шпоры зед


1. Структура і зміст зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу товарівЗовнішньоторгові контракти за змістом індивідуальні, але за структурою схожі. Кожен контракт має індивідуальний номер, текст контракту починається з преамбули, після чого розміщені такі статті:
- Предмет контракту.
- Кількість товару.
- Якість товару.
- Термін і дата доставки.
- Базисні умови доставки.
- Ціна.
- Упаковка й маркірування.
- Порядок здачі-прийому.
- Умови про гарантії.
- Рекламації.
- Штрафні санкції і повернення втрат.
- Обставини непереборної сили.
- Арбітражна замітка.
- Інші умови контракту.
- Юридичні адреси сторін.
- Підписи продавця й покупця.
Названі умови можуть бути кваліфіковані з точки зору їх обов'язковості для продавця і покупця і з точки зору їх універсальності.
Зміст контракту визначається сторонами угоди. Формулювання статей вони вибирають самостійно, в залежності від предмету договору, торгових звичаїв, наявності міжнародних угод, а також від довготривалості взаємних ділових контактів.Відзначимо деякі типові підходи до складання зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу.1. Вступна частина чи преамбула. Текст контракту починається з вступної частини. В ній дається повна юридична назва сторін, вказується номер контракту, місце і дата його підписання, визначення сторін, що підписують угоду ("продавець", "покупець", "постачальник", "замовник" і т.д.).
2. Предмет контракту. В цій статті вказується назва, вид, сорт, марка, модель товару, що постачається.
Якщо дані товари різного асортименту чи різних якісних характеристик, вони звичайно наводяться в специфікації, що супроводжує контракт.Якщо постачається обладнання, дається докладна технічна характеристика товару, яка оформляється як додаток до контракту.
3. Кількість товару. При визначенні кількості товару в контракті встановлюється:- одиниця виміру кількості. Це може бути вага, об'єм, довжина, площа, штуки і т.д.;- порядок визначення кількості. Воно може бути визначено чи твердо фіксованою цифрою, чи в установлених межах з обмовкою "близько", знаком +-...% (наприклад, при поставках масових сировинних товарів насипом, навалом чи наливом);- система мір і ваги, так як в різних країнах використовуються різні метричні системи. Так, в світовій практиці використовується метрична тонна - 1000кг, а американська (коротка) тонна - 907 кг, англійська (довга) тонна - 1016 кг.В контракті вказується також чи враховується тара і упаковка в кількість товару. В залежності від цього розрізняють вагу товару брутто, нетто і брутто за нетто.4. Якість товару. В цій статті вказується спосіб визначення якості товару, а також документи, які підтверджують його. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару і від практики, що склалася в світовій торгівлі даним товаром. Існують такі методи визначення якості товару:
- за стандартом. Якість товару повинна відповідати відповідній системі стандарту міжнародного чи національного. В деяких випадках стандарти розробляються великими промисловими фірмами;
- специфікації, доданої до контракту. Специфікації містять необхідні технічні параметри, що характеризують товар. В контракті вимагається вказати організацію, що склала специфікацію, і навести основні показники специфікації;
- технічних умовах. Цей спосіб використовується для нестандартних виробів, що виготовляються на основі індивідуальних замовлень;
- зразку. Цей спосіб передбачає відповідність якості товару певному зразку, прийнятому за еталон і підтвердженому покупцем. В міжнародній практиці звичайно відбираються 3 зразки. Один екземпляр зразка зберігається в покупця, другий - у продавця, третій - в якій-небудь центральній організації (наприклад, в торговій палаті);
- за вмістом певної речовини в товарі (наприклад, певний відсоток марганцю в руді), за виходом готового продукту з товару (наприклад, пряжі із шерсті);
- інші методи визначення якості: за описом (наприклад, автомобіля); за попереднім оглядом (товари, що реалізуються на аукціонах, із складів); за способом ("який він є"), без гарантій продавця на якість товару та ін.При визначенні якості товару звичайно використовують не один із названих способів, а два-три в комбінації. Основним документом, який підтверджує якість, являється сертифікат якості. Він може видаватися видавцем, продавцем чи спеціальною організацією, частково ТПП.
5. Термін і дата поставки. Термін поставки товару розглядається як тимчасовий період, на протязі якого продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцю. Товар може бути доставлений одночасно чи частинами. При доставці частинами в контракті вказуються проміжні терміни доставки.Згідно до Конвенції 00Н (ст. 33) продавець повинен доставити товар:
- у визначені строки, якщо договір дає можливість визначити точну дату поставки;
- на протязі періоду, якщо договір дозволяє визначити його;
- в розумний строк після підписання контракту.
В деяких випадках використовується прийнятий в торгівлі термін "термінова поставка" чи "зі складу" (від 1 до 14 днів).
Крім строків поставки в контракт купівлі-продажу в багатьох випадках вноситься обмовка про дату поставки. Вона визначає момент передачі товару в користування покупця. В залежності від способу поставки датою поставки може бути:
- дата, вказана на транспортнім документі, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення;
- дата складського свідоцтва;
- дата підписання приймально-передавального акту представниками продавця і покупця.
6. Базисні умови поставки. Базисними умовами поставки називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товарів і встановлюють момент переходу ризику від продавця до покупця при випадковій загибелі чи пошкодженні товару. Базисні умови, таким чином, визначають того, хто несе витрати, пов'язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ці витрати значні, інколи становлять 40-50% ціни товару. Тому при складанні контракту продавець і покупець детально розраховують витрати по всіх транспортних операціях.Витрати на доставку товару , які несе продавець, враховуються в ціну товару і визначать її базис. Тому й умови поставки називаються базисними.Тлумачення базисних умов поставки міститься в такому міжнародно визнаному документі як "Інкотермс", розробленому Міжнародною торговою палатою.Запропоновані в правилах Інкотермс пояснення термінів відповідають найбільш поширеним торговим звичаям і правилам, що склалися в міжнародній практиці. Головна мета Інтермс - чітке визначення умов контракту по відношенню обов'язків продавця по доставці товару покупцю й уніфікація обов'язків сторін контракту. Разом з тим, правила носять рекомендаційний характер, їх використання в тому чи іншому об'ємі залежить від бажання сторін, які підписують угоду.
В даний час в міжнародній практиці використовується Інкотермс в редакції 2000 року.
7. Ціна товару. При встановленні ціни в контракті купівлі-продажу визначається
- одиниця вимірювання, за якою встановлюється ціна (ваги, довжини, площі, об'єму, поштучно і т.д.);
- базис ціни, який встановлює, чи входить в ,ціну товарів транспортні, страхові й інші витрати по доставці товару. Базис ціни звичайно визначається шляхом використання одного із комерційних термінів (ФАС, ФОБ, СІФ та ін.) з вказівкою пункту здачі товару;
- спосіб фіксації ціни. Ціна в контракті може бути зафіксована в момент його підписання, на протязі терміну його дії чи до моменту його виконання. В залежності від способів фіксації розрізняють такі види цін: 1) тверда, 2) гнучка, 3) рухлива, 4) з наступною фіксацією. Тверді ціни встановлюються в момент підписання контракту, звичайно з обмовкою "ціна тверда, змінам не підлягає".
Гнучка - в момент підписання контракту і коректується у випадку зміни витрат виробництва в період виконання контракту. При використанні гнучкої ціни обговорюється її структура, вказується джерело, на основі якого можна говорити про зміни витрат виробництва.
Гнучка ціна в практиці часто вираховується за формулою, запропонованою Європейською економічною комісією 00Н, викладеної в загальних умовах експортних поставок машинного обладнання.
Рухлива ціна. Вона фіксується в момент підписання контракту, а надалі може бути переглянута в залежності від зміни ринкових цін. Ціни з наступною фіксацію. В даному випадку ціни не обговорюються в момент підписання контракту. Проте в договорі регламентується порядок їх обчислення до моменту платежу.валюта ціни. Ціна може бути встановлена у валюті країни-експортера, імпортера чи у валюті третьої країни;
- рівень ціни. При визначенні рівня ціни в контракті звичайно орієнтуються на два рівні цін:
1) опубліковані ціни (довідкові ціни. біржове котування. ціни аукціонів, фактичних угод та ін.);
2) розрахункові ціни постачальника, встановлені в контрактах на нестандартне обладнання, виготовлене, як правило. за індивідуальним замовленням.
8. Умови платежу. Передбачають встановлення в контракті купівлі-продажу:
- валюти платежу. Такою може бути валюта країни-експортера, країни-імпортера чи третьої країни. Вона може не співпадати з валютою ціни товару. Тоді в контракті необхідно вказати курс, за яким валюта ціни буде переведена у валюту платежу;
- термінів платежу. Сторони вказують у контракті конкретні терміни платежу. Якщо такі не називаються, то, згідно Конвенції 00Н, покупець повинен заплатити ціну, коли продавець передає йому чи сам товар; чи товаросупроводжувальні документи;
- способів платежу. В практиці міжнародної торгівлі існує декілька способів платежу: готівкою, з авансом і в кредит;
- форми розрахунків. Форми розрахунків, які використовують іноземні партнери, дуже різноманітні. Основними серед них являються інкасова, акредитивна, розрахунки за відкритим рахунком та інші. Переважна частина розрахунків за зовнішньоторговими оцінками здійснюється в інкасовій й акредитивній формах розрахунків. Вони будуть розглянуті в гл. 15.
9. Упаковування й маркірування. В міжнародній торгівлі упакування й маркірування виконують ряд важливих функцій:
- рекламують товар;
- зберігають його при транспортуванні і перевантаженні;
- забезпечують оптимальну заповнюваність транспортних засобів;
- інформують населення про товар, його користь і правила користування.В статті "Упаковка" вказується вид упаковки, її характеристика, якість, розміри, спосіб оплати, а також нанесення на упаковку кожного місця маркірування. Вид упаковки залежить від особливостей товару. Розрізняють упаковку зовнішню і внутрішню. В більшості випадків упаковка переходить у власність покупця разом з товаром.Маркірування вантажів зазвичай передбачає вказівку на такі моменти як реквізити експортера й імпортера, номер контракту, місця призначення характеристику ваги і габаритів місця, номер місця і число місць в партії, спеціальні позначення ("обережно, крихке", "верх не кантувати", "центр тяжкості").
10. Здача - прийом. Під здачею-прийомом розуміють передачу товару продавцем у власність покупця у відповідності до умов контракту. Поскільки покупець повинен своєчасно підготуватися до приймання товару, в контракті передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про фактичне відвантаження.
В даному розділі контракту узгоджуються такі питання як вид, місце і термін здачі-прийому, порядок приймання товару за кількістю і якістю, ким здійснюється здавання-приймання товару.
В залежності від виду приймання поділяється на попереднє і кінцеве. Попереднє відбувається на підприємстві продавця з метою встановлення відповідності товару, його упаковки і маркіровки до умов контракту. Мета кінцевої здачі-прийому - встановити фактичне виконання поставки за кількістю і якістю в обумовленому місці і в певний період.
Здавача-прийом за кількістю і якістю, як правило, відбувається в різний період. Здачу-прийом за кількістю необхідно проводити зразу після прибуття товару. Для другої встановлюється довший період.
В контракті вказується, на основі яких документів буде проводитися приймання за кількістю і якістю. За кількістю воно проводиться, як правило, за специфікацією, транспортною накладною і пакувальному листку. За якістю - на основі сертифікату якості й способу визначення якості, узгодженого в контракті.
11. Умови про гарантії. При поставці машин, обладнання чи іншої техніки в контрактах міститься умова про гарантійне обслуговування. В умовах даної статті визначаються: об'єм наданої гарантії, гарантійний термін; обов'язки продавця у випадку виявлення дефекту товару чи його невідповідності до умов контракту. Термін гарантії може бути від кількох місяців до кількох років, що залежить насамперед від характеру товару. В даній статті перелічуються також всі випадки, на які гарантії не поширюються (наприклад, на деталі, що швидко зношуються, та запасні частини; на пошкодження через велике навантаження, поганого збереження і неправильного обслуговування). Якщо за домовленістю сторін гарантійне обслуговування проводиться силами покупця. продавець в такому випадку повинен заплатити йому витрати.
12. Рекламації - це претензії покупця до продавця в зв'язку з невідповідністю кількості та якості доставленого товару до умов контракту. В контракті сторони встановлюють порядок і терміни пред'явлення рекламацій, права й обов'язки сторін, способи врегулювання рекламації.
Врегулювання рекламації може бути здійснено шляхом усунення дефектів, заміни товару іншим, повернення заплаченої вартості, надання скидки з договірної ціни та ін. Вибір способу врегулювання рекламації залежить від товару. Якщо знайдено дефект в товарі, що володіє індивідуальними ознаками, треба замінити його іншим. На сировинні товари звичайно надається скидка з контрактної ціни чи проводиться уцінка вартості всієї партії.
13. Штрафні санкції. В контракті можуть бути передбачені різного роду санкції в формі пені, неустойки, штрафів, які платять продавці чи покупці у випадку невиконання своїх зобов'язань відповідно до договору.
Крім неустойки, в контракті може передбачатися право сторін на повернення втрат.
14. Обставини непереборної сили. В ході виконання контракту можуть з'явитись обставини, що перешкоджають виконанню договору. Такі обставини називаються непередбаченими чи форс-мажорними. Тому всі контракти купівлі-продажу містять умови , які дозволяють переносити термін виконання договору або звільняти сторони від повного чи часткового виконання зобов'язань договору у випадку виникнення непередбачених обставин. До таких обставин відносяться:
- різного роду стихійні лиха (землетруси, паводки, урагани, пожежі, замерзання морів і т.п.);
- різного роду політичні і торгово-політичні дії (війна, блокада, заборона експорту й імпорту, валютні обмеження та ін.).
В інтересах обох сторін угоди заздалегідь точно визначити, які обставини вони відносять до форс-мажорних. При настанні форс-мажорних обставин, виконання контракту може бути призупинено на період їх дії. Якщо такі обставини будуть продовжуватися довше узгодженого в контракті терміну, то кожна із сторін має право відмовитися від дальшого виконання своїх зобов'язань відповідно контракту. В контракті сторони вказують також назву організації, яка буде свідчити про початок і довготривалість форс-мажорних обставин. Як правило, це торгово-промислова палата.15. Арбітраж. В цій статті контракту встановлюється порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути між сторонами, якщо вони не можуть вирішити протиріччя іншим шляхом.
При підписанні контракту купівлі-продажу сторони можуть внести в нього й інші умови. Текст контракту закінчується вказівкою юридичних адрес і підписами продавця і покупця. Контракт вважається дійсним, якщо він підписаний особами, що мають на це повноваження. З моменту підписання контракту починають діяти права і обов'язки сторін щодо його виконання.
Ключові поняття: контракт, типовий контракт купівлі-продажу, умови контракту; обов'язкові, додаткові, універсальні, індивідуальні умови контракту, правові основи контракту, структура контракту, зміст контракту купівлі-продажу, базисні умови поставки, види цін, рекламації, арбітраж.
2.
EXW
Ex Works
Франко завод
Термін «Франко завод» означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Таким чином, цей термін покладає на продавця мінімальні обов'язки. Він не застосовується, якщо покупець не в змозі здійснити сам або забезпечити виконання експортних формальностей. У цьому випадку повинен використовуватися термін FCA.
FCA
Free Carrier
Франко перевізник
Термін «Франко перевізник» означає, що продавець вважається тим, хто виконав своє зобов'язання по поставці товару, який пройшов митне очищення для ввезення, з моменту передачі його в розпорядження перевізника в обумовленому пункті. При відсутності вказівки покупця про такийу пункт, продавець має право визначити такий пункт сам серед низки подібних пунктів, де перевізник приймає товар у своє розпорядження. У тих випадках, коли згідно комерційній практиці для укладання договору перевезення необхідно сприяння продавця (при перевезенні товару повітряним або залізничним транспортом), він може діяти в таких випадках за рахунок і на ризик покупця.
Цей термін може бути використаний при здійсненні перевезення будь-яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення.
Перевізник означає особу, яка на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським або внутрішнім водним транспортом або в змішаному перевезенні. Якщо покупець уповноважує продавця поставити товар особі, яка не є перевізником, наприклад, експедитору, продавець вважається тим, хто виконав свій обов'язок щодо поставки товару з моменту передачі його на зберігання даній особі.
Транспортний термінал означає залізничну станцію, причал, контейнерний термінал або подвірря, пункт щодо прийняття різних видів вантажів, тобто будь-яких контейнерів та/або піддонів, незалежно від застосування ISO, трейлерів, причепів, обладнання типу ро-ро, igloos, що застосовувються будь-якими засобами транспорту.
CPT
Carriage Paid to
Перевезення оплачено до
«Перевезення оплачено до» означає, що продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення.
Ризик загибелі або пошкодження товару, а також будь-якого збільшення витрат, що виникає після передачі товару перевізнику, переходить з продавця на покупця, коли товар передано в розпорядження перевізника.
Перевізник визначає особу, яка відповідно до договору перевезення зобов'язується здійснити перевезення або організувати перевезення морським або повітряним шляхом, залізничним або автомобільним транспортом, по внутрішніх водних лініях або змішане перевезення.
При здійсненні перевезення декількома перевізниками в погодженому напрямку, ризик загибелі або пошкодження переходить, коли товар передано в розпорядження першого перевізника.
Відповідно до терміна СРТ, в обов'язки продавця входить здійснення необхідного для вивозу митного очищення товару.
Даний термін може застосовуватися для всіх видів перевезення, включаючи змішані перевезення.
CIP
Carriage and Insurance Paid to
Перевезення і страхування оплачені до
«Провезення та страхування оплачені до» означає, що продавець несе ті ж обов'язки, що і відповідно до терміна СРТ, але з тим доповненням, що продавець повинен забезпечити транспортне страхування від ризиків загибелі або пошкодження товару під час перевезення. Продавець укладає договір страхування й оплачує страхову премію. Покупець повинен прийняти до відома, що згідно з терміном СIP від ​​продавця потрібно лише забезпечення страхування на мінімальних умовах.
Згідно з даними умовами, продавець зобов'язаний забезпечити митне очищення товару для експорту. Цей термін може використовуватися при перевезенні товару будь-яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення.
DAT
Delivered at Terminal
Постачання на терміналі
Термін DAT (поставка до терміналу) замінює собою термін DEQ: товар надається в розпорядження покупця нерозвантаженим з прибулого транспортного засобу. DAT на відміну від DEQ застосовно для мультимодальних перевезень. За оцінками експертів з логістики постачання до терміналу DAT відповідає найбільше практиці логістики в порту.
DAP
Delivered at Place
Поставка в місці призначення Термін DAP (поставка в місці призначення) є загальним становищем, при якому важливо точно вказати місце призначення. Термін DAP замінює собою три терміни: DAF, DES, DDU, і передбачає, що товар надається покупцеві вже готовим для розвантаження (в наших умовах для перевантаження під митним контролем, або ж для розмитнення).
DDP
Delivered Duty Paid
Постачання з оплатою мита
«Поставка з оплатою мита», означає, що продавець вважається тим, хто виконав свої обов'язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. Продавець несе всі ризики і витрати, пов'язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів. У той час як термін «З заводу» покладає на продавця мінімальні обов'язки, термін «Поставка з оплатою мита» припускає максимальні обов'язки продавця.
Даний термін не може використовуватися, якщо продавець прямо чи побічно не може забезпечити одержання імпортної ліцензії.
Якщо між сторонами погоджено, що на покупця покладаються обов'язки по митному очищенню товару, що ввозиться та оплату відповідних мит, слід застосувати термін DDU.
Якщо між сторонами погоджено, що оплата деяких стягнутих у зв'язку з ввезенням витрат (наприклад, податку на додану вартість, VAT), покладається на продавця, то це повинно бути прямо вказано шляхом додавання відповідних слів: «Поставка з оплатою мита, без оплати VAT, (Узгоджений пункт призначення)».
Даний термін може застосовуватися незалежно від способу перевезення товару.
3. Офе́рта (англ. offer) — пропозиція певній стороні укласти угоду з урахуванням викладених умов. Може мати письмову або усну форму. Оферта вважається прийнятою після її акцепту.
Розрізняють два види оферти: тверду і вільну.
Тверда оферта — це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту й визначено строк дії оферти.
Вільна оферта — це документ, який може бути виданий на одну й ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зв'язує продавця своєю пропозицією і не встановлює строк для відповіді.
Якщо оферту не було прийнято обома сторонами, то одна із сторін може надати іншій контроферту з викладенням свого бачення співробітництва.
4. Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона)., а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 ЦК України). Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. З норм ч. 1 та 2 ст. 191 ЦК випливає, що єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, є підприємство. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 380 ЦК житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Згідно з ч. 1 ст. 382 ЦК квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Відповідно до положень ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
При посвідченні угод про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. Посвідчення угод про відчуження або жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташування вказаного майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину. Угоди про відчуження жилого будинку, стороною в яких є фізична особа, та будівництво якого не закінчено і здійснюється з використанням коштів місцевих бюджетів, посвідчуються за наявності рішення виконавчого комітету місцевої ради або відповідної місцевої державної адміністрації про згоду на таке відчуження. При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно та, у передбачених законодавством випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни; спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів; свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо. Право довірчої власності підтверджується договором управління майном. Право власності на земельну ділянку фізичних та юридичних осіб, а також право державної та комунальної власності підтверджуються державним актом.
5. Державні органи регулювання ЗЕД
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Державне регулювання ЗЕД — це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб'єктів господарювання в різних країнах.
Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з Законом України «Про зовнішньоеконмічну діяльність» та іншими законами України.
Мета регулювання:
сприяння забезпеченню збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найсприятливіших умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур зарубіжних країн;
захист економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення рівних можливостей для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин незалежно від форм власності;
заохочення до конкуренції та ліквідації монополізму в цій сфері.
Принципи регулювання:
адекватності національним інтересам та забезпеченню економічної безпеки країни;
врахування вимог сучасного світового розвитку, поділу праці, глобалізаційних процесів;
формування нової моделі зовнішньоекономічного розвитку, зорієнтованої на європейську інтеграцію, набуття повноправного членства в ЄС;
забезпечення відповідно до світових стандартів і критеріїв оптимальних параметрів відкритості національної економіки;
паритетності у відносинах з іншими державами;
демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків;
підтримки експортного виробництва на основі критеріїв ефективності та конкурентоспроможності.
Адміністративні засоби й інструменти державного регулювання ЗЕД:
1)порядок реєстрації суб'єктів ЗЕД;
2)виконання вимог міжнародних документів, зокрема статутів міжнародних організацій;
3)нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі;
4)оперативне реагування на різноманітні події економічного і неекономічного характеру;
5)інші форми.
Основні економічні засоби й інструменти регулювання держави:
1)пряме й непряме фінансування, зокрема кредитування експортерів;
2)державне страхування;
3)фіскальні пільги й обмеження;
4)тарифне регулювання;
5)валютне регулювання;
6)інші форми.
Суб'єкти державного регулювання ЗЕД:
держава;
недержавні органи управління, економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки тощо), які діють на основі статутних документів;
безпосередньо суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (підприємства, фірми, організації); міждержавні та міжрегіональні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності (СОТ, ГАТТ, ЄБРР, МВФ).
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:
відповідних законів України;
засобів тарифного і нетарифного регулювання;
економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного);
рішень недержавних органів управління економікою;
укладених угод між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
На території України згідно із Законом запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:
національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.
Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:
прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;
затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;
розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;
затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється;
прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом встановлення повної/часткової заборони (повного/часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму.
Кабінет Міністрів України:
вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;
приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;
проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;
відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;
забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
відповідно до своєї компетенції має право зменшувати та скасовувати тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита на деякі товари згідно з процедурою, визначеною міжнародними угодами України;
здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;
забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності;
приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування.
Національний банк України:
здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;
представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;
регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;
виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;
здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.
Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;
здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;
проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;
виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Державна митна служба України:
здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Антимонопольний комітет України:
здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:
здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;
приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;
приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань у межах компетенції, визначеної законами України.
До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:
місцеві Ради депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;
територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.
6.Митне регулювання ЗЕД
М́итне регулювáння - регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Стаття 13. Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” “Принципи митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності” Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України.
Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з цим Законом, законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами України.
Територія України становить єдиний митний простір, на якому діють митні правила України, з додержанням зобов'язань, що випливають з участі України в митному союзі з республіками Союзу РСР та інших митних союзах.
Єдиний митний тариф України визначається згідно з відповідним законом України та міжреспубліканськими договорами України. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території.
Ставки Єдиного митного тарифу України мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. (дію частини четвертої статті 13 зупинено в частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11.01.93 р. N 4-93)
Митний контроль та митне оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних суб'єктів господарської діяльності), які провадять демпінг, а також тих держав, які застосовують щодо України дискримінаційні дії, можуть вживатися митні заходи, передбачені статтями 29, 31 та 37 цього Закону.
Митні правила України, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання. Єдиний митний тариф України та митні правила України мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. В разі, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, вони чинності не набирають. Якщо зазначені документи будуть опубліковані пізніше як за 45 днів до введення їх у дію, датою набрання чинності буде вважатися 46-й день з моменту офіційної публікації. Офіційною публікацією вважається публікація в періодичному офіційному виданні Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номера цього видання. (дію частини сьомої статті 13 зупинено згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11.01.93 р. N 4-93) Україна як держава несе відповідальність за дії своїх митних органів згідно із статтею 34 цього Закону.
Основні напрями реформування митного регулювання в Україні (згідно з документами, підписаними між Україною та міжнародними фінансовими організаціями):
адаптація Митного кодексу України відповідно до вимог СОТ і законодавства ЄС;
реорганізація ДМСУ у чотири функціональні одиниці й надання контролюючих функцій заступнику Голови;
консультації з Всесвітньою митною організацією або іншим відповідним інститутом для розширення бази даних цін імпорту та створення бази даних цін імпорту, що охоплює 60% імпорту;
поступове скорочення застосування індикативних цін;
створення спеціалізованих підрозділів для перевірки тарифної класифікації та оцінки після сплати мита;
скасування експортного мита на живу худобу і шкіряну сировину і відмова від застосування будь-яких нових обмежень експорту;
скасування звільнення від сплати імпортного мита за винятком пільг, що безпосередньо стосуються Чорнобильських програм, гуманітарної допомоги, двосторонніх і багатосторонніх технічних програм допомоги; кількість спеціальних іноземних інвестиційних проектів, на які можуть поширюватись подібні пільги, не повинна перевищувати п’яти;
скорочення середньої величини імпортного тарифу до величини, що не перевищує 10% і відмова від надання будь-яких нових пільг зі сплати імпортного мита;
скорочення максимальної тарифної ставки до 20% із декількома виключеннями, які мають охоплювати менш 0,5% загального обсягу імпорту тощо.
Митне регулювання – це вплив держави в особі державних органів (насамперед – митних) на інших суб’єктів митних відносин з метою підпорядкування їхніх дій загальнодержавним економічним інтересам. Митне регулювання має дуалістичну природу. Предмет адміністративного регулювання – це відносини, що виникають у зв’язку з управлінням митною системою. Предмет митного впливу – комплекс відносин, що виникають у зв’язку з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон.
7.До складу Загальних положень контракту доцільно включати такі статті:
1. Визначення і терміни (розкривається значення основних термінів і понять, що вживаються в контракті, із метою виключення надалі їх різного тлумачення сторонами і недопущення розбіжностей. Окремі визначення підлягають конкретизації).
2. Предмет контракту (Визначаються роботи і послуги, замовлення на виконання яких видається Підряднику).
3. Ціна предмету контракту (визначається розмір договірної ціни, можливість і умови її коригування в ході виконання робіт).
4. Строки виконання робіт.
5. Розрахунки і платежі.
6. Проектна документація.
7. Зміни проектної документації й обсягів робіт у процесі будівництва.
8. Будівельний майданчик.
9. Матеріально-технічне забезпечення.
10. Субпідрядні організації.
11. Страхування ризиків.
12. Виконання робіт.
13. Контроль якості робіт, матеріалів, устаткування.
14. Робоча сила (залучення для виконання робіт робочої сили у достатній кількості і з відповідною кваліфікацією є обов’язком Підрядника. Замовник відповідає за залучення робочої сили, необхідної для виконання його зобов’язань). 15. Здача і приймання робіт.
16. Гарантійні терміни експлуатації об’єкта.
17. Фінансові гарантії.
18. Матеріальна відповідальність і звільнення від неї.
19. Розв’язання суперечок і господарчій суд (для розв’язання суперечностей які сторони не можуть вирішити самостійно, вони звертаються до послуг незацікавлених консалтингових організацій (при взаємній домовленості) або з позовом в господарчий суд).
20. Призупинення робіт і розірвання контракту.
Зазначений перелік статей є зразковим і сторони уточнюють його з урахуванням конкретних особливостей будівництва і взаємних домовленостей.
8.Тарифне регулювання ЗЕД
Митно-тарифне регулювання — один із видів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який заснований на використанні цінового фактора впливу на зовнішньоторговий обіг. Його сутність полягає у стягненні мита з імпортного товару, що прямо захищає внутрішній ринок і внутрішні ціни і дає можливість національним товаровиробникам одержувати додатковий прибуток за рахунок підвищення загального рівня цін на вітчизняні товари.
Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:
1 .Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції).
2.Фіксальну (поповнення державного бюджету).
Митнітарифи можуть бути:
- простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;
- складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.
Ставки підрозділяються на:
- максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;
- мінімальні - встановлюються по відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння;
- префенціальні - встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.
види мита:
♦ спеціальне (особливе) — встановлюється у кожному конкретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що завдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припинення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України;
♦ антидемпінгове — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів або організації їх виробництва в Україні.Ставка (розмір) антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу на момент експорту і заявленою ціною при його імпорті на митну територію України;
♦ компенсаційне — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовується субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидій.
9.Квотува́ння — це встановлення державними органами відповідно до чинного законодавства, міжнародного права та різних міжнародних актів, угод обмежень щодо виробництва товарів, міжрегіональних товарних або фінансових операцій, експортно-імпортних поставок. Застосовується як засіб регулювання обсягів виробництва окремих видів товарів, а також регламентації зовнішньоекономічної діяльності.
Також це встановлення певних розмірів (меж) змін вартості валют, цінних паперів на біржах.
Розрізняють квоти:
-Квоти спеціальні
-Квоти компенсаційні
-Квоти антидемпінгові
-Квоти на видобуток корисних копалин
В Україні запроваджено 6 видів експортних (імпортних) квот (контингентів):
1) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;
2) групові - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;
3) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;
4) антидемпінгові - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
5) компенсаційні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
6) спеціальні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
На кожен вид товару може встановлюватись лише один вид квоти.
10.Митні пільги є важливим інструментом тарифного регулювання. Митні пільги — встановлене законодавством звільнення (повне або часткове) осіб, що переміщають через митний кордон товари або інші предмети, від митних платежів. Митні пільги також визначаються як встановлені на умовах взаємності або в односторонньому порядку пільги щодо переміщуваних через митний кордон товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, звільнення від сплати мита, зниження ставки мита, встановлення квот на преференційне ввезення (вивезення) товарів. Прийнято розрізняти митні пільги та митні тарифні пільги.
алежно від того, в якій галузі митної справи робиться виключення пом'якшувального характеру, митні пільги можна розділити на:
пільги з митного оформлення та митного контролю;
пільги зі сплати митних платежів (тарифні пільги).
Пільги з митного оформлення і митного контролю надаються у відношенні товарів і транспортних засобів, що перебувають у власності представниками нізацією іноземних держав і міжнародних організацій, посадових осіб і допоміжного персоналу таких представництв та організацій, представництв низки іноземних фірм, їх співробітників, а також членів їх сімей і полягають у звільненні що переміщуються через митний кордон Російської Федерації цими особами товарів і транспортних засобів від певних форм митного контролю і у спрощенні процедури їх митного оформлення. Законодавчими актами Російської Федерації такого роду пільги можуть надаватися і окремим російським особам (Президенту РФ, депутатам Федеральних Зборів РФ та ін).
До цієї категорії відносяться пільг і привілеї, що виражаються у звільненні від адміністративної та кримінальної юрисдикції певних осіб з числа вищезгаданих, у тому числі при здійсненні ними порушень митних правил і злочинів, провадження дізнання по яких віднесено до компетенції митних органів.
Пільги зі сплати митних платежів надаються РФ на умовах взаємності або в односторонньому порядку щодо товарів, які переміщуються через митний кордон, у вигляді повернення раніше сплаченого мита та інших податків і зборів, звільнення від їх сплати, зниження ставок митних зборів та встановлення квот на преференційний ввіз і вивіз із Росії товарів. Вона також можуть надаватися як російським, так і іноземним особам в залежності від цілей переміщення ними товарів через митний кордон Російської Федерації.
Кабінет Міністрів України, долучившись, так би мовити, до процесу класифікації пільг щодо сплати податків і зборів, стягуваних при переміщенні товарів, предметів і транспортних засобів через митний кордон держави, диференціював їх, щоправда, назвавши ці пільги податковими, на нижченаведені умовні групи. Це пільги, надані відповідно до:
а) міжнародних договорів про вільну торгівлю та про кооперацію (у 2000р. втрати внаслідок використання цих пільг становили 50,2% загального обсягу втрат Державного бюджету);
б) законодавства для підтримки окремих галузей народного господарства (цей показник дорівнював 31%);
в) міжнародних договорів про надання Україні матеріальної й технічної допомоги, договорів з міжнародними фінансовими організаціями й пільги, пов’язані із ввезенням товарів гуманітарної допомоги (це становило 4,15%);
г) законів щодо тимчасового ввезення товарів, у тому числі представниками дипломатичного корпусу іноземних держав (10,3%);
д) законів про спеціальні економічні зони й зони пріоритетного інвестування (2,45%);
е) інші встановлені законодавством пільги (1,9%)[37][41].
Однак, продовжуючи аналіз, зауважимо, що митним законодавством в окремих випадках передбачено пільговий (спрощений) порядок митного декларування й оформлення, а також митного контролю товарів та інших предметів, переміщуваних через митний кордон держави.
Таким чином, митні пільги – це не лише й не стільки певні полегшення щодо сплати мита та інших обов’язкових при транскордонному переміщенні товарів і предметів платежів, а перш за все відповідний спрощений порядок здійсненні інших митних процедур. Однак не можна, звісно, заперечувати й того, що пільги й переваги, щодо митних платежів є найважливішими, так би мовити, досить відчутними для осіб як суб’єктів переміщення. Тому їх питома вага щодо сплати таких платежів є, мабуть, найбільшою. До того ж, найчисленніша кількість порушень законодавстващодо використання наданих митних пільг припадає саме на цей їх вид.11. УКТЗЕД- Український класифікатор товарів ЗЕД, склад. З 10-и цифр, які використовуються при заповненні ВМД
ВМД- нараховує більш ніж 56 граф для заповнення де літерами і словами пишуться лише дві сторони контракту , всі інші графи заповнюються відповідними кодами .
УКТ ЗЕД - Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності
На головну » ЗЕД, митна справа » УКТ ЗЕД - Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності
УКТ ЗЕД - Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльностіТН ЗЕД - Товарна Номенклатура Зовнішньоекономічної діяльності.Якби в кожній країні випускалося кілька видів товарів, не було б особливої необхідності в існуванні якої-небудь спеціальної номенклатури товарів. Однак в усьому світі виробляється дуже великий асортимент продукції. Функціонування економіки практично будь-якої країни припускає імпорт і експорт тисяч видів різних товарів, а також наявність системи що дозволяє однозначно застосовувати міри тарифного й нетарифного регулювання до тих або інших товарів. У зв'язку із цим Всесвітньою Митною Організацією (ВМО) була створена гармонізована система кодування й класифікації товарів (Брюссель, 14 червня 1983 року). Гармонізована Система включає опис всіх фізичних (рухливих) товарів, а також електроенергію, але не поширюється на послуги, права використання тощо. У зв'язку з технічним розвитком і світовим прогресом Гармонізована Система постійно змінюється й доповнюється - перше видання гармонізованої системи було опубліковано в 1988 році, друге в 1992, третє в 1996 році. На базі гармонізованої системи кодування й класифікації товарів створені національні Номенклатури більшості країн світу (у цей момент це більше 150 країн включаючи Україну). В Україні така система називається УКТ ЗЕД - Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності, УКТ ЗЕД був створений на базі ТН ЗЕД що діяла до 2004 року (росс.- ТН ВЕД Товарная номенклатура внешнеэкономическойдеятельности). УКТ ЗЕД фактично є класифікаторами товарів - систематизованим переліком товарів, що дозволяють знаходити місце кожному товару й після цього привласнювати йому певну умовну позначку, що називається кодом товару. Від коду товару в більшості випадків залежать які міри регулювання при ввозі або вивозі товарів до нього будуть застосовані. На рівні перших шести знаків ТН ЗЕД як і УКТ ЗЕД відповідають приміткам до Розділів і Груп Гармонізованої системи. 
Будь-який вид реального рухливого товару може бути віднесений до певного класифікаційного угруповання гармонізованої системи. Товарів що не піддаються класифікації, не існує. Принципи розмежування різних типів товарів у Гармонізованій системі є об'єктивними. Узагальненими критеріями при класифікації є матеріал або матеріали, з яких зроблений товар, і фун.
12.Країна походження товару.Країна походження товару має важливе значення для митного оформлення митного контролю та визначення митної вартості. Країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється главою 49 МК України.Країною походження товару вважається країна, у якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.При цьому під країною походження товару може розумітись група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються:1) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр;2) рослинна продукція, вирощена чи зібрана на її території;3) живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;4) продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;5) продукція мисливського, рибальського та морського промислів;6) продукція морського промислу, видобута та (або) вироблена у світовому океані суднами цієї країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею;7) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснених у країні;8) продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею;9) товари, вироблені у цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах першому-восьмому цієї статті.У той же час кооперація виробників різних країн у підприємницькій діяльності потребує чітких критеріїв для здійснення митної справи. Це стосується і переробки товару. Якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки. Критерій достатньої переробки визначається:1) правилом, яке потребує в результаті переробки товару зміни класифікаційного коду товару за Гармонізованою системою опису та кодування товарів на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;2) або правилом адвалерної частки, яке полягає у зміні вартості товару в результаті його переробки, якщо при цьому додана вартість становить не менш як 50 відсотків від вартості товару, одержаного в результаті переробки, або частка використаних матеріалів з іншої країни чи невідомого походження становить менш як 50 відсотків від вартості товару, одержаного в результаті переробки;3) або списком виробничих та технологічних операцій, які хоч і не ведуть у результаті переробки товару до зміни його коду чи його вартості відповідно до правила адвалерної частки, але з дотриманням певних умов визнаються достатніми. Список таких виробничих та технологічних операцій установлюється KM України.У разі застосування правила адвалорної частки вартість товару, одержаного в результаті переробки в цій країні, визначається на базі ціни франко-завод виробника товару. Вартість складових цього товару, що походять з інших країн, визначається за їх митною вартістю, а тих складових, походження яких не визначено, — за встановленою ціною першого їх продажу в цій країні.Якщо стосовно конкретного товару або конкретної країни (країн) критерій достатньої переробки окремо не обумовлено, то застосовується правило, згідно з яким товар вважається підданим достатній переробці, якщо в результаті його переробки змінено класифікаційний код товару за Гармонізованою системою опису та кодування товарів на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.Критерії достатньої переробки для конкретних товарів і країн установлюються та застосовуються з дотриманням вимог митного законодавства.У ряді випадків виникає необхідність для застосування додаткових положення щодо визначення критерію достатньої переробки товару. Так, не визнаються такими, що відповідають критерію достатньої переробки:1) операції, пов'язані із забезпеченням збереження товарів під час зберігання чи транспортування;2) операції щодо підготовки товарів до продажу та транспортування (роздрібнення партії, формування відправлень, сортування, перепакування);3) прості складальні операції;4) змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових;5) комбінація двох чи більшої кількості зазначених вище операцій;6) забій тварин.Якщо товари поставляються партіями, то визначення країни походження товарів має низку особливостей. Товари у розібраному чи незібраному вигляді, що поставляються кількома партіями, якщо за виробничими чи транспортними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, а також у випадках, коли партія товару роздрібнена на кілька партій через помилку, мають розглядатися за бажанням декларанта як єдиний товар для цілей визначення країни походження товару. Умовою застосування цього правила є:1) попереднє повідомлення митного органу про роздрібнення партії розібраного чи незібраного товару на кілька партій із зазначенням причин такого роздрібнення, докладної специфікації кожної партії із зазначенням кодів товарів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, вартості і країни походження товарів, що входять до кожної партії;2) документальне підтвердження помилковості роздрібнення товару на кілька партій;3) поставка всіх партій товарів з однієї країни одним постачальником;4) ввезення всіх партій товарів через один і той самий орган (митний пост);5) поставка всіх партій товарів у термін, що не перевищує шести місяців від дати прийняття митної декларації чи закінчення строку її подання стосовно першої партії.У підприємницькій діяльності та при здійсненні митної справи має значення документальне підтвердження відповідності товару. Для підтвердження походження товару митний орган вправі вимагати подання сертифіката про походження такого товару. Так, у разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, видається уповноваженим на це KM України органом. При ввезенні товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково:1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України,2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності,3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України;4) у випадках, коли в документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарівТаким основним документом є сертифікат про походження товару. Сертифікат про походження товару має однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни і має містити:1) письмову заяву експортера про країну походження товару,2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості відповідають дійсності.Сертифікат про походження товару подається разом з митною декларацією, декларацією митної вартості та іншими документами, що подаються для митного оформлення. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. У разі виникнення сумнівів з приводу достовірності сертифіката чи відомостей, що в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до органу, що видав сертифікат, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, з проханням про надання додаткових відомостей.Товар не вважається таким, що походить з відповідної країни доти, доки митні органи у передбачених чинним законодавством випадках не одержать належним чином оформлений сертифікат про походження товару або затребувані ними додаткові відомості.Митний орган може відмовити у випуску товару з метою його переміщення через митний кордон України лише за наявності достатніх підстав для висновку, що товар походить з країни, товари якої не підлягають випуску згідно із законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Неподання належним чином оформленого сертифіката чи відомостей про походження товару не є підставою для відмови у митному оформленні та випуску товару з метою його переміщення через митний кордон України.Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом за умови сплати мита за повними ставками. До товарів може застосовуватися (відновлюватися) режим найбільшого сприяння або преференційний режим за умови одержання належним чином оформленого посвідчення про їх походження не пізніше, ніж через рік з дати здійснення митного оформлення.У визначенні країни походження товару не береться до уваги походження енергії, машин, обладнання та інструментів, що використовуються для його виробництва. Особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюється законом.
13. М́итне регулювання в УКР - регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Стаття 13. Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” “Принципи митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності” Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України.
Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з цим Законом, законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами України.
Територія України становить єдиний митний простір, на якому діють митні правила України, з додержанням зобов'язань, що випливають з участі України в митному союзі з республіками Союзу РСР та інших митних союзах.
Єдиний митний тариф України визначається згідно з відповідним законом України та міжреспубліканськими договорами України. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території.
Ставки Єдиного митного тарифу України мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. (дію частини четвертої статті 13 зупинено в частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11.01.93 р. N 4-93)
Митний контроль та митне оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних суб'єктів господарської діяльності), які провадять демпінг, а також тих держав, які застосовують щодо України дискримінаційні дії, можуть вживатися митні заходи, передбачені статтями 29, 31 та 37 цього Закону.
Митні правила України, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання. Єдиний митний тариф України та митні правила України мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. В разі, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, вони чинності не набирають. Якщо зазначені документи будуть опубліковані пізніше як за 45 днів до введення їх у дію, датою набрання чинності буде вважатися 46-й день з моменту офіційної публікації. Офіційною публікацією вважається публікація в періодичному офіційному виданні Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номера цього видання. (дію частини сьомої статті 13 зупинено згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11.01.93 р. N 4-93) Україна як держава несе відповідальність за дії своїх митних органів згідно із статтею 34 цього Закону.
Основні напрями реформування митного регулювання в Україні (згідно з документами, підписаними між Україною та міжнародними фінансовими організаціями): адаптація Митного кодексу України відповідно до вимог СОТ і законодавства ЄС;
реорганізація ДМСУ у чотири функціональні одиниці й надання контролюючих функцій заступнику Голови;
консультації з Всесвітньою митною організацією або іншим відповідним інститутом для розширення бази даних цін імпорту та створення бази даних цін імпорту, що охоплює 60% імпорту;
поступове скорочення застосування індикативних цін;
створення спеціалізованих підрозділів для перевірки тарифної класифікації та оцінки після сплати мита;
скасування експортного мита на живу худобу і шкіряну сировину і відмова від застосування будь-яких нових обмежень експорту;
скасування звільнення від сплати імпортного мита за винятком пільг, що безпосередньо стосуються Чорнобильських програм, гуманітарної допомоги, двосторонніх і багатосторонніх технічних програм допомоги; кількість спеціальних іноземних інвестиційних проектів, на які можуть поширюватись подібні пільги, не повинна перевищувати п’яти;
скорочення середньої величини імпортного тарифу до величини, що не перевищує 10% і відмова від надання будь-яких нових пільг зі сплати імпортного мита;
скорочення максимальної тарифної ставки до 20% із декількома виключеннями, які мають охоплювати менш 0,5% загального обсягу імпорту тощо. [1]Митне регулювання – це вплив держави в особі державних органів (насамперед – митних) на інших суб’єктів митних відносин з метою підпорядкування їхніх дій загальнодержавним економічним інтересам. Митне регулювання має дуалістичну природу. Предмет адміністративного регулювання – це відносини, що виникають у зв’язку з управлінням митною системою. Предмет митного впливу – комплекс відносин, що виникають у зв’язку з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон. Автор - І. Г. Бережнюк, д.е.н., директор Державного науково-дослідного інституту митної справи. 1. Бережнюк І. Г. Митне регулювання України: національні та міжнародні аспекти: монографія / І. Г. Бережнюк. – Дніпропетровськ : Академія митної служби України, 2009. – 543 с.
Митний тариф — це систематизований перелік мита, яким обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках — при експорті з даної країни.
Складові митно-тарифного регулювання : мито, митна вартість, код товару згідно з УКТЗЕД, країна походження товару
Функції митного тарифу: Фіскальна (наповнення податками держави,т бюджету та місцевих бюджетів))
Регулююча(впливає на формування структури виробництва та ціноутвореня)
Захисна(пол.. у захисті нац.. товару виробника від іноземнох конкуренції)
14.Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію в зовнішньоекономічній сфері, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти господарської діяльності: господарські організації; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності; зовнішньоекономічні організації, утворені органами державної влади або органами місцевого самоврядування України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікуються за правовим статусом, за місцем перебування та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, за належністю капіталу тощо (рис. 1.1).
За правовим статусом суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути:
• фізичні особи;
• юридичні особи;
• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, що не є юридичними особами;
• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами.
Фізичні особи - це громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України. Громадянами України є особи, які належать до громадянства України; іноземними громадянами - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України; особами без громадянства (апатриди) - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземні громадяни та особи без громадянства об'єднуються поняттям "іноземці".
Для визначення цивільної дієздатності громадянина України застосовується законодавство України; іноземного громадянина - законодавство держави його громадянства; особи без громадянства — законодавство країни її постійного місця проживання.
Юридичні особи - організації, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність лише за наявності правоздатності — здатності юридичної особи мати майнові чи немайнові права та обов'язки. Правоздатність юридичної особи визначається її статутом (положенням). Статутом (положенням) зазначаються найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації тощо. Юридичні особи можуть здійснювати зовнішньоекономічну діяльність тільки за напрямками, визначеними статутом (положенням), відповідно до законодавства України, законодавства іноземної держави (у разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності на її території); міжнародних угод. Законодавство іноземної держави регламентує допуск юридичних осіб України на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Міжнародні угоди регламентують питання правоздатності юридичних осіб, правового режиму, який їм надається; сфери діяльності тощо.
Метою створення об'єднань фізичних, юридичних, а також фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами, є спільна діяльність; координація дій; захист своїх прав; обстоювання спільних інтересів в інших організаціях, установах.
Структурно об'єднання складається з головної особи і учасників об'єднання. Головною особою об'єднання є суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який виробляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки та офіційно представляє інтереси об'єднання, що не є юридичною особою. Учасниками об'єднання є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що входять до складу об'єднання, виробляють проміжну продукцію об'єднання, або надають транспортно-експедиційні, банківські та інші послуги учасникам і головній особі об'єднання і мають на меті отримання прибутку.
Структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності - філії, відділення тощо, які мають постійне місцезнаходження на території іноземної держави. Такими структурними одиницями іноземних суб'єктів господарювання на території України є представництва іноземних суб'єктів господарювання, які виступають від імені і за дорученням своєї головної фірми, а відтак не є юридичними особами.
За місцем перебування та здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікують на:
• резиденти України;
• нерезиденти України.
Резидентами України є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зареєстровані в Україні, які мають постійне місце знаходження або постійне місце проживання на території України. Для юридичної особи статус „резидент" визначають на підставі утворення, реєстрації, місцезнаходження „центру управління" та ін. Фізична особа розглядається як резидент певної країни, якщо вона проживає в ній не менше 6 місяців у податковому році або відповідає іншому критерію, визначеному внутрішнім законодавством країни.
Нерезидентами України є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України, а здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України.
Резидентами та нерезидентами України можуть бути фізичні особи, юридичні особи, об'єднання фізичних і юридичних осіб.
За належністю капіталу суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікують на:
• національні;
• іноземні;
• змішані.
Національними є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, в статутному фонді яких капітал суб'єктів господарювання
України становить 100%, які зареєстровані в Україні та мають постійне місцезнаходження на її території. Національні підприємства в Україні мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до своїх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи за умов, що в розділі "Види діяльності" статуту буде внесено як вид діяльності зовнішньоекономічна діяльність.
Іноземними є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, в статутному фонді яких капітал суб'єктів господарювання іноземної держави становить 100%, і які зареєстровані як такі в іноземній державі та мають постійне місцезнаходження на її території.
Змішаними є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, ^ статутний фонд яких становить національний та іноземний капітали. У випадку, коли мова йде про юридичні особи, такі 001 підприємства називають підприємствами з іноземними інвестиціями або спільними підприємствами. Набуття права на виконання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом державної реєстрації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України та його обліку в місцевих органах державної влади. Процедура державної реєстрації залежить від юридичного статусу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності:
• фізичні особи отримують зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці;
• юридичні особи отримують зазначене право з моменту набуття ними статусу юридичної особи;
• об'єднання фізичних, юридичних, а також фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами, отримують зазначене право, якщо їх головні фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені об'єднання, зареєстровані в органах державної влади;
• структурні підрозділи іноземних суб'єктів господарювання мають зазначене право, якщо вони зареєстровані в
Україні як представництва іноземних суб'єктів господарювання.
Принципи і види зовнішньоекономічної діяльностіЗасади, на яких будується зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання, находять своє відображення в законодавче закріплених принципах. Умовно їх можливо поділити на базові тобто загального характеру та спеціальні.До базових принципів, які відображають основні риси законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, відносяться такі:принцип суверенітету держави у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності тобто її виключне право самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, керуючись власним законодавством та договірними зобов’язаннями України в галузі міжнародних економічних відносин;принцип верховенства закону, що полягає у забороні застосування підзаконних актів, та актів управління місцевих органів, що в будь який спосіб створюють умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, під яким розуміється право суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України, а також у виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати своєї діяльності;принцип юридичної рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у забороні будь-яких, крім передбачених Законом, дій, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності передбачає рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права, а також на території України, згідно з законами України.До спеціальних принципів відносяться такі:принцип еквівалентності обміну (при імпорті, експорті, бартері);як похідний від нього принцип неприпустимості демпінгу при ввезенні і вивезенні товарів.Саме ці принципи становлять інтерес для правоохоронних органів з точки зору можливості здійснення кримінальних правопорушень. Недотримання їх свідчить про те що суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності допущено певні зловживання.Принцип еквівалентності передбачає обмін товарами, збалансований, по-перше, за змістом, по-друге, за вартістю. Тобто з еквівалентності вартісного обміну випливає неприпустимість у експорті демпінгових поставок. Тому ми бачимо, що принцип еквівалентності та принцип неприпустимості демпінгу в якійсь мірі перекривають один одного.Практика показує, що ці принципи часто порушуються. Як було показано вище зовнішньоекономічні зв’язки нерідко носять хижацький характер. За безцінь вивозиться сировина, гостродефіцитні матеріали. Сьогодні склалась така ситуація, що за кордон Україна експортує високоліквідну продукцію, продукти хімічної і пов’язаних з нею галузей промисловості, кольорові метали та вироби з них, продукцію деревообробної промисловості та інші товари, які користуються великим попитом на внутрішньому ринку, а замість них (в тому числі і по бартеру) ввозяться товари широкого вжитку, сільгосппродукція, легкові автомашини, спиртні напої, тютюнові вироби та інші товари, які є у достатній кількості на внутрішньому ринку.Заниження фактичної вартості товарів, сировини, що експортується чи імпортується, або явна невідповідність змістовної сторони бартерних угод повинні бути сигналом для перевірки діяльності суб’єктів ЗЕД. Як правило, нееквівалентний обмін дозволяє занижувати суми, котрі підлягають сплаті у вигляді ввізного, вивізного мита, дає змогу правопорушникам реалізувавши товар за кордон отримати валюту, яка осідає на їх власних рахунках в іноземних банках, вкладається в нерухомість, використовується для закупівлі товарів для подальшої реалізації за підвищеними цінами на території України і СНД.Негативним наслідком порушення принципу еквівалентності обміну, який виражається у демпінгових поставках, є те, що до України з боку іноземних держав та їх економічних угруповань застосовуються антидемпінгові міри. Так, проти українських підприємців за останні два роки США, Канада та ЕС порушили 23 справи, пов’язані з українським експортом за демпінговими цінами.До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюються в Україні суб’єктами цієї діяльності, згідно з законодавством належать:- експорт та імпорт товарів, капіталу та робочої сили;- надання суб’єктами ЗЕД України послуг іноземним суб’єктам господарчої діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших послуг, що не заборонені законами України;- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарчої діяльності, а також навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках передбачених законом;- кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарчої діяльності;- створення суб’єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України;- спільна підприємницька діяльність із іноземними суб’єктами господарчої діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;- підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарчої діяльності, аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів ЗЕД;- організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законом випадках;- товарообмінні ( бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарчої діяльності;- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарчої діяльності;- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;- робота фізичних осіб України на контрактній основі з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;- робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;- інші види ЗЕД, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.Зловживання можливі при здійснені будь-якого з перелічених видів ЗЕД. Ключем для виявлення, розкриття правопорушень є аналіз того чи іншого виду ЗЕД, правової бази, що його регламентує. Це дозволяє побачити прогалини в законі, виявити, які питання здійснення того чи іншого виду цієї діяльності законодавче не врегульовані що може бути використано зловмисниками. Так, наприклад, аналіз нормативної бази, що регулює здійснення бартерних, посередницьких, розрахункових видів діяльності показує, що їм притаманні такі зловживання як розкрадання неврахованих грошових коштів з державних підприємств за допомогою демпінгу, надсилання валюти при експорті, імпорті на підставні, або збанкрутілі фірми, або ухилення від сплати податків підприємницькими структурами за допомогою цих способів. Хабарництво частіше зустрічається при здійсненні таких видів діяльності, як видача ліцензій, квот, патентів, торгівельних марок.
15. Порядок реєстрації зовнек. Договору
Порядок здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначено Положенням про реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з додатками №1-7 (надалі Положення), затвердженим наказом Міністерства економіки України №136 від 29.06.2000 "Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)".Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на експорт відходів та брухту чорних металів (код ТН ЗЕД - 72 04) здійснюється виключно Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за погодженням з Державним комітетом промислової політики України незалежно від облікової вартості контрактів.Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності та предметом яких є товари походженням з України, експорт яких здійснюється в рамках бартерних (товарообмінних) операцій, провадиться Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України та уповноваженими ним органами з додержанням правил, установлених пунктами 8 та 9 цього наказу, за товарами, визначеними в додатках 5, 6, та, у разі здійснення бартерних (товарообмінних) операцій з країнами, зазначеними в додатку 7, за товарами, визначеними в додатку 4.Зовнішньоекономічні договори (контракти), на підставі яких здійснюються операції з давальницькою сировиною українського замовника, підлягають обліку (реєстрації) лише в тих випадках, коли контрактом передбачена реалізація готової продукції в країні виконавця або вивезення її до іншої країни.В разі, коли чинними міжнародними договорами передбачаються прийняття та виконання Україною зобов’язань щодо експорту товарів, зазначених у додатках 4 та 5, у рамках кількісних обмежень, установлених іноземними державами чи економічними угрупованнями, та запровадження процедури ліцензування або подвійної перевірки (з видачею "експортного документа") експорту зазначених товарів і коли контракти, предметом яких є ці товари, підлягають обліку (реєстрації), застосовуються правила міжнародних договорів та законодавства України щодо режиму ліцензування і квотування або подвійної перевірки експортних операцій, а реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) призупиняється на період до закінчення дії зазначених міжнародних договорів.Ліцензії на експорт товарів, які отримані суб’єктами підприємницької діяльності згідно з цим пунктом, прирівнюються до карток реєстрації-обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів) при здійсненні митного оформлення та інших передбачених чинним законодавством процедур щодо вивезення товарів з митної території України.
Катка реєстрації зовнішньоекономічного договору видається заявникові у строк, не більший десяти робочих днів з дати подання документів та при пред’явленні заявником документа, що засвідчує особу, та доручення на їх отримання
16. Митні платежі. Види мита
Мито — це державний податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України».Мито як податок та види мита встановлюються тільки законом. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, плату, що доручено збирати митним органам при ввезенні (пересиланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України. Цей внесок є невід'ємною складовою частиною такої процедури.Відповідно до різних критеріїв, що застосовуються для визначення митних платежів, розрізняють мита за об'єктом оподаткування та способом нарахування.За об'єктом оподаткування мито поділяється на:1) імпортне;2) експортне;3) сезонне.За способом нарахування (ст. 7 Закону) мито поділяється на:1) адвалерне — нараховується у відсотках до митної вартостітовару;2) специфічне — нараховується у встановленому грошовомурозмірі на одиницю товару;3) комбіноване — поєднує обидва названих види мита.З метою захисту економічних інтересів держави до товарів, що ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися такі види мита:♦ спеціальне (особливе) — встановлюється у кожному конкретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що завдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припинення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України;♦ антидемпінгове — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів або організації їх виробництва в Україні (так, ввезенням курячих стегон підірвано вітчизняну птахову індустрію).
♦ компенсаційне — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовується субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидій.Митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону. Для визначення митної вартості товару враховують:• ціну товару, що зазначена в рахунку-фактурі;■ фактичні витрати, якщо їх не включено в рахунок-фактуру: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;■ комісійні та брокерські;■ плату за використання об'єктів інтелектуальної власності. При явній невідповідності заявленої митної вартості або у разінеможливості перевірити обчислення, її визначають на основі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах — експортерах зазначеного товару.
17.Якість товару - це сукупність його властивостей і характеристик, які додають йому здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби покупця. Якість містить у собі не всі властивості товару, а тільки ті, що пов'язані із задоволенням конкретних потреб відповідно до призначення товару. Крім споживчих властивостей, якість включає й інші властивості товару, які забезпечують задоволення потреб проектувальників, виробників, працівників сфери обігу, які мають відношення до товару.Методи визначення значень показників якості. Ці методи підрозділяють на органолептичний, інструментальний, експертний, соціологічний і змішаний.При органолептичному методі визначення значень показників якості товарів проводять за допомогою органів чуття: зору, нюху, дотику, слуху і так далі. Перевагами цього методу є простота і швидкість виконання.Органолептичний метод застосовують при оцінці зовнішнього вигляду і дефектів виробу.Для деяких товарів цей метод визначення значень показників є єдино можливим, наприклад при оцінці запаху парфюмерно-косметичних товарів. Проте оцінка показників за допомогою органів чуття в значній мірі суб'єктивна і не виражається безпосередньо кількісними показниками.Для кількісної оцінки значень показників використовують бальну систему. Кожен показник при цьому оцінюють умовним числом балів за ступенем оцінки. Зазвичай застосовують чотири ступені оцінки – відмінно, добре, задовільно і погано. Кількість балів по ступеню оцінки може бути різним. На практиці широко застосовують співвідношення 3:2:1:0 (3 – відмінно, 2 – добре, 1 – задовільно і 0 – погано) або 4:2:1:0 (4 – відмінно, 2 – добре і так далі). Інтервал оцінки може дробитися з точністю до 0,1 балу.Інструментальний (лабораторний) метод – визначення показників товарів за допомогою приладів, апаратів і реактивів. Цим методом визначають хімічний склад, будову, стійкість товару до дії кислот, лугів і інших речовин, а також такі показники, як щільність, температура плавлення, міцність на розрив, стирання і так далі. Цей метод об'єктивніший, відрізняється точністю показників, але складніше органолептичного і іноді вимагає значної витрати часу і руйнування продукції.^ Експертний метод визначення показників заснований на групі висококваліфікованих фахівців (експертів), що складається з товарознавців, дизайнерів, дегустаторів і ін. Його широко використовують при оцінці в балах показників художньо-декоративного рівня продукції, визначенні номенклатури показників для оцінки рівня якості і значущості (ваговитості) окремої властивості в загальній оцінці рівня якості.^ Соціологічний метод заснований на зборі і аналізі думок споживачів за наслідками анкетного опиту, конференцій, нарад, виставок-продажів і інших форм виявлення відгуків споживачів на товари.^ Змішаний метод дозволяє у ряді випадків найповніше визначити показники товарів. Наприклад, при оцінці якості жирів такі показники, як смак і запах, визначають органолептичним, температура плавлення і кислотність жиру – інструментальним методом.Кількість товару - стаття договору, в якій вказується кількість товару в характерних для нього одиницях виміру: мірами ваги, об'єму, довжини, площі, в штуках, в умовних одиницях, комплектах. Кількість товару може бути визначене або твердо фіксованою цифрою, або у встановлених межах.
18. Світові ціни — це ціни, за якими здійснюються великі експортно-імпортні операції, що значною мірою характеризують стан міжнародної торгівлі конкретними товарами. При цьому експортно-імпортні операції мають здійснюватись:— регулярно, оскільки ціни епізодичних угод не є показовими;— в умовах вільного торгово-політичного режиму, бо ціни, що діють у межах замкнутих економічних угруповань (ціни «закритого ринку»), не можуть бути світовими;— у вільно-конвертованій валюті.До світових належать ціни провідних виробників та постачальників, які займають значну частку в загальному обсязі аналогічної продукції, що реалізується на зовнішньому ринку. Вони відображаютьсередньосвітові умови виробництва та реалізації товарів.Виходячи з особливостей ціноутворення на зовнішньому ринку, як правило, розрізняють дві основні групи світових цін: на сировинні ресурси та на готову продукцію обробної промисловості.Контрактна ціна -це ціна на конкретному товарному ринку, що відображає рівень цін на продукцію певної якості при відповідних умовах поставки та оплати.
19. Ліцензування. Види ліцензій
Ліцензування - це надання державними установами дозволу на експорт або імпорт товарів у певному обсязі.
Види ліцензій:
- генеральна ліцензія - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування цього товару;
- разова ліцензія (індивідуальна) - це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоторговельної діяльності на період, потрібний для виконання цієї операції;- відкрита ліцензія (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не менше 1 місяця) із зазначенням його загального обсягу.
Механізми розподілу ліцензій різні, зокрема:
- аукціон - продаж ліцензій на конкурсній основі. Вважається економічно найефективнішим способом розподілу ліцензій, здатним принести доходи державній скарбниці;
- система явних переваг - закріплення урядом ліцензій за певними фірмами пропорційно розмірам їхнього імпорту за попередній період чи пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів;
- розподіл ліцензій на позаціновій основі - видача урядом ліцензій тим фірмам, що продемонстрували свою здатність здійснити імпорт чи експорт найбільш ефективним чином.
20. Митна вартість. Способи визначення
Митна вартість - це та вартість товару, яка використовується як вихідна розрахункова база для обчислення митних платежів.
За ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Цей метод є основним при визначенні митної вартості. Основу даного методу становить "ціна угоди". Під ціною угоди розуміється ціна, фактично сплачена, або така, що підлягає сплаті при продажу товарів на експорт у країну імпорту, скоригована з урахуванням встановлених додаткових нарахувань до ціни.
За ціною договору щодо ідентичних товарів.
Суть цього методу полягає в тому, що митна вартість оцінюваних (ввезених) товарів визначається шляхом використання як вихідної бази для її розрахунку ціни угоди з ідентичними товарами, митна вартість яких була визначена за методом 1 і прийнята митними органами. Ідентичними вважають товари, однакові з оцінюваними товарами, у тому числі за такими ознаками: фізичні характеристики, якість, репутація на ринку, країна походження, виробник.Ідентичними не є товари, які після ввезення в Україну піддалися інженерно-конструкторській переробці, дизайн яких був змінений в Україні повністю або частково за рахунок покупця[3].
За ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.
Під подібними розуміються товари, які не є ідентичними, але мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дає можливість використовувати їх з тією ж метою, що й товари, які підлягають оцінці, і можуть бути взаємозамінними..
На основі віднімання вартості.
За базу визначення митної вартості приймається ціна одиниці товару, за якою оцінювані ідентичні чи однорідні товари продаються найбільшою партією на території України у час, максимально наближений до часу ввезення покупцю, незалежному від продавця. Митна вартість на основі "віднімання" (МВ) визначається за формулою:МВ = ЦІ- (ВК + НП + ВП+ СМП + ВД), де ЦІ— ціна одиниці товару; ВК— витрати на комісійні винагороди; НП - звичайні надбавки на прибуток; ВП - загальні витрати у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу; СМП - сума митних платежів, що підлягає сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням товару; ВД - витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні .
На основі додавання вартості (обчислена вартість).
Оцінка митної вартості здійснюється шляхом складання різних видів витрат та прибутку експортера.Митна вартість на основі додавання (МВ) визначається за формулою:МВ = ВВ+ВД + НП + ВП+ЛП+ЧП, де ВВ - вартість матеріалів і витрат, понесених виробником у зв'язку з виробництвом оцінюваних товарів; ВД - витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні; НП— прибуток, що отримує експортер; ВП— витрати, понесені покупцем; ЛВ - ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен здійснити як умову експорту товару, що оцінюється; ЧП—відповідна частина прибутку від подальшого перепродажу товарів, що накопичується у продавця [3].
Резервний метод.
Визначення митної вартості за резервним методом здебільшого здійснюється спеціально створеною комісією, яка надає експертну оцінку об’єкту, що перетинає кордон. При використанні даного методу припускається більша порівняно з іншими методами гнучкість, тобто використання цінових довідників, що містять повний опис товарів на асортиментному рівні; каталогів і подібних видань, даних про біржові котирування цін; використання статистичних даних про звичайні рівні комісійних, знижок, прибутку, тарифів на транспорт тощо[3]

Приложенные файлы

  • docx 14771336
    Размер файла: 107 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий