Кодифікація медичного законодавства


Одним з пріоритетних напрямів удосконалення законодавства про охорону здоров'я в Україні є систематизація діючої нормативно-правової бази. Правові акти, що регламентують охорону здоров'я громадян, приймаються безсистемно, хаотично, відсутня єдність у підходах до законодавчого забезпечення права на охорону здоров'я, при правотворчому процесі законодавці керуються кон'юнктурними міркуваннями й особистими інтересами, але не потребами і реаліями сьогодення. Такі обставини обумовлюють необхідність комплексного підходу до удосконалення законодавчої бази охорони здоров'я. Створення належної нормативної бази у сфері охорони здоров'я, насамперед законів, - справа творча і нелегка, що потребує знань у галузі охорони здоров'я і медицини, досвіду у сфері законодавчої техніки, відповідального ставлення до справи та усвідомлення тієї відповідальності, яка лягає на плечі розробників медичного законопроекту. Лише закон, який створений за таких умов, зможе бути дієвим, життєздатним і займе важливе місце у системі нормативних актів, що регулюють охорону здоров'я, а також матиме можливість скоординувати й спрямувати усі інші акти на забезпечення життя і здоров'я людей.
Серед шляхів удосконалення і подолання проблемних ситуацій у регулюванні відносин у сфері охорони здоров'я пропонуємо такі основоположні заходи як:
— визначити ключові принципи законодавчої діяльності у сфері охорони здоров'я, які, на нашу думку, мають бути такими:
а) розуміння охорони здоров'я як однієї з головних умов забезпечення національної безпеки. Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року однією з можливих загроз національним інтересам і національній безпеці України визначає кризу системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення, поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб. У зв'язку з цим всі заходи, щодо забезпечення охорони здоров'я, у тому числі правові, будуть пов'язані з національною безпекою;
б) пріоритет прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я, що випливає з ст. З Конституції України;
в) забезпечення гарантій з боку держави щодо надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я відповідно до ст. 49 Конституції України;
г) наступність у законодавчій роботі, яка полягає у тому, що кожні п'ять років при чергових виборах як правило, оновлюється склад Верховної Ради, а відповідно "нові" законодавці міняють з тих чи інших міркувань план роботи законодавчого органу, у тому числі й пріоритети законотворчості. Тому дуже важливо, щоб витримувалась певна статична лінія у законопроектній і законодавчій діяльності, щоб вона була позбавлена політичного забарвлення й азарту передвиборчих баталій, щоб діяльність новообраних депутатів була спрямована на продовження певної виробленої законотворчої стратегії, у тому числі й у сфері охорони здоров'я;— ініціювати розроблення і прийняття законів, які б регламентували охорону здоров'я;
— створити базовий документ - Медичний кодекс України, який зможе комплексно врегулювати усі аспекти охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги. На відміну від поточного законодавства, кодифікація впорядковує значну частину чинного законодавства, як правило, його змінюючи, доповнюючи і перетворюючи.Актуальність і важливість створення кодифікованого акту — Медичного кодексу України — пояснюється багатьма обставинами, основними з яких є:1. необхідність комплексного реформування вітчизняної системи охорони здоров'я, у тому числі її законодавчого забезпечення як фундаменту для усіх інших перетворень;
2. відсутність на даний час науково-обґрунтованої концепції законотворчої діяльності у цій сфері;
3. прагнення забезпечити підвищення рівня правової освіти медичних і фармацевтичних працівників;
4. сприяння і допомога юристам при розгляді і вирішенні так званих "медичних" справ;
5. неузгодженість у деяких випадках окремих законів у сфері охорони здоров'я з галузевим законодавством;
6. необхідність чіткої регламентації правового статусу медиків і пацієнтів;
7. потреба правового регулювання різних систем охорони здоров'я (державної, муніципальної, приватної).
На нашу думку, робота ця (тобто щодо створення Медичного кодексу -Авт.) відповідальна, яка потребує залучення спеціалістів і займає досить багато часу. Зазвичай процес кодифікації діючого законодавства відбувається декілька років. Багато розвинутих країн (Австрія, США, Франція, Італія, Іспанія тощо) у своєму національному законодавстві про охорону здоров'я мають так звані медичні чи лікарські кодекси, норми яких регулюють відносини між медиками та їх пацієнтами, а також їх родичами, професійні відносини медиків між собою, з адміністрацією установ охорони здоров'я і державних органів.
У Медичному кодексі необхідно реалізувати вимоги міжнародних стандартів з прав людини, щодо охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги, оскільки саме він у подальшому стане міцною опорою медичного права України - галузі права, що починає невпинно розвиватись й у нашій державі.Медичний кодекс - це "дороговказ" для медичних працівників, пацієнтів і правників. По-перше, він буде гарантією для пацієнтів, оскільки у разі порушення медиками правових норм, що забезпечують їх права у сфері охорони здоров'я, пацієнти отримають належний захист; по-друге, цей акт - це "щит" для медичних працівників, оскільки у ньому буде закріплено юридичні основи діяльності медиків, які повинні ці знання при потребі використовувати на практиці; по-третє, даний нормативний документ буде "надійним помічником" для юристів при вирішенні "медичних справ". На нашу думку, Медичний кодекс повинен включати норми, які врегулювали б суспільні відносини у сфері надання медичної допомоги, а всі інші відносини у сфері охорони здоров'я повинні регламентуватись у інших нормативно-правових актах. Кодекс повинен бути спрямований на детальне і всебічне регулювання цих суспільних відносин, і необхідно виключити або скоротити до мінімуму можливість наявності тих напрямів медичної діяльності, які б не знайшли регулювання у цьому акті. Не виключаємо також ситуації, коли виникне потреба врегулювати деякі аспекти надання медичної допомоги в окремих законах, оскільки кодекс повинен містити норми, що регулюють найбільш важливі та істотні питання організації і здійснення такої допомоги.
Визначаючи загальні риси Медичного кодексу та його структури, хочемо вказати на ті особливості, що повинні, на наш погляд, знайти своє відображення у ньому, зокрема:
Наявність Преамбули, Загальної та Особливої частин;
Закріплення норм, які б врегульовували ключові питання надання медичної допомоги;
Пріоритет прав і свобод людини у процесі надання медичної допомоги;
Врахування міжнародно-правових стандартів з прав людини й охорони здоров'я;
Деталізація основоположних конституційних принципів щодо надання медичної допомоги;
Узгодженість Кодексу з нормативно-правовими актами інших галузей права;
Необхідність врахування розвитку науки і прогресу медицини, з метою забезпечити "довготривале життя" Кодексу;
Етична забарвленість більшості норм, що регламентують питання надання медичної допомоги.
Преамбула Кодексу повинна розставити акценти і визначити пріоритети у сфері надання медичної допомоги, відобразити конституційні принципи і врахувати міжнародно-правові стандарти. Кожну частину Кодексу пропонуємо ділити на окремі розділи, які б закріплювали норми, що регулюють однорідні суспільні відносини у сфері надання медичної допомоги (правовий статус пацієнта, біоетичні основи надання медичної допомоги тощо). Загальна частина повинна містити належно розроблений понятійно-термінологічний апарат, межі правового регулювання, завдання Кодексу, принципи біоетики, основи правового статусу пацієнтів і медичних працівників тощо. Особлива частина повинна регулювати питання надання медичної допомоги у різних напрямах медичної діяльності, зокрема стоматологічна справа, хірургічна справа, сімейна медицина, психіатрична допомога, фармацевтична справа, косметологічна справа, гематологічна справа та інші.
Детальний аналіз законодавства про охорону здоров'я, з'ясування його позитивних і негативних аспектів, а також пропозиції щодо удосконалення чинної нормативної бази викривають ті суттєві прогалини і недоліки, що притаманні національному законодавству у цій сфері. Але поступ у законотворчій діяльності, який спостерігається в Україні, дає можливість сподіватись, що у нашій державі поступово і виважено буде створено якісну нормативно-правову базу, яка буде запорукою успіху всіх інших реформ у системі охорони здоров'я.

Приложенные файлы

  • docx 14832775
    Размер файла: 19 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий