ДАВНЬОІНДІЙСЬКИЙ МІФ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ


ДАВНЬОІНДІЙСЬКИЙ МІФ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ
На думку багатьох давніх народів, спочатку на місці сучасного Всесвіту, зокрема планети Земля, одвічно панував хаос, тобто безлад, невпорядкованість. Потім хаос змінився космосом, тобто ладом, упорядкованістю, красою. До речі, начебто далекі нині слова «космос» («упорядкованість, краса довкілля») і «косметика» («упорядкованість, краса обличчя») є однокорінними і народилися вони в Давній Греції. (Давньоіндійський міф про створення світу)
Але коли, чому і як хаос замінився космосом? Ось як яскраво й поетично це питання висвітлене в давньоіндійських книгах священних знань — «Ведах» (це слово споріднене з українським «відати»):
Буття і небуття тоді не було -
Повітря не було й склепіння неба.
Що покривало? Де? Що захищало?
Була вода? Глибокая безодня?
І смерті не було, безсмертя — також,
Між днем і ніччю не було відміни,
Те дихало саме, одне, без вітру.
І більш нічого не було, крім Того...
І хто це знає, й хто про це повіда?
Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник?
Боги пізніш за Нього народились?
А як Оце створилося, хто знає?
Світобудова ця звідкіль взялася?
Чи створено її було, чи йнакше?
В найвищім небі хто її пильнує,
Той, певно, зна, чи, може, й він не знає?
На всі ці питання різні народи світу відповідали по-різному, але в їхніх міфах є багато спільного. Так, і мешканці Дворіччя — шумери й аккадці, і давні індійці, і єгиптяни, і слов'яни уявляли, що спочатку існував Світовий Океан води, а вже з нього постав світ. Цікаво, що таке прадавнє міфічне пояснення виникнення світу певними деталями нагадує пояснення сучасне, наукове. Тепер існує теорія, згідно з якою життя на Землі зародилося саме у воді, а потім деякі види водяних жителів ставали спочатку земноводними, поки, зрештою, не оселилися на суші. Та й досить побіжного погляду на глобус або карту світу, аби помітити, що більша частина земної кулі вкрита водою.
Схожий міф про походження світу мають народи Індії. Із Світового Океану постав вогонь, і від його тепла зародилося Золоте Яйце. Воно плавало у водах Світового Океану, доки не виник Прабатько Брахма, який розбив Яйце навпіл: з верхньої (золотої) половини Яйця утворилося Небо, з нижньої (срібної) — Земля, а між ними Брахма помістив повітряний простір. (Давньоіндійський міф про створення світу)
З давніх-давен люди шукали закономірності в природних явищах і особливо — в циклах1. Це було їм потрібно вже в найдавніші часи збирання і мисливства, щоб знати, в яку пору року «брати» в природи ягоди або гриби, дичину або рибу. Пізніше, у добу скотарства й особливо рільництва, люди стежили за природою ще пильніше. Адже від цього залежав урожай, а відтак — добробут і навіть виживання племені.
Нині і дитині відомо, що в природі існують різні цикли: добовий (ранок-день-вечір-ніч-ранок...); місячний (молодик-повний місяць-затемнення місяця-молодик...); річний (весна-літо-осінь-зима-весна...). Людство знає, що Земля крутиться, що є періоди зимового й літнього сонцестояння, сезони дощів та час весняних повеней. А давні люди не могли пояснити, чому на зміну дню приходить ніч. Особливо ж цікавими для них були питання народження й смерті рослин і тварин, а передовсім — самої людини. І, мабуть, уже прадавні люди, спостерігаючи за природними циклами, мріяли про безсмертя. Вони бачили, що місяць буває спочатку молодим, згодом — повним, а «померши» (зникнувши з неба), знову «народжується» молодим. Тоді чому ж і людині не можна робити те саме? (Давньоіндійський міф про створення світу)
Циклічність «життя-смерть» людини здавна порівнювали з циклічністю «життя-смерть» природи: дитинство й юність (ранок або весна) — зрілість (день або літо) — старість (вечір або осінь) — смерть (ніч або зима). Коли кажуть «людина увійшла у свою осінь», це означає, що вона старіє.
Для відповіді на питання про закономірності природних ритмів і циклів первісним людям доводилося фантазувати. І досить влучні спостереження за реальною природою в їхній свідомості могли поєднуватися з найнеймовірнішою вигадкою. Можна лише уявити, як їхня буйна фантазія могла пояснити, скажімо, затемнення Сонця! Недаремно ж багато міфів (а згодом і казок) по всьому світу присвячені описові «поїдання» чи «захоплення в полон» Сонця або Місяця якимось драконом або навіть його відрубаною безсмертною головою, як в одному з давньоіндійських міфів про дракона Раху. Отже, осмислення законів і ритмів природи було одним із плідних джерел міфологій різних народів світу.
Чергування дня і ночі вельми поетично пояснено в міфах Індії. Жили брат Яма і сестра Ямі. Раптом Яма помер, і дівчина почала плакати. Вона плакала постійно й невгамовно. Боги питали в неї: «Чому ти так довго плачеш?». А Ямі відповідала їм: «Як же мені не плакати, коли мій брат помер лише сьогодні?» Адже чергування дня і ночі тоді ще не було, і скільки б часу не минуло, все одно це було «сьогодні». Тоді боги придумали ніч, яка приходила на зміну дню. І нарешті Ямі заспокоїлася, бо її брат помер не «сьогодні», а «вчора», «позавчора», «поза-позавчора» тощо. Одне слово — давно. Відтоді й кажуть: «Чергування дня і ночі приносить забуття горю» або «Час — найкращий лікар».
Наші далекі пращури, як мовилося, жили в дуже незатишному й небезпечному світі. З-за кожного пагорба чи дерева щомиті міг вискочити величезний шаблезубий тигр чи печерний лев. У прибережних очеретах і травах чатували велетенські отруйні гадюки. І для всіх них напівгола й майже неозброєна людина часто ставала легкою здобиччю. Ці жахи в уяві первісних людей, як у дитячих снах, перетворювалися на фантастичні образи жахливих тварин: лютих зміїв-драконів (гр. drakon — «змій»), вогнедишних биків, вепрів-перевертнів, мідних птахів-людожерів тощо, а згодом — і злих духів.
Звичайно ж, у людей виникало бажання або задобрити цих почвар (принісши їм жертву), або знищити їх. Але оскільки людина була для цього заслабкою, то в неї виникала мрія про сильного захисника — героя, який би звільнив землю від лютих звірів та страшних природних явищ: землетрусів, посух, буревіїв, тайфунів, ураганів, потопів, цунамі, вивержень вулканів тощо. Це були перші зернятка міфів про богів чи героїв-захисників. Так, у давніх індійців таким захисником був бог-воїн Індра.
У багатьох міфологіях світу особливий інтерес викликав образ Змія-Дракона. Взагалі-то змія — істота «нижнього» світу, яка плазує в корінні Світового Дерева або в норі, під землею. Однак, наділена крилами, вона може сягати неба (гілля) і навіть ковтати Сонце, Місяць або зорі. Змієві-Дракону люди віддавна приписували дві головні риси: мудрість і злість.
Щодо мудрості, нібито притаманної Змієві, то хід думки був таким. Ця істота живе довго, та ще й змінює шкіру, тобто омолоджується. А старий — значить досвідчений, мудрий. Змій буває в загадковому підземному світі, а, отже, бачить і знає багато таємниць. Саме цей варіант тлумачення образу Змія використав англійський письменник Р. Кіплінг, створюючи образ старого мудрого пітона Каа в оповідках про Мауглі. Мабуть, невипадково образ досить симпатичного змія Каа виник саме в Індії, де значна частина населення і сьогодні поклоняється цим плазунам. У південних штатах країни змій тримають у дворах приблизно так, як у нас собак, та ще й кажуть, що «своїх», тобто членів родини, гади не чіпають. Коли ж сім'я переїздить до нового будинку, то обов'язково забирає із собою «своїх» змій. (Давньоіндійський міф про створення світу)
Але найпоширенішим був образ Змія-Дракона як втілення зла. Таких прикладів — тисячі. Мабуть, тут багато важило те, що смертоносні укуси гадів становили одвічну небезпеку життю людини. Уже в найдавніших міфах різних народів світу образ Змія-Дракона є уособленням страшних стихійних лих: смерчів,вирів тощо. І давніх людей, які мали міфічну уяву, можна зрозуміти, адже смертоносна спіраль смерчу чи глибоченна вирва водоверті зовнішньо дійсно нагадують гігантську кобру, що приготувалася до атаки, розкривши свій «капюшон». Схожість посилюється ще й тим, що і смерч, і вир, і кобра є небезпечними для життя людини.
Образи змієборців є в багатьох міфологіях світу. Так, давньоіндійський войовничий бог грози та грому Індра врятував увесь світ, убивши величезного дракона, який неймовірно збільшився і випив майже всю воду на землі.
Враховуючи «бойові якості» Змія-Дракона, кращого охоронця скарбів і шукати годі. Чи звернули ви увагу на те, що в багатьох міфах і казках скарби, що їх охороняють Змії-Дракони, всіяні людськими черепами й кістками? З одного боку, це підкреслює міць охоронців, які вбивають нападників. А з другого — це натяк на те, що надмірна жага до збагачення для людини є смертельно небезпечною. Адже змії-охоронці вбивали саме тих, хто ризикував життям заради скарбів, багатства. Згадайте оповідки про Мауглі. Борючись за коштовний анкас, люди вбивали одне одного так часто, що Багіра назвала цей золотий виріб із червоним, схожим на око, рубіном «червонооким убивцею». А Мауглі додав, що треба повернути анкас змії-охоронниці, «Матері Кобр», негайно, бо він «вбиватиме, людей так само швидко, як падають од вітру горіхи». Отже,нестримна жага до збагачення загрожує життю людей більше, ніж смертоносна зміїна отрута.
Таким чином, різні народи світу використовували міфічний образ Змія-Дракона як втілення зла, через що з'являлися й образи героїв-змієборців. Водночас цей образ у міфах тісно пов'язаний із морально-етичними проблемами, зокрема — із засудженням надмірної жаги людей до збагачення. Отож тут ми бачимо втілення в міфах шкали життєвих цінностей людини-народу-людства.

Приложенные файлы

  • docx 14772879
    Размер файла: 19 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий