Класифікація ризиків в ЗЕД

Тема 1
Класифікація ризиків в ЗЕД. Основні види ризиків: 1. Ризики, пов'язані з вибором країни для здійснення зовнішньоекономічних операцій. 2. Ризики, пов'язані з вибором іноземного партнера. 3. Маркетингові ризики. 4. Транспортні ризики. 5. Ризики, пов'язані з укладанням МГК. 6. Комерційні ризики в ЗЕД. 7. Ризики, пов'язані з митним регулюванням. Ризики, зовнішні щодо контракту, поділяються на політичні, юридичні, макроекономічні, маркетингові. Політичні ризики розподіляють на чотири групи: 1) ризик націоналізації та експропріації; 2) ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями конвертування національної валюти; 3) ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться підприємство-контрагент; 4) ризик військових дій та громадських заворушень. Найбільшою групою ризиків у зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові ризики, пов'язані з реалізацією товару на ринках збуту. До таких ризиків відносять інформаційні, інноваційні та кон'юнктурні ризики. До внутрішніх ризиків відносять: невиконання виробничих завдань у визначені терміни; недотримання вимог якості; страйки, недобросовісність працівників; аварії, пожежі; крадіжки. До ризиків, які не залежать від підприємства, належать: політичні ризики; військові ризики; ризики, пов'язані з діяльністю органів державної влади; стихійні лиха; ризики, пов'язані з діяльністю третіх осіб; валютні ризики; ризики зміни ціни; ризик падіння попиту; ризик зростання конкуренції; ризики неплатежів, банкрутства; ризик непоставки товару і невиконання договірних зобов'язань.
Поняття ризику. Ризики це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників ЗЕД.
Основні світові ризики. Військові, політичні, атомні і ядерні, фінансові, пов’язані з міжнародною торгівлею, ризики міжнародного тероризму, організованої злочинності, пов’язані з освоєнням космосу, екологічні, техногенних аварій, пов’язані з міграцією людей, стихійних лих, епідемій і хвороб.

Класифікація ризиків. Внутрішні або залежні від діяльності підприємства. До внутрішніх ризиків відносять: невиконання виробничих завдань у визначені терміни; недотримання вимог якості; страйки, недобросовісність працівників; аварії, пожежі; крадіжки. Зовнішні: пов’язані з конюктурою зовнішнього ринку, пов’язані з діяльністю іноземного партнера, політичні, військові, пов’язані з діяльністю органів державної влади, пов’язані з третіми особами, стихійного лиха.
Контроль та фінансування світових ризиків. Контроль за ризиком є спрямований на ризикову ситуацію і являє діяльність по скороченню її ймовірності і величини збитку від неї. Основний спосіб фінансування ризиків – передача його особам, діяльність яких полягає у прийнятті чужих ризиків шляхом формування спеціальних матеріальних фондів для виплати страхових відшкодувань.

Методи управління світовими ризиками. Робота з управління зовнішньоекономічними ризиками має включати такі основні складові: аналіз ситуації і визначення можливих ризиків; оцінка ймовірного збитку й прийняття рішення щодо управління потенційними ризиками; реалізація прийнятих рішень і контроль за їх виконанням. Основними правилами управління ризиками в ЗЕД (зниження ризиків) є наступні: 1. Не можна ризикувати більше, аніж це може дозволити власний капітал. 2. Необхідно думати про наслідки ризику. 3. Не можна ризикувати більшим заради малого. 4. Позитивне рішення про проведення зовнішньоекономічної операції приймається лише за відсутності суттєвих сумнівів. 5. За наявності суттєвих сумнівів приймається негативне рішення. 6. В будь-якій ситуації завжди шукати варто рішення, яке б задовольняло суб'єктів ЗЕД.
Сутність та функції страхування. Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхування виконує такі функції: ризиковану, попереджальна, ощадна, контрольна. Ризикова функція. У її рамках здійснюється перерозподіл засобів страхового фонду при настанні страхових випадків, тобто в результаті втілення ризику. Попереджувальна (превентивна) функція. Пов'язана з витратою частини страхового фонду на зменшення імовірності страхового випадку і можливої величини збитку. Ощадна (накопичувальна) функція. Виявляється в нагромадженні (заощадженні) коштів громадян у рамках договорів страхування "на дожиття". У цьому випадку страхова компанія працює як банк, що надає клієнтам можливість нагромадити гроші протягом тривалого терміну, з тією різницею,що в договори страхування включаються додаткові ризики,найчастіше нещасний випадок. Контрольна функція. Пов'язана з контролем за сувого цільовим використанням страхового фонду.

Страховик – юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування.
Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосторонньої угоди про страхування.
Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Страховий поліс – це документ , що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором або підтверджує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодавством та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику у разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).
Бенефіціар – особа, на користь якої страхувальник уклав договір страхування, третя сторона – вигодонабувач за страховим полісом.
Страховий фонд – є економічною необхідністю й обов'язковим елементом суспільного відтворення у будь-якому суспільстві. Архівні копії еталонного фонду Національного реєстру, призначені для його відновлення у разі повної або часткової втрати.
Обєкт страхування – майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи; з володінням, користуванням і розпорядженням майном; з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності)
Предмет страхування – Предметом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням Страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та/або майну фізичних і юридичних осіб, внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї.
Страхова подія – являє собою подію, що фактично настала. Вона має бути офіційно зареєстрована.
Страховий випадок – це можлива подія, настання якої може спричинити збитки. Вона характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхування.
Страхова сума – це сума, на яку застрахований об’єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку.
Страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Термін страхування – період дії договору страхування. Звичайно починається не раніше від терміну сплати першого внеску страхової премії і закінчується з наступом страхового випадку, за яким виплачена вся страхова сума, припинення дії договору через несплату чергових платежів або з інших причин, а також після закінчення визначеного договором терміну страхування.
Страховий збиток – шкода, нанесена страхувальнику внаслідок страхового випадку.
Страхова премія – плата страхувальника страховикові за те, що той зобов'язався відшкодувати страхувальникові у разі виникнення матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій. С. п. сплачується одноразово до вступу в дію договору страхування або періодично в передбачені ним строки. Розмір С. п. залежить від страхового тарифу (брутто-ставки) і страхової суми, періоду страхування та іноді від деяких інших факторів.
Тарифна ставка – ставки страхових платежів з одиниці страхової суми за певний період. С. т. складається з нетто-ставки і навантаження. Їх сума дорівнює бутто-ставці.
Страхове відшкодування – це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників страхової суми і страхового збитку.
Франшиза – передбачена договором частина збитків, що в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком. Розрізняють умовну і безумовну Ф. Умовна Ф. засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру Ф., і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує Ф. Безумовна Ф. свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом Ф.

Сфери страхування. Розрізняють такі види страхування:- майнове страхування, об'єктом якого є різноманітні матеріальні цінності; - особисте страхування, де основою економічних відносин є події в житті фізичних осіб; - страхування відповідальності, предметом якого є найрізноманітніші зобов'язання страхувальника щодо відшкодування збитків (шкоди) третім особам. Страхування може проводитися добровільно, на основі угоди сторін, а також в обов'язковому порядку, коли це передбачено відповідним законодавством.
Майнове страхування. Галузь страхування, в якій об'єктом страхування є майно, що належить юридичним або фізичним особам. Майнове страхування галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхового захисту є майно в найрізноманітніших його проявах. До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших видів майна, страхування фінансових ризиків тощо. Раніше майнове страхування поширювалося тільки на об'єкти особистого споживання. У зв'язку з цим все майно громадян розподілялось на дві категорії: перша категорія пріоритетне майно, втрата якого зачіпає інтереси не тільки власника-громадянина, а й суспільні інтереси (житло, сільськогосподарські тварини); друга категорія майно, втрата якого зачіпає насамперед особисті інтереси громадян.
Особисте страхування. Особисте страхування проводиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види особистого страхування. Особисте страхування:   індивідуальне страхування; колективне страхування; страхування пасажирів;страхування дітей;страхування туристів; страхування здоров’я на випадок хвороби; безперервне страхування здоров’я; змішане страхування життя; страхування дітей; страхування пенсій; весільне страхування; довічне страхування; інші види.
Страхування відповідальності. Вид страхування, в якому об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми особами, котрі можуть зазнати збитків внаслідок будь-якої дії чи внаслідок бездіяльності Страхувальника.
Форми страхування. За формою проведення страхування буває: добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. обов'язкове - це страхування, яке здійснюється відповідно до законодавчих норм, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники вносити належні страхові платежі (страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування пасажирів і військових).
Добровільне страхування. Видами добровільного страхування є: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогнегасних ризиків та ризиків стихійних явищ; страхування інвестицій; страхування фінансових ризиків; фінансування судових витрат; страхування медичних витрат; страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.
Комплексні види страхування та їх застосування в ЗЕД. Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосовуються в зовнішньоекономічній сфері. Наприклад, популярні в усьому світі поліси страхування будівельного підприємця від усіх ризиків і страхування всіх монтажних ризиків. Ці поліси покривають ризики ушкодження і знищення майна в процесі будівництва об'єктів і монтажу різного устаткування, а також відповідальність перед третіми особами при роботах, що ведуться, і післяпускові гарантійні зобов'язання підрядника. Страхове покриття забезпечується від усіх ризиків будівництва і монтажу на повну вартість контрактів, що виконуються.
Банкасюранс – банк, який займається продажем страхових полісів або мае власну страхову компанію. У цьому випадку банк виконує роль генерального агента страхової компанії. У країнах Західної Європи і США така діяльність комерційних банків широко розповсюджена і стрімко розвивається.
Адендум – письмове доповнення до раніше укладеного договору страхування і перестрахування, у якому містяться погоджені сторонами зміни раніше обумовлених умов.
Біндер – имчасова (перехідна) форма угоди між страху-вальником і страховиком, яка закріплює волевиявлення сторін щодо майбутнього договору страхування. Біндер вико-ристовується як інструмент регулювання страхових пра-вовідносин до моменту складання й узгодження договору страхування, після чого підлягає заміні на страховий поліс.
Бордеро – документально оформлений перелік ризиків, прийнятих на страхування, які підлягають перестрахуванню.
Дисклоуз – норма страхового права, яка передбачає обов’язок страхувальника негайно доводити до відома страховика (сюрвейєра) будь-які факти, що істотно впливають на зміну ступеня ризику, прийнятого на страхування.
Риторно – утримання страховиком частини раніше опла-ченої страхувальником премії при розірванні договору страху-вання без поважних причин.
Андерайтер – це висококваліфікований фахівець, який має повноваження від керівництва страхової компанії прийма-ти на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки і конкретні умови договору страхування, виходячи з норм страхового права й економічної доцільності. Андерайтер може виконувати функції сюрвейєра.
Аджастер – довірений експерт, який діє за дорученням страховика, що займається процедурою визначення збитку в результаті страхового випадку.
Аварійний комісар – уповноважена фізична або юридич-на особа страховика. Займається встановленням причин.
Сюрвейер – звичайно інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування. За висновком сюрвейера страховик приймає рішення про ук-ладення договору страхування.
Диспашер – фахівець в області міжнародного морського права, який складає розрахунки по розподілу витрат по за-гальній аварії між судном, вантажем і фрахтом. Документ, який ним складається, називається диспашею. За кордоном диспашер, як правило, призначається судновласником.
Актуарій - фахівець в області актуарно! математики, що є складовою частиною фінансової математики і в страхуванні в основному пов’язана з розрахунками страхових тарифів і стра-хових резервів.

Тема2
Сучасний стан ринку страхових послуг та його структура. У структурі страхового ринку виділяють ринок страховика і ринок страхувальника. Коли попит на страхові послуги значно перевищує їхню пропозицію, то маємо справу з ринком страховика. На практиці переважає ринок страхувальника. Перед потенційним страхувальником відкривається багато можливостей вибрати конкретні умови договору страхування. Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному та територіальному аспектах. В інституційному аспекті вона має приватну і публічну основу. Представлена акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий страховий ринок, національний і світовий страхові ринки. Розвиток ринкових відносин усуває територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, сприяє входженню національних страхових ринків у світовий. Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній, зовнішній і міжнародний страхові ринки. Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають місцевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги. Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку. Сучасний рівень розвитку страхового ринку в індустріально розвинених країнах характеризується посиленням тенденцій до монополізму в страховій справі, концентрації нею капіталу. З огляду на це виділяють чотири організаційні форми виявлення цієї тенденції: -горизонтальна інтеграція – це зосередження в руках невеликої кількості великих страхових компаній значних обсягів страхової премії і страхових послуг; -вертикальна інтеграція – це проникнення страхових компаній в інші сфери, тісно пов’язані зі страховою справою (банківська, біржова діяльність); -створення міжнаціональних страхових компаній; -диверсифікація – розширення сфери діяльності страховика у різних підприємствах інших галузей, які не перебувають у прямому зв’язку зі страховою справою.
Форми організації страховиків і системи страхування. Перша форма організацій страхових компаній побудована на акціонерній основі. В цьому випадку страхові компанії випускають акції і є акціонерними товариствами. Друга форма організації страхових компаній носить назву на «взаємній основі»: кожний полісоутримувач є співвласником, тобто акціонером компанії, але на базі не акції, а страхового полісу. Компанія в цьому випадку не випускає акції. Третя форма – державні страхові компанії. Системи страхування: співстрахування, страховий пул, подвійне страхування, перестрахування, самострахування, взаємне страхування.
Акціонерні страхові компанії. Це звичайне акціонерне товариство, яке надає страхові послуги. На вітчизняному страховому ринку переважно діють дві форми акціонерних страхових компаній: закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед засновників; відкриті страхові компанії, акції яких вільно продаються та купуються на фондовому ринку країни.
Товариства взаємного страхування. Це особлива організаційно-страхова форма на основі централізації коштів за допомогою пайової участі його членів. Є асоціаціями цивільного права.
Державні страхові компанії - це публічно-правова форма організації страхового фонду, заснована державою. Організація державної страхової компанії здійснюється шляхом заснування її з боку держави чи націоналізації акціонерних страхових компаній та обернення їхнього майна в державну власність.
Холдинги. Це компанії, які володіють контрольним пакетом акцій інших компаній, з метою контролю і керування їхньою діяльністю.
Обєднання страхових компаній та інших організацій. Концерни – обєднання підприємств, які здійснюють страхову діяльність на основі централізації основних функцій. Консорціуми – це тимчасові договірні обєднання підприємств і страхових компаній, створені для вирішення певних проблем. Фінансово-промислові групи – дл складу входили: промислові підприємства, банки, страхові компанії.
Кептивні страхові компанії. Це акціонерне товариство, створене для обслуговування ризиків організації, яка його організувала.
Системи страхових відносин: співстрахування, страхові пули, подвійне страхування, перестрахування, самострахування, взаємне страхування.
Співстрахування. Це спосіб розподілу ризику між двома та більше страховиками шляхом покладання на кожного із них заздалегідь обумовленої частки можливих збитків страхувальника. Співстрахування має такі ознаки: при співстрахуванні укладається тільки один договір страхування; при співстрахуванні страхується один і той самий об’єкт; перелік страхових подій, на випадок настання яких укладається договір страхування, є однаковим для всіх страховиків; у разі настання страхового випадку кожен із співстраховиків виплачує страхувальникові лише частину збитків, яка заздалегідь визначена в договорі.
Страхові пули. Обєднання на взаємних засадах страхових компаній, що має тимчасовий характер для спільного страхування певних ризиків (ядерні, космічні).
Подвійне страхування. Страхування у декількох страховиків одного і того самого інтересу від одних і тих самих небезпек, коли загальна страхова сума перевищує страхову суму.
Перестрахування. Страхування страховиками власної відповідальності.
Самострахування. Це створення страхового резервного фонду безпосередньо господарюючим об’єктом в обов’язковому або добровільному порядку.
Взаємне страхування. Страхування через товариства взаємного страхування майна і майнових інтересів своїх членів, які здійснюються на підставі їх пайового членства.
Страхові посередники. Це один з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Посередницька діяльність у страхуванні може здійснюватися: страховими брокерами та страховими агентами. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою в його інтересах. Агент залежить від страхової компанії та пропонує її послуги клієнтам. Вони реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість. Страховий брокер є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що хоче перестрахувати ризики. Брокер представляє інтереси клієнта у відносинах із страховою компанією. Незалежність брокера від страховика – головна відмінність страхового брокера від страхового агента. Посередницька діяльність страхових брокерів передбачає: консультування та надання експертно-інформаційних послуг; визначення потреби страхувальника в отриманні страхових послуг; ведення переговорів та укладання договорів страхування за дорученням страхувальника; здійснення розрахунків за договорами страхування. Страхові агенти мають право: укладати договори страхування; одержувати страхові платежі та виконувати роботи, пов’язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань; рекламувати, консультувати та пропонувати страхувальникам страхові продукти конкретного страховика.
Світовий досвід регулювання страхової діяльності. Нагляд здійснюється державою і передбачає виконання 3 основних функцій: видача ліцензії; забезпечення прозорості; підтримання правопорядку у страховій галузі. Принципи компанії ІАІS: жорсткі вимоги до отримання ліцензії; розширення повноважень регулятора з перевірок на місцях; перегляд параметрів регулювання у сфері інвестування коштів і перестрахування.
Щоб підкреслити розмах міжнародних страхових відносин, зупинимося на декількох міжнародних системах страхування:
перестрахуванні, відповідальність страхової ком-панії передається іншій (частіше іноземній) компанії. Перест-рахуванням охоплений весь світ. Відомо, що в покритті збитку по ризиках знаменитого “Титаніка” через цю систему брало участь понад 1000 страхових компаній.
системі “Асістанс”,“Асістанс” - це вид страхування, в якому страхове відшкодування надається не в традиційно грошовій формі, а у вигляді конкретно! послуги або плати за фактично надану по-слугу. Якщо в класичному страхуванні йдеться про грошове відшкодування збитку, то в страхуванні “Асістанс” - про на-дання послуги у формі негайної допомоги. Здійснюють це страхування страхові компанії особливого типу, що поєдну-ють страхові і сервісні функції, або звичайні страхові компанії, які працюють за договором з компаніями-асістантами.
системі “Зелена карта”,Зелена карта - це обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території країн-учасниць міжнародної системи "Зелена карта", згідно з яким страхова компанія буде відшкодовувати витрати пов'язані з нанесенням шкоди транспортному засобу, іншому майну, життю та здоров'ю третіх осіб, що потерпіли внаслідок ДТП.
морському,
спеціальних видах (страхування експортно-імпортних інвестиційних ризиків, екологічних ризиків).

Особливості страхових ринків провідних країн світу. США:Страхові компанії здійснюють три типи страхування: страхування життя і здоров’я, медичне, пенсії, ощадне і т.д. (бейкфіти); комерційне (широкий спектр); особисте (мається на увазі страхування будівель, авто-мобілів та іншого майна. Найбільший у світі. Після жорсткої конкуренції в 70-х роках ХХ ст. на світовому страховому ринку чітко визначився перелом на користь США. Американські страхові монополії контролюють близько 50% всіх страхових ринків індустріально розвинутих країн світу.


Тема 3
Зміст і передумови перестрахування. Перестрахування процес передачі частини взятих на себе ризиків іншим страховикам з метою створення такого страхового портфеля, який би забезпечував стійкість і рентабельність страхових операцій. Страховика, котрий безпосередньо працює зі страхувальниками щодо взяття на себе їхніх ризиків, називають "прямим страховиком", або страховиком, що передає ризики. Перестраховик  це страховик, котрий надає страхову послугу "прямому страховику". У свою чергу перестраховик може передати частину взятих на себе ризиків іншому страховику. Можливі декілька різних типів угод на перестрахування, але двома найпоширенішими є пропорційне перестрахування і непропорційне перестрахування. Пропорційне перестрахування перестрахування, за якого перестраховик приймає "на себе" квоту - певну частку у кожному полісі, що підписує страховик, а потім у тій самій пропорції розділяє усі страхові премії та збитки. Непропорційне перестрахування "спрацьовує" лише у випадку, якщо (і коли) збитки, від яких страждає страховик, перевищують певну межу. Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій. Пасивне перестрахування це передача ризиків іноземним страховикам. Головна його мета передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Основні передумови перестрахування: -Неможливість або значні труднощі створення для страхової компанії ідеально збалансованого портфеля ризиків. -Неможливість створити портфель повністю ізольованих один від одного об’єктів страхування. Потреба у перестрахування виникає за таких обставин: -Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. -Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події. -перевищується середня частота збитків.

Цесія - процес передання застрахованого ризику в перестрахування.
Цедент - страховик, що передає за плату частину прийнятого за договором зі страхувальником ризику на перестрахування іншому страховику або професійному перестраховику.
Ретроцесія - процес подальшої передачі раніше прийнятих у перестрахування ризиків іншим перестраховикам. Ретроцесія досягається дробленням великих ризиків, розподілом відповідальності між дедалі більшою кількістю страховиків. 
Сліп – у факультативному перестрахуванні документ, який висилається перестрахувальником потенційним перестрахувальникам, містить основні умови передбачуваного договору перестрахування: характеристику ризику, страхову суму, умови страхування, ставку премії, власні вирахування і т.д
Ретроцесіонер - перестраховик, який ризикує у перестрахуванні в порядку ретроцесії. Сторона, що приймає [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]).
Ексцедент – сума ризику, що підлягає перестрахуванню зверх власних вирахувань.
Бордеро – документально оформлений перелік ризиків, прийнятих на страхування, які підлягають перестрахуванню.

Принципи перестрахування. - принцип можливості, відповідно до якого перестрахувальник зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно своїй частці участі і тільки в тому випадку, якщо він виплатив належне відшкодування застрахованому; - принцип доброї волі, відповідно до якого перестрахувальник зобов’язаний інформувати перестрахувальника як до укладання договору страхування, так і протягом усього терміну його дії про всі обставини, що стосуються об’єктів страхування і ступеня загрози їм.

Фронтування. Це операція, у процесі якої компанія оформляє страховий договір, але ризик передає іншому страховику, який не фігурує в договорі і найчастіше залишається невідомим для страхувальника.

Використання пулів у перестрахувальній практиці. У перестрахувальній практиці набули поширення пули. Учасники пула, якими найчастіше є всі страхові компанії ринку, за добровільною згодою між собою або відповідно до законодавства передають у пул всі ризики, які підлягають перестрахуванню по всьому портфелю страхувань, або по окремих видах страхування, або навіть по певних, особливо небезпечних ризиках. Головний недолік пулів: при настанні катастрофічних подій збитки мають повністю або в межах ринку оплачуватися страховими компаніями однієї країни, у той час як при традиційних методах перестрахування значна частина збитків перерозподіляється між країнами.

Визначення величини власного утримання. Власне утримання страхової компанії – це економічно обґрунтований рівень суми, у межах якої компанія залишає на своїй відповідальності певну частку страхових ризиків, передаючи в перестрахування суми, що перевищують цей рівень. Величина власного утримання по одиничному ризику залежить від таких моментів: Фінансові можливості страховика. Їх визначають всі складові фінансової стійкості, а саме: величина оплаченого статутного капіталу й інших власних коштів; величина сформованих страхових резервів, у тому числі резервів, не пов’язаних із зобов’язаннями; система перестрахування; структура інвестиційного портфеля. Досвід фахівців з даного виду ризику і політика компанії по формуванню оптимального страхового портфеля. Характер ризику - його потенційна небезпека. Визначення величини власного утримання залежно від: 1класу ризику: мінімальний ризик; невеликий ризик; середній ризик; великий ризик. 2величини тарифної ставки. 3характеру портфеля.
Портфель страхової компанії характеризується такими показниками, як кількість ризиків, обсяг страхової премії, структура, збалансованість, географічний розподіл ризиків. Крім того, що величина власного утримання надзвичайно важлива для страховика, вона має велике значення і для перестрахувальника, тому що служить індикатором оцінки ризику. Невелике власне утримання передавальної компанії може викликати певні сумніви перестрахувальників щодо якості ризику або сумлінності страховика при врегулюванні страхових подій.

Види перестрахувальних операцій. Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику. Переваги факультативного методу полягають у: у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування; у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань. Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Переваги цього методу: у рівномірному розподілі ризиків; автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов’язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг; можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами; гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

Договори перестрахування. Перестрахувальний договір - це юридичний документ, який визначає взаємовідносини сторін і встановлює їхні права й обов’язки. Він є також основним документом при судовому й арбітражному розгляді. Залежно від системи розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком виділяють пропорційні і непропорційні договори. У пропорційних договорах премія і збитки розподіляються пропорційно участі перестраховиків у договорі. У непропорційних – розмір премії перестраховика не залежить від його частки участі в договорі.
Пропорційні: Квотний договір- Це найбільш проста форма перестрахувального договору. Відповідно до його умов страхова компанія передав в перестрахування в узгодженій з перестраховиком частці всі без винятку прийняті на страхування ризики по певному виду страхування або групі суміжних видів страхування. Квотний перестрахувальний договір має такі основні переваги: на ризику страховика залишається та частка відповідальності, яка повністю відповідає його фінансовим можливостям; він легкий в обслуговуванні, визначає мінімальні витрати часу і коштів на технічні, адміністративні й інші операції, пов’язані з веденням такого договору. Ексцедентний договір. Ємність ексцедентного договору складається із суми власне утримання і суми ексцедента. Договір ексцедентного перестрахування може привести до повного вирівнювання страхового портфеля перестрахувальника. Приступаючи до укладення ексцедентного договору, сторони визначають розмір власної участі страховика в покритті певної групи ризику. Договір квотно-ексцедентного перестрахування являє собою поєднання двох вищезгаданих договорів.
Непропорційні: Договір ексцедента збитку. Служить для захисту страхових портфелів компаній по окремих видах страхування від найбільш великих збитків. За умовами цього договору інструмент перестрахування набирає сили тільки тоді, коли остаточна сума збитку по застрахованому ризику в результаті страхового випадку або серії страхових випадків, яка є наслідком тієї самої події, перевищить обумовлену суму. Договір ексцедента збитковості. Договір ексцедента збитковості ще називають договором “стоп лос”. Він аналогічний договору ексцедента збитку з тією різницею, що страхова компанія захищає спільні результати роботи на випадок, якщо не збитки, а збитковість перевищить обумовлений у договорі відсоток або розмір. Договір має на меті не гарантувати передавальній компанії прибуток, а тільки захистити її від додаткових або надзвичайних втрат. Договори ексцедента збитковості часто використовуються для доповнення звичайної схеми захисту, наприклад, на дода-ток до пропорційного договору.


Тема 4
Основні принципи та особливості морського страхування.
Морське право – це сукупність правових норм, що регу-люють відносини, які складаються у процесі здійснення торговельного і військового мореплавання, рибальства і морського промислу, при проведенні наукових досліджень моря і т.ін.

Під морським публічним правом розуміється сукупність міжнародних договірних і звичайних норм, що регулюють відносини між державами у зв’язку з використанням Світово-го океану. 1. “Свобода відкритого моря”, відповідно до якого всі держави і народи мають рівне право на користування Світо-вим океаном.2. “Поєднання інтересів прибережних і неприбережних держав”.

Приватне морське право регулює відносини між державами у сфері торговельного мореплавання (договорів морського перевезення вантажів, фрахтування суден, загальної і приват-ної аварій, страхування, судового й арбітражного розгляду по-зовів і т.ін.).

Морське страхове право страхування карго (перевезених вантажів); страхування каско (корпуса й оснащення перевізних засобів); страхування відповідальності судновласників.
страхування відповідальності перевізника; страхування контейнерів.

Морське страхування є одним із видів майнового страху-вання і має на меті відшкодування збитку, отриманого під час морського шляху, об’єкту, з яким пов’язаний майновий інте-рес страхувальника. Морський шлях при цьому трактується широко і під ним розуміється: час стоянки, час перевалки, час тимчасового складування, проміжні річкові і сухопутні пере-везення (ж/д, автотранспорт). У цьому випадку під судном ро-зуміють будь-який перевізний засіб.
Об'ектом морсъкого страхування може бути будь-який, пов’язаний з торговим мореплаванням майновий інтерес: судно, у т.ч. недобудоване; перевезений вантаж; фрахт; плата за проїзд; орендна плата; прибуток, очікуваний від продажу ван-тажу; зарплата та інші види винагороди капітана й екіпажу.
Аварія- це збитки і витрати, які виникли внаслідок цієї події.
Ці збитки поділяються на збитки від загальної аварії і збитки від приватної аварії
1. Збитки від загальної аварії розподіляються між усіма учасниками морського підприємства, тобто між судном, ванта-жем і фрахтом, пропорційно їх вартості, причому всі власники повинні відшкодувати свою частку.
2. Збитки від приватної аварії падають на власника по-шкодженого майна або того, на кого покладається відповідальність за її причину.
Для визнання витрат і пожертвувань загальною аварією необхідне виконання чотирьох умов:
наявність загальної небезпеки для судна, фрахту і ван-тажу;
надзвичайність витрат і пожертвувань;
доцільність понесених витрат і пожертвувань;
навмисність дій осіб, які здійснюють надзвичайні витрати і пожертвування.

Основні події, які призводять до загальної аварії: пожежа на борту судна, погодні умови, за яких екіпаж не може орієнту-ватися, вихід з ладу устаткування і, як наслідок, втрата контролю за судном.

До загальної аварії не відносяться, навіть за наявності таких її ознак:
вартість викинутого за борт вантажу, що самозайнявся, і вантажу, що перевозився на судні не відповідно до правил і звичаїв торговельного мореплавання;
збитки, заподіяні (будь-яким чином) під час гасіння по-жежі на борту судна, внаслідок диму або розігріву;
збитки, заподіяні обрубуванням уламків або частин судна, знесених або втрачених внаслідок нещасного ви-падку до проведення пожертвувань з метою порятунку від загальної небезпеки;
витрати, пов’язані з переміщенням або вивантаженням вантажу, палива або предметів постачання в порту відправлення чи заходження або в місці укриття, якщо пошкодження судна виявлено в порту відправлення чи заходження за умови, що упродовж рейсу не відбулося жодного нещасного випадку або іншої надзвичайної події, пов’язаних з таким пошкодженням, а також якщо такі витрати були зроблені винятково з метою переу-кладання вантажу через зсув під час рейсу, якщо тільки таке переукладання не є необхідним для загальної без-пеки;
витрати на заробітну плату чи утримання екіпажу, на паливо і предмети постачання, здійснені за період ремонту судна, навіть якщо ремонт є необхідним для без-печного продовження рейсу у випадках, якщо пошкод-ження судна виявлене в порту відправлення або заход-ження за умови, що протягом рейсу не сталося жодною нещасного випадку, пов’язаного з таким пошкоджен-ням;
будь-які збитки або витрати, понесені судном або ван-тажем внаслідок збільшення тривалості рейсу (збитки від простою, зміни цін і т.д.).

Усі збитки, що не підпадають під визначення загальної аварії, відносяться до збитків по приватній аварії. Ці збитки несе власник того майна, на яке вони прийшлися, або той, хто відповідальний за їх заподіяння.
При приватній аварії страховик несе відповідальність тільки в межах страхової суми.

Розрахунок роз-поділу збитків називається диспашею, при складанні яких у разі неповноти вимог закону диспашери керуються міжнарод-ними правилами торговельного мореплавания. Звідом таких правил для визначенні загальної аварії є Йорк-Антверпенські правила 1974 року.
Загальна вартість збитку при загальній аварії - контри-буційний капітал. При визначенні загальної аварії врахову-ються такі документа:
аварійна підписка - письмова заява вантажоодержува-ча, у якій він зобов’язується сплатити частку витрат, що падає на нього при розподілі їх відповідно до загальної аварії;
грошовый депозит, який вноситься в якості платежу по загальній аварії;
за домовленістю сторін грошовий депозит може заміни-ти банківська гарантія. У ряді випадків може знадобитися і контргарантія більш солідного банку;
аварійний сертифікат – документ, який складається аварійними комісарами (сюрвейєрами) і містить опис причин і розміру збитку при будь-якому страховому випадку, а також інші дані, що дозволяють судити про наявність відповідаль-ності страховика.
Морський протест – документ, який складається капітаном судна у разі якої-небудь події під час рейсу і який висувається ним у першому ж порту прибуття компетентному державному органу. Документ містить виклад обставин морської події і заходів, вжитих командуванням судна. Цим документом капітан протестує проти всіх обвинувачень на йо-го адресу, щоб зняти з себе відповідальність за можливі пре-тензії до нього.
Судновий журнал, до якого капітан або вахтовий помічник у хронологічному порядку вносять всі факти й об-ставини, які належать до регламенту на судні. По машинному відділенню ведеться окремий журнал, у якому реєструються роботи машин, отримані і виконані команди.


Тема5
Страхування експортних кредитів.
Страхування експортних кредитів – один із видів страху-вання інвестицій, який потребує найвищого професіоналізму страховика. Воно може охоплювати деякі інші видів страху-вання, які в окремих випадках можуть розглядатися як са-мостійні. Це страхування валютних ризиків, страхування вит-рат на вступи експортера на новий ринок, від інфляції і цілий ряд інших.
Страхування експортних кредитів набуло особливого зна-чення в другій половині ХХ ст. у зв’язку з посиленням про-цесів поділу праці у сфері зовнішньої торгівлі і державним стимулюванням експорту товарів із промислово розвинутих країн. Економічні відносини стали такими регламентованими, що учасники торговельної угоди прагнуть зосередити всю ува-гу на господарській діяльності, не відволікаючись на спірну область кредитного ризику.
Доцільність проведення такого страхування обумовлена низкою причин, основними з яких є: своєчасне одержання коштів по кредиту, навіть якщо клієнт відмовляється платити; можливість застрахуватися від політичних ризиків, що найчастіше відіграють основну роль в експортному кре-дитуванні; можливість освоєння нових, раніше не відомих ринків. Основними функціями страхування експортних кредитів є: стимулювання експорту товарів, робіт і послуг; заохочення прямих закордонних інвестицій. Випадки несплати кредиту можуть відбуватися з різних причин, аналітики виділяють до 50 окремих ризиків. Їх зви-чайно підрозділяють на дві основні групи.
До першої відносять суто комерційні або економічні ризи-ки (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін і т.ін.).
До другої – політичні ризики (воєнні дії, революції, забо-рона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація, скасування імпортної ліцензії, введення ембар-го і т.ін.).
Цей вид страхування відбувається шляхом звичайного ук-ладення з клієнтом договору страхування. Не існує типової форми поліса, оскільки вони диференційовані за формою кредиту і низкою інших умов: кредитоспроможності і ко-мерційної репутації клієнта, терміну кредиту, наявності спеціального забезпечення, розмірів і характеру ризику.
Кредитні ризики є функцією безлічі перемінних, які навіть не можна перерахувати. У цілому фактори, що визнача-ють ризик страховика, поділяються на загальні, пов’язані з кредитоспроможністю, і спеціальні, які стосуються торговель-ної угоди. Основні з них: коливання цін на товари і курси валют, не завжди прозорі умови продажу товарів, нестабільність економічних і політичних умов, у яких здійснюватиметься угода, невизначеність у благонадійності підприємця і багато інших.
Проте в міжнародній практиці можна виділити кілька ха-рактерних форм полісів по страхуванню кредитів: декларативный поліс по страхуванню векселів, трасова-них у зв’язку з продажем або постачанням товарів, причому належним чином оплачені векселі мають бути пред’явлені страховику, і їх сума повинна бути списана із суми обороту, на який виданий поліс; декларативный поліс на угоди по відкритому рахунку, при цьому предметом страхування є не векселі, а фактури; поліс, виписаний на певний період. Звичайно поліс ви-дається на термін, що не перевищує 12 місяців, причому розмір ризику встановлюється у відношенні найбільшого кредиту, наданого клієнтом його іноземному контрагенту в будь-який час упродовж цих місяців. При цьому заборгованість іно-земного контрагента не повинна перевищувати певної межі, яка встановлюється при страхуванні кредиту, оскільки пере-вищення її не підлягає відшкодуванню у разі неспроможності іноземного контрагента; можлива також видача полісів по страхуванню:
У зарубіжній практиці при страхуванні експортних кре-дитів страхове покриття для економічного ризику надається шляхом страхування експортних угод. Це так званий вид стра-хування “делькредере” – ризик, якому піддається дебіторська заборгованість з постачання товарів і послуг.
Страхування банківських кредитів. Страхування банківського кредиту поділяється на два ви-ди: страхування ризику непогашення кредиту; страхування відповідальності позичальника за непога-шення кредиту. Оцінка передумов для укладення договору. Оцінка надійності, платоспроможності, репутації і морального обличчя клієнта є основною умовою надання кредиту, безумовним елементом керування банківськими ризиками і самострахуванням банку від ризику його неповернення.

Правило “5 с”. У практиці американських банків застосовується широко відома система - “5 С”, у якій критерії добору клієнтів позначені словами, що починаються на букву “сі”:
спагасїег (характер позичальника); сарасіїу (фінансові можливості); саріїаі (капітал, майно); соііаїегаі (забезпечення); сопсНїіош (загальні економічні умови). Рейтингова оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи мае на меті поставити кожному з позичальників числові характеристики їхньої платоспроможності і репутації.

Метод кредитного скоринга Дюрана. Метод заснований на бальній оцінці характеристик позичальника. Перевага методу полягає в його оперативності. Експрес-аналіз заявки на кредит можна провести в присутності клієнта за кілька хвилин. Дюран використовував наступні оцінки в балах: вік: 0,01 бала за кожний рік понад 20 років (максимум -0,30 бала); стать: для жінок - 0,40; для чоловіків - 0; термін проживания: 0,042 за кожний рік проживания в даній місцевості (максимум - 0,42 бала); професія: 0,55 - за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком і 0,16 - для інших про-фесій; робота в галузі: 0,21 - підприємства суспільного кори-стування, державні установи, банки і брокерські фірми; зайнятість: 0,059 - за кожний рік роботи на даному підприємстві (максимум - 0,59 бала); фінансові показники: 0,45 - за наявність банківського рахунка, 0,35 - за володіння нерухомістю, 0,19 - за на-явності поліса по страхуванню життя. На основі цих коефіцієнтів Дюран визначив межу, що розділяє “хороших” і “поганих” клієнтів: 1,25 бала. Клієнт, який набрав більше 1,25 бала, вважався кредитоспроможним, менше 1,25 - небажаним для банку.

Система САМРАRІ розроблена економістом П. Роузом. Система складає альтернативу правилу “п’яти сі”. її назва ут-ворюється з початкових букв слів: С - репутація, характеристика клієнта; А - здатність до повернення позики; М - маржа, прибутковість;
Р - цільове призначення позики; А - розмір позики; К - умови погашения кредиту; I - забезпечення, страхування ризику непога-шення позики. Система в основному призначена для оцінки кредитоспроможності при видачі споживчих позик і більш уважна до цілей і умов позики.

Основні принципи страхування. Об’єктом страхування ризику непогашення кредиту є відповідальність всіх або окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашения кредитів і відсотків за користування кредитами протягом терміну, встановленого в договорі страхування. Страхувальниками є банки. Страхове відшкодування виплачується в розмірі від 50 до 90% суми непогашеного позичальником кредиту і відсотків по ньому. Таким способом передбачається доля участі страхувальника у відшкодуванні збитку. Можливий варіант страхування на 100% суми кредиту без обліку процентних платежів. Можливі варіанти страхування, що визначаються страхувальником - банком: сума кредиту з відсотками; тільки сума основного боргу; відповідальність усіх позичальників; відповідальність кожного позичальника окремо. Страховик несе відповідальність у тому випадку, якщо страхувальник не одержав обумовлену кредитним договором суму протягом певного часу після настання терміну платежу, передбаченого кредитним договором, звичайно від 10 до 20 днів, або терміну, встановленого банком при невиконанні позичальником умов кредитного договору. Конкретна межа відповідальності страховика і термін настання його відповідальності визначається договором страхування.

Політичний ризик  це міра очікуваної невдачі політичної діяльності, яка визначається як співвідношення ймовірності неуспіху вжитих заходів та ступеня несприятливих наслідків, викликаних реалізацією прийнятих політичних рішень. Елементи політичного ризику: -можливість відхилення від припустимої політичної мети, заради якої здійснюється обрана альтернатива політичного рішення; -імовірність отримання бажаного результату політичної діяльності; -невпевненість у досягненні поставленої політичної мети;

Франшиза - частина збитку, не виплачується компанією при настанні страхового випадку (події).


Тема6
Особливості страхування відповідальності. Відповідальністю називаються зобов’язання, визначені законодавством, договором або іншими обставинами. Розрізняють цивільно-правову відповідальність, відповідальність за невиконання зобов’язань за договором, карну, адміністративну, професійну, сімейну, відповідальність товаровиробника та ін. Залежно від видів відповідальності виділяють такі види страхування відповідальності: страхування цивільної відповідальності (відповідальності підприємців перед найманими робітниками, авіаперевізників перед пасажирами, судновласників за забруднення моря нафтою, водіїв транспортних засобів за майновий збиток і каліцтва внаслідок дорожньо-транспортної події); страхування професійної відповідальності (відповідальності осіб певних професій - лікарів, будівельників, юристів, адвокатів, аудиторів та інших за шкоду, яку вони можуть заподіяти в результаті своєї професійної діяльності); страхування відповідальності за якість продукції (відповідальності товаровиробників перед споживачами); страхування відповідальності за договором (згідно умов договору).
Обов’язковими, згідно із законодавством, є:
страхування відповідальності водіїв автотранспортних засобів, оскільки, за статистикою саме внаслідок ДТП наноситься збиток найбільшій кількості людей. За базу розрахунку відповідальності береться принцип фінансової компенсації понесеного постраждалою стороною збитку: витрати на медичне обслуговування, ком-пенсації втрат у заробітній платі (аж до пенсії), витрати по об-слуговуванню у разі інвалідності, ремонт розбитого авто-мобіля і т.ін.;
страхування відповідальності роботодавця перед найманими робітниками. Законодавство всіх країн світу передбачає відповідальність роботодавця за надання робітникам та службовцям безпечних умов праці. Страхування в даному випадку є одним із найважливіших елементів соціального захисту працюючого по найму;
страхування відповідальності перевізника перед пасажирами. Економічна необхідність цього страхування обумов-лена колосальною кількістю пересування людей за допомогою громадського транспорту і, відповідно, кількістю несприятли-вих подій при цьому.

Система “Зеленої карти”. Умови страхування за цією системою діють у всіх країнах світу, що входять до Міжнародного союзу Зелених карт. Країни - учасниці угоди взяли на себе зобов’язання визнавати на своїй території договорів страхування автоцивільної відповідальності, укладений в іншій країні. 3 тих пір власники автотранспортного засобу, виїжджаючи за межі своєї країни в країну, що входить до систему, не купують щоразу поліс страхування цивільної відповідальності чужої країни, а купляють у себе на батьківщині “Зелену карту” - сертифікат поліса страхування автоцивільної відповідальності. “Зелена карта” діє у всіх країнах світу, що входять Міжнародного союзу Зелених карт, крім власної. Для вступу в систему “Зеленої карти” необхідно виконати три умови: мати організацію, яка б відповідала б за проведения цього виду страхування;
прийняти внутрішнє законодавство про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; надати гарантії уряду про негайний трансферт валюти для виплати страхових відшкодувань.

В усіх європейських країнах страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів є обов’язковим і покриває збитки, заподіювані людям внаслідок руху 175 млн. зареєстрованих транспортних засобів. Надходження внесків по даному виду страхування в цих країнах складає понад 60 млрд. дол. США. Найбільш значним ринком є Німеччина, де надходження внесків складає при-близно 1/4 цієї суми. За нею йдуть Італія, Франція, Велика Британія та Іспанія. Крім того, у кожній країні існує відповідний гарантійний фонд, правила функціонування якого регламентуються законодавством обов’язкового страхування. Фонд використовується для відшкодування збитку в межах обов’язкового покриття жертві дорожньої пригоди, зробленого невстановленим, незастрахованим транспортним засобом або у разі неплатоспроможності страховика. Страхування охоплює практично всі транспортні засоби. В одних країнах поліс виписується на кожного водія, в інших – на автомобіль, незалежно від того, хто ним керує.

Страхування відповідальності судновласників (СВСВ) - вид страхування відповідальності, що передбачає створення такої системи страхового захисту власників, менеджерів, операторів, a також інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден, яка діє у визначених договором страхування чи передбачених законодавством випадках і стосується зобов'язань судновласників перед третіми особами, включаючи команду судна.
У світовій практиці цей вид страхування відомий під назвою «Пі енд Ай» (Р&І = Protection and Indemnity), що традиційно перекладалася як «страхування захисту й відшкодування». У цілому клубним страхуванням можуть бути покриті такі ризики:
1. Збитки або компенсація за втрату життя, тілесні ушкоджен-ня або захворювання будь-якої особи, що знаходиться на борту чи близько від зареєстрованого судна, але не із складу команди.
2. Збитки або компенсація за втрату життя, тілесні ушкодження або захворювання капітана, моряка чи члена екіпажа зареєстрованого судна.
3. Збитки або компенсація за втрату життя, тілесні ушкодження чи захворювання будь-якої особи, найнятої для оброблення ва-нтажів на судні, що виникли в період оброблення вантажу
4. Збитки або компенсація за втрату життя, тілесні ушкодження або захворювання будь-якої особи на борту іншого судна, яке спричинене недбалим керуванням зареєстрованим судном.
5. Витрати, понесені по закону або колективному чи спеціальному погодженню відносно смерті, тілесного ушкодження або захворювання капітана чи іншого члена екіпажу;
6. Витрати, пов'язані з репатріацією капітана, будь-якого члена екіпажу із зареєстрованого судна.
7. Витрати, пов'язані з наймом членів екіпажу замість тих, що померли чи були репатрійовані.
8. Відшкодування капітану та членам екіпажу вартості знищеного майна.
9. Витрати, понесені судновласником у відношенні моряків, які постраждали від лиха.
10. Портові та інші витрати, пов'язані з висадкою чи передачею безбілетних пасажирів, хворих та осіб, які отримали тілесні ушкодження.
11. Витрати по врятуванню життя, якщо вони не підлягають відшкодуванню страховиками каско.
12. Відповідальність у випадку зіткнення.
Страхування відповідальності автоперевізника – страхування відповідальності юридичної або фізичної особи (СПД), при перевезенні всіх товарів, призначених для перевезення автомобільним транспортом за плату за умовою укладання договору перевезення. Страхування проводиться на випадок настання страхової події, що призвела до майнових збитків, пов’язаних з обов’язком відшкодувати збитки третій особі. «Відповідальність за вантаж» - базове страхове покриття, яке передбачає відповідальність Страхувальника за повну чи часткову втрату або загибель, викрадення, пошкодження вантажу, який було прийнято до перевезення, та який скоївся в період з моменту прийняття вантажу до перевезення і його здачею. «Відповідальність за помилки і упущення» - відповідальність Страхувальника за фінансовий збиток, нанесений замовнику за договором перевезення, внаслідок невиконання Страхувальником частково або повністю його договірних зобов’язань, включаючи: відповідальність за несвоєчасну доставку вантажу; відповідальність за видачу вантажу у порушення вказівок про затримку видачі; відповідальність за пересилання вантажу за неправильною адресою, яке відбулось з вини працівників Страхувальника. «Відповідальність перед третіми особами» - відповідальність Страхувальника за шкоду, заподіяну здоров’ю або майну третіх осіб вантажем, що перевозиться Страхувальником, яка виникла внаслідок: загибелі чи пошкодження майна третіх осіб; загибелі, тимчасової або постійної (інвалідність) непрацездатності третіх осіб, включаючи витрати на надання медичної допомоги та поховання. «Витрати» - додаткові витрати понесені Страхувальником, а саме: розумно проведені витрати на запобігання чи зменшення розмірів шкоди, відповідальність за яку покладається на Страхувальника, у тому числі заходи щодо збереження вантажу після аварії транспортного засобу (зберігання, перевантаження, сортування, перепакування, реалізація пошкодженого вантажу); витрати на розслідування обставин страхового випадку і захисту Страхувальником своїх інтересів у судових та арбітражних органах по випадках, відповідальність за яких покладається на Страхувальника; «Штрафи і мита» - відповідальність Страхувальника перед митними органами, що виникає внаслідок порушення митного законодавства, а саме: відповідальність по ввізним і вивізним митам і зборам, а також по відсотках за прострочення, що можуть накладатися відповідно до митних законів і правил відповідних країн при порушенні процедури перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП, установленою Конвенцією МДП в редакції 1975 р.; відповідальність у випадках конфіскації вантажу відповідними відомствами (санітарною інспекцією, тощо), якщо це спеціально обумовлено в Договорі страхування.
Авіаційне страхування - це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством. Розрізняють обов'язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов'язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Добровільні види авіаційного страхування - це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.









13PAGE 15


13PAGE 141815




15

Приложенные файлы

  • doc 14771360
    Размер файла: 215 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий