Мовне законодавство та мовна політика в Україні..


Мовне законодавство та мовна політика в Україні
Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.
Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.
Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.
Мовна ситуація - "ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й ареал поширення" 9.
Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.
Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.
Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:
1) внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні;
2) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України;
3) утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
4) створення незалежної нормативної бази підтримки і пільг для україномовних ЗМІ;
5) вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;
6) поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України;
7) сприяння розвитку мов національних меншин;
Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Поняття комунікативної професіограми.
Жодне суспільство, на якому б рівні воно не існувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, основною з якої є комунікація. Мова - найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, діловій, політичній, освітній та іншій галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності.
Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислеоформлювальну функцію. Ця функція якнайтісніше пов’язана з комунікативною, обидві вони становлять єдність. Деякі дослідники взагалі не виділяють мислеоформлювальної функції, розуміючи її як компонент комунікативної
Формування професійної мовнокомунікативної компетенції передбачає:– глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;
– досконале володіння сучасною українською літературною мовою;
– вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера;
– знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватись у професійному спілкуванні;
– уміння працювати з різними типами текстів;
– уміння орієнтуватись у масивах різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах комунікації;
– уміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати і використовувати інформацію профільного спрямування;
– володіння інтерактивним спілкуванням (миттєво відповідно реагувати на нову інформацію у контексті попередніх даних);
– володіння основами риторичних знань і вмінь;
– уміння оцінювати комунікативну ситуацію і приймати професійне рішення та планувати комунікативні дії.
Професійна мовна (мовнокомунікативна) компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.
Літературна мова характеризується такими ознаками:
^ унормованістю;
^ уніфікованістю (стандартністю);
^ наддіалекгністю;
^ поліфункціональністю;
^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-ражальних засобів. Це і є її поліфунаціональність.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.
Літературна мова характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
Слово, мова - показники загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком, "слово - візитна картка віку, професії, соціального стану" людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука - культура мови.
До якої би сфери не відносилося поняття "культура мови", воно завжди репрезентує три основні аспекти: ортологічний, комунікативний і етичний.
Отже, культура мови - це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.
Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа.
Чи важливо знати норми української літературної мови особі, щоденною практикою якої є ділове спілкування? На це запитання можна відповісти однозначно: - Так! Адже особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.
Нормативний аспект культури мови - один із найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норми української літературної мови, справити негативне враження на співбесідника.
Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови.
Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.
Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності
Комунікативні ознаки культури мовлення
Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.
Правильність - визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).
Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність, яку репрезентує крилатий вислів: "Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо".
Важливим критерієм бездоганності мовлення є його послідовність, себто логічність. Щоб виклад думок був послідовним (логічним), насамперед треба скласти план або тези висловлювання, в яких була би внутрішня закономірність, послідовність, вмотивованість, що відповідають законам логіки.
Точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Висловлюючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають змісту, зокрема варто користуватися словником синонімів, тлумачним словником тощо.
Отже, точність - "це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між членами речень"11.
Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення. Якомога повніше треба використовувати емоційно-образну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати своє мовлення синонімами, фразеологізмами.
Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.
Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника в тактовній формі.
Усі названі комунікативні ознаки (критерії") культури мовлення тісно пов'язані між собою, і засвоювати їх треба в цілому. Висока культура мовлення - суттєвий показник загальної культури і її велика перспектива. З неї починається кар'єрне зростання особистості.
Типологія мовних норм.
Норми літературної мови регулюють функціональне варіювання, вибір парадигматичних і синтагматичних варіантів на різних рівнях мовної структури. Широко розповсюджена (і теоретично й практично необхідна) класифікація норм за співвіднесеністю їх з різними рівнями мовної ієрархії (Пор.: Бабич, 1990, 70-71; КУМ, 1990, 8; Доленко, Дацюк, Кващук, 1987, 6-7; Головин, 1988, 48 — 49). Вiдповiдно розрiзняємо такі структурно-мовні типи норм: 1) орфоепічні норми (вимова); 2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); 3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7) стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8) орфографічні норми (написання слів); 9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Кожен із названих структурно-мовних типів норм знайшов відображення у правилах, зафіксованих у правописних кодексах літературної мови, словниках. Звичайно, правила літературної мови вужчі за її норми. При ототожненні норми з правилами значною мірою втрачається об'єктивний характер норми. Адже правила, які залежать від ступеня нашого знання про мову і цілого ряду позамовних факторів, є досить змінними. Правила, або регламентації, — це відбиття в нашій свідомості реальних мовних норм, а не сама норма. Мовці, які вільно володі- ють тією чи іншою мовою, "впорядковують" своє мовлення не за правилами, а за реальною нормою як зразком (що й лежить в основі так званого "чуття мови", властивого всім мовцям без винятку.
Запропонована класифікація стосовно норми є не внутрішньою, а зовнішньою. Типологія, яка є для норм внутрішньою, ґрунтується на суттєвій для норм ознаці — "міцності" норм, "ступені обов'язковості і широті дії" (Виноградов В.В., 1955, 57–58). Інша класифікація співвідносить різні норми з різноманітними формами існування мови. У цьому випадку встановлюється епінорма (норма кодифікованої літературної мови) та різні алонорми (Виноградов В.А., 1983).
Iснують інші типології мовної норми. В.Кодухов називає типами мовної норми узус, літературну мову і стиль. Узус визначається як елементарна форма існування й функціонування мови, що її можна спостерігати при будь-якому спілкуванні. Літературна мова — це оброблена і зразкова форма мови етнічного колективу, якій належить центральне місце серед усіх форм існування й функціонування мови, її називають головною нормою. Стиль мови — це комунікативний і функціональний різновид мовної норми.
У лінгвістичній літературі розрізняють ще імперативні та диспозитивні норми. Імперативні (тобто строго обов'язкові) норми — це такі, порушення яких розцінюється як слабке володіння мовою (наприклад, порушення норм відмінювання, дієвідмінювання чи належності до граматичного роду). Такі норми не допускають варіантів, а будь-які інші реалізації розцінюються як неправильні. Норми диспозитивні (не строго обов'язкові) допускають варіанти — стилістично марковані або цілком нейтральні (варіативні норми). Л.Скворцов дає таку дефініцію диспозитивним нормам: "Диспозитивні норми у мові — це ті рекомендації, які даються з огляду на структуру чи виступають як наслідок тих чи інших теоретичних передумов (часто із свідомими допусками і схематизаціями). Імперативні норми змінюються разом з мовою; диспозитивні — уточнюються, видозмінюються чи відміняються при чергових акціях нормалізації (кодифікації)".
8.Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови
Соціолінгвістика - галузь мовознавства, що вивчає функціонування мови в суспільстві, вплив соціальних чинників на мову, стан і статус національної мови у зв'язку з мовною політикою.
Соціолінгвістика займається дослідженням мовної ситуації, розподілом соціальних функцій між різними мовами і діалектами, що побутують у суспільстві, проблемою вироблення й поширення соціально престижного зразка - нормативної літературної мови. Отже, соціолінгвістика пов'язана з питанням захисту престижу мови, дотриманням її користувачів норм літературної мови: орфоепічних (вимови), орфографічних (правильності написання - отримання єдиних для всіх користувачів правописних правил), морфологічних (словозміни і словотворення), синтаксичних і пунктуаційних (побудови словосполучень, речень, дотримання єдиних правил вживання розділових знаків), стилістичних.
Отже, соціопсихолінгвістика (термін "соціопсихолінгвістика" складається із трьох частин: соціо- (від лат. зосіеіаз - суспільство), психо— спільна частина зі словом психологія (від грец. рзусЬе - душа) і лінгвістика (від лат. 1іп§иа - мова) - це поєднання двох наук - соціолінгвістики і психолінгвістики, що вивчають процеси мовної діяльності, функціонування мови в суспільстві, збереження самобутності національних мов, дотримання норм літературного мовлення, статус національної мови у зв'язку з мовною політикою в державі, а також особливість вивчення рідної мови та мов інших національностей громадян держави або іноземних мов міжнародного спілкування.
Соціопсихолінгвістика вивчається на медичних факультетах, у педагогічних інститутах та спеціальних відділеннях філологічних факультетів, у юридичних вищих навчальних закладах з метою допомогти у засвоєнні певної мови (педагогіка), зіставити процес мовлення з поведінкою людини у певних ситуаціях чи станах (медицина, юриспруденція), пов'язуючи з відповідним психічним станом індивіда (пацієнта, підозрюваного та ін.).
9. Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом",
Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.
Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного.
Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність.
Стандартні етикетні ситуації
Вітання та побажання Вітання - це "слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення до когось"
Першим вітається:
o молодший зі старшим;
o підлеглий з керівником;
o чоловік із жінкою;
молода жінка з літнім чоловіком.
Незалежно від віку, статі, посади:
o той, хто проходить повз когось або переганяє його; той, хто підходить до гурту;
той, хто заходить у приміщення. Словесні вітання слід супроводжувати невербальними знаками:
o жінки - плавним нахилом голови;
чоловіки - легким схилянням верхньої частини тулуба і/або голови; молоді люди - такими ж, але трохи нижчими поклонами.
Вітаючись, треба: привітно усміхнутися і дивитися людині у вічі; вийняти цигарку з рота, а руки з кишень; зняти темні окуляри;
o чоловікові підвестись і стояти доти, доки жінка не сяде або не піде.
Першим руку подає:o старший молодшому; жінка чоловікові;
соціально вищий соціально нижчому; подають тільки праву руку.
У руку цілують:
o тільки заміжніх і старших жінок; дівчат цілують у щічку;
o руку жінки беруть за пальці, підносять і в легкому нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні;
під час поцілунку чоловік має зняти капелюха і рукавиці._
Знайомлення - "встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, потрібної для спілкування"19.
Цей мінімум становить:
o ім'я чи ім'я і прізвище:
o ім'я і по батькові;
o всі три компоненти;
Залежно від ситуації спілкування та статусних ознак партнера можна назвати:
фах комун і канта;
o посаду;
o заклад навчання, місце роботи;
o місце проживання;
o позапрофесійні інтереси.
порада - "пропозиція, вказівка, як діяти за яких-нсбудь обставин, допомога добрим словом у скруті; рада"20. Я дуже раджу Вам...; Я пропоную Вам...; Я би радив Вам...; Дозвольте порадити Вам...; Може б, Вам...; Вам слід (варто)...
Відмова - "відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ і тощо"22. Певна річ, ви не завжди можете задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію і тому змушені відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом'якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро, перепрошую.
На жаль, ніяк не можу погодитися;
Шкода, але про це не може бути й мови;
Даруйте, але я тушений Вам (тобі) відмовити;
Розрада -"те, що приносить заспокоєння в горі, печалі"23. Лексико-граматичним засобом вираження розради є дієслово у формі наказового способу однини або множини:
Не переживай (те)!
Не хвилюйся (теся)!
Заспокойся (тесь)!
Не журись (іться)!
Співчуття - "чуйне ставлення до людини в її переживаннях, стражданнях, нещасті, горі24.
Прийми (іть) моє глибоке (щире) співчуття; Дозволь (те) висловити тобі (Вам) моє щире співчуття; Я розумію твоє (Ваше) горе; Я поділяю твій (Ваш) смуток
Я горюю разом із тобою (Вами)
Схвалення - визнання адресатом чиїхось дій, вчинків, рішень, слів правильними.
Ти (Ви) правильно вчинив (ли) (сказав, виступив);
Дуже правильний (розумний, доречний) вчинок;
Зауваження - це докір, закид, вказівка на помилки у поведінці, висловлення невдоволення.
Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження;
Ти (Ви) не зовсім добре вчинив (ли) (зробив (ли), сказав (ли));
Ти (Ви), напевно, недостатньо це обміркував (ли) (продумав (ли) як слід);
Сумнів - невпевненість щодо слушності, правдивості, вірогідності того, що висловив співрозмовник.
Так? Хіба? Невже? Правда?
Комплімент - "це приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі"25. Призначення компліменту - зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію.
У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!
Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!
У тебе (Вас) бездоганний вигляд!
Ти (Ви) така красуня!
Прощання - "слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням"26.
До побачення
Будь (те) здоров (і)!Бувай (те)!
11.Функціональні стилі сучасної української літературної мови та сфери їх застосування. основні ознаки функціональних стилів
Художній стиль - це мова художньої літератури, "особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу"29.
Основне призначення стилю - різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомоги художніх образів
Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми.
Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.
Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.
Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи.
Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.
Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.
Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні
Публіцистичний стиль - це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандистських виданнях).
Основне призначення стилю - обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.
Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національна ідея, актуальність тощо. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний.
Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж
Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.
Основне призначення стилю - вплив на душевні переживання людини.
Головні ознаки стилю: вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святки Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана тощо), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів.
Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.
Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби.
Основне призначення стилю - обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи на подання допомоги, виховний вплив.
Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів.
Розмовний стиль має "істотно виявлений різновид - розмовно-професійний, тобто мова, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах"30.
Епістолярний стиль - це стиль приватного листування.
Основне призначення стилю - поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора.
Головні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості - звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць.
До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.
12.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
Поняття "професійна мова" охоплює три функціональні різновиди літературної мови - офіційно-діловий, науковий, розмовний. Обидва стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Науковий і офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини і замінюють її першою особою .Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов'язкового складника - мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації.
Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид - розмовно-професійний. Під час занять студенти відтворюватимуть фрагменти професійної діяльності, вирішуватимуть ситуативні задачі, в яких можна запропонувати будь-яке мовне явище чи комунікативну проблему. З цією метою варто проводити тренінги, які орієнтуватимуть студентів на створення діалогів чи вміння вступати в дискусію, уважне слухання опонента чи втручання в розмову, висловлення власного погляду чи узагальнення думок тощо.
15.Науковий текст - спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.\
^ Особливості наукового тексту ^ науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;
У він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;
"/ широке використання понятійного, категоріального апарату науки;
/ текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;
^ його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обгрунтувати, аргументувати істину. Структура наукового тексту
1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження.
2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.
3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.
У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.
o Науковий текст позбавлений авторського "Я". Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.
o Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторів, багатослів'я, зайвих слів, канцеля-ризмів тощо.
16. Форми та види перекладання / перекладу
1.За формою переклад поділяють на уснийі письмовий. Усний переклад може бути послідовним або синхронним. сний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців у процесі укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості користуватися довідковою літературою.
2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.
3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:
а) суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв’ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо;
б) художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма).
17. Анотування і реферування наукових текстівАнотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Анотації виконують дві основні функції:
o сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
o пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).
Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.
За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.
Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.
За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.
Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі?
Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідомляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється?
18.Наукова ствття вимоги вак до наук. СтаттiНаукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінки, тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тисяч знаків).
Необхідними елементами мають бути:
o постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями;
o аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор;
o виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;
o формулювання мети статті (постановка завдання);
o виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів;
o висновки цього дослідження;
o накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку76. Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого
органу, куди її подано.
Назви вказувати шрифтом Times New Roman Cyr жирний розміром 11 пт з одинарним міжрядковим інтервалом і вирівнюються по ширині.
Стаття подається українською мовою або перекладається редакцією за додаткову плату. Стаття повинна бути набрана у текстовому редакторі не нижче MS Word 6.0/7.0 і надрукована тільки на лазерному або струйному принтері на білих аркушах формату А5 (148x210 мм). Нумерацію сторінок не виконувати. Обсяг статті не менше 5-6 сторінок і не більше 12 сторінок.
Параметри сторінки: верхнє, нижнє та ліве поле - 2 см, праве поле 1,5 см. Від краю до колонтитула верхнього - 1 см, нижнього - 0 см.
Шапка статті: індекс УДК, ініціали та прізвища авторів, назва організації - набираються з нового рядка шрифтом Times New Roman Cyr розміром 11 пт з одинарним міжрядковим інтервалом і вирівнюються по лівому краю. Назва статті розміщується на 1 см нижче назви організації, набирається літерами шрифтом Агіаl Cyr розміром 11 пт з напівжирним виділенням і вирівнюється по центру.
Анотація на українській та англійській мовах розміщується на 1 см. нижче назви статті, виконуються шрифтом Times New Roman Cyr розміром 9 пт з одинарним міжрядковим інтервалом і вирівнюється по ширині.
Основний текст розміщується на 1 см нижче анотації, набирається з абзацного відступу 1 см шрифтом Times New Roman Cyr розміром 11 пт з одинарним міжрядковим інтервалом і вирівнюється по ширині.
Таблиці розташовувати по тексту, причому їх ширина повинна бути на 1 см менша ніж ширина рядка. Над таблицею поставити її порядковий номер (Таблиця 1), вирівнюючи по правому краю, під якими розмістити назву таблиці, вирівнюючи по центру.
Список літератури (наявність якої є обов’язковою) подається загальним списком в кінці рукопису згідно з встановленими вимогами (Бюлетень ВАК України. – 2008. - № 3) через 1 см від останнього рядка шрифтом Times New Roman Cyr розміром 9 пт з одинарним міжрядковим інтервалом і вирівнюється по ширині.
19.Спілкування і комунікація. Функції спілкування
Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.
Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Отже, спілкування - це "цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів"35.
Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.
Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.
Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні"38.
функції спілкування39:
контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):
пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
У емотивну (обмін емоціями);
^ налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
20. Види, типи і форми професійного спілкування
Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.
Вербальне (лат. verbum – слово) спілкування – це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.
Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях – папері тощо – інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух).
Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.
Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.
^ Форми прямого вербального спілкування:
– індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв’язку)
– індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв’язок між відправником і реципієнтом);
– групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь));
– групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).
Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.
^ Форми непрямого вербального спілкування:
– письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);
– використання технічних засобів.
Невербальне спілкування – це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.
. Закони спілкування
1) Закон дзеркального розвитку спілкування. Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Суть його може бути сформульована таким чином: співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника. Це робиться людиною автоматично практично без контролю свідомості.
2) Закон залежності результату спілкування від обсягу комунікативних зусиль. Одним словом, чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування.
3) Закон прогресуючого нетерпіння слухачів. Даний закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі.
4) Закон падіння інтелекту аудиторії зі збільшенням її розмірів. Чим більше людей вас слухає, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше «міркувати», хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому, звичайно зберігається.
5) Закон первинного відторгнення нової ідеї. Нова, незвична ідея, повідомлена співрозмовнику, в перший момент ним відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову – що ця інформація помилкова, ця ідея шкідлива, приймати її не треба.
6) Закон ритму спілкування. Даний закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Він свідчить: співвідношення розмови і мовчання в мові кожної людини – величина постійна. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний час мовчати.
7) Закон відхилення публічної критики. Людина відхиляє публічну критику на свою адресу. Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Ми всі вважаємо себе розумними, знаючими, тому критика, особливо у присутності інших, або непрохана порада сприймається нами, як мінімум, насторожено:як замах на нашу самостійність, сумнів у нашій компетентності.
8) Закон тяжіння критики. Чим більше ви виділяєтесь з тих, хто оточує вас, тим більше про вас говорять, і тим більше людей критикує ваші дії. Людина, яка виділяється, завжди стає об’єктом підвищеної уваги. А. Шопенгауер писав: "Чим вище ви піднімаєтеся над натовпом, тим більше будуть про вас лихословити.
9) Закон довіри до простих слів, або закон комунікативної простоти. Чим простіші твої думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять. Інтерес до вічних і простих істин у людей постійний, тому звернення до них – основа популізму у політиці.10) Закон комунікативних зауважень. Якщо співрозмовник порушує якісь комунікативні норми, йому роблять зауваження з метою змінити його комунікативну поведінку. Якщо кричить, говорять – Припини кричати. Якщо говорить тихо, зауважують – голосніше!
11) Закон прискореного розповсюдження негативної інформації. Негативна інформація має здатність поширюватися швидше, ніж позитивна. Це пов’язано з підвищеною увагою людей до негативу, адже позитивне дуже швидко починає сприйматися як норма перестає обговорюватися.
12) Закон спотворення інформації при її передачі («зіпсований телефон»). Будь-яка передана інформація спотворюється у процесі її передачі прямо пропорційно кількості осіб, які брали участь у процесі її передачі.
13) Закон детального обговорення дрібниць. Люди більш охоче зосереджуються на обговоренні незначних питань і готові приділити цьому більше часу, ніж обговоренню важливих проблем. Знати цей закон особливо важливо, коли йде колективне обговорення.
14) Закон мовного посилення емоцій. Емоційні вигуки людини підсилюють емоції, які вона переживає
15) Закон мовного поглинання емоцій. При зв’язній розповіді про емоцію, що переживається, вона поглинається мовою і зникає
16) Закон емоційного придушення логіки. В умовах емоційного збудження людина погано говорить і погано розуміє звернену до нас мову
21.Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.
До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.
Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші — або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне передбачає зворотній зв'язок. Позитивний невербальний зворотний зв'язок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.
При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.
Слухання є однією з основних ланок процесу спілкування. Від його ефективності залежить ефективність спілкування. Воно ефективне тоді, коли йде безперервне оцінювання сказаного співрозмовником і вами. Необхідно вміти також "слухати" самого себе.
Будь-яка ділова розмова повинна викликати в учасників зацікавлення. Інтерес — це емоційний прояв пізнавальних потреб особистості. Він викликає увагу, активне мислення. Якщо вам вдається втримати інтерес співбесідника до розмови, до даної теми, то його мимовільна увага поступово перейде в післядовільну.
При цьому необхідно пам'ятати, що в діалозі, при безпосередньому слуховому сприйнятті співрозмовника, зменшується значення слів, збільшується роль ситуації, міміки, тестів, інтонації, саме тому мова, що звучить, є простішою, доступнішою.
Але існують норми зовнішнього прояву почуттів у діловому спілкуванні. Стриманість в інтонаціях, силі голосу, у міміці та жестах впливає на співрозмовника сильніше, ніж нестримані оклики, гучний голос, надмірна жестикуляція.
22.Тендерні аспекти спілкування.СТРАТЕГІЇ ТА ТАКТИКИ СПІЛКУВАННЯ
Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (чоловік-жінка ) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:
- маніфестація гендеру в стилі спілкування;
- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок – мовні гендерні стереотипи:
- вираження гендеру на різних мовних стадіях: морфологічному, лексичному та текстуальному;
- гендер і традиції мовленнєвого етикету.
Як стверджують психологи, лінгвісти,стиль спілкування жінок і чоловіків найбільше виражається у професійній та діловій сфері. Чоловічий стиль спілкування орієнтований на домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкування. Такий стиль називають авторитарний. Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.
Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають розмову, а чоловіки її контролюють. Жінки частіше просять вибачення, ніж чоловіки.
1. Співробітництво. Така стратегія сприяє організації спільної діяльності, забезпечує її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також поняттями "кооперація", "згода", "пристосування", "асоціація".
2. Суперництво. Вибір такої стратегії певною мірою розхитує спільну діяльність, створює перепони на шляху до порозуміння, її позначають також поняттями "конкуренція", "конфлікт", "опозиція", "дисоціація".
3. Компроміс. Ця стратегія здатна врегулювати шляхом взаємних поступок: обидві сторони поступаються чимось, що забезпечує спільне розв'язання проблеми.
4. Пристосування. Супроводжується поступками інтересів однієї зі сторін: людина не намагається відстоювати своїх інтересів і погоджується робити те, що хоче інший.
Уникання Така тактика супроводжується ухилянням, втечею, намаганням людини вийти із конфліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись своїми поглядами та інтересами але й не наполягаючи на них. Людина не відстоює своїх прав, не співпрацює з партнером по спілкуванню для вироблення певного рішення.
23.Поняття ділового спілкування
Ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.
Стилі та моделі ділового спілкування.
Ритуальний. Суть його полягає в дотриманні співрозмовниками прийнятих для певних ситуацій етикету, формальних і неформальних правил та норм поведінки. Таке спілкування не має на меті змінити погляди партнера.
2. Маніпулятивний. Партнери ставляться один до одного, як до засобу досягнення мети. Маніпулятивно впливаючи одне на одного, вони намагаються вирішити свої питання.
3. Гуманістичний. Спілкування зумовлене станами переживання й усвідомлення поведінки особистості.
У професійному спілкуванні стиль проявляється у взаємовідносинах між керівником і підлеглими, у так званому лідерстві. У зв’язку з цим розрізняють три стилі лідерства, які характеризують не тільки спілкування, а й манеру поведінки лідера стосовно інших, тип його влади, ставлення до роботи тощо:
– авторитарний (лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції, не визнає ініціативи, обговорення прийнятих ним рішень; характерним є виокремлення свого “Я”);
– демократичний (активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їхнього виконання обговорюються; замість “Я” характерним є займенник “Ми”);
– ліберальний (проблеми обговорюються формально, керівник піддається впливу підлеглих, не виявляє ініціативи в спільній діяльності).
Існує п’ять типів моделей спілкування.
Запобігливий тип. Один із співрозмовників намагається догодити іншим, вибачається, не вступає в суперечки. Не отримавши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу.
^ Звинувачувальний тип. Особа цього типу шукає винних, нерідко поводиться зухвало, говорить різко й жорстко і в такий спосіб прагне завоювати авторитет, владу над іншими.
^ Розважливий тип. Коректна, надто спокійна людина, яка все розраховує наперед, має монотонний голос.
Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.
^ Врівноважений тип. Поведінка такої особи послідовна, гармонійна, до співрозмовників ставиться відкрито, чесно, не принижує інших.
24Комунікація (лат. communico – спілкуюсь з кимось) – смисловий та індивідуально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах соціальної взаємодії.
Типи комунікацій
Сьогодні поширені такі типи комунікацій у організаціях: міжособові комунікації; комунікації в системах зв`язку та командах; комунікації в організаціях та електронні засоби комунікацій.
Окрім того, комунікації можуть бути усними та письмовими
У діловому спілкуванні виникають бар’єри спілкування:
Естетичні (перше враження про людину складається з її зовнішнього виду, манери поведінки, одягу).
Інтелектуальні (спілкування осіб різних типів інтелекту можуть призвести до виникнення бар’єрів між ними).
Мотиваційні (виникають, коли співрозмовнику не цікаві висловлені думки, коли один із співрозмовників для іншого стає способом досягнення утилітарних цілей).
Моральні (бар’єри, які не вдається подолати людині, яка володіє різнобічними засобами спілкування, наприклад, підлістю, непорядністю, грубістю).
Емоційні (неприємні емоції послаблюють здатність сприймати і правильно оцінювати вагомі аргументи на користь тієї чи іншої точки зору).
26. Публічний виступ - це особливий жанр різновиду мовленнєвої діяльності, своєрідний за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками.
Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.
27. Мистецтво аргументації
Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення.
Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.
Основними прийомами переконання є інформування (розповідь), роз’яснення, доказ, спростування і бесіда.
Переконання формують у процесі засвоєння естетичних, моральних, політичних, філософських та інших знань. Воно має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, особистість повинна сама глибоко вірити у те, про що повідомляє.
Переконання складається з тези (того, що треба довести), доказів чи аргументів (того, за допомогою чого доводиться теза) і демонстрації (способу доведення).
28 Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.
Отже, у публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже половина інформації передається через інтонацію. Одні й ті ж слова, сказані по-різному, можуть привести до протилежних результатів. Говорити слід достатньо голосно, ясно, чітко, виразно і просто, щоб забезпечити дохідливість, не монотонно, але й не присипляючими “хвилями” (то вище, то нижче). Емоційність виступу повинна відповідати змісту і враховувати ситуацію. Щоб не втомити слухачів “сухом’яткою” мови, доповідач повинен при підготовці виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми, намалювати яскраві картини
Шість правил, дотримання яких дозволяє сподобатися людям.
Правило 1. Щиро цікавтеся іншими людьми.
Правило 2. Посміхайтеся.
Правило 3. Пам'ятаєте, що ім'я людини – це найбільш солодкий і значущий для нього звук будь-якою мовою.
Правило 4. Будьте хорошим слухачем. Заохочуйте інших розповідати про себе.
Правило 5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.
Правило 6. Переконайте співрозмовника у його значимості й робіть це щиро.
Негарно спрямовувати погляд у вікно, у стелю або заплющувати очі під час виступу. Не слід дивитися й „крізь” людей байдужим, відчуженим поглядом. Досвідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд „саме на собі”. Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, на яких виражено зацікавлення. Існує й такий прийом: час від часу повільно „малюйте” очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей залу.
Жестикуляція ораторові необхідна. Заклякла постава сприймається погано. Правильні артикуляція й вимова, добра дикція − запорука успіху. Слід чітко й правильно вимовляти кожен звук, боротися з шепелявістю, гаркавістю, недбалою вимовою.
Нарешті, вправно користуйтеся інтонаціями.
Усі ділові люди повинні опанувати технікою живого контакту. Ваша мова повинна бути красивою і правильною, намагайтеся якнайменше використовувати суржикових слів – це розсіює увагу і відволікає від теми розмови.
Уміння спілкуватися часто називають "чарівністю", "принадністю", "привабливістю", маючи на увазі якості, завдяки яким людина завойовує симпатію і повагу співрозмовників.
29. презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи.
Розрізняють такі види презентацій:
Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор.
Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і вибирає на екрані потрібний об'єкт за допомоги миші або натисненням на клавіші. У цьому випадку видається інформація, на яку є запит.
Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.
Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.
30. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).
Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Полілог - форма спілкування між кількома особами.
функції:
обмін інформацією;
o формування перспективних заходів;
o контроль і координацію певних дій;
o взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;
o підтримку ділових контактів на різних рівнях;
o пошук, висунення нових ідей;
o стимулювання дій у новому напрямку;
o розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.47
Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:
o ритуальні;
o глибинно-особистісні;
o ділові.
Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:
o індивідуальні;
o групові.
Співбесіда з роботодавцем
Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.
Розкажіть про себе.
2. Назвіть свої недоліки (слабкі сторони).
. Чому ви звільнилися з попереднього місця роботи? Чачу ви вирішили змінити місце роботи?
Назвіть бажаний мінімум і максимум зарплатні.
Які ваші найбільші досягнення?
Що ви знаєте про нашу установу?
. Чому ви хочете у нас працювати?
Ваше ставлення до виробничих перенавантажень?
Поведінка під час співбесіди
1. Прийшовши в офіс, будьте з усіма ввічливими і доброзичливими. Не забудьте посміхнутися, заходячи до кабінету керівника. Стежте за своєю поставою, дивіться в очі співрозмовникові. Пам'ятайте:
o вітаючись з представником компанії, не подавайте руки першим;
o не сідайте, поки вам не запропонують це зробити;
o якщо вас кому-небудь відрекомендують, обов'язково запам'ятайте ім'я та по батькові цієї особи. Потім ви зможете відразу звернутися до співрозмовника на ім'я та по батькові, це справить позитивне враження.
2. Сумлінно та охайно заповнюйте всі анкети і документи, які вам запропонують.
3. На початку бесіди відрекомендуйтеся. Поцікавтеся ім'ям та по батькові співробітника.
4. Підтримуйте зоровий контакт.
5. Уважно слухайте запитання, не перебиваючи співбесідника. Ваші відповіді на запитання повинні бути прямими (відповідати треба безпосередньо на поставлене запитання), точними (не варто виходити за межі обговорюваної теми). Під час співбесіди кандидат на вакантну посаду теж має право поставити запитання, але не більше 2-3, треба лише вдало обрати момент для того чи іншого запитання. Найчастіше ці запитання стосуються обсягу роботи, умов успішного її виконання.
Якщо ви не зрозуміли запитання, не соромтеся уточнити: "Чи правильно я зрозумів, що ..."
Відповідаючи на запитання, говоріть тільки правду.
6. Під час співбесіди тримайтеся гідно, впевнено, але не зухвало.
7. Наприкінці розмови слід чітко домовитися про те, коли і як ви дізнаєтеся про результати. Бажано, щоб ініціатива такої домовленості залишалася за вами: краще домовитися, що ви зателефонуєте у призначений час, ніж чекати дзвінка. Активна позиція завжди ліпша пасивної. Це справить враження ділової людини.
8. Завершуючи співбесіду, не забудьте про звичайні правила ввічливості. Важливо, щоб обидва учасники закінчили зустріч з відчуттям, що все, про що слід було сказати, сказано і що ви маєте достатньо інформації для прийняття рішення. Подякуйте співрозмовникові за бесіду та за виявлену увагу.
Після співбесіди ретельно проаналізуйте свою поведінку, відповіді й зробіть правильні висновки. Якщо Вам відмовили, з'ясуйте причину відмови і врахуйте її під час підготовки до іншої співбесіди. Пам'ятайте, що роботодавець зацікавлений у кваліфікованих фахівцях, професіоналах. Це і потрібно демонструвати впродовж усієї співбесіди.
34. Дискусія "Мозковий штурм". Ефективною формою організації дискусії, якою послуговуються досвідчені керівники для пошуку виходу з проблемних ситуацій, є "мозковий штурм" - метод колективного продукування великої кількості нових ідей і варіантів рішення складних, творчих завдань, які недоступні розуму та зусиллям однієї людини, за короткий проміжок часу. Метод було запропоновано ще у 40-х роках минулого століття американським психологом А. Осборном.
Під час обговорення учасники повинні працювати "як один мозок", цілеспрямований на генерування нових ідей. Висловлені ідеї переглядаються і відбирається краща, найправильніша або найефективніша. Кожен учасник зосереджує свою увагу на пошуку нових підходів, а не на критиці висловлених іншими думок, а відтак усі учасники можуть спокійно висловлювати свої думки.
Процес "мозкового штурму" передбачає дві стадії: на першій вноситься якомога більше ідей або рішень проблеми, на другій аналізуються ідеї і відбираються кращі і найбільш придатні для подальшого опрацювання. Участь у спілкуванні з використанням цього методу згуртовує колектив, значно підвищує їх інтелектуальний потенціал, прикладом "мозкового штурму" є гра "Що? Де? Коли?".
Для того, щоб таке спілкування було ефективним, доцільно розглядати лише одну проблему. За кількістю учасників оптимальною буде група від 7 до 13 осіб. Важливо розмістити учасників по колу, щоб вони добре бачили один одного і були рівноправними. Психологічний бар'єр у такій групі зникає швидше, якщо склад учасників більш-менш однорідний, варто обмежити час обговорення (у межах від 15 хвилин до 1 години), бо брак часу стимулює діяльність мозку.
Неодмінною умовою "штурму" є оптимізм, впевненість у позитивному результаті. Утверджується особистісно-діалогічний стиль спілкування, доброзичливість. ^ Етап - висування ідей - може бути проведений у два-три періоди по 7-10 хвилин. Групи критики, захисту й оцінювання після кожного періоду приймають рішення і занотовують їх до протоколу "штурму". Під час критики ідей будь-яка форма їх захисту заборонена. Автор ідеї теж висловлює свою думку про її недоліки. ^ На прикінцевому етапі критика знову заборонена, висловлюються лише пропозиції щодо розвитку найбільш оригінальних ідей і їх практичної реалізації. Ведучий узагальнює результати творчої роботи, називаючи ідеї і способи розв'язання поставлених завдань. Дебати - обговорення якого-небудь питання, полеміка55. Найголовніше у дебатах - передавання повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента, тобто завдання дебатів - переконати опонентів і слухачів у правильності поглядів
Усі промовці намагаються залучити на свій бік якомога більшу кількість людей, тому дебати мають характер змагання, за регламентом якого слідкує ведучий. Голова під час дебатів повинен простежити, щоб кожен промовець ефективно використав відведений йому час, а також захистити доповідача від неправомірних атак опонентів. Важливо, щоб учасники дебатів узгодили з головою правила й форму дебатів до початку. Зазвичай дебати складаються з таких трьох етапів: 1. Формулювання та обґрунтування власного бачення проблеми. На цьому етапі важливо справити сильне враження, адже перший удар - половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу - справжнє мистецтво, головним для якого є чотири чинники: увага аудиторії, актуальність питання, аргументація, сприймання присутніми.
36. Національний стандарт України "Державна уніфікована система документації.
Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташування їх; вимоги до банків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомоги друкувальних засобів. Вимоги його щодо оформлювання реквізитів можуть бути поширені на всі класі уніфікованих систем документації. Цей стандарт не поширюється на процеси створення та обігу електронних організаційно-розпорядчих документів.
Державний стандарт України визначає такий склад реквізитів документів:
01. - зображення Державного герба України, герба Автономної
Республіки Крим.
02. - зображення емблеми організації або товарного знака (знакаобслуговування).03. - зображення державних нагород.
04. - код організації.
05. - код форми документа.
06. - назва організації вищого рівня.
07. - назва організації.
08. - назва структурного підрозділу організації.
09. - довідкові дані про організацію. 1(1. назва виду документа.11. - дата документа.
12. - реєстраційний індекс документа.
13. - посилання на реєстраційний індекс та дату вхідного документа,
на якого дають відповідь.
14. - місце складання або видання документа.
15. - гриф обмеження доступу до документа.
16. - адресат.
17. - гриф затвердження документа.
18. - резолюція.
19. - заголовок до тексту документа.
20. - відмітка про контроль.
21. - текст документа.
22. - відмітка про наявність додатка.
23. - підпис.
24. - гриф погодження документа.
25. - візи документа.
26. - відбиток печатки.
27. - відмітка про засвідчення копій.
28. - прізвище виконавця і номер його телефону.
29. - відмітка про виконання документа і направлення його до справи.
30. - відмітка про наявність документа в електронній формі.
31. - відмітка про надходження документа до організації від адресата.
32. - запис про державну реєстрацію.
39. Документація з кадрово-контрактних питань
Резюме. Автобіографія.
2.6.2. Характеристика. Рекомендаційний лист.
2.6.3. Заява. Види заяв.
2.6.4. Особовий листок з обліку кадрів,
2.6.5. Наказ щодо особового складу.
2.6.6. Трудова книжка.
2.6.7. Трудовий договір. Контракт. Трудова угода.
40. Довідково-інформаційні документи
Прес-реліз.
2.7.2. Звіт.
2.7.3. Довідка.
2.7.4. Службова записка.
2.7.5. Протокол. Витяг з протоколу.
41.Етикет ділового листування
1. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання € доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:
Шановний (ім 'я та по батькові)!
Шановний пане/пані... (ім 'я, ім'я й прізвище)!
Шановні панове!
Шановні колеги!
2. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.
Висловлюємо свою найщирішу вдячність за...
Щиро дякуємо Вам за лист з порадами та рекомендаціями щодо...
Насамперед (передусім) дозвольте подякувати Вам за...
Прийміть нашу щиру (найщирішу) подяку за...
3. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово "дякую" - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини:
Дозвольте ще раз подякувати Вам...
Висловлюємо ще раз вдячність...
Дякуємо за допомогу...
4. Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі форми:
З повагою
З повагою і найкращими побажаннями
Зудячністю і повагою
5 . Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.
42. Синтаксичні конструкції ділових документів, їх особливості
У діловому мовленні, як і в науковому стилі, переважають складні синтаксичні конструкції, які найточніше передають зміст ділових паперів.
Складні синтаксичні одиниці сприяють розвитку мислення і є найзручнішим типом вираження думки одним реченням. Звідси й наявність у ділових паперах складнопідрядних речень з кількома підрядними, вставними словами, реченнями.
Найхарактерніші - це ланцюгові зв'язки речень із вказівними й особовими займенниками, які точно передають їх смисловий зміст.
Ланцюговий займенниковий зв'язок тісніше єднає речення, ніж інші види зв'язку: лексичний повтор чи синоніміка. Крім того, займенниковий зв'язок, як правило, стилістично нейтральний, що є однією з ознак ділового мовлення і відповідає його призначенню.
Діловий сталь мови характеризується не лише широким використанням складних синтаксичних одиниць, а й особливим порядком слів у реченні. Так, більшість речень починається не з підмета, а з другорядного члена: обставини, додатка, вставного словосполучення або речення, дієприкметникового чи дієприслівникового звороту, підрядного речення.
У сучасній діловій документації широко представлені зворотні дієслова, пасивні звороти, різні типи складного присудка, безособові речення. А серед дієслівних форм часто використовується перша особа множини теперішнього й майбутнього часу, наприклад: розглянемо, пропонуємо, визначимо, звернемося і т. д.
У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуації, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; брати на себе обов'язок, зобов'язання тощо.
Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують їх переважно стоять на початку речення.
Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі.
У ділових документах уживають складені іменні присудки. Це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.
Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони дають загальне уявлення про дію.
46. Як було вже зазначено, звіти поділяються на стандартні, спеціальні та регламентовані.
Стандартні звіти - основний інструмент бухгалтера. За допомогою стандартних звітів бухгалтер отримує з ІБ відомості про поточний фінансово-господарський стан підприємства, шукає помилки. У практичній роботі користується стандартними звітами сотню разів на день.
Стандартні звітиможна поділити на зведеніта детальні.
47. Особові офіційні документи-заява резюме характеристика поясн. Записка
Розписки можуть бути приватними й службовими.
49. Накази бувають індивідуальними й нормативними:
Індивідуальні накази пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).
Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реоргаізація структурних підрозділів тощо).
Розрізняють два види наказів:
— за особовим складом;
— з питань основної діяльності.
Накази щодо особового складу (це, як правило, індивідуальні накази) пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).
Накази з питань основної діяльності (нормативні накази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо виконання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо).
50. українська літературна мова має дві форми свого виявлення: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Однак при єдності функцій мова усна і писемна розв'язують це завдання по-різному.
Найважливіші особливості усного ділового мовлення:
1. Усне ділове мовлення – це слухове сприймання певної інформації.
2. Усне мовлення є первинним.
3. Усному мовленню важлива спонтанність.
4. При усному мовленні відбувається безпосередній контакт з визначеною аудиторією.
5. Для усного мовлення характерна посилена інформативність, насиченість різноманітними прикладами, фактами, аргументами.
6. За характером спілкування усне ділове мовлення діалогічне і монологічне.
7. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, міміка.
8. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості і складносурядні речення.
Найважливіші особливості писемного ділового мовлення:
1. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного, бо виникло пізніше.
2. Писемне мовлення - це мовлення, що фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Ці графічні знаки неоднорідні: є літери української абетки, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, малюнки.
3. Писемна форма дає можливість фіксувати висловлене, забезпечувати збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.
4. Писемна мова, як правило, монологічна.
5. Користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість виправляти текст, повертаючись до написаного, редагувати його.
6. У зв'язку з тим, що в писемному мовленні відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, важливу роль у писемних текстах грають засоби специфічних суб'єктивно-емоційних оцінок.
7. Писемному мовленні характерні традиційність, консерватизм і нормативність мови, необхідність суворо дотримуватися правил побудови ділового папера (формуляр документу, спосіб викладу, формалізовані типи текстів).
8. При писемному мовленні відбувається односторонній і опосередкований контакт з невизначеною аудиторією.
9. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі і призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух).
10. У писемному мовленні наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним в усному мовленні.
51. Насамперед слід відзначити, що алфавіт зазнав кількісних змін. Тепер у ньому 33 літери, а не 32, як раніше.
Змінилося в новому виданні правопису і порядкове місце в алфавіті м¢якого знака (ь),або знака м¢якшення. Тепер літера ь не замикає алфавіту, а стоїть третьою з кінця, тобто перед ю. Треба в такій зміні виникла в зв¢язку з необхідністю уніфікації алфавітів слов¢янських мов, а це, в свою чергу, зумовлення широким впровадженням у мовознавство комп¢ютерної техніки. Оскільки в усіх слов¢янських мовах, крім української ь стоїть в алфавіті перед ю, я то при записах українських текстів на магнітні носії комп¢ютерів з кириличним шрифтом виникали певні труднощі, бо одна й та ж літера була закодована під різними номерами. Тому для більшої зручності опрацювання українських текстів на ЕОМ і була запроваджена така зміна. Згодом вона знайде своє відображення в словниках, каталогах.
Уживання великої літери. Деяких змін у новому виданні правопису зазнали правила вживання великої літери в власних назвах. Зокрема, з великої літери, але без лапок тепер писатимуться назви культових книг Апостол, Біблія, Євангелій, Коран, Псалтир, а також назви релігійних понять, як: Бог (але боги), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух, а також на
Перенос частин слова. Правила переносу частин слова стали “демократичнішими”, менше стало обмежень, збільшилась варіантність переносів. В основі правил переносу, як і раніше, лежить принцип поділу слів на склади: частини слова з рядка в рядок переносяться складами, якщо, звичайно, склади мають більш як одну літеру.
Допускається подвійний перенос у словах типу життя, знання, суддя, тобто коли подвоєння приголосних є наслідком подовження, а не збігу їх на межі кореня й суфікса, префікса й кореня. Отже, можна переносити: жит-тя, а також жи-ття. Якщо в основі слова поряд стоять два приголосних звуки і більше, то вони при переносі можуть розриватися і не розриватися. Правильним буде перенос: Дні-про і Дніп-ро, се-стра, сес-тра, сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во.
З розділових знаків переносити у наступний рядок можна тільки тире. Всі інші розділові знаки не переносяться, а залишаються в попередньому рядку.
Правопис складних слів. Деякі складні слова зазнали помітного спрощення. Насамперед це стосується складних іменників з першою частиною пів-. Тепер слова з пів- будуть писатися разом і коли твірна основа починається на приголосний звук: півмісяця, півкнижки, півслова (так було і раніше), і коли твірна основа починається на голосний звук: піваркуша, півогірка (було пів-огірка), і коли твірна основа починається буквами я, ю, є, ї (в таких випадках між пів- та твірною основою, за загальним правилом пишемо апостроф): пів¢яблука, пів¢ящика (було пів-яблука).
Розділ про правопис складних слів доповнено й таким положенням: якщо іменники – власні назви поєднуються з часткою не, яка вживається як префікс, то між префіксом-часткою і власною назвою ставиться дефіс, щоб підкреслити однослівність таких утворень: не-Європа, не-Париж, не-Ріо-де-Жанейро (порівняйте у загальних назвах – нелюдина, неістота).
Правопис іншомовних слів. Чи не найбільше змін сталося в правописі іншомовних слів. Зрозуміло, що слова, запозичені з інших мов, відрізняються від питомих слів мови і звучанням, і написанням. Але з часом слово-гість “звикає” до мови, в яку воно прийшло, уподібнюється до слів-господарів і поступово набирає рис, характерних для даної мови, стає в ній “своїм”, вростає в національний ґрунт, “кліматизується” в нових умовах. Саме це намагалися відобразити автори нового видання “Українського правопису”, вносячи зміни, іноді дуже суттєві, в написанні іншомовних слів.
1. В загальних назвах іншомовного походження приголосні, як відомо, не подвоюються, оскільки подвоєння не відтворюється на вимові, наприклад: каса, маса, група, клас, шосе. Без подвоєння тепер писатимуться слова: анали (було -нн-), бароко (-кк-), беладона (-нн-), бравісимо (було бравіссімо), інтермецо (-цц-), лібрето (-тт-), піанісимо (було піанісімо), піцикато (-цц-), стакато (-кк-), фортисимо (було фортіссімо).
Збережено подвоєння в тих загальних назвах іншомовного походження, де подвоєння чується у вимові: ванна, вілла, манна, панна, пенні, тонна, брутто. Подвоєння залишено також у деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей з власно українськими словами або просто схожими словами, які мають відмінне значення: бонна (вихователька-іноземка) і бони (паперові гроші, що вийшли з обігу), білль (законопроект) і біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово жіночого роду), мірра (назва ароматичної смоли) і міра (одиниця виміру), дурра (назва рослини) і дура (лайлива назва нерозумної жінки), мотто (епіграф, дотепний вислів) і мото (частина складного слова, що означає: моторний).
2. Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р пишеться и, а не і, тобто діє так зване “правило дев¢ятки”, наприклад: диск, тир, цирк, ритм. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і природніша для української літературної вимови. В іншомовних назвах у цих позиціях за правилом писалося і, хоч існувало дуже багато винятків. А якщо в правилах дуже багато винятків, то виникає сумнів: чи вдалі вони? Винятками з цього правила були слова, які характеризуються високою частотністю вживання і значним поширенням серед мовців. Серед винятків: Америка, Африка, Антарктида, Балтика, Галактика, а також Рига, Рим, Париж, Британія, Єгипет, Єрусалим, Китай. Тому виникає думка, а, може, це не винятки? Може, “правило дев¢ятки” варто застосовувати і до власних іншомовних назв? Саме на цей шлях стали автори нового видання правопису, поширивши дію правила на ряд власних географічних назв та на деякі загальні назви, які досі не підлягали його дії. Отже, бравісимо, піанісимо, фортисимо – у загальних назвах, у власних назвах – Алжир, Аргентина, Бастилія, Бразилія, Братислава, Вавилон, Ватикан, Вашингтон, Корсика, Мадрид, Мексика, Сардинія, Сирія, Сицилія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі.Зміни в морфології та словотворенні. Суть основних змін у словотворі та морфології полягає в запровадженні єдиного терміна “відмінок” щодо граматичної категорії, званої раніше кличною формою, розширенні випадків уживання закінчень -у, -ю в родовому відмінку однини іменників II відміни чоловічого роду, в спрощенні сполучень приголосних при творенні ряду прикметників від географічних назв.
Сьомим відмінком в системі іменника є кличний відмінок, який раніше називався кличною формою. У множені кличний відмінок формально збігається з називним, в однині ж у всіх 4-х відмінах він має своє особливе вираження.
Розширена сфера вживання закінчення -у, -ю, в родовому відмінку однини іменників II відміни чоловічого роду. Слід, зокрема, писати -у в назві міста Кривого Рогу (не Рога), у збірних поняттях березняку, вишняку, чагарнику (було-а), в словах каталогу, абзацу, уривку (було -а).
При творенні прикметникових форм від географічних назв послідовніше втілено принцип спрощення приголосних на межі кореня та суфікса. За новими вимогами треба писати гаазький (не гаагський), данцізький (не донцігський, від Данціг), лейпцізький (не лейпцігський, від Лейпціг), карабаський (не карабахський, від Карабах).
Такі основні зміни сталися в новій редакції третього видання “Українського правопису”. Як бачимо, їх не так уже й багато. В основному, правопис не зазнав кардинальних змін і залишився стабільним, що й має бути характерним для розвиненої унормованої мови. Окремі зміни є свідченням розвитку української мови, вдосконалення її правописних норм. Якщо мова не мертва, а жива, якщо нею користуються в усній та писемній практиці, то вона неодмінно має зазнавати змін (хоч і дуже поступових), бо там, де є зміни, рух, розвиток, там є і життя, відсутність же будь-яких зрушень для мови, як і для всього живого, рівнозначне загибелі.
54. У діловій сфері, зазвичай функціонують домінанти синонімічного ряду, оскільки вони є стилістично нейтральними і мають пряме значення. Наприклад: кваліфікований, вправний, умілий, досвідчений, майстровитий, напрактикований, професійний, фаховий, високоякісний.
Антоніми ділового спілкування утворюють пари на основі зіставлення і протиставлення, яке відбувається на одній семантичній площині. Наприклад: корисний — шкідливий, детальний — недетальний.
Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, до неправильного слововживання. Треба звертатися до словників, щоб уточнити значення, правопис, вимову потрібного слова.
У текстах ділового стилю іншомовні слова вживаються, якщо немає відповідника в українській мові або ці слова набули міжнародного визнання.
Якщо немає терміна на позначення предмета, поняття, явища тощо, в мовленні використовується професіоналізм. Однак ці одиниці переважно функціонують в усному діловому мовленні. З часом деякі професіоналізми стають термінами.
Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову
56. Морфологічні норми сучасної української мови, варіанти норм
Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.
За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим вжін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.
Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.
57. Синтаксичні норми сучасної української мови
Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.
Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).
Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.
Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.
58.ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАНН
Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному грунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.
Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, ірафічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.
Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька - це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, українське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмінник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотруд-ник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні.
Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспільного життя та функціональними стилями мови. її поділяють на:
o розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіо-просторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів України і намагання з'ясувати: це злочин чи елегантна бізнес-операція! Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зрозумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця чи ситуації мовлення.
З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорідна. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр.: ватман (ватманський папір); б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком), напр.: професор "центральний процесор комп'ютера**, проїхати "не почути або не зрозуміти сказаного**.
У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних напр.: облай, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей - факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кількість такого типу слів - цс прямі запозичення з російської мови2.
o книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушити зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовними кумекати, вшитися. її активно використовують у функціональних стилях, пов'язаних з виробничо-професійною, науковою, суспільно-політичною, офіційно-діловою сферами. Переважно вони мають писемну форму вияву (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі).

Приложенные файлы

  • docx 14832656
    Размер файла: 93 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий