Духовна сфера конфліктології


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
Інститут соціальних технологій
Кафедра соціальної роботи
Контрольна робота
З нормативної дисципліни
«Конфліктологія»
На тему : Конфлікти у духовній сфері суспільства: суб’єкти конфліктів, форми прояву і управління конфліктами у цій галузі.
Виконала
студентка 3 курсу:
групи ЗСР-31/11
Таран Євгенія Валентинівна
Перевірила:
Кандидат філософських наук доцент 
Федорченко Ірина МиколаївнаКиїв-2017

Вступ
Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів,напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. 
Конфлікти в сучасному суспільстві є породженням і проявом об’єктивно існуючих соціальних суперечностей, пов’язаних з проблемою нерівності можливостей людей у різних сферах життя. Нерівність можливостей визначається конкретними умовами — належністю до тієї чи іншої соціальної верстви, держави, регіону, організації, руху тощо. Конфлікти відбуваються тоді, коли ситуація не відповідає духовним цінностям людей.
Потреби та інтереси впливають на соціальну й економічну поведінку людей, вони орієнтують людей на володіння певними благами, заохочують до значущих способів поведінки, до певних дій. Інакше кажучи, потреби, інтереси — це позиції індивіда чи соціальної верстви, які забезпечують можливість отримання певного блага. Інтереси, як правило, поєднані з соціальним становищем особистості чи групи. Але часто виникають розбіжності між очікуваннями учасників конфлікту і можливостями їх задоволенення. Такий стан може посилюватися при зменшенні можливостей реалізації попитів, які уже склалися і вже задовольнялися, а це може породити агресивні виступи проти реальних або явних винуватців ситуації, яка склалася.
Отже, причинами є потреби, інтереси, цінності та норми. Вони виступають як збудники конфліктів всюди, де можуть існувати розбіжності: в управлінні, в економічних, організаційних процесах, у цілях, засобах, методах діяльності, в емоційних, психічних, фізичних станах, у знаннях, уміннях, способах, особистих якостях, в оцінках, судженнях, у поглядах та позиціях.
Конфлікти відбуваються в основних сферах життя суспільства — політичній, економічній, соціальній, етно - соціальній, юридичній, існує конфлікт культур і духовних цінностей.
Конфлікт у духовній сфері відбувається за умов кризи духовних цінностей внаслідок розриву цінностей культури і ціннісних орієнтацій особистості. Зв’язок між цими компонентами культури є важливим цементуючим підґрунтям всього суспільного життя. І навпаки — розрив цього зв’язку означає глибоку духовну кризу. Людина приходить у світ і намагається зрозуміти, що таке добро і зло, хоче пізнати світ, в якому вона живе. Такого розуміння можна дійти лише опанувавши духовне багатство, яке накопичилося в культурі. 
Мотивація здійснення вчинків завжди пов’язується людиною з ситуацією, співвідноситься з обставинами та інтересами людини — суб’єкта діяння. При цьому вона може думати про моральні категорії, а може й ні, маючи на меті найближчі завдання, що випливають із конкретної ситуації. Отже, між конкретною мотивацією і світом духовних цінностей і культури існує дистанція. Ціннісна криза полягає у збільшенні цього розриву.
У духовній сфері існують конфлікти і з приводу релігійних відносин. Релігія — це органічна форма самого життя, пов’язана з духовністю, культурою. Разом з тим будь-яка релігія з’єднана з певними груповими матеріальними й ідейними інтересами певних суспільних сил і перш за все з інтересами священнослужителів, які так чи інакше спираються на підтримку мирян.

Суб’єкти конфлікту
Суб'єктом конфлікту є активна сторона, здатна створити конфліктну ситуацію і впливати на її хід залежно від власних інтересів.
Відомий конфліктолог Р.Дарендорф відносить до суб'єктів конфлікту три види соціальних груп:
1) безпосередні учасники конфлікту, що знаходяться у стані взаємодії з приводу досягнення об'єктивно чи суб'єктивно несумісних цілей;
2) ті, хто прагнуть не бути втягнутими безпосередньо до конфлікту, але роблять свій внесок у його розпалювання. У стадії загострення конфлікту вони можуть стати первинною стороною;
3) зацікавлені у вирішенні конфлікту.
У Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. наводяться такі суб'єкти — сторони колективної трудової суперечки (конфлікту):
• на національному рівні — наймані працівники однієї чи декількох галузей (професій), чи профспілки, чи їх об'єднання, чи інші уповноважені найманими працівниками органи і власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених ч. II ст. 133 Конституції України;
• на галузевому, територіальному рівнях — наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї чи декількох галузей (професій), чи адміністративно-територіальних одиниць, чи профспілки, їх об'єднання чи інші уповноважені цими найманими працівниками органи і власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи чи представники;
• на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурні підрозділи, чи профспілкова, чи інша, уповноважена найманими працівниками, організація і власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган чи представник. Сторони конфлікту — це є його учасники. Учасник конфлікту — особа чи організація, яка свідомо чи несвідомо, іноді проти своєї волі, може брати участь у конфлікті. У ході розвитку конфлікту його суб'єкти й учасники можуть взаємно змінити свій статус. Учасники конфлікту бувають:
• прямі — ті, хто безпосередньо беруть у ньому участь;
• непрямі — можуть провокувати конфлікт, сприяти його розвитку або повному припиненню, підтримувати одну із сторін чи обидві сторони одночасно. Непрямі учасники складають так зване соціальне середовище конфлікту, що може виступати або як каталізатор, або як стримуючий чи нейтральний чинник.
Тактики конфлікту
Конфліктна поведінка має свої принципи, стратегії та тактики. У числі принципів поведінки в конфліктній ситуації: концентрація сил, координацію сил, нанесення удару по найбільш уразливому пункту в розташуванні противника, економія сил і часу.
Стратегія поведінки в конфлікті - орієнтація особистості по відношенню до конфлікту, установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту. Виділяють п'ять стратегій:
- суперництво полягає в нав'язуванні іншій стороні кращого для себе рішення;
- співробітництво - дозволяє здійснити пошук такого рішення, яке задовольняло б обидві сторони;
- компроміс - припускає взаємні поступки у чомусь важливому і принциповому для кожної сторони;
- пристосування - ґрунтується на зниженні своїх прагнень і прийняття позицій опонента;
- уникнення - учасник знаходиться в ситуації конфлікту, але без жодних активних дій по її вирішенню.
Стратегії в конфлікті реалізуються через різні тактики, в числі яких:
- тактика захоплення та утримання об'єкта конфлікту. Застосовується в конфліктах, де матеріальний об'єкт;
- тактика фізичного насильства. Застосовуються такі прийоми, як знищення матеріальних цінностей, фізичний вплив, нанесення тілесних ушкоджень, блокування чужої діяльності, заподіяння болю і т. п.;
- тактика психологічного насильства. Викликає у опонента образу, зачіпає самолюбство, гідність і честь;
- тактика тиску. Прийоми включають пред'явлення вимог, вказівок, наказів, погрози, аж до ультиматуму, пред'явлення компромату, шантаж;
- тактика демонстративних дій. Застосовується з метою залучення уваги оточуючих;
- тактика коаліцій. Мета - посилення свого рангу в конфлікті. Виражається в утворенні спілок, збільшенні групи підтримки за рахунок керівників, громадськості, друзів, родичів, зверненні до ЗМІ, різні органи влади;
- тактика фіксації своєї позиції. Найбільш часто застосовувана, заснована на використанні фактів, логіки для підтвердження своєї позиції. Це переконання, прохання, критика, висування пропозицій і т. д.;
- тактика дружелюбності. Включає коректне звернення, підкреслення загального, демонстрацію готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, пропозиція допомоги, надання послуги, вибачення, заохочення;
- тактика угод. Передбачає взаємний обмін благами, обіцянками, поступками, вибаченнями.
Тактики бувають жорсткими, нейтральними і м'якими. У конфліктах тактики змінюються зазвичай від м'яких до жорстких.
Форми прояву духовних конфліктів:
Основними формами прояву таких конфліктів є: дискусії, критика, переслідування інакомислячих та ін. 
1.Скарги на церковні послуги від натовпу віруючих.
Каталізатором конфлікту стала війна з Росією на сході держави; крім того, селяни скаржаться, що у священника "київські ціни" на церковні послуги: мовляв, за поховання він просить 600 гривень, а за вінчання інколи - і тисячу! Згадали й епізод із поминальною капличкою: на хлопців, які ремонтували будівлю, священик написав заяву до міліції. Прихожани посварилися з батюшкою просто в церкві після недільної служби;
2. Віра то в Бога то в Аллаха.
Україна по праву посідала і продовжує посідати одне з чільних місць у православному світі: українці становлять приблизно 16% православних Європи і населяють 10% території країн православних. Саме втручанням політиків в надзвичайно делікатну релігійну сферу породжуються непоодинокі конфлікти між греко-католиками і православними в середині православної конфесії. Приводами для початку міжконфесійних зіткнень стають не розходження в християнській догматиці та культі, а суто світські чинники – територія, приміщення, майно і поділ сфер впливу на населення. Гострий дефіцит культових споруд за умов дистанціювання державних структур від цього питання підтримує постійну напругу в стосунках між релігійними громадами та організаціями.
3. Ідеологічна боротьба
Глобальні дискусії про «глобальну єресь»
Тема прав людини в контексті кризи демократії та «лібералізму» стала постійною і ключовою для православного порядку денного. Зовсім недавно з цього приводу резонансно висловився Патріарх Кирило: «Сьогодні ми говоримо про глобальну єресь людино-поклонництва, нового ідолопоклонства, яке вилучає Бога з людського життя. Саме на подолання цієї єресі сучасності, наслідками якої можуть бути апокаліптичні події, Церква повинна скеровувати силу свого захисту, свого слова, своєї думки»[1].
4.Секти
В Україні в останні роки були поширені сумнозвісне «Біле братство». «АУМ-сінрікьо». Більшість складу цих організацій становлять юнаки і дівчата, часто досить освічені. Характерним для сект є наявність лідера як особливого неповторного Спасителя, небесного обранця (земного втілення Христа чи Будди). Нарешті, особливостями цих культів є також намагання духовно і фізично ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути їх від колишніх цінностей і уподобань (при цьому їх майно або праця, як правило, використовується для збагачення общини чи її лідера), паралізувати особисту свідомість, що досягається різноманітними засобами психічного впливу. 
Управління конфліктами
Важливо усвідомити особливості управління конфліктами (Е. М. Бабосов, 2000).
1. На перший алан висувається завдання управління людьми.
2. Суттєве значення і облік всіх без винятку факторів і мотивів людської поведінки (об'єктивні і суб'єктивні, матеріальні і духовні, емоційні і раціональні, звички, симпатії, антипатії, надії, очікування, побоювання, тривоги тощо). Тут існує відома ймовірність непередбачуваності.
3. Управління конфліктом - це найчастіше управління рівними людьми з точки зору нс їх соціального статусу або посадових обов'язків, а з точки зору їх взаємних вимог, претензій і домагань. Серед учасників конфлікту найчастіше не буває абсолютно неправих сторін.
4. Управління конфліктами є управління на базі інтересів. Тільки правильно зрозумілий інтерес учасників конфліктного протиборства відкриває можливість успішного вирішення цього питання.
Управління конфліктом - це процес, в ході якого усвідомлюється наявність конфлікту, визначається його природа і застосовується відповідна методологія, щоб розсіяти існуючу емоційну енергію і дати можливість конфліктуючим сторонам зрозуміти і вирішити свої відмінності протиборства, неодмінна умова угоди, що влаштовує обидві ворогуючі сторони.
5. Можливо не завжди вдається усунути конфліктні протиріччя, але необхідно навчитися мінімізувати витрати і збитки руйнівної надалі ворожнечі.
6. Треба завжди намагатися шукати і знаходити неконфронтаціонні способи дозволу конфліктів. |
Особливості управління конфліктами в чому визначаються їх специфікою як складного соціального явища. Важливим принципом управління конфліктами А. Я. Анцупов і А. В. Шипілов (2001) вважають принцип компетентності .
По-перше, люди, що втручаються в розвиток конфлікту, повинні володіти загальними знаннями про характер виникнення, розвитку і завершення конфліктів взагалі.
По-друге, необхідно зібрати максимально всебічну, детальну змістовну інформацію про конкретну ситуацію. Радикальність втручання в конфлікти не повинна перевищувати глибини наших знань про них.
Управляти можна тільки тим, що добре знаєш. Управління конфліктами включає в себе кілька видів діяльності.
1.Прогнозування конфлікту - це один з найважливіших видів діяльності, воно спрямоване на виявлення причин даного конфлікту в потенційному розвитку. Основними джерелами прогнозування конфліктів є вивчення об'єктивних і суб'єктивних умов та факторів взаємодії між людьми, а також їх індивідуально-психологічних особливостей.
 2. Регулювання як складний процес передбачає ряд етапів, які важливо враховувати в діяльності:
1-й етап. Визнання реальності конфлікту протиборчими сторонами.
2-й етап. Легимитизация конфлікту, тобто досягнення угоди між конфліктуючими сторонами щодо визнання і дотримання встановлених норм і правил конфліктної взаємодії.
3-й етап. Інституціалізація конфлікту, тобто створення відповідних органів, робочих груп із регулювання конфліктної взаємодії.
Дозвіл конфлікту - це вид діяльності, пов'язаний із завершенням конфлікту. Дозвіл - це заключний етап управління конфліктом.
Дозвіл конфлікту - це процес знаходження взаємоприйнятного вирішення проблеми, що має особисту значущість для учасників конфлікту, і на цій основі гармонізації їх взаємин.
3. Розв'язання конфлікту може бути повним і неповним.
Повне вирішення конфлікту досягається при усуненні причин, предмета конфлікту і конфліктної ситуації.
Неповне вирішення конфлікту відбувається тоді, коли усуваються не всі причини або конфліктні ситуації. У такому разі неповне вирішення конфлікту може бути етапом на шляху до його повного вирішення.
При вирішенні конфлікту необхідно пам'ятати, що він має три основні стадії: виникнення, посилення (період загострення суперечностей і боротьби його учасників) та згасання (період ослаблення боротьби і поступової гармонізації взаємовідносин учасників конфлікту).



Приложенные файлы

  • docx 14809741
    Размер файла: 29 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий