Кодифікаційні акти в системі законодавства Укра..


МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
КОЛЕДЖ СУМСЬКОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
з навчальної дисципліни:
«Теорія держави і права»
Курсова робота
На тему:
«Кодифікаційні акти в системі законодавства України»
Виконав:
Студент 423 групи
Мірошниченко Віталій
Перевірив: Викладач правових дисциплін
Борозенцева Олена Миколаївна
Суми 2011
Рецензія
На курсову роботу
Студента 423 групи
Мірошниченка Віталія Валерійовича
З дисципліни «Теорія держави і права»
На тему: «Кодифікаційні акти в системі законодавства України»
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
КОЛЕДЖ СУМСЬКОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
З дисципліни «Теорія держави і права»
На тему: «Кодифікаційні акти в системі законодавства України»
Примірний план
Вступ
Предмет, об’єкт, принципи та методи кодифікації.
Поняття, ознаки та властивості кодифікаційних актів.
Класифікація кодифікаційних актів.
Мова та стиль кодифікаційного акту, юридична термінологія.
Порядок оформлення та структура кодифікаційних актів.
Висновки
Список використаних джерел
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………5
І РОЗДІЛ. Предмет, об’єкт, принципи та методи кодифікації………….…7
1.1.Функції кодифікації………………………………………………………..7
1.2.Методи кодифікації…………………………………………………….......8
ІІ РОЗДІЛ. Поняття, ознаки та властивості кодифікаційних актів………..10
2.1. Ознаки кодифікаційних актів……………………………………………..10
2.2. Поняття та властивості кодифікаційних актів…………………………..11
ІІІ РОЗДІЛ. Методологічні витоки кодифікації……………………………13
IV РОЗДІЛ. Кодифікація як особливий різновид нормотворчості……….20
V РОЗДІЛ. Кодифікація законодавства як засіб забезпечення його стабільності……………………………………………………………………24
VI РОЗДІЛ. Характеристика вітчизняного законодавства…………………...28
Висновки………………………………………………………………………31
Список використаних джерел………………………………………………..34
ВСТУП
Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов’язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є нова Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї системи нормативно-правових актів. Вона стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.
Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низки нормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу, потребує вирішення проблеми їх узгодження із прийнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасної правової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідність з об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб’єкта міжнародних відносин пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права. Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за чисельні роки її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному.
Предметом дослідження є кодифікаційні акти як основа системи законодавства України. У курсовій, зокрема, досліджуються теоретичні проблеми сутності, властивостей та поняття кодифікаційних актів, визначені шляхи вдосконалення ефективності кодифікаційних актів, проаналізовано проблеми законодавчої (кодифікаційної) техніки.
Мета та основні завдання курсової роботи. Метою дослідження є аналіз поняття, ознак, функцій та сутності кодифікаційних актів; їх місця в системі законодавства України.
Об’єктом курсової роботи є кодифікація як особлива форма правотворчості, як найбільш досконала форма удосконалення законодавства держави.
У юридичній літературі питанням кодифікації приділялось достатньо уваги. Детальні дослідження цієї проблеми розвитку законодавства здійснювались радянськими вченими. Серйозну теоретичну базу з цих питань було закладено С.С. Алексєєвим, С.Н. Братусем, В.К. Грищуком, А.М. Іодковським, П.М. Рабиновичем, Т.М. Рахманіною та ін. У вітчизняній літературі теоретичні та практичні проблеми кодифікації стали предметом наукових досліджень В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна, С.Д. Гусарєва, В.К. Забігайла, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, В.О.Котюка, Ю.С.Шемшученка та ін.

І РОЗДІЛ. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ КОДИФІКАЦІЇ
1.1 ФУНКЦІЇ КОДИФІКАЦІЇ.
Науковці з’ясували, що предметом теорії кодифікації є вивчення проблем кодифікаційної діяльності, серед яких одне з провідних місць належить проблемам підготовки та прийняття кодифікаційних актів, питанням класифікації кодифікаційних актів, вдосконаленню кодифікаційної техніки.
У процесі характеристики суб’єктів кодифікаційної діяльності науковці не погоджуються з позицією В.К. Грищука, який розрізняє офіційну та неофіційну кодифікацію, на підставі чого визначає суб’єктів офіційної та неофіційної кодифікації. Науковці зауважують, що можливою є лише офіційна кодифікація. Тому й суб’єктами кодифікації можуть виступати лише офіційні органи державної влади: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві органи державної влади. Наукові установи, вчені-юристи, практики, громадськість впливають на розвиток кодифікаційної діяльності опосередковано, але вони не можуть виступати в якості безпосередніх суб’єктів кодифікації.
Досліджуючи теорію кодифікації та кодифікаційну діяльність, науковці обґрунтовують можливість визначення функцій, притаманних цим категоріям, зазначаючи при цьому, що їх характеристика повинна базуватись на загальновизнаних положеннях науки. Стосовно функцій , то серед них можна виділити саме ці : 1) пізнавальну, яка покликана дослідити і пояснити суспільні явища та відносини, що потребують правового регулювання, і визначити найбільш ефективні способи правового впливу; 2) методологічну, зміст і призначення якої полягає в науковому пошуку оптимальних, найбільш раціональних шляхів, методів і засобів пізнання об’єктів теорії кодифікації; 3) виховну, що проявляється в науково-теоретичних розробках з питань кодифікації, проведенні конференцій, присвячених проблемам кодифікації та законодавчої техніки, що, в свою чергу, сприяє підвищенню юридичного всеобучу населення, правової культури громадян, професійної підготовки юристів; 4) прогностичну, змістом якої є дослідження можливих шляхів розв’язання назріваючих проблем теорії кодифікації, досягнення оптимального варіанту розвитку кодифікаційної діяльності на основі наперед заданих критеріїв, які встановлюються у відповідних програмах, планах, проектах, 5) наукову, яка спрямована на розробку теоретичних, науково-методологічних рекомендацій щодо здійснення кодифікаційної діяльності, підготовки та прийняття кодифікаційних актів, правил застосування та прийомів законодавчої (кодифікаційної) техніки.
1.2 МЕТОДИ КОДИФІКАЦІЇ
Важливе значення в курсовій надається характеристиці методів кодифікації. Враховуючи емпіричний та теоретичний рівні пізнання, науковці розрізняють три групи загальних методів:
1) методи, що використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях;
2) методи теоретичного дослідження (методи теорії кодифікації);
3) методи емпіричного дослідження (загальні методи кодифікації як виду, так і форми правотворчої діяльності).
До першої групи методів науковці відносять : метод абстрагування, аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, метод моделювання, метод типології, математичний метод, соціологічний метод, психологічний метод, лінгвістичний метод, метод прогнозування. До другої групи належать: діалектичний, історичний та системний методи. До третьої групи – методи спостереження, порівняння та метод експериментування.
Поряд із загальними, науковцями виділяються спеціальні методи кодифікації, основними серед яких є: метод новелізації, метод перегляду діючого законодавства, метод кодифікаційної техніки. Дослідження методу перегляду діючого законодавства як спеціального самостійного методу кодифікації в юридичній науці було здійснено вперше. На основі застосування цього методу створюється більшість кодифікаційних актів. При перегляді законодавства визначаються найбільш слабкі місця у регулюванні тих чи інших суспільних відносин, встановлюються прогалини та суперечності в діючому законодавстві, які необхідно усунути.
Проаналізувавши вище згадані методи, науковці роблять висновки, що всі вони є взаємозалежними, взаємопов’язаними, мають свою функціональну цінність. Жоден з перелічених методів у чистому вигляді не існує, і в процесі здійснення кодифікації необхідним є діалектичне поєднання усіх методів. Окремі методи на практиці перехрещуються один з одним, причому один іноді виступає в ролі технічного прийому для здійснення іншого. Тому ефективність наукової та практичної цінності зумовлює необхідність їх комплексного використання.
З метою всебічного аналізу та ґрунтовного дослідження кодифікаційних актів, науковці аналізують свої праці, а також розробки радянських та сучасних авторів щодо питань, які пов’язані з визначенням поняття “систематизація законодавства”, “кодифікація”; співвідношення кодифікації та систематизації законодавства, відмінність кодифікації від інших форм систематизації законодавства. Дослідивши ці питання, можна висловити свою позицію щодо вищезазначених проблем. Систематизація законодавства є родовим поняттям, яке охоплює всю діяльність по впорядкуванню законодавства, виділяючи чотири самостійні форми систематизації законодавства : кодифікацію, інкорпорацію, консолідацію, поточну нормотворчість. Серед висновків слід виділити те, що облік нормативних актів є суто технічним засобом, спрямованим на полегшення здійснення систематизації. Він є способом (а не формою) здійснення систематизації, вдала організація і застосування якого надає можливість провести систематизацію законодавства на високому рівні, з найбільшою ефективністю; надасть можливість уникнути прогалин в складанні списків актів, які підлягають зміні або відміні, а також помилок в оцінці актів по суті.
Об’єктом дослідження є процеси кодифікаційної діяльності в сучасній правовій системі України.
ІІ РОЗДІЛ. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВЛАСТИВОСТІ КОДИФІКАЦІЙНИХ АКТІВ
2.1 ОЗНАКИ КОДИФІКАЦІЙНИХ АКТІВ.
Аналізуючи можливість виокремлення кодифікаційних актів у системі нормативно-правових актів, можна відзначити, що система законодавства являє собою певним чином закріплену сукупність нормативних актів. Ця сукупність є не механічним поєднанням актів, а об’єктивно обумовленою, сформованою практикою, впорядкованою системою актів тієї чи іншої галузевої належності. Всередині цієї системи існують особливі групи актів, об’єднаних за ознакою загальності специфічних (видових) властивостей. Поняття кодифікаційного акту включає в себе одну з таких категорій актів, яка, поряд із загальними для всіх нормативних актів властивостями, характеризується визначеними особливостями, наявність яких і зумовлює правомірність виділення даної сукупності актів у відносно уособлену, автономну, відмінну від інших групу нормативних актів.
Аналізуючи місце кодифікаційних актів у ієрархічній системі українського законодавства, можна відзначити ряд проблем, які існують на сьогодні. В Україні пріоритет кодифікаційних законів над звичайними на офіційному рівні не закріплений: вони поставлені на одну ступінь ієрархічної драбини зі звичайними законами. Тому і виділяти кодифікаційні закони (і взагалі кодифікаційні акти) у самостійну групу нормативних актів можна лише теоретично. Така ситуація призводить до численних протиріч та колізій. Особливо це відчутно в практичній діяльності. З метою виправлення ситуації можна обґрунтувати пропозицію щодо необхідності невідкладного прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”. Цей закон повинен визначити ієрархію правових актів, у тому числі кодексів та кодифікаційних законів, обґрунтувати їх пріоритет у порівнянні зі звичайними законами, закріпити всі формальні та матеріальні ознаки кодексів, кодифікаційних законів, а також кодифікаційних актів у цілому.
У дослідженні визначаються внутрішні та зовнішні ознаки кодифікаційних актів. Зокрема, кодифікаційний акт вносить істотні зміни в процес регулювання суспільних відносин на основі створення нового або переробки чи доопрацювання діючого законодавства; він повинен всебічно вирішувати всі основні питання правового регулювання певної сфери суспільних відносин; кодифікаційний акт характеризується логічною довершеністю, системністю, внутрішнім взаємозв’язком та погодженістю, динамізмом; кодифікаційні акти займають центральне місце в системі нормативно-правових актів окремої галузі законодавства.
Серед основних зовнішніх ознак кодифікаційних актів можна виділити такі як: а) структурна особливість, яка вбачається в чіткому розподілі функціонального призначення різних частин кодифікаційного акту, серед яких виділяють Загальну та Особливу; б) значний обсяг; в) тривалий період дії; г) складна структурна побудова.
Наступним елементом дослідження є спроба виокремлення класифікаційних ознак, за якими здійснюється класифікація кодифікаційних актів: 1) за юридичною силою (компетенцією органу, який їх видав); 2) за характером приписів, що містяться в кодифікаційних актах; 3) за обсягом відносин, що регулюються; 4) за співвідношенням кодифікаційних актів та існуючих галузей права; 5) за правовою силою, колом регламентуючих кодифікаційними актами питань та специфікою норм права, що містяться в них; 6) за формою конструювання. Особлива увага зосереджується на шостій критерії (ознаці).
2.2 ПОНЯТТЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ КОДИФІКАЦІЙНИХ АКТІВ.
Науковці відзначають, що на перший погляд питання форми кодифікаційного акту є не дуже важливим. Справді, з соціально-політичної точки зору питання про те, в якій формі приймається той чи інший кодифікаційний (та й взагалі нормативний) акт, суттєвого значення не має. Безперечно, що кодифікаційний акт здійснює свою регулюючу дію перш за все змістом, а не юридичною формою виразу. Однак, форма кодифікаційного акту визначає його юридичну силу, вона або активно сприяє реалізації його змісту, або гальмує, а іноді і перешкоджає досягненню тих завдань, які постають перед цими актами. Надання кодифікаційним актам тієї чи іншої форми має не лише велике значення в контексті правового регулювання, але й визначає зовнішній вираз системи законодавства. Відсутність суттєвих відмінностей змісту і юридичної сили актів та вільний вибір форми юридичного акту не сприяють впорядкуванню системи законодавства.
У відповідності до цього критерію класифікації можна виділити такі дві підсистеми:
1) класифікація кодифікаційних актів за зовнішньою формою конструювання:
а) кодифікаційні акти, які приймаються на законодавчому рівні;
б) кодифікаційні акти, що приймаються на підзаконному рівні.
2) класифікація кодифікаційних актів за найменуванням.
У дослідженні підкреслюється, що на теперішньому етапі закон є основною, найважливішою формою кодифікаційного акту. Науковці приходять до висновку, що роль кодифікаційних законів у регулюванні суспільних відносин, які складаються в державі, повинна ще більше зрости, висловлюється за поступове, поетапне звуження поточної нормо творчості та збільшення в правовій системі частки актів кодифікаційного типу, особливо – кодифікаційних законів. Вони вважають, що в подальшому вдосконалення законодавства повинно здійснюватися в напрямку створення кодифікаційних систем, центральне місце серед яких має належати основоположному кодифікаційному закону.
У кінці розділу науковці обґрунтовують загальний висновок про те, що кодифікаційні акти відіграють значну роль у процесі впорядкування та вдосконалення законодавства, впливають на ефективність та стабільність процесу регулювання суспільних відносин. Вони є основоположними, системо утворюючими актами у відповідній галузі (підгалузі) законодавства.
ІІІ РОЗДІЛ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ВИТОКИ КОДИФІКАЦІЇ.
У новітні часи в теорії права України небагато праць, спрямованих на обґрунтування кодифікаційних процесів та їхньої методологічної основи. Складається небезпідставне враження, що навряд чи хтось предметно замислюється над тим, що таке кодифікація, над її причинами та механізмами, метою і засобами втілення. В усякому разі це очевидно стосовно регулювання майнових відносин у сфері цивільного обороту.
Поява нових кодексів і лякаючи пропозиції по розробці інших численних кодексів нагадують хаотичну забудову міст на узбережжі.
У законотворчих процесах, що відбуваються в Україні, взагалі слабко протестується логіка, крім єдиної безсумнівної причини такої кодифікаційної «хвилі» : наукова праця на рівні дисертації часто містить пропозицію – прийняти відповідний кодекс. Ставлячись із розумінням до таких закликів, але й відповідним чином їх розцінюючи, все – таки варто серйозно обміркувати питання про те, що спонукає насамперед наукове співтовариство підтримувати ідеї про розроблення численних кодексів.
На перший погляд, причина, що лежить на поверхні, одна – неврегульованість відповідних відносин за наявності потреби в їхньому врегулюванні. З’являються принципово нові відносини, які йменують інноваційними, інвестиційними, інформаційними, екологічними. Ця причина спрацьовує, коли йдеться про прийняття нових кодексів. Що стосується перероблення наявних кодексів, то вони своє місце вже «застовбили» , і питання про те, чи потрібні вони, навіть у зміненому вигляді, практично не обговорюється.
Водночас до пропозиції прийняти той чи інший кодекс, у зв’язку з розвитком відносин, які не знайшли свого належного регулювання, варто ставитися вкрай обережно. При всій обґрунтованості потреби у правовому регулюванні відповідних відносин важливим є питання про те, на якому рівні має це робитися і як це впишеться в наявну систему законодавства. Часто недостатньо , розробивши кодекс, одночасно пропонувати внесення змін до законодавства, скасовуючи й доповнюючи його норми. І вже тим більше не очевидно, що ті чи інші відносини варто регулювати саме на рівні кодексу, тому що процес кодифікації має свою теорію і свої правила втілення, якими, на жаль часто зневажають. Іноді навіть пропонується кодифікація у формі закону, а не кодексу.
Другою причиною боротьби за прийняття кодексу є вінець певної теорії, що висувала, по – між іншими , бачення про необхідність кодексу. Яскравим прикладом цього є господарська теорія, перемога в Україні безсумнівна – ГК України був прийнятий у 2003 р.. Не вдаючись до причин та наслідків цієї перемоги , слід зазначити , що вся передісторія становлення цього кодексу з правової точки зору досить цікава.
Саме це й змушує замислитись над тим , що становить процес кодифікації та наскільки він втратив або видозмінив своє призначення в сучасному українському суспільстві.
Важливо зазначити , що кодифікації все частіше пропонується піддати комплексне регулювання відносин у різних сферах соціального буття. Внаслідок цього в кожному випадку , коли ми зіштовхуємося з наявністю кодексу або пропозицією прийняти новий кодекс на таких засадах , треба намагатися зрозуміти, що мають на увазі вчені, які закликають до цього. Слід помітити й те , що створення в Україні нових кодексів і перероблення наявних не супроводжується проведенням глибокої кодифікації : немає не тільки єдиного підходу до процесів кодифікації , завдяки якому різні кодекси та закони взаємоузгоджувалися б , але й опрацювання всіх законів, що їм передують , і тих , що мають прийматися після кодифікації. Такі кодифікаційні процеси останнім часом розгортаються всупереч самому розумінню кодифікації як утворення якісно нового рівня законодавства , котрий досягається завдяки корінному переробленню чинних нормативних положень. Це має відбутися на базі нової стратегії правотворчості, збільшення від застарілих норм та системного викладення внутрішньо узгоджених норм , з огляду на реальний та всебічний аналіз правової, політичної та економічної ситуації в країні, що дає змогу обрати адекватні існуючі й систематизуючи засоби впливу на неї , визначення їх можливої ефективності . Завдяки цьому тільки й може бути створений такий нормативний акт, який має перспективу жити й діяти , бути сприйнятим суспільством .
Прикладом слідування кодифікації стала розробка нового ЦК , який становить втілення ідеї кодифікації приватного права , що забезпечувало б стабільне правове регулювання ринкових відносин , закріплення приватноправових принципів правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин, усунення суперечливості і неузгодженості законодавчих норм , що мали місце внаслідок вимушеного існування правових актів різних епох та недосконалості багатьох перших законів незалежності України.
На жаль такий підхід до кодифікації не було сприйнято в інших секторах законодавства. В наших реаліях за кожним кодексом або «навздогін» готується пакет законів і підзаконних актів , або поряд із кодексом продовжують діяти й ті закони , які фактично «увійшли» у кодекс . Більше того , це відбувається без їхньої переробки, а іноді навіть до кодексу потрапляють закони в попередній редакції , як це вийшло з деякими статтями ГК України.
Таким чином , заміть того щоб «розвантажити » чинне законодавство, позбавивши його від величезного масиву розрізнених нормативно – правових актів , шляхом об’єднання їхнього змісту в єдиному новому комплексному законодавчому акті , яким повинен був стати ГК України за задумом його розробників, відбулося інше. ГК України , що увібрав наявні закони , та який претендує на роль лідера «у сфері господарювання» , насправді вносить додаткову плутанину в законодавство.
Цей негативний досвід кодифікації має стати показовим і для інших спроб , що робляться сьогодні в Україні , коли в результаті кодифікації нормативно – правові приписи не тільки не постають в концентрованому вигляді, а навпаки – обсяг законодавства не зменшується.
Відсутність серйозного системного розроблення кодексів призводить до накладення сфер їхнього регулювання і не дає змоги їх застосовувати , користуючись відомим принципом співвідношення загального та спеціального закону.
Коли ж кодекс пропонується прийняти лише як поштовх для подальшого розвитку системи, це викликає здивування, оскільки такий шлях суперечить самому розумінню кодифікації.
Таким чином , як і раніше, систематизацію , у тому числі кодифікацію , варто здійснювати після того, як нормативний матеріал досить стабілізувався , оскільки кодифікація становить цілком ясну закономірність розвитку правової системи. Це тим більше важливо в період становлення законодавства , що спостерігається в нашій державі з початку 90-х років. У зв’язку з цим висловлюється навіть позиція про помилковість прийняття кодексів у перехідних умовах взагалі з оголошенням «мораторію» на їхнє прийняття , тому що вони не можуть навіть гіпотетично виявляти стійкі кодифіковані акти права, оскільки перетворення , підсумки яких вони покликані закріпити , ще не завершені , а тому законодавство приречено на часті зміни. Прийняті в таких умовах кодекси нерідко демонструють свої слабкі сторони , дефекти; до них доводиться вносити численні зміни майже відразу після прийняття.
Стан законодавчої бази України демонструють істотні розбіжності у підходах до кодифікації й у цілому свідчать про відсутність єдиних принципів і методологічних засад. Часом не ясні критерії вибору кодексу як однієї з форм законів.
Втім не переробні складнощі з сучасною кодифікацією в Україні є лише наслідком загального не устояного уявлення про галузі права й законодавства , а тому – про можливість галузевого або підгалузевого інституціонального або комплексного регулювання. Дотепер лише одна всіма визначена фундаментальна праця В. Яковлева про предмет і метод навряд чи сьогодні вже здатна впоратися з тими проблемами , які нас атакують внаслідок швидкої видозміни сучасних правовідносин. Нових же праць подібного рівня так і не виникло. Звідси – відсутність добротної теоретичної бази для законотворчого процесу в цілому й кодифікації зокрема. У такому середовищі проводити кодифікаційну роботу вкрай складно , а розробляти нові кодекси – необачно.
Крім цього , існують й інші , досить прагматичні причини , що дозволяють виступати проти прийняття кодексів так легко , як це в нас повелося . Та обставина , що розроблення нового кодексу вимагає величезної системної роботи з переструктурування наявних кодексів і законів, навряд чи викликає в кого – небудь сумнів.
У дійсності ж цього не відбувається. Так , залучення до процесу кодифікації інноваційного законодавства , якого замало й яке до останнього часу виявилося занадто непрацездатним , неминуче спричинить той самий наслідок , що вже маємо з іншими кодексами .
Слід відмітити й про брак в Україні фахівців із законодавчої техніки , які здатні були б уформувати все законодавче поле. Усім мало – помалу освіченим фахівцям явно видні недоліки наших законів , які є наслідком цього.
Поряд із порушеними вище проблемами системності при кодифікації є ще один ракурс її прояву – це питання про положення кодексів в ієрархії джерел права , яке залишається дискусійним. На думку більшості вчених , кодекси впливають на всі правові акти та правозастосування й стосовно інших , звичайних законів , займають більш високу сходинку в ієрархії джерел права.
Відсутність чіткої ієрархічної підпорядкованості кодексів і законів за наявності дублювання регулювання в різних кодексах з одночасною зміною одного законодавчого підходу до протилежного вносить плутанину під час застосування цих джерел права. Причому така ситуація зберігається досить тривалий час.
Отже , в Україні склалася непроста ситуація у сфері кодифікації , сполучена з наполегливим небажанням подивитися на цю проблему системно , з позиції теорії права в цілому , відмовившись від вузько спрямованої спеціалізації представників тієї або іншої науки , що просувають свої ідеї більш – менш успішно на законотворчому ринку. Спроби вказати на цю проблему натрапляють на непорозуміння й відстоювання своїх вузьких, часто тимчасових ідей , цілей. Спостерігається стійка тенденція не зважати на поставлені вище питання , спростити ситуацію. При цьому робляться навіть посилання на кодифікаційний досвід інших країн , до яких приміряють наші кодифіковані закони. Однак це порівняння далеко не завжди коректні .
Виявилося , що наслідком відзначених підходів кодифікації в Україні не тільки не досягає мети проведення систематизації для полегшення учасникам право реалізації можливості ефективного системного використання всіх правових принципів , якими слід керуватися , а ускладнює вибір правомірного варіанта поводження аж до повної неможливості цього. Така кодифікація , що склалася й продовжує набирати оберти в Україні , не усуває безсистемне накопичення нормативних правових актів , до того ж суперечних один одному , а навпаки сприяє таким суперечливостям. Вона не лише не впорядковує норми й не породжує чітке слідування осіб правовому регулюванню , а й не здатна бути повноцінним регулятором суспільних відносин. Більше того , постійне зіткнення широких мас із заплутаністю й суперечливістю наших кодексів створює не просто антипатію до закону , а зменшує їх шукати такі шляхи для розв’язання проблем , пов’язаних із цим , які далеко не завжди відповідають вимогам сумлінності й право узгодженості.
Отже , великого значення набуває простеження за дією кодифікаційних законів; надання аналізу їх впливу на практику та узагалі соціальних наслідків їхнього прийняття ; співвідношення з іншими актами законодавства й вироблення на цій основі пропозицій щодо їх подальшого існування ; постійний режим моніторингу , який усуне суб’єктивізм у висновках з попередніх питань та механізми впливу на усвідомленні прошарки суспільства дозволить побачити реальну картину дієвості та проблемності того чи іншого кодексу. Такі дослідження дозволяють виявляти реальні потреби суспільства в правовому регулюванні на рівні кодексів , вчасно виявляти застарілі й малоефективні норми. Ці заходи , які мають сполучатися з підвищенням вимогливості до кодифікаційної роботи взагалі , мають надати свої результати і позбавити українське законодавче поле від «шкідливих бур’янів» .

IV РОЗДІЛ. КОДИФІКАЦІЯ ЯК ОСОБЛИВИЙ РІЗНОВИД НОРМОТВОРЧОСТІ
Аналіз юридичних джерел дозволяє вести мову про підвищену увагу науковців до такої проблематики , як кодифікація законодавства. У більшості випадків юристи – науковці наголошували на правотворчому характері такої діяльності , називаючи видом правотворчості. Так , відомий російський вчений С.С. Алексєєв під кодифікацією розумів «вид правотворчості , за якої забезпечується єдине і упорядковане нормативне регламентування даного виду суспільних відносин , шляхом видання єдиного юридично і логічно цілісного , внутрішньо погодженого нормативного акта , який виражає юридичну своєрідність і зміст відповідного підрозділу системи права» .
Подібної точки зору дотримується В.А. Сапун, який також наголошує на тому , що кодифікація є видом правотворчості , за якої забезпечується системне нормативне регулювання певного кола суспільних відносин , шляхом видання єдиного , цілісного, внутрішньо погодженого акта .
І.Я. Дюрягін називає кодифікацією найважливішим типом правотворчості , при якому видається єдиний звідний юридично і логічно цільний , внутрішньо узгоджений нормативний акт , що забезпечує найбільш повне , узагальнене і системне регулювання певної сфери суспільних відносин.
Д.А. Керімов досліджуючи питання кодифікації , наголошує на тому , що кодифікація – це такий вид правотворчості , що передбачає внутрішнє і зовнішнє опрацювання законодавчого матеріалу з метою приведення в систему норм , які регулюють відповідну сферу суспільних відносин , з одночасним усуненням прогалин у законодавстві та зміна , у разі необхідності, правового регулювання деяких питань . І.П. Сидорчук наголошувала на тому , що «кодифікація – це обумовлена потребами соціального розвитку та ускладненням механізму правового регулювання діяльність уповноважених органів держави , спрямована на удосконалення законодавства з метою створення узагальнюючих нормативних актів, що забезпечують цілісне правове регулювання функціонально та організаційно обумовлених сфер суспільних відносин» . На правотворчому характері кодифікації законодавства також наголошував В.М. Баранов.
А. С. Піголкін називає кодифікацію формою правотворчої діяльності. Будучи узагальненням діючого регулювання , вона в той же час спрямована на встановлення нових форм , що відображають назрілі потреби , суспільної практики , заповнюють прогалини правового регулювання , на заміну невдалих , застарілих правових приписів новими. Поєднання впорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати кодифікацію як найбільш досконалу , вищу форму правотворчості.
Віднесення кодифікації до одного з видів правотворчості спостерігається й у сучасних дослідженнях. Так , наприклад , О.Я. Рогач досліджуючи проблему кодифікаційних актів , дійшов висновку , що кодифікація являє собою , по – перше , самостійну галузь науки , що розвивається на емпіричному рівні , а по друге – видову форму правотворчої діяльності.
Є.В. Погорєлов під кодифікацією розумів зумовлений потребами суспільного розвитку та системністю права , здійснюваний на основі певних принципів правотворчий процес по переробці змісту і форми групи чинних нормативно – правових приписів , їх узгодження та об’єднання в єдиному кодифікованому акті з метою удосконалення законодавства.
Позиція авторів щодо подвійного характеру кодифікаційної діяльності , виправданою оскільки віднесення останньої лише до форми систематизації не відповідає реальному стану речей , пояснюється це тим , що остання спрямована не тільки на упорядкування вже існуючих у суспільстві норм без заміни їх змісту, а в процесі кодифікації розробляється , доповнюється зміст таких норм , який здійснюється уповноваженим на те органом державної влади.
Разом з тим у юридичних джерелах висловлюється позиція стосовно того , що кодифікацію не можна відносити до виду правотворчості , оскільки на думку Л.С. Явича , «законодавець не створює права , він лише у відповідних межах може займатися і займається нормотворчою діяльністю» .
Тому автор вважає , що термін «правотворчість» необхідно використовувати лише умовно.
Таким чином , позиція авторів щодо віднесення кодифікації до законотворчого процесу заснована на результаті такої діяльності , тобто прийнятті кодексу. У більшості випадків кодекс розглядається як кодифікований закон .
Разом з тим необхідно вести мову про те , що останній є особливим різновидом закону , оскільки існують такі галузі законодавства , в яких діє лише один нормативно – правовий акт. Прикладом може служити кримінальне законодавство. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Кримінального кодексу України «Закон України про кримінальну відповідальність , прийняті після набрання чинності цим кодексом , включаються до нього після набрання ними чинності» . Разом з тим до кодифікаційних актів , що приймаються вищим органом законодавчої влади , також належать основи законодавства , закони , що мають кодифікаційний характер , а також регламент Верховної Ради України.
Тому при розробці вказаних документів необхідно вести мову про те , що кодифікація , крім нормотворчого характеру , має й безпосередньо законотворчий характер , оскільки приймається законодавчий документ , що має вищу юридичну силу стосовно інших нормативно – правових актів.
Отже, будуючи формою систематизації законодавства , кодифікація являє собою особливий різновид нормотворчості , оскільки для останньої характерним є поєднання безпосередньо законотворчості , а також підзаконної нормотворчості.
Тому кодифікація законодавства – це форма систематизації , яка здійснюється уповноваженим органом державної влади у процесі , законотворчості , та підзаконної нормотворчості , результатом чого стає прийняття нового як за формою , та і за змістом кодифікаційного нормативно – правового акта ( кодекс , Основи , регламент , статут , правила та інші ) .

V РОЗДІЛ. КОДИФІКАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО СТАБІЛЬНОСТІ
В Україні робота з кодифікації законодавства розпочалася ще з початку 90 – х років xx століття відповідно до Концепції Верховної Ради про судову – правову реформу в Україні . І лише в 2003 р. після тривалого обговорення кількома скликаннями Верховної Ради України був прийнятий ГК України , який став основою для вирішення ряду проблем , що виникають при організації і здійсненні господарської діяльності . Цього разу пропонується замість Кодексу , що встановлює правові основи господарювання , прийняти Закон України «Про принципи господарської діяльності» . При чому прихильники такого кроку не наводять аргументів , відсутній який – небудь економічний розрахунок . У черговий раз нам пропонують спочатку ввязатись «в бій» , а потім думати про наслідки .
Негативні наслідки такого кроку аргументують багато вчених і практиків : Б. Розовський , В. Щербіна , А. Васильєв , О. Беляневич , О. Вінник , С. Денченко .
Проект закону , який підготовлено Міністерством юстиції України , є декларацією намірів , що не дозволяє реалізувати норми , які містять в ньому . На практиці не все так просто і одночасно , як підносять цю ситуацію чиновники . Проголосувати і замінити ГК України можна дуже швидко , а ось вирішити проблеми , які неминуче спричинять такий необачний крок , буде не просто , а в деяких випадках неможливо . Затвердження такого роду законів породжує необхідність підготовки чергових правових актів . Як наслідок , збільшується масив правових актів , які не виконуються через відсутність механізму їх реалізації . Закон не повинен бути декларацією .
Приймати потрібно норми права , які наповнені змістом , лише в цьому випадку закон працюватиме . Можуть заперечити , що ГК України містить відсильні норми права . Невелика кількість таких норм присутня в ГК . Саме тому доцільно продовжити роботу з кодифікації , інкорпорації господарського законодавства , а не перекреслювати все на етапі , коли виконане 90 % кропіткої багаторічної роботи широким колом фахівців .
ГК України зводить в єдину систему регулювання більше 200 законів про господарську діяльність . Як відомо , масив господарського законодавства налічує багато сотень законів і інших нормативних актів . Кодифікувати цю множину потрібно і можна , але у декілька етапів . Створення Господарського кодексу України – це важливий , але все – таки не єдиний , а тільки перший етап кодифікації .
Необхідно поступово вдосконалювати Господарський кодекс , доповнювати його необхідними нормами , а не руйнувати зроблене трудом багатьох спеціалістів кодифіковане зібрання .
Однією з основних тез прихильників заміни ГК України декларативним законом , є нібито неузгодженість ГК і ЦК . Разом із цим не вказуються конкретні норми права , які вимагають узгодження . Законодавець на стадії затвердження розмежував сфери дії ЦК і ГК , виключивши з ЦК України норми права , що виходять за межі його предмета і належать до господарських правовідносин . Але з незрозумілих причин частина цих змін Апаратом Верховної Ради України не була врахована у процесі редагування . Тому логічніше було б виправити допущену помилку й узгодити ГК і ЦК України шляхом виключення з останнього тих норм права , які стосуються господарських відносин і явно виходять за рамки предмета регулювання ЦК . Адже ГК покликаний регулювати відносини у сфері господарювання , а предметом регулювання ГК України є цивільно – правові відносини . При чому за основу можна взяти особливість господарської діяльності , яка полягає в об’єднанні організаційного і майнового елементів , що не властиво цивільно – правовим відносинам .
Необдумане і скороспішне скасування норм права , що регулюють господарські правовідносини , вже мало місця в Україні в 2011 р. і продемонструвало не лише свою неефективність , але й явне порушення конституційного порядку зміни законодавства . Йдеться про скасування пільг і гарантій для інвесторів у спеціальних економічних зонах , на територіях пріоритетного розвитку , а також в умовах інших різновидів спеціального режиму господарювання Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік » та деяких інших законодавчих актів від 29 січня 2011 року .
У науковій літературі , пресі йдеться про необхідність залучення інвестицій , а також створення сприятливих економіко – правових умов для інвесторів . Проте основними питаннями для інвесторів при вкладенні коштів й стабільність законодавства і гарантії держави .
В. Мамутов вказує , що «наявність Господарського кодексу України сприяє підвищенню рівня стабільності законодавства , що має важливе економічне і юридичне значення , полегшує системне вивчення і подальше вдосконалення законодавства » .
Постійні розмови про відміну Господарського кодексу України відлякують потенційних інвесторів , оскільки «правила гри » змінюються з блискавичною швидкістю , адже саме Господарський кодекс України надає інвесторам реальні , а не декларативні гарантії захисту інвестицій . Державні гарантії для суб’єктів інвестиційної діяльності передбачені й іншими законодавчими актами ( Закон України « Про інвестиційну діяльність » від 18 вересня 1991 року) , але ці законодавчі акти встановлюють обмеження застосування державних гарантій .
Отже заміна Господарського кодексу декларативним законом матиме негативні економічно – правові наслідки і значно знизить інвестиційну привабливість України .
Необхідно зазначити , що кодифікація , модернізація господарського законодавства це складна і трудомістка робота , яка , зрештою , приносить позитивні результати для суспільства в цілому .
У результаті такої роботи значно спрощується діяльність суб’єктів господарювання , державних органів , суддів , оскільки відпадає необхідність пошуку тієї або іншої норми права в розрізнених правових документах , вирішується проблема неузгодженості норм права .
Знищувати , відміняти набагато простіше , ніж творити . Тільки незрозуміло що потім , до яких результатів це може привести ?
Україна проголосила курс на європейську інтеграцію , тому європейські цінності мають бути присутніми в усьому , зокрема і в правотворчості .

VI РОЗДІЛ. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Розвиток інституту адміністративної процедури впродовж останнього десятиріччя обумовлений активними кроками , спрямованими на реалізацію Концепцій адміністративної реформи в Україні , де комплексно відображено потреби реформування адміністративного права як галузі права та галузі законодавства , визначено , зокрема , пріоритетні напрямки розвитку правового регулювання адміністративних проваджень в цілому та адміністративних процедур зокрема .
Розгляд підходів щодо визначення основних понять та категорій , які мають бути покладені в основу кодифікаційної роботи адміністративно – процедурного законодавства слід визнати важливими для розвитку інституту адміністративних процедур , так і для реформування науки адміністративного права України в цілому .
Серед сучасних вчених – адміністративістів , у працях яких зроблено значний внесок у розвиток процедур в Україні необхідно відмітити праці таких вчених як : В.Б. Авір’янова , Ю.П. Битяка , О.В. Кузьменко , І.А. Тимченка , О.М. Якуби .
Кодифікація адміністративного законодавства України у сфері взаємостосунків органів публічної влади з приватними особами – важливий крок в напрямку уніфікації правового регулювання адміністративних процедур , нормативної фіксації загальнообов’язкових вимог щодо діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування , їх посадових та службових осіб , які уповноважені розглядати адміністративні справи , створення ефективного правового механізму реалізації та захисту прав приватних осіб у визначеній сфері .
Систематизація та кодифікація адміністративно – процедурного сегменту нормативного масиву вітчизняного законодавства сприяє запровадженню демократичних стандартів діяльності органів публічної адміністрації , виступає однією з передумов розвитку в Україні правової держави , утвердження верховенства права , громадянського суспільства , забезпечення всебічної реалізації прав та свобод , законних інтересів громадян . Важливим є і врахування впливу глобалізацій них та регіональних інтеграційних процесів на розвиток цієї галузі права .
Актуальність проведення кодифікаційної роботи , щодо позитивних адміністративних проваджень , підвищується з огляду на потреби входження України до європейського політичного , інформаційного , економічного і правового простору , поступово , приведення адміністративної здатності органів публічної адміністрації України у відповідність до вимог функціонування в умовах Європейського адміністративного простору , виконання Україною Копенгагенських та Мадридських критерій , що висуваються до країн – кандидатів на вступ до Європейського Союзу .
У сучасній науці адміністративного права України усталено використовується поняття індивідуального акта управління , у його розумінні як акта , що стосується конкретних осіб , їх прав і обов’язків .
За юридичними наслідками індивідуальні акти можуть бути :
1)зобов’язуючими ;
2)забороняючими ;
3)правоуповноважуючими ;
4)такими , що містять відмови .
Поняття адміністративної послуги визначено як прийняття на підстави закону за зверненням конкретної фізичної або юридичної особи адміністративного акта , спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та на виконання особою визначених законом обов’язків .
Із вищесказаного можна виділити висновки, що стосуються проблем кодифікаційної техніки, порядку оформлення, структури, мови і стилю кодифікаційних актів. Що недооцінка правил законодавчої (кодифікаційної) техніки, їх неповне, обмежене застосування може призвести до колізій у законодавстві, ускладнення розуміння змісту, правильного застосування нормативно-правового акту. Тому слід сконцентрувати увагу на вирішенні ряду проблем :
1) спрямувати зусилля працівників науково-дослідних установ, окремих юристів-науковців, юристів-практиків на розроблення загальних вимог, які ставляться до підготовки проектів кодифікаційних актів, прийняття науково-обґрунтованої програми оформлення кодифікаційних актів, яка буде включати спеціальні прийоми і правила кодифікаційної техніки;
2) прискорити прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”, розробити та прийняти методичні рекомендації з підготовки та оформлення законопроектів, у яких окремим розділом виділити рекомендації з підготовки кодифікаційних актів;
3) запровадити вивчення на юридичних факультетах вузів України спецкурсу “ Законодавча техніка ”, в рамках якого розглядалися б особливості прийомів кодифікаційної техніки.
Практика кодифікаційної діяльності повинна йти шляхом винесення проектів значних кодифікаційних законів на всенародне обговорення, що сприятиме поліпшенню змістової сторони проектів, а також закріпить авторитет законів і активно впливатиме на розвиток правової свідомості громадян і підвищуватиме рівень їх інформованості про діюче законодавство.
ВИСНОВКИ
Отже , великого значення набуває простеження за дією кодифікаційних законів; надання аналізу їх впливу на практику та узагалі соціальних наслідків їхнього прийняття ; співвідношення з іншими актами законодавства й вироблення на цій основі пропозицій щодо їх подальшого існування ; постійний режим моніторингу , який усуне суб’єктивізм у висновках з попередніх питань та механізми впливу на усвідомленні прошарки суспільства дозволить побачити реальну картину дієвості та проблемності того чи іншого кодексу. Такі дослідження дозволяють виявляти реальні потреби суспільства в правовому регулюванні на рівні кодексів , вчасно виявляти застарілі й малоефективні норми. Ці заходи , які мають сполучатися з підвищенням вимогливості до кодифікаційної роботи взагалі , мають надати свої результати і позбавити українське законодавче поле від «шкідливих бур’янів» .
Cучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низки нормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу, потребує вирішення проблеми їх узгодження із прийнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасної правової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідність з об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб’єкта міжнародних відносин пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права. Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за чисельні роки її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному.
Кодифікаційні акти є основою системи законодавства України. У курсовій, зокрема, досліджуються теоретичні проблеми сутності, властивостей та поняття кодифікаційних актів, визначені шляхи вдосконалення ефективності кодифікаційних актів, проаналізовано проблеми законодавчої (кодифікаційної) техніки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Биля І.О. Преамбула як складова частина нормативного правового акту// Проблеми законності : Республіканський міжвідомчий науковий збірник / Відпов. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Національна юридична академія України, 2001. – Вип. 47. – С. 13-18.
Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – 123с.
Бондаренко Л. Вопросы терминологии в законодательстве Украины о курортах // Підприємство, господарство і право. – 2002. - № 3. – С. 76-77.
Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. – Львів : Світ, 1992. – 169 с.
Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Дутка Галина Іванівна; Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 185 с.
Жовтяк Є. Реформа виборчого законодавства: від слів до діла: Чому в Україні назріло ухвалення Виборчого кодексу і яким він має бути: Законопроект і коментарі/ Є.Жовтяк, В.Шевченко. – К.: Просвіта, 2003. – 312 с.
Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. - 2000.- №2. - С.49-51.
Колізії у законодавстві України: проблеми теорії та практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Вид-во «Генеза», 1996. – 122 с.
Конституція України та проблеми систематизації законодавства. Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – Вип. 5. -366 с.
М.В. Костенников., А.В. Куракин к вопросу о кодификации норм права России // Государство и право. –№4, 2002 – С.20.
Орлов Н. Проблемы систематизации экологического законодательства в сфере охраны окружающей среды // Підприємство, господарство і право. – 2002. - № 3. – С. 71-75.
Погребной И.М. Теория права. - Х.: «Основа», 2003 - 128 с.
Рабинович П. М. Юридическая техника законодательства в Украине: общие проблемы // Российская юстиция. – 2000. - №4. – С. 136-142.
Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в правовій системі України: поняття, ознаки, властивості // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2001 – Вип. 4 (27). – С. 231 – 236.
Рогач О.Я. Поняття теоретичних основ та форм систематизації законодавства // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 9. – К., 2001 – С. 18-25.
Рябець М.М. Актуальні проблеми виборчого законодавства в Україні за роки незалежності // Вибори і референдум в Україні: проблеми теорії і практики. – Збірник / Ред. кол.: М.М.Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – С.11.
Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення : монографія. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 220 с.
Систематизація законодавства України: проблеми теорії та практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – 600с.
Ставнійчук М.: Щодо питання кодифікації виборчого законодавства // Юридичний журнал. – «№1 (19), – 2004. – с.10.
Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К. : Головна редакція УРЕ АН Української РСР, 1973. – 560 с.
Хавронюк М. Термінологічні вади нового Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 6. – С.77-81.
Ющик О.І. Особливості правової системи і кодифікація законодавства в економічній сфері // Правове регулювання економіки: Збірник наукових праць. – К.: Київський національний Університет, 2000. – С. 78-86.
Ющик О. Створімо систему координат, щоб позбутися суперечностей. До проблеми правового регулювання законодавчої діяльності / О. Ющик // Віче. – 2006. – Грудень. – С. 21–23.

Приложенные файлы

  • docx 14832824
    Размер файла: 67 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий