2Мит право та законодавство


Дисципліна «Митне право»
Тези лекцій на тему № 2
«Поняття митного права та законодавче регулювання митної справи»
Мета завдання: ознайомлення слухачів з поняттями митного права та із законодавчим регулюванням митної справи.
Завдання на заняттях: допомогти слухачам розкрити і засвоїти основні поняття теми, розуміти та опанувати їх.
План:
1. Поняття, предмет і методи митного права, його місце в системі права України.
2. Джерела митного права.
3. Поняття митної політики і митної справи.
4. Принципи і цілі митної справи.
5. 3аконодавче регулювання митної справи.
Рекомендована література:
Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 29 серпня 2011 р.: (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 56 с.;
Митне право. Шостак М. Ф. Київ. – 2012.
1. Поняття, предмет і методи митного права, його місце в системі права України.
Відомо, що кожна галузь права має свій предмет і метод регулювання. Митне право — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі.
Деякі вчені вважають, що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій.
Разом з тим доцільно підкреслити, що при визначен-ні питання щодо права на існування окремої науки завжди треба визначити фундаментальні категорії і поняття, що її характеризують. Серед інших категорій такими є предмет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання.
Питання щодо предмета регулювання митного права є складним і не досить чітко визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого визначення предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки «митний режим», «митна політика».
Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права:
конституційного;
адміністративного;
адміністративно-процесуального;
цивільного;
кримінального, кримінально-процесуального;
трудового тощо.
До груп суспільних відносин, на які можна класифікувати предмет регулювання митного права, можна віднести:
суспільні відносини в галузі митної політики держави;
суспільні відносини і принципи, пов’язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів;
суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів;
суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання;
суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів;
суспільні відносини, пов’язані з митним оформленням;
суспільні відносини в галузі митного контролю;
суспільні відносини в галузі митної статистики;
суспільні відносини, що виникають у зв’язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи;
суспільні відносини в зв’язку з порушенням митних правил і відповідальністю (адміністративною) за це;
суспільні відносини в зв’язку з провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання.
До цього треба додати відносини, що виникають в Україні в зв’язку з участю держави у міжнародних митних організаціях, співробітництві з митними службами інших держав тощо.
Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права.
Автор переслідував мету показати, що суспільні відносини, які виникають під час виконання митної справи, складні і мають комплексний характер, поділяються умовно на окремі групи або блоки суспільних відносин, які самі по собі регулюються іншими галузями права.
Те, що об’єднує ці групи, і те, що складає в цілому механізм їх правового регулювання,— це і є митним правом. Те, що об’єднує ці групи суспільних відносин, увесь цей комплекс однорідних суспільних відносин, пов’язаний із митною справою, і становить предмет митного права (Див: Алексеев С. С. Государство и право.— М., 1993 — С. 83.)
В юридичній науці є погляди, які допускають існування комплексних галузей права, що регулюються галузевими методами і механізмами, мають комплексне утворення (морське право, банківське право, господарське право та ін.).
Складові частини цих комплексних утворювань розвиваються по-різному. Тому розвиток адміністративного, кримінального чи іншого права обов’язково впливає на розвиток митного права. Це обумовлює, як ми побачимо далі, часті зміни митного законодавства і внесення доповнень до нього.
Отже, митне право можна визначити як комплексну галузь права, яка складається із різних правових інститутів і правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі митної справи.
До предмета регулювання митного права треба віднести характер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформлення і митний контроль, інші складові частини митної справи і засоби проведення митної політики.
Митна справа і митне право України активно розвиваються в зв’язку з посиленням державної політики ринкової економіки та інтеграцією держави у світове співтовариство, відповідно до вимог міжнародних норм у галузі митної справи.
Важливою та необхідною ознакою кожної галузі права є її метод, яким регулюються суспільні відносини, здійснюється вплив на суб’єктів — носіїв цих суспільних відносин. Виходячи із комплексного характеру митного права, можна зауважити, що визначення його методу потребує виділення притаманних тільки митному праву ознак, способів і заходів впливу на суб’єктів суспільних відносин, які охоплюються цією галуззю права.
Відомо, що всі методи правового регулювання поділяються на імперативні та диспозитивні. Імперативний метод об’єднує способи власного впливу на суб’єкт конкретних суспільних відносин. У його основі лежить чітко визначена поведінка фізичної чи юридичної особи, громадянина, державного, громадського органу, приватної господарської структури. Його прикладом є чітко визначене в Законі України «Про митну справу в Україні» положення про те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
Це положення є базовим для визначення ставлення до митної справи України інших держав та всіх юридичних і фізичних осіб. Воно є також базовим для розробки всіх правових норм та нормативних актів, що стосуються управління і здійснення митної справи.
Імперативний метод правового регулювання є найбільш типовим для адміністративного та кримінального права і ґрунтується на відносинах влади та підпорядкуванні сторін. У таких відносинах сторони не бувають рівними, одна сторона підпорядковується іншій, тільки одна із сторін має право визначати свою власну волю та вимагати від іншої відповідного реагування, відповідної правової поведінки.
Аспект імперативності митної справи втілюється в діяльності держави, яка визначає порядок і умови переміщення товарів через митний кордон з конкретною державою, порядок здійснення митного контролю, митного оформлення та інших митних процедур. Імперативність є головною ознакою адміністративного методу, який є основним при правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають при здійсненні митної справи.
У свою чергу обов’язковими ознаками адміністративного методу є формулювання, визначення обов’язкових до виконання приписів, заборон, обмежень і дозволів. Управління митною справою неможливо без владних вказівок, обов’язкових вимог чіткого виконання конкретних дій. Обов’язкові владні приписи в митній галузі — це покладання на сторони юридичного обов’язку виконати конкретні правові дії в умовах, що передбачені конкретною митно-правовою нормою.
Для забезпечення чіткого функціонування митної справи держава закріплює в нормах митного права свої вимоги до діяльності митних органів та їх взаємовідносини з іншими центральними і місцевими владними структурами. Всі митні органи повинні діяти тільки в межах своєї компетенції і відповідно до визначеного державою порядку. Митним структурам заборонено все, що не дозволено нормативними актами, які визначають їх компетенцію.
Відповідно, кожна фізична і юридична особа наділена правом оскаржити, у тому числі і в у судовому порядку, рішення, дії, бездіяльність митних органів та їх посадових осіб, якщо це призвело до порушення їх законних прав і свобод.
Важливу роль у митному праві відіграє інститут заборон, тобто приписів, які покладають юридичний обов’язок не скоювати ті чи інші дії в передбачених митно-правовою нормою умовах. Правові форми цих заборон у митій справі бувають як у прямих заборонах (заборона на ввезення в Україну чи вивезення з неї конкретних видів товарів і транспортних засобів), так і у формі вказівок на вичерпний перелік дій (порядок декларування товарів, порядок прийняття митних декларацій, внесення до них змін тощо).
Заборони в митній справі можуть проявлятися і у формі чітко визначеного порядку, технології виконання дій, митних процедур, зокрема на етапі оформлення декларацій, проведення митного контролю, особистого огляду тощо. Обов’язковість виконання заборон забезпечується в митній справі шляхом установлення адміністративної та кримінальної відповідальності за її порушення.
Метод митного права вбирає в себе і аспекти методу офіційного дозволу на виконання визначених дій. Його суть полягає у тому, що держава законодавчо визначає можливі митні режими для товарів і транспортних засобів, а право прийняття рішення щодо дозволу на вибір конкретного режиму в конкретних обставинах або на відмову в ньому належить виключно митним органам.
Подальший розвиток демократичних засад у державній діяльності сприятиме значному поширенню в митній справі цивільно-правового методу — диспозитивного способу визначення повноважень суб’єктів митних суспільних відносин.
Характерною ознакою диспозитивного методу є принцип рівності прав фізичних і юридичних осіб на ввезення в державу та вивезення з неї товарів і транспортних засобів. Митні закони і норми поширюються на всіх однаково, якщо в них не зроблені обмеження відносно конкретних категорій фізичних та юридичних осіб.
Диспозитивний метод у митному праві знаходить своє вираження і в тому, що суб’єкти митних відносин можуть домовлятися між собою щодо умов виконання окремих митних процедур. Зокрема, митний огляд та митне оформлення товару може здійснюватися не тільки в місцях розташування митного органу та у визначений робочий час. За домовленістю сторін і відповідно до встановленого Держмитслужбою порядку такі митні дії можуть бути здійснені в будь-якому місці (місце аварійного приземлення літака, місце дорожньо-транспортної пригоди) і в будь-який час (в нічний час, у вихідні та святкові дні).
Таким чином, метод митного права, яким регулюються суспільні відносини в митній справі, органічно поєднує імперативний і диспозитивний (адміністративно-правовий та цивільно-правовий) методи в різних формах прояву в конкретній реальній ситуації.
Як уже зазначалося, проблема співвідношення митного права з іншими галузями права складна і її не можна обмежувати певними рамками.
Конституційне право, яке є головним, базовим для всіх інших галузей права, відповідно має відношення і до митного права.
Деякі норми конституційного права, не втрачаючи свого базового характеру, одночасно входять до складу митного права. Зокрема, це вимоги Конституції України щодо забезпечення економічної безпеки, положення про права і свободи, обов’язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особисту недоторканість, свободу пересування, право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої діяннями службових осіб (співробітниками митних органів), обов’язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку і розмірі.
До митного законодавства і права прямо відноситься положення ст. 9 Конституції України, відповідно до якого чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Оскільки митне право є складовою частиною правової системи України, то зрозуміло, що принципи і норми міжнародного права в галузі митної справи, що визнала Україна, повністю переходять і на нього.
Принципове значення для формування і функціонування митного права і законодавства має положення ст. 8: «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати».
Таким чином, можна сказати, що конституційне право визначає принципи, базові засади митного права (як і інших галузей права).
Конституційні положення і норми покликані стати правовими стимуляторами оновлення Митного кодексу, приведення його положень у відповідність до вимог Конституції України.
Якщо розглядати загальну характеристику митного права, то воно, комплексне за своїм характером, вбирає в себе окремі норми кримінального і кримінально-процесуального права. Але якщо кримінальне право розглядати як одну із базових галузей права, то воно служить відправною засадою для частини митного права, яке регулює відносини, що виникають при скоєнні злочинів (контрабанда). Санкції за такі злочини в Митному кодексі не визначаються, у ньому містяться відсилання до Кримінального кодексу.
Ті обставини, що поняття і склад злочину «контрабанда» визначається і в Митному кодексі, тільки підкреслює комплексний характер митної справи та її правового регулювання.
Але повномасштабне, вичерпне регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку із скоєнням злочинів у галузі митної справи,— це прерогатива кримінального права, норми якого є детермінуючими, пріоритетними щодо цієї частини митного права.
Митне право має тісні зв’язки і з кримінально-процесуальним правом: митні органи віднесені до переліку органів дізнання.
Важливим є аспект відношення митного права до адміністративного. Як зазначалося раніше, в юридичній літературі існує думка, що митне право — це підгалузь адміністративного права.
Цей висновок обґрунтовувався тим, що адміністративне право складається із норм, частина яких регулює відносини в галузі митної справи, а також тим, що за характером і природою норми митного права по суті є адміністративно-правовими: наприклад, організаційно-управлінські відносини, відносини, що стосуються порядку переміщення через кордон товарів і транспортних засобів, порушення митних правил тощо.
Адміністративне право найтісніше з усіх галузей права пов’язане з митним правом. Але це не означає, що митне право повністю поглинається адміністративним правом, воно зберігає свою специфіку.
Можна легко визначити зв’язки митного права із трудовим правом, якщо розглядати норми Митного кодексу, що стосуються правового статусу посадових осіб митних органів, їх прав і обов’язків у галузі праці (оплата за роботу у вихідні та святкові дні, порядок компенсації за професійні захворювання тощо).
Таким чином, митне право як комплексне має тісні зв’язки з багатьма галузями права.
2. Джерела митного права.
Джерелом митного права, як будь-якої галузі права, є офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, що створюються органами державної влади та стосуються загальних норм поведінки в митній галузі.
Джерелами митного права є:
правові акти, в яких закріплені норми митного права (Конституція, закони Верховної Ради, укази та розпорядження Президента, постанови, рішення Кабінету Міністрів України);
міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються митної справи світового співтовариства. Порядок їх використання для національного митного права і законодавства визначено в ст. 11 Закону України «Про митну справу в Україні», зокрема вони імплементуються в наше митне законодавство після їх затвердження Верховною Радою.
Підкреслимо ще раз, що конституційні норми є головними, початковими положеннями для розробки митного права.
Важливим джерелом митного права є також Митний кодекс як комплексний закон у галузі митної справи.
Інші нормативні акти можна поділити на дві групи:
1) закони, що безпосередньо регулюють митну справу («Про митну справу», «Про Єдиний митний тариф»), укази Президента України («Про Державну митну службу» тощо). Ці документи визначають основні положення митної справи, які впливають на формулювання, розробку інститутів, норм митного права, його відношення до інших галузей права;
2) нормативні акти з окремими положеннями, що стосуються митної справи, а саме:
закони про ввезення та повернення культурних цінностей, про бартерні операції, про вільні економічні зони тощо;
нормативні документи Кабінету Міністрів України, Держмитслужби, накази, у тому числі спільні з іншими міністерствами та відомствами, Національним банком України.
Зрозуміло, що потужним джерелом митного права є суспільна, точніше суспільно-виробнича, практична митна діяльність. У процесі своєї реалізації митна справа оновлюється, пристосовується до нових умов суспільно-економічного життя держави, що в свою чергу вимагає оновлення її правового та законодавчого забезпечення.
Ознайомлення з джерелами національного митного права треба починати з історичної спадщини, про що йшлося у першій темі.
3. Поняття митної політики і митної справи.
Поняття, зміст і структура митної справи мають не тільки концептуально-теоретичне, але й прикладне, практичне значення.
Відповідно до Закону України «Про митну справу в Україні» та Митного кодексу України із змінами та доповненнями 1992—1997 рр. (ст. 1) митною справою є порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов’язане з встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики.
Разом з тим є можливості для більш чіткого і повного визначення поняття «митна справа».
Уже підкреслювалося, що характерними рисами, особливостями такого феномену, як митна справа, є його комплексний характер, неоднорідність складових елементів. Це обґрунтовується природою і призначенням митної справи, в функції якої входить вирішення різнопланових завдань, задоволення різних інтересів і потреб держави, суспільства і людей, які іноді майже протилежні.
За визначенням ст. 1 МК, митна політика є складовою митної справи. Але необхідно додати ще багато елементів, які містяться у цьому складному феномені.
Якби назвати всі елементи, то структура митної справи виглядала б неоднорідною і складною:
митна політика;
порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;
митні режими;
митно-тарифне регулювання;
митні платежі;
митне оформлення;
митний контроль;
митна статистика;
визначення поняття контрабанди та проведення дізнання;
порушення митних правил і відповідальність за них;
провадження у справах про порушення митних правил;
розгляд (судовий) справ про порушення митних правил.
В окремий блок треба виділити також і здійснення міжнародних відносин у питаннях митної справи.
Усі ці блоки різні, але їх об’єднує націленість на захист внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів України, їх реалізація у вигляді вирішення завдань, що покладені на митні органи, і становить митну справу.
Але наука ще чекає на того, хто дасть більш чітке формулювання поняття «митна справа» та термінам.
Митну політику в цілому можна визначити як систему політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів, націлених на реалізацію і захист внутрішньо- та зовнішньоекономічних інтересів держави з метою активного і цілеспрямованого здійснення політичних і соціально-економічних перетворень в умовах формування ринкової економіки і відповідних ринкових суспільних відносин.
Згідно зі ст. 2 Закону «Про митну справу в Україні» та ст. 2 і 3 Митного кодексу держава закріпила за собою право здійснювати митну політику на своїй території самостійно.
Митна політика становить серцевину митної справи, всі складники якої призначені для вдосконалення та ефективної реалізації цієї політики.
Митна політика історично була першою формою державного регулювання зовнішньої торгівлі. Основними засобами здійснення митної політики є встановлення митного режиму переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, застосування митних тарифів, митних податків та інших платежів.
4. Принципи і цілі митної справи.
Виходячи із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними цілями митної справи є:
створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів по здійсненню митної справи, її вдосконаленню;
забезпечення оптимальної, науково обґрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрямку розвитку демократичних засад митної системи і справи;
створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи;
забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку і національного товаровиробника).
При визначенні принципів митної справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов’язані з принципами регулювання зовнішньої торговельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутрішніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий державний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав.
Тому на визначення принципів митної справи впливають основні принципи зовнішньоторговельної політики держави:
зовнішньоторговельна діяльність — складова зовнішньої політики України;
поєднання системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності та контролю за її здійсненням;
єдність митної території України;
рівність учасників зовнішньоторговельної діяльності та їх недискримінація;
захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності;
недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди.
Завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціо-ністської митної політики або політики вільної торгівлі.
Протекціоністська митна політика націлена на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземного конкурента. Протекціонізм передбачає встановлення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб’єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану економіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому Митний тариф України 1998 р. склав до 600 сторінок порівняно із 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських виробників треба захищати від значної кількості іноземних виробників.
Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі мінімальні.
При розгляді цілей, завдань та принципів митної справи треба виходити із головного положення — митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави і корегувати її відповідно до своїх інтересів.
5. 3аконодавче регулювання митної справи.
Правові норми, правові інститути, положення митного права знаходять відображення в законах та інших нормативних актах, які призначені регулювати митну справу.
Зрозумілим для кожного юриста є положення щодо ролі і місця Конституції України як основного правового законодавчого акта та джерела, основи для правових положень та норм, які конкретизуються в конкретних законах конкретної галузі права, у тому числі і митному праві.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про митну справу в Україні», митна справа в Україні регулюється цим Законом, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність України», Митним кодексом України, Законом України «Про Єдиний митний тариф», іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.
Крім того, в ст. 11 Закону зазначається, що Україна дотримується зобов’язань, що випливають з її міжнародних договорів. У випадку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, застосовується правило міжнародного договору.
Важливими чинними нормативними актами з регулювання митної справи є:
Указ Президента України від 29 листопада 1996 р. «Про Державну митну службу України»;
Указ Президента України від 23 березня 1998 р. «Про внесен-ня змін і доповнень до Указу Президента України від 29.11.1996 р. № 1145/96».
Указ Президента України від 24 серпня 2000 р. «Питання Державної митної служби України», яким затверджується Положення про Державну митну службу України.
На основі законів України Державна митна служба України роз-робляє самостійно або за потреби разом з іншими відомствами виконавчої влади підзаконні нормативні акти (накази, постанови, розпорядження, інструкції), в яких конкретизуються порядок, технологія, умови реалізації конкретної митної норми, митної дії, процедури.

Приложенные файлы

  • docx 14832513
    Размер файла: 43 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий