кримінальне законодавство


Чтобы посмотреть презентацию с картинками, оформлением и слайдами, скачайте ее файл и откройте в PowerPoint на своем компьютере.
Текстовое содержимое слайдов презентации:

ПЛАН. Кримінальний кодекс України, його загальна характеристика.Поняття та ознаки злочину.Кримінальна відповідальність та її підстави.Обставини, які виключають кримінальну відповідальність.Стадії вчинення злочину, його співучасники.Кримінальне покарання та його види.Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.(ПСРС) Кримінально-правові наслідки евтаназії. Злочин проти життя та здоров’я особи. Кримінальний кодекс України. К., 2001.Шпиталенко Г.А. Основи правознавства. К. 2004. с.321-343.Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров’я. Видавництво “Медицини” 2010. Він має своїм завданням правове забезпечення охорони:прав і свобод людини і громадянина;власності;громадського порядку та громадської безпеки;довкілля;конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. 1. Кримінальний Кодекс України (ККУ) прийнятий ВРУ 05.04.2001 року. Кодекс складається із Загальної та Особливої частин.Загальна частина визначає:підстави кримінальної відповідальності поняття злочину;види злочинів;стадії вчинення злочину;суб’єктів злочину;обставини, що виключають злочинність діяння;види покарань;звільнення від покарань та його відбування;примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (ст.47 ККУ);покарання неповнолітніх.Особлива частина визначає кримінальну відповідальність за конкретні злочини.Загальна та Особливі частини тісно пов’язані та взаємообумовлені. 2. Поняття та ознаки злочину. Злочин – передбачене Кримінальним Кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.Злочин характеризують такі ознаки:суспільна небезпечність діяння;кримінальна протиправність;Вина (ст.23);кримінальна караність. невеликої тяжкості – за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання;середньої тяжкості – за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше п’яти років;тяжкі злочини – за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше десяти років;особливо тяжкі злочини – за які передбачене покарання позбавленням волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Залежно від ступеня тяжкості розрізняють такі класифікації злочинів: Конкретне діяння може бути визнане злочином лише за умови наявності у ньому складу злочину, тобто передбачених КК України об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначаються суспільно небезпечне діяння як злочин. Розрізняють такі елементи складу злочину: об’єкт злочину – суспільні відносини, які перебувають під охороною КК (суспільний і державний лад України, права громадян та ін.); об’єктивна сторона злочину – зовнішня сторона прояву злочину, яка охоплює діяння злочинця і пов’язані з ними суспільно небезпечні наслідки; суб’єкт злочину – фізична особа, яка досягла віку, за яким, згідно з чинним законодавством, на неї накладається кримінальна відповідальність (зазвичай – 16 років, однак за тяжкі злочини, наприклад, убивство, згвалування, розбій та ін., - з 14 років); суб’єктивна сторона злочину – внутрішнє психічне ставлення особи до скоєння злочину та його результатів, яке знаходить свій прояв у вині, мотивів та меті злочину; Закон розрізняє певні стадії вчинення злочину, тобто етапи його підготовки і безпосереднього здійснення, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, а саме: - підготовка до злочину – умисне створення умов для скоєння злочину пошуку або пристосування засобів чи знарядь для злочину (наприклад купівля зброї); - замах на злочин – умисні дії, безпосередньо спрямовані на скоєння злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з прични, які не залежали від злочинця (наприклад куля не влучає у ціль); - закінчений злочин – діяння, яке містить всі ознаки того злочину, на здійснення якого було спрямовано дії злочинця. Кожен з етапів скоєння злочину тягне за собою кримінальну відповідальність. Слід зазначити, що на етапі підготовки до злочину і незакінченого замаху можлива добровільна відмова від доведення злочину до кінця, що вважається добровільним і остаточним припиненням попередньої злочинності за ймовірності продовження цієї діяльності. Добровільна відмова означає припинення злочинної діяльності за власним бажанням. Остаточна відмова – твердий намір не вдаватись у майбутньому до спроб повторити незавершену спробу. Варто мати на увазі, що добровільна відмова звільняє від кримінальної відповідальності лише у тому разі, якщо у фактично здійсненему діянні відсутній склад іншого злочину. Мета злочину – це прагнення особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти його злочинного результату. Мотив злочину – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. 3. Кримінальна відповідальність та її підстави. Кримінальна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності, яка полягає у застосуванні до винної особи заходів державного примусу у формі кримінального покарання.Підставою для кримінальної відповідальності є факт учинення злочину та його склад. Вона застосовується лише судом і лише до особи, винної у скоєнні злочину. Кримінальній відповідальності підлягає осудна особа за вчинення будь-якого злочину з 16 років, а за деякі найбільш небезпечні злочинні діяння кримінальну відповідальність встановлено з 14 років (ст. 22 КК України).Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (діяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. (ст.94) 4. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність. Кримінальний кодекс України визначає обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а саме:Необхідна оборона (ст. 36);Затримання особи, що вчинила злочин (ст.38);Крайня необхідність (ст. 39);Виконання наказу або розпорядження (ст. 41);Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43); Злочин може бути вчинений однією особою чи за спільною участю двох або більше осіб-співучасників.Види співучасників (ст.27):Виконавець;Організатор;Підбурювач;Пособник. 5. Стадії вчинення злочину, його співучасники. ККУ визначає такі стадії вчинення злочину:Готування до злочину (ст. 14);Замах на злочин (ст. 15);Злочин може бути закінченим та незакінченим (ст. 13). Закінчений злочин містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини. 6. Кримінальне покарання та його види. Закон визначає основні, додаткові та змішані покарання. Кримінальне покарання – це особливий захід державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Види кримінальних покарань Додаткові:Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54);Конфіскація майна (ст.59) Основні:Громадські роботи (ст. 56);Виправні роботи (ст. 57);Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58);Арешт (ст. 60);Обмеження волі (ст. 61);Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.63);Довічне позбавлення волі (ст. 64). Змішані (можуть застосовуватися як основні, та і як додаткові покарання ):Штраф (ст. 53);Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55). Обставини, які пом’якшують покарання (ст. 66).Обставини, які обтяжують покарання (ст.67). 7. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування Розділ XIV загальної частини КК України передбачає два види примусових заходів: 1) примусові заходи медичного характеру (ст. 92-95); 2) примусове лікування (ст. 96) За своєю природою ці два види є заходами лікування і застосовують лише до осіб, які вичинили суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законодавством, і страждають на певні захворювання. Відровідно, їх призначає суд, для обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними нових суспільно небезпечних діянь. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної писхіатричної допомоги, влаштування особи, яка вчинила суспільно небезпечне двяння, передбаченого Особливою частиною КК України, у спеціальному лікувальному закладі (ст.92) Підставою для застосування примусоіихзаходів медичного характеру: 1) вчинення суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої части КК України (п. 2 і 3 ст. 93), або злочину (п .2 ст. 93); 2) наявність у особи психічного захворювання; 3) визначення судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших людей. Крім того, ст. 93 визначає примусові заходи медичного характеру, що суд застосовує лише до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочни; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.Ст. 94 передбачає вичерпний перелік примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (суд застосовує щодо особи, яка за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу); 2) госпіталізація до психічного закладу зі звичайним наглядом (суд застосовує щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку); 3) госпіталізація до психіатричного закладу зі посиленим наглядом (суд застосовує щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду ); 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом (суд застосовує щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду). Вибір конкретного заходу визначає суд, залежно від:а) характреру та тяжкості захворювання;б) тяжкості вчиненого діяння;в) ступеня загрози спихічного хворого для себе або інших осіб. Аналіз видів примусових заходів медичного характеру і зіставлення їх з категоріями осіб, до яких вони можуть застосовуватися (ст. 93), дає змогу зробити висновок про те, що за змістом закону до осіб, визначених обмежено осудними, може застосовуватися лише такий захід, як надання амбулаторної психіатричної допомоги, оскільки спеціальні психіатричні заклади призначені для осіб, які не можуть усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Якщо суд не визнає за необхідне застосування примусового заходу медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заході, то він може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом (частина 6 ст. 94). Примусові заходи медичного характеру застосовують без вказівки на тривалість перебування у психіатричних закладах. Таке лікування триватиме ло видужувння або зміни ступеня тяжкості захворювання, коли особу не вважатимуть небезпечною для себе або інших. Оскільки примусові заходи медичного характеру застосовують до осіб, які страждають на психічні захворювання різного ступеня тяжкості, то очевидно, що з часом, під впливом різних обставин, зокрема лікування, психічний стан може змінюватися, аж до видужування. Тому ст. 95 КК України передбачає умови, за яких примусові заходи медичного характеру можуть бути продовжені, змінені або взагалі припинені. Ці питання вирішує тільки суд за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає звинуваченому психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обгрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру. Цей висновок дається на основі обов’язкового, не рідше одного разу на 6 місяців, огляду особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру. Якщо підстави для припинення або зміни цих заходів відсутні, то представник психіатричного закладу (лікар-психіатр) направляє до суду заяву про петребу продовжити застосування примусового заходу медичного характеру на термін, який кожного разу не можу перевищувати 6 міс. Остаточне рішення про продовження, зміну або скасування примусових заходів медичного характеру ухвалює суд. Якщо суд вирішить припинити застосування цих заходів у зв’язку з поліпшенням психічного стану особи, він може передати її на піклуваня родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом. Примусове лікування суд застосовує, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які скоїли злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших (ст. 96). Підставою примусового лікування є: засудження особи і наявність у неї хвороби, небезпечної для здоров’я навколишніх (алкоголізм, туберкульоз, венеричні хвороби та ін.) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі, примусове лікування здійснюється за місцевим відбуванням покарання. У разі призначення інших видів покарань, примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. 8. Кримінально-правові наслідки евтаназії. Злочин проти життя та здоров’я особи(ПСРС)

Приложенные файлы

  • ppt 14832404
    Размер файла: 363 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий