Основи військового законодавства


1,2.Стаття 22. Граничний вік перебування на військовій службі

1. Граничний вік перебування на військовій службі
встановлюється:

1) для військовослужбовців рядового, сержантського і
старшинського складу, які проходять військову службу законтрактом, - до 45 років;

2) для військовослужбовців молодшого офіцерського складу - до
45 років;

3) для військовослужбовців старшого офіцерського складу:
майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 рангу) -
до 50 років; полковників (капітанів 1 рангу) - до 55 років;

4) для військовослужбовців вищого офіцерського складу - до
60 років.

2. Військовослужбовці Збройних Сил України та інших
військових формувань, які мають високу професійну підготовку,
досвід практичної роботи на займаній ними посаді, визнані
військово-лікарською комісією придатними за станом здоров'я дляпроходження військової служби, на їх прохання можуть бути залишені
на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій
службі, встановлений частиною першою цієї статті, на строк до
5 років у порядку, встановленому положеннями про проходження
військової служби громадянами України ( 1153/2008 ). { Частинадруга статті 22 в редакції Закону N 1014-V ( 1014-16 ) від
11.05.2007 }

Стаття 23. Строки військової служби

1. Строки строкової військової служби в календарномуобчисленні встановлюються:

для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходятьстрокову військову службу в Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, - до 12 місяців;

для матросів і старшин, які проходять строкову військову
службу на кораблях, суднах і в берегових частинах бойового
забезпечення Військово-Морських Сил Збройних Сил України та
Морської охорони Державної прикордонної служби України, - до
18 місяців;

для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним
рівнем підготовки спеціаліста або магістра, - до 9 місяців.

2. Для громадян України, які вперше прийняті на військову
службу за контрактом, установлюються такі строки військової служби
в календарному обчисленні:

для військовослужбовців, прийнятих на посади рядовогоскладу, - 3 роки;

для військовослужбовців, прийнятих на посади сержантського і
старшинського складу, - 5 років;

для курсантів вищих військових навчальних закладів та
військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів - час
навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому
навчальному підрозділі вищого навчального закладу;

для осіб офіцерського складу - 5 років.

3. Строк проходження військової служби для категорій
військовослужбовців, зазначених у частині другій цієї статті, може
бути продовжено за новим контрактом відповідно на 3-5 років до
досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

4. Особам офіцерського складу, яким до досягнення граничноговіку перебування на кадровій військовій службі залишилося менше
5 років, при переході на військову службу за контрактом тривалість
дії першого контракту визначається строком, який залишився додосягнення ними встановленого граничного віку перебування на
військовій службі.

5. Військовослужбовці, прийняті на військову службу законтрактом із числа військовослужбовців строкової військової
служби та громадян призовного віку, які не проходили строкову
військову службу, в разі розірвання контракту направляються дляпроходження строкової військової служби, якщо вони не вислужили
встановлені строки строкової військової служби, за винятком
випадків, передбачених пунктами "б", "г", "д" чи "з" частини
шостої статті 26 цього Закону.

6. Строк військової служби для осіб офіцерського складу, які
проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців.
3,4. Початком проходження військової служби вважається:

1) день відправлення у військову частину з районного(міського) військового комісаріату - для громадян, призваних настрокову військову службу;

2) день зарахування до списків особового складу військової
частини (військового навчального закладу, установи тощо) - длягромадян, прийнятих на військову службу за контрактом;

3) день призначення на посаду курсанта вищого військового
навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого
навчального закладу - для громадян, які не проходили військову
службу, та військовозобов'язаних.
5. Закінченням проходження військової служби вважається день
виключення військовослужбовця зі списків особового складу
військової частини (військового навчального закладу, установитощо) у порядку, встановленому положеннями про проходженнявійськової служби громадянами України
6,7. Військовослужбовцям строкової служби за весь період військової службинадаються відпустки тривалістю: солдатам і матросам — 20 діб, сержантам і старшинам — 25 діб
8,9. Граничний вік перебування на військовій службі встановлено:
а) для прапорщиків (мічманів) та молодших офіцерів - до 45 років;
б) для старших офіцерів у військових званнях майора (капітана 3 рангу) і підполковника (капітана 2 рангу) - до 50 років, полковника (капітана 1 рангу) - до 55 років;
10,11,12. Перший контракт про проходження військової служби укладається на строк:
з прапорщиками (мічманами) - не менш як 5 років;
з особами офіцерського складу - від 5 до 10 років;
з курсантами військових навчальних закладів про проходження ними військової служби після закінчення військового навчального закладу на посадах офіцерського складу - 5 років.
13. Строки перебування у військових званнях для офіцерів
запасу встановлюються у званні:

молодшого лейтенанта, лейтенанта - 3 роки;

старшого лейтенанта, капітана (капітан-лейтенанта) - 4 роки;

майора (капітана 3 рангу) - 5 років;

підполковника (капітана 2 рангу) - 6 років.
14. Комбатанти — це особи, які входять до складузбройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених.
15. Розвідники — особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що носять воєнну форму і проникають у розташування супротивника з метою збору відомостей про нього для свого командування. Захоплені в полон розвідники користуються статусом військовополонених. Розвідник не може нести кримінальну відповідальність за дії, вчинені ним раніше в попередні рейди в район дії ворожої армії.Від розвідників слід відрізняти лазутчиків (шпигунів) — осіб, які, діючи таємною способом або під фальшивими приводами, збирають відомості в районі воєнних дій. На цих осіб режим воєнного полону не поширюється, вони можуть бути покарані воєнним судом і навіть засуджені до смерті.Головна відмінність воєнного розвідника від лазутчика (шпигуна) — це воєнна форма розвідника, що свідчить про його приналежність до збройних сил своєї держави.
16. Війна́  — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формібойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.
17. міжнародними визнаються такі конфлікти, коли один суб'єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб'єкта. Сторонами в такому конфлікті можуть бути держави, нації і народи, що борються за незалежність, міжнародні організації, що здійснюють заходи з підтримки миру та міжнародного правопорядку. Стаття 1 Додаткового протоколу І також до міжнародних відносить конфлікти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації та проти расистських режимів за здійснення свого права на самовизначення.
18. Збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:
вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;
застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
19. Некомбатанти — це особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не приймають участь у бойових діях. Відповідно до міжнародного права до не-комбатантів (невоюючих) належить особовий склад, що правомірно знаходиться в складі збройних сил воюючої сторони, що надає їй допомогу у досягненні успіхів у бойових діях, але в них безпосередньо участі не бере. 
20. –
21.  У ході воєнних дій забороняється застосовувати такі засоби:- розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи); - снаряди вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;- отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;- бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;- будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;
- міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу в ході їх розвідки (пошуку);
- будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;- міни-пастки що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно-визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);- дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (додаток 3 до Керівництва);- торпеди без пристрою самоліквідації;- автоматичні контактні міни, які закріплені на мін-репах, коли вони не стають безпечними у разі зриву з якоря;- лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;- засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації;- запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву, за винятком випадків, вказаних у Основних вимогах Протоколу III «Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї» до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію» 
22. Воєнний злочин (англ. war crime) — у сенсі міжнародного права — злочин проти цивільного населення або народів, під час війни, що вчинений однією з військових сторін конфлікту або обома сторонами. Сьогоднішнє розуміння ціїє правової норми базується на міжнароднних угодах — рішеннях Першої та Другої Гаазької Конвеції 1899 та 1907 років, а також угодах Женевських конвенцій.
Після закнічення Другої світової війни до воєнного злочину звичайно відносять:
цілеспрямоване вбивство цивільних осібштучний голодперешкода гуманітарній допомозіцілеспрямоване ушкодження водоканальних шляхів та електропостачання
коврові бомбардування
використання хімічної та біологічної зброївбивства полонених та заручниківтортурипограбування зайнятої території (мародерство) та знищення об'єктів культурної спадщини.
23. Державну політику щодо державної таємниці як складову засад внутрішньої та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України.
24. Загальне керівництво і контроль за організацією і забезпеченням захисту державних таємниць в ЗС України здійснює Генеральний штаб через відповідні управління і служби.
25. Відповідальність за організацією і здійсненням необхідних заходів по захисту державних таємниць покладається на командира військової частини, безпосередньо за ці питання відповідає начальник штабу військової частини.
26. Гриф секретності кожного матеріального носія секретної інформації повинен відповідати ступеню секретності інформації, яка у ньому міститься, згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, - "особливої важливості", "цілком таємно" або "таємно".
27. Перебіг строку засекречування матеріальних носіїв інформації починається з часу надання їм грифа секретності.
28. Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:
форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";
форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";
форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно",
а також такі терміни дії допусків:
для форми 1 - 5 років;
для форми 2 - 7 років; { Абзац сьомий частини першої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2432-VI ( 2432-17 ) від 06.07.2010 }
для форми 3 - 10 років. { Абзац восьмий частини першої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2432-VI ( 2432-17 ) від 06.07.2010 }
29. Громадяни, яким надано допуск до державної таємниці, складають залікодин раз на два роки
30. - 31. Відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю
Посадові особи та громадяни, винні у:
розголошенні державної таємниці;
втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;
недодержанні встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;
засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього Закону;
навмисному невіднесенні до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також необгрунтованому заниженні ступеня секретності або необгрунтованому розсекречуванні секретної інформації;
безпідставному засекречуванні інформації;
наданні грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставному скасуванні чи зниженні грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;
порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;
порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов'язків щодо збереження державної таємниці;
невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці;
провадженні діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без одержання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщенні державних замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань, пов'язаних з державною таємницею, в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними;
невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними каналами, -
несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
32. –
33. Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки.

Приложенные файлы

  • docx 14832402
    Размер файла: 40 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий