ЗЕД методичка

ПЕРЕДМОВА
Ринкова економіка України створила широкі можливості для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України з зарубіжними партнерами і для здійснення всіх форм зовнішньоекономічної діяльності українських підприємців як господарюючих суб’єктів, так і громадян – індивідуальних підприємців.
В зв’язку з цим першочергового значення набувають питання формування і здійснення зовнішньоекономічних зв’язків, організації зовнішньоекономічної діяльності, її регулювання і валютно-фінансового забезпечення.
Саме у зовнішньоекономічній діяльності підприємець безпосередньо стикається з ринковими методами господарювання і з такими інструментами світового ринку, як валютні курси, валютні застереження, своп, оффшор, рамбурс, толінг, факторинг, форфейтинг, лізинг тощо.
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою за допомогою різних митно-тарифних і нетарифних заходів.
Без знання механізму формування зовнішньоекономічних зв’язків і дії всіх валютно-фінансових та правових інструментів неможливо ефективно організувати зовнішньоекономічну діяльність.
В посібнику розглядається механізм організації і здійснення зовнішньоекономічної діяльності, який складає основу навчальної дисципліни “Основи зовнішньоекономічної діяльності”.
Предметом даної навчальної дисципліни є вивчення теорії і практики організації та функціонування зовнішньоекономічної діяльності.
Навчальна дисципліна “Основи зовнішньоекономічної діяльності” ставить перед собою 4 цілі:
сформувати у студентів цілісну систему знань про організацію і економіку зовнішньоекономічної діяльності;
дати понятійно-категоріальний апарат, який характеризує організацію і економіку зовнішньоекономічної діяльності;
розкрити взаємозв’язок всіх понять, внутрішню логіку і організаційно-економічну модель зовнішньоекономічної діяльності;
дати методику оцінювання ефективності зовнішньоекономічної діяльності.
Саме для реалізації вказаних цілей підготовлений даний навчальний посібник, метою якого є:
дати студентам мінімум необхідних теоретичних знань з економіки і організації зовнішньоекономічної діяльності;
навчити студентів економічно правильно оцінювати особливості організації і ефективність функціонування тих чи інших видів зовнішньоекономічної діяльності;
привити їм деякі практичні навички для роботи в даній сфері.
Тема 1 СУТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Зміст та функції зовнішньоекономічних зв’язків. Класифікація зовнішньоекономічних зв’язків.

1.1 Зміст та функції зовнішньоекономічних зв’язків

Розвиток цивілізації вимагає постійного залучення окремих держав до міжнародних господарських зв’язків, що веде до створення єдиної світової економіки. Всі країни світу розвиваються за загальними економічними законами, що зумовлює пріоритет економічного характеру міжнародних відносин.
Структура потреб, яка постійно ускладнюється, рідкісність і віддаленість ресурсів вимагають все більш ефективних засобів обміну не лише між регіонами всередині однієї держави, але й між державами та регіонами світу.
Економічний розвиток і приріст населення в різних регіонах світу відбувається нерівномірно, що також викликає необхідність розширювати міжнародний обмін, який сприяє розвитку нових ринків (товарів, послуг, капіталів, праці, інформаційних тощо), імпорту сировини, технологічному та інформаційному обміну, науковим, науково-технічним, виробничим, культурним та іншим зовнішньоекономічним зв’язкам.
Зовнішньоекономічні зв’язки – це комплексна система різноманітних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб’єктів в усіх галузях економіки. До суб’єктів держави відносяться носії прав і обов’язків, покладених на них державою. Це регіони, які знаходяться на самоуправлінні, господарюючі суб’єкти (господарські товариства і партнерства, унітарні підприємства) і індивідуальні підприємці.
Зовнішньоекономічні зв’язки є історичною і економічною категорією.
Як історична категорія зовнішньоекономічні зв’язки є продуктом цивілізації. Вони виникають з появою держав і розвиваються разом з ними. Особливо потужний поштовх розвитку цих зв’язків дав розпад феодалізму. Перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин викликав різкий стрибок у розвитку національних ринків окремих держав і в обміні товарами цих національних ринків, що призвело до розширення і поглиблення інтернаціональних зв’язків та міжнародного обміну в економічній сфері міждержавних відносин.
Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки представляють собою систему економічних відносин, які виникають при русі всіх видів ресурсів між державами і економічними суб’єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють всі сфери економічного життя країни і, насамперед, її виробничу, торговельну, інвестиційну і фінансову діяльність.
Суть зовнішньоекономічних зв’язків як економічної категорії проявляється в їх функціях. Такими функціями є:
організація та обслуговування міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх речовій і вартісній формах;
міжнародне визнання споживної вартості продуктів міжнародного поділу праці;
організація міжнародного грошового обігу.
Зміст першої функції полягає в доведенні продуктів, які видобуваються в якості природних ресурсів або отримуються в процесі міжнародного поділу праці, до конкретних споживачів через обмін продуктів та результатів праці в їх речовій та вартісній формах. Організація обміну одночасно передбачає і обслуговування цього обміну.
В процесі виконання другої функції відбувається завершення акту товарно-грошових відносин і закінчення обміну грошей на продукт міжнародного поділу праці, в результаті чого споживна вартість, яка міститься в продукті, отримує міжнародне визнання.
Змістом третьої функції є створення за допомогою механізму цих зв’язків умов для безперервного руху грошей в процесі здійснення міжнародних розрахунків.
Одночасно зовнішньоекономічні зв’язки виступають інструментом впливу на економічну політику держави, який здійснюється через механізм зовнішньоекономічної діяльності.
У сучасному світовому господарстві зовнішньоекономічні зв’язки виступають як чинники зростання національного доходу держави, економії загальногосподарських витрат і прискорення науково-технічного прогресу.
Здійснення цих зв’язків дозволяє перенести міждержавне співробітництво зі звичайного обміну товарами на торгівлю послугами, спільне рішення техніко-економічних завдань, розвиток наукової і виробничої кооперації та інші форми спільної господарської діяльності, в т.ч. створення спільних підприємств.
Через механізм зовнішньоекономічних зв’язків попит на товари і послуги світового ринку переноситься на внутрішній ринок тієї чи іншої держави. Це викликає потребу в розвитку продуктивних сил, що, в свою чергу, сприяє розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери послуг і фінансових установ.
Розвиток внутрішнього ринку країни веде до випередження обсягу пропозиції над обсягом попиту всередині держави, що викликає розширення зовнішньоторговельних операцій, здешевлення вартості капіталу і зниження витрат виробництва та обігу.


1.2 Класифікація зовнішньоекономічних зв’язків
Ефективність організації зовнішньоекономічних зв’язків і механізму управління ними багато в чому визначається класифікацією зв’язків.
Під класифікацією зовнішньоекономічних зв’язків слід розуміти розподіл цих зв’язків на конкретні групи за певними ознаками для досягнення поставлених цілей. Класифікаційна система зовнішньоекономічних зв’язків складається з видів та форм зв’язків.
Вид зовнішньоекономічних зв’язків – це сукупність зв’язків, об’єднаних однією загальною ознакою, наприклад, напрямком товарного потоку чи структурною ознакою.
Класифікаційна ознака, пов’язана з напрямком товарного потоку, визначає рух товару (послуги, роботи) з однієї країни в іншу, тобто відображає вивезення товару з країни чи ввезення товару в дану країну. За цією ознакою зовнішньоекономічні зв’язки діляться на експортні, пов’язані з продажем і вивезенням товару, і імпортні, пов’язані з купівлею і ввезенням товару.
Структурна ознака класифікації зовнішньоекономічних зв’язків визначає груповий склад зв’язків. Вона пов’язана зі сферою економічних інтересів і є основною метою зовнішньоекономічної діяльності держави. За структурною ознакою зовнішньоекономічні зв’язки поділяються на зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.
Форма зв’язку – це спосіб існування даного виду зв’язку, зовнішній прояв (оформлення) сутності будь-якого конкретного зв’язку. До форм зовнішньоекономічних зв’язків відносять торгівлю, бартер, туризм, інжиніринг, франчайзинг, форфейтинг, факторинг, консалтинг, кредитування, страхування, лізинг, спільне підприємництво та інші.
Експорт – це вивезення товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної власності, в тому числі виключних прав на них, з митної території за кордон без зобов’язання про зворотне ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності. До експорту товарів прирівнюються окремі комерційні операції без вивезення товарів з митної території за кордон.
Обсяг міжнародної торгівлі, тобто світовий товарообіг, підраховується шляхом додавання тільки обсягів експорту, звичайно, в доларах США або в цінах ФОБ.
Імпорт – ввезення товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі виключних прав на них, на митну територію з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення. Факт імпорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, отримання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності.
Імпорт підраховується у цінах СІФ, в результаті чого він перевищує вартість експорту приблизно на 1/10.
Зовнішньоторговельна діяльність є підприємницькою діяльністю в галузі міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі виключними правами на них (інтелектуальна власність). При цьому під товаром розуміється будь-яке рухоме майно (включаючи всі види енергії) і віднесені до нерухомого майна повітряні, морські судна, судна внутрішнього плавання і космічні об’єкти, які є предметами зовнішньоторговельної діяльності. Транспортні засоби, які використовуються при договорі про міжнародні перевезення, не є товарами.
Міжнародна торгівля послугами називається також невидимим експортом.
Послуги – це підприємницька діяльність, спрямована на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, яка здійснюється на основі трудових правовідносин.
До послуг, які експортуються, відносяться послуги (роботи):
по перевезенню пасажирів і вантажів між країнами;
по обслуговуванню іноземних суден – лоцманські перевезення, всі види портових зборів, послуги суден портового флоту, ремонтні та інші роботи;
ті, які надаються безпосередньо в аеропортах та повітряному просторі по обслуговуванню іноземних літаків, включаючи аеронавігаційне обслуговування.
Такою, що експортується, вважається також послуга по обробці імпортної давальницької сировини, яка ввозиться на митну територію країни, для подальшої переробки її підприємствами цієї країни в готову продукцію, яка потім вивозиться за межі цієї країни (толінгові операції).
Виключне право – це право використання і розпорядження, яке надається автору охоронним документом на винахід чи промисловий зразок (патентом, авторським свідоцтвом, сертифікатом) з одночасною забороною іншим особам здійснювати вказані дії.
До виключних прав на результати інтелектуальної діяльності відносяться виключні права на:
літературні, художні та наукові твори;
програми для ЕОМ та бази даних;
суміжні права;
винаходи, промислові зразки, корисні моделі, а також прирівнені до результатів інтелектуальної діяльності засоби індивідуалізації юридичної особи (фірмові найменування, товарні знаки, знаки обслуговування) та інші результати інтелектуальної діяльності й засоби індивідуалізації, охорона яких передбачена законом.
Зовнішньоторговельні зв’язки опосередковуються фінансовими зв’язками, оскільки фінанси виникають з появою торгівлі і як похідна від торгівлі.
Формами фінансових зовнішньоекономічних зв’язків є міжнародне кредитування, міжнародне страхування, міжнародне банківське обслуговування (розрахунки, депозити та інші банківські операції).
Розвиток продуктивних сил і науково-технічного прогресу в світовій економіці за останні десятиріччя привів до виникнення і поглиблення виробничих й інвестиційних зовнішньоекономічних зв’язків.
Інвестиції – це всі види майнових й інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором в об’єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. В основному іноземні інвестиції набувають форму капіталовкладень в цінні папери, нерухомість, спільне підприємництво. Іноземні інвестиції часто носять трансфертний характер і ведуть до зміни власника.
Інвестиційні зовнішньоекономічні зв’язки виникли як синтез виробничих і фінансових зовнішньоекономічних зв’язків.
Тема 2 ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

Основні принципи, види та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Ліцензування, квотування та заборона зовнішньоекономічних операцій. Оподаткування та митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

2.1 Основні принципи, види та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України

Згідно з Законом України про зовнішньоекономічну діяльність суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими основними принципами:
1) Принцип суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у:
виключному праві народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись при цьому її законами;
обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в області міжнародних економічних відносин.

2) Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва. Він полягає у:
праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини;
праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, що прямо не заборонені чинним законодавством України;
обов'язку підтримувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядок, встановлений законами України;
виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі отримані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3) Принцип юридичної рівності та недискримінації. Він полягає у:
рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, в тому числі і держави при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
забороні будь-яких, крім передбачених чинним законодавством, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцеположенням та іншими ознаками:
недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких суб'єктів держави, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

4) Принцип верховенства закону. Він полягає у:
регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України:
забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж передбачені чинними законами України.

5) Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає в тому, що Україна як держава:
забезпечує рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території, згідно з законами України;
здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України за нормами міжнародного права;
здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише у відповідності із законами України, умовами підписаних нею міжнародних договорів та нормами міжнародного права.

6) Принцип еквівалентності обміну, недопущення демпінгу при ввезенні і вивезенні товару.

В Україні дозволені такі види зовнішньоекономічної діяльності:
експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, експертних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, які прямо не заборонені законами України; надання вищезгаданих послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
міжнародні фінансові операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових закладів за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності вказаних закладів на території України у випадках, передбачених законами України;
спільна підприємницька діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що полягає у створення спільних підприємств різних видів та форм, проведенні спільних господарських операцій та спільному володінні майном як на території України, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов'язана із наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організація і здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які здійснюються на комерційній основі з участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація і здійснення гуртової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
товарообмінні (бартерні) операції і інша діяльність, яка побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
операції з придбання, продажу і обміну валюти на аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
робота на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; робота іноземних фізичних осіб на контрактній основі на території України;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, які не заборонені прямо і у виключній формі законами України.
Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на основі комерційних, агентських договорів, договорів доручення тощо), здійснюються без обмежень.
Суб'єктами господарської діяльності в Україні можуть виступати:
фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі є цивільно правоздатні та дієздатні згідно з законами України і постійно проживають на території України;
юридичні особи, котрі зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації і об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові дома, посередницькі та консульські фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання і організації тощо), в тому числі юридичні особи, майно та/чи капітал яких знаходиться повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства з участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місцезнаходження на території України;
інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Також суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності може виступати Україна в особі її органів, місцевих органів влади і управління, в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.
2.2 Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою:
1) забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
2) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
3) створення найбільш сприятливих умов для включення економіки України в систему міжнародного поділу праці і її наближення до ринкових структур розвинених країн.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюють:
1) Україна як держава в особі її органів в межах їх компетенції;
2) недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торгові палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), які діють на основі їх статутних документів;
3) самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою і на основі:
законів України;
передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, що видають державні органи України в межах їх компетенції;
економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного тощо) в межах законів України;
угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
На терені України, згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», введені такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:
1) національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується до всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також до експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності країн, які разом з Україною входять до економічних союзів;
2) режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності, яким наданий вказаний режим, мають обсяг прав, преференцій та пільг відносно мита, податків та зборів більший, ніж той, яким користується іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними угодами України і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
3) спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон а також до територій митних союзів, в які входить Україна.
Україна самостійно формує систему і структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечувати:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрямки використання доходів і здійснення інвестицій;
заохочення конкуренції і ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Вищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції відносяться:
прийняття, зміна та відміна законів, які стосуються зовнішньоекономічної діяльності;
затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України;
розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
укладання міжнародних угод України у відповідності з законами України про міжнародні договори України та у відповідності з правилами, встановленими цими угодами;
встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
затвердження переліку товарів, експорт й імпорт яких ліцензується чи забороняється;
затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам, ставок та умов обкладання податками, митного тарифу, митних стягнень і митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Кабінет міністрів України:
вживає заходи щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України у відповідності з законами України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
координує роботу торгових представництв України в іноземних державах;
приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;
проводить переговори і укладає міжурядові угоди України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні угоди України, забезпечує виконання міжнародних угод України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підлеглими Кабінету міністрів України, і притягає до їх виконання інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;
у відповідності до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими, ніж повноваження Кабінету Міністрів;
забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання валютних коштів Національного банку України.

Національний банк України:
здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних скарбів, які забезпечують платоспроможність України;
представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними закладами і укладає відповідні міжбанківські угоди;
регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки з наданих і отриманих державних кредитів і позик, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяє Державний валютний фонд України у розпорядження Національного банку України;
виконує інші функції у відповідності з Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього обов'язків банку для зовнішньоекономічної діяльності України;
виступає гарантом кредитів, які надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду й іншого державного майна України.

Міністерство економіки України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі у відповідності з міжнародними угодами України;
здійснює контроль за виконанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України і умов міжнародних угод України;
здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів:
виконує інші функції відповідно до законів України і Положень про Міністерство економіки України.

Державне управління митного контролю України:
здійснює митний контроль в Україні відповідно до чинних законів України.

Антимонопольний комітет України:
здійснює контроль за виконанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю відносяться місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи а також територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.




2.3 Ліцензування, квотування та заборона зовнішньоекономічних операцій

Ліцензування і квотування експорту і імпорту може вводитись державними органами України у таких випадках:
1) У випадку різкого погіршення платіжного балансу України, якщо його від'ємне сальдо на відповідну дату перевищує 25% від загальної суми валютних вимог України;
2) У випадку досягнення встановленого Верховною Радою рівня зовнішньої заборгованості;
3) У випадку значного порушення рівноваги по певних, товарах, на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах, рибальства, продукції харчової промисловості і промислових товарах, широкого вжитку першої необхідності;
4) При необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
5) При необхідності здійснення дій у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
6) У випадку порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, які встановлені законами України (режим ліцензування вводиться в якості санкцій);
7) У відповідності з міжнародними товарними угодами, котрі укладає чи до яких приєднується Україна (вводиться режим квотування).
Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, мають ліцензуватися Міністерством економіки у випадку від'ємного сальдо балансу розрахунків суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності за попередній фінансовий рік. Вказаний суб'єкт повинен додати банківську довідку про стан його розрахунків до заяви на ліцензію. У випадку позитивного сальдо розрахунків, Міністерство економіки не вправі відмовити у ліцензії.
Ліцензія експортна (імпортна) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування.
В Україні діють такі види експортних (імпортних) ліцензій:
1) Генеральна - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дій режиму ліцензування по цьому товару (товарах).
2) Разова (індивідуальна) - це разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.
3) Відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
На кожен вид товару встановлюється лише один вид ліцензії. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, при цьому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.
Квота експортна (імпортна) - це граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається в натуральних чи вартісних одиницях.
В Україні введені такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):
1) Глобальні - це квоти, що встановлюються на товар (товари) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
2) Групові - це квоти, що встановлюються на товар (товари) із зазначенням груп країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
3) Індивідуальні - це квоти, що встановлюються на товар (товари) без зазначення конкретної країни, куди товар (товари) експортується або з якої він (вони) імпортується.
На кожен вид товару може встановлюватись лише один вид квоти.
Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування експорту (імпорту) приймає Верховна Рада з визначенням переліку конкретних товарів, які підлягають ліцензуванню та квотуванню і термінів дії цього режиму по кожному товару.
Ліцензії на експорт (імпорт) видаються Міністерством економіки України.
Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестиції чи надання (отримання) кредитів здійснюється Національним банком України.
Інформація про перелік товарів і країн, які підпадають під режим ліцензування та квотування, з вказанням виду ліцензії чи квоти по кожному товару (чи по кожній групі товарів) повинна бути доведена до відома суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не пізніше, ніж за 60 днів до дати введення режиму ліцензування (квотування) шляхом публікації її в офіційних загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводит4ься до відома органів державного митного контролю України.
Ліцензії видаються на основі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених за формою, яка затверджується і публікується Міністерством економіки України.
Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити:
номер заявки;
офіційне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та номер свідоцтва учасника зовнішньоекономічної діяльності;
найменування і код товару (товарів);
виробник;
споживач товару;
шифр та назва країни, в яку товар експортується чи з якої імпортується;
термін дії;
кількість чи вартість товару (у випадку квотування експорту чи імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії);
митниця;
повне найменування та адреса продавця і покупця;
вид угоди;
валюта платежу;
одиниця виміру товару;
ціна товару;
узгодження;
орган, що видає ліцензію;
особливі умови ліцензії.
У випадку прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис посадової особи, що видала ліцензію, та печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлені вказані вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії.
Рішення про видачу ліцензії чи відмова на її видачу видається заявникові не пізніше 30-денного терміну з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення по заявці на ліцензію реєструється в Державному реєстрі експортних і імпортних ліцензій, зміст якого відкритий для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії повинно бути мотивованим і направляється подавачу у письмовій формі.
У випадку відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на ліцензію у встановлений законом термін або в разі необґрунтованої відмови у видачі ліцензії подавець заявки може звернутись до арбітражних або судових органів України. За видачу ліцензії стягується державний збір. Його розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України і має відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій по видачі ліцензії.
Міністерство економіки України не має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься в заявці.
В разі запровадження режиму квотування заявки на індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством економіки України в порядку їх надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.
Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту вичерпано, приймання та реєстрація заявок не здійснюється. Про факт вичерпання квоти має бути повідомлено суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку, протягом семи робочих днів з моменту її вичерпання.
Копія ліцензії додається до вантажної митної декларації і є підставою для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування.
В Україні заборонені окремі види експорту та імпорту. Так, згідно з Законом забороняється:
експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне, або культурне надбання українського народу і визначаються згідно з законами України;
імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу чи привести до руйнування навколишнього середовища;
імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;
експорт та імпорт товарів, що здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.
Конкретний перелік товарів, експорт та імпорт яких забороняється, затверджується Верховною Радою.
На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України.
У випадку відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар використовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють в провідних країнах - експортерах зазначених товарів.
Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов'язковій сертифікації на предмет відповідності перерахованим вище нормам.
2.4 Оподаткування та митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України базується на таких основних принципах:
1. Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
2. Ставки податків встановлюються та скасовуються Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України.
3. Рівень оподаткування встановлюється, виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності і самооподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного балансу України.
4. Стабільність кількості видів і розміру податків гарантується державою на строк не менше п'яти років.
5. Забороняється встановлювати інші податки крім тих, що затверджені Верховною Радою.
6. Ставки податків є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та визначаються за товарною ознакою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку.
7. Заохочення експорту готової продукції.
Податкові пільги згідно з законами України можуть надаватися суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які відповідають приведеним нижче критеріям:
експорт яких перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік;
обсяг експорту яких становить не менше 5% від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів;
які стабільно експортують наукові, наукомісткі товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше 30%.
Вказаним вище суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються пільги по термінах амортизації основних виробничих фондів у вигляді:
норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, які використовуються для виробництва експортних товарів;
пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, які використовуються для виробництва експортних товарів;
норм амортизації на імпортне обладнання, яке використовується для виробництва експортних товарів, не менших, ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.
Вказані методи застосовуються Міністерством економіки України за поданням суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому Міністерство економіки приймає відповідне рішення, яке є обов'язковим для державних фінансових та податкових органів України.
Митну політику України визначає Верховна Рада.
Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Законом України “Про митне регулювання”, “Єдиним митним тарифом України” та міжнародними договорами.
Територія України становить єдиний митний простір, на якому діють митні правила України, з додержанням зобов'язань, які випливають з участі України у митних союзах.
Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, які ввозяться на територію країни або вивозяться з неї, чи переміщуються транзитом по її території. Ставки Єдиного митного тарифу України єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
Митний контроль та митне оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюється спеціальними законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.
Митні правила України, які включають порядок декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюється законом України “Про митне регулювання”.

Тема 3 УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА РІВНІ ПІДПРИЄМСТВА

Форми організації зовнішньоекономічної служби на рівні підприємства. Дослідження ринку у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Аналіз конкурентоспроможності продукції фірми. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

3.1 Форми організації зовнішньоекономічної служби на рівні підприємства

На сьогоднішній день в умовах демонополізації зовнішньоекономічної діяльності підприємство виступає основною ланкою зовнішньоекономічного комплексу країни. Згідно з діючим законодавством, підприємство - це самостійний господарюючий суб’єкт, створений в певному порядку для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Воно має право самостійно визначати форми, методи та обсяг роботи на зовнішньому ринку.
Зовнішньоекономічною діяльністю займаються як спеціалізовані фірми, що спеціалізуються на торгівлі певними товарами з групою країн, так і промислові підприємства. На останніх зовнішньоекономічний апарат існує, в основному, в двох формах: як частина внутрішньовиробничої структури у вигляді зовнішньоекономічного відділу і як відносно самостійний підрозділ у вигляді зовнішньоторговельної фірми.
Відділ зовнішньоекономічних зв'язків виконує такі функції:
1) Науково-технічне співробітництво і зовнішні зв’язки. Виконання цієї функції передбачає необхідні заходи з науково-технічного співробітництва з іншими фірмами по вивченню і впровадженню передового досвіду; розробку планів співробітництва; організацію переговорів; збір та накопичення інформації з світового досвіду; підбір спеціалістів для відрядження за кордон; планування і контроль за експортним виробництвом, а також статистичну звітність.
2) Протокол передбачає організацію протокольних заходів, пов’язаних з прийомом делегацій; проведення консультацій з іноземними фахівцями тощо; оформлення документів для всіх фахівців, що прибувають на підприємство з питань розширення ринку збуту продукції та обміну досвідом; забезпечення перекладачами іноземних фахівців, делегацій, а також переговорів; переклад каталогів, проспектів та іншої технічної документації.
3) Аналітичні дослідження, складання прогнозу збуту та розробка політики ціноутворення включає аналіз характеристик продукції, що випускається, з точки зору вимог ринку; вивчення та аналіз ринку збуту продукції; розробку, складання прогнозу збуту; визначення можливого асортименту товарів для продажу на ринку і розробка проекту нових форм обслуговування; створення банку даних для маркетингового ситуаційного аналізу; вивчення факторів, що впливають на швидкість впровадження товарів на ринку і вибір найбільш оптимального підходу до ціноутворення при реалізації продукції підприємства; аналіз стану цін на ринку.
4) Вивчення рекламної діяльності включає розробку заходів по стимулюванню попиту на продукцію підприємства; проведення аналізу заходів з реклами продукції.
5) Розробка планів і робота по укладанню угод на реалізацію продукції охоплює укладання та впровадження угод, оформлення контрактів; роботу з біржами, брокерами, дилерами та агентами зі збуту; пошук споживачів на основі розроблених прогнозів збуту; ведення картотеки обліку споживачів; переговори з потенційними споживачами; робота з сервіс-центрами, забезпечення їх запчастинами.
Для представлення своєї продукції та пошуку клієнтів відділи зовнішньоекономічної діяльності використовують такі способи:
1) Участь у виставках та ярмарках. Так при виборі потрібної виставки необхідно керуватись критеріями відбору, такими як популярність виставки, місце і час її проведення, реклама, ціна тощо. Участь у виставках справа не дешева, тому необхідно продумати всі фактори при виборі виставки. Як правило, на виставках укладається багато контактів, відбувається обмін візитками, обговорюються умови. В цьому і є переваги виставок, оскільки безпосередній контакт дає можливість з’ясувати чи перспективне співробітництво у майбутньому.
2) Розсилання листів за адресами каталогів. В спеціальних довідниках можна знайти багато підприємств, які можуть бути зацікавлені і потребують продукцію вашого підприємства. Листи друкуються на фірмових бланках підприємства. Необхідно приділити увагу стилістиці листа, тобто треба звертатись особисто, листи не повинні бути безликими та однотипними. Однак треба відмітити, що ця робота не завжди ефективна, займає багато часу і не дає гарантій на отримання відповідей.
3) Телефонні дзвінки та переговори з можливими покупцями, підприємствами. Це більш дорогий та більш швидкий захід ніж розсилання листів за аналогічними адресами. Сюди ж відносяться телекси і факси.
4) Об'яви в газетах. Це дорога реклама і немає гарантії, що ці затрати зможуть окупитися, але є можливість привернути до себе увагу значного числа потенційних покупців.



3.2 Дослідження ринку у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

При виході на зовнішній ринок підприємство потрапляє в умови жорсткої міжнародної конкуренції. В цих умовах можна працювати, лише використовуючи сучасні методи управління, в тому числі і маркетинг.
Маркетинг - це така система внутрішньофірмового управління, яка направлена на вивчення та облік ринкового попиту, потреб та вимог конкретних споживачів до продукту, для більш обгрунтованої орієнтації науково-технічної та виробничо-збутової діяльності фірми на випуск конкурентоспроможних видів продукції для забезпечення отримання прибутку, який планується. Концепція маркетингу полягає в тому, що вся діяльність підприємства, вимагаючи програми науково-технічних досліджень, виробництва, капіталовкладень, фінансів, використання робочої сили а також програми збуту, технічного обслуговування тощо, базується на сучасному етапі споживчого попиту та прогнозуванні його змін у перспективі.
Міжнародний маркетинг має деякі відмінності від внутрішнього, які необхідно врахувати при зовнішньоекономічній діяльності.
По-перше, зовнішні ринки пред'являють більш високі вимоги до товарів, які пропонуються, їх упаковки, сервісу, реклами тощо. Це пояснюється гострою конкуренцією між фірмами-виробниками товару, тобто помітним перевищенням пропозиції над попитом.
По-друге, вивчення зовнішніх ринків, їх можливостей більш трудомістке і складне, оскільки потребує вивчення більшої кількості інформації з різних джерел.
По-третє, ефективна робота на зовнішньому ринку неможлива без творчого та гнучкого використання комплексу маркетингових методів: вірного вибору збутової організації, контролю за роботою торгових посередників, вибору і використання різних методів стимулювання збуту, ділової діяльності, реклами тощо.
По-четверте, для ефективної роботи необхідно враховувати вимоги зовнішнього середовища маркетингу: особливості діючого законодавства, міжнародні правила, соціально-культурне середовище, звичаї, правила валютно-фінансових розрахунків, політику тощо.
Дослідження ринку є основою маркетингу і передбачає аналіз всіх умов, які мають значення для успішної реалізації товару. Програма комплексного дослідження залежить від особливостей товару, характеру діяльності підприємства, масштабів виробництва експортних товарів та інших факторів. Виділяють чотири основних розділи маркетингового дослідження ринку для зовнішньоекономічної діяльності:
1. Вивчення попиту включає:
а) дослідження ємкості ринку;
б) дослідження вимог покупців до товару та рівня купівельної спроможності;
в) аналіз перспектив розвитку ринку.
2. Вивчення продукції включає:
а) дослідження виробництва товарів на місцевому ринку;
б) дослідження можливостей збільшення пропозиції за рахунок імпорту, експорту чи зміни запасів;
в) аналіз перспектив розвитку виробництва та оновлення продукції;
г) вивчення та оцінка діяльності на ринку фірм-конкурентів.
3. Вивчення умов роботи на ринку охоплює:
а) вивчення форм та методів торгівлі, комерційної практики;
б) вивчення умов руху товару;
в) дослідження можливих каналів розподілу товару;
г) дослідження можливості виробництва товару на місці;
д) вивчення правових питань діяльності на ринку.
4. Дослідження потенційних можливостей фірми включає:
а) аналіз господарської діяльності;
б) аналіз конкурентоспроможності продукції;
в) аналіз конкурентоспроможності фірми.

3.3 Аналіз конкурентоспроможності продукції фірми

Конкурентоспроможність продукції підприємства має першочергове значення для прийняття рішень про роботу на певному ринку.
Оцінка конкурентоспроможності товару, який планується до експорту, включає етапи:
1) аналіз ринку та вибір найбільш відповідного зразка товару (чи декількох зразків товару) як бази для порівняння;
2) визначення набору параметрів, які порівнюються;
3) розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару.
Для розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності товару, призначеного для експорту, його параметри порівнюються з параметрами існуючого товару чи товару, який розробляється і найбільш повно відображає потреби покупців.
При визначенні набору порівняльних параметрів виходять з того, що одна частина параметрів характеризує споживчі властивості товару, а інша - його економічні властивості, тобто вартість. До споживчих властивостей відносять перш за все параметри, показники, що описують основні функції товару (наприклад, потужність, продуктивність, швидкість, розміри тощо), вони отримали назву "тверді" параметри. При цьому важливо враховувати вимоги стандартів (міжнародних і національних), законодавчих актів, нормативів, що пред'являють конкретні вимоги до товарів на тому чи іншому ринку. Наряду з параметрами, які описують кількісні і якісні характеристики, важливо аналізувати так звані “м’які” параметри, які характеризують зовнішній вигляд товару (дизайн, колір тощо), його упаковку, товарний знак тощо. Сучасний ринок значною мірою заповнений різноманітними товарами, у яких “тверді” параметри (що описують їх функції) майже не відрізняються. В цих умовах зростає значення м’яких параметрів.
Порівняння проводиться на основі кількісних оцінок. Наприклад, ЕОМ, яка пропонується, має продуктивність 1 млн. операцій за секунду, а споживачеві потрібна продуктивністю 2 млн. операцій за секунду: потреба за цим параметром задоволена тільки на 50%, тобто параметричний індекс за цим показником буде 0,5. Аналогічно проводиться розрахунок індексів по інших "твердих" параметрах, які характеризують основні функції товару.
Параметричні індекси можна розрахувати і для “м’яких” параметрів товару. Проводиться бальна оцінка зразка товару і товару, який пропонується до експорту. Для більш точної оцінки товарів, що порівнюються, можуть запрошуватись групи експертів - фахівців з даних товарів. Співвідношення балів, отриманих товаром, що експортується, і товаром-зразком дає кількісні параметричні індекси "м'яких" параметрів товару.
Оцінку ступеня задоволення товаром, що пропонується, потреб покупців проводять за допомогою зведеного параметричного індексу, який розраховують за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415,
де aі - питома вага і-го параметричного індексу, який відображає ступінь важливості даного параметра для покупців;
Іі - значення параметричного індексу і-го параметру;
n - кількість параметрів виробу (товару), що порівнюється.
Значення Іі та, відповідно, In не повинні перевищувати одиницю, оскільки немає сенсу пропонувати товар, який задовольнив би потребу більш як на 100%.
Після проведення аналізу конкурентоспроможності товару за споживчими параметрами і встановлення факту його відповідності вимогам споживачів та нормативним актам, що регламентують доступ товару на конкретний ринок, проводиться аналіз конкурентоспроможності за економічними (вартісними) параметрами товару. Величина економічних параметрів визначається ціною виробу - С1, витратами на його транспортування - С2, встановлення - С3, навчання персоналу - С4, експлуатаційними витратами - С5, вартістю ремонту - С6, витратами на технічне обслуговування - С7, податками - С8, страховими внесками - С9 тощо. Сума всіх цих витрат буде визначати ціну споживання, тобто всі витрати споживача протягом всього терміну служби виробу:
С= С1+ С2+ С3+ С4+ С5+ С6+ С7+ С8+ С9+...
Кількість складових ціни споживання та їх числові значення визначаються індивідуально для кожного товару. Ціна споживання є одним з найважливіших показників конкурентоспроможності (особливо для машинно-технічних виробів), оскільки експлуатаційні витрати за весь термін експлуатації значно перевищують одноразові витрати, пов’язані з придбанням товару, наприклад, для автомобіля - в 5-6 разів, літака - 7-8 разів, дизель-генератора - 4-5 разів тощо.
Аналогічно розраховується зведений індекс конкурентоспроможності за економічними параметрами Іе:
13 EMBED Equation.3 1415,
де bj - питома вага j-го економічного індексу, який відображає ступінь важливості даного параметра для покупця;
Іj - значення індексу j-го економічного параметра;
m- кількість економічних параметрів товару, що оцінюється.
Розрахунок зведених індексів за споживацькими та економічними параметрами дає можливість обчислити інтегральний показник відносної конкурентоспроможності К нашого товару в порівнянні з товаром, вибраним в якості зразка:
К = In / Іе
Якщо К більше 1, то виріб (товар), що аналізується, переважає за конкурентоспроможністю зразок; якщо К= 1- знаходиться на одному рівні; якщо К менше 1 - поступається останньому.
Таким чином, покращити інтегральний показник конкурентоспроможності можна за рахунок збільшення In чи зменшення Іе.



3.4 Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Участь в міжнародному поділі праці дає можливість досягти поставлених економічних цілей при менших витратах виробничих ресурсів.
Міжнародний обмін товарами (послугами) має бути корисним всім учасникам зовнішньоекономічних зв’язків за умови вірного формування структури експорту та імпорту.
Особливе значення має оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства в сучасних умовах, коли господарська самостійність та незалежність безумовно повинні привести до підвищення відповідальності і обґрунтованості управлінських рішень.
Для визначення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства використовують таку методику.
а) Розраховується ряд показників для визначення економічної ефективності експорту:
ЕЕекс=Вв.ф. + Вг - Векс , (1)
де ЕЕекс - показник економічного ефекту експорту, тис.грн.
Вв.ф - еквівалент у грн. відрахувань у валютний фонд підприємства, який розраховується шляхом перерахунку валютної виручки у гривні за курсом на день надходження валюти, тис.грн.
Вг - виручка у грн. обов'язкового продажу валюти, тис. грн.
Векс - повні витрати підприємства на експорт, тис. грн.
Еекс1 = (Вв.ф. + Вг ) / Векс , (2)
де Еекс1 - показник економічної ефективності експорту;

Еекс2 = Оекс / Секс , (3)
де Еекс2- показник економічної ефективності експорту;
Оекс - обсяг експорту у внутрішніх середньорічних цінах, тис. грн.
Секс - виробнича собівартість експортних товарів, тис. грн.

Еекс3 = [ (Вв.ф. + Вг - Векс ) / ( Вв.ф. + Вг ) *100%] * ( Вв.ф. + Вг ) / Кекс , (4)
де Еекс3 - показник економічної ефективності експорту, %;
Кекс - середньорічна вартість основних виробничих та оборотних фондів, які використовуються для виробництва експортної продукції, тис. грн.
Показники ЕЕекс, Еекс1, Еекс2 та Еекс3 доцільно розраховувати при укладанні кожної експортної угоди з метою вибору найбільш оптимальної за критерієм максимуму ЕЕекс і за умови Еекс1 більше Еекс2, а також при аналізі зовнішньоекономічної діяльності підприємства за минулий період та плануванні зовнішньоекономічної діяльності на майбутній період.
На основі показників, розрахованих за формулами (2) – (4), можна зробити такі висновки про економічну ефективність експорту.
Якщо Еекс1 більше 1, а Еекс1 більше Еекс2, то експорт відповідних товарів є для підприємства економічно вигідним і треба шукати шляхи збільшення експорту даних товарів з врахуванням найбільш вигідних напрямків експорту. Показник Еекс3 свідчить про рівень ефективності відповідних товарів, причому перша частина формули (4) показує, який відсоток від результатів експорту підприємства складає доход від експорту, а друга частина цієї формули визначає скільки разів за минулий період зміг обернутися авансований на експорт капітал. Відповідно, чим більші обидві частини формули (4) і, відповідно, величина Еекс3, тим вигідніший експорт даних товарів.
б) Розраховуються показники економічної ефективності імпорту, при цьому вони поділяються на дві групи: показники ефективності імпорту товарів виробничого призначення (ТВрП) і показники ефективності імпорту товарів народного споживання (ТНС). Для їх розрахунку необхідно визначити повну ціну споживання імпортних ТВрП за формулами:
ЦС = Цп+Ев (5)
Ев= Вм+Вен+Врем+Взап+ЗП, (6)
де ЦС - повна ціна споживання імпортного ТВрП , тис. грн.;
Цп - купівельна ціна імпортного ТВрП, тис. грн.;
Ев - експлуатаційні витрати на використання ТВрП, тис. грн.;
Вм - вартість сировини і матеріалів, що споживаються на одиницю продукції, яка випускається на ТВрП, тис. грн.;
Вен - вартість палива і енергії на одиницю продукції, що випускається на ТВрП, тис. грн.;
Врем- вартість ремонтів ТВрП, тис. грн.:
Взап - вартість запчастин для ТВрП, тис. грн.:
ЗП - заробітна плата робітників, що обслуговують ТВрП, тис. грн.
Потім розраховуються показники економічної ефективності імпорту ТВрП:
Еімп1 = Цп/ЦС , (7)
Еімп2 = Оп/Вімп , (8)
де Еімп1 та Еімп2 - показники ефективності імпорту ТВрП;
Оп - обсяг продукції, що випускається на даному ТВрП, у внутрішніх середньорічних цінах, тис. грн,
Вімп - витрати на імпорт даного ТВрП, тис. грн.
На основі показників, розрахованих за формулами (7) та (8), можна зробити такі висновки:
1. Чим більше показник Еімп1 наближується до одиниці, тим ефективніше і імпорт відповідних товарів. На основі цього показника підприємство може вибрати найбільш вигідний товар з урахуванням не тільки його ціни, але й майбутніх експлуатаційних витрат.
2. Показник Еімп2 повинен бути більшим 1, він показує кількість продукції, що виробляється на імпортному ТВрП, на одну гривну витрат при його купівлі для підприємства. При вивченні його динаміки за ряд років можна зробити висновок про ефективність використання даного імпортного ТВрП.
Прямий економічний ефект імпорту ТНС може бути виражений формулою:
ЕЕімп = Цр - Вімп (9)
де Цр - ціна реалізації імпортних ТНС на внутрішньому ринку;
Вімп - витрати на імпорт ТНС, тис. грн.
Величина ЕЕімп характеризує прибуток від реалізації імпортних ТНС, вона може використовуватись при купівлі ТНС, при плануванні і аналізі зовнішньоекономічної діяльності.
При експорті та імпорті товарів підприємством може бути отриманий як прямий економічний ефект від покращення фінансових результатів підприємства, так і непрямий - від здешевлення виробництва.

Тема 4 ВИБІР ІНОЗЕМНОГО ПАРТНЕРА

Класифікація фірм, які діють на світовому ринку. Правове положення і відповідальність фірм.

4.1 Класифікація фірм, які діють на світовому ринку

В результаті того, що в Україні правом виходу на зовнішній ринок користується все більша кількість підприємств, розширюється коло іноземних фірм, з якими українські організації і підприємства вступають в ділові відносини.
Будь-яка зовнішньоекономічна операція українського підприємства (спільне підприємництво, купівля чи продаж товарів та послуг тощо) починається з вибору іноземного партнера-контрагента.
Вірний вибір контрагентів і, в кінцевому рахунку, ефективність зовнішньоекономічних зв’язків, багато в чому залежать від фірмової структури конкретної галузі, ролі провідних фірм на світовому і національному товарних ринках, організаційних і правових форм діяльності іноземних фірм, методів їх збутової діяльності, фінансових та виробничих можливостей тощо.
Вивчення іноземних фірм є складовою частиною кон’юнктурно-економічної роботи в цілому.
Вдалий вибір контрагента допоможе уникнути неприємних непорозумінь та фінансових витрат.
В країнах з ринковою економікою розроблена чітка система класифікації фірм.
Фірма - це господарська одиниця сучасної ринкової економіки, яка відокремилась в процесі суспільного поділу праці та є зареєстрованою у відповідній правовій формі. Як юридично самостійні фірми можуть виступати господарські одиниці окремих галузей економіки з різною концентрацією капіталу і виробництва, різноманітністю форм власності і правових форм, з різною національною належністю.
Фірми класифікуються за цілим рядом критеріїв.
1. 3а видами господарської діяльності і характером операцій фірми діляться на:
- промислові;
- сільськогосподарські та агропромислові;
- торгові;
- транспортні;
- страхові;
- інжинірингові;
- лізингові та інші.
Промислові компанії складають одну з найчисленніших груп. До їх числа відносять фірми, в яких 50% обороту і більше складає продукція їх власних підприємств. Так, в США, Японії та ФРН таких компаній більше двох млн. Провідне місце серед них належить автомобільним, авіакосмічним, машинобудівним, електротехнічним, електронним та приладобудівним фірмам.
Значне місце в промисловості багатьох країн як високорозвинених, так і тих, що розвиваються, належить нафтогазовим та гірничодобувним фірмам а також хімічним, лісозаготівельним, деревообробним, целюлозно-паперовим, меблевим. Сюди ж треба віднести цементні, скляні та інші фірми - продуценти будматеріалів; смакохарчові (в тому числі харчові, риболовецько-переробні, тютюнові і фірми, що виробляють алкогольні і безалкогольні напої) а також текстильні, швейні, трикотажні, галантерейні, взуттєві та інші фірми легкої промисловості , крім того - кінематографічні і поліграфічно-видавничі. Сільськогосподарські та агропромислові компанії здійснюють переробку та збут основних видів продукції селянських господарств. За чисельністю ця група поступається промисловим фірмам. До того ж роль агропромислових фірм фактично грають найбільші харчосмакові монополії. Найбільша кількість таких фірм в ряді країн з високорозвиненою ринковою економікою (США, ФРН, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Данії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії) і деяких країнах, що розвиваються (Аргентині, Бразилії, Мексиці).
Торгові фірми займаються операціями купівлі-продажу і можуть входити до системи збуту промислових фірм або бути незалежними торговими посередниками. Це різноманітні гуртові та роздрібні торговельні, торговельно-посередницькі, експортні, імпортні, експортно-імпортні фірми а також закупівельно-збутові та збутові дочірні компанії промислових та інших неторговельних фірм. Наприклад, в США їх нараховується приблизно 3,5 млн., в Японії - 3 млн., ФРН - 550 тис.
Спеціалізовані експортні, імпортні та експортно-імпортні фірми проводять операції з експорту чи імпорту товарів як за свій рахунок шляхом їх купівлі чи перепродажу (дилерські, дистриб’юторські, стокхолдерські фірми), так і в порядку комісійних та інших посередницьких доручень на угоди. В останньому випадку фірми здійснюють угоди від свого імені, але за рахунок комітентів чи консигнантів (комісійні та консигнаційні фірми).
Значну роль на ринках розвинених країн грають посередники, які діють від імені та за рахунок принципалів (агентських фірм), а також брокерські (маклерські) фірми, які за дорученням продавців і покупців зводять їх між собою та сприяють укладенню ними угод, хоча самі в цих угодах участі не беруть. Так у ФРН нараховується більше 60 тис. посередницьких фірм.
Об'єднані торговельні і зовнішньоторговельні компанії здійснюють всі види торгових операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, виконуючи багато допоміжних та сумісних з торгівлею функцій (транспортно-складських, транспортно-експедиторських, кредитних, розфасовувальних, пакувальних тощо).
До торговельних компаній можна віднести і такі, що спеціалізуються на операціях розсилання.
Значну групу фірм як в розвинених, так і країнах, що розвиваються, складають будівельні, інженерно-будівельні, інженерно-консультаційні фірми і компанії. Вони виступають як підрядні фірми по проектуванню та спорудженню житла, адміністративних споруд, промислових підприємств, залізниць, шосейних доріг тощо. У розвинених країнах (США, Японії, ФРН) таких фірм нараховується сотні тисяч.
Також в останні роки різко зросла кількість транспортних фірм (автотранспортних, авіаційних, залізничних та трубопровідних, судноплавних, транспортно-експедиційних, транспортно-складських).
Велику роль в економіці грають телекомунікаційні фірми (телефонні та інші спеціалізовані фірми у галузі зв’язку).
В економіці всіх розвинених і більшості країн, що розвиваються, важливе місце займають банківські, страхові фінансово-інвестиційні компанії, ощадні каси, а також фірми, які проводять операції з цінними паперами та нерухомим майном.
Лізингові, хайрингові та рейтингові фірми спеціалізуються на здачі в оренду машин, різних видів обладнання, товарів тривалого споживання.
Також в іноземних країнах діють науково-дослідницькі і інноваційні (венчурні, або ризикові) фірми, фірми, які надають готельні, комунальні, побутові, інформаційні, консультаційні послуги, а також фірми з організації відпочинку, харчування, спорту, туризму.

2. За характером власності фірми діляться на:
державні;
державно-приватні;
приватні.

3. За належністю капіталу фірми діляться на:
національні;
змішані;
міжнародні.
4.2 Правове положення і відповідальність фірм

Кожна фірма, яка бере участь у господарській діяльності, відноситься до певної правової форми і діє у відповідності з нормами цивільного і торговельного права своєї держави. Ці норми регулюють ділові відносини фірми з контрагентами.
Знання правового положення фірми дає відповідь на такі питання:
Хто і в якому розмірі несе відповідальність по зобов'язаннях фірми?
2. Хто оплачує борги фірми у випадку її банкрутства?
3. Хто має право укладати контракти та угоди від імені фірми (якщо її представник перевищив свої повноваження, то фірма має право відмовитись від своїх зобов’язань по даній угоді)?
4. В чиєму веденні знаходиться рішення питань, пов’язаних з підписанням контрактів?
Правова форма визначає відповідальність та правоздатність пайщиків фірми, форми звітності, порядок оподаткування отриманого прибутку, структуру органів управління фірмою, порядок ліквідації фірми та ряд інших аспектів, знання яких необхідне при встановленні ділових відносин між партнерами.
Хоча у відповідності з нормами цивільного і торговельного права окремих держав правові форми фірм відрізняються і мають свої, специфічні для кожної країни особливості, можна виділити основні види правових форм іноземних фірм та основні риси, притаманні для різноманітних правових систем і загальні для більшості країн Заходу.
1. Індивідуальні підприємці або комерсанти - це фізичні особи, які здійснюють різноманітні господарські операції в різних сферах діяльності (виробничій, торговельній, транспортній, банківській, біржовій тощо).
Індивідуальні підприємці укладають комерційні угоди від свого імені і несуть повну відповідальність всім своїм майном по зобов’язаннях своєї фірми.
У відповідності з законодавством підприємці повинні зареєструватись у торговельному реєстрі, отримати дозвіл (патент) на ведення підприємницької діяльності зі сплатою податку. Вони ведуть господарську діяльність під певним фірмовим найменуванням.
Зміст торговельних книг підприємця є комерційною таємницею. Тому за звичайних обставин ці книги недоступні для третіх осіб і отримати достовірну інформацію про діяльність підприємця не завжди можливо. В судових розглядах ознайомлення суду та зацікавлених осіб з торговельними книгами допускається лише у виключних випадках в частині, безпосередньо пов’язаній з суперечкою, де підприємець виступає як позивач чи відповідач. Повне ознайомлення суду з торговельними книгами підприємця допускається тільки при його банкрутстві.
Індивідуальний підприємець не підлягає публічній звітності і не є юридичною особою. У світі нараховуються мільйони індивідуальних підприємців. Працюють вони, в основному, у сфері роздрібної торгівлі та обслуговування населення.
2. Об’єднання підприємців.
Об’єднання підприємців здійснюється у виді товариств. Розрізняють товариства двох типів. При організації товариств першого типу (рос. ”товарищество”) підприємці наряду з об’єднанням своїх капіталів беруть безпосередньо участь в діяльності фірми і несуть необмежену майнову відповідальність по її зобов’язаннях. До товариств першого типу відносяться:
повні товариства континентального права;
товариства американського права;
товариства з необмеженою відповідальністю англійського права.
При створенні товариств другого типу (рос.”обществ”) об'єднуються тільки капітали підприємців. Підприємці особисто не беруть участі в веденні справ фірми. Управління здійснюють професійні менеджери, які призначаються вкладниками. При банкрутстві фірми вкладники ризикують своїми вкладами, але одночасно їх майнова відповідальність є мов би попередньо окресленою і вони можуть попередньо розрахувати розмір підприємницького ризику.
Ця обставина дає можливість залучити до участі, наприклад, в акціонерних товариствах велику кількість вкладників і тим самим зосередити в одній фірмі солідні капітали. До таких об’єднань відносяться:
товариства з обмеженою відповідальністю;
акціонерні товариства континентального типу;
англійські приватні і публічні компанії з обмеженою відповідальністю;
корпорації США.
Проміжною формою між товариствами першого і другого типу є командитне товариство та командитне товариство на акціях, які об’єднують в собі ознаки товариств обох типів.
Об’єднання підприємців можуть складатися з однієї фірми, а також можуть включати і декілька компаній, об’єднаних шляхом участі в акціонерному капіталі інших фірм. Можна вийти на контакт не тільки з головною, материнською фірмою, але і з її філією, дочірньою, асоційованою компанією.
Філія (Branch) – не має юридичної і фінансової самостійності, діє тільки від імені і за дорученням основного товариства.
Дочірні компанії (Subsidiary) є юридично самостійними, самі складають угоди, ведуть документацію, однак знаходяться під суворим контролем “материнської” компанії.
Асоційована компанія (Associated company, Affiliated company)- юридично і фінансово самостійна і не знаходиться під контролем фірми, яка володіє частиною її акціонерного капіталу.
Тема 5 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНИХ ФІРМ

Звітність фірми. Показники, що характеризують фірму.

5.1 Звітність фірми

Успіх комерційної діяльності багато в чому залежить від вибору контрагента, від його надійності. Вивчення оперативної і фінансової звітності іноземних фірм дозволяє виявити тенденції їх розвитку, оцінити економічні та фінансові можливості а також науково-технічний рівень продукції, що випускається, та її конкурентоспроможність. Все це визначає умови контракту. Навіть якщо припустити, що контрактні умови однакові, все одно співробітництво з однією фірмою може бути більш вигідним, ніж з іншою. Крім того, аналіз показників діяльності іноземних фірм дає можливість вияснити їх зацікавленість у встановленні ділових відносин з партнерами з України, оцінити їх платоспроможність та конкурентоспроможність.
Важливо визначити також ділове обличчя, престиж фірми, знати, наскільки сумлінно вона виконує свої зобов'язання. Авторитет фірми, навіть найменшої, звичайно добре відомий у діловому світі.
Найбільш повну інформацію можна отримати про акціонерні товариства, оскільки у відповідності з законом вони щорічно публікують звіт про свою діяльність чи в певних періодичних виданнях, чи окремими брошурами.
Для фірм, що мають інші правові форми, публічна звітність не є обов’язковою, однак вони часто з метою реклами публікують окремі дані про результати своєї фінансово-господарської діяльності у пресі чи надають ці дані інформаційно-довідковим агентствам.
Річний звіт фірми звичайно представляється розділами, які містять такі питання:
1) виробництво і реалізація продукції з основних товарних груп (в окремих випадках вказується характер та обсяг закордонних операцій);
2) обсяг та основні напрямки капіталовкладень;
3) науково-дослідницька діяльність;
4) зміни в організаційній структурі;
5) керівний склад;
6) основні дочірні компанії;
7) фінансові результати діяльності.
Треба відмітити, що питання виробництва, науково-дослідницької роботи, організаційної структури та ін. можуть бути освітлені в довільній формі, якщо так вважає керівництво фірми. Однак фінансова звітність (мається на увазі структура звіту та характер інформації) регламентується законом.
Фінансовий звіт є важливою і обов’язковою частиною річного звіту. Завдання фінансового обліку - це забезпечення збору даних про фінансовий стан; результати фінансової діяльності; зміни у фінансовому стані.
Фінансові звіти також демонструють результати управління підприємством, підзвітність керівництва.
До фінансових даних висуваються вимоги, які характеризують їх корисність:
1) ясність - мається на увазі, що користувачі мають достатнє уявлення про діяльність підприємства;
2) суттєвість - інформація використовується при прийнятті рішень, допомагає дати оцінку минулим, сьогоднішнім та майбутнім результатам діяльності;
3) надійність - відсутність суттєвих помилок та відхилень від істини, достатня розважливість, яка веде до обачного та обережного ведення справ;
4) порівнянність - систематична порівнянність дозволяє визначити тенденції в ефективності функціонування компаній, причому вимірювання повинні бути узгоджуваними і послідовними.
Одночасно фінансова інформація повинна мати обмеження:
1) за термінами звітність може бути щоденною, щотижневою, щоквартальною чи щорічною; зволікання може впливати на суттєвість інформації;
2) за вигодами та витратами; сумарні вигоди, отримані від використання цих даних, повинні перевищувати витрати на ведення обліку, недоцільно перевантажувати дані, вказувати дуже багато подробиць.
Ось деякі типові види звітності за термінами виконання: грошові кошти - щоденно (готівка, каса); обсяг продаж - щоденно, щотижнево, щомісячно; поточні управлінські звіти - щомісячно, щоквартально; фінансові звіти - раз у півроку, щорічно.
Основними документами фінансової звітності є баланс та рахунок прибутків і збитків.
Баланс - це документ, що відображає у вартісному виражені активи фірми та джерела їх формування. Складений на основі бухгалтерського обліку баланс поділений на актив і пасив. Показники активу групуються за складом і розміщенням коштів, а пасив - за джерелами формування коштів. В річних звітах баланс наводиться на початок і на кінець фінансового року.
Рахунок прибутків і збитків - дозволяє визначити грошову вартість результатів торговельної діяльності фірми за певний період реалізації.
Поряд з балансом він є важливою і обов’язковою формою фінансової звітності і відбиває результати господарської діяльності за звітний період. Акціонерні товариства звичайно один раз в рік складають рахунок прибутків і збитків головним чином для своїх акціонерів та податкових органів і публікують його разом з балансом, оскільки обидва документи доповнюють один одного.
Насамперед рахунок прибутків і збитків відображує:
1) вартість реалізованої продукції та послуг фірми за звітний період; витрати виробництва.
2) адміністративні, накладні та інші витрати;
3) податок та прибуток;
4) чистий прибуток; розподіл чистого прибутку (виплата дивідендів та капіталізований прибуток).
Розрахунок надходження та витрачання коштів є важливим доповненням до балансу фірми. В ньому відображені надходження коштів з різноманітних джерел фінансування і їх використання протягом фінансового року, який і є звітним періодом.
У лівій колонці рахунку показуються напрямки використання коштів, а в правій - джерела надходження цих коштів.
В річних звітах фірм, крім форм фінансової звітності, наводяться основні показники діяльності за ряд років, показники прибутковості операцій, дохідності акцій тощо.
Фінансовий звіт - це головне і практично єдине джерело, за яким можна судити про результати діяльності фірми. До корисної інформації, яка міститься у фінансових звітах, треба підходити критично, тому що в укрупнених зведених статтях можуть "ховатися" низькі показники, аналіз яких практично неможливий. Складачі звітів інколи занижують оцінку майна та матеріально-виробничих запасів, завищують розміри амортизаційних відрахувань тощо.

5.2 Показники, що характеризують фірму

Кількість показників, що характеризують діяльність фірми, дуже велика. Тому порівняння цих показників у динаміці дає більш реальну картину. Корисно порівнювати також показники конкретної фірми з показниками аналогічних фірм чи з галузевими показниками - середніми або загальними.
Показники діляться на абсолютні і відносні.
Абсолютні дані характеризують масштаб операцій фірми, її виробничу потужність, підсумки виробничої і збутової діяльності тощо. Вони містяться в оперативній і фінансовій звітності фірми. Це - обсяги продаж, підсумки балансу, прибуток та ін. показники.
Відносні дані - це коефіцієнти, що показують відношення, отримані розрахунковим шляхом чи співвідношенням абсолютних показників.
Загалом абсолютні і відносні показники можна згрупувати у чотири групи, які характеризують:
1) економічний потенціал фірми;
2) ефективність її діяльності;
3) конкурентоспроможність;
4) фінансовий стан фірми.
Показники економічного потенціалу фірми це активи, продажі, чистий чи валовий прибуток, капіталовкладення, власний і позичений капітал, капіталізований прибуток, виробничі потужності, науково дослідницька база та витрати на науково-дослідницькі й дослідно-конструкторські розробки, загальна кількість зайнятих.
Ці показники (окремо чи сукупно) дають в кількісному чи вартісному вираженні оцінку матеріально-виробничої бази фірми, результатів її фінансової діяльності, масштабів операцій тощо.
Показники ефективності діяльності фірми - це абсолютні та відносні дані. Основним з них є прибуток - кінцева мета і головний критерій діяльності фірми.
Валовий прибуток залежить від обсягу продаж, прибутковості (різниця між чистими витратами і чистою продажною ціною) та системи заходів по реалізації. Валовий прибуток забезпечує:
1) покриття всіх експлуатаційних витрат підприємства, які безпосередньо не залежать від товарообороту (обсягу продаж);
2) погашення всіх боргів та позик;
3) виплату відрахувань у пенсійний фонд;
4) сплату всіх необхідних податків чи відрахувань в державний фонд соціального страхування;
5) заміну основних засобів при їх зношенні;
6) збільшення обсягу капіталовкладень у міру зростання бізнесу;
7) виплату дивідендів.
Тільки після того, як будуть задоволені всі ці вимоги, частину прибутку, що залишилась, можна знову вкласти у виробництво з метою подальшого розширення підприємства.
Кожне підприємство повинно отримувати деяку мінімальну суму валового прибутку тільки для того, щоб його власники могли вижити.
Вартість чи обсяг продукції, яку необхідно реалізувати, щоб отримати достатній валовий прибуток, який залишиться після задоволення решти вимог, називають критичним обсягом продажів..
На основі отриманого абсолютного прибутку обраховуються відносні показники рентабельності :
рентабельність продажів;
рентабельність активів;
рентабельність основного капіталу;
рентабельність власного капіталу;
середня норма рентабельності.
Важливим показником ефективності є обсяг продажів. Він показує масштаби діяльності фірми і темпи її зростання. На основі цього показника обраховуються відносні показники ефективності:
- відношення обсягу продажів до активів;
- відношення обсягу продажів до основного капіталу;
- відношення обсягу продажів до оборотного капіталу;
- відношення обсягу продажів до матеріально-виробничих запасів;
- частка витрат виробництва у вартості реалізованої продукції;
- відношення обсягу продажів до загальної кількості зайнятих.

Рентабельність продажів визначається за формулою:
Рпр=(Пзв/Взв)*100%,
де Рпр - рентабельність продажів;
Пзв - прибуток за звітній період (рік);
Взв - обсяг продажів за звітній період (рік).
Якщо це відношення дорівнює, наприклад, 10%, то це означає, що на кожний долар реалізованої продукції приходиться десять центів прибутку.

Рентабельність активів визначається за формулою:
Рак=(Пзв/Азв)*100%,
де Рак - рентабельність активів;
Пзв - чистий прибуток за звітній період (рік);
Азв - активи (підсумок балансу) на кінець звітного періоду.
Рентабельність активів показує ефективність використання інвестованого в майно фірми капіталу - основного та оборотного. Низький рівень рентабельності активів в порівнянні з цим показником у інших фірм свідчить про низький попит на продукцію фірми або перевкладення капіталу в активи.

Рентабельність основного капіталу визначається за формулою:
Росн.к=(Пзв/Ок)*100%,
де Росн-к - рентабельність основного капіталу;
Пзв - чистий прибуток за звітній період;
Ок- основний капітал з урахуванням амортизації на кінець звітного періоду.
Чим більша величина цього показника, тим ефективніше використання основних засобів фірми. Якщо рентабельність основного капіталу зростає, а рентабельність активів в цілому знижується, то можливі такі варіанти:
зростають оборотні активи;
фірма затоварюється готовою продукцією;
зростають матеріально-виробничі запаси;
збільшується дебіторська заборгованість чи готівка.

Рентабельність власного капіталу свідчить про ефективність використання тієї частини капіталу, яка інвестована у фірму за рахунок власних джерел фінансування і розраховується за формулою:
Рв.к=(Пзв/Вк)*100%,
де Рв.к. - рентабельність власного капіталу;
Пзв - чистий прибуток за звітній період;
Вк- власний капітал (балансова вартість) на кінець звітного періоду.
Рівень котирування акцій фірми на біржах залежить від зміни цього показника.

Показник середньої норми рентабельності фірми за певний період розраховується за формулою:
(П1+П2+П3...)/n
Рср = * 100%,
(А1+А2+А3...)/n
де Рср - середня норма рентабельності;
Пі - прибуток (чистий) за відповідний рік періоду, що розглядається;
Аі - балансова вартість активів за вирахуванням амортизації на кінець кожного періоду, що розглядається;
n - кількість років.

Відношення обсягу продажів до активів характеризує ефективність використання всіх засобів, що є у фірми, а відношення обсягу продажів до основного капіталу - ефективність використання коштів, вкладених в основний капітал. Зростання цих показників свідчить про підвищення ефективності операцій фірми, або ж відображає інфляційне зростання цін.
Ці показники доповнюються відношенням обсягу продажів до оборотного капіталу ( коефіцієнтом оборотності оборотних активів). Він показує число оборотів, здійснених оборотним капіталом протягом року. Чим більше число оборотів, тим більш активна комерційна діяльність фірми і необхідно менше коштів на проведення поточних операцій.
Відношення обсягу продажів до матеріально-виробничих запасів (коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів) показує число оборотів цих запасів протягом року. Зниження цього показника означає зниження збуту готової продукції а також може свідчити про збільшення запасів сировини і матеріалів у зв’язку з очікуванням зростання цін.
Частка витрат виробництва у вартості реалізованої продукції також займає важливе місце в оцінці ефективності діяльності фірми. Звичайно треба прагнути, щоб витрати знижувались. В цьому випадку зростає рентабельність виробництва, підвищується конкуренто- спроможність продукції фірми.
Відношення обсягу продажів до загальної кількості зайнятих характеризує виробіток в розрахунку до одного зайнятого, тобто продуктивність праці - узагальнений показник, що показує рівень організації виробництва та праці, автоматизації. Він дозволяє порівняти рівень організації виробництва та праці в підрозділах своєї компанії, а також порівняти показники інших фірм даної галузі в різних країнах.

Показники конкурентоспроможності фірми
Конкурентоспроможність фірми - це можливість запропонувати товар, котрий задовольняє конкурентні вимоги споживача в необхідній кількості, в потрібні терміни і на найбільш вигідних умовах (ціна, базові умови поставки, організація технічного обслуговування, надання кредиту тощо).
Основним показником конкурентоспроможності є прибуток. Інші показники:
- обсяг продажів у вартісному і кількісному вираженні;
- відношення прибутку до обсягу продажів;
- відношення обсягу продажів до вартості матеріально- виробничих запасів;
- відношення обсягу продажів до суми дебіторської заборгованості;
- завантаження виробничих потужностей;
- портфель замовлень;
- витрати на наукові дослідження;
- обсяг і напрямки капіталовкладень.

Показники фінансового стану фірми
Фінансовий стан фірми характеризується платоспроможністю і кредитоспроможністю.
Платоспроможність - це ступінь фінансової незалежності фірми від зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності та здатність в попередньо обумовлені терміни погашати свої фінансові зобов'язання.
Кредитоспроможність - це можливість надання кредитів клієнтам.
Фінансову діяльність фірми характеризують такі основні показники:
1) Структура власного капіталу, тобто співвідношення складаючих капітал елементів акціонерного капіталу, емісійного доходу та капіталізованого прибутку.
2) Відношення власного капіталу до підсумку балансу відображає фінансову незалежність фірми від зовнішніх джерел фінансування, чим воно вище, тим краще фінансове положення фірми.
3) Відношення всієї заборгованості до власного капіталу також показує співвідношення зовнішніх і власних джерел фінансування. Вважають, що заборгованість не повинна перевищувати власний капітал.
4) Відношення власного капіталу до реального основного капіталу свідчить про те, в якій мірі інвестування капіталу в основні фонди відбувається за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо воно відбувається за рахунок позиченого капіталу, то це тягне збільшення витрат у формі процентів. Якщо розмір проценту, який виплачує фірма, вище середньої норми прибутку, отриманої на вкладений капітал, то фірма працює збитково.
5) Відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу. Коли компанія фінансується за рахунок довгострокових кредитів, наприклад, облігаційних позик, це для неї вигідно, якщо норма прибутку вище розміру процентів, що сплачуються. Вважається, що розмір довгострокової заборгованості не повинен бути вище величини власного оборотного капіталу.
6) Надходження власних коштів від операцій у звітному періоді - це обсяг самофінансування поточних операцій, абсолютний показник коштів, що надійшли у звітному періоді в формі чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.
7) Коефіцієнт самофінансування поточних капіталовкладень показує у якій мірі вкладення в основний капітал за звітний рік проводились за рахунок коштів, що надійшли від операцій фірми.
8) Коефіцієнт покриття або відношення оборотних активів до короткострокової заборгованості - один з основних показників платоспроможності фірми. За ним можна судити в якій мірі короткострокова заборгованість фірми покривається її оборотними активами. Цей показник не повинен бути менше одиниці.
9) Коефіцієнт ліквідності оборотних фондів - це частина готівки і паперів, що швидко реалізуються в оборотних активах. Чим він вище, тим вища ліквідність оборотного капіталу і платоспроможність фірми.
10) Коефіцієнт покриття короткострокової заборгованості ліквідними засобами. При розрахунку цього показника до ліквідних засобів відносять дебіторську заборгованість, готівку, цінні папери, які можуть бути швидко реалізовані. При зменшенні цього показника зменшується платоспроможність фірми.
11) Відношення оборотних активів до всього позиченого капіталу. Платоспроможність фірми вважається високою, якщо вся її заборгованість покривається ліквідними засобами, до яких і відносять оборотні активи.

Тема 6 ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА УГОДА КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Правові аспекти зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу. Укладення зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу. Джерела правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу.

6.1 Правові аспекти зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу

Сучасний етап розвитку зовнішньоекономічної діяльності комерційних організацій характеризується суттєвими змінами методів та форм встановлення договірних зв’язків з іноземними партнерами. Застосування правових форм в галузі міжнародних економічних відносин має ряд особливостей. Тому підприємець, який виходить на зовнішній ринок, повинен володіти певним обсягом правових знань про особливості зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, про діючий у міжнародній торгівлі правовий режим.
Правовою основою міжнародних комерційних операцій є інститут міжнародної комерційної угоди. Джерелами права в даному випадку є міжнародні угоди, правила, конвенції, національне законодавство, системи нормативних актів, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність, традиції, що склалися в міжнародній торгівлі. Треба мати на увазі, що нормативні акти застосовуються у випадках, коли країна є їх учасником чи офіційно визнала їх для застосування.
Інститут міжнародної комерційної угоди - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють порядок та форми здійснення угод, які укладаються з іноземними партнерами, їх зміст, умови дійсності угоди та юридичні наслідки її недійсності.
Стосовно договірних відносин українських підприємств з партнерами іноземних держав використовуються різні поняття: "угода", "договір", “контракт”.
Поняття "угода" ширше, ніж поняття "договір/контракт". Угодами визнаються дії громадян та юридичних осіб, що направлені на встановлення, зміну чи призупинення громадянських прав та обов’язків.
Дво- чи багатосторонні угоди іменуються договорами. Під поняттям "угода", "контракт" стосовно відносин у зовнішньоторговельній діяльності мається на увазі договір. Відносини, що виникають з договору (контракту), називаються договірними (контрактними), а зобов'язання сторін, що витікають з договору (контракту), - зобов’язаннями по договору (контракту).
Під купівлею-продажем розуміється передача однією стороною права власності на індивідуально визначену річ і передача даної речі іншій стороні, яка зобов’язується прийняти її і оплатити за узгодженою ціною. Основна функція договору купівлі-продажу - це оформлення переходу майна із власності однієї особи у власність іншої.
Зовнішньоторговельний договір (контракт) купівлі-продажу - це угода підприємців з іноземними фірмами і громадянами, предметом якої є зовнішньоекономічні операції, пов’язані з обігом товарів.
Зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу має такі ознаки:
1) одним з контрагентів виступає юридична чи фізична особа іноземної держави;
2) товар (продукція) знаходиться на території іноземної держави;
3) при виконанні договору товар (продукція), як правило, перетинає територію однієї чи декількох іноземних держав.
Звичайно зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу містить вступну частину, реквізити сторін (юридична адреса та банківські реквізити), такі основні умови:
предмет і об’єкт поставки (найменування і кількість товару);
способи визначення якості і кількості товару;
термін і місце поставки;
базисні умови поставок;
умови платежу;
порядок здачі - приймання товару;
транспортні умови;
умови про гарантії і санкції;
порядок вирішення суперечок;
обставини звільнення від відповідальності, форс-мажор.
Договір підписується уповноваженими особами, їх підписи, як правило, скріплюються печатками.
В контракт також можуть бути внесені положення, загальні для зобов'язань продавця і покупця:
поняття, порядок обчислення збитків та їх відшкодування при можливому порушенні зобов'язань однією з сторін;
санкції при простроченні платежу;
транспортний та валютний ризики;
принципи звільнення від відповідальності;
право на призупинення виконання зобов’язань;
страхування товару;
порядок розірвання договору.
В практиці міжнародної торгівлі широке застосування мають різноманітні типові умови, типові форми контрактів, які стали розроблятися великими експортерами і імпортерами, а також їх об'єднаннями та асоціаціями ще в кінці XIX ст.
Типовий контракт - це розроблений у відповідності зі встановленими правилами документ, який містить зразки формулювань умов певного виду договору. Однак типовий контракт не має юридичної сили. Він виконує допоміжну роль - надання підприємцям допомоги при підготовці тексту контракту: дозволяє використати уже відпрацьовані, готові формулювання, включити в текст контракту всі необхідні умови угоди.
Типовий контракт містить ряд уніфікованих умов, прийнятих в практиці міжнародної торгівлі. Звичайно в типовому контракті заповнюються статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якість, упаковку і маркування, терміни поставки, транспортні умови, умови платежу тощо.
Найбільш часто форма типового контракту, що зустрічається на практиці, складається з двох частин - узгоджуваної та уніфікованої.
Типові форми контрактів є обов’язковими для сторін тільки при їх домовленості. Звичайно зміст таких умов оснований виключно на праві і практиці країни, де вони вироблені.
Партнери, які заключають контракт, звичайно домовляються лише про ціну, кількість, терміни і інколи про якість товару. Інші умови відомі, вони встановлені в типовому контракті. Контракти розробляються об’єднаннями промисловців і підприємців, асоціаціями, федераціями, спілками, торговими палатами, біржовими комітетами. Для членів цих об’єднань вони обов’язкові і в залежності від потужності даної групи отримують більше чи менше розповсюдження в міжнародній торгівлі (наприклад, для торгівлі зерном використовують типові контракти Лондонської асоціації хліботорговців). Типові контракти, уніфіковані умови продажу і купівлі значно спрощують укладання угод. Нерідко тексти готуються у формі трафаретних формулярів, виготовлених друкарським способом. На їх зворотному боці фіксуються індивідуальні умови угоди: кількість, ціна, терміни а також якість товару і умови платежу. Всі інші умови приймаються у готовому вигляді.

6.2 Укладення зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу

У зовнішньоторговельній угоді беруть участь дві сторони, які іменуються контрагентами (партнерами). За загальним правилом у контракті відносини даного виду можуть вступати іноземні фізичні і юридичні особи, а також особи без громадянства. Сторони, що беруть участь у зовнішньоторговельній угоді, повинні мати певні повноваження на її здійснення.
Юридична особа - це організація, що має у відповідності з законодавством своєї країни відокремлене майно і відповідає по своїх зобов’язаннях цим майном.
Юридичні особи повинні мати самостійний баланс чи кошторис. Юридична особа може здійснювати будь-які види діяльності, які відповідають цілям, що передбачені в її засновницьких документах і не заборонені законом. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки на основі спеціального договору /ліцензії/. Юридична особа підлягає реєстрації у відповідності з вимогами національних законодавств.
Іноземна юридична особа - це організація, яка має права і обов’язки юридичної особи згідно з законодавством іноземної держави, де вона зареєстрована. Треба мати на увазі, що в кожній державі існують свої особливості в тлумаченні і визначенні видів і типів юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність.
При підготовці до укладення зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу необхідно ознайомитись з відповідними документами, які підтверджують платоспроможність представника іноземної фірми і самої фірми на укладення даного виду договору.
Укладення зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу як певний процес являє собою систему дій сторін (партнерів) в ході узгодження умов контракту. Початковим етапом є попередні переговори, які іноді називають трактацією угоди. Переговори ведуться поштовою чи телеграфною перепискою, по телефону чи під час особистих зустрічей представників обох сторін. Ініціатива вступу в переговори може бути проявлена як продавцем, так і покупцем. Покупець або відкликається на об’яву чи інший вид реклами продавця, або звертається до відомої йому фірми із запитом прислати пропозицію партії товару чи оферту.
В комерційній практиці оферта являє собою письмове, усне, чи таке, що випливає з поведінки пропонуючої сторони – оферента , повідомлення про бажання (пропозицію) вступити в зобов’язувальний юридично договір (контракт), причому з умов даного повідомлення витікає, що воно буде зв'язувати оферента поки інша сторона - акцептант, якій оферта адресована, прийме її шляхом дії, утримання від дії чи зустрічним зобов’язанням. Акцепт в даному випадку свідчить про прийняття такої пропозиції /оферти/. Згода з офертою визнається акцептом, якщо вона отримана оферентом в обумовлені пропозицією терміни. Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах, ніж запропоновані в оферті, розглядається як нова - зустрічна оферта. Оферта покупця по договору купівлі - продажу робиться у формі замовлення.
Згідно з загальним правилом комерційна пропозиція (оферта) повинна містити: точне і скорочене найменування продавця; його торгову марку, фірмовий знак (якщо вони є); найменування товару; коротку і достатню характеристику товару; обсяг поставки, який пропонується; мінімальну кількість товару в партії; відомості про упаковку; умови поставки за ІНКОТЕРМС; ціну на умовах поставки за штуку і за партію; терміни поставки; порядок оплати; оптову скидку; реквізити продавця.
Розрізняють два види оферти.
Тверда оферта - це письмова пропозиція про продаж певної партії товару, направлена конкретному покупцю. Це пропозиція, на основі якої у оферента виникають певні зобов'язання, що витікають з оферти. В ній продавець обумовлює термін, протягом якого вважає себе зв’язаним запропонованими ним умовами, тобто він не в змозі їх відмінити чи змінити. Отримана адресатом оферта не може бути відкликана протягом терміну, встановленого для її акцепту, якщо це не обумовлено в самій оферті. Протягом даного терміну продавець не може звертатися з подібними пропозиціями до іншого партнера. Відповідь, не отримана в термін, вказаний в оферті, означає відмову покупця від укладення контракту; продавець звільняється від зробленої пропозиції і має право звернутися з нею до іншого партнера.
Отримавши відповідне повідомлення з пропозицією укласти контракт, покупець повинен або прийняти таку оферту повністю, або відхилити її. Незгода покупця з будь-яким пунктом оферти прирівнюється до відмови від укладння контракту на запропонованих умовах. В цьому випадку покупець направляє продавцю контрпропозицію.
У випадку, якщо пропозиція про укладення контракту є повністю прийнятною для покупця, він направляє продавцю у встановлений в оферті термін беззаперечний акцепт. Договір вважається укладеним, якщо акцепт отриманий особою, яка направила оферту, в межах вказаного в ній терміну.
Вільна оферта або публічна оферта - це пропозиція про продаж певної партії товару, яка направлена невизначеному колу осіб, що не породжує для оферента будь-яких зобов’язань.
Якщо в письмовій оферті не визначений термін для акцепту, то договір вважається укладеним, якщо акцепт отриманий особою, яка направила оферту, до закінчення терміну, встановленого законом чи іншими правовими актами, а якщо такий термін не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу. Коли оферта зроблена усно, без вказання терміну для акцепту, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила про свою згоду (акцепт).
Отже згода покупця на умови, викладені у вільній оферті, не означає ще укладення договору. Якщо покупець згоден з такою пропозицією, то він повинен підтвердити свою згоду твердою контрофертою. І якщо фірма-продавець акцептує цю контроферту, то контракт вважається укладеним на запропонованих умовах.
Особливість правового регулювання зовнішньоторговельних угод проявляється в тому, що сторони зовнішньоторговельного договору купівлі-продажу повинні визначити законодавство країни стосовно даного контракту. Вибір законодавства партнери здійснюють узгоджено. Якщо в контракті таке узгодження відсутнє, то застосовують колізійні норми.
Колізійна норма - це норма, що визначає, право якої держави повинно бути застосовано до відповідного правовідношення. Треба мати на увазі, що колізійна норма носить характер відсилання. Нею можна керуватися тільки разом з певною матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, тобто нормою законодавства, що вирішує питання по суті. Разом з матеріально-правовою нормою, до якої відсилає колізійна норма, вона виражає певне правило поведінки для учасників громадянського обороту, в даному випадку - продавця і покупця по зовнішньоторговельному контракту купівлі-продажу.

6.3 Джерела правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу

Джерела правового регулювання зовнішньоторговельних контрактів мають певну специфіку. До основних джерел відносять: міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї.
Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, які містять норми, що регулюють відносини з міжнародної купівлі-продажу. Наприклад, у Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться у торговельних кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти з міжнародної купівлі-продажу (Закон Великобританії 1979 року про купівлю-продаж товарів, Одноманітний закон про міжнародну купівлю-продаж).
В практиці міжнародної торгівлі застосовуються такі джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу:
- Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 рік);
- Конвенція ООН про позивну діяльність в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 рік);
- Конвенція про право, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 рік).
Також в практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові звичаї.
Торговельний звичай - це загальновизнане правило, яке склалося в сфері зовнішньої торгівлі на основі постійного та одноманітного повторення даних фактичних відносин.
Застосування звичаїв, які прийняті в міжнародній торговельній практиці, здійснюється арбітражними судами у таких випадках:
- таке застосування обумовлено в контракті, через який виникла суперечка;
- до звичаїв відсилає норма права, яка підлягає застосуванню до спірного правопорушення;
- застосування звичаю основується на положеннях міжнародного договору, що діє у відносинах між державами, до яких належать сторони в суперечці.
В комерційній практиці також використовується поняття торговельні звички, котрі означають заведений порядок чи правило, що фактично встановилося у торговельних відносинах і служить для визначення волі сторін, яка прямо не виражена в договорі. Торговельні звички враховуються постільки, поскільки сторони знали про їх існування та мали їх на увазі, укладаючи договір. Найчастіше звички застосовуються у сфері морських перевезень.
Виходячи з загальних положень, розмежування цих понять можливо провести за такими ознаками: звичаї - це правила поведінки, що є джерелом права, звички - не є джерелом права, їх застосування у практичних відносинах залежить від волі сторін, яка прямо не виражена в договорі.
При укладанні та виконанні зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу значну роль також відіграють звичаї, що склалися в міжнародній торгівлі як базисні умови поставок. Їх тлумачення міститься в Міжнародних правилах з тлумачення торгових термінів - ІНКОТЕРМС.
ІНКОТЕРМС отримав визнання та широке застосування, оскільки запропоновані в ньому тлумачення окремих термінів відповідають найбільш поширеним торговим звичаям і правилам, що склалися на світовому ринку. ІНКОТЕРМС дає тлумачення тільки тим торговельним умовам, що використовуються у зовнішньоторговельних контрактах купівлі-продажу, і не поширюється на умови договорів перевезень.
Головна мета ІНКОТЕРМС - це чітке визначення умов контракту відносно зобов'язань продавця з доставки товарів покупцю і уніфікація обов'язків сторін контракту. Діапазон базисних умов ІНКОТЕРМС досить широкий і охоплює всі необхідні і достатні варіанти - від випадку, коли вся відповідальність лежить на покупцеві, до випадку, коли вся відповідальність лежить на продавцеві.
Правила ІНКОТЕРМС носять характер рекомендацій, їх застосування у повному обсязі чи в якійсь частині в контракті залежать від волевиявлення сторін, що домовляються. Якщо тлумачення базисних умов в контракті і ІНКОТЕРМС не збігаються, то пріоритет належить умовам контракту.
Прийнявши тлумачення терміну за ІНКОТЕРМС в якості загальної основи контракту, сторони разом з цим можуть внести в нього зміни чи доповнення, які відповідають умовам даної галузі торгівлі чи обставинам, що склалися при укладенні контракту. Зміст цих змін повинен бути детально обумовлений в контракті, оскільки вони можуть суттєво вплинути на рівень ціни товару. Сторони можуть доповнити контракт умовами, що відображають особливість угоди.
Треба мати на увазі головний принцип, на якому базуються правила ІНКОТЕРМС - мінімальна відповідальність продавця. Наприклад, якщо покупець бажає, щоб продавець взяв на себе розширені зобов’язання з страхування, необхідно в контракт внести відповідні додаткові умови, оскільки посилання тільки на правила ІНКОТЕРМС не досить. Такі випадки, як порушення контрактів та їх наслідки а також складні випадки по з’ясуванню власника товару залишаються поза розглядом ІНКОТЕМС.
Застосування ІНКОТЕРМС сприяє вирішенню проблеми конфліктів між національними законами та їх трактуванням за допомогою типових (стандартних) торговельних умов і визначень, які пропонуються як “нейтральні” правила.

Тема 7 СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Загальні положення. Вступна частина контракту. Базисні умови поставок. Предмет контракту. Терміни поставок. Якість товару. Ціна і загальна сума контракту. Упакування і маркування. Оплата. Обов'язки сторін. Відповідальність за порушення контракту. Санкції. Звільнення від відповідальності. Форс-мажор. Страхування. Арбітраж. Мова контракту. Заключна частина.

7.1 Загальні положення. Вступна частина контракту

Зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу, як правило, - це досить об'ємний документ, який містить: умови про предмет договору, його об'єкт, ціну товару, термін його поставки, спосіб упакування, умови платежу, порядок приймання товару за якістю і кількістю, гарантії якості товару, що поставляється, базисні умови поставок, права і обов’язки сторін, санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по договору, умови звільнення від відповідальності, порядок вирішення суперечок, мову договору, право, що застосовується, вступ договору в силу, правові наслідки розірвання договору тощо.
Для укладення зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу необхідна домовленість (угода) сторін з усіх суттєвих для даного виду контракту умов. Суттєві умови контракту - це умови, без яких він не має юридичної сили. Якщо одна із сторін не виконує їх, інша має право відмовитись від виконання своїх зобов'язань і розірвати контракт. До суттєвих відносять умови, які визначають предмет договору, якість товару, терміни його поставки, ціну, спосіб платежу і форму оплати. До несуттєвих відносять умови контракту, при порушенні яких однією стороною інша сторона не в праві розірвати контракт, вона може тільки вимагати виконання зобов'язань та відшкодування збитків.
Складання контракту необхідно починати зі вказання місця і дати його підписання, найменування сторін, які укладають угоду.
Місце підписання контракту, що вказане в договорі, - це певний географічний пункт, країна його належності. Місце підписання контракту є факт, який в певних випадках може мати юридичне значення. Наприклад, якщо сторони в договір не внесли умови про право, яким вони будуть керуватися при розгляді суперечок, то якраз місце укладення контракту (його підписання) вкаже на право, яке слід застосовувати. Для українських підприємців доцільно вказувати в контракті місце його підписання - Україна, хоча переговори можна вести в іншій країні. Колізійна норма міжнародного приватного права встановлює, що право, яке регулює зовнішньоторговельну угоду, визначається за місцем укладення контракту. Вказана норма є загальною.
Найменування сторін в договорі, країни їх належності повинні бути повними і точними, без скорочень. Недопустимо використовувати різного роду скорочення і абревіатури, якщо тільки це не загально визначені найменування. При ідентифікації сторін, що домовляються, точно вказують найменування фірм, під якими партнери зареєстровані в торговельному (державному) реєстрі країни їх належності; їх правове положення (організаційно-правова форма), включаючи номер і тип ліцензії на даний вид діяльності: юридична та фактична адреси. Контракт може бути пронумерований.
У вступній частині контракту можуть бути вказані особи, які уповноважені на його підписання. Звичайно контракт підписує керівник організації (фірми), який діє від її імені без доручення. Контракт може бути підписаний іншою посадовою особою фірми, яка має спеціальні повноваження. У випадку, якщо контракт підписує інший представник юридичної особи, яка укладає угоду, необхідна наявність завіреного нотаріусом доручення, що посвідчує повноваження на підписання даного контракту.
За загальним правилом контракт, підписаний особою, яка не має повноважень на його підписання, не вступає в юридичну силу. У випадках, коли такий контракт в комерційній практиці починає виконуватись, він може бути визнаний дійсним судом або арбітражним судом, оскільки початок фактичного виконання контракту свідчить про те, що керівник організації згодом схвалив цю угоду і взяв на себе передбачені контрактом зобов’язання на вказаних в ньому умовах.
Структура і зміст контракту можуть бути різними, залежно від характеру товару та умов угоди. Наприклад, при купівлі-продажу партії електронного обладнання особливе значення має наявність відповідної технічної документації, необхідної для транспортування товару, пакування і маркування. При купівлі-продажу сировини (ліс, руда, вугілля тощо) не- має необхідності виділяти вимоги до пакування.

7.2 Базисні умови поставок

Базисними умовами в контракті купівлі-продажу називають спеціальні умови, які визначають обов’язки продавця і покупця з доставки товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару з продавця на покупця. Таким чином, базисні умови визначають, хто несе витрати, пов’язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ці витрати досить різноманітні і складають 40-50% ціни товару. Вони можуть включати:
витрати по підготовці товару до відвантаження (перевірка якості і кількості, взяття проб, пакування);
оплату навантаження товару на перевізні засоби внутрішнього перевізника (всіма видами транспорту);
оплату перевезення товару від пункту відправлення до основних перевізних засобів;
оплату витрат по навантаженню товару на основні перевізні засоби в пункті експерта;
оплату вартості транспортування міжнародним транспортом;
оплату страхування вантажу в дорозі при морських перевезеннях;
витрати по зберіганню товару в дорозі, перевантаженню та перетарюванню;
витрати на вивантаження товару в пункті призначення;
витрати на доставку товару від пункту призначення на склад покупця;
сплату мита, податків та зборів при перетині митного кордону.

Ті витрати з доставки товару, які несе продавець, виражаються в ціні товару. Ці умови називаються базисними тому, що вони встановлюють базис ціни товару і впливають на рівень ціни товару.
В останній редакції ІНКОТЕРМС - 2000 базисні умови поставок поділені на чотири принципово різні групи.
Перша група складається лише з одного поняття, яке описує ситуацію, коли продавець передає товари покупцеві безпосередньо в своїх приміщеннях (термін групи "Е" - відправлення вантажу - EXW (Ex Works) - дослівно "вільно з заводу". Франко-підприємство (франко-завод).
За даної умови обов’язки продавця зведені до мінімуму і природно, ціна товару є більш низькою, ніж при укладенні контракту на інших базисних умовах. Так, згідно з даною умовою продавець повинен в передбачений термін передати товар у розпорядження покупця на території (в приміщенні) підприємства-виробника. Тут же на покупця переходить і ризик випадкової загибелі товару. Продавець не відповідає за навантаження товару, за надання транспортних засобів, якщо це не обумовлено в контракті. Транспортування товару і укладення в зв’язку з цим договорів забезпечуються покупцем. Покупець несе всі витрати по страхуванню товару, по його навантаженню та перевезенню, сплачує мито.
Поняття другої групи відносяться до ситуації, коли продавець зобов'язується надати товар в розпорядження перевізника, якого вибрав покупець. До цієї групи ”F” відносяться умови:
франко-перевізник - "FCA";
франко вздовж борту судна - "FAS";
франко-борт - "FOB";
Під поняттям "перевізник" розуміється не тільки підприємство, яке безпосередньо здійснює перевезення, але й підприємство, що бере на себе зобов'язання виступати в якості перевізника чи посередника в здійсненні перевезення і доставити товар в пункт, вказаний покупцем. Тобто "перевізник" - це юридична чи фізична особа, яка відповідає згідно договору за перевезення.
Умова франко-перевізник (FCA) означає, що продавець вважається виконавшим свої зобов'язання з поставки товару після передачі його перевізнику. Обов’язки продавця полягають в тому, щоб доставити товари, причому які вже пройшли митну очистку для ввезення, в розпорядження (під охорону) перевізника чи особи, що діє від його імені. Умови франко-перевізник поширюються на поставку товарів не тільки наземним, але й водним і повітряним транспортом.
Потреба у введенні умов франко-перевізник виникла у зв’язку з розвитком таких способів перевезення, як змішані, паромні, контейнерні тощо.
Згідно з умовою франко вздовж борту судна (FAS) продавець вважається виконавшим свої зобов’язання, коли товар розміщений вздовж борту судна на набережній (пристані) чи на ліхтері (якщо судно стоїть на рейді). Право власності на товар переходить від продавця до покупця після того, як товар розміщений на пристані вздовж борту судна. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару і всі наступні витрати переходять на покупця з моменту переходу до нього права власності на товар. Як і за умови франко-завод покупець здійснює очистку товару від експортних мит і митних формальностей - на відміну від умови FOB, де ця операція покладається на продавця.
При використанні в контракті умови FOB - дослівно "вільно на борту" - продавець зобов’язаний за свій рахунок поставити товар на борт судна, яке зафрахтував покупець, в узгодженому порту навантаження в установлений термін, а також на відміну від умови FAS, очистити товар від експортних мит.
Поняття третьої групи визначають випадки, коли продавець зобов'язується укласти договір перевезення, однак без прийняття на себе ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару, або будь-яких додаткових витрат після навантаження товару. До цієї групи "С" відносяться умови:
Вартість і фрахт (CFR)
Вартість, страхування і фрахт (CIF)
Перевезення і страхування оплачено до... (CIP)
Перевезення оплачено до... (CPT)
Четверта група об'єднує поняття, що визначають умови просування вантажу до його доставки в країну призначення. До цієї групи "Д" відносять умови:
Поставлено на кордон
Поставлено франко-судно
Поставлено франко-причал
Поставлено, мито не сплачено
Поставлено, мито сплачено
Четверта група понять містить правила, які відрізняються від понять третьої групи тим, що тут продавець відповідає за прибуття товару в узгоджений пункт чи порт призначення і несе при цьому всі види ризику і всі витрати по доставці.
Поняття четвертої групи поділяються на дві категорії:
1) за умовами DAF, DES та DDV продавець не є зобов'язаним доставляти товар зі здійсненням митної очистки для імпорту;
2) за умовами DEQ та DDP продавець зобов'язаний доставити товар та здійснити митну очистку товару.
Вибір тієї чи іншої базисної умови поставок здійснюють сторони договору, які повинні мати на увазі, що даний вибір визначає зміст багатьох наступних умов контракту. При цьому і продавець, і покупець виходять з принципу найменших матеріальних витрат на поставку.
Коли в тексті договору вказується базисна умова поставок, необхідно визначити назву пункту відправлення чи призначення вантажу.

7.3 Предмет контракту. Терміни поставок. Якість товару

Предмет контракту визначає вид дії, яка відображається в його назві. Предмет зовнішньоторговельної купівлі-продажу - це відвантаження вітчизняних товарів за кордон (експорт), а також поставка іноземних товарів в Україну (імпорт).
Об'єкт контракту зовнішньоторговельної купівлі-продажу - це товари, продукція а також результат виробничого і науково-технічного співробітництва, який при реалізації набуває форми товару.
Об’єктом контракту даного виду можуть виступати речі, які належать продавцю (юридичній чи фізичній особі) за правом власності чи такі, що не існують на момент укладення угоди (речі які можуть виготовити в майбутньому).
Після включення в текст зовнішньоторговельного контракту базисних умов поставок необхідно конкретно вказати найменування товару, який продається і купується. Найменування товару, що поставляється, повинно бути точним і повним. Наприклад, при поставці обладнання вказують його тип, марку та ряд інших даних, що характеризують це обладнання.
Досить часто найменування товарів та їх перелік вказують в додатках-спеціалізаціях до контракту.
Термін поставки - це календарні дати, до яких товари повинні бути доставлені продавцем у визначені контрагентами географічні пункти.
В контрактах дата поставки може бути обумовлена двома способами:
1) Точна дата (день, неділя, місяць, квартал);
2) Непрямо, наприклад, протягом 30 днів з дати підписання контракту, протягом двох місяців з дати отримання тех. документації, протягом 90 днів з дати відкриття акредитиву тощо.
Найбільш частий спосіб фіксації поставки - це дата перетинання кордону. Документами, що підтверджують факт поставки, є: залізнична накладна, авіонакладна, коносамент, поштова квитанція, акти приймання передачі товару, розписки складів тощо.
Терміни відвантаження можуть бути вказані так:
І) "негайно" - термін необхідний для оформлення митних формальностей і транспортування. За звичаями міжнародної торгівлі ця умова фактично означає зобов'язання продавця поставити товар в будь-який день протягом не більше як двох тижднів;
2) "якомога скоріше" - продавець зобов’язаний прийняти всі міри для поставки товару в найкоротші терміни.
Зустрічаються також терміни, як "по мірі готовності", "з відкриттям навігації", "з нагромадженням партії не менше ...тонн".
Товарно-транспортна накладна повинна містити такі відомості: номер контракту, вартість вантажу, дату відправки, адресу регіональної митниці, адресу покупця, номери його телефонів тощо.
Стаття 33 Віденської конвенції 1980 року передбачає, що для виконання зобов'язань по контракту, в тексті якого не вказана конкретна дата поставки враховується розумний термін після укладення договору.
За звичкою, що склалася в практиці міжнародної торгівлі поняття "негайна поставка" розуміється як поставка протягом 14 календарних діб від дати підписання контракту. "Розумний термін" визначається, як правило, виходячи з конкретних умов контракту.
За порушення терміну поставки товару звичайно сторони передбачають в контракті умови про відповідальність.
У зовнішньоторговельних контрактах купівлі-продажу прийнято особливо виділяти умови про якість товару, що поставляється, які можуть бути виділені в окремий розділ, або входити до складу розділу "Предмет контракту".
Якість - це сукупність властивостей (техніко-економічних та естетичних), які обумовлюють здатність задовольняти певні потреби, пов’язані з призначенням речі, продукції, товару.
Якість товару в контрактах, що укладаються в межах однієї країни чи регіонального управління, звичайно визначається прийнятими стандартами. В інших випадках якість товару визначається в специфікації.
У зовнішньоторговельній термінології існують спеціальні поняття:
1) кондиція - означає умову про якість і пакування товару;
2) звичайна експортна якість.
У випадку, якщо умовами контракту не обумовлена якість проданого товару, то товар повинен вважатися придатним для тих цілей, для яких товар тих же характеристик звичайно використовується.
Згідно зі ст.35 Віденської конвенції 1980 року товар вважається таким, що не відповідає договору, якщо він:
1) непридатний для тих цілей, для яких товар тих же характеристик звичайно використовується;
2) непридатний для будь-якої конкретної цілі, про яку продавець прямо чи непрямо був поставлений до відома покупцем під час укладення договору;
3) не відповідає якості товару, який продавець надав покупцю у виді зразка чи моделі.
При імпорті продовольчих товарів їх якість повинна підтверджуватись сертифікатами якості, які видає державна компетентна організація країни походження товару на його партію. В тексті договору повинно бути зроблено посилання на документи, які підтверджують якість товару, що поставляється.

7.4 Ціна і загальна сума контракту

Оплата за товар певної грошової суми (ціни) є основним обов’язком покупця за контрактом. Звичайно в контракті ціна встановлюється за одиницю кількості товару а також вказується загальна сума контракту.
Ціна товару, ціна продукції - це кількість грошових одиниць певної валютної системи, яку повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за загальну кількість товару (партію) або за одиницю товару, що доставлений продавцем на базисних умовах у вказаний в контракті географічний пункт.
Ціна товару, за якою він реалізується на зовнішньому ринку, є зовнішньоторговельною ціною.
Ціна товару, що поставляється, є суттєвою умовою зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу. Однак якщо в тексті контракту відсутня умова про ціну товару чи не вказаний спосіб її визначення, контракт не втрачає своєї юридичної сили. Практика міжнародної торгівлі, норми Віденської конвенції 1980 року (ст.55) виходять з положення, що в цьому випадку сторони контракту купівлі-продажу мають на увазі ціну, яка в момент його укладення звичайно бралась за аналогічні товари, що продавались за подібних обставин у відповідній сфері торгівлі.
При встановленні ціни товару в контракті особливо визначаються: одиниця виміру, за яку встановлюється ціна; базис ціни; валюта ціни; спосіб визначення і фіксації ціни; рівень ціни.
Вибір одиниці вимірювання товару, за яку встановлюється ціна, залежить від характеру товару і від практики, що склалася у зовнішній торгівлі. Одиниці вимірювання і загальна кількість товару можуть бути вказані у додатку (спеціалізації) до контракту у випадку, якщо поставляється товар декількох найменувань.
Кількість може бути встановлена сторонами у будь-яких одиницях: мірах ваги, об’єму, довжини в числі одиниць даного товару. При цьому використовуються різні одиниці вимірювання.
Ціни на товари можна класифікувати за ступенем визначеності на визначені і такі, що можуть бути визначені.
Під визначеною ціною розуміється пряме встановлення ціни у вигляді твердої суми.
Під ціною, що може бути визначена розуміється непряме посилання на умову обчислення ціни на момент платежу. Цей спосіб характеризується посиланнями в контрактах на довідкові ціни, що публікуються в періодичних виданнях, біржові котирування в цінах міжнародної торгівлі, ціни аукціонів.
В англо-американському праві передбачено, що при відсутності вказання на ціну чи спосіб її встановлення вважається, що умова про ціну виконана, оскільки сторони "мовчки" мають на увазі "розумну ціну" на момент здачі товару, тобто таку, яка звичайно береться за такі товари.
За способом фіксації ціни розрізняють: ціни тверді, періодичні тверді, рухомі, змінні.
Тверда ціна встановлюється в момент підписання контракту, вона не змінюється протягом всього терміну його дії і не залежить від термінів і порядку поставки товару. В контрактах з тривалими термінами поставки звичайно робиться цінове застереження "ціна тверда, зміні не підлягає".
Тверді ціни не змінюються протягом дії контракту. Однак такі ціни вимагають можливості наступного врахування коливань економічної кон’юнктури, які можуть обернутися збитками для однієї з сторін (якщо до терміну платежу ринкові ціни зростуть чи впадуть). Звичайно такі ціни застосовуються в угодах з негайною поставкою товару чи при поставках в короткі терміни.
Періодичні тверді ціни передбачають певну фіксовану суму, яка дійсна на певний проміжок часу. В момент підписання контракту ціни не фіксуються, а визначаються перед поставкою кожної партії, на початку року тощо.
Рухома ціна - це ціна, зафіксована при укладенні контракту, яка може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна даного товару на момент його поставки зміниться. При встановленні рухомої ціни в контракті вноситься цінове застереження, яке передбачає, що якщо на момент виконання угоди ціна на ринку підвищиться чи знизиться, відповідно повинна змінитись і ціна, зафіксована в контракті.
Змінна ціна - це ціна, обрахована на момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з врахуванням змін у витратах виробництва, що відбуваються в період виконання контракту. Ця ціна застосовується в контрактах на товари тривалого циклу виготовлення. Ціна, передбачена у контракті, коректується при зміні ціноутворюючих чинників (зарплати, вартості сировини тощо) в період дії контракту. Одночасно обумовлюються і межі (як правило у %) відхилення фактичної ціни від контрактної в той чи інший бік (наприклад, 5%).
Ціна є однією з найважливіших умов зовнішньоторговельного контракту. В сучасний період в умовах широкого виходу на зовнішній ринок вітчизняних фірм, які не мають достатнього досвіду комерційної роботи, раціональне визначення ціни набуває особливого значення.
Знання підприємцем реального рівня світових цін допоможе йому уникнути фінансових збитків. Одночасно при реалізації продукції за цінами нижче середньосвітового рівня, експортера можуть звинуватити у демпінгу, в несовісній конкуренції. Крім втраченої вигоди, це, безперечно, приводить до "втрати обличчя", до втрати іміджу до яких фірма йшла багато років. Незнання цін світового ринку може привести до імпорту по завищених цінах, а це означає, що дефіцитна валюта буде витрачена нераціонально.
Базисна ціна - це ціна товару, яка приймається в якості бази при визначенні зовнішньоторговельної ціни даної продукції (товару) а також індексу цін у міжнародній торгівлі в цілому та по окремих видах товарів. Базисна ціна регулярно переглядається з урахуванням змін асортименту зовнішньоторговельного обміну.
У світовій торговельній практиці широко використовується система знижок. Визначення ціни товару нерідко супроводжується включенням в контракт умов про знижки з ціни. Звичайно застосовується кілька десятків видів знижки, але найбільш поширені такі.
1. Базисні знижки (скидки за оборот) - звичайно надаються великим гуртовим покупцям, причому не за кожну окрему партію, а за попередньо узгоджений річний обсяг обороту. Такі знижки , як правило, складають 7-8% вартості обороту.
2. Сезонні знижки - мають сезонний характер і застосовуються головним чином при торгівлі товарами масового попиту (взуття, одяг тощо).
3. Дилерські знижки - надаються гуртовим і роздрібним торгівцям, агентам і посередникам. За рахунок таких знижок дилери повинні покривати свої витрати на продаж, сервіс та отримувати прибуток. Залежно від завдань, які вирішує фірма, може бути використаний метод вертикального ціноутворення. При цьому підприємство-виробник самостійно встановлює роздрібну ціну і попередньо закладає в неї розміри знижок для покупців. Величина дилерської знижки досягає 30 % і залежить від виду товару та обсягу посередницьких послуг.
4. Закриті знижки - використовуються в замкненому економічному просторі і надаються на продукцію (товари) при поставках всередині фірми чи у внутрішній торгівлі міжнародних об’єднань та груп. Закриті знижки можуть також вводитися на товари, що поставляються за деякими міжурядовими угодами.
5. Кількісні знижки з ціни можуть пропонуватися покупцеві при збільшенні обсягу замовлення. Залежно від величини та серійності замовлення розмір кількісних знижок може змінюватись. Розмір таких знижок відносно невеликий при поставках товарів масового попиту. Для товарів, що виробляються малими серіями чи за індивідуальним замовленням, знижка на кількість має значення, оскільки збільшення серії веде до скорочення витрат виробництва. Знижки на кількість складають звичайно 10-15% від вартості угоди. Знижки, що надаються при неодноразовому збільшенні обсягу замовлення, називаються прогресивними.
6. Знижки "сконто" - застосовуються, якщо платежі за контрактом здійснюються раніше терміну, вказаного в контракті і притому готівкою. Вони складають 3-5%.
7. Спеціальні знижки - носять конфіденційний характер, є комерційною таємницею і надаються партнеру, з яким фірма має особливо довірчі і тривалі відносини. Розмір таких знижок можна тільки передбачити.
Існують і інші види знижок: за поставку до певного терміну, за покращену якість, за серійність товару, за пробні партії тощо.
7.5 Упакування й маркування
Вид упаковки товару (cargo packing) визначається у контракті базисними умовами поставок. Так, за умови поставки, що передбачає поставку товарів морем, продавець зобов’язаний забезпечити морську упаковку вантажу, при інших базисних умовах - відповідно суходольну. Цей пункт контракту дуже важливий. Якщо у зовнішньоторговельному контракті купівлі-продажу не узгоджено інше, в обов’язки продавця входить відповідне упакування товару, яке забезпечує його зберігання під час транзиту та в місці призначення. У більшості випадків обидві сторони зацікавлені в попередньому виясненні того, яка упаковка необхідна для забезпечення зберігання товару та його доставки за призначенням. Однак, оскільки обов’язки продавця по пакуванню товару залежать від виду та тривалості транспортування, вважається необхідним враховувати, що продавець повинен пакувати товар належним чином, але тільки в тій мірі, в якій він проінформований про обставини перевезення до укладення контракту.
Суттєвою є також обумовленість типу упаковки, яка з тих чи інших причин може наносити покупцеві шкоду. Серйозною причиною для розірвання договору є "основна сутність" товарів. В деяких випадках неналежна упаковка може розглядатися як дефект товару і, з точки зору страхування, залишити страхівника без захисту від всіх ризиків.
Звичайно в даному пункті контракту вказується, що відповідальність за пошкодження внаслідок неправильної упаковки а також неправильної антикорозійної обробки товару несе продавець.
Упаковка повинна служити носієм інформації - реклами та маркування. Крім того вона повинна забезпечувати зручність при складуванні та зберіганні товару з врахуванням місця і способу його складування та засобів автоматизації; транспортуванні, навантаженні і вивантаженні з врахуванням видів транспортних засобів та транспортних шляхів; митних оглядах; продажі товару.
Звичайно в контракті окремо обумовлюють зовнішню упаковку - тара (container); брезент (canvas cloth); ящики (boxes); контейнери (containers, cutrs) тощо, а також внутрішню упаковку (interior packing), яка є невіддільною від товару.
Якість упаковки може визначатися посиланням на відповідні стандарти (established packing standarts) і технічні умови (technical specification) якщо вони є.
Способи оплати упакування встановлюються сторонами в контракті і можуть передбачати: включення ціни упакування в ціну товару; визначення ціни упакування у відсотках від ціни товару чи визначення ціни упакування окремо від ціни товару - ціна без упакування (packing not including), ціна, включаючи упакування (price including packing).
В кожне місце вантажу повинен бути вкладений докладний пакувальний лист. Маркування вантажу (cargo marking), яке відоме також як "вантажна розмітка", виконує три основні завдання.
1. Ідентифікує вантаж для перевізників та інших осіб, які залучені до транспортування і мають з ним справу під час перевезення чи транзиту.
2. Вказує отримувачу вантажу на відповідний порядок та відповідну діяльність для забезпечення правильної доставки вантажу. Маркування повинно наноситись водостійкою фарбою, що не змивається і дозволяє відрізнити вантаж одного отримувача від інших вантажів.
3. Попереджує про небезпеку, яку може нести з собою вантаж, що перевозиться у випадку неналежного з ним поводження.
Маркування повинно включати такі загальні відомості:
найменування виробника;
найменування відправника (постачальника) вантажу;
найменування отримувача вантажу;
пункт призначення;
пункт відправлення;
загальні відомості про вантаж;
номер контракту;
номер місця;
можливу ідентифікацію;
інструкцію по навантаженню і вивантаженню (наприклад, "Не кантувати", "Верх", "Низ", "Скло” тощо);
вказівки про знаходження інструкції чи документації.
Звичайно правила маркування містяться в спеціальних довідниках. Інколи необхідна додаткова інформація, наприклад, вага брутто, вага нетто, а також попереджувальні знаки, що передбачені спеціальними правилами у відповідності з властивостями даного вантажу, або такі, що наносяться відправником з метою безпеки транспортування. При відправленні товару декількома партіями маркування треба уніфікувати, передбачивши зміни для порядкових і фактичних номерів ящиків, контейнерів тощо.
З маркування та упакування існують міжнародні угоди:
ATR - Міжнародна угода про транспортування небезпечних вантажів;
IMDG - Міжнародний морський код для небезпечних вантажів;
IATA - Міжнародна угода з маркування небезпечних вантажів, що перевозяться повітряним шляхом.
Невідповідність упаковки, захисту і маркірування за умовами контракту може бути самостійним видом порушення контрактних зобов'язань, що викликає шкоду. Внаслідок чого упаковка, захист і маркування з точки зору рекламаційного права частіше всього є в контракті окремими зобов'язаннями, по яких можуть передбачатися спеціальні санкції.

7.6 Оплата

Платіж є, як правило, завершальною стадією взаєморозрахунків у відносинах з партнером.
Умови платежу (terms of payments) є одним з ключових компонентів зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу.
Цей розділ контракту містить узгоджені сторонами умови платежів, визначає спосіб і порядок розрахунків між ними, а також гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. При визначенні умов платежу в контракті встановлюється:
валюта платежу;
термін платежу;
спосіб платежу і форма розрахунків;
застереження, направлені на зменшення чи усунення валютного ризику.
В практиці міжнародної торгівлі діє загальне правило, згідно з яким, якщо в тексті контракту з будь-якої причини не вказується конкретний момент здійснення оплати вартості товару, що поставляється, то таким моментом вважається якраз момент передачі в розпорядження покупця товару чи товаросупровідних документів. Якщо ж в тексті контракту не передбачена умова про місце оплати вартості товару, то таким буде вважатися місце знаходження комерційної організації продавця або місце передачі товару чи товаросупровідних документів. При інших умовах поставки - через певне число днів після повідомлення продавцем покупця про відправку товару (залежно від торговельних звичаїв, що прийняті в міжнародній практиці).
Більш детально валютно-фінансові відносини контрагентів, пов’язані з оплатою, розглядаються в наступній темі.
7.7 Обов'язки сторін
Умови зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу, які містять перелік обов'язків сторін, є ключовими для даного виду контрактів. Основний обов’язок продавця - поставити товар покупцю в установлений термін і в установлене місце, забезпечивши при цьому відповідну якість товару, його упакування, маркування тощо. Основний обов’язок покупця - прийняти товар і сплатити його вартість за умовами контракту.
Конкретний перелік прав і обов'язків сторін зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу залежить від умов, на яких була укладена дана угода, тобто вибір базисних умов поставок одночасно визначає і зміст прав та обов'язків продавця і покупця.
Зміст умови зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу про здавання-приймання товару за кількістю і якістю залежить, в першу чергу, від базисної умови поставок і характеру самого товару. При цьому діє загальне правило (якщо інше не обумовлено в контракті): товар, що поставляється, повинен здаватись і прийматись за кількістю і якістю в той момент і в тому місці, коли і де відбувається перехід права власності на товар та ризику випадкової загибелі товару чи його пошкодження з продавця на покупця.
Здача товару - це передача товару продавцем у володіння покупця у відповідності з умовами контракту купівлі-продажу, в результаті якої до покупця переходить повний контроль над товаром (вручення товаро-розпорядчих документів розглядається як передача самого товару). Передача товару покупцю, яка іменується поставкою (delivery), відбувається за рахунок продавця. У витрати по здачі товару включаються вартість зважування, підрахунку, маркування, пакування, можливі митні та інші збори.
Приймання товару - це перевірка покупцем відповідності якості, кількості та комплектності товару його характеристиці і технічним умовам, що вказані в контракті.
Як правило, в контракт включаються умови про порядок здачі-приймання: вид, термін і місце фактичної здачі-приймання, способи перевірки і методи визначення кількості та якості фактично поставленого товару, вказується ким здійснюється здача-приймання.
Здача товару перевізнику звичайно вважається передачею товару покупцеві, якщо вона супроводжується видачею документів, які виключають контроль продавця над товаром. В даному випадку діє самостійний контракт перевезення вантажу/товару. Обов’язки сторін полягають в тому, що продавець (відправник) пред’являє вантаж/товар перевізнику, перевізник здійснює його приймання, перевезення і наступну здачу покупцю (отримувачу), перевізник несе відповідальність за збереженість вантажу з моменту його приймання до перевезення і до видачі його покупцеві (отримувачу). Межі і міри відповідальності обумовлюються контрактом перевезення і регулюються базисними умовами поставок. Розрізняють декілька видів здачі-приймання:
попереднє (primary acceptance);
остаточне (final acceptance);
за кількістю (quantity acceptance);
за якістю (quality acceptance).
При попередньому прийманні товар оглядається на підприємстві продавця з метою визначення кількості, якості, правильності упакування та маркування товару, відповідності його технічним умовам. В результаті попереднього приймання товару покупець може його забракувати, при знаходженні недоліків в якості і кількості чи вимагати усунення недоліків в певний термін. При остаточному прийманні фіксується фактичне виконання поставки у встановленному місці і у відповідний термін. За результатами остаточного приймання проводяться розрахунки з торговельної угоди.
Місце здачі-приймання вказується в контракті точно. Це може бути підприємство, склад, порт, станція тощо.
Термін здачі-приймання - це період часу, протягом якого покупець зобов'язаний провести перевірку кількості товару одразу ж після його отримання, а якість перевіряється протягом більш тривалого часу, коли товар "працює". Таким чином, терміни приймання товару за кількістю і якістю можуть не збігатися.
В контракті купівлі-продажу, як правило, вказується спосіб визначення кількості товару, який фактично поставлений продавцем і підлягає оплаті покупцем.
Простий спосіб встановлення кількості товару при виконанні угоди - це приймання тієї ваги чи обсягу, котрі вказані в транспортних документах/коносаменті, залізничній накладній чи в фактурі. Це так звана відвантажена вага (shipped weight). Однак нерідко вага товару під час перевезень, особливо морських, може змінюватись. Тому в інтересах покупця товар інколи переважується в пункті прибуття. В цьому випадку кількість визначається за вивантаженою вагою (landed weight). Зважування проводиться вибірковим шляхом. Контракт встановлює у відсотках число місць (кип, ящиків, мішків), що переважуються. Результати зважування в місці приймання товару фіксуються у вагових сертифікатах (weight certificate).
З ряду товарів, особливо масових, абсолютно точне визначення кількості є практично неможливим через умови навантаження і перевезення, а в деяких випадках воно не відповідає комерційним інтересам тієї чи іншої сторони. В зв’язку з цим стосовно масових товарів в контракт включається застереження “опціон за кількістю”, яке допускає можливість відхилення від вказаної в контракті кількості в той чи інший бік. Межі допустимого відхилення можуть бути визначені в самому контракті, в якому після кількості, вказують: “плюс(мінус) 10%”. Також застосовують в контрактах, перед позначенням кількості товару, застереження "коло" чи "приблизно". При визначенні в застереженні межі можливого відхилення звертаються до практики та торговельних звичаїв, що склалися в даній області торгівлі. Можливо встановлення відсотка знижки на втрати під час морського перевезення (наприклад, по каучуку - 0.5%, по какао-бобам - 0.75%). Звичайно в контракті обумовлюється допустима межа відхилень вивантаженої і відвантаженої ваги (weight limits).
При виявленні в пункті прибуття товару недостачі покупець вправі пред’явити перевізнику претензії (наприклад, якщо при поставці товару, кількість якого визначається за вагою, знайдені розходження між відвантаженою і доставленою його кількістю).
Приймання товару за якістю здійснюється, в основному, двома шляхами:
1) на основі документа, в якому підтверджується відповідність якості товару умовам контракту;
2) перевірка якості фактично поставленого товару в місці приймання (огляд товару, порівняння його зі зразками, проведення аналізу тощо).
Існує багато методів визначення якості товару, які використовуються в контрактах:
1. Метод за попереднім оглядом - "оглянуто-схвалено" (inspected - approved) застосовується в торгівлі зі складу товарами, які мають певні індивідуальні ознаки. Покупцеві надається право ретельного огляду всієї партії товару у встановлений термін. Він може це право не використати, однак факт відмови від огляду не означає його згоду на приймання даної партії товару за контрактом. Якщо покупець при огляді знаходить товар непригодним, угода анулюється. Після передачі товару продавцем покупцеві за останнім залишається право пред’явлення рекламації лише за приховані недоліки товару, котрі він не мав можливості виявити під час огляду. При цьому слід визначити поняття "явні" і "приховані" недоліки товару.
Явними вважаються недоліки, які могли бути виявлені покупцем при прийманні товару (наприклад, іржа, видимі пошкодження тощо). Якщо покупець приймає такий товар без застережень, то за законодавством ряду країн він надалі не вправі заявити продавцеві претензії і, отже, продавець не відповідає за явні недоліки (за винятком випадків обману покупців).
Прихованими іменуються недоліки, котрі не могли бути виявлені при звичайному прийманні, а встановлюються лише у процесі використання виробу (наприклад, конструктивні чи технологічні дефекти).
2. Метод за стандартом (standart). Стандарт - це встановлення відповідними організаціями характеристики фізичних, хімічних і інших властивостей товару, його упаковки та інших характеристик. При наявності стандарту, який точно визначає властивості товару, значно полегшується встановлення в контракті якості товару. Достатньо лише послатись на відповідний стандарт.
В міжнародній торгівлі найбільш поширені стандарти, які розроблені різного роду асоціаціями (наприклад, стандарти міжнародних організацій, національні стандарти, технічні умови). Загальновизнані стандарти, які розроблені Міжнародною організацією зі стандартизації (ІSО). Міжнародні стандарти ІSО серії 9000 з управління якості продукції прийняли всі європейські країни в якості національних.
Продаж фірмових товарів (branded goods) - тобто продаж товарів, які випускаються певною фірмою під відомою маркою, також може бути віднесений до групи угод, які укладені на основі стандарту.
3. Метод за технічними умовами (technical conditions / specifications), встановленими в контракті. Технічні умови використовуються за відсутності стандартів при поставці одиничної продукції, для якої необхідні спеціальні вимоги. Технічні умови узгоджуються сторонами і є невід'ємною частиною контракту.
4. Метод за зразком (by sаmple) Цей метод приймання товару за якістю широко поширений у торгівлі товарами, що мають родові ознаки, але вони недостатньо уніфіковані, щоб стати предметом продажу за стандартом. В цьому випадку продавець відбирає два чи більше повністю однакових зразка товару. Перший зразок передається покупцеві і опечатується печаткою продавця, другий - знаходиться безпосередньо у продавця, третій, якщо це встановлено умовами контракту, здається на зберігання торговій палаті чи іншій незалежній організації. В ході приймання товару покупцем (виконання зобов’язань за контрактом) проводиться ідентифікація партії товарів, яка надійшла, із зразком, що зберігається у покупця чи в іншій уповноваженій організації. У випадку виявлення невідповідності між товарами і зразком покупець має право не приймати партію товарів, яка надійшла і вимагати від продавця заміни товару, відшкодування вартості товару, якщо він уже оплачений, компенсації збитків тощо. При вирішенні суперечок в арбітражному суді звичайно використовується третій із залишених зразків.
5. Метод на умовах "Тель-Кель" (tel quel – фр., as is – англ.) означає "такий як є", тобто вказує на відсутність вимог до якості товару з боку покупця, лише б товар відповідав своєму найменуванню. Іншими словами, покупець зобов’язаний прийняти будь-який товар, що відповідає своєму найменуванню, якої б якості він не був. Всі можливі наслідки погіршення якості товару в дорозі лягають на покупця, продавець не несе відповідальності. Цей метод приймання товару за якістю застосовується дуже рідко.
6. Метод за виходом готового продукту (finished product) використовується в торгівлі деякими видами сировини, її якість визначається через обсяг готового продукту, який можливо виготовити з одиниці даної сировини (наприклад, з певної кількості цукру-сирцю можна отримати відому кількість цукру-рафінаду при чітко визначеному технологічному процесі).
7. Метод за вмістом окремих речовин в товарі. В торгівлі хімічними товарами, рудами, деякими харчовими продуктами практикується вказування мінімального відсотка вмісту чистої речовини чи максимального відсотка допустимого вмісту інших складових частин, наприклад, вказування вмісту чистого металу при продажі міді, градусів чистого спирту тощо.
8. Метод за прийнятою якістю. При цьому методі якість повинна відповідати середній якості, прийнятій в торговому обороті. Товар позначається терміном "звичайний" чи "середній". Найбільш поширений для такого роду продажів термін добра середня якість (fair average quality). Для деяких товарів існуючі торгові звичаї встановлюють точні показники при визначенні середньої чи доброї якості. Наприклад, в торгівлі какао-бобами термін "задовільно ферментовані" (fair fermented) означає наявність недоферментованих какао-бобів в обсязі не більше 10% і стільки ж пошкоджених, а термін "добре ферментовані" (good fermenteed) обмежує ці дві групи какао-бобів з дефектами до 5% кожну.
Крім перерахованих методів по деяких товарах застосовуються комбіновані методи визначення якості товару. Наприклад, може використовуватись посилання в контракті на схвалений покупцем зразок чи еталон і на нормативно-технічну документацію чи включення в контракт спеціальних показників, що відрізняються від встановлених в нормативно-технічній документації чи доповнюють її наряду з посиланням на таку документацію.
В умовах "здачі-приймання" звичайно встановлюються також права і обов’язки сторін у випадку, якщо буде знайдена невідповідність якості товару обумовленій в контракті. Наприклад, покупець зобов'язаний прийняти товар, якщо відхилення від встановленої якості не перевищує певної границі, але оплатити його за зниженою ціною. Така знижка в міжнародній торгівлі називається рефакцією (loss allowance). При поставці товару більш високої якості, ніж передбачено умовами контракту, покупець, якщо він прийняв товар, виплачує продавцю надбавку за підвищену якість, яка називається боніфікацією (bonus allowance). Розміри рефакції і боніфікації звичайно встановлюються в контракті чи арбітражем.
В практиці торгівлі використовується два основних методи перевірки фактично поставленого товару - суцільний та вибірковий. Суцільний, як правило, застосовується до товарів, які поставляються в тарі і упаковці; вибірковий - до товарів, що поставляються навалом чи в тарі і упаковці, якщо це прямо вказано в контракті. При використанні вибіркового методу в контракті передбачається частка у відсотках від всієї партії товару, яка підлягає перевірці, чи визначається мінімум одиниць, які підлягають перевірці, та спосіб їх відбору.
В контракті обумовлюється, ким проводиться здача-приймання товару:
сторонами чи їх представниками спільно;
компетентною організацією в країні експорту (продавця), яка видає сертифікат якості;
вказаною в контракті контролюючою незацікавленою організацією, яка призначена за згодою сторін.
У зовнішньоторговельних контрактах купівлі-продажу звичайно міститься умова, за якою продавець приймає відповідальність за якість товару протягом певного гарантійного терміну. Дана умова визначає обсяг гарантії, що надає продавець, гарантійний термін, обов’язки продавця у випадку виявлення дефектності товару чи невідповідності його контракту.
Розрізняють такі гарантійні терміни:
1. Гарантійний термін експлуатації - це період часу, протягом якого виробник гарантує стабільність показників якості товару (продукції) в процесі його експлуатації за умови виконання споживачем правил експлуатації.
2. Гарантійний термін зберігання - це період часу, протягом якого виробник гарантує збереження всіх встановлених стандартами експлуатаційних показників і споживних властивостей товару за умови виконання покупцем правил збереження.
3. Гарантійний термін придатності - це період часу, протягом якого виробник гарантує всі встановлені стандартами експлуатаційні показники та споживацькі властивості продукції (товару) за умови виконання споживачем правил експлуатації і зберігання. З закінченням гарантійного терміну придатності продукція, як правило, втрачає свої споживацькі властивості і не може бути використана за цільовим призначенням (наприклад, медичні препарати, продукти харчування тощо).
Термін гарантії може складати від декількох місяців до декількох років.
7.8 Відповідальність за порушення контракту. Санкції

У випадку порушення асортиментних поставок, поставки некомплектного товару, недоброякісної продукції, зміни цін в порівнянні з вказаними в контракті покупець має право подавати рекламацію.
Претензія - синонім рекламація (claim) - це вимога, яку висуває один з контрагентів до іншого по угоді з метою відновлення порушених прав і врегулювання розбіжностей з контракту. Термін "рекламація" застосовують, як правило, при виникненні вимог у зв’язку з невідповідною якістю товарів (продукції).
Сторони контракту встановлюють порядок подання рекламації, терміни, протягом яких вона може бути заявлена, права і обов’язки сторін в зв’язку з поданням рекламації, способи її врегулювання.
Подання покупцем рекламації не може служити причиною для відмови як від поставки, так і від приймання наступних партій товару за тим же контрактом.
В тексті зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу можуть бути передбачені способи врегулювання рекламацій за кількістю і якістю, наприклад:
покриття недовантаження окремою партією чи наступними поставками;
повернення товару і оплата його вартості готівкою;
виправлення дефектів в товарі за рахунок продавця;
заміна товару іншим, який відповідає умовам контракту (всі транспортні і інші витрати, пов’язані з поверненням товару і його заміною, оплачуються продавцем);
надання знижок з ціни товару чи зниження ціни всієї партії товару пропорційно відсотку дефектного товару;
зарахування встановленої суми за товар при розрахунках за наступні поставки з того ж контракту чи з наступної угоди.
При продажу товарів, які мають індивідуальні ознаки, звичайно в контракт включається умова про заміну товару у випадку подання рекламації. В торгівлі сировинними і продовольчими товарами, як правило, застосовується надання знижок з ціни товару чи зниження ціни всієї партії товару.
Порушенням контракту визнається невиконання зобов'язання чи невідповідне його виконання. При цьому виникає відповідальність сторони, яка повинна компенсувати іншій стороні всю шкоду, пов’язану з невиконанням чи невідповідним виконанням контрактних зобов'язань. Така відповідальність може мати компенсаційний чи штрафний характер і служити дієвим важелем, який дозволяє одному контрагенту впливати економічними методами на поведінку іншого. Правові засади відповідальності за порушення контрактних зобов'язань регулюються національним законодавством, якщо це обумовлено в контракті та міжнародними угодами.
При укладенні зовнішньоторговельного договору купівлі-продажу з іноземним партнером необхідно враховувати, що санкції, які будуть передбачені в умовах контракту, виконують роль засобу забезпечення виконання іншою стороною своїх контрактних зобов'язань.
Відповідальність за невиконання зобов’язання за контрактом виражається в сплаті кредитору певної грошової суми (чи інших цінностей).
Недодержка, штраф (penalty) - це найбільш поширений засіб забезпечення виконання зобов’язань за контрактом. Сплата недодержки не залежить від того чи поніс партнер фактичні збитки. Потерпіла сторона не повинна доводити наявності збитків внаслідок порушення умов контракту та їх розмір. Навіть якщо партнер отримав вигоду, він все одно має право вимагати сплати недодержки. При цьому діє загальне правило: сплата недодержки не звільняє боржника від виконання зобов'язання.
Важливо в умовах контракту визначити розмір штрафних санкцій та спосіб визначення збитків, які слід відшкодувати. Штрафи можуть виражатися як у твердій грошовій сумі, так і у відсотках від загальної вартості, наприклад, непоставленого товару. Як правило, спосіб обчислення штрафу визначається умовами контракту про ціну товару. Штраф у формі твердої грошової суми передбачають у випадку, коли контрагенти домовились про "тверду" (фіксовану) ціну за товар, що поставляється, або передбачена виплата штрафу в достатньо стійкій валюті. Якщо в контракті вказана змінна ціна, то для покупця вигідно обчислювати штраф за прострочку поставки чи за недопоставку товару у відсотках від вартості непоставленого товару, оскільки зі збільшенням ціни товару відповідно зростає і розмір штрафу.
Також контрагенти по договору можуть передбачити в його умовах санкції за невиконання чи невідповідне виконання інших зобов'язань за контрактом: штрафи за безпідставну відмову покупця прийняти товар, який відповідає встановленим нормам якості, за неповідомлення про проведене відвантаження товару тощо.
При невиконанні чи невідповідному виконанні зобов’язань за контрактом одним з партнерів у іншого можуть виникнути збитки. Встановлення права вимагати відшкодування збитків не обумовлено ніяким іншим зобов’язанням, крім самого факту порушення контракту. Його умови можуть містити вимоги як відшкодування збитків, так і компенсації втраченої вигоди контракту.
Позитивний контрактний інтерес (expectance interest) полягає в тому, що потерпіла сторона повинна бути поставлена відшкодуванням збитків в таке положення, в якому вона знаходилась би, якщо б контракт був виконаний. Під негативним контрактним інтересом (reliance interest) розуміється право потерпілої сторони отримати відшкодування витрат, які вона понесла в розрахунку на те, що контракт мав би бути виконаний.
Право на компенсацію збитків передбачає їх вираз в грошовій чи іншій рівній компенсаційно-матеріальній формі. Грошовий вираз негативного інтересу - витрат, понесених потерпілою стороною, - може бути підтверджений документально. Для оцінки грошового виразу негативного інтересу використовується два способи:
1) визначення витрат, необхідних для адекватної заміни виконання;
2) встановлення фінансових наслідків втрати певних переваг через те, що потерпіла сторона не отримала вигід, які могла б набути у випадку виконання контракту.
Збитки повинні бути невідворотними, передбаченими і достовірними. Потерпіла сторона повинна розумними способами спробувати зменшити негативні наслідки, що викликані порушенням контракту. Звичайно визнаються тільки збитки, які потерпіла сторона не змогла попередити розумними діями. При встановленні розмірів збитків, як правило, приймається ринкова вартість (value), а не договірна ціна товару (price). Інколи застосовується деяка середня величина між ринковою і договірною ціною.

7.9 Звільнення від відповідальності. Форс-мажор

В ході виконання контракту можуть виникнути певні надзвичайні обставини, які перешкоджають відповідному виконанню зобов’язань. За загальним правилом, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-яких із своїх зобов’язань, якщо доведе, що воно було викликано перешкодою поза її контролем. Обставини неможливості виконання зобов’язань за контрактом повинні мати такий характер, щоб їх можна було вважати виниклими поза волею і без вини сторін контракту. Такі обставини іменуються “непередбаченими” чи “форс-мажорними” (force-majeure). Відповідні умови в контракті називаються “застереження про нездоланну силу”, “форс-мажор”. Подібне застереження дозволяє переносити термін виконання контракту чи взагалі звільняє сторони від повного чи часткового виконання зобов’язань по ньому.
До загальних принципів визначення нездоланної сили відносять:
об’єктивний і абсолютний характер обставин. Вони повинні торкатися не тільки даного суб’єкта - боржника, а поширюватися на всіх. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не утрудненою для боржника;
юридичний форс-мажор - рішення вищих державних органів, заборона імпорту чи експорту, валютні обмеження тощо.
Не визнаються форс-мажорними обставини звичайного комерційного ризику: труднощі через несприятливу кон’юнктуру ринку; зміна цін а також банкрутство підприємства.
Розрізняють дві категорії обставин нездоланної сили (Act of God) за часом їх дії:
довготривалі (заборона експорту, інколи й імпорту), війна, блокада, валютні обмеження чи заходи урядових органів;
короткочасні (пожежі, повені, інші стихійні лиха, замерзання моря, закриття морських проток, які лежать на звичайному морському шляху, викликані військовими діями, страйки тощо).
Форс-мажорне застереження звичайно складається з двох частин: в першій частині міститься перелік різних надзвичайних обставин, в другій - положення про загальний страховий випадок чи інші випадки, які не включені в перелік.
Тривалість терміну дії обставини нездоланної сили, який встановлюється в контракті, визначається з врахуванням терміну виконання контракту, характеру товару, способу продажу, торговельних звичаїв (наприклад, в контрактах на товари, які швидко псуються, такий термін складає звичайно не більше 15-30 днів, на обладнання - 3-6 місяців).
В міжнародній торгівлі широко застосовується форма форс-мажорного забезпечення, яка передбачає дві стадії в наслідках настання форс-мажору. Не першій стадії, на певний період, наприклад, на 30 днів, продовжується термін виконання контракту. Якщо після закінчення цього періоду обставини форс-мажору продовжують діяти, кожна із сторін має право розірвати контракт.
Контракти передбачають обов’язок сторони, для якої настали такі обставини, подати в обумовлений термін свідоцтво торгової палати, яке підтверджує наявність форс-мажору. Крім свідоцтва інколи передбачається, що сторона, яка вимагає продовження терміну виконання, повинна направити іншій стороні повідомлення про настання форс-мажорних обставин.
Як правило, в договорі конкретно вказуються назва організації (торгової палати), яка буде свідчити настання і тривалість дії непередбачених обставин шляхом видачі про це довідки, а також конкретні терміни і форма повідомлення про їх настання. Сторони контракту можуть встановити відповідальність сторони, в якої виникла неможливість виконання зобов’язань, у вигляді відшкодування іншій стороні збитків, які були викликані несвоєчасним повідомленням про обставини форс-мажору, що виникли чи зникли.
Крім того, в цьому розділі контракту звичайно обумовлюється, що якщо виконання контракту через форс-мажорні обставини стає економічно беззмістовним, то контракт може бути анульований без взаємних претензій.
Таким чином, форс-мажорне застереження повинне містити такі елементи:
умову про звільнення сторони, для якої склалась неможливість виконання зобов’язання, від відповідальності за його невиконання;
визначення характеру форс-мажорних обставин;
перелік обставин, які розглядаються сторонами як такі, що створюють неможливість виконання зобов’язання;
вказання на те, що відповідні обставини повинні бути надзвичайними, непередбаченими за даних умов, що вони не залежать від сторін і відносяться до явищ, причинно не пов’язаних з їх діяльністю;
зобов’язання повідомити в певний термін про настання, передбачувану тривалість і припинення обставин, які визнаються форс-мажорними, форма такого повідомлення;
визначення форми документа, якій підтверджує наявність факту неможливості виконання, його дію в часі і яким органом він повинен бути затверджений;
назва нейтральної організації, яка повинна підтвердити факти, що містяться в повідомленні про неможливість виконання зобов’язань;
домовленість про наслідки неповідомлення чи несвоєчасного повідомлення про форс-мажорні обставини;
угоду сторін про термін форс-мажорних обставин, протягом яких контракт призупиняється, а терміни його виконання відсуваються;
права і обов’язки сторін після закінчення терміну дії форс-мажорних обставин;
порядок розрахунку між сторонами у випадку припинення договору внаслідок неможливості виконання;
відповідальність сторін за невиконання цих обов’язків;
інші умови, що цікавлять сторони контракту.
У випадку, якщо сторони не внесли в контракт умову про форс-мажор, але визначили право, яке застосовується до виникаючих з даного контракту прав і обов’язків, то умова про форс-мажор буде регламентована правом, яке застосовується. Сторони також можуть вказати, що права і обов’язки підпорядковані Віденській конвенції 1980 року, якщо держава хоча б однієї з них приєдналась до цього акту.



7.10 Страхування. Арбітраж

Сторони зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу звичайно включають в нього умови про страхування (insurance) товарів на різних стадіях їх руху та розподілу видатків на страхування між продавцем і покупцем.
Договір страхування (insurance policy) в цьому випадку є окремим договором, який виконує роль засобу правового забезпечення інтересів продавця і покупця.
Страховий поліс (policy) - свідоцтво чи сертифікат це документ, який видається страхувальником в підтвердження договору страхування і містить його умови. Страховий поліс містить відпрацьовані у світовій практиці умови страхування і різні типові та спеціальні (аварійні) застереження (insurance clause) - особливі умови договору страхування.
Страховий ризик (insurance risk) - імовірна подія чи сукупність подій, на випадок яких проводиться страхування. Наприклад, існує страхування ризику експортера (export insurance risk). Це різновид страхування від збитків по експортних операціях, який надається спеціалізованими приватними закладами, як правило, банками.
Страхування проводиться на певну страхову суму (insurance amount), яка визначає обчислення (за діючими ставками) страхових платежів (insurance payment) і розмір виплат при настанні страхового випадку.
Страховий випадок (insurance accident) - фактичне настання події, яке потягнула за собою певні наслідки чи збитки. Страховий випадок підтверджується спеціальним актом чи іншими документами.
Обсяг страхового забезпечення, що його надає страхувальник у зв’язку зі своїм основним обов’язком відшкодувати збитки, визначається, в першу чергу, страховим ризиком, обумовленим в договорі, і тим, в якому розмірі відшкодовуються збитки.
Відповідальність по договору страхування починається з моменту, коли вантаж взятий зі складу в пункті відправлення для перевезення, і продовжується протягом всього перевезення, включаючи перевезення, перевантаження та перевалки, а також зберігання на складах в пунктах перевантажень та перевалок до тих пір, поки вантаж не буде доставлений на склад вантажоотримувача чи іншій кінцевий склад в пункті призначення, який вказаний в полісі, але не більше 60 днів після вивантаження вантажу з морського судна в порту кінцевого розвантаження.
В ході виконання контракту здійснюється страхування товарів від транспортних ризиків. Залежно від способу перевезення застосовується морське, авіаційне чи наземне страхування. Страхування є добровільним актом. Сторона, яка зобов’язана за контрактом займатися страхуванням, визначається з базисних умов поставок. Умови контракту звичайно передбачають, хто буде нести витрати на страхування - продавець чи покупець. Наприклад, за умов ФОБ (FOB) покупець несе витрати на страхування, навіть якщо продавець на прохання покупця прийняв на себе оформлення страхового полісу; на умовах СІФ (CIF) продавець зобов’язаний оплатити страхування і отримати страховий поліс, виписаний на ім’я покупця.
Види ризику, котрі треба враховувати при визначенні обсягу страхової відповідальності, залежать від товару.
Договір страхування може бути укладений на підставі однієї з трьох умов:
з відповідальністю за всі ризики;
з відповідальністю за часткову аварію;
без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі судна.
Основними причинами для включення в договір умови про страхування є:
забезпечення захисту від фінансових втрат, які можуть виникнути через псування вантажу, його крадіжку, поломку, неприймання всієї партії чи частини партії, збитків, нанесених під час транзитного перевезення;
забезпечення захисту від фінансових претензій, які можуть бути висунуті проти власника товару на борту судна у випадку декларованої загальної аварії, коли самому товару шкода не нанесена.
Арбітраж
В міжнародній торгівлі інколи не можна виключити можливість виникнення правових суперечок: нерідко при виконанні контракту між контрагентами через різне розуміння взаємних зобов’язань з причини неоднакового тлумачення умов контракту чи їх відсутність. Більшість цих розбіжностей вирішується шляхом переговорів між сторонами, в процесі яких знаходять оптимальне рішення. У випадку, коли через різне тлумачення своїх зобов’язань сторони не можуть вирішити розбіжності шляхом переговорів, організації і фірми різних країн, як правило, надають перевагу арбітражному розгляду перед судовим. Для правового забезпечення угод великого значення набуває створення умов, які гарантують об’єктивне і компетентне вирішення можливих суперечок.
У зовнішньоторговельному контракті купівлі-продажу повинен бути встановлений порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути між сторонами і не можуть бути врегульовані шляхом переговорів.
Арбітражне застереження (arbitration clause) - це арбітражна угода (компроміс) з приводу суперечки, яка виникла, чи арбітражна угода відносно суперечок, які можуть виникнути в майбутньому. Арбітражне застереження повинно бути правильно сформульоване, оскільки від його змісту залежить компетенція арбітражу при розгляді суперечки. Воно повинно містити декілька компонентів: визначення кола суперечок, які підлягають розгляду в органах міжнародного комерційного арбітражу, вказання на те, який конкретно орган міжнародного арбітражу компетентний розглядати суперечку.
Під Третейським (арбітражним) судом розуміється суд, вибраний сторонами для вирішення суперечки між ними. Склад суду визначається сторонами. На відміну від загального (державного) суду звертання до третейського суду відбувається на основі угоди сторін.
Для організацій і фірм, які ведуть торговельні та інші операції, розгляд суперечок в арбітражі має суттєві переваги в порівнянні з судовим порядком: нетривалість термінів розгляду справ; рішення арбітражу не підлягає оскарженню; відносна дешевизна процедури, компетентність, оскільки арбітри вибираються з числа фахівців відповідного профілю.
В міжнародній практиці відомі два види судів: так звані ізольовані і постійно діючі.
Ізольований третейський суд створюється спеціально для розгляду даної конкретної суперечки. Сторони самі визначають порядок створення третейського суду та правила розгляду в ньому справи. Після винесення рішення по справі такий суд припиняє своє існування. Він отримав назву третейського суду (від лат. “для цього”, тобто для розгляду даної справи).
Практика зовнішньої торгівлі свідчить, що сторони, які мають суперечку, найчастіше віддають перевагу арбітражу ad hoc в Стокгольмі. В даному випадку в контракті повинно бути зроблено спеціальне арбітражне застереження, рекомендоване Арбітражним інститутом Торгової палати м. Стокгольм.
Треба відмітити, що в Швеції при розгляді суперечок допускається застосування не тільки шведського, але й іноземного колізійного права, якщо сторони суперечки не встановили самі, яке право належить застосовувати до даного контракту.
На відміну від третейських судів ad hoc постійно діючі третейські суди створюються при різних організаціях і асоціаціях, при торгово-промислових і торгових палатах. Кожний з них має положення (статут), свої правила ведення справ, список арбітрів, з яких сторони вибирають суддів.

7.11 Мова контракту. Заключна частина

Слід відмітити важливість включення в текст контракту умови про мову контракту і кореспонденції, оскільки точний переклад юридичних та інших термінів з однієї мови на іншу в принципі неможливий і між відповідними текстами контракту, написаними різними мовами, може виникнути певна невідповідність. Крім того, переклад іноземного правового тексту передбачає знання не тільки іноземної мови, але й іноземного законодавства, причому часто у повному обсязі.
Також є сенс в умовах контракту визначити, якою мовою (мовами) буде вестись листування між продавцем і покупцем, якою мовою буде складено текст контракту.
У випадку, якщо сторони не передбачили умову про мову листування по контракту, то за звичаєм, що склався в практиці міжнародної торгівлі, мовою листування стає та мова, якою зроблена пропозиція укласти угоду. Як правило, зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу складається двома мовами: мовою продавця та мовою покупця. При цьому в ньому обумовлюється, що обидва тексти мають однакову юридичну силу. При укладанні зовнішньоторговельної угоди слід прагнути, щоб контракт був оформлений мовою, якою підприємець досконало володіє. Однак, якщо за бажанням другого контрагента контракт складений двома мовами (вітчизняною і іноземного партнера), в тексті контракту необхідно зробити застереження, якій мові надається перевага у випадку невідповідностей чи розбіжностей.
Зміни та доповнення до Контракту
Звичайно завершальна стаття зовнішньоторговельного Контракту купівлі-продажу містить умови про порядок внесення змін та доповнень до Контракту. В практиці зовнішньоторговельних відносин склалися два способи зміни чи доповнення Контракту. Перший передбачає, що зміни чи доповнення повинні вноситись безпосередньо в текст Контракту за взаємною згодою сторін. В цьому випадку вони набувають юридичної сили. При другому способі зміни та доповнення Контракту можуть здійснюватися у вигляді складання додаткових протоколів, угод, які додаються до Контракту.
У будь-якому випадку зміни та доповнення, який би спосіб їх внесення не був вибраний контрагентами, повинні здійснюватися в письмовій формі, щоб уникнути можливих наступних розбіжностей.
Тема 8 ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ ПІДПРИЄМСТВ З ЗАРУБІЖНИМИ ПАРТНЕРАМИ

Міжнародні правила тлумачення основних положень і термінів валютно-фінансових відносин. Валютно-фінансові умови контрактів. Форми міжнародних розрахунків. Кредитування зовнішньої торгівлі.

8.1 Міжнародні правила тлумачення основних положень і термінів валютно-фінансових відносин

Валютою слід вважати грошову одиницю держави, яка обертається за її межами і на внутрішньому ринку, а також грошові одиниці міжнародних валютно-фінансових організацій. Її значення:
грошова одиниця країни (долар - США, марка - Німеччина, гривня - Україна тощо);
грошові знаки іноземних держав а також кредитні і платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках - іноземна валюта;
міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (ЕКЮ, євро, СПЗ тощо).
Нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, вільного обертання грошей за межами державного кордону. Іншими словами, найбільш ефективне включення в міжнародний поділ праці можливе тільки на основі конвертованості валюти (конвертованість характеризує якість валюти). Існують три класи конвертованості валют.
І група - вільно конвертовна валюта (ВКВ). Ця валюта вільно ї необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну ВКВ поширюється на поточні операції, пов’язані з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішньоторговельний обмін, неторговельні платежі, туризм), а також на операції з руху зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Іншими словами, до числа ВКВ відноситься валюта тієї країни, законами якої відмінені і не передбачаються будь-які обмеження з будь-яких видів операцій з нею - торгових, неторгових (туризм, переказ спадщини), переказу капіталу (як для резидента, так і для нерезидента).
Валютами ВКВ визнані американський долар, англійський фунт стерлінгів, німецька марка, японська ієна, французький франк, швейцарський франк, італійська ліра, канадський долар та ін.
Розряд валют визначає Міжнародний валютний фонд (МВФ).
ІІ група - частково конвертовна валюта (ЧКВ) є проміжною групою. Це національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти і не по всіх видах міжнародного платіжного обороту.
ІІІ група - замкнута (неконвертовна) валюта. Це національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти (заборона як для юридичних, так і для фізичних осіб). До замкнутих відносяться валюти країн, які застосовують різні обмеження і заборони на ввезення і вивезення, купівлю і продаж, обмін національної і іноземної валют, а також використовують різні методи валютного регулювання.
Клірингові валюти - це розрахункові валютні одиниці, які існують в ідеальній (розрахунковій) формі у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій з взаємних поставок товарів і наданню послуг країнам - учасникам платіжної угоди.
Валютні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну валютами і визначення його пропорції. Під обміном однієї валюти на іншу розуміється купівля і продаж іноземної валюти за національну чи іншу валюти. Співвідношення обміну валют називається валютним курсом і встановлюється через валютне котирування.
Валютний курс формується, головним чином, під дією співвідношення між попитом та пропозицією, що визначається в довгостроковому плані станом торговельного балансу. Значну роль для відповідності попиту і пропозиції відіграють процентні ставки, оскільки завжди інвестори прагнуть до найбільш прибуткового вкладення капіталу і інвестують його туди, де вищі процентні ставки. Курс валюти, пропозиція якої обмежена, зростає, тоді як курс валюти з надлишковою пропозицією падає.
Великий вплив на формування курсу має стан та розвиток платіжного балансу. Платіжний баланс визначається, в основному, співвідношенням експорту та імпорту, однак значну роль відіграє рух капіталів та обмін послугами, які посилюють певні тенденції нерівноваги торговельного балансу.
Безсумнівний вплив на формування курсів, особливо короткотерміновий, має економічна політика держави.
Курс іноземної валюти виражається в різних країнах по-різному. В міжнародній практиці прийнято давати котирування з точністю до 4-х знаків після коми. Найбільш поширеним методом визначення курсу (котирування) валют є пряме котирування (ПК). В цьому випадку певна фіксована кількість іноземної валюти прирівнюється до кількості національної валюти, тобто фіксована кількість одиниць іноземних грошей виражається в місцевих грошових одиницях.
Пряме котирування прийнято в усьому світі, однак в Англії застосовується зворотне (непряме) котирування (ЗК), коли вказується скільки грошових одиниць іноземної валюти приходиться на фіксовану кількість національної валюти. Це пояснюється тим, що до 1971 року у Великобританії була відсутня десяткова система, і тому зворотне конвертування було легше використовувати на практиці.
Якщо в курсовому бюлетні іноземних валют відсутня інформація, яка вас цікавить, слід використовувати крос-курс.
Крос-курс - це курс, отриманий розрахунковим шляхом з курсів двох валют до третьої. Крос-курси являють собою певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад, до долара США).
Валютні курси розрізняються і в залежності від того, відбувається купівля чи продаж валюти.
За курсом покупця (bid) банк купує валюту.
За курсом продавця (offered) банк продає валюту.
Різниця між цими курсами називається маржею, вона служить для покриття витрат банку і становить прибуток банків від валютних операцій. Точно встановленої величини цієї різниці не існує. Звичайно маржа складає 5, 10, 20 пунктів чи піпсів (points and pips) , - так називаються третій і четвертий знаки після коми; перші три цифри, які називаються «big figure», залишаються при цьому, як правило, незмінними.
Для кожної конкретної валютної угоди маржа залежить від часу та місця здійснення цієї угоди. В період кризи маржа значно вища від її звичайного рівня. Величина маржі залежить від ринкового обороту: чим він менший, тим вища різниця між курсами продавця і покупця, і навпаки. Маржа може залежати і від платоспроможності клієнта: чим остання вища, тим менша величина маржі.
Певний вплив має і конкретна валюта угоди. Маржа суттєво менша з валют, обсяг угод в яких досить великий. В останні десятиріччя різниця між курсами покупця і продавця з провідних валют скоротилась. Знизились витрати по здійсненню торгівлі валютою в результаті впровадження комп’ютерної техніки і значного збільшення оборотів цієї торгівлі. Посилилась і конкуренція в даній сфері. Прибуток комерційних банків від торгівлі валютою утворюється не тільки за рахунок маржі і розмірів обороту, але й за рахунок значних власних операцій.
Отримання швидкої вигоди від різниці в ціні на різних ринках отримало назву «арбітраж». Його суть полягає в тому, щоб купити в одному місті дешевше, а продати в іншому дорожче.
Існують валютний арбітраж на основі різниць в курсах і вирівнювальний арбітраж. У першому випадку арбітражер (дилер) намагається купити валюту максимально дешево в одному з фінансових центрів і одночасно продати її з прибутком в іншому місці, де курс вищий. Це різницевий арбітраж у чистому вигляді.
Прямий вирівнювальний арбітраж - це використання курсової різниці між валютами боржника і кредитора. У непрямому бере участь третя валюта, котра купується за дуже низьким курсом і продається в місці платежу. Великий розрив у процентних ставках різних країн може призвести до того, що міжнародний рух капіталу буде визначатися процентним диференціалом (капітали потечуть в ті країни, де існують високі процентні ставки).
Валютні опціони подібні до опціонів на товарній біржі. Опціон дає право покупцю в попередньо встановлений час купити певну суму іноземної валюти за попередньо фіксованим курсом.
Курси також диференціюються за видами платіжних документів, за допомогою яких здійснюється переказ грошових коштів. Курс, який позначений в котируванні, як правило, відноситься до телеграфного переказу. Крім того, іноземна валюта виступає у формі поштових переказів, векселів (тратт) і чеків.
Ці платіжні засоби виписуються банками на банки-кореспонденти, які знаходяться за кордоном. Розрахункова операція полягає в перенесенні сум з рахунку банку, який виконує це доручення. Потім ці суми заносять на рахунки тих фірм та осіб, на користь яких вони переказані. Курс поштових переказів і чеків нижче курсу телеграфних переказів, а курси переказних векселів (тратт) ще нижчі, оскільки, по-перше, переказ коштів за допомогою телеграфного переказу коштує дорожче, ніж при інших способах, а, по-друге, при поштових переказах, чеках і траттах кошти вилучаються з обороту на більш тривалий термін. Залежно від термінів здійснення операцій валютні курси диференціюються на:
поточний ( касовий) валютний курс - це курс по операціях, які здійснюються зараз, тобто протягом двох банківських днів;
терміновий (форвардний) валютний курс - це курс по операціях, які здійснюються на певний термін (наприклад, три місяці, півроку).
Купівля-продаж іноземної валюти на валютних ринках відбувається у формі касової (готівкової) угоди і / або термінової валютної угоди.
Касова угода здійснюється на умовах «спот» (spot); застосовується, в основному, з метою негайно отримати іноземну валюту для зовнішньоторговельних розрахунків, а також уникнути можливих валютних втрат від зміни курсів. Для касової операції характерно те, що момент укладання угоди практично збігається з моментом її виконання. Валюта поставляється покупцю відразу ж після укладання угоди, як дату зарахування використовують наступний робочий день після дня укладання угоди. Термін поставки валюти носить назву «дата валютування» («value date»).
Продану валюту продавець перераховує телексом на рахунок, вказаний банком-отримувачем. При валютній угоді «спот» на ринку застосовується, як правило, курс телеграфного переказу, який завжди розглядається учасниками валютного ринку в якості основного показника курсу валюти. Курси готівкових угод публікуються в котирувальних таблицях (бюлетнях). Такі операції найбільш широко застосовуються на валютних ринках і складають на сьогоднішній день приблизно 55% загального обсягу міжбанківського ринку.
Термінова валютна угода застосовуються для страхування платежів по зовнішньоторговельних, прямих, портфельних інвестиціях за кордоном та з іншою метою. Угода здійснюється шляхом укладання договору між продавцем і покупцем валюти про поставку її покупцю через певний час після укладання угоди і за курсом, зафіксованим в момент її укладання.
Особливої важливості при укладанні термінової валютної угоди набуває вірна оцінка перспективи зміни курсу. Курс валют за терміновою угодою визначається, з одного боку, співвідношенням попиту і пропозиції їх на валютному ринку на момент її укладення, а з іншого - різницею між процентними ставками по окремих валютах.
Курс валют за терміновою угодою встановлюється шляхом додавання до касового курсу премії (репорту) чи віднімання від нього дисконту (депорту). Якщо курс за терміновою угодою нижчий курсу за касовою операцією, то з касового віднімається дисконт. І навпаки, якщо валюта котирується дорожче за терміновою угодою, то до курсу за угодою «спот» додається премія.
Такий порядок визначення курсу за терміновими угодами застосовується при прямому котируванні валют. При непрямому котируванні дисконт додається до курсу «спот», а премія навпаки, віднімається від нього. Термінові курси об’являються комерційними банками і публікуються в котирувальних таблицях, де звичайно вказуються курс «спот» та розміри премій і дисконтів.
На валютний курс впливає широке коло чинників: економічних (торговельний баланс, баланс за поточними операціями, стан платіжного балансу, загальний стан економіки), технічних, політичних, спекулятивних. З іншого боку, валютний курс має певний вплив на економіку. При цьому він залежить не тільки від відомих фактів і цифр, але й від очікувань.

8.2 Валютно-фінансові умови контрактів

Як відмічалося в попередніх розділах, правовою формою міжнародної комерційної угоди є договір. В основі всіх договорів лежить договір купівлі - продажу, який в міжнародній практиці називається контрактом. Цей документ має певну форму і крім умов, які розглядалися раніше, при його складанні необхідно врахувати як валютні умови (валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валюти у валюту платежу; застереження, що захищають сторони від ризику втрат), так і фінансові умови (умови розрахунків; заходи проти затримки платежу, форми розрахунків; засоби розрахунків).
Ціна товару виражається в контракті кількістю грошових одиниць, яку повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за доставлений товар чи надану послугу на умовах, що вказані в контракті. Сучасна ринкова економіка внесла суттєві зміни в схему переливу капіталу і формування вартості товару різними методами. Валюта ціни і розрахунки з закордонними партнерами в контрактах суттєво розрізняються в залежності від того, до якої країни належить торговий партнер.
Міждержавні угоди про товарооборот і платежі України з країнами, з якими розрахунки ведуться у ВКВ, передбачають, що платежі по торгових і інших операціях можуть проводитися у будь-яких валютах у відповідності з валютними режимами сторін, що домовляються. Експортер нашої країни зацікавлений в тому, що б і валютою ціни і валютою платежу була визначена одна з вільно конвертовних валют. Це може захистити від валютних втрат.
При імпорті з промислово-розвинених країн ціни на товари встановлюються в контрактах з іноземними постачальниками за загальним правилом в національній валюті країни-постачальника.
Визначаючи валюту ціни і валюту платежу слід додержуватися такого правила: множина курсів викликає необхідність гранично точного формування прав і обов’язків сторін при укладанні зобов’язань, з яких випливає необхідність перерахунку валюти ціни в валюту платежу, щоб уникнути різних тлумачень.
При виборі валюти ціни експортер орієнтується на «тверду» валюту, а імпортер - на «м’яку», курс якої знижується. При виборі валюти платежу експортер орієнтується на «м’яку» валюту, а імпортер - на «тверду».
Валюта ціни може бути визначена торговельною чи платіжною угодою між відповідними країнами, вона може бути обумовлена торговельними правилами чи звичаями.
В техніці перерахунку валют також є певні моменти, які необхідно враховувати сторонам, що домовляються.
У випадку, коли валюта ціни і валюта платежу не однакові, зазначається перерахунок валюти ціни у валюту платежу. При цьому в контракті слід записати:
1. Дату перерахунку. Тут можливі такі варіанти:
на день надходження контракту;
на день платежу;
на вечір попереднього робочого дня;
на попередній день платежу. Останні два варіанти є найбільш поширені.
2. Курс перерахунку. Застосовується при перерахунку курсу продавця, що вигідно для експортера, оскільки він за одиницю іноземної валюти отримає більше національної валюти країни покупця, і, відповідно, такий курс менш вигідний імпортеру. Тому в контракті повинна бути чітка вказівка з цього приводу; якщо ж немає положень, обов’язкових для експортера і імпортера, для перерахунку частіше користуються середнім курсом (між курсом продавця і покупця).
Вид платіжного документа:
телеграфний переказ;
поштовий переказ;
курс тратт.
Якщо відповідного запису в контракті немає, то застосовується курс телеграфного переказу.
Місце. Найчастіше використовується національний ринок платежу.
Щоб уникнути можливих втрат від перерахунку валют, учасники зовнішньоторговельних угод при визначенні валюти ціни товару і валюти платежу повинні враховувати на тільки кон’юнктуру відповідного товарного ринку, характер товару, торговельні звичаї, але й необхідність прийняття відповідних заходів. В іншому випадку зафіксована ціна може виявитися нижчою, ніж фактичні витрати на виготовлення проданого товару.
Одним із способів нейтралізації чи зменшення негативних наслідків валютних ризиків може служити скорочення термінів між укладанням угод і здійсненням розрахунків по них, прискорення платежів.
Існують і спеціальні методи страхування валютного ризику.
Фіксація ціни експортного товару в більш стабільній валюті з наступним платежем у більш «м’якій».
Мультивалютне застереження. Передбачає корегування ціни при зміні курсу, тобто в договорі фіксується курс валюти, за яким ціна на товар залишається незмінною. Далі вводяться поправкові коефіцієнти до ціни (більше чи менше 1,0) відповідно до зміни базового курсу. Якщо мова йде про одну валюту, то це одностороннє застереження, а якщо вказується курс декількох валют, то це мультивалютне застереження. Однак даний вид застереження пов’язаний зі складними розрахунками, тому мультивалютне застереження замінюється в наш час застереженням про зміну суми платежу в залежності від змісту курсу SDR чи євро.
Індекс застереження. В якості гарантії від втрат може бути використаний характер визначення ціни товару. Індексне застереження як застереження про перегляд цін передбачає, що ціна товару і сума платежу змінюються у відповідності зі зміною на момент платежу визначеного індексу цін, який обумовлений в контракті, в порівнянні з моментом укладання угоди (наприклад, індексу оптових цін).
Застереження про змінні ціни (ескалаторне застереження) - також різновид застереження про перегляд цін. Воно передбачає фіксацію в контракті умовної (відправної) ціни, яка на момент розрахунку може бути переглянута в залежності від зміни ціноутворювальних чинників.
Компенсаційна угода, тобто взаємна поставка товарів в рівній вартості, також є різновидом захисту від знецінення валют. Аналогічний зміст має страхування бартерної угоди.
Укладення форвардних угод банком на прохання заявника. У цьому випадку банк купує на біржі за існуючим в даний момент курсом зобов’язання по виплаті валюти, яка цікавить заявника, на термін платежу. Ризик знецінення валюти, рівно як і весь прибуток при підвищенні курсу валюти, що купується, по відношенню до інших валют, отримує продавець такого зобов’язання.
В контрактах можливе застосування таких варіантів умов розрахунків.
Розрахунок в кредит, тобто кредит експортера імпортеру чи видача авансу імпортером експортеру.
Якщо покупець не в змозі здійснити купівлю за рахунок власних коштів, а продавець зацікавлений в збуті товару, то продавець відмовляється від негайної оплати товару покупцем і в цій угоді виступає кредитором (кредит постачальника)
Купівля за готівку - це платіж в період від моменту готовності товару до відвантаження до надходження товару чи документів покупцю (імпортеру).
Нерідко можливе поєднання купівлі за готівку (на частину товару) і в кредит (на частину, що залишилася).
При укладанні контракту партнерів не стільки цікавить пеня, штраф, недодержка, втрачена вигода в якості майнової відповідальності сторін при невиконанні своїх зобов’язань, скільки гарантії проти неплатежу, оскільки зобов’язання приватних фірм не мають достатньої надійності.
Найбільш надійна гарантія - це урядові угоди, банківська гарантія (bank guarantee), гарантія великого підприємства.
Прийнята в міжнародних рамках форма банківської гарантії є юридично незалежним доповненням до договорів купівлі - продажу і договорів підряду на виконання робіт (послуг). Надавши її, банк зобов’язується виплатити певну суму, якщо його клієнт не виконає своїх договірних зобов’язань. Міжнародна торгова палата в Парижі видала основні правила для гарантій. Формою гарантії є зобов’язання провести платіж, поручництво.
Найбільше значення в міжнародних операціях отримали: гарантія пропозиції, гарантія виконання, авансова гарантія.

8.3 Форми міжнародних валютних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це система регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, фізичними і юридичними особами різних країн. Вони здійснюються в основному через банки.
Розрізняють два види міжнародних розрахунків.
Безпосередній (повний) розрахунок - здійснюється повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця.
Розрахунок у кредит (з розстроченням) - здійснюється шляхом надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі.
Слід відмітити, що повний розрахунок є більш вигідним для експортера, а кредит - для імпортера.
Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних формах:
передоплата;
акредитивні розрахунки;
інкасо;
розрахунки при відкритому рахунку;
банківський переказ;
розрахунки з використанням векселів і чеків.
На сьогоднішній день передоплата дуже рідко застосовується у нормальних міжнародних валютних розрахунках.
Акредитивні розрахунки мають вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі юридичній чи фізичній особі в межах визначеної суми на умовах, що вказані в акредитиві. Акредитивом називається платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, страхова компанія, фонд тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи на відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитива зазначену суму грошей.
Акредитивні розрахунки здійснюються у такому порядку:
партнери (експортер та імпортер) домовляються про здійснення платежу за допомогою акредитива;
імпортер дає доручення банку, клієнтом якого він є, відкрити акредитив на користь експортера (його називають беніфіціаром) на певних умовах;
банк імпортера (банк-емітент) домовляється з банком експортера (авізувальним банком) про виплату експортеру грошей після пред’явлення ним транспортних документів;
експортер відправляє товар і передає вантажні документи в авізувальний банк, який переказує відповідну суму на рахунок експортера;
авізувальний банк передає документи в банк-емітент, який передає їх імпортеру.
Існують грошові і товарні (документарні) акредитиви.
Грошовим акредитивом називають іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами. При міжнародних розрахунках грошові акредитиви оплачуються або у зазначеній у них валюті або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу.
Документарним акредитивом називають документ, в якому імпортер дає доручення банку, який його обслуговує, відкрити такий акредитив. У цьому документі вказуються:
назва та адреса експортера;
сума акредитива;
термін його дії;
рід товарів, які потрібно оплатити;
документи, які повинні бути подані експортером для отримання платежу (транспортні документи, страхові поліси, сертифікати якості товарів тощо).
Акредитив є вигідним для експортера, оскільки забезпечує надійність платежу і швидке його отримання. Він захищає експортера від валютних і політичних ризиків. Для імпортера акредитив не зовсім вигідний, тому що передбачає іммобілізацію на акредитивному ринку, що гальмує оборотність коштів.
Існує багато видів товарних акредитивів. Основні з них:
Відкличний - це такий акредитив, який покупець має право в будь-який час анулювати або змінити умови.
Безвідкличний - це такий акредитив, дія якого протягом встановленого терміну не може бути анульованою без згоди експортера.
Підтверджений - це такий акредитив, за яким авізувальний банк гарантує бенефіціару оплату відвантажених ним товарів, або гарантами виступають декілька банків.
Непідтверджений - це такий акредитив, коли банк імпортера повідомляє про відкриття акредитива, але робить застереження, що дане повідомлення не є підтвердженням.
Покритий - це такий акредитив, коли банк-емітент переказує валюту у сумі акредитива авізувальному банку.
Непокритий - це такий акредитив, коли банк-емітент не переказує валюту у сумі акредитива авізувальному банку на користь бенефіціара.
Транферабельний (переказний) - це такий акредитив, який може бути цілком або частково переданий первісним бенефіціаром іншому бенефіціару чи декільком іншим бенефіціарам. Трансферабельний акредитив може переказуватись лише один раз.
Револьверний, роловерний, відновлюваний - це такий акредитив, за яким сума акредитива з виплатою коштів автоматично відновлюється в межах встановленого ліміту та терміну дії акредитива.
Акредитивна форма розрахунків досить складна і дорога, оскільки за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірка документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж при інших формах розрахунків.
Інкасо називається банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності з «Уніфікованими правилами з інкасо», прийнятими Міжнародною торговою палатою і мають такий порядок:
після відвантаження товару, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи останньому проведення інкасової операції;
банк експортера (банк-ремітент) пересилає документи в банк імпортера (інкасувальний банк);
інкасувальний банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від нього суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);
інкасувальний банк зараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу і повідомляє його про це;
банк-ремітент розраховується з експортером.
Розрізняється декілька видів інкасо. Основні з них:
Просте (чисте) інкасо - це інкасо простих і переказних векселів, чеків, інших платіжних документів. Іншими словами - це стягування платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.
Документарне (комерційне інкасо) - це доручення експортера банку отримати від імпортера платіж супроти товарних документів з наступним перерахуванням сум платежу експортеру. Тобто це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами або тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різноманітних сертифікатів).
Інкасо з негайною оплатою - тобто такий вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержуючи від експортера платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера, негайно виплачує необхідну суму експортерові, а товарні документа направляє банку імпортера, котрий їх негайно передає на кореспондентський рахунок банку-ремітенту, у випадку відсутності на рахунку імпортера необхідних коштів, інкасувальний банк надає йому позику.
Телеграфне інкасо є такою операцією, при якій переказ суми платежу на рахунок експортера здійснюється негайно, як тільки отримано телеграфне повідомлення інкасувального банку про прийом товарних документів на інкасо.
Інкасо є вигідною формою розрахунків для експортера, оскільки такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Однак при інкасо існує певний ризик, тому що між відвантаженням товару, передачею документів банку, платою існує певний проміжок часу, протягом якого можуть відбутися зміни в кон’юнктурі ринку чи платоспроможності імпортера. Імпортери погоджуються на інкасові операції частіше, ніж на акредитив, і при цьому надають перевагу документарному інкасо. За виконання інкасо банки отримують комісійні.
Розрахунками при відкритому рахунку називають таку форму розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, що направляє на адресу покупця товар і товарні документі, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Ця форма розрахунків використовується, в основному, між фірмами, які пов’язані традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їх закордонними філіями; змішаними фірмами за участю експортера. Після звіряння розрахунків, кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки з використанням банківського переказу чи чеку, тому банківська статистика часто включає розрахунки за відкритим рахунком до банківських переказів. Розрахунок при відкритому рахунку представляє собою одну з форм комерційного кредиту.
Розрахунок шляхом банківських переказів передбачає передачу імпортером розпорядження банку перевести певну суму платежу на користь експортера. Банк, отримавши таке доручення, виконує його через свого кореспондента, що знаходиться в країні експортера. Розрахунок вважається виконаним після видачі валюти експортеру чи зарахування її на його рахунок. Ця форма розрахунків застосовується у тих випадках, коли надання валюти у розпорядження експортера не пов’язується з ніякими умовами. Найчастіше розрахунок шляхом банківського переказу використовується при сплаті боргів по позиках і кредитах, наданні авансів, при врегулюванні рекламацій, поверненні надлишково отриманих сум та інших операціях.
Значну роль при реалізації зовнішньоторговельних контрактів відіграє швидкість виконання платіжного доручення в міжнародному обороті. При високих облікових кредитних ставках і великих сумах кожний день прострочення платежу обертається для платника великими витратами. З метою скорочення термінів здійснення платежів провідними світовими банками була створена так звана система СВІФТ, яка стала новою організаційною формою передачі даних між банками-кореспондентами в міжнародному платіжному обороті. Мета цієї системи полягає в тому, щоб за допомогою електронної обробки даних створити бездокументарний платіжний оборот, раціонально проводити калькуляцію, прискорити зв’язок між банками шляхом обліку даних за допомогою телекомунікацій, мінімізувати ризики, які існували раніше та виникали при передачі платіжних доручень (втрати на транспорті, помилки, невірна передача).
Підприємствам - учасникам зовнішньоекономічних зв’язків слід мати на увазі факт участі чи неучасті їх банків в системі СВІФТ (SWIFT). Безумовно, підприємство не в змозі примусити банк вступити в цю міжнародну систему, оскільки витрати при цьому несе безпосередньо банк, разом з тим підприємство вільне вибирати собі банк, який спроможний надати комплекс універсальних послуг.
Крім переказу значну роль у зовнішній торгівлі грає чек. Чек - це спеціальний грошовий документ певної форми, що містить розпорядження банку видати або перерахувати певну суму з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може, за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відправляється банком безпосередньо отримувачу. Інколи чек вручається чекодавцю, щоб він передав чи переслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред’являється отримувачем банку-кореспондента банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо у банку платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек пересилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де і кредитується рахунок покупця.
Якщо при пред’явленні чека, який виписаний в іноземній валюті, клієнт вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.
Іншим видом чека в міжнародному обороті є клієнтський чек. За допомогою цих чеків чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові, що загалом відбувається швидше, ніж платіж за допомогою переказу. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтом на свій банк. Це у більшості випадків розрахункові чеки на пред’явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнерові за кордоном, котрий пред’являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред’явник чека визнається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума с поміткою «З умовою отримання». В цьому випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється набагато швидше, ніж при переказі. Якщо ж, на думку банку, якому пред’явлений чек, пред’явник є недостатньо платоспроможним, банк не кредитує його рахунку одразу ж, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента.
Особливим видом чека, що застосовується в некомерційному міжнародному обороті, є єврочек. Це національні чеки, які можуть використовуватись і за кордоном.
Крім того, існують і дорожні (туристичні) чеки, які випускаються як в національній, так і в іноземній валютах.
Ризик неплатежу при чековому обороті значно вищий, ніж при переказі, особливо по клієнтських чеках, коли немає гарантії, що банк, на який вони видані, здійснить платіж.
Одним з найважливіших інструментів розрахунку (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, є вексель. Існує два основні види векселя:
соло-вексель (простий) - це боргове зобов’язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;
тратта (переказний вексель) (bill of exchange, draft) - це беззастережна пропозиція однієї особи, яка адресована іншій особі, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму.
Форма векселя має важливе значення, нехтування ним лишає вексель сили зобов’язання.
Реквізити векселя:
Найменування «вексель», яке включається в сам текст документа і виражається тією мовою, якою цей документ складений.
Проста і нічим не застережена пропозиція (для переказного векселя) чи обіцянка (для простого векселя) сплатити певну суму.
Найменування того, хто повинен платити (тільки для переказного векселя).
Вказання терміну платежу.
Вказання місця, в якому повинен бути здійснений платіж.
Найменування того, кому чи за наказом кого повинен бути здійснений платіж, тобто першого векселеутримувача.
Вказання дати і місця складання векселя.
Підпис векселедавця.
Вексель являє собою абстрактну угоду, оскільки в ній не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає, що предметом вексельного зобов’язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Пропонуючи платнику (трасату) зробити платіж по векселю, векселедавець (трасант) також вступає в зобов’язуючі відносини з ремітентом (третьою особою), оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанта ремітент сам зобов’язаний провести платіж по векселю. Згода трасата заплатити по векселю оформляється у вигляді акцепту (acceptance). Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді в залишковій сумі вексель не є прийнятим.
Термін платежу по векселю повинен бути один для всієї вексельної суми. Тут можливі такі варіанти:
«на певний день»;
«в такий - то час від складання векселя»;
«після подання»;
«в такий-то час від подання».
Вексель без вказання терміну платежу розглядається як такий, що підлягає оплаті після подання.
При відсутності необхідної відмітки місце, вказане поряд з найменуванням платника у переказному векселі, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем мешкання платника. В аналогічному випадку для простого векселя місце складання вважається місцем платежу та мешкання платника.
З метою підвищення надійності векселів передбачається вексельне поручництво - аваль (guarantee, security). Аваль може бути даний за будь-яку відповідальну по векселю особу. Якщо на векселі немає вказання, за кого дається аваль, то вважається, що аваль даний за трасата, чи векселeдавця простого векселя. Аваліст відповідає в тому ж обсязі, що й особа, за яку він поручився. Зобов’язання аваліста є дійсним і тоді, коли зобов’язання, яке він гарантує, стає недійсним. Вносячи плату за вексель в порядку регресу, аваліст набуває прав, що витікають з векселя, по відношенню до того, за кого поручився. Аваль дається на векселі чи на додатковому аркуші - алонжі. Кожний підпис на лицьовому боці векселя дійсний як аваль, якщо це не підпис платника або трасанти.
Кредитор має три шляхи використання векселя:
Тримати до настання терміну оплати.
Використати для погашення своїх боргових зобов’язань.
Продати комерційному банку (облікувати вексель).
Перший шлях є очевидним. Другий шлях являє собою реалізацію прав по векселю. Він здійснюється шляхом нанесення передаточного надпису на звороті векселя (чи алoнжа)- індосаменту. Особа, яка віддає права, називається індосантом, а яка їх набуває - індосатом. Здійснення індосаменту прирівнюється за правовими основами видачі нового векселя. Тому індосат отримує самостійне право вимоги.
Також інструментом міжнародним розрахунків виступає платіжне доручення і платіжна вимога.
Платіжне доручення - це письмове розпорядження покупця своєму банку про перерахування певної суми грошей з його рахунку на рахунок продавця.
Платіжна вимога - це письмове розпорядження продавця своєму банку про перерахування на його рахунок грошей, що надійшли чи надійдуть від покупця, супроти товарних документів. Реквізити платіжної вимоги: назви платника (покупця), номер його рахунку і банк, в якому цей рахунок відкрито, те саме і про постачальника; станція відправлення і станція призначення вантажу; дата і номер договору або замовлення на постачання; загальна назва товарів чи послуг; сума платежу.

8.4 Кредитування зовнішньої торгівлі

В практиці зовнішньої торгівлі в останні десятиріччя суттєво зростає значення кредиту. З наданням кредитів пов’язані як експорт обладнання, так і імпорт сировини, вирівнювання платіжних балансів різних країн. Тому важливу роль в міжнародній торгівлі грає договір про надання кредиту. Залежно від національних законодавств застосовуються різні поняття: позика, договір про відкриття кредиту, кредитний договір. В правовій практиці все більше визнання отримує концепція, згідно з якою договір про надання кредиту є договором особливого роду. Головною його проблемою є так зване питання про довіру. Чим більш віддалені одна від одної сторони, що домовляються в зовнішній торгівлі, тим менш виражені за допомогою довгострокових договірних угод відносини взаємної довіри, тим частіше виникають кризові ситуації, тим вище вимоги до страхування кредитів. Тому у зовнішньоторговельних угодах одна з сторін повинна провести авансовий платіж за допомогою товарного акредитиву, або ж повинна бути передбачена банківська гарантія.
Банківське страхування у формі гарантії платежу не є безпосереднім платежем у зовнішньоторговельній угоді. Це невідкличне, незалежне від угоди зобов’язання банку провести платіж у тому випадку, якщо одна з сторін у зовнішньоторговельній угоді всупереч своїм договірним зобов’язанням не здійснює платіж. Гарантія платежу повинна містити такі реквізити:
повне найменування бенефіціара;
повне найменування довірника;
номер договору, контракту, за яким надається гарантія;
сума, що гарантується, у відповідній валюті;
термін оплати гарантійної суми;
встановлені процентні платежі;
товари, які мають бути відправлені з вказанням термінів та базисних умов поставки;
термін дії гарантії;
невідклична заява банку - гаранта про виплату суми гарантії;
дані про накладні витрати.
У міжнародних угодах особливу роль відіграють спеціальні форми гарантії, зокрема, конкурсна гарантія. Великі замовлення державних органів і провідних підприємств розподіляються шляхом торгів. Може скластися так, що в цих торгах бере участь компанія, яка не в змозі виконати замовлення. Тому організатор торгів вимагає, щоб невиконання виграного на торгах замовлення карались штрафом, виплата якого забезпечується конкурсною гарантією, яку дав банк. Розмір штрафу у світовій практиці складає 2-10% суми замовлення. Якщо компанія не може виконати взяті на себе замовлення, то вона повинна відкликати свою пропозицію, а банк зобов’язаний заплатити гарантійну суму .
У зовнішній торгівлі застосовуються гарантія поставки і гарантія виконання договірних зобов’язань. Банк, який надає подібну гарантію, зобов’язаний провести платіж у випадку, якщо експортер здійснює поставки чи надає послуги не в установлені терміни чи не у відповідності з договором. При цьому гарантія поставки повинна покривати ризик виконання договору в цілому, тоді як інші види гарантій виконання договірних зобов’язань покликані виключити ризик неякісного їх виконання. Гарантія поставки значно ширше конкурсної гарантії, оскільки непоставка взагалі чи поставка некомплектного обладнання можуть призвести до значних збитків для імпортера. Гарантійна сума в таких випадках складає 5-25% вартості товарів чи послуг.
Ще однією формою гарантії є гарантія авансового платежу. Сторони можуть домовитися про виплату замовнику авансу. Для експортера, особливо при продажі несерійної продукції, це означає більшу впевненість в тому, що замовник оплатить поставку в цілому у відповідності з умовами договору. У випадку, якщо експортер не здійснить поставку і не зможе повернути аванс, гарантія авансового платежу забезпечує іноземному покупцеві повернення суми авансу. Тому дана гарантія називається також гарантією повернення авансу. Гарантійна сума, як правило, відповідає величині авансу.
Існують гарантії, які страхують імпортера від збитків через невідповідність документів умовам акредитиву, наприклад, гарантії коносаменту.
Основою кредиту постачальника є договірне зобов’язання про купівлю товару. Якщо покупець не в змозі здійснити купівлю за власні кошти, а продавець зацікавлений у збуті товару, договір купівлі-продажу може бути здійснений лише в тому випадку, якщо постачальник відмовиться від негайної оплати товару покупцем. Практично постачальник надає покупцю комерційний кредит. Як і при інший видах комерційного кредиту, в цій угоді кредитором виступає постачальник, а боржником - покупець. Договірна ціна визначає одночасно розмір кредиту, що надається, а виплата кредиту є не що інше, як платіж за товар. Оскільки покупець не зобов’язаний одразу ж оплачувати товар, то для нього це рівнозначно отриманню позики. Кредит постачальника не перестає бути комерційним кредитом і тоді, коли постачальник має можливість рефінансуватися.
Великого значення набуває договірне регулювання умов платежу по кредиту постачальника, в рамках котрих встановлюється, насамперед, спосіб, термін, місце і валюта платежу. На умови платежу мають значний вплив загальні умови угоди і особливості національного права.
В договорі купівлі - продажу між експортером і імпортером і в договорі про надання кредиту постачальником мова йде про економічні відносини, у відповідності з якими «відбувається обмін послугами».
Існує декілька способів платежу. Якщо сторони домовилися про звичайний переказ коштів при погашенні наданого кредиту, то платіж залежить практично від платоспроможності і бажання покупця провести цей платіж. В подібній ситуації у продавця немає ніякої гарантії, оскільки домовленість про надання «документів проти платежу» вступала б у протиріччя з суттю кредиту постачальника. Можливе застосування акредитиву. Однак виплата по ньому здійснюється не при поданні документів і передачі товару покупцю, а пізніше, при погашенні кредиту постачальника. Таким чином, кредиту постачальника надається більша гарантія. В деяких випадках можна застрахувати кредит постачальника за допомогою акцептованого покупцем векселя.
У більшості випадків промислове обладнання може бути поставлене лише окремими партіями, що ускладнює облік. Тому в подібних угодах неможлива повна оплата до певного терміну і встановлюються поетапні платежі. Певну роль можуть грати проміжні відсоткові платежі. Встановлюється це шляхом домовленості про граничні терміни платежу. Тим самим забезпечується своєчасність оплати. При поставці, монтажі, здачі в експлуатацію обладнання точно фіксуються окремі моменти відносно виконання договору продавцем. Вони можуть бути обумовлені в межах встановлених граничних термінів, наприклад, через шість місяців вказаного в договорі терміну поставки.
При сплаті процентів за кредит постачальника використовуються два способи. В договорі визначається, здійснюються ці платежі за фіксованою ставкою чи за ставкою, яка змінюється, що залежить від існуючого на момент підписання договору рівня процентних ставок та від очікуваної його динаміки. Якщо продавець, який надає середньостроковий і довгостроковий кредити, очікує зростання загального рівня процентних ставок, він намагається встановити ставку на базі роловера. Це означає, що процентна ставка протягом всього терміну кредиту періодично (один раз в півріччя чи квартал) корегується відповідно до існуючих на ринку процентних ставок за 3- чи 6-місячними міжбанківськими депозитами. Звичайно за основу беруться ставки на найвибагливіших фінансових ринках і найчастіше процентна ставка по міжбанківських депозитах та Лондонському ринку (ЛІБОР). В кредитному договорі встановлюється накидка до ЛІБОР, наприклад, 1 чи 2 % зверх ставки ЛІБОР. Розмір накидки залежить від платоспроможності боржника, положення на грошовому ринку, терміну кредиту і політичної ситуації в країні боржника.
Кредити постачальника можуть надаватися і без укладання особливих угод про виплату процентів. У цьому випадку продавець намагається встановити ціну таким чином, щоб вона містила проценти по кредиту, який надається.
Для рефінансування продавець, як правило, сам шукає кошти на національному ринку і ринку капіталів. При цьому викорисоваються:
1. Промисловий кліринг.
2. Банківське кредитування.
3. Факторинг.
4. Форфейтинг.
В боротьбі за ринки збуту держави стимулюють експорт, зокрема, за допомогою страхування експортних кредитів. В рамках цих державних заходів постачальник отримує можливість застрахувати ризик неплатежу імпортера за допомогою державного страхування на 85-95% суми вимоги. Страхування здійснюється при тісній взаємодії банків і інститутів зі страхування експортера. Банки надають лише кредити, застраховані на випадок неплатежу. Тому для експортерів суттєво понижується ризик і значно полегшується рефінансування фірменного кредиту.
Інститути зі страхування експортних кредитів страхують такі види ризиків:
ризик введення заборони на переказ коштів, включаючи ризик введення мораторію;
валютний ризик в певних межах;
ризик делькредере (ризик непогашення кредиту), якщо замовник чи боржник є державною установою.
Гарантія видається, як правило, при виконання таких умов:
заявник повинен бути резидентом країни, де здійснюється страхування кредиту;
товари і послуги повинні походити з країни, де здійснюється страхування;
при отриманні середньострокового кредиту імпортер повинен провести авансовий платіж в розмірі 15-20%;
дія гарантії починається після оплати збору, який отримує страхівник.
По кожній короткостроковій угоді встановлюється розмір покриття гарантією страхівника. В середньому він складає 85-90% суми угоди.
Оскільки при наданні кредиту постачальника продавець повинен сам шукати для нього кошти (власні чи позичені, що обтяжує баланс), може статися так, що кредит взагалі не буде наданий, в результаті чого не здійсниться експортна угода. Тому експортери разом з банками шукають можливості звільнення експортерів від фінансування своїх операцій, що підвищує ефективність використання капіталу і конкурентоспроможність експортерів. До таких форм кредитування відноситься кредит покупця. Ризики, які виникають при цій формі кредитування, страхуються спеціальними інститутами, як правило, на 100%. Оскільки продавець більше на повинен турбуватися про фінансування і має доступ до страхування великої суми угоди, експортери особливо зацікавлені в такій формі кредиту.
Відправним пунктом для кредиту покупця, як і для кредиту постачальника, є укладання договору про поставки товарів чи про надання послуг покупцю за кордоном. При кредиті покупця банк, а при великих угодах - банківський консорціум, які знаходяться в країні експортера, надають кредит покупцю для оплати поставок в рамках конкретного договору купівлі-продажу. Пропозиція продавця про надання кредиту покупцю містить і готовність його банку здійснити кредитування.
З правової точки зору мова йде про пропозицію двох договорів - власне договору купівлі-продажу і самостійного договору про кредитування, який укладається між банком експортера і імпортером чи його банком. Вихідним пунктом для кредитування є договір про товарні поставки. В договорі про кредитування, що укладається містяться відомості про відносини між банком продавця і покупця, які стосуються надання і погашення кредиту а також сплати процентів. Банк продавця самостійно вирішує питання про надання кредиту і про умови договору про кредитування.
Договір може бути укладений чи безпосередньо з покупцем, чи з третьою особою, як правило, банком покупця. Покупець оплачує за рахунок отриманого кредиту поставки товарів і послуги у відповідності до договору. Якщо експортер здійснює певні послуги непостійно чи несвоєчасно, це ніяк не торкається зобов’язань покупця перед банком, які виникають з кредитного договору. Покупець не може висунути претензій до банку через неповне виконання продавцем торговельного договору, оскільки в правовому відношення кредитні зв’язки не залежать від торговельного договору. Щоб застрахуватися на цей випадок, банки в кредитний договір включають, як правило, застереження, у відповідності з яким боржник повинен виконати свої зобов’язання по кредитному договору незалежно від проблем, які виникають між ним і продавцем в ході виконання торговельного договору.
Розмір кредиту, який встановлюється за згодою банку продавця з покупцем, залежить від вартості контракту. В договорі передбачається авансовий платіж в розмірі 5% продажної ціни при укладанні договору і 10% при здійснення поставок. 85%, що залишилися, виплачуються на кредитній основі: перед наданням кредиту в розмірі 85% продажної ціни банк звичайно вимагає підтвердження про виплату 15% експорту.
Якщо експортер перервав чи зовсім припинив здійснення торговельного договору, кредитор не зобов’язаний надати невикористану частину кредиту. Банк не може вимагати і дострокового погашення кредиту.
Оскільки кредит покупцю надається у відповідності з конкретним торговельним договором, кредит можна використовувати лише на оплату даних поставок.
У випадку кредиту покупцю банк продавця звичайно вимагає від покупця, щоб його банк надав гарантію по цьому кредиту у формі, яка дозволяє отримати кошти від банку покупця при простроченні платежу покупця. Ця гарантія банку покупця надається звичайно у вигляді банківської гарантії чи вексельного зобов’язання.
Особливою формою кредитування зовнішньої торгівлі є акцептно-рамбурсний кредит. Він є документарним акцептним кредитом, який надається експортеру будь-яким банком при наявності гарантії банку імпортера чи третього банку проти надання певних документів.
У зовнішній торгівлі продавець часто не задовольняється акцептом покупця і вимагає акцепт відомого банку, який у більшості випадків знаходиться чи в країні експортера, чи в міжнародному фінансовому центрі, наприклад, Нью-Йорку чи Лондоні, особливо, якщо оплата передбачена у валюті третьої країни. Акцептно-рамбурсний кредит слід вважати спеціальною формою акцептного кредиту, від загальної форми якого він відрізняється в першу чергу тим, що забезпечується документами. На практиці він здійснюється найчастіше разом з товарним акредитивом.
Негативний баланс на поточному рахунку клієнта, який набуває іноді статус кредиту, називається овердрафт (overdraft). Це форма короткострокового кредиту, надання якого здійснюється списанням коштів з рахунку клієнта банком понад залишку коштів на рахунку.
Для отримання кредиту підприємство - позичальник звертається в комерційний банк з обґрунтованим проханням, яке повинно містити такі дані:
мета отримання валютного кредиту, його сума і термін;
характеристика товару, який купується за кордоном, та його вартість, країна, в якій він буде закуплений, валюта платежу;
економічний ефект;
джерела фінансування заходів, які плануються, в гривнях і джерела погашення кредиту в іноземній валюті.
До прохання підприємства - позичальника додаються такі документи:
гарантійний чи закладний лист;
техніко-економічне обґрунтування, яке вимагає кошторис витрат по кожному заходу, що кредитується, в розрахунок окупності витрат, які кредитуються.

Тема 9 ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ КОНТРАКТІВ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Види контрактів купівлі - продажу. Особливості контрактів на комплектне устаткування. Особливості довгострокових контрактів на сировину та напівфабрикати.

Види контрактів купівлі-продажу

Залежно від принципів, які кладуться в основу класифікації, контракти купівлі - продажу можна поділити на такі види: одноразові та з періодичною поставкою; з оплатою в грошовій та товарній формі (повністю чи частково).
Контракти одноразові та з періодичною поставкою розрізняються залежно від характеру поставки.
Контракт з одноразовою поставкою, який звичайно іменується одноразовою угодою, передбачає поставку однією стороною іншій стороні узгодженої між ними кількості товару до певної встановленої в контракті дати. Після виконання сторонами взятих на себе зобов'язань юридичні відносини між ними припиняються. Поставки товарів за такими угодами відбуваються один або декілька разів протягом встановленого терміну. Одноразові угоди бувають двох типів: з короткими термінами поставки (на сировинні товари) і з тривалими термінами поставки (на комплектне і складне устаткування ).
В одноразових контрактах з коротким терміном поставки терміни можуть встановлюватися конкретно (визначена дата чи період) і неконкретно (негайно, після збирання врожаю, після відкриття навігації).
Одноразові контракти з тривалим терміном виконання (3-5 і більше років) отримали широке розповсюдження в міжнародній торгівлі комплектним устаткуванням, літаками, суднами, судновим обладнанням тощо.
Основою розвитку торгівлі комплектним устаткуванням є :
13 SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 10 \h 15 швидкий розвиток машинобудування в економічно розвинутих країнах;
13 SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 10 \h 15 поглиблення спеціалізації виробництва і наукових розробок;
13 SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 10 \h 15 більш висока конкурентоспроможність продукції на світовому ринку в силу більш високої прибутковості й валютної ефективності.
Зміст умов контрактів на комплектне устаткування має суттєві відмінності залежно від методів укладання таких контрактів: на основі прямих зв'язків між постачальником і замовником чи шляхом участі постачальника-експортера в торгах, які організує і проводить імпортер. Звичайно на основі прямих зв'язків укладаються контракти на унікальне устаткування, монопольним виробником якого є постачальник - експортер чи вузькоспеціалізована фірма, чи спеціально створений консорціум, від імені якого виступає його головні фірма. Такі контракти найчастіше укладаються між фірмами промислово розвинутих країн на поставку устаткування для об'єктів, будівництво яких здійснюється фірмами країни - імпортера. Зміст контрактів, які укладаються за підсумками торгів, носить більш стандартизований характер, оскільки учасники торгів, пропонуючи свої умови, орієнтувались на тендерні умови, розроблені організаторами торгів, вибір постачальника проводився шляхом порівняння не стільки техніко-економічних характеристик устаткування, яке пропонувалося учасникам торгів, скільки комерційних умов, що знаходить своє відображення в змісті контракту, який відрізняється лаконічністю узгоджуваних умов та посиланнями на тендерні умови, які додаються як невід'ємна частина контракту.
Контракт з періодичною поставкою передбачає регулярну, періодичну поставку узгоджених в ньому кількостей товару протягом встановленого терміну. Цей термін може бути коротким (річним) і тривалим, який складає в середньому 5-10, а інколи і 15-20 років. Контракти з короткими термінами називаються короткостроковими чи річними. Контракти з тривалими термінами називаються довгостроковими.
Довгострокові контракти, як правило, укладаються на поставку промислової сировини і напівфабрикатів. Найчастіше це вугілля, нафта і нафтопродукти, природний газ, руди, целюлоза, газетний папір та інші товари.
Укладання довгострокових контрактів дає можливість промисловим фірмам, які мають потребу в регулярному постачанні ринку чи своїх заводів імпортною сировиною та напівфабрикатами, пристосувати на тривалий час процес виробництва до сировини певного походження, якості, асортименту, вартості. Наприклад, нафтопереробні заводи намагаються забезпечити себе на багато років вперед сирою нафтою певного походження і складу, металургійні заводи рудами з незмінною структурою і вмістом металу, машинобудівні підприємства стальним прокатом необхідного розміру і профілю, текстильні підприємства волокном певної довжини і міцності.
З іншого боку, компанії, які здійснюють видобуток сировини і первинну її обробку, шляхом укладання довгострокових контрактів з обробними фірмами намагаються забезпечити собі збут на тривалі терміни і, дуже часто, на монопольних умовах.
Нестабільність кон'юнктури ринків сировинних товарів, створюючи, з одного боку, серйозні труднощі для торгівлі за довгостроковими контрактами, в той же час підвищує зацікавленість в обмеженні впливу ринкової стихії на виробничі й фінансові сторони діяльності фірм.
Залежно від форми оплати за товар розрізняють контракти з оплатою в грошовій формі й контракти з оплатою в товарній формі повністю чи частково.
Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки в певній узгодженій сторонами валюті з застосуванням обумовлених в контракті способу платежу і форми розрахунку.
В контрактах з оплатою в товарній формі продаж одного чи декількох товарів одночасно пов'язується з купівлею іншого товару і розрахунки в іноземній валюті не проводяться. До таких контрактів відносяться товарообмінні та компенсаційні угоди.
Товарообмінна чи бартерна угода передбачає простий обмін узгодженої кількості одного товару на інший. В цій угоді або встановлюється кількість товарів, що їх взаємопостачають сторони, або обумовлюється сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари.
Проста компенсаційна угода, як і товарообмінна, передбачає взаємну поставку товарів рівної вартості. Однак, на відміну від останньої, проста компенсаційна угода передбачає узгодження між сторонами цін товарів, що взаємно постачаються. В компенсаційній угоді звичайно фігурують не два товари, а значне число запропонованих до обміну товарів. Звичайно сторони направляють одна одній два списки товарів: один з переліком товарів, їх кількістю і ціною, які одна сторона хотіла б отримати, і інший з переліком товарів, які пропонуються в компенсацію. В результаті переговорів контрагенти виробляють два списки товарів, що взаємно постачаються, і додають до компенсаційної угоди як її невід'ємну частину. На відміну від товарообмінних угод в компенсаційних угодах може передбачатися неконвертоване грошове сальдо, яке повинно бути витрачене в країні кредитора. Грошовий розрахунок в цьому випадку не порушує компенсаційного характеру угоди.
Контракти з оплатою в змішаній формі отримали в сучасних умовах найбільше поширення.
В таких контрактах звичайно мова йде про будівництво на умовах цільового кредитування підприємства "під ключ" і оплаті витрат частково в грошовій, а частково в товарній формі. При цьому наперед встановлюється частка продукції, яка буде поставлятися з побудованого підприємства. Такі контракти отримали назву " про поділ продукції ", " про промислову компенсацію ", " угоди на компенсаційній основі", " угоди розвиток - імпорт".
В таких контрактах фактично пов'язуються три довгострокові угоди на одну й ту ж суму (без врахування процентів за кредит):
а) контракт купівлі-продажу технічних засобів і послуг по спорудженню підприємства;
б) угода про довгостроковий кредит;
в) довгостроковий контракт на поставку сировини.
Такі комплексні угоди стали найбільш поширеного формою угод на сировину, яка видобувається на нещодавно побудованих в країнах, що розвиваються, підприємствах з залученням іноземних кредитів. За цими контрактами продуцент сировини отримує кредит, головним чином, у вигляді поставок гірничо-шахтного обладнання, інженерно-технічних послуг, будівельних робіт тощо.

9.2 Особливості контрактів на комплектне устаткування

Контракти купівлі-продажу на комплектне устаткування відрізняє складний зміст. Наявність різноманітних умов, тонкощів в формуванні обов'язків продавця і покупця, широкий перелік обов'язків продавця, в тому числі таких, що передбачають здійснення тісних зв'язків з покупцем (замовником) до і після поставки устаткування.
Важливою особливістю контрактів на комплектне устаткування є те, що в них встановлюються зв'язки не тільки між експортером і покупцем-імпортером устаткування, але й між спеціалізованими фірмами, які беруть участь в комплектації такої поставки субпостачальниками. Звичайно в виробництві комплектного устаткування беруть участь не тільки дочірні компанії ТНК, котра виступає в якості генерального підрядника, але й велике число формально незалежних фірм різних країн. При цьому генеральний підрядник організує комплектацію поставки і несе відповідальність перед покупцем за її своєчасність і якісність. З іншого боку, він здійснює безпосередні контакти з субпостачальниками, розміщуючи у них замовлення і контролюючи своєчасність їх виконання а також відповідність вимогам специфікацій.
Таким чином при поставках складного і комплектного устаткування відбувається встановлення цілої системи зв'язків між певною групою фірм, які беруть участь в поставці. Між цими фірмами встановлюються тісні й стійкі коопераційні зв'язки, які можуть починатися на стадії науково-дослідницьких і проектних робіт. Така практика забезпечує більш тісні контакти між експортером й імпортером в процесі створення об'єкта, узгодженість і координацію їх дій по введенню його в експлуатацію. Вона досить поширена як в промислово розвинутих країнах, так і останнім часом при купівлі устаткування країнами, що розвиваються, насамперед такими, як Індія, Бразилія, Аргентина, Мексика та інші.
До об'єму поставки в контрактах на комплектне устаткування входить:
проектна документація, технічна документація (інженерно - консультаційні послуги);
устаткування певної продуктивності з вказанням витрат сировини, палива і виходу готового продукту;
технічні послуги монтаж, налагоджування, пуск устаткування в експлуатацію, навчання фахівців.
Розробка проекту (продукту) здійснюється з врахуванням вимог покупця, часто на основі його специфікацій і техніко-економічних умов. Це означає, що параметри майбутнього продукту або цілком задає покупець, або ж він бере участь в його розробці. Проект базується на попередньо проведених дослідженнях, в яких бере участь покупець.
До об'єму поставки входить також технологічне, допоміжне, контрольно- вимірювальне та інше устаткування.
Крім поставок устаткування і матеріалів в предмет поставки включаються технічні послуги направлення фахівців для консультування замовника, монтажу, налагоджування, пуску устаткування в експлуатацію, навчання місцевого персоналу.
Тісні зв'язки між постачальником і замовником здійснюються за такими основними напрямками:
спільні розробки і обговорення проекту;
затвердження замовником технічного проекту;
контакти по лінії приймання устаткування частинами, які йдуть паралельно з будівництвом цехів, де повинно бути встановлене устаткування;
відрядження фахівців постачальника на місце для авторського нагляду а також фахівців-експлуатаційників та інженерів-будівельників;
здійснення авторського нагляду за реалізацією проекту з боку постачальника і присутність на будівництві шеф-монтажників складного устаткування, оскільки необхідне оперативне узгодження змін, які вносяться в проект;
здійснення контролю за ходом будівництва з боку замовника;
перевірка матеріалів, комплектації;
забезпечення постачальником технічного обслуговування устаткування (поставка запасних частин, змінного устаткування) для забезпечення його безперебійної роботи.
Таким чином, в об'єм поставки в контрактах купівлі-продажу на комплектне устаткування входить: проектування цього устаткування (підготовка технічної документації), поставка самого устаткування і надання технічних послуг в зв'язку з монтажем, налагодженням і пуском устаткування в експлуатацію. Поставка комплектного та іншого складного устаткування передбачає встановлення тривалих відносин між продавцем і покупцем на основі договору, який укладається між ними і носить характер одноразової угоди з тривалим терміном виконання.
В умові "якість" у контрактах на комплектне устаткування обов'язкове вказання певних технічних параметрів і порядку проведення наступних випробувань на досягнення розрахункових показників, а також загальні посилання на технічні умови чи стандарти.
В умові "термін поставки" обов'язкове вказання конкретного терміну поставки, термінів часткових поставок відповідно з узгодженим сторонами графіком поставки. Датою поставки вважається дата акта сдачі- приймання.
З ускладненням предмета поставки ускладнюється визначення вартості поставки. Особливістю контрактів на комплектне устаткування є застосування складних методів розрахунку цін:
встановлення цін на кожну частину поставки ( часткову поставку) в момент підписання контракту ( базисні ціни);
коректування цін з врахуванням змін цін на сировину і матеріали, заробітну плату до терміну виконання контракту.
Для комлектного устаткування оцінка витрат виробництва проводиться за трьома компонентами:
вартість виробництва машин, устаткування і матеріалів;
витрати на інженерно-консультаційні послуги;
витрати на проведення будівельних робіт.
Розподіл вартості компонентів угоди всередині контракту проводить постачальник. Компанії розвинутих країн в основному використовують метод калькуляції реальних витрат, який передбачає узгодження вартості устаткування і послуг, які надаються, з замовником до укладання контракту. При цьому постачальник знайомить покупця не тільки з розрахунками ціни на устаткування , але й з розцінками погодинної оплати праці фахівців, техніків, монтажників та інших, що беруть участь в здійсненні поставки устаткування.
Ціна, яка змінюється залежно від зміни витрат виробництва в період виготовлення товару, отримала назву змінної. Обчислюється вона з використанням певних методів, посилання на які обов'язково повинні міститися в контракті. Найбільш поширеним є метод розрахунку змінної ціни, розроблений ЄЕК ООН.
Ціни коректуються з врахуванням зміни валютних курсів.
Для сучасних умов є характерним значне ускладнення способів платежу. Способи платежу розрізняються по тому, коли проводяться оплата товару відносно його фактичної поставки.
В контрактах на устаткування великої вартості найчастіше використовується поєднання різних способів платежу.
Платіж готівкою в таких контрактах звичайно здійснюється частинами або за окремі частини поставки (техдокументацію, устаткування, гарантійна сума), або в міру готовності товару.
Платіж авансом сплачується найчастіше до початку виконання замовлення. Аванс часто надається в товарній формі шляхом поставки сировини чи комплектуючих виробів для виготовлення замовленого устаткування. Аванс в грошовій формі встановлюється у певному відсотку від загальної вартості замовлення (звичайно 10-15%). Зустрічається аванс в розмірі повної суми контракту, коли покупець повністю бере на себе фінансування розробки та виготовлення нового товару (наприклад, нової моделі літака).
Поставки комплектного устаткування здійснюються переважно на основі цільового кредитування. Тривалий розрив у часі між укладанням контракту і початком функціонування імпортованого підприємства чи устаткування, великі суми угод зумовлюють необхідність використання позичених коштів для фінансування поставок.
Для поставок комплектного устаткування характерною є висока частка кредитів постачальників. В західноєвропейських країнах на частку кредитів постачальників приходиться 20-30%, в Японії70-75% всіх кредитів.
Інша форма кредитування експорту комплектного устаткування банківські кредити, які, як правило, надаються на більш пільгових умовах, а головне мають державну гарантію. В останні роки ця форма отримує все більше поширення, що пов'язано зі збільшенням масштабів окремих угод, загостренням конкуренції на ринку, потребами країн, що розвиваються, в фінансуванні будівництва об'єктів. Поставка комплектного устаткування користується підтримкою з боку держави в економічно розвинутих країнах не тільки в області фінансування, але й в сфері страхування, надання гарантій виконання експортерами своїх зобов'язань, організації всієї системи експорту.
Наданий експортером кредит імпортеру може бути погашеним як в грошовій, так і в товарній формі, тобто поставками продукції збудованого комплектного підприємства. В контракті на поставку комплектного устаткування може твердо обумовлюватися частка продукції збудованого підприємства, яка буде направлятись експортеру (звичайно в розмірі 20-40%).
Платіж в кредит найчастіше передбачає здійснення розрахунку з угоди на основі наданого постачальником замовнику фірмового (комерційного) кредиту. Отримали поширення довгострокові кредити (на 10-15 років), які покривають до 80% суми контракту.
Первісний платіж по кредитах складає 10-20% суми контракту. Протягом пільгового терміну проценти по кредиту не перераховуються. Ставки по кредитах складають 10-14%.
Фірмові кредити надаються і погашаються в грошовій і товарній формах. Надання кредиту в товарній формі здійснюється шляхом відстрочення платежу або поставками устаткування і матеріалів. Погашення кредиту в товарній формі отримало поширення в угодах "про поділ продукції", які передбачають оплату отриманого імпортером цільового кредиту поставками частини продукції, що виробляється на збудованому підприємстві.
Для контрактів на комплектне устаткування є характерним також поєднання в одному контракті різних форм розрахунків: інкасової, акредитивної, шляхом телеграфних і поштових переказів, векселів. Широко використовується оплата за подільним акредитивом (за кожну часткову поставку).
Особливості приймання-здавання в контрактах на машини і устаткування полягають в тому, що приймання здійснюється на підприємстві постачальника. В контракті детально обумовлюється порядок приймання - здавання: її етапи (спостереження за ходом виготовлення і приймальні випробування), терміни приймання, обов'язки інспектора з приймання.
Продавець, як правило, бере на себе відповідальність за якість товару протягом певного терміну. Це зобов'язання продавця встановлюється в умові "гарантії", де обумовлюється обсяг гарантії, термін її дії, обов'язки продавця по гарантії. В контрактах на комплектне устаткування умова гарантії передбачає доведення постачальником в установлений термін підприємства до розрахункових показників і тільки після цього виплату гарантійної суми, яка складає 5-10% контрактної вартості.

9.3 Особливості довгострокових контрактів на сировину та напівфабрикати

Для сучасного етапу розвитку світового господарства є характерним зростання ролі тривалих договірних відносин, які здійснюються на основі довгострокових комерційних контрактів.
Практика укладання довгострокових контрактів має неоднакове значення на різних світових товарних ринках. Найбільше значення вона має на ринках палива та промислової необробленої сировини і найменше на ринках переробленої сировини. Так, частка довгострокових комерційних угод у світовому експорті корисних копалин (без нафти, яка реалізується за річними контрактами) складає 50-60%, а в експорті переробленої сировини 5-7%.
Найбільшими об'єктами торгівлі по довгострокових контрактах виступають ті товари, по яких частка довгострокових кредитів в експорті складає: природний газ 70-80%; кам'яне вугілля 75%; залізна руда 60-70%; нафта 10-15%. На частку цих чотирьох товарів припадає 85-90% сукупної вартості сировини, яка реалізується по довгострокових контрактах. Решта 10-15% приходяться на такі товари, як уранові концентрати (80-90% експорту приходиться на частку довгострокових контрактів), олов'яні концентрати (85-90%), свинцеві й цинкові руди (55-60%), платина і паладій (40-60%), алмази (40-45%), боксити і глинозем (30%), целюлоза (30%). По довгострокових контрактах у середині 90-х років поставлялось приблизно 70% імпорту залізної руди в ФРН, 50% в Англію, 95% в Японію.
На основі довгострокових контрактів здійснюються поставки спеціалізованої продукції: вузлів, частин, деталей (компоненти для складання), що сприяє зростанню технічного рівня продукції на основі міжнародного поділу праці.
Торгівля по довгострокових контрактах має певні переваги.
По-перше, сировинні товари на відміну від продукції обробної промисловості морально не старіють, їх якість залишається незмінною. Незмінна якість товару, який поставляється на основі довгострокового контракту, відповідає інтересам не тільки продавця, але й покупця. Більш того, якщо технологія підприємства, яке постачається по довгостроковому контракту, орієнтована на чітко визначений сорт сировини і матеріалів (наприклад, руду з незмінним вмістом металу), покупець не зацікавлений навіть в підвищенні якості сировини, яку він купує.
По-друге, шляхом укладання довгострокових комерційних контрактів задовольняються потреби виробництва в стабільних джерелах сировини на тривалу перспективу, що дає можливість пристосовувати виробництво до певної сировини.
По-третє, для тих ринків, де велика частина поставок по договорних поставках (преференційні зони), є характерною більша стабільність попиту, пропозиції й цін, ніж на відкритих ринках.
Розвитку тривалих договірних відносин між контрагентами сприяє процес поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізація й кооперування господарської діяльності іноземних фірм, нестабільність економіки світового господарства. Через систему довгострокових, скріплених контрактами зв'язків з торговими партнерами компанії намагаються, по можливості, згладжувати протиріччя між плановою діяльністю фірми і ринковою стихією.
Потреба у встановленні довгострокових договірних відносин зростає у зв'язку зі значним підвищенням капіталомісткості розробки нових родовищ корисних копалин. Вибудівні компанії зацікавлені в отриманні надійних гарантій окупності інвестованих коштів (як правило, позичених) у визначені терміни. Такого роду гарантії в певній мірі можуть бути забезпечені при укладанні довгострокового контракту на реалізацію продукції рудника, який будується. Для довгострокових контрактів у сучасних умовах є характерним загальне скорочення термінів дії в зв'язку з різкими коливаннями господарської кон'юнктури і, внаслідок цього, невизначеністю перспектив розвитку (наприклад, на кам'яне вугілля терміни довгострокових контрактів знизились з 10 до 5 років). Найбільш тривалі терміни поставок практикуються на ринку природного газу, де середній термін контракту складає 20 років.
Ціни в довгострокових контрактах встановлюються або зразу на весь термін дії угоди, або на один рік чи півроку і надалі регулярно переглядаються. При встановленні ціни в довгострокових контрактах на сировину стали широко застосовуватись поточні та обмежено-рухомі ціни замість фіксованих і малорухомих цін.
Ще десять років тому в довгострокових контрактах на сировину передбачались розрахунки за цінами, фіксованими на весь термін угоди чи за змінними в дуже вузькому (кілька відсотків) інтервалі. Зараз такого роду умови є дуже рідкісними і зустрічаються, в основному, в контрактах, які укладаються на термін не більше 2-3 років. Сьогодні довгострокові контракти, як правило, передбачають застосування методів встановлення цін з помірними обмеженнями коливань, або взагалі без обмежень. Використання останнього методу чи методу поточної ціни передбачає оплату кожної партії товару не за наперед обумовленою, а за ціною відкритого ринку на момент поставки.
Обмежено-рухомі ціни змінюються шляхом періодичних переглядів з виконанням обумовлених в контракті принципів чи за формулою ескалації. Ступінь еластичності визначається вибором орієнтирів, які беруться до уваги при її перегляді (чи закладені у формулу, чи шляхом встановлення конкретних обмежень відхилень у % від встановленої бази). Такі ціни є компромісом між фіксованими і поточними цінами.
Для обчислення ступеня рухомості ціни береться певний набір показників: заробітна плата, витрати на транспортування, а в останні роки стали включатись і витрати на устаткування та інші витрати виробництва, а також податки і роялті.
Характерним є також, що базові ціни, які корректуються за формулою, стали переглядатися значно частіше, ніж раніше (наприклад, на кам'яне вугілля базова ціна переглядається щорічно).
Іншою важливою особливістю встановлення цін на сировину є застосування усереднених цін. Принцип усереднених цін став превалювати в практиці укладання довгострокових контрактів на сировину. Усереднені ціни це ціни за будь-який більш чи менш тривалий період, взяті за котируванням товарних бірж й інших гуртових ринків, а також за достатньо представницькими довідковими цінами компаній-лідерів на даному ринку.


ТЕМА 10 ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Документація по забезпеченню виробництва експортного товару і підготовці його до відвантаження. Комерційні документи. Документи по платіжно-банківських операціях. Страхові документи. Транспортні документи. Транспортно-експедиторські документи. Митні документи.

10.1 Документація по забезпеченню виробництва експортного товару і підготовці його до відвантаження

Зовнішньоторговельними документами називаються документи, які підтверджують виконання зовнішньоторговельної угоди, тобто поставку продавцем товару, його транспортування, зберігання на складах, проходження через митницю.
Залежно від виконуваних ними функцій, зовнішньоторговельні документи можна поділити на групи:
По забезпеченню виробництва експортного товару;
По підготовці товару до відвантаження;
Комерційні документи;
Документи по платіжно-банківських операціях;
Страхові документи;
Транспортні документи;
Транспортно-експедиторські документи;
Митні документи.
Документи, які прямують разом з вантажем від пункту відправлення до пункту призначення, називають товаросупровідними. До них звичайно відносять документи, які входять у групу комерційних, транспортних і митних. Документи, які складаються у зв'язку з відвантаженням товару (звичайно вони перераховані в контракті), називають відвантажувальними.
Документи оформляються на спеціальних бланках і містять певні реквізити. Загальними для всіх документів реквізитами є :
найменування фірми-експортера (чи вантажовідправника) і фірми-імпортера (чи вантажоотримувача), їх адреси, номери телефонів, факсів чи телексів;
назва документа, дата і місце його виписки;
номер контракту чи замовлення і дата його підписання;
номери наряду, трансу, відвантажувальної специфікації;
найменування й описання товару, його кількість (число місць, вага нетто і брутто, кубатура);
вид упаковки і маркування.
До документації, яка забезпечує виробництво експортного товару, відносять такі документи.
Доручення на купівлю документ, який видається на підприємстві для купівлі виробів чи матеріалів, необхідних для виробництва або виготовлення товарів, які замовлені покупцем чи будуть запропоновані для продажу іншим чином.
Інструкція по виготовленню документ, який видається на підприємстві для виготовлення товарів, які замовлені чи будуть запропоновані для продажу.
Наряд на вивіз зі складу видається на підприємстві й містить вказання відпустити зі складу товари, замовлені клієнтом.
Таблиця фактурування документ, який видається на підприємстві й містить відомості про продані товари. Використовується в якості основи для складання комерційного рахунку.
Інструкція по пакуванню документ, який видається на підприємстві й містить інструкції щодо того, як слід пакувати товари.
Наряд на внутрішнє транспортування містить інструкцію щодо транспортування товару на підприємстві.
Статистичні та інші внутрішні адміністративні документи видаються на підприємстві з метою збирання статистичних даних про виробництво й інших внутрішніх статистичних даних, а також в інших цілях.
При підготовці товару до відвантаження оформляються такі документи.
Заявка на фрахтування документ, в якому постачальник просить перевізника зарезервувати місце для певного відправлення та вказує бажаний засіб транспорту, час відправлення тощо.
Інструкція з відправлення містить детальні відомості про вантаж і вимоги експортера у зв'язку з його перевезенням.
Доручення на відвантаження (повітряні перевезення) документ, який виписується вантажовідправником і в якому він вказує детальні дані про партію товару, що дозволяє авіалінії або її агенту підготувати авіаційну накладну.
Ордер на перевезення (місцеві перевезення) документ, який містить інструкції щодо місцевого перевезення товарів, наприклад, зі складу підприємства на склад перевізника, котрий має здійснити перевезення далі.
Повідомлення про готовність до відправлення видається постачальником і повідомляє покупця про те, що замовлені товари готові до відправлення.
Ордер на відправлення документ, що видається постачальником, який відправляє товари покупцю (вантажоотримувачу).
Повідомлення про відправлення документ, посередництвом якого продавець чи вантажовідправник інформує вантажоотримувача про відправлення товарів.
Повідомлення про розподіл документів документ, в якому сторона, котра відповідає за виписку комплекту зовнішньоторговельних документів, вказує різних отримувачів оригіналів і копій цих документів, а також число примірників, що відправляються кожному з них.
Дозвіл на поставку документ, який видається покупцем і дозволяє відправлення товарів після отримання від продавця повідомлення про готовність товару до відвантаження.

10. 2 Комерційні документи

Комерційні документи дають вартісну, якісну і кількісну характеристики товару. Ці документи оформляє на своєму бланку продавець, а покупець проти них проводить оплату. Вартісна характеристика товару дається в рахунку і в проформі-рахунку.
Комерційний рахунок є основним розрахунковим документом. Він містить вимогу продавця до покупця про сплату вказаної в ньому суми належного платежу за поставлений товар. В рахунку вказується ціна за одиницю товару і загальна сума рахунку або належного платежу; базисні умови поставки товару; спосіб платежу і форма розрахунку; найменування банку, де повинен бути здійснений платіж; відомості про оплату вартості перевезення (коли оплачується і ким); відомості про страхування (ким оплачується) і розмір страхової премії (при поставках на умовах CIF).
Рахунки звичайно виписуються у великій кількості примірників (інколи до 25), що пов'язано з виконанням рахунком досить різноманітних функцій.
Рахунок необхідний для подання:
банку для отримання з покупця належного платежу;
страховому брокеру для обчислення страхової премії при страхуванні вантажу;
валютним органам країни - імпортера при наявності валютних обмежень для отримання імпортером іноземної валюти;
митним органам для обмеження мита;
торговій палаті чи іншій організації для видачі сертифіката про походження товару;
урядовим органам для отримання експортно-імпортних ліцензій;
транспортно-експедиторській фірмі, яка приймає вантаж до перевезення, чи залізниці для оформлення залізничної накладної (оскільки залізниця несе відповідальність за зберігання вантажів, що перевозяться);
статистичним органом для ведення зовнішньоторговельної статистики.
За виконуваними функціями рахунки можна поділити на: рахунок-фактура, рахунок-специфікація, попередній рахунок.
Рахунок-фактура (invoice, account, final invoice) виписується звичайно після остаточного приймання товару покупцем. Крім свого основного призначення як документа, який вказує суму належного за товар платежу, рахунок-фактура може бути використаний в якості накладної, що направляється при товарі. За вимогою митних органів в багатьох країнах рахунок-фактура виписується на встановлених бланках, і такі рахунки служать одночасно і сертифікатом про походження товару.
Рахунок-специфікація (invoice-specification; account) об'єднує реквізити рахунку і специфікації. В ньому звичайно вказується ціна за одиницю товару за видами товару і сортами, а також загальна вартість всієї партії товару. Виписується в тих випадках, коли партія містить різні за асортиментом товари. Інколи його називають специфікованим рахунком.
Попередній рахунок (preliminary, provisional invoice) виписується у тих випадках, коли приймання товару проводиться в країні призначення або при часткових поставках. Він містить відомості про кількість і вартість партії товарів і підлягає оплаті. Після приймання товару чи поставки всієї партії продавець виписує рахунок-фактуру, за яким проводиться остаточний розрахунок.
Проформа-рахунок (Performa invoice, Performa account) це документ, який, як і рахунок, містить відомості про ціну і вартість партії товару, але не є розрахунковим документом, оскільки не містить вимоги про сплату вказаної в ньому суми. Не виконуючи головної функції рахунку як платіжного документа, проформа-рахунок разом з тим виконує решту функцій рахунку.
Якщо проформа-рахунок містить вказання про ціну кожного виду чи сорту товару, її називають специфікованою проформою-рахунком. Проформа-рахунок може бути виписана на відвантажений, але ще не проданий товар, чи навпаки. Найчастіше проформа-рахунок виписується при поставках товарів на консигнацію, на виставки і ярмарки, на аукціони. В проформі-рахунку, яка направляється консигнатору, можуть бути вказані сума, яку власник товару (консигнант) має намір отримати, і видатки, понесені ним при відправленні товару. Проформа-рахунок може служити також кошторисом, за допомогою якого імпортер має змогу ознайомитися з основними даними про товар, який він хоче купити, з порядком розрахунків і визначити розмір витрат.
До числа документів, які дають кількісну характеристику товару чи партії, відносяться специфікація, технічна документація, пакувальний аркуш.
Специфікація (shipping specification) містить перелік всіх видів і ґатунків товарів, які входять до даної партії, з вказанням для кожного місця, кількості й роду товару. Специфікація звичайно доповнює рахунок на поставлені товари різних сортів та найменувань.
Технічна документація вимагається при поставках устаткування і технічних споживчих товарів тривалого користування і необхідна для забезпечення їх своєчасного налагоджування та правильної експлуатації. До технічної документації відносяться: паспорт, формуляри та описання виробів, інструкції з монтажу та експлуатації, різноманітні схеми, креслення, перелік запасних частин, інструменту, пристроїв тощо. Перелік необхідної технічної документації міститься звичайно в стандартних чи технічних умовах, які є невід'ємною частиною контракту. Технічна документація виготовляється мовою країни покупця або іншою за вказанням покупця. На товари серійного виробництва технічна документація повинна виготовлятись обов'язково друкарським способом.
Пакувальний аркуш (packing list, case contents, note contents list) містить перелік всіх видів і ґатунків товару, які знаходяться в кожному товарному місці (ящику, коробці, контейнері). Пакувальний аркуш необхідний звичайно в тих випадках, коли в одній упаковці містяться різні за асортиментом товари. Пакувальний аркуш вміщується в упаковці так, щоб покупець міг легко його виявити, або вміщується в спеціально пристосовану кишеню з зовнішнього боку упаковки. Пакувальний аркуш містить такі дані: кількість кожного ґатунку (кількість штук в упаковці); номер упаковки (місця).
Пакувальний аркуш використовується в якості додатку до рахунку-фактури у тому випадку, коли відправляється велика кількість найменувань товарів чи коли кількість, вага або вміст кожного індивідуального місця різні. Пакувальний аркуш слід відрізняти від контейнерного вантажного сертифіката, який використовується в інших цілях. Пакувальний аркуш і рахунок-фактура мають практично однаковий зміст, відмінність полягає лише в тому, що в пакувальному аркуші не вказується ціна.
Пакувальний аркуш може мати форму комплектувальної відомості. Комплектувальна відомість звичайно містить перелік деталей, вузлів, агрегатів цілої машини, які запаковані в декількох товарних місцях, з описанням вмісту кожного місця. Комплектувальна відомість має позначення у вигляді дробу, в чисельнику якого вказується порядковий номер відвантаженої партії, а в знаменнику число місць в даній партії. Складається комплектувальна відомість підприємством-виробником до відвантаження всієї партії товару.
До найважливіших документів, які свідчать про якість поставлених товарів, відносять: сертифікат якості, гарантійне зобов'язання, протокол випробувань, дозвіл на відвантаження.
Сертифікат якості (certificate of quality) свідоцтво, яке посвідчує якість фактично поставленого товару і його відповідність умовам контракту. В ньому дається характеристика товару або підтверджується відповідність якості товару певним стандартам чи технічним умовам замовлення. Сертифікат якості видається відповідними компетентними організаціями, державними органами, спеціальними лабораторіями як в країні експорту, так й імпорту. Інколи сторони домовляються про надання сертифікатів різних контрольних і перевіряючих установ, інститутів, палат мір і ваг та інших організацій. Сертифікат якості може видавати (згідно з умовами контракту) і фірма-виробник.
Гарантійне зобов'язання, або гарантійний лист, документ, який підтверджує, що поставлений товар (найчастіше устаткування) відповідає умовам певного контракту. Воно може містити також гарантію постачальника стосовно безперебійної роботи устаткування при виконанні покупцем правил експлуатації.
Протокол випробувань складається після проведення продавцем спільно з представником покупця (який іменується інспектором чи приймальником) певних випробувань в попередньо обумовлений день і годину на підприємстві продавця. Протокол випробувань, який іноді називають сертифікатом, містить детальний виклад результатів випробувань з висновком, чи відповідає виготовлений товар умовам домовлення. Протокол випробувань висилається замовнику негайно після їх проведення. Звичайно на основі протоколу випробувань сторони підписують акт здачі-приймання.
Дозвіл на відвантаження видається представником покупця після проведення приймальних випробувань устаткування на підприємстві постачальника з метою встановлення відповідності товару умовам замовлення. Дозвіл на відвантаження містить відомості про дату поставки за контрактом, дату готовності та дату проведення випробувань, вказівку про те, що даний товар може бути відправлений у визначену країну згідно з інструкціями представника покупця.



10. 3 Документи платіжно-банківських операцій

Інструкція з банківського переказу документ, в якому клієнт доручає своєму банку провести виплату певної суми у вказаній валюті названій стороні, яка знаходиться в іншій країні, або обумовленим способом (наприклад, телеграфом, авіапоштою), або способом, залишеним на розсуд банку.
Заявка на банківську тратту заявка, в якій клієнт просить свій банк видати банківську тратту і в якій вказуються сума і валюта тратти, особа, котра отримує платіж, місце і країна платежу.
Повідомлення про інкасовий платіж документ, за посередництвом якого банк повідомляє про платіж за інкасо. В ньому наводяться детальні дані й методи реалізації коштів.
Повідомлення про платіж за товарним акредитивом документ, за посередництвом якого банк повідомляє про платіж за товарним акредитивом.
Повідомлення про прийняття товарного акредитиву документ, за посередництвом якого банк повідомляє про прийняття платежів за товарним акредитивом.
Повідомлення про прийняття документів до оплати за товарним акредитивом документ, за посередництвом якого банк повідомляє про прийняття документів до оплати за товарним акредитивом.
Заявка на банківську гарантію документ, за посередництвом якого клієнт просить свій банк видати гарантію на користь названої сторони, котра знаходиться в іншій країні, з вказанням суми і валюти платежу, а також конкретних умов гарантії.
Банківська гарантія документ, згідно з яким банк зобов’язується виплатити обумовлену суму грошей названій стороні на вказаних в ньому умовах.
Гарантійний лист за товарним акредитивом документ, в якому бенефіціар товарного акредитиву бере на себе відповідальність за невиконання умов акредитиву і зобов'язується компенсувати отримані за акредитивом гроші разом з процентами та нарахуваннями.
Інкасове доручення документ, за посередництвом якого банку даються інструкції чи доручення обробити фінансові й (чи) комерційні документи з метою отримання акцепту й (чи) платежу, або пред'являти документи на інших умовах, які можуть бути в ньому вказані.
Форма подання документів документ, за посередництвом якого тратта чи аналогічний фінансовий документ і (або) комерційні документи надаються банку для акценту, обліку, обробки, оплати чи платежу за інкасо незалежно від того, надаються вони за товарним акредитивом чи без нього.
Заявка на товарний акредитив документ, за посередництвом якого банку доручається відкрити товарний акредитив на умовах, вказаних в цьому документі.
Товарний акредитив документ, в якому банк підтверджує, що він відкрив товарний акредитив, за яким бенефіціар повинен отримати платіж, підтвердження або облік тратт згідно з певними умовами і проти подання обумовлених документів а також тратт, якщо це обумовлено в документі.
Повідомлення про відкриття товарного акредитиву документ, який видає сповіщувальний банк про передачу товарного акредитиву бенефіціару чи іншому сповіщувальному банку.
Повідомлення про переказ товарного акредитиву документ, в якому банк сповіщає про те, що товарний акредитив (його частина) переказується чи був переказаний на користь іншого бенефіціара.
Повідомлення про зміну товарного акредитиву документ, в якому банк повідомляє про зміну умов товарного акредитиву.
Банківська тратта тратта, яка виставляється на користь третьої сторони, або одним банком на інший, або відділком банку на центральний відділок (чи навпаки) чи на інший відділок того ж банку. В обох випадках тратта повинна відповідати специфікаціям, передбаченим для чеків в країні, в якій вона повинна бути оплачена.
Переказний вексель документ, виданий чи підписаний згідно з діючим законодавством, який містить беззастережну вимогу, адресовану однією особою іншій особі, про сплату проти подання самого документа за вимогою, або на точно встановлену дату, або на іншу дату, вказану самим документом, певної суми грошей названій в документі особі, чи її наказу, чи подавцю.
Простий вексель документ, виданий і підписаний у відповідності з діючим законодавством в якому міститься беззастережне зобов'язання векселедавця сплатити певну грошову суму отримувачу або його наказу за вимогою чи на точно встановлену дату проти пред'явлення самого документа.
Боргове зобов'язання документ, який виписує покупець згідно з діючим законодавством, в якому міститься його одностороннє зобов'язання виплати після подання самого документа на дату, визначену з даного документа, вказану суму грошей наказу конкретної особи чи подавця.


10.4 Страхові документи

Ці документи відображають взаємовідносини між страхувачем і страхувальником. Роль страхувача полягає у відшкодуванні збитків, понесених страхувальником, від нещасного випадку, проти сплати страхової премії. До страхових документів відносяться:
Страховий поліс документ, який видає страхувач. Він підтверджує договір страхування і містить умови укладеного договору, в якому страхувач зобов'язується за конкретну плату відшкодувати страхувальнику збитки, пов'язані з ризиками і нещасними випадками, вказаними в договорі.
Страховий поліс видається страховим товариством страхувальнику після сплати ним страхової премії. Страхові поліси бувають різних видів і мають різне найменування залежно від порядку оформлення страхування і характеру ризику. За рейсовим полісом об'єкт страхування страхується на певний період часу.
Рейсовий страховий поліс оформлюється на бланках страхового товариства і підписується страхувачем й страхувальником чи його експедитором в порту відвантаження товарів. Рейсовий страховий поліс містить такі основні дані:
найменування страхувальника, умови страхування;
розмір страхової суми (розмір відшкодування, яке сплачує страхувач у випадку загибелі чи пошкодження застрахованого товару);
розмір страхової премії, яку вносить страхувальник в якості оплати за страхування.
Генеральний поліс представляє собою договір тривалого характеру між страхувальником і страхувачем . В ньому вказується термін його дії, обсяг і межі відповідальності страхувача, терміни платежу страхової премії та інші спеціальні умови і застереження.
За змішаним полісом об'єкт страхується як на певний рейс, так і на певний термін.
Страховий сертифікат документ, який видається страховим товариством страхувальнику і посвідчує, що страхування було проведено і що був виданий поліс. Такий сертифікат на конкретний вантаж використовується в основному у тому випадку, якщо товари застраховані згідно з умовами генерального чи невалютованого полісу; за вимогою страхувальника він може обмінюватись на страховий поліс, оскільки в багатьох країнах законодавство визнає в якості документа страхування тільки страховий поліс.
Страхова об'ява (бордеро) документ, який використовується у випадку, якщо страхувальник повідомляє своєму страхувачеві подробиці про окремі відправлення, на які поширюється договір страхування невалютований чи генеральний поліс, укладений між сторонами.
Рахунок страхувача документ, який видає страхувач з вказанням суми проведеного страхування і з вимогою сплати цієї суми.
Ковернот документ, який видає страхувач (страховий маклер, агент тощо) для повідомлення страхувальника про те, що його інструкції з страхування виконані.

10. 5 Транспортні документи

Ці документи виписуються вантажоперевізником в підтвердження того, що товар прийнятий ним до перевезення. При морських перевезеннях це коносамент, морська накладна, штурманська розписка, докова розписка.
При залізничних перевезеннях залізнична накладна, шляхова відомість.
При авіаперевезеннях авіавантажна накладна.
При автошляхових перевезеннях накладна автошляхового перевезення.
При внутрішніх перевезеннях універсальний транспортний документ, документ змішаного перевезення, документ комбінованого перевезення.
Документи, які забезпечують перевезення: розписка в отриманні вантажу, гарантійний лист; експедиторське посвідчення про транспортування; підтвердження на фрахтування тоннажу; заява-вимога про відправлення; фрахтовий рахунок; повідомлення про прибуття вантажу; повідомлення про виникнення перешкод поставці вантажу; повідомлення про поставку; вантажний маніфест; фрахтовий маніфест; контейнерний маніфест.
Коносамент документ, який видає судновласник вантажовідправнику в підтвердження прийняття вантажу до перевезення морським шляхом.
Коносамент виконує три основні функції:
підтверджує прийняття судновласником (перевізником) вантажу до перевезення. Представляє собою розписку судновласника або його уповноваження, яка посвідчує, що певні товари у вказаній кількості й стані навантажені на судно для перевезення до встановленого місця призначення чи що товари прийняті під охорону судновласника з метою перевезення. На коносаменті обов'язково повинна міститися вказівка судноплавної компанії "вантаж на борту" чи "вантаж навантажений" або вказівка "вантаж прийнятий до навантаження";
є товаророзпорядчим документом. Дає право власнику оригінала розпоряджатися вантажем. Це означає, що лише особа, вказана в коносаменті, або та, що має коносамент на пред'явника, має право вимагати від судновласника видачі товару, означеного в коносаменті, і має право розпоряджатися цим товаром. Щоб продати товар, який знаходиться в дорозі й представлений коносаментом, товаророзпоряднику достатньо продати свої права за коносаментом;
свідчить про укладання договору перевезення вантажу морським шляхом, яким перевізник зобов'язується доставити вантаж проти подання документів, тобто виступає єдиним доказом наявності договору морського перевезення між вантажовідправником і судновласником. Цю функцію коносамент виконує при перевезенні товарів на суднах регулярних ліній чи при поставці вантажів окремими партіями, недостатніми за своїми розмірами для використання всього судна або його частини. Якщо ж під вантаж фрахтується ціле судно чи його частина, договір морського перевезення оформляється так званою чартер-партією, або чартером (charter party). В цьому випадку коносамент виконує лише перші дві функції служить розпискою в отриманні вантажу до перевезення і товаророзпорядчим документом.
Коносамент містить відомості про назву судна і його власника; тоннаж судна; найменування портів навантаження і розвантаження; суму фрахту з вказанням, де проводиться оплата фрахту, в порту навантаження чи в порту призначення; число виданих примірників коносаменту. Він підписується капітаном судна або пароплавним агентом. Звичайно коносамент представляє собою надрукований друкарським способом документ, до якого вписуються перераховані вище дані.
Розрізняють такі види коносаментів:
іменний, містить вказівку про те, що товар повинен бути доставлений певному отримувачу з зазначенням його найменування й адреси;
ордерний, передбачає, що вантажовідправник може передати свої права третій особі, індосувавши коносамент, тобто поставивши на звороті підпис та печатку. Такий коносамент застосовується в тих випадках, коли платіж проводиться проти подання документів банку;
коносамент на подавця, передбачає, що товар передається будь-якій особі отримувачу коносамента.
Видача товарів за коносаментом може бути переведена: за іменним коносаментом особі, на ім'я котрої виписаний коносамент; за ордерним коносаментом особі, на ім'я котрої індосований коносамент; за коносаментом на подавця особі , котра подасть коносамент. У тих випадках, коли вантажоутримувач продає не всю партію товару за коносаментом, а тільки частину, чи коли партія товару продається одночасно кільком покупцям, він може мов би роздробити коносамент на декілька частин і кожному покупцю виписати частковий коносамент, або делівері-ордер, за яким кожний покупець може отримати відповідну частину вантажу. Делівері-ордер, виданий перевізником, а також делівері-ордер, виданий вантажооотримувачем і підтверджений капітаном судна, носять характер товаророзпорядчого документа.
Особливим видом коносаменту є прямий або наскрізний коносамент. Він підтверджує наявність договору перевезення з одного місця в інше окремими етапами, з яких хоча б один етап являє собою морський транзит, в силу в чого перевізник, який видає документ, бере на себе відповідальність за перевезення, обумовлене в наскрізному коносаменті.
Такий коносамент видається в тих випадках, коли треба доставити вантаж в порт призначення з перевантаженням його на інше судно в проміжному пункті.
Коносаменти звичайно складаються в трьох і більше примірниках з тим же змістом і тою ж датою: один примірник для вантажовідправника чи його експедитора, один для вантажоотримувача і один для судновласника. Всі примірника коносаменту, які складають так званий повний комплект, є оригіналами, і на них ставиться штамп "оригінал". В деяких випадках зазначається порядковий номер оригіналу перший, другий, третій. В коносаменті обов'язково повинно бути вказано число складених оригіналів, однак тільки один з оригіналів коносаменту може бути товаророзпорядчим документом; після видачі вантажу за одним з оригіналів решта втрачає силу.
Крім оригіналів може бути виписана необхідна кількість копій коносаменту, котрі юридичної сили не мають і звичайно необхідні капітанові судна для перевірки навантаженого і вивантаженого товару, агентам судна, портовій адміністрації, митним органам, транспортно-експедиторській фірмі та іншим. Копії коносаменту мають штамп " копія" або друкується на папері відмінного від оригіналу кольору. Число копій у вказане в коносаменті число примірників не входить.
Оборотний коносамент комбінованого перевезення це оборотний або необоротний наскрізний транспортний документ перевізника, на умовах якого сторона, що його видає, бере на себе відповідальність за вантаж і за виконання договору перевезення безпосередньо перед власником вантажу. Оскільки цей документ видається експедитором, він не є коносаментом з юридичної точки зору, і в будь-якій угоді, в якій конкретно вимагається видача коносаменту, наприклад, для відкриття товарного акредитиву, подібний документ не може використовуватися. Його можна використовувати у випадку, якщо видача цього документа конкретно передбачається.
Штурманська розписка є посвідченням судновласника в прийнятті товару до перевезення. Вона виписується помічником капітана в підтвердження отримання конкретної партії на борт судна, містить описання видимого стану товару і дозволяє перевізнику видати коносамент. В ній відображаються результати перевірки, яку проводять контролери судновласника при прийманні товару для навантаження чи під час вивантаження. Штурманська розписка видається вантажовідправнику, коли не готовий коносамент, або при поставці товару вздовж борту судна (на умовах FAS ). Штурманська розписка не є товаророзпорядчим документом, тому судновласник може видати коносамент, не вимагаючи повернення йому штурманської розписки.
Морська накладна (лінійна накладна, океанська накладна) документ, який підтверджує наявність договору перевезення вантажу морським шляхом і приймання чи навантаження вантажу перевізником і за яким перевізник зобов'язується доставити вантаж вантажоотримувачу, вказаному в документі.
Докова розписка видається управлінням порту в підтвердження прийняття товару для відправлення і розміщення його на портовому складі.
Залізнична накладна, або накладна міжнародного сполучення, і її копія-дублікат є транспортними документами при міжнародних залізничних перевезеннях. Накладна є документальним оформленням договору перевезення між вантажовідправником і адміністрацією залізниці. В практиці міжнародної торгівлі широко застосовується форма накладної, розроблена міжнародною Конвенцією МГК і Конвенцією СМГС з вантажних перевезень. Основними відомостями, які містяться в накладній, є: назва станції призначення і прикордонних станцій, найменування вантажу, оплата за перевезення, об'явлена цінність вантажу. Текст залізничної накладної друкується на стандартних бланках звичайно двома мовами.
Залізнична накладна виписується вантажовідправником або його експедитором на ім'я вантажоотримувача. Перевізник скріплює договір перевезення, ставлячи штемпель на накладній і дублікаті, який залишається у вантажовідправника. Накладна ж прямує з вантажем. До кожної накладної додається товаросупровідка документація: відвантажувальна специфікація, сертифікат якості, пакувальний аркуш тощо.
Шляхова відомість складається для кожної накладної, є обліковим документом; вона супроводжує вантаж на всьому шляху його переміщення і є транспортним документом при залізничних перевезеннях.
Авіавантажна накладна документ, який виписується вантажовідправником чи від його імені й підтверджує наявність договору між вантажовідправником і перевізником (перевізниками) про перевезення вантажів авіалініями перевізника (перевізників).
Авіанакладна заповнюється вантажовідправником у трьох оригінальних примірниках і вручається перевізнику разом з товарами. Перший примірник носить помітку "для перевізника" і підписується вантажовідправником; другий примірник носить помітку "для отримувача" і підписується вантажовідправником та перевізником і прямує з товарами; третій примірник підписується перевізником і повертається вантажовідправнику після того, як товар прийнятий. В накладній вказують найменування аеропорту відправлення і прибуття, документи, які додаються до накладної, об'явлену цінність, суму платежів за перевезення, дату складання накладної тощо.
Авіанакладна не є ні товаророзпорядчим, ні передаточним документом. Вона виконує лише функцію доведення укладання договору перевезення, прийняття товарів до перевезення і умов перевезення. Досить часто авіанакладна використовується як митна декларація, в якій міститься детальний опис вантажу.
Автошляхова накладна (накладна автошляхового перевезення) транспортний документ, який підтверджує наявність договору між перевізником і відправником про автошляхове перевезення вантажів. Для міжнародних автошляхових перевезень цей документ повинен містити відомості, які вимагає Конвенція про договір міжнародного шляхового перевезення вантажів (КШПВ).
В ній вказується дата відвантаження, найменування вантажу, якій підлягає перевезенню, ім'я та адреса перевізника, найменування отримувача, термін доставки і розмір штрафу за затримку в доставці, вартість перевезення. Накладна підписується перевізником і вантажовідправником.
Бордеро документ, який використовується при автошляхових перевезеннях і в якому перераховуються вантажі, що перевозяться вантажівками; він часто містить посилання на копії накладної автошляхового перевезення, які додаються.
Річна накладна транспортний документ, що видається перевізником відправникові вантажу, який перевозиться річкою. Він підтверджує прийняття вантажу до перевезення і зобов'язує перевізника передати вантаж вантажоотримувачу в порту призначення.
Універсальний (багатоцільовий) транспортний документ підтверджує наявність договору перевезення будь-яким видом чи кількома видами транспорту територією однієї чи кількох країн згідно з будь-якою міжнародною конвенцією або національним законодавством і згідно з умовами перевезення, при яких будь-який перевізник чи транспортний оператор здійснює або забезпечує здійснення перевезення, яке згадане в даному документі.
Документ змішаного перевезення підтверджує наявність договору змішаного перевезення, прийняття вантажу оператором змішаного перевезення у своє розпорядження, а також його зобов'язання доставити вантаж згідно з умовами договору (Конвенція про міжнародні змішані перевезення вантажів).
Документ комінованого перевезення – оборотний або необоротний документ , який підтверджує наявність договору, укладеного з метою виконання і (або) забезпечення виконання комбінованого перевезення.
Розписка в отриманні вантажу, доставка документ, який видає перевізник чи агент перевізника і який підтверджує отримання для перевезення вантажів, поіменованих в ньому, на умовах, вказаних в документі, або на які є посилання в документі, а також дозволяє перевізнику виписати транспортний документ.
Гарантійний лист документ, який видає вантажоотримувач або його банк. Він підтверджує, що перевізник не несе відповідальності за будь-які наслідки, які можуть виникнути через неоформлення оборотного транспортного документа.
Експедиторське свідоцтво про транспортування (ФІАТА) оборотний документ, який видає експедитор для підтвердження того, що він бере на себе відповідальність за транспортування і доставку конкретної партії згідно з інструкціями вантажовідправника, вказаними в даному документі, і бере на себе відповідальність за доставку вантажу утримувачу даного документа за посередництвом призначеного ним транспортного агента.
Підтвердження на фрахтування тоннажу видається перевізником в підтвердження того, що для даної партії зарезервоване місце на будь-якому транспортному засобі.
Заява-вимога про відправлення доручення на відправлення чи поставку товару.
Фрахтовий рахунок видається транспортним оператором, в ньому вказуються фрахтові ставки і витрати на транспортування, а також умови платежу.
Повідомлення про прибуття (вантажу) повідомлення перевізником вантажоотримувача письмово, телефоном чи за допомогою інших засобів (телекс, телеграма тощо), яке повідомляє його про те, що адресована йому партія товару надається чи скоро буде надана в його розпорядження в певному пункті місця призначення.
Повідомлення про виникнення перешкод в поставці (вантажу) запит перевізника вантажовідправнику або, у випадку необхідності, вантажоотримувачу для отримання інструкцій щодо того, що належить робити з партією вантажу в тих випадках, коли виникають перешкоди, пов'язані з доставкою, а в транспортному документі не міститься інструкцій вантажовідправника щодо повернення товару.
Повідомлення про виникнення перешкод в перевезенні (вантажу) запит перевізника вантажовідправнику або, у випадку необхідності, вантажоотримувачу для отримання інструкцій щодо того, що належить робити з партією товару в тих випадках, коли виникають перешкоди в перевезенні до відправлення чи на шляху після прийняття даної партії вантажу.
Повідомлення про поставку (вантажу) письмове повідомлення, яке висилає перевізник вантажовідправнику на його прохання з метою повідомити йому фактичну дату поставки.
Вантажний маніфест документ, в якому перераховуються товари, що складають вантаж, який перевозиться на будь-якому транспортному засобі чи транспортній одиниці. У вантажному маніфесті вказуються комерційні дані про товар, такі, як номери транспортних документів, найменування вантажовідправника і вантажоотримувача, маркування, число і вид вантажних місць, а також описання і кількість товару.
Фрахтовий маніфест містить ту ж інформацію, що і вантажний маніфест, а також додаткові дані щодо плати за перевезення, витрат тощо.
Контейнерний маніфест (пакувальний аркуш вантажних одиниць) документ, в якому міститься перелік вмісту конкретних вантажних контейнерів чи інших транспортних одиниць, підготовлений стороною, відповідальною за навантаження цього вантажу в контейнер чи транспортну одиницю.

10. 6 Транспортно-експедиторські документи

Ці документи оформлюють виконання експортером різного роду операцій по організації експедиції, обробці вантажів, складуванню, організації перевезень, включаючи перевантаження товару, зберігання і перетарювання, надання місцевих транспортних засобів, перевірку стану упакування і маркування, оформлення необхідних документів (транспортних, митних, страхових, складських).
Доручення експедитору на виконання певних операцій оформляється спеціальним документом, який називається по-різному: відвантажувальне доручення, транспортне доручення чи транспортна інструкція.
Відвантажувальне доручення документ, який залежно від умов поставки виписується вантажовідправником або вантажоотримувачем звичайно на бланку транспортно-експедиторської фірми і містить перелік операцій, які доручаються експедитору, і детальні інструкції по їх виконанню. У відвантажувальному дорученні містяться такі відомості: найменування й адреса відправника з вказанням, як це замовлення було оформлене, а також точної дати поставки; вид упаковки чи вказання, як пакувати; порядок оформлення коносаменту, залізничної накладної чи авіанакладної; необхідність страхування товару і розмір страхової суми; у випадках, коли вантажоотримувач відкриває акредитив на користь вантажовідправника, експедитору передається копія акредитиву з вказанням всіх даних, необхідних для правильного виконання відвантаження; умови поставки з вказанням, які витрати по доставці товару несе продавець і які покупець. До відвантажувального доручення звичайно додаються копії товарних рахунків, імпортної ліцензії чи валютного дозволу.
Експедиторська інструкція документ, який видається експедитору і містить інструкції щодо заходів, які він повинен здійснити для експедиції вказаних в ньому вантажів.
Повідомлення експедитором агента імпортера видається експедитором в країні експортера і сповіщає імпортера в країні експортера про експедирування вказаних в ньому вантажів.
Повідомлення експедитором експортера видається експедитором і сповіщає експортера про заходи, що прийняті для виконання отриманих інструкцій.
Рахунок експортера видається експортером з вказанням наданих послуг та їх вартості й вимогою їх оплати.
Експедиторське свідоцтво про отримання вантажу (ФІАТА) необоротний документ, який видає експедитор з метою підтвердження того, що він взяв на себе відповідальність за конкретну партію вантажу при наявності безвідкличних інструкцій відправити її отримувачу, вказаному в документі, чи зберігати її в його розпорядженні.
Повідомлення про відправлення видається вантажовідправником чи його агентом перевізнику, оператору змішаних перевезень, власникам терміналу чи іншому отримувачу, містить інформацію про експортні вантажі, подані до відправлення, і вимагає необхідні розписки й заяви про відповідальність (мова йде про багатоцільовий документ про відвантаження вантажу).
Складська розписка експедитора документ, який виписує експедитор, що виступає в якості управляючого складом. В ньому підтверджується отримання на склад товару і вказуються умови його зберігання та видачі або міститься посилання на ці умови. В документі містяться детальні положення стосовно прав утримувачів документа, які отримали його за передаточним надписом.
Розписка в отриманні товарів (складська квитанція) документ, який видається портом, складом (депо) чи оператором терміналу і підтверджує отримання на зберігання вказаних в ньому товарів на умовах, вказаних в даному документі, чи на умовах, на які в ньому робиться посилання ( термін зберігання, плата). Цей документ посвідчує, що товари прийняті на зберігання, занесені до складської книги і підлягають видачі або самому власнику, або особі, вказаній в передаточному надписі.
Товароскладська квитанція видається власником складу власнику вантажу в підтвердження прийняття ним вантажу на зберігання. Однак на відміну від складської квитанції товароскладська складається з двох відділених одна від одної частин: складського свідоцтва і складського варанта документа про отримання вантажу, який управляючий складом видає особі, що помістила товари на склад, з вказанням найменування складованих товарів. Він використовується в якості заставного свідоцтва.
Варант може бути використаний для оформлення отримання позики в банку під заставу товарів, що знаходяться на складі. У цьому випадку на варанті робиться відмітка про розмір виданої суми, термін повернення позики , а також передаточний надпис на ім'я кредитора.
Утримувач варанта має заставне право на товар в розмірі виданої позики. При поверненні позики варант передається утримувачу складського свідоцтва. Для отримання від складського підприємства товару повинні бути подані одночасно варант (заставне свідоцтво) і складське свідоцтво. Варант є товаророзпорядчим документом, з його передачею переходить право власності на товар.
Ордер на видачу товару документ, що видається стороною, яка має право давати розпорядження про видачу вказаних в ньому товарів названому вантажоотримувачу, і який передається тому, хто зберігає товар.
Ордер на обробку вантажів документ, який видає організація, що займається обробкою вантажів (портовою владою, оператором терміналу), для перевезення чи іншої обробки вантажів, за які вони несуть відповідальність.
Пропуск на товар документ, який дає право на вивезення вказаних в ньому товарів з охороняємої території порту чи кінцевого пункту.
Документи на портові збори документи, в яких вказується вартість наданих послуг зберігання і обробки вантажів, плата за простій судна та інші збори з власника вказаних в них товарів.

10. 7 Митні документи

Митні документи необхідні для оформлення переходу товарів через митний кордон. До цих документів відносяться: митна декларація, експортні, імпортні й валютні ліцензії, свідоцтво про походження товару, консульська фактура, транзитні документи, ветеринарні, санітарні й карантинні свідоцтва та інші.
Митна декларація заява розпорядника вантажу, подана ним митниці при імпорті чи експорті товарів. Митна декларація подається митниці в установлений законодавством термін, який коливається від одного дня до двох тижнів, рахуючи з дня прибуття товару на митницю.
Митна декларація містить такі основні дані: номер вантажного документа, за яким товар прийнятий на митницю (в портових митницях також найменування судна, на якому прибув товар); тарифне найменування товару чи посилання на відповідну статтю митного тарифу; ціна і вартість партії товару. В митній декларації дається також перелік документів, які звичайно додаються до неї (рахунок, відвантажувальна специфікація , сертифікат якості та інші).
Деякі країни допускають подання імпортером чи експортером тимчасової або попередньої декларації. Імпортер подає попередню декларацію в тому випадку, якщо він до моменту прибуття вантажу на митницю не має точних відомостей про нього. Після вивантаження товару та його огляду імпортер подає декларацію звичайного типу. Експортер подає попередню декларацію при продажу товарів зі складу, поставці транзитних товарів, відносно яких передбачене повернення раніш сплачених мит, товарів, які підпадають під дію різного роду обмежень тощо. Митна декларація може мати декілька форм залежно від того, обкладається товар митом чи ні.
Митна декларація з експорту містить заяву для виконання митної очистки при експорті відповідно до формуляру-зразка стосовно остаточного вивезення.
Експортні і імпортні ліцензії документи, які видаються спеціальними державними органами при наявності в країні контролю над ввезенням чи вивезенням конкретних товарів. Експортні й імпортні ліцензії видаються на основі заяв відповідного експортера чи імпортера, поданих органу, який відає виданням ліцензій в своїй країні. Ця заява оформляється на спеціальному бланку, який звичайно складається з двох частин: самої заяви і ліцензії. Заява подається за певний термін до передбачуваного відвантаження чи отримання товару. Якщо ліцензія подана, то на другій частині заяви ставиться штамп установи, яка надає ліцензію, і вона повертається заявнику.
В ліцензії вказується: назва країни, куди експортується чи звідки імпортується товар; ціна FOB кожної позиції; термін готовності товару до відвантаження чи термін його прибуття. Ліцензія надається на певний термін, з закінченням якого у випадку невикористання вона втрачає силу.
Декларація валютного контролю (експорт) документ, який заповнюється експортером-продавцем, за його допомогою компетентний орган може контролювати переказ в країну суми в іноземній валюті, отриманій в результаті торговельної угоди згідно з умовами платежу й діючими правилами валютного контролю.
Декларація валютного контролю (імпорт) заповнений імпортером (покупцем) документ, який є для компетентного органу засобом контролю за здійсненням торговельної угоди, на яку виділена іноземна валюта, і переказом грошей згідно з умовами платежу і діючими правилами валютного контролю.
Заявка на видання валютної ліцензії документ, в якому імпортер (покупець) просить компетентний орган виділити певну суму в іноземній валюті для її переказу експортеру-продавцю в оплату за товари.
Валютна ліцензія документ, який видає компетентний орган, що дозволяє імпортеру-покупцю переказати певну суму в іноземній валюті експортеру/ продавцю в оплату за товари.
Податкова декларація (податок на додану вартість) документ, в якому імпортер вказує дані, що відносяться до справи і необхідні компетентному органу для отримання податку на додану вартість.
Вантажна декларація загальне поняття (інколи документ іменується фрахтовою декларацією), яке позначає документи, що містять необхідні для митниці дані стосовно вантажу ( фрахту), який перевозиться комерційними засобами транспорту.
Декларація про товари для внутрішнього споживання документ, який містить відомості про товари з метою імпортної митної очистки.
Декларація про негайне митне вивільнення документ, який видає імпортер і в якому митні органи сповіщають про те, що товар відвантажений з транспортного засобу, яке здійснювало імпорт товару, в приміщення імпортера згідно зі схваленим митними органами положенням про негайне вивільнення чи в якому міститься прохання дозволити провести вказані дії.
Митне повідомлення про поставку (митне вивільнення) документ, за яким митна влада випускає товар з митниці й надає його в розпорядження зацікавленої сторони.
Декларація про небезпечні вантажі документ, що його виписує вантажоотримувач згідно з діючими конвенціями, в якому описуються небезпечні товари й міститься заява про те, що останні упаковані й мають ярлики згідно з положеннями, які застосовуються конвенцією.
Сертифікат (свідоцтво) про походження товару (загальний термін) особливий документ, який видає компетентний орган в країні експортера, що дозволяє визначити товари і в якому орган влади (або органи), уповноважений видавати його, чітко посвідчує, що товари, до яких відноситься даний сертифікат, походять з конкретної країни. Цей сертифікат може містити також декларацію виробника, постачальника, експортера чи іншої компетентної особи. Термін "країна" може включати групу країн, регіон або будь-яку частину країни. Такий документ обов'язковий при імпорті у випадку, якщо з походженням товару, декларованого на митниці, пов'язано надання привілейованого режиму, пільгового тарифу, знижок з загального тарифу, безмитного ввезення, звільнення від податкового обкладання тощо.
В свідоцтвах про походження сировинних товарів вимагається вказання місця видобутку, а напівфабрикатів і виробів країни виробництва. Свідоцтва про походження видаються торговими палатами, спілками підприємців країн-експортерів. Інколи вимагається, щоб свідоцтво про походження було завірене консулом. Ця операція носить назву консульської легалізації. Звичайно консул завіряє лише підпис особи, яка видає свідоцтво.
Сертифікат (ЮНКТАД) особливий сертифікат про походження товару, який охоплює товари, що підпадають під дію преференційного режиму в рамках загальної схеми преференцій.
Заявка на сертифікат про походження товару документ, який направляється компетентному органу зацікавленою стороною з проханням видати сертифікат про походження товару згідно з належними критеріями і на основі існуючих даних про походження товару.
Декларація про походження товару відповідна заява стосовно походження товару, яка вимагається при експорті виробником, постачальником, експортером чи іншою компетентною особою, комерційний рахунок чи будь-який інший документ, який відноситься до товару.
Консульська фактура документ, підготовлений експортером в своїй країні і поданий в дипломатичне представництво країни-імпортера для затвердження проти сплати консульського збору.
Консульська фактура чи консульський інвойс, може оформлятися консулом країни-імпортера (країни призначення товару), який знаходиться в країні експортера в підтвердження ціни товару і вартості всієї партії товару. В більшості країн консульські фактури складаються на затверджених бланках експортерами і завіряються консулом країни імпортера. Подання консульської фактури обов'язкове в тих країнах, де імпортні товари обкладаються адвалерним митом ( з ціни товару).
Свідоцтво про районне найменування складається за правилами, встановленими органами влади чи уповноваженим органом, і підтверджує, що вказаний в ньому товар відповідає конкретному найменуванню, прийнятому в даному районі (наприклад, шампанське, портвейн, сир пармезан).
Заявка на свідоцтво про контроль якості товарів документ, який направляється компетентному органу зацікавленою стороною з проханням видати свідоцтво про контроль якості товарів згідно з національними чи міжнародними стандартами або з законодавством країни-імпортера, або з умовами контракту.
Свідоцтво про контроль якості товарів документ, який видається компетентним органом і підтверджує якість описаних в ньому товарів згідно з національними чи міжнародними стандартами, або з законодавством країни-імпортера, або з умовами контракту.
Заявка на свідоцтво про огляд документ, який подається компетентному органу стороною, яка запитує видачу свідоцтва про огляд згідно з національними чи міжнародними стандартами, або згідно з законодавством країни, де вимагається наявність цього документа, або якщо це передбачено контрактом.
Свідоцтво про огляд документ, який виписує компетентний орган, підтверджуючи, що описані в ньому товари були оглянуті згідно з національними чи міжнародними стандартами, згідно з законодавством країни, де вимагається проведення огляду, або згідно з положеннями контракту.
Статистичний документ, експорт документ, в якому експортер повідомляє про товар, що вивозиться, інформацію, яку вимагає орган, відповідальний за збір статистичних даних з міжнародної торгівлі.
Статистичний документ, імпорт документ, в якому імпортер повідомляє про товар, що ввозиться, інформацію, необхідну органу, відповідальному за збір статистичних даних з міжнародної торгівлі.
Ветеринарні, санітарні, фітосанітарні й карантинні свідоцтва видаються компетентними органами в країні експортера в підтвердження того, що товар, який постачається за кордон, знаходиться в належному стані.
Ветеринарне свідоцтво документ, який видає компетентний орган країни експортера, і підтверджуючий, що жива худоба чи птиця не заражені паразитами і хворобами, а також містить відомості стосовно їх походження і вакцинації та іншої обробки, якій вони підлягали.
Санітарне свідоцтво видається компетентним органом країни-експортера і підтверджує, що харчові продукти та продукти тваринництва, включаючи м'ясопродукти, придатні для споживання людьми, при необхідності містить відомості щодо проведеного контролю.
Фітосанітарне свідоцтво видається компетентним органом країни-експортера і підтверджує незараженість рослин, плодів чи овочів і придатність їх для споживання, містить відомості щодо дезинфекції чи іншої обробки, якій вони , можливо, підлягали.
Карантинні свідоцтва (сертифікати) видаються офіційними органами з карантину чи захисту рослин країни експортування і підтверджують, що відповідні матеріали не заражені шкідниками і хворобами, і що вони походять з районів, надійних в карантинному відношенні. Звичайно карантинному нагляду підлягають: насіння цибулі, саджанці, бавовна-сирець, бавовняне волокно, сухофрукти, тютюн-сирець, вовна та інші, що можуть переносити шкідників, хвороби рослин тощо.
Декларація про товари для митного транзиту документ, за допомогою якого вантажовідправник повідомляє відомості про товари для митного транзиту.
Міжнародна митна декларація, зразок МЗП міжнародний документ митного транзиту, за допомогою якого вантажовідправник повідомляє про вантажі для перевезення залізницею згідно з положеннями Міжнародної конвенції 1952 року “Про полегшення умов залізничного перевезення вантажів через кордони”.
Книжка МШП міжнародний документ митного транзиту, який видається асоціацією, що надає гарантію, уповноваженою митними властями, за яким перевозяться вантажі, у більшості випадків з митними печатками і пломбами, автотранспортними засобами і контейнерами згідно з вимогами Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів з застосуванням книжки, МДП (Конвенція МШП).
Декларація ТМТ митний документ, зразок якого наводиться в додатку 1 до Митної конвенції про міжнародні транзитні перевезення вантажів (Конвенція ТМТ) , укладеної у Відні в 1971 році.
Книжка АТА міжнародний митний документ, який видається згідно з умовами Конвенції АТА (Митна конвенція 1961 року про тимчасове ввезення вантажів з застосуванням книжки АТА), що містить міжнародну гарантію і може використовуватись замість національних митних документів.
Транспортне гарантійне свідоцтво національний митний документ, який дозволяє провозити вантажі митним транзитом без попереднього упакування, імпортних мит та зборів, і який містить, як правило, всі дані, необхідні для оцінки, при необхідності, імпортних мит та зборів, а також зобов'язання, яке забезпечує гарантія, пред'являти вантажі в митниці місця призначення з неушкодженими митними печатками і пломбами.







Тема 11 СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Цілі та мотивація створення спільних підприємств. Правове забезпечення створення і діяльності спільних підприємств. Економічне забезпечення створення і діяльності спільних підприємств. Розвиток спільних підприємств в Україні.

11.1 Цілі та мотивація створення спільних підприємств

В усьому світі проблемі створення та становлення спільних підприємств приділяється велика увага, а обсяг іноземних інвестицій розглядається як один з найважливіших показників розвитку національної економіки.
Створення спільних підприємств в світі, і особливо в Україні, сприяє формуванню необхідної для розвитку економіки ринкової інфраструктури. Це один з найбільш ефективних секторів економіки, який динамічно розвивається. Для спільних підприємств характерні більш передова технологія, більш високий рівень продуктивності праці, фондовіддачі, ефективності експорту, культури виробництва, надання послуг а також заробітної плати.
При створенні спільних підприємств українські партнери переслідують такі цілі:
підвищення конкурентоспроможності продукту на ринку і галузі в цілому;
залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;
використання передової закордонної техніки і технології;
використання торгової марки партнера для покращення процесу збуту і підвищення конкурентоспроможності;
набуття досвіду в сфері керівництва кадрами та виробничим процесом;
розвиток експортної бази та скорочення нераціонального імпорту;
покращення матеріально-технічного забезпечення за рахунок отримання від закордонного партнера матеріалів, комплектуючих вузлів та деталей;
поділ комерційного ризику з іноземними партнерами у випадку фінансового краху.
Вибір форми залучення прямих іноземних інвестицій в формі спільних підприємств, тобто конкретне рішення про створення спільних підприємств приймається з урахуванням різного роду чинників. Основні з них:
наявність виробничо-технологічного потенціалу, доступ до ресурсів;
оцінка позиції підприємства відносно місцевого ринку (ємність ринку, відносна прибутковість справи, перешкоди до вступу в ринок, розміри ринку, тенденції його розвитку);
оцінка позиції підприємства відносно конкурентів (число, масштаб конкурентів, свої переваги, динаміка цін - тенденції конкурентів, організація збуту тощо).
Закордонні партнери мають свої мотиви і цілі при створенні спільного підприємства в Україні. До них можна віднести:
освоєння нових ринків;
скорочення витрат виробництва (скорочення капітальних витрат і зниження ризику при створенні нових потужностей);
приток ресурсів (придбання нових джерел сировини і оновлення виробничої бази);
можливість використання дешевої висококваліфікованої робочої сили;
можливість більш тривалого використання технологій, які застаріли на Заході.
Загалом, треба враховувати, що іноземні партнери, в першу чергу, ставлять перед собою цілі, які відповідають глобальним стратегіям фірм. Їм важлива власна презентація на ринках, які раніше були недоступними. Тобто, у закордонних партнерів присутня як виробничо-економічна, так і маркетингова мотивація створення спільних підприємств.
Крім того, існують і специфічні мотиви, що впливають на прийняття рішення про створення спільних підприємств:
національні, коли інвесторами є колишні громадяни цієї країни, чи спільне підприємство створюється засновниками однієї національності;
особистісні, якщо рішення про створення спільного підприємства приймається на родинних засадах;
екологічні, якщо вирішується завдання винесення з власної території екологічно шкідливих виробництв;
підвищення престижу та інші соціально-психологічні прагнення.
Закордонні підприємці розраховують на конкурентоспроможність продукції спільного підприємства на світових ринках насамперед за рахунок порівняно низької вартості чинників виробництва. Крім того іноземні партнери мають певний інтерес до наукового потенціалу України, розробки перспективних технологій, що може стимулювати вкладання іноземних капіталів в інноваційну сферу.
Однак тут є деяке протиріччя: Україна намагається отримати через спільне підприємництво доступ до сучасних високоякісних технологій, а західні фірми намагаються реалізувати у спільне підприємництво насамперед технології, що знаходяться на нижній гілці свого життєвого циклу, не приносять колишніх доходів на світових ринках, але достатньо ефективні, на їх думку, на “ринку продавця” у східноєвропейських країнах, в тому числі і в Україні.

11.2 Правове забезпечення створення і діяльності спільних підприємств

У міжнародній економічній теорії та практиці виділяють такі характерні особливості спільних підприємств: наявність згоди про довгострокові завдання співробітництва; об’єднання сторонами активів; оцінка об’єднаних активів як капіталовкладень обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління; участь обох сторін у прибутках та збитках, відповідно до вкладеного капіталу.
Спільні підприємства мають переваги порівняно з іншими видами спільного підприємництва, оскільки забезпечуються довготривалістю угод, комплексністю співробітництва, спільною відповідальністю партнерів за ефективність діяльності підприємства; зменшується ризик, особливо політичний. Дуже часто спільні підприємства – це єдина або найбільш заохочувана форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.
Реалізація форм міжнародного бізнесу можлива двома шляхами:
без створення нового підприємства (юридичної особи) у рамках міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі товарами та послугами. У цих випадках відносини між партнерами регулюються відповідними угодами та контрактами;
із створенням нового суб’єкта господарювання, а саме спільного підприємства або зарубіжної філії (при 100%-му прямому інвестуванні).
Для створення і функціонування спільних підприємств необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.
Згідно з чинним законодавством, яке регулює механізми організації та функціонування спільних підприємств (підприємств з іноземними інвестиціями), до останніх належать підприємства будь-якої правової форми, створені відповідно до законодавства України, якщо протягом календарного року в статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція, яка становить не менш як 20% статутного капіталу і водночас не менша від суми, еквівалентної певній кількості доларів США, а саме:
1) у разі здійснення інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності для банків та інших кредитно-фінансових закладів (організацій) – 100 тис. дол. США.
2) у разі здійснення її в конвертованій валюті, валюті України при реінвестиціях, цінних паперах тощо для банків та інших кредитно-фінансових закладів – 1 млн. дол. США, для інших підприємств (організацій) – 500 тис. дол. США.
Закон України “Про господарські товариства” передбачає можливість створення українсько-іноземних спільних підприємств у п’яти правових формах:
акціонерне товариство;
товариство з обмеженою відповідальністю;
товариство з додатковою відповідальністю;
повне товариство;
командитне товариство.
Останні три форми досі не набули значного поширення в практиці українсько-іноземного спільного підприємства. Малий розмір мінімального статутного фонду, проста реєстраційна процедура, відсутність необхідності випуску акцій зумовлюють перевагу товариства з обмеженою відповідальністю при створенні малих та середніх спільних підприємств, особливо в сфері послуг і торгівлі. При створенні спільних підприємств а також підприємств, які займаються банківською та страхувальною діяльністю, доцільно використовувати акціонерну форму.
На території України спільне підприємство може бути створене:
а) шляхом його заснування;
б) у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;
в) в результаті придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у підприємстві із 100%-ною іноземною інвестицією.
Процес заснування спільних підприємств на чинному законодавстві відбиває логіку і порядок аналітично-організаційних робіт, що склалися, і включає кілька стадій.
Вибираючи сфери діяльності, необхідно виходити з того, що спільне підприємство може здійснювати будь-яку діяльність, яка відповідає цілям, передбаченим статутом підприємства, і не заборонена законами, що діють на території України.
При цьому для здійснення страхової та посередницької діяльності, пов’язаної з обігом цінних паперів, необхідне одержання спільним підприємством ліцензії Міністерства фінансів України, а для здійснення банківської діяльності – ліцензії Національного банку України. Слід також враховувати, що на території України заохочується, насамперед, виробнича (а не торговельно-посередницька) діяльність завдяки спеціальним для спільного підприємства податковим пільгам, умовам експорту та імпорту продукції тощо. Крім того, можливе одержання додаткових пільг, якщо спільне підприємство здійснює свою діяльність у сферах, виділених державною програмою заохочення іноземних інвестицій.
Як правило, для спільних підприємств, які створюються та діють на території України, характерна різноманітність видів і сфер діяльності. При цьому новостворювані спільні підприємства мають додержуватись таких орієнтирів:
виробляти товари, послуги, потреба в яких задоволена поки що не повністю;
оперативно впроваджувати наукові відкриття й винаходи для випуску конкурентоздатної на внутрішньому та на зовнішньому ринках продукції;
забезпечити зниження витрат у розрахунку на одиницю продукції в галузях – споживачах продукції спільного підприємства;
випускати машини, прилади, використання яких в економіці дасть змогу швидше ліквідувати різні види монотонної, важкої, шкідливої фізичної праці, ефективніше використовувати ресурси, додержуватися екологічних стандартів;
випускати високоякісні споживчі товари та послуги для населення.
Український партнер оцінюється за сукупністю показників:
рівень якості продукції, що випускається, її порівняння зі світовими аналогами;
технічні характеристики обладнання, можливості передачі його частини в складі внеску до статутного фонду;
наявність окремо розташованих будівель або споруд, а також вільних площ у діючих цехах для внесення до статутного фонду;
професійна підготовка та спеціалізація кадрів, можливості залучення їх на спільне підприємство;
забезпеченість території майбутнього спільного підприємства транспортними комунікаціями;
місцезнаходження підприємства відносно постачальників сировини, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, необхідних для функціонування спільних підприємств.
Пошук іноземного партнера має свої особливості залежно від вихідних умов українського партнера, який:
1) має досвід роботи з потенційним іноземним партнером, коли спільне підприємство стає логічним етапом розвитку взаємодії експортно-імпортної діяльності, поглиблення науково-технічної або виробничої кооперації;
2) має досвід зовнішньоекономічної діяльності з іншими партнерами;
3) не має такого досвіду.
Від цього, зокрема, залежать масштаби та терміни виконуваних на цьому етапі робіт, ступінь залучення посередників тощо. Нерідко ініціатива створення спільного підприємства належить іноземним фірмам.
Після вибору оптимального (з точки зору інтересів українського та іноземного партнерів) варіанта створення спільного підприємства рекомендується скласти попередній бізнес-план.
При підготовці проектів установчих документів (Договору про створення спільного підприємства та його Статуту) партнери закріплюють основні положення у відповідній формі.
Після остаточних переговорів та підписання установчих документів проводиться реєстрація спільного підприємства як юридичної особи в місцевих органах влади (за місцем юридичної адреси спільного підприємства).
Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється місцевими органами влади до початку, в період або після фактичного здійснення інвестицій шляхом подання іноземними інвесторами до зазначених органів інформації у трьох примірниках згідно з установленою формою.
У разі, коли іноземний інвестор претендує на одержання додаткових пільг, які встановлюються державною Програмою заохочення іноземних інвестицій, він має додатково подати інформацію, що підтверджує відповідність усіх позицій критеріям, установленим зазначеною Програмою.
Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом періоду функціонування цієї інвестиції. Інвестиційне свідоцтво діє протягом терміну, зазначеного в ньому. Цей термін має відповідати періоду дії додаткових пільг, установлених державною Програмою заохочення іноземних інвестицій.
Податкові та митні органи й банківські установи в межах своєї компетенції ведуть облік операцій, пов’язаних із фактичним здійсненням іноземних інвестицій, і надсилають відповідно до встановлених форм та термінів зведену оперативну інформацію про це Міністерству статистики України та органам, які здійснюють державну реєстрацію іноземних інвестицій.
Придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції або придбання українськими юридичними чи фізичними особами частки участі в діючому підприємстві із 100%-ною іноземною інвестицією здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

11.3 Економічне забезпечення створення і діяльності спільних підприємств

Сфера економічного забезпечення спільного підприємництва досить обширна і багатогранна. Особливу роль в ній грають питання фінансування спільного підприємництва. Це формування його джерел, співвідношення внесків учасників у статутний капітал а також проблеми оподаткування і розрахунків показників ефективності функціонування спільного підприємництва.
Фінансування можна визначити як специфічну економічну форму управління ресурсами відповідно до інтересів суб’єктів. Джерелами фінансування спільного підприємництва є грошові внески у статутний фонд, амортизаційні відрахування, резервний та інші фонди спільного підприємства, що призначені для розвитку науки і техніки, кредити.
Структуру фінансування капіталовкладень в спільне підприємництво можна подати такою схемою.








Основний і оборотний капітали складають статутний фонд за вартістю. Грошові внески в статутний фонд можуть бути внесені у вигляді:
вартості будинків, споруд, обладнання, інших матеріальних цінностей;
прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також у вигляді інших майнових прав;
грошові кошти учасників спільного підприємства.
За домовленістю між учасниками спільного підприємства оцінка їх внесків у статутний фонд може здійснюватися як в національній, так і в іноземній валюті. Внесок вітчизняного учасника у статутний фонд оцінюється у гривнях по договірних цінах з врахуванням цін світового ринку чи в іноземній валюті при перерахунку за офіційним валютним курсом. Внесок іноземного учасника оцінюється в тому ж порядку, з перерахунком вартості внеску у гривні за офіційним курсом.
При оцінці землі партнери виходять з розрахунків, які робляться безпосередньо місцевими органами влади. В деяких випадках партнери домовляються про оцінку земельної ділянки, виходячи з оцінок, які діють в країні-партнері. При цьому беруться до уваги такі характеристики:
географічне положення земельної ділянки;
забезпеченість електроенергією;
віддаленість від постачальників сировини та ринків збуту;
геологорозвідувальні та інші характеристики.
Вартість ліцензій та ”ноу-хау” визначається на основі виду об’єкта, який передається за ліцензією чи його правової охорони, ціни одиниці продукції, яка має випускатися протягом дії ліцензії. Загалом це питання вирішується партнерами на комерційній основі.
Оборотний капітал може бути поданий в гривнях, у вільноконвертовній валюті, в сировині і матеріалах - необхідних для початкової стадії організації виробництва спільного підприємства.
Міжнародна практика показує, що найбільш прийнятна форма фінансування спільного підприємства - проектне фінансування (project finance). Це фінансування окремої економічної одиниці, при якому кредитор виходить з того, що потоки готівки даної економічної одиниці є первинними джерелами коштів для погашення кредитів, а її власні кошти - забезпеченням кредиту.
Фінансування проектів ще називають балансовим фінансуванням, де нестача власних коштів учасників проекту заміщується банківським кредитом. При здійсненні проектного фінансування є можливість маневрувати коштами для задоволення інтересів і кредитора, і боржника, що дозволяє віднести метод проектного фінансування до провідних форм фінансування спільного підприємства. Основою проектного фінансування є кваліфіковані економічні і фінансові розрахунки по проекту, які дозволяють зробити висновок про здатність проекту генерувати виручку в національній і іноземній валютах в обсязі, достатньому для своєчасного погашення кредиту і нарахування процентів, і здійснення інших виплат і прийнятності для кредитора (гаранта) проектних ризиків.
Аналізуючи проблему економічного забезпечення створення і функціонування спільного підприємства слід виділити умови фінансування, які забезпечують успішне становлення та розвиток спільного підприємства:
Ефективне, по можливості, використання грошових коштів (на різних рівнях управління);
Забезпечення економічної зацікавленості колективу в проведенні робіт по створенню і освоєнню виробничих потужностей;
Здійснення чітко організованого фінансового контролю за ефективністю витрат.
Специфіка фінансів спільного підприємства пов’язана з характером і особливостями розподільчих відносин, які виникають в цій сфері. Об’єктом розподілу в рамках спільного підприємництва є виручка від реалізації продукції (послуг). Фінансові відносини спільного підприємництва здійснюються в процесі розширеного відтворення між такими суб’єктами:
держава і спільне підприємство (при здійсненні платежів до бюджету);
органи матеріально-технічного постачання і спільне підприємство (операції з закупки сировини, матеріалів, обладнання, послуг);
фінансово-кредитні органи і спільне підприємство (використання та погашення кредитів);
кадри (робітники і службовці) і спільне підприємство (залучення до роботи в спільному підприємстві та оплата праці).
Основною формою фінансових відносин спільного підприємництва з державою є оподаткування.
Згідно із статтею 20 Закону України “Про режим іноземного інвестування” підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки на тих же підставах, що й підприємства, які не мають іноземних інвестицій. Для спільних підприємств не існує спеціальних податкових пільг, як це було до прийняття вищезгаданого Закону.

11.4 Розвиток спільних підприємств в Україні

Найдинамічнішим нині у світовому господарстві є ринок інвестицій. Зростання підприємницьких капіталовкладень протягом усього повоєнного періоду випереджало не тільки зростання промислового виробництва, а й зростання міжнародної торгівлі. Лише за 1985 – 1995 рр. світові потоки прямих іноземних інвестицій збільшилися в 5,5 разу – від 56,4 до 314,9 млрд. дол., у тому числі у країни Центральної й Східної Європи в 604 рази – з 0,02 до 12,08 млрд. дол.
Україна належить до держав із високим рівнем попиту на іноземні інвестиції, їх роль для економіки нашої держави важлива, зокрема як одного із джерел коштів для економічного і науково-технічного розвитку. Тому залучення іноземних інвестицій для цих цілей об’єктивно необхідне, оскільки обсяг внутрішніх капіталовкладень в Україні останніми роками різко зменшився (за період із 1991 до 1995 рр. – на 62,8%). Частка капіталовкладень у ВВП за цей період скоротилася майже на 5% і у 1995 р. становила 15,1%. У 1996 р. загальний обсяг інвестицій у виробництво скоротився ще на 20,1% проти показника 1995 р. і зменшувався в наступні роки. Особливо різкий їх спад відбувся у невиробничій сфері, яка й так суттєво відстає за своїм розвитком від відповідних структур економічно розвинутих країн.
Донедавна західні інвестори дещо упереджено ставилися до України. За даними Мінстату України, загальний обсяг прямих інвестицій з-за кордону в національну економіку за 1992 – 1995 рр. становив лише 750,1млн. дол. Починаючи з 1996 р. ситуація трохи змінилася на краще, і вже на початку 1997 р. обсяг іноземного капіталу в Україні обчислювався в мільярдах і становив 1,4 млрд. дол., а на кінець 1999 року загальні обсяги прямих інвестицій сягнули 3,2 млрд. грн.
Основна маса іноземних інвестицій в Україні залучається через механізм спільного підприємництва. Зокрема, протягом 1996 р. через спільні підприємства було залучено 66,8% загальної суми іноземних інвестицій. По окремих регіонах цей процент значно вищий. Так, усього у підприємства та організації Львівщини станом на 1 січня 1997 р. було вкладено іноземних інвестицій на суму 54,6 млн. дол., із яких 93,8%, тобто 51,2 млн. дол., було вкладено у 576 спільних підприємств Львівської області.
Найактивнішими інвесторами в економіку України на початку 2000р. були партнери зі США, які інвестували 590 млн. дол., Німеччини –
230 млн. дол., Нідерландів – 301 млн. дол., Росії – 288 млн. дол., Великобританії – 243 млн. дол.
Сьогодні іноземні інвестори, в основному, створюють в Україні невеликі спільні підприємства на базі окремих структурних підрозділів. Вкладають 100 – 200 тис. дол. і дивляться, що з цього вийде. Частка інвестицій в Україні становить близько 80% їх загальної суми. Разом з тим, середній розмір інвестиції на одне підприємство зріс у 1999 році до 441тис. дол.
Обережність західних партнерів щодо великих інвестицій зумовлена відсутністю гарантій їх захисту, мінливістю українського законодавства: за перші шість років незалежності сім разів змінювалися умови інвестиційної діяльності. А як відомо, для інвесторів немає нічого гіршого, ніж постійні зміни правил гри.
Тому нині для суттєвої активізації припливу іноземного капіталу в Україну необхідні, насамперед, стабілізація макроекономічного оточення та впорядкування у сфері законодавства, яке коригує питання іноземного інвестування.
Крім окремих рішень і епізодичних намагань уряду необхідно здійснити цілий спектр заходів, які б стимулювали (чи в разі необхідності обмежували) залучення іноземних інвестицій в Україну. Ними могли б бути:
фіскальні заходи;
фінансові стимули;
створення адекватного інфраструктурного середовища;
особливі заходи (створення вільних (спеціальних) економічних зон; надання землі чи будівель і споруд у безкоштовне користування або на пільгових умовах; субсидії на користування енергією; транспортні гранти; пільги з фрахту тощо).
Сьогодні гарантій захисту іноземного капіталу в Україні практично немає, що є однією з основних причин гальмування припливу західних інвестицій в українську економіку. Якщо в 1992 – 1993 рр. головною умовою для надходження іноземних інвестицій були гарантії, встановлені Законом України “Про іноземні інвестиції”, то останнім часом переважна частина інвесторів погоджується співпрацювати з вітчизняними суб’єктами тільки на основі комерційних угод з обов’язковим наданням потенційним інвестором бізнес-плану, до якого має входити економічне обґрунтування необхідності інвестування й прогнозування його ефективності; терміну окупності, рівня ризиків періоду повернення вкладених коштів та інше.
Особливе місце в системі стимулювальних заходів розвитку спільного підприємства посідають фіскальні заходи. Однією з форм їх є диференціація рівня податку, звільнення від митних платежів імпорту обладнання, сировини, комплектуючих виробів.
Проте найбільший вплив на розвиток спільного підприємства мають фіскальні заходи у формі встановлення прямих податкових пільг, відстрочення виплати податків, введення пільгових норм амортизаційних відрахувань, встановлення пільгового режиму щодо податків на певний період (як правило, від 2 до 5, подеколи до 10-15 років).
Так, починаючи з 1992 р. спільні підприємства в Україні звільнялися Законом України “Про іноземні інвестиції” від сплати податку на прибуток протягом 2-5 років (залежно від сфери діяльності) з подальшою його виплатою у розмірі 50-70%. Це положення спричинило справжній бум розвитку спільного підприємництва як у цілому по Україні, так і в окремих її регіонах.
Тільки протягом 1992 – 1993 рр. кількість спільних підприємств в Україні збільшилася майже в 10 разів. У 1994 р. спільне підприємництво розвивалося й далі, але значно повільніше: темп приросту кількості спільних підприємств становив лише 37% проти 214 та 215% у 1992 та 1993 роках.
Зниження темпів зростання спільного підприємництва пояснюється частими змінами українського законодавства щодо іноземного інвестування в Україні протягом 1993 – 1994 років. А з уведенням у дію з 1 січня 1995 р. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який скасовував пільги в оподаткуванні для новостворених підприємств з іноземними інвестиціями, темп їх приросту різко впав. Протягом 1995 р. кількість спільних підприємств в Україні навіть зменшилася на 4%.
Ситуація цілком зрозуміла й закономірна. Адже основним мотивом створення спільних підприємств до 1995 р. було отримання неоподатковуваного прибутку. За цих умов при невідпрацьованості системи нормативно-правових актів, відсутності ефективності й гнучкої системи контролю за діяльністю спільних підприємств деякі з них використовувалися засновниками із суто корисливою метою. Типовими випадками такого бізнесу були:
завищення реальної вартості вкладу іноземного партнера у статутному фонді спільного підприємства. Так, свого часу співзасновник спільного підприємства “Дана” (Івано-Франківськ) – польська фірма “Увекс Арт” у вигляді частки статутного фонду внесла технологічне обладнання, яке вона оцінила майже у 100 тисяч американських доларів. При перевірці з’ясувалося, що обладнання дуже застаріле, до того ж розкомплектоване, а його фактична вартість із доставкою не перевищує трьох тисяч доларів;
використання обладнання, зафіксованого у статутному фонді, для отримання неоподатковуваного прибутку;
використання спільного підприємства як підставної фірми для пільгового експорту продукції, виробленої на українських підприємствах; використання чужих ліцензій, фіктивних сертифікатів походження продукції. Так, використовуючи чужі ліцензії, спільне підприємство “Польтук” (Луцьк) вивезло в Польщу за демпінговими цінами мінеральні добрива. У результаті державі завдано значного збитку. Спільне підприємство “Аль Мар” (Львів), оформивши фіктивні сертифікати походження продукції, мало намір поставити польській фірмі сировини на 18 млн. дол.;
вивезення та приховування на рахунках зарубіжних банків валютної виручки. За підрахунки спеціалістів, приблизно 60-70% валютного прибутку спільних підприємств в Україну взагалі не надходило, а осідало на рахунках підставних осіб у закордонних банках.
Внаслідок пільгових умов оподаткування прибутку спільних підприємств до бюджету не надходили значні суми коштів, а національній економіці завдавалися чималі збитки. Однак навіть із скасуванням податкових канікул для спільних підприємств у 1995 р. серед них залишилося багато таких, яким певні пільги зберегли й до початку 1997р. Через це у 1996р. держбюджет України недоодержав 381 млн. грн. У 1997р. спільні підприємства здавали декларації за 1996 р., і знову до бюджету не надійшла сума близько 600 млн. грн.
Характерними й поширеними майже для кожного спільного підприємства залишаються нині правопорушення, пов’язані із заниженням податку на доходи, на додану вартість, або взагалі ухилення від податків, неправильне обчислення акцизного збору, несвоєчасне надходження валютної виручки.
Це свідчить про те, що спільні підприємства інколи перетворюються з одного із каналів залучення інвестиційних коштів в економіку України в один із каналів пограбування держави. Лише вибірковий аналіз збитків, завданих національній економіці від наведених правопорушень, підтверджує, що вони оцінюються в десятки й сотні мільйонів доларів. Крім того, завдаються моральні збитки, що формує відповідне ставлення до спільного підприємства у цілому. Недобросовісні комерційні ділки кидають тінь на тих, хто своєю чесною діяльністю в спільному підприємстві сприяє розвитку ринкових відносин в Україні. Разом з тим є спільні підприємства, які стали незаперечною вдачею для нашої економіки.
На початок 1999 року зарубіжними партнерами інвестовано 7362 підприємства України. Більше половини (53,3%) прямих іноземних інвестицій припадає на промисловість. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є харчова промисловість – вкладено 662 млн. дол. (або 20,4% від загального обсягу), машинобудування і металообробка – 355 млн. дол. (10,9%); паливна промисловість – 190 млн. дол. (5,8%); будівництво та промисловість будівельних матеріалів – 169 млн. дол. (5,2%). Значними є вкладення іноземного капіталу у внутрішню торгівлю – 558 млн. дол. (17,2%), фінанси, кредит, страхування та пенсійне забезпечення - 199 млн. дол. (6,1%).
РЕКОМЕНДОВАНА НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи: Учебное пособие. – М.:Финансы и статистика, 1998. – 512с.
Блайер А. и др. Риск колебания курса валюты и выбор валюты при заключении сделок в сфере внешней торговли: Пер. с польск.. – К.:Украина, 1993.
Климко Г.Н. та ін. Проблеми інтеграції України в міжнародний поділ праці. – К.:Посередник, 1994.
Лавров С.Н., Фролов Б.А. Валютно-финансовые отношения предприятий и организаций с зарубежными партнерами. – М.: АО “Менатеп-Информ”, 1994.
Рывок в рыночную экономику. Реформы в Украине: взгляд изнутри: пер. с нем./ под ред Л.Хофмана и А.Зиденберга. – К.:Феникс, 1997.
Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: пер. з англ. – К.:Основи, 1998.
Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України: пер. з англ. – К.:Основи, 1996.
Слепов В.А., Гордиенко В.И. Международные торговые расчеты. – М.:ФБК-ПРЕСС, 1998.
Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.:Либідь, 1993.
Ющенко В., Міщенко В. Управління валютними ризиками.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 1998.
Внешнеэкономическая деятельность. – Минск: Высшая шк., 1992.
Кузнецова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине. – К.:СПЛАЙН, 1998.
Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні. – К.:Юрінком, 1997.
Финансовые и экономические показатели зарубежных фирм. Методика их анализа. – К.:МП «Бета», 1991.
Основы международного бизнеса: Словарь-справочник / Науч. ред. С.И.Долгов, отв. сост. В.В.Васильев. – М.:Изд-во БЕК, 1997.
Белошапка В.А. Транснациональные корпорации в международном бизнесе. Конспект лекций. – К.:КГЭУ, 1994.
Киселев И. Международный груз. Комментарии. – М.:Юрист, 1997.
Венская конвенция в договорах купли-продажи товаров. Комментарий. – М.:Юридическая литература, 1994.
Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учебно-практ. пособие. – М.:ИВЦ «Маркетинг», 1995.
Внешнеторговые сделки / составитель И.С. Гринько. – Сумы: Фирма «Реал», 1994.
Управление внешнеэкономической деятельностью: Учебное пособие (А.И. Кредисов, С.Н. Березовенко, В.В, Волошин, Д.П.Расшивалов и др.). Под общ. Ред. А.И. Кредисова. – К. «Феникс», 1996.
Как заключать международные торговые контракты. – К.: Международный компьютерный клуб Украины, 1992.
Попырин В. Мир контракта. Виды сделок, условия, цены. – М. Финвест, 1993.

13PAGE 14315


13PAGE 1414715



13 EMBED CorelDraw.Graphic.7 1415



Root Entry

Приложенные файлы

  • doc 14771170
    Размер файла: 1 018 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий