Цивільне законодавство


Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.
Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство?
Цивільне право — це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство — система нормативних актів. Цивільне право — внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.
Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною.
Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.
До основних законів належать Конституції. Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України як своєрідний суспільно-політичний договір принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще. Вона відкриває реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянського суспільства в країні.
Важливою складовою поняття "цивільне право" є цивільне законодавство, тобто сукупність норм, що регулюють цивільні відносини.
Якщо цивільне право — це поєднання концепції, правових ідей, юридичних норм, якими визначається статус приватної особи, то цивільне законодавство — система правових форм, у яких виражаються норми, що регулюють цивільні відносини.
На думку деяких цивілістів, цивільне право може бути розцінене як таке, що складає зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права (О. Дзера, Д. Боброва). Однак таке визначення співвідношення цивільного права і законодавства є неточним, оскільки тоді ці поняття виглядають практично як рівнозначні, хоча й перебувають в різних площинах.
Поняття "цивільне законодавство" не охоплює повністю поняття "цивільне право", оскільки останнє включає не лише правові норми, але також і доктрину цивільного права, ідеї та інші досягнення цивілістичної думки, котрі набувають практичного значення при застосуванні аналогії (особливо, аналогії права), при тлумаченні судами норм цивільного законодавства тощо.
Тому слід взяти до уваги, що, хоча цивільне право й складає зміст цивільного законодавства, але останнє є сукупністю форм вираження лише нормативної частини цивільного права.
При визначенні поняття цивільного законодавства виникає практично важливе питання: що слід розуміти під терміном "законодавство"?
Тлумачення поняття "законодавство" (хоча й стосовно трудового права) дав Конституційний Суд України, який роз'яснив, що термін "законодавство", котрий міститься у ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП), слід розуміти "широко", включаючи в нього не тільки закони, але й інші відомі нині нормативні акти.
При цьому Конституційний Суд зазначив, що подібне тлумачення стосується саме ч. З ст. 21 КЗпП і не є єдино правильним у інших випадках використання цього терміна. Так, в деяких нормативних документах під "законодавством" варто розуміти тільки закони, а в інших — увесь спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив, за якими ознаками має визначатися, що мав на увазі законодавець, використовуючи цей термін в тому або іншому випадку.
Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК "Цивільне законодавство України" у ЦК термін "цивільне законодавство " означає сукупність норм і правил, що регулюють цивільні відносини, а не лише законів чи актів цивільного законодавства.
Основу усього цивільного законодавства України (як і інших галузей національного права) становить Конституція. На основі її норм, котрі стосовно цивільного права є закріпленням на конституційному рівні положень природного права, формуються і застосовуються (а стосовно звичаїв — тільки застосовуються, бо вони сформувалися раніше прийняття Конституції) різноманітні форми цивільного законодавства.
За змістом гл. 1 ЦК цивільне законодавство України може існувати у таких формах:
1) акти цивільного законодавства України;
2) договори суб'єктів цивільного права;
3) звичаї;
4) міжнародні договори;
5) інші форми цивільного законодавства ("неформалізовані" прецеденти, корпоративні норми тощо).
Слід зазначити, що наведений перелік форм цивільного законодавства, котрий ґрунтується на тлумаченні положень ЦК, не дає чіткого критерію для класифікації за тими чи іншими ознаками. Але, враховуючи ті чи інші специфічні властивості вказаних форм цивільного законодавства, такі класифікації можливі за різними підставами.
Наприклад, залежно від суб'єкта, що створив норму цивільного законодавства, виділяються:
1) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства) ;
2) дії суб'єктів приватного права (договори, корпоративні норми);
3) змішані форми (міжнародні договори, звичаї).
З урахуванням юридичної сили акта законодавства можлива вибудова такої ієрархії:
1) Конституція;
2) договори суб'єктів цивільного права, укладені на підставі і на розвиток положень Конституції;
3) закони України та ратифіковані міжнародні договори у галузі цивільного права;
4) підзаконні нормативні акти;
5) звичаї;
6) усталена судова практика.
Такі класифікації форм цивільного законодавства являють певний інтерес, оскільки дають змогу краще зрозуміти і суть, і характерні особливості цієї категорії. Разом із тим, методологічні засади аналізу поняття і форм цивільного законодавства ще потребують спеціального дослідження, оскільки розмаїття форм цивільного законодавства вперше отримало легальне закріплення в Україні лише у новому ЦК. До його прийняття і доктрина радянського цивільного права, і практика нормотворчості в УРСР виходили з того, що головним (і загалом єдиним) видом форм цивільного законодавства є закони і підзаконні нормативні акти.
Цивільне право — це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини. Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, у яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне законодавство" — це різні поняття.Отже, цивільне законодавство — це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ.За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі:• Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства;• Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України;• Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (у разі подання суб'єктом права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України проекту закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс України, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Кодексу; поданий законопроект Верховна Рада розглядає тільки одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України);* Акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України;• постанови Кабінету Міністрів України;Загальні• нормативно-правові акти інших органів державної влади України, влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини і прийняті лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом;• звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу);• норми міжнародного права і міжнародні договори.Отже, основу цивільного законодавства України, як зазначалось вище, становить Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймають на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41 Конституції України, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулювання відносин власності та ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян у нормах цивільного права. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно Законами України визначаються:• права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;• правосуб'єктність громадян;• правовий режим власності;• правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;• засади цивільно-правової відповідальності та ін.Закони є основною формою правотворення в нашій державі, їх приймають у різний час, тому необхідна відповідна систематизація законів у кодексах. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс України, один із найважливіших законів України. Зміст Цивільного кодексу України утворюють шість книг ("Загальні положення ', "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей.Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймають відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифікаційних актів слід віднести Господарський кодекс України, Повітряний кодекс України, Закони України "Про господарські товариства", "Про захист прав споживачів" та ін.Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Але у разі, якщо указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, нормативний акт Автономної Республіки Крим суперечать положенням Цивільного кодексу або іншому законові України, застосовують відповідно положення Цивільного кодексу або іншого закону України.Тексти законів, прийнятих Верховною Радою України, публікуються в газеті "Голос України," а також спеціальному виданні "Відомості Верховної Ради України", яке виходить 52 рази на рік.З нормативними актами, які приймає Кабінет Міністрів України, можна ознайомитися в газеті "Урядовий кур'єр" та в Збірнику урядових нормативних актів України.На рівні уряду України прийнято велику кількість нормативних актів, які регулюють цивільні відносини. Серед цих актів можна назвати Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті (14 вересня 1996 р.), Правила торгівлі в кредит (31 серпня 1999 р.), Правила користування електричною енергією для населення (26 червня 1999 р.) та ін.З нормативних актів, прийнятих міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, які регулюють цивільні відносини, можна назвати Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами (18 грудня 1995 р.), Правила продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) — затверджені Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України; Типовий договір про надання послуг електрозв'язку (13 липня 1999 р.) — затверджений Державним комітетом зв'язку і інформатизації України; Положення про порядок відчуження основних засобів, які знаходяться в державній власності (13 липня1999 р.) — затверджене Фондом державного майна України та ін.Співвідношення між актами цивільного законодавства і договорами, які укладають суб'єкти між собою, полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин мають право укладати між собою договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, або врегулювати в договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони в договорі мають право відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, і самостійно врегульовувати свої відносини. Але сторони в договорі не можуть "відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, коли у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із суті відносин між сторонами.Цивільні відносини можуть регулюватися також звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у цивільній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Наприклад» ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності згоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. Але необхідно пам'ятати, Що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства. Коли у чинному міжнародному договорі України Укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовують правила відповідного міжнародного договору України. Таким чином, норми міжнародного права і міжнародні договори також є джерелом цивільного права України.

Приложенные файлы

  • docx 14832464
    Размер файла: 20 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий