Законодавство тимчасового уряду на укра їнi 191..


Полтавський юридичний інститут
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Кафедра
теорії та історії держави і права
IНДИВIДУАЛЬНА РОБОТА
з історії держави і права україни
на тему:
Законодавство тимчасового уряду на укра їнi 1917р.
Студента 1 курсу групи ПІ-15напряму підготовки «Правознавство»
Панкратьєв К. О (прізвище та ініціали)
Керівник канд. юрид. наук, доц. А.І. Козаченко
(посада, науковий ступінь, прізвище та ініціа)
Полтава 2015
План
Вступ
1. Створення Тимчасового уряду.
2. Склад Тимчасового уряду.
3. Законодавча політика Тимчасового уряду .
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Тема законодавство тимчасового уряду на українi 1917р. є актуальною і по сьогодні адже тимчасовий уряд проголосив громадянськi свободи, якi поширювалися i на вiйськовослужбовцiв, амнiстiю засудженим за полiтичнi злочини, скасування релiгiйних i нацiональних обмежень. Тобто тимчасовый уряд видав тi акти якi стали великим кроком до демократизацiї. Багато видатних вчених СССР таких як Аврех А.Я., Васюков В.С.А також багато вчених нашого століття вивчають цю тему, такі як Лошнів В.Т., Сазонов В.В.,  Гайда Ф.А.
Тимчасовий уряд, вищий орган влади і управлiння в Росії з 2 березня по 25 жовтня 1917. Виникл в дні Лютневої революції в ході переговорiв  членів Тимчасового комітету, Державної думи та Виконавчого комітету Петроградської Ради. 
Одним з основних законодавчих актів, виданих Тимчасовим урядом є Декларація від 3 березня 1917 року.
1. Повна і негайна амністія по всіх справах політичних і релігійних, у тому числі: терористичним замахам, військовим повстань та аграрним злочинiв і т. д. 2. Свобода слова, друку, спілок, зборів і страйків, з поширенням політичних свобод на військовослужбовців у межах, що допускаються військово-технічними умовами. 
3. Скасування всіх станових, віросповідних і національних обмежень. 4. Негайна підготовка до скликання на засадах загального, рівного, прямого і таємного голосування Установчих зборів, яке встановить форму правління і конституцію країни...
Таким чином, можна побачити що основним напрямком полiтики Тимчасового уряду була демократизацiя права, надання прав та свобод.
Амнтiстiя, свобода вiросповiдання, що свiдчило про прямий напрямок до демократизацiї. Але вона не смогла виконати всi намiченнi цiлi.
1. Створення Тимчасового уряду.
На початок 1917 року невдоволення владою та її носіями стало в Росії майже загальним. Тяглася два з половиною роки війна, яка коштувала країні незліченних жертв і принесла поки одні лише поразки, прогресуючий розвал транспорту, який створював труднощі з постачанням, неймовірне зростання дорожнечі, - все це викликало зростаюче стомлення і озлобленість проти режиму. При цьому вищі кола суспільства були налаштовані і проти самодержавства, і особисто проти імператора набагато різкіше, ніж маса населення. Вплив "придворної верхiвки" було незрівнянно помітніше для петербурзької аристократії, думських верхів і столичної інтелігенції, ніж для мiльйонiв рядових солдатів-фронтовиків або селян віддалених тилових губерній. Саме російська еліта, виведена з терпіння розгулом останніх часів, і стала живильним середовищем для різного роду змов і таємних союзів, які мають за мету звільнення від правлiння гранично непопулярного, якщо не сказати ненависного, імператора. Самодержавству була поставлена ​​в провину сама згубна риса для авторитарного державного ладу: повна неефективність, безсилля і недієздатність влади при очевидній, так дратує всіх деспотичності. Після зречення Миколи і Михайла єдиним законним органом центральної влади стало Тимчасовий уряд, що прийшов 2 березня на зміну думському Комітету.Утворення Тимчасового уряду стало тим компромiсом, до якого були змушені вдатися Тимчасовий комітет і Петроградська Рада. Перший втілював у собі помірні сили суспільства, які одні тільки до цього часу були більш-менш організованою силою. Другий становив реальну, але зовсім не організовану силу натовпу і тому міг диктувати умови Комітету, але був не в змозі організувати управлiння державою. У складі Тимчасового уряду переважали представники партії конституцiйних демократів (4 члена з 11), що надалі обумовило зміни в усіх сферах життя держави і суспільства у відповідності з програмними установками кадетів. Головою і одночасно міністром внутрішніх справ став голова всеросійської земської організації, монархіст за переконаннями, князь Г. Є. Львов. Єдиним представником "революційної демократії" був міністр юстиції есер А. Ф. Керенський. Склад і Декларація про завдання нового уряду, як відомо, були обговорені на зустрiчi представників Комітету та Ради і лише після цього були опубліковані. Taк уряд з самого першого дня свого iснування став заручником Ради. Воно складалося в основному з організаторів Прогресивного блоку 1915 р., центром якого стали шість фракцій Державної думи, її більшість - від прогресистів та кадетів до групи центру і націоналістів-прогресистів. Основною вимогою Прогресивного блоку, як відомо, було створення кабінету «суспільної довіри». При цьому кадети і октябристи, що входили до блоку, відмовилися заради свого союзу з більш поміркованими течіями від свого довоєнного вимоги відповідальності уряду перед Думою.  По відношенню до Тимчасового уряду ради являли собою другу владу. Петроградська Рада формально була міською громадською органiзацiєю і офіційно не претендувала на владу, але, оголосивши себе органом, що представляє «всю трудову Росію», і отримавши підтримку мас, була реальною загрозою для уряду як інституту, що діє від імені народу і для народу. Склад Петроради, очолюваний меншовиком Н. С. Чхеїдзе, був в основному помірним, есерівсько-меншовицьким. Більшовиків у керівному органі Ради було всього два. Такий склад Петроради привів до складання деякого двовладдя: Тимчасовий уряд забезпечив спадкоємність влади і було офіційним вищим органом управління, в той же час Рада мала великий вплив на війська петроградського гарнізону і міг цю владу перехопити. Реальна сила Петроградського Ради не була, звичайно, така велика, як могло б здатися його лідерам. Вiн володів безперечним верховенством, але дуже розрісся - 850 робочих і 2 тис. солдатських депутатiв; більшу частину своїх повноважень він передав Виконкому, де професiйнi політики, призначені «по праву», витіснили безпартійних активістів. За кілька тижнів по тій же схемі в країні були обрані сотні Рад. На відміну від Рад 1905 величезна більшість Рад 1917р. були не суто робочими, а робітничими і солдатськими, навіть частіше за все робітничими, солдатськими і селянськими. Норми представництва породжували конфлiкти між різними групами. 
Отже, на змiну монархiчному правлiнню прийшла двовладна система Тимчасовий уряд там Петроградська рада. Тимчасовий уряд мав бiльше влади, але рада мала прихiльнiсть мас, а тому могла спокiйно перехоплювати владу у Тимчасового урядку, коли це було потрiбно.
2. Склад Тимчасового уряду.
Слід зазначити, що майже всі міністри належали до елiти дореволюційної Росії. 16 осіб, тобто 42% пройшло школу російського парламентаризму (І. В. Годнев, А. І. Гучков, І. М. Єфремов, А. Ф. Керенський, Ф. Ф. Кокошкін та ін.) У всі чотири склади Державної думи входив Ф.І. Родічев. 4 міністри раніше були керiвниками фракцій в Державній думі (Єфремов, Керенський, Мiлюков, І. Г. Церетелі). Годнев, В.М. Львiв і А.І. Шингарев були головами думських комісій. 18 людей обиралися гласними земств і міських дум. 31 чоловік мали вищу освіту, з них 24 закінчили університети. Двоє - С.С. Салазкін і Шингарев - мали дві вищі освіти, закінчивши фізико-математичний і медичний факультети. Серед членів уряду були: один академік (С. Ф. Ольденбург), три професори (А. А. Мануйлов, Н. В. Некрасов, Салазкін), п'ять приват-доцентів (М. В. Бернацький, Годнев, А.В. Карташов, Кокошкін,Мiлюков). Годнев і Салазкін мали ступінь доктора медицини, Мануйлов - доктора політекономії, Н.Д. Авксентьєв отримав ступінь доктора фiлософiї в Німеччині. За освітою у складі уряду найбільше було юристів - 11 осіб, лікарів, економістів та інженерів - по чотири, військових - троє, 5 осіб закінчили історико-філологічний факультет. За родом занять на першому місці стояли викладачі вузів - 8 чоловік, далі йшли промисловці (5), адвокати (4), землевласники (3) і т. д. Для шістьох головною справою життя була нелегальна партійна робота.  Більшість членів Тимчасового уряду перебувало у конфлiктi з самодержавною владою. 10 осіб (Авксентьєв, Гвоздьов, П. П. Маслов, Мілюков, Нікітін, С. Н. Прокопович, Салазкін, Скобелєв, Церетелі, В. М. Чернов) зазнали тюремне ув'язнення і заслання, 6 осіб виключалися з навчальних закладів (Авксентьєв, А. І. Верховський, Маслов, А. В. Пешехонов, Церетелі, Чернов), 5 осіб позбавлялися права викладання або були змушені залишати роботу в навчальних закладах (Карташов, Кокошкін, Мануйлов, Мілюков, Салазкін), 3 (Кокошкін, Пешехонов, Родічев) піддавалися адміністративним переслідуванням. За станової приналежності 21 людина були дворянами, у тому числі троє (Г. Е. Львів, Церетелі і Д. І. Шаховськой) мали титул князя. Вихідцями з селян були Гвоздьов і Карташов.  Подальша доля членів Тимчасового уряду як дзеркало відобразила ставлення до революції російської інтелігенції. 16 колишніх міністрів в тій чи іншій формі співпрацювали з Радянською владою, 23 людини емігрували і спочатку вели активну антирадянську діяльність. Надалі, деякі з них змінили свої погляди. Контр-адмірал Д.М. Вердеревскій незадовго до своєї смерті прийняв радянське громадянство, Пешехонов працював консультантом у торговому представництві СРСР в Прибалтиці, великий підприємець С.М. Третьяков співпрацював в еміграції з радянською розвідкою і був страчений фашистами. 
3. Законодавча політика Тимчасового уряду .
Завдання партій: Кадети поставили завдання європеїзації Росії, шляхом створення сильної державної влади. Вони вважали, що головну роль в країні повинна грати буржуазія, і наполягали на необхідності перемогти у війні. На їхню думку, саме перемога повинна об'єднати країну. А всі питання потрібно вирішувати після перемоги. Меншовики проголошували владу як всенародну, загальнонаціональну і загальнокласові. Головне - створити владу, спираючись на коаліцію сил, не зацікавлених у реставрації монархії. Есери: Праві есери. Погляди правих есерів практично не відрізнялися від поглядів меншовиків. Есери центру. Їх погляди схилялися до правих есерів. А також вони вважали, що лютнева революцiя - апогей революційного процесу і визвольного руху; в країні має настати громадянську злагоду, примирення всіх сил і верств суспільства для проведення соціальних реформ. За цим в березневому Зверненні до населення Росії уряд заявив, що вважає своїм обов'язком ще до скликання Установчих Зборів почати реорганізацію державного ладу на нових принципах свободи, законності, рівноправності. Одним з основних законодавчих актів, виданих Тимчасовим урядом є Декларація від 3 березня 1917 року. У декларації Тимчасового уряду від 3 березня 1917 року були проголошені громадянські свободи, поширенням і на військовослужбовців, амністія засудженим за політичними справах, скасування національних та релігійних обмежень і деякі інші нововведення. Одночасно був санкціонований арешт Миколи II, ряду вищих урядовців і генералів. Для розслідування їхніх дій 4 березня засновується Надзвичайна слідча коммиссия.  За угодою з Петроградською Радою була проведена радикальна демократизацiя армії. Вона здійснювалася на основі наказу № 1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 року по гарнізону Петроградського військового округу. Петрорада ухвалила у всіх підрозділах, частинах і на кораблях вибрати солдатські комітети, обрати по одному представнику від рот до Ради робітничих депутатів, наголосив, що військові частини у всіх своїх політичних виступах підпорядковуються Раді та своїм комітетам, а всі накази військової комісії Державної думи підлягали виконанню лише в тому випадку, якщо вони не суперечили наказам і постановами Ради. Від солдатів було потрібно в строю і при «відправленні службових обов'язків» дотримуватися найсуворішу військову дисципліну, а поза службою і ладу вони не могли бути применшуючи в тих правах, якими користуються всі громадяни ». Наказ № 1 скасовував титулування офіцерів, яким не дозволялося видавати зброю, знайдену в розпорядженні і під контролем ротних і батальйонних комітетів. Один з членів Петроради І. Гольденберг згодом визнав, що наказ № 1 «не помилка, а необхідність», оскільки «ми зрозуміли, що якщо не розчавити стару армію, то вона розчавить революцію». Незважаючи на те що дія наказу поширювалося тільки на війська Петроградського гарнізону, він отримав повсюдне поширення в діючій армії і в тилу, викликавши розкладання військ і падіння їх боєздатності. В армії були скасовані військово-польові суди, запроваджено інститут комiсарiв для контролю за діяльністю офіцерів, звільнено в резерв близько 150 вищих чинів, в тому числі 70 начальників дивізій. Указом від 12 березня уряд скасував смертну кару, відновивши її 12 липня, а також заснувало військово-революційні суди. Основні права вiйськовослужбовцiв були викладені в наказі військового і морського міністра А.Ф. Керенського від 9 травня про введення в дію Декларації прав солдата Тимчасового уряду. У наказі зазначалося, що всі військовослужбовці користуються усіма правами громадян, мають право бути членами політичних, національних, релігійних, економічних і профспiлкових організацій, скасовуються обов'язкове віддання честі, тілесні покарання та інше. 
Тимчасовий уряд вважав, що проведення кардинальних реформ у всіх сферах життя країни можливий лише після обрання Установчих зборів. Тому воно обмежувалося прийняттям тимчасових законів, дотримуючись ідеї «непредрешение» волі Установчих зборів, хоча це і не завжди дотримувалося, особливо у питаннях національного самовизначення. Протягом березня 1917 р. Тимчасовий уряд видав серію декретів і розпоряджень, спрямованих на демократизацію країни. 6 березня уряд видав декрет про амністію всіх осіб, засуджених за політичними мотивами.  12 березня було видано декрет про скасування смертної кари, яка замінялася по особливо тяжких кримiнальних справах 15-річною каторгою. 18 березня була оголошена амністія засудженим у кримінальних причин. З місць ув'язнення було звільнено 15 тис. ув'язнених. Це викликало сплеск злочинності в країні.  18-20 березня була видана серія декретів і постанов про скасування віросповідних і національних обмежень. Були скасовані також обмеження у виборі місця проживання, права власностi, проголошувалася повна свобода занять, жiнки зрівнювалися в правах з чоловіками.  Був виданий також декрет "Про збори і спілки". Всі громадяни без обмежень могли утворювати союзи і проводити збори. Ніяких політичних мотивів для закриття спілок не існувало, закрити союз міг тільки суд. Був прийнятий найдемократичніший закон про вибори до Установчих зборів: загальні, рівні, прямі при таємному голосуванні. На підставі всього цього можна стверджувати, що Росiя на якийсь час перетворилася на саму демократичну країну у світі.  Тимчасовий уряд приступив до планомірного всебічного державного регулювання економічного життя і трудових відносин з тим, щоб захистити інтереси суспільства в цілому перед особою особистих вигод, групових і класових інтересів. У зв'язку з цим починає формуватися централізована система державних регулюючих органів. У квітні 1917 року прийнято рішення про створення системи земельних комітетів для вирішення поточних питань сільськогосподарської політики. 5 травня 1917р. було засновано Міністерство продовольства для регулювання виробництва, споживання, цін на продукти та предмети першої необхідності. У червні 1917р. уряд створює Економiчна рада (орган, який очолює всю регулюючу систему) та Головний економічний комітет (виконавчий орган). Головний економічний комітет мав правами встановлювати плани постачання, розподілу, заготовок, перевезень продукції, нормувати ціни, призначати реквізиції. Таким чином, створені економiчнi регулюючі органи покликані були забезпечити зв'язок виробництва і споживання за рахунок знеособлення вироблених продуктів, що досягалося шляхом вилучення у централізований фонд продукції і перерозподілу її вiдповiдно державним пріоритетам.  Особливої ​​уваги заслуговує засноване 5 травня 1917р. Міністерство праці. За час свого існування воно забезпечило прийняття цілого ряду найважливіших законів: про бiржi праці, примирних установах, про забезпечення робітників на випадок хвороби, про заборону нічної праці жінок і дітей. Міністерство праці доклав чимало зусиль для налагодження переговорного процесу між працею і капіталом. Його представники виступали посередниками між робітниками і підприємцями в конфлiктних ситуацiях і сприяли висновку компромiсних угод між ними з питань підвищення заробітної плати, найму та звільнення. Тимчасовий уряд оголосив, що відтепер в основу державного управління буде покладено "не насильство і примус, а покора вільних громадян створеної ними самими влади". Для цього уряд сприяв виникненню і діяльності організованої громадськості. Зокрема, прийняті в квітні 1917р. закони про робітничі комітети, про свободу зборів і союзів повинні були сприяти формуванню свідомого, політично самостійного робочого класу, погоджують свої вимоги з державними інтересами.  У 1917р. широка громадськість в Росії була переконана, що тільки всеросійське представницьке зібрання могло адекватно вирішити питання про владу. Однак вибiр в Утсановчi збори затримувалися через технічні труднощі, пов'язані з відсутністю механізму виборів і органів, здатних їх провести. Призначені Тимчасовим урядом термiни (17 вересня - вибори, 30 вересня - скликання Установчих Зборів) представлялися нереальними. 17 березня була опублікована Декларація уряду про його згоду на створення в майбутньому незалежної Польщі з включенням до її складу німецьких та австро-угорських польських земель за умови, що воно буде знаходиться в «вільному військовому союзі» з Росією. 7 березня Тимчасовий уряд відновив автономію Фінляндії, але виступило проти її повної самостійності. Однак 5 липня сейм Фінляндії прийняв «Закон про владу», який обмежував компетенцію Тимчасового уряду питаннями військової і зовнішньої політики. Цей закон був прийнятий відповідно до резолюції I Всеросійського з'їзду Рад, але Тимчасовий уряд відповів на нього розпуском сейму. У травні - червні велася гостра боротьба між Російським урядом та Центральною Радою Україна, створеної 4 березня в Києві представниками Української партії соціалістів-федералістів, Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-революціонерів і громадських організацій. У першому унiверсалi Центральної Ради від 10 червня, всупереч бажанням Тимчасового уряду, була проголошена автономія Уранїни. Після переговорів міністрів А.Ф. Керенського, М.І. Терещенко та І.Г. Церетелі з Центральною Радою Тимчасовий уряд 2 липня 1917 прийняли декларацію, в якій визнавалася з деякими застереженнями автономія Україні.  Істотних змін в цей період зазнала структура державних органів. У перший же мiсяць після революції була повсюдно ліквідована поліція, окремий корпус жандармів, охоронні відділення та особли присутність Сенату.  У березні була створена Надзвичайна слідча комісія з розслідування посадових злочинів представників чиновницької аристократії. Скромні підсумки діяльності цієї комісії пояснюються відсутністю складу злочину в діяльності згаданих чиновників по існуючим нормативно-правовим документам.  Певні зміни відбулися і в діяльності органів влади та самоврядування на місцях. У перші тижні Лютневої революції місцеві державнi установи царизму замінили губернські, міські та повітові комiсари Тимчасового уряду. Їх права спочатку не були регламентовані, і тільки 25 вересня 1917 було оприлюднено «Тимчасове положення про губернські (обласних) і повiтових комісарів». Поряд з Радами створювалися виборні тимчасові комітети громадських організацій, в які входили голосні земських і міських органів самоврядування. Земства були створені також у ряді околичних регіонів Росії. Загальне керівництво всією системою земських установ покладалося на Всеросiйський земський союз. Законом від 15 квітня в містах з населенням понад 150 тис. осіб були засновані районні органи самоврядування (думи та управи), діяльність яких об'єднувалося радою дум.  Тимчасовим урядом було прийнято постанову "Про заснування міліції". Вже 28 лютого була скасована поліція і сформована народна мiлiцiя. 40 тис. чол. народної міліції охороняли підприємства і міські квартали замість 6 тис. поліцейських. Загони народної міліції були створені і в інших містах. Згодом разом з народною міліцією з'явилися і бойові робітничі дружини (Червона гвардія). Згідно з прийнятою постановою у вже створені загони робітничої міліції вводилося однаковість, встановлювалися межi їх компетенції. Однією зі складних проблем, яку довелося вирішувати Тимчасовому уряду і Петроградській Раді, було питання про війну. 14 березня 1917 Петроградська Рада прийняла маніфест "До народів усього світу", в якому було заявлено про відмову від загарбницьких цілей у війні, від анексії і контрибуцій, але визнавалася революцiйна війна з Німеччиною. У зверненні Тимчасового уряду до громадян Росії від 27 березня відзначалося, що воно буде повністю дотримуватися зобов'язань відносно союзників, вести оборону від вторгнувшегося в межі Росії ворога, домагатися тривалого миру на основі самовизначення народів.  Після повалення самодержавства і встановлення двовладдя полем протиборства між Тимчасовим урядом, з одного боку, Радами з іншого, і підтримують їх політичними силами встали найгостріші проблеми російської дійсності - питання влади, війни і миру, аграрний, національний, виходу з економічної кризи.  Тимчасовий уряд заявив про свою прихильність принципам демократії, скасував систему станів, національних обмежень і т.д. Однак остаточне рішення цих та інших життєво важливих питань було відкладено до скликання Установчих зборів. Внутрішньополітичний курс Тимчасового уряду виявився суперечливим, непослідовним. Зберігалися всі основні органи центрального та місцевого управління (міністерства, міські думи, земства). У той же час губернатори замінялися комiсарами Тимчасового уряду, скасовувалася царська поліція, створювалися нові органи правопорядку - міліція. Була створена Надзвичайна комісія для розслідування діяльності вищих чиновників старого режиму. Прийняття закону про введення 8-годинного робочого дня відкладалося до закінчення війни. В аграрній сфері почалася підготовка реформи, однак її проведення затягувалося. Більше того, уряд активно виступало проти захоплення селянами поміщицької землі і використовувало війська для придушення їхніх виступів. Народу пропонувалося довести війну до переможного кінця. Генералітет, промислові кола, інтереси яких висловлювала партія кадетів, що увібрала в себе до цього часу залишки розпалися праволіберальних і монархічних партій, не хотіли втрачати тих можливих вигод, які могли отримати країни-переможниці. Очікувалося, що переможне закінчення війни зніме багато політичні та економічні проблеми. Тимчасовий уряд ігнорував той очевидний факт, що для Росії військово-політичне напруження досягло позамежної риси. Все це в сукупності призвело Тимчасовий уряд до трьох криз. 
Висновок
Отже, Законодавча полiтика Тимчасового уряду також виявивалася нездатна вирішити найбільш складні завдання, що стояли у той час перед суспільством.
Вся соціокультурна реальнiсть країни суперечила ліберальному курсу нової влади. Лiберальнi ідеї прийшли до Росії з Заходу, вимагали радикальної ломки склалася тут системи цінностей і йшли у протиріччя з багатьма рисами національного характеру та історичними традиціями.  Вимушене зруйнувати правоохоронну систему, уряд не зумів вибудувати новий аналогічний механізм, за допомогою якого воно могло б проводити в життя свої постанови. Пешехонов згадував: «До широкого загалу населення свiдомiсть, що державна влада зникла, дійшло, звичайно, не відразу. У селах воно дало себе знати тільки в травні, в глухих самих місцях і того пізніше, а на фронті воно виявилося з повною наочністю в другій половині червня. Якщо який-небудь державний порядок і продовжував ще триматися, то, головним чином, за інерцією ». До осені ситуацiя різко змінилася. «Новий час» напередодні Жовтневої революції констатувало: «Не проходить дня, щоб уряд не оголосило ту чи іншу губернію або який-небудь місто на військовому положенні. Постанови про це виносяться у засіданні Тимчасового уряду, спішно повідомляються по телеграфу до місця призначення і ... на тому все закінчується ... Морального авторитету воно не має, а для фізичної дії у нього немає апарату. Воно не може змусити себе коритися. Воно в кращому випадку може вступити в переговори з тими, хто захоче з ним розмовляти ». Будувати полiтику Тимчасового уряду доводилося в складних умовах. Продовжувалася перша свiтова вiйна,суспiльство втомилося від війни, від важкого соціально - економічного становища і чекало від Тимчасового уряду швидкого вирішення усіх проблем - закінчення війни, поліпшення свого економічного становища, роздачі землі і т.д. У влади була буржуазія. На мій погляд, однією з причин її драматичного стану стало те, що вона була слабка в політичному сенсі, тобто не навчилася користуватися владою в інтересах всього суспільства, не володіла мистецтвом соціальної демагогiї, не могла обіцяти вирішення тих питань, які в тих iсторичних умовах були нездійсненні.Вона не була спроможна реалiзувати свою законодавчу полiтику.Адже, не вистачало опиту в цiх питаннях. Один з лідерів білого руху в роки громадянської війни генерал А.І. Денікін ситуацію того часу відтворив у мемуарах під назвою "Нариси Російської Смути". Він зазначав: "Влада падала зі слабких рук Тимчасового уряду, і в усій країні не виявилося, крім більшовиків, жодної дійсної організації, яка могла б пред'явити свої права на тяжку спадщину у всеозброєнні реальної сили". Тимчасовий уряд не вирішив жодного найважливішого питання, що стояв перед країною, практично всі його починання закінчилися невдачею. Причини цих невдач у наступному: 1) Тимчасовий уряд не знав і не розумів основні потреби народу. 2) У діяльності Тимчасового уряду чітко видно острах відповідальності, прагнення відкласти вирішення всіх головних питань до Установчих зборів. З цим прямо пов'язана політика напівкроків і відтяжок. Уряд міркувало і погоджувало там, де потрібно було діяти рішуче. 3) Уряд прагнуло бути хорошим для всіх. У результаті на практиці уряд зберігав існуюче становище, а це означало діяльність в інтересах великих підприємців і землевласників і проти інтересів робітників і селян. Втім, нічого іншого від уряду такого класового складу і чекати було не можна. У результаті постійно коливається, піддається нападкам і праворуч і ліворуч, вимушене озиратися на Петроградська Рада і ВЦВК уряд на очах втрачало реальну силу і народну довіру. Воно було не здатне реально полегшити становище народних мас.Таке  законодавство, чекав неминучий і заслужений крах. Розчарований у Тимчасовому уряді народ підтримав взяття влади партією більшовиків. 
Список використаної літератури
Ісаєв І.А.Iсторiя держави і права Росії. - М.: Юрист, 1999. Навчальний посібник. Вид.6-те,доп.-К.: Атіка, 2007.-624c.
Глиняний В.П. Історія держави і права україни: Навч. посіб/ 7-ме вид.Істина,2012.-768с.
Лошнів В.Т., Сазонов В.В. / / Чи потрібно було йти від Лютого до Жовтня?:Учеб.пособие для студ.вузов,обучающихся по спец."История"/Под ред. Е.Е. Юровской и др. 2-е изд.,перероб. и доп.-М:Высш.шк.,1983.-399с.,карты.
 Васюков В.С. Внутрішня політика Росії напередодні Лютневої революції/Пер.с нем.-М.:Издательство "Весь Мир",2004.-256с.илл.-"(Национальная история)"
Аврех А.Я. Царизм напередодні повалення:посібник.-К.:Юрінком Інтр,2006.-40с.-Бібліогр.:с.10
Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн:[Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти].-Харків:Право,2001.-416с.
Гайда Ф.А. Лютий 1917 р.: революцiя, влада, буржуазія:.2-е вид.-К.:Каравела,2009.-296с.
Долгачев І. М. Лютнева Буржуазно-Демократична революцiя . - М.: © ® DIN Print, 1995 .-240с.
 Козлов В.А. Iсторiя Батькiвщини : люди , ідеї, рішення. Нариси історії Радянської держави. - М., 1991.-895с.-(Вища освіта 21 століття).
Денікін А.І. Нариси російської смути. Крах влади і армії, лютий-вересень 1917 р. - М., 1991.  о-во "СЛОВО";Эксмо,2004.--607[1]с.
Новая история.1871-1917. Учеб.для студентов. пед.инстетутов по ист.спец./И.С.Ефимова Н.А. Ерафеев,А.Л. Ефимова и др.;;Под ред.Н.Е. Овчаренко.-2-е изд., дороб.-М.:Просвещение,1984.-555c.
Новая история.И.І.(1640-1870).Учебник для пед.интов.Под ред.А.Л.Нарочницкого.Изд.3-е,испр.и доп.М.,"Просвещение",1978.

Приложенные файлы

  • docx 14832850
    Размер файла: 52 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий