевнений у платоспроможності імпортера;
- нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;
- при поставці дорогого обладнання, яке виготовлене за індивідуальним замовленням;
- при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення;
- при тривалих строках дії контракту.
Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та новизни товару, його вартості, строку виготовлення тощо. Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї.
Завдаток видається в рахунок суми, яка вказана в договорі. У разі невиконання угоди контрагентом, що дав завдаток, він втрачає повну його суму. Якщо ж невиконання зобов'язань за контрактом виявиться з боку сторони, що отримала завдаток, то ця сторона зобов'язана повернути його у подвійному розмірі. Таким чином, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договір, від відшкодування збитків іншій стороні. [104]
Відступні є обумовленою в договорі сумою, сплативши яку, контрагент звільняється від взятих на себе зобов'язань за контрактом без відшкодування додаткових збитків іншій стороні.
Авансовий платіж найвигіднішим є для експортера, оскільки у цьому випадку він захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможним заплатити за товар, який йому вже відвантажили. Недоліки цієї форми розрахунків стосуються більше імпортерів оскільки існує ризик того, що експортер не доставить товар чи доставить несвоєчасно та зовсім іншої якості чи специфікації; ризик недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування, що може призвести до визначення товару некондиційним.
Платіж на відкритий рахунок передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Експортер поставляє покупцеві товар разом із товаророзпорядчими документами і записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцеві рахунку суму покупки.
Імпортер записує суму відвантаження в кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер мусить оплатити вартість товару через банківський переказ чека або векселя строком платежу за пред'явленням. Після оплати сторони роблять у своїх бухгалтерських документах оборотні записи. [130]
За відкритим рахунком розраховуються здебільшого за товари, поставлені на консигнацію, а також під час продажу запасних частин до раніше поставленого устаткування або машин. Ця форма розрахунків найдешевша і характеризується відносною простотою виконання. При використанні такого платежу здійснюються наступні кроки:
- експортер відвантажує товар та відправляє документи на адресу імпортера;
- експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунка;
- імпортер здійснює аналогічний запис у кредит рахунка імпортера;
- після оплати товару експортер та імпортер роблять компенсуючі проведення.
Ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.
Особливостями цієї форми розрахунків є те, що товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, тому весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників угоди, передусім експортера; рух товарів випереджає рух валютних коштів.
Для експортера платіж на відкритий рахунок є найризикованішою операцією, тому що в нього немає ніяких гарантій, що імпортер урегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того як усі права на товар перейшли до імпортера, експортеру залишається тільки покладатися на платоспроможність та порядність покупця. Для досягнення більшої надійності платежу експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій. І навпаки така форма розрахунків найбільш вигідна для імпортера, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні товару. Таким чином відсутній ризик непоставки товару.
Невелике зниження ризику несплати для постачальника при використанні відкритого рахунку можливе, якщо контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконання зобов'язань одним із них може викликати аналогічні дії другого. У зв'язку з цим така форма розрахунків використовується досить рідко при односторонніх поставках! частіше - при двосторонніх.
Банківський переказ - це розрахункова банківська операція, яка являє собою доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунок переказувача іноземному отримувачу (бенефщіару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. В основі цієї операції є пересилання платіжного дорученню тобто розрахункового документу, який містить доручення платника банку.
Схема розрахунку платіжними дорученнями відображена на рис. 8.1.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис.8.1. Схема розрахунку за допомогою банківського переказу
Схема містить такі кроки:
1 - укладання контракту купівлі-продажу. В розділі "Умови платежу" вказується, що розрахунки за поставлений товар робитимуться у формі банківського переказу;
2 - експортер відвантажує товар;
3 - експортер отримує товарні документи від перевізника;
4 - експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру (отримання товару);
5 - заява на переказ;
6 - платіжне доручення від імені банку імпортера на переказ іноземної валюти;
7 - перевірка банком експортера правильності платіжного доручення, списання грошей з рахунка банку імпортера, зарахування отриманої суми на рахунок експортера, витяг з розрахункового рахунка про зарахування суми;
8 - витяг з розрахункового рахунка про списання суми.
Це схема банківського переказу за фактично поставлений товар. Вона надає більше переваг імпортеру ніж експортеру, бо імпортер отримує товар і документи, як правило, до моменту оплати.
У міжнародній банківській практиці використовують і інший вид банківського переказу - оплату авансу за контрактом. А саме, у розділі "умови платежу" контракту міститься положення про переказ деякого відсотка вартості контракту авансом (як правило 10-30%), тобто до початку відвантаження товару експортером, а оплата залишку здійснюється за фактично поставлений товар. Такий вид банківського переказу є менш вигідним для імпортера, оскільки утворює ризик неповернення/втрати авансу у разі непоставки товару експортером. У цьому випадку використовується або банківська гарантія на повернення авансу (комісія за надання такої гарантії складає 10-15% суми гарантії) або здійснюється умовний переказ, тобто переказ авансу з умовою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичне перерахування авансу на його рахунок тільки після подання транспортного документа.
У розрахунках як торговельного, так і неторговельного характеру використовуються чеки, векселі та пластикові картки. Векселі та чеки застосовуються як самостійні засоби платежу, так і в поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків.
Розрахунковий чек - це документ, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку перевести вказану в чеку грошову суму одержувачу (чекодержателеві).
Чек зручний для розрахунків тоді, коли імпортер боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека дозволяє заощаджувати обігові кошти - готівку та прискорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.
Учасниками при розрахунках чеками є чекодавець (боржник за зобов'язаннями), платник (банк), чекодержатель (кредитор за зобов'язанням).
Схема розрахунку чеками наведена на рис. 8.2.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.2. Механізм розрахунку чеками
Схема містить такі кроки:
1 - платіжне доручення для депонування коштів;
2 - заява на отримання чекової книжки;
3 - видача чекової книжки;
4 - товар, роботи, послуги;
5 - чек;
6 - реєстр чеків для оплати;
7 - вимога на оплату;
8 - перерахування коштів;
9 - повідомлення про перерахування коштів.
Чек передається однією особою іншій шляхом внесення до нього передавального надпису (індосаменту), який здійснюється на зворотному боці чека та підписується особою, яка зробила цей надпис (індосаментом).
Чек за умови передачі від однієї особи до іншої може бути:
- іменний, або чек на користь певної особи. Він не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Його передача здійснюється шляхом передавального надпису конкретній особі;
- ордерний, тобто виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Чек передається за допомогою індосаменту із застереженням "Наказу" чи без нього. У міжнародному платіжному обороті цей вид чека найчастіше використовується;
- чек на пред'явника виписується пред'явникові і може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Цей чек, як правило, виставляється клієнтом на свій банк. При використанні цього виду чека він висилається чекодавцем своєму зарубіжному партнерові за кордон, який після отримання виставляє його своєму банку для кредитування свого розрахунку. Тобто чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Для цього платежу характерна швидкість і тому він також широко використовується при зовнішньоторговельних операціях.
Залежно від чекодавця чеки поділяються на банківські та фірмові.
Фірмовий чек - це чек, виписаний фірмою на одержувача. Як правило, такий чек виписується в іноземній чи в національній валюті на пред'явника і виставляється фірмою на свій банк. Оплата за ним проводиться за рахунок коштів чекодавця. Фірмові чеки використовуються на фірмових бланках клієнтами банку. Проте такі чеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв'язку з цим зросло використання банківських чеків.
Банківський чек - це чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті чека немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата за чеком здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунках у банку-кореспонденті за кордоном. Найчастіше використовуються банківські ордерні чеки. Ризик невиплати за банківським чеком надзвичайно малий. Крім того, виплату грошей за таким чеком не можна припинити.
У розрахунках неторговельного характеру використовуються дорожні та єврочеки.
Дорожній чек, або туристичний - це платіжне доручення виплатити зазначену у чеку суму власнику, підпис якого є на дорожньому чеку у момент його продажу. У момент пред'явлення чека до оплати власник знову ставить свій підпис на дорожньому чеку і лише при ідентичності підписів проводиться його оплата. Дорожні чеки є іменними. Розрахунки ними, як правило, проводяться на базі інкасо. Дорожній чек не є законним платіжним засобом, їх придбання і прийняття в оплату забезпечується угодою емітента з відповідними організаціями (найчастіше з туристичними організаціями). [104]
У європейських країнах використовуються єврочеки (чек, який приймається до оплати у країні учасниці Європейської банківської системи "Єврочек"). Єврочеки видаються їх власнику без попереднього грошового внеску і оплачуються за рахунок банківського кредиту строком до одного місяця. Оплачений чек повинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня оплати. Разом з бланками єврочеків клієнту видається єврочекова картка, яка дає можливість виписувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом трьох років.
В практиці міжнародних розрахунків приватного характеру дедалі більшого значення набувають пластикові картки. Банківська платіжна картка є ідентифікаційним засобом, за допомогою якого держателю картки надається можливість здійснити оплату товарів і отримати готівку.
Ідентифікування держателя картки здійснюється нанесенням номера та терміну дії картки, ім'я та прізвища власника, зразка його підпису. Цей метод може бути реалізований лише у спеціально обладнаних місцях.
Пластикові картки бувають двох видів: дебетні та кредитні.
Дебетні картки використовуються для оплати товарів та послуг за допомогою прямого списання певної суми грошей з банківського рахунку клієнта. Вони є простим та універсальним замінником готівкових грошей.
Кредитна картка дає змогу для її власника здійснити оплату товарів та послуг за рахунок банківських позичок чи кредиту компанії - емітента кредитної картки. До операцій, які можна здійснити за допомогою кредитних карток, відносять: оплату товарів та послуг, отримання готівки через банкомати, отримання позики, а також страхування від нещасних випадків під час подорожі.
За характером рахунків розрізняють[80]:
1) власну картку, яка дає можливість фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;
2) корпоративну картку (дає змогу фізичній особі розпоряджатись картковим рахунком юридичної особи).
За технічними параметрами:
1) картки з магнітною стрічкою (містить на зворотній стороні закодовану магнітну доріжку з певною інформацією: банківські реквізити власника, номер рахунку, номер секретного коду, строк дії картки, максимальна сума коштів, якою може скористатися власник);
2) картки з мікропроцесором (існує можливість обробляти інформацію; така картка є безпечнішою, зручною для власника, однак вона дорожча).
Наступна форма недокументарних міжнародних розрахунків - вексельна. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"від 18 червня 1991 р. визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій використовуються два основні види векселів: прості та переказні (тратти).
Простий вексель - це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе просте, нічим не обумовлене зобов'язання у зазначений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержателеві) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.
Переказний вексель (тратта) - це складений за суворо визначеною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк у зазначеному місці здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Іншими словами, переказний вексель - це письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.
Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець сам платіж не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника за векселем). При розрахунках на умовах комерційного кредиту частіше використовується переказний вексель.
Строк платежу за переказним векселем вказується у вигляді певної дати, періоду від дати векселя або періоду після пред'явлення векселя, проте виставлення переказного векселя зі строком погашення, який визначається як "період після пред'явлення", не рекомендується, оскільки така умова дає можливість для покупця відстрочити платіж і в такий спосіб штучно продовжувати строк користування кредитом, наданим експортером. Строк платежу у кожному конкретному випадку повинен визначатися умовами угоди між експортером та імпортером. Переказний вексель, у якому не вказаний строк платежу, підлягає оплаті за пред'явленням.
Схема розрахунку за допомогою простого векселя наведена на рис. 8.3.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.3. Механізм розрахунків за поставлені в кредит товари за допомогою простого векселя
Схема містить такі кроки:
1 - укладення угоди;
2 - передача товару з платежем у кредит;
3 - виставлення векселя з позначенням строку платежу;
4 - після завершення строку платежу передача векселя на інкасо;
5 - вексель передається для оплати;
6 - гроші поступають на рахунок продавця;
7 - повідомлення про надходження грошей;
8 - повідомлення про платіж за векселем.
При проведенні розрахунків за допомогою переказного векселя беруть участь такі суб'єкти:
- кредитор (трасант, векселедавець) - особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;
- боржник (трасат, платник) - особа, яка отримує наказ заплатити;
- ремітент (векселедержатель, перший покупець векселя) - особа на користь якої видано вексель.
Схема розрахунку за допомогою переказного векселя наведена на рис. 8.4.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.4. Механізм розрахунків за поставлені в кредит товари за допомогою переказного векселя
Схема містить такі кроки:
1 - трасант одержує товар від ремітента;
2 - трасант відвантажує цей товар трасату;
3 - трасант передає емітенту переказний вексель, де вказано, що платником його боргу перед ремітентом буде трасат;
4 - ремітент пред'являє трасату переказний вексель, за яким він сподівається отримати акцепт;
5 - трасат робить на векселі напис, який означає його згоду оплатити переказний вексель;
6 - ремітент після акцепту пред'являє переказний вексель до сплати;
7 - ремітент отримує кошти у вказаний строк.
Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі.
Комерційний вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг.
Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. -
Вексель складається за чітко встановленою формою. Його форма та вигляд регламентується певною системою міжнародного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблені вексельні формуляри.
У міжнародних розрахунках часто використовуються акцептові векселі. Акцепт векселя - це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за векселем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа та підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов'язання трасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.
Гарантією за простими та переказними векселями є їх авалювання банком. Аваль (від фр. aval - порука) це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов'язань за векселем. Він здійснюється на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі) та підписується авалістом. Аваль виражається словами "Вважати за аваль", "Гарантую", "Як аваліст за...". В авалі відмічається, за кого він видається.
Вексель у міжнародному платіжному обігу є оборотним фінансовим документом, оскільки з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризик за цим документом. Передавання векселя здійснюється шляхом передавального напису - індосаменту, який здійснюється на зворотному боці векселя і підписується індосаментом.
Векселі, виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, називаються іноземними (зовнішніми). В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значення має вексельний курс.
Вексельний курс - це ціна іноземного векселя у національній валюті. При котируванні короткострокових вексельних курсів за основу береться курс "спот", а при котируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс "форвард".
Для визначення вартості іноземного векселя необхідно знати:
- суму векселя;
- строк векселя;
- день продажу векселя;
- курс векселя;
- облікову ставку за місцем платежу.
Поряд з комерційними векселями використовуються і банківські векселі. Банківський вексель - це тратта, яку виставляють банки на своїх іноземних кореспондентів. Імпортери, купуючи ці векселі в національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов'язання.
Використання векселів може бути передбачено, а іноді і визначатись як обов'язкова умова при застосуванні акредитивної та інкасової форми розрахунків. При таких формах розрахунків використання тратти повинно бути передбачено угодою між партнерами. В інкасовому дорученні та дорученні на відкриття акредитива вказується, що товарні документи передаються імпортеру лише за умови оплати чи акцепту виставленої тратти.
Акредитив (лат. accreditivus - довірчий) - це документ, який містить грошове зобов'язання, відповідно до якого банк, що відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками
(банк-емітент), зобов'язується провести платіж у разі подання одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів, бенефіціар) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом.
Бенефіціар (від фр. benefice - прибуток, користь) особа, на користь якої банк-емітент відкриває документарний акредитив
Акредитив, який використовується при розрахунках за зовнішньоторговельними операціями, незалежно від того, як він названий і позначений (документарний акредитив, акредитив, акредитивний лист тощо), являє собою одностороннє, умовне, грошове зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитиву (імпортера) на користь його контрагента за контрактом - бенефіціара (експортера). Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою), або акцептувати тратти бенефіціара й оплатити їх у строк, або уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитива.[130]
Функції, що виконує документарний акредитив
- розрахункова, оскільки акредитив є формою міжнародних розрахунків - це його головна функція.
- захисна, специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитиву забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, та і покупця.
- кредитна, оскільки зобов'язання банку покупця здійснити платіж полегшує продавцеві одержанні від свого банку кредиту.
У світовій торгівлі за допомогою акредитиву здійснюється до 80% платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосування акредитиву часто є необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій.
Сутність акредитиву полягає в одержуванні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем - повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лише при виконанні його контрагентом визначених умов, що і створює переваги, які має продавець, який домовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тільки як форма розрахунків, але і як своєрідне забезпечення платежу за товари (роботи, послуги).
Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розроблених Міжнародною торговельною палатою, до яких приєдналися понад 160 країн світу, серед них - Україна. Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів, способи та порядок застосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до документів, що подаються разом з акредитивом, а тому в кожний документарний акредитив обов'язково включається застереження, що Правила є невід'ємною складовою частиною такого акредитиву.
В Україні використання акредитива в міжнародних розрахунках регулюється "Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями".
У розрахунках при акредитивній формі беруть участь:
- імпортер, який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;
- банк-емітент, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;
- авізуючий банк, якому доручається інформувати експортера про відкриття в його користь акредитива і передати його текст, засвідчивши його оригінал;
- бенефіціар-експортер, якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж.
Процедура здійснення акредитивної операції поділяється на три фази.
1 фаза. Угода про відкриття акредитива. Розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.
2 фаза. Доручення на відкриття акредитива. Ця фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення на відкриття акредитива.
3 фаза. Використання акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату.
Розрахунки акредитивами здійснюються за схемою, яка наведена на рис. 8.5.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.5. Схема розрахунку за документарним акредитивом
Послідовність дій при оформленні акредитиву передбачає:
1 - укладання зовнішньоекономічного договору; домовленість, що розрахунки буде здійснено у формі документарного акредитиву;
2 - повідомлення імпортера стосовно підготовки товару до відвантаження;
3 - одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку доручення про відкриття акредитиву;
4 - після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив авізуючому банку експортера (іноземному банку, що обслуговує), який перевіряє його достовірність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива;
5 - відкритий акредитив передається експортеру (бенефіціару), який перевіряє відповідність його умовам контракту;
6 - експортер відвантажує товар імпортеру, якщо згоден з умовами відкритого на його користь акредитива;
7 - експортер отримує від перевізника транспортні документи;
8 - передача експортером транспортних та інших документів, передбачених умовами акредитива, у свій банк (авізуючий);
9 - банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива та надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера;
10 - банк-емітент перевіряє документи та здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера;
11 - імпортер одержує від банку емітента всі комерційні документи;
12 - імпортер за комерційними документами одержує у власність товари від перевізника.
Відповідно до Уніфікованих правил у практиці міжнародних розрахунків можуть застосовуватись різні види, форми та конструкції документарних акредитивів - таблиці 8.1-8.2.
Таблиця 8.1. ФОРМИ АКРЕДИТИВУ
Форма акредитиву
Характеристика

Авізований акредитив
Акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитиву без будь-якого зобов'язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента

Відзивний акредитив
Акредитив, який може бути в будь-який час змінений, або відізваний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера. За таких умов банк-емітент має сплатити бланку, уповноваженому здійснити платіж, певну суму компенсації. Його відкриває банк імпортера, а банк експортера підтверджує цей акредитив. Відзивний акредитив не надає експортеру достатньої гарантії

Безвідзивний акредитив
Не може бути змінений або анульований без угоди зацікавлених сторін. Він дає експортеру високий ступінь гарантії того, що його поставки, послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитиву. Безвідзивні акредитиви з точки зору додаткових гарантій платежу поділяються на підтверджені та непідтверджені. Підтвердження акредитива здійснюється через надання гарантії платежу іншим (третім) банком, який бере на себе зобов'язання сплатити за документами, що відповідають умовам акредитива, в разі, якщо це не зможе зробити банк-емітент. Підтверджений власним банком акредитив надає більше гарантії експортеру.
При здійсненні розрахунків за непідтвердженим акредитивом відповідальність за виконання платежу несе тільки банк-емітент. Банк-експортера лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. Він не бере власного зобов'язання його проводити у документах за свій рахунок. Бенефіціар погоджується на безвідзивний непідтверджений акредитив, якщо політичний ризик і ризик переказування коштів незначні і це дає змогу провести операцію швидко

Покритий акредитив
Акредитив, при відкритті якого банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття), що належить імпортеру, на суму акредитива на термін дії зобов'язань банку емітента з умовою можливості їх використання для платежів за акредитивом

Непокритий акредитиви
Акредитив, що підтверджуються банками без попередньо зарезервованих ними коштів клієнтів на своїх рахунках для оплати товару (послуги) за акредитивом. Такі акредитиви використовуються тоді, коли банки повністю довіряють один одному та своїм клієнтам, а ризики, пов'язані з переказуванням коштів, мінімальні. На практиці найчастіше використовуються непокриті акредитиви

Якщо форми акредитиву розрізняються за ступенем забезпечення бенефіціара, то види і конструкції акредитиву розрізняються залежно від його використання.
Таблиця 8.2. ВИДИ І КОНСТРУКЦІЇ АКРЕДИТИВУ
Вид акредитиву
Характеристика

Переказний (трансферабельний) акредитив
Це зобов'язання банку, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) може уповноважити обслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштів повністю або частково одному або кільком постачальникам (другому бенефіціару). Такий вид розрахунків застосовується тоді, коли бенефіціар не є постачальником або поставка здійснюється через торговельного посередника. Використання переказного акредитива має певні переваги для посередників, а саме він дає змогу посередникові не використовувати свої власні кошти а кредитні можливості банку; переказні акредитиви можуть бути використані в такий спосіб, що покупцеві залишається невідомою особа першого постачальника

Револьверний акредитив
Використовується, коли покупець віддає розпорядження поставляти замовлений товар частинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Цей акредитив покриває вартість часткових поставок.. Його перевагою є те, що не потрібно на кожну партію товару відкривати новий акредитив, а також отримується економія на канцелярських та інших витратах

Компенсаційний акредитив ("бек ту бек")
Являє собою другий акредитив, який гарантується першим, що називається основним. Бенефіціар за першим акредитивом, як правило, є посередником, який, у свою чергу, відкриває акредитив на користь постачальника товару. У правовому відношенні основний і компенсаційний акредитив не пов'язані між собою і є самостійними різновидами. Однак при відкритті компенсаційного акредитива треба враховувати відповідність умов його відкриття умовам основного акредитива

Резервний акредитив (акредитив "стенд-бай")
За своєю сутністю схожий з умовною гарантією, яка надається банком-емітентом. За його допомогою можуть бути гарантовані такі платежі та послуги, як: виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'явлення; погашення банківських кредитів; оплата товарних поставок; виконання договорів підряду на проведення робіт або надання послуг

Акредитив з червоною умовою
За дорученням імпортера банк-емітент уповноважує авізую-чий чи підтверджуючий банк надати бенефіціарові грошовий аванс проти письмового зобов'язання бенефіціара надати документи, що підтверджують факт відвантаження відповідно до умов акредитиву.

Акредитив з оплатою після пред'явлення (платіжний)
Розрахунки з бенефіціаром здійснюються банком-платником безпосередньо після подання документів, які відповідають умовам акредитиву

Акредитив, що передбачає акцепт тратт бенефіціара (акцептний акредитив)
При такому акредитиві бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов за акредитивом, переказний вексель, який він виставив на покупця, був цьому повернений банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, що його акцептував. Замість платежу відбувається акцепт тратти

Акредитив, що передбачає негоціацію тратт (комерційний акредитив
Негоціація - купівля-продаж векселів та інших цінних паперів, які користуються попитом на ринку. Негоціюючий акредитив виставляється банком-емітентом у його національній валюті та адресований безпосередньо бенефіціару акредитиву. Доставляння адресату відбувається в основному через посередництво банку-кореспондента. У кредитному листі, який банк-емітент відправляє бенефіціару з повідомленням, він дає повноваження останньому виставити вексель на нього, на іншого трасата, вказаного в акредитиві

Акредитив з розстрочкою платежу
Бенефіціар отримує платіж не проти наданих документів, а в дещо пізніший термін, який визначений в акредитиві.

Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія)
Бенефіціар за акредитивом може перевідступити виручку за акредитивом повністю або частково на користь субпостачальника (зробити цесію)

Основні переваги та недоліки документарних акредитивів (безвідзивних, як найпоширенішої форми) наведено на рис. 8.6. [82]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.6. Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків
В Україні у загальному обсязі міжнародних розрахунків частка операцій з акредитивами кожен рік зростає. Співвідношення імпортно-експортних угод становить 60 на 40%, і така тенденція спостерігається майже в усіх банках. Банки вважають дану форму розрахунків більш надійною і постійно розширюють перелік послуг при здійсненні зовнішньоекономічних розрахунків та наданні банківських гарантій.
Інкасо (італ. - виручка, виторг) є банківською розрахунковою операцією, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.
Застосування інкасової форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами щодо інкасо" ухваленими в 1978 р. Міжнародною торговельною палатою, які розроблені Міжнародною торговельною палатою у Парижі (зараз діє редакція 1996 р., публікація № 522). УПІ регулюють основні права та обов'язки учасників інкасо, визначають види інкасо, порядок подання документів до оплати та здійснення оплати, акцепту, повідомлення про проведення платежу, акцепту або про неплатіж та інші питання. До УПІ приєдналась більшість країн світу, в тому числі й Україна.
Суть операції полягає в тому, що продавець надає до свого банку документи з інкасовими інструкціями (інструкції для банку покупця, як діяти після отримання документів) для відправки до банку покупця, який після отримання документів передає їх покупцю проти платежу, акцепту векселя або на інших умовах, які вказані в інкасових інструкціях.
Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.
Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі, повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.
Документи, які передаються на інкасо:
- Фінансові - переказові векселя, прості векселя, чеки, платіжні розписки або тому подібні документи, які використовуються для отримання платежу грошима;
- Комерційні - рахунки, транспортні документи, документи про право власності або тому подібні документи, які не є фінансовими документами.
При розрахунках за допомогою інкасо, на відміну від документарних акредитивів, банки, які беруть участь у розрахунках, не перевіряють отримані документи, а тільки перевіряють за зовнішнім виглядом їх комплектність і відповідність отриманим інкасовим інструкціям.
Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.
Чисте інкасо - це стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами і здійснюється на основі фінансових документів: чеків, векселів, платіжних розписок.
Документарне інкасо - інкасо, за якого платіж чи акцепт переказного векселя здійснюються при наданні рахунків, відвантажувальних документів, документів про право власності або інших документів, що підтверджують підставу платежу чи акцепту векселя (комерційні документи); при наданні зазначених документів і виписаних на їх підставі переказних векселів або інших фінансових документів. До складу документів можуть входити: термінова тратта або тратта на пред'явника; коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; страхові поліси або сертифікати. У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо.
Учасниками інкасової операції є :
- довіритель (експортер, трасант) (англ. - principal), який доручає здійснення операцій з інкасо своєму банку. Трасанта також називають принципалом, тобто одержувачем коштів;
- банк-ремітент (англ. - remiting bank), якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;
- інкасуючий банк (англ. - collecting bank) - будь-який інший банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення. Цей банк подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;
- представляючий банк (англ. - presenting bank) - банк, що інкасує, який здійснює представлення платникові;
- платник-організація (імпортер, трасат) (англ. - drawee), якій подає документи відповідно до інкасового доручення. Тобто сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.
Здійснення документарного інкасо умовно поділяють на три фази.
Фаза 1. Домовленість про умови інкасо. Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу або узгоджує їх з покупцем у контракті на купівлю-продаж.
Фаза 2. Видача інкасового доручення та надання документів.
Після укладення зовнішньоекономічного договору продавець відвантажує замовлений товар або безпосередньо на адресу покупця або на адресу посередника. Одночасно він складає всі необхідні документи (рахунок-фактуру, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банку-ремітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банкові.
Фаза 3. Подання документів платнику.
Інкасуючий банк інформує покупця про надходження документів та умови їх одержання. Він приймає від покупця платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума по інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера.
Розрахунки у формі інкасо здійснюються за відповідною схемою (рис. 8.7).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис.8.7. Схема здійснення платежів за документарним інкасо
Послідовність дій при проведенні операцій з інкасо:
1 - укладання контракту, в якому сторони обумовлюють - через які банки проводитимуть розрахунки;
2 - експортер здійснює відвантаження товару;
3 - експортер отримує від перевізника транспортні документи;
4 - експортер готує необхідні документи (розрахунки, коносаменти, сертифікати якості, фінансові документи-тратти, чеки тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку.
5 - банк-ремітент після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. В інкасовому дорученні банк експортера дає інструкції щодо переказування коштів, отриманих від імпортера, або щодо векселів, акцептованих імпортером (якщо такі направляються при інкасовому дорученні).
6 - банк країни імпортера після отримання інкасового доручення та інших документів передає їх покупцеві (імпортеру) для перевірки з метою отримання від нього платежу (або акцепту тратт). Інкасуючий банк може здійснювати подання платнику безпосередньо або через банк-представник. Банк країни імпортера надсилає повідомлення платнику про одержання інкасового доручення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику тільки проти платежу (акцепту тратти).
7 - банк імпортера одержує платіж від імпортера.
8 - інкасуючий банк переводить відповідну суму (виручку) банку-ремітенту поштою, телеграфом, каналами СВІФТ (залежно від інструкцій).
9 - банк-ремітент після одержання переводу зараховує суму виручки на рахунок експортера.
Інкасова форма розрахунків має як переваги, так і недоліки (рис. 8.8).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.8. Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків
Як економічна категорія, міжнародний кредит виражає відносини між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення залучених коштів.
В зовнішньоекономічних операціях міжнародний кредит виконує такі функції[120]:
- Сприяє процесу накопичення капіталів в рамках усього світового господарства;
- Прискорює процес реалізації товарів, послуг, інтелектуальної власності у всесвітньому масштабі, розсуваючи тим самим рамки розширеного відтворення;
- Забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між сторонами-учасниками;
- Сприяє економії витрат обертання в сфері міжнародних розрахунків;
- Здійснює регулювання економіки. Потреба у міжнародному кредиті пов'язана з:
- необхідністю одночасних великих капіталовкладень для розширення виробництва;
- кругообігом засобів у світовому господарстві;
- особливостями міжнародного виробництва і реалізації;
- розходженнями в обсязі і термінах міжнародних угод.
Джерелами міжнародного кредиту є: частина капіталу, що тимчасово вивільняється в підприємства в процесі кругообігу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора що мобілізуються банками.
Кредиторами зовнішньоторговельних угод можуть бути банки, держава, експортери, імпортери, кредитно-фінансові організації (рис.8.9). Однак здебільшого кредитування зовнішньої торгівлі здійснюється банками. Це може бути пряме або опосередковане кредитування.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 8.9. Класифікація кредитів за кредиторами [104]
Фірмовий кредит надається підприємством (фірмою) однієї країни підприємству (фірмі) іншої країни.
Банківські кредити надаються банками чи іншими кредитними установами. Для мінімізації ризиків та мобілізації коштів банки надають кредити на основі створення консорціумів. Банківський зовнішньоторговельний кредит поділяють на два види: фінансовий та експортний.
Фінансовий кредит забезпечує можливість здійснювати торгівлю на будь-якому ринку, і це дає широкі можливості для вибору торговельних партнерів. Цей вид кредиту не завжди може бути пов'язаний з поставками товару. Центральні банки часто його використовують для валютних інтервенцій та погашення зовнішньої заборгованості.
Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають "зв'язаний" характер (тобто боржник зобов'язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора).
Тому надання експортного кредиту одночасно сприяє розширенню експорту товарів у країну боржника.
Брокерські кредити - проміжна форма між фірмовими кредитами та банківськими. Брокери позичають кошти у банків, виступаючи при цьому як посередники. У деяких випадках брокери надають гарантії за кредитами експортерам та імпортерам.
Урядові кредити надаються урядом однієї країни уряду іншої країни за рахунок державного бюджету. Вони переважно мають довгостроковий характер (10-15 років). Такі кредити, як правило, надаються у двосторонньому порядку.
Кредити міжнародних організацій, серед яких провідне місце займають МВФ, МБРР, сприяють збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та подоланню валютних труднощів країн-учасниць, пов'язаних з дефіцитом їх платіжного балансу. МВФ та МБРР надають не лише стабілізаційні кредити, а й структурні (на здійснення програм, спрямованих на структурні реформи в економіці країни).
Змішані кредити - це спільне кредитування великих проектів кількома кредитними установами - як міжнародними, так і національними. Участь у таких проектах можуть брати державні та приватні установи.
За формою міжнародні кредити можна поділити на фінансові і комерційні.
Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.
Різновидом фінансового кредиту є надання синдикованих кредитів.
Синдиковані (консорціальні від лат. consortium - участь) кредити - це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.
Комерційний кредит - це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.
Основними видами комерційного кредиту є [120]:
- фірмовий кредит;
- вексельний кредит;
- обліковий кредит.
- кредит за відкритим рахунком;
- овердрафт;
- акцептний кредит;
- факторинг;
- форфейтування;
- лізинг.
Фірмовий кредит - це традиційна форма кредитування експорту, при якій експортер надає кредит іноземному покупцеві (імпортеру) у формі відстрочки платежу. Різновидом фірмового кредиту є аванс покупця (імпортера), який виплачується експортеру після підписання контракту.
Вексельний кредит - це кредит, що оформлюється шляхом виставлення переказного векселя на імпортера, який акцептує його після одержання товаросупровідних і платіжних документів.
Обліковий кредит - це купівля векселя банком до настання терміну оплати по ньому. Купівля такого векселя супроводжується індосаментом власника векселя (векселетримача), у результаті чого вексель, а разом із ним і право вимоги платежу за ним цілком переходять від векселедавця в розпорядження банку. Вексель, пред'явлений до обліку в банк, негайно ним оплачується, тобто векселетримач одержує кредит від банку.
Кредит за відкритим рахунком надається в розрахунках між постійними контрагентами особливо при періодичних постачаннях партій однорідних товарні. Це те ж, що і розрахунки за відкритим рахунком.
Овердрафт (англ. overdraft) являє, собою негативний баланс на поточному рахунку клієнта банку. Овердрафт - це форма короткострокового кредиту, надання якого здійснюється шляхом списання банком коштів з рахунку клієнта понад його залишок.
Акцептний кредит - це кредит, наданий банком у формі акцепту переказного векселя (тратти), що виставляється на банк експортерами й імпортерами. При цій формі кредиту експортер одержує можливість виставляти на банк векселі на визначену суму в рамках кредитного ліміту. Банк акцептує ці векселі, гарантуючи тим самим їхню оплату боржником у встановлений термін.
Термін акцептний кредит застосовується зазвичай в тих випадках, коли банки акцептують тратти експортерів тільки своєї країни. Різновидом акцептного кредиту є акцептно-рамбурсний кредит.
Рамбурс у міжнародній торгівлі означає оплату купленого товару за посередництвом банку у формі акцепту банком імпортера тратт, виставлених експортером.
Термін "акцептно-рамбурснй кредит" застосовується в тих випадках, коли банки акцептують тратти, що виставляються на них іноземними комерційними фірмами. У цьому випадку в операцію по акцепту тратти включаються банки інших країн, які відіграють допоміжну роль і приймають на себе відповідальність перед банками-акцептантами за своєчасний переказ (рамбурсування) на їхні рахунки валютних коштів необхідних для оплати акцептованих тратт.
Факторинг (англ. factor - посередник - являє собою торгово-комісійні і посередницькі послуги банку чи спеціалізованої фактор-фірми. Він є специфічним різновидом короткострокового кредитування експорту і посередницької комерційної діяльності.
Форфейтування (франц. forfait - цілком, загальна сума) являє собою форму кредитування експорту банком або фінансовою компанією шляхом купівлі ними без обороту на продавця векселів і інших боргових вимог по зовнішньоторговельних операціях. Форфейтування, як правило, застосовується при постачаннях машин, устаткування на значні суми з тривалою розстрочкою платежу (до 5-7 років).
Лізинг - це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару. Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.
Залежно від терміну розстрочки розрізняють короткострокові (до одного року), середньострокові (до 5-ти років) і довгострокові (на 5-8 років) кредити. Кредитування експортно-імпортних операцій зумовлене особливостями виробництва, реалізації товарів та необхідністю одночасних великих капіталовкладень. Залежно від конкретних умов торговельної угоди використовують і різні методи кредитування експортно-імпортних операцій (рис. 8.10).
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис.8.10. Способи кредитування міжнародної торгівлі
Тривалість кредиту визначається, з одного боку, залежно від стадії руху товару, що покривається кредитом. Так кредити, пов'язані з процесом обороту, як правило, короткострокові, а кредити, призначені для використання імпортного товару у процесі виробництва, надаються на більш тривалий строк. З іншого боку, на тривалість кредиту прямо впливає характер товару, який постачається. Традиційно склалась практика, коли короткострокові кредити надаються при поставках товарів народного споживання, продуктів харчування з відносно тривалим строком використання, побутової техніки, приборів, серійного обладнання. При поставках складнішого і дорожчого обладнання строк кредиту частіше обмежується 5 роками. Довгострокові кредити надаються при поставках комплектного, складного і дуже коштовного обладнання (судна, авіатехніка) і зазвичай гарантуються урядовими органами або банками країни-продавця. [120]
Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив тощо). Зокрема, чим триваліше термін кредиту, тим, звичайно, вища ставка річного відсотка і тому, наприклад, ціна кредиту з розмірі 6-8% річних може виявитися занадто високою для 3-місячного кредиту і нормальною для 1- 1,5-річного кредиту. Крім того, якщо валюта кредиту сильна і стійка, кредитні відсотки будуть нижчими, ніж у випадку використання слабких валют, чий курс може бути схильний до значних коливань.
До платіжних умов, які є визначальними при кредитуванні імпорту, відносять:
- авансовий платіж;
- платіж на основі акредитива (з оплатою при пред'явленні);
- інкасо (документи проти платежу);
- платіж після отримання товару (при посередництві з відстрочкою платежу).
Кредитування експорту є необхідним, якщо використані такі умови платежу:
- платіж на основі акредитива (акредитив з відстрочкою);
- інкасо (документи проти акцепту);
- відстрочка платежу.
Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяльність, називається банкінгом (англ. "Banking" - банківська справа), вона містить такі елементи: іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні кореспондентські відносини; банківські валютні перекази; принципи міжнародних банківських кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Тобто, банкінг - це міжнародний банківський бізнес.
Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їх діяльності.
Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських гарантій тощо. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків.
Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні закордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу - в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксембурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконзі і Сінгапурі. [104]
Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками вони встановлюють кореспондентські відносини.
В Україні Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватись[80]:
1) через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;
2) через власну внутрішньобанківську платіжну систему;
3) через прямі кореспондентські відносини між банками.
Головним призначенням кожної із систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Використання внутрішньобанківської платіжної системи передбачено між установами одного банку - юридичної особи. А розрахунки між різними банками - юридичними особами здійснюються на основі кореспондентських відносин Міжбанківські розрахунки виникають тоді, коли платник й одержувач коштів обслуговуються різними банками, а також при взаємному кредитуванні банків і переміщенні готівки. Такі розрахунки здійснюються через кореспондентські рахунки, що відкриваються на балансі кожного банку.
Кореспондентські міжбанківські відносини - це [120]:
- різноманітні форми співробітництва між двома банками, які базуються на коректному, чесному та узгодженому виконанні взаємних доручень;
- договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує банк за дорученням і на кошти іншого (згідно з банківським законодавством України.
Ці відносини можуть виникати між кредитними інститутами, що перебувають як усередині країни, так і за її межами. У сучасних умовах кожен банк зв'язаний кореспондентськими узами не з одним, а з десятками, а іноді й тисячами банків.
Кореспондентські відносини можуть існувати між різними типами кредитних установ, у тому числі банками з різних країн: між різними незалежними комерційними банками; між комерційними банками й центральним банком даної країни або інших країн; між центральними банками суверенних держав.
Зазначені відносини можуть також мати місце між комерційними банками й спеціальними міжбанківськими організаціями типу клірингових (розрахункових) палат.
Класичною формою кореспондентських відносин служать відносини між різними комерційними банками.
Предметом кореспондентських відносин є ділові відносини між двома банками і актуальні в тому випадку, коли один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.
Наявність широкої мережі кореспондентських рахунків надає можливість банкам [120]:
- звернутися за консультацією про торгові і правові звичаї безпосередньо до партнера у відповідній державі;
- одержати довідку про фірми-резиденти цих держав з метою консультації власних клієнтів;
- рекомендувати партнера як адресата-референта;
- рекомендувати третій особі партнера як уповноваженого з перевірки підписів посадових осіб;
- включити банк-кореспондент як посередника у проведення угод по інкасо або акредитиву та ін.
Головною операцією великих комерційних банків-кореспондентів є кліринг (взаємний залік) чеків й інших розрахунково-платіжних документів. По мірі розвитку банківської системи й зростання значення депозитів банки-кореспонденти стали надавати один одному й інші послуги. Наприклад, великі банки пропонують дрібним банкам послуги з керування активами, надають їм кредити для п