Історія

882 р. - умовна дата утворення держави Русь. Захоплення київського престолу новгородським князем Олегом. Об'єднання Київського і Новгородського князівств під його владою. 988 р. - прийняття християнства на Русі як державної релігії. 1019 - перша редакція збірника законів «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]». 1097 р. - Любецький з'їзд князів. Правове оформлення вотчини. 1223 р., 31 травня - битва на р. Калка. Поразка русько-половецького війська від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] війська.

Територію сучасної України, за повідомленням Нестора, заселяли сім союзів племен деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і білі хорвати. Саме вони вважаються предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії кривичі, радимичі, словени й в’ятичі. Археологічні дані підтверджують повідомлення літописця щодо розселення східних слов’ян. Так деревляни займали землі південного басейну річок Прип’ять, Горинь, західного берега Дніпра і північного басейну Тетерева. Поляни жили на захід від середнього Дніпра, між його притоками Тетеревом на півночі та Россю на півдні. Сіверяни займали території на схід від середньої течії Дніпра, басейн нижньої течії Десни, Сули, Псла і Ворскли до верхів’їв Сіверського Дінця. Тиверці жили у нижній течії річок Дністер і Прут, що досягла узбережжя Чорного моря. Волиняни (дуліби) розселялися на землях на північ від верхньої течії Дністра, у басейні Західного Бугу, на південь від верхів’їв Прип’яті. Уличі займали землі, розташовані між річками Оріль, Дніпро, Самара та в лісостеповій частині Південного Бугу. Білі хорвати проживали у Верхній Наддністрянщині на захід від річки Збруч, межиріччі Верхнього Прута і Дністра, Північній Буковині, Прикарпатті й частині Закарпаття.

VVII ст. Велике переселення слов’ян.
Рубіж VIIІ-ІХ ст. - утворення Руської держави. 860 р. - похід Аскольда на Константинополь. Вихід Русі на міжнародну арену. 882912 рр. - правління князя Олега. 907 р. - похід русичів на Візантію й укладення договору. 912945 рр. - князювання Ігоря. 945 р. - повстання деревлян. Убивство князя Ігоря.

 Висновки. За правління Аскольда Київське князівство досягло розквіту і міжнародного визнання, перетворилося на осередок, навколо якого наприкінці IX ст. сформувалася єдина східнослов’янська державність.
      Князь Олег об’єднав Північну Русь із Південною в єдину державу, здійснював збирання східнослов’янських земель навколо Києва.
      Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов’янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини.
      «Руссю» спочатку називали варягів, потім землі полян, а згодом східнослов’янську державу Київська Русь.
     
Запам’ятайте дати
860 р. перший похід русичів на Константинополь (Царгород) на чолі з князем Аскольдом.
882 р. загибель князя Аскольда. Захоплення князівської влади в Києві Олегом. Виникнення держави Київська Русь.

ПОГОСТ - адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ 945964 рр. - князювання Ольги. 946-947 рр. - реформи Ольги. 964-972 рр. - князювання Святослава.

946 р. відвідини Константинополя (Царгорода) руським посольством, очолюваним княгинею Ольгою.
968 р. перший Балканський похід князя Святослава.
969971 рр. другий Балканський похід князя Святослава.
 
У ІХ-Х ст. розпочався процес формування середньовічних суспільних станів.


980-1015 рр.- князювання Володимира Великого
988 р.- проведення адміністративної реформи
988 р.- запровадження християнства
Князь Володимир:
Закінчив.(об’єднання слов’янських племен).
Підкорив(в’ятичів, радимичів).
Переміг..(печенігів).
Побудував.(міста-фортеці, Десятинну церкву).
Заснував(м. Володимир-Волинський, м. Переяслав).
Упорядкував.(управління державою).
Прийняв(християнство).
Укріпив.(давньоруську державу).
Розвивав(культуру, освіту, торгівлю).
Чеканив(злотники, срібники).

Утвердження  Ярослава Мудрого  (1019 – 1054)
1019 рік – перемога на р. Альті

Внутрішня політика
Зовнішня політика

1. Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення Богородиці
1. З0-ті.р.ХІ ст. союзний договір з польським королем Казиміром

2. 1037 – Софіївський собор
2. 40 р. ХІ – стосунки з Францією, Угорщиною, Германією, Норвегією, Швецією, Англією

3. Храм св. Георгія
3. 1043  – невдачна війна з Візантією

4. Церква св. Ірини (зачитується історичне джерело)
4. 1036 –  перемога над печенегами

5. 1051 – Києво-Печерський монастир
 

6. 1016 – Найдавніша правда або «Правда Ярослава».Складова частина Руської правди
 

7. 1024 – 1026 – закон „Покон вірний”
 

1019 рік – перемога на р. Альті
 

      Запам’ятайте дати
1036 р. розгром Ярославом печенігів під Києвом.
1051 р. перша згадка в літописі про Києво-Печерський монастир.
    Зовнішня політика Ярослава відзначалася послідовністю й ролюбністю; вона сприяла зміцненню міжнародного станови держави, зростанню її авторитету.                                                 

Ім'я і роки князювання
Внутрішньополітичні заходи
Зовнішньополітичні заходи

Олег (882912)
Створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах
Установив порядок стягнення данини з підвладних Києву земель
Залучив війська підкорених племен до спільних походів
Вів оборонне будівництво залог на кордонах
Відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим

Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів
Підкорив північні неслов'янські племена чудь і мерю
Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.)
Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Константинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси
Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря
Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмірі 300 гривень


Ігор
(912945)

Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту владу в союзі з дружинною верхівкою
Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега
Намагався збільшити данину з підлеглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом)

Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг
Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство
Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. укладенням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра)
Заволодів містами Закавказзя Дербентом і Бердаа (943 р.)
Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)


Ольга (945964)
Придушила повстання деревлян, спалила їхню столицю Іскоростень
Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини
Заснувала нові села й міста, організувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів
Розділила територію держави на по гости (області) для збору данини
Сприяла поширенню християнства на Русі

Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шляхом мирної дипломатії
Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про християнізацію Русі
Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імператором Оттоном 


Святослав (964972)
Замінив місцевих племінних правителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади
Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим

Повернув до складу Київської держави племінне князівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів волзьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захопив хозарське місто Білу Вежу
Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який закінчився повною перемогою русичів
Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію
Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол візантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів




Ярослав
(дружина – шведська принцеса Інгігерд)

Анна
(чоловік – французький король Генріх І)
Анастасія
(чоловік – угорський король Андрій)
Єлизавета
(чоловік – норвезький король Гарольд Сміливий)
Ізяслав
(дружина – сестра польського князя Казимира)
Всеволод
(дружина – донька візантійського імператора Костянтина ІХ Мономаха)
Святослав
(дружина – онука німецького короля
Генріха ІІ)

Рис. 1. Династичні шлюби за часів Ярослава Мудрого

1.   Політичний устрій. Наприкінці X у першій половині XI ст. формою державного правління Київської Русі стала централізована монархія.
Централізована монархія  форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи монарха, що управляє країною з одного центру.     

Домен  особисте земельне володіння середньовічного феодала.
Уділ  у Київській Русі так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Вотчина  феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.
Помістя  феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.
 
Соціальна піраміда (основні верстви населення та система залежності) Київської Русі


Великий князь Київський


Удільні князі


Бояри


Князівські дружинники


вільні (смерди) Міщани Селяни     залежні (рядовичі, закупи)


Дворова челядь, холопи


панівні верстви
залежні верстви



Сюзерен  за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.
Суспільство Київської Русі поділялося на панівні і залежні верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної міщани, вільні і залежні селяни, дворова челядь (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.
Найбільшу частину населення становили смерди особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу). Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Зовсім безправною була дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені. Їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.

 У XXI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.
Віра - грошовий штраф, судова мито на користь князя за вбивство. Замінила звичай кровної помсти.
Закупи - люди, що потрапили у боргову кабалу, що відпрацьовують «купу» (позику). Після виплати боргу могли стати вільними. У разі втечі втрачали рештки свободи і ставали рабами. У разі звернення до раба без законної підстави звільнялися від боргу і отримували свободу.
Ізгої - люди, які втратили зв'язок з громадою, або викупити на волю холопи. Займали проміжне положення між вільними і невільними категоріями населення.
Звичаєве [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] - сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх неодноразового традиційного застосування і санкціонованих державою.
Рядовичі - люди, які уклали «ряд» (договір) з феодалом і потрапили в положення, близьке до рабської. За своїм статусом були близькі до закупам.
Смерди - соціальний шар [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] держави, займався сільським господарством, в положенні якого перепліталися елементи свободи і несвободи.
Холопи - категорія рабів, які або були посаджені на землю, або входили до складу челяді або дружини феодала. Холопами ставали в результаті полонення, продажу за борги, шлюбу з холопом або холопкой.
Челядь - домашні раби.
Вотчина - форма організації господарства в Древній Русі. Земельне володіння, що передається у спадщину в боярських пологах
Берестяні грамоти  написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал загострених металевих паличок.
 
. Билина  староруська епічна пісня-сказання про знаменні події з життя народу і героїчні подвиги богатирів.
Скоморохи  мандрівні середньовічні актори і музиканти на Русі.

Першою кам’яною світською спорудою в Києві був імовірно, палац княгині Ольги.

Мозаїка  зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на спеціальному розчині різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.
Фреска  картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) на свіжій вогкій штукатурці.

 Висновки. Писемність у східних слов’ян виникла задовго до прийняття християнства. Після охрещення Русі князем Володимиром існуюча система письма стала витіснятися кирилицею. XI кінець XIII ст. завершальний період формування української мови.

Перша сутичка між старшими Ярославичами та обділеними ними родичами відбулася 1064 р. 

 Упродовж 10731076 рр. київським князем був Святослав, якому вдалося зміцнити великокнязівську владу. Із метою зміцнення влади над удільними князями він перерозподілив між ними володіння. Крім Києва Святослав залишив за собою Чернігів, а в інших містах посадив намісниками своїх синів і племінників. У своїх діях він користувався підтримкою брата Всеволода. І хоча великим київським князем був Святослав, історики вважають, що фактично існував дуумвірат співправління двох князів Святослава і Всеволода.

Всеволод князював у Києві впродовж 10781093 рр. У цей час на Русі відновилася одноосібна монархія.

Найвідомішим серед «снемів» руських князів є з’їзд 1097 р. в Любечі.

10541073 рр. правління тріумвірату Ярославичів у складі князів Ізяслава київського, Святослава чернігівського та Всеволода переяславського.
1068 р. перший великий напад половців на Русь і розгром ними руського війська на річці Альта.
1072 р. поява нового збірника законів «Правда Ярославичів».
1097 р. любецький з’їзд князів. Запровадження спадкового володіння князівствами.
1103 р. розгром об’єднаними руськими дружинами половців на річці Сутінь.

Видатним живописцем Київської Русі був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 10501114). Прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. 

1 Емаль - тонкий шар склоподібної речовини на поверхні керамічних або металевих виробів. 2 Чернь - чорні чи темно-сірі зображення, нанесені на метал шляхом гравірування й заповнення штрихів особливим сплавом.
Упродовж 12 років свого князювання, незважаючи на поважний вік, Володимир зберігав енергійність, гострий розум і здатність до рішучих дій. Він зміг приборкати міжкнязівські чвари, зміцнити одноосібну владу й відновити єдність Русі. Володимир востаннє об’єднав під своєю владою більшу частину Русі Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську землі. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі.

За часів правління Мстислава у свідомості князів уже настільки укорінилося право на вотчину, що на те чи інше княжіння стала швидко зростати кількість претендентів. Між спадкоємцями неодноразово починають спалахувати конфлікти, але завдяки таланту і політичній майстерності Мстислав вправно їх долав, наводячи лад залізною рукою. Його влада справді була загальноруською. Нащадки згадували його за це, називаючи «Великим». Проте він зробив одну фатальну помилку, яка дала про себе знати вже після його смерті. Так, у суперечці за чернігівський престол Мстислав підтримав Ольговичів (нащадків Олега Святославича), які згодом стали головними конкурентами Мономаховичів у боротьбі за владу на Русі. Мстислав виявився останнім правителем єдиної Київської Русі.

Запам’ятайте дати
1111 р. хрестовий похід проти половців.
11131125 рр. правління Володимира Мономаха.
1113 р. прийняття «Статуту Володимира Всеволодовича».
11251132 рр. правління Мстислава Володимировича Великого.

Причини роздробленності
По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.
На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.
По-друге, етнічна неоднорідність населення.
Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.
По-третє, зростання великого землеволодіння.
У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.  За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було понад трьох тисяч. Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Але цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.
По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування досить суттєво розхитувало Київську державу, складало основний зміст міжусобних війн. У центрі міжусобного протистояння, як правило, перебував Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.
 По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі. Так, наприкінці ХІ ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіючи, Візантія в 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії, по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на Схід, безпосередньо з’єднали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу. Унаслідок цього Київ залишився поза основними торговельними шляхами. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. З’являються нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи. Дедалі серйозніше про себе починають заявляти Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Слід підкреслити, що зростаючі на торгівлі міста в цей час ставали джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу місцевих князів.
По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.
Лише половці, за свідченням літописців, здійснили в 10551236 рр. 12 великих походів на руські землі, хоча, як уважають дослідники, насправді їх було набагато більше. До того ж половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.
Крім того, неодноразово в міжусобній боротьбі брали участь правителі сусідніх держав: Польщі, Угорщини, Литви тощо, які були не проти прихопити і частину земель Русі.

 Проте під час походу 1187 р. Володимир Глібович онук Юрія Долгорукого застудився і невдовзі помер. Саме в оповіді про смерть цього князя літописець ужив стосовно земель Південної Русі назву «Україна»: «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато постогнала». Це найдавніша згадка назви «Україна» в писемних джерелах (1187). Другу згадку про Україну цей же літописець подає під 1213 р., розповідаючи, що князь Данило [Галицький] «прийняв верестій, і Угровеськ, і Верещин, і Столп’є, Комов, і всю Україну».

Запам’ятайте дати
1141 р. об’єднання Галицьких земель у єдине князівство Володимиром Володаревичем.
11521187 рр. зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осьмомисла.
1169 р. розорення Києва Андрієм Боголюбським.
1170 р. початок князювання Романа Мстиславича на Волині.
1185 р. невдалий похід Ігоря Святославича проти половців, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».

996 р. - укладення Анастасом Корсунянином першого літописного зводу. 1113 р. завершення написання Нестором Літописцем «Повісті времснних літ». Кінець XII ст. - створення невідомим автором «Слова о полку Ігоревім».

. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат.

 
Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень.

У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

Найдавнішою книгою Київської Русі, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 10561057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.

Запам’ятайте дати
10561057 рр. створення «Остромирового Євангелія».
1078 р. будівництво Успенського собору Києво-Печерської лаври.
1108 р. будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.
1113 р. імовірна дата завершення написання «Повісті временних літ».

Романом Мстиславичем було прилученно до своїх володінь у 1202 р. Київ. Кияни охоче перейшли під його владу, відкривши перед князем браму міста.
Коли ж Рюрик з Ольговичами вигнали його з міста, Роман узимку 12031204 рр. знову захопив Київ. 

 У 1199 р. сталася подія великої історичної ваги: об’єдналися Галицьке і Волинське князівства.


Запам’ятайте дати
1199 р. похід Романа Мстиславича на Галич. Об’єднання Волинського і Галицького князівств у єдину державу.
1205 р. загибель Романа Мстиславича.
12061238 рр. боротьба нащадків Романа Мстиславича за відновлення Галицько-Волинської держави.
1213 р. проголошення боярина Володислава Кормильчича галицьким князем.
1214 р. угода в Спіші між правителями Угорщини та Польщі про поділ Галицько-Волинського князівства між собою.
1238 р. утвердження Данила в Галичі.
1239 р. установлення зверхності Данила над Києвом. Завершення відновлення спадщини батька.
Запам’ятаємо дати 117019 червня 1205 рр. - князювання Романа Мстиславича.
12011264 рр. - роки життя Данила Романовича.

Самодержавство - форма правління з необмеженою владою однієї особи.

31 травня (за іншими відомостями 16 червня)  1223 р. - поразка руського війська на р. Калці.
5 вересня 1239 - 6 грудня 1240 рр. - героїчна оборона Києва.
Середина 40-х років XIII ст. - утворення Золотої Орди.

 Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1363 р. українські землі були звільнені від їхнього панування.

До особливостей золотоординського панування можна зарахувати те, що руські землі не були безпосередньо включені до складу Золотої Орди (за деяким винятком). Також на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників. До того ж, монголи толерантно ставилися до християнства і православного духовенства.

12371241 рр. монголо-татарська навала на Русь.
1239 р. спустошення монголами Переяславської і Чернігівської земель.
12401241 рр. спустошення монголо-татарами Київського і Галицько-Волинського князівств.

17 серпня 1245 р. битва під Ярославом.

Наприкінці [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. Данило почав військову кампанію проти татарів.  Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]–[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  військо Данила звільнило від загонів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] землі вздовж [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], взяло [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (нині [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Данилові вдалося відстояти від татар [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) та повернути зайняті ними міста на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Лише [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.

Грудень 1253р. – коронація Данила Галицького.

Влітку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  Данило Галицький занедужав і помер у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Баскак - намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, котрий проводив облік населення й збирав данину. Болохівська земля - історична область у верхів'ях Південного Бугу, Случі й Тетерева. Назву отримала від міста Болохова.
Карточки
Після смерті Данила влада перейшла до Василька.

Після смерті Василька верховна влада перейшла до Лева (1270-1301), хоча князівський стіл у Володимирі посів Володимир Василько-вич (1270-1288). Це був дуже освічений, добрий, чесний, справедливий і мужній володар, котрий, уникаючи війн із сусідами, дбав про добробут населення, розвиток ремесел, промислів, торгівлі, сільського господарства. Попри важку хворобу займався розбудовою міст, церков і монастирів, опікувався письменством і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Про людяність князя свідчить такий факт: коли в 1279 р. в землі ятвягів, котрі постійно здійснювали напади на Волинь, трапився жахливий голод і їхні посли попрохали в нього порятунку від смерті, Володимир поділився з ворогами припасами збіжжя, хоча самим було сутужно. Перед смертю він заповів князівство Мстиславу.
10 грудня [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) Володимир-Іван Василькович помер в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від раку нижньої щелепи і гортані. Перебіг хвороби докладно описано в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Похований в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].

Після смерті Лева володарем став його єдиний син Юрій І, котрий, як і його дід, мав титул короля Русі.

Юрій домігся утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.)

Після смерті Юрія 1 влада перейшла до його синів, Андрія та Лева II, котрі титулувалися «з Божої ласки князі всієї Руської землі, Галича ни й Володимири» і виступали співправителями Волині й Галичини.

 У 1323 р. брати одночасно полягли в битві з монголами. Династія Романовичів припинила своє існування.

 У 1325 р. стіл перейшов до сина їхньої сестри мазовецького князя - Болеслава. Він прийняв православ'я й правив під іменем Юрія II.
Невдоволені діями князя, бояри в 1340 р. його отруїли.

У середині 40-х років Казимир III захопив Сяноцьку землю, а в 1349 р. заволодів Галичиною й більшою частиною Волині. Галицько-Волинська держава втратила 13 H
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%96.%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8" \o "Уславлення боротьби за незалежність у творі.Повні уроки" 14незалежність15.
 У 1352 р. Литва й Польща уклали угоду про розподіл земель Руського королівства: Галичина відходила Польщі, а Волинь - Литві, якою володів Любарт. 
У першій половині 1387 р. польське військо окупувало [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

12541259 рр. походи монголо-татар під проводом Куремси і Бурундая.
13011308 рр. правління Юрія Львовича.
1303 р. створення окремої галицької православної метрополії.

Зрештою в 1352 р. між Польщею і Литвою було укладене перемир’я: Галичина відійшла до Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною до Литви.Такий поділ був скріплений «вічним миром» 1366р

Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. У 1374 р. константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію. Наприкінці XIV ст. вона відновилася, але на початку XV ст. знову була ліквідована.

Кревська унія(1385) - у спеціальній грамоті, виданій [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 14 серпня [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. в м. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у присутності польських послів, литовський князь зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною у Литві, використовувати свій скарб на потреби Польщі, сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і, найголовніше, назавжди приєднати (інкорпорувати) до Польського королівства підвладні йому українські, білоруські, російські та власне литовські землі. Таким чином, умови Кревської унії позбавляли [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] самостійності. Таким чином, Галичина майже на 400 років перейшла під владу Польщі.

Після смерті Юрія ІІ Болеслава Любарт  (? 1385) став першим претендентом на Галицьке князівство
У 1382 р. після запеклої боротьби Любарт повернув собі й Галичину. Але вже після смерті Любарта Галичину знову здобули поляки.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ Друга половина XIII ст. - створення Галицько-Волинського літопису.
Кінець XIII початок XIV ст. - створення ікони «Волинська Богоматір».
13251340 рр. правління Юрія ІІ Болеслава.
13251385 рр. правління Любарта Ґедиміновича на Волині.
13401344 рр. правління боярина Дмитра Дядька в Галичині.
1349 р. захоплення Галичини польським королем Казимиром ІІІ.
1366 р. «Вічний мир» між Литвою й Польщею. Поділ галицько-волинської спадщини між двома державами: Галичина Польщі, Волинь Литві.
13721378, 13851387 рр. правління Владислава Опольського в Галичині.
1385 р. Кревська унія.
1387 р. Остаточне встановлення польської влади в Галичині.

Найраннішою літописною пам’яткою Галицько-Волинського краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис».
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 12051258 рр.) і Волинського літопису (12581290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.

У ХІІХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи.

Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІХІV ст. 

1157 р. будівництво Успенського собору в Галичі.
1160 р. будівництво Успенського собору у Володимирі-Волинському.
Кінець ХІІІ ст. будівництво мурованих «башт-стовпів» на Волині.
Кінець ХІІІ початок ХІV ст. розквіт мистецтва іконопису.
 
 Багато прикрашені рельєфами також церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. 
Значна частина мініатюр ХІІІ ст. є копіями фресок храмів, із яких походили рукописні книги.

На території Галицько-Волинського князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти, привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію тощо.

Велике князівство Литовське утворилося в середині ХІІ ст.

На середину ХІІІ ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу Полоцьких, Вітебських і Мінських князів. У 1242 і 1249 рр. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло й скріпило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом. На цей крок князя підштовхнуло те, що основу економічної і воєнної могутності князівства складали колишні руські князівства (білоруські землі).
У 12481249 рр. Міндовґ об’єднав під своєю владою всі землі Литви. 

Особливо швидко зростає Литва за правління князя Ґедиміна (13161341 рр.)
Подальше просування литовців на південь відбулося за правління великого князя Ольґерда (13451377 рр.), який також був сином Ґедиміна.
Приєднання до Великого князівства Литовського дало Ольґердові можливість претендувати й на іншу давньоруську спадщину. На цьому шляху його головним ворогом була Москва. Відкритий конфлікт між обома державами, що прагнули об’єднати під своєю владою давньоруську спадщину, спалахнув у 1368 р. і тривав із перемінним успіхом аж до 1537 р.
 
 Ядро своїх володінь Ольґерд заповів своєму старшому синові від другої дружини Яґайлу.
Зрештою в 1385 р. між двома країнами було укладено Кревську унію, згідно з якою Литва мала прийняти католицизм і навік приєднати до Польщі свої литовські та руські землі. Отже, об’єднуючись із Польщею, Велике князівство Литовське втрачало свою незалежність. У 1386 р. великий князь Яґайло хрестився за католицьким обрядом під ім’ям Владислава, одружився з польською королевою Ядвіґою й став королем Польщі, а одночасно й великим князем литовським.

Могутність Вітовта спонукала європейських володарів до укладення союзу з ним. У 1429 р. імператор Священної Римської імперії запропонував коронувати Вітовта, що було підтримано й іншими європейськими правителями. Коронація була призначена на 8 вересня 1430 р.
 
 Ягайло уклав в 1385 р. з Польщею Кревську унію (союз). Вона передбачала приєднання до Польщі Литовського князівства, поверненіїн захоплених у неї земель та прийняття литовцями католицизму (до цього часу вони залишалися язичниками). 

Віленсько-радомська унія [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. договір про державний і політичний союз між [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. 

Вітовт разом із Польщею взяв активну участь в боротьбі з Тевтонським орденом, яка завершилася Ґрюнвальдською битвою (1410 р.).

 Городельська унія 1413 р.- ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Також унія підтверджувала привілейоване становище католиків: тільки вони могли обіймати вищі посади в державі. Ці пункти унії викликали обурення православної знаті й спричинили внутрішній конфлікт у Литві, що вибухнув уже після смерті Вітовта.

У 1414 р. було створено окрему київську митрополію на чолі з Григорієм Цимблаком. 

Осінь 1362 р. - перемога над монголами біля Синіх Вод.
14301438 рр. - повстання під проводом Свидригайла.
1 вересня 1435 р. - поразка Свидригайла під Вількомиром.
1434 р. - утворення Подільського й Руського воєводств.

Після смерті Вітовта в 1430 р. вона без згоди Ягайла обрала великим князем його молодшого брата Свидригайла. (поганий, непослідовний)

Ппольський двір у серпні 1432 р. організовує переворот: великим литовським князем проголошується брат Вітовта Сигізмунда.(мудрий)

Вирішальною в боротьбі за великокняжий престол стала битва, що сталася 1 вересня 1435 р. на річці Швянті неподалік від міста Вількомир (зараз місто Укмерге в Литві). У цій битві Свидриґайло та його прихильники зазнали цілковитої поразки, й ідея створення незалежного «Великого князівства Руського» так і не була втілена в життя. До кінця 1438 р. Сиґізмунд оволодів усією територією Великого князівства Литовського.

. У своїй політиці Сиґізмунд спирався на дрібних землевласників, рицарів, а не на удільних князів, владу яких він обмежував. Це викликало змову серед українських і білоруських князів, які вбили Сиґізмунда. 

Після смерті Сигізмунда в 1440 р. великим князем обирається син Ягайла Казимир, проте реальна влада зосередилася в руках литовської знаті на чолі з Яном Гаштольдом. Побоюючись нового повстання, правлячі кола Литви визнали Свидригайла великим князем удільного Волинського князівства й відновили удільність Київського князівства. Але ненадовго. Скориставшись смертю Свидригайла в 1452 р., Казимир ліквідував Волинське князівство, а в 1471(1470) р. - Київське.

Захопивши в 1387 р. Галичину, Польська корона проводила політику її поглинення. На вищі посади  призначалися переважно поляки. Влітку 1434 р.  виходить королівський привілей про запровадження польського права й урівняння місцевої шляхти з польською. 

В 1447 р. Казимир став польським королем після загибелі Владислава ІІІ у битві з турками під Варною,

. Щоб запобігти її новим виступам, після проголошення Казимира великим князем були відновлені Київське і Волинське удільні князівства. Волинське князівство було віддано Свидриґайлові, який правив князівством до кінця життя (помер 1452 р.), після чого князівство було ліквідоване.
У Київському удільному князівстві була відновлена династія Ольґердовичів. Князем став син Володимира Ольґердовича Олександр (Олелько) Володимирович (14411454 рр.).
Князювання Олелька та його сина Семена (14551470 рр.) становлять цілісний період, який характеризується спробою відновлення могутності Київської держави.

У 1458 р. Семен Олелькович домігся створення окремої Київської православної митрополії. Ця подія остаточно розділила українську й московську православні церкви.

По смерті великого князя литовського і короля польського Казимира IV Яґеллончика в 1492 р. спадкоємцем став його син Олександр (14921506 рр.). Новий великий князь продовжив політику, спрямовану на зміцнення при владі католиків.

 Напруженими відносинами між Литвою і Польщею відразу скористалася Москва, яка, уклавши союз із Кримським ханством, почала наступ на Литву. Москва остаточно підкорила Твер і Новгород, що тяжіли до Литви, захопила майже всю Чернігово-Сіверщину. Верхівські князі, нащадки Рюриковичів, перейшли на службу до московського князя. У цей же час українські землі почали потерпати від набігів кримських татар. Унаслідок цього за нетривалий час були зруйновані всі споруджені за Вітовта фортеці на узбережжі Чорного моря, знищені всі здобутки з освоєння Дикого Поля, через що великі райони українських земель на південь від Києва обезлюдніли.

Польща щоб закріпитися на приєднаних українських землях, у 1434 р. в Галичині було створене Руське воєводство, а в Західному Поділлі Подільське воєводство.

Битва під Вількомиром відбулася в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. між польсько-литовськими військами в. князя Литовського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (Сигізмунда) і військами в. князя Руського[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та союзників; битва скінчилася перемогою військ Жиґимонта Кейстутовича і поклала кінець боротьбі за престол у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-1435 рр.

Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] сприяли утворенню 1449 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який переніс резиденцію з Солхата (нині [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) до Салачику в околицях пізнішого [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і поклав початок ханській династії [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].

Темники – воєначальники.
 Калга (правитель східної частини держави)
Нуреддін (правитель західної частини держави)
З'їзд родів – курултай, що розв'язував найголовніші питання.
Привілейовані члени інших родів (усіх близько 60) називалися мурзами.
1 Архаїзм - пережиток старовини. 2 Ясир -  бранці, полонені; полон, неволя.

Перший великий напад кримських татар на українські землі відбувся 1474 р. Під час цього нападу були значно пограбовані Поділля й Галичина. Через декілька років нового нападу зазнало Східне Поділля. Особливо страхітливих масштабів набуло руйнування України наприкінці XV ст. Окрім татар, у 1498 р. вперше на Галичину напали турки, які дощенту її спустошили, забравши до полону десятки тисяч людей. У 1500 р. чамбули (загони) синів Менглі Гірея пройшли «вогнем і мечем» Брацлавщиною, Волинню, Берестейщиною, Галичиною, Люблінщиною й Сандомирщиною, спаливши багато міст і захопивши 50 тис. українських і польських бранців. Походи татар тривали і в наступні десятиліття. В цілому з 1450 по 1556 р. вони вторглися в Україну не менше 86 разів. Татари руйнували й обезлюднювали поселення, грабували майно, захоплювали ясир, гальмуючи розвиток [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] й культури. У цей же період на кордоні українських земель з’явилися й турки, які в 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р. Галичину, де взяли в полон близько 100 тис. осіб.
За цими першими походами відбулися й інші. Один із найбільших стався 1500 р., у результаті якого був зібраний 50-тисячний ясир.


ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ  1428-1430 рр. - утворення Кримського улусу (.; 1502 р. - Кримський ханат). 1478 р. визнання Менглі Гіреєм васальної залежності від Туреччини. 1 вересня 1482 р. - розгром кримськими татарами Києва.

Хаджі-Ґірей зміг, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 або 1455 р. По смерті Хаджі-Ґірея після міжусобиці влада перейшла до його сина Менглі-Ґірея (14681514 рр.

Із XIV ст. Кафа стає центром торгівлі невільниками

Важливу роль в управлінні ханством відігравав релігійний лідер муфтій, який завідував судами, церковними володіннями, освітою.

1359 р. входження Шипинської землі(Буковини) до складу Молдавського князівства.
13931414 рр. діяльність Федора Коріятовича на Закарпатті.
30-ті рр. ХV ст. створення Кримського ханства.
1474 р. перший великий напад кримських татар на українські землі.
1478 р. установлення васальної залежності Османської імперії над Кримським ханством.
1492 р. перша вірогідна документальна згадка про українських козаків.
1492 р. перша згадка назви «Буковина» в писемних джерелах.
15001503, 15071509, 15121522 рр. литовсько-московські війни початку ХVІ ст.
1503 р. захоплення Чернігово-Сіверщини московським великим князем Іваном ІІІ.
13031347, 13711410 рр. час існування Галицької православної митрополії.
1375 р. заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства).
14151420, 14581596 рр. час існування Київської («Литовської») православної митрополії.
1439 р. Флорентійська унія.(спроба обєднати православя і католицзм).
1529, 1566, 1588 рр. Литовські статути.

Фільварки  багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства

Цікаві факти
Правовою основою життя багатьох українських міст було «руське право», що розвивалося з часів Київської Русі. Війт був головною посадовою особою в місті мав право приймати остаточне рішення в усіх судових справах, міг навіть засудити винуватця до страти. Війт керував роботою ради з 812 осіб.
Маґдебурзьке право визначало порядок виборів і функції органів самоврядування та суду, регулювало господарське життя міста, визначало покарання за різні злочини тощо. Першим маґдебурзьке право отримало від галицько-волинського князя Юрія ІІ місто Володимир-Волинський (у 1324 р.). У 1356 р. польський король Казимир ІІІ надав це право Львову. У 1499 р. маґдебурське право отримав Київ. 
Міста, які здобули маґдебурське право, звільнялися від управління й суду війтів, воєвод чи старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування. Усі справи міського життя вирішував виборний магістрат, який формувався із заможних міщан. Вибори відбувалися раз на рік. Магістрат поділявся на лаву (суд у кримінальних справах), очолювану війтом, і раду (адміністративний орган і суд у цивільних справах), очолювану бургомістром. Посаду війта міг обіймати лише шляхтич.

Для регулювання виробництва й захисту власних інтересів міські ремісники певних спеціальностей об’єднувалися в особливі організації цехи, діяльність яких визначалася цеховими статутами. Цехи очолювалися виборними посадовими особами цехмістрами. Перші цехи на українських землях виникли наприкінці ХІV ст. на Галичині й Закарпатті, а з кінця ХV ст. цеховий устрій поширився на ремісників міст Волині, Київщини і Західного Поділля. 

У торгівлі теж з’являються нові явища. Так, купці об’єднуються в гільдії. У ХV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та інших містах).

У ХІV першої половини ХVІ ст. починає формуватися кріпацтво.
Порушення споконвічних традицій і загальне погіршення життя викликало опір селянства. Найбільшим виступом селян ХІVХV ст. стало повстання 14901492 рр., яке мало соціальний і визвольний характер.

Запам’ятайте дати
1324 р. надання маґдебурзького права Володимиру-Волинському.
1356 р. надання маґдебурзького права Львову.
1374 р. надання маґдебурзького права Кам’янцю-Подільському.
14901492 рр. селянське повстання в Прикарпатті під проводом Мухи й Андрія Борулі.
1499 р. надання маґдебурзького права Києву.
1520, 1557 рр. законодавче встановлення одноденної панщини в Польщі та Литві.
1529, 1566, 1588 рр. Литовські статути: «Старий» (1529), «Волинський» (1566), «Новий» (1588).
 
У ХV ст. зароджується епічна поезія історичні пісні, балади та думи. Історичні пісні прославляли боротьбу героїв із татарами й турками.

Новим оригінальним жанром усної народної творчості стали думи. Вони виникли в козацькому середовищі.

Вогнепальна зброя й нові способи ведення воєнних дій спричинили необхідність будувати укріплення з каменю або цегли. 

У ХІVХV ст. із розвитком рукописних книг продовжуються традиції книжної мініатюри. Найбільш яскраво книжкова мініатюра тієї доби представлена в Київському Псалтирі, створеному в 1397 р., де вміщено 301 ілюстрацію. Вона характеризується сюжетною розмаїтістю (від біблійних до побутових), виразністю та індивідуалізованістю облич, свіжістю кольорів. Зображення й колорит надзвичайно вишукані. Чудові ілюстрації містять також Київське євангеліє (1393 р.), Луцьке євангеліє (ХVІ ст.) тощо.

Запам’ятайте дати
ХІVХV ст. масове замкове будівництво.
1397 р. Київський Псалтир.
14501494 рр. життя та діяльність Юрія Котермана (Дрогобича).
1483 р. видання в Римі першої друкованої книги українського автора Ю. Дрогобича (Котермана) «Прогностична оцінка поточного 1483 р.».
1491 р. початок книгодрукування церковнослов’янською мовою. Швайпольтом Фіолем богослужебних книг «Октоїх» і «Часослов».

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Річ Посполита в межах [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р.
   Королівство Польське
   Герцогство [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], польський[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
   Велике князівство Литовське
   Герцогство [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], литовський[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
   [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Дмитро Вишневецький (15161563) нащадок великого литовського князя Ольґерда, один із перших відомих в історії ватажків українського козацтва.
На початку 50-х pp. XVI ст. він уже був черкаським та канівським старостою й організував відсіч турецьким нападникам. У цей час під керівництвом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця було збудовано замок-«городок», який вважається передтечею Запорозької Січі.

29 червня 1556 р. Вишневецький із загоном у 600 кіннотників і командою на 18 чайках узяв приступом Очаків, а восени того ж року фортецю Іслам-Кермень. Захоплені у ворога гармати князь установив у Хортицькому замку.
На початку 1557 р. Хортицький замок витримав 24-денну облогу кримського хана. Проте восени цього ж року об'єднані турецько-татарські сили примусили князя залишити острові Мала Хортиця. Влітку 1563 р. під час походу до Молдавії Д. Вишневецький потрапив у полон і був відправлений до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Героїзм та мученицька смерть князя уславлені в народній думі «Про козака Байду».
. Протягом 1556 р. організував численні походи запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці. Згодом був запрошений до Москви і як московський воєвода здійснював походи на татар.

Туреччина(Османська імперія) протягом XIV – XVI ст. із невеликого князівства перетворилась на потужну імперію, володіння якої простяглися на трьох континентах (в Азії, Африці та Європі) від Атлантики до Індійського океану.
Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р.запорозьку фортецю зруйнували кримські татари.
 Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця. Від 60-х рр. XVI ст. по 1593 р. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, у 1593-1638 рр. - на острові Базавлук, у 1638-1652 рр. - на Микитиному Розі, у 1652-1709 рр. - на річці Чортомлик, у 1709-1711 і 1730-1734 рр. - на річці Кам'янка, у 1711-1728 рр. - в Олешках, у 1734-1775 рр. - на річці Підпільна (Нова Січ).
Влада в козацькій державі
Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) Раді, яка обирала козацьку військову старшину.
СІЧОВА ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА

Відала всіма військовими, адміністративними, судовими і навіть духовними справами Війська Запорозького Низового



[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

Кошовий отаман
суддя
писар
осавул



Кошовому отаману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі.
Військовий суддя - друга після кошового особа у владній ієрархії Січі.
Військовий писар відав усім діловодством.
Осавул слідкував за порядком у Січі.
КОЗАЦЬКА СИМВОЛІКА
Герб Війська Запорозького - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, - виник у другій половині XVI ст. Законної сили він набрав за короля Стефана Баторія 1578 р. Але й попередні козацькі формування, напевно, мали власну символіку. Щоправда, відомості про неї до нашого часу не дійшли. Згаданий герб уперше зображено на печатці Війська Запорозького 1595 р., за гетьманування Григорія Лободи. Упродовж усього існування козацтва цей головний символ залишався незмінним. Він зображався на головних печатках Війська Запорозького та Гетьманщини, на прапорах, портретах, іконах, у рукописах і друкованих виданнях.

 В польському місті Любліні в 1569 р.  зібрався спільний сейм представників привілейованих станів обох держав. Гострі суперечки щодо форми об'єднання тривали півроку. Литовська сторона виступала за створення федеративної держави, а польська за інкорпорацію (включення) Литви до складу Польщі. Переконавшись, що польська сторона не збирається зважати на її [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], литовська делегація залишила сейм, щоб зірвати його роботу. У відповідь на це польський сенат закликав готуватися до війни з Литвою і зажадав від короля Сигізмунда II Августа прийняти рішення про включення до Польщі Волині й Підляшшя. Оголосивши про приєднання цих земель, польський король зажадав від шляхти, яка мала там маєтки, прибути до Любліна і присягнуги Польщі, погрожуючи тим, хто цього не зробить, конфіскацією володінь. 
1 липня 1569 р. в Любліні було укладено унію про об'єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського у федеративну державу «двох народів» Річ Посполиту (дослівно республіку). 

. Для України Люблінська унія мала як позитивні, так і негативні наслідки. Так, більшість українських земель були об'єднані в межах однієї держави, що сприяло національно-культурному розвитку українського народу. На приєднаних до Польського королівства українських землях було збережено судочинство за нормами Литовських статутів, існуючий адміністративний устрій та ведення діловодства руською мовою. Представники українських князів і шляхти отримали виключне право обіймати посади в місцевій адміністрації незалежно від віросповідання. Завдяки Люблінській унії українські землі залучилися до нових форм суспільного життя: «шляхетської демократії», місцевого самоврядування, станового судочинства   тощо.  Через Польщу на українські землі поширився західноєвропейський      культурний   вплив, збільшувалася кількість навчальних закладів. Водночас необхідність брати участь у роботі сеймиків, Вального сейму, спілкування з польськими урядовцями спричиняли полонізацію й денаціоналізацію української шляхти. Люблінська унія відкрила можливість наділяти маєтками на новоприєднаних територіях [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] шляхету. Виникнення на українських землях володінь польських магнатів спричинило закріпачення селянства і значне посилення його визиску.  Третій Литовський статут 1588 р. запровадив для різних категорій залежних селян кріпосне право. Унаслідок цього було закріплено законом створення єдиного стану кріпосних селян. Унія призвела до втрати Україною державності, яка, хоч і обмежено, зберігалась, коли вона перебувала у складі Великого князівства Литовського. Водночас переважна більшість українського населення стала зазнавати дедалі більше національно-–
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·F" \o "Релігія як явище культури. Світові релігії. Виникнення і сучасне поширення релігійних вчень. Соціальна і професійна структура населення" 14релігійних15 утисків унаслідок полонізації й покатоличення. Не виправдалися також розрахунки на те, що в новій державі українські землі будуть захищені від турецько-татарськпх нападів і шляхетських наїздів.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1558-1583 рр.
Лівонська війна. Війна Московії проти Лівонського ордену німецьких лицарів, а після його розпаду (з 1561 р.) - проти Великого князівства Литовського, Польщі (з 1569 р. - Речі Посполитої), Данії та Швеції за вихід до Балтійського моря.

1569 р.
Люблінська унія. Об'єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського в Річ Посполиту. Приєднання Польщею Київщини, Брацлавщини, Волині та Підляшшя.

1582 р.
Запровадження в Речі Посполитій нового - григоріанського календаря.

1587-1632 рр.
Правління в Речі Посполитій Сигізмунда ІІІ.

1596 рр.
Православний та уніатський собори в Бересті. Утворення на уніатському соборі греко-католицької церкви.


Князь Василь (Костянтин) Острозький (1526-1608) Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586 р.) Василь-Костянтин Острозький вважався одним із можливих претендентів на престол. Секретар посла папи Римського у Варшаві Енріко Спаноккйо підкреслював, що на боці князя дві переваги: по-перше, він найзаможніша особа в державі, по-друге, його всі шанують як людину розсудливу й гідну; єдине, що стояло на заваді, - князь був "русином і вождем схизматиків".

Польська держава в XVI ст., а надто за правління Сигізмунда ІІ Августа(1548-1572 рр.), переживала період економічного і культурного піднесення. На той час вона стала основною постачальницею сільськогосподарської продукції на європейський ринок. Тодішня Польща видавалася чи не єдиним острівцем внутрішньої злагоди на тлі кривавих релігійних конфліктів, що вирували в Європі: релігійні війни у Франції, сваволя інквізиції в Іспанії, жорстокі переслідування протестантів Марією Тюдор в Англії, реформаційні війни в Німеччині, кривава опричнина в Московії...

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ НА ПОЧАТКУ XVI ст.
Українські землі
Держава, під владою якої перебували

Галичина (від 1387 р.) Західне Поділля (від 1430 р.)
Польща

Буковина (від середини XVI ст.)
Молдавія

Закарпаття (від XIII ст.)
Угорщина

Київщина, Волинь, Брацлавщина (Східне Поділля), Чернігово-Сіверщина
Велике князівство Литовське

Причорномор’я та Приазов’я
Кримське ханство

Зміни, що сталися протягом першої половини XVI ст. в становищі українських земель
Чернігово-Сіверщина
Початок XVI ст. - Московія

Закарпаття
1526 р. - Угорщина під владою Трансильванії та Австрії

Буковина
1538 р. - Молдавське князівство під владою Османської імперії


Литва хоч і втратила право на власні сейми та на зовнішні відносини, проте зберігала певну самостійність – зокрема своє право й суд, скарб.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІСЛЯ ЛЮБЛІНСЬКОЇ УНІЇ
Після Люблінської унії Підляшшя, Волинь, Брацлавщина (Східне Поділля) й Київщина відійшли до Польщі, у складі якої вже перебували Галичина та Західне Поділля.
На українських землях, що відійшли до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], коли було доручено коронному гетьманові [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Подальші заходи з визнання українського козацтва як окремого стану здійснив король Стефан Баторій. Він погодився прийняти на державну службу 500 козаків, визначивши у спеціальній «Постанові щодо низовців» їхні права й обов’язки.
У кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького – Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі). 

Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою підступно вбитий слугами князя Випіневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

Северин Наливайко  після жорстоких тортур був четвертований. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення "винищити їх до останку". Але рішення залишилося на папері - здійснити його вже було Польщі не під силу. До того ж, на поч. XVII ст. Польща ув'язнула в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.

Запорозька Січ  організація українського козацтва, яка виникла й розвинулася за Дніпровськими порогами в першій половині XVI ст. Центром Січі було містофортеця, яке через різні обставини змінювало своє розташування, але завжди було за порогами.

Наприкінці 70-х на початку 80-х рр. XVI ст. нижче порогів Дніпра, на великому й неприступному острові Томаківка, оплутаному зусібіч річками й озерами, серед широких плавнів виникла перша Січ Великого Лугу  Томаківська. Її називали Запорозькою Січчю, а козаків  січовиками або запорожцями. 

Козаки розробили власну тактику (організацію й ведення) бою: галас  козаки йшли до бою в довільному порядку, змішувалися з ворогом, і кожен запорожець демонстрував у бою власну хоробрість і військову майстерність; табір  військо рухалося похідним строєм у вигляді рухомої фортеці з кількох рядів возів, скріплених між собою ланцюгами. Із возів козаки обстрілювали ворога з гармат і рушниць. До бою піхота виходила з табору назовні, а потім поверталася під захист пересувних укріплень; самообкопування  засіб індивідуального захисту козаків від обстрілу під час бою.
Козаки здійснювали також рейди кінноти вглиб території ворога, раптово захоплювали фортеці, улаштовували засідки, нападали на ворога вночі тощо. Існувала розвідка й вартова служба. Спеціальні підрозділи несли сторожову службу в Степу, де пролягали татарські шляхи, і в разі небезпеки повідомляли про неї за допомогою системи димової сигналізації. Козаки збирали інформацію про ворога у його володіннях за допомогою спеціальних розвідників і на підставі їх повідомлень розробляли плани своїх походів.
Високого рівня досягло козацьке мистецтво ведення морського бою. Їхній флот складався з чайок  легких маневрених човнів, які мали два керма (кормове й носове), рухалися як на веслах, так і з допомогою вітрила. Чайки вміщували 5070 козаків, озброєних рушницями й шаблями, та невеликі гармати.
Устрій Війська Запорозького (до 30-х рр. XVIІ ст.)
Козацька рада
Курінні отамани
Запорозький Кіш (Січ) (38 куренів)
Гетьман
Військова старшина: обозний, писар, суддя, осавули (два)
Реєстрова старшина
Територіальні реєстрові полки
Військо (полки, сотні, десятки)
Полковники, сотники, десятники (отамани)

Виборна військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар(очолював військову канцелярію й відав усім діловодством Січі), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана).

Цікаво знати
Військо Запорозьке мало клейноди спеціальні військові знаки, регалії та атрибути. За часів Стефана Баторія ними були прапор, печатка, булава та бунчук. Прапор (хоругву) Війська Запорозького завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом. Печаткою Війська Запорозького розпоряджався суддя. Вона була круглої форми, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й кафтані, із шаблею, порохівницею на боці та мушкетом на лівому плечі. Ознакою влади гетьмана була булава. Гетьману надавався також бунчук палиця завдовжки 22,5 м, із кулею або вістрям угорі, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або телячого хвоста. Він указував місцезнаходження гетьмана під час бою. Згодом кожен полк також отримав свої прапор і печатку, а ознакою влади полковника стала невелика бойова булава пірнач (шестопер).

Досягнення української культури XVI ст.
Просвітництво
-    створено мережу початкових шкіл, братських шкіл -    високого рівня викладання досягла Острозька греко-слов'янська школа (заснована у 1578 р). В ній викладалися наступні предмети: граматика, арифметика, астрономія, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], грецька, латина, польська, слов'янська мови -    відкрито Києво-Могилянську колегію (1632 р) – вищий навчальний заклад. Освіта в колегії тривала 12 років. Вивчали предмети: латину, грецьку, слов'янську, польську мови, богослів'я, граматику, риторику, арифметику, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], астрономію, поезію, музику, філософію

Наука
-    створено навчальні посібники і книги з математики, мовознавства, філософії, астрономії, історії -    удосконалилася техніка: сільськогосподарські, інструменти та ін.

Книгодрукування
-    Іван Федоров створив першу типографію у Львові (1573 р). Видано перші книги – „Апостол” і „Буквар” -    На початку 17 ст. по всій території України діяло 40 типографій (Львів, Острог, Луцьк, Київ, Чернігів, Печерський монастир)

Нові літературні твори
-    [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (Короткий Київський літопис, Львівський, Острозький та ін) -    церковно-літературні твори (Києво-Печерський патерик) -    полемічна література (біля 60 творів) -    [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Становлення української мови
-    створено Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.) – один з перших творів з елементами української писемної мови -    створено навчальний посібник „Грамматика славянская” (1619 року) М.Смотрицького -    створено перший український [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1627) П.Беринда

Архітектура та мистецтво
-    розвивається оборонне зодчество (замки, фортеці, вали) -    почалось будівництво палаців -    отримала розповсюдження архітектура різноманітних стилів: готичного (у Західній Україні, бароко) -    удосконалювалося мистецтво іконопису, фресок, розпису церков, в яких отримали втілення[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] національні риси, а замість канонічних святих у ряд витворів включали історичних українських персонажів -    почала розвиватися гравюра на дереві, скульптура з каменю (вапняка) для оформлення фасадів, іконостасів, надгробків (Західна Україна)

Музика
-    високого рівня досяг хоровий спів, думи, пісні, церковна музика, партесний (багатоголосий) спів -    у 16 ст. були заведені п'ятилінійні ноти -    у 17 ст. музичний теоретик Н.Дилецький створив книгу по музичному мистецтву -    з'явилися оркестри (при ратушах), їх називали капели. При капелах відкривалися музичні школи


1491 р.
Видання у Кракові Швайпольтом Фіолем перших українських друкованих книжок.

1556-1561 рр.
Створення Пересопницького Євангелія.

1574 р.
Видання Іваном Федоровичем у Львові Апостола та "Букваря".

1576-1578 рр.
Заснування князем Костянтином Острозьким друкарні та школи, виникнення Острозького літературно-наукового гуртка.

1581 р.
В Острозі Іваном Федоровичем видано Острозьку Біблію.

1586 р.
Заснування у Львові Успенського братства та Успенської школи.

1591 р.
Видання друкарнею Львівського братства "Адельфотеса" - підручника церковнослов’янської та грецької мов.

1596 р.
Друкарнею Віленського братства видано три навчальні книжки Лаврентія Зизанія: "Буквар", "Лексис", "Граматика".

1615 р.
Шляхтянка Галшка Гулевичівна подарувала Київському братству свій "двір із пляцем" на Подолі. Початок діяльності Братської школи в Києві.

1616 р.
Друкарні Києво-Печерського монастиря видає першу книгу "Часослов", розраховану і для шкільного вжитку.

1617 р.
Заснування Луцького Хрестовоздвиженського братства та братської школи при ньому.

1646 р.
Друкарнею Києво-Печерської лаври видано Требник Петра Могили.

 Від часів Київської Русі тривала традиція заснування двох літературних мов: книжна староукраїнська (у другій половині XVI ст. її називали прустою мовою) та слов'яно-руська.
Пруста мова була наближена до мови розмовної, використовувалася вона надзвичайно широко. Нею писалися найрізноманітніші судові та урядові документи, полемічні ораторсько-проповідницькі твори, повчальна поезія, літописи.
Мова слов'яно-руська - український різновид церковнослов’янської мови. Церковні книжки й надалі писалися церковнослов’янською мовою, яку тоді називали слов'яно-руською. І хоч вона також зазнавала впливів розмовної мови українців, проте залишалася незрозумілою народові.

Головну мету власної діяльності Василь-Костянтинь Острозький вбачав у відродженні української культури на засадах православ’я. З цією метою не пізніше 1578 р. в Острозі було створено школу. Давні слов'янські традиції поєднувалися тут із надбанням тогочасного європейського шкільництва.
В Острозькій школі ґрунтовно вивчалися мови - церковнослов’янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.
Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову і середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" вища школа в Україні та на східнослов’янських землях.
Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Необхідність протидіяти наступові католицької культури спричинила появу братських шкіл.
Перша така школа з'явилась у Львові 1586 р., а незабаром їх почали створювати скрізь по Україні. На початку XVI ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Навчатися у них мали право діти усіх станів. Утримувалися школи коштом братств. Діти незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно.
 Крім названих мов, у них учні опановували вже згадані "сім вільних наук".
 Граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометріїю астрономіїю та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]у. 

У 1615 р. постала братська школа в Києві. 
Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об’єднано з Київською братською. Об’єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегією.
Київська колегія (незабаром Києво-Могилянська академія) була вищим навчальним закладом.
Саме наукова діяльність викладачів академії, а також студентів сприяла розвиткові української мови.

У 1574 р. у Львові Іван Федорович видав Апостол і перший український друкований підручник для навчання грамоти - "Буквар".
У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків -Острозьку Біблію.
До середини XVII ст. в Україні діяло 25 друкарень в 17 різних містах та селах.
Найбільшим центром книгодрукування в Україні в першій половині XVII ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври.
Її заснував 1615 р. архімандрит лаври Єлисей Плетенецький.
Лаврська друкарня видала першу книжку 1616 р.
У 1638 р. у друкарні вийшла Тератургіма монаха печерського монастиря Афанасія Кальнофойського - неоціненне джерело з історії славетної обителі.
Друкарня Києво-Печерської лаври проіснувала понад 300 років. 

Вважається, що в XVI ст. в руській мові під впливом усного народного мовлення з'являються риси української літературної мови.

Бересте
·йська у
·нія  рішення [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на території [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] розірвати стосунки з [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та об'єднатися з [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р.
Безпосередніми приводами до унії були:
ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву ;
на думку українських єпископів, мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками ;
тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви;
невдоволення руських православних [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ];
бажання [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] звільнитися від підлеглості східним [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], які підтримували [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ];
намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], які засідали в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та титулувались «князі церкви»  і залежали тільки від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та почасти від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
У XVI ст. на українських землях продовжувалася традиція створення літописів. У короткому Київському літописі описуються події, що відбувалися у 8621515 pp. Давня історія Русі подана в ньому на основі київського і галицько-воллнського літописання XIXIII ст., а пе¬ріод 1491 1516 pp., що визначається докладністю і точністю датування, очима очевидця, який, імовірно, жив на Волині.

Події на українських землях згадуються в білоруських (західноруських) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У літописі, створеному в містечку Баркулабово біля Орші, описані події з 1563 до 1608 р. У ньому розповідається про козацьке повстання під проводом С. Наливайка, боротьбу між православними і прихильниками унії на українських та білоруських землях.

Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVII ст. вирощували зернові, розводили городину, ставили на відгодівлю волів, улаштовували пташники, займалися рибництвом.

Латифундія  велике приватне земельне володіння.

У першій половині XVIІ ст. в розвитку міського ремесла з’явилися нові явища. Насамперед, за рахунок вихідців із сіл у містах стало зростати число позацехових майстрівпартачів. У Львові в цей час вони становили понад 40 % всіх ремісників. Цехи намагалися боротися з ними, але найчастіше не мали в цьому успіху, тим більше, що партачів підтримували, виходячи зі своїх інтересів, шляхта й міська влада. Наприклад, у 1638 р. львівський староста, замість дозволених йому цехом шести ремісників, тримав понад 160 й отримував прибуток від їхньої праці.

На окремих підприємствах стали впроваджуватися найпростіші машини, виникав поділ праці й використовувалася наймана праця, тобто розпочався перехід до мануфактурного виробництва. Наприклад, водяні колеса на початку XVIІ ст. застосовувалися на папірнях у Брюховичах під Львовом, а поділ праці між найманими робітниками спостерігався там, це виробляли великі гармати й великі дзвони у майстернях Львова, Черкас, Остра, Білої Церкви.

Найбіднішою частиною селянства були загородники (городники), що найчастіше мали лише один город (загороду), і комірники, які не мали навіть власного житла, хоча дехто з них мав худобу.
Упродовж XVIІ ст. різко погіршилося економічне, соціальне і правове становище селян у всіх регіонах України. Найважчим воно було в Берестейському, Підляському, Руському, Белзькому, Волинському, західній частині Подільського й на правобережжі Київського воєводств, де панщина селянкріпаків сягала 36 днів на тиждень. На середину XVIІ ст. в результаті безперервного закріпачення вільних селян в Україні лишилося дуже мало.

Існували різноманітні обмеження для міщан із православних українців. Зокрема, у 1620 р., за повідомленнями сучасника, у Львові той, «хто додержується грецької віри і не перейшов в унію, той не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех».

Населення міст потерпало від гноблення. У державних містах, навіть тих, що мали маґдебурзьке право, міщани потерпали від свавілля королівської адміністрації. У приватновласницьких містах жителі були змушені відбувати панщину на полі, чистити стави, споруджувати греблі, давати до війська з відповідним спорядженням вибранців, споруджувати, ремонтувати й охороняти замки тощо. Власники міст і містечок часто віддавали їх в оренду й заставу, а фактично на пограбування й розорення. Багато лиха завдавали магнатські чвари і свавілля шляхетських військ, що супроводжувалося грабунками, насильством й розбоями.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1616 р.
Взяття запорозькими козаками на чолі з П.Сагайдачним турецької фортеці Кафи.

1618-1648 рр.
Тридцятилітня війна в Європі між двома коаліціями держав: Габсбурзькою католицькою (Австрія, Іспанія, Польща) і протестантською (Англія, Нідерланди, Данія, Франція, Швеція). Участь у воєнних діях українських козаків.

1618 р.
Похід 20-тисячного козацького війська Сагайдачного в Московію на допомогу королевичу Владиславу. Деулінське перемир'я. Приєднання до Польщі Чернігово-Сіверщини та Смоленщини.

1620 р.
Польсько-турецька війна. Поразка польського війська на Цецорських полях у Молдавії.

1620 р.
Відновлення православної ієрархії. Обрання Київським православним митрополитом Йова Борецького.

1621 р.
Хотинська війна. Участь козацького війська під проводом П.Сагайдачного в Хотинській війні на боці Речі Посполитої.

МОРСЬКІ ПОХОДИ КОЗАКІВ
Літо 1606 р. Від козацьких нападів запалало усе турецьке узбережжя Чорного моря. Козаки завдали удару відразу по трьох найміцніших турецьких фортецях - Акерману, Кілії, Варні. Вкрай занепокоєний султан наказав перетнути Дніпро залізним ланцюгом, залишивши посеред річки браму, на яку з кріпосних веж було націлено гармати.
Осінь 1608 р. Запорожці здобули Перекоп, а невдовзі - Ізмаїл, Кілію та Акерман.
1614 р. Флотилія чайок перетнула Чорне море. Висадившись під Трапезундом, козаки переможним походом пройшли по-турецькому узбережжю, здобули Синоп, знищили гарнізон фортеці, арсенал, спалили місто й кораблі турків.
1615 р. На 80 чайках вони рушили на турецьку столицю, де крім флоту, стояла султанська гвардія в 30 тис. вояків. Козаки спалили портові споруди й повернули назад. Розлючений султан вкотре наказав наздогнати й знищити зухвальців. Однак біля Очакова запорожці першими напали на турецьку ескадру, захопили в полон старшого експедиції. Захоплені галери знищили на очах очаківської залоги.
1616 р. Найпотужніший удар козаків. Здобуто Кафу - найбільший невільницький ринок у Криму. Визволено кілька тисяч бранців.

Внесок Петра Конашевича-Сагайдачного у розвиток визвольного руху в Україні та згуртування українського суспільства
Впорядкування козацького війська, підвищення його боєздатності.
Перетворенню козацтва на провідну верству українського суспільства сприяла ідеологічна підтримка Війська Запорозького православною церквою та братствами.
Відновлення значення Києва як релігійного, а відтак і духовного центру України.
Зростання міжнародного авторитету козаків завдяки їхнім гучним звитягам у морських походах і Хотинській війні.

Заслуги гетьмана:
1. Впорядкував козацьке військо.
2. Мав неабиякий дипломатичний хист.
3. Брав участь у тогочасній європейській політиці.
4. Підтримував православну церкву, приділяв увагу освітнім справам

Магдебурзьке право - право на самоврядування.

Причини Національно-визвольної війни
Соціально-економічні
· Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина збільшилася до 56 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.
· Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. У містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.
· Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630-х pp. та видання польським урядом у 1638 р. «Ординації Війська Запорозького реєстрового».
Політичні.
Відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.
Національно-релігійні. Перебування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.
За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.
На підставі передумов Національно-визвольної війни сформувалися її причини: -незадоволення  різних  верств  населення  України  швидким зростанням  у  країні  земельних  володінь  польських  магнатів  та шляхти; - посилення національно-релігійних утисків православних українців; - невідповідність  між фактичним  набуттям  козацтвом  політичного лідерства в українському суспільстві й обмеженнями, що накладалися на нього владою за «Ординацією»  1638 p.; - слабкість вищої державної влади  Речі  Посполитої ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] й сейму), яка навіть за наявності бажання не мала достатніх повноважень і авторитету,  щоб контролювати дії польських магнатів і шляхти в Україні.
Національно-визвольну війну вважають складовою Української національної революції XVII ст. (1648 1676 pp.). Після закінчення Національно-визвольної війни Україну охопила громадянська війна (вересень 1657 червень 1663 pp.), що спричинила її поділ на два гетьманства і боротьбу (червень 1663 вересень 1676 pp.) за возз'єднання Української гетьманської держави Богдан   Хмельницький   та   його   соратники. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. тривала з лютого 1648 р. до серпня 1657 р. 

Метою Національно-визвольної війни було:
знищення польського панування;
створення в етнічних межах України власної держави;
ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;
утвердження козацького типу господарювання.


ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1648 р., січень
Початок Національно-визвольної війни. Обрання гетьманом Богдана Хмельницького.

1648 р., лютий
Богдан Хмельницький уклав союзну угоду з кримським ханом про надання військової допомоги.

1648 р., травень
Жовтоводська і Корсунська битви.


Ян ІІ Казимир (1609-1672) - король Речі Посполитої (1648-1668). За часів його правління Річ Посполита прагнула придушити Національно-визвольну війну, вела війни проти Московії та Швеції. У вересні 1668 р. зрікся престолу. Помер у Парижі.

Одночасно з розгортанням Національно-визвольної війни Україну охопила жорстока стихія селянської війни. Тривалий час накопичувана лють селян до своїх гнобителів призвела до того, що вони винищували панів та їхні сім'ї, убивали орендарів та урядників, не розрізняючи їхньої національної приналежності та віросповідання. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] громили шляхетські маєтки, захоплювали орні землі та майно.

Битва під Пилявцями відбулася 11-13 вересня 1648 р.
Після безплідних мирних переговорів у вересні 1648 р. воєнні дії відновилися. На Волині під Чолганським Каменем було зосереджено 8090-тисячну польську армію. Б. Хмельницький рушив їм назустріч із військом, кількість якого сягала 100110 тис. осіб. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] відбулася неподалік містечка Пилявці, поблизу Староконстянтинова. Розпочалася вона 11 вересня 1648 р. боєм за греблю через річку Іква. Надвечір греблю захопили поляки. Наступного дня обидві сторони готувалися до вирішальної битви. Б. Хмельницькому, на допомогу якому 12 вересня прийшла 56-тисячна орда буджацьких татар, удалося ввести в оману поля¬ків, розпустивши чутку, що до нього приєдналися 30 тис. татар. Уранці 13 вересня битва відновилася. Україно-татарське військо захопило греблю й, переправившись на лівий берег, стало тіснити поляків. У другій половині дня перевага була на боці війська Б. Хмельницького. Надвечір серед поляків поширилися чутки, що українсько-татарські загони з'явилися в тилу табору. Виникла паніка. Кидаючи поранених, зброю і майно, поляки стали тікати, причому Заславський, Остророг і Конецпольський потай утекли з табору першими. Унаслідок здобутої перемоги козакам дісталися десятки тисяч возів із майном, 92 гармати й навіть загублена під час утечі гетьманська булава В. Заславського. Перемога в битві під Пилявцями відкрила шлях для визволення з-під польського панування західноукраїнських земель.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1648 р., вересень
Битва під Пилявцями.

1648 р., вересень - жовтень
Облога українським військом Львова і Замостя.

1648 - 1668 рр.
Правління в Речі Посполитій короля Яна ІІ Казимира.

1648 р., грудень
Урочистий в'їзд Б. Хмельницького до Києва.

1649 р., червень - серпень
Облога українським військом фортеці Збараж.

1649 р., серпень
Зборівська битва. Укладення Зборівського перемир'я.


ПОХІД УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА В ГАЛИЧИНУ
26 вересня 1648 р. розпочалася облога Львова.
5 жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок - фортецю на високому пагорбі.
Львівська міська верхівка, зрозумівши безвихідь свого становища, почала переговори.
Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів - Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших.
Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу і, дочекавшись викупу для сплати ординцям, рушив на Замостя та оточив фортецю.
Незабаром Хмельницький отримав викуп і 14 листопада зняв облогу з Замостя.
Причини припинення воєнних дій та відступу української армії з-під Замостя
Складне становище армії:
боєздатного війська налічувалося не більш як 30 тис.;
гостро відчувалася нестача гармат, боєприпасів і харчів;
давалася взнаки загальна втома.
Наближення зими.
Спалах епідемії чуми.
Повернення татар до Криму і загроза нападу на Київщину й Чернігівщину литовської армії.
Не вичерпаними були військові сили Польщі.

На початку 1649 р. Богдан Хмельницький оприлюднив свої наміри щодо війни проти Речі Посполитої. Це сталося в лютому, під час переговорів у Переяславі, з королівським посольством. У відповідь на умови перемиря, запропоновані польськими послами, гетьман сформулював остаточну мету війни.

Промова Хмельницького тлумачиться дослідниками як програма розбудови Української держави
Гетьман обґрунтував право українців на створення незалежної від Речі Посполитої держави в етнічних межах їхнього проживання.
Сформулював положення про соборність Української держави.
Розглянув козацьку Україну як спадкоємницю Київської Русі.

Навесні 1649 р. польські війська, порушивши умови перемир'я, розпочали воєнні дії.

27 липня козаки розпочали генеральний наступ.

Хмельницький міг остаточно добити польську армію. Але кримський хан Іслам-Ґірей порушив попередню домовленість і перейшов на бік короля Речі Посполитої.
Неможливість вести війну одночасно проти Польщі й проти Кримського ханства спонукала Богдана Хмельницького укласти мирний договір з Польщею.
Укладення зборівського мирного договору 8 серпня 1649 р.
Договір передбачав перехід під владу гетьмана територій колишніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств.
На цих територіях польський уряд позбавлявся права розміщувати свої війська, а державні посади мали обіймати лише православні.
Встановлено реєстр у 40 тис. козаків.
Усім учасникам війни оголошувалася амністія.
Шляхта поверталася до своїх володінь.
Селяни мусили виконувати довоєнні повинності в маєтках своїх власників.
Гетьманщина (1649 – 1764) українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

По  закінченні  Корсунської битви Б. Хмельницький розпочав створення українського козацького війська. Його ядром стали реєстрові та запорозькі козаки, до яких приєдналися повстале «покозачене» селянство та міщанство. Для подальшого формування й організації українських збройних сил Б. Хмельницький запровадив територіальну полково-сотенну систему: певна територія виставляла декілька сотень вояків, які об'єднувалися в полк. Завдяки цьому гетьман залучив до збройної боротьби з ворогом населення всієї Гетьманщини.
Командні посади в українському війську посіли представники реєстрової козацької старшини, української шляхти й заслужені козаки.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] система Гетьманщини до 1654 p., як уже зазначалося, контролювалася особисто Б. Хмельницьким. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідовано всі старі державні податки та введено нові. Основними джерелами поповнення державної скарбниці стали податки, прикордонні торгові мита, доходи від промислів та із земельного фонду. Так, установлювалися податки з млинів, за виробництво і продані горілки, збори з торгів і ярмарків тощо. Селяни, які жили на колишніх державних і приватних землях, відтепер сплачували «чинші на Хмельницького». Лише останні забезпечували надходження до державної скарбниці Гетьманщини 100 тис. злотих щорічно.
 Під час війни було знищено всі станові (гродські, земські й підкоморські) суди і створено Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди. Козацьким судам підлягали не лише козаки, а й шляхтичі, міщани та селяни, особливо за тяжкі злочини (убивства, розбій тощо). Генеральний військовий суд був вищою судовою інстанцією при уряді Гетьманщини. До нього входили два генеральні судді та судовий писар, що вів справи.
Окрім того, у містах із магдебурзьким правом, як і раніше, існували суди магістратів. Справи духівництва розглядалися в церковних судах.
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Генеральна рада -загальна рада всього Війська,найвищий законодавчий орган держави






Старшинська рада - генеральна старшина та полковники - розглядала всі питання міжнародної політики, зокрема миру і війни, затверджувала міські привілеї та смертні вироки тощо





Генеральний уряд (генеральна старшина)на чолі з гетьманом

Столицею і гетьманською резиденцію стало м. Чигирин.
Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), керували магістрати на чолі з війтами.
Чимало коштів надходило від торгівлі (збори з торгів і ярмарків, кордонне мито тощо).
Існували в державі і загальні податки.
Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство.
Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські й турецькі гроші. За свідченнями сучасників, наприкінці 1649 р. розпочалося карбування державної монети; щоправда, тих монет не знайдено.
Білоцеркі
·вський ми
·рний до
·говір 1651  договір між польським урядом і гетьманом України [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], укладений в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 18 ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) вересня [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року після невдалої для селянсько-козацьких військ [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Польській [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] поверталися маєтки у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ];
територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;
Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.
гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який так і не був затверджений [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], не тривав і року, а [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року відбулась нищівна для польського війська [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. (22-23 травня [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року) 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року загін [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] вирушив до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], щоб укласти династичний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] між Тимошем Хмельницьким і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  дочкою [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],- добитися виконання умов українсько-молдовського договору.
Польський уряд, дізнавшись про плани Т.Хмельницького зробити похід у Молдавію, наказав Марціну Калиновському розбити [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. 

Богдан Хмельницький дізнався про польські наміри. Приспавши увагу польського командування повідомленням про похід у Молдавію начебто невеликого загону козаків, зібрав військо, щоб завдати удару по поляках.
хронологія подій
1650 р., серпень
Перший молдавський похід.

1651 р., червень
Битва під Берестечком.

1651 р., вересень
Укладення Білоцерківського перемир'я.

1652 р., травень
Битва під Батогом.

1652 р., серпень
Одруження Т.Хмельницького з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Укладення молдавсько-українського союзу.

1653 р., квітень-травень
Похід козацьких полків під проводом Т. Хмельницького в Молдавію.

1653 р., серпень
Похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдавію. Поразка його під Сучавою.

1653 р., вересень-грудень
Облога Жванця на Поділлі.

Жванецька облога. У 1653 р., відновивши кількісний склад війська після поразки під Батогом, поляки продовжили боротьбу проти [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У лютому на Брацлавщину вторглася 12 14-тисячна польська армія під проводом Стефана Чарнецького. Вона спустошувала міста й села, залишаючи за собою згарища і смерть. Ворог дійшов до Умані. Однак тут підрозділи Чарнецького зазнали дошкульної поразки від козацьких загонів І. Богуна й залишили межі Брацлавщини. У травні 1653 р. Б. Хмельницький із 30 тис. козаків та 12 15 тис. татар вирушив з Умані в новий похід проти поляків. Однак гостра нестача продовольства і фуражу, наростання невдоволення козаків грабунками татар, звістка про провал четвертого молдавського походу спричинили виступ козаків проти  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  в червні 1653 р. Як наслідок, уперше за роки війни похід Б. Хмельницького був зірваний. Тим часом польська армія, очолювана королем Яном Казимиром, просуваючись українськими землями, восени 1653 р. дісталися Жванецького замку, що був поряд із Хотином, і зупинилася там в укріпленому таборі. її кількість разом зі слугами становила 60 тис. осіб. 11 жовтня після того, як сюди дісталися війська Б. Хмельницького та хана Іслам-Ґірея, розпочалися воєнні дії. У підпорядкуванні гетьмана було близько 3040 тис. козаків, і приблизно такою ж була кількість татарської кінноти. Із середини жовтня розпочалася облога українсько-татарською армією польського табору. На початок грудня в кільці облоги від голоду, холоду і хвороб загинуло близько 10 тис. осіб. Під тиском обставин поляки розпочали переговори про мир. Посередником у переговорах між козаками й поляками знову виступив кримський хан. 5 грудня 1653 р. під містом Кам'янцем-Подільським хан Іслам-Ґірей та король Ян Казимир уклали в усній формі кримсько-польський договір.( Кам'янецьку угоду) Його умови передбачали при¬пинення воєнних дій та згоду поляків виплатити кримському хану викуп (так звані «поминки»). Щодо визначення в договорі правового статусу Гетьманщини однозначної [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] немає. В одному джерелі стверджується, що умови Зборівського договору відновлювалися, а в іншому козаки залишалися лише при своїх давніх (до початку війни) правах і привілеях.

Внутрішньо- і зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р. На кінець 1653 р. становище Гетьманщини стало критичним. Цілі райони Правобережжя, де відбувалися воєнні дії, були спустошені. Десятки тисяч людей потрапили в полон до татар, загинули в боях, померли від голоду, епідемій холери й чуми 16501653 рр. За період 1648 кінця 1653 р. кількість населення України зменшилася на ЗО40 %. Розгорталося масове переселення українців з охоплених війною територій на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московії та Молдови. Поглиблювався занепад сільського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], ремесел, промислів і торгівлі, що унеможливлювало подальше ведення війни. У 1653 р. вперше від початку боротьби Б. Хмельницький не зміг набрати заплановану кількість вояків до своєї армії й зіткнувся з виступами незадоволених козаків. В українському суспільстві натхнення і піднесення перших років війни поступалися місцем зневірі й розчаруванню. Помітно погіршилося також зовнішньополітичне становище Гетьманщини. Воно ускладнилося через помилки, допущені гетьманом в оцінці співвідношення сил у Південно-Східній Європі. Спроби Б. Хмельницького встановити династичні зв'язки з Молдавським князівством урешті-решт призвели до появи антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Уряд Речі Посполитої не вважав війну з Гетьманщиною завершеною й готувався до її продовження. Внутрішньополітичні проблеми робили очевидним той факт, що перемогти в ній Україна зможе лише за допомогою сильних союзників. При цьому турецький султан і московський цар висловлювали принципову згоду надати захист і покровительство Гетьманщині.

Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем або турецьким султаном. Саме в такому напрямку пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду.
Більшість держав католицького табору Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурґи, Папська держава, князівства Південної Німеччини одразу зайняли негативну позицію щодо національновизвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несприйняття подій в Україні представники папського Риму. Так, папській нунцій Іоанн Торрес у 16481652 рр., повідомляючи Рим про події в Україні й характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги» або «наші невдачі», а справу, за яку веде боротьбу на цих землях король Речі Посполитої, вважав справою католицької церкви.

Нунцій  представник Папи Римського при уряді якої-небудь держави.
 
Серед католицьких держав позитивним було ставлення до подій в Україні Венеціанської республіки, яка вбачала в українському козацтві вагому й корисну для себе антитурецьку силу. Після укладення Зборівської угоди венеціанці спробували створити антитурецький союз із козаками. Улітку 1650 р. із цією пропозицією до Хмельницького прибуло венеціанське посольство Альберто Віміні. Однак у тогочасній ситуації виступ козаків проти турецького султана був би самогубством, і гетьман відмовився.

Серед держав протестантського табору Швеції, Англії, Голландії та князівств Північної Німеччини переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн. Швеція, унаслідок перемоги у Тридцятилітній війні, набула великого впливу на європейську політику. Саме позиція Швеції перешкодила австрійським Габсбурґам надати збройну допомогу Речі Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Україні і стягував війська до польського кордону, розраховуючи вторгнутися в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю Посполитою, більшість армії якої була зайнята в Україні.
Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій в Україні спостерігалося в Англії. Лідер Англійської революції Олівер Кромвель вбачав у визвольній війні «козацького генерала» Б. Хмельницького проти католицької Речі Посполитої важливу ділянку загальноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами». Кромвель висував ідею створення «великої антиримської, антигабсбурзької, антиконтрреформаційної коаліції» європейських країн, до якої, крім Англії, повинні були увійти Швеція, Московська держава й Гетьманщина.

Зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщини за часів Б. Хмельницького
Кримське ханство
Османська  імперія
Трансільванське князівство
Молдавське князівство
Волоське  князівство
Венеціанська республіка

 

 
Королівство Швеція
 
Військо Запорозьке
 
Курфюрство Бранденбург

 

 
Московське князівство
Австрійська монархія Габсбурґів
Польське королівство
Велике князівство Литовське
Угорське королівство

 
 8 січня 1654  – Переяславська Рада
У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права усього малоросійського народу». Узгоджений у ході переговорів варіант угоди був оприлюднений у березні цього року й здобув назву «Березневих статей», оригінал яких до наших днів не зберігся.
Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р.
Згідно з досягнутими домовленостями, цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права і привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями й великими князями литовськими. Встановлювалася 60-тисячна кількість козацького реєстру. Податки мали збирати українські урядники й передавати їх до царської казни. Гетьман і старшина обиралися козаками на раді. Гетьману дозволялося зноситися з іншими державами лише за умови повідомлення царя. Зносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися без царського дозволу. Залишався давній поділ на стани, кожен із яких зберігав свої права і привілеї. Судитися українське населення мало на основі місцевих законів та звичаїв. Посади в адміністративному апараті заміщувалися представниками місцевого населення. Підтверджувалися права київського митрополита і всього православного духівництва на маєтності, якими вони володіли.
Українська сторона визнавала за царем право тримати в Києві воєводу з військовою залогою й розташувати свої війська на кордоні з Річчю Посполитою. У випадку татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Річчю Посполитою навесні 1654 р.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1654 р., березень
Укладення козацьким посольством угоди з московським урядом. Березневі статті.

1655 р., січень
Охматівська битва.

1655 р., липень
Початок шведсько-польської війни. Воєнні дії в Померанії. Падіння Варшави (29 серпня).

1655 р., вересень
Битва під Городком. Облога Львова.

1656 р., жовтень
Укладення союзу з трансильванським князем Юрієм (Дєрдєм) ІІ Ракоці проти Польщі.

1656 р., жовтень
Підписання між Москвою і Річчю Посполитою перемир`я у Вільні.

1656 р., листопад
Укладення антипольського союзу між Шведським королівством і Трансильванським князівством.

1656-1658 рр.
Московсько-шведська війна.

1657 р., січень-липень
Воєнні дії війська трансильванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці та українських полків на чолі з А.Ждановичем проти Речі Посполитої.

1657 р., 27 липня
Смерть гетьмана Б.Хмельницького.

Текст договору 1654 р. у звичайному для сучасної дипломатичної практики вигляді ніколи не існував. Специфікою укладення договору було те, що його укладали представники трьох (не всіх!) станів, окремо кожний. Українське православне духівництво відмовилося врешті укладати договір; міщани задовольнилися підтвердженням їхніх прав і вольностей, наданих польськими королями та великими князями литовськими, а в так званих "Березневих статтях", укладених власне козацькою делегацією, згоди було досягнуто по 17 статтях (з 23). З шести важливих статей сторони не досягли порозуміння, ряд важливих моментів українсько-російських відносин взагалі не було відбито в договорі 1654 р. У цілому історики дійшли згоди в тому, що договір був незавершений і недосконалий, але рівноправний і взаємовигідний. Діяв, однак, він дуже короткий час і вже у 1656 р. був грубо порушений Москвою (Віленське перемир'я). Через це український уряд уклав військові союзи із Швецією і Трансильванією у 1656 р., а в 1658 р. укладенням Гадяцького пакту розірвав остаточно українсько-російський договір 1654 р. Пізніше було розпочато російсько-українську війну 1658-1659 рр., яку Україна програла і її уряд змушений був підписати Переяславський договір 1659 р., цього разу вже нерівноправний, який поклав кінець державній незалежності. 

24 жовтня 1656 р. Віленськн перемир’я

Віленське московсько-польське перемир'я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі.
Реальними претендентами були Трансильванія і Швеція.
Відносини з Трансильванією Хмельницький встановив ще 1648 р. Щоправда, вони були нерівними: то союзницькими, то напруженими, як це сталося після невдалого походу Тимоша Хмельницького у Молдавію восени 1653 р.
8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансильванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої.
Трансильванський князь Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.
Дипломатичні зносини зі Швецією Богдан Хмельницький розпочав 1652 року і підтримував надалі. Вже у вересні 1655 р., коли спалахнула польсько-шведська війна, Хмельницький пропонував шведському королю Карлу-Густаву союз проти Польщі з умовою, що всі руські (українські) землі Речі Посполитої буде віддано Україні.
У 1656 р. зносини України зі Швецією стали регулярними, але шведи не хотіли віддавати українські землі, що були під Польщею, бо самі на них претендували.
У січні 1657 р. шведські посли привезли проект союзницького договору, але з визнанням держави тільки на козацькій території (Наддніпрянщині). Хмельницький від договору відмовився.
У червні до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, що перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі.
У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат "вічного союзу". Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансильванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців.

Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансильванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці на Польщу, Хмельницький надіслав йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником Антіном Ждановичем.
Похід проти Польщі не приніс остаточної перемоги над Річчю Посполитою. Коли ж звістка про самовільне повернення Ждановича на Україну дійшла до гетьмана, це завдало йому смертельного удару. 27 липня 1657 р. український гетьман помер.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1657 р., 26 серпня
Старшинська козацька рада в Чигирині ухвалила до повноліття Ю.Хмельницького передати гетьманство І.Виговському.

1657 р., жовтень
Генеральна козацька рада в Корсуні визнала гетьманом І.Виговського.

1657 р., жовтень
Укладення І.Виговським союзу зі Швецією.

1658 р., травень
Розгром військом І.Виговського загонів антидержавної опозиції М.Пушкаря та Я.Барабаша під Полтавою.

1658 р., вересень
Укладення українсько-польського перемир'я в Гадячі. Закінчення Національно-визвольної війни.

1658-1659 рр.
Українсько-московська війна.

1659 р., 28 червня
Конотопська битва.


Ще за життя Богдана Хмельницького, 5-11 квітня 1657 р., Старшинська рада внесла ухвалу про передачу влади після смерті гетьмана його 16-річному синові Юрію.
Втілення тієї ухвали в життя означало б запровадження спадкоємності гетьманської влади, тобто встановлення в Україні монархічної форми правління.
Одначе після смерті гетьмана Хмельницького ситуація змінилася. 23-26 серпня в Чигирині відбулася Старшинська рада, на якій гетьманом, до повноліття Юрася Хмельницького, було обрано генерального писаря Івана Виговського.
Московський уряд відверто втручався в українські справи, надаючи противникам гетьмана матеріальну підтримку.

У м. Гадячі 6 вересня 1658 р. між Гетьманською Україною та Польщею було укладено договір, що дістав назву Гадяцького.
Гадяцький договір був більш виваженим і чітким, ніж договір 1654 р. Та, на жаль, не судилося втілити в життя, тим паче, що Польща не збиралася дотримуватися його умов.

Основні події московсько-української війни 1658-1659 рр. розгортались навесні-влітку 1659 р.
Наприкінці березня 1659 р. понад 100-тисячна російська армія на чолі з князем О.Трубецьким рушила на Україну.
20 квітня її було зупинено під Конотопом, який боронили козаки Чернігівського і Ніжинського полку під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького. Майже два місяці козаки тримали облогу.
Виговський протягом цього часу готувався до вирішального бою. Гетьман домовився з кримським ханом про допомогу 40-тисячної орди і загалом мав близько 60 тис. вояків. Незабаром союзницьке військо виступило на допомогу оточеним.

Головна битва відбулася 28 червня 1659 р. в районі с. Соснівки під Конотопом. Вона закінчилася нищівною поразкою московського війська.
Отож одразу після Конотопської битви вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого було поставлено Юрія Хмельницького.
Причини повстання
Рядові козаки й селяни підтримали його, боячись, що разом із запровадженням Гадяцького трактату повернуться національно-релігійні утиски і панщина.
Лави повстанців збільшували й ті, хто не хотів послаблення Москви як ймовірного союзника в боротьбі проти Польщі.
До повстанців прилучалися мешканці Лівобережжя, бо їх лякала можлива війна проти Московії, яка розгорталася б на їхній землі.
У вересні 1659 р. під Германівкою на Київщині зібралася козацька рада.
Козаки відмовилися визнати Гадяцький трактат, виступили проти союзу з польським королем і висловили недовіру гетьманові Виговському.
Після ради Виговський, не бажаючи Україні нового лиха, що заподіяла б громадянська війна, зрікся булави й подався на рідну Волинь, яка тоді перебувала під владою польського короля, а гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

На гетьманство Юрія Хмельницького обрали 28 вересня 1659 р.
17 жовтня 1659 р. Переяславські статті –  на відміну від договору 1654 р.,був нерівноправним.
Московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані.
Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику, а саме: укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо.
Київський митрополит повинен був визнати зверхність московського патріарха (Українська православна церква відкинула цю статтю як неправомірну).
Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам.
Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників.
Отже, Переяславський договір 1659 р. закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Московського царства. І хоча автономія була тоді ще доволі широкою, дії царату однозначно засвідчили, що наступ на незалежність України триватиме.
Наступним зовнішньополітичним заходом Юрія Хмельницького став похід українсько-московських військ на Західну Україну. Метою походу було визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі.
Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом російських військ, капітуляцією гетьмана Ю.Хмельницького і підписанням  7 жовтня 1660 р Слободищенського трактату
Наслідки Чуднівської кампанії та підписання Слободищенського трактату
Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва.
Рядові козаки й старшина відмовлялися визнавати владу Юрія Хмельницького.
Лівобережні полки склали присягу цареві. Рух проти Хмельниченка очолив його дядько Яким Сомко, який прагнув посісти гетьманство.
Проте Сомко був не єдиним претендентом на гетьманську булаву. Гетьманування домагався й ніжинський полковник Василь Золотаренко.
У Москві вдало скористалися з міжусобної боротьби в Україні. Підтримуючи то одного, то іншого претендента, московський уряд загострював ситуацію й водночас посилював свою владу на Лівобережжі. А найбільше подобався московському цареві запопадливий Іван Брюховецький - тоді кошовий отаман Запорозької Січі.
Не бажала відмовлятися від українських земель і Польща.
Втручання інших держав у протистояння різних козацьких угрупувань у боротьбі за гетьманську булаву призвело до поділу України на Лівобережну та Правобережну, що боролися між собою: одна на боці Москви, інша - на боці Польщі. Отже, в Україні розпочалася нова громадянська війна..
Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави.
Скликана на початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю
У липні 1665 р. Тетеря втік до Польщі.
Гетьманську булаву отримав Петро Дорошенко, остаточне затвердження якого відбулося на Генеральній раді в січні 1666 р. в Чигирині.На Лівобережній Україні у квітні 1662 р. переяславський полковник Яким Сомко скликав у Козельці старшинську раду.Рада обрала Сомка гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомку, не визнав законності його обрання.У Москві воліли бачити гетьманом запорозького отамана Івана Брюховецького.Налагодивши тісні зв’язки з впливовими московськими урядовцями, він зміг переконати царя у своїй відданості московському престолу. Вдаючись до хитрощів, підлещуючись до найвпливовіших осіб, легко погоджуючись на поступки у відносинах України з Московією, він отримав те, чого не мали інші претенденти на гетьманство на Лівобережній Україні, - підтримку московського царя, а відтак і військову допомогу. Брюховецький розумів, що хоч би якою великою була московська підтримка, та все ж таки обирати на гетьманство його має козацтво. Зваживши на внутрішньополітичну ситуацію, він брехливими обіцянками прихилив на свій бік Запорозьку Січ, козацькі низи і міщанство.
ервня 1663 р. в Ніжині зібралася рада, в якій взяли участь разом із козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, які рішуче виступали протии старшини, а також під тиском московських військ Іван Брюховецький здобув перемогу над Сомком. Доступившись до влади, Брюховецький дуже швидко зрікся передвиборних обіцянок. Владний і честолюбний, Брюховецький не відмовлявся від планів об'єднання українських земель під однією булавою. У цьому переконує його участь у воєнних діях 1663-1665 рр.
У своїй діяльності Іван Брюховецький спирався на підтримку Москви. Він робив чималі поступки московському урядові. У 1665 р. Брюховецький - перший з українських гетьманів - поїхав до Москви "побачити пресвітлі очі государя".
Там він погодився підписати новий договір.
Московські воєводи й залоги отримували право перебувати майже в усіх великих містах.
Збирання податків покладалося на московських воєвод, а збори повністю мали надходити до царської казни.
Вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та у присутності царського представника.
Гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1659 р., жовтень
Підписання Ю.Хмельницьким і московським урядом Переяславських статей.

1660 р., вересень-жовтень
Чуднівська воєнна кампанія. Укладення Слободищенського трактату.

1663 р., червень
Козацька (чорна) рада в Ніжині. Проголошення гетьманом І.Брюховецького.

1663-1668 рр.
Гетьманство І.Брюховецького на Лівобережній Україні.

1663-1665 рр.
Гетьманство П.Тетері на Правобережній Україні.

1665 р., жовтень
Підписання Іваном Брюховецьким Московських статей.

1666 р., січень
П.Дорошенка обрано гетьманом правобережних полків.

1667 р., 30 січня
Андрусівське перемир'я між Москвою та Річчю Посполитою. Закінчення московсько-польської війни.



Тим часом Московія та Річ Посполита розпочали переговори. Закінчилися вони підписанням 30 січня 1667 р. в с. Андрусові (поблизу Смоленська) перемир'я.
Московія
Польща

Воєнні дії між цими державами припинялися. Встановлювалося перемир'я на 13,5 років.

Під владою Московії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина і на два роки - Київ.
За Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України.

Запорозька Січ переходила під контроль обох держав.

Здебільшого Андрусівський договір, який стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною.



16.03.1664р –вбили Віговського.

Принципово нове становище, що склалося після укладення Андрусівського перемир’я, вимагало від українства згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для проведення такої лінії потрібна була сильна особистість. Такою особистістю став гетьман Петро Дорошенко (16651676 рр.).

Серед провідників козацької держави тієї доби постать гетьмана П. Дорошенка є найяскравішою. Його навіть називали „Сонцем Руїни”. П. Дорошенко народився у 1627 р. у Чигирині в козацькій родині. Його дід М. Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького (трагічно загинув), а батько полковником за часів Б. Хмельницького.
П. Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Б. Хмельницького.
Деякий час він співпрацював з гетьманом І. Виговським, а потім і з Ю. Хмельницьким. Перебуваючи у Чигирині, він мав нагоду познайомитися з державними проблемами і виробити власний погляд на становище в Україні. А ставши гетьманом отримав нагоду втілити своє бачення у життя.
 
Спочатку Дорошенко підпорядкував своїй владі все Правобережжя і за допомогою суворих заходів навів лад: відбудовувалися міста, відновлювалося господарство і органи влади. Було створено 20-тисячне військо сердюків. Але для здійснення далекоглядних планів ресурсів Правобережжя було недостатньо. Війна, що точилася тут з 1648 р., знищила 6570 % населення.
 
Сердюки  найманці, яких набирали гетьмани, переважно з волохів.

 Спочатку він намагався підкорити західноукраїнські землі: Волинь, Західне Поділля, Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби. Тут були значні людські ресурси і ця територія відносно мало постраждала від бойових дій. Проте його Західний похід (вересеньжовтень 1667 р.) разом із татарами виявився невдалим. Татари не пропускали нагоди брати ясир і грабувати, що навіть спричинило опір населення. Цим скористався польський коронний гетьман Ян Собеський, який вміло налагодив оборону. Але остаточно зірвав план Дорошенка похід харківського полку І. Сірка із запорожцями на Крим. У вирішальний момент (Ян Собеський перебував в облозі україно-татарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари уклали мир із поляками і повернулися в Крим. Дорошенко був змушений укласти з поляками Підгаєцький договір (1667 р.), згідно з яким він визнавав підданство королю і дозволив польський шляхті повернутися до своїх маєтків.

 У лютому 1668 р. Брюховецький, розчарований царським підданством, прагнучи втримати владу, оголосив про розрив із Москвою. Невдовзі з більшої частини Лівобережної України було вигнано царських воєвод. Спалахнуло повстання і на Слобожанщині, очолюване І. Сірком.
Такою ситуацією вирішив скористатися П. Дорошенко. Заручившись підтримкою лівобережної старшини і Кримського ханства, він у червні 1668 р. вступив на Лівобережжя. Козаки лівобережних полків вбили Брюховецького і приєдналися до Дорошенка. На загальній козацькій раді П. Дорошенка обрали гетьманом усієї козацької України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але такий розвиток подій не влаштовував сусідні держави.

Тим часом польські підрозділи вдерлися на Брацлавщину. Для організації опору Польщі Дорошенко був змушений повернутися на Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. Відбивши наступ поляків, Дорошенко опинився перед лицем нової міжусобиці. Запорожжя, яке підтримало Кримське ханство, проголосило гетьманом запорозького писаря Петра Суховія (16681669 рр.).
2. Міжусобна боротьба. Прийняття турецького протекторату (16681669 рр.). Намагаючись уникнути міжусобиці та війни з Кримом, П. Дорошенко направив посольство до Стамбула із пропозиціями, на яких Україна погоджувалася прийняти турецький протекторат. Умови були такими: у межах держави повинні перебувати всі українські землі від р. Вісла й міст Перемишль і Самбір на заході до Севська й Путивля на сході; населення звільнялося від сплати податків і данини; православна церква мала отримати автономію; туркам і татарам заборонялося у межах України руйнувати поселення, брати ясир, заводити мечеті тощо. Більшість із цих умов турецький султан Мехмед ІV прийняв.

Під час обрання Д. Многогрішного гетьманом на загальній козацькій раді у березні 1669 р. у Глухові були ухвалені нові договірні статті з Москвою. Підписуючи Глухівські статті, царський уряд, наляканий розмахом антимосковських настроїв, пішов на деякі поступки. Зокрема, московські воєводи мали перебувати лише в п’яти містах (Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Остер), а їхні функції обмежувалися лише військовими справами. Збір податків із місцевого населення переходив до гетьманських урядників. Гетьману, як і раніше, заборонялося вести зовнішньополітичні зносини, але його представникам дозволялося бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувалися питання, пов’язані з козацькою Україною. Гетьман отримав право на створення найманого кінного війська «компанійців» кількістю 1 тис. осіб. На них покладалися функції підтримання порядку. Окрема стаття передбачала повернення в Україну гармат, дзвонів, срібних речей і книг, захоплених вояками Г. Ромадановського. Перехід селян у козаки обмежувався. Українцям заборонялося торгувати тютюном і горілкою у московських містах.
Гетьман переніс свою резиденцію (столицю) із Гадяча до Батурина.

У травні запорожці знову проголосили П. Суховія гетьманом, на бік якого перейшли козаки Корсунського і Уманського полків. Розгорілися запеклі бої, у яких Суховій зазнав поразки. У серпні частина козаків проголосила гетьманом уманського полковника М. Ханенка (16991670 рр.), якого підтримала Польща, і збройне протистояння продовжилося. Суховій став при ньому писарем.

У вересні 1670 р. Ханенко підписав Острозькі статті, за якими козаки поверталися у підданство до польського короля і відмовлялися від усяких зносин з іншими державами. Натомість козаки зберігали давні вольності, проголошувалася „безпека, вольності і повага на вічні часи” до православного духівництва.

 Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний гетьман повів курс на відновлення прав козацької України часів Б. Хмельницького й перестав узгоджувати свою політику з Москвою. Він відновив зв’язки з П. Дорошенком й став надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох промоковськи налаштованих старшин. У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про „зраду” гетьмана, змовившись із московськими стрільцями, заарештували Многогрішного та його соратників й відправили до Москви. Після катувань Д. Многогрішного присудили до страти, яку в останню хвилину замінили на заслання до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережжя було обрано лояльно налаштованого до Москви Івана Самойловича (16721687 рр.). При його обранні було ухвалено Конотопські статті, які в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але містили й нові обмеження влади гетьмана:
гетьман не мав права звільняти з посад і судити старшину без ради з усією старшиною;
гетьману заборонялося без царського указу і згоди Старшинської ради писати до іноземних государів і, особливо, до гетьмана П. Дорошенка;
положення про необхідність присутності представників гетьмана на з’їзді послів при обговоренні справ, що торкалися України, були вилучені.

На Правобережжі наприкінці 60-х рр. XVII ст. ситуація була дуже складною. До міжусобної боротьби додалося військове суперництво за цей регіон Польщі, Московії і Туреччини.
Польський уряд визнав правобережним гетьманом М. Ханенка і влітку 1671 р. розпочав воєнні дії проти П. Дорошенка. Восени коронний гетьман Ян Собеський захопив Брацлавщину. У 1672 р. на боці П. Дорошенка виступила Туреччина. Вона вимагала від Польщі передати їй Східне Поділля. Найстрашнішим було те, що українці брали участь у цьому протистоянні з обох боків, нищачи одне одного у братовбивчій війні.
У липні 1672 р. турецьке військо на чолі з султаном розташувалося під Хотином. Тим часом Дорошенко вів успішні дії проти Ханенка і поляків на Брацлавщині. Невдовзі він з’єднався із силами турків, узяв в облогу Кам’янець-Подільський і незабаром його здобув. Далі об’єднане військо підійшло до Львова.

Отримані поразки змусили поляків підписати у жовтні 1672 р. у Бучачі угоду з Туреччиною. За Бучацьким мирним договором Річ Посполита визнавала існування Української козацької держави під протекторатом турецького султана в межах Брацлавщини і Південної Київщини. Східне Поділля переходило під владу Туреччини, а решта Правобережжя залишалася під польською владою. Польща зобов’язувалася сплачувати данину. Бучацький мир засвідчив помилковість політики Дорошенка, який у боротьбі за об’єднання України сподівався спертися на Туреччину.

Польський сейм відмовився схвалити Бучацький мир, і війна продовжилася. 

У 1676 р. він уклав Журавненський мирний договір, за яким Польща визнавала за Туреччиною Поділля, а за гетьманом П. Дорошенком більшу частину Правобережжя, крім Білоцерківського і Паволоцького полків. Натомість скасовувалася щорічна данина Туреччині. Але і цей договір не був схвалений сеймом, і згодом бойові дії відновилися.

Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку істориків (В.Смолія, В.Степанкова та ін.), завершився останній етап Української національної революції, що почалася 1648 

 Гетьманування Самойловича тривало 15 років. Щоб виснажити своїх противників, він руйнував правобережні міста і села, а їхнє населення примушував переселятися на лівий берег Дніпра („Великий загін 16781679 рр.). Проте, приєднати Правобережжя Самойлович так і не зміг. Прагнення Самойловича до одноосібної влади, тяжіння до запровадження монархічної форми правління в Україні непокоїло царський уряд. Серед лівобережної старшини було чимало незадоволених жадобою і здирництвом гетьмана. Саме за доносом старшини, що Самойлович збирається зрадити царя, його й було усунуто з посади. Новим гетьманом став Іван Мазепа (16871709 рр.).

Після зречення П. Дорошенком гетьманства турецький уряд спробував утримати під своїм протекторатом Правобережжя за допомогою Ю. Хмельницького. У 1677 р. султан Магомет ІV вручив йому булаву з гучним титулом «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Навесні 1677 р. разом із турецькою армією Ю. Хмельницький з’явився в Україні. Проте місцеве населення з недовірою поставилося до його закликів підкоритися туркам і не виявило особливої готовності йти за новим гетьманом. Липень 1678 р – розорення Чигирина
Після розорення Чигирина правителем Правобережжя турки залишили Ю. Хмельницького. Резиденцією він обрав місто Немирів. 

У наступні роки протистояння між Московією і Туреччиною за українські землі переросло у довготривалий конфлікт, у якому жодна зі сторін не мала достатньо сил, щоб вирішити питання на свою користь. Зрештою 13 січня 1681 р.сторони підписали Бахчисарайський мир, за яким:
кордон між державами пролягав по Дніпру;
Лівобережна Україна, Київ з навколишніми містами та Запорожжя визнавалися за Московією, а Південна Київщина і Поділля за Туреччиною;
обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати і не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;
татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки і все населення ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати і пересуватися річками до Чорного моря;
турецький султан і кримський хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Московської держави.
Так, через обставини і політичні прорахунки було втрачено ще один шанс вибороти незалежність України. Козацька держава, що постала в результаті національновизвольної війни під проводом Б. Хмельницького, була розділена між сусідніми державами: Московською державою, Річчю Посполитою та Османською імперією.

Іван Степанович Мазепа народився на Київщині - у с. Мазепинцях неподалік Білої Церкви, в сім'ї українського шляхтича. Більшість істориків вважають датою народження гетьмана 1639 р. Надзвичайна освіченість, життєвий досвід, ґречність Івана Мазепи викликали захоплення. Не дивно, що й для польських королів, і для українських гетьманів, і для князя Голіцина - найкультурнішої людини в Московії - Мазепа був великим авторитетом і найпопулярнішою особою з-поміж козацької верхівки. Отож, прихід його на гетьманство 1687 р. був цілком закономірним.
Своє гетьманування Іван Мазепа розпочав із підписання Коломацьких статей.
Угоду між гетьманом і старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром Олексійовичами й царівною Софією - з іншого, було укладено 25 липня 1687 р.
За Коломацькими статтями
Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана.
Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями.
Гетьманському урядові заборонялося підтримувати дипломатичні зносини з іншими державами.
Передбачалося розміщення в гетьманській столиці - м. Батурині - полку московських стрільців.
Гетьман мав удаватися до особливих заходів, аби "усіма силами з'єднувати в міцну й нерозривну згоду обидва руські народи"; щоби"Малоросію не називали землею Гетьманською, а лише визнавали землею, яка знаходиться в царській самодержавній владі". Пункт 19 Коломацьких статей до таких заходів відносив, зокрема, шлюби між українцями та московитами.
Коломацькі статті визначали гетьманський уряд як слухняне знаряддя для здійснення в Україні московської політики, спрямованої на цілковиту ліквідацію Української держави, на ще більшу "прозорість" кордонів України з Московською державою, а також на поступове, але невпинне "розчинення" українців серед московського населення.

На початку весни 1689 р. 112- тисячна московська армія під командуванням Голіцина та 40 тис. українських козаків на чолі з Мазепою знову вирушили в похід на Крим.(Невдало)

Діяльність Мазепи змінила архітектурні обриси багатьох міст, зокрема Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та ін.
Мазепа фундував більше десятка нових храмів, сприяв відбудові багатьох церков княжої доби.

Видання мазепинської доби належать до найкращих зразків українського друку.
Сам гетьман, маючи одну з найбагатших в Україні книгозбірень, обдаровував книжками з неї монастирі, церкви, окремих осіб.
Не менше, ніж церквами і монастирями, опікувався гетьман Києво - Могилянською академією:
збудував перший поверх нового будинку академії;
домігся підтвердження статусу академії;
надавав у володіння села й землі;
матеріально підтримував студентів.
Академію стали називати навіть Могилянсько-Мазепинською.
Дбав Мазепа і про створення нових осередків культури, одним із яких ставЧернігівський колегіум.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1687 р., липень
Козацька рада на р. Коломак. Усунення Івана Самойловича від влади та обрання гетьманом Івана Мазепи. Укладення Коломацьких статей із московським урядом.

1689 р., весна
Другий кримський похід.

1689-1725 рр.
Царювання в Росії Петра І.

1700-1721 рр.
Північна війна Росії проти Швеції.

1700-1704 рр.
Національно-визвольне повстання на Правобережній Україні на чолі із Семеном Палієм.

1704-1709 рр.
Правління в Речі Посполитій Станіслава Лещинського.


1708 р.
Похід шведського короля Карла ХІІ на Москву через Україну.

1708 р., жовтень
Початок антиколоніального повстання гетьмана Івана Мазепи проти Росії.

1708 р., листопад
Зруйнування московськими військами гетьманської столиці Батурина. Обрання гетьманом І.Скоропадського.

1709 р., березень
Перехід на бік І.Мазепи запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом К.Гордієнком.

1709 р., травень
Зруйнування Чортомлицької Січі царськими військами.

1709 р., 27 червня
Полтавська битва.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНЕ ПОВСТАННЯ 1702-1704 рр.
У 1699 р. Польща уклала мирну угоду з Туреччиною. Турецька загроза ослабла, тож відпала потреба в козацтві.
Сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво, а відтак гетьман наказав полковникам розпустити їхні полки.
Після захоплення польськими військами взимку 1702 р. кількох козацьких міст на Правобережній Україні у відповідь почалося повстання, очолене Семеном Палієм.
Цей визвольний рух мав на меті визволення Правобережної України від польського панування та об'єднання з Лівобережною Гетьманщиною.
У липні 1702 р. рух охопив Київщину, а на початку 1703 р. повстанці вже контролювали значну частину Правобережної України. Повстання поширилось на Волинь і Поділля, дійшло до Галичини. 15-тисячне військо, кинуте на його придушення, спинити визвольний рух не змогло.
Повстанці Палія ставали союзниками шведів, які на той час були в стані війни з поляками, - адже 1700 р. розпочалася шведсько-московська (Північна) війна.
Це занепокоїло Москву, яка одразу відгукнулася на прохання польського короля Августа ІІ надати допомогу, але використала для цього війська Мазепи.
Навесні 1704 р. війська гетьмана Мазепи перейшли Дніпро і зайняли Київщину й Волинь.
Семена Палія заарештували та ув'язнили (через рік його було відправлено до Москви, а потім заслано до Сибіру).
Польща, значну частину якої окупували шведські війська, не могла реально претендувати на Правобережну Україну.
За таких обставин Правобережжя опинилося під владою Мазепи.
Об'єднання Правобережної України за Мазепи тривало від 1704 р. до подій 1708-1709 рр.

Війна Московії проти Швеції розпочалася 9 серпня 1700 р., а в історію увійшла під назвою Північної.

Інтереси Московії у війні проти Швеції за здобуття виходу через Балтійське море до Західної Європи не мали нічого спільного з інтересами України.
Козаки змушені були, обстоюючи московські інтереси, воювати на теренах Московії, Прибалтики, Речі Посполитої.
Справжнім лихом стала Північна війна і для інших верств українського населення, бо саме його коштом споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ.

У 1706 р. Мазепа й справді завдяки посередництву польського короля розпочав таємні зносини зі шведським королем Карлом ХІІ.
Зовнішньополітичні передумови антимосковського повстання Івана Мазепи
Перемога царя і польського короля Августа

Перемога шведського короля Карла ХІІ і його ставленика Станіслава Лещинського

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

Україна була б поділена між Польщею та Росією

Україна, як союзник Москви, опинилася б під владою Польщі й втратила б автономію


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]


Єдиним порятунком було визволення з-під влади царя, до того ж заздалегідь, до закінчення війни та укладення мирного договору.

Плекаючи мрію вивести Гетьманщину з-під влади царя, Іван Мазепа в 1704-1705 рр. удався до таємної дипломатії з противниками Москви. Так, зокрема, восени 1705 р. він налагодив зв'язки з польським королем Станіславом Лещинським,
УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКИЙ СОЮЗ
Похід шведського короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій задля визволення Гетьманщини.
Мазепа вирішив об'єднатися зі шведами для війни проти Московії.
24 жовтня 1708 р. Іван Мазепа виїхав на зустріч із Карлом ХІІ. З ним вирушили чотиритисячне військо, генеральна старшина та 7 із 12 полковників.
Надвечір 28 жовтня гетьман прибув до шведського табору. Наступного дня відбулася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ.
29-30 жовтня 1708 р. між українцями та Карлом ХІІ було укладено договір.
Договір передбачав:
Україна має бути незалежною і вільною;
усі загарбані Московією землі, що колись належали "руському" народові, мають бути повернені Українському князівству;
шведський король зобов'язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу, коли про це просять гетьман і "стани";
Мазепа має бути довічним князем України;
шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства;
для стратегічних потреб шведське військо може займати п'ять українських міст (Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч).

У відповідь на дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у "зраді", у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі - уніатам.
Цар наказав також старшині й полковникам терміново зібратися у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро І звелів Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію - Батурин.
Знищення Батурина
Отримавши царський наказ, московські війська рушили на столицю Гетьманщини.
У Батурині знаходилися значні військові сили, було чимало продовольства та боєприпасів. Місто захищали міцні укріплення.
Тому спроби швидко здобути Батурин виявилися безрезультатними: жителі були налаштовані захистити гетьманську столицю.
Та через зраду одного з полкових старшин Прилуцького полку Івана Носа, який вказав на потаємний хід, московські вояки 2 листопада проникли до міста і влаштували в ньому криваву різанину - жорстоко вбили всіх його мешканців, навіть жінок та немовлят. Батурин було вщент зруйновано.
Знищення Батурина та його мешканців не було тільки помстою. Цим каральним актом Петро І намагався залякати українців та остаточно упокорити їх, позбавивши прагнень до волі.



Обрання гетьманом Івана Скоропадського
Згідно з іншим наказом царя 6 листопада в Глухові відбулася Старшинська рада.
Щоправда, прибули тільки чотири полковники: стародубський, чернігівський, переяславський та наказний ніжинський.
Гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського.
Виборам гетьмана передувала церемонія "покарання" Івана Мазепи. Його подобу протягли вулицями Глухова до спеціально спорудженого ешафота.
Перш ніж "стратити" опудало, було зачитано список гетьманових "провин" та виголошено вирок. 12 листопада у присутності царя у глухівській Свято-Троїцькій церкві було проголошено церковне прокляття (анафему) Мазепі.

Січова рада вирішила підтримати Мазепу й перейти на бік шведського короля.
26 березня 8-тисячний загін запорожців, розбивши дорогою підрозділи московської армії, прибув до Диканьки, неподалік Полтави. У Диканьці запорожців вітав Іван Мазепа.
Звідти гетьман разом з кошовим отаманом Костем Гордієнком вирушив до Великих Будищ на зустріч із Карлом ХІІ.
Зустріч Мазепи, Гордієнка та шведського короля відбулася 27 березня 1709 року.

Зруйнування Чортомлицької Січі
Відповіддю Петра І на приєднання запорожців до Мазепи й Карла було зруйнування Січі.
Прямуючи на Січ, війська московського полковника Яковлєва нищили козацькі містечка і села. Було спустошено й містечко Переволочну, де Ворскла зливається з Дніпром.
Козацьку залогу, що стояла там, московські вояки вирізали, а флотилію козацьких човнів спалили.
Проте захопити і зруйнувати Січ з першої спроби московити не змогли, зазнавши чималих втрат. На допомогу Яковлєву прийшов загін компанійського полковника Гната Ґалаґана. Він добре знав Січ і її околиці та облудно обіцяв січовикам недоторканість. Це й вирішило справу.
14 травня 1709 р. Січ було захоплено. Виконуючи царський наказ, московський полковник стратив усіх полонених, а потім зруйнував січову фортецю, спалив курені й військові будівлі. Гармати, скарб і прапори було вивезено.
Зруйнування Січі та жорстока розправа над запорожцями, як і спалення Батурина, мали одну й ту саму мету - поставити українців на коліна.
ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709 р.
Навесні 1709 р. Карл ХІІ відновив воєнні дії. Він вирішив розпочати наступ на Москву. Шлях шведів мав пролягти через Харків і Курськ.
Щоб просуватися згідно з планом операції, шведському війську треба було знешкодити добре укріплену Полтаву.
Шведська армія підійшла до Полтави наприкінці квітня. Карл ХІІ сподівався взяти місто штурмом або внаслідок переговорів, одначе того не сталося. Тому 1 травня шведське військо змушене було розпочати облогу.
Тим часом до міста прибув Петро І з головними силами.
27 червня стався генеральний бій. Він розпочався о 5-й годині ранку атакою шведської піхоти на московські редути (земляні укріплення).Близько 11-ї години битва закінчилася цілковитою поразкою шведів.
Полтавська битва змінила політичну карту Європи. Перемога Петра І висунула Росію на одне з провідних місць тогочасної європейської політики. Міць Швеції та Польщі фактично було підірвано назавжди.
Для України ж наслідки Полтавської битви виявилися вкрай несприятливими: російський уряд, що здобув перемогу, став на шлях ще більшого обмеження автономії Гетьманщини.

Карл ХІІ і Мазепа прямували до турецького кордону. 7 липня вони переправилися на правий берег Бугу, перетнули турецький кордон біля Очакова й рушили до Бендер.
1 серпня поранений Карл ХІІ і хворий Мазепа зупинилися в передмісті Бендер. Тут, у Варниці, Іван Мазепа вже не вставав з ліжка, доживаючи останні дні. Помер він вночі проти 22 вересня.
Гетьмана поховали у Варниці; у березні 1710 р. його труну вивезли до православної землі Молдавії - м. Галаца (нині Румунія) і там перепоховали в головній церкві монастиря Св. Юрія.

Пилип Орлик - перший гетьман у вигнанні - очолив потужну українську політичну еміграцію в Західній Європі.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1710 р., 5 квітня
Обрання Пилипа Орлика гетьманом в еміграції. Прийняття Конституції П.Орлика.

1711 р., весна
Похід козацьких загонів П.Орлика на Правобережну Україну.

1711 р., травень-червень
Прутський похід російської армії Петра І.

1711 р., липень
Прутський мирний договір.

1711 р.
Заснування запорожцями Олешківської Січі на землях Кримського ханства.

1721 р., серпень
Ніштадтський мирний договір між Росією та Швецією. Закінчення війни.

Орлик вельми полюбляв риторику та був гарним промовцем, писав вірші, що друкувалися ще наприкінці XVII ст., глибоко цікавився філософією та літературою, вільно володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, давньо- і новогрецькою, ймовірно, турецькою мовами. Природно, що, обійнявши 1699 р. посаду в гетьманській канцелярії, він швидко долав службові сходинки й незабаром (1706 р.) став генеральним писарем. Орлик був утаємничений у всі справи гетьмана Мазепи, підтримав його під час антимосковського повстання й пішов разом із ним у вигнання, до кінця залишаючись вірним ідеї визволення України.
Нарешті 5 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдавія) відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи - генерального писаря його уряду Пилипа Орлика.
Ця подія започаткувала нову сторінку в історії українських визвольних змагань, адже ще ніколи гетьмана не обирали за кордоном. Пилип Орлик очолив першу потужну українську політичну еміграцію у Західній Європі.
Згуртовані навколо нього сили з-за кордону протидіяли деспотизмові російського самодержавства.
УХВАЛЕННЯ "ПАКТІВ І КОНСТИТУЦІЙ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО"
Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького" (згодом цей документ назвали "Конституцією Пилипа Орлика" та "Бендерською конституцією").
Основу "Пактів і конституцій..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки.
Це й вирізняло ухвалений документ від традиційних гетьманських статей, що базувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором.
Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу.
Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.
Зміст Конституції Пилипа Орлика
Документ складався зі вступу й 16 статей.
Основні положення · Проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої. · Обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством. · Територія України визначалася умовами Зборівського трактату 1649 р. · Запорожцям повинні були повернути їхні давкі містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою. · Ліквідовувалися фортеці, побудовані І. Мазепою. · При гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збиралася тричі на рік на Різдво, Покрову та Великдень. · Справи про кривду гетьманську та провини старшини мав розглядати генеральний суд, до діяльності якого гетьман не мав права втручатися. · Державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі. · Встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом. · Спеціальна комісія мала здійснити ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення. · Скасовувалися оренди та податки на утримання гетьманської гвардії. · Гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

10 травня 1710 р. Карл ХІІ затвердив обрання Орлика гетьманом.
Того самого дня було укладено новий договір між Україною та Швецією. У ньому потверджувалися гарантії незалежності й самостійності України. Швеція зобов'язувалася забезпечити оборону й цілісність території
31 січня 1711 р. загони запорожців на чолі з Костем Гордієнком під загальним керівництвом Пилипа Орлика вирушили з Бендер.
Українське населення з радістю зустрічало Орлика, без бою здавало міста. Правобережні полки, крім Білоцерківського, визнали Орлика за гетьмана і перейшли на його бік.
Гетьман Лівобережжя Іван Скоропадський вислав проти Орлика полки, але їх було розбито.
Дійшли до Білої Церкви, але через брат озброення змушенні були зняти облогу і відступити.
Подальшу долю походу визначили і наближення московського війська, і зрадливі дії здавна непевного татарського союзника
Згідно з планом спільних дій проти Москви, наприкінці січня 1711 р. хан із 50-тисячною ордою вийшов з Криму і рушив уздовж нижнього Дніпра, а потім повернув до Харкова.
Майже не зустрічаючи опору, татари оволоділи Слобожанщиною Однак, підійшовши до Харкова, ординці зненацька відступили й повернулися до Криму.
Замість визволення ординський похід уже вкотре приніс на українські землі пограбування, пожежі; тисячі українців потрапили в полон.
Навесні 1711 р. розпочався московський контрнаступ. Цар Петро І оголосив Туреччині війну.
У червні 1711 р. основні сили московського війська, що їх очолював сам Петро І, разом із загонами союзника - молдавського господаря - приступили до Ясс.
На початку липня до району Фальчі підійшла турецько-татарська армія. 8-9 липня відбулася вирішальна битва.
Армія Петра І опинилася в оточенні, їй загрожувала цілковита поразка.
Одначе московське командування владнало справу: слабкодухий головнокомандувач турецької армії отримав великого хабара й погодився на переговори.
Прутський мирний договір 1711 р. та його наслідки для України
Переговори між Московією і Туреччиною завершилися укладенням мирного договору. Його було підписано 12 липня 1711 р. на р. Прут поблизу Ясс.
За угодою московський уряд зобов'язувався передати Туреччині частину українських земель, зокрема Азовську фортецю з прилеглою територією.
Москва обіцяла зруйнувати свої нещодавно збудовані фортеці - Таганрог, Кам'яний Затон на Дніпрі, Новобогородицьку фортецю в гирлі р. Самари (нині в межах Дніпропетровська).
Окрім того, московський уряд брав зобов'язання не втручатися в польські справи, зрікався Запорожжя та Правобережної України.
Що ж до Лівобережжя, то стаття про нього була сформульована настільки двозначно, що кожна сторона могла тлумачити її по-своєму.
За Прутським мирним договором Туреччина мала дозволити московській армії вивести свої війська з артилерією та обозом із Молдавії.
Прутський мир був невигідним для Москви. Вирвавшись із оточення, Петро І порушив умови договору.
Це змусило Орлика вжити заходів, аби переконати турецький уряд не затверджувати договірні документи доти, доки Москва не виконає всіх зобов'язань і не відмовиться від усієї України. Втім, турки під тиском Англії й Голландії ратифікували договір.
Щоправда, під час ратифікації Прутського мирного договору в Стамбулі турецький уряд примусив Петра І терміново виконати зобов'язання щодо Азова й Таганрога, а також розпочати виведення військ із Польщі й тих земель Правобережної України, що належали Польщі за договором 1686 р.
5 березня 1712 р. було видано фірман (указ) султана, за яким на Правобережну Україну й Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика.
Наступного місяця Туреччина підписала договір з Московією: Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося за Московською державою.
Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
1722-1727 рр.
Діяльність Першої Малоросійської колегії.

1723 р.
Подання Петрові І Коломацьких чолобитних. Ув'язнення наказного гетьмана П.Полуботка у Петропавловській фортеці.

1727-1734 рр.
Гетьманування Данила Апостола.

1734-1750 рр.
Діяльність Правління гетьманського уряду.

1735-1739 рр.
Російсько-турецька війна.

1750-1764 рр.
Гетьманування Кирила Розумовського.

1762-1796 рр.
Царювання в Російській державі Катерини ІІ.

1764 р.
Ліквідація гетьманства Катериною ІІ.

Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору.
Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв - від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою.
Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків.
Натомість важливі посади надавалися чиновникам не з українців-патріотів, а з росіян, німців тощо, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.
Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім'ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи.
Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини.
Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні.
Надзвичайно тяжким випробовуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові "низові" походи тощо. Дужих і заможних селян нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ, використовуючи як дешеву робочу силу.
Так, у 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків.
У 1718 р. сюди надіслано новий відділ українських військ. Інший підрозділ того самого року будував укріплену лінію над р. Терек на Кавказі.
У 1721 р. 10 тис. козаків було відправлено на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх заступили нові 10 тис. козаків.
Кількість тих, хто повертався з таких походів, становила від 30 до 60%, решта козаків і селян вмирала від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.
Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.

Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.)

Після Полтавської битви, 17 липня, Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей.
У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих справ повсякденного життя.
У відповідь Петро І надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті.
У царському указі права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Згодом було обіцяно дати й статті.
Що ж до інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мусять переходити не лише прості козаки, а навіть і гетьман.
Воєводи сидітимуть, сповіщав Петро І, в українських містах, як і раніше; у справи українців вони не втручатимуться, крім таких "державних", як "зрада" (під "зрадою" розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).
Важливою новацією було призначення царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України.
Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову.
Ці статті називали землі Війська Запорозького "Малоросійським краєм", у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, "у тиші й покорі великому государю"
Наказувалося також "своєвольців викорінювати", не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Іноземних посланців гетьман мусив приймати лише разом із Ізмайловим. Останній зобов'язувався одразу ж повідомляти цареві про візити й розмови, а також пересилати привезені послами листи.
Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній військовій канцелярії та не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.
Обов'язком резидента було пильнувати, щоб гетьманський уряд повідомляв царя про всі свої доходи.
Гетьманською резиденцією було призначено Глухів, що містився майже на кордоні з Московією.
Повідомлялося, що при гетьманові утримуватимуться два російські полки, які, одначе, будуть у розпорядженні царського резидента.

 Коли 1718 р. помер Київський митрополит, російський уряд заборонив обирати нового. У 1722 р. першому ієрархові Київської митрополії було надано титул архієпископа Київського та Малої Росії. Призначити його мав церковний Синод на чолі із царем у Петербурзі.
Отже, Київська митрополія перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви.

Руйнація української культури здійснювалася й такими підступними заходами, як переманювання українських учених, богословів, письменників і педагогів із Києва до Петербурга та Москви.
Від часів Петра І з України почали вивозити історичні пам'ятки, рідкісні книги тощо. У 1720 р. цар наказував київському губернаторові, щоб "у всіх монастирях... оглянути й забрати давні жалувані грамоти та інші оригінальні листи, а також книги історичні, рукописні й друковані".

Свідченням цілковитого знищення державної автономії України стало утворення у квітні 1722 р. Малоросійської колегії.
Указ було оголошено 29 квітня 1722 р.
Відчуваючи близьку смерть, Іван Скоропатський доручив гетьманські обов'язки чернігівському полковнику Павлові Полуботку, який заступав його й на час поїздки до Москви.

Павло Полуботок розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків.

У грудні 1722 р. Полуботок видав розпорядження, за яким скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського народу, а не подавалися безпосередньо Малоросійській колегії.
Однак, попри енергійні заходи Полуботка й старшини, Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною.

22 травня 1723 р. Полуботка разом із генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга.
Проте наказний гетьман зволікав із від'їздом, готуючи нові документи з проханням про відновлення державних прав України. Складали дві чолобитні:
одну мали підписати генеральна старшина й полковники,
другу - полкова старшина й сотники.
У червні Павло Полуботок вирушив на північ і 3 серпня дістався Петербурга.
Після від'їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол.
Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних - статей, підписаних у середині серпня - на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини.
У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії.
Статті вкотре порушували питання про звільнення маєтків старшини від оподаткування.
Йшлося також про хиби у судочинстві, що їх козацький уряд у змозі виправити без стороннього втручання.
Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана.
Підписані Коломацькі чолобитні Данило Апостол подав до Генеральної військової канцелярії.
Урядовці, дізнавшись про плани Павла Полуботка, вирішили терміново надіслати до російської столиці посольство, з яким передати статті.
Проте козацьких посланців затримала Малоросійська колегія. Тоді до Петербурга було таємно відправлено військового канцеляриста Івана Романовича.
Недільного ранку 10 листопада 1723 р. посланець Генеральної військової канцелярії передав Коломацькі чолобитні особисто імператорові Петру І.
Після подання "чолобитних" за наказом Петра І було заарештовано найактивніших її авторів.
Понад рік тривали допити української старшини в Петербурзі.
Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді - таємних зв'язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом.
Одначе судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок.

Боротьба козацької старшини за дозвіл обирати гетьмана виявилася безрезультатною: після смерті Івана Скоропадського та наказного гетьмана Павла Полуботка вибори гетьмана не відбувалися.
Україною правила Малоросійська колегія. Щоправда, спостерігалося деяке пом'якшення політики царату щодо України. Пов'язане воно було зі смертю Петра І в січні 1725 р.
8 лютого 1725 р. імператриця Катерина І звільнила з-під варти тих українських старшин, яких було ув'язнено разом із Полуботком.
Причини відновлення гетьманства
Влітку 1727 р. зросла напруженість у російсько-турецьких відносинах. Росія розпочала підготовку до нової війни. Уряд Петра ІІ, розраховуючи на військову потугу козаків, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину.
Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана.
В ситуації, що склалася, єдиним і незаперечним претендентом на гетьманство був Данило Апостол.
На виборах, що відбулися 1 жовтня у Глухові і скидались радше на церемонію присяги, за 73-річного Апостола проголосували одностайно. 
Отже, головною своєю справою Апостол вважав підписання традиційного російсько-українського договору.
З цією метою новообраний гетьман вирішив скористатися поїздкою до Петербурга на коронацію Петра ІІ.
У російській столиці український гетьман доклав неабияких зусиль, щоб зарадити справі: подав письмові петиції, зустрічався з впливовими сановниками.
На початку березня Данило Апостол розпочав переговори з президентом Іноземної колегії графом Головкіним, передав йому підготовлені статті. Лише в серпні гетьман отримав як відповідь на свої пропозиції"Рішительні пункти". 
"Рішительні пункти" 1728 р.
Згідно з "новим договором" гетьман позбавлявся права вести переговори з іншими державами.
Дозволялося лише розв'язувати прикордонні проблеми з Польщею і Кримом, але під наглядом російського резидента.
На військові уряди мали обиратися особи зі старшини, одначе затверджувалися вони імператором.
Нижчу старшину затверджував гетьман. Вищою судовою інстанцією став Генеральний суд.
Він складався з трьох росіян і трьох українців та очолювався гетьманом, але "головним суддею" вважався цар.
Скасовано заборону росіянам купувати землі в Україні, хоча й зазначалося, що нові землевласники мають коритися українській адміністрації.
Нові статті значно обмежували й без того урізані права та вольності України.
Що ж до гетьмана Апостола, то права йому надавалися навіть менші, ніж Скоропадському.
Реформа Данила Апостола
Зважаючи на реальні обставини, Данило Апостол узявся за здійснення реформ, спрямованих на впорядкування внутрішнього життя Гетьманщини.
Реформи проводились у сферах судочинства, фінансів, земельних справ, торгівлі тощо.
Із метою врегулювання земельних справ Апостол протягом 1729-1731 рр. провів генеральне слідство про маєтності. Унаслідок такого заходу в державне користування було повернуто чимало земель, безпідставно захоплених у приватне володіння.
Чимало зусиль доклав Апостол для пожвавлення української торгівлі. Гетьман зумів домогтися скасування багатьох обмежень та утисків, запроваджених Петром І. Так, наприклад, за сприяння Данила Апостола українським купцям повернули право вивозити товари на західноєвропейські ринки; знову було налагоджено торговельні зв'язки з Кримом тощо.
Здійснюючи реформу фінансів, Апостол уперше встановив точний бюджет державних видатків; при цьому з-поміж видатків виокремив ту частину, що мала використовуватися на утримання козацької адміністрації, найманого війська, артилерії тощо. Гетьман також визначив способи наповнення державної скарбниці Гетьманщини.
Зміни в судочинстві стосувалися реформування судів, запровадження обов'язкових документів, зведення до одного збірника законів, що використовувалися в українському судочинстві. Полкові суди поділялися на два різновиди: для справ важливих і кримінальних (тобто щодо злочинів) і для справ дрібних. Сотенні й сільські суди перетворювалися на колегіальні (колективні, спільні).
Крім того, долаючи спротив московського уряду, Апостол відновив право гетьмана призначати генеральну старшину і полковників.
За гетьманування Апостола вдалося значно зменшити кількість росіян в українській адміністрації. Було обмежено до шести кількість російських полків в Україні.
ЗАСНУВАННЯ НОВОЇ СІЧІ
1734 р. понад 30 тис. запорожців з територій підвладних кримському хану Кам'янської та Олешківської Січей повернулися на Запорожжя і за 7 км від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заклали Нову Січ.
Нова Січ стояла на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро поряд із Чортомликом. Ось чому цю Січ називають ще Підпільненською.
На Запорожжі сформувалася оригінальна адміністративно-територіальна система. Край було поділено на вісім паланок - округів.
Загалом землі Війська Запорозького Низового охоплювали величезну площу степової України.
За часів Нової Січі надзвичайно пожвавилася господарська діяльність запорожців. Як і за давніх часів, козаки виявляли свою сутність воїнів-хліборобів.
Умови господарювання на Запорожжі були тоді чи не найсприятливішими. Але тут не існувало примусової праці, кріпацтва. Ця обставина приваблювала, як і колись, численних утікачів з усієї України, навіть із-за її меж.
У господарстві значне місце посідали зимівники старшини та заможних козаків. Переважна частина продукції ішла на ринок.
ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ"
Після смерті Данила Апостола 1734 р. вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов'язав здійснювати владу в Лівобережній Гетьманщині Правління гетьманського уряду.
Складалась ця установа із шести осіб - трьох українців і трьох росіян, проте вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському.
У своїй діяльності Правління гетьманського уряду повинно було керуватися "Рішительними пунктами" гетьмана Данила Апостола.
Згідно з царською грамотою, Правління гетьманського уряду мало діяти до обрання нового гетьмана.
Натомість князь Шаховський, за традицією, отримав таємну інструкцію, в якій йому наказувалось у будь-який спосіб переконувати українців, що всі їхні біди - через недбалих гетьманів, а тому не треба поспішати з виборами.
Для упокорення українців старшини в інструкції радили всіляко заохочувати російсько-українські шлюби. Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р
Особливо тяжкий період припав на роки, коли імператрицею в Росії булаАнна Іоаннівна. Підозріла й жорстока, вона запровадила Таємну канцелярію - "Слово і діло государеве".

У 1735 р. російський уряд значно скоротив реєстр козацького війська. Згідно з наказом, лівобережне козацтво було поділене на заможних -виборних козаків та збіднілих - підпомічників. Збіднілі козаки, які не могли забезпечувати себе під час походу, вилучатися з реєстру.
Але найважчим тягарем для України стала розпочата Росією війна проти Туреччини 1735-1739 рр.,

Ситуація в Лівобережній Україні трохи поліпшилася, коли в Росії зійшла на престол Єлизавета Петрівна. Дочка Петра І Єлизавета посіла імператорський престол у листопаді 1741 р. внаслідок двірського перевороту.
Певну роль зіграло, поза сумнівом, українське оточення імператриці: її чоловіком був українець Олексій Розумовський. Ось чому при дворі Єлизавети з'явилася мода на все українське: було там чимало українських співаків та бандуристів, на двірських банкетах подавалися українські страви тощо.
Під час перебування імператриці в Києві 1744 р. козацька старшина звернулася з проханням дозволити вибори гетьмана. Єлизавета не заперечувала, проте конкретних обіцянок не давала.
Отож, справа з обранням гетьмана затяглася ще на шість років.
Відновлення гетьманства в 1750 р. було спричинене:
Позицією старшини, яка наполегливо домагалася відновлення гетьманства від імператорського двору.
Наростанням невдоволення українців їхнім економічним становищем і загостренням у зв'язку з цим внутрішньої ситуації в Гетьманщині.
Загрозою війни проти Пруссії та ймовірною необхідністю використати у разі такої війни військовий потенціал Гетьманщини.
Потребою відновити економічно-стратегічний потенціал України з метою використання його у майбутніх війнах проти Туреччини.
Кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого чоловіка Олексія Розумовського - Кирила.Вибори гетьмана Лівобережної України було призначено на 22 лютого 1750 р.
Царським указом від 5 червня 1750 р. Єлизавета затвердила Кирила Розумовського на гетьманському уряді.
13 березня 1751 р., перебуваючи в Петербурзі, Кирило Розумовський у придворній церкві присягнув на вірність імператриці, отримав із рук Єлизавети гетьманську булаву та інші клейноди.
Лише в середині липня 1751 р. новообраний гетьман прибув до Глухова.
У жовтні 1751 р. під владу гетьмана було передано Запорозьку Січ. Повертався Гетьманщині й Київ.
Зносини з Лівобережною Україною знову покладали на Колегію закордонних справ.
Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на великий вплив Кирила Розумовського при дворі імператриці, 1754 р. з'явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу.
Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів.
У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини Розумовський дістав категоричну відмову.
Особливому контролю підлягали фінансові справи Гетьманщини
Проводив реформи
Першим зазнало реформування судочинство. Зведення законів повернули до Гетьманщини на доопрацювання. Щоправда, завершити систематизацію українських законів не спромігся й останній гетьман.
Універсалами 1763 р. гетьман дозволяв полковим канцеляріям та прохачам-чолобитникам звертатися безпосередньо до Генерального суду. У такий спосіб із системи судочинства було виведено Генеральну канцелярію і значно зменшено кількість судових інстанцій.
Крім того, передбачалося створення нових судових установ. На території кожного полку запроваджувалося по два земських та два підкоморських суди. Створювалися також гродські суди. На виконання універсалів Розумовського у містах із кола значкових товаришів або сотенної старшини почали обирати возних.
Україну пропонувалося поділити на 20 судових повітів.

Реформаторські заходи Кирила Розумовського не обминули й армію: полки перетворилися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу.
Великі задуми виношував гетьман стосовно культури й освіти. Він, зокрема, планував відкрити в Гетьманщині два університети. Перший - оновлена на європейський кшталт Києво-Могилянська академія. Ще один університет передбачалося відкрити в гетьманській столиці - Батурині.

Про дії Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. З особливим обуренням нова імператриця Катерина ІІ сприйняла звістку про бажання старшини зробити гетьманство спадковим(1763).
Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини ІІ була категоричною - зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв'язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною, адже не особа Кирила Розумовського була причиною ліквідації гетьманства. То був закономірний захід імперського уряду, який прагнув остаточної ліквідації Української держави - Гетьманщини.
Отож у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження.
Імператорським маніфестом від 10 листопада та указом Сенату від 17 листопада 1764 р. Кирила Розумовського позбавили гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'янцевим.
КУЛЬТУРА В КІНЦІ VXIIСТ. –НА ПОЧАТКУ XVIIIСТ.
Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв'язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври.
Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременчуці, Уневі, Почаєві.
Українська літописна та історична проза
Найвідоміші пам'ятки
Рік
Автор
Назва
Стисла характеристика

1672-1673 рр.
Феодосій Софонович
"Хроніка з літописів стародавніх"
У передмові до твору автор наголошував на своєму бажанні простежити від витоків історію Панства Руського, тобто, Русько-української держави. "Хроніку...", написану українською мовою, надруковано було лише 1922 р.

1674 р. в друкарні Києво-Печерського монастиря
Написаний, як вважають дослідники, економом Києво-Печерської лавриПантелеймоном Кохановським
"Синопсис"
Єдиний історичний твір, що вийшов друком за тих часів. Йому судилася слава першого підручника з історії. Про популярність твору свідчить той факт, що друге видання вийшло друком 1678 р., а ще за два роки книгу перевидали втретє. Загалом "Синопсис" витримав близько 30 видань.

Козацькі літописи
Найвідомішим явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. стали козацькі літописи.
Літопис Самовидця
Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.
Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.). Поширювався у списках.
Джерелами були різні документи, книги й літописи, свідчення сучасників та очевидців подій.
Автор позитивно ставиться до Визвольної війни, подає хрестоматійну картину її причин, однак не схильний ідеалізувати цю війну та її вождів. Самовидець не сприймав союзу Б.Хмельницького з Іслам-Ґіреєм ІІІ, був пригнічений тяжкими жертвами і спустошеннями України часів Руїни. Чимало уваги він приділяє і запорозькому козацтву, насамперед І.Сірку, але його ставлення до запорожців є стриманим.
Літопис Григорія Граб'янки
Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов'янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Автор, творячи літопис, простудіював велику кількість документів і найрізноманітніших історичних праць своїх сучасників та попередників, покладався також на народні перекази. Можливо, цим пояснюється надзвичайна популярність Граб'янкової книги, свідченням чого є десятки списків, у яких, власне, й поширювався літопис.
Літопис Самійла Величка
Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - книжна українська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить безліч документів, поетичних текстів.
Українську архітектуру другої половини XVII – XVIII ст. визначають як архітектуру барокко. Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд було збудовано за період правління гетьмана Івана Мазепи.

На відміну від графіки, український іконопис набував стилю бароко стриманіше. Надзвичайною популярністю в усій Україні користувалося зображення козака Мамая. Протягом XVIII ст. його можна було побачити в кожній українській хаті.
Найбільш яскраво барокові риси проявляються в 13 LIN
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97." \o "\«Ми йдемо\». Патріотизм, філософічність поезії." 14поезії15. Поетичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних. Громадсько-політична поезія пов'язана з Національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. Відомі такі твори: «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому от народа малоросійського»,  «Чигирин» тощо.

Музика і театр.
У цей період завершується формування основних рис народної музики, що існують і до сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята, троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, які виконували музиканти: мелодія, ритм, темп. Побутовий багатоголосий пісенний жанр кант (псалма) набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилюються світські мотиви. Мелодика кантів служила джерелом і для культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культурні діячі тієї доби Л. Баранович, Д. Туптало та ін.
1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України
На початку XVIII ст. на Правобережжі було ліквідовано відроджений Палієм і зміцнений та розширений Мазепою полково-сотенний устрій. Договори, які уклали Росія, Туреччина і Польща в другому десятилітті XVIII ст., повертали Правобережну Україну під владу польської корони.
Сюди знову повернулися польські поміщики, які прагнули якнайшвидше зба¬гатитися. Щоб залюднити землі, магнати й шляхтичі надавали переселенцям пільгові «слободи». На Правобережжя потягнулися селяни із Західної Волині, Полісся, Галичини, Гетьманщини. На руїнах колишніх сіл виростали нові.
Переселенці створювали господарства, а пани-шляхтичі очікувати, коли минуть «пільгові роки», щоб знову посилити експлуатацію та національно-релігійне гноблення. Вони примушували православних зрікатися своєї віри, зневажали українську культуру й мову.
Тяжке становище викликало спротив українського народу. Проте цього разу мешканці Правобережжя не могли опертися на козацтво. Незадоволеним залишалося або знову йти кудись шукати собі щастя-долі, або згуртуватися для помсти своїм гнобителям.
ГАЙДАМА
·КА (від турец. гайде гнати, чинити свавілля) повстанець проти соціального і національного гноблення на Правобережжі XVIII ст.

Розгортанню гайдамацького руху значно сприяло близьке сусідство із Запорожжям. Запорозькі степи й ліси, вибалки, прибережні печери и різні потаємні місця були гайдамакам добрим сховищем від переслі¬дувачів. Рядові козаки допомагали їм зброєю та кіньми. Дуже часто запорожці виступали ядром гайдамацьких загонів. Перезимувавши в домівках чи сховищах на Запорожжі, загони гайдамаків з ранньої весни до пізньої осені влаштовували несподівані напади на феодальні маєтки, палили їх, нищили документи, відбирали майно в орендаторів, корчмарів і всіх тих, кого вважали гнобителями.

У 1734 та 1750 р. гайдамацький рух переріс у селянські повстання, що охоплювали значні території Правобережжя. Найпотужнішим став третій вибух гайдамацького руху «Коліївщина».


Гайдамацький рух
Дата
Керівники
Територія
Результат

1734 1738pp.
Наказний козацькийполковник Верлан
Брацлавщина,Поділля, частина Волині та Галичини
Виступ було придушено польськими і російськими військами. Верлан із невеликим загоном відступив у Молдавію

1741 1748pp.
Г. Голий
Брацлавщина,Уманщина
Виступ було придушено регулярними польськими військами і надвірними командами місцевих магнатів




Дата
Керівники
Територія
Результат

1750 р.
0. Лях, К. Ус, М. Мамай, М. Сухий таін.
Північне Поділля, Уманщина, Київщина
Гайдамаки, зазнавши поразок у відкритих сутичках із польськими та російськими військами, відступили на Запорожжя, Лівобережжя та до Молдавії

1768 1769pp.
М. Залізняк, І. Гонта
ПравобережЖЯ
Виступ було придушено спільними зусиллями польських і російських військ

 

Причини гайдамацького руху

Відновлення влади польської шляхти.
Посилення польського гніту (збільшення панщини, жорстокі покарання селян, збільшення плати за користування землею, скорочення селянського землеволодіння, безправ’я селян).
Ополячення українців, заборони щодо української мови, звичаїв, культури.
Утиск православної віри, насадження католицизму та уніатства

Значення повстання

порівняно з попереднім періодом це повстання 1750 р. набуло більш широкого розмаху;
повстання мало яскраво виражене соціальне забарвлення і було спрямоване проти
польсько-шляхетського гніту

 Колії
·вщина  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] повстання на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.
Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а його найближчим сподвижником став [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Коліївщина стала найвищим етапом [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] руху. Супроводжувалося масовою різаниною [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і польського населення на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки  страчені або заслані на Далекий Схід.

Причини поразки Коліївщини

1. Повстанці не мали чіткої програми дій і належної організації.
2. Стихійність повстання, розрізненість у діях.
3. Локальний характер повстання.
4. Відсутність політичного досвіду у повстанців.
5. Допомога Росії в придушенні повстання

 
Значення Коліївщини

1. Це було велике національно-визвольне повстання на Правобережжі, найбільше із гайдамацьких повстань.
2. Зміцнило ідеї соціального і національного визволення.
3. Вплинуло на національно-визвольний рух у майбутньому

26 травня 1768 р. загін гайдамаків на чолі з М. Залізняком виступив з урочища Холодний Яр, що в Чорному Лісі біля Чигирина. До нього охоче приєднувалися загони повсталих селян і міщан. Вони взяли під контроль усю Південну Київщину і рушили до Умані головної твердині польської влади на Поділлі. Коли загони Залізняка наблизилися до переповненої втікачами Умані, йому назустріч було вислано загін на чолі з І. Гонтою. Але сотник з усім своїм загоном приєднався до гайдамаків. Перехід Ґонти на бік повстанців визначив страшну долю уманських біженців. У ніч з 9 на 10 червня гайдамаки здобули місто й знищили понад 2000 польських шляхтичів.
Після [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту  полковником і князем уманським.
Спочатку російські власті прихильно ставилися до повстанців. Адже ослаблення польської влади відповідало імперським інтересам Росії. Проте наростання масштабів повстання, його спрямованість на ліквідацію кріпосництва, ідея відновлення Гетьманщини на обох берегах Дніпра змусили російський уряд змінити своє ставлення до гайдамаків. А коли їхні дії мало не призвели до воєнного конфлікту з Туреччиною, Росія придушила повстання.
Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і на Запорожжя. За цих умов російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків.
26 червня (7 липня) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому(Тому ввечері 25 червня російське командування запросило Залізняка і Гонту до себе під приводом бенкету і заарештувало їх. Потім заарештували ще 900 гайдамаків. Решта розбіглася. До кінця липня основні вогнища повстання були ліквідовані.) схопили керівників повстанців [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р.
Польські каральні війська жорстоко розправлялися з повстанцями. Г
ХА
·РТІЇ урочиста назва деяких документів, декларацій суспільно-політичного значення.
5. Зміни в політичному становищі правобережних земель
До початку 70-х років XVIII ст. Польська держава через постійну боротьбу за владу окремих магнатів, конфедерацій, небажання розв’язати національне та релігійне питання на Правобережній Україні значно ослабла. Цим скористалися Росія, Австрія та Пруссія. У 1772 р. вони провели перший поділ Польщі. Згідно з ним Австрія заволоділа Галичиною. У 1793 р. Пруссія та Росія провели другий поділ Польщі. Його наслідком стало відновлення єдності Київщини, Східної Волині, Поділля, Брацлавщини з Лівобережжям у складі Російської імперії.
У 1795 р. Пруссія, Росія та Австрія провели третій поділ Польщі, за яким стало можливим приєднання Західної Волині та Берестейщини. З переходом Правобережної України під владу Росії вона була поділена на три губернії: Київську, Подільську та Волинську. Царський уряд скасував унію. Понад 1 млн селян протягом 1794-1795 рр. перейшли в православне віросповідання.
ЖА
·ЛУВАНА ГРА
·МОТА документ, який юридично закріплює факт винагородження за вірну службу, дарування певних прав, титулів, орденів, майна, землі тощо.
Щоправда, соціально-економічне становище українського народу не поліпшилося. На Правобережній Україні було поширено чинність жалуваної грамоти дворянству 1785 р. та всього російського законодавства. Опираючись на російські закони, більшість польських власників зберегли свої маєтки й кріпаків українських селян. Не кращими за них стали й нові власники маєтків російські можновладці та полководці.
Проте возз’єднання Правобережжя з Лівобережжям суттєво обмежило польсько-шляхетське національне та релігійне гноблення, сприяло посиленню економічних і культурних зв’язків між обома берегами Дніпра.
О. Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився на обіцянки шляхти (звільнення від повинностей і володіння землею на правах власника).
У 1752 р. в північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов'яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.
Січ Нова – суспільно-політична організація запорізького козацтва в 1734-75 років, остання Січ Запорізька на Дніпрі.
Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:
·    Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими  порядками.
·    Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.
·    Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.
·    Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.
·    Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.
·    Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] імперії.
 Ліквідація Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) 
З ліквідацією Запорожжя 1775 р. царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою України. 
У 1783 р. було ліквідовано лівобережні козацькі полки й створено 10 регулярних кавалерійських полків (з 1784 р. перейменовані в карабінерські). Козацька старшина отримала чини російської армії. Козаки, які не пішли до карабінерів, були перетворені на казенних хліборобів й повинні були давати рекрутів до карабінерських полків. Внаслідок цього українське козацтво було ліквідовано як стан.
Правове становище інших станів українського суспільства було приведено у відповідність до загальноімперських норм. У 1783 р. Катерина ІІ видала указ про запровадження в Україні кріпацтва, а в 1785 р. – «Грамоту на права, вольності і переваги благородного російського дворянства», яка урівнювала українську старшину в правах з російським дворянством.
Після ліквідації Нової Січі її землі були включені до складу Азовської і Новоросійської губерній. Генерал-губернатором обох губерній у 1776 р. був призначений князь Григорій Потьомкін (1739-1791). У 1783 р. з цих двох губерній створили Катеринославське намісництво, до якого увійшов і Крим (Таврійська область).
У цей же час почалась і розробка корисних копалин регіону – руди і кам`яного вугілля.
1797 р., після скасування Катеринославського намісництва, більша його територія увійшла до складу Новоросійської губернії. За землями краю закріпилася назва Новоросія. Її населення станом на 1796 р. становило 554 тис. чоловік.
У господарстві Півдня України на початку освоєння нових земель переважало вівчарство, а потім товарне виробництво зернових, які йшли на експорт. Нові порти стали основними у зовнішній торгівлі Росії. Таким чином зі степового пограниччя Південь України став перетворюватися на житницю Європи і торгові ворота Російської імперії, а згодом і на промислову базу.
У другій половині XVIII ст. добре розвивалося книгодрукування. Роль найважливіших видавничих осередків відігравали друкарні Києво-Печерського монастиря та чернігівського Троїце-Іллінського монастиря. Тут друкувалися твори як богословської, так і світської [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Незважаючи на постійні обмеження й заборони, українські друкарі в другій половині XVIII ст. істотно збагатили національне духовне життя. Серед тогочасних книгодруків найпомітнішими були Біблія (1759 р.), «Києво-Печерський патерик» (1760, 1762 рр.), «Синопсис» (1755 р.), «Часослов навчальний» (1753, 1758, 1766 рр.), «Буквар» (шість видань) та багато інших. Кілька друкарень існувало й на західноукраїнських землях. Найбільшою з них була друкарня А. Пілєра. Вона видавала книжки різними мовами. До 1800 р. тут було видано 250 книжок. Також французькою мовою друкувалася «Львівська газета».
Амбодин-Максимович у 1795 р. опублікував перший вітчизняний підручник із ботаніки, приділивши в ньому значну увагу вивченню рослин України.
Продовжували розвиватися медичні знання. У другій половині XVIII ст. чимало лікарів-українців отримали вчений ступінь докторів медицини. М. Амбодин-Максимович став автором книги «Врачебное веществословие, или Описание целительньїх растений». М. Тереховський довів, що мікроорганізми не самозароджуються в організмі, а заносяться ззовні. Чимало уваги українські лікарі приділяли боротьбі з епідемічними захворюваннями. Так, Є. Мухін запроваджував віспощеплення, шукав засоби боротьби з холерою. Знаменитий епідеміолог Д. Самойлович, який служив військовим лікарем на Півдні, запропонував нові методи запобігання епідемії чуми, що спалахнула тут у 1784 р. Вони отримали схвалення багатьох закордонних академій наук.
Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв'язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власний оркестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.
У творчості І. Григоровича-Барського вбачають перші парости класицизму.
 середині XVIII ст. в українську архітектуру прийшов новий західноєвропейський стиль рококо. Він є подальшим розвитком бароко й відрізняється від нього деталями декоративного оздоблення. На зміну досить важким і громіздким барочним формам приходять делікатні ажурні прикраси рококо. Будівлі в цьому стилі на українських землях споруджувалися переважно за проектами іноземних будівничих. У стилі рококо збудовані Андріївська церква в Києві (за проектом В. Растреллі), собор Св. Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітт), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретіні) та ін.
У цей час почав також поширюватися стиль класицизму, що був своєрідною реакцією на бурхливий і напружений стиль бароко. Вищим зразком для своєї творчості його послідовники визнавали античне мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах зведено палаци гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та найкращий у Батурині (архітектор Ч. Камерон), палац П. Заводовського в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі).
Найоригінальнішим жанром малярства другої половини XVIII ст. стали картини, які створювалися невідомими народними майстрами. Вони є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українського життя. Серед картин цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Ґонти. Оригінальністю визначається картина «Богдан із полками», присвячена Національно-визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої середини XVII ст. Символом минаючої епохи стала народна картина «Козак Мамай». Козак-бандурист сидить один серед широкого степу, у глибокому роздумі згадуючи славне минуле козацтва, журиться його сумною долею. У часи знищення російським урядом Гетьманщини і Запорозької Січі, безупинного соціального й духовного поневолення ця картина була найпопулярнішою серед українців.
Поділи Речі Посполитої

Дата
Австрія
Пруссія
Росія

Перший поділ 1772 р.
 
Загарбала території
на південь і схід від
Кракова, Галичину,
частину території
Волинського і Подільського
воєводств
Поширила свою
владу на Північно-Західну Польщу з Гданськом
 
 
Отримала східні
Білоруські землі
з Полоцьком і Вітебськом
 

Другий поділ
1793 р.
 
 
Забрала собі західні польські землі
з Познанню
 
Відійшла Київщина,
Брацлавщина
і Поділля, а також
центральні білоруські землі з Мінськом

Третій поділ
1795 р.
 
Захопила Краків і
Люблін із прилеглими територіями
Отримала решту
польських територій з Варшавою
Приєднана Волинь,
Західна Білорусія
та Литва


Наслідки трьох поділів Польщі

1. Польща припинила існування як суверенна держава.
2. Правобережжя було об’єднане з іншими українськими емлями в складі Російської імперії (крім Галичини, Буковини, Закарпаття).
3. Українські землі були захищені від татарсько-турецької агресії, пожвавилися заселення й господарський розвиток південних українських земель.
4. Колоніальна політика з боку Росії та Австрії призвела до втрати української державності.
5. Після приєднання Правобережжя протягом 90-х років XVIII ст. на його територію були поширені загальноросійські адміністративні органи та установи, судові органи.
У краї почали діяти намісницькі, а пізніше губернські правління (у 1797 р. Створені Київська, Волинська, Подільська губернії). Проводилася русифікація місцевого населення.
6. Приєднання Західної України до Австрії не принесло полегшення місцевому українському населенню. Як і раніше, воно зазнавало соціального гніту. Австрійський уряд підтримував Уніатську церкву. Умови національно-культурного розвитку українців Західної України були також важкими


Становище українського населення

1. На території українських земель діяли австрійські закони, державна мова німецька.
2. Губернаторів (очолювали провінції) та урядників (очолювали округи) призначав австрійський імператор.
3. Українські землі були найбільш відсталими австрійськими провінціями (відсутні промисловість і торгівля, великі міста, шляхи сполучення, кріпацтво, зубожіння й неосвіченість українського населення).
4. Українці потерпали від національного і соціального гніту (великі податки, панщина, повне безправ’я кріпаків, національна дискримінація)


Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ

Реформи
Марія-Терезія
Йосиф ІІ

Адміністративна
реформа
 
Створено орган влади, підпорядкований імператору, Державну Раду. На всю територію Австрії поширювалися австрійські закони й німецька мова.
Створено постійну армію.
Проводилася політика протекціонізму (підтримка торгівлі і промисловості).
Прийнято новий кримінальний
кодекс (обмежувалося застосування тілесних покарань)
Запроваджено централізовану
систему управління.
Продовжено політику
протекціонізму, яка сприяла розвитку капіталістичних відносин
 

Аграрна
реформа
 
Здійснено перепис приєднаних
земель, визначено повинності селян.
Заборонено панщину в неділю і свята.
Заборонені примусові роботи без згоди селян
 
Селян звільнено від особистої залежності і їм надавалися деякі громадянські права (одружуватися без згоди поміщика, посилати дітей на навчання, звертатися зі скаргами на поміщика,
заборона поміщику судити селянина).
Чітко визначалися розміри панщини не більше 3-х днів на тиждень

Релігійна
реформа
 
Визнано рівні права католицької
та уніатської церков.
Віруючі також отримали однакові права.
У 1774 р. у Відні відкрито греко-
католицьку семінарію
У 1781 р. всі християнські
церкви одержали рівні права.
Церква була підпорядкована державі.
Відкрив греко-католицькі семінарії у Львові та Ужгороді

Реформа освіти
У 1777 р. запроваджено навчання в початкових класах рідною мовою
 
Запровадив світську освіту.
У 1784 р. заснував Львівський університет


. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосифа II. Перші [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі залежно від якості ґрунтів), за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати в них садиби і втручатися в їхнє сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися в школах. Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівнялівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосиф II розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого 13
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·8%D0%B9_%D1%82%D0%B0_%D0%B5%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4_%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%22" \o "Інформація для допитливих \"Національний та етнічний склад населення України\"" 14населення15, і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови і традицій українського населення.
Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі.
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії
Історико-географічні регіони


Правобережжя
Лівобережжя і Слобожанщина
Південь


Губернії


Київська
Волинська
Подільська
Чернігівська
Полтавська
Слобідсько-Українська (з 1835 р. – Харківська)
Катеринославська
Таврійська
Миколаївська (з 1803 р. – Херсонська)


Генерал-губернаторства

Київське
Малоросійське
Новоросійсько-Бессарабське (разом з Бессарабською областю)


Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імперії
Історико-географічні регіони

Східна Галичина
Північна Буковина
Закарпаття


„Королівство Галичини і Лодомерії”
Угорське королівство


Округи (дистрикти)
Буковина (з 1861 р. окремий коронний край „Буковина”).
Комітати

Золочівський
Чортківський
Львівський
Жовківський
Стрийський
Сяноцький
Тернопільський
Коломийський
Бережанський
Станіславський
Самбірський
Перемишльський

Ужанський
Мармароський
Берегівський
Угочанський

У складі населення українці складали: у Східній Галичині – 71%, на Буковині – 69%, на Закарпатті – 40%.
Отже, на зламі ХVІІІ-ХІХ ст. українські землі у складі Російської та Австрійської імперій опинилися в різних умовах, що зумовлювало і відмінності в їх розвитку. Провідною ідеєю, яка в ХІХ ст. надихала українських патріотів, стало усвідомлення належності до єдиного народу, хоч і розірваного навпіл і поневоленого двома імперіями.
На середину ХІХ ст. усталився адміністративно-територіальний поділ українських земель, який проіснував до кінця Першої світової війни (1914-1918 рр.).
ЕТНОГРАФІЯ (від грец. etnos народ і grafio пишу) галузь історичної науки, яка вивчає культуру і побут народу.
ФОЛЬКЛОРИСТИКА (від англ. folk-lore народна мудрість) наука про фольклор усну народну творчість (казки, прислів'я, пісні, обряди тощо).
входять і спогади старших поколінь безпосередніх учасників чи свідків давніх подій. Загалом історична пам'ять етносу спрямована в минуле і робить наголос на спільності походження, на давньому зв'язку зі своєю землею, з її священними місцями подвигів і трагедій, пов'язаних із героями, мучениками, рятівниками, духовними проводирями.

МІФ - уявлення людей про знакові події свого минулого  Історична пам'ять  дуже вагомий компонент духовності етносу. Вона існує у вигляді історичних міфів і легенд, які передаються від покоління до покоління. До її складу


Засновником української етнографії як науки став перший ректор Київського університету Михайло Максимович. Починаючи з 1827 p., він упорядкував і видав три збірки «Малоросійських пісень...» ліричного змісту.

Протягом першої половини XIX ст. в окрему науку сформувалося мовознавство. Найкращі представники української інтелігенції, проявляючи громадянську мужність і наукову переконаність, взялися за одну з найважливіших і одночасно найважчих у тодішніх імперських умовах справу перетворити народну розмовну мову на основний засіб спілкування всіх верств українського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Українські інтелігенти захищали нашу мову від нападок реакціонерів і невігласів, демонстративно спілкувалися нею в повсякденному житті.

Найяскравішою працею початку академічного періоду визвольного руху є «Історія русів». Провідна ідея праці невідомого автора обґрунтування історичного права українського народу на незалежне державне життя. Він засуджував польську і російську політику щодо України й доводив законність боротьби українського народу проти чужоземного поневолення, як польського, так і російського.
Автор наголошував, що лише Україна є прямою спадкоємницею Київської Русі, що вона має власну, відмінну від Росії, історію. Істотна особливість цієї праці чітка державницька позиція. І внутрішні, і зовнішньополітичні події автор аналізував з погляду інтересів українського народу та української козацької [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Отже, автор «Історії русів» започаткував справу відновлення історичної правди, повернення доброго імені українським політичним діячам.

У 1822 р. побачила світ перша узагальнююча праця з історії України Дмитра Бантиша-Каменського «История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства». У ній автор обстоював право України на автономне козацьке самоврядування. Наукове обґрунтування вченим самобутності України було дуже своєчасним, адже саме тоді вже друкувалися перші томи «Истории государства Российского» М. Карамзіна, написані з великодержавних позицій. Російський історик, ігноруючи історичні джерела, включав історію Руси-України до історії Росії.У 1842-1843 pp. вийшла друком 5-томна «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]» Миколи Маркевича. Він широко використав відомості з козацьких літописів XVII-XVIII ст. Ця праця рішуче обстоювала історію України як окрему та незалежну від історії Росії. Саме за це її намагався розкритикувати з імперських позицій російський літературний критик Віссаріон Бєлінський. Він звинувачував Миколу Маркевича в прагненні «відірвати історію України від історії Росії».
Незважаючи на імперський спротив, праці українських істориків набували в Україні все більшої популярності. Вони допомагали українській інтелігенції усвідомлювати українців як окремий народ зі славною та героїчною історією.

Термін «панславізм» уперше вжив словак И. Геркель у 1826 р. в «Граматиці всеслов'янської мови». На ґрунті культурної та мовної спорідненості перші панславісти мріяли про політичне об'єднання слов'ян під проводом Росії. На їхню думку, це забезпечило б рівновагу сил між групами європейських народів.

У 30-40-х роках XIX ст. ідеї панславізму використали російські діячі М. Погодін, Т. Аксаков, Ф. Тютчев, перетворивши його на російський імперський панславізм. Його сутність зводилася до створення єдиної слов'яно-руської держави на противагу «ворожій Європі». Для цього вони використали ідеї російських слов'янофілів, які, захищаючи «святу Русь», виступали проти впливів «гнилої», «хворої», «зматеріалізованої» та «безвірної» Європи. Імперські панславісти не брали до уваги існування українського народу й зовсім не помічали його потреб і прагнень.

Те, що українці раніше входили до складу Великого князівства Литовського і Руського, Речі Посполитої, і навіть створили свою Українську козацьку державу  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], і за цей час виробили власні культурні, релігійні та політичні традиції, сприймалося російськими теоретиками як прикра обставина, зумовлена примусовим відокремленням «південно-західних українців» від «материнської основи».

Академічні праці першого етапу визвольного руху, створені зусиллями вчених, були дуже важливими, але вони не задіювали, не відмобілізовували, не згуртовували український народ навколо духовних провідників ідей та завдань визвольного руху.

Культурницький етап українського визвольного руху. Питання мобілізації [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] й поступового перетворення його в націю стали розв'язуватися на другому культурницькому етапі визвольного руху.
На основі зібраного матеріалу, особистих вражень і досвіду українські митці та громадські діячі головні представники другого етапу за допомогою художніх образів почали творити узагальнений образ України та української людини.


Справі мобілізації народу надзвичайно посприяло витворення української літературної мови зусиллями всіх українських літераторів від І. Котляревського до І. Франка. Твори письменників і поетів і передусім Т. Шевченка, «Руської трійці», О. Федьковича і О. Духновича перетворилися на її могутні засоби впливу на народ.

Безпосереднім учасником національного відродження й визвольного руху був і сам народ, залишаючись носієм народної (етнічної) культури.

СОБОРНІСТЬ - відновлення єдності розмежованого сусідніми державами, державами народу та його земель.

У 1835 р. позбавлене магдебурзького права останнє самоврядне місто України Київ.

РЕГІОН територія, яка характеризується комплексом властивих їй ознак.

У 1783 р. значна частина Лівобережжя була закріпачена: у губерніях Лівобережжя кріпаки становили 40-45 % місцевого населення.

Того ж року припинив своє існування стан [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Козацьке військо було реорганізоване в регулярні частини російської армії, а решта козаків отримали статус державних селян. Вони сплачували державі податок, який становив четверту частину їхніх прибутків.

Дворяни Чернігівської та Полтавської губерній були здебільшого дрібнопомісними землевласниками, через що не могли добре забезпечити матеріально всіх своїх дітей. Це спонукало батьків спрямовувати молодших синів на державну службу в імперські установи чи в армію. Потрапивши в російськомовне середовище більшість із них зросійщувалася. Проте траплялися випадки, коли українські дворяни, вийшовши у відставку і повернувшись на Лівобережжя, перетворювали свої маєтки на вогнища української 13 HYP
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·%D1%83%D1%80%D0%B8." \o "Головна скарбниця давньоруської культури." 14культури15 й просвітництва.

КСЕНОФОБІЯ (від грец. ksenos чужий і fobos страх побоювання) страх і ненависть, вороже ставлення до всього чужого.

Терпиме ставлення російських властей до панівного становища польської шляхти в краї тривало до польського повстання 1830-1831 pp.( Тим часом російські війська у червні 1831 р. придушили виступи збунтованої польської шляхти на Правобережжі, а на початку вересня штурмом оволоділи Варшавою. Сформовані козацькі полки були розучені. Польська шляхта зазнала репресій.) Після нього офіційний Петербург повів політику зросійщення. До губернських міст Правобережжя і насамперед до Києва цілеспрямовано переселяли російських професорів, студентів, військовиків, купців і ремісників.

 Загалом Правобережжя першої половини XIX ст. було регіоном найвищого соціального та національного напруження.

У 1796 р. на Південну Україну було офіційно поширено дію кріпосного права.

Першим українським придбанням Австрійської імперії стало [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Унаслідок переможних воєн з Туреччиною воно було приєднане до володінь Габсбургів у складі Угорського королівства двома етапами: у XVI ст. та наприкінці XVII ст. Східна Галичина приєднана до складу Австрії в 1772 р. внаслідок першого поділу Речі Посполитої.

У 1774 р. Австрія відібрала в ослабленої Османської імперії Буковину.

Посесори- управителі окружних старост(австрійських чиновників.)

Мандатори – наглядачі окружних старост(австрійських чиновників.)

Після приєднання Галичини та в часи наполеонівських воєн Австрія вважала західноукраїнські землі тимчасовим придбанням і зоною майбутніх воєнних дій. Тому австрійський уряд прагнув насамперед максимально скористатися людськими і сировинними ресурсами краю. Зрозуміло, що сюди не вкладалися кошти для економічного розвитку, а дороги будувалися для військових потреб.

 У 1782 р. Йосиф II скасував особисту залежність селян від поміщиків. Відтоді вони отримали право самостійно одружуватися, вибирати місце проживання, віддавати дітей на навчання. Імператор також чітко визначив максимальні розміри панщини: три дні на тиждень і 156 днів на рік із розрахунку на одне селянське 13 LIN
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97_%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8" \o "Міжнародні організації. Інтеграція України в світову економіку. Вплив процесів глобалізації на господарство України" 14господарство15. Декретами наступних років поміщикам заборонялося встановлювати будь-які додаткові повинності, збільшувати свої маєтності за рахунок селянських земель. Вони позбавлялися права судити селян. Цим займався спеціально призначений державний чиновник. Селяни отримали рівні з поміщиками права оскаржувати рішення землевласників у судах.

Сільським громадам поверталося право самоврядування та обрання сільських старост. Був також виданий декрет про вільне право сільських громад користуватися громадськими землями: лісами, пасовищами, ріками, ставами. Селяни нарешті отримали в постійне користування земельні наділи, які вони утримували й обробляли. Проте ці землі не стали повною власністю селян. Вони не мали права їх заповідати, подарувати чи продати без дозволу пана.

Протягом 1774-1776 pp. Марія-Терезія докорінно змінила становище греко-католицької [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Саме вона ухвалила новий офіційний термін «греко-католики», який мав підкреслювати рівність між «грецьким» і «римським» віросповіданнями. Імператриця заборонила римо-католицькій церкві змушувати греко-католиків переходити на латинський обряд.
У 1781 р. Йосиф II зрівняв у правах усі церкви імперії. Відтоді всі віруючі отримали однаковий доступ до господарювання, державної служби, освітніх закладів. У 1808 р. після 400-літньої перерви була відновлена Галицька митрополія.
Зрівняння церков спричинило освітні реформи. У 1774 р. у Відні при церкві Святої Варвари засновано греко-католицьку семінарію Барбареум. Замість закритої єзуїтської академії в 1784 р. відкрито Львівський університет. При ньому протягом 1787-1809 pp. діяв Руський інститут, який мав філософський і богословський факультети.
У 1774 р. була проведена освітня реформа, яка передбачала запровадження шкіл трьох типів. В однокласних парафіяльних школах сільські діти мали можливість навчатися рідною мовою. У трикласних викладання велося німецькою та польською мовами. Чотирикласні школи готували учнів до продовження [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в гімназіях, створених на основі колишніх монастирських шкіл, та в університеті.


Однак наступники освічених монархів відійшли від курсу їхніх [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Вони розглядали українські землі лише як джерело сировини і дешевих продуктів харчування для імперії та ринок збуту готових товарів. Східна Галичина в планах австрійського уряду мала стати внутрішньою колонією економічно розвинутих західних австрійських провінцій.

Спадкоємці трону Йосифа II намагалися максимально відновити старі соціальні порядки. Кількість днів панщини та інші повинності стали такими, як і раніше. Незважаючи на офіційну заборону, поміщики почали застосовувати фізичні покарання селян. Окрім того, протягом кінця XVIII у першій третині XIX ст. вони відібрали в селян 22,5 % земель.

На повернення старих порядків селяни відповідали соціальними протестами. Вони відмовлялися виконувати збільшені повинності. На спроби силоміць примусити їх до того, селяни відповідали діями, які часто переростали в селянські заворушення. У Карпатах та Підкарпатті діяли опришки. Для приборкування непокірних уряд залучав війська.

Промислове життя міст першої третини XIX ст. перебувало ще на стадії розвитку дрібного ремесла й мануфактур. У 41 місті Східної Галичини в 1846 р. діяло лише 50 мануфактур. У Львові їх працювало 34. Отже, переважна більшість міст були аграрними і життя та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у них майже не відрізнялися від сільського.

 Бухарестський мирний договір 1812 р. За його умовами Росія отримала частину Молдови в межиріччі Дністра і Пруту (Бессарабію). До імперії відійшли й землі, заселені українцями: Хотинський, Ізмаїльський і Акерманський повіти. Використовуючи Україну як воєнно-стратегічну базу, Росія переможно завершила війну з Туреччиною, вивільнила Дунайську [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та убезпечила від нападу південний фланг російської армії в розпочатій війні з Наполеоном.

Проте їхні зусилля, жертви та сподівання в бородьбі на російській стороні у війні з Наполеоном були марними. Наприкінці 1814 р. з'єднання земських ополченців розформували, не надавши їм ніяких 13 LINK "http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BF%D1%96%D0%
·

Приложенные файлы

  • doc 14808970
    Размер файла: 2 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий